Professional Documents
Culture Documents
2 5425015252192332349
2 5425015252192332349
Мал.10.1. Схема рентгенівської трубки 1 – скляний балон; 2 – ротор; 3 – диск анода; 4 – фокусна
пляма анода; 5 – фокусна система спіралі катода; 6 – потік електронів; 7 - потік рентгенівських
квантів
Рентгенівське випромінювання має здатність проникати крізь оптично непрозорі середовища і взаємодіяти з
речовиною, внаслідок чого відбувається його нерівномірне поглинання.
Фотохімічний вплив рентгенівського випромінювання лежить в основі отримання рентгенівського зображення на
плівці, желатиновий шар якої містить кристали колоїдного срібла. Властивість рентгенівського випромінювання
викликати флуоресценцію є основою рентгеноскопії та використання підсилюючих екранів під час проведення
рентгенографії.
Рентгенівський діагностичний апарат складається з генератора рентгенівського випромінювання
(рентгенівська трубка), джерела живлення (трансформатори), штатива, приймача випромінювання, пристроїв, що
формують рентгенівське зображення та пульту керування. Принципова схема влаштування рентгенівського
апарата див. мал.10.2.
1
В апаратах для загальної рентгенодіагностики застосовують універсальний поворотний стіл-штатив для
просвічування та проведення рентгенографії в ветикальному та горизонтальному положеннях пацієнта. Стіл для
рентгенографії обладнаний пристроєм для проведення поздовжньої томографії у горизонтальному положенні
пацієнта.
У дитячій рентгенології використовують спеціальні столи-штативи, призначені для проведення триосьового
поліпозиційного обстеження дітей різних вікових груп, навісні пристрої для апаратів загального призначення, а
також окремі спеціалізовані робочі місця для дво- або триосьового поліпозиційного дослідження.
Формування та властивості рентгенівського зображення. Основні чинники, що визначають
інформативність рентгенівського зображення.
Відмінності у поглинанні рентгенівського випромінювання тканинами різної щільності дають можливість
одержувати рентгенівське зображення. Так, на тлі м'язів, які слабко поглинають рентгенівське випромінювання,
будуть виразно помітні щільні кістки (мал.10.3.). Якщо рентгенівські промені проникнуть крізь грудну клітку, то
на тлі легенів, що містять повітря, буде виразно помітно серце, ребра, кровоносні судини і навіть невеликі
ущільнення легеневої тканини (мал.10.4.).
2
Мал. 10.3. Рентгенограма нормальної лівої кисті в Мал.. 10.4. Рентгенограма нормальної грудної клітки
прямій проекції в прямій проекції
3
Рентгенівське зображення являє собою структурну напівпрозору тінь. Там, де ослаблення рентгенівського
випромінювання велике, тінь має найбільшу щільність тобто найбільшу інтенсивність. У разі незначного
ослаблення рентгенівського випромінювання тінь буде слабкою, тобто малоінтенсивною. Ступінь інтенсивності
тіні залежить від щільності речовини або товщини ділянок однорідного за складом органа, через який проходить
рентгенівське випромінювання. Залежно від щільності досліджуваних об'єктів розрізняють чотири ступеня
прозорості середовищ: 1-й — повітряне, 2-й — м'якотканинне; 3-й — кісткове; 4-й — металеве.
Рентгенівське зображення є геометричною проекцією об'єкта, що вивчається, на площину приймача. Зображення
на рентгенограмі виникає внаслідок різного ступеня почорніння плівки на межі анатомічного утвору і
оточуючого тла.
Інформативність рентгенівського зображення оцінюють за об'ємом корисної діагностичної інформації —
кількості помітних деталей досліджуваного об'єкта. Технічну якість зображення визначають за його об'єктивними
параметрами, а саме; за оптичною щільністю, різкістю розмежування та контрастністю.
Основи рентгенівської скіалогії
При рентгенологічному дослідженні предметом вивчення є тіньове зображенне, яке внаслідок оптичних та
геометричних особливостей представлене в незвичній просторовій перспективі і не завжди відображує справжню
форму, величину та положення відповідного об’єкта. Тому для правильної інтерпретації рентгенологічної
картини необхідно розуміння основних законів скіалогії (вчення про тінеутворення). В основу аналіза
рентгеновського зображення покладено вивченне тіней, що його утворюють оцінка основних скіалогічних
властивостей: кількості, величини, форми, інтенсивності, структури, контурів та зміщуваності.
Тіні різних патологічних утворень можуть зливатися чи накладатися одна на одну і викривляти уяву про
справжню їх кількість та щільність (див.мал. 10.5.). Тому для визначення кількості утворень необхідно проводити
багатовісьове дослідження.
Величина та форма тіньового зображення залежать від особливостей просторового розташування об’єкта чи його
елементів по відношенню до рентгеновського променя і плівки (див.мал 10.6.).
зображення; б – зменшення інтенсивності зображення.
Інтенсивність тіни відображує ступінь поглинання рентгенівских променів та залежить від щільності та товщини
об’єкта. Інтенсивність може бути більш щільною в результаті ефекту сумації, тобто накладання однієї тіні на
іншу. Інтенсивність тіні може бути менш щільною при накладанні тіні на ділянку просвітлення (див.мал. 10.9.).
Чіткість рентгенівського зображення залежить від розміру оптичного фокуса рентгенівської трубки та відстані
об’єкта від плівки (див.мал. 10.10.).
Мал. 10.9. Схематичне зображенне Рис. 10.10. Залежність чіткості рентгенівського зображення від розмірів
(а, б, в) тангенціального закону оптичного фокуса (F) трубки (а, б); відстіні досліджуваного об’єта від
рентгенівського тіньоуворення. плівки (в, г) та фокусної відстані.
Рентгенологічне дослідження скелету та легень можливе завдяки їх природньої контрасності, тобто різній
щільності кісток і оточуючих м’яких тканин. Природня контрасність легень обумовлена вмістом певної кількості
повітря в ній.
Методики рентгенологічного дослідження.
Основні методики дослідження:
Рентгеноскопія - просвічування об`єкту дослідження і отримання зображення на флуоресціюючому екрані. Вона
дозволяв провести багатоосьове, поліпозиційне дослідження і вивчити функціональній стан органу (недоліком є
низька роздільна здатність в виявленні тонких деталей структури легень, кісток, відсутність об`єктивного
документування стану органів в момент дослідження та більше променеве навантаження порівняно з
рентгенографією). Принцип рентгеноскопії див. мал.10.11.
Мал.10.20.а) Оглядова рентгенограма грудної клітки в прямій проекції; б) Лінійна томограма грудної клітки в
прямій проекції того ж хворого з патологічним утвором в правій легені; в) Комп’ютерна томограма грудної
клітки в аксіальній проекції на рівні патологічного утвору.
Рентгенівська спіральна комп’ютерна томографія – рентгенівська трубка рухається навколо пацієнта по
спіралі, що дозволяє отримати високоякісне 3-х вимірне зображення (3D) досліджуваної ділянки. Використовуючи
комп'ютерні томографи зі спіральним скануванням, можна за короткий час одержати детальне зображення значної анатомічної
ділянки і побудувати її об'ємну і площинну реконструкцію в різних проекціях, включаючи віртуальну ендоскопію та КТ
ангіографію.
Інтервенційна радіологія (рентгенохірургія) включає в себе всі малотравматичні хірургічні операції, які
проводяться під контролем чи з використанням променевих методів – ультразвукового методу, флюороскопії,
рентгенографії, КТ чи МРТ.
Першим етапом інтервенційного втручання є променеве обстеження для визначення характеру та об’єму
ураження. На другому етапі проводять лікувальні маніпуляції. Інтервенційна радіологія включає втручання:
- ендоваскулярні;
- ендобилиарні;
- ендоезофагеальні;
- ендоуринальні;
- ендобронхіальні;
- аспіраційна біопсія;
- черезшкірне дренуваня кіст і абсцесів;
- черезшкірні операції на органах.
Всі манипуляції виконують частіше черезшкірно за допомогою спеціальних інструментів. По ефективності ці
втручання не поступаються традиційним хірургічним. Паціенти після операції, що виконана методом
інтервенційної радиології, втрачають меньше крові та швидше одужують.
Інтервенційна рентгенологія часто використовує спеціальні контрастні речовини для отримання рентгенівського
зображення органів, яким не властива природня контрастність. В залежності від умов, що покладені в основу
штучного контрастування, всі методики контрастування можна розділити на дві групи:
1. Методики, засновані на створенні низькоатомного середовища шляхом введення газу.
2. Методики, засновані на застосуванні контрастних речовин з високим атомним числом.
Групи контрастних речовин:
1. Низькоатомні -гази: повітря, кисень, геміоксид азоту (закис азоту), вуглекислий газ.
2. Контрастні речовини з високою атомною масою поділяються на наступні підгрупи:
Нерозчинні контрастні речовини: сульфат барію для контрастування травного кналу, танталовий пил
(рідко використовується) для контрастування бронхіального дерева;
Порошкоподібні: білітраст, йопагност, білоптін, холевід і ін. — виводяться печінкою, використовуються
для дослідження жовчного міхура.
Водорозчинні :
а) виділяються печінкою : білогност, біліграфін, ендомірабіл, холограм, холов’є і ін.
б) виділяються нирками: урографін, верографін, ультравіст, омніпак і ін.
Жиророзчинні: йодоліпол, ліпойодол, міоділ та ін.
Спеціальні контрастні методи дослідження порожнин тіла, порожнин органів, протоків залоз і судин,
використовують для діагностики стану різних органів і систем, що і обумовлює їх назву: наприклад введення
контрастної речовини в судини – ангіографія (див. мал.10.16), введення повітря в черевну порожнину –
пневмоперитонеум (див.мал.10.21.-а), в сечовий міхур - цистографія (див.мал.10.21.-б)і ін.
Мал.10.22. Схема утворення тканинного магнітного моменту (1, 2, 3, 4) та його відхилення під дією
зовнішнього радіочастотного імпульсу (5, 6, 7, 8).
Для збудження резонанса протонів водню необхідно крім сильного магнітного поля, створити слабке змінне
поле, частота якого буде відповідати частоті їх процесій. Для цього за допомогою радіочастотного генератора
МРТ імпульс подають на катушку, що оточує ділянку інтересу тіла. Надходження відповідного радіочастотного
імпульса викликає резонанс протонів. В результаті резонанса магнітні моменти всіх паралельних протонів
починають обертатися за годинниковою стрілкою. При цьому сумарна вісь тканьового магнетизму (Mz)
відхиляється на певний кут від напрямку силових ліній магнітного поля. Ступінь відхилення залежить від сили і
часу дії радіочастотного імпульсу, тому останній визначають в градусах кута відхилення Mz від напрямку
силових ліній магнітного поля. Під час паузи між повторними радіочастотними імпульсами протони, а відповідно
і вісь Mz, почнуть обертатися до вихідного положення, з різною швидкістю, посилаючи МР імпульси різної сили,
які сприймаються катушкою з наведенням в ній електрорушійної сили та індукції електричного струму (см.
рис.10.22. - 5,6,7,8).
Для реконструкції зображень необхідно послідовне поступлення певної кількості МР сигналів. За допомогою
обчислення сили імпульсів будується візуальне зображення відповідної ділянки об’єкта. Зовнішній вигляд МРТ
див.мал. 10.23. Магнітно-резонансні томограми головного та спинного мозку див.мал. 10.24
Мал.10.23. МРТ апарат 1,5 T. Мал.10.24. МРТ: а)голови; б) поперекового відділу хребта
У складних для діагностики випадках застосовують штучне контрастування магнетиками, до складу яких входить
парамагнітний йон з металу гадолінія. Ці контрастні речовини вводять внутрішньовенно. Вони накопичуються у
вогнищах запалення та пухлинах. Ці речовини завдяки магнітним властивостям призводять до зміни
контрастності.
Клінічна дія магнітного резонансу на пацієнтів і персонал, який займається дослідженням мінімальна, клінічні
прояви відсутні, тому протипоказання до дослідження обмежуються лише наявністю феромагнітного об'єкта в
організмі, який у разі проведення МРТ піддається значному впливу магнітних сил з індукцією струму і термічним
ефектом.
Магніторезонансні контрастні засоби.
У клінічній практиці найбільш широке застосування отримали парамагнетики — сполуки гадолінію (Магневіст,
Омніскан).
При МР-дослідженнях ШКТ застосовується Абдоскан.
Магнітно-резонансна томографія — це складний, але безпечний та ефективний метод діагностики, не пов'язаний
з використанням іонізуючого випромінювання і введенням радіоактивних речовин. На відміну від КТ МРТ
дозволяє отримати чітке зображення структури м’яких тканин органів, допомогає встановити діагноз та
призначити відповідне лікування.
Методика перфузійної МРТ
Під терміном «перфузія» розуміють доставку з кровью кисню по судинному руслу в тканини.
Після болюсного введення парамагнітної контрастної речвини за допомогою автоматичного шприця проводитья
сканування (початок введення контрасту співпадає з початком сканування). Отримані дані оброблюються за
допомогою комп’ютерної програми та відображуються у вигляді перфузійних карт, що містить у собі наступні
показники мозкового кровообігу:
— об’єм мозкового кровообіга (CBV);
— середній час прохождення контрасної речовини (МТТ);
— мозковий кровообіг (CBF=CBV/MTT)
— час до піку (time to peak — ТТР).
Методика дифузійної МРТ
Дифузія є результатом теплового руху молекул. В МРТ дифузія характеризує рух молекул води в тканинах.
Використання сильних градіентних імпульсів «відмічає» кожну молекулу води в системі та їх положенне в
напрямку градиента що використовується . Отримані зображення автоматично розраховуються з побудовою карт
коефіциента дифузії.
Інтенсивність сигналу в дифузійно-зважених зображеннях залежить від швидксті дифузії, від значень часів
релаксації T1, T2 та протонної щільності.
Результати МРТ досліджень дифузії та перфузії ішемізованої ділянки головного мозку дозволили сформулювати
суть так званої пенумбри – зони невідповідності дифузії та перфузії. Встановлено, що при своечасному
відновлені адекватної перфузії ішемізованих тканин головного мозку у хворих настає клінічне покращення
неврологічного статусу і скорочення строків одужання.
Переваги МРТ
1.Білш высокий тканьовий контраст у порівнянні із УЗД та КТ.
2.МРТ зображенне отримують в різних режимах, що відрізняються контрастом. В одному з них тканина темна
(Т1), а в другому режиме (Т2) може бути світлою.
3. Можливості отримання зображень в будь-якій площині (3D).
4.Можливістьотримання МР-зображень судин (МР-ангіографія) без штучного контрастування з двухвимірною
(2D) чи трехвимірною (3D) демонстрацією даних.
Недоліки МРТ.
1.На відміну від КТ погано візуалізуються звапнення.
2.Артефакти, специфічні для МРТ, можуть зробити зображення непридатним для інтерпретації.
Покання до проведення МРТ:
- вроджена патологія органів та систем;
- демієлінізуючі і інші захворювання ЦНС, об’ємні утвори ЦНС, епілепсія; цереброваскулярний інсульт і
ін.;
- патологія органів середостіння, заочеревинного простору, органів травлення та виділення, кістяка,
органів малого тазу, м’яких тканин і ін.;
Протипокази до проведення МРТ:
— наявність в організмі штучного водія серцевого ритму, протезів клапанів серця, штучних суглобів,
судинних фільтрів чи будь-яких інших пристроїв медичного призначення, деталі яких зроблено з
феромагнітних металів;
— проведені раніше операції на головному мозкові, серці чи інших органах;
— наявність у тілі будь-яких немедичних металевих об'єктів (осколки, стружки),
— можливі напади епілепсії, судом, втрати свідомості;
— перший триместр вагітності.
Магнітно-резонансне дослідження можна проводити в будь-якому віці. Лише у маленьких дітей перед його
проведенням потрібно застосувати снодійні.
Загальна МРТ - семіотика. МРТ дозволяє визначити:
місце розвитку патологічного процесу (органне, позаорганне);
розташування патологічного утворення в органі;
форму патологічного утворення (куляста, овальна , неправильна);
розміри органу і патологічного утворення;
внутрішню будову (однорідне, неоднорідне);
протону щільність органів і патологічних утворень;
інтенсивність утворення в Т1 та Т2 зважених режимах зображення (відсутня, низька, середня, висока);
Фізичні основи ультразвуку та ультразвукові діагностичні прилади
Принцип ультразвукового методу візуалізації діагностичного зображення полягає в можливості отримання
фокусованого променя ультразвукових механічних коливань частотою 1-20 МГц, уведення його в досліджувану
речовину через акустичне вікно та реєстрацію хвиль, відбитих від меж різних середовищ. Пучок ультразвукових
коливань вводять у досліджувану частину тіла через шкіру за допомогою ультразвукового генератора —
п'єзоперетворювача. Поширення ультразвуку залежить від форми п'єзоперетворювача, властивостей
ультразвукового променя та середовища, через яке він проходить, і відбувається за законами його відбиття та
заломлення на межі різних середовищ, а також за законами дифракції та розсіювання. Поглинання ультразвуку
залежить від частоти УЗ-хвилі, акустичних властивостей середовища та кута розходження. Відбиті хвилі
сприймаються цим же перетворювачем, обробляються електронним пристроєм і трансформуються в одновимірне
чи двовимірне зображення (ехограму чи ультразвукову сканограму). За даними ехограми, можна визначити
топографію, форму, величину і структуру досліджуваного органа, що дає змогу виявити дифузне ущільнення
паренхіми органа, ехощільні вогнища у ньому, а також порожнини з рідиною чи повітрям.
Існує одновимірна методика УЗД: А-метод (А -— амплітуда) дозволяє на екрані осцилографа реєструвати
ультразвукові імпульси, що мають вигляд вертикальних підйомів на прямій лінії, відбитих від межі різних
середовищ та тканин. Застосовують два варіанти двовимірної ехографії: В (яскравість) та М (рух). У разі
використання В варіанта відбиті імпульси реєструються на екрані у вигляді світлових цяток, яскравість яких
прямо пропорційна інтенсивності відбиття ультразвуку. М-варіант дозволяє отримати в часі інформацію про
рухомі структури.
Ультразвукові апарати (див.мал.10.25.) обчислюють відстань до відбиваючих структур, вимірюючі час протягом
якого ультразвукова хвиля проходить до певних структур і повертається до перетворювача. Існують також
тривимірна (ультразвукова реконструкція див. мал.10.26. а) та чотиривимірна (спостереження тривимірного
зображення у режимі реального часу) методики.
Звук — це механічне коливання, що спричиняє компресію та декомпресію часток матерії. За фізичною природою
звукові коливання — це пружні хвилі. їх поширення зумовлене пружними властивостями часточок матерії.
Молекули коливаються вперед і назад, вони стискуються і розтягуються в середовищі відповідно до напрямку
хвилі. Довжина хвилі – це відстань між часточками, що перебувають в одній і тій же фазі коливання. Вона
становить 1,5 – 0,1 мм. Чітке зображення виникає лише в тому разі, коли розміри об’кта перевищують довжину
хвилі. При збільшенні частоти УЗ-коливань збільшується роздільна здатність методу дослідження, але
зменшується проникна здатність УЗ-коливань в тканини. Частота коливань оберненопропорційна довжині хвилі.
В ультразвуковій діагностиці використовують ультразвукові коливання з частотою від 2,5 до 12 МГц. Так,
наприклад, проникна здатність УЗ-коливань при частоті 2,5 МГц складає близько 24 см, при частоті 5 МГц – 9-
12 см, при частоті 7,5 МГц – 4-5 см.
Ехогенність — це здатність досліджуваного об'єкта відбивати ультразвукові промені.
Дія ультразвукового діагностичного приладу обумовлена уведенням у тканини пацієнта за допомогою
перетворювача ультразвукового променя і наступною реєстрацією ехосигналів, відбитих від межі двох
середовищ з різною акустичною щільністю.
За принципом дії прилади розподіляють на ехоімпульсні сканери, за допомогою яких визначають анатомічні
структури, прилади для визначення кінематичних характеристик, в яких використовують ефект Допплера, а
також комбіновані прилади імпульсно-допплеровського типу.
Мал.10.25.Ультразвукови Мал.10.26. а) УЗ-тривимірне зображення обличчя плода; б) спектральна
й доплерівський апарат допплерівська крива нормальної печінкової артерії.
Ультразвукова семіотика. Під час ультразвукової діагностики патологічного процесу слід визначити: 1)
початкове місце розвитку патологічного процесу та відношення його до органів (органне, позаорганне); 2)
локалізацію патологічного утвору в органі; 3) зміщення, еластичність органа або патологічного утвору (якщо це
можна визначити); 4) форму пухлини або кістозного утвору (вони можуть бути круглими, овальними або
неправильними); 5) розміри (лише максимальні) як здорового органа, так і патологічного утвору; 6) контури
органів і патологічних утворів; 7) ехогенність (анехогенна, знижена, середня, підвищена, висока) див. мал.10.27.;
8) внутрішню будову, яка може бути однорідною і неоднорідною (наявність та локалізація перетинок,
звапнування, локалізацію патологічних включень усередині утвору); 9) звукопровідність (знижена, нормальна,
підвищена, висока); 10) визначення смужки із зниженою ехогенністю на периферії пухлинного вузла, так званого
гало, наявність якої часто свідчить про розвиток злоякісного процесу, особливо у печінці.