З історії риторики

1. Визначення,предмет,завдання риторики
2. Історичні традиції,герої і боги красномовства
3. Ораторське мистецтво давнього світу
4. Античне ораторське мистецтво

1.) Риторика - це наука про ораторське мистецтво, про красномовство.

Риторика це універсальна наука, яка об'єднує і філософію, і соціологію,

психологію, і лінгвістику, і театрознавство і тд.

Предметом риторики є абсолютно все.

Риторика потрібна абсолютно всім.

Платон каже " Я ствержую,що якби в будб-яке місто прибули оратор і

лікар,і якби у народному зібранні чи в будь-якому іншому зібранні йшла
суперечка клго обрати,то на лікаря ніхто б і дивитися не схотів би,а обрали
б того хто володіє словом (оратора)".

Марк Цицерон казав: "Є 2 види мистецтва,які здатні піднести людину

на найвищу сходинку почесті, 1-ше це мистецтво доброго полководця, 2 - ге
мистецтво доброго оратора". Полководець поєднував в собі і мистецтво
військової справи і мистецтво ораторства.

2.) Людство відкрило істину красномовства давним давно,і настільки

усвідомило значення слова, велич слова, що створило собі богів у міфології
різних народів.

Якщо ми згадаємо біблію, то про Мойсея у Біблії сказано: І сказав Мойсей

Господу: «О, Боже, людина я не красномовна, і таким був вчора і третього
дня, і коли ти почав говорити з рабом твоїм, я важко говорю і не
красномовний".
 Господь сказав йому: " Хто дав уста людині, хто робить німим, глухим, чи
зрячим, чи сліпим, чи не я? Господь Бог? Отже, іди, і я буду устами твоїми."

Отже, у красномовця, який чесний, порядний та справедливий, який хоче

донести знання, істину, то його устами говорить Бог.

У міфології різних народів створені образи богів та богинь.

Міфологія має божественне походження:

Юпітер покликав Меркурія і каже: «Іди сюди, зараз я тобі дам завдання..» .
І дав йомузавдання придумати людям риторику.

Тому згідно з міфом, риторика є початком людської цивілізації, тобто

вміння спілкуватися між собою.

Давні греки мали прекласноголосу богиню Калліопу, яка була однією із 9

муз, і стала музою науки та епічної поезії. У Калліопи за тими ж міфами були
сини Літ, Орфей та Рес.

У грецькій міфології ще є такі істоти як сирени. Сирени - це напівлюди та

напівптахи.

Від свого батька Ахелая вони успадкували стихійність, від матері

Мельпомени (музи трагедії) вони успадкували божественний голос,
мешкали на скелях і своїми чарівними голосами приваблювали до себе
мореплавців.

Міф про сім мудрих сирен:

Сім мудрих сирен сидять на восьми небесних сферах світового веретена

богині Ананке і своїм чарівним співом створюють величну гармонію
космосу.

Ось так уявляли, як побудований світ давні греки.

 Таке світовідчуття, таку міфологічну основу бачимо у збірці Павла
Тичини " Сонячні кларнети".

Йому теж уявлялося, що світ це гармонійна музика. Ось звідси напевно

йдуть ці засади.

У давній Греції також була богиня Геката ( богиня мороку, нічних ведінь,
чаклунства).

Також панував бог Мом (бог лихослів'я). І для українців не властиво було
вживати такі страшні та темні слова.

Богиня Осса (богиня чуток). Але у Зевсовому світі ця богиня грала іншу
роль, вона переносила послання від Зевса до людей, і тому її називали
богинею золотої надії.

У Cхідних міфологіях так само були свої богині. Це богиня Сіра ( богиня
пізнання, мудрості). Вона була близькою з богом Ху. А бог Ху це втілення
божественного слова.Бог Тот (бог мудрості, рахування, письма).
Покровитель переписувачів, бібліотекарів, і також керував усіма мовами.

Давньоіндійська міфологія теж мала своїх богів. Наприклад, Сарасваті.

Сарасваті зокрема захищає співців та є богинею священного мовлення.

Отже, якщо люди створювали для себе богів, це означає, що вони надавали
слову сакрального значення.

У міфології крім богів є і герої. І один із таких героїв це фракійський співак

Орфей ( син Калліопи). Він володів магічною силою мистецтва, співу та
музики.

Трагічну смерть Орфея у різних міфах відображали по різному:

Один варіант міфу розповідає нам, що він спустився у пекло, щоб

повернути свою дружину німфу Евридіту, яка померла від укусу гадюки.
І йому було наказано забрати її і не обертатися поки він не вийде з того
пекла, але він не виконав цього наказу і так загинув.

Інший варіант міфу говорить, що Орфей загинув від рук Мина?, оскільки
він відмовився брати участь у оргії на честь бога Діонісса.

Після того як він помер, то вся природа, звірі, птахи, каміння, дерева,
птахи, всі оплакували смерть Орфея.

Поруч із Орфеєм є ще один герой, фракійський співак Фамерід.

Міф про Фамеріда:

Оскільки він був співак, прекрасно грав, брав участь у піфійських іграх і
був дуже гордий своїми досягненнями. І ось напередодні наступних ігор
посперечався з музами і у гордощах кинув їм виклик і пообіцяв, що якщо він
програє, то він віддасть їм все те, чого вони забажають. І виявляється, що він
програв, і ці музи були раді, що так сталося і вирішили, що вони зроблять те,
що він їм пообіцяв. І вони відібрали у нього голос і уміння грати на кіфарі.

Ще один герой це Тіртей (поет класичної епохи, епохи еллади, десь 7- 6 ст.
до н.е.)

Тіртей це звичайний собі учитель, учителював він в Афінах. Спарта весь

час воювала із месенянами. І під час тієї війни вони зазнавали поразки. І ось
вирішили звернутися до Аракула, що їм робити, як їм виграти. І Аракл їм
сказав, що вори виграють тоді, коли будуть мати радника з Афін. А Спарта і
Афіни завжди були в протиріччах між собою. Звернулися, принизилися, так
би мовити спартанці перед афінянами, попросили, щоб вони дали їм такого
радника. Афіняни зраділи, вирішили позбиткуватися над спартанцями,
посміятися з них, і послали їм Тіртея, людину, яка не вміє воювати. Але
виявляється, що він для спартанців зробив більше ніж будь-який
полководець, він писав патріотичні пісні, які надихали військо спартанців,
він таврував боягузів, він прославляв тих, хто віддавав своє житя, хто
героїчно боровся заради батьківщини. Він казав:" Немає кращої долі ніж
умерти за вітчизну, немає гіршої долі ніж зганьбити себе, тікаючи від
ворога, вперед сини вітчизни!".

У візантійських, у середньовічних, у слов'янських легендах є теж міфічний

образ Алконоста. Це образ райського птаха з обличчям людини. Алкіонос
співав прекрасним голосом, співав він справді так прекрасно, що хто чув
його спів,то все на світі забував.

Образ гусляра Садка - це слов'янський билинний герой, талановитий

виконавець, талановитий співак ,і саме його гра на гуслях принесла йому
особисте щастя, тому що своєю грою він звернув на себе увагу морського
царя і той віддав за нього свою прекрасну доньку Чернару.

Ще один слов'янський герой це Боян (слово о полку Ігоря). Ми не знаємо

ким саме був Боян, але розуміємо що він був прекрасним співцем.

3.) ЦЕ З ІНТЕРНЕТУ

Безупинна історія ораторського мистецтва починається з античної Греції,

де ораторське мистецтво було породжено насущними суспільними
потребами, стало діючим знаряддям соціального прогресу і розвитку
рабовласницької демократії.

Хоча перші нагадування про ораторське мистецтво і його представників

зустрічаються в "Іліаді" і "Одісєї", створених ще в IX-VII ст. до н. е., "Золоте
століття" грецького красномовства наступило у другій половині V ст. до н. е.,
після закінчення греко-перських війн, коли ораторське мистецтво
перетворюється в істотний чинник громадського життя Афін і знаряддя
політичної боротьби. Від її учасників, що бажають впливати на хід
державних справ, було потрібне уміння привселюдно відстояти свою точку
зору, переконати і повести за собою народ.
Учитися ораторському мистецтву, володіти їм стало необхідністю для всіх
грецьких громадян. Саме в цей період і виникає теорія красномовства -
риторика, як теоретичне узагальнення практики ораторського мистецтва, а
також збори правил і методичних прийомів навчання красномовству.
З'явилася і професія ритора - учителя красномовства.

Найбільшим політичним оратором Древньої Греції був Демосфен. Як

свідчать сучасники, першу промову Демосфена публіка зустріла градом
глузувань: гаркавість і слабкий від природи голос оратора не імпонували
темпераментним афінянам. Але в цьому кволому на вид юнаку жив воістину
могутній дух. Безупинною працею та тренуванням він здобув перемогу над
собою. У древніх письменників знаходимо: "Неясну, шепеляву вимову він
долав, вкладаючи до рота камінці і читав на пам'ять уривки з поем, голос
зміцнював бігом, розмовою на крутих підйомах…"

Щоб позбутися від мимовільного посмикування плечей, він вішав над

собою гострий спис, що заподіювало йому біль при будь-якому
необережному русі.

Наполегливість і енергія перемогли. Демосфен переборов фізичні нестачі,

довів ораторську техніку до досконалості, став найбільшим політичним
оратором. Своїм прикладом він підтвердив найважливіший принцип:
оратором може стати практично кожний, якщо не пошкодує для цього
часу і праці.

Поряд із Демосфеном Древня Греція дала ще цілу плеяду видатних

ораторів, досконало володіючих мистецтвом усного слова і логікою
переконання, що вміли зробити потрібний вплив на юрбу, нерідко спонукати
її до безпосередніх дій. У списку знаменитих ораторів того періоду ми
знаходимо імена Перикла, Ісократа, Горгія, Лікурга, Лісія, Есхіна,
Гиперіда й інших майстрів красномовства.
 Підсумок древньогрецького періоду в розвитку ораторського мистецтва
підвів у своїх роботах найбільший мислитель древності - Аристотель.
Найважливіша його праця по теорії красномовства - "Риторика",
представляє першу справді наукову розробку ораторського мистецтва.

Якщо до Аристотеля всі теоретики красномовства обмежувалися майже

винятково переліком ораторських прийомів, то він уперше дав наукове
обґрунтування ораторському мистецтву як особливому виду людської
діяльності, визначивши риторику як "спроможність знаходити можливі
способи переконання щодо кожного даного предмета».

Специфіка життя і державного ладу Римської республіки висунули на

перший план судово-політичне красномовство. Саме в ньому римські
оратори досягли найбільших успіхів.

У витоків римського красномовства стояли такі чудові оратори, як Катон

Старший, брати Гракхи, Марк Антоній, Красс, Гортензій.

Гай Гракх був першим у Древньому Римі, хто в буквальному значенні

повернувся обличчям до народу: до нього оратори виступали, звертаючись до
сенату, суддів - їхні промови не були призначені для людей на площі.
Повернувшись до народу обличчям, Гай Гракх показав, що шукає в нього
підтримки і правосуддя, визнає його силу, вважає його думку вирішальною.
Багато римських ораторів почали звертатися до своїх слухачів, вивчати їхню
психологію, інтереси, смаки. Відтепер ораторське мистецтво означало вже не
тільки що і як сказати, але і кому, якій аудиторії.

У період, коли римське суспільство переживало процес економічного і

духовного занепаду, жив і творив найбільший ритор - Марк Фабій
Квінтіліан

Як і в Древньої Греції, ораторське мистецтво і тут стало швидко втрачати

значення знаряддя соціальної боротьби, усе більше замикаючись у собі і
перетворюючись у камерне, декламаційне мистецтво для обраних. Квінтіліан
був одним з тих, хто намагався протистояти цьому. Він виступив з гаслом
про повернення до класичного красномовства Цицерона і очолив боротьбу
проти прибічників його нового, "театралізованого" стилю.

"Риторичні наставляння "Квінтіліана - капітальна праця з 12 книг - справжня

енциклопедія риторики, підсумок досягнення ораторського мистецтва
класичного періоду. Але Квінтліану не вдалося воскресити "велике
красномовство". Воно зникло разом із республіканськими інститутами. І з
падінням Рима закінчується древній, класичний період у розвитку
ораторського мистецтва.

4.) У давньому античному світі риториці приділялася надзвичайно велика

увага. Саме в давній Греції визначали чи риторика є мистецтвом, чи риторика
є наукою.

І все ж таки давні греки казали, що риторика це мистецтво переконання.

Римляни казали, що риторика це мистецтво говорити добре.

А в середньовіччі риторику трактували як мистецтво прикрашати

мовлення.

Риторика як наука виникла у стародавній Греції, вона стояла поруч із

епосом, із драмою, музикою, із архітектурою і і її навіть величали царицею
мистецтва.

У стародавній Греції риторика була одним із важливих аспектів суспільного

життя. Найбільшого піднесення у давній Греції ораторське мистецтво зазнало
за часів Перикла. Перикл правив майже 40 років Афінами і був людиною
надзвичайно освіченою, надзвичайно мудрою, був політиком, оратором. І
пізніше дослідники, розглядаючи досягнення Афін часів Перикла, вважали,
що це найкращий період.
 Про виняткову популярність Перикла свідчить його надгробне слово,я ке
було виголошене під час поховання афінян, які загинули у 1- ший рік
пелпонейської війни.

Він виголосив таку промову, що вона настільки вплинула на всіх присутніх,

що матері, доньки, рідні загиблих взяли Перикла на руки і понесли його по
місту , осипали його квітами і із захопленням цілували край його одягу.

Особливого поширення у давньому світі набули софісти.

Софісти - це мудреці , митці, винахідники,вчителі філософії , тобто ті, які

навчались сперечатися. Саме слово "софісти" означає судження, придумане
розумно й хитро.

Софісти збирали біля себе допитливу молодь, читали їй лекцію, проходили

бесіду і готували цих молодих людей до практичної діяльності. До софістів
було неоднозначне ставлення.

Наприклад, Платон позитивно відгукувався про софістів, характеризував їх

як державних мужів і написав цілу книгу про них.

Аристотель навпаки іронічно ставився до них і до їхньої науки, і називав їх

вчителями сумнівної мудрості.

Сократ казав, що софісти ловлять людей як риболов рибу на гачок,

приваблюючи їх брехливою мудрістю.

Греція
До софістів бкло різне ставлення, але всеодно вони готували фахівців для
практичної діяльності, зокрема для діяльності суда, а суди у Давній Греції
( демократичній державі) відігравали майже основну роль, адвокатів у
нинішньому розумінні у Жавній Греції не було, але ж треба було якось
вигравати справи, тобто або виправдовувати або засуджувати. І ось щоб
виграти справу не вміючи гоаорити, не вміючи захищатись бо звинувачувати
про це не мало бути і мови,треба було вміти говорити. Тому з'явилися люди,
які писали промови, і вони називались логографи. Логографи приймали
замовлення, вивчали справу, вивчали свого клієнта і відповідно до його
справи писали промови.Логограф цю справу відповідно вивчав і міг її
виграти або програти, залежно від того яка була його промова.
Одним із таких логографів був Вісій, дуже знаний у Давній Греції.
Якщо риторика була така розвинута, то з'явилася потреба в певних
теоретичних засадах риторики. Перша риторика виникла у Сіракузах у 5
столітті до н.е. Про Сіракузи ідеться в одному із творів Т.Г.Шевченка, де він
каже " Сижу закутий мов раб в Сіракузах", тобто Сіракузи були відомі не
лише своєю ораторською діяльність, але й іншими політичними, суспільними
подіями. В Сіракузах вчений,філосов Горгій почав розробляти теорію
ораторського мистецтва, і настільки вдосконплив риторику, що її почали
порівнювати із поезією. Він написав трактат, де дає цілий ряд настанов і,
зокрема, одна з настанов це як за допомогою глузування знищити докази або
як реагувати на глузування із гідністю, як відповідати, як поводитися на
публічних заходах.
Першу школу риторики заснував філософ та оратор Сократ ( 5- 4 ст.до н.е).
Ця школа обслуговувала суд , політичне життя, мала вплив на філософію, на
мистецтво. І ось ця школа Сократа виробила канон побудови ораторського
твору та будь- якого публічного твору( наприклад курсової роботи).
Згідно із теорією Сократа промова мала мати:
- вступ
- виклад теми
- спростування
- висновки
Сократ є афінським філософом, у філософії він започаткував діалектику.
Своє філософське вчення діалектику він поширив і на риторику. Він свої
промови він будував у формі діалогу. У своєму міркуванні він йшов від
протилежного , тобто він робив вигляд, зо він нічого не розуміє з того, що
говорить сам опонент, він починав своєму опоненту ставити такі запитання
на які опонентсам давав відповіді і таким чином з кожним запитанням
спростовував своє твердження. Ця форма діалога називалася " сократівська
іронія".
Сучасники порівнювали такі діалоги Сократа із картинами Павсона, тому що
Павсон одного разу отримав замовлення намалювати коня, який тримається
на спині, а він намалюва коня, який біжить.Замовник був обурений і сказав,
що він цього не замовляв, а Павсон сказав, щоб він перевернув картину і тоді
там буде кінь, який качається на спині. І так само сократівську іронію треба
було сприймати навпаки.
Сократ свої прлмови не записував, він по кілька годин виголошував їх на
площі, і мало того, що цю промову треба було вибудувати(вступ, докази і тд)
та вивчити, але треба було ще кілька годин тримати на площі публіку.
Учнем Сократа був Платон, філософський діяч Давньої Греції, він розвинув
форму діалога, удосконалив її і зробив її формою публічного виступу.
Він ці діалоги навіть довів до форми драм. Образи Платона були яскраві ,
глибокі за змістом, глибокі за формою, часто він вдавався до метафор,
алегорій, порівнянь і тд. Свої теоритичні міркування Платон висловлюаав і в
своїх філософських працях, зокрема, він із зневагою говорив про людину
безмірно розтягує свою промову через лінь розуму. Він засуджує пустослів'я
та похвальби.
Саме Платон чітко сформулював прежмет красномовства, він каже:
"красномовство - майстер переконання, в цьому вся його суть і турбота".
Платон виділяв такі здібності оратора:
- вміти аналізувати
- синтезувати( узагальнювати)
Побудова предмета теж стала предметом його теоритичних
міркувань.Стосовно побудови промови він каже, що вона має бути як жива
істота, тобто у неї має бути голова, туловище і кінцівки, але всі ці частини
мають відповідати одне одному.
Також, був такий філософ як Аристотель (4 ст.до н.е). Він розвинув мету
теоретичного філософського мислення,удосконалив логіку, систему
аргументацій , доказів , умови та узагальнень.Аристотель визначив предмет
риторики. Він каже: "риторика не належить до якогось окремого,
специфічного класу предметів, риторика здатна знаходити засоби
переконаннястосовно кожного предмета і цим вона власн евідрізняється від
спеціальних наук".
Крім того він приводить 5 спеціальних актів, які складають основу
ораторського мистецтва:
- підбір матеріалу
- план і композиція промови
- обробка матеріалу з мовної точки зору( словесне вираження)
- розучування тексту промови
- виголошення промови з відповідною інтонацією, з мімікою та жестами
( розігрування).
Йому належать праця" Риторика" , яка цілком присвячена теорії риторики і
де він акцентує на якості мовлення. Мовлення має бути ясним, чітким,
доступним, зрозумілим, не заяложеним, не складатися із занадто вживаних
слів, кпім того треба використовувати відповідні тропи: порівняння,
метафори та ін., але не всі разом, не всі в одному місті, а стількти, скільки
треба і там де потрібно.
Аристотель розрізняв стиль писемного та усного мовлення.Він казав те, що
стиль письмової мови це чіткість, стислість, виразність, але ця мова суха, а
ось усне мовлення відрізняється жвавістю, артистичністю, але необхідно
уникати дикламаційності, тобто щоб вона невидавалася схематичною,
мовлення має бути природнім.
Аристотелева композиція складається з 4 частин:
1) передмова( вступ)
2) виклад( розповідь)
3) докази
4) висновок
Найвидатнішим майстром ораторського мистецтва Стародавньої Греції
вважається Демосфен. Його навіть вважають першою зіркою в ораторській
еліті.
Демосфен рано втратив своїх батьків і його родичі його ошукали, забрали
спадщину. І ось коли він досяг повноліття, то вирішив він собі ту спадщину
повернути, а це можна зробити, якщо людина володіє словом. І Демосфен
почав займатися тією ораторською діяльністю, але перші його промови бцли
зовсім невдалими. Ну по- перше тому, що він був людирою маленького
зросту, він мав слабкий голос, крім того в нього була вада, він пересмикував
плечем.
Але Демосфен мав сильний характер і силу волі, і тому він звернувся до
свого друга, актора, сатира і попроств його, щоб той навчив його
ораторського мистецтва.
Безупинною працею та тренуванням він здобув перемогу над собою. У
древніх письменників знаходимо:

Неясну, шепеляву вимову він долав, вкладаючи до рота камінці і читав на

пам'ять уривки з поем, голос зміцнював бігом, розмовою на крутих підйомах.

Щоб позбутися від мимовільного посмикування плечей, він вішав над собою
гострий спис, що заподіював йому біль при будь-якому необережному русі.
Наполегливість та енергія перемогли.Демосфен переборов фізичні вади,
довів ораторську техніку до досконалості, став найбільшим політичним
оратором. Своїм прикладом він підтвердив найважливіший принцип:
оратором може стати практично кожний, якщо не пошкодує для цього часу і
праці.
У своїх промовах Демосфен робив ставку на вплив публічного виступу
на психіку людей, на їхню волю й емоції. Такому впливові сприяли відмінно
поставлений голос Демосфена і ретельно пророблений ним текст промови з
опорними і кодовими фразами. Кожна така фраза у сполученні з чудово
відпрацьованою мімікою та жестикуляцією поетапно
трансформувала психіку мас у потрібному ораторові напрямку так, що люди
самі не помічали моменту, коли під впливом слова Демосфена переходили на
його бік, навіть бувши споконвічно налаштованими проти ідей
виступаючого. На питання: що складає найістотнішу чесноту оратора,
Демосфен завжди відповідав:
"По-перше, вимова, по-друге, вимова і, по-третє, знов-таки вимова"
Оратор і великий політичний діяч Демосфен у своїх промовах закликав
афінян до енергійної політики, викриваючи бездіяльність і продажність
афінських правителів, і намагався згуртувати грецькі поліси для спільної
боротьби з ворогом. Він стверджував:
«Не слова і не звук голосу складають славу оратора, а напрямок його
політики»
В історію ораторського мистецтва увійшла одна така подія :
Демосфен був представником демократичної партії . І ось була така промова,
яка називалася " Про Есефонта або про вінок".
Прихильник Демосфена Есефонт виніс пропозицію на народні збори щоб
Демосфена за його діяльність нагородити золотим вінком. Але проти
Есефонта виступив представник македонської партії Есхім( теж видатний
оратор). Він приніс скаргу про те, що Демосфен не заслуговує нагороди. Він
виголосив дуже вдалу промову і після цієї промови слухачі готові були
засудити Демосфена зразу Але слово взяв Демосфен. І його промова
справила величезне враження на слухачів. Демосфен знайшов у промові
свого опонента слабке місце. Він дав оглд своєї політичної діяльності,
діяльності державного значення, підкреслив патріотичне значення своєї
діяльності. Напротивагу цього довів, що Есхім підтримує і схвалює
діяльність Філіпа Македонського, яку кваліфікує як зрадницьку, бо його
діяльність призвела до втрати значної частини Греції, а для греків держава
перш за все. Він її виголосив так мистецьки , зачепив патпіотичні почуття
греків і звинувачення Есхіна виявилися неспроможними. Пімля цього Есхіна
позбавили права виступати у народних зборах. Після цього Есхін сів на човен
і поплив на острів Родосвіт, там він заснував школу риторів і готував нових
професійних ораторів. Коли він прочитав їм свою промову то вони були
вражені і запитали в нього " Як ви могли програти з цією промовою?"
Але він їм сказав " Ви б не дивувалися, як би послухали пиомову Демосфена."
Доля Демосфена була трагічна. Він був притягнутий до суду , на нього
понесдися різні наклепи , його навіть звинуватили в хабарництві , на нього
було накладено штраф, його було кинуто до в'язниці, але за допомогою
друзів він втік із в'язниці і мусив жити у вигнанні. А коли у Афінах
перемогли прибічники Филипа Македонського, то його воїни підійшли до
храма Посейдона, де переховувався Демосфен, постукали туди, крикнули: "
Филип дарує тобі житя Демосфене!". Але Демосфен не схотів скористатися
такою щирістю, і відкусив кінчик ампули з отрутою.
Ну а твори, які він писав, почали називати " філіпіками".
Промови Демосфена брав для зразка один із найвідоміших римських ораторів
- Марк Тулій Цицерон.
Грецьке ораторське мистецтво занепадає і набирає нового піднесення у
давньому Римі.
Марк Тулій Цицерон ( 1 ст.до н.е).
За всю свою кар'єру, Цицерон працював і судовим, і політичним оратором.
В античності для таких професій головним завданням було переконати
слухачів в істинності суті справи, чим майстерно володів Цицерон.
Насамперед він створив свій особистий стиль промови, який вирізнявся
водночас лаконічністю і пишністю. Відомий оратор умовно ділив промову на
три частини: вступ, основна частина і завершальна.Перша та остання частини
виділялися своєю емоційністю, адже в першій потрібно було завоювати увагу
авдиторії, а в останній — вказати на те, яке рішення мають прийняти слухачі.
З кожною своєю ідеально сконструйованою промовою Цицерон ставав
успішнішим і відомішим. Його майстерність оцінили і верхами. Впливові
сенатори бачили великий потенціал Цицерона і намагалися захищати його
від недоброзичливців.
Цінність його як оратора полягає в декількох факторах:
- по-перше, Цицерон володів широкою теоретичною базою. Завдяки своїм
філософським знанням він міг по-новому описувати старі чи загальновідомі
предмети
- по-друге, Цицерон перший, хто стилістично внормував латинську мову. Він
окреслив норми розмовної мови освіченої частини римського населення і
вдосконалив ораторську промову новими засобами
- по-третє, Цицерон вмів маніпулювати людськими емоціями. Для античного
оратора така навичка була безцінною, адже емоції підсилювали ефективність
промови.
Цицеронівський період - вміння під час говоріння, читання, поділити
велике складне речення на частини, одна з яких іде з голосовим
підвтщенням, а інша з голосовим зниженням.
Він вважав, що на слухача також впливають музичні елементи мовлення,
тобто звуки і ритм. Тобто наголошував на технічних проблемах голосу і
дикції. Ось що він казав: " Не подобається мені, коли звуки вимовляються з
вишуканим підкресленням, також не подобається мені коли їх вимова
затемнюється зайвою недбалістю, коли слова вимовляються слабким
голосом, коли слова вимовляються шумно ніби в нападі тяжкої задишки".
Бо за Цицероном ритм - це союзник оратора.
Написав праці: " Брут", " Оратор", " Про оратора" та ін.
До нас дійшло 58 промов, які пов'язані з судовими або політичними
справами.
Близкучою його була промова проти Луція Кателини. У цій промові Цицерон
вдався до прийому "з місця в кар'єр". Ви не даєте своєму супротивнику
оговтатися, ви його одразу накриваєте всією інформацією, яка у вас є,
відповідно виголошуєте з певними емоціями , вибудовуєте певну логіку , і
таким чином ви поклали на лопатки свого суперника.Так він і зробив проти
Луція Кателини.І саме в цій промові він оголосив афоризм " О часи,о
звичаї!".
Відомі афоризми Цицерона: " Людський розум живиться навчанням і
мисленням", " Впізнай самого себе", " Найкраща прикраса- чиста совість", "
Благо народу - ось найвищий закон!" та ін.
Авторитет Цицерона був настільки високим, що своїм виступом він міг
знести із п'єдисталу будь-яку людину, будь-яку людину або політику, або
навпаки піднести.
Викривальні промови Цицерона підштовхнули до вбивства цезаря, ну а за
вірність Римській республіки його убили.
Пімля смерті Цицерона ще один римський оратор Квінтіліан створив систему
навчання ораторської майстерності, тобто він був засновником педагогічної
риторики , але базувалися вони на теорії Цицерона.
Юлій Цезарь ще один відомий у Давній Греції діяч, полководець, політик,
письменник, його промови були рівня промов Цицерону. Але сам він
особливого значення їм не надавав.Його промови не мали особливих,
вишуканих прикрас, але вони були природніми, гарно сприймалися.
Юлій Цезар дуже цінував Цицерона .
Найвідомішим твором Цезаря є "Записки про галльську війну". Це
апологія Цезаря самому собі, щоб створити міфічний образ для римлян
непереможного у війні з варварами (так римляни називали тоді всі народи
Європи) і справедливого імператора, самого себе — Цезаря. Така сама ідея
зреалізована і в праці "Записки про громадянську війну", де Цезаря подано
як борця проти зграї олігархів заради блага держави, турботи про народ.
Ю.Цезарь був засновником преси і журналістики. У 59 р. до н.е він став
консулом , почав видавати щоденні протоколи сенату і римського народу.І
цим щоденником протоколу римського сенату і започаткував пресу та
журналістику.
В цей же час започаткував і епістолярний стиль.Він писав листи і за цими
листами можна вивчати історію римської держави. Ну а творчість Горація,
твлрчість Овідія теж саме показують, що їх епістолярії мали вплив на
розвиток словесного мистецтва у Римі.
У риториці Давнього світуми бачимо всі основні елементи ораторського
мистецтва, які в наступні часи лише продовжувалися або розвивалися.
У пізній античній риториці виділяли 3 джерела красномовства:
- дар від природи
- навчання, тобто наслідування зразків
- вправи
3 види промов:
- урочисті абоепідектичні
- політичні
- судові
Композиція промови:
- вступ або піксордіум
- нарація або виклад
- аргументація
- перорація або висновок

Київська Русь

Важливу роль у розвитку ораторського мистецтва у Київській Русі відіграло

прийняття християнства у 988р. Міжнародні зв'-зки буди надзвичайно
пожвавленими, а відповідно інформація, комунікація на різних рівнях велася
досить пристойно.
Про особливості стилю ораторського мистецтва йдеться вже в Ізоборниках
Святослава( 1073- 1076 рр.).
Великого розвитку набуло військове красномовство в Київській Русі.
Ці ж зразки красномовства зафіксовані у Повісті Минулих літ
Також процвітає у Київській Русі урочисте красномовство , релігійне.
Відповідні зразки Біблії теж послужили зразками красномовства.
Далі з'являється патристика - твори отців церкви.
Наприкінці 12 ст. з'являється популярна христоматія «Пчела", яка містила
афоризмиз античних творів.
Розвивається жанри:
- житія
- казання
- слова
- повчання
Розвиток ораторського мистецтва пов'язаний із Київо- Могилянською
академією. Київо- Могилянська академія так називається в честь Петра
Могили. Тут після курсу граматика вивчалися поетика, риторика та ін.
Найвідоміші випускники академії: Б.Баранович, Іоаникій Карятовський,
Антоній Вредиваловький.
Перший вітчизнянийпідручник з гомілетики укр.мовою був підручник І.
Карятовського " Наука або спосіб складання казання". Він був виданий у
Києві 1659 році , а потім у Львові у 1665 році.
Одним із найвідоміших на той час ораторів був Феофан Прокопович.