ГРОМАДЯНСЬКІ ВІЙНИ ПІСЛЯ СМЕРТІ ЦЕЗАРЯ

І ПАДІННЯ РИМСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ

 План:

1. Боротьба за владу після смерті

Цезаря.
2. Другий тріумвірат .
3. Громадянська війна між Антонієм і
Октавіаном.
4. Причини падіння республіки.
Результати громадянських війн.
 Джерела:
1. Аппиан. Гражданские войны. Москва: РПЭ, Селена,
1994. 416 с.
2. Записки Юлия Цезаря и его продолжателей о
Галльской войне, о Гражданской войне, об
Александрийской войне, об Африканской войне. Москва-
Ленинград: АН СССР, 1948. 560 с.

Література:
1. Утченко С.Л. Юлий Цезарь. Москва: Мысль, 1976.
2. Утченко С.Л. Цицерон и его время. Москва, 1972.
3. Хлевов А.А. Морские войны Рима. Санкт-Петербург:
Изд. дом СПГУ, 2005.
4. Шифман И.Ш. Цезарь Август. Ленинград: Наука, 1990.
 Війни між цезаріанцями
і помпеянцями (49-36 рр. до н.е.)
 Громадянська війна у Стародавньому Римі (49-45 до н. е.) між Юлієм
Цезарем і прихильниками Помпея Великого (втік, убитий у 48 до н.
е.).Перемога Цезаря.
 Громадянська війна в Стародавньому Римі (44-42 до н. е.). Серія
конфліктів після вбивства Цезаря (44 до н. е.).
 Мутінськая війна (44-43 до н. е.). Короткострокова війна між Марком
Антонієм і сенатом. Примирення сторін, утворення Другого тріумвірату.
 Проскрипції (43 до н. е.). Розправи Другого тріумвірату над політичними
противниками ознаменувалися масовим захопленням майна багатих
громадян і зайшли набагато далі ніж сулланський терор.
 Битва при Филипах (43-42 до н. е.). Війна між Другим тріумвіратом і
вбивцями Цезаря. Перемога Другого тріумвірату (цезаріанців).
 Заколот Секста Помпея (44-36 до н. е.). Війна між цезаріанцями і силами
Секста Помпея (син Помпея Великого; втік, страчений у 35 до н. е.).
Перемога цезаріанців.
 Війни між тріумвірами
(41-30 рр. до н.е.)
 Перузінськая війна (41-40 рр. до н.е.) між
Октавіаном і Марком Антонієм. Примирення сторін.
 Заколот Лепіда (36 р. до н.е.). Марк Емілій Лепід
(тріумвір), що брав участь у Сицилійській кампанії
проти Секста Помпея, фактично зайняв його місце,
кинувши виклик Октавіану. Бойових дій не велося,
Лепід здався.
 Остання війна Римської республіки (32-30 рр. до
н.е.) між Римом (Октавіаном) і елліністичним
Єгиптом (Марком Антонієм, який наклав на себе руки
у 30 р. до н.е). Перемога Октавіана (Риму).
 1. Боротьба за владу
після смерті Цезаря

«Народ не висловив заколотникам ні свого

задоволення та не хвалив їх за їхній
вчинок, але своїм глибоким мовчанням
говорив ясно, що йому шкода Цезаря і
соромно за Брута».
[Плутарх. Цезар, 67].
Марк Емілій Лепід /
Marcus Aemilius Lepidus
(бл. 89-13 рр. до н.е.)
Марк Антоній / Marcus Antonius
(83-30 рр. до н.е.)
 Гай Юлій Цезар
Октавіан Август /
Octavianus Augustus
(63 р. до н.е. - 14 р. н.е.)
 2. Другий тріумвірат
Склад:

Марк Антоній – консул, який після смерті Цезаря очолив

його армію;

Гай Юлій Цезар Октавіан – племінник Цезаря, який за

заповітом був його спадкоємцем;

Марк Емілій Лепід – командувач кінноти, прихильник

Цезаря.
 Наприкінці листопада 43 р. до н.е. поблизу Бононії
(сучасне місто Болонья) на маленькому острові на р. Лавінїї
відбулася зустріч трьох вождів (Антонія, Лепіда,Октавіана).
Кожен прибув з пятьма легіонами. Нарада цезаріанців на очах
воїнів тривала 2-3 дні. На ній були закладені основи другого
тріумвірату.
Мета угоди – боротьба з Брутом і Кассієм (які вели
переговори з парфянським царем про надання їм військової
допомоги) та розподіл провінцій.
На нараді також вирішили виділити нагороди для солдатів -
земельні ділянки у 18 італійських містах (Капуя, Регій, Венусій,
Беневент, Нуцерія, Гіппонія тощо).
За Антонієм закріпили Цизальпійську і Трансальпійську
Галлії, за Лепідом – Нарбонську Галлію та Іспанію, за
Октавіаном – Сардинію, Сицилію й Африку.
Крім того, Лепіду призначалося консульство на 42 р. до н.е.,
а Октавіану та Антонію доручалося вести війну проти
заколотників.
 Другий тріумвірат, на відміну від першого,
не був лише неофіційною угодою. Тріумвіри в
супроводі відбірних військ увійшли до Риму.
А 27 листопада 43 р. до н.е. народний трибун
Публій Тицій провів закон (Lex Titia), за яким
тріумвірам надавалися необмежені повноваження
на 5 років (до 31 грудня 38 р. до н.е.) для
влаштування державних справ (triumviri rei publicae
conststuendae consulari potestate).
Тріумвіри отримали право:
1) призначати магістрат і сенаторів;
2) видавати закони;
3) встановлювати податки;
4) карбувати монету;
5) здійснювати судочинство (без права апеляції).
 Ще на нараді тріумвіри вирішили
скласти проскрипційні списки.
Причини: помста за вбивство Цезаря і
розплата з тими, хто оголосив Антонія і
Лепіда поза законом.
Негайно розпочалися конфіскації майна
і вбивства.
За своєю жорстокістю, безцеремонністю
та кількістю жертв проскрипції другого
тріумвірату залишили далеко позаду
проскрипції попередніх диктаторів.
 Гай Кассій Лонгін /
Марк Юний Брут / Gaius Cassius Longinus
Marcus Junius Brutus (85-42 рр. до н.е.)
(85-42 рр. до н.е.)
3. Громадянська війна між
Антонієм і Октавіаном
«Клеопатра та Марк Антоній»
Клеопа́тра VII Філопа́тор / Κλεοπάτρα Φιλοπάτωρ
(69-30 рр. до н.е.) – остання цариця елліністичного
Єгипту з македонської династії Птолемеїв (Лагідів)
 Олександр Кабанель
«Клеопатра випробовує отруту на увязнених, засуджених на страту»
(1887)
 Жан Анре Ріксен
«Смерть Клеопатри»
(1874)