Види музичної діяльності.

Хоровий спів на уроках музичного мистецтва.

Методика розучування пісні.
Хоровий спів – один з найулюбленіших видів музичної діяльності дітей.
Його значення різноманітне: сприяє розвиткові не лише музичних здібностей і
голосу дитини, а й мислення, мовлення, розширенню словникового запасу.
Хоровий спів, викликаючи в молодших школярів яскраві емоції, впливає на
естетичні і моральні почуття.
Вокальними навичками є співацька установка, дихання, звукоутворення і
звуковедення, дикція й чистота інтонування.
Співацька установка, створюючи сприятливі умови для виразного співу,
забезпечує зручне положення корпусу, голови, правильне відкривання рота під
час співу. Від неї залежить дихання і звукоутворення; крім того, вона
дисциплінує дітей, є першою організуючою ланкою колективного співу.
Під час співу важливе значення має дихання. Уміння чи невміння дихати
позначається на якості звуку, чистоті інтонування й на інших характеристиках
хорового звучання. Розрізняють наступні види співацького дихання:
- ключичне (верхньореберне) – коли дихальні рухи здійснюються шляхом
розширення і піднімання грудної клітини,
- грудне (нижньореберне) – коли під час вдиху , розсуваються нижні ребра
і підтягується черево, що обмежує можливість вільних рухів діафрагми.
- нижньореберне-діафрагмальне – коли грудна клітина і діафрагма активно
включені в роботу, а черево дещо випнуте вперед. Цей змішаний тип дихання
здійснюється за участю м'язів грудної клітини, черева і діафрагми,
- черевне (діафрагмальне) – яке здійснюється за участю м'язів черева і
діафрагми, а грудна клітина залишається майже нерухомою.
Педагоги-музиканти зазначають, що слід не акцентувати увагу дітей на
диханні, а виробляти його в процесі навчання поступово, у комплексі з іншими
вокальними навичками.
 Співацьке звукоутворення і звуковедення багато в чому залежить від
співацької установки й дихання; якщо ці навички не сформовано, робота над
звукоутворенням навряд чи буде успішною. Формувати в голосі дітей співучість,
навчити їх «тягти» звук — одне з головних завдань вокального виховання. Від
чіткого вимовляння голосних і приголосних звуків залежить розвиток у голосі
дзвінкості й рівності — важливих властивостей співацького голосу.
Важливою умовою хорового звучання є точне виконання звуків за
висотою, тобто стрій і співацька інтонація. Хороший стрій у хорі залежить від
того, якою мірою розвинений музичний слух учнів, від їхньої уваги та вміння
володіти своїм голосом і співацькими навичками, від фізичного й емоційного
стану співаків.
Ансамбль, як відомо, означає суцільність, урівноваженість, узгодженість
голосів. У хоровому співі розрізняють інтонаційний, ритмічний, тембровий,
дикційний, а також художній ансамблі.
Ефективним засобом формування співацьких навичок є вокально-хорові
вправи — багаторазово повторені спеціально організовані вокальні дії. Під час
розучування вправ слід додержуватися принципу єдності художнього й
технічного, прагнути до емоційно-виразного забарвлення голосу. Для
стимулювання позитивних емоцій доцільно розучувати вправи, що звучать у
мажорному ладі.
На початковому етапі навчання мелодію нової вправи бажано
підтримувати акомпанементом. Це потрібно не лише для досягнення чистоти
інтонування, а й для розвитку гармонійного слуху учнів. Коли інтонація в них
буде стійкою, можна обмежитися гармонійною підтримкою. Іноді для розвитку
координації слуху й голосу корисно співати вправи без супроводу (з
попередньою ладовою настройкою).
Початкові вокально-хорові вправи слід співати неголосно, на природно
відтворених звуках. Поступово діапазон вправ розширюється. Водночас вибір
поєднань голосних і приголосних звуків зумовлений завданнями вокально-
хорового розвитку учнів конкретного класу. Корисні різні співацькі вправи,
зокрема на легато, стаккато, з різним звуковисотним і ритмічним малюнком.
Головна умова результативності — продуманість вокально-хорової роботи, що
запобігає безцільним повторенням.
Найбільш поширений методи, які використовуються у практиці навчання
співу це методи пояснення і показу.
Суть методу пояснення полягає у послідовному образному, доступному
для дітей розкритті сутності голосоутворення, способів співацьких дій, засобів
виконавської виразності, що поєднується із співацьким досвідом учнів. Метод
показу (демонстрації) дає змогу навчати дітей природнім шляхом за допомогою
показу вчителя або ілюстрацією твору у запису.
Правильне розучування пісні має велике значення у музичному навчанні
дітей.
Під час розучування пісні доцільно додержувати такої поетапності:
1. підготовка до слухання твору (вступне слово вчителя);
2. його сприймання (ілюстрація пісні);
3. попередня бесіда про пісню (бесіда після показу пісні);
4. її розучування (по фразове вивчення);
5. аналіз (художнє виконання);
6. повторення.
Для кожного етапу визначено певні завдання і відповідні методичні
прийоми.
Готують до сприймання пісні методом розповіді або бесіди. Завдання
підготовки — зацікавити дітей піснею та емоційно настроїти їх на сприймання
музики. Водночас бажано не тільки повідомити дітям, що будемо розучувати
таку-то пісню, а й зацікавити їх.
Іноді можна ознайомити дітей з історією твору, якщо вона цікава для них.
Перед прослухуванням корисно запропонувати учням розказати потім, про що
йдеться в пісні. Це спонукає їх уважно слухати твір, сприймаючи його загалом.
Готувати учнів до сприймання пісні можна також, ознайомлюючи їх з
віршованим текстом. Виразно прочитавши слова, учитель проводить бесіду про
зміст і настрій твору, пропонує дітям охарактеризувати відповідну музику, що
виникла в їхній уяві.
Демонстрування пісні має бути художнім, виразним. Можливі різні шляхи:
виконання пісні вчителем або учнями, підготовленими заздалегідь, використання
грамзапису. Бажано чергувати різні варіанти.
Після прослухування доцільно запитати дітей, чи сподобалася їм пісня.
Звичайно вони відповідають на це запитання ствердно. Переживання позитивних
емоцій, що їх викликав твір, полегшує його розучування.
У ході попередньої бесіди про пісню учні визначають її характер і засоби
музичної виразності. Зміст розмови залежить від навчально-виховних завдань
уроку, але за будь-яких умов слід звернути увагу на найважливіші засоби
створення художніх образів пісні. Попередня бесіда сприяє розвиткові
музичного мислення школярів. Вона має бути емоційною й короткою, щоб не
пригасити бажання дітей розучувати твір.
Процес роботи над піснею зумовлений ступенем її складності, характером,
особливостями куплету. Бажано не витрачати час на повторення тексту хором
(це анти художньо) і тим більше на запис дітьми літературного тексту; краще
написати його заздалегідь на плакаті. Важливо організувати словникову роботу,
тобто з'ясувати значення слів, які можуть бути незрозумілими для дітей. Пісню
звичайно розучують музичними фразами, складні фрагменти бажано виконувати
за допомогою вокально-хорових вправ.
У роботі доцільно урізноманітнювати методичні прийоми: «проспіваймо
разом з фортепіано»; «а тепер самі»; «прослухайте, як я проспіваю»; «співають
тільки дівчатка»; «а тепер тільки хлопчики»; «проспіваймо всі разом». Завдяки
цьому діти неодноразово чують і відтворюють мелодію та й заняття
урізноманітнюється.
Під час розучування пісні можуть постати труднощі з відтворенням
ритмічного і звуковисотного малюнку мелодії. Щоб подолати їх, доцільно
посилити аналітичний підхід: рукою показати напрям руху мелодії або
проплескати ритмічний малюнок, іноді промовити літературний текст у ритмі
пісні.
Звичайно пісню розучують протягом двох уроків, її аналіз, що доповнює й
уточнює попередню бесіду, проводять на другому уроці. Повторюють пісню
також на наступних уроках. Якщо твір подобається дітям, то в подальшому, коли
він буде для них «пройденим етапом», його можна використати як вокально-
хорову вправу. Нескладну пісню (або її фрагмент) доцільно просольфеджувати.
Типовими недоліками співу учнів молодших класів є відсутність
наспівності, скандування кожного складу. Крикливий спів свідчить, що в дітей
ще не розвинений художній смак, не виховано естетичне ставлення до
співацького звучання. Якщо ці завдання не розв'язати в початкових класах,
надмірно голосний спів буде звичним, і в подальшому учням нелегко усунути
такі недоліки.
Добираючи репертуар (окрему пісню), вчитель має точно уявляти:
а) його художню цінність;
б) наскільки цікавий він дитині;
в) чи корисний для її вокального виховання.
У роботі над піснею необхідна чітка послідовність. Спочатку виконуються
тренувальні вправи (як загального характеру, так і спеціального - з урахуванням
труднощів, які зустрічаються у даному конкретному творі).
Все, чого домагається вчитель у роботі над вправами (правильне формування
співацького звуку, дихання, повноцінне звучання голосних), повинно бути
використано для створення художнього образу. Тільки за такої умови робота над
піснею має сенс. Як не парадоксально, але в шкільній практиці це відсувається на
задній план.
Пісня ж вивчається набагато швидше і пам'ятається краще, коли процес її
вивчення пов'язується з вокальним опрацюванням, оскільки включаються у дію
різноманітні засоби сприймання: емоціональність, уява, свідомість, не кажучи вже
про головне - правильну, повноцінну роботу голосового апарата. Хорові навички
при цьому також досягають високого рівня художнього виконання.
 Великого значення набуває якість виконання пісні самим учителем
(звучання власного голосу, виразність артикуляції, дикція ). Завчасно необхідно
підібрати зручну тональність і співати пісню спочатку a cappella, а вдруге - з
супроводом.
Вчитель має чутливо і гнучко транспортувати пісню, постійно «чуючи»
голоси дітей, не порушуючи природності звучання. Обрана тональність
мусить відповідати стану і готовності голосів хористів. Для кращого
сприймання і засвоєння пісні, досягнення більшої ефективності вокальної
роботи доцільно проводити розучування у динаміці р - тр.
Процедура «розучування» у поширеному на практиці розумінні
(запам'ятовування, засвоєння мелодії і слів) являє невигідний і навіть
шкідливий для голосу етап. Розучування пісні повинно поєднуватися з
повноцінною вокально-художньою роботою. Досягти цього можна такими
шляхами:
 відбором пісенного матеріалу, який би дійсно відповідав рівню - розвитку
вокальних навичок дитини;
 застосуванням у роботі над піснею прийому дроблення на частини з
наступним умовним поєднанням розрізнених елементів;
 використанням ( хоча б частковим ) нот чи інших наочних засобів.
На першому етапі навчання корисні розспівування на одному звуці.
Паралельно можна опрацьовувати складніші пісні, які мають відрізнятися
виразною (але не складною), ясною в ладовому відношенні мелодією і
невеликим діапазоном - від терції до сексти (використання пісень у різних
тональностях дозволяє охопити повністю діапазони дитячих голосів),
поетично образним текстом (бажано з повторами), вокальністю тексту.
Ідеальним навчальним матеріалом є пісні, в мелодії яких реалізувались би
принципи, покладені в основу систематизованих комплексів з соль феджіо (а
в текстах враховувались би відтінки фонем у їх сполученні).
Бажано, щоб пісня могла виконуватись і на два голоси, оскільки
вчитель зобов'язаний розвивати гармонічний слух учнів з допомогою пісень і
спеціальних вправ. Зазначу, що на ранній стадії навчання співу зручніше
працювати над другим, а не першим голосом пісень. Тому не слід боятись
звертатися до двоголосних творів, в яких другий голос обертається навколо
тоніки (що сприяє розвитку ладового чуття). Робота над другим голосом
призводить до того, що діти, яким дозволяє діапазон і у яких є бажання
співати «вище», самі підстроюються до першого голосу.
Дуже важливо при розучуванні пісні використовувати також і нотні
записи. Текст доповнюється схематичним записом мелодії і ритму.
Після короткого художнього та технічного аналізу вчитель переходить
безпосередньо до вокальної роботи (показ учителя із залученням кращих учнів).
Вчитель має розуміти, що навіть в співі на одному звуці швидка зміна фонем
створює фонематичні труднощі, не помічаючи яких можна зашкодити дитячим
голосам, тому доцільно після показу і до розучування кожну поспівку опрацювати
зі словами, вокалізуючи на голосний у сполученні з голосними О і А.
Роботу над словами і навіть окремими голосними фонемами, що важко
вокалізуються, слід виділяти в окремі вокальні завдання і розв'язувати одночасно,
враховуючи закономірності фонетичного тяготіння і позиційні властивості
голосних.
Зі словами таку пісню спочатку необхідно співати staccato, потім, поступово
уповільнюючи темп, переходити, на legato, привчаючи дітей добре оформляти і
протягувати кожен звук, кожен голосний.
Особливо відповідальною і цікавою є вокальна робота над більш складними в
інтонаційно-ладовому відношенні піснями.
Підготовлені попередньою роботою над вправами, діти без особливих
труднощів, з інтересом і користю вирішуватимуть поставлені перед ними художні
завдання. У дітей з'являються емоції внаслідок правильно сформованого
співацького звуку, органічно пов'язаного з артикуляцією як відгук на музичний
образ, виражений в мелодії і поетичнім тексті. Вони виявляються і в характері
тембру голосу і в малюнку артикуляції, і у виразі обличчя, що стає виразним,
натхненним.
 Таким чином, основні завдання, які повинен вирішувати вчитель музики у
вокальному вихованні - захопити дітей музикою, дати уявлення про зв'язок музики
з життям, розвивати вокально-хорові навички, накопичувати у репертуарі високо -
художні музичні твори, дати відомості про засоби, якими композитор передає
характер музики.
Систематично розвивати музичні здібності учнів:
- музичну пам'ять, слух;
- чуття ладу і ритму;
- творче ставлення до музики;
- розвивати голос, його тембр, діапазон.
Отже, хоровий спів у молодшому шкільному віці є одним із засобів
естетичного виховання дітей в загальноосвітній школі і розуміється широко:
- як вид виконавського мистецтва;
- як система вокального навчання дітей, що містить необхідну суму знань,
навичок, умінь;
- як універсальний засіб розвитку творчих здібностей дитини.
Розспіванки
 2. У зошитах всі ноти ми
Запишемо рядочками,
Завчимо, щоб ніхто не забував.
Ми будемо старанними,
Уважними, слухняними,
Щоб кожен з нас гарненько заспівав.
Приспів:

www.youtube.com/watch?v=lSiRUNIwD-g
1. Підготувати вступну бесіду та ілюстрацію (умовно) однієї із пісень з
програми . Можна із тих, що у вас вже є. Вступна бесіда має включати в
собі відомості про авторів, характер пісні, можливо її особливості, про що
в ній розповідається.
2. Вказати, які на вашу думку, у цій пісні є труднощі (вокальні, ритмічні.)