1.

Єгипетські міфи про богів Ра («Боротьба Ра з Апопом», шлях

сонця), Осіріса (вбивство та воскресіння) та Гора.
Боротьба Ра з Апопом

Коментар. У цьому міфі знайшли відтворення уявлення давніх

єгиптян про існування дня і ночі, а також про одвічну боротьбу добра і
зла. Силу світла уособлює Ра. а силу зла — змій Апоп. Прийом
антитези увиразнює основну думку давньої оповідки, де присутній Ніл
як традиційний образ єгипетської міфології.
Пітьма і зло породили велетенського змія, що, урешті-решт, запанувати
над світом. То було небачене страховисько. могутнє та спритне. Понад усе
змій, якого звали Апопом. не любив сонце. Чи може пітьма любити сонце?
А змій був дитям пітьми...Усі друзі сонця-Ра ставали ворогами Апопа.
Змій так люто ненавидів бога Ра. що навіть при згадці про нього починав
дрижати.
Глибоко під землею — житло жорстокого змія. Однак і туди проникають
сонячні промені, бо щовечора, завер-шивши свій похід над землею. Ра
спускається до підзем-ного світу. Нікуди від нього не сховатися!
— Скрізь це ненависне сонце! Я мушу позбутися Ра! — не тямлячи себе
від люті, вигукнув Апоп. — Тільки тоді, коли на землі не стане цього бога,
пітьма і зло запанують над світом!
Відомо, що Ра кожного вечора мандрує водами підземного Нілу. А якщо
випити воду підземної ріки? Тоді зухвалий Ра не зможе ніколи потрапити
до царства пітьми... А там побачимо, що робити далі.
Апоп надимає черево й припадає до підземних вод. Він п'є довго, води в
Нілі стає все менше та менше. От і все... Річище порожнє, за кілька хвилин
воно зовсім висохне. Ра ніколи більше не потрапить під землю!
«Підступний змій думає, що коли він вип'є підземний Ніл, я не
спускатимуся більше під землю... — розмірковував Ра. — Настав час
покінчити з породженням пітьми і зла. Апоп повинен щезнути!»
І непереможний Ра вирушає на вирішальну битву зі змієм! Він — сонце, а
сонцю підвладний увесь світ.
Битва була довгою й жорстокою. Змій такий дужий і великий, що Ра ніяк
не міг його скорити. Та богові замало вбити Апопа. Спочатку треба
примусити його повернути підземні води.
Слава переможцеві! Слава великому Ра! Він здолав Апопа, притис-нув
його так, що той повернув підземний Ніл — випустив його зі сво-го
бездонного черева! Тепер не варто вбивати змія, він переможений —
нехай живе! Ра святкує перемогу! Ра — великодушний! Осяяний
звитягою, бог сонця продовжує свою щоденну подорож...
Даремно Ра пожалів Апопа. Зло ніколи не скориться світлу. Змій знову
випив підземний Ніл, коли Ра тільки-но піднявся над землею. Наступної
ночі все повториться знову. Змій Апоп, що не змирився з поразкою, знову
нападе на Ра, а сонячний бог ще раз доведе свою непереможність.
Щоночі в підземному світі відбувається битва між силами світла й пітьми.
Ця битва щоразу незмінно закінчується перемогою світла.
Шлях сонця
“Убивство та воскресіння Осіріса” міф

Бог Осіріс, так само як Ра, був царем Єгипту. Він вважався законним
правителем як старший син бога землі Геба і богині неба Нут. Осіріс узяв
за дружину свою сестру Ісіду. Разом із нею він навчив людей обробляти
землю, І рід людський жив безбідно. Але його заздрісний брат Сет прагнув
заволодіти троном.
Єгипетські міфи розповідають, що Сет обернувся на гіпопотама чи
крокодила, щоб напасти на Осіріса на берегах Нілу. Грецький
письменник Плутарх виклав цю історію по-іншому. Сет і його
спільники виготовляють дуже красиву скриню за міркою Осіріса. Потім
Сет запрошує Осіріса на бенкет. Там Сет оголошує, що подарує скриню
тому, кому вона буде до міри. Його спільники вдають, що намагаються
влізти в скриню, але не можуть. Настає черга Осіріса. Щойно він влізає
всередину, змовники закривають віко і кидають скриню з Осірісом у Ніл.
Ісіда, оплакуючи смерть чоловіка, вирушає на пошуки його останків. Вона
знаходить їх у місті Біблосі. Довідавшись про це, Сет женеться за Ісідою.
Наздогнавши іі. він розрубує тіло Осіріса на 14 частин і розкидає їх по
всьому Єгипту. Але Ісіда збирає тіло сі воєдино і завдяки допомозі
Анубіса повертає Осіріса до життя. Відтепер Осіріс у царстві мертвих.

Міфи про Гора

2. Єгипетські міфи про створення світу та перших людей.
У єгипетській міфології є кілька міфів про походження світу. Коли не було
ні землі, ні неба, Усесвіт нагадував безмежний океан води. Цей водяний
хаос мав ім’я Нун. Він і був батьком богів. З його глибин вийшли боги, які
створили землю, небо, тварин і рослини. І першим серед них було сонце.
Існує й інший міф про походження світу. Спочатку серед вод безмежного
океану з’явився пагорб. І от якось на ньому розкрилася дивовижна квітка
лотоса. У її пелюстках було сховане дитя, якому судилося стати богом на
ім’я Ра. Від дитини йшло таке сліпуче сяйво, що Всесвіт, який досі
перебував у пітьмі, освітився й ожив. Є ще один міф, згідно з яким сонце
вийшло з яйця, яке зніс птах, що піднявся з водяного хаосу.
3. Пантеон давньоєгипетських богів.
Головні боги
Єгиптяни вірили, що боги живуть скрізь. І на землі, де живуть люди, і в
іншому, невидимому світі, куди бог Сонце йде на ніч і куди люди
вирушають після смерті. Боги створили світ і не дають йому загинути.
Єгиптяни поклонялися багатьом богам, які створили світ, охороняли його
і піклувалися про людей. На честь богів будували храми і приносили
жертви. Ось деякі з головних єгипетських богів.
Нун – первісний водяний хаос, “батько богів”
Мут – мати світу
Ра — цар богів, бог-Сонце, бог-творець, який створив усе суще. Щодня
він пливе в своєму човні
по небосхилу. Його шлях підтримує порядок у світі. Ра часто об’єднують з
Амоном, іншим богом Сонця, якому спочатку поклонялися тільки у Фівах,
а пізніше вшановували в усьому Єгипті. Цей об’єднаний бог одержав ім’я
Амон-Ра.
Головний єгипетський бог Ра був, напрочуд, блакитнооким. Але зовсім
не тому темноокі древні єгиптяни прикрашали зображеннями його
Божественних Очей саркофаги, борти човнів, стели і амулети. Очі Ра жили
життям, незалежним від основного організму.
Геб – бог землі
Нут – богиня неба
Шу – бог повітря
Озіріс – бог родючості, добра, суддя у загробному світі. Кожен померлий
предстає перед богом-суддею загробного світу Осірісом, сподіваючись на
вічне життя в потойбічному світі. У стародавні часи, коли на землі
правили боги, Осіріс був царем Єгипту, але владолюбний брат Сет убив
його. Завдяки вірній дружині Ісіді та богу мертвих Анубісу Осіріс
відроджується: правда відтепер він живе в загробному світі і не може
повернутися на землю.
Ісіда — богиня родючості, води і вітру. Вона така могутня, що може
подарувати своєму чоловіку Осірісу друге життя. Ісіда - любляча і
дбайлива мати: вона переховує свого сина Гора від його підступного
дядька Сета й оберігає від небезпек, які загрожують йому. Ісіда стає для
єгиптян богинею -покровителькою жінок і дітей.
Анубіс – незаконний син Осіріса та Нефтиди, сестри Ісіди, бог-
покровитель померлих. Він зробив першу мумію Осіріса. Завдяки цьому
обряду тіло здобуло нове життя. Відтоді Анубіс став богом бальзамування.
Він виступає і як помічник Осіріса на суді мертвих — проводжає
померлих до верховного судді. Зображається Анубіс у вигляді шакала або
у вигляді людини з головою шакала.
Гор — єдиний син Ісіди й Осіріса, бог-покроитель царської влади. Все
дитинство він провів на болотах у дельті Нілу, де мати переховувала його
від підступного Сета. Змужнівши, він вступив у тривалу боротьбу з
дядьком Сетом за єгипетський трон і здобув перемогу. Гор — бог-
покровитель влади фараона. Зображається у вигляді сокола або людини з
головою сокола.
Сет — і добрий і злий бог. Завдяки йому кожен ранок Сонце сяє на небі,
адже щоночі Сет охороняє човен бога Сонця Ра, б’ючись із страшним
змієм Апопом. Разом з тим владолюбний Сет віроломно вбиває свого
брата Осіріса, законного царя Єгипту, щоб силою заволодіти троном.
Тот — бог мудрості та знань.Він винайшов лічбу і писемність, щоб
зберігати і передавати знання Покровитель писців, він сам служить
писцем при богах. Тот записує всі їхні рішення, зокрема результати
загробного суду Осіріса. Тота зазвичай зображують з головою ібіса і
палеткою писця. Крім того, Тот – бог Місяця. Вночі він змінює на небі
бога Сонця Ра.
Тефнут - донька бога Сонця Ра; богиня вологи. Коли Ра вранці сходить
над горизонтом, Тефнут вогненним оком сяє у нього в лобі і спалює
ворогів великого бога.
Бастет і Сехмет. Бастет - богиня-кішка, богиня радості та свят. Це мирна
богиня, але з нею потрібно бути обачним: вона стає небезпечною, коли
перетворюється на богиню війни левицю Сехмет. Сехмет прагне знищити
ворогів свого батька — бога Ра Якось вона мало не знищила всіх людей.
Маат – богиня істини та правопорядку

4. Теогонічні міфи (про Осіріса та Сета, Гора, Ісіду, Ра).

Так, в одному з міфів йдеться про Осіріса - володаря потойбічного
світу.
Колись, дуже давно, вірили єгиптяни, країною правили боги. Осіріс
був богом-царем, він навчив людей рільництва, виноградарства, осілого
способу життя, співів, танців, музики, навчив також шанувати богів. Брат
Осіріса, Сет, був утіленням зла, насильства та руйнувань. Сет заманив
брата в пастку й убив його.
Дружина Осіріса, Ісіда, знайшла тіло чоловіка й оживила його. Бог
Осіріс воскрес, але не захотів лишатися на землі, а став правити в царстві
мертвих та чинити суд. Віру в Осіріса втілено в господарському
календарі давніх єгиптян. Посуху в травні-червні вони пов’язували зі
смертю Осіріса. Коли ж розливалися води Нілу, зеленіли поля та дерева,
єгиптяни знали - ожив Осіріс. Владу над людьми Осіріс передав синові
Гору. Бог Гор став покровителем влади фараона, він уособлював небо та
світло. Зображували Гора з головою сокола. Допомагав Осірісу
порядкувати в царстві мертвих бог Анубіс - його зображували з головою
шакала. Анубіс охороняв могили та мумії, супроводжував душі померлих
у підземний світ. У давніх єгиптян виникла віра в те, що після смерті душа
людини проходить перед володарем потойбічного світу Осірісом і звітує
про своє земне життя.
Найшанованішим богом давніх єгиптян був бог сонця Ра. Інші його
імена - Амон і Амон-Ра. Міфи розповідають, як щоранку Ра на золотому
човні випливає з-за східних гір і рухається по небу на захід. Зображували
бога Ра в людській подобі, здебільшого з головою сокола. На голові бога
осяйно виблискує сонячний диск, який дарує світу тепло й світло. З
появою Ра оживає природа, прокидаються люди та птахи. Але ось день
хилиться до вечора, бо човен Амона-Ра спускається з небес: на західному
краю неба запливає у ворота підземного царства.
Покровителя мертвих і хранителя отрут і ліків бога Анубіса
зображували у вигляді тіла людини з головою шакала. Вважалося, що він
створив першу мумію і навчив людей цього ремесла.
Єгиптяни вірили, що їхні царі мають божественне походження.
У давніші часи першим фараоном вважали бога Гора, що зійшов на
землю. Пізніше фараона стали величати сином бога Амона - Ра. Як
утілення божественної сили, фараон благословляв усі важливі події. Так,
перед початком розливу Нілу єгипетський володар кидав у воду папірус із
«наказом» річці розпочати розлив. Саме фараон починав оранку, зрізав
перший сніп. Божественну силу фараона уособлював сфінкс - статуя лева з
головою фараона.
Релігія та органічно пов’язана з нею міфологія були основою основ
світоглядної системи стародавніх єгиптян, що їх Геродот уважав
найбільш набожним із усіх відомих йому народів. Висловлювалася
думка, що філософії як такої в Стародавньому Єгипті взагалі не
існувало, що єгиптяни сприймали довколишній світ виключно крізь
релігійно-міфологічну призму
5. Боги - тварини та священні тварини і рослини. Бик Апіс.
Єгипетські фараони - сини Амона.
Із первісних релігійних уявлень особливо сильним у Єгипті був тотемізм.
Єгиптяни вважали священного тотема своїм першопредком, здатним
захистити їх від усілякої напасті чи, навпаки, накликати її. Тотемне
походження мали навіть назви окремих номів (Зайцевий, Антилоповий,
Оксірінхський тощо).
Єгиптяни обожнювали насамперед тих представників фауни, які були
чимось корисні людям (наприклад, знищували шкідників) або вражали їх
своєю силою чи дивним способом життя. Зокрема, богами стали лев,
бики Апіс, Мневіс і Бухіс, крокодил, гіпопотам, павіан, антилопа,
газель, вовк, собака, кішка, баран, корова, свиня, коза, ібіс, гуска,
гадюка, жаба, окремі види риб, скорпіон, багатоніжка, жук-гнойовик
Скарабей, бджола та ін. Священних тварин тримали при храмах, по-
царськи вшановували їх. Коли священна тварина помирала, ЇЇ
набальзамовували й ховали на спеціальному цвинтарі (мавп — у Фівах,
крокодилів і биків — у Мемфісі, кішок — у Бубастисі та Саккара,
ібісів — у Гермополі тощо). В окремих містах у день загибелі священної
тварини оголошувався загальний траур. Навіть ненавмисне вбивство
священної тварини вважалося жахливим святотатством і каралося смертю.
За уявленнями єгиптян душі померлих людей протягом 3 тис. років
знаходяться в тілах обожнених тварин і птахів, що допомагають їм
уникати небезпек потойбічного світу. Цим Геродот пояснює суворість
покарання за вбивство священної тварини.
Культ священних тварин проявився в зооморфному зображенні богів.
Так, сонячного бога спершу зображували у вигляді лева чи сокола,
богиню Сохмет — у вигляді левиці, місячного бога Тота (його ще
вважали богом мудрості й письма) — у вигляді ібіса, охоронця
підземного царства Анубіса — у вигляді шакала, бога війни Віпуата — у
вигляді вовка, охоронцями особи фараона вважали сокола, коршака,
гадюку та бджолу, самого ж фараона зображували у вигляді сфінкса.
Згодом єгиптяни перейшли на антропоморфну іконографію своїх богів,
частину яких вони напіволюднили (зображували з тілом людини й
головою тварини чи птаха), інших же (Озіріса, Пта, Амона, Хонсу, Мін,
Атум, Ісіду та ін.) піддали цілковитій антропоморфізації.

В різних регіонах Єгипту існували культи сонця, неба і деяких тварин,

що мешкали в Єгипті. Тільки в більш пізню епоху вони прийняли
людські подоби, спочатку їх символами були рослини і тварини. Богиня
Хатхор жила в дереві сикомора (фігове дерево); богиню Нейт, що
народжувала дітей, залишаючись незайманою, зображали у вигляді щита з
двома перехрещеними стрілами; Нефертум зображали у вигляді квітки
лотоса. Проте найчастіше єгипетський бог уявлявся віруючими у подобі
тварини: Гор — яструб; Тот — ібіс; Бастет — кішка; Хнум — баран.
Крім відправлення культу богам-тваринам, єгиптяни ще поклонялись
тваринам, які були наділені визначеними якостями і відмічені особливими
знаками. Цьому приклад культ Апіса — священного бика, що був
шанований в Мемфісі. Щоб бика визнали священним, він мав володіти
визначеними характеристикам, які могли знати тільки жерці. По смерті
Апіса, жерці після тривалого посту починали пошуки нового Апіса, в
якого на лобі мав бути білий трикутник, на шиї пляма, що нагадувала
орла і інша пляма в формі молодого місяця на боці.
В Мемфісі Апіс жив у загоні перед храмом Птаха і там приймав
підношення від тих, хто поклонявсь йому, його дії тлумачилися як
пророцтва. До XIX династії кожен бик мав свою особливу гробницю.
Потім Рамсес II наказав їх хоронити в загальному некрополі в Серапеумі.
В подяку за допомогу, яку надавали деякі птахи в землеробстві, стародавні
єгиптяни вважали їх також священними. В Саккара існує некрополь
священних птахів — ібісів. Ібіси повинні були мати голі, матово чорні
голови і шиї, синювато-сірі лапи, чудове біле пір'я з окремими синьо-
чорними пір'їнами на крилах. Живий ібіс був присвячений богу Тоту,
після смерті його муміфікували і клали в глиняну посудину.
В Фівах існував особливий культ крокодила, який жив там приручений,
вкрашений золотими сережками і каблучками, приймаючи від всіх знаки
поваги і благоговіння. Проте, за твердженням Геродота, не у всіх містах
Стародавнього Єгипту крокодил був священню твариною. В Елефантині і
його околицях м'ясо крокодила навіть вживали у їжу.
В єгипетській релігії важлива роль відводилась кішкам, яка називалась
«мяу», звуконаслідуючим словом, що перейшло на всі мови. Кішка,
присвячена богині Бастет, уособлювала сонячне тепло. Її культ особливо
процвітав в Нижньому Єгипті. Місто Бубаст (сьогоднішній Зігазіг), де був
споруджений храм богині Бастет, було назване в її честь. Кішка вважалася
настільки священною твариною, що навіть випадкове її вбивство вело до
смертної кари. Величезна кількість забальзамованих мумій кішок була
знайдена в Бені-Хасані.
6. Заупокійний культ єгиптян. Міфи про суди Осіріса, підземне
царство, культ мертвих, воскресіння та душу. "Книга мертвих".
«Кни́га ме́ртвих» (єг. Ер ну перет ем херу) — збірник єгипетських гімнів
і релігійних текстів, який вміщували до гробниці з метою допомогти
померлому здолати всі небезпеки потойбічного світу й отримати
умиротворення і благополуччя вічного життя. Цей релігійно-містичний
твір складається зі 160—190 (в різних варіаціях) не пов'язаних між собою
розділів різного обсягу, від довгих поетичних гімнів до коротеньких
магічних формул. Книга мертвих є твором, який вважали давнім ще за
часів[джерело?] правління Сеті I, фараона XXIX династії. Вже тоді вона була
такою великою, що потребувала скорочення й неодноразово
переписувалась протягом майже 5000 років. Будь-який благочестивий
єгиптянин, чи то фараон, чи бідний селянин; жрець, чи слуга другорядного
начальника — жили, постійно звертаючись до вчення Книги мертвих.
Єгиптян ховали згідно з вказівками цих священних текстів, їхня надія на
вічне життя після смерті ґрунтувалась на дієвості її гімнів, молитов і
заклинань.
Міфи про Озіріса заплутані й суперечливі. В них домінують три
теми: політична (міф про поєдинок між Озірісом і Сетом відображав
боротьбу між Верхнім і Нижнім Єгиптом, наслідком якої було утворення
єдиної єгипетської монархії), землеробська (єгиптяни пов’язували з
Озірісом зміну вегетаційного та мертвого періодів у житті природи) та
есхатологічна (Озіріс творив посмертний суд, винагороджуючи
праведників і караючи грішників). Міфами про Озіріса єгиптяни
пояснювали також традицію кровозмішення в царській родині.
Один із міфів розповідав, начебто Озіріс був зачатий богом землі
Гебом в утробі богині неба Нут, дружини Ра. Коли Ра довідався про це,
він очманів від люті й поклявся, що не буде такого місяця й дня, коли б
зрадлива Нут змогла розродитись. Якби Нут могла розраховувати лише на
підтримку Геба, їй би після цієї клятви Ра було непереливки, але серед
небожителів знайшлися й інші, готові захистити її від розгніваного Ра. Бог
мудрості Тот виграв у місячного бога в кості 1/72. частину доби й склав із
цих часток п’ять повних діб, включивши їх до календарного року (в такий
спосіб міф, до речі, пояснював особливості староєгипетського календаря).
Упродовж цих додаткових діб прокляття Ра не діяло, й Нут поспішила
народити богів Озіріса, Гора-старшого, Сета й богинь Ізіду та Нефтіду.
Згодом Ізіда стала дружиною Озіріса, а Нефтіда — дружиною Сета.
Злий Сет, пройнятий чорною заздрістю до Озіріса, підступно вбив брата й
кинув його понівечений труп у Ніл. Хвилі прибили останки Озіріса до
фінікійського м. Бібл, де їх знайшла вбита горем Ізіда. Вдова з допомогою
шакалоголового бога Анубіса набальзамувала тіло Озіріса, магічним
способом зачала від нього сина Гора-молодшого, якого, потай від Сета,
вигляділа в заростях Дельти. Коли Гор підріс, він убив Сета й оживив
батька, якого поставив володарем "західних областей" — царства мертвих.
Культ воскреслого Озіріса став у Єгипті основою заупокійного культу й
відігравав у релігійному житті населення неабияку роль.

Віра єгиптян у потойбічне життя була особливо стійкою. В їхній

уяві воскресала не лише душа, а й тіло, щоб цього разу існувати довічно. У
кожної людини є безтілесні душі-двійники (Ка, Ба та інші). Небіжчик
воскресне на тому світі, якщо вони зіллються зі своєю тілесною
оболонкою. Звідси — звичай набальзамовувати небіжчиків і споруджувати
їм монументальне вічне житло — гробницю. Про всяк випадок єгиптяни
ставили в спеціальній замурованій ніші гробниці статую небіжчика, в яку,
якщо мумія не збережеться, могли вселитися Ка і Ба. Вчені вважають, що
стійку віру єгиптян у воскресіння душі й тіла могло породити чудове
збереження трупів у розпечених пісках пустелі (археологи нерідко
знаходять тіла єгиптян, померлих задовго до винайдення способу
бальзамування).
Характерно, що символами вічного посмертного життя слугували в
Стародавньому Єгипті дерево чи букет квітів. Існує думка, що наш звичай
дарувати квіти має давньоєгипетське походження, хоч єгиптяни, на
відміну від нас, вкладали в нього глибокий сакральний зміст.
Стародавні єгиптяни мали нечітке уявлення про потойбічний світ. Він
містився десь на заході, в Лівійській пустелі, у вигляді райських полів Іалу
(від них, до речі, походить назва однієї з найкрасивіших вулиць Парижа —
Єлисейські Поля). На полях Іалу воскреслі відпочивають душею й тілесно,
бо там немає ані ворогів, ані суперників, отож немає потреби вести
постійну боротьбу за існування. Той, хто потрапляє на них, веде там
звичайний земний спосіб життя —готує землю під засів, вирощує хліб
тощо. Не доводиться йому потіти на іригаційних роботах, бо поля Іалу вже
забудовані каналами й дамбами. Той, хто не горить бажанням працювати
фізично, може сидіти, згорнувши руки, аби тільки родичі не забули
покласти в гробницю ушебті — глиняні статуетки слуг, які чарівним
способом оживуть і виконуватимуть за сибарита-небіжчика всю чорну
роботу.
В уяві стародавніх єгиптян життя і смерть — береги однієї ріки.
Померти — значить переселитися на інший берег ріки. Свої
помешкання єгиптяни будували на правому березі Нілу, а гробниці —
на лівому.
В Стародавньому Єгипті вперше з’явилася ідея про відплату по ділах
людини, яка потім стала стрижневою у світових релігіях. У 125-му розділі
"Книги мертвих", складеної жерцями в епоху Нового Царства, йшлося про
суд Озіріса. Озіріс зважував на спеціальних терезах душу небіжчика й
пропускав її на поля Іалу лише в тому випадку, якщо на ній не висів тягар
жодного з 42 смертних гріхів, інакше душу грішника тут - таки пожирала
страшна потвора Аммат. Проте високоморальну ідею про відплату за діла
людини єгиптяни сповідували непослідовно. В "Книзі мертвих" знаходимо
поради, як можна обдурити Озіріса й здобути вічне блаженство попри весь
тягар земних гріхів. «Так були знищені високі моральні здобутки»,—
зауважував із цього приводу єгиптолог,— і "Книга мертвих" свідчить
водночас і про їхню наявність, і про їхню сумну долю".
Дорого обійшовся стародавнім єгиптянам культ мертвих.
Безприкладне в історії кам’яне будівництво пірамід, скельних гробниць і
храмів здійснювалося саме для потреб цього культу, про який єгиптянин
дбав мало не більше, аніж про своє земне життя. У цьому, на думку
єгиптологів, значною мірою "завинив" географічний чинник, адже "сама
природа країни звільнила єгипетський народ від багатьох скрут, які
спіткали інші народи, вона ж вплинула і на його релігійні погляди, які
полягали в тому, що перебування людини на землі швидкоплинне й
минуще, а справжнє, вічне життя настає лише після фізичної смерті".
На відміну від царя шумерського, вавилонського чи
ассирійського, єгипетський фараон вважався не представником богів,
а самим богом (за життя — Гором, після смерті — Озірісом).
Релігія та міфологія стародавніх єгиптян істотно вплинули на духовний
світ інших стародавніх народів Передньої Азії, передовсім східно
середземноморських. Зокрема, жителі фінікійського м. Бібл ушановували
культ Озіріса, а стародавні євреї влаштовували похорони на єгипетський
лад, їхній племінний бог Яхве, як і єгипетський деміург Пта, створив світ
за допомогою божественного слова. Античний світ також зазнав впливу
єгипетської релігії, особливо в плані вшанування культу Ізіди, храми якої
існували в ряді міст Греції та Риму, а також у Галлії, Іспанії та Британії.
Деякі вчені вважають, що й християнське вчення про воскресіння після
смерті, про страшний суд, про Трійцю тощо також має єгипетське
походження