Байка –

стисла віршована або

прозова розповідь, в основу
якої покладено алегоричний
сюжет повчального
характеру.
Алегорія
(інакомовлення) –
інакомовне зображення в
художньому творі рис
характеру, уявлень та
взаємин людей,
суспільних явищ, тощо.
Мораль –
повчальна частина байки,
є своєрідним висновком,
міститься на початку чи в
кінці байки. Як правило
вона коротка і влучна,
подібна до прислів’я.
Персоніфікація
(уособлення) –
художній прийом
перенесення властивостей
людей на тварин, рослини,
предмети.
Езопова мова –
художня мова, сповнена
недомовок, де думка не висловлена
прямо, а має замасковану форму,
зашифрована в алегоріях і натяках.
 Жан де Лафонтен
народився у 1621 р. у
французькому містечку
Шато-Тьєрі. Юнаком
він поїхав до Парижа,
де вивчав історію,
літературу, багато
читав, писав вірші. Але
справжньої слави він
зажив як байкар.
 Перші 6 книг під
назвою “Байки Езопа,
перекладені на вірші
добродієм де
Лафонтеном”
з’явилися у 1668 році.
Всього поет видав 12
збірок байок.
 У байках Лафонтена
відкривається поетова
душа, через те, напевно,
він дістав прізвисько
«добродушний». Характер
митця визначав характер
його байок. Ці твори
виявилися для багатьох
близькими і зрозумілими.
 Лафонтен переказував
прозові байки Езопа
віршами цікаво, дотепно,
образно. Він доповнив їх
подробицями з життя
французького народу, а
також власними
думками, почуттями,
жартами.
 Байки Лафонтена мають
жвавіший, більш
динамічний сюжет, ніж
твори Езопа, і нагадують
невеличкі сценки з життя,
насичені яскравими
діалогами. Окрім
Езопової спадщини,
Лафонтен також розробив
оригінальні сюжети.
 Оспівую в байках героїв я
буденних,
Яких не знав Езоп в своїх
краях священних,—
Дають уроки нам правдиві ці
пісні.
Тут розмовляють всі, і риби
мовчазні,—
Стосуються й людей повчальні
їх поради,—
У образах тварин людські
видніші вади!
Героями байок Лафонтена є люди, тварини, птахи,
комахи, явища природи. Особливо французький
байкар любив описувати звірів, найголовнішим з –
поміж яких вважав Лева. Цар звірів у творах постає
могутнім, величним,
сильним, жорстоким,
славолюбним. В образі Лева
сучасники поета вбачали
французького короля, у
Вовкові, Лисиці, Леопарді –
його придворних.
 Герої Лафонтена говорять такою ж вишуканою
літературною мовою, що і французькі дворяни.
Персонажі байок дуже культурні, високоосвічені. Лисиця
знає навіть античну літературу, а Вовк знає етикет і
мистецтво.
 "Зачумлені звірі" — одна з найвідоміших байок Жана де
Лафонтена. У ній поет засуджує характерні вади тогочасного
суспільства. На прикладі взаємин Лева з іншими звірами
Лафонтен показав, як зазвичай складаються стосунки короля
(царя) з тими, хто його
оточує. Нещирі й
улесливі придворні
виправдовують будь-які
дії короля, оскільки самі
є такими ж грішниками,
а в усіх бідах завжди
звинувачують простих
людей.
Чума – хвороба, гостре інфекційне
захворювання людей і тварин.
Звірина, звірота – тварини.
Впень – геть усе; цілком, зовсім.
Покута – 1) Визнання своєї провини;
каяття. 2) Покарання за вчинений злочин.
Картати – гостро дорікати кому-
небудь, лаяти когось.
Паршивий — Покритий паршою —
заразною шкіряною хворобою. Негідний.
Коростявий — Покритий коростою —
гнійними розчухами шкіри.
 Небесна кара, що її за гріх Ні хитрі лиси, ні вовки,
Великий наслано на всіх, І велелюбні голубки
Чума — нещадна, люта сила, Забули вже за любування.
Спроможна все живе за день Лев скликав раду і сказав:
До решти винищити, впень, "Напевно, кару Бог послав
Нещадно звірину косила. Нам за чиюсь тяжку провину.
Не кожен хворий помирав, У кого з нас найбільший гріх,
Та кожен дні лихої скрути Хай жертвує собою й від загину
Хотів як-небудь перебути Рятує всіх.
Було звіроті не до справ: Історія нас вчить: зі скрути
Уже не йшли на полювання Не вийти без належної покути.
Покаймося ж, мов на духу, при всіх
У всіх своїх тяжких провинах.
Я маю на душі великий гріх:
Я стільки з'їв овець невинних!
Куди подітись від гріха?
Того ще мало:
Я, бувало,
З'їдав і пастуха.
Я жертвую собою, як немає
У вас гріхів. Та закликаю вас
Покаятись, як я, бо вмерти має
Найбільший грішник серед нас".
"О царю! — каже Лис. —
Сумлінність ваша може
Всім бути за взірець.
Але хіба то гріх? Та, може,
Ви, ївши тих дурних овець,
Їм честь велику виявляли.
А щодо пастухів — який то гріх?
Вони нам стільки дозволяли,
Що краще б їх поїсти всіх".
Підлесники аплодували,
А потім тигри та вовки
Себе картали залюбки.
 Та всіх їх так атестували,
Що хижаки, розбійники — і ті,
Здавалося, були святі,
Та встав Осел: "Пригадую,
давненько
Ішов я лугом, травка зелененька,
А я голодний — біс і спокусив:
Я, грішний, жмутик і вкусив,
А, щиро кажучи, не мав же права".
"Ганьба! Ганьба!" — зарикала
орава.
А Вовк довів — учений писарчук! —
Що цей Осел — падлюка із падлюк,
Паршивий і коростявий — причина
Всіх напастей і лих.
Та мало вішати таких!
Він їв чужу траву! Проклята твар
злочинна!
Від них завжди чекай біди.
І заревла громада: "Браво!"
Отак і в нас: є гроші — маєш право,
Немає — то під суд іди.
 Яке лихо трапилося з лісовими звірами?
Навіщо Лев скликав раду?
Чи є Лев, на вашу думку, справжнім
грішником?
Чому Лис виправдовує Лева?
У чому полягає гріх Осла?
Чи був Осел найбільшим грішником у лісі?
Чому ж саме його лісова громада вирішила
принести у жертву?
Яка мораль байки?
Лев – цар звірів:
впевнений
владний
сильний

жорстокий

злий, хижий
Лис:
жорстокий

брехливий

улесливий
нещирий
хитрий
 Осел:
беззахисний
слабкий
тихий

правдивий

спокійний
Тема: розповідь про те, як лісові звірі обирали під час
чуми “найбільшого” грішника.
Мораль: є гроші — маєш
право, Немає — то під суд
іди.
ЗАСУДЖУЄ:
несправедливість
суспільства, у якому
одним можна все, а
іншим – нічого.