Спеціальність: 081 " Право" Курс ІІІ 2020/2021 н.р.

Дисципліна: "Правова статистика"

Лекція 3
Тема 2. Методи правової статистики
План
1. Статистичне спостереження.
2. Статистичне зведення та статистичне групування.
3. Табличний метод.
4. Графічний метод.
5. Метод відносних величин;
6. Метод середніх величин.

Рекомендований список джерел та ресурсів

1. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року
// ВВР України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Про всеукраїнський перепис населення. Закон України вiд 19.10.2000 № 2058-III // ВВР. –
2000. – № 51-52. – Ст.446.
3. Про державну статистику. Закон України від 17 вересня 1992 року №2614-XII // ВВР. –
1992. – № 43. – Ст.608 (в ред. Закону України від 13.07.2000 № 1922-III ( 1922-14 ) // ВВР. –
2000. – № 43. – Ст.362).
4. Про інформацію. Закон України від 02.10.1992 № 2657-XII// Відомості Верховної Ради
України (ВВР). – 1992. - N 48. - Ст.650.
5. Мармоза, А. Т. Правова статистика : підручник для вузів. 2-ге вид., переробл. та доповн. -
Київ : ЦУЛ, 2013. - 528 с.
6. Правова статистика : навч.-метод. посібник для студ. ф-ту адвокатури денної форми
навчання / за ред. Н. Ю. Голубєвої ; НУ "ОЮА". - Одеса : Фенікс, 2016. - 56 с.
7. Правова статистика : підручник / за ред. В. В. Голіни ; Нац. юрид. акад. України ім. Я.
Мудрого. - Харків : Право, 2015. - 252 с.
8. Єріна А.М. Теорія статистики : практикум / А.М. Єріна, З.О. Пальян. 7-ме вид., стер. -
К. : Знання, 2009. - 255 с.
9. Іванов Ю.Ф. Правова статистика: посіб. для підготов. до іспитів /Ю. Ф. Іванов. - К. : Вид.
Паливода А. В., 2008. – 204 с.
10. Чекотовський, Е.В. Абсолютні статистичні показники: історичні та теоретичні аспекти.
Частина 1. Зародження теорії абсолютних статистичних показників / Е.В. Чекотовський //
Статистика України. - 2012. - № 1. - С. 74-78.
11. Інтернет-ресурс. Офіційний сайт Державної служби статистики. URL:
http://www.ukrstat.gov.ua/.
12. Шехавцов Р.М., Хавронюк М.І. Звіт щодо кримінальної статистики в Україні. - К., 2019.

1. Статистичне спостереження
Статистичне спостереження - це планомірне, науково організоване і, як правило, систематичне
отримання даних про масові явища та процеси соціального і економічного життя шляхом реєстрації
істотних ознак кожної одиниці їх сукупності.
Статистичне спостереження повинно відповідати таким основним вимогам:
· Спостережувані факти повинні мати науково-практичну цінність, висвітлювати важливі явища і
процеси соціально-економічної, правового життя суспільства;
· Безпосередній збір масових даних повинен забезпечити повноту фактів, що відносяться до даного
питання, враховуючи постійну зміну, рух, розвиток явищ і процесів суспільного життя;
· Забезпечення відповідності (адекватності) статистичних даних досліджуваного явища чи процесу
шляхом ретельної і всебічної перевірки (контролю) їх якості;
· Створення найкращих умов для отримання об'єктивних матеріалів, що забезпечується теоретичним
обгрунтуванням та науковою організацією статистичного спостереження.

1
 Етапи спостереження
1) проектування спостереження - це розробка плану статистичного спостереження, який обов'язково
охоплює собою програмно-методологічні та організаційні питання його проведення.
2) підготовка полягає у підготовці інструментарію спостереження (друкування бланків, перевірка
реєстрів об'єктів, які повинні подавати дані, підготування осіб, які будуть проводити спостереження,
а також проведення пробного спостереження, якщо це потрібно).
Розробка програми статистичного спостереження включає визначення істотних статистичних ознак,
для характеристики об'єкта, виходячи з мети дослідження;
Розробка інструментарію включає вибір форм документів первинного обліку містять програму та
результати статистичного спостереження.
3) проведення - кількісна реєстрацію окремих явищ, які відбираються за якісно визначеними
ознаками. При статистичному спостереженні реєструються індивідуальні явища досліджуваної
сукупності (наприклад, злочини, особи, що їх вчинили, причини злочинів, цивільні правопорушення
тощо) або окремі їх ознаки (юридична кваліфікації злочину, соціально-демографічні дані осіб, що
вчинили злочини, види та строки покарання і т.п.).
4) контроль одержаних даних.

План та мета статистичного спостереження.

Мета – це пізнавальне завдання спостереження. Метою статистичного спостереження є необхідність
збирання високоякісного статистичного матеріалу на базі обґрунтованого визначення ознак
досліджуваного явища, щоб внаслідок проведеного аналізу можна було одержати реальну
характеристику досліджуваних явищ і процесів.

У загальному вигляді мета спостереження завжди формулюється в документах, на підставі яких

організується проведення статистичного спостереження. (У правовій статистиці це можуть бути
постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, накази міністерств і відомств тощо.).

Організаційні питання спостереження включають до себе визначення органів, які здійснюватимуть

спостереження, час його проведення (реєстрації), джерела і засоби одержання даних, графік
підготовки кадрів та їх інструктаж, визначення строків подання даних та інші питання, пов'язані з
практичною підготовкою, організацією та проведенням статистичного спостереження (наприклад,
вирішення питань матеріально-технічного забезпечення дослідження).

Планом спостереження визначаються права, обов'язки та взаємостосунки органів, які

здійснюватимуть спостереження. Загальнодержавні спостереження завжди організує і проводить
Державна служба статистики України.

Місце проведення спостереження є пункт, де безпосередньо реєструються ознаки окремих одиниць

сукупності. Це може бути місце роботи або місце помешкання (наприклад, при перепису населення,
як правило, це місце постійного помешкання). Перепис населення проводиться шляхом обходу
(безпосереднім відвідуванням) житлових будинків та житлових приміщень в інших будівлях
тимчасовим переписним персоналом.

Важливе значення має і визначення часу спостереження – періоду, протягом якого збираються дані.
Іноді його поділяють на об`єктивний і суб`єктивний. Об`єктивний – це той час (момент або період),
до якого відносяться статистичні дані, що реєструються. Наприклад, кількість зареєстрованих
злочинів можна враховувати за певний період часу (добу, тиждень, декаду, місяць, рік), а кількість
нерозглянутих справ – на певну дату.

Момент часу, станом на який проводиться реєстрація ознак елементів сукупності, називається
критичним. Так, критичним моментом перепису населення 1989 р. була 12 година ночі з 11 на 12
січня. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. N 51-р “Про

2
організацію проведення Всеукраїнського перепису населення” критичним моментом перепису
населення 2001 р. було 0 годин 5 грудня 2001 року.

Період, протягом якого реєструються ознаки об'єкта спостереження, називається суб’єктивним

часом. При перепису населення 1989 р. він становив 8 днів (з 12 до 19 січня), при перепису
населення 2001 року він склав 10 днів (з 5 по 14 грудня 2001 р.). Наприклад, якщо строк подання
місячного звіту 5 лютого, то суб’єктивний час, тобто час складання звіту, буде з 1 по 5 лютого, а
об`єктивний – один місяць (січень). Суб`єктивний час повинен бути по можливості нетривалим і
наближуватися до критичного моменту.

План статистичного спостереження завжди є складовою частиною плану статистичного дослідження.

Види статистичного спостереження:
За часом його проведення, за моментом реєстрації, статистичне спостереження поділяється на
поточне і перервне.
Поточне (безперервне) спостереження полягає в безперервній реєстрації фактів по міру того, як
вони виникають. Наприклад, реєстрація актів громадянського стану, облік зареєстрованих злочинів,
пожеж тощо. При поточному спостереженні факти реєструються постійно. Зрозуміло, що
злочинність можна спостерігати лише шляхом поточного (безперервного) спостереження.
Перервне спостереження відображає рівень того чи іншого правового явища на якусь-то дату
чи момент часу. Воно завжди проводиться з метою одержання даних, які не можна отримати іншим
шляхом. Воно може проводитися як періодичне, тобто здійснюватися через певні проміжки часу
(наприклад, перепис населення проводиться один раз через десять років) або одноразове, те, яке
здійснюється епізодично з метою вирішення певних соціально-економічних завдань (наприклад,
перепис плодово-ягідних насаджень, облік і характеристика особи жебрака). Застосування того чи
іншого виду статистичного спостереження залежить від природи досліджуваного явища суспільного
життя і мети дослідження. Періодичне забезпечує послідовність і зіставлення отримуваних
результатів, що дуже важливе при вивченні тенденцій в зміні населення країни.

За охопленням одиниць сукупності розрізняють суцільне і несуцільне спостереження.

При суцільному спостереженню обліку підлягають усі без винятку одиниці сукупності
(наприклад, при перепису населення обліку підлягають усі респонденти – гр омадяни України, в тому
числі ті, що на встановлену дату Перепису населення перебувають за її межами, а також іноземці та
особи без громадянства, які на встановлену дату Перепису населення перебувають на території
України). Суцільним має бути облік усіх правових явищ, тобто усі вони (про які стало відомо
правоохоронним органам) обов`язково повинні бути зареєстровані. Зрозуміло, що суцільне
спостереження найбільш чітко характеризує рівень, структуру, динаміку та взаємозв`язки явищ.
Несуцільне спостереження застосовується внаслідок низки причин (з метою економії часу,
зусиль і коштів, а також у зв`язку з неможливістю проведення суцільного спостереження). Воно в
правовій статистиці використовується в достатньо широких масштабах, оскільки дає змогу швидше
одержати результати статистичного дослідження і зекономити значну частину зусиль і коштів. Як
правило, воно проводиться для отримання даних, які відсутні у офіційній звітності і які одержати
суцільним способом дорого, довго, складно і практично неможливо.
При несуцільному статистичному спостереженні реєстрації підлягають не всі одиниці сукупності, а
якась їх частина. Воно поділяється на такі види: спостереження основного масиву, монографічне,
вибіркове. Деякі вчені відносять до нього і моніторинг.
Спостереження основного масиву охоплює переважну частину елементів сукупності. При цьому
поза спостереженням залишається та частина одиниць сукупності, про яку заздалегідь відомо, що
вона не може істотно вплинути на характеристику досліджуваного явища в цілому. Раніш це
спостереження часто застосовувалося для вивчення цін на ринках (вивчалися ціни на великих ринках
міста, а на малих за розміром ринках не вивчалися).
Монографічне спостереження – це ретельне вивчення окремих типових елементів сукупності. Воно
може застосовуватися для більш повного вивчення питань, які не можливо з`ясувати при суцільному
спостереженні (наприклад, детальне вивчення діяльності усіх підрозділів органу внутрішніх справ
конкретного регіону з метою поширення його наслідків на усі інші органи внутрішніх справ країни;
3
обстеження стану справ компанії, яка збанкрутила, з метою недопущення подібних наслідків у інших
фірмах). Цей вид спостереження широко застосовується для характеристики досвіду роботи
виправно-трудових закладів. Допустимо його використовування лише при типовості (або атиповості)
об`єктів, вивчивши які, можна встановити причини особливостей цих об`єктів.
Вибіркове спостереження – це такий спосіб несуцільного спостереження, при якому вивченню
підлягає певна випадкова відібрана частина одиниць досліджуваної сукупності (наприклад, кожна
десята або двадцята одиниця) з метою подальшої її характеристики показниками усієї сукупності.
При цьому кожна одиниця сукупності повинна мати рівний шанс потрапити до вибіркової
сукупності. Проведення вибіркового спостереження ґрунтується на знаннях математичної статистики
і теорії ймовірності.
Моніторинг – це спеціально організоване систематичне спостереження за станом певного
середовища. Проводиться моніторинг бюджетів окремих соціальних груп населення (фермерів,
пенсіонерів, студентів тощо).
Контрольне спостереження – це спостереження, яке проводиться з метою перевірки матеріалів вже
проведеного спостереження. За його результатами робляться відповідні зміни у матеріалах
проведеного спостереження, вносяться правки до загальних результатів. Воно може бути як
суцільним, так і несуцільним (вибірковим). Як правило, його обов`язково застосовують після
проведення перепису населення для перевірки правильності реєстрації населення. Відповідно до
розпорядження Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. N 51-р “Про організацію
проведення Всеукраїнського перепису населення” для перевірки правильності проведення Перепису
було здійснено вибірковий контрольний обхід житлових будинків та житлових приміщень в інших
будівлях з 16 по 20 грудня 2001 року.
Пробне спостереження – це таке статистичне спостереження, яке здійснюється з метою уточнення і
відпрацювання програмно-методологічних і організаційних питань при підготовці до основного
спостереження. Як правило, його застосовують при підготовці проведення перепису населення,
інакше кажучи, при проведені пробного перепису в якомусь окремому регіоні.
Деякі автори до несуцільного спостереження відносять і анкетний або соціологічний спосіб. На наш
погляд, це зовсім не вірно, тому що анкетний – це спосіб одержання статистичних даних. Тим паче,
що коли проводити анкетне опитування працівників правоохоронних органів або студентів, то усі
анкети повернуться заповнені, тобто буде суцільне спостереження.

СПОСОБИ ОДЕРЖАННЯ СТАТИСТИЧНИХ ДАНИХ

Існують три способи одержання статистичних даних: 1) безпосереднє спостереження; 2)
документальний спосіб; 3) опитування.
Безпосереднє спостереження – це реєстрація окремих ознак і явищ шляхом їх безпосереднього
обстеження (особистого переліку, вимірювання, зважування, підрахунку тощо). Цей спосіб у
правовій статистиці застосовується рідко. В інших галузях він застосовується часто, тому що при
його правильній організації він дає змогу одержати найбільш достовірні дані.
Об`єктами такого спостереження можуть бути: поведінка окремих осіб або групи їх в умовах
конкретної обстановки або певної ситуації; судження окремих осіб; результати дії (або бездіяльності)
осіб, які проводять профілактику злочинності; середовище, навколишня обстановка досліджуваного
контингенту. Зрозуміло, що все це вивчається при кримінологічних дослідженнях. Тому за участю
спостерігача спостереження кримінологічне буває повне, включене і спостереження-участь. При
повному спостереженні дослідник вивчає явище з боку, тобто пасивно, що допустимо до певних меж,
які виключають відповідальність спостерігача за недонесення. Включене спостереження – це
спостереження за явищем зсередини. Спостерігач знаходиться у постійному контакті, але не приймає
активної участі у життєдіяльності групи. При спостереженні-участі спостерігач приймає участь у
діяльності того процесу, яке він вивчає.
До числа негативних моментів цього виду спостереження необхідно віднести те, що воно потребує
значної витрати часу, а на його результати можуть вплинути особисті якості спостерігача.

Документальний спосіб спостереження – це одержання необхідних даних на підставі використання

різних документів. Цей спосіб спостереження іноді називають звітним, тому що він передусім
4
застосовується при заповненні статистичної звітності. Він забезпечує одержання найбільш
достовірних даних. Наприклад, в кримінально-правовій статистиці такими документами є
статистичні картки, журнали реєстрації, кримінальні справи, особиста справа засудженого і т. п.
Іноді деякі факти і ознаки явищ, що вивчаються, неможливо встановити шляхом безпосереднього
спостереження (наприклад, вчинення злочину), тому виникає потреба в проведенні опитування. При
опитуванні статистичні дані одержують шляхом реєстрації відповідей осіб, яких опитують.
Опитування може бути усним (експедиційним), самореєстрацією, кореспондентським та анкетним.

Усне опитування полягає в тому, що спеціально підготовлені працівники (реєстратори, обліковці)

одержують статистичні дані шляхом безпосереднього опитування осіб. Цей спосіб спостереження
називається експедиційним. Відповіді опитуваних осіб реєстратори заносять з їх слів у спеціально
розроблені бланки. При усному опитуванні реєстратори не тільки ставлять запитання, а й
контролюють правильність відповідей на них. Цей спосіб опитування застосовується при проведенні
переписів, вибіркових статистичних спостережень. Його ефективність дуже істотна, тому що він
проводиться тільки спеціально підготовленими особами.

При самореєстрації опитувані особи самі заповнюють формуляри. Представники статистичних

органів спочатку лише проводять інструктаж з метою роз`яснювання опитуваним особам, як слід
заповнювати бланки і відповідати на запитання, і контролюють повноту і правильність статистичних
даних при збиранні заповнених бланків. Цей спосіб спостереження застосовується в нашій країні при
дослідженні бюджетів населення. Якість одержаних результатів залежить від того, як ведеться
роз`яснювальна робота серед респондентів а також від ступеня їх громадської свідомості. В
більшості розвинутих країн світу, наприклад, у США, таким чином проводяться переписи населення.

Сутність кореспондентського способу полягає в тому, що необхідні статистичним органам відомості

повідомляють добровільні кореспонденти за домовленістю з ними. Статистичні органи, які проводять
спостереження, надсилають кореспондентам бланки та інструкції по їх заповненню. Особи або
установи, які одержали формуляри, повинні їх заповнити і повернути в суворо обумовлені строки.
Цей спосіб застосовується для вивчення тривалих процесів.

Анкетний спосіб одержання даних полягає в тому, що необхідні дані одержують шляхом розсилання
спеціальних анкет, які заповнюються та повертаються на добровільних засадах. Тому не всі анкети
повертаються, деякі з них заповнюються невірно. За способом розповсюдження анкет можна
виділити такі: 1) пресовий (анкети друкуються на шпальтах газет і журналів); 2)роздавальний
(дослідник роздає анкети); 3) поштовий (анкети надсилаються поштою). Залежно від способу
розповсюдження назад повертається 5 %, 90 %, 30 % анкет. Цей спосіб збирання даних вимагає
мінімальних витрат коштів. На жаль, якість його також не велика, тому що відсутність інструктажу
або інструкції щодо заповнення анкет, призводить до появлення значної кількості анкет, які
заповненні невірно.

Об’єкти статистичного спостереження.

Об’єкт спостереження – це сукупність явищ, що вивчаються. Без чіткого відокремлення об’єкта
статистичного спостереження завжди є небезпека або зареєструвати факти, які не мають ніякого
відношення до сукупності, що вивчається, або, навпаки, пропустити факти, які відносяться до цієї
сукупності. Зрозуміло, що це не дасть змогу вивчити сукупність в повному обсязі і може призвести
до спотворення дійсності.
Об`єктом статистичного спостереження є така сукупність одиниць досліджуваного суспільного
явища, яка має якісну своєрідність і яку необхідно піддати статистичній реєстрації для реалізації
мети і завдань статистичного дослідження.

Об'єкт кримінально-правової статистики.

Основна мета кримінально-правової статистики - це надання вичерпної інформації про кількісну
сторону злочинності і визначення характеру дії відповідних державних заходів соціального контролю

5
над нею. Таким чином, можна чітко визначити три об'єкти спостереження кримінально-правової
статистики:
1. Злочин тобто передбачені кримінальним законом суспільно небезпечні діяння;
2. Злочинець як осудна фізична особа, яка досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність, і
вчинила злочин;
3. Покарання як міра державного примусу, за вироком суду.
Необхідно зауважити, що об'єкти кримінально-правової статистики відображають
специфічні особливості кожної стадії кримінального процесу (порушення кримінальної справи,
винесення вироку й т.д.). Кількісно-якісні характеристики даних об'єктів кримінально-правової
статистики дозволяють визначити пріоритетні напрямки контролю над ними та їх місце, відповідне
значенню в кримінологічній характеристиці структури сучасної злочинності.

Об'єкт цивільно-правової статистики.

Цивільно-правова статистика враховує цивільні правовідносини, які є цивільними
правопорушеннями і розглянуті в суді, арбітражі або підтверджені в порядку нотаріального
виробництва. Цивільно-правова статистика покликана дати вичерпну кількісну характеристику
вказаних правовідносин - їх структурі і динаміці, рівнем в цілому і закономірностями їх розвитку. З
усього вищевикладеного можна визначити наступні об'єкти цивільно-правової статистики:
1) цивільні правовідносини, які засвідчуються в адміністративному, нотаріальному або безспірному
судовому провадженні, або цивільні справи;
2) сторони цивільного процесу, тобто позивачі і відповідачі;
3) судові рішення.

Об'єкт адміністративно-правової статистики.

Адміністративно-правова статистика враховує кількісний бік адміністративних правовідносин і
характеризує відповідні заходи щодо боротьби з ними. Виходячи з даного визначення, можна
виділити наступні об'єкти адміністративно-правової статистики:
1. Адміністративні правопорушення (проступки) - протиправні, винні дії (бездіяльність) фізичної або
юридичної особи, за які КпАП встановлена адміністративна відповідальність;
2. Особи, які вчинили адміністративні правопорушення, досягли на момент його вчинення
шістнадцятирічного віку, якщо вони були осудні і не діяли в стані крайньої необхідності або
необхідної оборони;
3. Заходи адміністративної відповідальності - адміністративні покарання, - застосовуються за скоєння
адміністративних правопорушень.
Головна особливість відображення об`єктів в правовій статистиці полягає в тому, що статистика
обліковує лише ті злочини, цивільно-правові правовідносини та адміністративно-правові делікти, з
приводу яких відбувся офіційний судовий розгляд, або вони були зареєстровані в правозастосовчих
чи правоохоронних органах. Якщо з якихось причин і умов той чи інший факт не зареєстрований, то
для правової статистиці він не існує. 
Деякі види злочинів можуть при цьому бути зареєстровані не вірно. Наприклад, злочин вчинено
організованою групою, а його враховують як групову злочинність. Інколи злочин, обліковується як
тяжке тілесне ушкодження, що призвело до загибелі особи, а на справді – це вбивство. Такі
розбіжності, які притаманні правовій статистиці, призводять до того, що дуже важко порівнювати
правову статистику з даними інших галузей статистики.

Використовуючи показники правової статистики, слід завжди пам`ятати, що вони не повністю

відображають дійсну, реальну характеристику усіх правових явищ. Вибіркові спостереження можуть
істотно доповнити дані офіційної правової статистики. Інша річ, що при цьому не змінюється рівень
латентності, якщо не відбулось ніяких змін в законодавстві чи правозастосовній діяльності
правоохоронних органів. Таким чином офіційні статистичні дані своїми показниками хоч і
відображають значну кількість одиниць статистичних сукупностей, але при проведенні
статистичного аналізу їх обов`язково слід доповнювати даними про рівень латентності тих чи інших
правових явищ, тому що вони можуть істотно вплинути на його наслідки.
Одиниці спостереження, одиниці сукупності та одиниці виміру в правовій статистиці.
6
Одиниця спостереження - це джерело інформації, тобто первинний заклад або установа, від якої
одержують необхідні статистичні дані. Наприклад, при вивченні промисловості одиницею
спостереження є промислове підприємство (завод, фабрика, фірма). В правовій статистиці одиницею
спостереження є місьцевий суд, відділ внутрішніх справ, прокуратура, господарський суд, виправно-
трудова установа, органи РАГС, нотаріату тощо. Одиницею спостереження в адміністративно-
правовій статистиці можуть бути десятки різних контролюючих і наглядових закладів, які мають
право виявляти адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення..

Одиниця сукупності – це первинний елемент об`єкта спостереження, який існує в дійсності і ознаки
якого реєструються. В кримінально-правовій статистиці одиницею сукупності буде кожний окремий
злочин, кожна окрема особа, яка вчинила злочин; в цивільно-правовій статистиці – кожна окрема
цивільна справа, кожний окремий відповідач і позивач; в адміністративно-правовій статистиці –
кожне окреме адміністративне правопорушення, кожна особа, яка вчинила адміністративне
правопорушення. Інакше кажучи, одиниця сукупності завжди є носієм ознаки, яка підлягає
реєстрації. Саме одиниці сукупності становлять основу обліку і підлягають безпосередньому
обстеженню, тому що сума таких одиниць сукупності обов`язково дає статистичну сукупність явищ.

Для кожного статистичного спостереження його одиниці сукупності повинні бути чітко відокремлені
від суміжних понять, сформульовані відокремлюючи ознаки, оскільки тільки в цьому разі ми
матимемо змогу вивчити той об`єкт спостереження, який нас цікавить. Наприклад, вивчаючи
злочинність, ми мусимо бути впевнені, що до сукупності не були включені адміністративно-правові
делікти. Це обов`язково треба враховувати, аналізуючи кількість зареєстрованих злочинів та
адміністративно-правових правопорушень. Систематична зміна законодавства призводить до того,
що в той чи інший термін часу один і той же делікт може відноситися або до злочинів, або до
адміністративно-правових правопорушень.

Одиниця виміру показує, в яких величинах враховуються досліджувані статистикою соціально-

правові явища. Наприклад, в кримінально-правовій статистиці злочинність вимірюється кількістю
зареєстрованих злочинів, кількістю осіб, які їх вчинили і які виявлені в процесі розслідування
кримінальних справ, кількістю розкритих і нерозкритих злочинів, кількістю кримінальних справ,
розглянутих судовими органами і т. п. Одиниці виміру повністю залежать від одиниці сукупності,
іноді вони можуть бути однакові, але це різні поняття. Одиниці виміру можуть бути різні (тони,
метри, кілограми, роки, кількість осіб тощо), вони обов`язково залежать від того, яке явище
вивчається. Одиниці виміру можуть бути натуральні, трудові та вартісні (грошові). В правовій
статистиці використовуються натуральні одиниці виміру, які відображають притаманні правовим
явищам фізичні або якісні властивості, і грошові, які дають змогу узагальнити і зіставити
різноманітні явища.
Вміння вірно визначити межу між одиницями виміру має важливе науково-практичне значення.
Наприклад, не можна порівнювати злочинність у кількості виявлених злочинів, кримінальних справ
та осіб, що вчинили злочини, тому що в кожній кримінальній справі може бути декілька злочинів,
один злочин може бути вчинений групою осіб або одна особа може вчинити декілька злочинів.
Також не можна порівнювати і суб`єктів на різних стадіях кримінального процесу. Аналогічно це
відбувається і в інших галузях правової статистики.
Головна вимога статистичного спостереження – це порівнянність одиниць виміру.

Помилки спостереження і види контролю даних

Розбіжності між даними, які отримані при проведенні спостереження, і дійсними значеннями
показників вважаються помилками спостереження. Розрізняють похибку репрезентативності та
помилки реєстрації.
Похибки репрезентативності – це певні розбіжності між показниками вибіркового і суцільного
дослідження. Вони виникають лише в разі вибіркового спостереження. Докладніше про похибку
репрезентативності буде розповідатися в розділі ІХ. Вони завжди існують при вибірковому
спостереженні, тому що вибіркова сукупність завжди відрізняється від генеральної сукупності.
7
Помилки реєстрації – це такі, які виниклі внаслідок невірного встановлення фактів або їх
неправильної реєстрації (запису). Вони бувають випадковими і систематичними.

Випадкові помилки виникають внаслідок дії випадкових причин і спричиняють спотворення даних в
той чи інший бік. Їх можуть припускати як особи, які відповідають на запитання, так і особи, які
заповнюють формуляри, наприклад, помилки в написанні, так звані описки. Ці помилки можуть бути
спрямовані в бік як зменшення, так і збільшення. При збиранні даних про масові явища такі помилки
не становлять небезпеки, оскільки їх вплив на узагальнюючі показники урівноважується, і вони
майже повністю погашаються у сукупності.

Систематичні помилки обов`язково спрямовані в один певний бік, вони призводять до значних
відхилень в результатах статистичного спостереження. Вони можуть бути обумовлені несправністю
вимірювальних приладів, опущенням даних, а також не досить чітким формулюванням програми
спостереження. В свою чергу вони поділяються ненавмисні і навмисні.
Ненавмисні систематичні помилки пов`язані в першу чергу зі звичками. Більшість населення на
запитання про вік завжди заокруглюють його до чисел, які кратні 5 або 10. Уникнути таких помилок
допомагає роз`яснювальна робота, а також спеціальні таблиці, які використовуються при проведенні
перепису населення (на перехрещенні стовпчика і рядку встановлюємо за датою і роком народження
кількість повних років).
Навмисні систематичні помилки виникають внаслідок свідомого, навмисного викривлення фактів з
метою прикрашення дійсності. Це, в перше чергу, різні види викривлення даних в статистичних
звітах, які зроблені навмисно. Службові особи, які несвоєчасно подали державні статистичні звіти
або з даними, які не відповідають дійсності, притягаються до дисциплінарної, адміністративної або
матеріальної відповідальності в межах чинного законодавства.

Помилки спостереження виявляють внаслідок проведення найретельнішої перевірки і контролю

вірогідності даних. Насамперед здійснюють зовнішній контроль бланків: перевіряють правильність
їх оформлення, наявність і повноту записів, охоплення усіх одиниць сукупності, наявність відповідей
на всі запитання програми спостереження, точність їх оформлення. Після проведення зовнішнього
контролю здійснюють логічний і арифметичний контроль.

Логічний контроль полягає в зіставленні відповідей на взаємопов`язані запитання програми

спостереження, що дає змогу виявити несумісність відповідей. Наприклад, якщо 13-річний хлопчина
одружений і має середню освіту, то зрозуміло, що помилка була допущена при реєстрації його віку.
Електронно-обчислювальна техніка в управлінні оперативної інформації обласного управління
внутрішніх справ проводить обов`язково логічний контроль усіх документів первинного обліку перед
початком їх зведення. Аналогічним чином цей контроль провадиться і в органах Міністерства
юстиції за допомогою обчислювальної техніки.

Арифметичний контроль – це перевірка усіх показників з точки зору їх підсумків. Інакше кажучи, це
перевірка і повторення усіх арифметичних дій, які провадилися при заповненні бланків. Завдання
арифметичного контролю – виправлення підсумків і окремих кількісних показників. У правовій
статистиці арифметичний контроль застосовується лише для перевірки звітних даних, які наведені в
різних бланках звітності.

Якість контролю статистичних даних значною мірою залежить від рівня підготовки осіб, які
перевіряють дані, їх знання тих фактів, які висвітлені в документах, а також від програми, яка
закладена в пам`ять електронно-обчислювальної техніки.

Програма статистичного спостереження

Статистичне спостереження завжди здійснюється згідно з відповідним чином розробленою
програмою спостереження.
Програма спостереження – це перелік питань, на які треба одержати відповіді при даному
статистичному спостереженні. Це система показників, яка всебічно характеризує об`єкт дослідження.
8
Від того, наскільки якісно розроблена програма спостереження, залежить успіх проведення всього
статистичного дослідження і об`єктивність одержаних даних. Виконання програми статистичного
спостереження залежить й від того, що прийнято за одиницю сукупності, вона завжди під-
порядковується меті та завданням дослідження.

А.Кетле у свій час сформулював три правила створювання програми спостереження: 1. бажано
включати лише ті питання, на які необхідно отримати відповіді для вирішення поставленого
завдання;
2. не треба включати питання, на які не можна отримати відповіді достатньої якості; 3. не повинні
включатися питання, які можуть визвати недовіру обстежуваних суб`єктів відносно мети
спостереження. Ці правила не втратили свого значення і зараз.

Програма статистичного спостереження має відповідати таким вимогам:

1) вона повинна містити тільки необхідні та істотні запитання, і не слід включати до неї зайві
запитання, які можуть ускладнити одержання і розробку даних;

2) редакція запитань мусить бути конкретною і ясною, щоб усі розуміли їх значення однозначно.
Недоцільно вносити до програми іншомовні слова;

З) запитання програми слід записувати у логічній послідовності (спочатку – загальні запитання, а

потім – більш конкретні), а також таким чином, щоб можна було відповідями на одні запитання
контролювати відповіді на інші запитання, тобто програма має містити контрольні запитання;

4) програма по можливості повинна забезпечувати порівнянність даних з попереднім дослідженням

цього об`єкта і з іншими дослідженнями, які були проведені в інших країнах.
Питання програми спостереження розміщуються в статистичних формулярах, які часто називають
бланками. Застосовуються два види формулярів: індивідуальний (картковий) та списковий.

Зрозуміло, що як би добре не були сформульовані питання програми спостереження, забезпечити

найбільш чіткі відповіді на поставлені запитання завжди може допомогти інструкція. Інструкція –
сукупність роз`яснень та вказівок щодо програми спостереження. Її можна надрукувати на формулярі
спостереження, і вона може бути окремим документом. В ній наводяться відповіді на запитання, а
іноді й приклади заповнення. Її значення особливо зростає тоді, коли статистичне спостереження
проводиться особами, які не мають спеціальної статистичної освіти (наприклад, при перепису
населення).

Основна мета програми спостереження в кримінально-правовій статистиці – це побудова системи

показників, таким чином, щоб вони відображали увесь процес боротьби зі злочинністю. Тому
програма повинна включати до себе показники, які характеризуватимуть: 1) рівень, структуру і
динаміку злочинності, причини і умови злочинності, особливості особи злочинців і 2) діяльність усієї
системи правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю. Аналогічно має бути сформована
програма спостереження в інших галузях правової статистики.

Програма спостереження у цивільно-правовій статистиці повинна ділитися на дві частини з метою

характеристики своїми показниками: 1) стан цивільних правовідносин, які знаходяться на розгляді у
правозастосовчих органах (органах суду, нотаріату), їх структуру і динаміку; причини, які сприяли
порушенню цивільного законодавства; склад сторін (відповідачів та позивачів) і 2) діяльність цих
органів.

Аналогічно повинна розроблятися і програми спостереження у інших галузях правової статистики.

2. Статистичне зведення та статистичне групування

9
Зведення – комплекс дій по узагальненню конкретних індивідуальних даних одиниць статистичної
сукупності, з метою виявлення типових рис і закономірностей, властивих досліджуваному явищу в
цілому.
ВИДИ ЗВЕДЕННЯ
Зведення може бути простим і складним.
Просте зведення – підрахунок одиниць сукупності, підсумок первинного статистичного матеріалу.
Тобто в результаті отримується загальний обсяг усієї сукупності, загальний обсяг явища, яке
досліджується.
Складне зведення містить такі операції наукового опрацювання даних, як
- групування даних,
- розробка системи показників для характеристики груп і сукупності,
- підрахунок результатів по групах і в цілому по сукупності,
- виклад результатів у таблицях.
Зведення проводять за заздалегідь розробленим планом і програмою. У програмі зведення
подається необхідний перелік груп, на які повинна бути поділена сукупність за окремими ознаками,
їх межі, перелік показників, які використовуються для характеристики сукупності, макети таблиць.
У плані зведення зазначаються послідовність і терміни виконання окремих його частин, виконавці
та порядок викладу результатів.
Залежно від організації зведення може бути централізоване і децентралізоване.
При централізованому зведенні усі первинні дані спостереження збираються в центральному
органі і там опрацьовуються, систематизуються. Частіше його застосовують при опрацюванні даних
спеціально організованих статистичних спостережень.
При децентралізованому зведенні органи, що ведуть спостереження, самі опрацьовують первинні
дані і надсилають у центр підсумовані звіти в масштабі даної території для подальшого зведення.

Групування – це метод дослідження масових суспільних явищ, найважливіший етап статистичного

зведення, який здійснюється шляхом об’єднання одиниць сукупності в однорідні групи за
істотними ознаками.
Та ознака, що покладена в основу групування, тобто за якою утворюються групи, має назву
групувальної.
Щоб здійснити науково обґрунтоване групування, необхідно дотримуватися таких вимог:
• групуванню повинен передувати попередній якісний аналіз, що дає можливість чітко уявити
досліджуване явище і з’ясувати основні типові риси й особливості одиниць сукупності;
• слід чітко визначити істотні ознаки, на підставі яких проводитиметься групування;
• необхідно мати об’єктивно обґрунтоване визначення групування, щоб у групи були об’єднані
однорідні одиниці сукупності, а групи істотно відрізнялися.
З допомогою групувань вирішують три типи завдань:
а) виявити якісно однорідні сукупності, типи явищ;
б) охарактеризувати структуру сукупності та структурні зрушення;
в) дослідити взаємозв’язок між юридично залежними показниками.
Відповідно до цих завдань статистика застосовує три основні види групувань: типологічні,
структурні та аналітичні.
Типологічне групування дає змогу виділити найхарактерніші групи, типи явищ, з яких
складається неоднорідна сукупність, визначити істотні відмінності між окремими одиницями
статистичної сукупності, а також спільні ознаки. Наприклад, групування підприємств за формами
власності; населення за суспільними групами; злочинів за формами і видами провини – умисні,
необережні та за категоріями тяжкості; обвинувачених осіб – неповнолітні, дорослі, засуджені,
виправдані; злочинів за розділами або статтями Кримінального кодексу тощо.
Типологічне групування передує структурному, адже структурне групування можна побудувати
лише для якісно однорідної статистичної сукупності.
Структурне групування характеризує розподіл якісно однорідної сукупності на групи за
розміром певної варіативної ознаки. Потреба у структурному групуванні зумовлена тим, що
виділення якісно однорідної сукупності ще не означає, що в ній усі одиниці однакові. Навпаки,

10
кожна одиниця статистичної сукупності обов’язково відрізнятиметься від іншої за розміром ознаки,
тобто варіюються числові значення різних одиниць сукупності. За допомогою структурних
групувань можна визначати віковий склад злочинців або осіб, які вчинили конкретний вид
злочинів; віковий склад відповідачів та позивачів; склад сімей за кількістю осіб чи за кількістю
дітей тощо. Якщо побудувати структурне групування за два і більше періодів, то можна встановити
наявність або відсутність структурних зрушень у цьому явищі за цей проміжок часу.
Аналітичне групування дає змогу виявити взаємозв’язки між досліджуваними явищами і
процесами. В основу аналітичного групування покладено щонайменше дві ознаки: факторну і
результативну.
Факторною називається така ознака, під впливом якої змінюється інша ознака, що називається
результативною.
Предметом групувань можуть бути численні дані, що показують залежність злочинності від рівня
виховання, наявності в сім’ї батьків, від рівня безробіття тощо.
Аналітичне групування будують за факторною ознакою й у кожній групі визначають середнє
значення результативної ознаки або результативну ознаку, у свою чергу, поділяють на групи. У
деяких випадках у правовій статистиці аналітичне групування – єдиний метод виявлення наявності
або відсутності зв’язку.
Три види групувань тісно пов’язані між собою, доповнюють один одного і часто застосовуються
одночасно.
Мета тієї чи іншої аналітичної розробки зумовлює різні варіанти групувань показників, що
характеризують ті чи інші правопорушення. Так, відповідно до методичних рекомендацій
"Статистичний аналіз показників моральної статистики, що характеризують злочинність" Державна
служба статистики України у кримінальній статистиці використовує групування за юридичними та
соціально-демографічними ознаками. В основі групувань кримінальної статистики повинна лежати
найповніша і всебічна характеристика злочинності, осіб злочинців у розподілі за причинами, що
спонукають до скоєння злочинів.
Групування злочинів за їх видами дає змогу встановити структуру судимості та злочинності за
об’єктами посягань, виявити ступінь поширеності видів злочинів, частку кожного в загальній їх
кількості, проаналізувати за ступенем тяжкості. Перелік останніх наведений у Кримінальному
кодексі України.
Різні явища в часі змінюються з різною інтенсивністю. Так, кількість зареєстрованих злочинів
міняється щодня, в період інфляції швидко зростають ціни на товари, повільними темпами зростає
виробництво в процесі виходу з кризового стану тощо. Якщо явище змінюється у часі повільно, то
розмежування об’єктів буде сталим, і в такому раз групування набуває вигляду класифікації.
Наприклад, галузі народного господаства, види економічної діяльності, форми власності тощо.
Класифікація – це фундаментальне, стійке групування статистичної сукупності на певні класи,
розряди, категорії за атрибутивною ознакою. Вони розробляються на тривалий час і мають
фундаментальне значення (класифікація галузей економіки, товарів, професій та ін.). В правовій
статистиці, наприклад, види злочинів за главами Кримінального кодексу, класифікація злочинів за
їх тяжкістю тощо. Аналогічний підхід до групувань використовується і щодо інших галузей
правової статистики.
Метод групувань не можна уявити як набір певних правил, що рекомендуються для різноманітних
сукупностей. У застосуванні методу групувань визначальним є розуміння суті, природи
досліджуваних явищ або процесів. Залежно від сутності досліджуваних явищ і поставлених перед
дослідженням завдань у процесі проведення групування слід вирішити такі питання:
• вибір групувальної ознаки;
• визначення кількості груп і розміру інтервалів;
• визначення показників, які повинні характеризувати групи. Вибір групувальної ознаки –
найскладніше питання в теорії групувань.
Групування одиниць сукупності за однією ознакою називається простим групуванням.
Групи, утворені за однією ознакою, можна поділити на підгрупи за іншою ознакою, а ті, у свою
чергу, за третьою ознакою. Це комбінаційне групування.
Групувальні ознаки поділяються на чотири види:
якісні (атрибутивні),
11
кількісні,
простору
часу.
Якісні (атрибутивні) ознаки характеризують якість, властивість досліджуваного явища і
виражаються словами (стать, освіта, професія тощо)
Кількісні ознаки мають числове вираження і можуть бути дискретними й інтервальними.
Дискретна ознака – це ознака, що приймає тільки певні значення, наприклад, кількість дітей
у сім’ї, отриманих оцінок на іспитах, судимостей тощо.
Інтервальні ознаки приймають будь-які значення у визначених межах, виражаються цілими
чи дробовими числами, реєструються з визначеним ступенем точності.
При вивченні розподілу по території того чи іншого явища використовується групувальна ознака
простору (кількість правопорушень і злочинів по областях України).
Вивчаючи зміни явищ у часі, групування роблять за ознаками часу (кількість правопорушень за
2010-2015 pоки).
Важливим моментом при проведенні групування є визначення кількості груп і розміру інтервалу,
які залежать від виду групувальної ознаки.
Якщо групування проводиться за атрибутивною ознакою або ознакою простору, то число груп, на
які поділяється досліджувана сукупність, визначається кількістю різновидів атрибутивної ознаки.
При вирішенні питання про кількість груп при групуванні за кількісною ознакою слід виходити з
конкретних завдань дослідження. Бажано, щоб груп було не занадто багато, але і не занадто мало і
щоб у кожну групу потрапило велике число одиниць, що забезпечить репрезентативність
статистичних показників.
У питанні про кількість груп потрібно зважати на розмах коливань ознаки, що являє собою різницю
між максимальним і мінімальним її значенням. Чим більший розмах, тим, як правило, більше груп
утвориться. Враховується і чисельність досліджуваної сукупності: якщо вона не дуже велика, то не
можна утворювати багато груп, тому що в групах не буде достатньо великого числа одиниць
сукупності, отже, характеристики цих груп можуть виявитися недостатньо типовими.
Далі постає питання вибору довжини інтервалу, тобто різниці між найбільшим і найменшим
значенням ознаки в кожній групі. Кількість груп і розмір інтервалу взаємопов’язані: чим більше
груп, тим меншим буде інтервал, і навпаки. Інтервали можуть бути рівні і нерівні. Рівні інтервали
застосовуються у разі, якщо ознака змінюється більш-менш рівномірно в певних межах. Розмір
рівного інтервалу визначається за формулою
Xmax - Xmin
i = ------------------------,
n
де Хmax – найбільше значення ознаки в сукупності; Хmin– найменше значення ознаки; п – число
груп.
Припустімо, навантаження на одного суддю коливається в межах від 20 до 80 справ. Необхідно
групувати суддів залежно від навантаження, створивши три групи з рівними інтервалами.
Визначимо інтервал групування: і = (80-20) : 3 = 20 справ.
Отже, одержуємо такі групи суддів за кількістю досліджуваних справ:
20+20=40 – від 20 до 40;
40+20=60 – від 40 до 60;
60+20=80 – від 60 до 80.
Утворені інтервали називаються закритими. Інтервали, у яких зазначена тільки одна межа (верхня
або нижня), називаються відкритими.
Після вибору групувальної ознаки, встановлення кількості груп та їх меж, проводять добір
показників для характеристики груп, розробляють макети таблиць та графіків. Добір показників
слід проводити так, щоб у результаті групування були виділені найістотніші риси й ознаки
досліджуваного явища відповідно до поставленого завдання.
Статистичні групування проводять, головним чином, на основі первинного статистичного
матеріалу, тобто за даними спостереження. Таке групування називається первинним.
Але у статистиці застосовують і так звані повторні, або вторинні, групування, тобто перегрупування
раніше складених груп. Необхідність вторинного групування виникає, коли вже згруповані дані не
12
задовольняють дослідників щодо кількості груп або ці групування не можна безпосередньо
порівняти.
Ряди розподілу.
У процесі зведення первинних статистичних матеріалів одержують ряди цифрових показників, що
характеризують окремі сторони досліджуваних явищ або їх зміну в часі. Такі ряди
називаються статистичними за своєю суттю поділяються на два  види: розподілу і динаміки.
Ряд розподілу – групування одиниць сукупності за однією ознакою.
Якщо в основу ряду розподілу покладена атрибутивна ознака, то і ряд
називається атрибутивним. Якщо ряд розподілу утворений за кількісною ознакою, то він
називається варіаційним.
Варіаційні ряди розподілу складаються з двох елементів – варіантів і частот.
Варіантами  називаються окремі значення групувальної ознаки.
Частоти – це числа, що показують, скільки разів зустрічаються ті або інші варіанти в ряду
розподілу.
За побудовою варіаційні ряди поділяються на дискретній інтервальні.
Приклад:
Дискретний ряд розподілу
Групування справ за кількістю обвинувачених

Кількість обвинувачених, що припадає на одну кримінальну справу Кількість справ

1 30

2 20

3 10

4 5

5 4

6 1

Разом 70

Інтервальний ряд розподілу

Групування засуджених за строком позбавлення волі

Строк позбавлення волі, роки Кількість засуджених

до 1 20

1-2 30

2-3 15

3-4 10

4-5 5

13
 5-8 3

8-10 2

10-15 1

Разом 86

Варіанти можуть виражатися числами додатними і від’ємними, абсолютними і відносними.

Частоти можуть бути виражені абсолютними і відносними величинами.
Сума всіх частот ряду називається обсягом варіаційного ряду.
Прийоми побудови рядів розподілу такі самі, як і статистичного групування. Ряди розподілу
дають первинну характеристику масової статистичної сукупності, вони визначають межі й
можливості застосування інших статистичних методів (середні, мода, показники варіації тощо). У
цьому і полягає значення рядів розподілу.

3. Табличний метод
Як правило, результати статистичного зведення і групування даних відображаються за
допомогою статистичних таблиць, які частіше використовуються у офіційній звітності, і за
допомогою графіків.
Статистична таблиця – це форма найраціональнішого, наочного і систематизованого викладу
результатів зведення та групування статистичного матеріалу. В таблицях дані спостереження
сприймаються більш компактно, виразно і рельєфно.
Однак, таблиця множення, лист опитування соціологічного дослідження тощо можуть мати
табличну форму, але ще не є статистичними таблицями.
Статистичну таблицю від інших табличних форм відрізняє наступне:
– вона повинна містити результати підрахунку емпіричних даних;
– вона є підсумком зведення первісної інформації.
За своєю структурою статистична таблиця складається із певної кількості горизонтальних рядків і
вертикальних граф (колонок, стовпчиків). Рядок таблиці – це числові дані, які розташовані по
горизонталі, а графи – по вертикалі. Перетинання граф і рядків утворює клітини таблиці, в яких
зосереджена цифрова інформація.
Сукупність горизонтальних рядків і вертикальних граф без наведених числових даних утворює
тільки макет статистичної таблиці. Якщо на перетині граф і рядків записати цифри, то
отримуємо повну статистичну таблицю.
Цифровий матеріал може бути представлений абсолютними (загальна кількість засуджених),
відносними (коефіцієнт злочинної активності чи злочинної інтенсивності) і середніми (середня сума
позовів, які розглядалися судами) величинами.
У випадку необхідності таблиці можуть супроводжуватися примітками, які використовуються з
метою пояснення заголовків, методики розрахунку деяких показників, джерел інформації тощо.
За логічним змістом таблиця являє собою "статистичне речення», основними елементами якого
являються підмет и присудок.
Назва таблиці (загальний заголовок)
Присудок Найменування граф (верхні заголовки)
Підмет

1 2 3 4 ...

Найменування 1

14
 2
рядків
(бічні заголовки)
3

Підсумкова
Підсумковий рядок
графа
Статистичний підмет – це об’єкт вивчення (або якась його частина, перелік одиниць сукупності),
який описується, характеризується в таблиці числовими показниками.
Присудок – це перелік показників, якими характеризується підмет.
Тобто підмет – це те, що характеризує таблиця, а присудок – чим характеризується підмет.
Зазвичай статистичні таблиці розташовують так, що підмет знаходиться у лівій частині таблиці, а
присудок формує верхні заголовки таблиці і зміст граф.
В практиці статистичного аналізу використовуються різні види статистичних таблиць, які
відрізняються різною кількістю і характером сукупностей, різною побудовою підмета і присудка,
структурою і співвідношенням ознак, які їх формують.
Статистичні таблиці
(залежно від структури і побудови підмета)
Складні

Прості

перелікова групові комбінаційні

територіальна

хронологічна

Проста – це таблиця, у якій підмет немає групувань. До простих таблиць належать таблиці, в
підметі яких міститься перелік об’єктів, хронологічних дат, періодів, адміністративних та
територіальних одиниць без будь-якого групування.
Прості таблиці це лише підсумкові таблиці. Вони не дають можливості виявити ні типи
досліджуваного явища, ні його структуру, ні проаналізувати зв’язки і взаємозалежності між
окремими ознаками. Як правило, вони мають описовий характер.
Прості таблиці бувають переліковими  (Таблиця 1), територіальними (Таблиця
2), хронологічними (Таблиця 3). Хоча цей поділ можна вважати умовним, оскільки ці види можуть
поєднуватися.

Таблиця 1 – Надходження справ і матеріалів за видами судочинства

До судів першої інстанції надійшло I півріччя 2016 року
Справ і матеріалів кримінального судочинства 288793
Справ і матеріалів адміністративного судочинства 94713
Справ і матеріалів цивільного судочинства 802048
Справ і матеріалів про адміністративні правопорушення 2848749
Справ і матеріалів господарського судочинства 144195
15
 Інших справ і матеріалів 944
Усього 4179442

Таблиця 2 – Склад кадрів місцевих загальних судів (станом на 01.01.2017)

Працює
Суддів за Вакантні
№ Область суддів у Укомплектованість %
штатом посади
з/п (регіон) судах
1 2 3 4
Автономна
1 211 169 42 80,09
Республіка Крим
2 Вінницька 169 164 5 97,04
3 Волинська 96 90 6 93,75

...
25 Чернігівська 133 114 19 85,71
26 м. Київ 254 242 12 95,28
27 м. Севастополь 38 32 6 84,21
Військові суди
31 Центрального 29 27 2 93,10
регіону
Військові суди
32 0 0 0 0,00
Західного регіону
Військові суди
33 0 0 0 0,00
Південного регіону
Військові суди
Севастопольського,
34 25 25 0 100,00
Сімферопольського
гарнізонів

Усього 4676 4227 449 90,40

Таблиця 3 – Правопорушення

Рік Всього зареєстровано злочинів

2010 566350
2011 527812
2012 491754
2013 428149

16
Групова – таблиця, у якій підмет поділений на групи за однією ознакою (ряди розподілу). В цих
таблицях присудок – це кількість одиниць, що входять до кожної групи.
Комбінаційною називається статистична таблиця, у якій підмет поділяється на групи за однією
ознакою і на підгрупи за іншою (аналітичні групування).
Комбінаційні таблиці мають важливі аналітичні властивості, оскільки вони детальніше
характеризують досліджувані явища. Аналіз правових явищ стає більш поглибленим, коли
застосовуються комбінаційні таблиці, які дають змогу одержати більш різнобічне уявлення щодо
досліджуваної сукупності, а також простежити взаємозв’язок між ознаками-факторами.
У присудку статистичної таблиці, як вже зазначалося, наводяться показники, які характеризують
об’єкт, що вивчається. Цю характеристику можна давати невеликим числом показників або цілою
системою показників.

По структурній будові присудка розрізняють статистичні таблиці з простою і складною його

розробкою.

При простій розробці присудка показник, який визначає його, не підрозділяється на підгрупи, і

підсумкові значення виходять шляхом простого підсумовування значень по кожній ознаці окремо
незалежно один від одного. Прикладом простої розробки присудка можуть бути Таблиці 1-5, які
наводилися вище.

Складна розробка присудка припускає розподіл ознаки, що формує його, на підгрупи.

Проте складна розробка присудка може привести до безмірного збільшення розмірності
статистичних таблиць, що, у свою чергу, знижує їх наочність, читання і аналіз.
Тому дослідник при побудові статистичних таблиць повинен керуватися оптимальним
співвідношенням показників присудка і враховувати як позитивні, так і негативні моменти складної
розробки показників присудка.
Статистичні таблиці як засіб наочного і компактного представлення цифрової інформації повинні
бути також статистично правильно оформлені.
При оформленні таблиці потрібно дотримуватися таких вимог:
1. Заголовок кожної графи повинен розташовуватися безпосередньо над нею.
2. Усі колонки і рядки повинні мати заголовки.
3. Заголовок таблиці має бути стислим і відображати її зміст.
4. Заголовки колонок (граф) пишуть з великої літери, а підзаголовки – з малої.
5. При перенесенні таблиці на інші сторінки заголовок розміщують тільки на першій сторінці, на
наступних пишуть слово "Продовження". Якщо в тексті кілька таблиць, зазначають: "Продовження
табл. 1", "Продовження табл. 2" тощо.
6. У таблиці не повинно бути порожніх колонок (граф). Дані, що повторюються в кожному рядку
колонки (графи), виносяться в тематичний заголовок.
7. Не варто включати в таблицю окрему колонку (графу) "Одиниці виміру". Загальну для всіх даних
одиницю виміру вказують у відповідному рядку.
8. Текст рядків починають з великої літери.
9. Особливу увагу необхідно звертати на розташування цифрових даних: одиниці слід
розташовувати під одиницями, десятки – під десятками тощо.
10. Примітки складають у таблиці окрему колонку (графу), якщо вони стосуються даних усіх або
більшості рядків.
11. Таблиця повинна бути якомога компактнішою.
12. Якщо показників підмета і присудка в таблиці багато, то рядки і колонки (графи) слід
пронумерувати.
13. При заповненні таблиці доцільно використовувати такі умовні позначення:
/ – / - явище відсутнє;
/... / - відсутні дані про величину явища;
/ х / - клітинка не заповнюється.
14. Дані в межах однієї колонки (графи) повинні бути округлені з однаковою точністю.
17
 15. У таблиці підводяться необхідні підсумки за групами (разом) і в цілому (усього).
Аналізу статистичних таблиць передує етап ознайомлення – їх читання.
Читати статистичну таблицю потрібно з підсумків. Аналіз проводять від загального до часткового:
спочатку дається загальна характеристика сукупності за підсумками, потім окремих груп і підгруп.

4. Графічний метод
Статистичний графік – це рисунок (креслення), який описує статистичні сукупності (їх обсяг,
структуру, зміст в часі, розподіл в просторі) умовною мовою геометричних образів або знаків.
Статистичний графік повинен містити такі основні елементи:
1) поле графіку;
2) графічний образ;
3) орієнтири простору;
4) масштабні орієнтири;
5) експлікацію (легенду) графіку.

Поле графіка - це простір, в якому розміщуються геометричні або інші графічні знаки, що
утворюють графік. Поле графіку  характеризує його формат, тобто розмір пропорції сторін. Розмір
графіку залежить від його призначення. Вважається, що найбільш оптимальним для глядача графіку
є співвідношенням сторін від 1:1,3 до 1:1,5. У багатьох випадках зручною є квадратна форма
графіка. Ідеальні графіки прямокутної форми зі співвідношенням сторін 3:5, 5:8, 8:13 і т. д. Такі
співвідношення сторін відомі під назвою "правило золотого перетину", згідно з яким висота
прямокутника відноситься до його основи як основа до висоти плюс основа. Якщо статистичні
графіки представлені у формі рівнобічного трикутника, то його основа повинна відноситися до
висоти, як 1:3.
Слід відзначити, що розмір графіка повинен відповідати його призначенню.

Графічний образ (геометричні знаки) – це сукупність знаків, за допомогою яких зображуються
статистичні дані. Це основа графіку. Знаки можуть бути різними: лінії, точки, площинні
геометричні фігури (прямокутники, квадрати, круги), об’ємні геометричні фігури, а також іноді й
негеометричні фігури у вигляді силуетів або рисунків предметів. Статистичні дані можна зобразити
за допомогою різних графічних образів, тому вони мають відповідати меті графіку і бути найбільш
виразними для зображення даних.

Орієнтири простору (просторові орієнтири)  визначають розміщення графічного образу на

полі графіку. Вони можуть мати вигляд системи координат або географічних орієнтирів (контури
річок, лінії берегів, морів) або адміністративних кордонів.

Масштабні орієнтири за допомогою системи масштабних шкал надають графічному образу

кількісне значення. Масштабною шкалою називають лінію, окремі точки якої можуть бути
прочитані як певні числа відповідно до прийнятого масштабу. Масштаб графіку – це умовна міра
переведення числової величини в графічну. Масштабні шкали можуть бути прямолінійними і
криволінійними (круговими), рівномірними і нерівномірними. У статистичних графіках частіше за
все застосовуються прямолінійні шкали, а криволінійні – у секторних діаграмах. Шкала є
рівномірною, коли рівним числовим інтервалам відповідають рівні графічні інтервали, тобто якщо
числа збільшуються удвічі, то й відрізки також збільшуються удвічі. Масштаб рівномірної шкали –
це лінійна міра, тобто кількість міліметрів у відрізку, який прийнято за одиницю числового
значення статистичного показника. Чим довше відрізок, який прийнято за числову одиницю, тим
крупніше масштаб. Масштаб обчислюють шляхом ділення довжини масштабної шкали на макси-
мальний розмір відображуваного показника.
Якщо рівним інтервалам відповідають нерівні графічні інтервали, то масштабна шкала буде
нерівномірною. В статистичних графіках як нерівномірні шкали застосовуються логарифмічні
шкали, в яких відрізки пропорційні не числам, а їх логарифмам.

18
 Експлікація (легенда) графіку –  це словесне пояснення розміщення на графіку геометричних
фігур та способів зображення, його змісту. Експлікація графіку включає до себе: назву
графіку(загальний заголовок), словесні пояснення умовних позначень, окремих елементів графічного
образу, назву одиниць виміру параметрів, надписи вздовж масштабних шкал тощо. Загальний
заголовок графіку повинен в стислій формі розкривати основний зміст зображених даних.
Експлікація графіку – це другий основний елемент графіку після графічного образу, тому що без
нього графік не можна прочитати і зрозуміти.

Графіки в статистиці використовуються головним чином з метою:

1) порівняння однойменних показників різних об’єктів або територій;
2) характеристики структури явищ та їх структурних зрушень;
3) характеристики варіаційних рядів розподілу;
4) вивчення зміни величини явища в часі;
5) вивчення взаємозалежності між явищами;
6) наочного зображення розподілу явищ по території.

Види графіків.
Залежно від мети графіка, його кількісної бази і геометричних знаків, які будуть
застосовуватися графіки бувають різних видів.
Існує багато видів і способів графічних зображень статистичних даних. Їх класифікація
заснована на ряді ознак.
Так, за формою графічного образу графіки розрізняють:
- лінійні: статистичні можуть використовуватися для зображення рядів динаміки,
криві; зображення зміни структури явища; характеристики
виконання плану, а також для вивчення кореляційних
зв’язків між явищами.
- площинні: • стовпчикові;
• стрічкові;
• квадратні;
• кругові;
• секторні;
• фігурні;
• точкові;
• фонові;
- об’ємні: поверхневий
розподіл

За способом побудови і задачі зображення графіки розрізняють:

- діаграми (рисунок, на ? діаграми порівняння; Діаграма – це такий рисунок, на
якому статистичні дані ? діаграми динаміки; якому статистичні дані зображують
зображують за ? структурні діаграми; за допомогою геометричних фігур
допомогою геометричних (ліній, стовпчиків, точок тощо).
фігур (ліній,
стовпчиків, точок тощо)
- статистичні карти: ? картограми; На картодіаграмі статистичні дані
? картодіаграми. зображують за допомогою різних
фігур на географічній карті або
плані місцевості. На картограмі ве-
личину статистичних показників
19
 зображують шляхом штрихування
або розфарбування відповідної
території на географічній карті або
плані місцевості.
Розглянемо діаграми, які найчастіше використовуються в правовій статистиці для зображення
статистичних даних.

Для побудови лінійного графіку використовується система прямокутних координат. На

горизонтальній осі в прийнятому масштабі відкладається час (або факторні ознаки, якщо вивчається
кореляційна залежність), а по вертикальній осі дані ряду динаміки (або розміри результативної
ознаки). По відмітках на обох осях визначають місцезнаходження точок на полі діаграми (точки
перетину ліній). Послідовно з’єднуючи їх прямими лініями, одержуємо ламану лінію. При цьому
слід точно додержуватися масштабу як для рівнів ряду динаміки, так і для часу.
Лінійні діаграми мають позитивну властивість – на одному графіку можна побудувати декілька
ламаних ліній, які характеризуватимуть різні показники.

Стовпчикові (стрічкові) діаграми застосовуються для порівняння показників, характеристики

динаміки явища та його структури.
20
 Щоб побудувати стовпчикову діаграму для характеристики порівняння і динаміки явиш, слід
накреслити прямокутну систему координат. Кожне значення порівнюваного показника
зображується у вигляді вертикального прямокутного стовпчика. Основи всіх стовпчиків
розташовані на горизонтальній осі координатної системи, тобто на осі абсцис. Ширина кожного
стовпчика береться довільна, але обов’язково однакова. Довжина кожного стовпчика залежить від
величини показника, який нанесено у відповідному масштабі по осі ординат. Проміжки між
стовпчиками також слід робити однакові. Стовпчики обов’язково повинні бути заштриховані або
зафарбовані. Загальна кількість стовпчиків має відповідати загальній кількості об’єктів або
проміжків (моментів) часу. Але якщо показників значна кількість, то для наочності треба будувати
не більше 8–10 стовпчиків.
Крім того, виділяють частину поля графіку (зверху або знизу) для нанесення загального
заголовка графіку.
За цими ж даними можна побудувати стовпчикову діаграму, яка характеризуватиме кількість
зареєстрованих в Україні злочинів в окремі роки. Приймемо масштаб по осі ординат – 100 тис.
злочинів в 1 см. Після вибору масштабу на масштабній шкалі наносимо масштабні штрихи і
проставляємо їх цифрові позначення.
Рисунок дасть наочне уявлення про роки, і які відбувалося зростання і зменшення рівня
злочинності в Україні.
Якщо стовпчики розташовані не по вертикалі, а по горизонталі, діаграма
називається стрічковою. Порядок побудови стрічкових діаграм такий же, як і стовпчикових, тільки
масштаб розміщується по осі абсцис, а не по осі ординат.
 

https://www.pravda.com.ua/columns/2016/03/14/7101961/
Стовпчикові діаграми можуть бути застосовані і для характеристики структури
явища. Відносні величини структурі характеризують відношення частини явища до
цілого. Підсумувавши усі частини, ми одержуємо або 100 %, або 1 (якщо частки
виражаються у коефіцієнтах). Для побудови стовпчикових (стрічкових) діаграм
структури статистичні дані краще наводити у відсотках. Висота стовпчика прий-
мається за 100 %, а його частки визначаються відповідно до обчислених відсотків, і
виділяються різним штрихуванням або фарбуванням.
 

21
 (за формою графічного образу це  площинний стовпчиковий  графік, а за способом побудови і
задачі зображення – діаграма структури)

При побудові такого графіку треба обов’язково (як правило, під графіком) навести умовні
позначення окремих частин структури явища. Спочатку слід вирішити, яка частина явища матиме
найтемніше фарбування (та, яка зустрічається найчастіше, або навпаки). Як правило, та частина
явища, яка зустрічається найчастіше, фарбується темнішою фарбою або більш густішим
штрихуванням.
Якщо на графіку побудувати декілька структурних стовпчиків, то такий графік буде одночасно
давати наочне уявлення не тільки про структуру явища, а й про структурні зрушення, які мали
місце в цьому явищі за досліджуванім проміжок часу.
У правовій статистиці можна побудувати стовпчикові діаграми, які даватимуть уявлення про
структуру кримінальних, цивільних та адміністративних справ за їх видами структуру осіб, які
вчинили злочини, позивачів, відповідачі) та засуджених за різними ознаками – статтю, віком, роду
занять тощо.
Квадратні та кругові діаграми. Іноді для порівняння статистичних даних, які значно
відрізняються, їх зображують за допомогою квадратів та кругів. Оскільки площа квадратів
дорівнює квадрату його сторін, а площа круга пропорційні квадрату його радіуса, то при побудові
таких діаграм порівнюваних величин спочатку треба обчислити корінь квадратний і на базі цих
величин побудувати сторону квадрата або радіус круга відповідно до прийнятого масштабу.
На відміну від стовпчикових діаграм масштаб можна не вказувати, але їх слід обов’язково
будувати на одній основі і в середині кожної фігури повинно бути написано те число, яке
відображує та чи інша фігура. Фігури треба заштрихувати або зафарбувати. Зрозуміло, що

22
 співвідношення квадратів або кругів оцінити важче, ніж стовпчиків, а побудова їх є більш
складною, тому вони в правовій статистиці, як правило, не використовуються.
Секторні діаграми.  У правовій статистиці секторні діаграми широко застосовуються для
зображення структури явища (структури злочинності за різними показниками а також структури
цивільно-правових та адміністративних явищ), тому що вони найбільш виразно характеризують чи
стини цілого. Секторна діаграма – це круг, який поділено на сектори, розмір котрих відповідає
величині даної частини цілого. Побудувати її неважко. Площу круга приймають за 100%, тоді 3,6°
відповідатиме одному відсотку. Множенням кожної частини цілого у відсотках на 3,6° обчислимо
величину центральних секторів у градусах, які і відкладемо на діаграмі. Кожну частину цілого при
цьому треба заштрихувати або зафарбувати по-різному і під графіком навести умовні позначення.
 

Картограми та картодіаграми. Для порівняння однойменних явищ в просторі використовують

також картограми та картодіаграми. При їх побудові геометричні образи і умовні позначення
розташовуються на географічній карті або плані місцевості.
Картограмою називається географічна карта (зазвичай контурна), на якій інтенсивність
поширення зображуваного явища (наприклад, коефіцієнта злочинності) показують різним
штрихуванням або розфарбуванням. Більш темні і яскраві фарби позначають, що явище
зустрічається частіше а світлі – менше. Таким чином можна наочно зобразити «географію
злочинності» в державі, а також розповсюдження цивільних спорів на 10 тис. населення тощо. Іноді
на карти наносять абсолютні дані у вигляді точок, кожна з яких означає одну й ту ж величину.

23
https://www.volynnews.com/news/extreme/karta_zlochynnosti_v_ukrayini_sered_ukrayinomovnykh__zlochyntsiv_menshe/
Картодіаграмою  називається географічна карта, на якій абсолютні дані зображуються по
окремих територіях за допомогою геометричних образів (прямокутників, кругів та ін.) в масштабі з
метою наочності виявлення розміру явища. У правовій статистиці вони використовуються дуже
рідко.
Для того, щоб побудувати графік для даних, які представлені як варіаційні ряди
розподілу використовується гістограма, полігон та кумулята.
Варіаційні ряди розподілу зображуються графічно у вигляді лінійних або площинних діаграм у
системі прямокутних координат. По осі абсцис відкладаються значення варіантів, а по осі ординат –
абсолютні або відносні значення частот.
Інтервальний ряд зображується у вигляді гістограми. При цьому по осі абсцис відкладають
інтервали значень ознаки, що належать до окремих груп, а по осі ординат – прямокутники, висота
яких відповідає чисельності групи, або її питомій вазі у загальній сукупності.
Полігон (многокутник) застосовується переважно для зображення дискретних рядів розподілу.
Цей графік має вигляд не стовпчиків, а многокутника. Будується він також в прямокутній системі
координат. По осі абсцис відкладаються значення дискретної ознаки, а по осі ординат – частоти.
Точки послідовно з’єднуються і набувають вигляду ламаної лінії. Для кращого розуміння графіку
його рекомендується замикати, тобто з’єднувати крайні точки полігону з віссю абсцис.
Гістограму дуже легко перетворити в полігон. Для цього необхідно послідовно з’єднати усі
середні точки верхніх ліній кожного стовпчика і одержану ламану лінію з’єднати з віссю абсцис.
Полігон розподілу також можна перетворити в гістограму: для цього потрібно відповідно
розмістити стовпчики.
Кумулята. Іноді ряди розподілу представляють у вигляді т. з. кумулятивних рядів, які
створюють на підставі накопичення частот. Такі графіки носять назву кумуляти або огіви. До
частоти кожної варіанти додаються частоти всіх попередніх (менших за величиною) варіант.
Кумулятивні ряди використовують коли потрібно знати скільки одиниць (або %) сукупності мають
значення ознаки, що не перевищують певної величини. Максимальне значення кумуляти досягає
100% (коли охоплена вся сукупність).
Для побудови кумуляти цього на осі абсцис слід відкласти значення варіантів або межі
інтервалів, а по осі ординат–відповідні частоти наростаючим підсумком. Одержані точки треба
з’єднати плавною лінією, тобто плавною кривою, яка має назву кумуляти, або кумулятивної кривої.
Кумулята дає змогу графічно визначити медіану. Для цього потрібно через середину найбільшої
ординати, яка відповідає загальній кількості одиниць сукупності, провести пряму лінію паралельно
осі абсцис. Абсциса точки перетину цієї прямої лінії з кумулятою і дає значення медіани.

5. Метод відносних величин

24
Відносна величина – це узагальнюючий показник, який характеризує кількісне співвідношення
двох порівнюваних величин. Порівнюватися можуть або абсолютні, або відносні, або середні
величини. Найчастіше в правовій статистиці порівнюють абсолютні величини. При проведенні
порівняння (обчислення відносної величини) середніх або відносних величин слід обов`язково
перевірити їх та впевнитися в тому, що їх обчислювали за однаковою методикою, а якщо це не
так, то їх порівнювати не можна.

Поняття відносної величини якраз підкреслює те, що її ми завжди одержуємо в результаті

ділення однієї величини на іншу. При обчисленні відносних величин одна із порівнюваних
величин (знаменник дробу) має назву основи або бази порівняння. Чисельник дробу – це
величина, яка порівнюється. Результат ділення показує, яка частина однієї величини входить до
складу іншої, або в скільки разів одна величина більше за іншу, або яке співвідношення між
ними. Наприклад, якщо в 2018 р. в Україні було зареєстровано 84 випадки бандитизму, а в 2017
р. – 78 злочинів, то відносна величина зміни кількості зареєстрованих випадків бандитизму
склала ((84 : 78) х 100 = 107,7 %), кількість зареєстрованих випадків бандитизму у 2018 р. зросла
по відношенню до 2017 р. на 7,7 %.

Види відносних величин

Залежно від мети дослідження, техніки їх побудови розрізняють такі види відносних
величин:
- динаміки,
- виконання плану,
- структури,
- координації,
- інтенсивності,
- порівняння.
Деякі автори наводять інші види класифікації відносних величин:
1)відношення, які характеризують структуру сукупності, або відношення розподілу;
2) відношення частки до цілого, або відношення інтенсивності;
3) відношення, які характеризують динаміку;
) відношення, які характеризують виконання плану;
5) відношення ступеня та порівняння.
Відносна величина динаміки характеризує зміну розміру явища в часі. При цьому
показник початкового, попереднього періоду приймається за базу порівняння і дорівнюється
одиниці або 100%, а показники наступних періодів порівнюються по відношенню до бази
порівняння. В результаті ми одержуємо значення зміни явища у відсотках або коефіцієнтах.
Обчислені показники мають назву темпів зростання або зниження.
У загальному вигляді формулу обчислення відносної величини динаміки можна записати в
наступному виді:
дані звітного (поточного) періоду х 100 %
дані попереднього (базисного) періоду
Якщо ми маємо дані за декілька періодів часу, то виникає питання: рівень якого періоду
приймати за базу порівняння? Відносні величини динаміки можна обчислити базисним і
ланцюговим способами. Залежно від застосування того чи іншого способу змінюється база
порівняння.
Базисні відносні величини динаміки характеризують зміну явища за тривалий проміжок
часу. При такому способі обчислення показників кожний їх рівень співвідноситься до першого
(початкового) рівня, в результаті чого ми одержуємо цілу низку показників по відношенню до
першого (початкового) рівня. Цей спосіб застосовується в науковому аналізі динаміки розвитку
явищ, тому що значення одержаних показників істотно залежить від того, рівень якого періоду
взято за базу порівняння. При цьому способі обчислення дані базового періоду виконують роль
сталої нерухомої бази порівняння. Як правило, дані беруться за рік. Можна його вибирати
довільно, але виходячи із завдання порівняння.
25
 Ланцюгові відносні величини динаміки одержують шляхом зіставлення кожного
наступного рівня показників з попереднім періодом, що дає змогу проаналізувати реальні зміни
явища в часі за короткі його проміжки. На одержані дані аж ніяк не впливає вибір бази
порівняння. Величина одержаних показників характеризують дійсну зміну явища в часі. Цей
спосіб обчислення відносних величин динаміки найчастіше застосовується в практичній
діяльності правоохоронних органів (наприклад, порівнюються чотири місяця цього року з
даними за чотири місяці попереднього року для оперативного керівництва; для статистичного
дослідження порівнюють піврічні і щорічні дані між собою).
Відносну величину виконання плану одержуємо шляхом множення фактичного
виконання плану на 100 % і діленням на планове завдання У загальному вигляді формула цього
показника буде мати такий вид:
Фактичне виконання плану х 100 %
Планове завдання
Наприклад, за штатним розкладом по плану на підприємстві повинні були працювати 400
чоловік, фактично працювало 396 чоловік. Відносна величина виконання плану склала 98,8 %
(396 : 400).
Відносна величина структури характеризує внутрішній склад явища. Її обчислюють як
відношення частини до цілого. У загальному вигляді вона характеризує питому вагу частки у
цілому.
Формулу відносної величини структури можна записати у такому виді:
частина сукупності х 100 %
уся сукупність
Відносні величини структури найчастіше обчислюють і використовують у відсотках, іноді в
коефіцієнтах. Якщо при обчисленні відносної величини структури наведено перелік усіх
складових частин сукупності, то відносні величини структури в сумі повинні скласти 100 % або
одиницю.
Якщо навести дані за декілька періодів, то можна виявити зміни у структурі явища. Можна
аналізувати структуру явища і в різних країнах. Якщо, наприклад, аналізувати структуру
кримінальних злочинів в різних країнах, то в цьому випадку кримінальне законодавство не
повинно відрізнятися. Тому, як правило, ніколи не порівнюють структуру правових явищ в
територіальному розрізі, тобто в різних країнах світу.
Але можна порівнювати структуру зареєстрованих злочинів в окремих територіальних одиницях
країни, тому що розходження в них свідчить про рівень криміногенності окремих територій та
різницю між ними.
Відносна величина структури застосовуються частіше, ніж інші відносні величини, тому
що вона дає змогу зрозуміти склад різних правових явищ. Можна обчислити відносну величину
структури за всіма видами класифікацій, які застосовуються в правовій статистиці. Так, в
кримінально-правовій статистиці застосовуються відносні величини структури злочинності за
кримінально-правовими, соціально-демографічними та кримінологічними ознаками. Відносні
величини структури дають відповідь на запитання, які види кримінальних злочинів, цивільних
справ та адміністративних правопорушень реєструються найчастіше в тій чи іншій області
країни, яка структура осіб, які вчинили злочини, обвинувачених і засуджених за різними
ознаками – віком, статтю, родом діяльності тощо.
Відносна величина структури найчастіше зображується за допомогою секторних і
стовпчикових діаграм.
Відносна величина координації характеризує співвідношення окремих частин
сукупності. Для того щоб її обчислити, слід одну із частин сукупності прийняти за базу
порівняння, а усі інші співвіднести до цієї частини. Застосування відносної величини координації
дає змогу встановити і проконтролювати додержання необхідних пропорцій між окремими
частинами сукупності.
У загальному виді формулу обчислення відносної величини координації можна записати у
такому вигляді:
частина сукупності
інша частина сукупності
26
Прикладами відносної величини координації можуть бути показники, які характеризують
співвідношення сільського і міського населення, скільки припадає мешканців міста на 100
мешканців села або навпаки; скільки припадає жінок на 100 чоловіків або навпаки; скільки
припадає інженерно-технічного персоналу на 100 робітників.
У правовій статистиці ці показники найчастіше застосовуються з метою перевірки відповідності
співвідношення складових частин сукупності реальності. Їх можна використовувати і для
обчислення тієї кількості окремих видів злочинів, які можуть мати різний рівень латентності, їх
можна зареєструвати більше або менше, наприклад, хуліганство або порушення правил до-
рожнього руху. При проведенні різних видів перевірок реєстрації злочинів застосовують
відносну величину координації у вигляді сталого співвідношення кількості окремих видів
злочинів до кількості умисних вбивств. Аналогічно використовуються відносні величини
координації й в інших галузях правової статистики.
Відносна величина інтенсивності характеризує, як часто зустрічається досліджуване
явище у певному середовищі, у чисельнику дробу ми маємо величину явища, а в знаменнику –
розмір середовища, в якому існує це явище.
Відносні величини цього виду можуть мати найменування на відміну від інших видів відносних
величин. Прикладом відносних величин інтенсивності є показник щільності населення (скільки
припадає населення на один квадратний кілометр території), коефіцієнти народжуваності,
смертності, кількість лікарів на 10 тис. населення, кількість лікарняних ліжок на 10 тис.
населення, кількість вчителів на певну кількість населення.
При обчисленні відносної величини інтенсивності велике значення має вибір бази
порівняння, тому що за неї слід приймати лише ті сукупності, в яких можуть існувати і
розвиватися досліджувані явища. Так, порівнювати і обчислювати коефіцієнт письменності
населення можна лише по відношенню до населення, яке має вік більше семи років, хоча
зрозуміло, що якась частина населення навчилась писати і читати ще до того, як почала вчитися в
школі.
Відносна величина інтенсивності широко застосовується і в правовій статистиці. Деякі
вчені вважають, що тільки в кримінально-правовій статистиці можна обчислити приблизно 250
різних коефіцієнтів інтенсивності. Найчастіше застосовуються два види показників: коефіцієнт
злочинної активності та коефіцієнт злочинної інтенсивності.
Коефіцієнт злочинної активності характеризує, як часто зустрічаються серед населення
даного регіону особи, які вчинили злочин. Їх порівнювати можна лише по відношенню до
населення старше 14 років, яке може нести кримінальну відповідальність відповідно до чинного
законодавства України.
Коефіцієнт злочинної інтенсивності характеризує, як часто вчиняються злочини на тій
чи іншій території. Обчислюється він як відношення кількості зареєстрованих злочинів до усього
населення і помножується одержаний показник на 10 тисяч населення.
Коефіцієнт злочинної інтенсивності також можна обчислювати по відношенню до певної
чисельності населення: або до усього населення, або до населення у віці старше 16 років, або до
населення старше 14 років. Найбільш зрозумілим є показник, який ми навели раніше, як
співвідношення до усього населення, тому що потерпілою від злочинів може бути особа в будь-
якому віці.
У цивільно-правовій статистиці застосовуються показники поширення цивільних спорів
на 10 тис. населення. Якщо ми обчислюємо поширення окремих видів цивільних справ, то
завжди беремо різні категорії населення. Аналогічно обчислюються і відносні величини
інтенсивності в адміністративно-правовій статистиці.
Відносна величина порівняння характеризує співвідношення однойменних показників,
які відносяться до різних територій, але обов`язково до одного періоду або на якусь одну дату.
Цей показник можна застосовувати для обчислення характеристики зміни явищ в просторі, для
порівняння різних територіальних одиниць в певний проміжок часу. Він характеризує на скільки
відсотків або коефіцієнтів одна величина більше ніж інша.
Специфічним є те, що при обчисленні цього виду відносної величини ми можемо порівнювати
між собою не тільки абсолютні, але й відносні та середні величини.

27
 Відносні величини порівняння можуть бути графічно зображені за допомогою різних видів
діаграм. Найчастіше застосовують кругові та квадратні діаграми, тому що вони дозволяють
наочно побачити співвідношення величин.

6. Метод середніх величин

Середня величина в статистиці – це узагальнюючий показник, який характеризує типовий
розмір ознаки якісно однорідної сукупності в конкретних умовах простору і часу.

Для свого розрахунку середня величина вимагає двох конкретних параметрів:

- загального обсягу ознаки по сукупності;
- чисельності сукупності.

ПРИКЛАД – розрахунок середньої зарплати вимагає знання всього фонду оплати праці
(загальний обсяг ознаки) і чисельності працівників. Для розрахунку середньої величини нам не
потрібна інформація про значення ознаки у окремих елементів – нам потрібна величина
загального обсягу ознаки по сукупності і чисельність елементів в сукупності.

У правовій статистиці середні величини використовуються для обчислення:

- середнього терміну розгляду справ,
- середньої кількості справ на одного працівника суду,
- середньої чисельності осіб, що припадають на одну кримінальну справу,
- середнього віку засуджених.
За допомогою середніх величин можна порівняти судову практику призначення карних покарань
у двох районах (областях), схожих за рівнем і структурою злочинності.

Види середніх величин

Всі середні величини розподіляються на два класи:

Ступеневі середні залежно від наявної вихідної інформації можуть

бути простими та зваженими.
Проста середня застосовується коли представлені незгруповані дані і має такий вигляд:

     ---де   х – середня певного ступеня; m – показник ступеня середньої, Хі – варіанта або значення
ознаки, яка має різне значення в досліджуваній сукупності, n – число варіант (число одиниць
сукупності); ? – знак суми (сігма велика).

28
 При розрахунку середнього віку засуджених, середнього строку позбавлення волі, середнього
навантаження на одного суддю одна і та ж варіанта (Х) може повторюватися декілька разів, декілька
десятків разів або навіть тисяч разів, тобто повторюватися з тією чи іншою частотою.
Тому якщо дані представлені згруповано, то до вказаної формули вводиться символ f – частота і
розрахунок проводиться за формулою зваженої середньої, загальний вигляд якої такий:

 __
де   х – зважена ступенева середня; Хі – варіанта усереднюваної ознаки, або середина
інтервалу, m – показник ступеня середньої, fі– частота, яка показує скільки разів зустрічається
варіанта.
Отже, можна сказати, що вибір звичайної середньої або зваженої визначається тим статистичним
матеріалом, який необхідно проаналізувати.
Правильну характеристику сукупності з варіаційної ознаки у кожному окремому випадку дає
тільки один цілком визначений вид середньої. Він зумовлений існуючими зв’язками між середньою
та елементами, від яких вона залежить.
Формально середніх є безкінечно багато, але практичне застосування мають не більше десятка
з них, які по суті є різним проявом двох: середньої арифметичної, та середньої геометричної.
Крім ступеневих середніх величин, у правовій статистиці застосовуються структурні середні
величини, які є описовими характеристиками ряду розподілу ознаки – мода(Мо) і медіана(Me).
 
Ступеневі середні
Залежно від мети дослідження обирається вид ступеневої середньої (арифметичної, геометричної
тощо)

Середня арифметична являє собою відношення сумарної величини всіх варіант ознаки до їх

чисельності.
Розглянемо розрахунок середньої арифметичної на прикладі:
29
 річне навантаження 8 суддів міського суду, що спеціалізуються на розгляді цивільних справ,
становило: 20, 40, 55, 70, 40, 20, 70, 40. Необхідно обчислити середнє річне навантаження на одного
суддю. Застосовуємо

Розрахунок проведений за середньою арифметичною простою. Вона застосовується, коли дані не

згруповані або частоти однакові.
Якщо б ці дані були представлені у такому вигляді:

При розрахунку середньої арифметичної часто не обов’язково знати вагу кожного індивідуального значення (варіант).
В офіційній статистичній звітності є сумарні розміри. На основі цих узагальнених показників можна обчислити
середню арифметичну величину.

В тому ж самому прикладі, знаючи кількість суддів (8) та їх загальне навантаження (20 + 40 + 55
+ 70 + 40 + 20 + 70 + 40 = 315) можна розрахувати їх середнє навантаження:
315 : 7 = 45 справ
Ускладнюється розрахунок середньої арифметичної, якщо дані для розрахунку представлені у
вигляді інтервального варіаційного ряду. Для цього інтервальний ряд потрібно перетворити у
дискретний, тобто визначити середину інтервалу як напівсуму мінімального та максимального
значення ознаки у кожній групі. І до формули як Хі підставляється значення середини кожного
інтервалу.
Середня геометрична величина
Деякі явища характеризуються тим, що загальний обсяг ознаки по сукупності визначається не
сумою елементів, а їх добутком.
Наприклад, у районі за 1998 рік було зареєстровано 20913 злочинів, а в 2007р.– 31308 (2007 -
1998 = 9). Середньорічний темп зростання зареєстрованих злочинів становив:

тобто з 1998 по 2007 р. злочинність щорічно збільшувалася на 4,6 %.

Якщо відомі темпи динаміки за кожний рік, то розраховується середній темп зростання за весь
період за формулою

де х1, х2, ..., хп – ланцюгові темпи динаміки; п – кількість ланцюгових темпів динаміки.
Наприклад, кількість зареєстрованих злочинів у місті збільшилася:
у 2002 р. на 13,1 %, або в 1,131 рази;
у 2003 р. на 12%, або в 1,12 рази;
30
у 2004 р. на 11,5 %, або в 1,115 рази;
у 2005 р. на 1 1 %, або в 1,11 рази;
у 2006 р. на 12%, або в 1,12 рази;
у 2007 р. на -14,4 %, або в 0,856 рази.
Середній річний темп динаміки зростання за ці роки становить:

Якщо маємо темпи динаміки явища за певний відомий період, то розрахунок роблять за першою
формулою.
Припустімо, з 1993 по 2002 р. злочинність у місті зросла в 1,5 раза. Отже, середньорічний темп
зростання злочинності можна обчислити так:

Структурні середні
Середні структурні застосовуються для вивчення внутрішньої побудови рядів розподілу, а також
для оцінки середніх величин ступеневого типу, якщо за представленою інформацією її розрахунок не
може бути виконаний.
Модою у правовій статистиці називають значення ознаки (варіанта), яка часто зустрічається в
досліджуваній сукупності (Мо).
Якщо ми звернемося до таблиці 4, то модою даного варіаційного ряду буде 40 справ, тому що
троє суддів працюють з такою кількістю цивільних справ.
У дискретному ряду розподілу модою буде варіанта, що має найбільшу частоту.
Якщо ж дані представлені у вигляді інтервального варіаційного ряду, то визначити найбільшу
варіанту ми зможемо лише для якогось певного інтервалу, а конкретне значення моди
в інтервальному ряду розподілу обчислюється за формулою:

де хо – мінімальна межа модального інтервалу;і – розмір модального інтервалу; fМо– частота

модального інтервалу; fМо-1– частота інтервалу, що передує модальному; fMo+1 – частота інтервалу, що
стоїть за модальним.
Якщо у нас є дані, що строки позбавлення волі:
до 3 років – 10 засуджених;
від 3 до 5 років – 15 засуджених;
від 5 років до 10 – 7 засуджених;
більше 10 років – 2 засуджених
Обчислимо модальне число строків позбавлення волі. Спочатку визначимо модальний інтервал.
Модальним буде інтервал 3-5 років, тому що він має найбільшу частоту fМо = 15.
Підставимо значення у формулу:

31
 Отже, найпоширеніший строк позбавлення волі – 4 роки.
Медіаною у правовій статистиці називається варіанта, що розташована в середині рангованого
ряду і поділяє його навпіл (Me).
Щоб визначити медіану в дискретному ряду з непарною кількістю членів ряду, потрібно суму
частот ділити на 2 і додати 0,5. Так визначають номер, під яким стоїть медіана в рангованому ряду
(тобто в ряду, в якому варіанти розташовані від найменшої до найбільшої по порядку).
Якщо ж в ряду парна кількість членів, то в цьому випадку медіаною буде середня із двох
центральних варіант, порядкові номера яких n:2 та n:2+1.
Наприклад навантаження 8 суддів міського суду, що спеціалізуються на розгляді цивільних
справ, становило: 20, 40, 55, 70, 40, 20, 70, 40.
Спочатку слід розташувати всі варіанти від меншої до найбільшої

В ряду парна кількість членів, тому медіаною буде середня з варіант, розташованих під 4 і 5
номером (8:2=4 і 8:2+1=5), тобто 40 справ.
В інтервальному ряду медіана обчислюється за формулою

де x0 – мінімальна межа медіанного інтервалу; f – величина медіанного інтервалу; SMe-1 , – сума

накопичених частот, що передує медіанному інтервалу fMe– частота медіанного інтервалу.
Спочатку визначаємо медіанний інтервал. Для цього суму частот ділимо навпіл i додаємо 0,5. Так
знаходимо номер, під яким повинна міститися медіана. Щоб знайти інтервал, який стоїть під цим
номером, робимо накопичення частот до потрібного номера (тобто складаємо частоти кожного
інтервалу, поки сума частот не буде дорівнювати або бути більшою за n:2+0,5, значить в останньому
інтервалі, частоту якого накопичували і знаходиться медіана ряду).
На відміну від середніх, що є своєрідного статистичною абстракцією, мода і медіана – величини
конкретні. На практиці іноді використовують моду замість середньої арифметичної або разом із нею.
Показники варіації
Середні величини дають узагальнену характеристику варіюючої ознаки досліджуваної
сукупності. Розрахувавши їх, необхідно усвідомити, наскільки вони типові, надійні та наскільки
однорідна сукупність за досліджуваною ознакою.
Статистичні сукупності можуть мати однакові значення середньої, але значно відрізнятися
коливаннями індивідуальних даних. За характером і ступенем відхилення (варіації) ознаки можна
зробити висновок щодо якісної однорідності статистичної сукупності та надійності самої середньої.
Нариклад, в одному випадку навантаження 10 суддів міського суду, що спеціалізуються на
розгляді цивільних справ, становило:
20, 40, 55, 70, 40, 20, 70, 40 справ, Х1 =44 справи,
32
 у іншому –
10, 20, 20, 10, 80, 55, 60, 100 справ, Х2 =44 справи.
Таким чином, середні величини рівні, а ряди істотно різняться між собою: перший ряд
однорідніший, а отже, i середня надійніша, ніж у другому ряду.
Вивчення варіації ознаки дає можливість визначити, які чинники і якою мірою впливають на
розмір досліджуваних ознак.
Вивчення варіації ознаки необхідно для наукової організації вибіркового спостереження,
дисперсійного і кореляційного аналізу.
Для вивчення варіації ознаки використовують такі показники:
• розмах варіації (R),
• середнє лінійне відхилення (d),
• дисперсія і середнє квадратичне відхилення (а2, о),
• коефіцієнт варіації (?),
Розмах варіації – це різниця між найбільшим і найменшим значенням ознаки:R = Хтах -Хтіп. Для
нашого прикладу:
R1 =70-20 = 50 справ,
R2 =100-10 =90 справ.
Розходження істотні: R2 R1, в 1,8 рази.
Розмах варіації відображає відхилення тільки крайніх значень ознаки, які часто бувають
нетиповими або мають випадковий характер. Тому цей показник використовують для попередньої
оцінки варіації.
Набагато точнішою буде характеристика варіації, якщо показник враховуватиме відхилення
кожної варіанти від середньої. Відхилень при цьому утвориться стільки, скільки самих варіант. Тому
для узагальненої характеристики величини усіх відхилень необхідно обчислити їх середню величину.
Розрахунок ускладнюється тим, що сума всіх відхилень варіант від середньої величини дорівнює
нулю, тому середнє відхилення варіант від середньої величини не можна обчислити як середню
арифметичну.
У зв’язку з цим знаходять середню з модулів або з квадратів відхилення, одержуючи при цьому
відповідно середнє лінійне відхилення або дисперсію.
Середнє лінійне відхилення являє собою середню арифметичну з абсолютних значень (модулів)
відхилень окремих значень варіаційної ознаки від його середнього значення.
Середнє лінійне відхилення обчислюється за такими формулами:
для незгрупованих даних

для згрупованих даних, коли частоти різні,

33
 Через ігнорування знака цей показник варіації менш популярний, ніж дисперсія і середнє
квадратичне відхилення.
Дисперсія – це середня величина із квадратів відхилень варіант, від середньої величини (? 2), а
корінь квадратний із дисперсії називається середнім квадратичним відхиленням (?).
Дисперсія та середнє квадратичне відхилення обчислюється за формулами:

Дисперсія і середнє квадратичне відхилення є найпоширенішими й загальновідомими

абсолютними показниками варіації досліджуваної ознаки.
Усі розглянуті показники варіації характеризують абсолютний розмір відхилення виражаються в
тих самих одиницях виміру, в яких виражені варіанти і середня. Для порівняльної характеристики
варіації рядів із різними рівнями застосовується відносний показник варіації – коефіцієнт варіації.
Коефіцієнт варіації – це відношення середнього квадратичного відхилення до середньої
величини, виражений у відсотках:

Він більш наочно характеризує варіацію ознаки і є певною мірою критерієм надійності середньої.
Якщо коефіцієнт варіації більший 40 % (а в деяких випадках 33 %), то це означає, що середня не
дуже надійна для даної сукупності і сукупність за цією ознакою неоднорідна.

ПИТАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗДОБУВАЧЕМ ОСВІТИ ЗАСВОЄНОГО МАТЕРІАЛУ

1. Назвіть методи правової статистики.
2. Що таке метод статистичного спостереження?
3. Назвіть види статистичного спостереження.
4. Що розуміють під поняттям «критичний час» при статистичному спостереженні?
5. У чому головна відмінність між суцільним та вибірковим спостереженням?
6. Чим відрізняються методи спостереження основного масиву та монографічне
спостереження?
7. Що таке моніторинг?
8. Як проводиться усне опитування?
9. Що може бути обєктом спостереження кримінально-правової статистики?
10. У чому полягає метод статистичного спостереження?
11. Для чого використовують метод відносних величин?
12. Що таке кореляційний метод статистики
13. Що таке одиниця спостереження?
14. Назвіть галузі статистики як науки.

34
15. Як перевіряють чи є помилки в результатах спостереження?
16. Що таке статистичне зведення та чим воно відрізняється від групування?
17. Що таке ряди розподілу та для чого вони застосовуються в правовій статистиці?
18. Охарактеризуйте табличний метод.
19. Що таке експлікація (легенда) графіка?
20. Назвіть види відносних велечин.
21. Що таке середня величина в правовій статистиці.

35