Вінницький національний медичний

університет імені М.І. Пирогова

Кафедра патологічної анатомії, судової
медицини та права

Професор Гаврилюк Алла Олександрівна

1. Предмет і завдання патоморфології.
2. Методи патологоанатомічної діагностики.
3. Методики патоморфологічного дослідження.
4. Пошкодження клітин:
❑ Причини і механізми ушкодження та загибелі клітин;
❑ Послідовні етапи ушкодження та загибелі клітин;
❑ Зворотнє пошкодження;
❑ Незворотнє пошкодження.
5. Дистрофії:
❑ Клітинні дистрофії (інтраклітинні накопичення);
❑ Молекулярно-ультраструктурна патологія клітин;
❑ Патоморфологія накопичення складних білків і ліпідів
(екстраклітинне накопичення).
 Патологічна анатомія - (грец. “pathos”-“страждання”)
❑ Це наука про структурні основи хвороб і патологічних
процесів, яка висвітлює структурні зміни в органелах, клітинах,
міжклітинному матриксі, тканинах та органах хворої людини, а
також причини і механізми смерті хворого.
❑ Патологія як наука присвячена розумінню причин
захворювання та змін у клітинах, тканинах і органах, які
пов'язані із захворюванням і дають поштовх для розвитку
суб'єктивних та об'єктивних симптомів у пацієнтів.
❑ Використовуючи молекулярні, мікробіологічні, імунологічні
та морфологічні методи, патологія намагається пояснити, чому
і як ознаки та симптоми проявляються у пацієнтів,
забезпечуючи при цьому раціональну основу для клінічної
допомоги та терапії.
❑ Етіологія - сукупність зовнішніх (хімічних, фізичних,
біологічних) і внутрішніх (гормональний дисбаланс,
порушення обміну речовин тощо) факторів, взаємодія
яких стає причиною виникнення хвороби.
❑ Патогенез – взаємозалежні механізми розвитку й
перебігу хвороби.
❑ Морфогенез – морфологічні аспекти механізмів
розвитку й перебігу хвороб.
❑ Патоморфоз - це зміни структури захворюванності та
смертності на загальному фоні хвороби.
❑ Танатогенез – причини і механізми настання смерті.
❑ Опрацьовує дослідження клінічного діагнозу та
установлює патологоанатомічний діагноз на підставі
прижиттєвої та посмертної діагностики.
❑ Забезпечує постановку діагнозу захворювання.
❑ Досліджує механізми розвитку захворювань.
❑ Допомагає оцінити ефективність лікування
морфологічними методами.
❑ Виконує контрольну функцію в медицині.
❑ Постачає статистичні дані щодо захворюваності та
смертності в державі.
❑ Біопсія.
❑ Патологоанатомічне дослідження операційного
матеріалу.
❑ Патологоанатомічне дослідження акушерсько
-гінекологічного матеріалу.
❑ Експериментальне відтворення хвороби.
❑ Патологоанатомічний розтин (аутопсія).
 Біопсія (від грец. “вios” – “життя” й “opsis” – “вид”) –
патоморфологічне дослідження шматочків тканин або органів
за життя хворого для встановлення діагнозу (розпізнавання
хвороби). Біопсія є найточнішим сучасним методом
діагностики у всіх галузях медицини.
Перше гістологічне дослідження сполучнотканинної Рудольф Вірхов
оболонки ока пацієнта для розпізнавання хвороби провів у
1858 р. Р. Вірхов, він же уперше здійснив мікроскопічний опис
вилученої за життя пухлини. Термін «біопсія» запровадив у
1879 р. Е. Беньє.
Біопсія передбачає вилучення діагностичного матеріалу у
хворого лікарем (хірургом, онкологом, акушером-гінекологом,
урологом та ін.) і патоморфологічне дослідження отриманого
біоптату тканини чи органа патологоанатомом.
Ернест Беньє
 Інцизійна біопсія
❑ Інцизійна біопсія (вилучення для
морфологічної діагностики шматочка
зміненої тканини шляхом її вирізування
скальпелем).
❑ Ексцизійна біопсія (повне видалення
лімфатичного вузла для морфологічної
діагностики).
❑ Пункційна біопсія (одержання за
допомогою голки зміненої тканини для Ексцизійна біопсія
морфологічної діагностики):
▪ Прицільна тонкоголкова аспіраційна
біопсія;
▪ Прицільна трепанобіопсія.
❑ Лапароскопічна біопсія (одержання для Лапароскопічна біопсія
морфологічної діагностики шматочка
зміненою слизової оболонки органа при
ендоскопії).
❑ Біопсія зіскрібу слизової оболонки (тіла
або шийки матки в гінекології).
❑ Аспіраційна біопсія (вакуум-аспірація
ендометрію для морфологічної
діагностики).

Біопсія зіскрібу слизової оболонки Аспіраційна біопсія

❑ Рання діагностика хвороб і раннє лікування
пацієнтів.
❑ Розпізнавання добро- чи злоякісних пухлин
у хворих.
❑ Визначення доцільності й обсягу операції у
пацієнтів онкологічного профілю.
❑ Визначення тактики лікування й прогнозу
для життя осіб зі злоякісною пухлиною або
хронічним інфекційним захворюванням.
❑ Контроль ефективності лікування хронічних
захворювань при повторному виконанні
біопсії.
❑ Підвищення кваліфікації лікарів на
біопсійних конференціях.
Патологоанатомічне Патологоанатомічне дослідження
дослідження ОПЕРАЦІЙНОГО АКУШЕРСЬКО-ГІНЕКОЛОГІЧНОГО
МАТЕРІАЛУ МАТЕРІАЛУ
ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ відтворення хвороби
Патологоанатомічний РОЗТИН (АУТОПСІЯ)
МЕТОДИКИ патоморфологічного дослідження
I. Макроскопічне дослідження - обстеження хворих тканин
неозброєним оком. Це особливо важливо для великих фрагментів
тканини, оскільки хворобу часто можна візуально ідентифікувати.
II. Методики світлової мікроскопії
• Гістологічні - мікроскопічне дослідження забарвлених ділянок
тканини з використанням гістологічних методик. Стандартними
барвниками є гематоксилін та еозин, але існує багато інших.
• Гістохімічні - використовують для виявлення патологічних білків,
слизу й ліпідів, для ідентифікації деяких бактерій, хламідій і
патогенних грибів, надлишку сполучнотканинних волокон або білків у
тканинах, які вибірково фарбуються специфічними для них
барвниками. Дають змогу аналізувати зміни внутрішньоклітинного
вмісту ферментів, амінокислот у білках, рибонуклепротеїдів і
ліпопротеїдів, ДНК і РНК, а також складних вуглеводів.
• Імуногістохімічні - використовуючи молекулярні, мікробіологічні,
імунологічні та морфологічні методи, патологія намагається пояснити,
чому і як ознаки та симптоми проявляються у пацієнтів, забезпечуючи
при цьому раціональну основу для клінічної допомоги та терапії.
МАКРОСКОПІЧНЕ ГІСТОЛОГІЧНЕ ІМУНОГІСТОХІМІЧНЕ
дослідження дослідження дослідження
 ЦИТОЛОГІЧНЕ дослідження
• Цитологічні – дослідження окремих клітин, що
фарбуються на предметних скельцях, використовуючи
методи цитології.
• Імпрегнаційні нейроморфологічні методики
застосовують для виявлення в замороженній нервовій
тканині патологічних змін фібрилоутворювальних і
протоплазматичних астроцитів, олігодендроцитів і
мікрогліоцитів, а також дегенеративних аксонів
нервових клітин при цереброваскулярних і
нейродегенеративних захворюваннях.
• Імунофлуоресцентні - дають змогу ідентифікувати у
гістологічних зрізах клітинні та тканинні антигени,
грунтуючись на їх звязку з антитілами, що наносяться
на зрізи, звязаними флуоресцентними барвниками ФАЗОВО-КОНТРАСТНЕ дослідження
(флуорохромами).
• Фазово-контрастна мікроскопію частіше застосовують
у наукових дослідженнях, вона дає змогу аналізувати
в нативних мікропрепаратах зміни рухливості клітин і
внутрішньоклітинних органел при патологічних
процесах.
• Мікроскопія у поляризованому світлі використовують
для аналізу анізотропних мікрообєктів, у яких оптичні
властивості змінюються залежно від напрямку
площини поляризації.
ІІІ. Комп'ютерна морфометрія та ЕЛЕКТРОННА мікроскопія
цитоспектрофотометрія
використовується для кількісного
оцінювання надлишкового
розвитку в органах сполучної
тканини при хронічних
захворюваннях серця, печінки,
нирок, легенів тощо.
IV. Електронна мікроскопія -
дослідження тканини
електронним мікроскопом, що
дозволяє значно збільшити
збільшення і дозволяє
візуалізувати органели всередині
клітин.
ІІІ. Молекулярно-генетичні методики Проточна цитометрія
• Флюоресцентна in situ гібридизація (FISH –
метод) в основі лежить реакція гібридизації між
штучно створеним ДНК-зондом і
комплементарною йому нуклеотидною
послідовністю ядерної ДНК, після чого її можна
виявити в люмінісцентному мікроскопі.
• Проточна цитометрія використовують для
кількісного аналізу вмісту ДНК і РНК у пухлинних
клітинах, у диференціальній діагностиці різних
підтипів злоякісних пухлин, для визначення Флюоресцентна in situ
специфічних клітинних білків і ферментів.
Досліджуваний шматочок нефіксованої тканини гібридизація (FISH – метод)
піддають ферментативній дезагрегації до окремих
клітин, з компонентами яких зв'язують
флуоресцентні барвники.
• Полімеразна ланцюгова реакція застосовується
для виявлення й генотипування вірусів –
збудників інфекційних хвороб й онкогенних
вірусів, для виявлення мікобактерій, найпростіших
і бактерій, точкових мутацій, а також для
ідентифікації особи.
• Секвенування білків і нуклеїнових кислот (ДНК і
РНК) застосовують для визначення їй
амінокислотної або нуклеотидної послідовності в
текстовому вигляді.
 Пошкодження або альтерація (лат. alteratio - зміни)
це зміни структури клітин і міжклітинної речовини, тканин і органів, які
супроводжуються порушенням їх життєдіяльності.

❖ Клітинна відповідь на вплив шкідливих чинників

залежить від типу, тривалості та ступеня тяжкості
ушкоджень.
❖ Ушкодження клітин зазвичай виникає внаслідок
функціональних та біохімічних розладів в одному
або кількох основних компонентах клітини.
❖ При дії на клітину фізіологічного стресу (н-д:
надмірне навантаження на серце) або впливу
потенційно шкідливих умов (н-д: дефіцит
поживних речовин), виникає адаптація, при якій
зберігається життєздатність і функції клітини. І
така травма є зворотньою. Якщо стрес є сильним,
стійким або швидко розвивається це призводить
до незворотнього ушкодження та загибелі клітин.
 ПРИЧИНИ пошкодження
Загибель клітини – це один з найважливіших етапів в еволюції хвороби у будь-якій
тканині чи органі, що зумовлена різноманітними причинами.
Причини Характеристика
Гіпоксія та ішемія Дефіцит кисню.

Токсини (хімічні агенти і ліки) Забруднювачі навколишнього середовища та повітря,

інсектициди, гербіциди; виробничі та професійні небезпеки;
алкоголь; медичні препарати.
Збудники інфекцій Рикетсії, бактерії, гриби та вищі форми паразитів.

Імунні реакції Аутоімунні процеси та захворювання.

Генетичні аномалії Зміни амінокислотної послідовності в структурі ДНК.

Незбалансоване харчування Наприклад, переїдання.

Фізичні чинники Механічна травма, перепади температури, різкі зміни

атмосферного тиску, радіація та ураження електричним
струмом.
Старіння Інволюція організму.
 МЕХАНІЗМИ ушкодження клітин
▪ Гіпоксія та ішемія призводять до дефіциту АТФ і порушення багатьох енергозалежних функцій,
насамперед до оборотнього ушкодження, при подальшому впливі пошкоджуючих факторів – до
розвитку некрозу.
▪ При ішемічно-реперфузійному ушкодженні відновлення кровотоку в ішемічній тканині посилює
ушкодження, збльшуючи утворення АФК та запалення.
▪ Оксидантний стрес – це накопичення АФК, яке може ушкоджувати клітинні ліпіди, білки та ДНК і
зумовлене численними провокувальними чинниками.
▪ Стрес ендоплазматичного ретикулуму (ЕР) – накопичення неправильно зібраних білків у клітині може
зумовлявати стрес компенсаторних шляхів у ЕР і призводити до загибелі клітин, шляхом апоптозу.
▪ Ушкодження ДНК (наприклад, унаслідок опромінення) також може індукувати апоптоз, якщо структура
ДНК не відновлюється.
▪ Запалення призводить до ушкодження клітин внаслідок дії прозапальних медіаторів.
▪ Дисфункція мітохондрій: порушення окисного фосфорилювання спричинює значний дефіцит АТФ, що
призводить до некрозу клітини.
▪ Дефекти проникності мембран: ділянками ушкодження є мітохондріальна, плазматична та
лізосомальні мембрани.
Основні біохімічні МЕХАНІЗМИ ТА ПРИЧИНИ
ушкодження клітин
 ГІПОКСІЯ ТА ІШЕМІЯ
Дефіцит кисню призводить до порушення багатьох енергозалежних метаболічних шляхів,
зрештою – до загибелі клітин унаслідок некрозу.

▪Постійна або виражена гіпоксія та ішемія зрештою призводить до недостатнього синтезу і дефіциту
АТФ у клітинах.
▪Зниження активності АТФ-залежних натрієвих насосів плазматичних мембран призводить до
внутрішньоклітинного накопичення Na та виведення К. Зібльшення кількості молекул
супроводжується ізоосмотичним збільшенням об'єму води, що є причиною розбухання клітин та
розширення ендоплазматичного ретикулуму (ЕР).
▪Компенсаторне посилення анаеробного гліколізу зумовлює накопичення молочної кислоти,
зниження внутрішньоклітинного pH й активності багатьох клітинних ферментів.
▪Тривалий або надмірний дефіцит АТФ спричиняє структурні порушення апарату синтезу білка, що
проявляється як відщеплення рибосом від шорсткого ЕР та дисоціація полісом у моносоми з
наступним пригніченням синтезу білка.
▪Посилюється накопичення активних форм кисню (АФК), внаслідок чого виникає травма реперфузії.
▪Відбуваються необоротні ушкодження мітохондріальних та лізосомальних мембран, і клітина зазнає
некрозу.
Функціональні та морфологічні НАСЛІДКИ ГІПОКСІЇ ТА ІШЕМІЇ
 ОКСИДАНТНИЙ СТРЕС
Оксидантний стрес – це клітинні аномалії, індуковані активними формами кисню (АФК), що належать
до групи молекул, відомих як «вільні радикали».
Утворення АФК посилюють численні шкідливі чинники. Ці вільні радикали видаляються унаслідок
спонтанного розщеплення, а також за допомогою спеціалізованих ферментативних систем. Надмірне
утворення або недостатнє видалення призводить до накопичення вільних радикалів у клітинах, що може
спричинити патологічні зміни ліпідів, білків та ДНК, зумовлюючи ушкодження клітин.
 Роль мітохондрій в ушкодженні та загибелі клітин
Мітохондрії чутливі до багатьох шкідливих
чинників (гіпоксія, хімічні токсини та радіація),
зміни в них відбуваються при некрозі та апоптозі
і призводять до біохімічних розладів:

❑ Порушення окисного фосфорилювання

призводить до дефіциту АТФ некрозу
клітини.
❑ Аномальне окисне фосфорилювання
призводить до утворення АФК.
❑ Утворення каналу високої провідності
призводить до втрати мембранного
потенціалу та зміни рН.
❑ Мітохондрії містять білки, напр. ЦИТОХРОМ С,
які сигналізують клітині про внутрішнє
ушкодження та активують апоптоз.
Послідовні ЕТАПИ УШКОДЖЕННЯ ТА ЗАГИБЕЛІ клітини

ЗВОРОТНЄ ушкодження
- це етап, протягом якого функція та
морфологія ушкоджених клітин можуть
нормалізуватися, якщо зникне руйнівний
чинник.

Два основних морфологічних

прояви зворотнього
пошкодження клітини:
набряк і жирові зміни
 Морфологія
Набряк клітин спостерігається при
ушкодженні, зумовленому підвищеною
проникністю плазматичної мембрани.
Якщо набряк охоплює більшість клітин,
виникають блідість (унаслідок стискання
капілярів), посилення тургору і
збільшення маси органу.
Гістологічно:
виявляються малі прозорі вакуолі всередині
цитоплазми; це розтягнуті й защемленні
сегменти (ЕР). Таку картину нелетального
ушкодження називають гідропічною зміною,
або вакуолярною дегенерацією.
Жирові зміни проявляються
утворенням у цитоплазмі ліпідних
вакуолей, що містять тригліцериди.
Переважно це характерно для органів, які
беруть участь в обміні ліпідів, наприклад
печінки.
Гістологічно:
цитоплазма ушкоджених клітин
еозинофільна. Внутрішньоклітинні зміни
включають: зміни плазматичної мембрани,
зміни мітохондрій, розширення ЕР з
відривом рибосом та дисоціацією полісом,
зміни ядер.
 Морфологічні зміни при ОБОРОТНЬОМУ ТА НЕОБОРОТНЬОМУ
ушкодженні клітини (некроз)

А – нормальні ниркові канальці із життєздатними епітеліальними клітинами. В – рання (оборотна)

ішемія з везикулами на плазматичній мембрані, посилення еозинофілії цитоплазми та набряку окремих
клітин. С – некротичне (необоротне) ушкодження епітеліальних клітин із втратою ядер, фрагментацією
клітин і витіканням умісту.
 ЗАГИБЕЛЬ КЛІТИНИ
Види селективної загибелі спеціалізований клітин:
❑ НЕКРОЗ
❑ АПОПТОЗ
❑ ЗАГИБЕЛЬ СПЕЦІАЛІЗОВАНОЇ КЛІТИНИ, ІНДУКОВАНА ІМУННОЮ
СИСТЕМОЮ
Некроз клітини ( грец. «nekros» - мертвий) – форма загибелі клітин,
при якій плазматична мембрана руйнується, а вивільнені ферменти
перетравлюють її.
Селективний некроз клітини відбувається у разі критичного ушкодження
системи енергозабезпечення й генома клітини, при недостатній трофічно-
метаболічній підтримці з найближчого клітинного мікрооточення, після
вичерпання клітиною усіх механізмів виживання. Некроз клітини триває
від декількох хвилин до 24-х годин.
 ФАЗИ розвитку селективного некрозу клітин
Фази
Фаза критичної
альтерації
Фаза руйнування ядра,
цитоплазми клітини й
міжклітинних
спеціалізованих з'єднань:
каріоцитолізис; коагуляційний
некроз клітини
Фаза постнекротичної
трансформації загиблої
клітини
Характеристика
Проявляється в перші 60 сек при закупорюванні артерій, триває до 5 хв у
нейронах головного мозку, до 1 год у кардіоміоцитах, до 2 год у гепатоцитах.
Тяжкі молекулярні порушення метаболізму та згасання спеціалізованих функцій
клітини.
Мікро.: визначається через 3-6-12 год від початку дії ушкоджувального фактору.
Зміни цитоплазми: спостерігається посилена еозинофілія, порівняно із
життєздатними клітинами, уражена клітина може нагадувати скляну платину,
мати однорідний вигляд.
Зміни ядер: фрагментація пікнотичного ядра (каріорексис), ядро або набухає і
руйнується (каріолізис), або зменшується й ущільнюється через коагуляцію
хроматину (каріопікноз).
Морфологічно відображає 3 варіанти її дезінтеграції в живому організмі:
аутоліз загиблої клітини ферментами власних лізосом; фагоцитоз фрагментів
загиблої клітини макрофагами; дезінтеграція ушкоджених клітин
вільнорадикальними молекулами лейкоцитів або ферментами бактерій.
 МОРФОЛОГІЧНІ ТИПИ некрозу тканин

Коагуляційний
❑ тип некрозу, при якому основна структура тканини зберігається принаймні протягом кількох днів після
загибелі клітин. Характерний для інфарктів у всіх паренхіматозних органів, окрім головного мозку.
❑ Макро.: уражені тканини мають міцну текстуру.
❑ Мікро.: еозинофільні без'ядерні клітини можуть зберігатись протягом кількох днів або тижнів.

Колікваційний (розріджений)
❑ вид некрозу спостерігається при інфекціях та після ішемічного пошкодження мозку.
❑ Макро.: характеризується розтопленням змертвілої тканини , утворенням кіст (напр. ішемічний інфаркт
мозку).
❑ Мікро.: запальні клітини з численними нейтрофілами.

Гангренозний
❑ Не є основним механізмом загибелі клітин. Стосується стану кінцівки (нижньої), в якій унаслідок порушення
кровопостачання спочатку розвинувся коагуляційний некроз, а за умови приєднання бактеріальної інфекції
морфологічний тип змінюється на колікваційний некроз.
Казеозний
❑ унікальний тип загибелі клітин, що спостерігається напр. при туберкульозі.
❑ Макро.: білий, м'який, сирний на вигляд матеріал. Структура на вигляд повністю зруйнована,
контури не можна розрізнити.
❑ Мікро.: гранульома: еозинофільний центр (некроз), оточений коміром лімфоцитів і активованими
макрофагами (гігантські клітини, епітеліоїдні клітини).
Жировий
❑ виникає при гострому запаленні, що вражає тканини з численними адипоцитами, такими як
підшлункова та молочна залози.
❑ Макро.: білуваті відкладення в результаті утворення кальцієвого мила, «крейдяні ділянки».
❑ Мікро.: вогнища некрозу містять контури некротичних жирових клітин, оточені базофільними
відкладеннями кальцію та запальними клітинами.
Фібриноїдний
❑ розвивається при імунних реакціях, в яких комплекси антиген-антитіло осідають у стінках
кровоносних судин, але і може виникати при тяжкій артеріальній гіпертензії. Виділені комплекси та
білки плазми, що вивільняються у стінку ушкоджених судин, зумовлюють яскраво-рожевий колір –
фібриноїдний. Пов’язаний з ураженням судин (автоімунне, імунокомплексне відкладення,
інфекції).
❑ Макро.: зазвичай не помітно.
❑ Мікро.: відкладення фібрину в судинах.
 КОАГУЛЯЦІЙНИЙ некроз

А – клиноподібний інфаркт нирки (жовтого кольору) зі збереженням контурів.

В – мікроскопічний вигляд краю інфаркту за наявносі нормальних (N) і некротичних клітин в ураженій ділянці інфаркту (І). Контури
некротичних клітин збережені, ядер немає, видно запальний інфільтрат (важко розпізнати при цьому збільшенні).
 КОЛІКВАЦІЙНИЙ некроз

А В

А - інфаркт мозку із розплавленням тканини.

В - некротична тканина межує з кістозними порожнинами, заповненими грануляційною тканиною і гліозом.
 КАЗЕОЗНИЙ некроз

А В

А - туберкульоз легенів з великою площею казеозного некрозу, що містить жовтувато-білі (сирнисті) продукти розпаду.
В -некроз лімфатичного вузла.
 ЖИРОВИЙ некроз

В
А
А - жировий некроз підшлункової залози.
В - вогнища некрозу містять контури некротичних жирових клітин, оточені базофільними відкладеннями кальцію та запальними
клітинами.
 ФІБРИНОЇДНИЙ некроз

Фібриноїдний некроз артерії при вузликовому поліартеріїті. У стінці артерії видно круглясте яскраво-рожеве вогнище некрозу з
осадженням білка та запаленням.
 НЕКРОЗ ОРГАНА
Некроз органа
– змертвіння та руйнування
(розпад) частини усього органа в
живому організмі (руйнуються всі
компоненти органа:
спеціалізовані мікроструктури та
міжклітинний матрикс, судини,
нерви, серозна та слизова
оболонки). Некроз призводить до
недостатності функції органа.
 ПРИЧИНИ некрозу органа
❑ Припинення притоку артеріальної крові
(обтурація судини тромбом, емболом,
фібрином з мікробами)
❑ Тривала ішемія органа
❑ Ушкодження зовнішніми механічними,
електричними, хімічними,
температурними, радіаційними факторами
❑ Вплив деструктивних молекул і ферментів
бактерій, грибів, паразитів
❑ Масивне ураження ендогенними
метаболітами
 ЗА ПОШИРЕНІСТЮ некрозу виділяють
Парціальний вогнищевий Тотальний некроз (гангрена)
некроз (інфаркт)
 АУТОЛІЗ
(на відміну від некрозу)
– руйнування тканин та органів
після смерті організму під
впливом ферментів загиблих
клітин або бактерій, що
виділяються посмертно.
НЕКРОБІОЗ
(на відміну від некрозу)
– тривалий процес руйнування
тканини, внаслідок чого можна
одночасно спостерігати клітини у
переднекротичній і некротичній
фазах, а також постнекротичні
трансформації загиблих клітин.
 КЛІНІКО-АНАТОМІЧНІ різновиди некрозу органів
Гангрена - тип тканинної загибелі,
спричинений недостатнім кровопостачанням.
Можна класифікувати як:
▪ Суха гангрена (коагуляційний некроз, що
розвивається в ішемічній тканині)
▪ Волога гангрена (колікваційний некроз,
тканина заражається сапрогенними
мікроорганізмами)
▪ Газова гангрена (викликана Clostridium pf.)
 Інфаркт – це некроз частини органа у
зоні гострого припинення регіонарного
кровотоку.
Причини: спазм судини, тромбоз, емболія,
здавлювання судини, гостра невідповідність між
підвищеною потребою тканини в крові та недостатнім її
кровопостачанням
За морфологічними особливостями виділяють:
❑ Білі інфаркти (анемічні, ішемічні) вражають органи,
як селезінка, серце, мозок та нирки, де щільність
тканини суттєво обмежує кількість поживних
речовин (крові/кисню/глюкози), які можуть
надходити в область ішемічного некрозу.
❑ Білий інфаркт з геморагічним вінчиком
спостерігаєтсья в серці, нирках на етапі формування
навколо інфаркту вузької зони демаркації з
розширених кровоносних судин і дрібних
крововиливів.
❑ Червоні інфаркти (геморагічні інфаркти), як
правило, вражають легені, яєчко, яєчник, тонку
кишку. Оклюзія складається більше з еритроцитів і
фібринових ниток.
 Нома
– поширений некроз м'яких тканин
(обличчя, промежини), що
розвивається при тяжкій імунній
недостатності у ВІЛ-інфікованих дітей
після виснажливих інфекційних
захворювань під впливом умовно-
патогенних бактерій.
Пролежні (декубітальний некроз)
– некроз частини органа чи м'яких
тканин тіла у зоні локального порушення
кровообігу (через здавлювання судин) та
іннервації.

Постнекротичні зміни тканин в органі тривають від кількох діб до кількох місяців і
завершуються або повним відновленням структури некротизованої тканини
(реституція, повна репаративна регенерація), або неповним відновленням
структури (субституція).
 НАСЛІДКИ
Фібринозно-кавернозний туберкульоз
❑ Заміщення ділянки некрозу
сполучною тканиною (організація
некрозу)
❑ Інкапсуляція некрозу
❑ Утворення кісти
❑ Утворення каверни
❑ Аутоліз і гідролітичне розплавлення
некрозу Абсцес печінки
❑ Абсцес
❑ Утворення виразки
❑ Виникнення нориці
❑ Формування секвестру
❑ Петрифікація
❑ Осифікація
 АПОПТОЗ
Апоптоз
– механізм загибелі клітин, за допомогою
якого клітини активують ферменти, що
розщеплюють власну ДНК та ядерні й
цитоплазматичні білки.
- регульований механізм загибелі клітин,
який слугує для усунення небажаних і
необоротно ушкоджених клітин, із
мінімальною можливістю розвитку
запалення; характеризується
ферментативною деградацією білків та
ДНК, ініційованою каспазами, і швидким
розпізнаванням та видаленням мертвих
клітин фагоцитами.
 Морфологія
У зрізах тканин, пофарбованих
гематоксиліном й еозином, ядра
апоптичних клітин демонструють
різні стадії конденсації та агрегації
хроматину і каріорексис; на
молекулярному рівні це
супроводжується фрагментацією ДНК
на частинки розміром як нуклеосома.
Клітини швидко зменшуються,
цитоплазма фрагментується і
Стрілками показані апоптичні клітини в епітелії
перетворюється на апоптичні тільця,
товстої кишки. Визначаються фрагментовані ядра
які складаються з мембранозв'язаних із конденсованим хроматином і зморщену
частинок цитозолю й органел. цитоплазму клітин; подекуди видно частини, що
випадають.
 ПРИЧИНИ апоптозу
ПРИЧИНИ ТА СТАН МЕХАНІЗМ
ФІЗІОЛОГІЧНИЙ АПОПТОЗ
Під час ембріогенезу Втрата сигналу фактору росту (передбачуваний механізм)
Проліферація клітин (напр., кишкового епітелію) Втрата сигналу фактору росту (передбачуваний механізм)
Інволюція гормонозалежних тканин (напр., Зниження рівня гормонів, що призводить до ослаблення сигналів
ендометрія) виживання
Зменшення кількості лейкоцитів наприкінці Втрата сигналів виживання як стимулятора активації лейкоцитів
імунних і запальних реакцій
Ліквідація потенційно шкідливих лімфоцитів, Виражене розпізнавання власних антигенів, що спричинює апоптоз як
які розпізнають власні антигени мітохондріальним, так і рецепторним шляхом
ПАТОЛОГІЧНИЙ АПОПТОЗ
Ушкодження ДНК Активація поапоптичних білків лише протеїнами ВНЗ
Накопичення неправильно зібраних білків Активація проапоптичних білків лише протеїнами ВНЗ, пряма
активація каспаз
Інфекції Активація мітохондріального шляху вірусними білками. Знищення
інфікованих клітин цитотоксичними Т-лімфоцитами, які активують
каспази
 МЕХАНІЗМИ апоптозу
Апоптоз регулюють біохімічні механізми, які контролюють рівновагу сигналів,
що зумовлюють загибель та виживання клітин, і активацію ферментів – каспаз.
❑Мітохондріальний (внутрішній) шлях індукується втратою сигналів виживання,
ушкодженням ДНК та накопиченням неправильно зібраних білків (стрес ЕР); він
пов’язаний з вивільненням проапоптичних білків із мітохондріальної мембрани в
цитоплазму, де вони зумовлюють активацію каспази; пригнічується
антиапоптичними представниками сімейства BCL, які індукуються сигналами
виживання, включаючи фактори росту;
❑Рецепторний (зовнішній) шлях відповідальний за ліквідацію аутореактивних
лімфоцитів й ушкодження цитотоксичних Т-лімфоцитів; ініціюється внаслідок
взаємодії рецепторів смерті (представників рецепторів TNF) із лігандами на
сусідніх клітинах.
❑Видалення (кліренс) апоптичних клітин.
 Інші шляхи загибелі клітини

Некроптоз
- форма загибелі клітин, що ініціюється
залученням рецепторів TNF, а також
інших, погано визначених тригерів. На
відміну від зовнішнього шляху апоптозу,
який також відбувається за течією
рецепторів TNF, при некроптозі
активуються кінази, що називаються
рецептор-взаємодіючими
протеїнкіназами, ініціюючи низку подій,
які призводять до розчинення клітини,
подібно до некрозу. Назва некроптозу
означає, що є ознаки як некрозу, так і
апоптозу.
Піроптоз
- форма загибелі клітин, пов'язана з
активацією цитоплазматичного білкового
комплексу, що реагує на небезпеку і
називається «інфламасома». Результатом
активації інфламасоми є активація
каспаз, деякі з яких індукують
вироблення цитокінів, що індукують
запалення (проявляється лихоманкою), а
інші викликають апоптоз.
 Аутофагія
– це адаптація до дефіциту поживних речовин, унаслідок якої клітини
перетравлюють власні органели і переробляють їх для забезпечення енергією та
субстратами. Якщо стрес занадто сильний для того, щоб клітина могла здійснювати
цей процес, вона гине шляхом апоптозу.
 Імуноклітинне знищення клітин
❑Фагоцитоз – поглинання та руйнування фрагментів клітини у фаголізосомах
фагоцитів. Фагоцитоз здійснюють макрофаги, меншою мірою – нейтрофіли, рідко
– тромбоцити.
❑Імунноклітинний кілінг (клітинно-опосередкована цитотоксичність) – це
знищення імуноцитами клітин-мішеней без їх поглинання.
Кілінг здійснюють Т-кілери (цитотоксичні Т-лімфоцити), природні кілери (NK-
клітини), К-клітини, макрофаги.
За способом розпізнавання імуноцитами «чужої» клітини розрізняють
ДВА ТИПИ кілінгу:
▪ Антитілозалежний кілінг
▪ Антитілонезалежний кілінг
Дистрофії
 КЛІТИННІ дистрофії
Дистрофія
- (від грец. dys – порушення, trophe - живлення) – це складний
патологічний процес, в основі якого лежить порушення обміну речовин,
яке призводить до порушення тканинного метаболізму з подальшими
змінами у структурі клітин, тканин і органів.
- це морфологічне вираження змін обмінних процесів, при яких
виникає порушення трофіки, тобто сукупності механізмів, які
визначають структурну організацію клітин (тканин) та необхідних для
виконання останніми спеціалізованих функцій.
 ПРИЧИНИ та МЕХАНІЗМИ дистрофій
Причини
ПОРУШЕННЯ АУТОРЕГУЛЯЦІЇ КЛІТИНИ ПОРУШЕННЯ ФУНКЦІЙ ІНТЕГРАЦІЙНИХ СИСТЕМ
❑ Під впливом токсичних речовин (в т. ч. ❑ Енергетичних і транспортних.
– мікробних токсинів). ▪ гіпоглікемія ;
▪ гіпоксія.
❑ Генетично детерміновані .
❑ Ендокринної та нервової:
❑ Через дію фізичних та хімічних агентів: ▪ захворювання ендокринних органів;
високої/низької температур хімічних ▪ хвороби периферійної і центральної
речовин (кислот, лугів, важких металів)
органічних сполук та іонізуючої радіації нервової системи.
ксенобіотиків. ❑ Імунної (аномалії імунної відповіді).
Механізми
КЛІТИННІ: ПОЗАКЛІТИННІ:
забезпечуються структурною організацією Інтеграційні системи: Транспортні системи:
клітини та її ауторегуляцією, та її ➢ Нервова; ➢ Кров;
детермінованим генетичним кодом. ➢ Ендокринна; ➢ Лімфа;
➢ Гуморальна; ➢ Тканинна рідина.
➢ Імунна.
 МОРФОГЕНЕЗ дистрофій
❑ ІНФІЛЬТРАЦІЯ
– надмірне проникнення продуктів обміну з крові/лімфи у клітини чи міжклітинну речовину з
наступним їх накопиченням у зв′язку з недостатністю ферментних систем, які метаболізують дані
продукти.
Приклади:
- інфільтрація грубодисперсним білком епітелію канальців нирок при нефротичному синдромі;
- інфільтрація холестерином і ліпопротеїдами інтими аорти та крупних артерій при
атеросклерозі.
❑ ДЕКОМПОЗИЦІЯ (фанероз)
– розпад ультраструктур клітин та міжклітинної речовини, що призводить до порушень
тканинного (клітинного) метаболізму і накопичення продуктів порушеного обміну в
тканині (клітині).
Приклади:
- жирова дистрофія кардіоміоцитів при дифтерійній інтоксикації;
- фібриноїдне набухання сполучної тканини при т.з. ревматичних захворювання.
❑ ТРАНСФОРМАЦІЯ
– утворення продуктів одного якогось виду обміну із загалу (спільних) вихідних
продуктів, котрі йдуть на побудову білків, жирів, вуглеводів.

Приклад:
- трансформація компонентів жирів та вуглеводів у білки.

❑ СПОТВОРЕНИЙ СИНТЕЗ
– синтез у клітинах чи тканинах речовин, котрі не зустрічаються там в нормі.
Приклад:
- синтез аномального білка амілоїду у клітинах та білково-полісахаридних
компонентів цього білка у міжклітинній речовині;
- синтез білка алкогольного гіаліну гепатоцитами;
- синтез глікогену в епітелії вузького сегменту нефрона при цукровому діабеті.
 ПРИНЦИПИ КЛАСИФІКАЦІЇ клітинних дистрофій

ЗА ПРИЧИНОЮ І ЧАСОМ розвитку

• НАБУТІ ДИСТРОФІЇ (виникають через розлади метаболізму в клітинах протягом життя
людини);
• ДИСТРОФІЇ ПРИ СПАДКОВИХ ХВОРОБАХ (розвиваються через генетичний дефект
ферментів, необхідних для синтезу специфічних молекул у спеціалізованих клітинах).

З урахуванням МОРФОГЕНЕЗУ Й ВИДУ ПОРУШЕНОГО В КЛІТИНАХ ОБМІНУ

РЕЧОВИН:
❑ ГІАЛІНОВО-КРАПЛИННУ ДИСТРОФІЮ;
❑ ГІДРОПІЧНУ ДИСТРОФІЮ;
❑ ЖИРОВУ ДИСТРОФІЮ КЛІТИН.
 МОРФОЛОГІЯ клітинних дистрофіїй
❑ ГІАЛІНОВО-КРАПЛИННА дистрофія
Причини: токсинемія, гостре недокрів’я, шок, протеїнурія.
Морфогенез: за особливостями морфогенезу виділяють 2 різновиди гіаліново-краплинної дистрофії:
❖ ДЕКОМПОЗИЦІЯ (руйнування мембран органел, проміжних філаментів і щиткової облямівки епітелія
ниркових канальців, коагуляція мембранних і цитоплазматичних білків, дистрофія незворотня);
❖ КУМУЛЯЦІЯ у лізосомах епітелю проксимальних канальців нирок білків, що надлишково реактивуються з
канальців при стійкій протеїнурії у пацієнтів з некротичним синдромом, амілоїдозом нирок,
парапротеїнемічною нефропатією. Дистрофія може бути зворотньою.

❑ Локалізація: найчастіше зустрічаються в нирках, рідше – у печінці, зовсім рідко – в міокарді

❑ Макро.: зовнішній вигляд органів визначається наявним захворюванням (якоїсь специфіки саме для цього виду
дистрофії немає)
❑ Мікро.: в цитоплазмі з′являються крупні гіаліноподібні білкові краплі, які зливаються між собою, відбувається
деструкція ультраструктур
❑ Наслідки: може завершуватись необоротним процесом – коагуляційним (сухим) некрозом
❑ В нирках
❖ Спричинена недостатністю ферментативних систем
епітелію проксимальних канальців, де в нормі
резорбується білок;
❖ При захворюваннях з первинним ураженням
гломерулярного фільтра;
❖ Пов′язана з розвитком нефротичного синдрому.

❑ В печінці
❖ В гепатоцитах часто знаходять тільця Маллорі
(особливий білок – алкогольний гіалін);
❖ При алкогольному гепатиті, первинному біліарному та
дитячому індійському цирозах печінки,
гепатоцеребральній дистрофії (хворобі Вільсона-
Коновалова).

Тільця Маллорі
❑ ГІДРОПІЧНА дистрофія
Гідропічна дистрофія характеризується надмірним оводненням клітини.
Причини: гостре недокрів'я, гостра гіпоксія, порушення водно-осмотичного балансу.
Морфогенез: 2 різновиди гідропічної дистрофії: набухання та набряк клітини.
❖ НАБРЯК КЛІТИНИ (вакуольна дистрофія) – це надлишкова гідратація й вакуолізація канальцево-вакуолярних
компартментів з помірним збільшенням об'єму клітин. Мікро.: в цитоплазмі визначають вакуолі, які є
розширеними цистернами гладкої гранулярної ендоплазматичної сітки, що містять прозору рідину.
❖ НАБУХАННЯ КЛІТИНИ – надлишкова гідратація цитозолю й каріоплазми клітини з одночасним збільшенням їх
об’єму. Мікро.: об'єм ядра і цитоплазми клітини збільшені та проясненні через наявність надлишку води.

❑ Локалізація: найчастіше зустрічається в епітелії шкіри та ниркових канальцях, гепатоцитах, м′язових

і нервових клітинах, клітинах кори надниркових залоз.
❑ Макро.: зовнішній вигляд органів та тканин змінюється несуттєво.
❑ Мікро.: характеризується появою в клітинах вакуолей, наповнених цитоплазматичною рідиною,
вакуолі витісняють органели, зміщують на периферію ядро.
❑ Наслідки: може завершуватись необоротними процесами – колікваційним (вологим) некрозом.
❑ В нирках ❑ В шкірі
В нирках зумовлена ураженням
гломерулярного фільтра (при
гломерулонефриті, амілоїдозі,
цукровому діабеті)
гіперфільтрація
недостатність ферментної системи
нефроцитів, що в нормі забезпечує
реабсорбцію води. Характерна для
нефротичного синдрому.
Клітини епітелію збільшені, в цитоплазмі Вітряна віспа
містяться вакуолі, просвіти канальців звужені.
❑ В печінці
В печінці виникає при гепатитах
(вірусному, токсичному).

Балонний цитолізис гепатоцитів при ХВГ. Натуральна віспа

 РОГОВА ДИСТРОФІЯ
Патологічне зроговіння – надмірний синтез рогової речовини в епітелії, що
здатний до зроговіння, або ж утворення рогової речовини там, де її у нормі не
буває.

Місцева Загальна Природжена Набута

Причини: вірусні та бактеріальні інфекцій (висипний та черевний тифи), авітамінози, дерматити (псоріаз),
вроджений гіперкератоз (іхтіоз), дисплазія (лейкоплакія).
▪ Рогова дистрофія - патологічне зроговіння характеризується надмірним утворенням рогової
речовини в зроговілому епітелії (гіперкератоз, іхтіоз), або утворенням рогової речовини там, де в
нормі її не буває (лейкоплакія).
▪ Лейкоплакія – це передраковий стан, може бути в порожнині рота, стравоході, шийці матки,
кон’юктиві ока.
▪ Значення: залежить від ступеню, поширеності та тривалості; лейкоплакія – розвиток ракової
пухлини; вроджений іхтіоз – несумісний з життям.
Причини Механізм
ВРОДЖЕННІ ПОРУШЕННЯ Лише для деяких з них встановлений
РОЗВИТКУ ШКІРИ молекулярний дефект (напр.,
недостатність арилсульфатази і
трансглутамінази). Переважно ж
патогенез пов’язаний з дефектами
кератинізації
НАБУТИЙ ІХТІОЗ Порушення процесів кератинізації, що
виникають у людей середнього віку та
зумовлені ендокринними
порушеннями, інтоксикацією
ГІПЕРКЕРАТОЗИ СЛИЗОВИХ Порушення процесів кератинізації
ОБОЛОНОК
ЛОКАЛЬНІ ЗРОГОВІННЯ В Плоскоклітинна метаплазія інших видів
ЕПІТЕЛІАЛЬНИХ ПУХЛИНАХ епітелію, а також надмірна
кератинізація у плоскому епітелії
Значення
Залежить від:
❖ ступеню;
❖ поширеності;
❖ тривалості.
Вроджений іхтіоз з різко вираженими
проявами зазвичай не сумісний з життям.
Найбільш сприятливий – звичайний,
найгірший щодо прогнозу - ламелярний
Визначається тяжкістю і проявами основного
захворювання
Тривале існування (порушення регенерації) –
можливе джерело розвитку ракової пухлини.
Також відображається на функції органів
(ротова порожнина, стравохід, шийка матки,
вагіна)
Свідчить про досить високе
диференціювання пухлинних
клітин/відносно повільний ріст пухлини.
Наявність таких ділянок полегшує
діагностику
Рогова дистрофія епідермісу (гіперкератоз) Гіперкератоз нижніх кінцівок
Вроджений іхтіоз Рогова дистрофія при іхтіозі шкіри («риб'яча луска»)
Плоскоклітинний рак Лейкоплакія
(«перлини ороговіння»)

А. Шийка матки

В. Ротова порожнина
 ЖИРОВА ДИСТРОФІЯ клітин
- порушення обміну ліпопротеїдів, які входять до складу мембран (клітин,
ультраструктур) та цитоплазматичних ліпідів (складних ефірів гліцерину і жирних кислот)
у високоспеціалізованих клітинах.
Найчастіше розвивається в гепатоцитах, кардіоміоцитах, епітелію канальців нирок.

Причини:
❑ Кисневе голодування – першочергово страждають органи (відділи, частини органа), які
перебувають у функціональному перенапруженні («недокомпенсація»).
❑ Важкі або тривалі за перебігом інфекції – зумовленість змін власне захворюваннями та
побічними ефектами ліків.
❑ Інтоксикації – залежність порушень обміну речовин від природи токсиканта.
❑ Авітамінози, нераціональне (недостатнє за вмістом білків) харчування – дефіцит
ферментів та ліпотропних факторів, необхідних для нормального жирового обміну
клітин.
 Патоморфологічна діагностика
МЕТОДИКИ РЕЗУЛЬТАТ
Звичайна гістологічна проводка з Будь-який жир розчиняється у складових звичайної гістологічної проводки, тому:
подальшим забарвленням зрізів ▪ клітини на початкових стадіях жирової дистрофії мають бліду та пінисту цитоплазму
гематоксиліном й еозином ▪ по мірі збільшення жирових включень в цитоплазмі з′являються вакуолі

Використання заморожених зрізів з Жири забарвлюються в наступні кольори:

наступними забарвленнями:

Суданом ІІІ, шарлахом червоний

чорний
Суданом ІV (В), осмієвою кислотою
◼ жирні кислоти – темно-синій
Сульфатом нільського блакитного ◼ нейтральні жири - червоний

Для розмежування ізотропних й анізотропних (холестерин, його жири) ліпідів.

Поляризаційна мікроскопія Анізотропні подвійний променевий злом

Електронна мікроскопія Наявність характерних “покреслених” включень у цитоплазмі клітин

 Жирова дистрофія КАРДІОМІОЦИТІВ
Причини:
❖ Розвивається в пацієнтів літнього віку з атеросклерозом, стенозом вінцевих артерій і гіперліпідемією,
унаслідок недостатнього припливу крові.
❖ При хронічних гіпоксичних станах.
❖ При токсичному ураженні (дифтиричний міокардит викликає серцеву недостатність).

Механізми жирової дистрофії міокарда

❑ Зниження окисного фосфорилювання в кардіоміоцитах.
❑ Зниження синтезу АТФ.
❑ Пошкодження мітохондрій.
❑ Порушення β-окислення жирних кислот.
❑ Накопичення ліпідів у саркоплазмі.
Наслідки: жирова дистрофія міокарда розглядається як морфологічний еквівалент
декомпенсації серця. при розрізі - "тигрове серце", через осередкований характер
 Морфологічно
❑ Серце збільшене, дрябле, камери розтягнуті, міокард на розрізі тьмяний, глинисто-жовтий.
❑ Збоку ендокарда проглядається жовто-біла посмугованість (особливо у папілярних м′язах та
трабекулах шлуночків).
❑ Посмугованість засвідчує вогнищевий характер дистрофії – переважне ураження
кардіоміоцитів навколо вен і венул.
❑ Структурна відповідність декомпенсації.
 Жирова дистрофія гепатоцитів
Механізми:
❑ Кумуляція в гепатоцитах ліпідів через їх надлишкове надходження з крові (інфільтрація), а також їх
прискорений власний синтез та сповільнення виведення з гепатоцитів.
❑ Порушення екскреції синтезованих фосфоліпідів і ліпопротеїдів у гепатоцитах.
❑ Вивільнення ліпідів, при руйнуванні мембран органел (декомпозиція, ліпофанероз), органел гепатоцитів
під дією гепатотропних отрут, гепатотропних вірусів або токсинів бактерій.

Жирова дистрофія більше ніж 50% гепатоцитів і перевищення вмісту тригліцеридів у печінці більше ніж на
10% - стеатоз печінки (жирова трансформація печінки).

Наслідки:
❖ Дрібно- і великокраплинна жирова дистрофія гепатоцитів зворотна, структура гепатоцитів
нормалізується після усунення патогенних причин.
❖ Нелікований стеатоз печінки може завершитися фіброзом і цирозом із печінковою недостатністю.
❖ Токсичний ліпофанероз завершується руйнування гепатоцитів, у хворих виникає гостра печінкова
недостатність.
Морфологічно:
❑ В печінці
❖ збільшена, дрябла, охряно-жовтого або коричневого
кольору, при розрізі на поверхні (і тканини, й ножа) жир;
❖ різке збільшення вмісту жирів в гепатоцитах зі змінами їх
складу;
❖ пилеподібне, дрібно- і крупнокрапельне ожиріння клітин
зазвичай починається з периферії дольок.

Значна субтотальна дрібно-крупновакуольна жирова

❑ В нирках дистрофія гепатоцитів при ХВГ С.

❖ збільшені, зазвичай дряблі (при поєднанні з амілоїдозом –

щільні), коркова частина – набубнявіла, сіра з жовтим крапом
(на розрізі);
❖ жирові накопичення в епітелії проксимальних і дистальних
канальців (нейтральні жири в епітелії вузького сегмента і
збірних трубок зустрічаються як фізіологічне явище);
❖ переважають нейтральні жири, фосфоліпіди, холестерин (він
може визначатись і в стромі нирок);
❖ складова нефротичного синдрому.
 Молекулярно-ультраструктурна патологія
клітин

СПАДКОВІ (вроджені) ЛІПІДОЗИ

❑ системні;
❑ лізосомальні;
❑ через дефіцит певного фермента;
❑ ферментопатії (хвороби накопичення, тезаурисмози);
❑ накопичення “недоутилізованих” ліпідів в:
❖ печінці; ❖ ЦНС;
❖ селезінці; ❖ нервових сплетіннях.
❖ кістковому мозку;
❑ Хвороба Німана-Піка ❑ Хвороба Гоше
(сфінгомієлінліпідоз) (цереброзидліпідоз,
❖ дефіцит сфінгомієлінази; глюкозидцерамідліпідоз)
❖ накопичення у печінці, селезінці, кістковому
мозку, ЦНС. ❖ дефіцит глюкоцереброзидази;
❖ накопичення у печінці, селезінці, кістковому
❑ діагностично значущі:
мозку, ЦНС (у дітей);
➢ клітини Піка (великі клітини з пінистою ❖ діагностично значущі клітини Гоше
цитоплазмою, серед яких є багатоядерні) (“навантажені” макрофаги).
у кістковому мозку;
➢ блакитні гістіоцити (макрофаги при
забарвленні по Гімзе).
❑ Амавротична ідіотія
(хвороба Тея-Сакса, гангліозидліпідоз)

➢ дефіцит гексоамінідази;
➢ накопичення в ЦНС, сітківці, нервових сплетіннях,
селезінці, печінці;
➢ при біопсії прямої кишки знаходять патологічні
зміни у мейснеровському сплетінні;
➢ характерна наявність червоної плями на сітківці
навпроти зіниці (можна побачити за допомогою
офтальмоскопа – симптом “вишневої кісточки”);
➢ називають “єврейською хворобою” (раніше
зустрічалось мало не у кожного 25-го єврея).

Симптом «вишневої кісточки»

 Паренхіматозні ВУГЛЕВОДНІ дистрофії
❑ Пов′язані з порушеннями обміну глікогену;
❑ Спричинені порушеннями обміну глікопротеїдів.

ГІСТОХІМІЧНІ методики:
❖ ШИК(РАS)-реакція (ПС, ГАГ, ГП);
❖ ШИК(РАS)-реакція з контролем амілазою (глікоген);
❖ карміновий метод Беста (глікоген);
❖ забарвлення толуїдиновим або метиленовим синім з контролем
гіалуронідазою (при різних значеннях рН);
❖ метод Риттер-Олесона;
❖ метод Моурі.
 Порушення обміну ГЛІКОГЕНУ
❖ Цукровий діабет;
❖ Глікогенози.
❑ РІЗНОВИДИ ЦУКРОВОГО ДІАБЕТУ
➢ ПЕРШИЙ тип (аутоімунний, ідіопатичний) – через
деструкцію β-клітин підшлункової залози;
➢ ДРУГИЙ тип – зумовлений
інсулінорезистентністю периферичних тканин;
➢ Генетичні дефекти функції β-клітин (генів MODY
1-4, мітохондріальні мутації);
➢ Генетичні дефекти щодо дії інсуліну (численні
синдроми);
➢ Хвороби екзокринної частини підшлункової
залози (вплив їх наслідків на ендокринні
компоненти органа).
❑ ЗМІНИ ПРИ ЦУКРОВОМУ ДІАБЕТІ
➢ недостатнє використання глюкози тканинами
через проблеми з інсуліном;
➢ збільшення її вмісту у крові (гіперглікемія);
➢ виведення глюкози з сечею (глюкозурія);
➢ тканинні запаси глікогену різко зменшуються
(першочергово – в печінці);
➢ інфільтрація печінки жирами через порушення
синтезу глікогену;
➢ інфільтрація глікогеном епітелію переважно
вузького і дистального сегментів епітелію
канальців нирок синтез глікогену(полімеризація
глюкози) в епітелії ниркових канальців;
➢ діабетична мікроангіопатія з проявами в нирках.
❑ Глікогенози - спадкові вуглеводні дистрофії, зумовлені
відсутністю/недостатністю фермента, який бере участь в розщепленні
депонованого глікогену (різновид тезауризмозів).
Без порушення структури глікогену З порушенням структури глікогену
➢ Хвороба Гірке (І тип): дефект глюкозо-6- ➢ Хвороба Форбса-Корі (ІІІ тип): дефект
фосфатази, накопичення глікогену у печінці й аміно-1,6-глюкозидази, накопичення у печінці,
нирках; м′язах, серці;
➢ Хвороба Помпе (ІІ тип): дефект кислої α- ➢ Хвороба Андерсена (ІV тип): дефект
глюкозидази, накопичення глікогену у аміло-(1,4-1,6-трансглюкозидази), накопичення у
гладких і скелетних м′язах, міокарді; печінці, селезінці, лімфатичних вузлах.
➢ Хвороба Мак-Ардля (V тип): дефекти
фосфорилаз м′язів, накопичення у скелетних
м′язах;
➢ Хвороба Герса (VІ тип): дефект фосфорилази
печінки, де і накопичується глікоген.
 Порушення обміну ГЛІКОПРОТЕЇДІВ
(слизові дистрофії)

❖ Причини – різноманітні (запальні процеси слизових оболонок,

спадкові дефекти);
❖ Накопичення муцинів та мукоїдів (слизових і слизоподібних речовин);
❖ Носилюється слизоутворення;
❖ Змінюються фізико-хімічні властивості слизу;
❖ Загибель і десквамація секретуючих клітин;
❖ Обтурація протоків залоз слизом з появою кіст;
❖ Часте вторинне приєднання запалення.
 МУКОВІСЦИДОЗ (кістозний фіброз)
- СПАДКОВЕ ЗАХВОРЮВАННЯ з поширеним ураженням екзокринних залоз;
характерним кістозним переродженням підшлункової залози, залоз кишківника
та дихальних шляхів із-за закупорки їх вивідних протоків в′язким секретом.
ВИКЛИКАНЕ МУТАЦІЄЮ В ГЕНІ БІЛКА, який забезпечує функцію хлорного каналу.
❑ Патоморфологічні зміни при муковісцидозі
❖В легенях: ❖ В печінці:
➢ запалення; ➢ обструкція секретом жовчовивідних
➢ бронхоектази з вогнищами фіброзу; шляхів;
➢ ателектази. ➢ біліарний цироз.

❖ В підшлунковій залозі: ❖ В кишківнику:

➢ обструкція протоків; ➢ Гіпертрофія слизових залоз.
➢ заміщення ацинусів фіброзною тканиною;
➢ згущення секрету.
МУКОВІСЦИДОЗ (кістозний фіброз)
 Патоморфологія накопичення складних білків та ліпідів
(екстраклітинні накопичення)
▪ Це патологічний процес тканинно-органного рівня, в який залучаються не тільки спеціалізовані
клітини органів, а й кровоносні судини та позаклітинний волокнисто-молекулярний матрикс
органів.
▪ Позаклітинний матрикс поєднує базальні мембрани, еластичні колагенові волокна різних типів,
а також молекулярний матрикс із глікопротеїнів, протеогліканів, фібронектинів, ламінінів, нідогенів
та інших молекул.

❑ ПОЗАКЛІТИННЕ НАКОПИЧЕННЯ (мезенхімальні дистрофії) – це структурні

прояви порушень обміну речовин у сполучній тканині, які верифікуються у стромі органів та у
стінках судин.

❖ Від ПОРУШЕНОГО ОБМІНУ поділяються: ❖ До МЕЗЕНХІМАЛЬНИХ ДИСПРОТЕЇНОЗІВ відносять:

➢ Білкові (диспротеїнози); ➢ Мукоїдне набухання;
➢ Жирові (ліпідози); ➢ Фібриноїдне набухання;
➢ Вуглеводні. ➢ Гіаліноз;
➢ Амілоїдоз.
❑ МУКОЇДНЕ набухання
Мукоїдне набухання – це зворотнє роз'єднання білково-полісахаридних макромолекул міжклітинного
матриксу з накопиченням вивільнених гідрофільних глікозаміногліканів. Це зворотній процес. Глікозаміноглікани
мають виражені гідрофільні властивості.
Спеціальні барвники:
Метахроматичні катіонні барвники - реакція метахромазії: зміною природнього кольору гістологічного
барвника в зоні зміненого рН тканини (наприклад, при фарбуванні толуїдиновим синім зона мукоїдного
набухання міжклітинного матриксу змінює колір від червоно-фіолетового до червоного).
Причини:
▪ Інфекційно-алергічні захворювання, ревматичні хвороби (ревматизм, системний червоний вовчак, системна
склеродермія, ревматоїдний артрит, вузликовий періартеріїт);
▪ Атеросклероз;
▪ Гіпертонічна хвороба;
▪ Гіпоксія.
Локалізація: мукоїдне набухання розвивається найчастіше в стінках артерій, серцевих клапанів, ендо- і епікарді,
капсулах суглобів.
Макро.: зміни в органах відсутні, тільки в клапанах серця можна помітити незначне потовщенння і набухання
стінок.
Мікро.: колагенові волокна зберігають точкову будову, але набухають і розволокняються. Клітини сполучної
тканини відокремлюються одні від других.
Значення: функція органа в гістіоні, де розвивається мукоїдне набухання, порушується незначно. Мукоїдне
набухання може перейти у фібріноїдне набухання.
Мукоїдне набухання при синдромі Гзелля_Ердгейма
(кістозному медіанекрозі аорти)
Білковий стромально-судинний диспротеїноз. Оборотна
дезорганізація сполучної тканини та її основної речовини.
Основна речовина набуває базофільного відтінку (1) внаслідок
накопичення несульфатованих глікозаміногліканів - феномен
метахромазії. Колагенові волокна розволокнені, але зберігають
структурну цілісність (2).
Мукоїдне набухання сполучної тканини міжзубного сосочка
Феномен метахромазії при мукоїдному набуханні добре
виявляється при забарвленні толуїдиновим синім. Основна
речовина сполучної тканини міжзубного сосочка бузкового (1),
а не синього кольору. Візуалізуються гранули тканинних
базофілів (2).
❑ФІБРИНОЇДНЕ набухання
Фібриноїдне набухання - глибока і незворотня дезорганізація сполучної тканини, в основі якої лежить
розпад білка (колагену, фібронектину, ламініну) і деполімеризація глікозаміногліканів (ГАГ), що призводить до
деструкції її основної речовини і волокон, і супроводжується різким підвищенням судинної проникності і
утворенням фібриноїду.
Фібриноїдне набухання носить або СИСТЕМНИЙ (поширений) або ЛОКАЛЬНИЙ (місцевий) характер.

СИСТЕМНЕ ураження зустрічається при:

• Інфекційно-алергічних захворюваннях (фібриноїд судин при туберкульозі з гіперергічними реакціями);
• Алергічних та аутоімунних хворобах (ревматичні хвороби, гломерулонефрит);
• Ангіоневротичнийх реакціях – фібриноїд артеріол при гіпертонічній хвороби і артеріальних гіпертензіях).

Локалізація: виявляється при хронічному запаленні (напр., у дні хронічної виразки шлунка, трофічних
виразок шкіри).
Макро.: органи і тканини мало змінені.
Мікро.: пучки колагенових волокон гомогенні, гомофільні, різко ШИК-позитивні. Забарвлення на фібрин
позитивне. Метахромазія відсутня.
Наслідок: в кінці фібриноїдного набухання розвивається фібриноїдний некроз.
Значення: фібриноїдне набухання призводить до порушення, а нерідко і припинення функції органа.
❑ ГІАЛІНОЗ
Гіаліноз - формування в тканині органа аномального щільного напівппрозорого білка, що зовні нагадує
гіаліновий хрящ.
Гіалін має фібрилярну структуру, містить імунні комплекси, імуноглобуліни, ферменти комплементу, а також
фібрин, білки, ліпіди і плазми крові.

МОРФОГЕНЕЗ з урахуванням механізму утворення гіаліну і його поширеності виділяють:

▪ Системний гіаліноз у фіналі фібриноїдного некрозу тканини; виникає в органах при імуноопосередкованих
захворюваннях;
▪ Системний гіаліноз стінок органних артеріол, розвивається після просочування плазмою крові або
фібриноїдного некрозу стінок судин;
▪ Локальний гіаліноз у фіналі запалення у вогнищі зруйнованих тканин органа.

З урахуванням органної й нозологічної специфіки виділяють:

▪ Гіаліноз клапанів серця й аорти у хворих на ревматизм;

▪ Гіаліноз судин у пацієнтів з гіпертонічною хворобою та гломерулонефритом;
▪ Локальний гіаліноз у капсулі селезінки й у дні хронічної виразки шлунка, що зажила.
Гіаліноз судин селезінки. Гіаліноз капсули селезінки «глазурна селезінка».
Стромально-судинний диспротеїноз.
Просвіт центральних артерій фолікулів звужений, стінки товсті, гомогенно-рожеві,
оболокни і ядра клітин не розрізняються (1).
Спостерігається як фізіологічне явище, що відображає функціонально-морфологічні
особливості селезінки.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Патоморфологія: нац. підруч. / В.Д. Марковський, В.О. Туманський,
І.В. Сорокіна та ін.
2. Патологічна анатомія. Підручник. / В.Г. Шлопов
3. Патоморфологія та гістологія: атлас / за ред.: Д.Д. Зербіно, М.М.
Багрія, Я.Я Боднара, В.А. Діброви.
4. Payhology\ edited by Emanuel Rubin, John L. Farber $ with 39
contributors $ illustration by Dimitri Katernikov/ - 2nd ed/
5. Robbins basic pathology 10th edition/ [edited by] Vinay Kumar, Abul K.
Abbas, Jon C. Aster ; artist, James A. Perkins.
6. Robbins and Cotran atlas of pathology / Edward C. Klatt. – Third edition.
7. Rubin’s pathology : clinicopathologic foundations of medicine / editor,
David S. Strayer; founder and contributing editor, Emanuel Rubin;
associate editors, Jeffrey E. Saffitz, Alan L. Schiller.—Seventh edition.
8. https://www.medscape.org/
9. http://www.pathologyoutlines.com/
10. https://www.webpathology.com/
11. https://webpath.med.utah.edu/
«Сила команди – кожен її учасник.
Сила кожного учасника – команда»
Філл Джексон

ЩИРО ДЯКУЮ ЗА СПІВПРАЦЮ ТА ПІДТРИМКУ В

КОМАНДНІЙ РОБОТІ НАД ЛЕКЦІЄЮ:

▪ Викладачу-стажисту кафедри «патологічної анатомії,

судової медицини та права» КОСТЮКОВУ АНДРІЮ
ОЛЕКСАНДРОВИЧУ.
▪ Лікарю-інтерну ЮРІЙ ОЛЕНІ ВІКТОРІВНІ.
▪ Студентці 6-го курсу, старості гуртка з
«патоморфології» ГАБОРЕЦЬ ЯРОСЛАВІ ВЯЧЕСЛАВІВНІ.
▪ Студенту 4-го курсу АГАФОНОВУ КОСТЯНТИНУ
МИХАЙЛОВИЧУ.