Змістовий модуль 1.3.

Електричні машини
Тема 9. Електричні машини постійного струму
План
1. Призначення, принцип дії електричних машин.
2. Класифікація електричних машин.
3. Особливості та будова машин постійного струму.
4. Типи і характеристики машин постійного струму.
5. Пуск і регулювання частоти обертання двигунів постійного струму.
6 Спеціальні машини постійного струму.

1. Призначення, принцип дії електричних машин.

Початком історії електричних машин можна вважати теоретичне
обґрунтування можливості побудови електричного двигуна Джозефом Генрі
у 1831 році і побудову електричного двигуна Борисом Семеновичем Якобі у
1838 році. До речі, це був перший судновий електродвигун, він рухав по Неві
бот з дванадцятьма пасажирами на борту. Джерелом енергії для цього
електродвигуна слугувала батарея гальванічних елементів.
Подальший розвиток електричних машин пов’язаний з іменами Б.
Якобі та Е. Ленца (Росія), С. Хіорта (Данія), М. Тесла та інших інженерів-
винахідників. У 1843 році з’являється перша багатополюсна електрична
машина. На цій машині Еммануїл Ленц проводить ряд експериментів, що
стали фундаментом теорії електричних машин. У 1848 році датський
винахідник С.Хіорт запропонував ідею створення електричної машини для
залізничного транспорту. Крізь шість років ним був запропонований
принцип самозбудження електричного генератора. У 1888 році М.О. Доливо-
Добровольським винайдено асинхронний двигун змінного струму.
З цих робіт починається не тільки бурхливий розвиток і
вдосконалення електричних машин, але і революція в енергетиці – заміна
пари на електрику. В результаті цього розвитку були створені дуже
різноманітні за своїм призначенням і конструкцією електричні машини. Це у
першу чергу генератори електричної енергії, електричні двигуни,
електромашинні підсилювачи, індукційні регулятори і фазорегулятори,
сельсини, обертальні трансформатори, тахогенератори і таке інше.
Електрична машина – це електромеханічний пристрій, що здійснює
взаємне перетворення механічної і електричної енергії. Механічну енергію
на електричну перетворюють за допомогою електричних генераторів.
Електричну ж енергію на механічну – за допомогою електричних двигунів.
Машини для перетворення змінного струму на постійний і навпаки, а також
частоти або кількості фаз змінного струму називають електромашинними
перетворювачами.
Принцип дії, будова і робота різних електричних машин ґрунтуються
на використанні деяких фізичних явищ. Найважливіші з них –
електромагнітна індукція і взаємодія магнітних (електромагнітних) полів.
Ці явища ілюструє дослід: провід, з'єднаний з чутливим вимірювальним
приладом (гальванометром), переміщують між полюсами підковоподібного
магніту, при цьому стрілка гальванометра відхиляється. Дослід показує, що в
провіднику під час руху його в магнітному полі виникає електрорушійна
сила (ЕРС). Її називають ЕРС електромагнітної індукції, або просто ЕРС
індукції, а напрям цієї ЕРС визначають, як відомо з курсу фізики,
користуючись правилом правої руки: долоню правої руки розміщують так,
щоб лінії магнітної індукції входили в неї, а відігнутий під прямим кутом
великий палець збігався з напрямом руху провідника, тоді витягнуті чотири
пальці руки показують напрям ЕРС індукції.
ЕРС індукції виникає і тоді, коли провідник нерухомий, але міститься
в змінному магнітному полі або крізь нього проходить струм, який
змінюється (наприклад, коли ми вмикаємо і розмикаємо електричний ланцюг
на рис. 9.1)

Рис. 9.1 – Ілюстрація до виникнення ЕРС індукції

Отже, явище електромагнітної індукції полягає в тому, що в контурі

по яком протікає струм і який міститься в змінному магнітному полі або
перетинає лінії магнітної індукції постійного магнітного поля, виникає
електрорушійна сила індукції.
Згадаємо інший дослід: по проводу, розміщеному між полюсами
підковоподібного магніту, пропускають електричний струм – провід
переміщується перпендикулярно до ліній магнітної індукції. Дослід показує,
що на провід зі струмом у магнітному полі діє сила, напрям якої визначають,
користуючись правилом лівої руки: долоню лівої руки розміщують так, щоб
лінії магнітної індукції входили в неї, а чотири витягнуті пальці збігалися з
напрямом струму в провіднику, тоді відігнутий під прямим кутом великий
палець показує напрям сили, що діє на провідник. Сила діятиме на провід зі
струмом і тоді, коли в досліді постійний підковоподібний магніт замінити
електромагнітом. Проводу можна надати форми рамки; якщо рамку
розмістити в магнітному полі і пропустити по ній струм, то вона повернеться
навколо своєї осі (рис. 9.2).
Обертання рамки зумовлене тим, що на її сторони діють сили в
протилежних напрямах. А такі сили, як відомо з фізики, створюють
обертаючий момент. Розглянуте явище лежить в основі будови і роботи
електричних двигунів, багатьох електричних приладів, апаратів. У кожному з

2
розглянутих вище випадків і аналогічних до них (наприклад, коли струм про-
ходить по двох паралельних проводах) виникнення сили можна пояснити
взаємодією магнітних (електромагнітних) полів: магнітного поля постійного
підковоподібного магніту й магнітного поля, створюваного струмом, який
проходить по провіднику; магнітного поля постійного підковоподібного
магніту (або електромагніту) і магнітного поля, створюваного струмом, що
проходить по рамці; магнітних полів, створюваних струмами, котрі
проходять по кожному з паралельно розміщених проводів.

Рис. 9.2 – Обертання рамки зі струмом і магнітному полі

Відповідно до закону електромагнітної індукції наведення ЕРС у

контурі можливе:
 при обертанні контуру в нерухомому магнітному полі (машини
постійно-го струму);
 при нерухомому контурі й обертовому магнітному полі (синхронні
машини);
 коли обертаються і магнітне поле, і контур (асинхронні машини);
 при нерухомих у просторі магнітному полі й контурі, але
магнітному полі, що змінюється за величиною в часі
(трансформатори).

2. Класифікація електричних машин.

Сучасні електричні машини класифікують за декількома ознаками.
За видом струму що виробляється або перетворюється машиною
розрізняють машини:
 змінного струму;
 машини постійного струму.
Машини постійного струму розділяють за способом збудження
головного магнітного поля на:
 електричні машини з незалежним збудженням;
 електричні машини з самозбудженням:
o машини з послідовним збудженням;
o машини паралельним збудженням;

3
 o машини змішаним збудженням.
Електричні машини змінного струму поділяють на дві групи основні
групи:
 синхронні;
 асинхронні.
В усіх електричних машинах перетворення енергії з одного виду в
інший здійснюється за участю електричного струму і магнітного поля. В
алежності від види перетворюваної енергії електричні машини поділяються
на:
електрогенератори – електричні машини, призначені для
перетворення механічної енергії в електричну (при цьому використовується
явище електромагнітної індукції);
електродвигуни – електричні машини, призначені для перетворення
електричної енергії в механічну (при цьому використовується властивість
магнітного поля діяти на провідник зі струмом магнітною силою).
У будь-якій електричній машині одночасно присутні обидва
вищезазначених явища – і електромагнітна індукція, і дія магнітної сили на
обмотку зі струмом. Природно, що електрогенератори мають деякі
конструктивні відмінності від електродвигунів, тому що ці електричні
машини вирішують різні задачі. Але, в принципі, будь яка електрична
машина може бути використана як в режимі генератора, так і в режимі
двигуна.
Основними частинами будь-якої електричної машини є:
 нерухома частина – статор
 рухома частина – ротор, нерухомо з'єднаний з валом машини.
Кожна із цих частин може виконувати будь-яку з двох функцій:
створювати або магнітне поле, або ЕРС індукції. Термін «ротор» звичайно
вживають тоді, коли говорять про машини змінного струму, а термін «якір» –
стосовно машин постійного струму.
Кількість обертів ротора (вала машини) за одиницю часу називають
частотою обертання електричної машини.
Магнітне поле, що його створює статор, у більшості електричних
машин змінюється періодично; часто воно є обертовим магнітним полем.
Якщо частота обертання магнітного поля і частота обертання вала
електричної машини однакові, такі машини називають синхронними.
В асинхронних машинах частота обертання ротора менша за частоту
обертання магнітного поля.
Електричні машини експлуатують у різних умовах. А тому залежно
від форми виконання розрізняють:
 відкриті;
 захищені електричні машини (бризкозахищені, водозахищені,
пилозахищеними, вибухозахищені та ін.)
Під час роботи електричні машини нагріваються. Це шкідливо для
ізоляції та інших частин. Тому більшість електричних машин мають

4
вентиляційні пристрої.
Електричні машини постійного і змінного струму находять широке
застосування у різних галузях техніки. Області переважного використання
тих чи інших електричних машини визначаються особливостями їхніх
характеристик. Різним типам електричних машин притаманні свої переваги і
недостатки. Так, основною перевагою електричних двигунів постійного
струму є можливість плавного регулювання частоти обертів і можливість
отримання великого пускового моменту. Тому двигуни постійного струму
великої потужності широко використовують як тягові двигуни на
електричному транспорті, в прокатних станах, у різному технологічному
обладнанні. Електричні машини постійного струму малої потужності
використовують в системах автоматичного регулювання і різноманітному
радіоелектронному обладнанні, як у якості двигунів, так і у якості
тахогенераторів – датчиків частоти обертання різних об’єктів.
До недоліків машин постійного струму, що обмежують сфери їх
використання, потрібно віднести:
 конструктивну складність, пов’язану з необхідністю постійної
перекомутації секцій обмоток електричної машини колекторно–
щітковим вузлом;
 створення електричних завад у широкому діапазоні частот за
рахунок виникнення іскор при перекомутації;
 обмежений термін експлуатації машини крізь «підгоряння»
колектора внаслідок іскрення;
 необхідність випрямляти змінний струм, або мати генератор
постійного струму для забезпечення живлення двигунів.
Значно частіше у промисловості і в усіх областях техніки
використовують електричні машини змінного струму, з яких найбільш
поширеною є асинхронний електричний двигун.
Певевагою асинхронних двигунів є найпростіша з усіх електричних
машин конструкція і можливість роботи на змінному струмі. До їхніх
недоліків можна віднести суттєву залежність швидкості обертання валу від
величини навантаження, а також порівняно малий пусковий момент.
Синхронні електричні машини мають менше поширення і, в
основному, використовуються в якості промислових генераторів
електричного струму на електростанціях. У цій сфері використання їм нема
альтернативи.
Синхронні двигуни використовують досить рідко, у тих випадках,
коли за умовами технологічного процесу конче необхідно забезпечити
постійну кількість обертів вала двигуна при змінному навантаженні,
наприклад у приводі металургійних прокатних станів. До недоліків
синхронних двигунів можна віднести ускладнену в порівнянні з
асинхронними двигунами конструкцію і ускладнений процес пуску.

3. Особливості та будова машин постійного струму.

Машиною постійного струму (МПС) називається така обертова
5
електрична машина, в якій під час основного процесу перетворення енергії
споживається або виробляється електрична енергія постійного струму.
За призначенням розрізняють наступні види МПС:
 Генератори постійного струму (ГПС), призначені для генерування
електричної енергії постійного струму.
 Двигуни постійного струму (ДПС), призначені для приведення в рух
робочих машин і механізмів з регулюванням частоти обертання в
широких межах.
 Електромашинні підсилювачі (ЕМП) постійного струму, призначені
для підсилення потужності постійного струму, до яких відносяться
ЕМП з поперечним та повздовжнім полем.
 Електромашинні перетворювачі постійного струму в змінний струм і
навпаки, до яких відносяться двох’якірні перетворювачі, одноякірний
перетворювач постійного струму та одноякірний перетворювач
змінного струму в постійний.
 Електричні машини постійного струму систем автоматики, до яких
відносяться виконавчі двигуни із звичайним якорем, з порожнім и
дисковим якорем с печатними обмотками; тахогенератори, призначені
для контролю і вимірювання частоти обертання механізмів і машин.
 Спеціальні виді МПС: уніполярні машині, магнітогідродинамічні
машини (МГД), вентильні двигуни постійного струму та ін.

1 – якір;
2 – осердя головного полюсу;
3 – котушка головного
полюсу;
4 – статор;
5 – вентилятор;
6 – щітки;
7 - колектор

Рис. 9.3 – Будова машини постійного струму

Одна й та сама машина постійного струму в принципі може

6
працювати і як генератор, і як двигун. (Ця властивість машини постійного
струму, що називається оборотністю, дає змогу не розглядати окремо
будову генератора чи двигуна.) Проте кожну електричну машину завод
випускає з певним призначенням – працювати тільки як генератор або тільки
як двигун. Дуже рідко використовують машини постійного струму, при-
значені для роботи як генератором, так і двигуном.
Генератори постійного струму застосовують тоді, коли потрібно мати
самостійне джерело струму, наприклад для живлення деяких видів
електромагнітів, електромагнітних муфт, електродвигунів, електролізних
ванн, зварювальних установок тощо.
Електродвигуни постійного струму застосовують тоді, коли потрібно
плавно регулювати швидкість, наприклад у тролейбусах, електровозах,
деяких типах підйомних кранів, у пристроях автоматики.
Статор машини постійного струму складається зі станини і осердя.
Станину виготовляють з маловуглецевої сталі, яка має значну магнітну
проникність. Тому станина є також і магнітопроводом. Одночасно це
основна деталь, що об'єднує інші деталі й складальні одиниці машини в
єдине ціле. Так, до станини із середини прикріплюють болтами полюси,
котрі складаються з осердя, полюсного наконечника і котушки.
Розрізняють основні й додаткові полюси. Основні полюси збуджують
магнітне поле; тому обмотки їх котушок називають обмотками збудження.
Додаткові полюси встановлюють у машинах підвищеної потужності (понад 1
кВт) для поліпшення роботи машини; обмотку додаткових полюсів з'єднують
послідовно з обмоткою ротора (якоря).
Ротор (якір) машини постійного струму складається з осердя й
обмотки. Осердя якоря набирають з тонких листів електротехнічної сталі,
ізольованих один від одного лаковим покриттям, що зменшує втрати на
вихрові струми. У пази осердя вкладають обмотку якоря. В осерді якоря
роблять вентиляційні канали.

Рис. 9.4 – Якір машини постійного струму:

а) загальний вигляд, б) щітка і щіткотримач; 1 - сердечник, 2 -
обмотка, 3 - колектор, 4 - щітка, 5 – пружина

7
 Щоб струм від обмотки якоря в зовнішнє коло (у генераторі) або із зо-
внішнього кола до обмотки якоря (у двигуні) проходив в одному й тому
самому напрямі, у машині постійного струму встановлюють колектор.
Набирають його з мідних пластин, ізольованих одна від одної міканітовими
прокладками. Кожну пластину колектора з'єднують з одним або кількома
витками обмотки якоря. Осердя якоря і колектор закріплюють на одному
валу. Отже, колектор – це пристрій, який конструктивно об'єднаний з
якорем (ротором) електричної машини і є механічним перетворювачем
змінної ЕРС в постійну в генераторі і постійного струму в мінний у двигуні.
Тобто в залежності від режиму роботи проявляє властивості випрямляча або
інвертора.

1 і 3 – сталеві шайби;
2 – болт;
4 – міканітова прокладка;
5 – верхня частина колекторної
пластини «півник»;
6 – колекторна пластина
Рис. 9.5 – Будова колектора
.
По ізольованих один від одного і приєднаних до витків обмотки якоря
пластинах, що становлять колектор, ковзають струмознімні щітки. Крізь ці
щітки й колектор обмотка якоря приєднується до зовнішнього електричного
кола. Щітки вставляють в обойми щіткотримача і притискують до колектора
пружинами.

Рис. 9.6 – Щітковий механізм машини постійного струму:

1 – курок щіткотримача; 2 – пружина; 3 – щітка, 4 – корпус
щіткотримача; 5 – затискач; 6 – гнучкий тросик щітки

8
 Щіткотримач (здвоєний) складається з корпусу 4, в який поміщені
щітки 3, курка 1, що представляє собою відкидну деталь, передавальну тиск
пружини 2 на щітку. Щіткотримач кріплять на пальці затискачем 5. Щітка
постачена гнучким тросом 6 для включення її в електричний ланцюг
машини.

Рис. 9.7 – Головні полюси машини постійного струму: з безкаркасною

полюсною котушкою і з каркасною полюсною котушкою
1 – станина; 2 – осердя; 3 – полюсна котушка
Головні полюси призначені для створення основного магнітного
потоку і складаються з шихтованого (набраного з листової електротехнічної
сталі) осердя 2 і котушки збудження 3. Шихтоване осердя необхідне для
ослаблення вихрових струмів. Нижню, ширшу, частину осердя полюса
називають полюсним наконечником.
У машинах постійного струму полюсні котушки роблять
безкаркасними – намотуванням мідного дроту безпосередньо на сердечник
полюса, попередньо наклавши на нього ізоляційну прокладку. У більшості
машин (потужністю більше 1 кВт) полюсну котушку роблять каркасною:
обмотувальний дріт намотують на каркас (зазвичай пластмасовий), а потім
надягають на сердечник полюса.

а) б)
Рис. 9.8 – Види обмоток машини постійного струму

Обмотку якоря виконують з мідного ізольованого проводу у вигляді

секцій. Секції обмотки укладають в пази у два шари (двошарова обмотка),

9
ізолюють і закріплюють в них дерев'яними клинами, а частини обмотки, що
виходять по торцях якоря з пазів, кріплять сталевими дротовими бандажами,
щоб запобігти вириванню обмотки з пазів при обертанні якоря. Секції
обмотки з'єднують між собою і з колекторними пластинами й утворюють
замкнуту обмотку з певним числом паралельних гілок. Кількість гілок
визначається типом обмотки. Розрізняють паралельні (петльові) і послідовні
(хвильові) обмотки. Петлеві (рис. 9.8,а) мають число паралельних гілок, яке
дорівнює числу пар полюсів машини, а хвильові (рис. 9.9,б) утворюють одну
пару паралельних гілок. Простота і надійність послідовної обмотки
обумовлюють її велике поширення в машинах загального застосування.
4. Типи і характеристики машин постійного струму.
Машини постійного струму розрізняють за способом збудження.
У машинах з незалежним збудженням обмотка збудження живиться
від стороннього джерела струму (рис. 9.8, а).
Якщо обмотка збудження дістає живлення від затискачів якоря і
з'єднана з ними паралельно, таку машину називають машиною з пара-
лельним збудженням (рис. 9.8, б).
Таку саму машину, але з послідовним з'єднанням обмотки збудження
із затискачами якоря називають машиною з послідовним збудженням (рис.
9.8, в). У машинах зі змішаним збудженням є дві обмотки збудження, одна з
яких з'єднана із затискачами якоря послідовно, а друга – паралельно (рис. 9.8,
г).
Характеристики машини постійного струму показують її робочі
якості. Характеристику генератора, яка виражає залежність між напругою на
його затискачах і силою струму в обмотці якоря, називають зовнішньою
характеристикою (рис. 9.9). З рисунка видно, що залежно від способу
збудження генератора можна дістати як стабільні, так і регульовані напруги.

Рис. 9.8 – Схеми генераторів постійного струму:

а) з незалежним збудженням; б) з паралельним збудженням; в) з
послідовним збудженням; г) зі змішаним збудженням

10
 Рис. 9.9 – Зовнішня характеристика генератора постійного струму:
а) з незалежним збудженням; б) з паралельним збудженням; в) з
послідовним збудженням; г) зі змішаним збудженням

а) б) в)
Рис. 9.10 – Схеми двигунів постійного струму:
а) з паралельним збудженням; б) з послідовним збудженням;
в) зі змішаним збудженням

Характеристики двигунів постійного струму виражають також

залежність обертаючого моменту і частоти обертання від сили струму в об-
мотці якоря (рис. 9.10).
Залежність частоти обертання від обертаючого моменту називають
механічною характеристикою двигуна. Ці характеристики показують, що
залежно від способу живлення обмотки збудження можна в широких межах

11
регулювати як значення обертового моменту, так і частоту обертання
двигуна постійного струму.

а) б)
Рис. 9.10 – Швидкісна характеристика електродвигуна постійного струму від
сили струму в обмотці якоря:
а) з незалежним і паралельним збудженням; б) з послідовним збудженням

а) б)
Рис. 9.11 – Механічна характеристика електродвигуна постійного струму: а)
з незалежним і паралельним збудженням; б) з послідовним збудженням

Номінальні дані двигунів постійного струму

Серед ДПС двигуни з незалежним збудженням є найбільш
розповсюдженими, а в замкнених системах керування електроприводами
постійного струму в основному використовуються тільки вони. Двигун
характеризується наступними паспортними даними, які знаходяться на його
табличці:

12
 Рн, кВт – номінальна потужність, це механічна потужність на валу
двигуна, на яку може розраховувати користувач; Uн, В – номінальна
напруга якоря;
Iн, А – номінальний струм якоря;
nн, об/хв. – номінальна частота обертання;
Uн.зб, В – номінальна напруга збудження;
Iн.зб, А – номінальний струм збудження;
н – номінальний ККД.
Номінальна потужність електричної машини це потужність, на яку
розрахована дана машина за умовами нагрівання та безаварійної роботи
протягом установленого терміну експлуатації. Номінальні потужності всіх
видів електричних машин стандартизовані, так само стандартизовані і
номінальні частоти обертання. Електричні машини випускають на стандартні
напруги, узгоджені зі стандартними напругами електричних ланцюгів (220 В,
380 В), стандартна напруга генераторів на 5-10% вища, ніж двигунів, що
викликано втратами напруги в електричних колах.
5. Пуск і регулювання частоти обертання двигунів постійного
струму.
У початковий момент пуску якір двигуна нерухомий (n= 0) і в його
обмотці не індукується ЕРС (Ea = 0) . Тому при безпосередньому
підключенні двигуна до мережі в обмотці якоря виникає пусковий струм, що
може сягати великих значень, в 10-50 разів перевищуючи номінальний струм
двигуна.
Такий великий пусковий струм досить небезпечний для двигуна. По-
перше, він може викликати в машині коловий вогонь, а по-друге, при такому
струмі у двигуні розвивається надмірно великий пусковий момент, що
робить ударну дію на обертові частини двигуна і може механічно їх
зруйнувати. І нарешті, цей струм викликає різке спадання напруги в мережі,
що несприятливо відбивається на роботі інших споживачів, включених у цю
мережу. Тому пуск двигуна безпосереднім підключенням у мережу
(безреостатний пуск) зазвичай застосовують для двигунів потужністю не
більше 0,7-1,0 кВт. У цих двигунах завдяки підвищеному опору обмотки
якоря і невеликій масі обертових частин значення пускового струму лише в
3-5 разів перевищує номінальний, що не представляє небезпеки для двигуна.
Що ж стосується двигунів середньої і великої потужності, то при їх пуску
для обмеження пускового струму використовують пускові реостати, що
включаються послідовно в коло якоря (реостатний пуск).
Способи регулювання частоти обертання двигунів оцінюються
наступними показниками: плавністю регулювання; діапазоном регулювання,
обумовленим відношенням найбільшої частоти обертання до найменшої;
економічністю регулювання, обумовленою вартістю регулюючої апаратури і
втратами електроенергії в ній.
Регулювати частоту обертання двигуна паралельного збудження
можна зміною опору в колі якоря, зміною основного магнітного потоку,
зміною напруги в колі якоря.

13
 Введення додаткового опору в коло якоря. Додатковий опір (реостат
Rра) включають в коло якоря аналогічно пусковому реостату. Однак на
відміну від останнього, додатковий опір повинний бути розрахований на
тривале протікання струму. Збільшення Rра призводить до зменшення
частоти обертання.
Зміна основного магнітного потоку. Цей спосіб регулювання у
двигуні паралельного збудження реалізується за допомогою реостата в колі
обмотки збудження. Так, при зменшенні опору реостата зростає магнітний
потік обмотки збудження, що супроводжується зниженням частоти
обертання.
При збільшенні опору у колі збудження частота обертання зростає.
Залежність частоти обертання від струму збудження виражається
регулювальною характеристикою двигуна n = f (Iзб ).
Недолік розглянутого способу регулювання частоти обертання
полягає в тому, що при зміні магнітного потоку змінюється кут нахилу
механічної характеристики двигуна. Розглянутий спосіб регулювання
частоти обертання простий і економічний, тому що у двигунах
паралельного збудження струм
Iзб (0,01 0,07)Ia , а тому втрати в регулювальному реостаті невеликі. Однак
діапазон регулювання також невеликий. Пояснюється це тим, що нижня
межа частоти обертання обумовлена насиченням машини, що обмежує
значення магнітного потоку Ф , а верхня межа частоти – небезпекою
«розносу» двигуна і посиленням впливу реакції якоря, що спотворююча дія
якої при ослабленні основного магнітного потоку Ф підсилюється і веде до
іскріння на колекторі або до появи колового вогню.
Зміна напруги в колі якоря. Регулювання частоти обертання двигуна
зміною живлячої напруги застосовується лише при постійному струмі
збудження, тобто при роздільному живленні кіл обмотки якоря і обмотки
збудження при незалежному збудженні.
Для здійснення цього способу регулювання необхідно коло якоря
двигуна підключити до джерела живлення з регульованою напругою. Для
керування двигунами малої і середньої потужності як джерело можна
застосувати регульований випрямляч, у якому напруга постійного струму
міняється регулювальним автотрансформатором включеним на вході
випрямляча.
Для керування двигунами великої потужності доцільно застосовувати
генератор постійного струму незалежного збудження; привод здійснюється
за допомогою приводного двигуна, у якості якого використовують трифазний
двигун змінного струму. Для живлення постійним струмом кіл збудження
генератора Г и двигуна Д використовується збуджувач – генератор
постійного струму, напруга на виході якого підтримується незмінною.
Зміна напруги в колі якоря дозволяє регулювати частоту обертання
двигуна вниз від номінальної, тому що напруга понад номінальною
неприпустима. При необхідності регулювати частоту обертання вгору від
номінальної можна скористатися зміною струму збудження двигуна.

14
 Зміна напрямку обертання (реверс) двигуна, що працює по системі
Г-Д – генератор-двигун, здійснюється зміною напрямку струму в колі
збудження генератора перемикачем, тобто зміною полярності напруги на
його затискачах. Якщо двигун постійного струму працює в умовах
різкозмінного навантаження, то для зменшення коливань потужності,
споживаної приводного двигуна із трифазної мережі, на вал приводного
двигуна поміщають маховик, що запасає енергію в період зменшення
навантаження на двигун і віддає її в період інтенсивного навантаження
двигуна.
Регулювання частоти обертання зміною напруги в колі якоря
забезпечує плавне економічне регулювання в широкому діапазоні.
Найбільша частота обертання обмежується умовами комутації, а найменша –
умовами охолодження двигуна.
Ще однією перевагою розглянутого способу регулювання є те, що він
допускає безреостатний пуск двигуна при зниженій напрузі.

6 Спеціальні машини постійного струму.

Потреба в спеціальних машинах постійного струму виникла в
основному в зв'язку з автоматизацією виробництва і розвитком
електрифікованого транспорту.
Генераторні датчики – мікромашини постійного струму, які
застосовують для перетворення частоти обертання вала двигуна на
електричний сигнал. Таку мікро-машину з незалежним збудженням,
вмонтовану в тахометр, називають тахогенератором.
У системах автоматичного керування і регулювання застосовують
виконавчі двигуни. Вони призначені для перетворення електричного сигналу
на механічне переміщення, наприклад на обертання вала. Потужність
виконавчих двигунів звичайно становить 500...600 Вт. Вони мають
відповідати таким вимогам, як швидкодія, висока надійність, точність
регулювання частоти обертання. Як виконавчі використовують двигуни
постійного струму з друкованою обмоткою якоря. Якір виготовляють у
вигляді тонкого диска з текстоліту, скла або іншого немагнітного матеріалу,
на обидва боки якого друкованим способом наносять провідники обмотки
якоря. Магнітне поле статора створюється постійними магнітами і
підсилюється за допомогою кілець з феромагнітного матеріалу. Останнім
часом застосовують також машини постійного струму з гладеньким якорем.
У нього обмотка розміщена не в пазах, а безпосередньо на осерді. Ці машини
мають поліпшені характеристики, які забезпечуються меншою індуктивністю
обмотки якоря і підвищеною магнітною Індукцією в повітряному зазорі між
якорем і статором.
В автоматичних системах звичайно потрібно підсилювати електричні
сигнали. Для цього часто застосовують підсилювачі, у яких енергія
перетворюється за допомогою електронних ламп або транзисторів. Поширені
також електромашинні підсилювачі (ЕМП).
Такий підсилювач являє собою машину постійного струму, на

15
обмотку збудження якої може подаватися сигнал, який треба підсилити.
Підсилення досягається за рахунок використання енергії первинного
двигуна, як правило, електричного. За допомогою електромашинних
підсилювачів потужність сигналу підсилюється в 104–105 разів.
На електрифікованому транспорті застосовують тягові електричні
двигуни. Звичайно це двигуни постійного струму з послідовним збудженням.
Проте умови роботи їх відрізняються від умов роботи електричних двигунів,
які використовують у стаціонарних установках. Тягові двигуни працюють в
умовах частого пуску, різних змін напруги, сили струму, частоти обертання.
Отже, тягові двигуни повинні мати великий пусковий обертовий момент
(забезпечується завдяки послідовному збудженню) і можливість
регулювання в широких межах частоти обертання. Усе це зумовлює
особливості конструкції тягових двигунів на відміну від електричних машин
загального призначення.

16