Серія «Рятівник» заснована в 1998 р.

Рецензенти:
В. Я. Жихарев, доктор техн. наук, проф.;
А. С. Савєлєв, канд. техн. наук, доцент;
Т. О. Міхалін, канд. фіз.-мат. наук
Видано за ліцензією ТОВ Видавництво «Ранок»
Дергачов В. А.
Д36 Геометрія у в и з н а ч е н н я х , формулах і таблицях: Довідковий
посібник для учнів 7—11 класів.— X.: Веста: Видавництво «Ранок»,
2006.— 96 с.

Посібник містить основні положення шкільного курсу геометрії.

Наочна форма викладення матеріалу допоможе школярам в
узагальненні та систематизації знань з геометрії, скоротить час на
повторення вивченого напередодні контрольної роботи.
Призначено для учнів 7—11 класів загальноосвітніх шкіл, гімназій,
ліцеїв, а також для абітурієнтів.

Навчальне видання
Серія «Рятівник»

ДЕРГАЧОВ Володимир Андрійович

ГЕОМЕТРІЯ У ВИЗНАЧЕННЯХ, ФОРМУЛАХ

І ТАБЛИЦЯХ
Довідковий посібник для учнів 7—11 класів

Редактор М. Т. Читова
Технічний редактор В. І. Труфен
Коректор О. Г. Неро

ТОВ «Веста». Свідоцтво ДК № 2540 від 26.06.2006 р. 61064 Харків, вул. Бакуніна, 8А.
З питаннями та пропозиціями звертатися за тел. (057) 719-48-65, тел./факс (057) 719-58-67.
Для листів: 61045 Харків, а/с 3355, «Ранок». E-mail: office@ranok.kharkov.ua
Адреса редакції: 61145 Харків, вул. Космічна, 21а.
З питань реалізації звертатися за тел.: у Харкові — (057) 712-91-44, 712-91-46, 712-91-47,
712-90-87; Києві — (044) 495-14-53, 417-20-80; Донецьку — (062) 304-67-02;
Житомирі—(0412) 41-27-95; Дніпропетровську—(0562) 43-46-95; Львові — (032) 233-53-39;
Сімферополі — (0652) 29-94-14; Тернополі — (0352) 43-42-72, 25-16-00.
e-mail: commerce@ranok.kharkov.ua
www.ranok.com.ua

© В. А. Дергачов, 2006
© ТОВ Видавництво «Ранок», 2006
© ТОВ «Веста», 2006
 Зміст

Кути і прямі на площині ................................................... 8

Кути .............................................................................. 8
Властивості кутів ........................................................ 9
Кути, утворені при перетині двох прямих січною ........... 10
Паралельні та перпендикулярні прямі ............................... 11
Паралельні прямі ............................................................ 11
Ознаки паралельності прямих ..................................... 11
Властивості паралельних прямих ................................. 11
Перпендикулярні прямі ................................................... 12
Перпендикуляр і похила ............................................. 12
Перетворення простору ................................................... 13
Рух ............................................................................... 13
Властивості руху ....................................................... 13
Паралельне перенесення ............................................. 13
Поворот .................................................................... 14
Подібність ..................................................................... 15
Властивості подібних фігур ......................................... 15
Перетворення подібності ............................................. 15
Трикутники .................................................................. 16
Основні означення ........................................................... 16
Властивості кутів і сторін трикутника ................................ 18
Рівність трикутників ....................................................... 19
Ознаки рівності трикутників ....................................... 19
Властивості рівних трикутників .................................. 19
Подібність трикутників ................................................... 20
Ознаки подібності трикутників .................................... 20
Властивості подібних трикутників ............................... 20
Медіани, бісектриси, висоти і середні лінії трикутника ........ 21
Властивості медіан трикутника ................................... 21
Властивості бісектрис трикутника ............................... 22
Властивості висот трикутника ..................................... 23
Властивості серединних перпендикулярів .................... 23
Вписане й описане кола .................................................... 24
Площа трикутника ......................................................... 25

3
 Рівнобедрений трикутник ................................................ 26
Властивості рівнобедреного трикутника ........................ 26
Основні формули для рівнобедреного трикутника .......... 27
Рівносторонній трикутник ................................................ 27
Властивості рівностороннього трикутника ..................... 27
Основні співвідношення для рівностороннього
трикутника ............................................................... 28
Прямокутний трикутник ................................................. 29
Ознаки рівності прямокутних трикутників ................... 29
Ознаки подібності прямокутних трикутників ................ 29
Теорема Піфагора ...................................................... 30
Співвідношення між елементами сторін
прямокутного трикутника .......................................... 30
Формули зв’язку між тригонометричними
функціями ............................................................... 31
Властивості катетів, медіан і висот прямокутного трикутника
31
Коло, вписане у прямокутний трикутник ...................... 32
Коло, описане навколо прямокутного трикутника ........... 32
Площа прямокутного трикутника ................................ 32
Розв’язання трикутників ................................................. 33
Чотирикутники ............................................................. 34
Основні означення і властивості ......................................... 34
Описані чотирикутники ................................................... 35
Коло, описане навкоко чотирикутника .......................... 36
Паралелограм ................................................................ 37
Властивості паралелограма ......................................... 37
Ознаки паралелограма ................................................ 39
Висота паралелограма ................................................ 39
Площа паралелограма ................................................ 39
Ромб ............................................................................. 40
Властивості ромба ...................................................... 40
Площа ромба ............................................................. 41
Коло, вписане в ромб .................................................. 41

4
 Прямокутник ................................................................. 42
Властивості прямокутника .......................................... 42
Квадрат ......................................................................... 43
Властивості квадрата .................................................. 43
Трапеція ....................................................................... 45
Основні означення ...................................................... 45
Властивості трапеції .................................................. 46
Многокутники ............................................................... 48
Основні означення ........................................................... 48
Опуклі многокутники ...................................................... 49
Правильні многокутники ................................................. 50
Коло ............................................................................ 51
Основні означення ........................................................... 51
Властивості хорд, дотичних і січних .................................. 52
Дотична до кола .............................................................. 52
Властивості дотичної до кола ....................................... 53
Січна кола і її властивості ................................................. 53
Дотик двох кіл ................................................................ 54
Кути у колі .................................................................... 54
Кутова величина дуги ................................................ 54
Кругове (радіанне) вимірювання кутів .......................... 54
Вписані кути .................................................................. 55
Кут, утворений двома січними .................................... 55
Довжина кола і дуги ........................................................ 56
Площа круга і його частин ............................................... 56
Прямі і площини у просторі ............................................. 57
Спосіб задання площини .................................................. 57
Паралельність прямих і площин ........................................ 57
Взаємне розміщення прямої і площини у просторі ......... 58
Взаємне розміщення площин у просторі ....................... 58
Ознаки паралельності прямих і площин у просторі ......... 59
Ознака паралельності двох площин ............................... 59
Властивості паралельних прямих у просторі ................. 59

5
 Паралельне проектування ................................................ 60
Властивості паралельних проекцій ............................... 61
Перпендикулярність прямих і площин ............................... 61
Перпендикуляр і похила до площини ........................... 61
Ознака перпендикулярності прямої і площини .............. 62
Теорема про три перпендикуляри ................................ 62
Відстань від точки до площини .................................... 62
Властивості перпендикулярів до площини .................... 63
Відстань між мимобіжними прямими .......................... 63
Кути у просторі .............................................................. 64
Кут між прямою і площиною ............................................ 64
Двогранні кути ............................................................... 65
Кут між площинами. Перпендикулярні площини ................ 66
Многогранники ............................................................. 67
Основні означення ........................................................... 67
Призма і паралелепіпед ................................................... 67
Паралелепіпед ........................................................... 68
Прямокутний паралелепіпед ....................................... 69
Площа поверхні і об’єм призми ................................... 69
Площа поверхні та об’єм паралелепіпеда ....................... 70
Правильні многогранники ............................................... 70
Основні формули ....................................................... 70
Піраміда ....................................................................... 71
Зрізана піраміда ........................................................ 71
Правильна піраміда ................................................... 72
Тіла обернення .............................................................. 73
Циліндр ........................................................................ 73
Конус ............................................................................ 74
Прямий круговий конус ............................................. 74
Зрізаний конус .......................................................... 75
Сфера і куля ................................................................... 76
Взаємне розміщення двох сфер .................................... 78
Декартова система координат ........................................... 79
Декартові координати на площині й у просторі .................... 79
Основні координатні формули ........................................... 80

6
 Відстань між точками ................................................ 80
Координати точки ділення відрізка
у даному відношенні .................................................. 80
Координати середини відрізка .................................... 81
Рівняння прямої ........................................................ 81
Окремі випадки рівняння прямої ................................. 82
Умова паралельності прямих ....................................... 83
Умова перпендикулярності прямих .............................. 83
Перетин прямих ........................................................ 83
Рівняння кола ............................................................ 84
Рівняння сфери ......................................................... 85
Рівняння площини ..................................................... 85
Окремі випадки положення площини відносно
системи координат .................................................... 86
Взаємне розміщення двох площин ............................... 87
Вектори ........................................................................ 88
Основні означення ........................................................... 88
Координати вектора ........................................................ 89
Обчислення координат і модуля вектора ....................... 89
Лінійні операції над векторами ......................................... 90
Сума векторів ............................................................ 90
Різниця векторів ........................................................ 91
Множення вектора на число ......................................... 91
Кут між векторами ......................................................... 92
Скалярний добуток векторів ............................................. 92
Умова колінеарності векторів ....................................... 93
Координатні вектори ....................................................... 93
Розкладання вектора по координатних осях ................... 94
Література .................................................................... 94
Предметний покажчик .................................................... 95

7
 Кути і прямі на площині
Кути і прямі
на площині

Кути

Кут — геометрична фігура,

що складається з двох різнома& Ñòîðîíà êóòà
нітних променів, що виходять з
однієї точки.
Промені називаються сторо
нами кута, а їх спільний поча&
Âåðøèíà êóòà
ток — вершиною кута

Два кути називаються рівни

ми, якщо вони можуть бути су& α
міщені так, що збігатимуться їх
відповідні сторони і вершини α=β β

Кути, що мають спільну вер&

шину й одну спільну сторону, на&
зиваються прилеглими

Два кути називаються суміж&

ними, якщо у них спільні верши& α + β = 180 °
на й одна сторона, а дві інші ут& β
ворюють пряму. Сума суміжних α
кутів дорівнює 180°

Кути називаються вертикаль 2

ними, якщо сторони одного 1 3
є продовженнями за вершину
сторін другого. Вертикальні кути
4
рівні між собою
∠1 = ∠3; ∠2 = ∠4

Кут, у якого сторони утворюють

пряму, називається розгорнутим.

8
 Кути і прямі
на площині
Кут, що дорівнює своєму суміж&
ному, називається прямим

Кут, менший від прямого, на&

зивається гострим

Кут, більший прямого, нази&

вається тупим

Бісектриса кута — промінь,

що виходить з вершини кута, Бісектриса
проходить між його сторонами
і ділить кут пополам

Властивості кутів

Кути з відповідно паралельними сторонами

Або рівні або їх сума дорівнює 180°

Кути з відповідно перпендикулярними сторонами

Або рівні або їх сума дорівнює 180°

9
 Кути, утворені при перетині
Кути і прямі
на площині
двох прямих січною

Відповідні

Внутрішні односторонні Зовнішні односторонні

Внутрішні різносторонніЗовнішні різносторонні

10
 Паралельні та перпендикулярні прямі

Паралельні та
перпендику
лярні прямі
Паралельні прямі

Прямі, що лежать в одній пло& a

щині і не перетинаються, нази&
ваються паралельними b
a | | b

Ознаки паралельності прямих

a c
Внутрішні (зовнішні) різносто&
ронні кути рівні
b

c
a
Відповідні кути рівні
b

c
a
Сума внутрішніх (зовнішніх) од&
носторонніх кутів дорівнює 180°
b

Властивості паралельних прямих

a
Дві прямі, що паралельні тре&
b
тій, паралельні
а | | b; a | | c
b | | c c

11
 Теорема Фалеса
Якщо паралельні прямі, які пе&
ретинають сторони кута, відсіка&
ють на одній його стороні рівні
Паралельні та
перпендику
лярні прямі

відрізки, то вони відсікають рівні

відрізки і на другій його стороні

Паралельні прямі, що перети&

нають сторони кута, відсікають c
від сторін кута пропорційні a
відрізки
a b
= b d
c d

Перпендикулярні прямі
Дві прямі називаються перпен& a
дикулярними, якщо вони пере&
тинаються під прямим кутом
а⊥b b

Перпендикуляр і похила
Перпендикуляром до даної
O
прямої називається відрізок
прямої, перпендикулярної до
даної, від заданої точки до точ&
ки перетину цих прямих.
ОА — перпендикуляр до b. b
А — основа перпендикуляра A

Похилою до даної прямої а на& O

зивається відрізок прямої, що пе&
ретинає дану під кутом, відмінним
від прямого, від заданої точки до
b
точки перетину цих прямих.
Перпендикуляр коротший від по&
хилої, яка проведена з тієї ж точки. а
ОВ — похила A В

12
 Перетворення простору
Рух

Рух — це перетворення простору, що зберігає відстань між

Перетворення
точками.

простору
Приклади руху: паралельне перенесення, поворот

Властивості руху

1. Два рухи, що виконуються послідовно, дають новий рух.

2. Точки, що лежать на прямій, під час руху переходять

у точки, які лежать на прямій, і зберігається порядок
їх взаємного розміщення.

3. Під час руху зберігаються кути між півпрямими

Паралельне перенесення

Паралельне перенесення —
перетворення простору, при
F′
якому всі точки зміщуються в
одному й тому ж напрямі на
одну й ту ж відстань.

При паралельному перене&

сенні пряма переходить у пара&
лельну пряму (або у себе).

Для будь–яких двох точок М

і М′ існує одне і лише одне пара&
лельне перенесення, при якому
F
точка М переходить у точку М′

13
 Поворот

Поворот (обертання) — вид руху, при якому принаймні

одна точка простору залишається нерухомою
Перетворення

При повертанні на площині на&

простору

вколо даної точки (центра обер&

тання) кожний промінь, що ви&
ходить з даної точки, повертаєть&
ся на один і той же кут в одному
й тому ж напрямі. α
Повертання навколо точки О
на кут 180° називається цент O
ральною симетрією відносно
точки О (центра симетрії)

Поворот навколо осі на X l X′

кут ϕ — це перетворення, при
якому: α O
1) є єдина пряма l, всі точки A ϕ A′
якої переходять самі в себе (вісь
обертання);
2) будь–яка точка А, що не на&
лежить l, переходить у таку точ& O1
ку А′, причому точки А и А′ ле& B B′
ϕ
жать у площині α, яка перпенди&
кулярна до l, і ∠АОА′ = ϕ є ста&
лим за величиною і напрямом
Y Y′

Поворот навколо осі на кут

ϕ = 180° називається симетрією M
відносно прямої, вісь обертання
l ³ñü
— віссю симетрії, а фігура, яку ñèìåòð³¿
отримали при перетворенні,—
дзеркальним відбиттям M′

14
Подібність

A B
Дві фігури F1 і F2 називаються
подібними, якщо між їх точка&

Перетворення
A′ B′
ми можна встановити взаємно

простору
C
однозначну відповідність, при
якій відношення відстаней між D
будь–якими парами відповід&
них точок дорівнює тій же AB C′
сталій k, що зветься коефіцієн =k
A' B'
том подібності
D′

Властивості подібних фігур

1. Кути між відповідними променями рівні.
2. Площі подібних фігур відносяться як квадрати їх лі&
нійних розмірів.
3. Об’єми подібних фігур відносяться як куби їх лінійних
розмірів

Перетворення подібності

Будь–яке перетворення подібності — результат послідов&

ного виконання гомотетії і руху.
Гомотетія — перетворення B′
простору, що ставить у відпо&
відність кожній точці М точ&
ку М′, яка лежить на прямій A′ B C′
ОМ за правилом ОМ′ = k ⋅ ОМ,
де k — стале, відмінне від нуля
число, що називається коефіц& A C
ієнтом гомотетії, О — фіксова&
на точка, що називається цен&
тром гомотетії
O

15
 Трикутники
Основні означення

B
Трикутник — це фігура, що
складається з трьох точок, які
не лежать на одній прямій
(вершин трикутника), і трьох
Трикутники

відрізків з кінцями у цих точ& A C

ках (сторін трикутника) À, Â, Ñ — âåðøèíè
ÀÂ, ÂÑ, ÀÑ — ñòîðîíè

Кутами (внутрішніми кута& B

ми) трикутника називаються три
β
кути, кожний з яких утворений
двома променями, що виходять з α γ
вершини трикутника і проходять
через дві інші вершини A C
α, β, γ — êóòè òðèêóòíèêà

Зовнішнім кутом трикутни&

ка називається кут, суміжний δ
внутрішньому куту трикутника α
A C
δ — çîâí³øí³é êóò

Висотою трикутника називається перпендикуляр, опуще&

ний з будь–якої вершини трикутника на протилежну сторо&
ну або на продовження сторони
B B

h h

A D C D A C
BD = h — висота, BD = h — висота, проведена
проведена на сторону АС на продовження сторони АС

16
 Медіаною трикутника нази&
вається відрізок прямої, що b c
ma
з’єднує вершину трикутника з
серединою протилежної сторони a
ma — ìåä³àíà ñòîðîíè à

Трикутники
Бісектрисою трикутника на&
lb
зивається відрізок бісектриси
внутрішнього кута трикутника,
що з’єднує дану вершину з точ& A C
кою на протилежній стороні
lb — á³ñåêòðèñà êóòà  òðè-
êóòíèêà

B
Середньою лінією трикутни
ка називається відрізок, що K M
з’єднує середини двох сторін
трикутника
A C
KM — ñåðåäíÿ ë³í³ÿ

Коло називається вписаним

у трикутник, якщо воно доти&
кається до всіх його сторін O

A C
B

Описаним колом трикутника

O
називається коло, що проходить
через вершини трикутника
A C

17
 Властивості кутів і сторін трикутника

Сума кутів трикутника дорів&

β
нює 180°
α + β + γ = 180° α γ

Зовнішній кут дорівнює сумі

Трикутники

двох внутрішніх кутів, з ним не

суміжних, і більший, ніж будь– β
який внутрішній кут, не суміж&
ний з ним. δ α γ
δ = β + γ; δ > β; δ > γ

Нерівність трикутника
Довжина кожної сторони менша,
ніж сума, і більша, ніж різниця a b
довжин двох інших сторін
|a−b|<c<a+b c

B
У трикутнику проти більшої
сторони лежить більший кут c a
(і навпаки)
∠B > ∠C ⇒ b > c
A b C

Середня лінія трикутника пара& B

лельна одній з його сторін і до&
рівнює її половині
K M
КМ | | АС;
ÀÑ
ÊÌ = A C
2

18
Рівність трикутників

B
Трикутники називаються рів&
B′
ними, якщо у них відповідні сто&
рони і кути рівні
∆ АВС = ∆ А′В′С′
A C
A′ C′

Трикутники
Ознаки рівності трикутників

B
1. Якщо дві сторони і кут між
ними одного трикутника дорів& B′
нюють відповідно двом сторонам
і куту між ними іншого трикут&
ника, то такі трикутники рівні A C
A′ C′

2. Якщо сторона і прилеглі до B

неї кути одного трикутника B′
дорівнюють відповідно стороні
і прилеглим до неї кутам іншого
трикутника, то такі трикутники A C
рівні
A′ C′
B
3. Якщо три сторони одного
B′
трикутника дорівнюють від&
повідно трьом сторонам іншого
трикутника, то такі трикутники
рівні A C
A′ C′

Властивості рівних трикутників

У рівних трикутників усі відповідні елементи рівні (сторо&

ни, кути, висоти, медіани, бісектриси).
У рівних трикутників проти рівних сторін лежать рівні
кути, а проти рівних кутів лежать рівні сторони

19
 Подібність трикутників
B

Подібними називаються три

кутники, у яких відповідні сто& B1
рони пропорційні. A C
Коефіцієнт пропорційності на&
зивається коефіцієнтом подіб&
ності
Трикутники

ÀÂ ÂÑ ÀÑ
= = = k A1 C1
À1Â1 Â1Ñ1 À1Ñ1
∆ ABC  ∆ A1B1C1

Ознаки подібності трикутників

Два трикутники подібні, якщо

1. Два кути одного трикутника дорівнюють двом кутам
іншого трикутника.
2. Дві сторони одного трикутника пропорційні двом сторо&
нам іншого трикутника, і кути, утворені цими сторона&
ми, рівні.
3. Сторони одного трикутника пропорційні сторонам іншо&
го трикутника

Властивості подібних трикутників

У подібних трикутників відповідні кути рівні, а відповідні

відрізки пропорційні
∠А = ∠А1; ∠В = ∠В1; ∠С = ∠С1;
ha hb hc ma l
= = = =…= c = k .
ha1 hb1 hc1 ma1 lc1
Відношення периметрів подібних трикутників дорівнює
коефіцієнту подібності.
Відношення площ подібних трикутників дорівнює квадра&
ту коефіцієнта подібності

20
 B

Пряма, що паралельна одній із

сторін трикутника, відсікає три&
K L
кутник, подібний до даного
KL | | AC; ∆ ABC  ∆ KBL A C

B
Три середні лінії трикутника
ділять його на чотири рівні три& K L

Трикутники
кутники, подібні до даного з ко&
1
ефіцієнтом подібності
2 A M C

Медіани, бісектриси, висоти і середні лінії

трикутника
Властивості медіан трикутника
B
Три медіани трикутника пере&
тинаються в одній точці, що
K L
ділить медіани у відношенні E
2 : 1, рахуючи від вершини.
ВЕ : ЕМ = 2
A M C
B

Медіани ділять трикутник на

рівновеликі трикутники mb
S ∆АВК = S ∆КВС

A K C
Довжина медіан до відповід&
них сторін трикутника:
1
ma = 2b2 + 2c2 − a2 ; a mb b
2
1 ma
mb = 2a2 + 2c2 − b2 ; mc
2
1 c
mc = 2a2 + 2b2 − c2
2

21
 Властивості бісектрис трикутника
B
Бісектриси внутрішніх кутів
трикутника перетинаються в
одній точці, що знаходиться все&
lñ
редині трикутника, рівновідда&
лена від трьох його сторін і є цен& là Î
тром вписаного кола lâ
A C
Трикутники

Бісектриса внутрішнього кута B

трикутника ділить протилежну
куту сторону на відрізки, про&
порційні двом іншим сторонам
lb
AD AB
=
DC BC
A D C

Бісектриси внутрішнього і су&

міжного з ним зовнішнього кутів
перпендикулярні. K
Бісектриса зовнішнього кута E
трикутника ділить (зовнішньо)
протилежну сторону на відрізки,
пропорційні двом іншим сторо& B
нам.
BD — бісектриса кута В;
ВЕ — бісектриса зовнішнього C
кута
ВD ⊥ BE; D

AE AB A
=
CE BC

A
Довжина бісектриси кута А
A
2 bc ⋅ cos
la = 2 ;
b+c la
1
la = bc (a + b + c) (b + c − a)
b + c B D C

22
Властивості висот трикутника

Висоти трикутника перетина& B

ються в одній точці, яка нази&
вається ортоцентром трикутника
c a
hb
Висоти трикутника обернено
ha
пропорційні його сторонам
1 1 1 hc
ha : hb : hc= : :

Трикутники
a b c
A b C
Довжина висоти до сторони а
bc 2S
ha = b sin C = c sin B = = ,
2R a
де R — радіус описаного кола;
S — площа трикутника

Властивості серединних перпендикулярів

Серединний перпендикуляр — це пряма, що проходить

через середину сторони трикутника перпендикулярно до неї

Три серединних перпендику&

ляри трикутника перетинаються
в одній точці, що називається O
центром описаного кола
A C

Точка перетину бісектриси кута

трикутника з серединним перпен&
дикуляром протилежної сторони O
лежить на колі, що описане навко&
ло даного трикутника A C

23
 Вписане й описане кола

Радіус вписаного у трикутник

кола — відстань від центра до
B
сторін трикутника
S A B C
r= = 4R sin ⋅ sin ⋅ sin =
p 2 2 2
K L
A ( p − a) ( p − b ) ( p − c ) r r
= ( p − a) tg =
Трикутники

2 p O
Точки дотику вписаного кола r
до сторін трикутника відсікають
A M C
три пари рівних між собою від&
різків

Радіус описаного кола

R
a b c abc R O
R= = = = A
R
2 sin A 2 sin B 2 sin C 4S
C

У залежності від вигляду трикутника

центр описаного кола може знаходитися:

всередині зовні на середині

трикутника трикутника його сторони
B B B

A C A C
O O
O
A C

Гострокутний Тупокутний Прямокутний

трикутник трикутник трикутник

24
Площа трикутника

За стороною і висотою, опуще&

ною на цю сторону,
ha
1
S = aha
2 a

За двома сторонами і кутом

a

Трикутники
між ними
γ
1
S = ab sin γ
2 b

За трьома сторонами (формула

Герона)
a b
S= p ( p − a) ( p − b) ( p − c),
a+b+c c
ãäå p =
2

За півпериметром (р) і радіусом

b c
вписаного кола r
S=p⋅r

За трьома сторонами і радіусом

описаного кола a b
abc R
S=
4R c

R
За трьома кутами і радіусом β
описаного кола
S = 2 R 2 sin α ⋅ sin β ⋅ sin γ γ
α

25
 Рівнобедрений трикутник

B
Трикутник називається
рівнобедреним, якщо в нього
дві сторони рівні. Рівні сторо&
ни називають бічними сторона&
ми, а третю — основою рівно&
бедреного трикутника
Трикутники

A C

Властивості рівнобедреного трикутника

B

У рівнобедреному трикутнику
кути при основі рівні
∠ А = ∠С

A C

B
У рівнобедреному трикутнику
медіана, проведена до основи,
є бісектрисою і висотою
BD — медіана, бісектриса, ви&
сота
A D C

B ³ñü
ñèìåòð³¿

Рівнобедрений трикутник має

одну вісь симетрії

A D C

26
 Основні формули для рівнобедреного трикутника

b β
b2 = 2a2 (1 − cos β); a = ; a a
2 cos α
b a2
S= 4a2 − b2 = sin β ; R
4 2
b b α
S = ( p − a) p ( p − b) , ãäå p = a + .
2

Трикутники
Рівносторонній трикутник
B
Трикутник, у якого всі сторо&
ни рівні, називається рівносто
роннім або правильним трикут&
ником
A C

Властивості рівностороннього трикутника

B
Всі кути рівні
∠А = ∠В = ∠С = 60°
A C
B
Кожна медіана збігається з
бісектрисою і висотою, що про& mb
ведені з тієї ж вершини
ma mc
ma = la = ha = ... = hc
A C
B

Центри вписаного і описаного

кіл збігаються O
R
r
A C

27
 Рівносторонній трикутник має
поворотну симетрію (кут повер&
O
тання — 120°)

Рівносторонній трикутник має

три осі симетрії
Трикутники

A C

Основні співвідношення для рівностороннього трикутника

Позначення:
а — сторона, h — висота, Р — периметр, р — півпери&
метр, R — радіус описаного кола, r — радіус вписаного
кола, S — площа

2h 3 P 2p 2
а R 3 2r 3 3S 3
3 3 3 3

a 3 P 3 p 3 3R
h 3r S 3
2 6 3 2

P 3a 2h 3 2p 3R 3 6r 3 2 3S 3

3 P 3R 3
p a h 3 3r 3 3S 3
2 2 2

a 3 2h P 3 2p 3 2
R 2r S 3
3 3 9 9 3

a 3 h P 3 p 3 R S 3
r
6 3 18 9 2 3

a2 3 h2 3 P2 3 p2 3 3R 2 3
S 3r 2 3
4 3 36 9 4

28
Прямокутний трикутник

B
Трикутник називається прямо
кутним, якщо він має прямий

ó
ïî
кут.

Êàòåò

òå
Сторони, прилеглі до прямого

íó
кута, називаються катетами.

çà
Сторона, протилежна прямому
куту, називається гіпотенузою.

Трикутники
A Êàòåò C

Ознаки рівності прямокутних трикутників

∆ АВС = ∆ А1В1С1
B B1

A C A1 C1
За двома катетами
За катетом і гіпотенузою
За катетом і прилеглим гострим кутом
За катетом і протилежним гострим кутом
За гіпотенузою і гострим кутом

Ознаки подібності прямокутних трикутників

∆ АВС  ∆ А1В1С1
B1
B

A C A1 C1
За одним гострим кутом
За пропорційністю двох катетів
За пропорційністю катета і гіпотенузи

29
 Теорема Піфагора
У прямокутному трикутнику
сума квадратів катетів дорівнює
a c
квадрату гіпотенузи
c2 = a2 + b2
b

Висновки теореми Піфагора

Трикутники

У прямокутному трикутнику будь–який з катетів менший,

ніж гіпотенуза
Якщо до прямої з однієї точки проведені перпендикуляр
і похила, то похила більша, ніж перпендикуляр
Рівні похилі мають рівні проекції
З двох похилих більша та, проекція якої більша

Співвідношення між елементами сторін

прямокутного трикутника

Косинусом гострого кута пря&

мокутного трикутника нази&
вається відношення прилеглого
катета до гіпотенузи.
a c
Синусом гострого кута нази&
вається відношення протилеж&
ного катета до гіпотенузи. α

Тангенсом гострого кута нази& b

вається відношення протилеж&
ного катета до прилеглого.
b a
cos α = ; tg α = ;
Котангенсом гострого кута на& c b
зивається відношення прилегло& a b
sin α = ; ctg α =
го катета до протилежного c a

30
 Формули зв’язку між тригонометричними функціями

sin 2 α + cos2 α = 1;
sin α cos α
tg α = ; ctg α = ;
cos α sin α
1 1
1 + tg 2 α = 2
; 1 + ctg 2 α =
cos α sin 2 α

Трикутники
Властивості катетів, медіан і висот прямокутного трикутника

Катет прямокутного трикут& A

ника є середнє пропорційне між
гіпотенузою й проекцією цього
катета на гіпотенузу
bc
a = ac c ; b = bc c .
Висота прямокутного три& c
b
кутника, проведена з вершини
прямого кута, є середнє про& E
порційне між проекціями ка& hc
тетів на гіпотенузу ac
hc = ac bc .
C a B
Висота може бути визначена ac = EB ;
через катети та їх проекції на
bc = AE ;
гіпотенузу
ab ac + bc = c
hc =
ac + bc .
Медіана, проведена з вершини
прямого кута, дорівнює поло&
вині гіпотенузи a c
1 mc
mc = c.
2
b
Висота, проведена з вершини B
прямого кута трикутника, E
ділить його на два трикутники,
подібні до даного
∆ АВЕ  ∆ АЕС  ∆ АВС
A C

31
 Коло, вписане у прямокутний трикутник

Радіус вписаного кола

a O c
ab a+b−c
r= = r
a+b+c 2
b
Трикутники

Коло, описане навколо прямокутного трикутника

Центр описаного кола збігаєть&

ся з серединою гіпотенузи. a b
mc
Радіус описаного кола
O c
c R
R= = mc
2

Площа прямокутного трикутника

Площу можна визначити:

— через катети
1
S= ab ;
2 α

— через катет і гострий кут

1 2 1 2 b c
S= a tg β = a ctg α ;
2 2

— через гіпотенузу і гострий

кут β
1 2 1 2 a
S= c sin 2 α = c sin 2 β
4 4

32
Розв’язання трикутників

Теорема косинусів

Квадрат будь–якої сторони

трикутника дорівнює сумі квад&
ратів двох інших сторін без по& a γ b
двоєного добутку цих сторін на

Трикутники
косинус кута між ними
β α
c2 = a2 + b2 − 2 ab cos γ

Висновки:

1. Якщо c2 > a2 + b 2 , то кут γ — тупий ( cos γ < 0 ).

2. Якщо c 2 < a2 + b 2 , то кут γ — гострий ( cos γ > 0 ).

3. Якщо c 2 = a2 + b 2 , то кут γ — прямий.

4. У трикутнику проти більшого кута лежить більша сторо&

на, проти більшої сторони лежить більший кут

Теорема синусів

Сторони трикутника про&

порційні синусам протилежних
кутів.
Коефіцієнт пропорційності до& γ
a b
рівнює діаметру описаного кола.
a b c β α
= = = 2R
sin α sin β sin γ c

33
 Чотирикутники
Основні означення і властивості

Чотирикутником назива& Â
ється фігура, яка складається
з чотирьох точок (вершин) і чо& À
тирьох відрізків (сторін), що по&
слідовно сполучають вершини.
При цьому ніякі три з даних то&
чок не повинні лежати на одній
прямій, а відрізки, що їх сполу& D Ñ
Чотирикут

чають, не повинні перетинатися À, Â, Ñ, D — âåðøèíè;

ÀÂ, ÂÑ, ÑD, DA — ñòîðîíè
ники

Â
Чотирикутник називається Ñ
опуклим, якщо він розміщуєть&
ся в одній півплощині відносно
прямої, що містить будь–яку
його сторону À D

ÀÂÑD — îïóêëèé ÷îòèðè-

êóòíèê

Коло, яке дотикається до всіх Â Ñ

сторін чотирикутника, нази&
вається вписаним у цей чотири&
кутник. (Чотирикутник описа&
ний навколо кола) O

À D

Коло, що містить усі вершини

 Ñ
чотирикутника, називається
описаним навколо цього чотири&
кутника. (Чотирикутник вписа& À O
но в коло)

34
 Â
Ñ
Сума кутів опуклого чотири&
кутника дорівнює 360°
∠А + ∠В + ∠С + ∠D = 360°
D
À

Площа довільного опуклого Â

чотирикутника
Ñ
d d sin ϕ d1 d2
S= 1 2 ,
2

Чотирикут
де d1, d2 — діагоналі чотири& ϕ

ники
кутника;
ϕ — кут між діагоналями
À D

Описані чотирикутники

c
Якщо в чотирикутнику суми
довжин протилежних сторін
рівні, то в нього можна вписа& b O d
ти коло
a+c=b+d

Центр вписаного у чотири& Â Ñ

кутник кола є точкою перети&
ну всіх чотирьох бісектрис
кутів цього чотирикутника. O
BO, CO, DO, AO — бісектри&
си кутів
À D

35
 Точки дотику вписаного кола
 L Ñ
відсікають рівні відрізки від
кутів чотирикутника
BK = BL; LC = CM; K M
MD = DN; KA = AN O

À N D

Площа описаного чотири&

кутника c
S = pr,
де r — радіус вписаного кола;
Чотирикут

b O d
a+b+c+d
ники

p= r
2

Коло, описане навкоко чотирикутника

 Ñ
Якщо сума протилежних
кутів чотирикутника дорів&
нює 180°, то навколо нього O
можна описати коло À
∠А + ∠С = ∠В + ∠D = 180° D

Ñ
Центр описаного навколо чо& Â
тирикутника кола є точкою
перетину всіх чотирьох сере&
динних перпендикулярів O
À
сторін цього чотирикутника
D

36
 Теорема Птолемея: b
Сума добутку протилежних
e f
сторін вписаного у коло чоти& a c
рикутника дорівнює добутку
його діагоналей
ac + bd = ef d

Площа вписаного чотирикут& b

ника

S = ( p − a) ( p − b) ( p − c) ( p − d) , a O c

Чотирикут
a+b+c+d
ãäå p=

ники
2 d

Паралелограм
Чотирикутник, протилежні Â Ñ
сторони якого попарно пара&
лельні, називається парале
лограмом
AB | | CD ; BC | | AD À D

Властивості паралелограма
 Ñ
Середина діагоналі парале&
лограма є його центром си&
O
метрії
À D

 Ñ
Протилежні сторони рівні
AB = CD ; BC = AD
À D

37
 Â Ñ

Протилежні кути рівні

∠А = ∠С; ∠B = ∠D
À D

Сума кутів, прилеглих до до& Â Ñ

вільної сторони, дорівнює 180°.
∠А + ∠В = ∠В +∠С =
= ∠С + ∠D = ∠D + ∠A = 180° À D
Чотирикут

Діагоналі паралелограма пере& Â Ñ

ники

тинаються і точкою перетину

діляться навпіл: O
BO = OD; AO = OC
À D

Кожна діагональ ділить пара& Â Ñ

лелограм на два рівних трикут&
ники
∆ ABD = ∆ BDC À D

Дві діагоналі паралелограма
ділять його на чотири рівновели&
ких трикутники
S ∆ ABO = S ∆ OBC = S ∆ OCD = S ∆ AOD
 Ñ
O
À D

b
Сума квадратів діагоналей па& e f
ралелограма дорівнює сумі квад& a c
ратів усіх його сторін
e2 + f 2 = 2 (a2 + b2 ) d

38
Ознаки паралелограма

Якщо у чотирикутнику протилежні сторони попарно

рівні, то цей чотирикутник — паралелограм

Якщо у чотирикутнику протилежні сторони рівні і па&

ралельні, то цей чотирикутник — паралелограм

Чотирикутник, діагоналі якого у точці перетину

діляться навпіл,— паралелограм

Висота паралелограма

Чотирикут
ники
Домовимося висотою пара&
лелограма називати перпен&
дикуляр, проведений із вер& b ha
шини цього паралелограма до
неприлеглої сторони α
a
ha = b sin α

Площа паралелограма

Площу паралелограма можна визначити:

через сторону паралелогра&

ма і проведену до неї висоту ha
S = aha
a

через дві сторони паралело&

грама і кут між ними b
S = ab sin α α
a
через діагоналі паралелогра&
ма і кут між ними e f
ef sin ϕ ϕ
S=
2

39
 Ромб

Паралелограм, у якого всі сто& À C

рони рівні, називається ромбом

Властивості ромба
Чотирикут
ники

Діагоналі ромба перетинають&

ся під прямим кутом À C

Діагоналі ромба є бісектриса&

ми його кутів À C

У будь–який ромб можна впи&

сати коло з центром у точці пе& À O C
ретину його діагоналей

40
Площа ромба

Площу ромба можна визначити:

— через діагоналі
d1d2
S= ; α
2 a
d2
— через сторону і кут ромба d1
O
S = a2 sin α ; r

Чотирикут
— через сторону і висоту

ники
S = ah ;

— через сторону і радіус вписаного кола S = 2ar

Коло, вписане в ромб

Радіус кола, вписаного у ромб, можна обчислити:

— через висоту ромба

h B
r = ;
2
a E
d2
— через діагоналі ромба і сто& A d1 C
рону O
d1d2 h
r = ;
4a
D

— через відрізки, на які ділить сторону ромба точка дотику

r = BE ⋅ EC

41
 Прямокутник

A B
Прямокутник — паралело&
грам, у якого всі кути прямі
D C

Властивості прямокутника

A B
O
Чотирикут

Діагоналі прямокутника рівні і

ники

точкою перетину діляться навпіл

D C

Прямокутник має дві осі си&

метрії, які збігаються з середин&
ними перпендикулярами до його
сторін

Навколо будь–якого прямо&

A B
кутника можна описати коло з
центром у точці перетину діаго& O
налей і радіусом, що дорівнює R
половині діагоналі D C
AC = 2R

Площу прямокутника можна

визначити:
d d
— через його сторони a γ
S = ab ;
b
— через діагоналі і кут між ними
d2 sin γ
S=
2

42
Квадрат

A B

Квадрат — це прямокутник,
у якого всі сторони рівні
AB = BC = CD = AD

D C

Властивості квадрата

Чотирикут
ники
У квадрата всі кути прямі

Діагоналі квадрата рівні і пе&

ретинаються під прямим кутом

Квадрат має чотири осі симет&

рії — прямі, що проходять:
— через його діагоналі;
— через середини протилеж&
них сторін

90°
Квадрат має поворотну симет&
рію. Центр симетрії — точка пе&
ретину діагоналей, кут повер&
тання 90°

43
 У квадраті центри вписаного
і описаного кіл збігаються і роз&
ташовуються у точці перетину
його діагоналей. a

R
Радіус описаного кола
r
O

Радіус вписаного кола

Чотирикут

a
r =
ники

Площа квадрата
d
d2
S = a2 =
2

Послідовно з’єднані відрізка&

ми середини сусідніх сторін
квадрата утворюють квадрат

44
Трапеція

Основні означення

Трапеція — це чотирикутник,
у якого дві сторони паралельні,
а дві інші не паралельні. Â Ñ

Паралельні сторони назива& h

ються основами трапеції.

Непаралельні сторони назива&

ються бічними сторонами. À D

Чотирикут
ники
Домовимося висотою трапеції ÂÑ, ÀD — îñíîâà;
називати перпендикуляр, опу& ÀÂ, CD — á³÷í³ ñòîðîíè;
щений з довільної точки основи h — âèñîòà
трапеції на другу основу

 Ñ
Середня лінія трапеції —
це відрізок, що з’єднує середини
бічних сторін K L
AK = KB ; CL = LD ;
KL — середня лінія трапеції À D

 Ñ
Рівнобічна (рівнобедрена)
трапеція — трапеція, у якої
бічні сторони рівні
АВ = СD À D

 Ñ
Прямокутною називається
трапеція, у якої одна бічна сто&
рона перпендикулярна основам

À D

45
 Властивості трапеції

Коло можна вписати у трапе&

цію, якщо сума її бічних сторін
дорівнює сумі основ
 Ñ
AB + CD = BC + AD

Центр вписаного у трапецію O

кола — точка перетину бісект& h
рис внутрішніх кутів.
r
Чотирикут
ники

Радіус вписаного кола дорів& À D

нює половині висоти
h
r =
2

При продовженні бічних

сторін трапеції утворюються два
по&дібних трикутники B C
∆ ВЕС  ∆ AED

A D

B C
Трикутники, утворені основа&
ми і відрізками діагоналей,—
подібні. Коефіцієнт подібності
дорівнює відношенню основ E
∆ ВЕС  ∆ DEА;
BC
k= A D
AD

46
 Середня лінія трапеції пара& Â Ñ
лельна основам і дорівнює їх
півсумі
KL ⎜⎜ BC; KL ⎜⎜ AD; K L

BC + AD
KL =
2 À D

B C
У рівнобічній трапеції:

— кути при основі рівні,

∠A = ∠D; ∠B = ∠C;

Чотирикут
— діагоналі рівні

ники
BD = CA A D

Площу трапеції можна визна&

чити:
— через півсуму основ (серед& Â Ñ
ню лінію трапеції) і висоту d2
ϕ
a+b d1 h
S= h ;'
2
— через діагоналі і кут між À D
ними
1
S= d1d2 sin ϕ
2

 Ñ
Навколо будь–якої рівнобічної
трапеції можна описати коло.
O
Якщо трапеція вписана у коло,
À D
то вона рівнобічна

47
 Многокутники
Основні означення

Многокутник — замкнена
ламана лінія, яка утворюється, A2
якщо взяти n будь–яких точок
A1 A3
А1, А2, ..., Аn і з’єднати прямол&
інійним відрізком кожну з них
з наступною, а останню — з пер& A4
An
шою.
Точки А1, А2, ..., Аn називають&
ся вершинами многокутника, а A6 A5
відрізки А1А2, А2А3, ..., АnА1 —
його сторонами
Многокут
ники

Плоским многокутником, або

многокутною областю називаєть&
ся скінченна частина площини,
обмежена многокутником

Коло, що дотикається до всіх

сторін многокутника, називаєть& O
ся вписаним у цей многокутник

Коло, що містить усі вершини

многокутника, називається опи& O
саним навколо цього многокут&
ника

48
Опуклі многокутники

Многокутник називається
опуклим, якщо він лежить в
одній півплощині відносно будь–
якої прямої, що містить його сто&
рону

A B

Кутом опуклого многокутника C

при даній вершині називається
кут, утворений його сторонами,

Многокут
D
що збігаються у цій вершині.
F

ники
Сума кутів опуклого n–кутни&
E
ка дорівнює 180° (n — 2)
∠À + ∠Â + ∠Ñ + ∠D +
+ ∠ E + ∠ F = 4·180°

Зовнішнім кутом опуклого β1

многокутника при даній вер&
β5 β2
шині називається кут, суміжний
внутрішньому куту многокутни&
ка при даній вершині. β3
Сума зовнішніх кутів будь–
якого опуклого n–кутника β4
дорів&нює 360°
β1 + β2 + ... + β n = 360 °

Кількість діагоналей опуклого

n–кутника дорівнює
n (n − 3)
2

49
 Правильні многокутники

Опуклий многокутник нази&

вається правильним, якщо всі
його сторони рівні і всі його
внутрішні кути рівні.

Внутрішній кут правильного

n–кутника дорівнює
n−2
αn = ⋅ 180°
n

Центри вписаного у правиль&

ний многокутник кола і кола,
Многокут

описаного навколо нього, збіга&

ники

ються.
Радіуси описаного і вписаного
r R
кіл:
a O
R= ; a
180°
2 sin
n

a
r=
180°
2 tg
n

Площу правильного n–кутника можна визначити:

na2 180°
— через сторону многокутника S = ctg ;
4 n

nR2 360°
— через радіус описаного кола S = sin ;
2 n

2 180°
— через радіус вписаного кола S = nr tg
n

50
 Коло
Основні означення

Колом називається замкнена

плоска крива, всі точки якої од&
наково віддалені від даної точки
R
(центра кола), що лежить у тій
же площині, що й крива. O
Відрізок R, що з’єднує центр
кола з будь–якою його точкою (а
також довжина цього від&різка),
називається радіусом

Коло
Відрізок, що з’єднує дві точки
кола, називається хордою. Хор&
да, що проходить через центр
кола, називається діаметром.

Діаметр — найбільша із хорд

Дуга — частина кола, розмі&

щена між двома його точками. α
Вписаним кутом називається
кут, утворений двома хордами,
що мають спільний кінець.
Центральним кутом нази& β
вається кут, утворений двома
радіусами

51
 Властивості хорд, дотичних і січних

A C

Рівні хорди стягують рівні дуги

АВ = CD ⇒ ∪ AB = ∪ CD

B D

Діаметр, що проходить через

середину хорди, перпендикуляр& O
ний до неї B

A B
Паралельні хорди відсікають O
на колі рівні дуги
Коло

АВ ⎢⎢CD ⇒ ∪ AC = ∪ BD C D

Хорди, рівновіддалені від цен& A B

тра кола, рівні. O
Більша з двох хорд знаходить& D
ся ближче до центра кола
C K
E

Дотична до кола

Пряма, що лежить в одній пло&

щині з колом і має з ним тільки O
одну спільну точку, називається
дотичною до цього кола
B a

52
 Властивості дотичної до кола
A
Пряма, що перпендикулярна
O C
до діаметра кола й проходить
через його кінець, є дотичною B
до цього кола

Дотична до кола перпендику&

лярна до діаметра, що проходить
через точку дотику

Кути, утворені дотичними, про&

веденими з однієї точки, і пря& B
мою, що проходить через центр
O
кола і цю точку, рівні
∠ВАО = ∠ОАС
A C

Коло
Відрізки дотичних, проведе& B
них з однієї точки, рівні: O
АВ = АС
A C

Січна кола і її властивості

Пряма, що перетинає коло у A
двох різних точках, називається O B
січною

Якщо з точки М поза колом

проведена січна до нього, то до& A
буток відстаней від точки М до O C
точок перетину з колом дорівнює
квадрату довжини відрізка до&
тичної з точки М до кола.
M B
МВ · ВС = МА2

53
 Дотик двох кіл

Зовнішній Внутрішній

O1 O 2
O1 O2
r r R
R

О1О2 = r + R O1O2 = R — r

Кути у колі

Кутова величина дуги

Кутовою величиною дуги називається величина відпові&

дного їй центрального кута
Коло

Кутова величина дуги має такі властивості.

1. Кутова величина дуги невід’ємна.
2. Рівні дуги мають однакову кутову величину.
3. Якщо дві дуги одного кола (або двох рівних кіл) мають
однакову кутову величину, то вони рівні

Кругове (радіанне) вимірювання кутів

Радіан — кут, що відповідає дузі, довжина якої дорівнює

її радіусу, містить приблизно 57°17′44,8″.
Радіан приймається за одиницю вимірювання кутів при так
званому круговому, чи радіанному, вимірюванні кутів.
180
Якщо кругова міра кута дорівнює α, то кут містить α
πn π
градусів; навпаки, кут в n° має кругову міру 180 .
Наприклад, кутам у 30°, 45°, 60°, 90°, 180° відповідають
π π π π
кути, що містять , , , , π радіан.
6 4 3 2

54
Вписані кути

Вписаний кут вимірюється по&

ловиною дуги, на яку він спи& A
рається, і дорівнює половині α B
центрального кута, що спираєть& 2α O
ся на ту ж дугу:
1
∠ABC = ∪ AC
2 C

Вписані кути, що спираються B

β
на одну дугу, рівні
α
∠α = ∠β

A
D

Коло
B

Вписаний кут, що спирається

на діаметр (півколо),— прямий A C
O
∠ABC = 90°

Кут, утворений двома січними

Кут, утворений двома січними, C
вимірюється піврізницею дуг,
що містяться між двома його сто&
ронами O D

1
∠BAE = ( ∪CD − ∪BE ) B
2
E
A

55
 Довжина кола і дуги

Довжиною кола називається

загальна границя периметрів
вписаних і описаних правильних
многокутників при необмежено&
му подвоєнні числа їх сторін.
R
Відношення довжини кола до
його діаметра однакове для всіх
кіл і позначається π.
π = 3,14159... .
Довжина кола радіуса R дорів& l = 2 πR
нює 2πR

Довжина дуги, виражена в ра&

діанній мірі, дорівнює добутку
числа її радіанів на радіус кола
l = α⋅R R
α
(α – êóò ó ðàä³àíàõ, ÿêèé
l
Коло

ñïèðàºòüñÿ íà öþ äóãó)

Площа круга і його частин

Площа круга R

1
Площа сектора S = αR 2
2 R
(α – кут у радіанах) α

Площа сегмента
1 R
S= (α − sin α ) R 2 α
2

56
 Прямі і площини у просторі
Спосіб задання площини

Площина у просторі однозначно визначається:

трьома точками, що не лежать прямою і точкою, що

на одній прямій не лежить на прямій

B α A α

A C a

двома прямими, двома паралельними

що перетинаються прямими

b α b α

a a

у просторі
площини
Прямі і
Паралельність прямих і площин

Взаємне розміщення прямих у просторі

Дві прямі у просторі перетина&

p q
ються, якщо вони мають лише C
одну спільну точку
pIq = C

Дві прямі у просторі назива&

ються паралельними, якщо p
q
вони лежать в одній площині
і не мають спільних точок

57
 Дві прямі у просторі назива& p
ються мимобіжними, якщо
не існує площина, що містить ці
q
прямі

Взаємне розміщення прямої і площини у просторі

p
Пряма і площина перетина&
ються, якщо вони мають одну α
спільну точку: A
(А називається слідом прямої р
на площині α)

p
Пряма називається паралель&
ною площині, якщо вона лежить
у цій площині або не має з нею α
спільних точок
площини у
просторі
Прямі і

Взаємне розміщення площин у просторі

Дві площини у просторі можуть:

перетинатися збігатися не мати спільних точок

α
α
β α β

Дві площини називаються паралельними, якщо вони не ма&

ють спільних точок або збігаються

58
Ознаки паралельності прямих і площин у просторі

Для того щоб пряма р була па&

ралельна площині α, достатньо, p β
щоб ця пряма була паралельна
хоча б одній прямій q, що лежить q
у площині α. α

Якщо пряма р паралельна пло&

щині α, то вона паралельна лінії
перетину a з будь–якою площи&
ною β, що проходить через р
γ
p
Пряма р, яка паралельна β
кожній з двох площин α і β, що
перетинаються, паралельна їх q
лінії перетину q α

Ознака паралельності двох площин

у просторі
p q

площини
Прямі і
Якщо дві прямі, що перетина&
ються і лежать у площині α, α
відповідно паралельні двом пря&
мим, які перетинаються і лежать
у площині β, то ці площини па& p1 q1
ралельні
β

Властивості паралельних прямих у просторі

γ
Прямі, одержані при перетині
β q
двох паралельних площин тре&
тьою, паралельні між собою
p
α ⎜⎜ β; q ⎜⎜р α

59
 Дві прямі, кожна з яких пара& p
лельна третій, паралельні між α
собою
q β
p | | q,
⇒ p || l l
l || q

Паралельне проектування

При паралельному проектуванні задаються:

— площина проектування α,
— напрям проектування (пряма l)

Паралельною проекцією точки A l

А на площину α називається точ& p
ка перетину прямої р, що прохо&
площини у
просторі

дить через точку А і паралельна

Прямі і

α
напряму проектування, з пло&
щиною проектування α A1

A1 = ïðα A

A B
Паралельна проекція на пло&
щину α всіх точок фігури Ф ут& C l
ворює фігуру Ф1, яка називаєть&
ся паралельною проекцією фігу&
ри Ф на площину α B1
A1
Ô1 = ïðα Ô
α
C1

60
 Властивості паралельних проекцій

1. Паралельна проекція прямої — це або точка, або

пряма.

2. Паралельні проекції паралельних прямих р і q, що не

паралельні напряму проектування l, паралельні.

3. Відношення довжин відрізків прямої дорівнює відно&

шенню довжин їх проекцій

Перпендикулярність прямих і площин

Перпендикуляр і похила до площини

у просторі
Перпендикуляром, опуще&

площини
Прямі і
ним з даної точки на дану пло&
щину, називається відрізок,
що з’єднує дану точку з точ&
кою площини і лежить на
прямій, яка перпендикулярна B
до площини. α C

AB — ïåðïåíäèêóëÿð äî ïëî-
ùèíè α
AC — ïîõèëà äî ïëîùèíè α

Похилою, проведеною з даної точки до даної площи&

ни, називається будь–який відрізок, що з’єднує дану точ&
ку з точкою площини і не є перпендикуляром до цієї пло&
щини

61
 Ознака перпендикулярності прямої і площини

Для того щоб пряма була пер& a

пендикулярна до площини, до&
статньо, щоб вона була перпен& α
дикулярна до двох будь–яких p
прямих, що перетинаються і ле& q
жать у цій площині

Теорема про три перпендикуляри

Пряма теорема
A
Пряма, що проведена на пло&
щині перпендикулярно до про&
екції певної похилої, перпенди&
кулярна і до самої похилої

Обернена теорема
площини у
просторі

Пряма, що проведена на пло& B C

Прямі і

щині перпендикулярно до похи& p

α
лої, перпендикулярна і до орто&
гональної проекції цієї похилої

Відстань від точки до площини

A
Якщо з точки А, що лежить
поза площиною α, провести до
неї перпендикуляр і похилу, то:
1) перпендикуляр коротший за
будь–яку похилу;
2) рівні похилі мають рівні про& B
екції і рівним проекціям α C
відповідають рівні похилі;

62
3) з двох похилих, що мають нерівні проекції, довша та,
проекція якої довша

Відстань від точки до площини, що не містить цю точку,

дорівнює довжині перпендикуляра, опущеного з даної точ&
ки на дану площину

Властивості перпендикулярів до площини

p q
Площина, що перпендикуляр&
на до однієї з двох паралельних a α
прямих, перпендикулярна і до b
другої прямої

A
p q r
Прямі, що перпендикулярні до
однієї площини, паралельні між α

у просторі
собою

площини
Прямі і
Відстань між мимобіжними прямими

Відстань між мимобіжними

A
прямими дорівнює довжині пер&
пендикуляра, опущеного з будь– q
Xq
якої точки однієї прямої на пло&
щину, що проходить через дру&
гу пряму паралельно першій Y
p B
α
Õ a

63
 Кути у просторі
Кут між прямою і площиною

Кутом між похилою АС і пло&

щиною α називається величи&
на кута між похилою та її орто& α
гональною проекцією (ВС) на
цю площину B C

A
Кут між похилою та її ортого&
нальною проекцією менший, ніж
кут між похилою і будь–якою
іншою прямою, що проведена α
у цій площині через основу похи&
лої D
B C

Пряма, перпендикулярна
до однієї з двох паралельних пло& p δ
γ C
щин, перпендикулярна і до дру& α
просторі

гої B A
Кути у

Площини α і β, перпендику& C1
лярні до однієї й тієї ж пря&
β B1 A1
мої р, паралельні між собою

γ
A
Похила до двох паралельних
площин утворює з ними рівні β n
кути
p q
α
m

64
Двогранні кути
Двогранним кутом нази&
вається фігура, утворена двома
півплощинами α і β із спільною
прямою MN, що їх обмежує.
Півплощини α і β називаються
гранями, а пряма MN — ребром
двогранного кута
Перетинання двогранного кута
з площиною, перпендикулярною
до його ребра, називається ліній
ним кутом двогранного кута
Усі лінійні кути двогранного кута рівні
За величину двогранного кута приймають величину його
лінійного кута
Лінійні кути, що відповідають
рівним двогранним кутам, рівні,
і навпаки, рівним лінійним ку&
там відповідають рівні двогранні
кути
M α
β
N
M α
β C
B γ
A
N
просторі
Куты у
α α1
M M1
A A1
β β1
B B1
C C1
N N1
65
 Кут між площинами.
Перпендикулярні площини

Кутом між двома площинами, що перетинаються, нази&

вається найменша з величин двогранних кутів, утворених
цими площинами.
Площини α і β, кут між якими дорівнює 90°, називаються
перпендикулярними (α ⊥ β). Якщо дві площини паралельні,
то кут між ними вважається рівним 0°
· ,β „ 890°0
0° „ α
( )

Площина α, що проходить че&

рез перпендикуляр р до другої α
площини β, перпендикулярна до A
площини β p
M
β
q B c
Якщо дві площини α і β взаєм&
но перпендикулярні, то пряма р,
просторі

проведена в одній з цих площин N

Кути у

перпендикулярно до їх лінії пе&

ретину, перпендикулярна і до
другої площини

α
Якщо α і β — дві взаємно пер& A
пендикулярні площини і з точки p N
А площини α опущений перпен& β
дикуляр р на площину β, то він
лежить у площині α

66
 Многогранники
Основні означення

Многогранником називається
геометричне тіло, поверхня яко&
го складається із скінченного
числа плоских многокутників

Многогранник називається
опуклим, якщо він міститься по
одну сторону площини кожного
плоского многокутника на його Âåðøèíà
поверхні
Ãðàíü
Многокутники, з яких складе&
на многогранна поверхня, нази&
ваються її гранями; сторони
многокутників — ребрами, а вер& Ðåáðî
шини — вершинами многогран&
ника

Відрізок, що з’єднує дві вер&

шини многогранника, які не ле& Многогран
жать на одній грані, називаєть& ники
ся діагоналлю многогранника
ijàãîíàëü

Призма і паралелепіпед

Призмою називається многогранник, поверхня якого

є об’єднання двох рівних багатокутників, розміщених у па&
ралельних площинах (основ призми), і паралелограмів
(бічних граней), число яких дорівнює числу сторін основи

67
 B
Об’єднання граней, що не є ос& A C
новами призми, називається її
E
бічною поверхнею D

B1
Призма називається прямою,
A1 C1
якщо її бічні ребра перпендику&
лярні до площин основ. Бічні E1 D1
грані прямої призми — прямо& Ïðÿìà ïðèçìà
кутники
A B

C
Непряма призма називається
похилою

A1 B1
Висотою будь–якої призми на& E
зивається перпендикуляр, опу&
C1 α
щений з будь–якої точки верх&
ньої основи на площину нижньої Ïîõèëà ïðèçìà
основи ÂÅ — âèñîòà ïðèçìè

Паралелепіпед
Многогран
ники

Призма, в основі якої лежить

паралелограм, називається па B C
ралелепіпедом
D
Середина будь–якої діагоналі A
паралелепіпеда є центром його O
C1
симетрії
B1
Протилежні грані паралелепі&
A1
педа рівні і паралельні D1

Усі діагоналі паралелепіпеда

Î — öåíòð ñèìåòð³¿
перетинаються в одній точці
і діляться нею навпіл

68
Прямокутний паралелепіпед

Прямий паралелепіпед, в ос& a b

нові якого лежить прямокутник,
називається прямокутним

Довжини трьох ребер прямо& d c

кутного паралелепіпеда, що ви&
ходять з однієї вершини, назива&
ються його вимірами

Прямокутний паралелепіпед,
у якого всі три виміри рівні, на&
зивається кубом

У прямокутному паралелепі&
педі квадрат довжини діагоналі d 2 = a2 + b 2 + c 2
дорівнює сумі квадратів трьох
його вимірів

Площа поверхні і об’єм призми

B C
Бічна поверхня S á = p ⋅ l,
де р — периметр перпендикуляр&
A
D Многогран
ного перерізу (для прямої при& ники
зми — периметр основи); L
M
l — довжина бічного ребра. K

Повна поверхня N

S =S + 2S î, B1 C1
ï á

де Sо — площа основи. P

Об’єм V = S · l, D1
A1
де S — площа перпендикулярно&
го перерізу (для прямої призми —
KLMN — ïåðïåíäèêóëÿð-
площа основи); íèé ïåðåð³ç,
l — довжина бічного ребра ÂÐ — âèñîòà

69
 Площа поверхні та об’єм прямокутного паралелепіпеда

Бічна поверхня
Sб = 2с (а + b). c
Повна поверхня
Sп = 2 (ac + bc + ab).
b
Об’єм V = abc a

Правильні многогранники
Опуклі многогранники, всі грані яких правильні много&
кутники, називаються правильними многогранниками

Тетраедр Куб Октаедр Додекаедр Ікосаедр

Многогран

Основні формули
ники

Правильні Радіус опи? Радіус впи?

Об’єм
многогранники саної сфери саної сфери

a 6 a 6 a3 2
Тетраедр
4 12 12
a 3 a
Куб
2 2 a3

a 2 a 6 a3 2
Октаедр
2 6 3
а — довжина ребра многогранника

70
Піраміда

S Âåðøèíà
Пірамідою називається много&
гранник, однією з граней якого
є многокутник (основа пірамі&
ди), а інші грані (бічні грані) –
трикутники із спільною верши& Áîêîâà
ною (вершина піраміди) ãðàíü

Перпендикуляр, опущений з
вершини піраміди на площину
її основи, називається висотою
A2 A3
піраміди

A1 O A4
Об’єм піраміди
1
V = So ⋅ h,
3
A6 A5
де SO — площа основи;
À 1 À 2 À 3 À 4 À 5 À 6 — îñíîâà,
h — висота
SO — âèñîòà

Повна поверхня піраміди

S ï =S á + S î,
де Sб — площа бічних граней,
Многогран
Sо — площа основи ники

Зрізана піраміда

Площина, що перетинає піраміду і паралельна її основі,

ділить її на дві частини: піраміду, подібну до даної
(SA1B1C1D1), і так звану зрізану піраміду (A1B1C1D1ABCD).

Основи зрізаної піраміди — подібні многокутники, а бічні

грані

71
 S
Висота зрізаної піраміди — це
відстань між площинами її основ.
Об’єм зрізаної піраміди
1
V = h (S1 + S1S2 + S2 ), B1 C1
3
A1 O1
де S1 і S2 — площі основ, D1
h — висота

Повна поверхня зрізаної піраміди B C

Sп = S1 + S2 + Sб, O
де S1 і S2 — площі основ, A
Sб — площа бічних граней D
ÎÎ1 — âèñîòà

Правильна піраміда

Піраміда називається пра

вильною, якщо в її основі ле& S
жить правильний многокутник і
висота піраміди проходить через
центр основи

Бічні грані правильної

пірамі&ди — рівні між собою
Многогран

рівнобедрені трикутники, висо&

та кожного з цих трикутників B C
ники

називається апофемою
O K
Бічна поверхня правильної A D
піраміди дорівнює добутку півпе& SK — àïîôåìà
риметра основи на апофему
B C
O
A D
Зрізана піраміда, яка утво&
рюється з правильної піраміди, B1 C1
також називається правильною
O1
A1 D1

72
 Тіла обернення
Циліндр

Циліндрична поверхня — це F1
множина прямих (твірних) про& B β
стору, паралельних заданому на&
прямку і таких, що проходять
через певну лінію (напрямну). N
L F2 K
A α

Циліндр — це тіло, обмежене

замкнутою циліндричною по&
верхнею і двома паралельними
À — òâ³ðíà,
площинами, що перетинають F1 ³ F2 — îñíîâè,
її,— основами циліндра AKNLA — íàïðÿìíà

Циліндр, у якого основи пер&

пендикулярні до твірної і явля&
ють собою круги, називається
прямим круговим циліндром O
(часто називають просто цилін&
обернення

дром).
Тіла

Об’єм такого циліндра h

2
V = πr h;

бічна поверхня O1 r

S = 2πrh,

де r — радіус основи,
h — висота циліндра

73
 Конус

Конічна поверхня — це мно& S

жина прямих (твірних) просто&
ру, що з’єднують всі точки пев&
ної лінії (напрямної) з даною точ&
кою (вершиною) простору, що не
лежить у площині напрямної.

D α
Конус — це тіло, обмежене
замкненою конічною поверхнею
і площиною, що містить напрям& A F
O C
ну (площину основи).
B

Перпендикуляр, опущений S — âåðøèíà,

з вершини конуса на площину F — îñíîâà,
основи, називається висотою ABCDA — íàïðÿìíà,
конуса. SA, SB, SC, SD — òâ³ðí³,
SO — âèñîòà

Частина конічної поверхні, що розташована між верши&

ною і площиною основи, називається бічною поверхнею
конуса
обернення

Прямий круговий конус

Тіла

Конус називається прямим

круговим, якщо його напрямна —
коло, а вершина ортогонально
проектується в його центр. h l
(У курсі елементарної геометрії
його називають просто конус)
r
A
O

74
 Основні властивості і формули

Прямий круговий конус можна утворити обертанням пря&

мокутного трикутника навколо одного з його катетів. При
цьому обертанні другий катет опише основу конуса, а гіпо&
тенуза — бічну поверхню конуса

Довжина твірної l = h2 + r 2 .

1
Об’єм V = π r 2 h.
3
Бічна поверхня Sá = πrl.
Повна поверхня Sï = πr (l + r ),
де r — радіус кола основи,
h — висота конуса

Зрізаний конус

При перетині конуса площи&

ною, що паралельна його основі, S
утворюється фігура, гомотетич&
на основі, причому центром
гомотетії служить вершина ко&
нуса. обернення
Тіла

Частина конуса, обмежена

r O
його основою і січною площи&
ною, паралельною основі, нази&
l h
вається зрізаним конусом.

R O1
Висотою зрізаного конуса нази&
вається відрізок перпендикуля&
ра, опущеного з будь–якої точки
верхньої основи на нижню

75
 Основні властивості і формули

Площі паралельних перетинів конуса відносяться до площі

його основи, як квадрати їх відстаней до вершини конуса.

Довжина твірної l = (R − r )2 + h2 ;

1
об’єм V = πh ( R 2 + r 2 + Rr );
3
бічна поверхня Sб = π (R + r) l,

де r — радіус кола верхньої основи,

R — радіус кола нижньої основи,
h — висота зрізаного конуса

Сфера і куля

Сфера — це замкнена поверх&

ня, що складається з усіх точок,
однаково віддалених від однієї
точки (центра сфери).
O R
Відрізок, що з’єднує центр сфе&
ри з будь–якою її точкою, нази&
вається радіусом сфери.
обернення

Площа поверхні сфери

Тіла

S = 4πR2

Частина простору, що обмеже&

на сферою і містить її центр, на& O R
зивається кулею. O R

4
Об’єм кулі V = πR 3
3

76
 α
Площина, що має з кулею
A
(сферою) тільки одну спільну
точку, називається дотичною до
кулі (α), а та, що має більше,
O
ніж одну спільну точку,—
січною площиною

Кульовий сегмент — це час&

тина кулі, що відтинається
січною площиною.
Об’єм кульового сегмента
1
V = πh2 (3 R − h); h R
3

бічна поверхня
S = 2πRh,
де R — радіус кулі,
h — висота кульового сегмента

Кульовий шар — це частина

кулі, що міститься між двома па&
ралельними площинами, які
обернення

проходять через кулю.

Тіла

Об’єм кульового шару O a

1
V = πh (3a2 + 3b2 + h2 ); h
6
бічна поверхня b
R
S = 2πRh,
O1
де R — радіус кулі,
h — відстань між площинами
основ,
a і b — радіуси основ

77
 O1
Кульовий сектор — це геомет&
ричне тіло, що утворюється при
обертанні кругового сектора
навколо одного з радіусів, який
h
обмежує круговий сектор.
Об’єм кульового сектора a
2
V = πR 2h ;
3 O R

O2
поверхня кульового сектора
S = πR (2h + a),

де R — радіус сектора, h a
h — проекція хорди, що стягує R
дугу сектора, на вісь обертання;
a — відстань від кінців хорди
до осі O

Взаємне розміщення двох сфер

обернення

Нехай є дві сфери з центрами відповідно О1 і О2 і радіусами

Тіла

R1 і R2. Тоді:

1) якщо O1O2 > R1 + R2 або O1O2 < | R1 — R2 |, то ці сфери не

мають спільних точок;

2) якщо O1O2 = R1 + R2 або O1O2 = | R1 — R2 |, то вони дотика&

ються;

3) якщо | R1 — R2 | < O1O2 < R1 + R2, то вони перетинаються по

колу

78
 Декартова система координат

³ñü — ïðÿìà ë³í³ÿ ³ç çàçíà-

÷åíèì íà í³é íàïðÿìîì
³ñü êîîðäèíàò — â³ñü, íà O A(2) x
ÿê³é çàäàíî ïî÷àòîê â³äë³êó,
1 2 3 4
îäèíèöÿ ìàñøòàáó, ³ êîæíîìó
ä³éñíîìó ÷èñëó â³äïîâ³äຠïåâ- Ïî÷àòîê â³äë³òêó
íà òî÷êà

Декартові координати на площині

й у просторі
Íà ïëîùèí³ Ó ïðîñòîð³

Äâ³ âçàºìíî ïåðïåíäèêó- Òðè âçàºìíî ïåðïåíäèêó-

ëÿðí³ îñ³ êîîðäèíàò (â³ñü àá-
ñöèñ Îõ, â³ñü îðäèíàò Oó)
³ç ñï³ëüíèì ïî÷àòêîì â³ä-
ë³êó.
Êîæí³é òî÷ö³ ïëîùèíè
ñòàâèòüñÿ ó â³äïîâ³äí³ñòü
ïàðà ÷èñåë (xÀ, yÀ, zÀ) —
êîîðäèíàòè ïðîåêö³é òî÷êè
íà â³äïîâ³äí³ îñ³ êîîðäèíàò
ëÿðí³ îñ³ êîîðäèíàò (â³ñü àáñ-
öèñ Îõ, â³ñü îðäèíàò Oó, â³ñü
àïë³êàò Îz) ³ç ñï³ëüíèì ïî÷àò-
êîì â³äë³êó.
Êîæí³é òî÷ö³ ïðîñòîðó ñòà-
âèòüñÿ ó â³äïîâ³äí³ñòü òð³éêà
÷èñåë (õA, óA, zÀ) — êîîðäèíà-
òè ïðîåêö³é òî÷êè íà â³ä-
ïîâ³äí³ îñ³ êîîðäèíàò

y
z
A(3;5) 5
5 4
A(2;5;5)
3
Декартова

4
координат
система

2
3
1 Î y
2
1 1 2 3 4 5
1 2
O x x
1 2 3 4

79
 Основні координатні формули

Відстань між точками

Íà ïëîùèí³ Ó ïðîñòîð³

y z
B (x2; y2) B (x2, y2, z2)

A (x1; y1) A (x1, y1, z1)

x y
O x O

AB = (x2 − x1)2 + (y2 − y1)2 AB = (x2 − x1)2 + (y2 − y1)2 + (z2 − z1)2

Координати точки ділення відрізка у даному відношенні

Íà ïëîùèí³ Ó ïðîñòîð³
B (x2; y2; z2)
z
y AK m1
AK m1 B (x2; y2) =
= KB m2
KB m2

K (x; y) K (x, y, z)
A (x1, y1, z1)
A (x1; y1)
O y
x
O x
m2x1 + m1x2
x= ;
m1 + m2
Декартова

координат
система

m2x1 + m1x2 m2 y1 + m1y2

x= ; y= ;
m1 + m2 m1 + m2
m2 y1 + m1y2 m2 z1 + m1z2
y= z=
m1 + m2 m1 + m2

80
Координати середини відрізка

Íà ïëîùèí³ Ó ïðîñòîð³
y z A (x1; y1; z1)
B (x2; y2)
C (x; y; z)
C (x; y)

A (x1; y1) O B (x2; y2; z2)

y
O x x
x1 + x2 x1 + x2 y1 + y2
x= ; x= ; y= ;
2 2 2
y + y2 z1 + z2
y= 1 z=
2 2

Рівняння прямої
y
Çàãàëüíå ð³âíÿííÿ ïðÿìî¿
ax + by + c = 0,
äå a ≠ 0 àáî b ≠ 0
O x

гâíÿííÿ ïðÿìî¿ ç êóòîâèì y

êîåô³ö³ºíòîì
y = kx + b, α
äå k = tg α O x

гâíÿííÿ ïðÿìî¿ ó â³äð³çêàõ y

x y b
+ =1
a b
Декартова

координат

(à ≠ 0, b ≠ 0) O a x
система

гâíÿííÿ ïðÿìî¿, ùî ïðîõî- y M2 (x2; y2)

äèòü ÷åðåç äâ³ çàäàí³ òî÷êè
y − y1 x − x1 M1 (x1; y1)
= O x
y2 − y1 x2 − x1

81
 Окремі випадки рівняння прямої
Âèä ð³âíÿííÿ ïðÿìî¿
Вид прямої
ax + by + c = 0 y = kx + b
Ãðàô³ê ïðÿìî¿
ïðîïîðö³éíîñò³ ax + by = 0;
a y = kx;
y=− x;
y b (k ≠ 0)
(a ≠ 0; b ≠ 0)

O x

Ïðÿìà, ïàðà-
ëåëüíà îñ³ õ
by + c = 0;
y y = b;
c
y=− ; (b ≠ 0)
b
(b ≠ 0; c ≠ 0)
O x

Ïðÿìà, ïàðà-
ëåëüíà îñ³ y ax + c = 0; x = m,
y c äå m — áóäü-ÿêå
x=− ; ä³éñíå ÷èñëî,
a
â³äì³ííå íóëÿ
(a ≠ 0; c ≠ 0)
O x
Декартова

координат
система

гâíÿííÿ îñ³ õ

y by = 0;
y = 0; y = 0
(b ≠ 0)

O x

82
Умова паралельності прямих

m1: a1x + b1y + c1 = 0; y

m2: a2x + b2y + c2 = 0;
a1 b c
= 1 ≠ 1
a2 b2 c2 m1 m2

m1: k1x + b1:

m2: k2x + b2; O x
k1 = k2; (b1 ≠ b2)

Умова перпендикулярності прямих

m1: a1x + b1y + c1 = 0; y

m2: a2x + b2y + c2 = 0;
m1 m2
a1 b
=− 2
b1 a2

m1: y = k1x + b1;

m2: y = k2x + b2; O x
k1k2 = – 1

Перетин прямих

m1 m2 m1: a1x + b1y + c1 = 0

m1: y = k1x + b1
Декартова

координат
система

À óà
m2: a2x + b2y + c2 = 0
m2: y = k2x + b2

õà O x

83
 Óìîâà a1 b
ïåðåòèíó a2
≠ 1
b2
k1 ≠ k2
ïðÿìèõ

b1c2 − b2c1 b2 − b1
xA = xA =
Êîîðäèíàòè a1b2 − a2b1 k1 − k2
òî÷êè ïåðå-
òèíó a2c1 − a1c2 k1b2 − k2b1
yA = yA =
a1b2 − a2b1 k1 − k2

Êóò ì³æ ïðÿ-

ìèìè, ùî ïå- a1b2 − a2b1 k2 − k1
tg α = tg α =
ðåòèíàþòüñÿ a1a2 + b1b2 1 + k1k2

Рівняння кола

Ç öåíòðîì íà ïî÷àòêó êîîðäè- R

íàò O x

2 2 2
x + y = R

y
Декартова

координат
система

y0 R
Ç öåíòðîì ó òî÷ö³ (x0; y0)
2 2 2
(x – x0) + (y – y0) = R

O x0 x

84
Рівняння сфери

Ç öåíòðîì íà ïî÷àòêó êîîðäè- R

íàò
O y
2 2 2 2
x + y + z = R
x

z
Ç öåíòðîì ó òî÷ö³ (x0, y0, z0)
(x0,y0,z0)
2 2 R
(x – x0) + (y – y0) +
2 2
+ (z – z0) = R
O y
x

Рівняння площини

z
Çàãàëüíå ð³âíÿííÿ ïëîùèíè
P
ax + by + cz + d = 0, G
äå êîåô³ö³ºíòè a, b, c äîð³âíþ- n
þòü êîîðäèíàòàì âåêòîðà
G O y
n (a; b; c), ïåðïåíäèêóëÿðíîãî
äî äàíî¿ ïëîùèíè (a, b, c íå äîð-
³âíþþòü íóëþ îäíî÷àñíî)
x

гâíÿííÿ ïëîùèíè, ùî ïðî- G

z n
õîäèòü ÷åðåç òî÷êó Ì0 (x0; y0;
z0) ³ ïåðïåíäèêóëÿðíà äî âåêòî-
Декартова

координат

G P
система

ðà n (a; b; c)
a (x – x0) + b (y – y0) + c (z – z0) = 0 Ì0 (x0; y0; z0)
àáî
O y
ax + by + cz + d = 0,
x
äå d = – (ax0 + by0 + cz0)

85
 z
гâíÿííÿ ïëîùèíè ó â³äð³çêàõ
c
x y z
+ + = 1,
a b c
äå a, b, c — â³äð³çêè, ùî â³äòè- O b y
íàþòüñÿ ïëîùèíîþ íà êîîðäè-
íàòíèõ îñÿõ a
(a ≠ 0; b ≠ 0; c ≠ 0) x

Окремі випадки положення площини відносно

системи координат
z
Ïëîùèíà ïðîõîäèòü ÷åðåç ïî-
÷àòîê êîîðäèíàò P
ax + by + cz = 0
O
x y

z α ⎜⎜ Oy
Ïëîùèíà ïàðàëåëüíà êîîðäè-
íàòí³é îñ³ α
Oz ax + by + d = 0
Oy ax + cz + d = 0 O y
Ox by + cz + d = 0
x

z Oy ⊂ α
Ïëîùèíà ïðîõîäèòü ÷åðåç êî-
îðäèíàòíó â³ñü
α
Ox by + cz = 0
Oy ax + cz = 0
O y
Oz ax + by = 0 x
Декартова

координат
система

z α ⎜⎜ xy
Ïëîùèíà ïàðàëåëüíà êîîðäè- α
íàòí³é ïëîùèí³
xy cz + d = 0
xz by + d = 0
yz ax + d = 0 O y
x

86
Взаємне розміщення двох площин

α1: a1x + b1y + c1z + d1 = 0;

α2: a2x + b2y + c2z + d2 = 0

Óìîâà ïàðàëåëüíîñò³ ïëîùèí:

a1 b c α1
= 1 = 1 . α2
a2 b2 c2

a1 b1 c1 d1
Ïðè a = b = c = d
2 2 2 2
ïëîùèíè çá³ãàþòüñÿ

α1
Óìîâà ïåðïåíäèêóëÿðíîñò³ α2
ïëîùèí:
a1a2 + b1b2 + c1c2 = 0

Êóò ì³æ ïëîùèíàìè (ìåíøèé

ç äâîõ ñóì³æíèõ): α1
Декартова

координат
система

ϕ
a1a2 + b1b2 + c1c2
cosϕ =
a 12+ b 12+ c 12 ⋅ a 22+ b 22+ c 22 α2

87
 Вектори
Основні означення

Ñêàëÿð (ñêàëÿðíà âåëè÷èíà) —

— äîâæèíà;
âåëè÷èíà, êîæíå çíà÷åííÿ ÿêî¿
Ñêàëÿðè: — ïëîùà;
ìîæíà âèðàçèòè ä³éñíèì — îá’ºì
÷èñëîì

Âåêòîð — íàïðÿìëåíèé â³ä- → B

ð³çîê ïðÿìî¿, ó ÿêîãî îäèí ê³íåöü AB
(òî÷êà À) íàçèâàºòüñÿ ïî÷àòêîì
A
âåêòîðà, äðóãèé ê³íåöü (òî÷-
êà Â) — ê³íöåì âåêòîðà.
Ïîçíà÷åííÿ âåêòîðà: G
a
→ G
AB, AB, a, a, a

Ìîäóëü âåêòîðà — ñêàëÿðíà

âåëè÷èíà, ùî äîð³âíþº â³äñòàí³ A B
ì³æ ïî÷àòêîì ³ ê³íöåì âåêòîðà
(äîâæèí³ âåêòîðà). →
Ïîçíà÷åííÿ ìîäóëÿ âåêòîðà: | AB | = 4

A →
Íóëüîâèé âåêòîð — âåêòîð, ïî-
÷àòîê ³ ê³íåöü ÿêîãî çá³ãàþòüñÿ
. | AB | = 0

G
Äâà âåêòîðè íàçèâàþòüñÿ a G G
a=b
ð³âíèìè, ÿêùî âîíè ìàþòü ð³âí³ G
b
ìîäóë³ é îäíàêîâî íàïðÿìëåí³

G
Вектори

Äâà âåêòîðè íàçèâàþòüñÿ êîë³- a

íåàðíèìè, ÿêùî âîíè ëåæàòü íà G
b
îäí³é àáî íà ïàðàëåëüíèõ ïðÿ- G
G
ìèõ a b

88
 Äâà îäíàêîâî íàïðÿìëåíèõ
êîë³íåàðíèõ âåêòîðè íàçèâà- G
a G
þòüñÿ ñï³âíàïðÿìëåíèìè b
G G
a↑↑b

G
Äâà íåîäíàêîâî íàïðÿìëåíèõ a
êîë³íåàðíèõ âåêòîðè íàçèâàþòü-
ñÿ ïðîòèëåæíî íàïðÿìëåíèìè G
b
G G
a↑ ↓b

Координати вектора

y G
a = OA
Êîîðäèíàòàìè âåêòîðà íà- G (6; 2)
a
çèâàþòüñÿ êîîðäèíàòè ê³íöÿ A (6; 2)
ð³âíîãî éîìó âåêòîðà, â³äêëàäå- . 2
íîãî â³ä ïî÷àòêó êîîðäèíàò 1

O 1 2 3 4 5 6 x

Обчислення координат і модуля вектора

Íà ïëîùèí³ Ó ïðîñòîð³

y z
yB B (xB; yB) B(xB;yB;zB)
G
a (ax ; ay ) G
a (ax ; ay ; az )

yA A (xA; yA) A (xA; yA; zA)

O xA xB x O y
x
ax = xB – xA, ax = xB – xA ,
Вектори

ay = yB – yA, a y = y B – y A,
az = z B – z A,
G G
a = ax2 + ay2 a = ax2 + ay2 + az2

89
 Лінійні операції над векторами

Сума векторів

G
Ïðàâèëî òðèêóòíèêà b

a+ G
G

b
G G G
Ñóìîþ a + b âåêòîð³â a ³ b

G
íàçèâàºòüñÿ âåêòîð, ïðîâåäåíèé
G G G
ç ïî÷àòêó a ó ê³íåöü b , ÿêùî a
G G G G
ê³íåöü a ³ ïî÷àòîê b ñóì³ùåí³ a(ax ; ay ) + b (bx ; by ) =
G
= c (ax + bx ; ay + by )

G
Ïðàâèëî ïàðàëåëîãðàìà b
G G
ßêùî âåêòîðè a ³ b ïðèêëà- G
äåí³ äî ñï³ëüíîãî ïî÷àòêó, òî ¿õ G G +b G
a a a
ñóìà º âåêòîð, ùî çá³ãàºòüñÿ ç
ä³àãîíàëëþ ïàðàëåëîãðàìà, ïî-
G G G
áóäîâàíîãî íà âåêòîðàõ a ³ b b

Ïðàâèëî ìíîãîêóòíèêà G
e
c+ G G

ßêùî äî ê³íöÿ êîæíîãî äîäàí-

e

G
d+

êà ïðèêëàñòè ïî÷àòîê íàñòóïíî- d

ãî, òî âåêòîð, ùî éäå ç ïî÷àòêó
a+ G G

ïåðøîãî â ê³íåöü îñòàííüîãî äî-

b+

äàíêà, ³ º ñóìîþ âñ³õ öèõ äî- G G

c
äàíê³â b
G

G
a

Ïðàâèëî ïàðàëåëåï³ïåäà
G +b
a

G
G +c
Вектори

b
G

G
c
G
a

90
 Âëàñòèâîñò³ îïåðàö³¿ äîäàâàííÿ âåêòîð³â
G G G G
1. a + b = b + a (ïåðåñòàâíèé çàêîí).
G G G G G G
2. (a + b ) + c = a + (b + c ) (ñïîëó÷íèé çàêîí).
G G G
3. a + 0 = a (íàÿâí³ñòü íóëüîâîãî åëåìåíòà).
G G
4. a + ( − a) = 0 (íàÿâí³ñòü ïðîòèëåæíîãî åëåìåíòà)

Різниця векторів

G G G G
гçíèöåþ a − b âåêòîð³â a ³ b G G G
G c =a−b
íàçèâàºòüñÿ âåêòîð c òàêèé, ùî G
a
G G G
c+b =a

Íà ïëîùèí³: G
G b
G G
a(ax ; ay ) − b (bx ; by ) = c (ax − bx ; ay − by ) .

Ó ïðîñòîð³:
G G G
a (ax ; ay ; az ) − b (bx ; by ; bz ) = c (ax − bx ; ay − by ; az − bz )

Множення вектора на число

G G
Äîáóòêîì λa âåêòîðà a íà
G G G
÷èñëî λ ó ðàç³ λ ≠ 0, a ≠ 0 íàçè- a
G
G − 2a
âàºòüñÿ âåêòîð, êîë³íåàðíèé a ,
G G
ìîäóëü ÿêîãî äîð³âíþº λ a 3a
ÿêèé ñïðÿìîâàíèé ó òîé æå á³ê,
G
ùî é âåêòîð a , ÿêùî λ > 0, ³ ó . G
0⋅ a
ïðîòèëåæíèé, ÿêùî λ < 0.
G G G G
ßêùî λ = 0 àáî a = 0, òî λa = 0 .
Вектори

Íà ïëîùèí³: λ ⋅ (ax ; ay ) = (λax ; λay ) .

Ó ïðîñòîð³: λ ⋅ (ax ; ay ; az ) = (λax ; λay ; λaz )

91
 Âëàñòèâîñò³ îïåðàö³¿ ìíîæåííÿ âåêòîðà íà ÷èñëî

G G G G
1. λ (a + b ) = λa + λb (ðîçïîä³ëüíèé çàêîí â³äíîñíî ñêëà-
äàííÿ âåêòîð³â).
G G G
2. (λ + µ )a = λa + µa (ðîçïîä³ëüíèé çàêîí â³äíîñíî ñêëà-
äàííÿ ÷èñåë).
G G
3. λ (µa) = (λµ ) a (ñïîëó÷íèé çàêîí).
G G
4. 1⋅ a = a (ìíîæåííÿ íà îäèíèöþ)

Кут між векторами

Êóòîì ì³æ âåêòîðàìè íàçè- D

G
âàºòüñÿ êóò ì³æ âåêòîðàìè, b
ð³âíèìè äàíèì ³ òàêèìè, ùî C G
a G
ìàþòü ñï³ëüíèé ïî÷àòîê A B b
G G G∧ G α
α = ∠ (a, b ) = (a; b ) O G
a

Скалярний добуток векторів

Ñêàëÿðíèì äîáóòêîì íåíóëüî-

G G G
âèõ âåêòîð³â a ³ b íàçèâàºòüñÿ a G
÷èñëî, ùî äîð³âíþº äîáóòêó äîâ- b
æèí öèõ âåêòîð³â íà êîñèíóñ
êóòà ì³æ íèìè. r r r r
( )
·r r
a ⋅ b =| a | ⋅ | b |cos a,b

G G
Íà ïëîùèí³: a ⋅ b = ax ⋅ bx + ay ⋅ by .
Вектори

G G
Ó ïðîñòîð³: a ⋅ b = ax ⋅ bx + ay ⋅ by + az ⋅ bz

92
 Âëàñòèâîñò³ ñêàëÿðíîãî äîáóòêó

G G G G G G G
1. a ⋅ a = | a | 2 3. (xa) ⋅ b = x (a ⋅ b )
G G G G G G G G G G G
2. a ⋅ b = b ⋅ a 4. (a + c ) ⋅ b = a ⋅ b + c ⋅ b

Умова колінеарності векторів

G
G
a G G
G G a||b
Âåêòîðè a ³ b êîë³íåàðí³, b G G
ÿêùî ¿õ â³äïîâ³äí³ êîîðäèíàòè b = ka
ïðîïîðö³éí³.
bx by
Íà ïëîùèí³: = = k.
ax ay
b by b
Ó ïðîñòîð³: x = = z =k
ax ay az

Координатні вектори

Âåêòîð íàçèâàºòüñÿ îäèíè÷íèì, ÿêùî éîãî àáñîëþòíà âå-

ëè÷èíà äîð³âíþº îäèíèö³. Îäèíè÷í³ âåêòîðè, ùî ìàþòü íà-
ïðÿìëåííÿ äîäàòíèõ êîîðäèíàòíèõ ï³âîñåé, íàçèâàþòüñÿ
êîîðäèíàòíèìè âåêòîðàìè, àáî îðòàìè. Êîîðäèíàòí³ âåê-
G G G G G G
òîðè îñåé Îõ, Oy, Oz ïîçíà÷àþòü i , j , k àáî e1, e2 , e3 , â³äïî-
â³äíî:
Íà ïëîùèí³: Ó ïðîñòîð³:

y G G
z i (1; 0; 0);
2 i (1; 0) G
G 1 j (0; 1; 0);
j (0; 1) G G G
1 k j k (0; 0; 1).
G
Вектори

G G
j i O 1 y
i
1
O 1 2 x x

93
 Розкладання вектора по координатних осях
Íà ïëîùèí³: Ó ïðîñòîð³:

y
z
az
ay
G G
a G aG
G k y
j G G j
i i O ay
O ax x x ax
G G G G G G G
a (ax ; ay ) = ax i + ay ⋅ j a (ax ; ay ; az ) = ax i + ay j + az k

Література
1. Ìàòåìàòè÷åñêèé ýíöèêëîïåäè÷åñêèé ñëîâàðü/ Ãë. ðåä. Þ. Â. Ïðîõîðîâ; Ðåä.
êîë.: Ñ. È. Àäÿí è äð.— Ì.: Ñîâ. Ýíöèêëîïåäèÿ, 1988.— 847 ñ.
2. Ïîãîðåëîâ À. Â. Ãåîìåòðèÿ: Ó÷åá. äëÿ 7—11 êë. ñðåä. øê.— Ì.: Ïðîñâå-
ùåíèå, 1992—1997.
3. Ïîãîðåëîâ À. Â. Ãåîìåòðèÿ. 10—11 êë.: Ðåøåíèå çàäà÷ èç ó÷åáíèêà Ïîãîðåëîâà
À. Â. «Ãåîìåòðèÿ. 7—11».— Ì.: Äðîôà, 1996.—112 ñ.
4. Çá³ðíèê çàâäàíü äëÿ åêçàìåíó ç ìàòåìàòèêè íà àòåñòàò ïðî ñåðåäíþ îñâ³òó. —
Ëüâ³â: ÂÍÒË, 1977.— ×. ²².— 78 ñ.
5. Àëåêñàíäðîâ À. Ä., Âåðíåð À. Ë., Ðûæèê Â. È. Íà÷àëà ñòåðåîìåòðèè —Ì.:
Ïðîñâåùåíèå, 1981.— 224 ñ.
6. Áîðîäèí À. È., Åâäîêèìîâ Ä. Ê., Êàìåíñêàÿ Ì. Â., Ïàëàíò Þ. À.
Ìàòåìàòèêà.— Ê.: Âûùà øêîëà, 1974.— 256 ñ.
7. Íåëèí Å. Ï. Ãåîìåòðèÿ â òàáëèöàõ. — Õàðüêîâ: Ìèð äåòñòâà, 1997.
8. Êà÷åíîâñêèé Ì. È., Êîëÿãèí Þ. Ì., Ëóêàíêèí Ã. Ë., ßêîâëåâ Ã. Í.
Ãåîìåòðèÿ. — Ì.: Íàóêà, 1978.— ×. 1 — 176 ñ.
9. Ãóñåâ Â. À., Ìîðäêîâè÷ À. Ã. Ìàòåìàòèêà: Ñïðàâ. ìàòåðèàëû.— Ì.:
Ïðîñâåùåíèå, 1988.— 416 ñ.

94
Предметний покажчик
Á Ê
Á³ñåêòðèñà Êàòåò 31
— êóòà 9 Êâàäðàò 43
— òðèêóòíèêà 17 Êîåô³ö³ºíò ïîä³áíîñò³ 15
Á³÷íà ïîâåðõíÿ Êîëî
— êîíóñà 75 — âïèñàíå ó òðèêóòíèê 17
— ï³ðàì³äè 71 — îïèñàíå íàâêîëî òðèêóòíèêà 17
— ïðèçìè 69 Êîíóñ 74
— öèë³íäðà 73 — çð³çàíèé 75
— ïðÿìèé 74
 Êîîðäèíàòè âåêòîðà 88
Âåêòîð 88 Êîñèíóñ 30
— íóëüîâèé 88 Êóëüîâèé
— îäèíè÷íèé 93 — ñåãìåíò 77
Âåêòîðà — ñåêòîð 78
— êîîðäèíàòè 89 — øàð 77
— ìîäóëü 88 Êóëÿ 76
Âåêòîðè Êóò
— êîë³íåàðí³ 88 — âïèñàíèé ó êîëî 51
— ïðîòèëåæíî íàïðÿìëåí³ 89 — ãîñòðèé 9
— ð³âí³ 88 — äâîãðàííèé 65
— ñï³íàïðÿìëåí³ 89 — çîâí³øí³é 16
Âèñîòà òðèêóòíèêà 16 — ì³æ âåêòîðàìè 92
³ñü 79 — ì³æ ïëîùèíàìè 66
— êîîðäèíàò 79 — ïðÿìèé 9
— îáåðòàííÿ 14 — ðîçãîðíóòèé 8
— ñèìåò𳿠14 — òóïèé 9
Âëàñòèâ³ñòü — öåíòðàëüíèé 51
— á³ñåêòðèñè òðèêóòíèêà 22 Êóòè
— âåðòèêàëüíèõ êóò³â 8 — âåðòèêàëüí³ 8
— âèñîòè òðèêóòíèêà 23 — â³äïîâ³äí³ 11
— ìåä³àíè òðèêóòíèêà 21 — âíóòð³øí³ îäíîñòîðîíí³
— ñåðåäíüî¿ ë³í³¿ òðèêóòíèêà 17 ³ âíóòð³øí³ ð³çíîñòîðîíí³ 10
Âëàñòèâîñò³ — ïðèëåãë³ 8
— çîâí³øíüîãî êóòà òðèêóòíèêà 18 — ñóì³æí³ 8
— êóò³â, âïèñàíèõ ó êîëî 55 Êóòîâà âåëè÷èíà äóãè ê³ë 54
— ïàð âíóòð³øí³õ ð³çíîñòîðîíí³õ ³ âíóò-
ð³øí³õ îäíîñòîðîíí³õ êóò³â 11 Ë
— ïåðïåíäèêóëÿðà ³ ïîõèëèõ 14 Ëàìàíà 48
— ðóõó 13
— ñêàëÿðíîãî äîáóòêó âåêòîð³â 93 Ì
Ìåä³àíà òðèêóòíèêà 17
à Ìíîãîãðàííèê
óïîòåíóçà 29 — îïóêëèé 67
Ãîìîòåò³ÿ 15 — ïðàâèëüíèé 70
Ãðàíü ìíîãîãðàííèêà 67 Ìíîæåííÿ âåêòîðà íà ÷èñëî 92
Ìíîãîêóòíèê 48
Ä — âïèñàíèé ó êîëî 48
Äåêàðòîâ³ êîîðäèíàòè — îïóêëèé 49
— íà ïëîùèí³ 79 — îïèñàíèé íàâêîëî êîëà 48
— ó ïðîñòîð³ 79 — ïðàâèëüíèé 50
Äçåðêàëüíå â³äáèòòÿ 14
ijàãîíàëü ìíîãîêóòíèêà 49 Í
ijàìåòð êîëà 51 Íåð³âí³ñòü òðèêóòíèêà 18
Äîâæèíà êîëà 56
Äîòèê äâîõ ê³ë 54 Î
Äîòè÷íà ïðÿìà äî êîëà 52 Îá’ºì
Äóãà êîëà 51 — êîíóñà 76
— êóë³ 76

95
— êóëüîâîãî Ïðîì³íü 8
ñåãìåíòà 77 Ïðÿìà 11
ñåêòîðà 78 Ïðÿì³
øàðó 77 — ïàðàëåëüí³ 11
— ïàðàëåëåï³ïåäà 70 — ïåðåõðåñí³ 58
— ï³ðàì³äè 71 — ïåðïåíäèêóëÿðí³ 12
— ïðèçìè 69 Ïðÿìîêóòíèê 42
— ïðÿìîêóòíîãî ïàðàëåëåï³ïåäà 70
— öèë³íäðà 73 Ð
Îáåðòàííÿ íàâêîëî îñ³ 14 Ðàä³àí 54
Îá’ºìè ïîä³áíèõ ò³ë 15 Ðàä³óñ
Îçíàêà — êîëà 51
— ïàðàëåëüíîñò³ — êóë³ 76
ïëîùèí 59 гâí³ñòü òðèêóòíèê³â 19
ïðÿìî¿ ³ ïëîùèíè 59 гâíÿííÿ
— ïåðïåíäèêóëÿðíîñò³ — êîëà 84
ïëîùèí 66 — ïðÿìî¿ 81
ïðÿìî¿ ³ ïëîùèíè 62 гçíèöÿ âåêòîð³â 91
Îçíàêè Ðîìá 40
— ïàðàëåëüíîñò³ ïðÿìèõ 11 Ðóõ 13
— ïîä³áíîñò³ òðèêóòíèê³â 20
— ð³âíîñò³ òðèêóòíèê³â 19 Ñ
Îðò 93 Ñåðåäíÿ ë³í³ÿ
Îñíîâà ïåðïåíäèêóëÿðà 12 — òðàïåö³¿ 45
— òðèêóòíèêà 17
Ï Ñèìåòð³ÿ 14
Ïàðàëåëåï³ïåä 68 Ñèíóñ 30
— ïðÿìîêóòíèé 69 ѳ÷íà 53
Ïàðàëåëîãðàì 37 Ñêàëÿðíèé äîáóòîê âåêòîð³â 92
Ïàðàëåëüíå ïåðåíåñåííÿ 13 Ñóìà âåêòîð³â 90
Ïàðàëåëüí³ñòü Ñôåðà 76
— ïëîùèí 59
— ïðÿìèõ 57 Ò
— ïðÿìî¿ ³ ïëîùèíè 58 Òàíãåíñ 30
Ïåðåòâîðåííÿ ïîä³áíîñò³ 15 Òåîðåìà
Ïåðåòâîðåííÿ ïðîñòîðó 13 — êîñèíóñ³â 33
Ïåðïåíäèêóëÿð 12 — ϳôàãîðà 30
— äî ïëîùèíè 61 — ïðî òðè ïåðïåíäèêóëÿðè 62
— äî ïðÿìî¿ 12 — ñèíóñ³â 33
Ïåðïåíäèêóëÿðí³ñòü — Ôàëåñà 13
— ïëîùèí 66 Ò³ëî îáåðòàííÿ 73
Òðàïåö³ÿ 45
— ïðÿìî¿ ³ ïëîùèíè 62
— ð³âíîáåäðåíà 45
ϳðàì³äà 71
— ïðÿìîêóòíà 45
— çð³çàíà 72 Òðèêóòíèê
Ïëîùà — ïðÿìîêóòíèé 29
— êðóãà 56 — ð³âíîáåäðåíèé 26
— ïàðàëåëîãðàìà 39 — ð³âíîñòîðîíí³é 27
— ïðÿìîêóòíèêà 42
— ïîâåðõí³ ñôåðè 76 Ô
— òðàïåö³¿ 47 Ô³ãóðè ïîä³áí³ 15
— òðèêóòíèêà 25 Ôîðìóëà Ãåðîíà 25
Ïëîù³ ïîä³áíèõ ô³ãóð 15
Ïîâîðîò 14 Õ
Ïîä³áí³ñòü 15 Õîðäà 51
Ïîõèëà 12
Ïðàâèëî Ö
— ìíîãîêóòíèêà 90 Öåíòð
— ïàðàëåëîãðàìà 90 — ãîìîòåò³¿ 15
— ïàðàëåëåï³ïåäà 90 — êîëà 51
— òðèêóòíèêà 90 — ñèìåò𳿠14
Ïðèçìà 67 Öèë³íäð 85
— ïîõèëà 68
— ïðÿìà 68 ×
Ïðîåêö³ÿ âåêòîðà íà â³ñü 89 ×îòèðèêóòíèê 34

96