ЕКЗАМЕН СОЦМЕД МЕТОДИЧКИ

Тема: Організація та проведення статистичного дослідження
ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ПРОВЕДЕННЯ СТАТИСТИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
І АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ. У практичній діяльності лікаря та керівника органу чи

закладу системи охорони здоров’я часто виникає необхідність проведення статистичних
досліджень з метою отримання даних, які необхідні для опрацювання пропозицій з
покращення та вдосконалення медичної допомоги населенню, оцінки ефективності
профілактичних заходів та аналізу діяльності закладів та установ охорони здоров’я або
розрахунків стандартів фізичного розвитку тощо.
Тому актуальним у питаннях професійної підготовки майбутнім лікарям на
додипломному етапі їх навчання є оволодіння теоретичними знаннями та набуття практичних
навичок і вмінь з основ медичної статистики, знання методології проведення медико-
статистичного дослідження та його змісту.
II. МЕТА ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ:

А) НАВЧАЛЬНА: Набуття студентами практичних навичок та вмінь щодо правил і порядку
проведення статистичного дослідження, вивчення змісту кожного з етапів
статистичного дослідження та примінення даної методології в практичній
охороні здоров’я та науковій медичній діяльності.
Б) ВИХОВНА: Формування у студентів професійної відповідальності за правильне та

своєчасне проведення статистичних досліджень в системі охорони здоров’я та
медичного забезпечення.
ІІІ. КОНКРЕТНІ НАВЧАЛЬНІ ЦІЛІ

Студент повинен:
- з теоретичним викладом навчально-методичного та наукового

Ознайомитися (α=I)
матеріалу згідно тематики практичного заняття.
- правила й порядок проведення статистичного дослідження;
- кількість, послідовність та зміст етапів статистичного
дослідження;
- особливості проведення статистичних та соціологічних
Знати (α=II) досліджень;
- методи дослідження, що використовуються в практичній
охороні здоров’я;
- примінення в практичній охороні здоров’я результатів
виконаного статистичного дослідження;
- складати план і програму статистичного та соціологічного
- визначати необхідний обсяг спостережень та його достовірність;
- проводити розробку, зведення та аналіз статистичного
Вміти (α=III) матеріалу;
- інтерпретувати отримані результати виконаного статистичного
- опрацювати науковий матеріал та практичні рекомендації у
відповідності до отриманих даних статистичного дослідження;.
- творчо використовувати методологію статистичного
Вміти (α=IV) дослідження в практичній охороні здоров’я та науковій медичній
діяльності.
1
IV. ТЕОРЕТИЧНИЙ ВИКЛАД ТЕМИ

Вивчення стану здоров’я населення проводиться, як правило, шляхом систематичного
отримання необхідних відомостей з офіційних джерел інформації медичних закладів у
формі статистичних звітів чи окремих облікових форм, оскільки державна статистика має
можливість отримати будь-які звіти в будь-якій стадії їх розробки регулярно й систематично
за найширшою програмою, що робить даний вид дослідження основним. При цьому, важливо
є розуміти, що офіційна статистична звітність, як правило, базується на документальному
обліку (оперативно-технічному) і тому такі дослідження різняться достовірністю, повнотою й
масовістю, оскільки ці види обліку охоплюють практично всі напрями діяльності та є
суцільними.
Проте, при встановленні негативного впливу на здоров’я Людини чи відповідних груп
населення соціально-гігієнічних чи інших факторів ризику, доведення доцільності в
використанні низки медичних різноманітних технологій профілактичного, діагностичного,
лікувального та реабілітаційного ґенезу тощо вивчення цього проводиться шляхом
спеціальних статистичних досліджень, що дозволяє визначити не тільки розмір чи рівень
явища, що вивчається, але і визначає його закономірності, ефективність та якість і робить
спеціально організовані статистичні дослідження необхідними в умовах вдосконалення
функціонування медичної галузі в різних її аспектах, особливо в умовах панування ринкових
механізмів управління здоров’ям та приватної власності з її конкуренцією і комерційною
таємницею. Спеціальні статистичні обстеження повністю відносяться до сфери статистичного
дослідження (статистики) і можуть проводитися як на базі документального обліку, так і за
відсутності обліку (або відмові в наданні відповідних даних).
Оскільки найближчим часом передбачається повний перехід в медичному забезпеченні
на ринкові відносини, основною формою організації збору статичних матеріалів в більшій мірі
становляться спеціальні статистичні дослідження / спостереження.
Зміст статистичного дослідження

Статистичне дослідження - це науково-організаційний процес, в якому за єдиною
програмою проводиться спостереження за певними явищами й процесами, збір, реєстрація
первинних даних, їх обробка та аналіз.
У цілому статистичне спостереження та метод його проведення визначаються виходячи
із мети та завдань обстеження, характеру сукупності, що вивчається, наявності й стану
статистичної основи, можливих витрат на його організацію (включаючи методологічне
дослідження, розробку програмно-технологічних засобів, навчання персоналу тощо), на збір і
обробку первинної інформації.
Виходячи з методології статистичного дослідження / спостереження, незалежно від того,
які мета та завдання ставляться при його проведенні, процес дослідження розподіляється на
етапи, що робить його послідовним у виконанні, а саме:
1) Складання плану та опрацювання програми статистичного дослідження
(підготовча робота);
2) Статистичне спостереження (збір / реєстрація статистичного матеріалу);
3) Статистичне опрацювання матеріалу (групування та зведення випадків
статистичного спостереження; обробка зведених статистичних даних);
4) Статистичний аналіз отриманих даних та їх оформлення (висновки,
рекомендації, впровадження результатів дослідження в практику).
Основні етапи статистичного спостереження містять не тільки методологічні й практичні
аспекти по безпосередньому збору і обробці даних. Знання загального вирішення проблеми є
недостатнім. Необхідно брати до уваги кваліфікацію персоналу, вартість різних операцій і їх
можливу ефективність, оскільки в практичній діяльності завжди потрібно враховувати
обмеженість бюджету обстеження і терміни його проведення.
Будь-яке дослідження починається з обліку фактів та збирання первинного матеріалу,
який в залежності від мети та завдання роботи може бути різнобічним за своїм змістом та
2
способами отримання. Наприклад, для вивчення чисельності та складу населення потрібні

переписи населення. Для вивчення поширеності захворювань потрібен облік та реєстрація
окремих захворювань в ЛПЗ.
Отримати систематичну інформацію про діяльність окремо практикуючого лікаря /
структурного підрозділу ЛПЗ можливо лише при організації в них належного обліку
відповідних статистичних даних. Отже, завданням статистичного дослідження є збирання
об’єктивної, вірогідної та повної за об’ємом базисної інформації.
Перший етап – СКЛАДАННЯ ПЛАНУ ТА ОПРАЦЮВАННЯ ПРОГРАМИ

ДОСЛІДЖЕННЯ
Сутність плану статистичного дослідження

Статистичне дослідження проводиться за певним планом, який включає як програмні,
так і організаційні питання і визначається завданням статистичного дослідження, яке повинно
забезпечити повну й різнобічну характеристику досліджуваного явища.
План статистичного дослідження полягає у послідовному в методологічному вирішенні
ряду організаційних питань, які полягають у:
1) Формулюванні мети та завдань дослідження
2) Визначенні місця та терміну/часу проведення дослідження;
3) Підборі статистичної сукупності;
4) Виборі об’єкту та одиниці / одиниць;
5) Визначення виду статистичного дослідження (одноразове, поточне, суцільне,
вибіркове, зокрема визначення способу вибору - механічний, типологічний, гніздовий,
випадковий, і ін.);
6) Формулюванні методів статистичного дослідження;
7) Передбаченні джерел отримання інформації;
8) Розрахунку сил та засобів дослідження (якими силами / кадрами проводитиметься
дослідження, під чиїм методичним та організаційним керівництвом);
9) Дефініції джерел фінансування дослідження:
10) Визначенні статистичних методів обробки отриманих даних;
11) Передбаченні форм практичної реалізації отриманих результатів.
Мета дослідження повинна бути актуальною для медичної науки й практики охорони
здоров'я та дати відповідь на питання “Навіщо проводяться дослідження?”. Не слід
формулювати мету як “Дослідження...”, “Вивчення...”, тому що ці слова вказують на засіб
досягнення мети, а не на саму мету.
Завдання дослідження - це конкретизоване, розширене й уточнене визначення мети
(“Яким чином буде досягнута мета?”) та мають відповідати на питання “Що робити?”.
Наприклад, завданням статистичного дослідження може бути вивчення рівня та структури
явища (захворюваності, смертності) в певних групах населення.
Об’єктом дослідження називають с т а т и с т и ч н у с у к у п н і с т ь осіб чи явищ, які
будуть вивчатися. Власне, складові статистичної сукупності складаються з багатьох відносно
однорідних елементів (ознак, фактів, явищ), які разом взяті у відповідних межах часу й
простору. Наприклад, - сукупність фізичних осіб (хворі, померлі), функціональних одиниць
(ліжка в лікарні, стаціонари), контингентів, яким притаманні певні явища (непрацездатні
робітники) та ін.
Одиниця спостереження – це первинний елемент в дослідженні, що складає
статистичну сукупність та є елементом об’єкту статистичного дослідження, а також носієм
ознаки, яка підлягає обліку.
Кожна одиниця спостереження має багато характеристик, одначе враховуються тільки ті
із них, які необхідні для досягнення поставленої мети та вирішення конкретних завдань
дослідження. Ці ознаки враховують, тобто реєструють і через це їх називають обліковими
ознаками.
3
За характером облікові ознаки розподіляються на:

- атрибутивні (описового характеру), виражені словесно, до яких зараховується: стать,
професія, нозологічна форма захворювання, місце помешкання тощо.
- кількісні (виражені числом), серед яких - ріст, маса тіла, кількість днів лікування та
ін. Кожна величина кількісної ознаки називається в а р і а н т о ю та позначається буквою ”v”
У статистичних дослідженнях неодноразово встановлюється роль кожної облікової
ознаки у взаємозв’язках з явищем/ами, що вивчається/ються. З цією метою у процесі
планування статистичного дослідження виокремлюють облікові ознаки:
- факторні, до яких зараховують методи профілактики й лікування, дозу ліків, вік,
професію, освіту, стать та інше, тобто ознаки, під впливом яких змінюються інші, залежні від
них результативні ознаки.
Зі зміною величини факторної ознаки відбувається відповідне збільшення чи зменшення
числових значень результативної ознаки. Наприклад, зі збільшенням віку дитини збільшується
її ріст (вік - факторна ознака, ріст – результативна ознака).
- результативні, до яких прийнято відносити захворювання (діагноз), його прогноз
(видужання, смерть, інвалідність), масу тіла, ріст, рівень білку, холестерину тощо.
При цьому важливо ще раз закцентувати увагу дослідника на тому, що саме істинно
визначені на етапі планування первинні елементи дослідження (ознака/и, факт/и чи явище/а),
дозволять правильно сформулювати об’єкт дослідження, що відповідатиме меті дослідження
і конкретним його завданням, а також виокремити конкретну статистичну сукупність
наукової роботи: г е н е р а л ь н у або в и б і р к о в у, що має неабияке значення в процесі
інтерпретації результатів виконаного дослідження.
Генеральна сукупність складається із всіх одиниць спостереження, які можуть бути до
неї віднесені згідно з метою дослідження. Наприклад, необхідно вивчити комплекс
проведених оздоровчих заходів на конкретному підприємстві з кількістю працюючих 10 000
чоловік. Для обґрунтування шляхів оздоровлення необхідно провести соціально-гігієнічне
дослідження. В цьому випадку 10 000 робітників і складуть об’єм генеральної сукупності.
Генеральною сукупністю може виступати саме населення будь-якого міста, села, діти школи,
його здоров’я та ін. Генеральна сукупність може розглядатися не лише в межах конкретних
виробництв чи адміністративно-територіальних меж, але також обмежується іншими
ознаками (стать, вік) чи їх поєднанням.
Таким чином, в залежності від мети дослідження та його завдань мають здатність
змінюватися межі генеральної сукупності для чого використовуються основні ознаки, які її
обмежують.
З причини неможливості, а досить часто і не доцільності чи труднощами поглибленого
аналізу всіх одиниць спостереження, які складають генеральну сукупність, дослідження
обмежують тільки певною частиною одиниць – вибірковою сукупністю.
Вибіркова сукупність трактується як частина генеральної сукупності, яка відібрана
спеціальним за допомогою вибіркового методу, теоретичне обґрунтування якого дається
теорією вірогідності та законом великих чисел.
На основі аналізу вибіркової сукупності можна отримати достатньо повне уявлення про
закономірності, що притаманні генеральній сукупності. Особливістю вибіркової сукупності є
її репрезентативність, тобто у відібраних частинах повинні бути представлені всі елементи
ознак та в тому співвідношенні, як в генеральній сукупності. Іншими словами, вибіркова
сукупність повинна відтворювати властивості генеральної сукупності, тобто правильно її
представляти.
Методи проведення наукового дослідження

У процесі планування статистичної роботи одним із моментів дослідження є визначення
методу чи виду дослідження. При цьому важливим є враховувати наявну класифікацію
медичних досліджень, що сформована за наступними принципами, а саме:
А) За часовими параметрам:
4
• Поточне статистичне дослідження – це виявлення та вивчення явищ, що швидко

змінюються впродовж певного часу. Реєстрація поточних даних проводиться систематично,
безперервно чи через короткі проміжки часу. Наприклад, вивчення стану захворюваності
окремих груп, народжуваності, смертності, звернення населення до амбулаторно-
поліклінічних закладів та інше.
• Одночасне / одномоментне спостереження відображає стан явища на певний момент
часу, який називається критичним моментом спостереження. Прикладом може бути перепис
населення чи перепис осіб, які звернулись до поліклініки на певний момент часу, перепис ліжок,
закладів охорони здоров’я, хронометраж роботи лікарів чи середніх медичних працівників та
інше.
Мета та завдання дослідження визначається видом спостереження. Наприклад,
характеристику госпіталізованих хворих є можливим отримати за результатами реєстрації
вибулих зі стаціонару (поточне спостереження) або шляхом одноденного перепису хворих,
які знаходяться на лікуванні в стаціонарі медичного закладу (одномоментне спостереження).
Б) За відсутністю чи наявністю втручання:

- Пасивне (спостереження за природнім перебігом захворювання);
- Активне (дослідження медичного втручання – методу лікування чи профілактики).
В) За відношенням до часу збору даних та формування вибірок:

- Проспективне (досліджувані групи формують до збору даних);
- Ретроспективне (досліджувані групи формують після збору даних).
Г) З точки зору повноти обліку фактів спостереження статистичні дослідження

розподіляються на суцільні та несуцільні (часткові).
- Суцільне дослідження охоплює обстеження всіх без виключення одиниць
спостереження, які входять до складу сукупності, що вивчається (генеральна сукупність),
тобто суцільна реєстрація всього явища в цілому. Це потрібно в разі необхідності
встановлення абсолютного розміру явища (чисельність населення, забезпеченість
стаціонарними ліжками населення, кількість хворих на СНІД, чисельність медичних закладів,
смертність, народжуваність та ін.), або коли зведення необхідні для оперативної роботи (облік
інфекційної захворюваності, навантаження лікарів, тимчасова непрацездатність серед
працюючого населення, диспансеризація тощо).
- Несуцільне статистичне дослідження – це обстеження частини одиниць сукупності для
характеристики співвідношення ознак, які входять до складу групувань, визначення
інтенсивності явища, взаємозв’язку поміж окремими ознаками та інше, що дозволяє вивчити
частину сукупності для характеристики цілого. Власне, несуцільне статистичне дослідження
не вимагає повного обліку всіх одиниць статистичної сукупності, а задовольняється лише
певною її частиною тобто вибірковою сукупністю. При вивченні цієї частини матеріалу є
змога одержати узагальнюючі висновки, які з достатньою вірогідністю можуть бути поширені
на всю сукупність.
До несуцільного дослідження віднесені такі методи дослідження як: монографічний
метод, анкетний, метод основного масиву та вибірковий або репрезентативний метод.
• Монографічний метод дає детальний опис окремих характеристик у будь-якому
співвідношенні одиниць сукупності та усестороннього опису об'єкту. Приміняють цей метод
для виявлення тенденцій розвитку явищ, показу передового досвіду та визначення
невикористаних резервів.
• Анкетний метод - це збір статистичних даних за допомогою спеціальних анкет,
адресованих певному колу осіб. Анкетне спостереження організовують за принципом
добровільності, через що число повернених анкет буває менше чим їх розіслали.
5
Відповіді на поставлене питання нерідко бувають суб’єктивними, пристрасними та

випадковими. Відповідно, анкетний метод застосовують в тих випадках, коли в дослідженні
не вимагається точних статистичних даних, а необхідні лише приблизні їх характеристики.
Цей метод може проводитися шляхом розсилки анкет (поштовий метод), опитувальним
методом / інтерв'ю чи кореспондентським – самореєстрація, ведення щоденників.
• Метод основного масиву (недосконалий суцільний) застосовують для
статистичного вивчення тих об'єктів, де зосереджена велика кількість явищ, що вивчаються.
Наприклад, при вивченні перебігу пологів у вагітних жінок з туберкульозом легень в місті
Львові можна буде взяти в якості об'єкту спостереження пологовий будинок, куди
госпіталізуються вагітні жінки з даним захворюванням.
• Вибірковий або репрезентативний метод статистичного дослідження у власній
сутності зводиться до обстеження деяких спеціально відібраних частин досліджуваних
одиниць для характеристики всієї статистичної сукупності. Для цього відібрана частина
повинна бути р е п р е з е н т а т и в н о ю, тобто представницькою по відношенню до всієї
сукупності.
При цьому є важливим те, що будь-яка одиниця спостереження від усієї сукупності в
цілому повинна мати рівнозначну можливість бути зарахованою до вибіркової сукупності. В
той же час, вибіркова статистична сукупність повинна за якісною характеристикою бути більш
близькою до генеральної сукупності.
Все це досягається шляхом організації та проведення т и п о л о г і ч н о ї в и б і р к и,
що варто розцінювати як перший спосіб відбору одиниць спостереження із генеральної
Власне, типологічна вибірка, передбачає розподіл явища, що вивчається, на ряд одно
типових якісних груп, із яких у подальшому відбирають одиниці для спостереження.
Наприклад, при вивченні закономірностей у стані народжуваності серед населення, яке
проживає у сільській місцевості і є постраждалими внаслідок аварії на ЧАЕС вартує
розподілити сільські населені пункти за чисельністю населення в них.
Другим способом відбору одиниць спостереження із генеральної сукупності є
в и п а д к о в и й в і д б і р (за початковою буквою прізвища або дня народження, за таблицею
випадкових чисел тощо).
Третій спосіб відбору - м е х а н і ч н и й, коли із всієї / генеральної сукупності береться
для вивчення механічно відібрана п’ята (20%) або десята карта (10 % відбору). Так, при
вивченні госпіталізованих хворих в Україні вибірковим методом для розробки в одних
областях відбиралася кожна десята “Карта пацієнта, який вибув із стаціонару” (ф. №
066/о), в інших - кожна п’ята, а в деяких – бралися всі Карти для вивчення, що в цілому по
країні склало 10 % всіх госпіталізованих хворих до медичних закладів.
Четвертий спосіб – г н і з д о в и й в і д б і р, коли із всіх сукупностей відбираються
групи, назва-ні гніздами. Потім ці гнізда вивчаються суцільно або вибірково в кожному гнізді
(механічним або випадковим відбором). Наприклад, для уяви про захворюваність сільського
населення вивчають захворюваність населення одного, найбільш типового населеного центру.
Отримані результати поширюються на все сільське населення області.
П’ятий спосіб відбору – н а п р а в л е н и й в і д б і р. Він найбільш розпрацьований в
біологічних експериментах, менше – в соціально-гігієнічних дослідженнях, хоча саме в
останніх дослідженнях він може сприяти виявленню закономірностей з меншою витратою
ресурсів. Використання принципів скерованого відбору дозволяє виявити невідомі фактори
при усуненні впливу відомих. Наприклад, при вивченні впливу стажу роботи працівника на
виробничий травматизм на підприємстві відбираються робітники одної професії, одного
віку, одного освітнього рівня.
Після того, як визначений спосіб відбору одиниць спостереження для вибіркової
сукупності, визначають обсяг вибірки, тобто чисельність одиниць у вибірці, які забезпечать
достовірність та надійність результатів.
6
Репрезентативність вибіркової групи досягається правильним відбором одиниць

спостереження. Важливо, щоб кожна одиниця всієї сукупності мала однакову можливість
попасти у вибіркову сукупність і досягається при рандомізованих дослідженнях великою
кількістю спостережень, тоді як при стратифікації - при менших за обсягами спостереженнях.
Для забезпечення репрезентативності вибіркової сукупності до неї пред’являються
наступні вимоги: 1) повинна відповідати основним характеристикам генеральної
сукупності, тобто бути максимально на неї схожою або типовою;
2) має бути достатньою за кількісним обсягом спостережень, що дозволить в кінцевому
результаті більш точніше віддзеркалити особливості генеральної сукупності.
Репрезентативність ознаки, тобто її типовість, означає здатність вибіркової сукупності
відображати властивості генеральних сукупностей.
Склад вибіркової сукупності повинен я к і с н о відповідати складу генеральної
сукупності за основними параметрами дослідження (наприклад, вік, стать, важкість
патології тощо). Практично це здійснюється шляхом с т р а т и ф і к а ц і ї або
т и п о л о г і ч н о ї в и б і р к и.
Вибіркове дослідження вимагає менше часу, кадрів, коштів, може бути глибшим за
програмою, що є перевагою перед суцільним дослідженням. Вибіркова сукупність завжди
буде відрізнятись від генеральної (загальної, вичерпної), але є методи, які дозволяють
встановити ступінь розбіжностей їх кількісних характеристик та межі можливих коливань
показників при даному числі спостережень.
Репрезентативність вибіркової сукупності забезпечується розрахунком необхідної
кількості спостережень. Так, розрахунок необхідного числа спостережень у вибірковій
сукупності може проводиться за формулою І. Глена (США) або В. Паніотто (Україна)
(формула 1):
N (1)
n=
1 + e2
де: n – необхідне число спостережень у вибірковій сукупності,

N – розмір генеральної сукупності,
e – основа натуральних логарифмів ( = 2,718).
З питанням вибору методів вибірки органічно зв'язана процедура визначення об'єкта

вибіркової сукупності та забезпечення її представництва. Це найбільш важливі питання теорії
вибірки. З одного боку, вибіркова сукупність повинна бути досить великою, щоб отримати на
її основі достовірну інформацію. З другого — “економною”, тобто оптимальною.
Якщо об’єм генеральної сукупності є відомим, то необхідний обсяг спостережень

визначається за формулами 2, 3:
t2  2
N (2)
n=
 2
N +t 2
 2
x – при розрахунку середніх величин
де: n – необхідне число спостережень;

N – кількість одиниць у генеральній сукупності.
t – критерій достовірності (при 95% - t=2);
 - гранична похибка;
 - середнє квадратичне відхилення
7
t 2  W (1 − W )  N (3)
n=
 x  N + t  W (1 − W ) – при розрахунку відносних величин
2 2
де: n – необхідне число спостережень;

N – кількість одиниць у генеральній сукупності.
t – критерій достовірності (при 95% - t=2);
 - гранична похибка;
W – відносна величина.
Помилки вибірки, які інколи трапляються, бувають наслідком невірних вихідних ста-
тистичних даних про параметри контрольних ознак генеральної сукупності; недостатнього
обсягу вибіркової сукупності, неправильного застосування способу відбору одиниць для
аналізу (наприклад, відбір із неправильно складеного списку, невдалий вибір місця, часу
проведення опитування тощо).
Розмір вибіркової сукупності, розрахований на основі кількості осіб у генеральній
сукупності з вірогідністю отримання 95% безпомилкового прогнозу (p<0,05) поданий у
таблиці.
Розмір вибіркової сукупності,

розрахований на основі кількості осіб у генеральній сукупності
з вірогідністю отримання 95% безпомилкового прогнозу (p<0,05)
Кількість осіб у Необхідна кількість Кількість осіб у Необхідна кількість
генеральній осіб у вибірковій генеральній осіб у вибірковій
сукупності сукупності сукупності сукупності
1. 2. 3. 4.
100 81 800 267
125 96 900 277
150 110 1000 286
175 122 2000 333
200 134 3000 353
225 144 4000 364
250 154 5000 370
275 163 6000 375
300 172 7000 378
325 180 8000 381
350 187 9000 383
375 194 10000 385
400 201 15000 390
425 207 20000 392
450 212 25000 394
500 222 50000 397
600 240 100000 398
700 255 >100000 400
Все це разом дозволяє зробити висновок, що наведені методи дозволяють з достатнім

ступенем вірогідності відібрати для вивчення необхідний об’єм спостережень.
Повторний чи без повторний відбір визначається можливістю багатократної чи
однократної участі у формуванні вибіркових груп кожної з одиниць спостереження.
Таким чином, вибірковий метод при вірній його організації та проведенні – це найбільш
8
досконалий вид несуцільного спостереження, що дозволяє з достатньою точністю та

надійністю вивчення суспільних явищ не у всій генеральній сукупності, а лише в її частині.
За інформованістю учасників про перебіг процесу дослідження та ступеня

відкритості даних:
✓ «відкриті» - кожен учасник точно знає, що саме з ним відбувається в рамках
дослідження.
✓ «сліпі» - учасники не знають, що з ними відбувається й буде відбуватися (але
підписали на це згоду заздалегідь), щоб не впливати своєю поведінкою на результати
• «одинарне сліпе» дослідження - пацієнт не знає, чим його лікують, лікар знає.
• «подвійне сліпе» - пацієнт не знає, чим його лікують, лікар теж не знає.
Ступені достовірності статистичного дослідження

У залежності від змісту плану, статистичні дослідження володіють різним ступенем
достовірності (перераховані в порядку зростання доказовості), а саме:
1) Опис окремих випадків з клінічної практики – найстаріший спосіб медичного
спостереження. Він складається з опису поодинокого спостереження, “класичного” випадку
(“класичні” випадки, до речі, часто не зустрічаються) чи нового феномену. Наукові гіпотези в
такому спостереженні не висуваються та не провіряються. Однак даний спосіб дослідження є
важливим в медицині, оскільки опис окремих випадків в медицині не варто недооцінювати.
2) Опис серії випадків – дослідження, яке базується на описовій статистиці групи
хворих, які відібрані за певною ознакою. Для прикладу, описові дослідження
використовуються для впливу неконтрольованих факторів (вік, стать) на розвиток
захворювання.
3) Одномоментне / одночасне аналітичне дослідження – описове дослідження, яке
включає одноразове дослідження групи учасників і проводиться з метою оцінки поширеності
того чи іншого результату, перебігу захворювання, а також ефективності діагностики. Такі
дослідження відносно прості та недорогі.
4) Дослідження типу «випадок–контроль» (синонім: дослідження подібних випадків)
– це ретроспективне дослідження, у якому за архівними даними або згідно опитування його
учасників формують групи із цих учасників (хворих) з певним захворюванням («випадок») та
без нього («контроль»), а потім ретроспективно оцінюють частоту впливу досліджуваного
фактора ризику чи причини захворювання.
5) Когортне дослідження – проводиться протягом визначеного періоду часу з поділом
учасників на групи, які будуть або не будуть отримувати досліджуваний лікарський засіб, до
того, як настали наслідки.
Спочатку виділяють одну чи дві когорти (наприклад особи, які піддавались фактору
ризику та особи, які не зазнали його дії), а потім проводять спостереження за ними й збір
даних. У цьому полягає відмінність від ретроспективного дослідження, в якому когорти
виділяють після збору даних. Такий вид дослідження використовують для виявлення факторів
ризику, прогностичних факторів, причин захворювання тощо. Проспективні дослідження
досить трудомісткі, оскільки повинні проводитись протягом тривалого часу, тоді як когорти
повинні бути достатньо об’ємними у зв’язку з тим, що досліджувані події достатньо поодинокі
(наприклад, розвиток нових випадків захворювання).
6) Рандомізоване (від англ. "random" - зроблений або вибраний навмання, випадковий,
хаотичний) контрольоване випробування (рандомізоване контрольоване дослідження) -
тип наукового експерименту, при якому його учасники випадковим образом діляться на групи,
в одній з яких проводиться досліджуване втручання, а в іншій (контрольній) застосовуються
стандартні методики або плацебо.
9
Рандомізоване дослідження – це динамічне спостереження якого-небудь

профілактичного, діагностичного, лікувального чи реабілітаційного впливу, при якому групи
формуються шляхом випадкового розподілу об’єктів спостереження на групи (рандомізація).
Основне завдання рандомізації полягає в такому підборі хворих, щоб контрольна група
ні в чому не відрізнялась від експериментальної, окрім застосованої медичної технології.
Під час рандомізованого дослідження можуть використовувати методи, які
дозволяють виключити вплив лікаря та пацієнта на результати – так звані “сліпі
методи” та стратифікація.
Подвійний сліпий метод – коли ні хворий, ні лікар який оцінює ефективність лікування
не знають який із методів лікування був застосований (знає виключно лікуючий лікар).
Відповідно при одинарному сліпому методі лише або пацієнт, або лікар, який перевіряє
ефективність лікування не володіють інформацією про метод лікування. В ідеалі має бути
подвійний, хоча на практиці частіше використовується одинарний сліпий метод.
Стратифікація – метод формування вибірки, при якому сукупність всіх учасників, які
попали в дослідження, спочатку ділиться на групи (страти) на основі однієї чи декількох
характеристик (наприклад, вік чи стать), що потенційно можуть вплинути на результат, а потім
із кожної з цих груп (страт) незалежно здійснюється набір учасників в експериментальну та
контрольну групи. Для прикладу, на розвиток ішемічної хвороби серця може впливати стать.
Тому при формуванні дослідження, доцільно розподілити досліджуваних таким чином, щоб у
досліджуваній та контрольній групах частка жінок та чоловіків була однаковою. У вітчизняній
літературі з даною метою використовується термін “типологічний відбір”, який по своїй суті
є синонімом.
7) Мета-аналіз (від англ. мeta-analysis) - поняття наукової методології, що означає
об'єднання результатів (рандомізацій) декількох досліджень з причини одного й того ж
втручання при тому ж самому захворюванні методами статистики для перевірки однієї або
декількох взаємопов'язаних наукових гіпотез. Такий методичний підхід забезпечує більшу
статистичну чутливість, ніж при окремому спостереженні за рахунок збільшення вибірки.
У результаті мета-аналізу можна встановити позитивні або небажані ефекти лікування,
які не можуть бути виявлені в окремих клінічних дослідженнях. Необхідно, щоб включені в
мета-аналіз дослідження були ретельно рандомізовані, їх результати опубліковані з докладним
протоколом дослідження, зазначенням критеріїв відбору та оцінки, вибору кінцевих точок.
Мета-аналіз як статистичний метод використовують для узагальнення наявної
інформації та поширення її в зрозумілому для читачів вигляді. Він включає визначення
основної мети аналізу, вибір способів оцінки результатів, систематизований пошук
інформації, узагальнення кількісної інформації, аналіз її за допомогою статистичних методів,
інтерпретацію результатів.
Найчастіше його використовують для оцінки клінічної ефективності терапевтичних
втручань; для цього об'єднують результати двох і більше рандомізованих контрольованих
досліджень. Інформативність мета-аналізу залежить від якості систематичного огляду, на
підставі якого він проводиться.
Якісний мета-аналіз припускає вивчення всіх досліджень, присвячених відповідній
проблемі, оцінці неоднорідності і визначеності інформативності основних результатів,
шляхом аналізу чутливості.
Різновиди мета-аналізу.
➢ Кумулятивний мета-аналіз дозволяє побудувати кумулятивну криву накопичення
оцінок при появі нових даних.
➢ Проспективний мета-аналіз – це спроба розробки мета-аналізу планованих
випробувань. Такий підхід може виявитися прийнятним в областях медицини, де вже існує
наявна мережа обміну інформацією та спільних програм.
➢ На практиці замість проспективного мета-аналізу часто застосовують проспективно-
ретроспективний мета-аналіз, об'єднуючи нові результати з раніше опублікованими.
10
➢ Мета-аналіз індивідуальних даних заснований на вивченні результатів лікування

окремих хворих. У найближчому майбутньому мета-аналіз індивідуальних даних,
найімовірніше, буде обмежуватися вивченням основних захворювань, лікування яких вимагає
великомасштабних централізованих капіталовкладень.
Переваги мета-аналізу (над оглядами літератури та ін.) базуються на отриманні
достовірних результатів; більшій різноманітності вибірка, ніж передбачалося, виходячи з
різноманітності зразків; узагальненні декілька досліджень; характеристиці точності оцінок;
контролі різноманітності поміж дослідженнями; поясненнями різноманітностей поміж
даними; здатністю до збільшення статистичної потужності; усуненні можливих помилок;
умовах надлишку інформації - щороку публікується велика кількість статей; узагальненні
кількох досліджень і тому менше залежить від окремих знахідок, ніж індивідуальні
дослідження; прозорості та можливості виявляти систематичні помилки.
Складнощі мета-аналізу полягають у виявленні та відборі досліджень; неоднорідності
представленої інформації; ймовірності втрати важливої інформації; неадекватному аналізі
порівнюваних підгруп; неадекватному аналізі чутливості методу.
Етапи проведення мета-аналізу:
1) формулювання завдання;
2) вивчення літературних даних;
3) відбір досліджень (критерії включення):
• включення засноване на якісних критеріях, наприклад, наявність рандомізації і
сліпого контролю в клінічних дослідженнях;
• відбір окремих досліджень, (по об'єктах), наприклад, лікування раку молочної
залози;
• включення або не включення неопублікованих даних;
4) рішення про те, які залежні не включаються в мета-аналіз.
Зміст програми статистичного дослідження

Програма дослідження є робочою гіпотезою з конкретними цілями і завданнями
дослідження. При складанні Програми необхідне знання стану проблеми, що вивчається, за
літературними даними.
Програма статистичного дослідження складається з двох компонентів:
➔ Програма збору матеріалу.
➔ Програма розробки.
Програма збору матеріалу – представляє вибір або розробку уніфікованого облікового
документа з необхідним набором ознак, що підлягають реєстрації. Відповідно до цілей і
завдань дослідження, як обліковий документ можуть використовуватися як типові обліково-
статистичні документи (Карта пацієнта, який вибув із стаціонару (ф. № 066/о), та інші), так і
самостійно розроблені облікові документи, що включають весь перелік питань, що цікавлять
(анкети, карти і т. д., що складені за спеціальною програмою або записані дані в комп’ютерній
базі даних).
Складанню Програми збору матеріалу передує пропрацювання всієї програми
статистичного дослідження в контексті відповіді на поставлені запитання: “Питання якого
змісту повинні бути вирішенні дослідженням?”, “Що в результаті дослідження передбачається
отримати?”, “В якому напрямку буде проведено зведення даних?” Питання про ознаки, що
будуть вивчатися, вирішується після визначення одиниці спостереження з урахуванням
завдань дослідження.
При цьому, Програма збору матеріалу тісно переплітаючись з метою дослідження
визначається характером об’єкту спостереження та повинна містити лише суттєві для
виконання наукової роботи питання, а також відповідати наступним вимогам: мати у складі
перелік тільки суттєвих ознак, які відображають досліджуване явище, його тип, риси та
властивості, а також точність формулювання питання та їх логічний порядок. Для прикладу,
11
коротка за змістом програма спостереження при вивченні дитячої смертності: а) стать;

б) вік дитини; в) захворювання, що спричинило причину смерті; г) місце помешкання дитини;
д) місце смерті.
Поглиблене вивчення цього питання потребує включення до програми значно більшого
числа ознак: е) годування дитини; ж) фізичний розвиток; з) захворюваність; і)
систематичність медичного спостереження; к) відомості про маму: її вік, зайнятість,
освіта; л) число дітей в сім’ї; м) матеріальне положення сім’ї; н) житлові умови; о) догляд
за дитиною.
Статистичний документ складається на кожну одиницю спостереження, через що він
містить паспортну частину, чітко сформульовані та поставлені в певному порядку питання
програми та дату заповнення документу.
Програма розробки – це складання макетів таблиць з урахуванням структурних ознак
явища, що вивчається, які будуть заповнюватися (на третьому етапі) отримані статистичні
дані, оскільки статистичні таблиці – це форма систематизованого, раціонального та наочного
подання цифрового матеріалу, який характеризує явище та процеси, що вивчаються.
Таблиці будуються по певних принципах і підрозділяються на прості, групові та
комбінаційні.
У таблиці розрізняють підмет (об’єкт вивчення) і присудок (ознаки об’єкту вивчення).
С т а т и с т и ч н и й п і д м е т – це об’єкт вивчення, що складається з одиниць
статистичної сукупності, чи їх групи (діагнози, види захворювань населення за віковими
групами та інші) і, як правило, розташовується по горизонтальних рядках таблиці, тобто
подають зліва таблиці.
С т а т и с т и ч н и й п р и с у д о к – це перелік кількісних ознак, якими характеризується
об’єкт вивчення, тобто підмет таблиці, що розташовується у вертикальних графах таблиці,
тобто у заголовках граф.
Кожна таблиця повинна мати чітку й коротку назву, яка повинна знаходитись у її верхній
частині та її визначальний зміст. У ній коротко визначають її суть, час та місце отримання
даних. Статистична таблиця повинна також мати дані про числовий вимір вивченого явища
(інтенсивні, екстенсивні та середні величини або абсолютні числа) та підраховані підсумки
досліджених ознак. Графи та рядки теж повинні мати чітку назву. У назві таблиці, рядків та
граф потрібно вказати одиницю виміру. У верхній частині над заголовком таблиці подається
їх нумерація (таблиця 1,2,3,…).
Пересічення горизонтальних та вертикальних ліній формує клітини, де записуються
цифрові дані. Горизонтальні ряди та вертикальні стовпчики чисел і їх підсумок повинен мати
одне і теж число у клітині по рядках підсумків.
Макети статистичних таблиць можуть бути як р о з р о б н и м и (коли наведено дані
окремо за кожною ознакою), так і а н а л і т и ч н и м и (складаються на основі розробних і
в яких представлені дані за групами ознак в цілому).
Види статистичних таблиць: П р о с т о ю таблицею називається таблиця, в якій
представлена тільки кількісна характеристика підмета, тобто, числовий розподіл даних за
однією ознакою. У такій таблиці немає групувань, оскільки її дані не характеризує зв’язок
поміж ознаками. Прості таблиці легко складаються, дають мало інформації, хоча у власному
змісті наочні та прості для аналізу, проте їх відомості мало придатні для аналізу. Тому їх
використовують, в основному, для статистичної звітності.
Число ліжок у лікарнях Н-ської області станом на 01.01. N-року (абс. дані)
№
Найменування лікарень Число ліжок
з/п
1. Лікарня № 1
4. Всього
12
У г р у п о в і й таблиці, на відміну від простої, може бути не один, а два і більше

присудків, тобто явище характеризується не однією, а двома та більше ознаками, не
пов’язаними поміж собою.
Розподіл хворих, які звернулися до поліклініки, за віком та статтю в N-році (абс. дані)
СТАТЬ ВІК
№
ДІАГНОЗ Чол. Жін. 15-19 20-29 30-39 РАЗОМ
з/п 40 років та >
років років років
1.
2. .... ... ... ... ... ... ... ...
ВСЬОГО ... ... ... ... ... ... ...
Групова таблиця може містити необмежене число ознак у присудку, але з підметом вони
поєднуються тільки попарно:
- конкретний діагноз і ті, що звернулися до поліклініки за статтю;
- конкретний діагноз і ті, що звернулися до поліклініки за віком.
К о м б і н а ц і й н о ю називається таблиця, дані якої характеризують зв'язок одного
підмета з комбінацією ознак присудка, оскільки для більш повної характеристики явищ
групування за однією ознакою буває недостатньо. Для того, щоб розкрити взаємозв’язки та
більш повно охарактеризувати типи явищ, проводиться комбінаційне групування за двома чи
більше ознаками, взятим у поєднанні, що, власне, і дає нам комбінаційна таблиця і як результат
- поглиблений аналіз статистичного матеріалу.
Побудова та оформлення статистичних таблиць базується на основних
загальноприйнятих правилах. Таблиця повинна бути, по можливості, невеликою за розміром.
Іноді доцільніше побудувати дві чи три невеликі таблиці, ніж одну велику. Назва таблиці,
рядків підмету та граф присудку повинні бути сформульовані точно, коротко та зрозуміло з
наведенням одиниць вимірювання. Назва таблиці повинна визначати територію та період, до
яких відносяться дані. Назву і слово “Таблиця” починають з великої літери. Назву не
підкреслюють. Рядки підмета та графи присудка розміщуються за принципом “від частини до
загального”, тобто, насамперед, відображають складові частини, а в кінці роблять підсумки.
Рядки підмета та графи присудка можуть бути пронумеровані для зручного посилання на
цифри таблиці. Відсутність цифрових даних відмічається літерами н. д. (“немає даних”).
Округлення чисел в таблиці проводиться з однаковою точністю ( до 0,1 до 0,01 і т.д. ).
Створивши документ, в якому реєструються всі дані про кожну одиницю спостереження,
рекомендаційним та необхідним є провести попереднє пробного / пілотного дослідження на
менш обмеженому досліджуваному матеріалі.
Розподіл випадків звертання в поліклініку дорослих з різними нозологічними формами

патології за віком та статтю в N-році (абс. дані)
№ Нозологічні Вік
Разом
з/ форми 15-19 років 20-29 років 30-39 років 40 років та >
п патології Чол. Жін. Чол. Жін. Чол. Жін. Чол. Жін. Чол. Жін.
1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8. 9. 10. 11. 12.
1. ... ... … ... … ... … ... … … …
2. ... ... … ... … ... … ... … … …
3. ... ... … ... … ... … ... … … …
Всього ... … ... … ... … ... … … …
У процесі опрацювання програми статистичного спостереження слід опрацювати

вимірювальну шкалу, згідно якої буде проводитись збір та подальше вимірювання отриманих
13
даних.
В системі наукового дослідження за результатами плану та програми дослідження
необхідним є визначення виду вимірювальних шкал, а саме:
Номінальна шкала складається із двох або більшого числа ознак, що якісно
відрізняються один від одного. Іноді змінним надають ідентифікаційний номер, але він
служить тільки "цифровим кодом" без будь-якого кількісного значення. Наприклад:
А) Стать: Б) Наявність нудоти:

чоловіча жіноча так немає
В) Локалізація головного болю:

лобова
потилиця інші області
область
Застосування номінальної шкали обмежує область можливих математичних операцій,

оскільки дозволяє використовувати статистичні методики, за допомогою яких проводять
тільки підрахунок (кількість випадків, модальна величина).
Порядкова шкала порівняно з номінальною має ту перевагу, що окремі класи шкали
ранговані, тобто упорядковані за ступенем інтенсивності даної характеристики. Наприклад:
А) Частота появи симптомів хвороби:

часто час від часу рідко ніколи
Б) Непрацездатність:
повна часткова без обмежень
Однак вимірювання за допомогою порядкової шкали не дає ніякої інформації про

величину розходжень поміж окремими пунктами шкали, тобто неприпустимо порівнювати
відстані поміж різними градаціями.
Поряд зі статистичними методиками, що використовуються при номінальній шкалі, до
порядкових шкал можна застосовувати математичні методи для нерівних інтервалів шкали
(медіана, процентилі, рангова кореляція).
Інтервальна / розділова шкала використовує рівні проміжки (інтервали) між точками
на шкалі. Прикладом подібної шкали є вимірювання температури, вологості тощо. Однак, як
у номінальній і порядковій шкалах, нульова точка на інтервальній шкалі є питанням прийнятої
умовності (домовленості). Наприклад, не можна сказати, що дводенне немовля "у два рази
старше" немовляти, що прожило один день, оскільки прийнятий у шкалі "нуль" необов'язково
означає відсутність даної характеристики. Довільність прийнятої нульової точки робить
неприпустимими при застосуванні цієї шкали операції множення і ділення, оскільки
відношення між ступенями шкали нерівні.
Відносна шкала характеризується абсолютною нульовою точкою, що позначає
відсутність даної характеристики. У результаті цього відношення поміж числами шкали точно
відбиває розходження в інтенсивності досліджуваної характеристики в об'єкті. Прикладом
такого роду шкал є: вимір маси тіла в кілограмах; росту - в сантиметрах; вимір вмісту
гемоглобіну в 100 мл крові; показник смертності.
Другий етап – ЗБІР / РЕЄСТРАЦІЯ МАТЕРІАЛУ

На цьому етапі здійснюється збір матеріалу, тобто здійснюється статистичне
спостереження під яким розуміють реєстрацію і заповнення опрацьованих облікових
14
документів відповідно до програми і плану дослідження та поточний / періодичний контроль

зареєстрованих даних.
Важливим при цьому є те, що в процесі статистичного спостереження важливо не
відклонятися від єдиних установок та правил, щоб його не спотворити результати
У статистичному дослідженні можуть бути використані різні методи збору наукових
даних, як: безпосередня реєстрація; документальний облік; викопіювання; опитування;
анкетування, тощо, про що більш детально було сказано вище.
В процесі статистичного спостереження на даному етапі необхідно є не відхилятися від
єдиних настанов та правил, щоб не спотворити результати дослідження.
При безпосередньому обліку фактів необхідні статистичні дані отримують шляхом
особливого обліку одиниць сукупності - огляду, виміру, зважування та записуються до
індивідуальної карти спостереження.
Документальний облік, як первинний, ґрунтується на систематичній реєстрації фактів,
наприклад, у лікувально-профілактичних закладах. Такі дані з різних офіційних документів
викопійовують в Карту для вивчення.
Викопіювання даних в розроблений статистичний документ може бути застосовано,
наприклад, для отримання інформації про склад осіб, що звертались за медичною допомогою,
про самі медичні заклади, їх діяльність, кадри та з інших питань відповідно з програмою
розробки.
Використання технічних засобів обліку медичної інформації та її централізація
оптимізують механізми її подальшої обробки та аналізу.
Збір медико-статистичної інформації шляхом опитування проводять експедиційним та
кореспондентським методами, самореєстрацією.
При експедиційному методі дослідник опитує хворого й з його слів самостійно
заповнює карту дослідження, що забезпечує контроль за правильністю відповідей.
При самореєстрації особа, яка обстежується, заповнює карту самостійно.
При кореспондентському методі дослідник розсилає карти для обстеження з
відповідними вказівками до їх заповнення. Маючи заповнені карти (з відповідями на питання)
респондент відсилає їх на адресу дослідника.
Анкетний метод використовується при неможливості посереднього спостереження за
досліджуваним явищем. Анкети розсилають конкретним особам, проте їх відповіді бувають
неповні, неточні. Недоліком цього методу є те, що правильність заповнювання анкет залежить
від розуміння сформульованих питань. Тому анкетний метод використовується як допоміжний
до інших, чи при відсутності більш надійних способів отримання даних. Часто він буває
доцільним в соціологічних дослідженнях.
Одночасно з розробкою методів збору матеріалу проводиться підготовка до групування
та зведення даних.
Групуванням в статистиці називається розподіл одиниць сукупності на однорідні
частини за суттєвими ознаками. Його завдання полягає в тому, щоб роз’єднати факти, які
вивчаються, на окремі якісно однорідні частини, що є необхідною умовою для визначення
узагальнюючих показників.
Принцип групування статистичного матеріалу повинен визначати дослідник, який добре
знає його методологічний базис. Ознаки одиниць сукупності, які лежать в основі групування,
називаються згрупованими. Вони бувають варіаційними / кількісними і мають кількісне
визначення. Варіаційне групування проводиться за числовими значеннями ознак (групування
хворих за віком, терміном захворювання, дітей за масою тіла, зростом, тощо).
Поточний контроль реєстрації може проводитись як на етапі заповнення облікових
документів, так і при формуванні комп’ютерної бази даних. Невірно оформлені облікові
документи повертаються на доопрацювання чи вилучаються з подальшого аналізу.
15
Третій етап – ГРУПУВАННЯ ТА ЗВЕДЕННЯ ВИПАДКІВ СТАТИСТИЧНОГО

СПОСТЕРЕЖЕННЯ; ОБРОБКА ЗВЕДЕНИХ ДАНИХ
Після того, як матеріал зібраний, приступають до його розробки, яка складається з
декількох послідовних операцій, а саме:
1. Контроль і шифровка / кодування матеріалу за ознаками, що підлягають обліку.
2. Групування (розподіл одиниць спостережень на однорідні групи).
3. Підрахунок по групах та зведення в таблиці.
4. Обчислення статистичних показників / розрахунок похідних величин.
5. Графічні зображення отриманих результатів.
Використання комп’ютерної техніки на сучасному етапі дозволяє автоматизувати значну
частину процедур третього етапу.
Статистичне зведення являє собою систематизацію та підрахунок статистичних даних,
що отримані в результаті статистичного спостереження, а саме:
1) За глибиною обробки матеріалу:
- просте зведення – це операції з підрахунку загальних підсумків за сукупністю
одиниць спостереження;
- складне зведення – комплекс операцій, які включають групування одиниць
спостереження, підрахування підсумків по кожній групі та по всьому об’єкту й подання
результатів групування та зведення у вигляді статистичних таблиць.
2) За формою обробки матеріалу:
- децентралізоване зведення – зведення, при якому розробка матеріалів провадиться
на місцях;
- централізоване зведення – зведення, при якому весь первинний матеріал потрапляє
в одну організацію, де підлягає обробці з початку до закінчення.
Четвертий етап – СТАТИСТИЧНИЙ АНАЛІЗ, ВИСНОВКИ, ПРОПОЗИЦІЇ ТА

ВПРОВАДЖЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ У ПРАКТИЧНУ ДІЯЛЬНІСТЬ
На завершальному, четвертому, етапі дослідження усвідомлення отриманих результатів,
здійснюється їх аналіз, інтерпретація та порівняння / зіставлення їх з критеріями і даними
аналогічних досліджень, виявлення закономірностей та узагальнення матеріалу.
Завершуючи дослідження, необхідним є його літературне оформленням, коротке та чітке
формулювання висновків дослідження та конкретних пропозицій для впровадження
результатів дослідження в практику охорони здоров’я.
У ході статистичного спостереження неодноразово спостерігаються та виявляються два
види помилок: м е т о д о л о г і ч н о г о та л о г і ч н о г о характерів.
Для прикладу. До завдання дослідження входило вивчити особливості загальної
захворюваності населення N-області за віковими групами. Проте, в процесі наукової роботи
вивчалися лише контингенти хворих, які звернулися за медичною допомогою до амбулаторно-
поліклінічних закладів та не враховувалися дані про чисельність населення за окремими
віковими групами. У результаті цього дослідник отримав лише екстенсивні показники
(частка хворих різного віку серед всіх хворих), а не інтенсивні показники, які б
характеризували рівень загальної захворюваності в конкретній віковій групі населення.
Методичною помилкою в даному випадку є неправильне використання принципів
групування статистичних даних. Цей вид окремих помилок виникає через нерозуміння
сутності самого предмету дослідження, незнання механізмів тих чи інших процесів.
Методичні погрішності в процесі аналізу отриманих результатів виражаються, як
правило, в неправильному використанні або інтерпретації статистичних показників.
Окрім того, великі проблеми виникають при надмірній деталізації групувань, особливо
при невеликому числі спостережень. Такі роздроблені дані становляться малодостовірними та
не дозволяють виявити основні закономірності, властиві об’єкту, що вивчався.
Другий вид помилок аналізу – логічного характеру та полягає в допущенні формалізації
оцінок цифрових даних без глибокого якісного аналізу сутності явища.
16
Надмірна “математизація” – необґрунтоване використання різноманітних статистичних

критеріїв – є також великим дефектом та відбивається на логічній стороні аналізу, приводить
до спотворення змісту результатів дослідження.
Сьогодні, коли над практичним лікарем та науковцем від медицини об’ємно тяготіє
наявний потік як вітчизняної, так і зарубіжної професійної інформації, в основному заснованої
на принципах доказовості, допомогти їм легше орієнтуватись в інформаційному просторі
допоможе лише опанування кожним необхідної методології досліджень та принципів
статистики / біостатистики.
V. КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ НАБУТИХ ТЕОРЕТИЧНИХ

ЗНАНЬ
1. Розкрийте зміст поняття “статистичне дослідження” та потребу в його проведенні в
контексті доказової медицини.
2. Перерахуйте основні етапи статистичного дослідження та коротко розкрийте їх зміст.
3. Перерахуйте головні елементи плану статистичного спостереження / дослідження та
розкрийте зміст програми спостереження?
4. Означте зміст статистичної сукупності та зробіть пояснення про одиницю
статистичного спостереження та її облікові характеристики.
5. Розкрийте методику розрахунку необхідного числа спостережень у вибірковій
6. Перерахуйте типи вимірювальних шкал та вкажіть вимоги до їх складання.
7. Перерахуйте типи таблиць та розкрийте головні вимоги до їх побудови.
8. Розкрийте зміст видів досліджень в залежності від: а) ступеня охоплення
статистичного матеріалу; б) часу; в) способу збирання статистичної інформації.
9. Розкрийте зміст програми опрацювання даних в статистичному дослідженні та
визначте зміст поняття "групування" статистичних матеріалів і охарактеризуйте різновиди
групувань.
10. Перерахуйте основні елементи статистичного аналізу та назвіть види статистичних
спостережень / досліджень за ступенем достовірності ознак в порядку зростання доказовості.
11. Схарактеризуйте сутність “рандомізоване дослідження” та його види. Поясність
потребу в використанні цього методу спостереження/дослідження в практичній діяльності
лікаря.
12. З якою метою проводиться спостереження / дослідження певних ознак з
застосуванням мета-аналізу. Розкрийте його зміст.
13. Що таке соціологічне анкета? Перелічіть основні види соціологічних запитань
14. Розкрийте умови, необхідні для проведення правильного статистичного аналізу та
перерахуйте основні помилки, які можуть виникнути в процесі збору та опрацюванні
статистичних матеріалів.
15. У чому полягає практична значимість результатів статистичного дослідження?
VI. МЕТОДИЧНИЙ МАТЕРІАЛ

ЩОДО ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ ПРАКТИЧНИХ НАВИЧОК ТА ВМІНЬ
Із метою набуття професійних практичних навичок та вмінь студентам рекомендується:
а) використовувати розділ IV «Теоретичний виклад теми» даного практичного заняття;
б) при опрацюванні індивідуального ситуаційного завдання рекомендується
користуватися Типовим прикладом вирішення ситуаційного завдання;
в) у процесі опрацювання матеріалу ситуаційних завдань доцільно користуватись
комп’ютерною програмою Microsoft Excel або R.
17
ЧАСТИНА І.
ЗРАЗКИ РОЗВ’ЯЗАННЯ СИТУАЦІЙНИХ ЗАВДАНЬ
ТИПОВИЙ ПРИКЛАД 1
вирішення ситуаційного завдання
ТЕМА ДОСЛІДЖЕННЯ: Наслідки захворювання у стаціонарних хворих, які
лікувалися у центрі кровотеч хірургічного відділення № 1 міської лікарні з приводу
виразкової хвороби шлунку для опрацювання шляхів покращення результатів
лікування за поточний рік.
При розрахунках необхідної кількості досліджень врахуйте наступні дані: за рік у
центрі кровотеч хірургічного відділення № 1 міської лікарні з приводу виразкової
хвороби шлунку було проліковано 50 пацієнтів; за даними пілотних досліджень середнє
квадратичне відхилення (  ) терміну лікування становило 0,9 дня; критерій
достовірності t=2; терапевтичне лікування було застосовано у 30% (W=0,30) випадків, а
гранична похибка (  ) становила 0,5.
У відповідності до наведених даних типового прикладу Вам необхідно:

1) Сформулювати мету статистичного дослідження;
2) Сформулювати основні завдання статистичного дослідження;
3) Визначити одиницю спостереження;
4) Розрахувати необхідний обсяг спостережень.
Відповідь на перше питання:

Мета дослідження: опрацювання шляхів покращення результатів лікування у
стаціонарних хворих, які лікувалися у центрі кровотеч хірургічного відділення № 1 міської
лікарні протягом поточного року з приводу виразкової хвороби шлунку.
Відповідь на друге питання:

✓ Провести вибірку хворих, які лікувалися у стаціонарі лікарні з приводу виразкової
хвороби шлунку за останній рік.
✓ З’ясувати, які методи діагностики та лікування використовувалися для лікування
даної когорти хворих.
✓ Проаналізувати терміни госпіталізації хворих з моменту виникнення хвороби та
тривалість їх лікування в стаціонарі лікарні.
✓ Провести науковий статистичний аналіз часу госпіталізації хворих з моменту
виникнення хвороби та виду лікування на терміни перебування хворого у стаціонарі.
Відповідь на третє питання:

Одиниця спостереження – хворий, який лікувався в гастроентерологічному відділенні
міської лікарні протягом поточного року з приводу виразкової хвороби шлунку протягом
поточного року.
Відповідь на четверте питання:

Оскільки об’єм генеральної сукупності є відомим, то необхідний обсяг спостережень
визначався за формулами 2 і 3. Підставивши дані у формули, отримуємо при обрахунку
середніх величин:
(22 * 0,92 *50 )/( 0,52 *50 + 22 * 0,92) = 10,29 осіб

Необхідне число спостережень складає 11 (наступне ціле число після 10,29).
При обрахунку відносних величин:
18
(22 *0,3 (1-0,3)*50) / (0,52 *50 +22 *0,3 (1-0,3)) = 3,15 осіб.
Необхідне число спостережень складає 4 особи.
Враховуючи, що в ході статистичного аналізу здійснюється обрахунок відносних і

середніх величин, то мінімальне число спостережень береться по більшому, тобто становить
11 хворих, які лікувалися у стаціонарі з приводу виразкової хвороби шлунку протягом
поточного року.
ТИПОВИЙ ПРИКЛАД 2
вирішення ситуаційного завдання
ТЕМА ДОСЛІДЖЕННЯ: Думка чоловічого та жіночого населення міста Л. щодо
негативного впливу чинники ризику даного регіону на стан їх здоров’я за поточний рік.
При розрахунку необхідної кількості спостережень врахуйте, що чисельність
населення міста Л. становить 800 тисяч осіб, з них 420 тисяч – жінки, а 380 тисяч –
чоловіки.

1) Сформулювати мету статистичного дослідження;
2) Визначити метод дослідження;
3) Визначити одиницю спостереження (респондента);
4) Розрахувати необхідний обсяг спостережень.
Відповідь на перше питання:

Мета соціологічного дослідження – попередження дії чинників негативного впливу на
стан здоров’я осіб чоловічої та жіночої статі міста Л.
Відповідь на друге питання:

Соціологічний метод дослідження
Відповідь на третє питання:

Одиниця спостереження: респондент – чоловіки та жінки міста Львова.
Відповідь на четверте питання:

Оскільки потрібно з’ясувати думку окремо чоловічого та жіночого населення, то
розрахунок необхідного числа спостережень здійснюється за формулою (1) окремо для кожної
статі. Підставивши дані до формули отримуємо:
420000 / (1+2,7182) = 50074,37 жінок

Значить потрібно опитати 50 075 осіб жіночої статі м. Л.
380000 / (1 + 2,7182)= 45305,38 чоловіків

Значить потрібно опитати 45 306 осіб чоловічої статі м. Л.
19
Тема: Відносні величини
ВІДНОСНІ ВЕЛИЧИНИ
I АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ Для розкриття причинно-наслідкових закономірностей,

отримання різносторонніх характеристик явищ в практичній діяльності системи медичного
забезпечення чи системи охорони здоров’я, окрім абсолютних величин, використовуються
відносні величини.
В установах охорони здоров'я постійно здійснюється аналіз результатів роботи шляхом
поточних або одноразових, суцільних або вибіркових статистичних досліджень. З огляду на
те, що відносні величини дають картину якісних ознак, в діяльності ЛПЗ вони
використовуються для порівняння та зіставлення однорідних величин за аналогічні періоди
часу. Широке застосування отримані результати знаходять при аналізі показників діяльності
медичних закладів. Лікар постійно працює з відносними величинами, що дозволяє йому
оперативно стежити як за станом здоров'я населення свого району, міста, області, так і за
тенденціями і закономірностями розвитку охорони здоров'я в цілому.
Таким чином, вивчення стану здоров'я населення або іншого явища за допомогою
відносних величин дозволяє визначити не тільки розмір, рівень досліджуваного явища, а й
визначає його закономірності.
II МЕТА ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ

A) НАВЧАЛЬНА: засвоїти основні види абсолютних та відносних величин і їх практичне
застосування в роботі медичного працівника, оволодіти методикою
розрахунку відносних величин.
Б) ВИХОВНА: формування соціально-медичного та аналітичного мислення при вивченні
процесів у медицині та організації охорони здоров’я, з використанням
абсолютних та відносних величин.
ІІІ КОНКРЕТНІ НАВЧАЛЬНІ ЦІЛІ

Ознайомитись: (α=I)
- поняття про статистичні величини, статистичні показники та
статистичні дані;
- види абсолютних та відносних величин;
Знати: (α=II) - методику їх обчислення;
- різницю між абсолютними та відносними величинами;
- практичні особливості застосування абсолютних та відносних
величин.
- розраховувати показники відносних величин (інтенсивності,
Вміти: (α=III) екстенсивності, співвідношення та наочності);
- інтерпретувати результати отриманих статистичних показників.
- творчо проводити аналіз отриманих відносних показників та
Вміти: (α=IV) застосовувати отримані результати у процесі аналізу практичної
діяльності лікаря та медичного закладу / органу управління.
IV ЗМІСТ ТЕМИ ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ
АБСОЛЮТНІ ВЕЛИЧИНИ, ЇХ ВИДИ ТА ОДИНИЦІ ВИРАЗУ В ПРАКТИЧНІЙ

ОХОРОНІ ЗДОРОВ’Я
Абсолютні величини - це різновид статистичних показників, які виражають розміри

суспільних явищ, де їх величини характеризують кількість, розміри, обсяг певних явищ у
1
конкретному місці (на конкретній території), у конкретний час (або за певний проміжок часу,
період) та дозволяють сформулювати загальну величину статистичної сукупності.
Абсолютні статистичні величини – це іменовані числа, які мають такі одиниці виміру,
що властиві тим чи іншим медико-соціальним та суспільним явищам, які необхідно оцінити
чи охарактеризувати.
Пізнавальне та практичне значення абсолютних показників

Знання чисельності, розмірів і обсягів абсолютних статистичних показників необхідно
для планування, управління і аналізу функціонування медичної галузі чи окремих її
структурних підрозділів, а також медичних закладів різних рівнів; стану здоров’я населення
тощо.
У біостатистиці абсолютні величини використовуються для характеристики чисельності
населення, кількості лікувально-профілактичних закладів, ліжкового фонду, кадрового
потенціалу та інше. Вони використовуються також при малих числах спостережень,
наприклад, коли потрібно показати поодинокі випадки особливо небезпечних захворювань.
Абсолютні показники відіграють важливу роль у системі узагальнюючих статистичних
показників. Проте, при аналізі результатів дослідження завжди виникає необхідність у
порівнянні отриманих результатів, а порівняння абсолютних даних може призвести до
помилкових висновків, що не дасть достатньо повного уявлення про досліджуване явище.
Тому, коли виникає потреба в обчисленні інших узагальнюючих показників — відносних та
середніх величин, абсолютні величини є підґрунтям для цього, що наочно демонструє нижче
наведений приклад.
Наприклад: У місті А. протягом Л-року померло 970 осіб, а в місті В. ‒ 1025 осіб.
Розмірковуючи над цими абсолютними даними, доречним є припустити, що в місті В.
смертність, як суспільне явище, є більшою, ніж у місті А., що є для даного прикладу
неправильним.
А сутність такої оцінки полягає в тому, що абсолютна кількість померлих взагалі ще не
визначає рівень / інтенсивності смертності, оскільки останнє безпосередньо залежить від
кількості населення / середовища, серед якого виявляється дане явище / смертність населення.
У наведеному прикладі варто зазначити, що в Л-році в місті А. мешкало 67 тисяч осіб, а
в місті В. - 80 тисяч чоловік.
Щоб визначити в якому місті смертність дійсно була більшою серед населення,
необхідно визначити відношення абсолютних чисел померлих у містах А. і В. до чисельності
населення в них.
Якщо визначити кількість померлих на 1 000 населення в кожному із міст, то виявиться,
що в місті А. рівень смертності становить 14,5 випадків смертності на 1000 осіб, тоді як у місті
В. – цей показник становить 12,8 випадків смертності на 1000 осіб.
Смертність у місті А. виявляється вищою, ніж у місті В., тобто висновок протилежний
тому, який був при порівнянні абсолютних чисел.
З цього доцільно зробити висновок, що у більшості випадків використання абсолютних
величин є проміжною стадією для визначення похідних величин.
ВІДНОСНІ СТАТИСТИЧНІ ПОКАЗНИКИ ТА ЇХ ФОРМИ

У цьому підрозділі варто зазначити, що досліджуючи медико-соціальні, суспільні та
економічні явища чи процеси, що мають прямий вплив на здоров’я людини, біостатистика не
обмежується розрахунком тільки абсолютних показників, яку б велику роль вони не
відігравали в аналізі. Адже жодне явище не може бути зрозумілим, якщо його розглядати поза
зв'язком з іншими явищами. Із цією метою абсолютним показникам дають порівняльну оцінку
за допомогою відносних показників.
Звідси виходить, що у процесі зіставлення абсолютних утворюється відносна
статистична величина, яка характеризує міру кількісного співвідношення різнойменних чи
однойменних показників.
2
Слово «відносний» тлумачиться як такий, що «… установлюється, визначається в

порівнянні, у зіставленні з чим-небудь іншим» та «показує відношення до чогось, зв'язок з
чимось».
А отже, відносна величина / відносний показник – це:
✔ узагальнюючий кількісний показник, який відтворює результат співвідношення
порівнюваних абсолютних величин;
✔ величина, що характеризує міру співвідношення двох порівнюваних між собою
статистичних показників, один з яких прийнято за базу порівняння.
Кожна відносна величина є дробом, чисельником якого є порівнювана величина (в

окремих випадках її називають поточною, або звітною), а знаменником - величина, з якою
здійснюють порівняння, що власне і вважається базою порівняння.
Формула обрахунку показника відносної величини:
Показник Величина порівняння

=
відносної величини База порівняння
Наприклад: У поліклініці № 1 м. Р. на штатних посадах працюють 209 лікарів, серед

яких 74 лікарі первинного рівня.
Показник питомої ваги 74 лікарі первинного рівня

лікарів первинного рівня у поліклініці = 209 лікарів, що працюють у х 100%
№ 1 м. Р. поліклініці № 1 м. Р.
Висновок: Базою порівняння у наведеному прикладі є загальна чисельність працюючих

лікарів у конкретному амбулаторно-поліклінічному закладі (209 лікарів, що працюють у
поліклініці № 1 м. Р.), тоді як величиною порівняння слугує чисельність лікарів первинного
рівня медичної допомоги (74 лікарі первинного рівня).
Відносна величина завжди показує, у скільки разів порівнювана величина перевищує

базисну або яку частку перша становить щодо другої, іноді — скільки одиниць однієї
величини припадає на 100, на 1000 і т. д. одиниць іншої, базисної величини.
Якщо базову величину статистичного показника приймають за одиницю, тоді формою
її зображення буде коефіцієнт / кратне відношення.
Коефіцієнт - це форма виразу відносної величини, що показує, у скільки разів
порівнювальна величина більша базової (чи яку частину від неї становить, якщо величина
коефіцієнта менша за одиницю).
У біостатистичній практиці коефіцієнти, як правило, використовують для вираження
відносних величин у випадках, коли порівнювальна величина перевищує базову більш як у 2-
3 рази.
Наприклад: Кількість хвороб системи кровообігу серед населення України в G-році
становила 1 149 тисяч епізодів, тоді як у К-році абсолютний показник даної патології склав
1 826 тисяч випадків.
Обрахувати коефіцієнт числа хвороб системи кровообігу серед населення України в G-
році в порівнянні з даними К-року.
Коефіцієнт числа 1 149 000 епізодів хвороб системи кровообігу

хвороб системи серед населення України в G-році +1,58
= =
кровообігу 1 826 000 випадків хвороб системи рази
серед населення України кровообігу серед населення України у К-році
3
Висновок: число хвороб системи кровообігу серед населення України в К-році, в

порівнянні з абсолютними даними щодо кількості даної патології G-році, зросло у 1,58 рази.
Якщо таке статистичне співвідношення (взаємне відношення, взаємний зв'язок, взаємна

залежність різних величин, предметів, явищ між собою) має менші розміри, тоді застосовують
відсоткові / процентні числа.
Коли за 100-формою будуть отримані результати відносних показників, то це
трактується як відсотки (від лат. рer cent - «на сотню; сота»), що тлумачиться як сота частина
та позначається знаком «%». Використовується це для позначення частки / частини / долі чого-
небудь по відношенню до цілого.
Наприклад: Визначити питому вагу (%) лікарів первинного рівня, які працюють на
штатних посадах в поліклініці № 1 м. Р. При цьому відомо, що в даному амбулаторно-
поліклінічному закладі працює 209 лікарів, серед яких 74 лікарі первинного рівня.
74 лікарі первинного
35,4% лікарів
Показник питомої ваги рівня медичної
первинного рівня
лікарів первинного рівня допомоги х100
= = медичної допомоги,
медичної допомоги, що 209 лікарів, що %
які працюють
працюють у поліклініці № 1 працюють у
у поліклініці № 1 м. Р.
поліклініці № 1 м. Р.
Висновок: згідно даних наведеного прикладу у поліклініці № 1 м. Р. працює на штатних

посадах 35,4% лікарів первинного рівня медичної допомоги.
Відносні величини, виражені на 1000, 10000, 100000 і т. д. одиниць, вживають з метою

надання їм більш придатного для сприйняття вигляду, оскільки, підібравши вдало базу
порівняння, можна запобігти дробовим числам.
У випадках, коли базову величину (середовище) приймають за 1 000, відносні показники
виражають у проміле (‰) (від лат. per mille — на тисячу), що значить одна тисячна частина
будь-якої статистичної величини.
Наприклад: показник малюкової смертності на території К-області у G-році склав 6,5

‰, що інтерпретується як 6,5 випадків смертності дітей у віці до 1 року на 1 000
народжених живими. Тобто, це дає змогу узагальнити, що на 1000 народжених живими
помирає 6,5 новонароджених дітей.
У 2019 році показник народжуваності в Україні становив 8,1 народжених на 1 000

населення при середній чисельності населення в державі 42 027,8 тис. осіб
У залежності від бази порівняння відносні величини можуть виражатись у формі:

Продецімілле (на 10 000 середовища) - одна сота відсотка (%), що позначається
символом о/ооо та використовується, коли відносна величина виражається в десятитисячних
частках цілого.
Наприклад: показник забезпечення стаціонарними лікарняними ліжками населення
України згідно даних ВООЗ (2012 р.) складав 72 ліжка на 10 000 населення, тоді як
Європейському регіоні аналізований показник становив 60 ліжок на 10 000 населення, а в
Американському регіону - 20 ліжок на 10 000 населення;
Показник забезпеченості лікарями первинної медико-санітарної допомоги населення в

Україні складає 6,3 лікарі на 10 000 населення, тоді як країнах ЄС цей показник становить
9,4 сімейні лікарі на 10 000 населення.
4
Просантимілле (на 100 000 середовища) – це одна тисячна відсотка (%), що

позначається символом о/оооо та використовується, коли відносна величина виражається в
стотисячних частках цілого.
Наприклад: показник поширеності загальної захворюваності серед населення України у
R-році становив 171 096 700 випадків загальних захворювань на 100 000 тисяч населення
країни.
Показник материнської смертності, згідно даних ВООЗ (2011 р.), в Європейському регіоні
становий 20 випадків материнських смертей на 100 000 живонароджених, тоді як на
території Американського регіону мав числовий вираз 63 випадків материнської
смертності на 100 000 живонароджених, а в Африканському регіоні аналізований
показник складав 480 материнських смертей на 100 000 живонароджених
Коефіцієнт первинної захворюваності ВІЛ/СНІД в Європейському регіоні, згідно даних

ВООЗ (2011 р.), складав 20 випадків ВІЛ/СНІД на 100 000 населення, тоді як показник
поширеності даної патології становив 263 випадки ВІЛ/СНІД на 100 000 населення
ВИДИ ВІДНОСНИХ СТАТИСТИЧНИХ ВЕЛИЧИН
За основу у класифікації видів відносних величин покладено відношення як між

різнойменними / різноякісними, так і між однойменними статистичними величинами.
Відносними величинами, які характеризують відношення між різнойменними /
різноякісними ознаками, є:
- ІНТЕНСИВНИЙ ПОКАЗНИК – показує частоту / рівень / поширеність явища у
конкретному середовищі (наприклад: щільність популяції на території країни; поширеність
серцево-судинних захворювань серед населення області, держави, регіону; рівень
госпіталізації хворих до стаціонарних відділень медичних закладів країни тощо);
- КОЕФІЦІЄНТ СПІВВІДНОШЕННЯ - це співвідношення двох явищ, не пов’язаних між

собою, або відношення двох середовищ, які є незалежні.
Ці показники визначаються на 100, 1000, 10000 населення або співвідношення зазвичай
приймає значення 1 (для індексів) (наприклад: забезпеченість населення ліжками, число
лабораторних досліджень на 100 поліклінічних відвідувань; число відвідувань сімейним
лікарем в розрахунку на одного жителя району обслуговування).
Відносними величинами, які характеризують відношення між однойменними

показниками, які не мають розмірності і виражаються переважно в коефіцієнтах /
відсотках є:
- ЕКСТЕНСИВНИЙ ПОКАЗНИК - характеризує склад / питому вагу / частку / частину
явища по відношенню до явища в цілому (наприклад: частка (%) померлих з причини
онкопатології серед усіх померлих в країні у К-році; частка (%) осіб дитячого віку (0-17 років)
серед населення В-області в R-році);
- ПОКАЗНИК НАОЧНОСТІ - відношення фактичного рівня аналізованого показника
конкретного явища до йому подібного явища у часі, прийнятого за 1 або 100 (наприклад:
збільшення у 1,5 рази числа ліжок у денних стаціонарах медичних закладів R-області в К-році
в порівнянні з даними В-року; захворюваність на рак молочної залози серед жінок України
згідно прогнозних даних у 2025 році зросте на 20 % у порівнянні з даними Z-року).
5
Методика розрахунку відносних величин, які характеризують відношення між

різнойменними / різноякісними ознаками
ІНТЕНСИВНИЙ (франц. intensif, від латів (латинський) intensio - «напруга»,
«посилення»), що трактується як: «напружений», «посилений» чи «той, що має найбільшу
продуктивність».
Інтенсивний в біостатистиці, це показник частоти, рівня, поширеності процесів, явищ,
що відбуваються в певному середовищі. Він показує, як часто зустрічається досліджуване
явище в середовищі, яке його продукує (наприклад: захворюваність, смертність,
народжуваність і т.д.).
Інтенсивні показники в охороні здоров'я та медицині застосовуються:
- для характеристики рівня, частоти, поширеності явища в конкретному середовищі, де
воно відбувається і з яким органічно пов`язане;
- для порівняння частоти явища в двох різних сукупностях;
- для порівняння, зіставлення динаміки частоти досліджуваного явища в часі, для
порівняння, зіставлення частоти цього ж явища в один і той самий проміжок часу, але в різних
установах, на різних територіях і т.д.
Для розрахунку інтенсивного показника необхідно мати дані про абсолютні розміри
явища і середовища, що його продукує. Абсолютне число, що характеризує розмір явища,
ділиться на абсолютне число, що показує розмір середовища, всередині якої відбулося це
явище, і множиться на 100, 1 000, 10 000, 100 000.
Середовищем, в якій відбуваються процеси, є населення в цілому або його окремі групи
(наприклад: вікові, статеві, соціальні, професійні та ін.).
Таким чином, для розрахунку інтенсивного показника завжди потрібні дві статистичні
сукупності (сукупність № 1 - явище, сукупність № 2 - середовище), причому зміна розміру
середовища може спричинити за собою зміну розміру явища.
У медико-статистичних дослідженнях середовище – соціум, де відбувається якась подія
– явище, тобто явище - це продукт середовища (наприклад: населення – це середовище і хворі
– це явище; студенти – середовище, а число присутніх на лекції – явище).
Множник залежить від поширеності явища в середовищі – чим рідше воно зустрічається,
тим більший множник. У практиці для обчислення деяких інтенсивних показників множники
є загальноприйнятими (наприклад: показники захворюваності з тимчасовою втратою
працездатності розраховуються на 100 працюючих; демографічні показники та багато
показників захворюваності - на 1000, 100 000 населення).
Особливістю в розрахунку інтенсивного показника, де середовищем є населення
(все населення, в т.ч.: діти віком до 14 років; молодь віком 15-24 роки; дорослі віком 25-54
роки; особи перед похилого віку (55-64 роки) та особи похилого віку (65 років і старші) в
диференціації віку, статі та місця проживання тощо) є те, що за середовище в такому випадку
приймається середньорічна чисельність населення, яка трактується як півсума чисел
населення на початок та кінець звітного періоду.
Методика розрахунку середовища як середньорічної чисельності населення:
чисельність чисельність
Середньорічна
населення на початок + населення на кінець
чисельність
поточного року поточного року
населення =
2
Наприклад: у населеному пункті К. чисельність населення на початок року становила

148, 8 тис. осіб, тоді як чисельність населення на кінець року склала 143,0 тис. осіб.
Тоді, середньорічна чисельність населення дорівнює:
6
Середньорічна
148800 осіб + 143000 осіб 291800 осіб
чисельність = = = 145900 осіб
населення в пункті К
2 2
Інтерпретація отриманого результату: середньорічна чисельність населення в

населеному пункті К становить145 900 осіб.
Показники інтенсивності поділяють на:

A) ЗАГАЛЬНІ показники інтенсивності характеризують явище в цілому
(наприклад: загальні показники народжуваності, смертності, захворюваності, інвалідності та
інші показники здоров'я населення тощо, обчислені до всього населення адміністративної
території).
Формула для розрахунку загального інтенсивного показника:
Загальний явище в цілому

= х 100 (1000, 10000, 100000)
інтенсивний показник усе середовище
Наприклад: Середньорічна кількість населення України в D-році становила 42 606 131.

Протягом D-року в Україні народилося 459 841 немовлят. Необхідно обрахувати показник
народжуваності в Україні (на 100 000 населення) та інтерпретувати отримані статистичні
дані.
Загальний показник народжуваності в Україні на початок R-року обраховуємо за
формулою:
Загальний показник 459 841 1 079 народжених дітей

народжуваності в = народжених дітей Х 100000 = на 100 000 населення
Україні в D-році 42 606 131 особа України в D-році
Інтерпретація отриманого результату: загальний показник народжуваності в Україні

в D-році становив 1 079 народжених дітей на 100 000 населення України.
Б) СПЕЦІАЛЬНІ (погрупові) показники інтенсивності застосовуються для

характеристики частоти явища в різних групах (наприклад: захворюваність за статтю, віком,
професією, територією проживання і т. д.).
Формула розрахунку спеціального інтенсивного показника:
Спеціальний частина явища

= Х 100 (1000, 10000, 100000)
інтенсивний показник частина середовища
Наприклад. Протягом Е-року в хірургічних стаціонарах лікарні Н. було виконано 360

хірургічних операцій. У 54 випадках у післяопераційному періоді у пацієнтів спостерігалися
різні ускладнення. Необхідно знайти частоту післяопераційних ускладнень у хірургічних
стаціонарах лікарні Н. з розрахунку на 100 виконаних операцій та інтерпретувати отримані
статистичні дані.
Частота післяопераційних ускладнень - це спеціальний інтенсивний показник, який

може бути розрахований як відношення явища до середовища. Середовищем у даному випадку
7
виступає статистична сукупність виконаних операцій (360), серед яких в 54 випадках, як

випливає з умови завдання, відбувалося явище - відзначалися післяопераційні ускладнення.
Таким чином:
Спеціальний показник 15,0 випадків післяопераційних

частоти 54 ускладнень на 100 виконаних
= х 100 =
післяопераційних 360 операцій у хірургічних стаціонарах
ускладнень лікарні Н. протягом Е-року
Інтерпретація отриманого результату: частота післяопераційних ускладнень в лікарні

Н. за Е-рік склала 15 випадків післяопераційних ускладнень на 100 виконаних операцій у
хірургічних стаціонарах лікарні Н.
Примітка. У даному прикладі неможливо порахувати відсоток операцій, після яких
виникнули ускладнення, оскільки одному пацієнту могли проводити декілька оперативних
втручань, а ускладнення були у 54-ьох пацієнтів.
ПОКАЗНИК СПІВВІДНОШЕННЯ
Слово «співвідношення» в етимології тлумачиться як «взаємне відношення», «взаємний
зв'язок», «взаємна залежність різних величин, предметів, явищ», «співзв’язок», «спів
залежність», «пропорція».
У біостатистичній науці співвідношення застосовується при обрахунку коефіцієнтів,
що характеризують відношення двох незалежних один від одного, якісно різнорідних
сукупностей, які зіставляються тільки логічно.
Головна умова при формуванні показників співвідношення – як статистичних
сукупностей, це те, що їх зміни повинні відбуватися незалежно один від одного.
Коефіцієнт співвідношення зазвичай приймає значення на 1, 100, 1000 (наприклад:
забезпеченість населення ліжками, лікарями, число лабораторних досліджень чи відвідувань
поліклініки тощо).
Коефіцієнти співвідношення можна порівнювати між собою в динаміці і за
адміністративними територіями.
Особливістю для коефіцієнтів співвідношення є те, що вони не характеризують частоту
явища, яке виникло в даному середовищі.
Формула для розрахунку коефіцієнта співвідношення:
Коефіцієнт перша сукупність Коефіцієнт

= х
співвідношення друга сукупність (1, 100, 1000)
Наприклад: на території адміністративного району К. проживає 65 000 населення. У

медичних закладах даного району розгорнуті 384 стаціонарні ліжка. Необхідно визначити
забезпеченість населення району стаціонарними ліжками та інтерпретувати отримані
Згідно даних ситуаційного завдання ми маємо дві статистичні сукупності: 65 000
населення і 384 стаціонарні ліжка. Зміни числа населення не залежать від змін числа
стаціонарних ліжок і навпаки, в зв'язку з чим робимо висновок про те, що представлені
сукупності не пов'язані між собою.
Коефіцієнт забезпеченості населення стаціонарними ліжками розрахуємо наступним
чином:
Коефіцієнт 384 стаціонарних
6 стаціонарних ліжок
забезпеченості ліжок
= х 1000 = на 1000 населення
населення району К. 65000 населення
району К.
стаціонарними ліжками
8
Інтерпретація отриманого результату: показник забезпеченості населення

адміністративного району К. стаціонарними ліжками становить 6 стаціонарних ліжок на
1000 населення даної території.
У наукових публікаціях одним із часто вживаних коефіцієнтів співвідношення є NNT

(англ. number needed to treat) – це кількість хворих, яких необхідно пролікувати (КХНП),
щоб досягти певного благополуччя в одного пацієнта.
Наприклад, NNT при застосуванні нового протиалергічного препарату становить 4. Це
означає, що якщо новий препарат ми призначимо 4-ьом пацієнтам, то терапевтичний ефект
буде в одного з них, а в інших трьох лікувального ефекту не буде.
Зрозуміло, що в ідеалі NNT має становити 1,0 (тобто подіє кожному пацієнту), проте
на практиці існують зовсім інші значення.
Методика розрахунку відносних величин, які характеризують відношення між

однойменними показниками, що не мають розмірності і виражаються переважно в
коефіцієнтах / відсотках
ЕКСТЕНСИВНИЙ ПОКАЗНИК (англ. extensive, нім. extensiv – пов'язаний з

кількісним збільшенням, розширенням, поширенням).
Екстенсивним показником є питома вага чи структура, що характеризують структуру
явища та розподіл явища на складові частини, його внутрішню структуру, що в кінцевому
результаті дозволяє провести порівняльну оцінку співвідношенням складових його частин.
Екстенсивні показники завжди взаємопов'язані поміж собою, а їх величини показують,
яку частину становить окрема група одиниць (явище / явища) в структурі всієї сукупності.
Вимірюються екстенсивні показники зіставленням частини явища до цілого, що є завжди
взаємопов'язано між собою і виражаються, як правило, у відсотках (%), так як їх сума завжди
дорівнює 100 % (відсоткам).
При аналізі екстенсивний показник слід застосовувати з обережністю і пам'ятати, що ним
користуються тільки для характеристики складу / структури явища в даний момент часу і в
даному місці (приклад: лейкоцитарна формула; структура населення за статтю, віком,
соціальним станом; структура захворювань за нозологіями; структура причин смерті
тощо).
Розраховується екстенсивний показник за формулою:
Екстенсивний Частина явища

= х 100 %
показник Ціле явище
Або
Екстенсивний Частина середовища
= х 100 %
показник Ціле середовище
Наприклад: у дослідженні ефективності лікування пневмонії з використанням нового

антибіотика взяли участь 200 пацієнтів, з них 90 - чоловіки. Необхідно визначити частку
чоловіків серед досліджуваних та інтерпретувати отримані статистичні дані.
Згідно даних ситуаційного завдання пацієнти чоловічої статі є частиною (n=90 осіб)
від всієї сукупності досліджуваних (n=200 пацієнтів). Отже, ми повинні скористатися
наступною формулою для розрахунку екстенсивних показників:
90 чоловіків 45,0 % чоловіків серед всіх

Частка чоловіків
= х 100% = пацієнтів, які приймають
серед досліджуваних 200 пацієнтів участь у дослідженні
9
Інтерпретація отриманого результату: показник частки чоловіків серед

досліджуваних осіб становить 45% від загального числа осіб, які приймають участь у
дослідженні ефективності лікування пневмонії з використанням нового антибіотика.
Особливістю при вивченні структури захворюваності є те, що питома вага окремого

захворювання може зрости при:
- істинному зростанні числа захворювань;
- одному і тому ж його рівні, якщо число інших захворювань знизилася;
- зниженні числа даного захворювання, якщо зменшення числа інших захворювань
відбувається більш швидкими темпами.
ПОКАЗНИК НАОЧНОСТІ
В етимологічній практиці слово «наочний» тлумачиться як «переконливий»,
«абсолютно очевидний, що виходить з безпосереднього спостереження».
У біостатистиці «наочність» застосовується з метою ширшого доступу та доступного
порівняння статистичних величин і має практичне примінення у вигляді «показника
наочності», коли його результат безпосередньо вказує, «на скільки відсотків або у скільки
разів відбулося збільшення або зменшення порівнюваних величин».
Показники наочності є зручним способом аналізу та порівняння однорідних чисел,
зазвичай самостійних величин (абсолютних, відносних або середніх) з метою їх перетворення
в більш легку для порівняння форму зі значним покращенням їх виразу, доступності для
сприйняття та візуалізації для огляду.
При обчисленні показника наочності одна з порівнюваних величин приймається за
100% чи 1 (зазвичай, це вихідна величина), а інші розраховуються у відсотковому чи разовому
відношенні до неї.
При значних відмінностях двох порівнюваних величин краще визначати кратність
показника наочності: у скільки разів одна величина більша чи менша від іншої.
Показник наочності показує, у скільки разів або на скільки відсотків (%) змінилися
порівнювані величини в динаміці за напрямком зміни (збільшення, зменшення), не
розкриваючи при цьому ні розміру аналізованого явища, ні його рівня, що, власне, і дозволяє
представити закономірності досліджуваного явища в більш наочній формі.
Показники наочності використовуються найчастіше для порівняння матеріалів згідно
даних охорони здоров'я чи стану здоров’я:
✔ за ряд років у динаміці (наприклад: число лікарів, інфекційних захворювань і
т.д.);
✔ у просторі /за територією, де в якості базисної величини можна взяти рівень
іншої держави (наприклад: Польщі, США, Китаю тощо) або ключового міста держави
(наприклад: Київ в Україні), або порівняння можна проводити за середньодержавним
показником.
Розраховується показник наочності за формулою:
явище цього року

Показник
= аналогічне явище минулого чи базового першого х 100%
наочності
року
Або
Показник явище території 1

= х 100%
наочності аналогічне явище території 2 (базової)
10
Наприклад: дослідженням встановлено, що рівень народжуваності серед населення м.

К в А-році становив 16,6 випадків народжень на 1 000 населення; в Б-році – 13, 4 випадки
народжень на 1000 населення; у В-році – 9,3 випадки народжень на 1 000 населення; у Г-році
– 8,7 випадків народжень на 1000 населення, тоді як у Д-році - 10,2 випадки народжень на
1000 населення. Необхідно визначити показники наочності на основі аналізу динаміки
показників рівня народжуваності протягом А-року – Д-року та інтерпретувати отримані
Значення показників рівня народжуваності, наведених у даному ситуаційному завданні,
виражаємо у відсотках, прийнявши величину аналізованого показника в А-році за 100 %.
Обрахунок показників наочності, що засвідчують зростання чи зменшення рівнів
народжуваності серед населення м. К проводимо за формулою:
Показник наочності щодо

порівняння рівнів 13,4
= х 100% = 80,7%
народжуваності серед населення
16,6
м. К. у Б-році з А-роком
Результати обрахунку показників наочності щодо аналізу показників рівнів

народжуваності протягом А-Д-років відображаємо в таблиці 1.
Таблиця 1 – Показники народжуваності та їх порівняння за показником наочності за

період А–Д роки серед населення м. К
Статистичні показники
№ Значимість
Роки рівнів народжуваності наочності
з/п показників наочності
(на 1000 населення) (%) рази
1. А-рік 16,6 - - -
зменшився на 19,3% або в
2. Б-рік 13,4 80,7 0,8
1,2 рази
3. В-рік 9,3 56,0 0,6
1,4 рази
4. Г-рік 8,7 52,4 0,5
1,5 рази
5. Д-рік 10,2 61,4 0,6
1, 6 рази
Інтерпретація отриманого результату: показник наочності щодо порівняння рівнів

народжуваності серед населення м. К. з А-роком в Б-році становив 80,7% чи 0,8 рази
(зменшився на 19,3% або в 1,2 рази), у В-році - 56,0% чи 0,6 рази (зменшився на 44,0% або в
1,4 рази), в Г-році - 52,4% чи 0,5 разів (зменшився на 47,6% або в 1,5 рази), у Д-році - 61,4% чи
0,6 рази (зменшився на 38,6% або в 1, 6 рази).
Висновок: отримані показники наочності показують зниження рівнів народжуваності
серед населення м. К. за останні чотири роки в порівнянні з А-роком.
Помилки, які найчастіше зустрічаються у дослідників при обрахунках відносних

величин та їх аналізі
Помилка 1. Коли дослідник порівнює інтенсивні показники, нерівні за тривалістю, що
характеризують одне явище за періоди спостереження.
Наприклад. При порівнянні рівня захворюваності епідемічним гепатитом за кілька
місяців досліджуваного року (45%) з рівнем захворюваності на дану патологію за весь
попередній рік (50%) робиться висновок про зниження захворюваності гепатитом в
досліджуваному році.
11
Увага! Порівнювати інтенсивні показники можна тільки за рівні проміжки часу

(наприклад: рівень травматизму за зимові місяці попереднього року порівнюється з рівнем
травматизму за аналогічний період досліджуваного року).
Помилка 2. Коли при порівнянні отриманих показників за кілька місяців робиться
висновок про тенденції до зниження або підвищення рівня даного явища.
Наприклад. Безперервне збільшення показників народжуваності за останні кілька
місяців свідчить про тенденції до підвищення народжуваності на даній території.
Увага! Висновки про динаміку явища можна робити тільки за результатами в цілому за
рік при порівнянні з рівнями досліджуваного явища за кілька попередніх років.
Помилка 3. Коли для характеристики будь-якого явища застосовується екстенсивний
показник замість інтенсивного.
Наприклад: У пологовому будинку з 22 померлих народжених дітей за досліджуваний рік
14 дітей були доношеними, 8 – недоношеними, що склало 63% і 37% відповідно (див. табл. 2).
Таблиця 2 – Дані про смертність новонароджених серед доношених і недоношених дітей

Інтенсивний
Кількість
№ Число Кількість показник
померлих Екстенсивний
з/ померлих (абс. народжених смертності
новонарод показник (%)
п числа) (абс. числа) (на 100
жених
народжених)
Із них:
1 14 63 365 4
доношені
2 недоношені 8 37 52 15,4
3 Всього 22 100 417 5,2
Дослідником був зроблений неправильний висновок про те, що смертність серед

доношених новонароджених дітей вище, ніж серед недоношених.
Для того щоб зробити правильний висновок про порівняння смертності новонароджених
серед доношених і недоношених дітей, необхідно розрахувати інтенсивні показники окремо,
а саме:
▪ рівень смертності серед усіх народжених доношеними (365 дітей);
▪ рівень смертності серед усіх народжених недоношеними (52 дитини).
Таким чином, при порівнянні інтенсивних показників рівнів малюкової смертності
необхідно зробити наступний висновок: смертність новонароджених серед недоношених дітей
вище (15,4 випадки смерті недоношених новонароджених дітей на 100 народжених), ніж серед
доношених (4 випадки смерті доношених новонароджених дітей на 100 народжених).
Увага! При аналізі екстенсивних показників слід пам'ятати, що вони характеризують
склад тільки даної конкретної сукупності (в нашому наведеному прикладі в даний момент
більше були померлих доношених дітей, але в той же час і абсолютне число народжених
доношеними було більше).
Помилка 4. Коли при порівняльній оцінці будь-якого явища в двох і більше сукупностях
на адміністративній території або однієї сукупності, але в динаміці вибірково порівнюють
питому вагу тільки окремих частин даної сукупності (сукупностей).
Наприклад: Порівняння показників тимчасової втрати працездатності з причини
захворюваності серед працівників двох приватних підприємств (ПП) Н-ської області (табл.
3).
Таблиця 3 - Показники структури днів тимчасової втрати працездатності серед

працівників з причини захворюваності на двох приватних підприємствах Н-ської області
№ Найменування Розподіл днів втрати працездатності за
з/п нозологічних форм нозологічними формами (%)
12
Рейтингове Рейтингове
ПП № 1 ПП № 2
місце місце
Хвороби шкіри та підшкірної
1 1,3 5 12,0 4
клітковини
2 Виробничі травми 11,4 3 6,0 5
3 Грип та ГРВІ 22,8 2 40,0 1
4 Фарингіт, тонзиліт 6,3 4 20,0 3
5 Інші хвороби 58,2 1 22,0 2
6 Всього: 100 100
При вибірковому порівнянні окремих екстенсивних показників двох сукупностей був

зроблений неправильний висновок про те, що на ПП № 1 більше число днів тимчасової
непрацездатності у зв'язку з виробничими травмами (11,4 %), ніж на ПП № 2 (6,0%), а число
днів з тимчасовою втратою працездатності в зв'язку з хворобами шкіри та підшкірної
клітковини (12,0%), грип та ГРВІ (40,0%), фарингіт і тонзиліт (20%) вище на ПП № 2, чим
на ПП 1 (відповідно – 1,3%; 22,8% та 6,3%).
Дослідник не врахував, що екстенсивний показник характеризує склад тільки конкретної
сукупності, тоді як відмінності в цих сукупностях можуть бути обумовлені як різницею в
загальному абсолютному числі днів тимчасової непрацездатності на аналізованих ПП, так і
різними розмірами (абсолютними величинами) кожного конкретного явища в кожній
Для того щоб зробити правильний висновок при порівнянні структур тимчасової
непрацездатності на цих ПП треба зробити окремий аналіз сукупностей і описати їх,
визначивши рейтингове місце кожного захворювання в структурі числа днів з тимчасовою
втратою працездатності.
УВАГА! При порівнянні 2-х і більше сукупностей або однієї в динаміці по
екстенсивному показнику висновки можна робити тільки по кожній конкретній сукупності,
визначивши пріоритетність складових частин даної сукупності за величиною питомої ваги.
Більш детальний порівняльний аналіз проводиться при застосуванні інтенсивних
показників, що характеризують частоту конкретних явищ в конкретному середовищі.
Використання відносних величин в медичній науці і практичній охороні здоров’я

Відносні величини широко використовуються в науці і практичній охороні здоров’я для
характеристики статистичної сукупності, аналізу різних явищ. В практичній роботі лікар будь-
якої спеціальності постійно стикається з даними, вираженими відносними величинами, які
характеризують здоров’я населення та діяльність лікувально-профілактичних закладів / його
структурних підрозділів чи конкретно практикуючого лікаря.

ЗНАНЬ
1. Абсолютні величини, їх значення в практичній охороні здоров’я.
2. Пізнавальне і практичне значення абсолютних показників.
3. Відносні показники та їх форми.
4. Види відносних величин.
5. Методика розрахунку загального інтенсивного показника, навести свої приклади.
6. Методика розрахунку спеціального інтенсивного показника, навести свої приклади.
7. Методика розрахунку показника співвідношення, навести свої приклади.
8. Методика розрахунку показника екстенсивності, навести свої приклади.
9. Методика розрахунку показника наочності, навести свої приклади.
10. Проміле, продециміле – суть поняття, приклади.
11. Помилки, які найчастіше зустрічаються у дослідників при користуванні
екстенсивними величинами та їх аналізі.
13
Тема практичного заняття: Графічні зображення статистичних даних
ГРАФІЧНІ ЗОБРАЖЕННЯ СТАТИСТИЧНИХ ДАНИХ
І АКТУАЛЬНІСТЬ. З прадавніх часів людство користувалося графічними зображен-

нями (досить згадати наскальні малюнки) для передачі інформації. Поява перших “розумних”
цифрових обчислювальних машин зробило актуальним питання заміни перфорованих носіїв
інформації на щось більш досконале.
Графічні методи вважаються досить важливим та ефективним знаряддям сучасної науки,
в тому числі і в медичну, оскільки вони надійно увійшли в методику наукових досліджень.
Особливо велику роль ці методи відіграють у медико-статистичних дослідженнях, де вивча-
ються складні взаємозв'язки медико-соціальних явищ і процесів в русі показників динаміки, а
також складні переплетіння встановлених зв'язків поміж явищами у просторі.
Як правило, графічний засіб зображення статистичних даних доповнює статистичні таб-
лиці, а іноді й замінює їх. Завдяки графікам статистичний матеріал стає більш зрозумілим,
краще усвідомлюється і запам’ятовується. Статистичні графіки мають велике значення у
справі оперативного управління та використовують з метою узагальнення отриманих статис-
тичних даних, їх аналізу та популяризації.
Усе це разом, і робить дану тему практичного заняття актуальною та вкрай потрібною як
в теоретичному її освоєнні, так і набуттям майбутніми лікарями необхідних практичних нави-
чок та вмінь.
ІІ МЕТА ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ

А) Навчальна: Набути практичні навички та вміння з основних видів графічних зобра-
жень щодо методики їх побудови та примінення в практичній охороні здоров’я.
Б) Виховна: Формування професійного соціально-медичного та аналітичного мислення
майбутніх лікарів у процесі виконання дослідження та аналізу отриманих біостатистичних да-
них, з використанням методів графічного зображення.

Ознайоми- - з теоретичним викладом навчально-методичного та наукового
(α=I)
тися матеріалу згідно тематики практичного заняття
- теоретичні основи примінення графічних зображень в біостати-
стиці
Знати (α=II) - методологію побудови основних видів графічних зображень;
- значимість в використанні графічних зображень у процесі вико-
нання дослідження
- зображати отримані результати статистичних досліджень графі-
Вміти (α=III) чно у вигляді різних діаграм
- інтерпретувати отримані графічні дані
- творчо використовувати необхідні види графічних зображень у
Вміти (α=IV) процесі аналізу практичної діяльності лікаря та медичного за-
кладу/органу управління
IV ЗМІСТ ТЕМИ ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ

Поняття про статистичні графіки
Історія графічного методу у статистиці нараховує більше 200 років. Вважається, що пе-
рші дані про техніку складання статистичних графіків наведено у роботі англійського еконо-
міста У. Плейфейра «Комерційний та політичний атлас», яка вперше була надрукована у 1786
році, що, власне, і започаткувало розвиток графічної мови в суспільному, професійному та
науковому житті людини.
1
Графічна мова вважається специфічною формою наукового мислення та узагальнення

лікаря будь-якого фаху. Це особлива форма медико-статистичної інформації, яка повністю ві-
дповідає змісту сучасних понять «Теорії пізнання» в контексті своєрідної знакової системи.
Мова статистичних графіків, стверджує А. Т. Опре (2012), належить до умовних симво-
лічних мов і має такі особливості, як:
1) двомірність графічних знаків, тобто двомірність запису. Це основна ознака графі-
чної мови як знакової системи в контексті джерела інформації та пізнавальної сили. Так, у
двомірному символічному записі графічна мова "працює на інформацію" як послідовність ро-
зташування знаків у лінійному ряду, так і їх розташування в просторі. Це, безумовно, розши-
рює інформаційні й пізнавальні можливості графічної мови;
2) безперервність виразу. У статистичних графіках відповідна інформація представлена
не окремими дискретними знаками, а взаємопов'язаною системою, геометрично орієнтованою
у просторі. Цим графічна мова відрізняється, наприклад, від мови математичних формул, яка
зберігає дискретність знаків і лінійну (одномірну) послідовність їх виразу (і чергування);
3) відокремленість викладу. Статистичні графіки як знаряддя наукової медико-соціа-
льної інформації відособлюються від тексту взаємопов'язаної за змістом інформації, яка пода-
ється в усній або письмовій формі. Тим часом як мова біостатистичних даних, як правило,
власне і пов'язана з такими формами подання інформації.
Своєрідність статистичного графіка як знакової системи полягає і в тому, що основним
засобом передачі інформації при такому способі зображення є не знаки - коди, а знаки - образи.
На відміну від перших, які є найпростішими умовними сигналами, знаки - образи є складніше
організованими системами сигналів, які зовнішньо відображають об'єкти за принципом їх схо-
жості та сам предмет дослідження.
ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ СТАТИСТИЧНИХ ГРАФІКІВ

Основними елементами статистичних графіків є:
Об'єкти графічних зображень як правило, виступають медико-біологічні процеси та
процеси відтворення населення, що розглядаються у біостатистиці. Особливу роль відіграє
графічний метод при вивченні динаміки медико-соціальних, статистико-географічних та еко-
номічних явищ, що мають пряме відношення та вплив на здоров’я людини/когорти осіб/насе-
лення, де використовують графічні характеристики рядів динаміки.
Предмет дослідження при визначенні статистичного графіка слугують медико-статис-
тичні дані, що характеризують масові суспільні явища і процеси, що мають безпосереднє від-
ношення чи вплив на стан здоров’я людини/громади, а також дозволяють аналізувати наро-
джуваність, захворюваність, нещасні випадки, травми та смертність в різних їх аспектах. Саме
в цьому полягає відмінність медико-статистичних графіків від графіків взагалі, оскільки вони
є не простою ілюстрацією досліджуваного явища, а дають нове наукове знання про предмет
дослідження, відображуючи ті розумові побудови, які вивчає біостатистика як наука та прак-
тика.
Таким чином, графік (від грецького graphikos - пишу, рисую) має загальне значення і
тлумачиться як наочне зображення кількісної залежності різних явищ, процесів в якомусь се-
редовищі тощо за допомогою геометричних фігур та фігур (діаграми) чи географічних карто-
схем (картограми).
Тоді як статистичний графік – це креслення, на якому статистичні сукупності, які ха-
рактеризуються визначеними показниками, можуть бути описані за допомогою умовних гео-
метричних образів чи знаків.
Тобто, СТАТИСТИЧНИЙ ГРАФІК - це спосіб наочного подання і викладення статис-
тичних даних та їх співвідношень за допомогою геометричних знаків (сукупності крапок, лі-
ній, поверхонь) та інших графічних засобів з метою їх узагальнення й аналізу. За допомогою
графіків більш глибоко вивчають склад і динаміку явищ, а також взаємозв'язки поміж ними.
Побудувати простий статистичний графік є справою дуже складною та посильною. Зараз
побудувати графік за допомогою сучасної комп’ютерної техніки не складно, оскільки мова
2
графіка належить до мовних систем, тобто розвиток графічного методу пов’язаний із розвит-
ком семіотики - науки про знаки та знакові системи, яка склалась як наука у 30-х рр. ХХ ст.
На відповідному етапі розвиток теорії графіків та науки семіотики був пов’язаний і з розвит-
ком математичної логіки.
Основні вимоги до статистичних графіків
Основними вимогами до статистичних графіків є:
- Дані на графіку повинні розміщуватися зліва направо і знизу вгору;
- Обов'язкова умова при побудові графіка - дотримання масштабності;
- Нульові точки шкал при наявності можливості повинні бути зображені на діаграмі;
- Цифри, що показують розподіл шкал, поміщаються зліва або внизу відповідної шкали;
- Лінії, що представляють діаграму зображуваного явища, слід робити іншого виду, ніж
допоміжні лінії;
- На кривій, що відбиває динаміку явища, необхідно відзначити всі крапки, згідно окре-
мим спостереженнями;
- В діаграмах, показують структуру, повинна бути відтінена як лінія нульова, так і 100
%;
- Зображені графічні величини повинні мати цифрові позначення на самому графіку або
в доданому до нього таблиці;
- Символи, які використовуються при побудові діаграми (колір, штрихування, фігури,
знаки), повинні бути пояснені;
- Кожен графік повинен мати чітку та коротку назву, що відбиває зміст дослідження;
- Назва діаграми має розташовуватися під малюнком;
- Повинні абсолютно точно відображені вихідні дані;
- Бути наочними і зрозумілими;
- Бути художньо оформленими.
Статистичний графік є рисунком, який описує статистичні сукупності умовною мовою
геометричних знаків тієї чи іншої форми крапок, ліній, площин, фігур та різних їх комбінацій.
У більшості випадків статистичних графіків використовують не об'ємне зображення, яке є
складним за побудовою, а площинне. Останнє досить різноманітне за формою і водночас має
ті ж самі складові елементи.
Основні умови побудови статистичного графіку
Основними умовам побудови статистичного графіку є такі елементи як: графічний образ,
поле графіка, просторові та масштабні орієнтири, масштабна шкала та графіка, носій шкали
(геометричні знаки або графічні образи) та експлікація.
Графічний образ - це геометричні знаки, лінії, фігури, за допомогою яких зображуються
Поле графіка - це простір, в якому розміщуються геометричні або інші графічні знаки,
що утворюють графік.
Розмір поля графіка залежить від його призначення і характеризується розміром та про-
порціями сторін. З погляду естетичних вимог і зорового сприйняття зображених даних реко-
мендується таке співвідношення сторін: від 1:1,3 до 1:1,5. Найзручнішим для візуального
сприйняття вважається формат, сторони якого знаходяться у співвідношенні 1:2. Таке співвід-
ношення одержують коли довша сторона прямокутника дорівнює діагоналі квадрата, побудо-
ваній на короткій стороні прямокутника. Ідеальні графіки прямокутної форми зі співвідношен-
ням сторін 3:5, 5:8, 8:13 і т. д. Такі співвідношення сторін відомі під назвою "правило золотого
перетину", згідно з яким висота прямокутника відноситься до його основи як основа до висоти
плюс основа. Якщо статистичні графіки представлені у формі рівнобічного трикутника, то
його основа повинна відноситися до висоти, як 1:3.
Слід відзначити, що розмір графіка повинен відповідати його призначенню згідно мети
дослідження і бути найбільш виразним.
Просторові орієнтири у статистичних графіках використовують для визначення по-
рядку розміщення геометричних знаків у полі графіка. Вони задаються системою
3
координатних сіток контурних ліній, які ділять це поле на частини. Як правило, в статистиці
використовується система прямокутників координат, але іноді може застосовуватися і поля-
рна система (колові графіки):
- абсциса – горизонтальна вісь графіка. На ній відкладаються значення незалежної змін-
ної чи часу, або значення ознаки;
- ордината – вертикальна вісь графіка. На ній відкладаються значення залежної змінної
або рівні ряду динаміки, або частота повторень значень ознаки.
Часто використовують систему прямокутних координат. Окрім того, є криволінійні
шкали, які є доцільні у секторних діаграмах.
Масштабні орієнтири визначаються системою масштабних шкал або спеціальними зна-
ками для визначення розмірів графічних знаків, які бувають рівномірними та нерівномірними.
При рівномірних масштабних шкалах відрізки пропорційні числам. Якщо, наприклад, число
подвоюється, то відрізок між числами теж повинен бути у два рази більшим.
Масштабна шкала – лінія, окремі точки якої можуть бути прочитані як установлені чи-
сла.
Масштаб графіка - певна міра переводу кількісної величини у графічну.
Носій шкали (геометричні знаки або графічні образи) - це сукупність геометричних
або графічних знаків для зображення статистичних даних. Насамперед це крапки, за допомо-
гою яких наочно зображуються лічильні множини, тобто окремі елементи статистичної суку-
пності. Одна крапка може означати один випадок або будь -яку їх кількість.
Геометричними знаками статистичних графіків можуть бути відрізки прямих ліній, що
поєднують дві сусідні крапки у полі графіка. Змістове наповнення такого знака пов'язується з
довжиною відрізка та кутом нахилу щодо осі абсцис. Довжина відрізків характеризує розмір
явища, а кут - інтенсивність його розвитку у часі чи просторі. Відрізки з'єднані в один ланцюг,
утворюють одну ламану лінію - криву графіка. Остання є досить поширеною формою знакової
системи.
Значне місце в цій системі займають знаки у вигляді площин різних геометричних форм
(квадрат, сектор, коло і т.п.). їх використовують для порівняння явищ, які характеризуються
абсолютними і відносними величинами.
Графічні зображення в статистиці можуть бути представлені і негеометричними зна-
ками, зокрема силуетами чи малюнками. Наприклад, динаміку книжкової продукції на графіку
можна зобразити у вигляді книжкових полиць, інфляційні процеси - у вигляді банкнотів тощо.
Експлікація графіка – це словесне пояснення основних елементів графіка та його змі-
сту. Вона включає: назву графіка, надписи вздовж масштабних шкал, окремі пояснювальні
надписи, що розкривають зміст елементів графічного образу. Статистичний графік - це зна-
кова модель, без експлікації його не можна зрозуміти, тобто перенести знання із формалізова-
ної системи характеристики дійсності на саму дійсність.
На діаграмі також повинні бути підписи вздовж масштабних шкал, пояснення до певних
елементів графіки.
Застосування графічного методу при вивченні медико-соціальних явищ досить різноп-
ланове. Так, його використовують для порівняння обсягів певних статистичних сукупностей
та вивчення їх складу. Прикладом може бути графічне зображення складу лікарів-спеціалістів
медичного закладу за віком, статтю, фахом тощо. У даному випадку роль графічного методу
зводиться до наочного представлення співвідношення окремих елементів, які утворюють дос-
ліджувану статистичну сукупність, покази зміни обсягів і структури цих сукупностей.
Головні цілі використання графічних зображень в біостатистиці
1) порівняння однойменних показників різних об’єктів або територій;
2) характеристики структури явищ та їх структурні зрушення;
3) характеристики варіаційних рядів розподілу;
4) вивчення зміни величини явища в часі;
5) вивчення взаємозалежності поміж явищами;
6) наочного зображення розподілу явищ за територією.
4
ВИДИ СТАТИСТИЧНИХ ГРАФІКІВ І ПРАВИЛА ЇХ ПОБУДОВИ

Статистичні графіки за напрямом використання характеризуються значною різноманіт-
ністю. Їх наукова класифікація передбачає такі ознаки, як загальне призначення, види, форми
і типи основних елементів. Традиційно теорія біостатистики розглядає класифікацію графіків
за видами їх поля.
Оскільки ці завдання можуть вирішуватися різними видами графіків, то нижче наво-
дяться окремі види графіків за способом їх побудови і роз’яснюється, для вирішення яких за-
вдань вони можуть використовуватися.
За цим принципом графічні зображення поділяють на діаграми, картограми та карто-
діаграми.
Діаграма (від грецького diagramma - обрис, малюнок) трактується як графічне зобра-
ження, що наочно показує співвідношення між різними величинами, які порівнюються.
Діаграми - це умовні зображення числових величин та їх співвідношень за допомогою
геометричних знаків, тобто це такий рисунок, на якому статистичні дані зображують за допо-
могою геометричних фігур (ліній, стовпчиків, точок тощо).
Інакше кажучи, якщо територія, до якої належать зображені на графіку показники, вка-
зана тільки словесно (у загальному заголовку або пояснювальних написах), то графік назива-
ється діаграмою.
В залежності від графічного образу діаграми мають різні назви (наприклад, лінійні, сто-
впчикові, стрічкові, секторні, радіальні т. д.).
Розглянемо діаграми, які найчастіше використовуються в біостатистиці для зображення
статистичних даних.
А) ЛІНІЙНІ ДІАГРАМИ. Лінійні діаграми використовують для наочного зображення
процесів, які показують розвиток явища у часі, його динаміки, зображення зміни структури
явища, характеристики роботи ліжок в стаціонарі чи відвідуваності в амбулаторно-полікліні-
чному закладі, а також для вивчення кореляційних зв’язків поміж явищами тощо, що предста-
вляється у вигляді суцільної лінії при безперервності процесу. Явище на такій діаграмі пода-
ється у вигляді лінії, яка може бути прямою, ламаною, кривою (температурний лист хворого,
помісячна вага дитини, захворюваність в залежності від віку та інші)
Лінійна діаграма відображує розмір показника у формі ліній різної довжини, які утворю-
ються в результаті з'єднання крапок у координатному полі.
До будови лінійних діаграм ставлять такі вимоги:
1) діаграма повинна читатись по горизонталі зліва на право, по вертикалі - знизу вверх;
2) на осі ординат обов'язково позначається нульова величина. У випадках, коли дотри-
мання цього правила пов'язане зі значним зменшенням масштабу та погіршенням наочності,
слід зробити розрив по всіх ординатах ( при цьому нульова лінія зберігається.);
3) відрізки на осі абсцис повинні відповідати інтервалам (для рядів динаміки - періоду
часу);
4) нульова лінія повинна різко відрізнятися від інших паралельних ліній;
5) при побудові діаграми із застосуванням процентної шкали треба чітко виділити лінію,
яка означає 100 %;
6) крива лінія діаграми повинна різко відрізнятися від ліній сітки;
7) цифрові показники розміщують на графіку таким чином, щоб їх можна було легко
прочитати;
8) площа графіка повинна бути квадратною або прямокутною.
Для побудови лінійної діаграми використовується система прямокутних координат, де
віссю абсцис є горизонтальна лінія (вісь Х). На ній відкладають відрізки для відтворюваних
груп (наприклад, за кількістю років, за які порівнюють дані). Вони повинні бути рівні та без-
перервні. Якщо біостатистичні дані охоплюють різні періоди часу, інтервали між періодами
(довжина відрізку) на абсцисі повинні бути пропорційні величинам тривалості періодів.
На вертикальній лінії (вісь Y), ординаті, наносять позначки, кожна з яких відповідає пе-
вному кількісному значенню явища. Підрахунок по масштабній лінії проводиться від базисної
5
лінії.
Після того, як на осях абсцис та ординат нанесена шкала за встановленим масштабом у
відповідності з наведеними даними, визначають крапки (координати) на полі діаграми, які ут-
ворюються пересіченням двох прямих, проведених перпендикулярно до відповідних крапок
на осях координат. Крапки з’єднуються лініями. Нерідко на одній лінійній діаграмі приво-
диться декілька кривих, які дають порівняльну характеристику динаміці різних показників чи
одного і того ж показника у різних регіонах (наприклад, смертність та народжуваність). Для
того, щоб дві лінії відрізнялися одна від одної, їх потрібно малювати різним кольором, чи різ-
ними штрихами.
Для полегшення побудови лінійної діаграми доцільно побудувати числову сітку шляхом
нанесення тонких прямих ліній через поділки горизонтальних і вертикальних шкал. При цьому
слід точно додержуватися масштабу як для рівнів ряду динаміки, так і для часу.
Якщо на числовій сітці будується ламана лінія, яка займає лише верхню частину сітки,
то нижня її частина може бути виключена шляхом розриву шкали і сітки або шляхом переносу
осі абсцис на відповідний відрізок. Межі розриву обов’язково показують хвилястою лінією.
Розрив можна робити і на вертикальній осі.
Лінійні діаграми мають позитивну властивість — на одному графіку можна побудувати
декілька ламаних ліній, які будуть характеризувати різні показники.
Лінійні діаграми, які відображають основні закономірності явища, можна також застосу-
вати для його прогнозування, використовуючи метод екстраполяції, продовжити його за межі
відомого часу, у майбутнє.
Приклад побудови лінійної діаграми (А) за даними таблиці:

Таблиця А – Фактичні та прогнозовані показники поширеності захворюваності на зло-
якісні новоутвори молочної залози (С50) серед населення України (на 100 тис. відповідної
групи населення)
№ Роки
Категорії населення
з/п 2001 2005 2008 2015 2020 2025
1. Все населення, в т.ч.: 31,6 35 35,9 38,8 41 43,1
2. - жінки 58,4 64,5 65,7 70,9 74,7 78,4
3. - чоловіки 0,6 0,7 0,7 0,8 0,9 0,9
Рисунок А – Фактичні та прогнозовані показники поширеності захворюваності на злоякісні

новоутвори молочної залози (С50) серед населення України (на 100 тис. відповідної групи
населення)
Б) Окремий вид лінійної діаграми - РАДІАЛЬНА ДІАГРАМА. Цей вид діаграм засто-
совується для графічного зображення явищ, які змінюються в замкнуті календарні строки. В
основу їх побудови покладено полярну систему координат, де за вісь абсцис приймається коло,
6
за вісь ординат - його радіуси (наприклад: частота викликів екстреної медичної допомоги до
дітей при захворюваннях на пневмонію за місяцями року; сезонність у захворюванні кишко-
вими чи серцево-судинними захворюваннями тощо).
Залежно від того, який зображується цикл діаграмованого явища - замкнутий чи продо-
вжуваний (із періоду в період), - розрізняють радіальні діаграми замкнуті і спіральні. На-
приклад, якщо весь цикл зміни зображуваного явища охоплює річний період, радіальну діаг-
раму будують за формою замкнутої.
Якщо ж зміна явища вивчається впродовж циклу діаграмованого періоду (наприклад,
грудень одного року сполучається з січнем другого року і т.д.), ряд динаміки зображується у
вигляді суцільної кривої, яка візуально має вигляд спіралі.
При побудові радіальних діаграм початком відліку (полюсом) може бути центр або окру-
жність. Якщо за полюс прийнято центр кола, то радіальну діаграму будують у такій послідов-
ності: коло ділять на стільки частин, скільки періодів має діаграмований цикл (наприклад, рік
- 12 міс.), і будують відповідно їм радіуси ( у даному випадку - 12 ). Періоди розміщують за
годинниковою стрілкою і на кожному радіусі у масштабному вимірі відкладають відрізки (від
центра кола), пропорційні розмірам явищ. Кінці відрізків на радіусах з'єднують, у результаті
чого утворюється концентрична ламана лінія.
Для побудови такої діаграми потрібно мати відповідний розподіл явища. Радіусом дові-
льної довжини описують коло. Шістьма діаметрами ділять його на рівні відрізки і визначають:
a) Середнє число явища за кожен місяць
b) Середнє число явища, що вивчається за рік
c) Для кожного місяця визначаємо відносний показник явища у %
На зроблених таким чином дванадцяти радіусах (за числом місяців), чи їх продовженнях,
відкладаємо значення розрахованого показника пропорційно прийнятому масштабу.
За масштаб збирається величина радіуса, що відповідає середньоденному числу явища
за рік. Розраховані значення відкладають на прийнятій довжині радіуса і відмічені крапки з’єд-
нують лініями. Одержаний багатокутник відображає коливання явища, що вивчається, за мі-
сяцями.
Приклад побудови радіальної діаграми (Б) за даними таблиці:
Таблиця Б – Статистичні показники помісячної лікарняної летальності (%) в стаціонарі
кардіологічного профілю в К-році
Назва Місяці року
Березень
Жовтень
Серпень
Грудень
Червень
Травень
№ статистич-
Квітень
Липень
Лютий
Листо-
Січень
Вере-
сень
пад
з/п ного показ-

ника
1. Летальність 11,9 11,9 8,7 7,6 8,7 6,5 4,4 3,3 5,5 7,6 9,8 14,1
Рисунок Б – Показники помісячної лікарняної летальності (%) в стаціонарі кардіологічного профілю в К-році
7
В) СТОВПЧИКОВІ ДІАГРАМИ застосовуються для відображення абсолютних чисел,

інтенсивних показників (рівні захворюваності, смертності, летальності), показників співвідно-
шення для одного чи кількох періодів, територій, окремих груп населення, а також для порів-
няння статистичних показників, характеристики динаміки явища та його структури.
Основні правила побудови стовпчикових діаграм:
1) ширина стовпчиків та відстань між ними повинні бути однаковими;
2) стовпчики розташовують від меншого до більшого або навпаки (виняток – показники
в динаміці);
4) вказується назва і цифрові дані стовпчиків;
5) на шкалі повинні бути поділки, основні з яких позначаються цифрами;
6) вказують одиницю виміру.
Щоб побудувати стовпчикову діаграму для характеристики порівняння і динаміки явищ,
необхідно накреслити прямокутну систему координат. Кожне значення порівнюваного показ-
ника зображується у вигляді вертикального прямокутного стовпчика. Основи всіх стовпчиків
розташовані на горизонтальній осі координатної системи, тобто на осі абсцис, а верхня його
частина буде відповідати величині показника, який нанесений у відповідному масштабі відно-
сно осі ординат.
Кожний окремий стовпчик відповідає окремому явищу чи одному явищу за різні періоди
часу.. Ширина кожного стовпчика береться довільна, але обов’язково однакова. Довжина ко-
жного стовпчика залежить від величини показника, який нанесено у відповідному масштабі
по осі ординат. Відстань між стовпчиками повинна бути однаковою, проте іноді вони розмі-
щуються один біля одного.
Стовпчики повинні бути заштриховані або зафарбовані, але обов’язково однаково. Зага-
льна кількість стовпчиків має відповідати загальній кількості об’єктів або проміжків (момен-
тів) часу. Однак якщо показників значна кількість, то треба будувати не більше 8-10 стовпчи-
ків, щоб графік не втратив наочності.
Окрім того, виділяють частину поля графіка (знизу) для нанесення загального заголовка
графіка, що є теоретично найбільш правильно.
Приклад побудови стовпчикової діаграми (В) за даними таблиці:
Таблиця В - Фактичні та прогнозовані показники поширеності захворюваності на ГІМ
(І21) працездатного населення України 2000-2030 рр. (на 100 тис. осіб працездатного віку)
№ Роки
Назви статистичних величин
з/п 2000 2005 2010 2015 2020 2025 2030
Поширеність ГІМ (І 21) серед праце-
1. здатного населення (на 100 тис. осіб 51 57,9 56,2 56,2 62,3 64,4 66,9
прац. віку)
Рисунок В - Фактичні та прогнозовані показники поширеності захворюваності ГІМ (І21) працездатного

населення України 2000-2030 рр. (на 100 тис. осіб працездатного віку)
8
Різновидом стовпчикової діаграми можуть бути стрічкові діаграми. На відміну від стов-
пчикових, при побудові стрічкових діаграм прямокутники, якими зображують розмір явищ,
розташовують не по вертикалі, а по горизонталі.
Вимоги, що ставляться до побудови цього виду діаграм, аналогічні вимогам до стовпчи-
кових діаграм. Необхідним при цьому є врахувати те, що масштаб розміщується по осі абсцис,
а не по осі ординат, тоді як стовпчики розміщують щільно один до одного, хоча існує думка,
згідно з якою вони не повинні щільно прилягати один до одного.
Г) Стовпчикові діаграми, які використовуються не тільки для порівняння явища в дина-

міці, а й для демонстрації складу певного явища називаються ВНУТРІШНЬОСТОВПЧИКО-
ВИМИ ДІАГРАМАМИ.
Внутрішньостовпчикові діаграми застосовуються для характеристики структури явища.
Відносні величини структури характеризують відношення частини явища до цілого. Підсуму-
вавши всі частини, ми одержуємо або 100 %, або 1 (якщо частки виражаються у коефіцієнтах).
Для побудови стовпчикових діаграм структури статистичні дані краще наводити у відсотках.
Висота стовпчика приймається за 100 %, а його частки визначаються відповідно до обчисле-
них відсотків і виділяються різною штриховкою або різними кольорами.
При побудові такого графіка треба обов’язково (зазвичай, під графіком) навести умовні
позначення окремих частин структури явища. Спочатку слід вирішити, яка частина явища ма-
тиме найтемніше забарвлення (та, яка зустрічається найчастіше, або навпаки). Як правило, та
частина явища, яка зустрічається найчастіше, фарбується темнішим кольором або густішою
штриховкою.
Якщо на графіку побудувати декілька структурних стовпчиків, то такий графік буде од-
ночасно давати наочне уявлення не тільки про структуру явища, але й про структурні зру-
шення, які мали місце в цьому явищі за досліджуваний проміжок часу.
Приклад побудови внутрішньостовпчикової діаграмами (Г) за даними таблиці:
Таблиця Г – Дані про основні причини смертності населення України у К-році
Кількість померлих
№ з/п Класи хвороб
абс. дані, тис. %
1. Хвороби систем кровообігу (I 00-I 99) 425,6 67,3 %
2. Новоутворення (С 00-D 48) 83,9 13,3 %
Зовнішні причини захворюваності та смертно-
3. 40,1 6,3 %
сті (V 01-Y 98)
4. Хвороби органів травлення (К 00-К 93) 25,2 4,0 %
5. Хвороби системи дихання (J 00-J 99) 14,8 2,3 %
Деякі інфекційні та паразитарні хвороби (А 00-
6. 11,0 1,7 %
В 99)
7. Інші причини 31,7 5,0 %
Всього померлих 632,3 100,0 %
9
100%
5,00% 1,70% Інші причини
90% 2,30%
4,10%
6,30%
80% Деякі інфекційні та
13,30% паразитарні хвороби
70%
Хвороби органів
60% дихання
50% Хвороби органів

травлення
67,30%
40%
Зовнішні причини
30% смерті
Новоутворення
20%
10% Хвороби системи

кровообігу
0%
Рисунок Г – Основні причини (%) смертності населення України у К- році
Г) Для зображення структури явища (структури захворюваності, смертності, вікової чи

статевої структури населення) у біостатистиці широко застосовуються СЕКТОРНІ ДІАГ-
РАМИ, оскільки таке графічне зображення найбільш виразно характеризує частини цілого.
Секторна діаграма – це коло, поділене на сектори, величини яких відповідають (у пропо-
рціях) зображуваним розмірам явищ. Секторні діаграми будують для відображення структури
явищ. Побудувати її неважко. Площу круга приймають за 100 %, тоді 3,6° буде відповідати
одному відсотку. Множенням кожної частини цілого у відсотках на 3,6° обчислимо величину
центральних секторів у градусах, які і відкладемо на діаграмі. Кожну частину цілого при цьому
необхідно заштрихувати або зафарбувати по-різному і під графіком навести умовні позна-
чення.
Приклад побудови секторної діаграми (Г) за даними таблиці:
Таблиця Г – Розподіл респондентів з числа хворих на гострий інфаркт міокарду (ГІМ) за

результатами споживання кухонної солі (NaCl+) (%)
№ Результати
Дистрактори відповіді
з/п відповіді (%)
Надмірно вживаю йодовану харчову сіль з метою профілактики йодо-
1. 5%
дефіциту
2. Багато солі додають до харчових продуктів виробники 18%
3. Люблю добре посолену їжу 23%
4. Маю звичку досолювати страву під час їди 26%
Дуже часто вживаю різноманітні соління, копченості, соуси та прип-
5. 28%
рави
10
Рисунок Г – Розподіл респондентів з числа хворих на ГІМ за результатами споживання ку-

хонної солі (%)
Д) Для більшої наочності використовують ФІГУРНІ ДІАГРАМИ, де величина статис-

тичного показника зображується за допомогою фігур (символів, рисунків): наприклад, фігури
людей, малюнок ліжка чи медичного закладу – для зображення числа хворих, ліжок та інше.
Цей метод зображення діаграмованих явищ передбачає заміну геометричних фігур малюн-
ками, які відповідають змісту статистичних даних.
Переваги такого виду діаграм перед геометричним – їх наочність та дохідливість. Сим-
волічне зображення робить діаграму виразнішою й привабливішою.
Метод фігур - знаків в графічних зображеннях має свої особливості і характеризується
більш насиченим змістом, що має принципове значення й вимагає дотримання певних правил
щодо побудови таких діаграм, а саме :
1) символи повинні бути зрозумілими самі по собі й не вимагати детальних пояснень. Як
правило, вони зображують контур чи силует діаграмованих об'єктів;
2) забезпечувати однозначність трактування;
3) однозначність теми;
4) групувальні ознаки розташовують вертикально, а показники, які їх характеризують –
горизонтально;
5) зображення знаків - символів повинне відповідати принципам гарного малюнку;
6) виключними вважаються зайва деталізація та прикрашання;
7) стандартизація знаків - символів. Компонування діаграми повинне здійснюватися ста-
ндартизованими знаками - символами, виготовленими у друкарні і монтованими методом ап-
лікації. Існують спеціальні зразки таких знаків;
8) обов'язковість назви діаграми і текстових позначень окремих сукупностей (груп), які
зображується певною фігурою; масштабне позначення з вказівкою числового значення кож-
ного знака - символу.
Приклад побудови фігурної діаграми (Д):
11
Рисунок Д – Перелік обов’язкових медичних закладів госпітального округу

в сільському адміністративному районі
Е) Для порівняння однойменних явищ у просторі використовують також КАРТОГ-

РАМИ І КАРТОДІАГРАМИ, які дають уяву про територіальну поширеність певного явища
в абсолютних чи відносних величинах, згідно геометричних образів, що розташовують на ге-
ографічних картах або планах місцевостей.
Картограми – це зображення числових величин та їх співвідношень за допомогою на-
несення умовного штрихування або розфарбовування відповідної території на географічній
карті, карті-схемі або плані місцевості.
Більш темні і яскраві фарби на картограмі означають, що явище трапляється частіше, а
світлі – менше. Таким чином, можна наочно зобразити «географію захворюваності чи смерт-
ності як цілому, так і за окремими нозологіями» в державі в інтенсивному показнику (на 10
тис. населення) тощо. Якщо прийняти для кожної групи районів/областей певний спосіб штри-
хування, то буде добре видно, як розташовані на території області/країни різні райони за по-
ширеністю захворювань чи інших явищ. Іноді на карту наносять абсолютні дані у вигляді то-
чок, кожна з яких означає одну й ту ж величину. На картограмах, як правило, зображують
явища, що характеризуються відносними або середніми величинами.
За способом зображення діаграмованих явищ розрізняють картограми крапкові і фонові.
На крапкових картограмах рівень явища показують за допомогою крапок, розташова-
них на контурній карті територіальної одиниці. Для наочності зображення щільності або час-
тоти появи певної ознаки крапкою позначають одну або кілька одиниць сукупності.
На фонових картограмах штриховкою різної густоти або фарбою різного ступеня на-
сиченості зображують інтенсивність будь-якого показника в межах територіальної одиниці.
Теорія побудови фонових картограм потребує, щоб кількість груп, для яких встановлю-
ється різний тип штриховки або фарбування, не перевищувала 6-8, оскільки при більшій кіль-
кості діаграма може втратити наочність.
Недоліком таких картограм є те, що вони дають тільки загальну уяву про відмінності
статистичних показників в районах, але не показують їх абсолютних значень.
Приклад побудови картограми (Е) за даними таблиці:

Таблиця Е – Регіональні особливості смертності з причини ГІМ серед населення України
в К-році (на 100 тис. населення)
12
Назви Рівень смертності з причини гострого

№
областей та міст центрального інфаркту міокарда (I 21) серед насе-
з/п
підпорядкування лення України (на 100 тис. населення)
1 АР Крим 25,2
2 Вінницька 16,4
3 Волинська 13,2
4 Дніпропетровська 28,3
5 Донецька 31,8
6 Житомирська 16,2
7 Закарпатська 20,9
8 Запорізька 37,0
9 Івано-Франківська 12,5
10 Київська 28,6
11 Кіровоградська 16,9
12 Луганська 25,4
13 Львівська 26,6
14 м. Київ 35,7
15 м. Севастополь 32,2
16 Миколаївська 22,3
17 Одеська 24,2
18 Полтавська 12,1
19 Рівненська 12,1
20 Сумська 20,2
21 Тернопільська 21,5
22 Харківська 36,0
23 Херсонська 18,2
24 Хмельницька 20,1
25 Черкаська 16,9
26 Чернівецька 18,3
27 Чернігівська 21,7
Україна 25,2
Рисунок Е – Показники смертності з причини ГІМ серед населення областей України в К-році (на 100
тисяч населення)
13
Картодіаграмою називається географічна карта, на якій абсолютні дані зображуються

по окремих територіях за допомогою геометричних образів (прямокутників, кругів та ін.) у
масштабі з метою наочності виявлення розміру явища. Інакше кажучи, картодіаграма поєднує
в собі картограму, яка демонструє розміщення явища в просторі, з діаграмою, яка показує ро-
змір явища.
Приклад побудови картодіаграми (Ж):
Рисунок Ж – Показники структури (%) та рівня захворюваності злоякісними

новоутворами (на 100 тис. осіб) по областях та містах республіканського значення в Україні
в G-році
Картодіаграма відрізняється від картограми тим, що на географічну карту певної терито-

рії наносять у невеликому масштабі лінійні, стовпчикові діаграми, які можуть відображати
абсолютні чи відносні числа. Це дозволяє визначити коливання показників у регіонах. При
цьому відповідним кольором фону самої території можуть бути зображені інші показники.
Яскравим її прикладом є географічна карта України, на якій показники структури (%)
захворюваності злоякісними новоутвореннями зображені у вигляді секторних діаграм, тоді як
рівень захворюваності даною патологією (на 100 тис. осіб) по областях та містах зі спеціаль-
ним статусом в Україні в G-році штрихується кольорами в залежності від градації величини
показників.
Види відносних величин Основні види графічних зображень

Стовпчикова діаграма
1. Інтенсивні Картограма
Лінійна діаграма
Секторна діаграма
2. Екстенсивні Внутрішньо-стовпчикова діаграма
Радіальна діаграма
3. Коефіцієнт співвідношення Стовпчикова діаграма
Лінійна діаграма
4. Показник наочності
Стовпчикова діаграма
14
РОЛЬ І ЗНАЧЕННЯ ГРАФІЧНОГО МЕТОДУ В БІОСТАТИСТИЦІ ТА ПРАКТИЧНІЙ

ОХОРОНІ ЗДОРОВ’Я
Графічне зображення допомагає глибше і наочніше охарактеризувати багато статистич-
них показників, полегшує сприйняття і запам'ятовування певних фактів.
Графіки є найефективнішою формою відображення даних з точки зору їх сприйняття.
Вони незамінні в разі необхідності одночасного огляду декількох величин в часі або в прос-
торі. Графічне зображення дає можливість одним поглядом охопити як всю сукупність явищ
в цілому, так і окремі її частини, скласти цілісне уявлення про досліджувані явища.
Внаслідок цього певна інформація за допомогою графіків може бути засвоєна незрів-
нянно швидше, ніж будь-якими іншими способами, а самі графіки виявляються більш наоч-
ними, ніж статистичні таблиці, продовженням і доповненням яких вони є.
Статистичні графіки можуть дати нові знання про предмет вивчення, які в початковому
цифровому матеріалі безпосередньо не виявляються. Виявлення закономірностей, які прита-
манні тим чи іншим явищам, чинників, які їх визначають, диференціації явищ в часі і просторі
- завдання, які ефективно вирішуються з використанням графічного методу.
Графіки з виразною, доступною, лаконічною і в компактній формі побудови дозволяють
наочно зображати різні статистичні показники, допомагаючи досліднику виявляти їх рівні,
співвідношення, зміна тенденцій, склад і структуру складних сукупностей.
Пізнавальна цінність статистичних графіків пояснюється їх здатністю відображати реа-
льну дійсність в простому, ясному і візуального огляду. Візуальна інтерпретація об'єктивних
статистичних показників дозволяє полегшити пізнання предмета дослідження, робить його
більш дохідливо.
Наочно зображуючи статистичні дані, полегшуючи їх сприйняття, графіки допомагають
виявити найбільш характерні співвідношення і зв'язку явищ, виявити основні тенденції та за-
кономірності розвитку досліджуваних явищ. Цим пояснюється широке використання графіків
для популяризації статистичних даних.
Специфічною особливістю графіків є їх лаконічність, простота кодування інформації і
однозначність тлумачення записів в символічній формі. В окремих особливостей статистич-
них графічних зображень належать їх виразність, дохідливість, універсальність, доступність
для огляду та ін.
Слід нагадати, що побудова графіка виправдана, якщо він дає певні переваги в порів-
нянні з цифрами, які зведені до лав або таблиці. Побудований графік повинен бути цікавим за
змістом, доцільним за формою, за економним використанням графічних засобів, простим і
зрозумілим для читача, і технічно добре виконаним. Вдало побудовані графіки здатні викли-
кати інтерес читача і привернути увагу до зображуваних статистичних даних; вони полегшу-
ють запам'ятовування і більш швидке розуміння суті в співвідношенні зображуваних цифр.
V. Контрольні питання щодо перевірки набутих теоретичних знань:

1. Означте зміст поняття: «статистичні графіки».
2. Охарактеризуйте основні елементи статистичних графіків.
3. Назвіть основні вимоги до статистичних графіків.
4. Назвіть основні умови побудови статистичного графіку.
5. Розкрийте основну мету використання графіків в біостатистиці.
6. Визначте в загальному види статистичних графіків.
7. Назвіть основні види діаграм, які найчастіше використовуються в біостатистиці.
8. Якими видами графічних зображень зображають інтенсивні та екстенсивні ста-
тистичні показники?
9. Які вимоги ставлять до побудови лінійної діаграми?
10. Перерахуйте основні правила побудови стовпчикових та внутрішньостовпчико-
вої діаграм.
11. Розкрийте правила побудови секторної діаграми.
12. Розкрийте правила побудови радіальної діаграми.
15
Тема практичного заняття: Варіаційні ряди. Середні величини (негаусівський розподіл)
ВАРІАЦІЙНІ РЯДИ. СЕРЕДНІ ВЕЛИЧИНИ (НЕГАУСІВСЬКИЙ РОЗПОДІЛ)
I. АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ. Статистичне спостереження дає змогу одержати велику

кількість первинних статистичних даних про окремі одиниці сукупності у вигляді відповідей
на поставлені запитання. Іноді в цих даних важко розібратися і зробити якісь висновки. З
метою одержання характеристик усієї сукупності первинні дані необхідно упорядкувати,
систематизувати.
У зв’язку з цим, лікар повинен вміти обробляти (зводити, групувати) усі первинні дані
таким чином, щоб у кінцевому результаті була одержана точна, об’єктивна та обґрунтована
інформація.
Власне, набуття майбутніми лікарями професійних практичних навичок та умінь
стосовно формування статистичних рядів розподілу і дозволяє в процесі дослідження
впорядкувати розподіл одиниць досліджуваної сукупності на групи за групувальною /
варіативною ознакою.
Саме такий методичний підхід до зведення та групування статистичних даних дозволяє
охарактеризувати склад / структуру досліджуваного явища та однорідність сукупності, межі
її зміни, закономірності розвитку досліджуваного об'єкта.
Усе це разом, і робить дану тему практичного заняття актуальною та вкрай потрібною
як в теоретичному її освоєнні, так і в контексті набуття майбутніми лікарями необхідних
практичних навичок та вмінь.
ІІ. КОНКРЕТНІ НАВЧАЛЬНІ ЦІЛІ
Знати:
• основні вимоги, завдання та види групувань;
• види варіаційних рядів
Вміти:
• характеризувати різні види варіаційних рядів;
• будувати інтервальні варіаційні ряди;
• розраховувати амплітуду, моду, медіану в різних варіаційних рядах.
ІІІ. ТЕОРЕТИЧНИЙ ВИКЛАД ТЕМИ
ПОНЯТТЯ СТАТИСТИЧНОГО ЗВЕДЕННЯ ТА ГРУПУВАННЯ

У процесі виконання медико-статистичних досліджень чи при аналізі роботи
медичного закладу (його структурного підрозділу) або окремо практикуючого лікаря,
дослідник отримує на стадії статистичного / клінічного спостереження дані, де елементи
сукупності характеризують кожну одиницю спостереження окремо.
Основним і вирішальним моментом для отримання необхідних висновків про певне
явище, вивчення характерних рис і суттєвих відмінностей тих чи інших явищ, виявлення
закономірностей їх розвитку в конкретному середовищі на основі інформацій з поодиноких
даних. Таким чином в біостатистиці необхідно дані кожного елементу сукупності
систематизувати і обробити, тобто провести статистичне зведення і групування.
Статистичне зведення - це комплекс послідовних дій по узагальненню окремих фактів,
що утворюють сукупність, для виявлення типових особливостей в явищі що вивчається.
Суть статистичного зведення полягає в тому, що матеріали спостереження
класифікують та групують. Елементи сукупності за певними ознаками об’єднують у групи,
класи, типи, а інформацію про них відображають як у межах груп, так і в цілому по
Групування - це процес розподілу сукупності на однорідні групи за якою-небудь
ознакою.
1
Наявність загальної ознаки в процесі групування є основою для утворення статистичної

сукупності, яка представляє собою результати опису і аналізу загальних ознак об'єктів
Залежно від того, які облікові ознаки були покладені в основу групування, якими
принципами керувалися дослідники при розподілі сукупності на групи, можна одержати
різні, іноді протилежні результати.
Для того, щоб забезпечити проведення науково обґрунтованого групування, необхідно
додержуватися єдиних правил, вимог та принципів, розроблених статистичною наукою.
Перша вимога наукового використання методу статистичних групувань полягає у
всебічному глибокому аналізі сутності та природі досліджуваного явища, виявлення його
типових рис і відмінностей. Це визначає, що спочатку слід провести попередній якісний
аналіз явища, який дасть змогу виявити типові риси й відмінності, що властиві тій чи іншій
одиниці сукупності.
Другою вимогою науково обґрунтованого групування є чітке визначення і вибір тих
істотних ознак явища, які необхідні для аналізу і за якими буде здійснюватися групування.
Третя вимога – об`єктивне, обґрунтоване визначення інтервалів групування і його меж.
Утворені групи повинні об`єднувати тільки подібні одиниці сукупності, а окремі групи
суттєво відрізнятися одна від одної.
В системі статистичних методів пізнання суспільних явищ метод групування посідає
особливо важливе місце. Це пояснюється тим, що на відміну від інших методів метод
групування виконує три важливих функції:
• по-перше, поділяє сукупність на однорідні групи;
• по-друге, визначає межі та можливість застосування інших статистичних методів
(відносних і середніх величин, кореляційного аналізу і т. д.), оскільки при використанні цих
засобів досліднику необхідно впевнитися в тому, чи є якісно однорідною сукупність що
вивчається;
• по-третє, дозволяє провести класифікацію і типологію суспільних явищ.
Таким чином, статистичне групування – обов`язковий етап обробки статистичних
даних без якого неможливе подальше проведення обчислення узагальнюючих показників.
Реалізація завдань статистичного групування, у власному змісті, дозволяє
досліднику підрахувати і узагальнити матеріали спостереження з метою встановлення
характерних рис чи істотних відмінностей серед тих чи інших явищ, виявити певні
закономірності і особливий їх розвиток, а з поодиноких відомостей перейти від часткового
до загального.
Статистичне групування дозволяє вирішувати такі три наукові завдання:
1) виявляти соціально-економічні типи явищ;
2) вивчати структуру та структурні зміни;
3) виявляти та досліджувати взаємозв`язок і залежності між окремими ознаками
суспільних явищ.
Відповідно до цих завдань і характеру облікових ознак статистичні групування
поділяють на типологічні, структурні / варіаційні та аналітичні.
ТИПОЛОГІЧНЕ ГРУПУВАННЯ дає змогу виділити найхарактерніші групи, типи
явищ, з яких складається неоднорідна сукупність, визначити відмінності між окремими
одиницями статистичної сукупності, а також спільні ознаки (зробити розподіл неоднорідної
сукупності на якісно однорідні групи), дозволяє виділити типові ознаки явища або процеси
розвитку цих явищ (наприклад: розподіл медичних закладів за формами власності; розподіл
населення за соціальними групами, групування захворювань згідно класів, груп та рубрик за
МКХ-10; розподіл надання видів медичної допомоги, тощо)
При проведенні статистичного дослідження спочатку необхідно провести типологічне
групування, а на його основі побудувати структурне групування, яке виконують лише для
якісно однорідної статистичної сукупності.
2
СТРУКТУРНЕ / ВАРІАЦІЙНЕ ГРУПУВАННЯ характеризує розподіл якісно

однорідної сукупності на групи за розміром варіаційної (яка змінюється за розміром) ознаки.
Потреба в проведенні структурного групування обумовлена тим, що виділення якісно
однорідної сукупності ще не означає, що в даній сукупності всі одиниці спостереження
однакові. Навпаки, кожна одиниця статистичної сукупності обов`язково відрізняється від
іншої за розміром ознаки, тобто присутні коливання їх числових значень,(наприклад: ріст
хлопчиків 12 років коливається в межах 143-155 см).
За допомогою структурних групувань можна вивчати, наприклад: віковий склад
населення; терміни лікування; антропометричні дані; віковий склад лікарів; склад сімей за
кількістю осіб, за кількістю дітей, за розміром доходу тощо.
Групування, що ставить собі за мету виявлення і вивчення взаємозв`язку між окремими
явищами та ознаками, що їх характеризують, називається АНАЛІТИЧНИМ.
При наявності такого взаємозв`язку обов`язково розглядаються і аналізуються
щонайменше дві ознаки, але реально їх може бути і значно більше.
При проведенні аналітичного групування обов`язково розрізняють факторну ознаку,
під впливом якої змінюється залежна від неї результативна ознака, яка відображає наслідок
цієї дії. Наприклад, фактор ризику, що провокує виникнення/розвиток даної патології у
пацієнта; при збільшені віку дитини збільшується її маса тіла (вік дитини-факторна
ознака, маса - результативна).
Таким чином, аналітичне групування дає змогу вивчити наявність взаємозв`язку між
явищами. Переваги цього методу базуються на тому, що він не потребує дотримання яких-
небудь особливих умов для його використання, окрім одного – якісної однорідності
досліджуваної сукупності. Тому для того, щоб з`ясувати причини та умови зростання
захворюваності в тому чи іншому регіоні, необхідно застосувати низку аналітичних
групувань.
Сутність групування статистичних даних полягає в розподілі сукупності масових
суспільних явищ на однорідні типові групи за суттєвими для них ознаками з метою всебічної
характеристики їх стану, розвитку і взаємозв'язків.
Основою будь-якого групування є ряд розподілу. Він складається з двох елементів:
варіант і їх частот. Варіантами є окремі значення групувальної ознаки, а частотами – числа,
які показують, скільки разів повторюються окремі значення варіант. Замість частот може
бути частка – виражена коефіцієнтом, або відсотком. Накопичену частоту (частку) називають
кумулятивною.
Звідси, статистичний ряд розподілу - це впорядкований розподіл одиниць
досліджуваної сукупності на групи за якою-небудь групувальною ознакою, що
характеризують склад (структуру) досліджуваного явища, дозволяють судити про
однорідність сукупності, межі її зміни, закономірності розвитку досліджуваного об'єкта. Усі
ці питання вирішуються залежно від мети та завдання статистичного дослідження та певних
тенденцій розвитку досліджуваних явищ в часі.
СТАТИСТИЧНА ПРИРОДА ГРУПУВАЛЬНОЇ ОЗНАКИ РЯДІВ РОЗПОДІЛУ

Залежно від статистичної природи групувальної ознаки (атрибутивна чи кількісна)
ряди розподілу поділяють на атрибутивні та варіаційні.
Після визначення групувальної ознаки необхідно здійснити розподіл одиниць
сукупності на групи.
А). Атрибутивними називають ряди розподілу, де варіанти не мають числового
значення, тобто групувальна ознака є виражена словесно або описово і реєструється у
вигляді текстового запису (наприклад, діагноз, посада, професія, стать, освіта, розподіл
медичного університету за напрямками професійної підготовки тощо). Кількість груп на які
поділяється досліджувана сукупність визначається кількістю різновидів цієї ознаки
(наприклад, стать має 2 групи, розподіл працівників медичного закладу за рівнем освіти має
6 груп).
3
Наприклад:
Таблиця 1 – Розподіл за рівнем освіти працівників медичного закладу № 2 м. П.
№ Освіта працівників Кількість працюючих
з/п медичного закладу № 2 м. П. n Р, %
1. вища 146 20,13
2. неповна вища 46 6,34
3. середня медична 192 40,28
4. середньо – технічна 90 12,41
5. середня 91 12,56
6. неповна середня 60 8,28
Разом 725 100,00
Висновок: групувальною ознакою у наведеному прикладі виступає освіта працівників
медичного закладу № 2 м. П. (вища – неповна середня). Дані ряду розподілу є
атрибутивними, оскільки облікова ознака представлена не кількісними, а якісними
показниками.
Б). Кількісна ознака – це ознака виражена числовими значеннями (наприклад, розподіл

працівників за віком, стажем роботи, кількість днів тимчасової втрати працездатності
працівників, терміни лікування хворих з певним захворюванням тощо). При систематизації
отриманого матеріалу для подальшого його аналізу та розрахунків дослідникам необхідно
побудувати варіаційний ряд.
ВАРІАЦІЙНИЙ РЯД - це ряд розподілу, побудований на основі кількісної

групувальної ознаки, де числові значення певної ознаки представлені з відповідними їм
частотами в якісно однорідній сукупності за певних умов місця і часу.
Основні елементи варіаційного ряду:
Варіанта - це окреме числове значення досліджуваної мінливої кількісної
V
ознаки;
Частота (p - рars або f - frequency) – це кількість повторень варіант у
Р варіаційному ряду, що показує, як часто зустрічається та чи інша варіанта в
складі даного ряду;
Загальне число спостережень (n - numerus) – це сума всіх частот, n = Σр. Якщо
N загальне число спостережень більше або n дорівнює 30, тоді статистична
вибірка вважається великою, якщо n менше або дорівнює 30 - малою.
Vmax, Vmin Ліміти ряду (lim) – це крайні значення варіант, що обмежують варіаційний ряд;
Амплітуда ряду – це різниця між максимальним і мінімальним значенням
Аm
варіант, Аm = Vmax - Vmin).
Відносна частота / частка – це відношення частоти випадку даного інтервалу
W1
до загальної суми частот, n = Σ W1
Структура варіаційного ряду

Будь-який варіаційний ряд складається з таких двох елементів як «варіанта» і
«частота».
Варіанта - це окреме значення кількісної групувальної ознаки без урахування кількості
повторів. Позначається варіанта латинською буквою «V».
Наприклад: У даному варіаційному ряді представлені результати виміру систолічного
артеріального тиску десяти пацієнтів: 110, 120, 120, 130, 130, 130, 140, 140, 160, 170; тоді,
як варіантами (V) є тільки 6 значень:
V (варіанта) 110 120 130 140 160 170
4
Варіанти можуть бути представлені абсолютними й відносними величинами, з

позитивним й негативним значенням ознак.
Частота у варіаційному ряді – це число, що показує, скільки разів зустрічається кожна
варіанта. Позначається латинською буквою «p». Сума всіх частот ( p) дорівнює числу всіх
спостережень і позначається латинською буквою «n».
У наведеному прикладі частоти «р» будуть набувати наступних значень:
для варіанти 110 частота р = 1 (значення 110 зустрічається у одного пацієнта);
для варіанти 120 частота р = 2 (значення 120 зустрічається у двох пацієнтів);
для варіанти 130 частота р = 3 (значення 130 зустрічається у трьох пацієнтів);
для варіанти 140 частота р = 2 (значення 140 зустрічається у двох пацієнтів);
для варіанти 160 частота р = 1 (значення 160 зустрічається у одного пацієнта);
для варіанти 170 частота р = 1 (значення 170 зустрічається у одного пацієнта).
Таким чином, після групування варіаційний ряд матиме наступний вигляд:

V (варіанта) 110 120 130 140 160 170
р (частота) 1 2 3 2 1 1
1. КЛАСИФІКАЦІЯ ВАРІАЦІЙНИХ РЯДІВ У ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД ХАРАКТЕРУ

ЧАСТОТИ ВАРІАЦІЇ / НАГРОМАДЖЕННЯ ОЗНАКИ
У залежності від характеру частоти варіації / нагромадження ознаки варіаційні ряди
розподіляються на:
а) простий - це варіаційний ряд, в якому кожна варіанта зустрічається по одному разу
(р = 1).
Наприклад:
Таблиця 2 – Розподіл за числом зубів уражених карієсом 10 обстежених учнів
(абс.дані)
V- ознака (к-ть уражених зубів) 7 2 4 1 5 1 3 6 2 0
p – частота (у скількох учнів) 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1
Інтерпретація отриманого результату: аналізований варіаційний ряд є простим, так
як кожна варіанта (кількість учнів) зустрічається лише по одному разу (р = 1), та
нерангованим, оскільки ознаки (к-ть уражених зубів) є не систематизовані ні в порядку
збільшення, ні в порядку зменшення їх числового значення.
б) зважений (згрупований) – це варіаційний ряд, в якому окремі варіанти

зустрічаються неодноразово (з різною частотою).
Наприклад:
Таблиця 3 – Розподіл за числом зубів уражених карієсом обстежених учнів (абс.
дані)
V- ознака (к-ть уражених зубів) 7 2 4 1 5 3 6 0
p – частота (у скількох учнів) 1 6 2 8 3 4 1 4
Інтерпретація отриманого результату: аналізований варіаційний ряд є зваженим, так
як кожна варіанта зустрічається з певною частотою та нерангованим, оскільки ознаки (к-
ть уражених зубів ) є не систематизовані ні в порядку збільшення, ні в порядку зменшення їх
числового значення.
З метою аналізу отриманих даних простого чи зваженого варіаційних рядів та при

наявності досить великої кількості варіант / значень досліджуваної ознаки первинний
варіаційний ряд стає важким для сприйняття і є неінформативним. А безпосередній його
аналіз не дає повного уявлення про розподіл одиниць спостереження за значенням ознаки в
сукупності, що розглядається.
5
Згідно канонів біостатистики, в такій ситуації досліднику необхідно побудувати

варіаційний ряд методом упорядкування розподілу одиниць сукупності за зростаючим
(частіше) або по спадаючим (рідше) значеннями ознаки і провести підрахунок числа одиниць
з тим чи іншим значенням ознаки.
2. КЛАСИФІКАЦІЯ ВАРІАЦІЙНИХ РЯДІВ В ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД

ВПОРЯДКУВАННЯ ВАРІАНТ
У методології побудови рангованого ряду першим кроком є розташування всіх
варіант у зростаючому або спадаючому порядку.
Рангування дозволяє легко розділити кількісні дані по групах, відразу виявити
найменше та найбільше значення ознаки, виділити значення, які найчастіше повторюються.
Рангований варіаційний ряд – це ряд систематизованих одиниць сукупності в
порядку зростання чи спадання ознаки, що досліджується.
Приклад рангування: Досліджується вага – як елемент фізичного розвитку, у 12-річних
дітей школи села H. з метою визначення її відповідності рекомендаціям ВООЗ - вага дитини
в 12 років має знаходитися в 90% випадків у межах 50,6 кг.
Спостереження здійснюється шляхом зважування 20 дітей даної вікової категорії.
Отримано наступні результати, а саме 52,7 кг; 51,0 кг; 49,3 кг; 49,5 кг; 50,0 кг; 49,7 кг; 51,4
кг; 50,2 кг; 50,0 кг; 49,8 кг; 50,5 кг; 47,7 кг;50,0 кг; 50,3 кг; 49,0 кг; 50,2 кг; 49,0 кг; 51,3 кг;
51,5 кг; 52,4 кг.
Отримані результати виміру ваги дітей ми записали в ряд у порядку зважування
кожної особи без жодної упорядкованості і послідовності.
Тому такий ряд є не упорядкованим / нерангований, оскільки варіанти / ознаки не
систематизовані в порядку збільшення або зменшення їх числового значення.
Зробити які-небудь висновки й аналіз на основі цього ряду дуже важко, тому першим
етапом обробки ряду спостережень є його рангування результатів спостережень.
У зв’язку з цим, значення досліджуваної ознаки (вага 12-річної дитини) розташуємо в

порядку зростання. У результаті цього одержуємо наступний варіаційний ряд, який є
рангованим:
Вага
V
47,7 49,0 49,3 49,5 49,7 49,8 50,0 50,2 50,3 50,5 51,0 51,3 51,4 51,5 52,4 52,7
р Кількість дітей
1 2 1 1 1 1 3 2 1 1 1 1 1 1 1 1
Аналіз даних отриманого рангованого варіаційного ряду уже дозволяють зробити
деякі висновки про коливання (варіацію) ваги в 12-річних дітей у відповідності до
рекомендацій ВООЗ.
Висновок: Аналіз даних зваженого рангованого варіаційного ряду переконливо
доводить, що найменша вага з ряду спостережень 20 дітей 12-років дорівнює 47,7 кг, що є
менше на 2,9 кг згідно рекомендацій ВООЗ, тоді як найбільше числове значення ваги дитини
даної статистичної вибірки дорівнює 52,7 кг, що є більшим 2,1 кг за рекомендацій ВООЗ.
Окрім того, аналізований ряд показує як розташувалися інші результати між мінімальною і
максимальною вагою.
Основні позитивні характеристики рангованого варіаційного ряду

Рангований варіаційний ряд:
• дає можливість побачити результати спостереження в упорядкованому
/систематизованому виді;
• характеризує всю сукупність і кожну її одиницю окремо;
• дозволяє знайти найменше і найбільше значення ознаки;
• визначити амплітуду даного ряду;
• виділити значення які найчастіше повторюються.
6
Критерії різноманітності
варіаційної ознаки в досліджуваній статистичній сукупності
Для характеристики різноманітності варіаційної ознаки в досліджуваній сукупності в
біостатистиці найчастіше використовують такі показники як ліміт (lim) та амплітуда (Am),
які характеризують різноманітність досліджуваного ознаки тільки по двох крайніх значеннях
варіант без урахування розподілу варіант між ними, ігноруючи внутрішню структуру
статистичної сукупності.
Слово «ліміт» походить від фр. limite та лат. limes: границя, кордон, межа, що
трактується як гранична норма.
Ліміт (lim) в біостатистиці - це найпростіший спосіб дати характеристику варіаційного
ряду, вказати його мінімальне і максимальне значення ознаки, що вивчається, тобто
визначити крайні значення варіант у варіаційному ряді.
Критерій ліміту або межі варіаційного ряду обмежується мінімальною і максимальною
величинами ознаки і має вигляд (1):
𝑙𝑖𝑚 = 𝑉𝑚𝑖𝑛 … 𝑉𝑚𝑎𝑥 ; (1)
де, lim – межа варіаційного ряду
Vmin - мінімальна величина ознаки варіаційного ряду;
Vmax - максимальна величина ознаки варіаційного ряду.
Приклад визначення ліміту:

Вихідні дані:
Таблиця 4 - Результати маси тіла (кг) досліджених 20 дітей 12 років
47,7 49,0 49,1 49,3 49,5 49,7 50,0 50,2 50,3 50,5 51,0 51,3 51,4 51,5 52,4 52,7
кг кг кг кг кг кг кг кг кг кг кг кг кг кг кг кг
1 1 2 1 1 1 3 2 1 1 1 1 1 1 1 1
За результатами спостереження шляхом зважування 20 дітей даної вікової категорії
побудовано рангований варіаційний ряд.
Завдання:
а) визначити ліміт у даному рангованому варіаційному ряді;
в) проінтерпретувати отримані статистичні дані.
Інтерпретація отриманого результату:
Результати аналізу даного рангованого ряду (таблиця 4) засвідчують, що найменша
його варіанта (Vmin) становить 47,7 кг, тоді як найбільше числове значення досліджуваної
ваги дитини (Vmax) є 52,7 кг, про що засвідчують дані формули 1:
𝑙𝑖𝑚 = 47,7 кг … 52,7 кг
Амплітуда або розмах варіації (Am) в біостатистиці - це арифметична різниця крайніх

варіант у варіаційному ряді, тобто різниця між максимальним та мінімальним значенням
варіант.
Слово «амплітуда» інтерпретується від лат. amplitudo – широта, що тлумачиться як
рамки (різниця в мінімальних та максимальних показах) в яких відбуваються зміни будь-якої
природи.
Розрахунок даного критерію здійснюється шляхом віднімання від максимального
значення ознаки його мінімального значення, що дозволяє оцінити ступінь розкиду варіант
згідно формули (2):
𝐴𝑚 = 𝑉𝑚𝑎𝑥 − 𝑉𝑚𝑖𝑛 ; (2)

де, Аm – амплітуда варіаційного ряду
Vmin - мінімальна величина ознаки варіаційного ряду;
Vmax - максимальна величина ознаки варіаційного ряду.
7
Приклад розрахунку амплітуди:

Вихідні дані: За результатами спостереження шляхом зважування 20 дітей даної
вікової категорії побудовано рангований варіаційний ряд (див. дані табл. 4)
Завдання:
а) визначити амплітуду в даному рангованому варіаційному ряді згідно формули 2;
Результати аналізу даного рангованого ряду (таблиця 4) засвідчують, що найменша
його варіанта (Vmin) становить 47,7 кг, тоді як найбільше числове значення досліджуваної
ваги дитини (Vmax) є 52,7 кг, а амплітуда становить 5 кг, про що засвідчують дані формули
2:
𝐴𝑚 = 52,7 кг − 47,7 кг = 5 кг
Недоліком ліміту і амплітуди як критеріїв варіабельності є те, що вони повністю
залежать від крайніх значень ознаки в варіаційному ряду. При цьому не враховуються
коливання значень ознаки всередині ряду.
У математичній статистиці обчислюється ще один елемент варіаційного ряду –
відносна частота/частка (W1). Остання визначається, як відношення частоти варіанти (p1)
до загальної кількості частот у вибірці (суми частот  n).
Відносна частота визначається в частках одиниці, відсотках (%) та в проміле (‰). Ряди
розподілу з абсолютними частотами показують склад сукупності і абсолютну кількість
одиниць спостереження, а з відносними – частку або питому вагу кожної групи у загальній
чисельності сукупності, тобто її структуру. Заміна частот відносними частотами
дозволяється зіставляти варіаційні ряди з різним числом спостережень.
Формула для розрахунку відносної частоти (1):
p1
W1 = n х 1 (100%; 1000)
Наприклад: Сума частот щодо виміряного систолічного артеріального тиску у

пацієнтів складає 10.
P 1 2 3 2 1 1  P = 10
Звідси, відносна частота для частоти спостереження «2» розраховується за

формулою:
2 20% від загального числа спостережень
W1 = Х 100% =
10 (n=10)
Інтерпретація отриманого результату: відносна частота спостереження «2» щодо

виміряного систолічного артеріального тиску серед 10 пацієнтів становить 20% від
загального числа спостережень (n=10) або 200 ‰.
3. КЛАСИФІКАЦІЯ ВАРІАЦІЙНИХ РЯДІВ В ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД ЗНАЧЕННЯ

ВАРІАНТИ
В залежності від значення варіанти існують дві форми варіаційних рядів: дискретні
ряди, інкретні ряди.
Дискретні варіаційні ряди - це такі ряди розподілу, в яких варіанта як величина
кількісної ознаки отримана в результаті лічби, підрахунку.
Дані називають дискретними, тому що окремі значення двох варіант (ознак) в певній
сукупності відрізняються одна від одної на певне число але не менше ніж на одиницю і
складають лише цілі числа, і не можуть мати ніяких проміжних значень (наприклад, число
учнів у класах школи, які підлягають профілактичному медичному огляду; кількість
працівників медичного закладу; кількість студентів у групі і тощо).
8
Наприклад:
Таблиця 5 - Частота пульсу (кількість ударів у хвилину) серед студентів-медиків
III курсу 16 групи перед іспитом
V- ознака (к-ть ударів у хвилину) 76 78 80 82 84 86 88 90
p – частота (к-ть студентів) 2 1 4 6 2 1 3 4
Інтерпретація отриманого результату: аналізований варіаційний ряд є дискретним за
ознакою і зваженим за частотою, так як кожна варіанта (к-ть ударів у хвилину)
зустрічається з певною частотою (к-ть студентів) та рангованим, оскільки ознаки (к-ть
ударів у хвилину) є систематизовані в порядку збільшення їх числового значення.
Наведений згрупований ряд є НЕІНТЕРВАЛЬНИМ, тому що групування проведено
без конкретного інтервалу за абсолютним значенням кожної варіанти.
У випадку, коли число значень ознаки (V) мають безперервну змінну (наприклад: маса
та зріст дітей певного віку; розмір фінансового доходу сім’ї; рівень холестерину в крові,
рівень артеріального тиску і т.д., які в певних межах можуть приймати будь-які значення),
тоді необхідно побудувати інкретний варіаційний ряд.
Інкретні варіаційні ряди - такі ряди розподілу, які базуються на неперервному
змінному значенні ознаки, що приймає будь-які (у тому числі й дробові) кількісні вирази,
тобто значення ознак можуть відрізнятися одне від одного на скільки завгодно малу
величину (наприклад, відсоток студентів, які мають достатній рівень підготовки по
предмету в різних академічних групах; час, за який учні пробігли 60 м на змаганнях;
температура повітря і т. п.).
Варіаційні ряди, де значення варіант представлено у вигляді інтервалів, називаються
ІНТЕРВАЛЬНИМИ. У вигляді інтервального ряду часто представляють ознаки зі значною
кількістю варіант. При цьому значення кожної варіанти представлено у вигляді інтервалу
(табл. 6).
Таблиця 6 - Зріст хлопчиків (у см)

V- ознака (зріст у см) 67-68,9 69-70,9 71-72,9 73-74,9
p – частота (к-ть хлопчиків) 1 3 10 8
Слово «інтервал» у біостатистиці трактується як відкритий проміжок поміж двома

дійсними числами, які звуться межами, границями або його кінцями. У кожному інтервалі є
своя верхня і нижня границя. Нижня границя інтервалу – це найменше значення ознаки в
інтервалі, верхня границя – найбільше значення ознаки в даному інтервалі.
При побудові варіаційного інтервального ряду існують деякі особливості, пов'язані з
типом інтервалу, що дозволяє створити різновиди інтервальних рядів:
1) інтервальний ряд з рівними інтервалами (наприклад: 25-30, 30-35, 35-40 ...), де
ширина всіх інтервалів однакова;
2) інтервальний ряд з нерівними інтервалами (20-25, 25-30, 30-40, 40-50 ...), де
ширина інтервалів різна;
3) інтервальний ряд з відкритими (неповними) межами (до 10, понад 50);
4) інтервальний ряд з закритими (повними) межами (від 5 - до 10).
Число, яке показує, скільки одиниць спостереження потрапило в кожен виділений
інтервал, називається частота значення ознаки і позначають p. Сума всіх частот ряду
дорівнює кількості елементів (одиниць спостереження) в досліджуваній сукупності.
Алгоритм побудови інтервального ряду з рівними інтервалами

При побудові інтервального ряду необхідно врахувати:
1) Число інтервалів, яке слід обрати не дуже великим, щоб після групування ряд
не був громіздким, і не дуже малим, щоб не втратити особливості розподілу ознаки.
2) За формулою Стерджеса рекомендується віднайти число груп інтервалів:
9
k= 1 + 3.322 × lg n (1)
та крок (довжина) інтервалу:
𝐕
𝐦𝐚𝐱 −𝐕
𝐦𝐢𝐧 𝐀𝐦
𝐡 = 𝟏+𝟑,𝟑𝟐𝟐×𝐥𝐠 = (2)
𝐍 𝐤
де, h – розмір інтервалу;
V max –максимальне значення ознаки;
Vmin – мінімальне значення ознаки;
Am – амплітуда
k– число інтервалів.
а також, початок першого інтервалу:

ℎ
𝑉1 = 𝑉𝑚𝑖𝑛 − 2 (3)
де, h – розмір інтервалу;
Vmin – мінімальне значення ознаки.
Початком першого інтервалу може виступати мінімальне значення варіанти у
варіаційному ряді.
Методика побудови інтервального варіаційного ряду з рівними інтервалами, коли

кількісна ознака змінюється на величину, що є менше одиниці
Приклад:
Вихідні дані.
У результаті дослідження, отримані наступні дані щодо виміру маси тіла у 35
новонароджених хлопчиків (в кг): 4,0; 3,2; 3,7; 4,5; 4,4; 3,0; 4,3; 3,3; 3,2; 4,1; 3,8; 3,8; 4,2;
4,1; 4,0; 3,3; 3,1; 2,5; 2,8; 3,2; 4,2; 3,5; 2,9; 3,5; 3,2; 3,1; 4,5; 2,7; 3,1; 3,3; 3,2; 3,0; 3,0; 3,2; 3,8.
Завдання:
а) побудувати інтервальний варіаційний ряд;
б) проінтерпретувати отримані статистичні дані.
Рішення:
1) Отримані результати виміру рангуємо, тобто ознаку (масу тіла, кг)
систематизуємо в порядку збільшення їх числового значення, де отримуємо рангований
варіаційний ряд: 2,5; 2,7; 2,8; 2,9; 3,0; 3,0; 3,0; 3,1; 3,1; 3,1; 3,2; 3,2; 3,2; 3,2; 3,2; 3,2; 3,3; 3,3;
3,3; 3,5; 3,5; 3,7; 3,8; 3,8; 3,8; 4,0; 4,0; 4,1; 4,1; 4,2; 4,2;4,3; 4,4; 4,5; 4,5.
2) За допомогою формули Стерджеса (1) обраховуємо число груп інтервалів в
аналізованому варіаційному ряді:
k= 1 + 3.322 × lg 35= 1 + 3.322 × 1,54= 6,12 число груп інтервалів, яке заокруглюємо
до k =6 груп.
3) Згідно формули (2), визначаємо крок / величину інтервалу:
4,5 − 2,5 2
ℎ= = ∼ 0,3 кг, що становить розмір інтервалу
1 + 3,322 × 1,54 6,12
4) У відповідності формули (3) знаходимо початок першого інтервалу:
0,3
𝑉1 = 2,5 − = 2,3 кг як мінімальне значення варіанти першого інтервалу
2
5) Враховуючи ситуацію, що нижня межа першого інтервалу відповідає значенню 2,3
кг (п.4), знаходимо верхню межу початкового інтервалу, додавши до цього результат кроку
/ величини інтервалу (п.3), а саме: 2,3 кг + 0,3 кг = 2,6 кг верхня межа початкового
інтервалу.
Продовжуючи послідовно цей процес, знаходимо всі інші інтервали та підраховуємо всі
частоти варіант / ознак, що відносяться до інтервалу (див. дані табл. 7)
6) Отримані дані розподілу інтервального ряду, що стосується виміру маси тіла у 35
новонароджених хлопчиків (в кг), оформляємо у вигляді групової таблиці (див. дані табл. 7),
яка містить дві графи.
10
У першій графі вказується значення ознаки / варіанти (V - маса тіла, кг) в інтервалі
«від - до», а в другій графі - число одиниць, що входять в інтервал (частота) (р - к-ть
новонароджених).
Таблиця 7 - Результати виміру маси тіла у 35 новонароджених хлопчиків (в кг)
V- ознака (маса тіла, кг) 2,3-2,6 2,7- 3 3,1 -3,4 3,5-3,8 3,9-4.2 4,3-4,6
p – частота (к-ть
1 6 12 6 6 4
новонароджених)
б) інтерпретація отриманого результату: за результатами дослідження, щодо виміру
маси тіла у 35 новонароджених хлопчиків (в кг) побудований інтервальний варіаційний ряд з
рівними інтервалами (h =0,3 кг), що дозволило 35 статистичних даних (V) згрупувати у
шість груп інтервалів (k=6).
Методика побудови інтервального варіаційного ряду для значень досліджуваної

ознаки, що відрізняються між собою більше одиниці
Приклад:
Вихідні дані.
У результаті виміру зросту в 100 студентів медичного університету на потоці №1
II-курсу отримано наступні дані (в см), а саме: 170, 158, 159, 160, 175, 167, 170, 160, 176,
177, 180, 160, 174, 175, 161, 162, 162, 182, 162, 165, 163, 163, 163, 164, 172, 164, 164, 192, 168,
165, 165, 165, 162, 165, 166, 176, 166, 167, 167, 167, 167, 167, 167, 168, 168, 176, 168, 159, 168,
160, 168, 169, 170, 170, 162, 170, 170, 163, 170, 160, 170, 170, 172, 170, 172, 168, 172, 173, 174,
175, 168 ,175, 176, 170, 164, 162, 159, 185, 176, 164, 165, 178, 162, 178, 180, 170, 172, 180, 182,
158, 159, 185, 186, 188, 161, 190, 192, 195, 198, 168 .
Завдання:
а) побудувати інтервальний варіаційний ряд;
Рішення:
1) Отримані результати виміру рангуємо, тобто ознаку (ріст студентів у см)
систематизуємо в порядку збільшення їх числового значення, де отримуємо рангований
варіаційний ряд: 158, 158, 159, 159, 159, 159, 160, 160, 160, 160, 160, 161, 161, 162, 162, 162,
162, 162, 162, 162, 163, 163, 163, 163, 164, 164, 164, 164, 164, 165, 165, 165, 165, 165, 165, 166,
166, 167, 167, 167, 167, 167, 167, 167, 168, 168, 168, 168, 168, 168, 168, 168, 168, 169, 170, 170,
170, 170, 170, 170, 170, 170, 170, 170, 170, 170, 172, 172, 172, 172, 172, 173, 174, 174, 175, 175,
175, 175, 176, 176, 176, 176, 176, 177, 178, 178, 180, 180, 180, 182, 182, 185, 185, 186, 188, 190,
192, 192, 195, 198 .
2) За допомогою формули Стерджеса (1) обраховуємо число груп інтервалів в
аналізованому варіаційному ряді:
k= 1 + 3.322 × lg 100 = 1 + 3.322 × 2 = 7, 644 число груп інтервалів, яке
заокруглюємо до k =7 груп.
3) Згідно формули (2), визначаємо крок / величину інтервалу:
198 − 158 40
ℎ= = ∼ 6 см , що становить розмір інтервалу
1 + 3, 322 × 2 7, 644
4) У відповідності формули (3) знаходимо початок першого інтервалу:
6
𝑉1 = 158 − = 155 як мінімальне значення варіанти першого інтервалу
2
5) Враховуючи дану ситуацію, коли нижня межа першого інтервалу відповідає
значенню 155 см (п.4), знаходимо верхню межу початкового інтервалу, додавши до цього
результат кроку / величини інтервалу (п.3) в, а саме: 155 + 6 = 161 верхня межу
початкового інтервалу.
Продовжуючи послідовно цей процес, знаходимо всі інші інтервали та підраховуємо всі
частоти варіант / ознак, що відносяться до інтервалу (див. дані табл. 8).
11
6) Отримані дані розподілу інтервального ряду, що стосується виміру зросту

студентів (в см ), оформляємо у вигляді групової таблиці (див. дані табл. 8), яка містить дві
графи.
У першій графі вказується значення ознаки / варіанти (V - ріст студентів у см ) в
інтервалі «від - до», а в другій графі - число одиниць, що входять в інтервал (частота) (р -
к-ть студентів).
Таблиця 8 - Результати виміру зросту 100 студентів першого потоку медичного
університету (в см )
V- ознака (ріст студентів
155-161 162-168 169-175 176-181 182-188 189-195 196-199
у см)
p – частота (к-ть
13 40 25 11 6 4 1
студентів)
Інтерпретація отриманого результату: за результатами дослідження, щодо виміру
маси росту у 100 студентів (в см ) побудований інтервальний варіаційний ряд з рівними
інтервалами (h =6 ), що дозволило 100 статистичних даних (V) згрупувати у сім груп
інтервалів (k=7).
Призначення варіаційного ряду. Варіаційний ряд необхідний для подальшого

визначення середньої величин і критеріїв різноманітності ознаки, що підлягають вивченню.
Загальну характеристику варіаційного ряду при правильному (гаусівському) розподілі
проводять за допомогою наступних параметрів: середнього арифметичного (М), середнього
квадратичного відхилення () та коефіцієнта варіації (Сv). Моду, медіану та перцентилі
практично застосовують при узагальнюючих та описових (непараметричних)
характеристиках варіативних ознак (при не гаусівському розподілі).
СТРУКТУРНІ СЕРЕДНІ ВЕЛИЧИНИ

У біостатистиці в процесі аналізу узагальнюючої характеристики досліджуваної
статистичної сукупності застосовують показники описового характеру, що визначаються
лише структурою розподілу. Тому їх іменують структурними позиційними (порядковими)
середніми, з яких найчастіше використовуються мода (Мо) та медіана (Ме), що дозволяє у
впорядкованому варіаційному ряді при не гаусівському розподілі характеризувати значення
змін окремих варіант як одиниць розподілу сукупності за певною ознакою.
Величина показника Моди (Мо) чи Медіани (Ме) залежить лише від характеру частот
і місця розташування у варіаційному ряді.
Якщо величина середньої арифметичної (М) залежить від усіх значень ознаки, то
величина Моди (Мо) і Медіани (Ме) не залежить від крайніх значень ознаки. Це особливо
важливо для рядів розподілу, в яких крайні значення ознаки мають нечітко виражені межі
(до і понад).
Мода (Мо) і Медіана (Ме), на відміну від степеневих середніх, є конкретними
характеристиками варіаційного ряду, мають певні значення, тому їх ще називають описовими
характеристиками і використовують у варіаційних рядах з великою чисельністю одиниць
спостереження. Така їхня властивість пов'язана з тим, що у цих величинах не згладжуються
індивідуальні відхилення, як у разі середніх. Як правило, мода і медіана відрізняться від
середньої арифметичної, але у випадку дослідження в якісно однорідних сукупностях (при
нормальному розподілі) значення цих трьох величин можуть збігатися.
МОДА (Мо) – як структурна позиційна / порядкова середня величина: поняття та

правила обчислення
Модою (Мо) в біостатистиці називається величина ознаки (V), яка найчастіше
зустрічається у варіаційному ряді розподілу. Або, якщо висловитися по іншому, це
варіанта/и, якій відповідає найбільша частота (р).
Правила обчислення Моди (Мо):
12
Мода (Мо) розраховується тільки для зважених варіаційних рядів, так як в простих
варіаційних рядах жодна з варіант не повторюється і всі частоти дорівнюють одиниці.
Правило перше: коли всі значення частоти (р) ознак у варіаційному ряді зустрічаються
однакову кількість разів, то в такому варіаційному ряді Мода (Мо) не обраховується, так як її
(Мо) не має.
Приклад розрахунку:
Вихідні дані :
Таблиця 9 - Статистичні дані результатів підрахунку частоти пульсу (ударів в
хвилину) у шести студентів
V - ознака (частота пульсу) 62 64 66 68 70 72
Р - частота (кількість осіб) 1 1 1 1 1 1
Завдання:
а) проаналізувати даний варіаційний ряд;
б) обрахувати Моду (Мо);
в) проінтерпретувати отримані результати.
1) аналізований варіаційний ряд є простим (кожна варіанта (V- частота пульсу)
зустрічається лише по одному разу (р=1), а число спостережень (n) є меншим 30) та
рангованим (ознаки є систематизовані в порядку збільшення їх числового значення);
2) обрахувати Моду (Мо) не є можливим, оскільки частота (р- кількість осіб)
однакова у всіх варіантах (V).
Правило друге: якщо два сусідні значення частоти (р) ознаки (V) у варіаційному ряді
зустрічаються однакову кількість разів, тоді Мода (Мо) обраховується як їх середня
арифметична величина (М);
Таблиця 10 - Результати підрахунку частоти дихання (дихальних рухів в хвилину) у
21 чоловіків у віці 35 років
V- ознака (к-ть дих. рухів у хвилину) 16 17 18 19 20 21 22
p – частота (к-ть чоловіків у віці 35років) 3 1 5 5 4 2 1
Завдання:
б) обрахувати Моду (Мо);
в) проінтерпретувати отримані результати.
Рішення:
У відповідності до даних ситуаційного завдання Мода (Мо) у наведеному варіаційному
ряді обрахована за методом середньої арифметичної (М) двох сусідніх варіант: V - 18
дихальних рухів в хвилину та V - 19 дихальних рухів в хвилину, а саме:
18 дих. рух. +19 дих. рух.
Мо = = 18,5 дихальних рухів в хвилину
2
1) аналізований варіаційний ряд за ознакою є дискретним, а за частотою є зваженим
(кожна варіанта V- кількість дихальних рухів) має власну частоту ( р - к-ть чоловіків у віці
35 років), та рангованим, оскільки ознаки є систематизовані в порядку збільшення їх
числового значення;
2) Мода (Мо) у даному варіаційному ряді становить (Мо) 18,5 дихальних рухів в
хвилину у чоловіків у віці 35 років
13
Правило третє: якщо два несусідні значення частоти (р) ознаки (V) у варіаційному
ряді зустрічаються однакову кількість разів, тоді варіаційний ряд має дві Моди (Мо) і
називається бімодальним.
Таблиця 11 - Тривалість амбулаторного прийому ЛЗП/СМ одного хворого (в
хвилинах)
V- ознака (к-ть хвилин прийому одного
10 12 14 15 16 17 20
хворого)
p – частота (к-ть хворих) 2 5 1 5 4 3 2
1) аналізований варіаційний ряд за ознакою (к-ть хвилин на прийом одного
хворого) є дискретним, а за частотою (р) к-ть хворих – зваженим та рангованим (ознаки є
систематизовані в порядку збільшення їх числового значення);
2) у даному варіаційному ряді Мода є бімодальною, оскільки характеризується
наявністю двох мод Мо1 =12 хвилин прийому одного хворого і Мо2=15 хвилин прийому одного
хворого ЛЗП/СМ, які зустрічаються у варіаційному ряді по р=5 разів.
Правило четверте: коли несусідні значення частоти (р) ознаки (V) у варіаційному ряді
зустрічаються більше двох разів і характеризується Модою великою (Мов) та малими
Модами (Мом1; Мом2; тощо), тоді такий варіаційний ряд називається полімодальним (це
часто зустрічається при не гаусівському розподілі).
Таблиця 12 - Число днів прийому хворими з радикулітом нестероїдних
протизапальних препаратів
V- ознака (к-ть днів прийому нестероїдних
2 3 4 5 6 7 8 9
препаратів)
p – частота (к-ть хворих) 2 3 3 1 7 3 1 4
1) аналізований варіаційний ряд за ознакою (к-ть днів прийому нестероїдних
препаратів) є дискретним, а за частотою (р) к-ть хворих – зваженим кожна варіанта має
власну частоту та рангованим так, як ознаки є систематизовані в порядку збільшення їх
числового значення);
2) даний варіаційний ряд є полімодальним, оскільки має одну велику Моду (Мов) =
6 днів прийому нестероїдних препаратів, яка зустрічається частотою р = 7 разів та дві
малі Моди, а саме:
• перша мала Мода (Мом1) становить ознаку (V) у 9 днів прийому нестероїдних
препаратів, що зустрічається з частотою р = 4 рази;
• друга мала Мода (Мом2) складає 3,5 днів прийому пацієнтами нестероїдних
препаратів, що обрахована за формулою середньої арифметичної величини, оскільки її
ознака (V) є суміжною (3 і 4 дні прийому нестероїдних препаратів ) і зустрічається з
частотою (р) по три рази, а саме:
3 дні прийому препарату + 4 дні прийому препарату

Мом2 =
2
= 3,5 днів прийому нестероїдного препарату
Спосіб обчислення Моди (Мо) залежить від того, в якому вигляді подані значення
ознаки: дискретного чи інтервального ряду розподілу.
У дискретних і зважених варіаційних рядах Моду (Мо) обчислюють без додаткових
розрахунків за значенням варіанти з найбільшою частотою:
14
Вихідні дані
Таблиця 13 - Результати вимірювання частоти сердечних скорочень у пацієнтів
(n=8) у хвилинах
V –ознака ( к-ть серцевих скорочень у хв.) 80 84 86 90 94
p - частота (к-ть пацієнтів) 1 2 3 1 1
Інтерпретація отриманого результату: 1) наведений варіаційний ряд за ознакою (V)
(к-ть серцевих скорочень) є дискретним, а за частотою (p) – зваженим та рангованим;
2) значення Моди (Мо) становить 86 серцевих скорочень у хвилину, так як дана
варіанта зустрічається три рази, отже її частота (р) в даній ситуації є найбільшою (р=3).
При розрахунку Моди (Мо) в інтервальному варіаційному ряді розподілу спочатку

потрібно визначити модальний інтервал, в межах якого знаходяться Мода (Мо), а потім -
значення модальної величини ознаки.
В інтервальному варіаційному ряді розподілу Модою (Мо) наближено вважають
центральний варіант, так званого, модального інтервалу, тобто того інтервалу, який має
найбільшу частоту. Власне, в межах модального інтервалу і необхідно знайти те значення
ознаки, яке є Модою (Мо).
В інтервальному варіаційному ряді з однаковими інтервалами Мода (Мо)
обраховується за формулою Р. М. Орженцького:
P −PMo−1
Mо = VMo + h × (P −P Mo1)+(P (1)
Mo Mo−−P )Mo Mo+1
де, VMo – нижня границя (значення варіанта) модального інтервалу;
h- довжина модального інтервалу;
PMo - частота модального інтервалу;
PMo-1 - частота передмодального інтервалу;
PMo+1 - частота післямодального інтервалу.
Формула ґрунтується на припущенні, що відстані від нижньої межі модального

інтервалу до Моди (Мо) і від Моди (Мо) до верхньої межі модального інтервалу прямо
пропорційні різницям між чисельністю / частотами модального інтервалу і інтервалів, що
прилягають до нього.
Розрахунок моди в інтервальному варіаційному ряді розподілу покажемо на прикладі
даних про середню тривалість життя людей (в роках) у різних країнах світу.
Таблиця 14 - Дані про середню тривалість життя людей (в роках) у різних країнах
світу
V- ознака Вік, років
(тривалість 60,81- 63,54- 66,27- 69,0- 71,73- 74,46- 77,19- 79,92-
життя) 63,53 66,26 68,99 71,72 74,45 77,18 79,91 82,64
p–
частота
6 13 12 18 37 22 27 15
(кількість
країн)
Рішення:
1.Модальний інтервал, в якому міститься Мода (Мо), знаходиться в межах 71,73 -
74,45 роки, оскільки саме цей інтервал варіаційного ряду має найбільшу частоту – р=37.
Частота передмодального інтервалу р = 18, частота післямодального інтервалу
становить р = 22.
Підставивши дані інтервального варіаційного ряду до формули Моди (1), отримуємо:
37−18
Мо = 71,73 + 2,72 × (37−18)+(37−22) = 73,22 роки в різних країнах світу
15

1) аналізований варіаційний ряд за ознакою (V) (тривалість життя) є інтервальний, а
за частотою (p) (кількість країн) – зваженим та рангованим;
2) Мода (Мо) в даному випадку складає 73,22 роки, що є найбільшою частотою
(р) у даному варіаційному ряді – р = 37 країн світу, тоді як відповідно інтервал 71,73- 74,45
роки є модальним.
3) Отже, у досліджуваній сукупності середня тривалість життя людей у різних
країнах світу становить 73,22 роки.
Мода (Мо) на відміну від середньої величини (М) характеризує досліджувану

статистичну сукупність в наступний спосіб:
1) Мода (Мо) визначає безпосередньо розмір ознаки, що притаманна значній
частині сукупності, але не всій сукупності.
2) Мода (Мо) за своїм узагальнюючим значенням менш точна порівняно з
середньою арифметичною, яка характеризує сукупність в цілому з урахуванням усіх без
винятку елементів сукупності.
МЕДІАНА (Ме) – як структурна позиційна / порядкова середня величина:

поняття та правила обчислення
Медіаною (Ме) (від лат. mediāna - середина) називають таке значення варіанти/ознаки
(V), яка займає серединне (центральне) положення у ряді розподілу та ділить рангований ряд
на дві рівні (за числом одиниць) частини. По обидва боки від неї знаходиться рівне число
варіант, одні зі значеннями ознаки, меншими за Медіану (Ме), інші зі значеннями ознаки,
більшими за Медіану (Ме).
Для визначення Медіани (Ме) необхідно побудувати рангований ряд, тобто варіаційний
ряд систематизований в порядку зростання або зменшення індивідуальних значень ознаки
(V), що дозволить у подальшому визначити номер / місце Медіани (Ме).
Якщо кількість ознак варіанти (V) у варіаційному ряді непарна, то медіана буде
займати центральне положення і визначається за формулою:
𝑛+1
𝑀𝑒 = (2)
2
де, Мe - медіана;
n - кількість варіант у варіаційному ряді.
Таблиця 15 - Результати виміру температури повітря (С0) за останні п’ять днів
квітня
V - ознака (температура повітря С0) 2 3 5 6 7
p – частота (к-ть днів) 1 1 1 1 1
5+1
𝑀𝑒 = = 3 варіанта
2
1) наведений варіаційний ряд за ознакою (V) (температура повітря С0) є інкретним, а
за частотою (p) – простим та рангованим.
2) значення Медіани (Ме) становить 5 0С, так як дана варіанта - є 3 варіантом від
початку і від кінця варіаційного ряду і ділить ряд на дві рівні частини.
У випадку, коли варіаційний ряд містить парне число значень варіант (V), тоді Медіана
(Ме) розраховується як півсума двох варіант, що займають середнє положення (два
16
центральних значення) у рангованому варіаційному ряді і розраховується за формулою (2

або 3):
𝑀𝑒 + 𝑀𝑒+ 1
𝑀𝑒 = (2)
2
𝑉𝑛 +𝑉𝑛+1
або 𝑀𝑒 = 2 2
(3)
2
де, Me - медіана;
V - варіанта;
n - порядковий номер варіанта.
Таблиця 16 - Результати виміру зросту(в см) студентів 1-ої групи (n=12)
V - ознака ріст студентів
163 165 167 168 171 174 175 178 180 185 187 190
у (см)
p - частота (к-ть
1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1
студентів)
174 + 175
𝑀𝑒 = = 174,5 см
2
Інтерпретація отриманого результату: 1) наведений варіаційний ряд за ознакою (V) –
ріст студентів є інкретним, а за частотою (p) – простим та рангованим;
2) значення Медіани (Ме) становить 174,5 см, так як дана варіанта - це півсума
6-го та 7-го значення у варіаційному ряді. Медіаною буде середня арифметична з двох
суміжних варіант, що стоять в центрі ряду. Таким чином, половина студентів має зріст
менше 174,5 см, а половина — більше, ніж 174,5 см.
Більш складнішим є розрахунок Медіани (Ме) в інтервальному ряді. Знаходження

Медіани (Ме) потребує попереднього визначення медіанного інтервалу і обчислення
нагромаджених частот.
Медіанним є той інтервал, на який припадає перша нагромаджена частота, що
перевищує половину всього обсягу сукупності
∑𝑃
𝑃ℎ𝑛 ≥
2
Власне, медіанний інтервал відповідає такому значенню, коли його кумулятивні /
нагромаджені частоти дорівнюють чи перевищують половину суми частот. Кумулятивні
частоти отримують поступовим підсумовуванням частот, розпочинаючи з інтервалу з
найменшим значенням ознаки.
Під кумулятивними / нагромадженими частотами розуміють наростаючий підсумок
частот, що характеризують число або питому вагу одиниць, які мають значення ознаки
менше певного рівня, починаючи з першого інтервалу. Кумулятивні / нагромаджені частоти
бувають абсолютними та відносними, визначаються вони шляхом сумування /
нагромадження значень відповідних абсолютних та відносних частот по групах.
Приклад розрахунку: Вихідні дані :
Таблиця 17 - Розподіл студентів за віком (роки) з нагромадженими частотами в
абсолютному (абс. дані) та відносному (%) виразах
К-сть студентів Нагромаджені частоти осіб
№ Вікові групи (років)
(абс. дані) абс. дані %
1. 17-19 150 150 (150/500 ×100)= 30
2. 20-22 170 (150+170)= 320 (320/500 ×100) = 64
3. 23-25 130 (320+130)= 450 (450/500 ×100)= 90
4. 26-28 30 (450+30)= 480 (480/500 ×100)= 96
5. 28 і більше 20 (480+20)= 500 100
17
Інтерпретація отриманого результату: таким чином, 320 студентів або 64% є

молодшими 22 років, а 450 студентів або 90% мають вік менше 25 років, 96% студентів
молодше 28 років.
Потім значення медіани для інтервального варіаційного ряду розраховується за
формулою (4):
0,5∑𝑃 − 𝑆𝑀е−1
𝑀𝑒 = 𝑉𝑀е + ℎ𝑀е (4)
𝑃𝑀е
де, Me -медіана;
V Me - нижня межа (V) медіанного інтервалу;
h Me- ширина медіанного інтервалу;
P – сума частот, або кількість спостережень;
PMe - частота медіанного інтервалу;
S Me-1- накопичена частота інтервалу, що передує медіанному.
Рішення: обчислюючи медіану, попередньо визначаємо медіанний інтервал, що

знаходиться у віковій групі 20-22 років, так як в межах цього інтервалу розташована
варіанта, яка ділить сукупність на дві рівні частини (ΣР / 2 = 500/2 = 250) і нагромаджені
частоти перевищують половину суми всіх частот.
Далі підставляємо до формули (4) необхідні числові дані і отримуємо значення медіани:
0,5 × 500 − 150
Ме = 20 + 2 × = 21,17 років
170
1) наведений варіаційний ряд за ознакою (V) ( вік студентів у роках ) є інтервальним, а
за частотою (p) - зваженим та рангованим;
2) значення Медіани (Ме) становить 21,17 років, так як дана варіанта знаходиться в
медіанному інтервалі (20-22 років) де нагромаджена частота дорівнює півсумі всіх частот
(500/2= 250). Таким чином, половина студентів має вік менше 21,17 років, а половина —
більше, ніж 21,17 років.
Окрім медіанного поділу варіаційного ряду на дві рівні частини, в біостатистиці, на

основі кумулятивних частот, вживаються і більш дробові ділення: квартилі, децилі та
перцентилі, що дозволяють отримати більш виразні і компактні описи досліджуваного
явища при негаусівському розподілі.
КВАРТИЛІ (Q1, Q2, Q3) – це варіанти, які поділяють обсяги сукупності (рангований
ряд) на чотири групи, що містять приблизно рівну кількість спостережень. Загальний обсяг
ділиться на чотири рівні частини: 25%, 50%, 75% 100%.
Квартилі за значенням Q1, Q2 та Q3 класифікують, а саме:
➢ 0,25 - квартиль називається першим (або нижнім) квартилем (Q1);
➢ 0,5 - квартиль називається медіаною або другим квартилем (Q2);
➢ 0,75 - квартиль називається третім (або верхнім) квартилем (Q3).
Значення Q2 завжди співпадає з медіаною.
ДЕЦИЛЬ (D) характеризує розподіл величин сукупності (рангованого ряду), при якій
дев'ять значень дециля ділять її на десять рівних частин. Будь-яка з цих десяти частин
становить 1/10 всій сукупності. Так, перший дециль відокремлює 10% найменших величин,
які знаходяться нижче дециля від 90% найбільших величин, які знаходяться вище дециля.
ПЕРЦЕНТИЛЬ/ ПРОЦЕНТИЛЬ (Xp) - це характеристики набору даних, які

висловлюють ранги елементів масиву у вигляді чисел від 1 до 100, і є показником того, який
відсоток значень знаходиться нижче певного рівня.
Тобто, перцентилі - це варіанти, які поділяють обсяги сукупності (варіаційний
рангований ряд) на 100 частин.
18
Вихідні дані: Група студентів з 20 осіб отримала на іспиті з біостатистики такі
бали: три студента - 5 балів, 8 студентів - 4 бали, 6 студентів - 3 бали і 3 студента - 2
бали. Обчислити процентиль успішності студентів.
У результаті проведених спеціальних обрахунків встановлено, що для успішності
студентів в 5 балів процентиль складає 100%. Оцінка в 4 бали дорівнює 85-ому процентилю;
оцінка в 3 бали – 45-ому процентилю, а рівень знань студентів у 2 бали рівняється 15- ому
процентилю. Успішність студентів на екзамені в 4, 3 та 2 бали відповідно є нижчою на
85%, 45% та 15% від першого рівня, де успішність студентів оцінена в 5 балів (100
процентилів).
Окрім того, варто зауважити, що зазвичай перцентилі розглядають для цілої
статистичної сукупності, що вивчається, хоча дана вимога не обов'язкова. Відповідно,
медіана є 50-м перцентилем, а перший і третій квартиль — 25-м і 75-м перцентилем. В
цілому, поняття квантиль і перцентиль взаємозамінні, також, як і шкали числення
вірогідності - абсолютна і процентна.
Перцентілі також називаються процентилями або центилями.
Згідно вимог Департаменту атестації кадрів (ДАК) України для опису розподілів,
що не є «нормальними», крім обсягу вибірки, необхідно вказувати значення медіани та
інтерквартільний розмах. При традиційному використанні 25% і 75% процентилів,
тобто верхньої границі 1-го і нижньої границі 4-го квартілей, цей запис може мати,
наприклад, такий вигляд: Ме (25%; 75%) = 125 (53; 182).
ІV. КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ЩОДО ПЕРЕВІРКИ НАБУТИХ ТЕОРЕТИЧНИХ

ЗНАНЬ
1) Сформулюйте сутність статистичного зведення та групування означте його види.
2) Розкрийте основні вимоги до групувань, їх завдання та перерахуйте види.
3) Коротко розкрийте зміст видів групувань.
4) Охарактеризуйте статистичну природу групувальної ознаки рядів розподілу.
5) Охарактеризуйте поняття «варіаційні ряди». Наведіть основні елементи
варіаційного ряду
6) Охарактеризуйте варіаційні ряди в залежності від характеру частоти варіації /
нагромадження ознаки.
7) Коротко визначте сутність видів варіаційних рядів розподілу в залежності від
значення варіанти.
8) Перерахуйте практичне застосування варіаційних рядів.
9) Етапи складання згрупованого інтервального варіаційного ряду, розкрийте їх зміст.
10) Перерахуйте основні вимоги при побудові зваженого інтервального варіаційного
ряду.
11) Коротко визначте сутність структурних середніх величин та їх застосування.
12) Поняття та правила обчислення Моди в простому і зваженому варіаційних рядах.
13) Поняття та правила обчислення Моди в інтервальних варіаційних рядах.
14) Поняття та правила обчислення Медіани в різних варіаційних рядах.
15) Дайте визначення поняттям «квартилі», «децилі» та «перцентилі».
V. МЕТОДИЧНИЙ МАТЕРІАЛ
З метою набуття професійних практичних навичок та вмінь студентам рекомендується:
а) використовувати підрозділ 3 «ТЕОРЕТИЧНИЙ ВИКЛАД ТЕМИ» даної теми
практичного заняття;
б) в розрахунку отриманих статистичних величин користуватись комп’ютерною
програмою Microsoft Excel або R.
19
Тема практичного заняття: Середні величини (гаусівський розподіл)
СЕРЕДНІ ВЕЛИЧИНИ (ГАУСІВСЬКИЙ РОЗПОДІЛ)
АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ. При вивченні питань громадського здоров'я, аналізі діяльності

закладів охорони здоров'я за рік, оцінці роботи медичного персоналу виникає необхідність
отримати уявлення про розміри досліджуваної ознаки в певній статистичній сукупності для
виявлення основної закономірності даного явища.
Оцінити розмір ознаки в сукупності, яка змінюється за своєю кількісною величиною,
дозволяє лише його узагальнююча характеристика, яка називається середньою величиною.
Окрім того, для більш детального аналізу досліджуваної сукупності за будь-якою ознакою
окрім середньої величини, необхідно також обрахувати критерії різноманітності ознаки, які
дозволяють оцінити, наскільки типова для даної сукупності є її узагальнююча характеристика.
Усе це разом робить дану тему практичного заняття актуальною в контексті набуття
майбутніми лікарями різних фахів практичних навичок та вмінь стосовно обрахунку середніх
величин та критеріїв різноманітності варіаційного ряду, що має безпосереднє вплив на
кількісний аналіз виконаної професійної роботи.
ІІ. КОНКРЕТНІ ЦІЛІ

Знати:
• теоретичні основи формування середніх величин
• критерії різноманітності варіаційного ряду в біостатистиці;
• класи і види середніх величин;
Вміти:
• обраховувати середні величини;
• інтерпретувати отримані середні величини, критерії різноманітності варіаційного ряду;
• використовувати необхідні види середніх величин і критеріїв різноманітності
варіаційного ряду у процесі аналізу практичної діяльності лікаря та медичного закладу/органу
управління.
ІІІ. ТЕОРЕТИЧНИЙ ВИКЛАД ТЕМИ
СУТЬ СЕРЕДНІХ ВЕЛИЧИН І УМОВИ ЇХ НАУКОВОГО ЗАСТОСУВАННЯ

Середня величина в статистиці – це узагальнюючий показник, що характеризує
типовий рівень мінливої ознаки в якісно однорідній сукупності кількісних ознак, яка зазвичай
позначається буквою М або Х.
При вивченні будь-якої статистичної сукупності центральною проблемою є визначення
узагальнюючих характеристик явищ, вивчення закономірностей їх розподілу. Саме такою
узагальнюючою характеристикою виступає є середня величина.
Характерними рисами середньої як показника є те, що вона є типова, узагальнююча і
водночас абстрактна (значення середньої може не співпасти з жодним індивідуальним
значенням показника).
Вимоги та певні принципи, яких необхідно дотримуватися для визначення типової
середньої величини:
1. Середня арифметична повинна визначатися для сукупностей, що складаються з
якісно однорідних одиниць (всі одиниці спостереження належать до одного виду явищ.
Наприклад: ріст дітей певного віку, окружність голови новонароджених тощо).
2. Середня величина повинна обчислюватися для сукупності, що складається з
досить великого числа одиниць спостереження.
3. Середня величина має розраховуватися для сукупності, де одиниці спостереження
знаходяться в симетричному / гаусівському розподілі.
4. Середня величина обов’язково вираховується з урахуванням економічного змісту
досліджуваного показника.
1
Середня величина в біостатистиці – це узагальнююча величина, що характеризує

кількісну ознаку явища, що вивчається в якісно однорідній сукупності за певних умов місця
та часу. Варіація (мінливість) індивідуальних значень ознаки, викликана впливом сукупності
факторів, що урівноважується за допомогою середньої величини.
Як зазначалося вище, однією з основних вимог наукового застосування середніх
величин у біостатистиці є якісно однорідна статистична сукупність відносно усередненої
ознаки, тільки при виконанні цієї умови середня буде відображати все загальне, типове та
закономірне, що властиве всім одиницям досліджуваної сукупності.
Перш ніж обчислювати середні величини, необхідно провести групування одиниць
досліджуваної сукупності, виділивши якісно однорідні групи.
Звідси випливає органічний зв'язок методу розрахунку середніх величин з методом
групувань сукупності за певними ознаками. Типовий рівень явища, що вивчається, виявляється
тільки у разі узагальнення масових фактів. Середня дозволяє порівнювати рівень ознаки, що
варіює у різних сукупностях. Вона характеризує однорідні сукупності незалежно від форми
розподілу одиниць сукупності, тобто і в симетричному, і в асиметричному розподілах. Загальну
характеристику варіаційного ряду при правильному (гаусівському) розподілі проводять за
допомогою наступних параметрів: середнього арифметичного (М ), середнього квадратичного
відхилення ( ) та коефіцієнта варіації (C).
Середні величин дозволяють:
• відображати типові риси варіаційних ознак досліджуваних явищ;
• порівнювати між собою статистичні сукупності двох і більше об’єктів, що мають різну
варіабельність ознак;
• вивчати взаємозв’язки поміж явищами та їх ознаками;
• користуватися ними для характеристики зміни рівнів явищ у часі, що дозволяє
отримувати найважливіші порівнювальні закономірності розвитку досліджуваного явища;
• провести факторний аналіз явищ, з метою виявлення невикористаних резервів;
• ефективно управляти, планувати і прогнозувати основні завдання для медичної галузі та
громадського здоров’я, а також для економіки країни.
У практиці охорони здоров’я середні величини використовують, зокрема, для:
a) оцінки стану здоров'я людини шляхом аналізу фізіологічних, біохімічних
параметрів організму (наприклад, рівня артеріального тиску, частоти серцевих скорочень,
температури тіла, середнє значення ШОЕ, частота дихання, середній рівень цукру в крові,
інші рівня біохімічних показників, вмісту гормонів і т. д);
b) характеристики фізичного розвитку (наприклад, ріст, вага, окружність грудей,
динамометрія і т. д.);
c) аналізу діяльності медичних закладів, наприклад:
- при аналізі роботи стаціонарів обчислюються показники: середнє число днів роботи
ліжка на рік, середня тривалість перебування хворого на ліжку, середня зайнятість ліжка,
середнє число хірургічних операцій і т. д.;
- при оцінці роботи амбулаторно-поліклінічних закладів та лікаря - середнє число
відвідувань на одного жителя в рік, середня тривалість одного випадку захворюваності з
тимчасовою втратою працездатності, середнє число відвідувань лікарем дитини на 1-му році
життя, розраховуються середнє число відвідувань на одного лікаря, середнє погодинне
навантаження лікаря на прийомі в поліклініці, середнє число лабораторних досліджень,
середня кількість відвідувань до лікаря-стоматолога на одного мешканця, середнє число пломб
на один робочий день лікаря-стоматолога, середня кількість штучних зубів на одну коронку та
ін.;
d) для оцінки даних медико-соціальних та санітарно-гігієнічних досліджень
(наприклад, середнє число лабораторних досліджень, середні норми харчового раціону (білки,
жири, вуглеводи, вітаміни, калорії) в денному раціоні дітей різного віку і у дорослих, середнє
число санацій на одного лікаря, середні терміни виготовлення протезів, та ін.).
2
e) для оцінки стану навколишнього середовища (наприклад, середній рівень

радіаційного забруднення конкретної адміністративної території та ін.).
Таким чином, значення середніх величин полягає в їх узагальнюючій функції. Середня
величина замінює велике число індивідуальних значень ознаки, виявляючи загальні
властивості, притаманні всім одиницям сукупності. Це, в свою чергу, дозволяє уникнути
випадкових причин і виявити загальні закономірності, обумовлені загальними причинами.
ВИДИ СЕРЕДНІХ ВЕЛИЧИН

Середні величини обчислюються як з абсолютних, так і з відносних величин, є
показниками іменованими і виражаються в тих самих одиницях вимірювання, що і ознака, яку
вивчають. Вони характеризують одним числом значення досліджуваної сукупності. В середніх
величинах знаходить відображення об'єктивний і типовий рівень явищ і процесів.
Теорія середніх величин займає одне з центральних місць у теорії біостатистики. Середні
величини є основою для розрахунку показників варіації, помилок вибірки, дисперсійного і
кореляційного аналізу.
Застосування певного виду середньої величини у кожному конкретному випадку залежить
від даних ряду статистичних величин, змісту ознаки і мети використання. При вивченні медико-
біологічних даних використовують такі види середніх величин як:
• середня арифметична (М арф.)
• середня гармонійна (М гарм.);
• середня геометрична(М геом.).
Із них у біостатистиці найчастіше використовують середню арифметичну, рідше —

середню гармонійну, середню геометричну — тільки для обчислення середніх темпів розвитку
явища при розрахунку показників динаміки
Кожна із зазначених видів середніх може виступати у двох формах: простої та зваженої.
Проста середня застосовується при обчисленні середньої за первинними (не
згрупованими) даними, для простого варіаційного ряду, а зважена — за згрупованими даними.
СЕРЕДНЯ АРИФМЕТИЧНА (М). Одним із найпоширеніших видів середніх величин є
середня арифметична. Її застосовують в тих випадках, коли обсяг варіаційної ознаки для всієї
сукупності формується як сума значень ознаки окремих одиниць досліджуваної сукупності.
Середня арифметична проста (Мпр) у біостатистичній практиці застосовується в тих
випадках коли є не згруповані індивідуальні значення ознаки, що не повторюються і їх
розрахунок проводять для середніх рівнів ознак, що представлені у вигляді абсолютних
показників і в простому варіаційному ряді.
Проста середня арифметична (Мпр) обчислюється відношенням суми загального обсягу
значень ознаки на обсяг сукупності згідно формули (1):
∑𝑉
𝑀пр = 𝑛 , (1)
де, М арф. пр – проста середня арифметична величина;
V- варіанта (ознака, що вивчається);
n- сума частот (кількість спостережень)
Приклад розрахунку середньої арифметичної простої (М арф.пр):

Амбулаторія сімейної медицини, в якій працює п’ять ЛЗП/СМ обслуговує наступну
кількість населення (кількість осіб), а саме: 890; 1920; 1530; 1636; 1982 осіб.
Завдання:
а) обрахувати середню арифметичну просту (М арф.пр) за формулою (1).
б) інтерпретувати отримані результати.
3
Рішення:
а) У відповідності до даних ситуаційного завдання середня арифметична проста
розраховується за формулою (1)
890 + 1920 + 1636 + 1982

М арф. пр = = 1591,6 осіб
5
б) Інтерпретація отриманого результату:середня кількість осіб, що обслуговує один
ЛЗП/СЛ в амбулаторії сімейної медицини становить 1592,6 осіб.
Середня арифметична зважена (Марф.зв) у зваженому варіаційному ряді.

Обчислюється у зваженому варіаційному ряді розподілу де значення варіаційної ознаки подані
з урахуванням їх частот, а чисельність одиниць спостереження по варіантах не однакова.
Зважування в даному випадку здійснюється за частотами, які показують скільки разів
повторюється та або інша варіанта.
Формула середньої арифметичної зваженої (Марф.зв) має вигляд:
∑𝑉 × 𝑝
М арф. зв. = (2)
𝑛
де, М арф.зв - середня арифметична зважена;

V- варіанта (ознака, що вивчається);
р – частота;
n- сума частот (кількість спостережень).
Приклад розрахунку середньої арифметичної зваженої (М арф.зв) у зваженому

варіаційному ряді:
Таблиця 1 - Статистичні дані результатів складання іспиту з навчальної дисципліни
«Біостатистика» студентами двох академічних груп 3 курсу медичного факультету
спеціальності «Педіатрія»
V- ознака (оцінка в балах) 2 3 4 5
p – частота (кількість студентів) 2 14 11 3
Завдання:
а) обрахувати середню арифметичну зважену (М арф.зв);
Рішення: у відповідності до даних ситуаційного завдання середня арифметична
розраховується за формулою (2) де, при обчисленні середньої арифметичної зваженої
необхідно всі значення варіант перемножити на їх частоту, а одержані добутки підсумувати
і отриману суму розділити на суму частот, тобто загальний обсяг сукупності:
2×2 +3×14 +4×11 +5×3
М арф. зв. = = 3,5 бали
30
Інтерпретація отриманого результату: середня оцінка результату складання іспиту з
навчальної дисципліни «Біостатистика» студентами двох академічних груп 3 курсу медичного
університету спеціальності «Педіатрія» становить 3,5 бали.
Середня арифметична зважена (М арф.зв) згідно даних інтервального ряду

розподілу. Середня арифметична зважена (М арф.зв) застосовується також при обчисленні
середньої в інтервальному варіаційному ряді розподілу та при обчисленні загальної середньої з
групових середніх.
Результат обчислення середньої арифметичної зваженої (М арф.зв) з інтервального ряду є
дещо наближеним. Варіантами такого інтервального ряду будуть середні значення кожного
54
інтервалу для дискретних рядів. Для інкретних рядів – це півсума мінімальних значень двох
суміжних інтервалів.
Приклад розрахунку середньої арифметичної зваженої (Марф.зв) згідно даних
інтервального ряду розподілу
Таблиця 2 - Статистичні дані кількості днів втрати працездатності у працівників ПАТ
«Говерла» з причин ГРВІ (в днях)
V – ознака (кількість днів) 1-3 4-6 7-9 10-12 13-15
p – частота (кількість працівників) 5 6 12 8 3
Завдання:
а) обрахувати середню арифметичну зважену (М);
Рішення: у відповідності до даних ситуаційного завдання середня кількість днів втрати
працездатності серед працівників розраховується за формулою (2) де, при обчисленні середньої
величини в інтервальному варіаційному ряді як варіанти використовуються серединні значення
інтервалів, що розраховуються в кожній групі як півсума верхньої і нижньої меж певного
інтервалу( 1+3/ 2=2 і т. д.).
У подальшому необхідно всі серединні значення інтервалів помножити на їх частоту і
одержані добутки підсумувати і отриману суму розділити на суму частот, тобто загальний
обсяг сукупності. Якщо інтервал відкритий, то його слід закрити, орієнтуючись на крок
(величину інтервалу) прилеглої групи.
Кількість днів Кількість працівників Середина інтервалу Добуток (V × p)

1-3 5 (1 + 3)/2 = 2 10
4-6 6 (4 + 6)/2 = 5 30
7-9 12 (7 + 9)/2 = 8 96
10-12 8 (10-12)/2 = 11 88
13-15 3 (13 + 15)/2 = 14 42
Всього 34 - 266
2×5 + 5×6 + 8×12 +11×8 + 14×3 266
М арф. = = 34 = 7,8 днів
5+6+12+8+3
Інтерпретація отриманого результату: середня кількість днів втрати тимчасової
працездатності при гострій респіраторній вірусній інфекції у працівників за формулою (2)
становить 7,8 дня.
Властивості середньої арифметичної:

а) алгебраїчна сума відхилень усіх варіант від середньої арифметичної величини дорівнює
нулю:
б) якщо кожну варіанту розділити або зменшити на будь-яку постійну величину, то і
значення середньої арифметичної зміниться на ту ж саму величину:
в) якщо кожну варіанту розділити або зменшити/ збільшити на будь-яке число, то і
середня арифметична зменшиться або збільшиться в стільки ж разів:
г) якщо частоти усіх варіант збільшити або зменшити в одне й те ж саме число разів, то
середня арифметична при цьому не зміниться;
д) добуток середньої арифметичної на суму частот дорівнює сумі добутків варіант на
частоти.
ПОКАЗНИКИ ВАРІАЦІЇ
Середні величини не виражають індивідуальних особливостей досліджуваної сукупності,
які породжують варіацію ознаки і її окремих елементів, а тому, їх потрібно доповнювати
показниками, що характеризують коливання значень ознаки в досліджуваній сукупності.
75
При вивчені масових соціально-економічних явищ і процесів біостатистика зустрічається

з різноманітною варіацією (коливанням) ознак, що характеризують окремі одиниці сукупності.
Величини ознак змінюються під впливом різних факторів. Очевидно, що чим різноманітніші
умови, що впливають на величину даної ознаки, тим більша її варіація.
Термін «варіація» (від лат. variatio – зміна, коливання, відмінність) трактується як
«коливання» чи «мінливість значень будь – якої ознаки в статистичній сукупності відносно їх
середнього значення». Варіація є властивістю статистичної сукупності.
Варіацією ознаки називають наявність відмінностей в чисельних значеннях ознак в
одиницях сукупності, що вивчаються, а показники, що характеризують ці коливання
називаються показниками варіації. Вони показують мінливість значень будь-якої ознаки у
статистичній сукупності відносно їх середнього значення.
Вивчення розміру відхилень / коливань значень ознаки окремих одиниць сукупності
відносно середнього їх значення використовують для оцінки кількісної однорідності
сукупності. Чим менша варіація ознаки, тим однорідніша сукупність.
Всі показники варіації поділяються на дві групи: абсолютні та відносні.
До абсолютних відносяться амплітуда (розмах варіації), середнє лінійне відхилення,
дисперсія, середнє квадратичне відхилення. Друга група показників розраховується як
відношення абсолютних показників варіації до середньої арифметичної величини.
Відносними показниками варіації є коефіцієнт осциляції, варіації, відносне лінійне
відхилення та ін. Кожний з названих показників має певні аналітичні переваги при вирішенні
тих чи інших статистичних задач. Вибір того чи іншого показника залежить від конкретних
завдань статистичного аналізу і наявної інформації.
За ступенем варіації можна робити висновки про розвиток процесу досліджуваних явищ,
зокрема про однорідність сукупності, стійкість індивідуальних значень ознаки, типовість
середньої, взаємозв'язок між ознаками одного і того самого явища і з ознаками різних явищ.
При цьому розраховують такі статистичні показники варіації як:

1. амплітуда варіації (Аm); 3. дисперсія (δ2);
2. середнє лінійне відхилення (D); 4. середнє квадратичне відхилення (δ);
5. коефіцієнт варіації (С)
Формули розрахунку показників варіації

Статистична характеристика Форма
варіації Проста зважена
Амплітуда (розмах варіації) Аm = Vmax - Vmin
2 2
∑(𝑉 − 𝑀 ) ∑(𝑉 − 𝑀 ) ×𝑝
Дисперсія 𝛿2 =
арф.
𝛿2 =
арф.
𝑛 𝑛
2 2
Середнє квадратичне відхилення (𝑉 − 𝑀арф. ) (𝑉 − 𝑀арф. ) × 𝑝
𝛿=√ 𝛿=√
𝑛−1 𝑛−1
𝛿
Коефіцієнт варіації 𝐶 = 𝑛× 100%
ДИСПЕРСІЯ є найпоширенішим й загальновідомим абсолютним показником варіації

досліджуваної ознаки і це пояснюється тим, що вона входять в більшість теорем, які є
фундаментом математичної статистики.
Дисперсією (δ2) називають середній квадрат відхилень індивідуальних значень ознаки від
середньої арифметичної величини. Дисперсію використовують не лише для оцінки варіації, а й
для вимірювання зв'язків між досліджуваними факторами; розклад дисперсії на складові
дозволяє оцінити вплив різних факторів, які обумовлюють варіацію ознаки.
6
У залежності від вихідних даних дисперсія може обчислюватись за формулами середньої

арифметичної простої або зваженої:
Дисперсія проста вираховується (δ2пр.) за формулою (3):

2
2 ∑(𝑉−𝑀арф )
𝛿пр = (3)
𝑛
де, δ показник дисперсії;
2_
v- варіанта (значення ознаки);

M арф – середня арифметична величина;
n- обсяг сукупності (сума частот).
Таблиця 3 - Частота пульсу (кількість ударів у хвилину) серед 8 студентів-медиків V-
го курсу після 10 присідань
V- ознака (к-ть ударів у
76 78 80 82 84 86 88 90
хвилину )
p – частота ( к-ть студентів) 1 1 1 1 1 1 1 1
Завдання:
а) обрахувати середню арифметичну просту (М арф ) згідно формул (1);
б) розрахувати відхилення варіанти від середньої арифметичної згідно формули d=Vn -
Mарф;
в) піднести отримані відхилення варіанти від середньої арифметичної d до квадрату;
г) розрахувати показник простої дисперсії згідно формул (3);
д) інтерпретувати отримані результати.
Рішення:
1. у відповідності до даних ситуаційного завдання розраховуємо середню
арифметичну просту згідно формули (1):
76 + 78 + 80 + 82 + 84 + 86 + 88 + 90
Марф. = = 83 ударів за хвилину
8
2. надалі розраховуємо відхилення варіанти від середньої арифметичної згідно
формули d=Vn - Mарф: 76 ударів за хвилину – 83 ударів за хвилину = –7 ударів за хвилину;
78 ударів за хвилину – 83 ударів за хвилину = –5 ударів за хвилину; і т.д.;
3. Отримані відхилення варіанти (Vn) від середньої арифметичної величини (Mарф)
підносимо до квадрату: (-7 ударів за хвилину)2 =49 ударів за хвилину; (-5 ударів за хвилину)2 =
25 ударів за хвилину; та визначаємо їх суму (∑), яка становить ∑= 49 + 25 + 9 + 1 + 1 + 9 + 25
+ 49 = 168 ударів у хвилину;
4. Результати для наочності вносимо до таблиці:
Частота пульсу (кількість ударів у хвилину) серед 8 студентів-медиків V-го курсу
після 10 присідань
76 78 80 82 84 86 88 90
хвилину )
Різниця (d=Vn-Mарф) -7 -5 -3 -1 1 3 5 7
d 2 49 25 9 1 1 9 25 49
∑ d2 168
5 .Згідно отриманих даних розраховуємо показник простої дисперсії (δ2) за формулою (3),
а саме:
7
2
168 ударів за хвилину
𝛿пр = = 21 уд. за хвилину
8 студентів
Інтерпретація отриманого результату: середня кількість ударів пульсу за хвилину серед

8 студентів-медиків V-го курсу після 10 присідань складає 83 ударів за хвилину, а показник
дисперсії частоти пульсу серед досліджуваних студентів становить 21 ударів пульсу за
хвилину.
Дисперсія зважена вираховується (δ2зв.) за формулою (4):

2
2
∑(𝑉 − 𝑀арф ) × р
𝛿зв = (4)
𝑛
де, δ2 _ дисперсія;
v- варіанта (значення ознаки);
p – частота;
Таблиця 4 - Частота пульсу (кількість ударів у хвилину) серед 23 студентів-медиків
IV-го курсу після 10 присідань
76 78 80 82 84 86 88 90
хвилину )
Завдання:
а) обрахувати середню арифметичну зважену (Марф) згідно формули (2);
б) розрахувати відхилення варіанти від середньої арифметичної згідно формули d=Vn -
Mарф;
в) піднести отримані відхилення варіанти від середньої арифметичної d до квадрату;
г) знайти добуток квадратів відхилення на відповідні частоти згідно формули d2 × р;
д) визначити суму добутків квадратів відхилення на відповідні частоти згідно формули
∑= d2 × p;
е) розраховуємо дисперсію за формулою (4)
є) інтерпретувати отримані результати.
Рішення:
1. Знаходимо зважену середню арифметичну зважену:
76 × 2 + 78 + 80 × 4 + 82 × 6 + 84 × 2 + 86 + 88 × 3 + 90 × 4
Марф. = = 81 уд. за хвилину
23
2. Надалі розраховуємо відхилення варіанти від середньої арифметичної величини d: 76
ударів у хвилину – 81 ударів у хвилину = –5 ударів у хвилину; 78 ударів у хвилину – 81 ударів у
хвилину = - 3 ударів у хвилину; і т. д;
3. Отримані відхилення варіанти від середньої арифметичної підносимо до квадрату: (-5
ударів у хвилину)2 =25 ударів у хвилину; (-3 ударів у хвилину)2 = 9 ударів у хвилину і т. д;
4. Знаходимо добуток квадратів відхилення на відповідні частоти: 25 ударів у хвилину ×
2 = 50 ударів у хвилину; 9 ударів у хвилину × 1 = 9 ударів у хвилину; 1 ударів у хвилину × 4 = 4
ударів у хвилину; і т. д;
5. Визначаємо суму добутків квадратів відхилення на відповідні частоти згідно формули
∑= d2 × p;
8
50 ударів у хвилину + 9 ударів у хвилину +4 ударів у хвилину +6 ударів у хвилину +18

ударів у хвилину + 25 ударів у хвилину +147 ударів у хвилину + 324 ударів у хвилину = 583 ударів
у хвилину;
Частота пульсу (кількість ударів у хвилину) серед 23 студентів-медиків після 10
присідань
76 78 80 82 84 86 88 90
хвилину )
Різниця (V-M) -5 -3 -1 1 3 5 7 9
d 2 25 9 1 1 9 25 49 81
Добуток (d2 × p) 50 9 4 6 18 25 147 324
∑ (d2 × p) 583
7. Розраховуємо дисперсію за формулою (4):
583
δ2 = = 25,34 ударів за хвилину
23
Інтерпретація отриманого результату: середня арифметична величина складає 83

ударів за хвилину, а дисперсія становить 25,34 ударів за хвилину.
Основною загальноприйнятою мірою коливання кількісної ознаки в межах варіації ряду є

середнє квадратичне відхилення / сигмальне відхилення (σ).
СЕРЕДНЄ КВАДРАТИЧНЕ ВІДХИЛЕННЯ (σ) одержують шляхом добування кореня

квадратного з дисперсії. Значення середнього квадратичного відхилення показує на скільки в
середньому відхиляються індивідуальні значення варіант від їх середнього значення.
Середнє квадратичне відхилення є критерієм надійності середньої. Чим меншою є його
величина, тим меншою є варіація і більш типовою є середня арифметична величина, відповідно,
досліджувана статистична сукупність є якісно однорідною.
Квадратний корінь з дисперсії носить назву середнього квадратичного відхилення (σ)
від середньої, яке розраховується за формулою (5):
2 2
∑(𝑉 − 𝑀арф. ) ∑(𝑉 − 𝑀арф. ) × р
𝛿пр. = √ при 𝑛 > 30; 𝛿пр. = √ при 𝑛 ≤ 30 (5)
𝑛 𝑛−1
де, σ _ середнє квадратичне відхилення;
v - варіанта (значення ознаки);
n- обсяг сукупності (сума частот);
(Vn - Mарф, )2 записують як d2.
Приклад розрахунку: середнього квадратичного відхилення / сигмального відхилення (σ).

Таблиця 5 – Терміни амбулаторного лікування у ЛЗП/СМ пацієнтів з приводу ГРВІ
V- ознака (к-ть днів) 5 6 7 8 9 10 11 12 13
p – частота ( к-ть пацієнтів) 1 1 1 1 1 1 1 1 1
Завдання:
а) обрахувати середню арифметичну просту (М арф) згідно формули (1).;
9
б) розрахувати відхилення кожної варіанти від середньої арифметичної згідно формули

d =Vn - Mарф.. Сума всіх відхилень дорівнює нулю
в) піднести кожне отримане відхилення варіанти від середньої арифметичної до
квадрату d2;
г) визначити суму квадратів відхилення згідно формули ∑= d2;
д) розрахувати середнє квадратичне відхилення за формулою (5);
е) інтерпретувати отримані результати.
Рішення:
1. у відповідності до даних ситуаційного завдання розраховуємо просту середню
арифметичну (М арф):
5 + 6 + 7 + 8 + 9 + 10 + 11 + 12 + 13
Марф. = = 8 днів амбулаторного лікування
9
2. надалі розраховуємо відхилення варіанти від середньої арифметичної d: 5 днів
амбулаторного лікування – 8 днів амбулаторного лікування = –3 дні амбулаторного лікування;
6 днів амбулаторного лікування – 8 днів амбулаторного лікування = - 2 дні амбулаторного
лікування; 7 днів амбулаторного лікування – 8 днів амбулаторного лікування = - 1 день
амбулаторного лікування; і т. д.;
3. отримані відхилення варіанти від середньої арифметичної підносимо до квадрату: (-3
дні амбулаторного лікування)2 =9 днів амбулаторного лікування; (-2 дні амбулаторного
лікування)2 = 4 дні амбулаторного лікування і т. д;
4. визначаємо суму добутків квадратів відхилення ∑= 9 днів амбулаторного лікування +4
дні амбулаторного лікування +1 день амбулаторного лікування +0 днів амбулаторного
лікування + 1 день амбулаторного лікування +4 дні амбулаторного лікування + 9 днів
амбулаторного лікування +16 днів амбулаторного лікування +25 днів амбулаторного лікування
= 69 днів амбулаторного лікування;
5. отримані результати для наочності вносимо до таблиці:
Терміни амбулаторного лікування у ЛЗП/СМ пацієнтів з приводу ГРВІ
V- ознака (к-ть днів) 5 6 7 8 9 10 11 12 13
p – частота ( к-ть пацієнтів) 1 1 1 1 1 1 1 1 1
Різниця (V-M) -3 -2 -1 0 1 2 3 4 5
d2 9 4 1 0 1 4 9 16 25
∑ d2 69
6. Визначаємо середнє квадратичне відхилення за формулою (5);
9 + 4 + 1 + 1 + 4 + 9 + 16 + 25 69
𝛿пр. = √ = √ = ± 2,93 дня
9−1 8
Інтерпретація отриманого результату: аналізований варіаційний ряд за ознакою є

дискретним, за частотою – простим, так як кожна варіанта (к-ть днів) зустрічається з
частотою p=1 та рангованим, оскільки ознаки є систематизовані в порядку збільшення їх
числового значення. Середня кількість днів амбулаторного лікування пацієнтів при ГРВІ
становить 8 днів, а середнє квадратичне відхилення ± 2,93 дня.
Середнє квадратичне відхилення для розрахунку в зваженому варіаційному ряді:
∑(𝑉− 𝑀арм. ) 2 ×𝑝
𝛿зв. = √ (6)
𝑛
10
де, δ _ середнє квадратичне відхилення;

v - варіанта (значення ознаки);
Таблиця 6 - Терміни амбулаторного лікування студентів з приводу ГРВІ
V- ознака (к-ть днів) 6 7 8 9 10 11 12 14
Завдання:
б) обрахувати середню арифметичну зважену (Марф) згідно формул (2);
в) розрахувати відхилення варіанти від середньої арифметичної згідно формули d=Vn -
Mарф;
г) піднести отримані відхилення варіанти від середньої арифметичної d до квадрату;
д) знайти добуток квадратів відхилення на відповідні частоти згідно формули d2 × p;
е) визначити суму добутків квадратів відхилення на відповідні частоти згідно формули
∑= d2 × p;
є) розрахувати показник середнього квадратичного відхилення згідно формули (6) ;
ж) інтерпретувати отримані результати.
Рішення:
1. у відповідності до даних ситуаційного завдання розраховуємо середню арифметичну
зважену:
6 + 7 × 3 + 8 × 6 + 9 × 4 + 10 × 2 + 11 + 12 × 2 + 14
Марф. =
20
= 9 днів амбулаторного лікування
2. надалі розраховуємо відхилення варіанти від середньої арифметичної d: 6 днів

амбулаторного лікування:
6 – 9 = – 3 дні амбулаторного лікування; 7 – 9 = - 2 дні амбулаторного лікування; 8 – 9 = -
1 день амбулаторного лікування; 9 – 9 = 0 днів амбулаторного лікування;
3. отримані відхилення варіанти від середньої арифметичної підносимо до квадрату: (-
3) =9 днів амбулаторного лікування; (-2)2 = 4 дні амбулаторного лікування;
2
4. Визначаємо добуток квадратів відхилень варіанти на частоту: 9 ×1 = 9 днів

амбулаторного лікування; 4 × 3 = 12 днів амбулаторного лікування; 1 × 6 = 6 днів
амбулаторного лікування;
5. Визначаємо суму добутків квадратів відхилень на частоту: 9 +12 +6 +0 + 2 + 4 + 18
+16 = 67 днів амбулаторного лікування;
Терміни амбулаторного лікування студентів з приводу ГРВІ
V- ознака (к-ть днів) 6 7 8 9 10 11 12 14
p – частота (к-ть студентів) 1 3 6 4 2 1 2 1
Різниця (V-M) -3 -2 -1 0 1 2 3 4
d2 9 4 1 0 1 4 9 16
Добуток (d2 × p) 9 12 6 0 2 4 18 16
∑ (d2 × p) 67
7. Визначаємо показник середнього квадратичного відхилення згідно формули (6);
11
67
𝛿=√ = ±1,87 дня
20 − 1
Інтерпретація отриманого результату: аналізований варіаційний ряд за ознакою (к-ть

днів ) є дискретним, а за частотою(к-ть студентів) – зваженим, так як кожна варіанта (к-
ть днів) зустрічається з різною частотою та рангованим, оскільки ознаки є систематизовані
в порядку збільшення їх числового значення. Середня кількість днів лікування студентів при
ГРВІ становить 9 ± 1,87 дня.
Середнє квадратичне відхилення ще називають стандартним відхиленням. Воно як

амплітуда та середнє лінійне відхилення є величиною іменованою та виражається в тих самих
одиницях вимірювання, що і варіанти досліджуваної ознаки і середня величина (наприклад кг,
грн., см, ммоль/л і т.д.). Даний показник характеризує абсолютну міру варіації – чим більше
мінливі індивідуальні значення варіант, тим менш типова буде середня арифметична і
відповідно якісно неоднорідна сукупність.
Значення середнього квадратичного відхилення:
1) Середнє квадратичне відхилення характеризує розкид/мінливість варіант щодо
середньої величини, тобто характеризує коливання варіаційного ряду.
Чим більше середнє квадратичне відхилення, тим ступінь різноманітності даного ряду
вище.
2) Середнє квадратичне відхилення використовується для порівняльної оцінки ступеня
відповідності середньої арифметичної величини та варіації ряду.
Варіації масових явищ підкоряються закону нормального розподілу. Крива, що
відображає цей розподіл, має вигляд плавної куполоподібної симетричної кривої (крива Гауса).
Відповідно до теорії ймовірності в явищах, що підкоряються закону нормального розподілу,
між значеннями середньої арифметичної і середнього квадратичного відхилення існує сувора
математична залежність. Теоретичний розподіл варіант в однорідному варіаційному ряду
підпорядковується правилу трьох сигм:
68,3% значень варіант знаходиться в межах М ± 1σ;
95,5% значень варіант знаходиться в межах М ± 2σ;
99,7% значень варіант знаходиться в межах М ± Зσ.
Відхилення ± 3δ може вважатися максимально можливим, так як охоплює практично весь
варіаційний ряд. Окремі варіанти – до 0,3% досліджуваної сукупності можуть не відповідати
загальному характеру розподілу і випадати з нього внаслідок занадто низького чи високого
рівня ("вискакуючі" варіанти). Середнє квадратичне відхилення відіграє важливу роль в аналізі
рядів розподілу, встановлено, що при нормальному розподілі ознаки: якщо в системі
прямокутних координат на осі абсцис відкласти значення кількісної ознаки (варіанти), а на осі
ординат - частоти народження варіант у варіаційному ряду, то на всі боки від середньої
арифметичної рівномірно розташовуються варіанти з великими і меншими значеннями.
Такий розподіл варіант дозволяє вважати, що даний варіаційний ряд є однорідним, а
середня арифметична величина - типовою.
3) Середнє квадратичне відхилення дозволяє встановити значення норми для клініко-
біологічних показників. У медицині інтервал М ± 2σ зазвичай приймається за межі норми для
досліджуваного явища. Відхилення оцінюваної величини від середньої арифметичної більше,
ніж на 2σ вказує на відхилення досліджуваного параметра від норми.
Наведені критерії розподілу ознак (“сигмальна оцінка”) використовують в педіатричній
практиці для індивідуальної оцінки показників фізичного розвитку, визначення норм клінічних
та фізіологічних параметрів для розробки стандартів дитячого одягу, взуття, шкільних меблів.
Інтервал оцінки показників у межах M ± 1δ в більшості випадків визначає їх середній рівень; в
межах M ± 2 - вище чи нижче середніх; в межах M ± 3 - дуже високі, чи дуже низькі рівні
12
показників.
Закономірностями розподілу частот варіаційного ряду можна скористатися при вирішенні
практичних завдань. (Наприклад: при плановій лапароскопії в хірургічному відділенні лікарні №1
середня тривалість лікування складає M = 4,1 дня; δ ±0,2 дня. Аналіз 200 випадків лікування
дозволяє зробити такий висновок: біля 68,3% хворих, а саме (136 осіб) матимуть тривалість
лікування в середньому 3,9 –4,3 дні (M ± 0,2). У 95,5% хворих (приблизно 191 пацієнт) він
становитиме 3,7 – 4,5 дня (M ± 2×0,2). Інтервал 3,5 – 4,7 дня (M ± 3 ×0,2) описуватиме
тривалість лікування практично для всіх обстежених хворих.
4) Середнє квадратичне відхилення необхідно для характеристики ступеня
різноманітності досліджуваного ознаки і для обчислення помилки середньої арифметичної
величини.
КОЕФІЦІЄНТ ВАРІАЦІЇ
Коефіцієнт варіації залежить не тільки від ступеня варіації ознаки, але й від абсолютних
рівнів варіант та середньої величини. Тому безпосередньо порівнювати середні квадратичні
відхилення варіаційних рядів з різними рівнями і одиницями виміру, які характеризують
неоднорідні явища (наприклад: довжина тіла у см, і масу тіла у кг) неможливо. Для
співставлення варіаційних рядів з різними одиницями виміру, необхідно визначити для кожного
ряду відношення середнього квадратичного відхилення (сигми) до середньої арифметичної
величини у відсотках, тобто визначити коефіцієнт варіації, мінливості (С). Він є відносною
мірою варіабельності, яка виражається в абстрактних (у відсотках), а не іменованих числах.
Коефіцієнт варіації (С) – це відношення середнього квадратичного відхилення до
середньої величини, виражений у відсотках і визначається за формулою (7):
𝛿
С = М ×100% (7)
арф.
де, С – кофіцієнт варіації;
δ – середнє квадратичне відхилення;
Марф.- середня арифметична величина.
Вихідні дані: Проведено вимір показників артеріального тиску і частоти серцевих
скорочень серед 50 осіб віком 25-30 років після дозованого фізичного навантаження. Середня
частота пульсу в обстежених складала M = 92 удари за хвилину,  = 9 уд/хв., а артеріальний
тиск M = 135 мм.рт.ст.,  = 6 мм.рт.ст.
Завдання:
а) розрахувати коефіцієнт варіації за формулою (7) для першого ряду (за частотою
пульсу, одиниці виміру: ударів/хвилину);
б) розрахувати коефіцієнт варіації для другого ряду (за артеріальним тиском, одиниці
виміру: мм.рт.ст.)
в) інтерпретувати отримані результати.
Рішення:
9 6
𝛿= × 100% = 9,78%; 𝛿 = × 100% = 4,44%
92 135
Інтерпретація отриманого результату: коефіцієнт варіації для першого ряду (за
частотою пульсу, одиниці виміру: ударів/хвилину складає 9,78 %; для другого ряду (за
артеріальним тиском, одиниці виміру: мм.рт.ст.,) - 4,44%. Для даного прикладу артеріальний
тиск є більш сталою ознакою, ніж частота пульсу. Чим вищий коефіцієнт варіації, тим
більша варіабельність даної ознаки.
Коефіцієнт варіації є оцінкою надійності середньої величини, який вказує на більш точну
оцінку мінливості явищ та визначає найбільшу (найменшу) варіабельність їх ознак.
13
Орієнтовними критеріями оцінки варіабельності за коефіцієнтом варіації можна вважати, що

при величині коефіцієнта варіації до 10%– низький рівень варіабельності або різноманітності
ознаки; середній рівень – 10 – 20%, високий рівень – вище 20%. Високий рівень коефіцієнта
свідчить про невисоку точність середньої арифметичної величини (ознаки значно відрізняються
від середнього значення), для даного варіаційного ряду характерним є непараметричний
(несиметричний) розподіл варіант.
ІV. КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ЩОДО ПЕРЕВІРКИ НАБУТИХ ТЕОРЕТИЧНИХ

ЗНАНЬ
1. Окресліть суть середніх величин і умови їх наукового застосування.
2. Перерахуйте вимоги та принципи, яких необхідно дотримуватися при визначенні
середніх величин при гаусівському розподілі.
3. Дайте визначення поняттю “середні величини”.
4. Розкрийте основні напрямки охорони здоров’я де використовують середні величини.
5. Розкрийте поділ середніх величин на класи і види.
6. Коротко охарактеризуйте степеневі середні величини та їх види.
7. Вкажіть в яких випадках обчислюється проста та зважена середня арифметична,
напишіть формулу.
8. Розкрийте основні види і властивості середньої арифметичної.
9. Окресліть поняття «варіація», перерахуйте показники варіації.
10. Окресліть сутність поділу показників варіації на групи.
11. Розкрийте методику розрахунку дисперсії та її застосування.
12. Коротко опишіть методику розрахунок середнього квадратичного відхилення.
13. Вкажіть мету використання середнього квадратичного відхилення.
14. Розкрийте коротко «правило трьох сигм».
15. Розкрийте зміст коефіцієнту варіації його використання і методику розрахунку.
V. МЕТОДИЧНИЙ МАТЕРІАЛ
а) використовувати підрозділі даної теми практичного заняття;
б) в розрахунку отриманих статистичних величин та побудови графічних зображень
користуватись комп’ютерною програмою Microsoft Excel
СИТУАЦІЙНЕ ЗАВДАННЯ № 1
Під час проведення періодичного медичного огляду 25 дівчат 12 років в одній із шкіл
м. М. була проведена оцінка їх фізичного розвитку і отримані наступні дані про ріст
школярів (в см):
Дані росту 25 дівчат 12 років в одній із шкіл міста М. (в см)
Зріст (в см) 145 146 147 148 149 150 151 152 153
К-ть дівчат 2 4 1 2 3 4 3 5 1
У відповідності до даних ситуаційного завдання Вам необхідно:

А) Охарактеризувати наведений варіаційний ряд;
Б) Визначити Am та lim у варіаційному ряді;
В) Визначити зважену середню арифметичну;
Г) Розрахувати середнє квадратичне відхилення;
Д) Проаналізувати отримані результати.
19
14
Тема практичного заняття: Динамічні ряди та основи прогнозування
ДИНАМІЧНІ РЯДИ ТА ОСНОВИ ПРОГНОЗУВАННЯ,

В ТОМУ ЧИСЛІ ГОСТРОЇ РЕСПІРАТОРНОЇ ХВОРОБИ COVID-19,
СПРИЧИНЕНОЇ КОРОНАВІРУСОМ SARS-COV-2
АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ. Однією з особливостей суспільних явищ є їх безперервний

розвиток у динаміці. Не виняток у цьому становлять і окремі явища чи параметри, які вивча-
ються різними галузями медичної науки й практики, які протягом певного часу (за годину,
день, місяць, рік) часто змінюють свою інтенсивність. Вивчення динамічних процесів та основ
прогнозування (у тому числі гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронаві-
русом SARS-CoV-2) у системі медичної допомоги та охороні здоров’я має практичний інтерес
стосовно встановлення тенденцій розвитку досліджуваних явищ, що дозволяє правильно про-
вести аналіз соціально-гігієнічних явищ та передбачити зміни в майбутньому й відповідно на-
мітити та реалізувати необхідні практичні заходи.
Все це є важливим в практичній діяльності лікаря чи науковця й робить дану тему прак-
тичного заняття актуальною в плані набуття майбутніми лікарями необхідних теоретичних
знань та практичних навичок і вмінь в контексті динамічних рядів та основ прогнозування.

А). Навчальна: Оволодіти методикою складання та обчислення динамічних рядів, ме-
тодами їх аналізу, прогнозування та представлення за допомогою графічних зображень.
В) Виховна: Формування соціально-медичного та аналітичного мислення при форму-
ванні, обрахунку та аналізу динамічних рядів в медицині та в організації охорони здоров’я.

Ознайоми- - з теоретичним викладом навчально-методичного та наукового ма-
(α=I)
тися теріалу згідно тематики практичного заняття.
- визначення поняття динаміка, динамічний ряд, рівні ряду;
- види динамічних рядів та їх характеристику;
Знати (α=II) - показники динамічного ряду та їх характеристику;
- методику обчислення показників динамічного ряду;
- застосування їх в практичній охороні здоров’я.
- визначати рівні та типи динамічного ряду;
- вирівнювати рівні динамічних рядів, збільшувати інтервали;
Вміти (α=III) - обчислювати показники динамічного ряду;
- інтерпретувати отримані показники динамічного ряду;
- графічно зображувати отримані результати.
- використовувати основні показники динамічних рідів з метою
прийняття управлінського рішення в контексті покращення темпів
Вміти (α=IV)
змін інтегральних показників стану здоров’я населення на різних
територіях, у різних колективах, тощо.
IV. ТЕОРЕТИЧНИЙ ВИКЛАД ТЕМИ

У біостатистичній практиці досліднику чи практикуючому лікареві доводиться мати
справу з великою кількістю чисел, що характеризують розвиток досліджуваного явища в часі.
Окремі явища чи параметри, які вивчаються різними галузями медичної науки та прак-
тики, протягом часу часто змінюють свою інтенсивність і мають прямий вплив на зміни, що
позначаються на розвитку явищ, які характеризують демографічні процеси, захворюваність
населення, діяльність закладів охорони здоров’я різних рівнів управління та форм власності,
тобто проводиться урахування їх змін у динаміці.
1
СУТНІСТЬ ЗАКОНОМІРНОСТЕЙ ЯВИЩА В ДИНАМІЦІ

Динаміка (від грец. δύναμις – сила, що в етимології трактується як стан руху, хід роз-
витку, зміни чого-небудь) це процес розвитку, руху медико-соціальних, клінічних, організа-
ційних та управлінських явищ у часі, що дає змогу їх охарактеризувати, розкрити основні
шляхи, тенденції і темпи цих змін.
Завданнями, які розв’язує біостатистика при вивченні закономірностей явища в динаміці є:
➢ вимір інтенсивності динаміки досліджуваного явища;
➢ опис суті тенденції розвитку явища, що вивчається / його тренду;
➢ оцінка структурних змін, сталості й коливання рядів динаміки.
Для відображення й аналізу динаміки досліджуваних біостатистичних даних, з метою їх
кращого розуміння і аналізу, отримані відомості про явища / ознаки потрібно систематизувати,
побудувавши хронологічні / часові ряди, які прийнято іменувати рядами динаміки.
Рядами динаміки в біостатистиці називаються ряди чисел, що характеризують законо-
мірності й особливості зміни суспільних явищ і процесів в часі. Аналіз рядів динаміки є найе-
фективнішим засобом оцінки тенденції і закономірностей розвитку явищ.
Отже, динамічний ряд – це послідовний ряд біостатистичних величин, які характеризу-
ють закономірності й особливості зміни медико-біологічних та соціальних, економічних явищ
і процесів у часі, тобто це цифрове вираження певного статистичного показника в часі або
просторі, побудованого у хронологічній послідовності.
Приклад динамічного ряду (табл. 1):
Таблиця 1 - Динаміка рівнів народжуваності в м. К (на 1 000 жителів) за останні
п’ять років
Роки А-рік Б-рік В-рік Г-рік Д-рік
Показники рівнів народжуваності
10,8 9,3 7,6 6,6 7,1
(на 1000 жителів)
Інтерпретація динамічного ряду: наведений динамічний ряд засвідчує систематизацію
досліджуваних ознак (рівні народжуваності на 1000 жителів) в хронологічному порядку в часі
(за останні п’ять років), що дозволяє досліднику проаналізувати дане природнє явище в дина-
міці та зробити відповідні висновки.
Мета застосування динамічного ряду полягає в:

• характеристиці зміни стану здоров'я населення в цілому або окремих його груп, а також
діяльності установ охорони здоров'я й зміни їх у часі;
• встановленні тенденцій і закономірностей змін явищ, поглибленого аналізу динаміч-
ного процесу (швидкостей, тимчасових характеристик поточного і стратегічного планування
тощо);
• прогнозуванні рівнів явищ суспільного здоров'я і охорони здоров'я.
Числа / рівні динамічного ряду як правило представляються тільки однорідними ве-
личинами: абсолютними, відносними (інтенсивні показники, співвідношення) або середніми
величинами. За даним критерієм динамічні ряди можна розділити на ряди абсолютних, відно-
сних та середніх величин.
Для аналізу динаміки не завжди доцільно використовувати абсолютні величини, оскі-
льки їх зміна досить часто пов’язана зі зміною чисельності середовища чи основи для форму-
вання (наприклад: зменшення числа випадків госпіталізації до профільного стаціонару лікарні
може бути пов’язане зі скороченням ліжкового фонду за відповідний проміжок часу, а не з
фактичними показниками здоров’я населення).
Розгляд в динаміці екстенсивних показників (структури) у більшості випадків є недоці-
льним і може бути проведений тільки в особливих випадках, за умови чіткої інтерпретації та
обов’язкового врахування змін в структурі всієї сукупності.
Складовими елементами кожного ряду динаміки є два елементи, а саме:
▪ перелік хронологічних дат / моментів або інтервалів часу (t) (наприклад: періоди часу,
яку-небудь дату, початок року, кінець місяця роки, квартали, місяці, декади, доба і т.д.) до
2
яких належать рівні ряду динаміки.

▪ конкретних значень відповідних статистичних показників (у), які називаються рівнями
ряду, що характеризують рівні ряду в контексті величини суспільного явища на даний момент
або за певний період часу та відображають кількісну оцінку / міру розвитку дослідженого
явища.
Схема складових елементів ряду динаміки:
Динаміка показників загальної та первинної захворюваності всіма хворобами насе-
лення області К. (на 1000 мешканців)
Час (момент чи інтервал), до якого він відноситься (t)
конкретне значення
статистичного по-
рівень ряду (у);

характеризує
казника, що
Роки А-рік Б-рік В-рік Г-рік

Показники рівня загальної
980,0 1080,0 1120,0 1210,0
захворюваності (на 1000 жителів)
Показники рівня первинної
720,0 740,0 710,0 700,0
захворюваності (на 1000 жителів)
Довжина динамічного ряду обирається, виходячи з завдань та мети дослідження чи ана-

лізу розвитку соціального явища.
ПРАВИЛА ПОБУДОВИ ДИНАМІЧНИХ РЯДІВ

Передумовою для побудови та аналізу динамічного ряду є порівнянність отриманих
біостатистичних даних, що забезпечується наявністю таких факторів, як:
• незмінність у методології обліку та розрахунку показників, використання однакових
одиниць вимірювання;
• незмінність у структурі сукупності;
• однакові критичні моменти реєстрації даних тощо.
При формуванні динамічних рядів для наукового дослідження розвитку суспільних явищ
в часі потрібно дотримуватись існуючих правил їх побудови. Важливим правилом побудови
динамічних рядів є вимога порівняння всіх рівнів ряду поміж собою.
Показники ряду динаміки повинні бути порівняльні за територією, колом охоплюваних
об'єктів, способами розрахунків, періодами часу, одиницями виміру.
➢ Важливою вимогою будь-яких динамічних порівнянь є правило порівняння да-
них відповідних території, до якої відносяться рівні динамічного ряду. Межі територіаль-
них одиниць держав, областей, районів на протязі досліджуваного періоду змінюються вна-
слідок приєднання до них нових територій, або відокремлення певних їх частин.
У кожному окремому випадку питання порівняння розв'язується в залежності від мети
дослідження. Для приведення даних динамічного ряду до порівняльного виду проводиться пе-
рерахунок попередніх даних з врахуванням нових меж / кордонів.
➢ В моментних рядах динаміки виникає неспроможність провести порівняння за
критичним моментом реєстрації рівнів явищ, які піддаються сезонним коливанням.
➢ Рівні динамічного ряду повинні бути порівняльні за методикою їх розрахунку
(наприклад: за попередні роки чисельність хворих, які лікувалися в лікарні № 1 була визначена
на початок кожного місяця, тобто на певну дату, а в наступні роки – як середньомісячна
чисельність).
➢ Статистичні дані динамічного ряду можуть бути не порівняльними за різ-
ними періодами або тривалістю часу. Інтервали часу, за які наведені дані динамічного ряду,
повинні бути рівними (місяць, квартал, півріччя і т. д.).
➢ Порівняння за одиницями виміру вимагає, щоб рівні динамічного ряду завжди
були виражені в одних і тих самих одиницях виміру.
Неможливість провести порівняння з причини різних одиниць виміру виникає
3
внаслідок того, що ряд явищ:

➔ обліковується паралельно в двох одиницях виміру (наприклад: тривалість пе-
ребування пацієнтів в стаціонарі обліковується в ліжко-днях, рівень цукру в крові людини /
пацієнта зазвичай вимірюють ммоль/л і т.д.);
➔ виникає внаслідок неспроможності порівняти вартості медичних послуг з при-
чини грошової оцінки (наприклад: інфляція, змінюється курс валюти, запровадження до ліку-
вально-діагностичного процесу високоінформативних медичних технологій чи дороговартіс-
них реактивів для лабораторної діагности та ін.). Для приведення до порівняльного виду та-
ких рядів динаміки всі попередні рівні досліджуваних ознак перераховуються за діючою гро-
шовою оцінкою.
➔ зумовлена також різною структурою сукупності за ряд років. Для приведення
даних таких рядів до порівняльного виду використовують так звану стандартизацію структури
(наприклад: стандартизовані коефіцієнти народжуваності, смертності, природного приро-
сту і т. д.).
Зіставленість окремих рівнів динамічного ряду
Важливою умовою правильної побудови динамічного ряду та його подальшої характе-
ристики є можливість зіставлення його окремих рівнів. Порівнюючи дані в динаміці, необхі-
дно завжди пам'ятати про територіальне та якісне зіставленні результатів.
Основні вимоги до зіставлення та порівняння окремих рівнів динамічних рядів:
• рівність періодів, до яких належать статистичні показники, наприклад, обсяг випуще-
них книжок за різні роки порівнюють тільки січень із січнем;
• однакова повнота охоплення досліджуваних частин явища / незмінність у структурі су-
купності;
• збіг територіальних меж явища;
• співвимірність рівнів ряду (однаковий масштаб та однакові одиниці виміру);
• єдине тлумачення одиниці об’єкта спостереження, єдина методологія і облік розраху-
нку показників на протязі періоду, який аналізується, що є особливо важливим при міжнарод-
них співставленнях.
Основні причини, що утруднюють або роблять неможливим співставлення рівнів дина-
мічного ряду:
• зміни в методології обліку та розрахунку показника, зокрема використання різних оди-
ниць для вимірювання чи підрахунку (наприклад: оцінка економічної ефективності роботи
лікувально-профілактичних закладів в різних грошових еквівалентах на певні періоди – рублі,
купони, гривні, у. о.);
• нерівномірна періодизація динаміки (наприклад: кількісна – за роками, якісна – за со-
ціально-економічними періодами, зміною пріоритетності різних типів закладів у структурі
лікувально-профілактичної допомоги);
• зміна переліку об’єктів аналізу (наприклад: перехід ряду лікувально-профілактичних за-
кладів з одного підпорядкування до іншого);
• зміни в структурі сукупності, а також територіальними змінами (наприклад: зміна те-
риторіальних меж областей, районів та інші);
• різні критичні моменти реєстрації даних чи тривалістю періодів, до яких належать рі-
вні.
При наявності вищевказаних умов проблему, зазвичай, вирішують в процесі збору та об-
робки даних або шляхом їх перерахунку.
КЛАСИФІКАЦІЯ РЯДІВ ДИНАМІКИ

За типом динамічні ряди класифікуються за такими ознаками, що дозволяє досліднику
охарактеризувати даний ряд, а саме за:
Охопленням (повнотою часу):
➢ повні – в яких дати (періоди) ідуть послідовно, один за одним з рівними інтервалами;
4
➢ неповні, що характеризуються в послідовності часу нерівними часовими інтервалами.

Кількістю показників, які представляють рівні ряду:
✓ одновимірні, в яких змінюється в часі один показник;
✓ багатовимірні, коли змінюється в часі два, три або більше показників.
У свою чергу, багатомірні динамічні ряди поділяються на:
❖ паралельні - де відображається зміна або одного і того самого показника щодо різних
об'єктів, або різних показників щодо одного і того самого об'єкта дослідження;
❖ ряди взаємозв'язаних показників, що характеризують залежність одного явища від
іншого (наприклад: залежність заробітної плати лікарів від наявності категорії тощо).
Методом порівняння конкретних значень показників чи рівнів ряду динаміки:
➔ базові - коли всі показники порівнюємо з першим.
➔ ланцюгові - коли всі дані порівнюємо з попереднім.
Видом наведених показників:
• абсолютних величин;
• відносних величин (інтенсивні показники, співвідношення);
• середніх величин.
Наявністю відстані поміж рівнями:
▪ рівновіддалені - рівномірні інтервали між датами;
▪ нерівновіддаленими - нерівномірні проміжки часу чи перервні періоди.
Характером основної тенденції досліджуваних процесів:
❖ стаціонарні - якщо математично очікувані (прогнозовані) значення ознак і параметри
їх стабільності (середнє відхилення, коефіцієнт варіації) є постійними, проте такими що, не
залежать від часу;
❖ нестаціонарні – коли динамічні ряди містять у власному змісті певну тенденцію роз-
витку медико-соціальних процесів за часом.
Наведеними статистичними величинами:
▪ прості – це динамічні ряди, де рівні ряду відтворені абсолютними величинами. Такі
ряди динаміки можуть бути як моментними, так і інтервальними. Прості динамічні ряди є ви-
хідними для побудови складних рядів динаміки.
▪ складні – коли в динамічних рядах рівні ряду відтворені середніми чи відносними ста-
тистичними величинами.
У залежності від часового характеру явища, що вивчається, рівні ряду динаміки можуть
відноситися або до окремих періодів (проміжків) часу, або до конкретної дати (моменту) часу.
Тому всі ряди динаміки за видом класифікуються на інтервальні та моментні.
ІНТЕРВАЛЬНИЙ / періодичний ряд динаміки

Інтервальним / періодичним рядом динаміки називається такий ряд числових показ-
ників, який характеризує розміри досліджуваного явища за певні проміжки (періоди, інтер-
вали) часу (за декаду, день, місяць, квартал, півріччя, рік або інші інтервали часу) (наприклад:
число випадків госпіталізації в стаціонар протягом місяця, число летальних випадків протя-
гом року, число викликів бригади екстреної медичної допомоги протягом тижня тощо).
Приклад інтервального ряду динаміки
Показник народжуваності дітей в районі А. за період з К-року по Н-рік (на 1000 на-
селення)
Рік К-рік Л-рік М-рік Н-рік
Показник народження дітей в районі А. ( на 1000 населення) 120 150 206 199
Інтерпретація наведених статистичних даних інтервального динамічного ряду:
а) характеристика динамічного ряду: даний динамічний ряд є повний (періоди ідуть по-
слідовно, один за одним з рівними інтервалами); одновимірний (змінюється в часі аналізова-
ний показник); рівновіддаленим (рівномірні інтервали поміж досліджуваними роками); неста-
ціонарний (містить у власному змісті тенденцію рівня народжуваності за часом); складний
5
(рівні ряду відтворені інтенсивними величинами); інтервальний (рівні ряду підсумовують чи-
сельність народження дітей в районі А за наведені періоди часу: К-рік; Л-рік; М-рік; Н-рік).
б) висновок: відмічається тенденція до зростання показника рівня народжуваності ді-
тей в районі А. (на 1000 населення)за період з К-року по М-рік, що показує позитивні тенденції
у процесі відтворення населення досліджуваного району А.
Характерною особливістю інтервальних рядів динаміки є те, що їх рівні завжди одержу-

ють при підсумовуванні статистичних даних за якісь проміжки часу. Величина рівнів інтерва-
льного ряду залежить від тривалості проміжку часу, за який обчислюються показники. Чим
більший інтервал часу взято, тим більший рівень одержимо.
Інтервальний динамічний ряд застосовується в разі необхідності аналізу досліджуваного
явища в різні дробові періоди чи за більш тривалий проміжок часу.
Інтервальні ряди динаміки є більше поширеними чим моментні. У таких рядах дані на-
копичуються за певний проміжок часу. Процес накопичення даних за день, тиждень, місяць,
рік дає підсумкове сумарне значення за цей період часу. Це означає, що дослідник має змогу
такі статистичні дані складати і ділити, а в кінцевому результаті дізнатися. Наприклад: скільки
хворих було госпіталізовано до стаціонару лікарні чи його профільних відділень протягом мі-
сяця, кварталу, півріччя; яку суму грошей було зароблено лікарями за надані медичні послуги
пацієнтам за місяці протягом року; розрахувати, скільки часу витрачав лікар загальної прак-
тики/сімейної медицини на огляд одного пацієнта в амбулаторії сімейної медицини та на
дому по відношенню до його денного робочого часу (7 год.20 хв.).
МОМЕНТНИЙ РЯД ДИНАМІКИ

Моментним рядом динаміки називається такий ряд числових показників, який харак-
теризує розміри досліджуваного явища на якусь певну дату або момент часу (наприклад:
штати лікарні, стаціонарні ліжка на кінець календарного року, виявлені захворювання при
проведенні медичного огляду, тощо).
Приклад моментного ряду динаміки
Статистичні дані державної статистичної служби України про чисельність пос-
тійного населення України станом на 1 січня з Д-року по З-рік (тис. осіб)
Дата 1 січня Д-року 1 січня Ж-року 1 січня З-року
Чисельність постійного населення (тис.) 42759,7 42590,9 42414,9
Інтерпретація наведених статистичних даних моментного динамічного ряду:
а) характеристика динамічного ряду: даний динамічний ряд є повний (періоди ідуть по-
слідовно, один за одним з рівними інтервалами); одновимірним (змінюється в часі один пока-
зник); рівновіддалений (рівномірні інтервали між датами); нестаціонарний (містить у влас-
ному змісті певну тенденцію розвитку чисельності населення за часом); простий (рівні ряду
відтворені абсолютними величинами); моментний (характеризує чисельність постійного на-
селення на конкретну дату 1 січня досліджуваних років).
б) висновок: відмічається тенденція до зменшення чисельності постійного населення
України станом на 1 січня аналізованих років, що показує негативну його динаміку, що має
безпосередній вплив на розвиток економіки країни та її соціальну сферу.
Особливістю моментного ряду динаміки є те, що його рівні не можна підсумовувати,

тому що окремі значення показника можуть бути присутні в декількох періодах і в такий спо-
сіб може з'явитися подвійний рахунок (наприклад: основна кількість населення, в наведеному
прикладі, присутня в усіх рівнях ряду, а деякі особи – в різних рівнях ряду).
Просте підсумовування в моментних рядах не застосовується також тому, що одержана
загальна сума не може мати реального змісту (наприклад: підсумовування даних про чисель-
ність населення, яке зареєстровано на певну дату, не можна підсумовувати, тому що окрема
людина може декілька років входити в цей показник).
Реальний зміст в наведеному прикладі моментного ряду має лише різниця між рівнями
6
ряду, яка характеризує зміну явища в часі, і рівні моментного ряду не залежать від періодів
обліку, а лише від моменту, на який вони обраховані і наведені.
Відмінною особливістю моментного та інтервального рядів динаміки є поняття інтер-
валу. Для моментного ряду динаміки інтервал - проміжок часу між датами, тоді як для інтер-
вального динамічного ряду – це розміри досліджуваного явища за певні періоди часу.
ПРИЙОМИ ДЛЯ ВСТАНОВЛЕННЯ ТЕНДЕНЦІЙ АБО ЗАКОНОМІРНОСТЕЙ ПРИ

ХАРАКТЕРИСТИЦІ ДИНАМІЧНОГО РЯДУ
Перетворення ряду - застосовується для більшої наочності змін досліджуваних явищ.
Одне число ряду приймається за 1, найчастіше за 100 або 1000, і, по відношенню до даного
числа ряду, розраховуються інші.
Вирівнювання ряду - застосовується при стрибкоподібних змінах (коливаннях) рівнів
ряду. Мета вирівнювання - усунути вплив випадкових факторів і виявити тенденцію змін зна-
чень явищ (або ознак), а в подальшому встановити закономірності цих змін
Виявлення основних тенденцій розвитку досліджуваних явищ у динаміці є одним з го-
ловних методів аналізу і узагальнення динамічних рядів. У біостатистичній практиці вияв-
лення основної тенденції розвитку явищ в часі проводиться низкою методів, де найбільш ефе-
ктивним способом виявлення основної тенденції є аналітичне вирівнювання.
Однією з найважливіших проблем побудови рядів динаміки є аналітичне вирівню-
вання рівнів цих рядів, яке досягається або в процесі збирання та обробки даних, або шляхом
їх перерозрахунку. Вирівнювання рівнів ряду динаміки досягається такими шляхами:
а) однаковим підходом до одиниць сукупності на різних етапах формування цієї сукуп-
ності, при якому враховується сутність та мета явища, досягається однорідність економічного
змісту показників ряду;
б) забезпеченням однакової повноти охоплення різних частин явища; так, наприклад, при
характеристиці динаміки чисельності студентів вищих навчальних закладів не можна в одні
роки враховувати тільки чисельність студентів денної форми навчання, а в інші — чисельність
студентів всіх форм навчання;
в) різним врахуванням меж території; так, при характеристиці економічної могутності
країни необхідно використовувати дані в змінюваних межах території, а при вивченні темпів
економічного розвитку - брати дані за територією в незмінних межах;
г) використання єдиної методології розрахунку рівнів динамічного ряду; якщо методо-
логія розрахунку рівнів різна, то для вирівнювання рівнів необхідно перерахувати їх за новою
єдиною методологією;
д) забезпечення однакових одиниць виміру рівнів ряду; так, кількість продукції, вироб-
леної в різні періоди, оцінюють в цінах одного періоду, які називають незмінними (фіксова-
ними);
ж) використанням спеціальних прийомів вирівнювання.
Іноді динаміка досліджуваного явища буває представлена не у вигляді безперервно мін-
ливого рівня, а окремими стрибкоподібними змінами. В цьому випадку для виявлення основ-
ної тенденції в розвитку досліджуваного явища вдаються до вирівнюванню динамічного ряду.
Найбільш поширеними способами визначення основної тенденції динамічного ряду вва-
жають:
УКРУПНЕННЯ ІНТЕРВАЛУ – застосовується для підсумовування даних за ряд сумі-
жних періодів. В результаті виходять підсумки за більш тривалі проміжки часу. Цим згладжу-
ються випадкові коливання і більш чітко визначається характер динаміки явища або розрахо-
вують середні величини, коли ряд є моментний чи рівні ряду представлені відносними / сере-
дніми величинами.
Обчислення груповий середньої - визначення середньої величини кожного укрупненого
періоду. Для цього необхідно підсумувати суміжні рівні сусідніх періодів, а потім суму розді-
лити на число доданків. Цим досягається велика ясність змін в часі. При укрупненні істотно
динамічний ряд скорочується.
7
Приклад укрупнення інтервалу інтервального ряду динаміки

Статистичні дані реалізації лікувального препарату S. (кг) у роздрібній аптечній
мережі міста О. у К-році
Місяці К-року I II III IV V VI VII VIII IX X XI XII
Обсяг збуту лікуваль-
790 780 770 610 606 604 470 460 450 660 670 694
ного препарату S. (кг)
Завдання:
а) провести поквартальне вирівнювання наведеного ряду динаміки реалізації лікуваль-
ного препарату S. (кг) в роздрібній аптечній мережі міста О. у К-році способом укрупнення
інтервалу;
Методика розрахунку:
Для приведення аналізованого ряду до порівняльного виду визначаємо розмір покварта-
льного та середньомісячного у К-році. Для цього визначаємо обсяг реалізації лікувального пре-
парату S. (кг) в роздрібній аптечній мережі міста О. поквартально, а саме:
1) в І кварталі К-року обсягу реалізації лікувального препарату S. (кг) в роздрібній
аптечній мережі міста О. становить: 790 кг (січень) + 780 кг (лютий) + 770 кг (березень) =
2340 кг:
2) у ІІ кварталі - 1820 кг реалізації лікувального препарату S;
3) у ІІІ кварталі - 1380 кг реалізації лікувального препарату S;
4) у ІV кварталі - 2024 кг реалізації лікувального препарату S.
Окрім того, обраховуємо групову середню величину кожного укрупненого періоду, в
даному випадку середньомісячний обсяг збуту лікувального препарату S. (кг) в кожному
кварталі.
2340 кг реалізації лікувального препарату S : 3 місяці і отримуємо 780 кг лікувального
препарату S, що становить середньомісячний обсяг збуту лікувального препарату S. (кг) в І
кварталі К-року. І т. д.
У результаті укрупнення періодів отримуємо дані нового динамічного ряду.
Статистичні дані про щоквартальний та середньомісячний обсяг реалізації лікува-
льного препарату S. (кг) в роздрібній аптечній мережі міста О. у К-році
Період I кв. II кв. III кв. IV кв.
Обсяг збуту лікувального препарату S. (кг) 2 340 1 820 1 380 2 024
Середньомісячний обсяг збуту лікувального
780 606,6 460 674,6
препарату S. (кг)
Інтерпретація отриманих статистичних даних: Найбільш активно реалізація ліку-
вального препарату S. (кг) в роздрібній аптечній мережі міста О. у К-році відмічена в І та ІV
кварталах при середньомісячному обсязі збуту лікувального препарату S. (кг) відповідно в 780
кг та 674,6 кг, що характеризує сезонність попиту на даний вид медичної продукції з причини
росту захворюваності ГРВІ та грипом серед населення міста О. у К-році.
Механічне згладжування проводиться шляхом укрупнення інтервалів, але за допомо-

гою послідовного зсуву досліджуваного явища на один день (місяць, рік тощо) при збереженні
стійкого інтервалу періоду.
При цьому, використовується МЕТОД РОЗРАХУНКУ ЗМІННОЇ / КОВЗНОЇ СЕРЕ-
ДНЬОЇ для рівнів явищ будь-якого ряду динаміки, що виражені в абсолютних, середніх або
відносних величинах. Даний метод застосовується при наявності непарних чисел тимчасових
періодів (3, 5, 7, 9, 11 і т. д.) для досить довгого динамічного ряду. При обчисленні ковзної
середньої кожен рівень ряду замінюється на середню величину з даного рівня і двох сусідніх
з ним.
Шляхом обчислення середніх значень трьох періодів на певний рівень переходять і два
сусідніх періоди з ним, що і відтворює момент "ковзання" за періодами. Кожен наступний ін-
тервал утворюється на основі попереднього з заміною одного рівня, тобто рівень замінюється
8
на середню величину (з даного рівня і двох сусідніх з ним).

У цьому випадку дослідник може скористатися наступними формулами для розрахунку
середніх значень для трьох періодів, а саме:
y1 +y2 +y3
y1 = (1)
3
y2 +y3 +y4
y2 = (2)
3
y3 +y4 +y5
y3 = (3)
3
Часто даний метод використовують при проведенні характеристики сезонних коливань

медико-соціологічних явищ в системі охорони здоров’я та медичному обслуговуванні насе-
лення. Особливістю цього є те, що проводиться заміна окремих рівнів ряду середніми значен-
нями, що розраховані з даного та сусідніх рівнів.
Розраховують середній рівень для певного числа (частіше трьох) перших за порядком
рівнів ряду, потім обраховується середній рівень для аналогічного числа рівнів, але почина-
ючи з другого, далі з третього і т.д.
У результаті згладжування утворюється динамічний ряд, де кількість рівнів є менша на
«два» при трьохчленній середній арифметичній, тоді як при плинному інтервалі (період згла-
джування) в «п’ять» (п’ятичленна середня арифметична) ряд зменшується на чотири рівні.
Таким чином, методика змінної / ковзної середньої дозволяє виявити тенденцію розвитку
аналізованого явища / тренд, яка була замаскована випадковими коливаннями показників.
Даний метод застосовується, коли не потрібно особливої точності, коли є достатньо до-
вгий ряд і можна знехтувати втратою двох значень ряду, а також у випадках, коли вивчається
розвиток явища під впливом одного або двох факторів.
Приклад вирівнювання інтервального динамічного ряду метод розрахунку змінної / ков-

зної середньої.
Статистичні дані про випадки ТВП з приводу захворювання на ГРВІ та грип (на 100
працюючих) в ВАТ “Полонина” м. З. за останні сім років
Роки
Показники ТВП Поточ-
n-6 n-5 n-4 n-3 n-2 n-1
ний рік
Випадки ТВП з приводу захворю-
вання ГРВІ та грипом (на 100 працю- 81,2 77,0 82,4 78,0 76,0 77,3 76,3
ючих)
Завдання:
а) провести вирівнювання наведеного динамічного ряду про випадки ТВП з приводу за-
хворювання на ГРВІ та грип (на 100 працюючих) в ВАТ “Полонина” м. З. за останні сім років
метод розрахунку змінної / ковзної середньої;
А) Підсумовуємо рівні трьох суміжних років (n - 6, n - 5, n - 4) та отриману суму ділимо
на кількість доданків, отримуючи в такий спосіб просту середню арифметичну для трьох
рівнів досліджуваного явища:
𝑦1 = 81,2+77,0+82,4 = 80,2 випадки ТВП з приводу захворювання
3
на ГРВІ та грип (на 100 працюючих)м.З.
Б) У подальшому визначаємо середню арифметичну для рівнів: y2 = n - 5, n - 4, n – 3;

рівнів y3 = n - 4, n - 3, n – 2; рівнів y4 = n - 3, n - 2, n – 1 та рівнів y5 = n - 2, n – 1 і за поточний
9
рік у відповідності до методики позначеної у пункті А .

В) Отриманий результати для рівнів y1, y2, y3, y4, y5 записуємо відповідно у графи 4, 5, 6,
7, 8 таблиці, зміщуючись кожен раз на один період вперед.
Статистичні дані про випадки ТВП з приводу захворювання на ГРВІ та грип (на 100
працюючих) в ВАТ “Полонина” м. З. за останні сім років
Роки
№
Показники Поточ-
з/п n-6 n-5 n-4 n-3 n-2 n-1
ний рік
Випадки ТВП з приводу захворю-
1. вання ГРВІ та грипом (на 100 81,2 77,0 82,4 78,0 76,0 77,3 76,3
працюючих)
2. Змінна / ковзна середня - 80,2 79,1 78,8 77,1 76,5 -
Інтерпретація отриманих статистичних даних: простежується чітка тенденція
зниження ТВП з приводу захворювання на ГРВІ та грип в динаміці за останні сім років з 80,2
випадків до 76,5 випадків на 100 працюючих в ВАТ “Полонина” м. З., про що засвідчують
отримані результати механічного згладжування аналізованого динамічного ряду методом
розрахунку змінної / ковзної середньої для рівнів аналізованого явища.
МЕТОД УСЕРЕДНЕННЯ ПО ЛІВІЙ ТА ПРАВІЙ ПОЛОВИНІ АБО ГРАФІЧНИЙ

МЕТОД. Ряд розподіляється на дві частини. Для кожної його половини знаходять середнє
арифметичне значення і будують графік, де проводять через отримані точки лінію в при цьому
спостерігають тенденцію розвитку досліджуваного явища.
ВИРІВНЮВАННЯ МЕТОДОМ НАЙМЕНШИХ КВАДРАТІВ - один з найбільш точ-
них і удосконалених способів вирівнювання динамічного ряду. Метод має на меті усунути
вплив тимчасово діючих причин, випадкових факторів і виявити основну тенденцію розвитку
явища в динаміці, викликану впливом відповідних довготривалих чинників.
Дана методика базується на математичному законі – через ряд емпіричних точок можна
провести тільки одну пряму лінію, яка відповідає вимозі: сума квадратів відхилень фактичних
даних від вирівняних буде найменшою. Рівні ряду розглядаються як функція часу, а завдання
(вирівнювання) зводиться до визначення виду функції.
Згідно даного методу визначається лінія, яка найбільше підходить для емпіричних даних
та дає характеристику спрямованості досліджуваного явища, при наявності основної тенденції
до зростання або зниження його частоти. Такою лінією є зазвичай пряма, яка найбільш точно
характеризує основний напрямок змін (якщо рівні ряду змінюються рівномірно в часі), однак
існують і інші залежності (квадратична, кубічна і т. д.).
Метод найменших квадратів доцільно застосовувати тоді, коли рівні ряду змінюються
приблизно в арифметичній прогресії або коли більш менш наявні постійні ланцюгові значення
абсолютного приросту. Методична сторона вирівнювання зводиться до заміни фактичних рі-
внів теоретичними.
Для прикладу розглянемо вирівнювання по прямій (парабола першого порядку).
Рівняння прямої лінії методу найменших квадратів (4) має вигляд:
y` = a0 + a1t (4)
де, t – порядковий номер року чи іншого періоду часу;
y`- теоретичні рівні;
a0 – початковий рівень; a1 – початкова швидкість ряду.
Розрахунок параметрів a0; a1 по прямій за методом найменших квадратів у рівняннях мо-

жна спростити відповідним підбором способу розрахунку часу «t», якщо відлік часу t=0 здій-
снювати з середини динамічного ряду (трактується як умовний початок відлік часу t=0).
При цьому, «t», розміщенні вище (або зліва) середини ряду будуть позначатися зі знаком
«-» (-1, -2, -3, …), а нижче або справа динамічного ряду зі знаком «+» (+1, +2, +3, …) при
10
непарному числі рівнів. ∑ t завжди дорівнює нулю.

За таких умов розрахунок параметрів «a0» (початковий рівень) та «a1» (початкова швид-
кість ряду) проводиться за формулами першої (5) та другої сталої (6), а саме:
∑𝑦
а0 = , (перша стала) (5)
𝑛
∑ 𝑡𝑦
а1 = ∑ 𝑡2
(друга стала) (6)
де, a0 і a1 – постійні параметри для підстановки їх в рівняння;
n – число членів ряду;
t – позначення одиниці часу.
Приклад вирівнювання інтервального динамічного ряду методом найменших квадратів.

Статистичні дані про рівні народжуваності (на 1 000 населення) в області А. про-
тягом дев’яти років
Досліджувані параметри явища
№ Досліджувані
Рівень Рівень
з/п роки t tу t2
ряду «у» вирівняного ряду «у’»
1 Поточний рік -4 10,5 - 42 16 9,7
2 N-1-рік -3 11,1 - 33,3 9 10,2
3 N-2-рік -2 10,8 - 21,6 4 10,7
4 N-3-рік -1 11,4 -11,4 1 11,2
5 N-4-рік 0 9,6 0 0 11,7
6 N-5-рік 1 11,0 11 1 12,2
7 N-6-рік 2 12,6 25,2 4 12,7
8 N-7-рік 3 14,0 42 9 13,2
9 N-8-рік 4 15,0 60 16 13,7
10 n = 9 - років t=0 y =106 tу= 29,9 ∑t 2 = 60
Завдання:
a) вирівняти ряд за способом найменших квадратів
b) зобразити рівні вирівняного ряду графічно
c) проінтерпретувати отримані статистичні дані про динаміку явища згідно ви-
рівняних рівнів динамічного ряду
А) Визначаємо першу сталу «а0», тобто ∑ рівнів ряду =106 розділяється на 9 років і
становить 11,7 випадків народжених дітей на 1000 населення області А. в середньому за один
рік;
Б) Приймаємо за середину аналізованого динамічного ряду «N-4-рік», що дорівнює «0» і
при цьому починаємо відлік умовного часу як на верх (знак «-»), так і вниз (знак «+»);
В) Підносимо відлік часу «t» до квадрату і знаходимо його суму ∑ t2 = 60.
Г) Обраховуємо другу сталу «а1», тобто ∑ добутків рівнів ряду «у» на умовний час (t) і
отриману величину 29,9, яку ділимо на t2 - 60 і отримуємо величину, згідно формули, яка = 0,5;
Д) Отримані результати підставляємо до формули і отримуємо наступні результати
вирівняного динамічного ряду методом найменших квадратів, про що значиться у графі «у”»
Наприклад: рівень народжуваності (на 1 000 населення) в області А.:
▪ у” =11,7+0,5 (-4) = 9,7 випадків народжених на 1000 населення в області А. e поточ-
ному році;
▪ у”=11,7+0,5 × (-3) = 10,2 випадків народжених на 1000 населення в області А. для N-1
року і т.д.
Ж) Окрім того, результати вирівняного динамічного ряду методом найменших квадра-
тів зображаємо графічно (рис. 1 )
11
Рівень ряду «у» Рівень вирівняного ряду «у’»

16 15
14
Рівень народжуваності (на 1000
14 12,6
11,4 11,7 12,2
11,1 10,8 13,7
12 10,5 13,2
насел.) в обл. А.
12,7
10 11,2 11
10,2 10,7
8 9,7 9,6
6
4
2
0
Поточний N-1-рік N-2-рік N-3-рік N-4-рік N-5-рік N-6-рік N-7-рік N-8-рік
рік
Роки
Рисунок 1 – Динаміка народжуваності (на 1000 населення) протягом дев’яти років

серед населення області А.
З) Інтерпретація отриманих статистичних даних: отримані статистичні дані ви-
рівнювання інтервального динамічного ряду методом найменших квадратів, переконливо за-
свідчують про тенденцію до зниження з 13,7 випадків до 9,7 випадків народжуваності на 1000
населення в області А. протягом останніх дев’яти років.
Окрім того, досліднику варто врахувати, що при парному числі рівнів ряду динаміки за
умовний початок необхідно прийняти середні дати між двома роками ряду.
При цьому, вище або зліва середнього значення рівні ряду будуть позначатися зі знаком
«-» (-1, -2, -3, …), а нижче або справа динамічного ряду зі знаком «+» (+1, +2, +3, …) без
нульового значення, проте, ∑t дорівнюватиме «0», а саме:
2018 - (3) 2015 - ( - 1)
2017 - (2) 2014 - ( - 2)
2016 - (1) 2013 - ( - 3)
Спосіб вирівнювання методом найменших квадратів дозволяє дати кількісну оцінку ви-
явленій тенденції, оцінити середні темпи її розвитку і розрахувати прогностичні дані на насту-
пний період.
У практичній діяльності може виникнути необхідність прогнозування рядів динаміки -
знаходження відсутніх членів ряду, за допомогою інтерполяції і екстраполяції. Найдоскона-
лішим при цьому є вирівнювання їх за певним аналітичним рівнянням.
• Інтерполяцією називається в біостатистиці знаходження відсутнього показника усере-
дині ряду. Так, знаючи рівняння тренду для обчислення теоретичних рівнів і підставляючи в
нього проміжне значення «t» між заданими, можна визначити йому відповідний теоретичний
рівень результативного фактору «уt».
• Екстраполяцією в біостатистиці називається знаходження невідомих рівнів в кінці або
на початку динамічного ряду. Тобто, екстраполяція використовується при прогнозуванні сус-
пільних явищ у майбутньому з припущенням, що виявлена тенденція буде зберігатися і надалі
за межами досліджуваного ряду динаміки.
ПОКАЗНИКИ ДИНАМІЧНОГО РЯДУ

Для поглибленого вивчення процесів в часі розраховують показники динамічного ряду.
У зв’язку з цим, методи біостатистики дозволяють вимірювати розміри змін подані в
12
конкретному динамічному ряді, що відбулись протягом певного періоду часу, та кількісно оха-
рактеризувати спрямованість їх розвитку.
З даною метою використовують такі статистичні показники як: абсолютний приріст,
темп росту, темп приросту та абсолютне значення одного відсотку приросту, які отриму-
ють порівнюючи між собою вихідні рівні ряду динаміки.
Розрахунок показників динамічного ряду ґрунтується на абсолютному або відносному
порівнянні між собою рівнів ряду динаміки.
Рівні ряду – це величини складових динамічного ряду. Величина першого члена ряду
носить назву початкового / вихідного рівня, величина останнього члена ряду - кінцевого рі-
вня, середня величина з усіх членів ряду називається середнім рівнем.
При цьому, порівнюваний рівень називається поточним, а рівень, з яким роблять порів-
няння -базисним. За базу порівняння часто приймають або попередній рівень, або початковий
/ перший рівень ряду динаміки.
Коли порівнянню підлягають декілька послідовних рівнів, тоді біостатистика як наука
пропонує два варіанти порівняння:
▪ перший варіант - порівняння з постійною базою: кожен рівень вихідного ряду дина-
міки зіставляють з одним і тим самим рівнем, взятим за базу порівняння. Найчастіше за базу
порівняння береться або початковий (перший) рівень, або ж рівень, з якого починається якийсь
новий, підкреслюю, новий етап розвитку явища. Вибір бази порівняння повинен бути обґрун-
тований історично і економічно. Таке порівняння дістало назву порівняння з постійною базою;
▪ другий варіант - порівняння зі змінною базою: кожен рівень вихідного ряду динаміки
порівнюють з безпосередньо йому попереднім рівнем. Таке порівняння називають порівнян-
ням зі змінною базою.
Відповідно до цих двох варіантів порівняння отримують дві системи показників динамі-
чного ряду, що напряму залежить від мети й завдань дослідження. У залежності від того, який
рівень прийнято за базу порівняння, ми можемо одержати зовсім різні значення показників.
Так, при обчисленні показників динамічного ряду базисним способом значення кожного
існуючого рівня ряду динаміки порівнюється з першим (початковим) рівнем, одержують ба-
зові показники. Як правило, цей метод дозволяє встановити тенденції у розвитку досліджу-
ваного явища за тривалий період часу (найчастіше за такий рівень береться рівень остан-
нього року десятиліття).
При обчисленні цих показників ланцюговим способом одержуємо дані, які характеризу-
ють зміну кожного існуючого показника по відношенню до попереднього рівня динамічного
ряду, в результаті чого і. отримують ланцюгові показники. У цьому випадку, ніщо не впливає
на одержаний результат, крім дійсної зміни явища. Ланцюговий спосіб дає змогу проаналізу-
вати зміну явища за короткий проміжок часу.
Для характеристики швидкості зміни процесу явища застосовуються такі показники, як:
✓ Показник абсолютного приросту/спаду (Апр) характеризує швидкість зміни
процесу (абсолютну величину приросту (спаду) в одиницю часу). Абсолютний приріст розра-
ховується як різниця між даними рівнем і попереднім; позначається знаком "+", характеризу-
ючи при цьому приріст, або знаком "-", характеризуючи спад явища.
✓ Темп приросту/спаду (Тпр) характеризує величину приросту (спаду) у віднос-
них показниках в% і визначається як процентне відношення абсолютного приросту (спаду) до
попереднього рівня ряду; позначається знаком "+" (приріст) або знаком "-" (спад).
ПОКАЗНИК АБСОЛЮТНОГО ПРИРОСТУ / СПАДУ

Показник абсолютного приросту (Апр) - це показник динамічного ряду, який характе-
ризує на скільки одиниць змінився рівень показника порівняно з рівнем попереднього або ба-
зового періоду.
Іншими словами, абсолютний приріст є різницею між двома рівнями, один з яких взято
за базу порівняння. Він показує, на скільки одиниць кожен даний рівень відрізняється від рі-
вня, взятого за базу порівняння та обов`язково виражається в тих саме одиницях виміру, що й
13
рівні ряду.
Динамічний ряд абсолютних приростів дає змогу визначити напрям (зростання, зни-
ження) динаміки досліджуваного явища. Крім того, порівнянням абсолютних приростів поміж
собою можна встановити характер зростання або зниження в абсолютному вираженні (рівно-
мірний, прискорений, стрибкоподібний та ін.).
Абсолютний приріст не може дати вичерпної характеристики зміни явищ, але він вказує
на загальну тенденцію зміни явищ за аналізований термін часу.
У загальному виді формула розрахунку показника абсолютного приросту має такий
вигляд:
Базовий Апрб = уі – у-1
Ланцюговий Апрл = уі – уі-1

де, Апрб – базовий показник абсолютного приросту;
Апрл – ланцюговий показник абсолютного приросту;
уі – аналізований рівень ряду динаміки;
у1 – початковий / базовий рівень ряду динаміки;
уі –1 – попередній йому рівень ряду динаміки.
Методика розрахунку базового показника абсолютного приросту (Апрб)
Статистичні дані днів тимчасової втрати працездатності (ТВП) (на 100 працюю-
чих) з причини захворювань нервової системи працівників ПАТ № 1 м. К. за 4 роки
Показники А-рік Б-рік В-рік Г-рік
Число днів ТВП з причини захворювань нервової системи
39,8 44,6 55,5 59,75
працівників ПАТ № 1 м. К. (на 100 працюючих)
*За основу / базис взяти статистичні дані А-року.
Завдання:
а) провести розрахунок базового показника абсолютного приросту (Апрб) днів ТВП (на
100 працюючих) з причини захворювань нервової системи працівників ПАТ № 1 м. К. за 4 роки;
А) обрахунок базового показника абсолютного приросту (Апрб) днів ТВП працівників
ПАТ № 1 м. К. з причини захворювань нервової системи (на 100 працюючих) у Б - році в порів-
нянні з А-роком:
+4,8 днів зросла ТВП
Апрб днів ТВП у 44,6 дня ТВП 39,8 дня ТВП
у Б- році в порівнянні
Б – році (на 100 = у Б-році (на 100 - у А-році (на 100 =
з А-роком ( на 100
працюючих) працюючих) працюючих)
працюючих)
Б) обрахунок базового показника абсолютного приросту (Апрб) днів ТВП працівників
ПАТ № 1 м. К. з причини захворювань нервової системи (на 100 працюючих) у В – році в порі-
внянні з А-роком:
+15,7 днів зросла ТВП

Апрб днів ТВП у 55,5 дня ТВП 39,8.дня ТВП
у В- році в порівнянні
В – році (на 100 = у В-році (на 100 - у А-році (на 100 =
з А-роком (на 100 пра-
працюючих) працюючих) працюючих)
цюючих)
В) обрахунок базового показника абсолютного приросту (Апрб) днів ТВП працівників

ПАТ № 1 м. К. з причини захворювань нервової системи (на 100 працюючих) у Г – році в порі-
внянні з А-роком:
14
Апрб +19,9 днів зросла ТВП

59,75 дня ТВП 39,8 дня ТВП
днів ТВП у Г- у Г- році в порівнянні
= у Г-році ( на 100 - у А-році (на 100 =
році (на 100 пра- з А-роком (на 100 пра-
працюючих) працюючих)
цюючих) цюючих)
Г) Отримані базові показники абсолютного приросту днів ТВП з причини захворювань

нервової системи працівників ПАТ № 1 м. К. за 4 роки(на 100 працюючих) з метою унаочнення
оформляємо в таблицю.
Дані кількості днів тимчасової втрати працездатності (ТВП) (на 100 працюючих)
з причини захворювань нервової системи працівників ПАТ № 1 м. К. за 4 роки
Число днів втрати ТВП з причини захворювань нервової си-
39,8 44,6 55,5 59,75
стеми працівників ПАТ № 1 м. К. (на 100 працюючих)
Апрб днів втрати ТВПз причини захворювань нервової сис-
- +4,8 +15,7 +19,9
теми працівників ПАТ № 1 м. К. (на 100 працюючих)
Д) Інтерпретація отриманих статистичних даних: базовий показник абсолютного
приросту днів ТВП (на 100 працюючих) у Б - році показує зростання днів ТВП з приводу хвороб
нервової системи працівників ПАТ № 1 м. К. у Б- році в порівнянні з А-роком на +4,8 дні на 100
працюючих; у В - році – на +15,7 дня на 100 працюючих; у Г - році - на +19,9 дня на 100 пра-
цюючих, що потребує опрацювання низки профілактичних заходів щодо зниження захворюва-
ності нервової системи працівників ПАТ № 1 м. К.
Методика розрахунку ланцюгового показника абсолютного приросту (Апрл)
Статистичні дані про кількість днів тимчасової втрати працездатності (ТВП) (на
100 працюючих) з причини захворювань нервової системи працівників ПАТ № 1 м. К.
Число днів ТВП з причини захворювань нервової системи
39,8 44,6 55,5 59,75
працівників ПАТ № 1 м. К. (на 100 працюючих)
*За основу / базис взяти статистичні дані попереднього року.
Завдання:
а) провести розрахунок ланцюгового показника абсолютного приросту (Апрб) днів ТВП
(на 100 працюючих) з причини захворювань нервової системи працівників ПАТ № 1 м. К. за 4
роки;
А) обрахунок ланцюгового показника абсолютного приросту (Апрл) днів ТВП працівників
Апрл днів ТВП у 44,6дня ТВП 39,8дня ТВП +4,8днів зросла ТВП
Б – році (на 100 = у Б-році (на 100 - у А-році (на 100 = у Б- році в порівнянні з А-
працюючих) працюючих) працюючих) роком (на 100 працюючих)
Б) обрахунок ланцюгового показника абсолютного приросту (Апрл) днів ТВП працівників
ПАТ № 1 м. К. з причини захворювань нервової системи (на 100 працюючих) у В – році в порі-
внянні з Б-роком:
Апрл 44,6 дня ТВП +10,9 днів зросла
55,5 дня ТВП
днів ТВП у В – у Б-році ТВП у В- році в порі-
= у В-році (на 100 - =
році (на 100 пра- (на 100 пра- внянні з Б-роком
працюючих)
цюючих) цюючих) (на100 працюючих)
15
В) обрахунок ланцюгового показника абсолютного приросту (Апрл) днів ТВП працівників

ПАТ № 1 м. К. з причини захворювань нервової системи (на 100 працюючих) у Г – році в порі-
внянні з В-роком:
Апрл 59,75 дня ТВП у +4,25 днів зросла
55,5 дня ТВП
днів ТВП у Г- Г-році ТВП у Г- році в порі-
= - у В-році (на 100 =
році (на 100 ( на 100 працю- внянні з В-роком
працюючих)
працюючих) ючих) (на100 працюючих)
Г) Отримані ланцюгові показники абсолютного приросту днів ТВП з причини захворю-

вань нервової системи працівників ПАТ № 1 м. К. за 4 роки(на 100 працюючих) з метою уна-
очнення оформляємо в таблицю.
Статистичні показники динаміки днів тимчасової втрати працездатності (на 100
працюючих) з причини захворювань нервової системи працівників ПАТ № 1 м. К.
39,8 44,6 55,5 59,75
Апрлб днів втрати ТВП з причини захворювань нервової сис-
- +4,8 +10,9 +4,25
*За основу / базис взяти статистичні дані попереднього року.
Д) Інтерпретація отриманих статистичних даних: ланцюговий показник абсолют-
ного приросту днів ТВП (на 100 працюючих) у Б - році показує зростання днів ТВП з приводу
хвороб нервової системи працівників ПАТ № 1 м. К. у Б- році в порівнянні з А-роком на +4,8
дні на 100 працюючих; у В - році – на +10,9 дня на 100 працюючих в порівнянні з Б - роком ; у
Г - році - на +4,2 5 дня на 100 працюючих в порівнянні з В - роком, що потребує опрацювання
низки профілактичних заходів щодо зниження захворюваності нервової системи працівників
ПАТ № 1 м. К.
Між базисними і ланцюговими абсолютними приростами існує зв'язок, сутність якого

полягає в тому, що сума ланцюгових абсолютних приростів дорівнює базисному абсолютному
приросту останнього періоду ряду динаміки. Показник абсолютного приросту не може дати
вичерпної характеристики зміни явищ, але він вказує на загальну тенденцію зміни явищ за
аналізований термін часу. Більш вичерпну і всебічну характеристику розвитку явища можна
одержати лише тоді, коли наведений абсолютний показник (абсолютний приріст), доповнити
відносними показниками: темпом зростання і темпом приросту.
ПОКАЗНИК ТЕМПУ ПРИРОСТУ / СПАДУ

Темп приросту / спаду (Тпр) – це відношення абсолютного приросту показника до рівня
показника, прийнятого за базу порівняння. Зазвичай темпи приросту розраховуються як від-
ношення кожного даного абсолютного приросту показника до попереднього рівня, але можуть
бути розраховані і по відношенню до будь-якого іншого рівня, прийнятого за базу порівняння.
Темп приросту/спаду (Тпр) визначається як відношення абсолютного приросту до абсо-
лютного попереднього або початкового рівня і показує на скільки відсотків порівнюваний рі-
вень більший або менший рівня, прийнятого за базу порівняння.
Обрахунок показника темпу приросту/спаду (Тпр) здійснюється згідно формули (7):
Апру1
Тпр = Х 100% (7)
уі –1
де: Тпр –показник темпу приросту / спаду;
Апру1– показник абсолютного приросту за даний період часу;
уі –1 – попередній рівень ряду динаміки.
Темп приросту/спаду характеризує величину приросту (спаду) у відносних показниках
16
та в % і визначається як відсоткове відношення абсолютного приросту (спаду) до поперед-

нього рівня ряду та позначається знаком "+" (приріст) або знаком "-" (спад).
Розрізняють базовий темп приросту/спаду і ланцюговий.
Базовий темп приросту/спаду розраховується як співвідношення звітного темпу зрос-
тання до базового періоду (наприклад, вересень-січень). Обрахунок базового показника темпу
приросту (Тпрб) здійснюється згідно такої формули (8):
Апру1
Тпрб = х 100% (8)
уі
де, Т прб –показник темпу приросту базовий;
уі – базовий рівень ряду динаміки.
Ланцюговий темп приросту/спаду розраховується як співвідношення темпу зростання

звітного періоду до попереднього (наприклад, вересень-серпень). Обрахунок ланцюгового по-
казника темпу приросту (Тпрл) здійснюється згідно такої формули (9):
Апру1
Тпрл = х 100% (9)
уі –1
де, Т прл –показник темпу приросту;
уі –1 – попередній рівень ряду динаміки.
Темп приросту/спаду показує, на скільки даний показник в поточному періоді відрізня-

ється від показника в попередньому періоді. При цьому значення в попередньому періоді (або
база для порівняння) приймається за 100%.
Методика розрахунку базового показника темпу приросту/спаду (Тпр)

39,8 44,6 55,5 59,7
Абсолютний приріст - +4,8 +10,9 +4,2
Завдання:
а) провести розрахунок базового показника темпу приросту/спаду (Тпрб) днів ТВП (на
А) обрахунок базового показника темпу приросту/спаду (Тпрб) днів ТВП працівників ПАТ
№ 1 м. К. з причини захворювань нервової системи (на 100 працюючих) у Б – році в порівнянні
з А - роком:
+4,8 днів ТВП у Б + 12,1 % зросла тимчасова
Тпрб – році (на 100 пра- втрата працездатності з
днів ТВП у Б – цюючих) приводу захворювання нер-
= х 100 % =
році (на 100 39,8 днів ТВП у А – вової системи працівників
працюючих) році (на 100 пра- ПАТ № 1 м. К. в Б – році в
цюючих) порівнянні з А–роком
Б) Аналогічно проводимо обрахунок базового показника темпу приросту/спаду (Тпрб)
днів ТВП працівників ПАТ № 1 м. К. з причини захворювань нервової системи (на 100 працю-
ючих) у В - році в порівнянні з А – роком та у Г - році в порівнянні з А – роком.
В) Отримані базові показники темпу зростання днів ТВП з причини захворювань нерво-
вої системи працівників ПАТ № 1 м. К. за 4 роки (на 100 працюючих) з метою унаочнення
17
Дані кількості днів тимчасової втрати працездатності (ТВП) (на 100 працюючих)
Число днів втрати ТВП з причини захворювань нервової
39,8 44,6 55,5 59,7
системи працівників ПАТ № 1 м. К. (на 100 працюючих)
Тпрб днів втрати ТВП з причини захворювань нервової +12,1
- +27,4% +10,6%
системи працівників ПАТ № 1 м. К. (на 100 працюючих) %
Г) Інтерпретація отриманих статистичних даних: показник базового темпу приро-
сту днів ТВП (на 100 працюючих) у Б - році показує зростання днів ТВП з приводу хвороб
нервової системи працівників ПАТ № 1 м. К. в порівнянні з А-роком на +12,1%; показник ба-
зового темпу приросту днів ТВП (на 100 працюючих ) у В - році – показує зростання днів ТВП
з приводу хвороб нервової системи працівників ПАТ № 1 м. К. в порівнянні з А - роком на
+27,4%; показник базового темпу приросту днів ТВП (на 100 працюючих) у Г - році показує
зростання днів ТВП з приводу хвороб нервової системи працівників ПАТ № 1 м. К. в порівнянні
з А - роком - на +10,6%, що потребує опрацювання низки профілактичних заходів щодо зни-
ження захворюваності нервової системи працівників ПАТ № 1 м. К.
Методика розрахунку ланцюгового показника темпу приросту (Тпрл)

39,8 44,6 55,5 59,7
*За основу взяти статистичні дані попередніх рівнів ряду.
Завдання:
а) провести розрахунок ланцюгового показника темпу приросту/спаду (Тпрл) днів ТВП (на
100 працюючих) з причини захворювань нервової системи працівників ПАТ № 1 м. К. за 4 р.;
А) Обрахунок ланцюгового показника темпу приросту/спаду (Тпрл) днів ТВП працівників
ПАТ № 1 м. К. з причини захворювань нервової системи (на 100 працюючих) у Б - році:
+4,8 днів ТВП у Б
+ 12,1 % зросла тимчасова
– році (на 100 пра-
Тпрл днів ТВП у втрата працездатності з при-
цюючих)
Б – році (на 100 = х 100 % = воду захворювання нервової сис-
39,8 днів ТВП у А –
працюючих) теми працівників ПАТ № 1 м. К.
році (на 100 пра-
в Б - році в порівнянні з А – роком
цюючих)
Б) Аналогічно проводимо обрахунок ланцюгового показника темпу приросту/спаду (Тпрл)
ючих) у В - році в порівнянні з Б – роком та у Г - році в порівнянні з В – роком.
В) Отримані ланцюгові показники темпу зростання днів ТВП з причини захворювань не-
рвової системи працівників ПАТ № 1 м. К. за 4 роки (на 100 працюючих) з метою унаочнення
Статистичні дані кількості днів тимчасової втрати працездатності (ТВП) (на 100
працюючих) з причини захворювань нервової системи працівників ПАТ № 1 м. К. за 4 роки
39,8 44,6 55,5 59,7
18

Тпрл днів втрати ТВП з причини захворювань нервової
- +12,1% +24,4% +7,5%
В) Інтерпретація отриманих статистичних даних: ланцюговий показник темпу при-
росту днів ТВП (на 100 працюючих) у Б - році показує зростання днів ТВП з приводу хвороб
нервової системи працівників ПАТ № 1 м. К. в порівнянні з А - роком на +12,1%; показник
ланцюгового темпу приросту днів ТВП (на 100 працюючих) у В - році – показує зростання днів
ТВП з приводу хвороб нервової системи працівників ПАТ № 1 м. К. в порівнянні з Б - роком на
+24,4%; показник ланцюгового темпу приросту днів ТВП (на 100 працюючих) у Г - році показує
зростання днів ТВП з приводу хвороб нервової системи працівників ПАТ № 1 м. К. в порівнянні
з В - роком - на +7,5%, що потребує опрацювання низки профілактичних заходів щодо зни-
ження захворюваності нервової системи працівників ПАТ № 1 м. К.
ТЕМП РОСТУ/ЗНИЖЕННЯ
Для характеристики зміни процесу одного періоду по відношенню до попереднього пе-
ріоду застосовується такий показник, як темп росту / зниження.
Темп росту/зниження (Тр) - це відношення двох рівнів, один з яких взято за базу порі-
вняння, який завжди показує, в скільки разів поточний рівень ряду динаміки більше або менше
рівня, який прийнято за базу порівняння.
Темп росту/зниження характеризує інтенсивність зміни досліджуваного явища у часі і
визначає, у скільки разів (від одиниці чи 100%) поточний / порівнюваний рівень ряду динаміки
більше або менше (від одиниці чи 100%) рівня, який прийнято за базу порівняння..
Показник темпу росту/зниження може бути виражений у вигляді коефіцієнтів або відсо-
тків. Темп росту, виражений у відсотках, називають відсотком росту (Тр), тоді, коли даний
показник, виражений в одиницях, то це буде коефіцієнт росту (Кр).
Обрахунок показника темпу / коефіцієнту росту (Тр) здійснюється згідно формул (10,11):
уі
Базовий Трб = х 100% (10)
у1
уі
Ланцюговий Трл = х 100% (11)
уі–1
де, Трб – базовий показник темп росту;
Трл - ланцюговий показник темп росту;
уі – аналізований рівень ряду динаміки;
у1 – початковий / базовий рівень ряду динаміки;
уі –1 – попередній йому рівень ряду динаміки.
Якщо величина темпу росту більше одиниці або ста відсотків, то це свідчить про те, що
поточний рівень ряду динаміки більше рівня, з яким проводиться порівняння.
Якщо величина темпу росту дорівнює одиниці або ста відсоткам, то це характеризує, що
не відбувалось ніякої зміни в рівнях ряду.
Якщо величина темпу росту менше за одиницю або сто відсотків, то це свідчить про те,
що відбулося зменшення рівня ряду. В цьому випадку говорять не про темп росту, а про темп
зниження або падіння. Цей показник не може мати знак мінус, що б він не характеризував.
Між ланцюговими і базисними темпами росту існує певний взаємозв'язок, а саме:
а) добуток ланцюгових темпів росту дорівнює базисному темпу росту за відповідний період;
б) частка від ділення двох сусідніх базисних коефіцієнтів росту дорівнює відповідному лан-
цюговому коефіцієнту росту. Взаємозв'язок ланцюгових та базисних темпів росту використо-
вують для переходу від одних темпів росту до інших у тих випадках, коли невідомі абсолютні
рівні ряду динаміки. При різних значеннях формули темпу росту можна спостерігати три ва-
ріанти розвитку подій:
1) Темп росту більше одиниці чи 100% означає позитивну динаміку.
2) Темп росту рівний одиниці чи 100% означає, що не відбулося змін.
3) Темп росту менше одиниці чи 100% означає негативну динаміку.
19
Методика розрахунку базового показника темпу росту/зниження (Трб)

39,8 44,6 55,5 59,7
Завдання:
а) провести розрахунок базового показника темпу росту/зниження (Трб) днів ТВП (на
б) інтерпретувати отримані статистичні дані.
А) Обрахунок базового показника темпу росту/зниження (Трб) днів ТВП працівників ПАТ
№ 1 м. К. з причини захворювань нервової системи (на 100 працюючих) у Б - році в порівнянні
з А-роком:
44,6 днів ТВП у Б – році на 112,1 % зросли дні ТВП
Трб днів ТВП
(на 100 працюючих) з приводу захворювання не-
у Б – році
= х 100 % = рвової системи працівни-
(на 100 пра- 39,8 днів ТВП у А – році
ків ПАТ № 1 м. К. у Б- році
цюючих) (на 100 працюючих)
в порівнянні з А-роком
Б) Аналогічно проводимо обрахунок базового показника темпу росту/зниження (Трб)
ючих) у В - році в порівнянні з А-роком та у Г - році в порівнянні з А-роком.
В) Отримані базові показники темпу росту днів ТВП з причини захворювань нервової
системи працівників ПАТ № 1 м. К. за 4 роки(на 100 працюючих) з метою унаочнення оформ-
ляємо в таблицю.
39,8 44,6 55,5 59,7
Трб днів втрати ТВПз причини захворювань нервової си-
- +112,1% +139,4% +150,0%
Г) Інтерпретація отриманих статистичних даних: базовий показник темпу росту
днів ТВП (на 100 працюючих) у Б - році показує ріст днів ТВП з приводу хвороб нервової сис-
теми працівників ПАТ № 1 м. К. у Б- році в порівнянні з А-роком на +112,1%; у В - році –
показує ріст днів ТВП з приводу хвороб нервової системи працівників ПАТ № 1 м. К. у В- році
в порівнянні з А-роком на +139,4%; у Г - році показує ріст днів ТВП з приводу хвороб нервової
системи працівників ПАТ № 1 м. К. у Г- році в порівнянні з А-роком - на +150,0%, що потребує
опрацювання низки профілактичних заходів щодо зниження захворюваності нервової системи
працівників ПАТ № 1 м. К.
Методика розрахунку ланцюгового показника темпу росту/зниження (Трл)
Вихідні дані
Статистичні дані днів тимчасової втрати працездатності (ТВП) (на 100 працюючих)
Показники А-рік Б - рік В-рік Г-рік
39,8 44,6 55,5 59,7
*За основу взяти статистичні дані за попередні роки.
Завдання:
20
а) провести розрахунок ланцюгового показника темпу росту/зниження (Трб) днів ТВП

(на 100 працюючих) з причини захворювань нервової системи працівників ПАТ № 1 м. К. за 4
роки;
А) Обрахунок ланцюгового показника темпу росту/зниження (Трб) днів ТВП працівників
44,6 днів ТВП у Б – році на 112,1 % зросли дні ТВП
Трл днів ТВП у Б (на 100 працюючих) з приводу захворювання не-
100
– році (на 100 = х = рвової системи працівників
39,8 днів ТВП у А – році %
працюючих) ПАТ № 1 м. К. у Б - році в
(на 100 працюючих)
порівнянні з А - роком
Б) Далі проводимо обрахунок ланцюгового показника темпу росту/зниження (Трб) днів
ТВП працівників ПАТ № 1 м. К. з причини захворювань нервової системи (на 100 працюючих)
у В - році в порівнянні з Б-роком та у Г- році в порівнянні з В-роком.
В) Отримані ланцюгові показники темпу росту днів ТВП з причини захворювань нервової
системи працівників ПАТ № 1 м. К. за 4 роки(на 100 працюючих) оформляємо в таблицю:
39,8 44,6 55,5 59,7
Трл днів втрати ТВПз причини захворювань нервової си- +112,1 +124,4 +107,5
-
стеми працівників ПАТ № 1 м. К. (на 100 працюючих) % % %
Г) Інтерпретація отриманих статистичних даних: ланцюговий показник темпу ро-
сту днів ТВП (на 100 працюючих) у Б - році показує ріст днів ТВП з приводу хвороб нервової
системи працівників ПАТ № 1 м. К. в порівнянні з А-роком на +112,1%; у В - році – показує
ріст днів ТВП з приводу хвороб нервової системи працівників ПАТ № 1 м. К. в порівнянні з Б-
роком на +124,4%; у Г - році показує ріст днів ТВП з приводу хвороб нервової системи праці-
вників ПАТ № 1 м. К. в порівнянні з В - роком - на +107,5%, що потребує опрацювання низки
профілактичних заходів щодо зниження захворюваності нервової системи працівників ПАТ
№ 1 м. К.
Поміж базисними і ланцюговими коефіцієнтами росту є взаємозв'язок: помноження лан-

цюгових коефіцієнтів росту дорівнює базисному коефіцієнту росту останнього періоду ряду
динаміки, а відношення наступного базового коефіцієнта росту до попереднього дорівнює ві-
дповідному ланцюговому коефіцієнту росту.
Відмінність поміж показниками темпу росту/зниження і темпу приросту/спаду

Велику складність для лікарів представляє відмінність в розумінні сутності показників
темпу росту та темпу приросту. У зв’язку з цим, виділимо декілька положень, в яких полягає
різниця поміж цими біостатистичними величинами, а саме:
▪ Формула темпу росту і формула темпу приросту розраховуються за різними методиками.
▪ Темп росту відображає кількість відсотків одного показника щодо іншого, а темп приросту
показує, наскільки він виріс.
▪ На підставі розрахунків за формулою темпу росту можна розрахувати темп приросту, при
цьому за формулою темпу приросту розрахунок темпу росту не проводять.
▪ Темп росту не приймає негативне значення, при цьому темп приросту може виходити як
позитивної, так і негативною величиною.
21
ПОКАЗНИК АБСОЛЮТНОГО ЗНАЧЕННЯ 1 % ПРИРОСТУ/СПАДУ

При порівнянні динамічних рядів з різними вихідними рівнями (наприклад, середніми,
інтенсивними, абсолютними) використовується показник абсолютного значення одного
відсотку приросту/спаду (А1%пр).
Абсолютне значення одного відсотка приросту характеризує, скільки одиниць досліджу-
ваного явища знаходиться в одному відсотку його зміни. Цей показник дає змогу визначити
вагомість кожного відсотка приросту, і те, яка абсолютна величина приховується за цим від-
сотком.
Показник абсолютного значення одного відсотку приросту/спаду (А1%пр) розрахову-
ється як діленням абсолютного приросту (Апрл) до темпу приросту (Тпр) за один і той же про-
міжок часу згідно формули (12):
Апр
А1%прл = (12)
Тпр
де: Апр – показник абсолютного приросту
Тпр – показник темпу приросту
На практиці шляхом математичного перетворення формули обчислення цього показника

доведено, що абсолютне значення одного відсотка приросту дорівнює одній сотій частині ба-
зового рівня, що він в 100 разів менше за попередній рівень ряду динаміки.
Розрахунок показника абсолютного значення одного відсотку приросту/спаду (А1%пр)
має економічний та соціальний зміст тільки на ланцюговій основі, оскільки на базовій основі
по всіх часових відрізках буде отримано одне і те саме значення показника - сота частина по-
чаткового / першого рівня.
Методика розрахунку ланцюгового показника абсолютного значення 1% приросту

Статистичні дані днів тимчасової втрати працездатності (ТВП) (на 100 працюючих) з
причини захворювань нервової системи працівників ПАТ № 1 м. К. за 4 роки
Показники А-рік Б- рік В- рік Г- рік
Апрл днів втрати ТВП з причини захворювань нервової си-
- +4,8 +10,9 +4,2
Тпрл днів втрати ТВП з причини захворювань нервової си- +12,1 +24,4
- +7,5%
стеми працівників ПАТ № 1 м. К. (на 100 працюючих) % %
*За основу взяти статистичні дані попередніх рівнів ряду.
Завдання:
а) провести розрахунок ланцюгового показника абсолютного значення 1% приросту
(А1%прл) днів ТВП (на 100 працюючих) з причини захворювань нервової системи працівників
ПАТ № 1 м. К. за 4 роки;
А) Обрахунок ланцюгового показника абсолютного значення 1% приросту (А1%прл) днів
ТВП працівників ПАТ № 1 м. К. з причини захворювань нервової системи (на 100 працюючих)
у Б–році:
+4,8 днів ТВП у Б – році 0,4 дні зросла тимчасова втрата пра-
А1%пр днів ТВП
(на 100 працюючих) цездатності з приводу захворювання
у Б – році (на 100 = =
+12,1%днів ТВП у Б- році нервової системи працівників ПАТ № 1
працюючих)
(на 100 працюючих) м. К. в Б - році в порівнянні з А - роком
Б) Аналогічно проводимо обрахунок ланцюгового показника абсолютного значення 1%
приросту (А1%прл) днів ТВП серед працівників ПАТ № 1 м. К. з причини захворювань нервової
системи (на 100 працюючих) у В – році та у Г – році.
В) Отримані дані ланцюгових показників абсолютного значення 1% приросту (А1%прл)
22
днів ТВП з причини захворювань нервової системи працівників ПАТ № 1 м. К. за 4 роки (на 100
працюючих) з метою унаочнення оформляємо в таблицю:
Статистичні дані про кількість днів тимчасової втрати працездатності (на 100
Апрл днів втрати ТВП з причини захворювань нервової
- +4,8 +10,9 +4,2
Тпрл днів втрати ТВП з причини захворювань нервової
- +12,1% +24,4% +7,5%
А1%прл днів ТВП з причини захворювань нервової сис-
- 0,4 0,45 0,56
Г) Інтерпретація отриманих статистичних даних: ланцюговий показник абсолют-
ного значення 1% приросту (А1%прл) днів ТВП (на 100 працюючих) з причини захворювань
нервової системи працівників ПАТ № 1 м. К. показує зростання значення 1% показника
А1%прл, а саме: у Б-році відбулося зростання ТВП на 0,4 днів ТВП в порівнянні з А-роком; у В-
році – на 0,45 днів ТВП в зіставленні з Б-роком; у Г-році - на 0,56 днів ТВП в порівнянні з В -
роком. Аналіз стану захворюваності працівників ПАТ № 1 м. К. з причини хвороб нервової
системи проводився за тривалий період часу та має тенденцію до стійкого зростання пока-
зника абсолютного значення 1% приросту, Все це разом, потребує встановлення факторів
ризику, які негативно впливають на стан здоров’я працівників ПАТ № 1 м. К та широкої
санітарно-просвітницької роботи щодо здорового стилю життя та зниження психоемоцій-
ного навантаження в трудовому колективі ПАТ № 1 м. К.
ГРАФІЧНЕ ЗОБРАЖЕННЯ ПОКАЗНИКІВ ДИНАМІЧНОГО РЯДУ
Графічне зображення зміни рівнів часового ряду дозволяє наочно представити процес
розвитку явищ у часі і називаються вони динамічними. Способи графічного представлення
динаміки досить різноманітні (дивитися тему практичного заняття «Графічне зображення
статистичних даних»). Для розгляду пропонуються тільки деякі види графіків. Найбільш ча-
сто для графічного зображення динамічних рядів застосовується лінійна діаграма. Лінійна
діаграма будується в прямокутній системі координат, в якій на осі абсцис розташовують дати
або періоди часу, а на осі ординат-рівні ряду динаміки. Кожна точка лінійної діаграми відпо-
відає рівню динамічного ряду, що відноситься до певного моменту або періоду часу. При гра-
фічному зображенні інтервального ряду динаміки рівень повинен бути віднесений до середини
зазначеного на шкалі періоду.
Невдало обране співвідношення масштабів по горизонтальній і вертикальній осях діаг-
рами може значно змінити зовнішній вигляд кривої і створити невірне уявлення про характер
динаміки зображуваного явища. При графічному зображенні, коли сильно відрізняються за
величиною рівні ряду динаміки, доцільно застосовувати напівлогарифмічну сітку, в якій по
осі абсцис відкладаються в натуральному масштабі періоди часу, а по осі ординат - логарифми
рівнів динамічного ряду.
Графічне зображення може "бути використано і для порівняльного аналізу розвитку
двох або декількох явищ. Динаміка розвитку цих явищ представляється на одному і тому ж
графіку. Однак рекомендується на одному графіку поміщати не більше трьох, чотирьох кри-
вих, так як велика їх кількість ускладнює креслення, і діаграма втрачає наочність.
Окрім лінійної діаграми для графічного зображення розвитку явища в часі, застосову-
ються радіальні діаграми. Вони зручні в тому випадку, коли динаміка явищ носить періоди-
чний характер (наприклад, сезонність). У радіальних діаграмах на зовнішньому колі познача-
ється час, а на діаметрах відраховуються величини рівнів, починаючи від центру кола. Отри-
мувані концентричні ламані зображують весь ряд динаміки з повторенням коливань по роках.
Для порівняння окремих рівнів ряду динаміки використовують стовпчикові діаграми.
Вони широко застосовуються для популяризації розвитку в часі явищ за короткі періоди часу.
23
Розміщення стовпчиків строго відповідає послідовності зміни явища в часі. Стовпчики можна
розташовувати впритул і роздільно. Графічне зображення декількох рядів динаміки за допо-
могою стовпчикові діаграм зручно робити так званим «напливом», коли стовпчики насува-
ються один на інший.
V. КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ЩОДО ПЕРЕВІРКИ НАБУТИХ ТЕОРЕТИЧНИХ ЗНАНЬ

1) Розкрийте сутність закономірностей явища в динаміці.
2) У яких випадках для обробки та аналізу статистичного матеріалу вдаються до скла-
дання динамічних рядів? Що таке динамічний ряд?
3) Що таке рівні динамічного ряду і як Ви розумієте: зіставленість окремих рівнів ди-
намічного ряду?
4) Охарактеризуйте складові елементами динамічного ряду.
5) Перерахуйте правила побудови динамічних рядів.
6) Наведіть основні принципи класифікації рядів динаміки
7) Означте види динамічних рядів.
8) Розкрийте зміст інтервального / періодичного ряду динаміки.
9) Що таке моментний динамічний ряд?
10) Перерахуйте способи вирівнювання динамічних рядів.
11) В чому криється зміст укрупненого інтервалу динамічного ряду?
12) Коротко означте спосіб вирівнювання динамічних рядів за допомогою способу ме-
ханічного згладжування з приміненням методу розрахунку змінної / ковзної середньої.
13) Схарактеризуйте вирівнювання динамічного ряду методом найменших квадратів.
14) Які показники розраховують для аналізу динамічного ряду?
15) Чому для аналізу динамічного ряду його зображують графічно?
VI. МЕТОДИЧНИЙ МАТЕРІАЛ ЩОДО ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ ПРАКТИЧ-

НИХ НАВИЧОК ТА ВМІНЬ
а) використовувати дані теми практичного заняття;
б) в розрахунку отриманих статистичних величин користуватись комп’ютерною програ-
мою Microsoft Excel.
Статистичні дані чисельності міського населення на початок року в області №1 протя-
гом останніх п’яти років (абс. дані в тис.)
Роки А-рік Б-рік В-рік Г-рік Д-рік
Чисельність міського населення (тис.) 660 700 740 806 866
*За основу взяти статистичні дані А- року.
1. Охарактеризувати наведений динамічний ряд;
2. Обрахувати базові показники динамічного ряду:
a) показник абсолютного приросту;
b) показник темпу приросту;
c) показник темпу росту;
d) абсолютне значення 1% приросту.
3. Отримані базові показники темпу приросту та темпу росту зобразити графічно.
Статистичні дані загальної захворюваності на хвороби органів дихання населення мі-
ста Т. протягом останніх семи років (на 1000 населення)
Роки А Б В Г Д Ж З
Показник 10,0 12,2 16,0 15,6 17,0 17,0 19,2
24
Тема практичного заняття: Метод стандартизації
МЕТОД СТАНДАРТИЗАЦІЇ
І. АКТУАЛЬНІСТЬ. Досить часто в наукових дослідженнях і практичній діяльності

медика необхідно порівнювати загальні інтенсивні показники, які показують поширеність
явища в неоднорідних за своїм складом групах. Вплив неоднорідності складу може зумовити
різницю показників. Метод стандартизації дозволяє усунути вплив тих чи інших факторів на
показники захворюваності, смертності, народжуваності та ін. Водночас слід розуміти, що
стандартизовані показники є умовними і не відображають істинних розмірів явища, яке ви-
вчається.
ІІ. МЕТА ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ

А) Навчальна: Набути практичні навички та вміння з основних положень методів ста-
ндартизації та методики розрахунків стандартизованих показників з метою аналізу неоднорі-
дних за своїм складом медико-біологічних сукупностей в практичній охороні здоров’я.
Б) Виховна: Формування соціально-медичного та аналітичного мислення у майбутніх
лікарів при аналізі медико-статистичних даних, з використанням прямого методу стандарти-
зації з метою створення належного теоретичного фундаменту для майбутньої професійної
діяльності.

А) Ознайомитися: - із значенням стандартизованих показників у практичній медицині
та організації охорони здоров'я;
Б) Знати: - основні показники до застосування прямого, непрямого та оберненого ме-
тодів стандартизації;
В) Оволодіти практичними навичками: - методики обчислення стандартизованих
показників по прямому методу;- проведення аналізу стандартизованих показників по прямо-
му методу; - інтерпретації отриманих показників стандартизації;
Г) Вміти: - творчо застосовувати метод стандартизації у процесі аналізу практичної ді-
яльності лікаря та медичного закладу/органу управління.
IV. ЗМІСТ ТЕМИ ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ

У багатьох медико-соціальних та клінічних дослідженнях, як правило, виключена мож-
ливість отримання однорідних груп для порівняння тих чи інших показників. Це стосується в
першу чергу показників захворюваності, загальної смертності, народжуваності по містах,
районах, країнах, що мають різний склад населення за віком, статтю і т.д. У зв’язку із цим
застосовується цілий ряд статистичних методів, одним з яких, є метод стандартизації, який
дозволяє виключити вплив неоднорідного складу сукупностей (за однією, двома чи більше
ознаками) на досліджуваний показник.
МЕТОД СТАНДАРТИЗАЦІЇ ТА ЙОГО ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ В СИСТЕМІ ОХО-

РОНИ ЗДОРОВ’Я
Об’єктивне співставлення загальних інтенсивних показників можливе лише за умови
якісної однорідності порівнюваних груп. Так, наприклад, показники летальності в двох опі-
кових відділеннях можна порівнювати між собою за умови, що обидва стаціонари мають
приблизно однаковий склад хворих за рядом основних параметрів – віком, статтю хворих,
важкістю патології, термінами госпіталізації і т.д. Якщо їх склад відрізняється, порівняння
загальних інтенсивних показників, які дають характеристику сили та поширеності явища,
ускладнено. При цьому на величину загального інтенсивного показника впливає склад оці-
нюваної клініко-статистичної групи. Ігнорування впливу складу досліджуваних груп насе-
лення на рівні смертності, народжуваності, захворюваності в окремих регіонах може привес-
ти до хибних висновків.
1
При проведенні клінічних досліджень по вивченню ефективності певного методу ліку-

вання також необхідно формувати однорідні в порівнянні групи.
Статистичний метод, що дозволяє виключити вплив неоднорідності складу порівнюва-
них груп на досліджувані загальні показники називається методом стандартизації. При
використанні його розраховують стандартизовані (умовні) показники, які могли б бути за
умови однакового складу населення в порівнюваних групах.
Практична значимість методу стандартизації:
• дозволяє порівняти частоту однотипних явищ у неоднорідних групах;
• дозволяє оцінити вплив досліджуваного фактора на величину загальних показників.
Оцінка впливу певного фактора на величину загальних інтенсивних показників базу-
ється на динаміці співвідношення даних показників за умови змін в складі досліджуваних
груп. Якщо умовна зміна складу порівнюваних груп за певним критерієм призводить до змі-
ни співвідношення загальних інтенсивних показників (зміну знаку між ними), то це дає мож-
ливість зробити висновок про вплив даного чинника на рівень досліджуваних показників.
Існує три методи стандартизації: прямий, опосередкований та зворотний. Вибір
будь-якого з методів визначається формою представлення первинного матеріалу, зручністю
та швидкістю розрахунків, даними попередніх досліджень.
ПРЯМИЙ МЕТОД СТАНДАРТИЗАЦІЇ

Прямий метод використовують при наявності даних про склад населення та склад дос-
ліджуваного явища за певними параметрами (віком, професіями, термінами госпіталізації,
тяжкістю захворювання і т.д.). Відсутність даних про розподіл певного явища, або незначна
чисельність груп при даному розподілі, що знижує вірогідність погрупових показників, є
умовами для використання опосередкованого методу стандартизації. Відсутність даних про
склад населення обумовлює необхідність використання зворотного методу. Найбільш поши-
реним в медико-біологічних дослідженнях є прямий метод стандартизації.
Розглянемо методику його реалізації на прикладі частоти ускладнень у хворих після
опіків з різними ступенями тяжкості патології (індекс тяжкості опіків наведений в умовних
одиницях), що лікувалися в різних стаціонарах. Щоб оцінити рівень якості лікування у двох
стаціонарах, необхідно виключити неоднорідність складу хворих за цим індексом.
Порівняння загальних показників частоти ускладнень у двох стаціонарах дозволяє зро-
бити висновок про більш високу частоту ускладнень в стаціонарі Б. Проте в стаціонарі Б ви-
ща питома вага хворих з високими індексами тяжкості патології, що, відповідно, може обу-
мовлювати високу частоту ускладнень. Враховуючи неоднорідність складу хворих в дослі-
джуваних стаціонарах, для визначення істинного співвідношення частоти ускладнень та оці-
нки якості медичної допомоги в обох відділеннях необхідно порівняти склад хворих за сту-
пенем тяжкості патології. Розрахунок проводиться за наступною схемою:
І етап - розрахунок погрупових та загальних відносних показників (табл. 1).
Таблиця 1 - Частота ускладнень при опіках в стаціонарах А І Б (І етап)

Індекс тяж- стаціонар А стаціонар Б частота ускладнень
кості (умов- число з них з ускла- число з них з ускла- стаціонар стаціонар
ні одиниці) хворих дненнями хворих дненнями А (у %) Б (у %)
До 10 250 20 300 22 8,00 7,33
11-20 450 42 450 41 9,33 9,11
21-30 120 22 250 45 18,33 18,0
31-40 85 25 220 60 29,41 27,27
Більше 40 30 15 100 44 50,0 44,0
Всього 935 124 1320 212 13,26 16,06
2
ІІ етап - вибір та розрахунок стандарту

Стандартом є склад порівнюваних груп (в нашому випадку хворих з опіками), які умо-
вно приймаються однаковими в порівнюваних групах. За стандарт можна прийняти: 1) склад
однієї з порівнюваних груп; 2) сумарний або середній склад обох груп; 3) відомий склад
будь-якої іншої групи. В нашому прикладі за стандарт приймаємо сумарний склад хворих за
тяжкістю патології в обох досліджуваних стаціонарах, припускаючи, що склад хворих за тя-
жкістю патології в обох стаціонарах відповідає розподілу, обраному за стандарт (табл.2).
Таблиця 2 – Розрахунок за прямим методом стандартизації (ІІ етап)

ЧИСЛО ХВОРИХ
Індекс
число хворих число хворих сумарно в обох розподіл за стан-
тяжкості
(стаціонар А) (стаціонар Б) стаціонарах дартом
До 10 250 300 550 24,4%
11-20 450 450 900 39,9%
21-30 120 250 370 16,4%
31-40 85 220 305 13,5%
< 40 30 100 130 5,8%
Всього 935 1320 2255 100,0%
ІІІ етап – розрахунок “очікуваного” числа хворих за стандартом

Кожен з досліджуваних стаціонарів має фактичні частоти ускладнень серед хворих з рі-
зним ступенем тяжкості патології. На даному етапі аналізу можна визначити, яке число хво-
рих з ускладненнями може бути виявлено в них за умови стандартизованого (однакового)
розподілу хворих. Розрахунок ведеться за наступною схемою: яке число хворих з ускладнен-
нями могло б бути на 24,44 хворих з індексом тяжкості до 10 в групі стандарту, якщо факти-
чна частота ускладнень в даній групі в стаціонарі А складає 8 випадків на 100 хворих і в ста-
ціонарі Б – 7,3 випадки на 100 хворих.
Стаціонар А Стаціонар Б
8,0 – 100 7,3 – 100
х – 24,44 х – 24,44
х = 1,95 х = 1,78
Повний розрахунок “очікуваного” числа хворих у відповідності зі стандартом наведено

в таблиці 3.
IV етап – обчислення стандартизованих показників (табл. 3)
Таблиця 3 – Розрахунок за прямим методом стандартизації

ІІІ ЕТАП
І ЕТАП ІІ ЕТАП
Індекс число хворих з ускладненнями за
Частота ускладнень розподіл за
тяжкості стандартом
стандартом
стаціонар А (%) стаціонар Б (%) стаціонар А стаціонар Б
До 10 8,00 7,33 24,4 1,95 1,79
11-20 9,33 9,11 39,9 3,72 3,63
21-30 18,33 18,0 16,4 3,00 2,95
31-40 29,41 27,27 13,5 3,97 3,68
Більше 40 50,0 44,0 5,8 2,90 2,55
Всього 13,26 < 16,06 100,0
IV етап 15,54 > 14,60
3
На цьому етапі знаходимо підсумок результатів, розрахованих на попередньому етапі

за всіма групами для відповідних стаціонарів. Сума “очікуваних” чисел є стандартизованими
показниками за індексом тяжкості частоти ускладнень для обох стаціонарів.
Вони складають: для стаціонару А – 15,54; для стаціонару Б – 14,60 випадки на 100
хворих.
Висновок. Оцінка екстенсивних показників показала вищу частоту ускладнень в стаці-
онарі Б. Після проведеної стандартизації, за умови однакового складу хворих за індексом
тяжкості патології при опіках в обох стаціонарах частота ускладнень була б вищою в стаціо-
нарі А. Отже, рівень якості лікувально-профілактичної допомоги вищий в стаціонарі Б.
Зміна співвідношення між фактичними (І етап) та стандартизованими (ІV етап) показ-
никами свідчить про вплив досліджуваного фактора на рівні загальних відносних показників
– частота ускладнень при опіках залежить від індексу тяжкості опіків – чим вищий ступінь,
тим частіше виникають ускладнення в досліджуваних стаціонарах.
Якщо не відбулась зміна знаків при обрахунках І та ІV етапів, то це свідчить про відсу-
тність впливу досліджуваного фактору на рівні відносних показників аналізованого явища.
ОПОСЕРЕДКОВАНИЙ / НЕПРЯМИЙ МЕТОД СТАНДАРТИЗАЦІЇ

Застосовується в 2-х випадках, а саме при:
- відсутності даних про склад хворих, померлих, тобто при відсутності чисельника ін-
тенсивного показника;
- наявності малих чисел явища, що вивчаються.
Звідси, опосередкований / непрямий метод стандартизації застосовується, коли відома
тільки структура сукупностей, але немає відомостей про частоту явища в них, що знижує
вірогідність отриманого результату Як груповий інтенсивний показник у цьому випадку ви-
користовуються дані іншого регіону, держави, світові стандарти.
Етапи обчислення стандартизованих коефіцієнтів опосередкованим / непрямим спосо-
бом:
1 етап - вибір стандарту. Так, як зазвичай бувають невідомі спеціальні коефіцієнти по-
рівнюваних груп, то за стандарт беруться коефіцієнти якогось добре вивченого колективу /
групи;
2 етап - обчислення «очікуваних» чисел / величин у кожній віковій групі;
3 етап - обчислення стандартизованих коефіцієнтів / показників. Для цього дійсне чис-
ло явища / ознаки відносять до сумарного «очікуваного» числа, а результат множать на зага-
льний коефіцієнт стандарту явища / ознаки.
ЗВОРОТНІЙ МЕТОД СТАНДАРТИЗАЦІЇ

Застосовується при відсутності даних про склад населення (віковий), коли є лише відо-
мості про аналогічний склад населення (хворих, які померли), тобто дані зворотні тим, що
використовувалися при непрямому методі.
Сутність даного методу стандартизації полягає в тому, коли знаменника для розрахунку
показників у порівнюваних групах немає, а є лише відомості про віковий склад хворих і по-
мерлих.
Цей метод стандартизації дає менш точні результати. Проте, отримані результати згід-
но зворотного методу стандартизації будуть тим точніше, ніж більш дробові інтервали (віку)
застосовуються при стандартизації. Можливим є також вибрати потрібний, близький до за-
хворювання контингенту, стандарт. Стандартом можуть служити, наприклад, вікові коефіці-
єнти смертності чи захворюваності.
Розрахунок стандартизованих показників зворотним методом проводиться в три етапи:
1 етап - складається з вибору стандарту, тобто коефіцієнтів раніше визначених з доста-
тньою точністю;
2 етап - включає в себе обчислення «очікуваної» величини досліджуваного ознаки /
явища. Для чого ділимо число наявного ознаки в кожній віковій групі на відповідні повікова
4
коефіцієнти даного явища / ознаки прийнятого за стандарт населення і результат множимо на

100 000.
3 етап - передбачає усунення відмінностей поміж «очікуваними» і фактичними числами
результату. Для цього ділимо «очікуване» число на фактичне і множимо на прийнятий за
стандарт коефіцієнт явища (наприклад: захворюваності, смертності).
V. КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ЩОДО ПЕРЕВІРКИ НАБУТИХ ТЕОРЕТИЧНИХ

ЗНАНЬ:
1) З якою метою застосовується метод стандартизації?
2) Дайте визначення, що таке метод стандартизації.
3) Які існують методи стандартизації ?
4) Охарактеризуйте практичну значимість методу стандартизації в охороні здоров’я.
5) Коли застосовується прямий метод стандартизації?
6) Назвіть етапи прямого методу стандартизації.
7) Перерахуйте розподіли даних, які можуть бути обрані за стандарт.
8) Коли застосовується непрямий метод стандартизації?
9) Які основні вимоги до вибору стандарту?
10) Охарактеризуйте опосередкований / непрямий метод стандартизації.
11) У яких випадках використовується зворотний метод стандартизації? Які етапи роз-
рахунку стандартизованих показників включає даний метод?
12) У яких випадках застосовується прямий метод стандартизації, а в яких опосередко-
ваний / непрямий і зворотній?
13) Яка методика розрахунку стандартизованих показників?
14) Як проводиться оцінювання стандартизованих показників?
15) У чому полягає значення використання методів стандартизації незважаючи на те,
що вони умовні?
VІ. ІНДИВІДУАЛЬНІ СИТУАЦІЙНІ ЗАВДАННЯ
Статистичні дані про число померлих у двох групах хворих на СНІД,
які в процесі лікування приймали різні лікарські засоби в місті К. у Р-році (абс. дані)
Новий лікарський засіб Традиційне лікування
№ Клінічні стадії
К-сть хворих із них, К-сть хворих із них,
з/п перебігу СНІДу
на СНІД померлих на СНІД померлих
1 Клінічна стадія І 800 304 250 88
2 Клінічна стадія ІІ 400 120 200 70
3 Клінічна стадія ІІІ 300 81 300 105
4 Клінічна стадія ІV 100 24 900 252
5 Всього 1600 529 1650 515
За стандарт прийняти суму складів хворих, які отримали різне лікування.
У відповідності до даних ситуаційного завдання вам необхідно:

а) використовуючи прямий метод стандартизації, порівняти дані про летальність у двох
групах хворих на СНІД, які отримували різні лікарські засоби
б) інтерпретувати отримані статистичні дані.
Статистичні дані про число померлих дітей різних вікових груп у педіатричних відді-
леннях стаціонару № 1 та № 2 міста K. в Н-році (абс. дані)
5
Тема практичного заняття: Параметричні методи оцінки вірогідності отриманих результатів
ПАРАМЕТРИЧНІ МЕТОДИ ОЦІНКИ ВІРОГІДНОСТІ ОТРИМАНИХ РЕЗУЛЬТАТІВ
І АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ. У системі медико-біологічних досліджень (крім даних офіційної

статистики) рідко використовують суцільні методи збору інформації – таким чином переважна
частина досліджень є вибірковими. З огляду на те, що лікарі, як правило, проводять дослі-
дження на вибіркових сукупностях, теорія статистики дозволяє за допомогою математичного
апарату (формул) переносити дані з вибіркового дослідження на генеральну сукупність. При
цьому лікар повинен вміти не тільки скористатися математичною формулою, але й зробити
висновок, відповідний кожному способу оцінки достовірності отриманих даних. З цією метою
лікар повинен знати способи оцінки достовірності.
ІІ МЕТА ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ:

А) НАВЧАЛЬНА: Набуття практичних навичок та вмінь методик обрахунку похибок серед-
ніх, відносних величин, довірчих меж та вірогідності різниці порівнюваних величин, критеріїв
достовірності (Стьюдента, Фішера, Пірсона) та їх застосування.
Б) ВИХОВНА: Формування аналітичного мислення при аналізі результатів статистичних до-
сліджень та акцентування уваги на відповідальність майбутніх лікарів за достовірність оцінки
результатів виконаних досліджень.
ІІІ КОНКРЕТНІ НАВЧАЛЬНІ ЦІЛІ:

Ознайоми- (α=І) з теоретичним викладом навчально-методичного та наукового матері-
тися алу згідно тематики практичного заняття.
Знати (α=ІІ) суть поняття “достовірність результатів дослідження”, “критерій віро-
гідності”;
зміст поняття “параметричні методи оцінки вірогідності”;
методи визначення критеріїв Стьюдента, Фішера та Пірсона;
методику оцінки достовірності результатів дослідження;
значення застосування цих даних в медицині.
Вміти (α=ІІІ) визначати вірогідність різниці отриманих результатів для середніх і
відносних величин
визначати середні похибки відносних і середніх величин, критерії
Стьюдента, Фішера та Пірсона
інтерпретувати критерій Стьюдента, критерій Пірсона, критерій Фі-
шера
Вміти (α=ІV) застосовувати в практичній діяльності методики оцінки достовірності
медико-біологічних результатів досліджень.
ІV ЗМІСТ ТЕМИ ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ

Статистичні гіпотези та оцінка їх достовірності
Статистична гіпотеза - це припущення відносно закону розподілу генеральної сукуп-
ності чи оцінки його параметрів. Статистичну гіпотезу прийнято позначати літерою Н:
(Hypothesis). Гіпотетичне твердження є або справедливим (істинним), або помилковим (хиб-
ним), що потребує його перевірки.
Статистичні гіпотези підрозділяються на нульові й альтернативні. Нульовою (основ-
ною) називають запропоновану гіпотезу про відсутність відмінностей у значеннях ознак. Ну-
льова гіпотеза позначається як H0. Як правило, нульова гіпотеза - це те, що ми хочемо спрос-
тувати, якщо перед нами стоїть завдання довести значущість відмінностей.
Альтернативна гіпотеза є логічним запереченням нульової гіпотези і позначається як
H1 або Нα. Природно, що це гіпотеза про існування відмінностей. Найчастіше альтернативна
гіпотеза - це те, що ми хочемо довести.
1
Прийнято вважати, що нульова гіпотеза відповідає стану «за замовчуванням» - природ-

ному, найбільш очікуваному стану речей (наприклад, що обстежена людина здорова). Відпо-
відно, альтернативна гіпотеза позначає протилежну ситуацію, яка зазвичай трактується як
менш вірогідна, неординарна, така, що вимагає якої-небудь реакції (наприклад, що людина –
хвора).
Висунута гіпотеза може бути правильною або неправильною, тому виникає необхідність
її перевірки. При прийнятті рішень за допомогою гіпотез можуть статися помилки/похибки
двох родів.
Помилка/похибка першого роду або α- помилка (англ.: type I errors / α errors / false
positives) полягає в тому, що буде відкинута правильна гіпотеза, тобто гіпотеза є правильною,
але її відхиляють на основі її перевірки. З урахуванням цього помилку першого роду часто
називають помилковою тривогою, помилковим спрацьовуванням (наприклад, аналіз крові по-
казав наявність захворювання, хоча насправді людина здорова).
Помилка/похибка другого роду або β-помилка (англ.: type II errors / β errors / false
negatives) полягає в тому, що буде прийнята неправильна гіпотеза, тобто гіпотеза прийма-
ється, але в дійсності вірна конкуруюча гіпотеза. Відповідно, помилку другого роду іноді на-
зивають пропуском події (наприклад, людина хвора, але аналіз крові цього не показав).
Статистичні висновки робляться на підставі прийняття однієї гіпотези і відхилення ін-
шої. Рішення приймається з певною достовірністю.
Вивчення будь-якої проблеми або її аналіз у пошуку шляхів вирішення в медико-соціо-
логічних дослідженнях чи практичній охороні здоров’я зазвичай супроводжується необхідні-
стю досліднику дати відповідь на ряд питань щодо достовірності отриманих результатів:
1) Чи завжди потрібно оцінювати їх достовірність?
2) Наскільки імовірним є розподіл певної ознаки в даній статистичній сукупності?
3) Чи достовірним є отриманий показник / коефіцієнт?
4) Чи відповідає розподіл певного параметра в досліджуваній вибірковій групі анало-
гічному розподілу параметра в генеральній сукупності (наприклад, серед всіх хворих)?
5) Чи є суттєвою різниця поміж аналогічними показниками в різних досліджуваних
групах (хворих, населення та інших)?
Звідси, виходить, що «достовірність» (validity, adequacy) — це властивість біостатис-
тичної інформації бути правильно сприйнятою, ймовірність відсутності помилок, безсумнівна
вірність наведених відомостей, які сприймає людина.
Достовірність означає впевненість у правильності оцінки ймовірності настання тієї чи
іншої події, висловлюючи ступінь знань про чинники, які можуть сприяти або перешкоджати
її настанню.
У контексті біостатистики достовірністю статистичних показників називають ступінь
відповідності їх тим даним, які вони відображають. Достовірними результати будуть в тому
випадку, коли отримані результати вірно відображають об'єктивну реальність і статистична
похибка не перевищує 5%.
У цілому оцінити достовірність статистичного дослідження – це означає визначити, з
якою ймовірністю можна перенести результати статистичного дослідження, отримані у вибі-
рковій сукупності, на всю генеральну статистичну сукупність.
Здатність вибіркової статистичної сукупності максимально достовірно характеризувати
генеральну статистичну сукупність називається репрезентативність.
Репрезентативність є складовим елементом оцінки достовірності отриманих результатів,
яка передбачає визначення:
1) похибки репрезентативності (середніх похибок середніх арифметичних величин, від-
носних величин і т.д.);
2) довірчих меж середніх, відносних та інших величин, отриманих на вибірковій статис-
тичній сукупності у генеральній;
2
3) достовірності різниці статистичних результатів (середніх, відносних та інших вели-

чин) за допомогою критерію t (Стьюдента) і F (Фішера), χ2 (Пірсона) і т.д.
При проведенні вибіркових досліджень отриманий результат не обов'язково збігається з
результатом, який міг би бути отриманий при дослідженні всієї генеральної сукупності. Між
цими величинами існує певна різниця, яка називається помилкою / похибкою репрезентати-
вності, тобто це похибка, обумовлена перенесенням результатів вибіркового дослідження на
всю генеральну сукупність.
Похибка репрезентативності (m) показує наскільки результати, отримані при проведенні
вибіркового статистичного дослідження, відрізняються від результатів, які могли б бути отри-
мані при вивченні всієї генеральної статистичної сукупності.
Похибка репрезентативності (m) є найважливішою статистичною величиною, необхід-
ною для оцінки достовірності результатів дослідження. Ці похибки неминучі і вони є наслід-
ком сутності вибіркового дослідження. Генеральна сукупність може бути охарактеризована за
вибірковою сукупністю тільки з деякою погрішністю, що вимірюється похибкою репрезента-
тивності.
Це єдиний вид похибок, що враховуються статистичними методами, які не можуть бути
усунені, якщо не здійснено перехід на суцільне дослідження. Похибки репрезентативності мо-
жна звести до досить малої величини, тобто до величини допустимої похибки (не має бути
більшою за 5 %). Робиться це, як правило, шляхом включення в вибіркову сукупність досить
великої кількості спостережень (n).
Розглянемо визначення середньої похибки для середніх (m) і відносних (mр) величин.
Середня похибка для відповідних показників при значному числі спостережень (n>30)
розраховується за формулами 1, 2:
m= δ
Середня похибка середньої величини n (1)
Середня похибка відносної величини Pq
mP = (2)
де: δ – середнє квадратичне відхилення; n
n – число спостережень у вибірковій сукупності (при малому числі спостережень (n<30) в зна-
меннику замість n використовується n-1);
P – відносний показник;
q - величина, зворотна до відносного показника, тобто імовірність того, що дане явище не буде
зареєстровано. Сума двох протилежних імовірностей дорівнює одиниці: P + q = 1. Якщо пока-
зник розраховано на 100 (у %), то q = 100 – P, якщо на 1000 (у ‰), то q = 1000 – P і т.д.
Приклад:
Визначення похибки репрезентативності (m) при числі спостережень більше 30
При вивченні ефективності нового методу лікування, апробованого на 400 хворих, вста-
новлено, що у 12 з них виникли ускладнення. Відповідно частота ускладнень складає 3,00 %
(12/400*100%).
Для наведеного прикладу середня похибка показника становить:
3 ⋅ (100 − 3)
mP = = 0,85%
400
Отже, можна зробити висновок, що частота ускладнень при використанні нового ме-
тоду лікування становить 3,00±0,85 %.
3
Середня похибка дозволяє визначити довірчі межі, в яких з певною ймовірністю знахо-
диться істинне значення показника. Інтервал, розташований між ними, носить назву довірчого
інтервалу.
Довірчі межі середньої та відносної величин визначають за формулами 3, 4:
Мген = Мвиб ± t*m (3)

Рген = Рвиб ± t*mр, (4)
де: Мген та Рген – значення середніх та відносних величин для генеральної сукупності;
Мвиб і Рвиб - значення середніх та відносних величин, розрахованих для вибіркової сукупності;
m і mр – середні похибки відповідних показників (похибки репрезентативності);
t – критерій вірогідності або довірчий критерій. Він може бути заданий з різними ступенями
точності і залежно від імовірності безпомилкового прогнозу складати t = 2 i t = 3.
Довірчі межі Р ± 2m (при t = 2) дають можливість визначити межі коливання пока-

зника з імовірністю 95,5 %, а довірчі межі Р ± 3m (при t = 3) дають можливість визначити
межі коливання показника з імовірністю 99,7 %.
При заданих ступенях імовірності довірчий критерій t має незмінну величину, а довірчий
інтервал залежить від величини середньої похибки (m), значення якої зменшується при збіль-
шенні числа та якісного складу спостережень.
Для нашого прикладу:

Визначення довірчих інтервалів середньої величини генеральної сукупності (Рген)
При використанні наведеного методу лікування частота ускладнень для генеральної су-
купності з імовірністю 95,5 % (t=2) може знаходитись в межах: Рген = Рвиб ± t*mр = 3,0 ±
2*0,85 %, що становитиме від 1,3 % до 4,7 %. З імовірністю 99,7 % довірчий інтервал скла-
датиме від 0,45 % до 5,55 %.
Практична цінність використання середньої похибки середньої чи відносної вели-

чини полягає не тільки у визначенні довірчих меж певного показника, але й в оцінці його сут-
тєвості (репрезентативності). Якщо вона досить велика, ми можемо отримати значення довір-
чого інтервалу в діапазоні, який не підлягає логічній оцінці.
Наприклад, при використанні певної методики вигодовування новонароджених приріст
маси тіла склав 800±500 грам. Довірчий інтервал при імовірності безпомилкового прогнозу
95,5 % складатиме від -200 грам до 1800 грам. Отже, наявність від’ємного результату не
дозволяє в повній мірі за даним показником оцінити ступінь впливу даної методики вигодову-
вання на приріст маси тіла новонароджених.
У вказаній ситуації для підвищення достовірності оцінки необхідно зменшити довірчий
інтервал шляхом збільшення числа спостережень і, відповідно, зменшення середньої похибки
показника.
Суттєвість (достовірність) показника визначається на основі співвідношення між
його значенням та середньою похибкою, яке повинно бути не менше двох – Р/mр >2.
Серед методів оцінки достовірності розрізняють параметричні і непараметричні критерії.

Параметричні статистичні критерії (parametric statistical tests) – це кількісні методи
статистичної обробки даних, застосування яких вимагає обов'язкового знання закону розпо-
ділу досліджуваних ознак в сукупності і обчислення їх основних параметрів. Вони застосову-
ються при нормальному (симетричному) розподілі ознаки і базуються, як правило, на цілком
ймовірних припущеннях про характер розподілу випадкової величини. Наслідком такого при-
пущення є необхідність оцінки досліджуваних параметрів розподілу.
4
Параметричні критерії володіють більшою потужністю в порівнянні з непараметрич-

ними, при рівності всіх інших факторів. Однак, скоріше в силу своєї універсальності, ніж по-
тужності, параметричні критерії стали найбільш поширеними інструментами дослідника в об-
ласті медицини.
До найпоширеніших параметричних критеріїв, які використовують для оцінювання по-
дібності двох груп досліджуваних, у яких виміряні певні властивості даних, відносяться t -
критерій вірогідності Стьюдента, F - критерій розсіювання Фішера та критерій узгоджено-
сті Пірсона χ2.
Непараметричними є кількісні методи статистичної обробки даних, застосування яких
не потребує знання закону розподілу досліджуваних ознак в сукупності і обчислення їх осно-
вних параметрів. Найбільш застосовуваними непараметричними методами є методи Вілкок-
сона, Колмогорова-Смирнова, Манна-Уітні.
Як параметричні, так і непараметричні методи, використовувані для порівняння резуль-
татів досліджень, тобто для порівняння вибіркових сукупностей, полягають в застосуванні пе-
вних формул і розрахунку певних показників відповідно до запропонованих алгоритмів. В кі-
нцевому результаті вираховується певна числова величина, яку порівнюють з табличними гра-
ничними значеннями. Критерієм достовірності буде результат порівняння отриманої величини
і табличного значення при даному числі спостережень (або ступенів свободи) і при заданому
рівні безпомилкового прогнозу.
Таким чином, у статистичній процедурі оцінки основне значення має отриманий крите-
рій достовірності, тому сам спосіб оцінки достовірності в цілому іноді називають тим чи ін-
шим критерієм на прізвище автора, який запропонував його в якості основи методу.
Параметричні та непараметричні критерії використовують для перевірки нульових ста-
тистичних гіпотез.
Критерій вірогідності (Стьюдента)

Найпопулярнішим серед параметричних методів є критерій оцінки суттєвості різниці -
коефіцієнт вірогідності (t-критерій Стьюдента).
Історія розробки t-критерію
Цей критерій був розроблений Вільямом Госсетом. У зв'язку із зобов'язаннями перед
компанією щодо нерозголошення комерційної таємниці, стаття Госсета вийшла в 1908 році в
журналі «Біометрика» під псевдонімом «Student» (Студент).
Для чого використовується t-критерій Стьюдента?
У медико-біологічних дослідженнях часто виникають ситуації, коли при порівнянні ок-
ремих параметрів необхідно оцінити суттєвість різниці між ними. t- критерій Стьюдента ви-
користовується для визначення статистичної значущості відмінностей відносних та середніх
величин. Суттєва різниця між окремими показниками вибіркового дослідження свідчить про
можливість перенесення отриманих висновків на генеральну сукупність. Таким чином t - кри-
терій Стьюдента призначений для з'ясування, наскільки достовірно відрізняються показники
однієї вибірки досліджуваних від іншої (наприклад, коли досліджувані одержують внаслідок
тестування однієї групи вищі бали, ніж представники іншої). Це параметричний критерій,
який має дві основні форми:
1) незв'язаний (непарний) t - критерій, призначений для того, щоб з'ясувати, чи є від-
мінності між даними, отриманими при використанні одного і того самого методу досліджень
у двох групах, сформованих з різних людей - незалежних вибірок (наприклад, групи хворих на
цукровий діабет і групи здорових або це може бути порівняння рівня дії препарату чи показ-
ників крові у пацієнтів різних відділень / закладів або порівняння за певними ознаками різних
вікових груп, соціальних рівнів тощо). Можуть бути і різностатеві, різнонаціональні вибірки, а
також підвибірки в досліджуваних вибірках, виокремлені за певною ознакою. Критерій нази-
вають "незв'язаний", тому що порівнювані групи сформовані з різних людей;
5
2) зв'язаний (парний) t - критерій, що застосовують для порівняння показників двох

груп, між елементами яких існує специфічний зв'язок - при порівнянні пов'язаних сукупнос-
тей. Це означає, що кожному елементу першої групи відповідає елемент другої групи, схожий
на нього за певним параметром, що цікавить дослідника. Найчастіше порівнюють параметри
одних і тих самих осіб до і після певної події або дії (наприклад, у процесі проведення лікування
або лабораторного експерименту або середня частота пульсу у одних і тих же пацієнтів до
і після прийому антиаритмічного препарату). Тому цей критерій використовують для порів-
няння показників одних і тих самих осіб до і після обстеження, експерименту або закінчення
певного часу.
У яких випадках можна використовувати t-критерій Стьюдента?
Для застосування t-критерію Стьюдента необхідно, щоб вихідні дані мали нормальний
розподіл. У разі застосування двохвибіркового критерію для незалежних вибірок також необ-
хідне дотримання умови рівності (гомоскедастичність) дисперсій. Можна порівнювати лише
дві групи.
При недотриманні цих умов при порівнянні вибіркових середніх чи відносних повинні
використовуватися аналогічні методи непараметричної статистики, серед яких найбільш відо-
мими є U-критерій Манна - Уїтні (як двохвибіркового критерію для незалежних вибірок), а
також критерій знаків і критерій Вілкоксона (використовуються у випадках залежних вибі-
рок).
Як розрахувати t-критерій Стьюдента?
Для порівняння середніх величин непарний t-критерій Стьюдента розраховується за фо-
рмулою 5:
М1 − М 2
t= (5)
m12 + m22
де М1 - середня арифметична першої порівнюваної сукупності (групи),
М2 - середня арифметична другої порівнюваної сукупності (групи),
m1 - середня помилка першої середньої арифметичної,
m2 - середня помилка другої середньої арифметичної.
Для порівняння відносних величин непарний t-критерій Стьюдента розраховується за

формулою 6:
Р1 − Р2 (6)
t=
m2р1 + m2р2
де Р1 - відносний показник першої порівнюваної сукупності (групи),
Р2 – відносний показник другої порівнюваної сукупності (групи),
mр1 - середня помилка першого відносного показника,
mр2 - середня помилка другого відносного показника.
Як інтерпретувати значення t-критерію Стьюдента?

Отримане значення t-критерію Стьюдента необхідно правильно інтерпретувати. Для
цього нам необхідно знати кількість досліджуваних в кожній групі (n1 і n2).
При великому числі спостережень (n>30) різниця між показниками є суттєвою, якщо:
1) t ≥ 2 (відповідає вірогідності безпомилкового прогнозу ≥ 95,5%);
2) t ≥ 3 (відповідає вірогідності безпомилкового прогнозу ≥ 99,7%).
При t<2 ступінь вірогідності безпомилкового прогнозу складає менше 95,5 %. В цьому
випадку ми не можемо стверджувати, що різниця між показниками є суттєвою.
6
Часто при клінічних чи експериментальних дослідженнях доводиться мати справу з ма-

лим числом спостережень (30 та менше): 5-6 лабораторних тварин, 10-12 хворих та інші. Якщо
дослідження вірно організоване, відібрані однорідні групи, їх можна розглядати як вибіркові
з малим числом спостережень.
При малому числі спостережень (n<30) оцінка вірогідності різниці між параметрами ок-
ремих груп проводиться на основі порівняння результату не з граничними значеннями крите-
рія Стьюдента, а з його критичними табличними значеннями для відповідного числа спосте-
режень. Обраховуємо число ступенів свободи n` за формулою 7:
n`= (n1 + n2) - 2 (7)

Після цього знаходимо критичне значення t-критерію Стьюдента для необхідного рівня
значущості (наприклад, p = 0,05) і при даному числі ступенів свободи n` за таблицею (див.
табл. 1).
Порівнюємо критичне табличне (наведено у таблиці 1) і розраховане значення критерію.
Якщо визначений t-критерій перевищує табличне значення чи дорівнює йому – різниця між
показниками статистично доведена. Якщо він менший від табличного значення – різниця між
показниками не доведена та відмінності порівнюваних величин статистично не значимі.
Методика розрахунку t-критерію Стьюдента при числі спостережень більше 30

У школі №1 навчається 1200 дітей. Профілактичні щеплення проти грипу проведено 900
дітям. В наступному році захворіло 350, в тому числі 150 з них не були зроблені щеплення.
Завдання:
Оцінка достовірності різниці захворювань на грип у групі щеплених та нещеплених осіб.
Рішення:
Для того, щоб порівняти і оцінити суттєвість різниці між рівнями захворюваності серед
щеплених дітей, та тих, яким щеплення не проводились, необхідно:
1) визначити частку захворювань в школі №1 серед першої (з щепленнями) та другої (без
щеплень) груп. Вони складають, відповідно:
Р1=(350-150)/900⋅100%=22,2 % хворих на грип дітей серед щеплених дітей в школі №1;
Р2=150/(1200-900)⋅100%=50,0 % хворих на грип дітей серед нещеплених дітей в школі №1.
2) визначити середні похибки вказаних показників:
22,2 ⋅ 77,8 50,0 ⋅ 50,0

m = = 1,4 m = = 2,9
1 2 300
900
3) оцінити суттєвість різниці за критерієм Стьюдента:
50,0 − 22,2
t= = 8,6
2,9 2 + 1,4 2
Висновок:
Різниця між показниками суттєва, оскільки t > 3, що відповідає рівню безпомилкового
прогнозу Р > 99,7 %. А значить захворюваність на грип поміж нещепленими є достовірно
вищою, ніж серед щеплених учнів (р<0,01).
Методика інтерпретації t-критерію Стьюдента при числі спостережень менше 30

При обрахунку різниці показників рівня фагоцитозу у хворих з гострою (n=10) і затяжною
(n=7) формами пневмонії, які проходили стаціонарне лікування, встановлено, що t=2,22.
7
Завдання:
Оцінка достовірності різниці рівня фагоцитозу у хворих з гострою та затяжною фор-
мами пневмонії.
Рішення:
Необхідно шляхом порівняння наявного критерію Стьюдента з табличним значенням ви-
значити достовірність різниці в групах спостережень.
1) Обрахунок n`= (n1+n2)–2 = 10+7-2 = 15.
2) Порівняння фактичного t з його табличним значенням.
Р=95,5 % Р=99,7 % Р=99,98 % Р=99,99%

n`
(р=0,05) (р=0,01) (р=0,005) (р=0,001)
… … … … …
15 2.131 2.947 3.286 4.072
… … 2,2 … … …
3) Оцінка даних: як бачимо фактичне t=2,22 знаходиться у діапазоні між 2,13 та

2,95, що відповідає діапазону похибки: 0,01<р<0,05.
Висновок:
Різниця показників фагоцитозу у хворих з гострою і затяжною формами пневмонії, які
знаходяться на лікуванні в стаціонарі є доведеною, тому що наявні значення критерію
Стьюдента не нижчі за табличні дані при достовірності Р >95,5 % (р<0,05).
Таблиця 1 - Критичні значення критерію Стьюдента (t)

рівень значущості p рівень значущості p
n’ 5% 1% 0,5% 0,1% n’ 5% 1% 0,5% 0,1%
0.05 0.01 0.005 0.001 0.05 0.01 0.005 0.001
1 12.706 63.656 127.656 636.619 16 2.119 2.920 3.252 4.015
2 4.302 9.924 14.089 31.599 17 2.110 2.898 3.222 3.965
3 3.182 5.840 7.458 12.924 18 2.101 2.878 3.197 3.922
4 2.776 4.604 5.597 8.610 19 2.093 2.861 3.174 3.883
5 2.570 4.032 4.773 6.863 20 2.086 2.845 3.153 3.850
6 2.446 3.707 4.316 5.958 21 2.208 2.831 3.135 3.819
7 2.365 3.499 4.229 5.408 22 2.074 2.819 3.119 3.792
8 2.306 3.355 3.832 5.041 23 2.069 2.807 3.104 3.767
9 2.262 3.250 3.690 4.780 24 2.064 2.797 3.091 3.745
10 2.228 3.169 3.581 4.587 25 2.060 2.787 3.078 3.725
11 2.201 3.105 3.496 4.437 26 2.059 2.778 3.066 3.706
12 2.179 3.085 3.428 4.178 27 2.052 2.771 3.057 3.690
13 2.160 3.112 3.373 4.220 28 2.048 2.763 3.047 3.674
14 2.145 2.976 3.326 4.140 29 2.045 2.756 3.036 3.849
15 2.131 2.947 3.286 4.072 30 2.042 2.750 3.030 3.646
8
Види порівняння сукупностей

- Поєднані (взаємопов’язані) сукупності – одна й та сама група протягом різних
періодів (до лікування – після лікування, перший день…)
- Незалежні (взаємонепов’язані) сукупності - порівняння дослідної та контрольо-
ваної груп хворих, результатів двох груп спостережень, що відносяться до різних захворювань
чи ступенів важкості патології.
Для порівняння відносних величин потрібно визначити вид сукупності і визначити групи
спостереження.
Порівняння відносних величин
незалежні поєднані
2 групи Chi-square test McNemara’s chi-square test
(Ксі-квадрат) (Критерій Мак-Немара)
більше 2 груп Chi-square test Cochran's Q test
(Ксі-квадрат) (Критерій Кокрена)
мале число спостережень Fisher’s exact test McNemara’s exact test
(критерій Фішера) (Критерій Мак-Немара)
Для порівняння середніх величин потрібно визначити який вид розподілу, вид сукупності і
визначити групи спостереження.
Порівняння середніх величин

Гаусівський розподіл Негаусівський розподіл або
мале число спостережень
незалежні поєднані незалежні поєднані
2 групи ttest paired ttest Wilcoxon Wilcoxon sign-
(t критерій (парний кри- rank-sum test rank test
Стюдента) терій Стюде- (Манна-Уітні- (парний крите-
нта) Вілкоксона) рій Вілкоксона)
більше 2 груп ANOVA Repeated- Krustal-Wallis Friedman test
(дисперсійний measures test (критерій (Критерій Фрід-
аналіз) ANOVA Крускала-Уо- мана)
(дисперсійний лліса)
аналіз повтор-
них вимірів)
Контрольні запитання для перевірки набутих теоретичних знань

1. Дайте визначення поняттю “Статистична гіпотеза" та перерахуйте її види.
2. Охарактеризуйте нульову та альтернативну гіпотези.
3. Що таке похибки першого та другого типу?
4. Дайте визначення поняттю “вірогідність результатів дослідження” та з якою метою
вона застосовується?
5. Дайте визначення поняттю “репрезентативність”.
6. Охарактеризуйте значення “похибка репрезентативності“.
7. Розтлумачте поняття “довірча межа”. Наведіть приклад.
8. Розтлумачте поняття “довірчий інтервал”. Наведіть приклад.
9. Охарактеризуйте ймовірність довірчих меж (у %): а) М ± 1m; б) М ± 2m; в) М ± 3m.
10. Наведіть формулу розрахунку t-критерія вірогідності різниці двох вибіркових су-
купностей, якщо результати подані у вигляді середніх величин.
11. У яких випадках можна використовувати t-критерій Стьюдента?
12. Наведіть формулу розрахунку t-критерія вірогідності різниці двох вибіркових су-
купностей, якщо результати подані у вигляді відносних величин.
9
Тема заняття: Непараметричні критерії оцінки вірогідності отриманих результатів. Порівняння часток
НЕПАРАМЕТРИЧНІ КРИТЕРІЇ ОЦІНКИ ВІРОГІДНОСТІ ОТРИМАНИХ
РЕЗУЛЬТАТІВ. ПОРІВНЯННЯ ЧАСТОК
І АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ. Розглянуті в попередніх темах статистичні параметри

(середня арифметична, середнє квадратичне відхилення, коефіцієнт варіації, середня похибка),
які використовують для аналізу варіаційних рядів, є його параметрами і вимагають
представлення вихідних даних у кількісному вигляді. Проте при проведенні медичних
досліджень досить часто доводиться використовувати методи статистичного аналізу даних,
представлених у напівкількісному, напівякісному та якісному вигляді. Сукупність
статистичних методів, що дозволяють оцінити їх результати як в кількісному (числовому), так
і в напівкількісному та якісному вигляді об’єднують в групу непараметричних критеріїв оцінки.
Використання їх не потребує розрахунку параметрів варіаційного ряду. Тут має значення
порядок розташування варіант в сукупностях. Порівняння таких рядів здійснюється за
допомогою непараметричних критеріїв.
ІІ МЕТА ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ:

А) НАВЧАЛЬНА: Набуття практичних навичок та вмінь методик обрахунку
непараметричних критеріїв достовірності (знаків, Манна-Уітні, Вілкоксона) та їх застосування.
Б) ВИХОВНА: Формування аналітичного мислення при аналізі результатів
статистичних досліджень та акцентування уваги на відповідальність майбутніх лікарів за
достовірність оцінки результатів виконаних досліджень.
ІІІ КОНКРЕТНІ НАВЧАЛЬНІ ЦІЛІ:

Ознайомитися (α=І) з теоретичним викладом навчально-методичного та наукового
Знати (α=ІІ) суть поняття “достовірність результатів дослідження”, “критерій
вірогідності”;
зміст поняття “непараметричні методи оцінки вірогідності”;
методи визначення критеріїв Манна-Уітні, знаків, Вілкоксона
методику оцінки достовірності результатів дослідження;
значення застосування цих даних в медицині.
Вміти (α=ІІІ) визначати вірогідність різниці отриманих результатів для залежних
та незалежних вибірок за допомогою непараметричних методів;
визначати критерії Манна-Уітні, знаків, Вілкоксона;
інтерпретувати критерії Манна-Уітні, знаків, Вілкоксона.
Вміти (α=ІV) застосовувати в практичній діяльності методики оцінки
достовірності медико-біологічних результатів досліджень.
ІV ЗМІСТ ТЕМИ ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ
НЕПАРАМЕТРИЧНІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ В КОНТЕКСТІ ОЦІНКИ

ДОСТОВІРНОСТІ РІЗНИЦІ
Непараметричними називають методи математичної статистики, при яких не
висувається будь-яких апріорних припущень про характер розподілу досліджуваних даних і не
передбачається будь-яких припущень про співвідношення параметрів розподілу аналізованих
величин. У цьому полягає головна перевага цих методів.
Практичне застосування непараметричних критеріїв, не пов’язане з певною формою
розподілу досліджуваних ознак, робить доцільним їх самостійне використання або в комплексі
з параметричними. Незважаючи на певну простоту методик, надійність непараметричних
критеріїв досить висока. Вони можуть бути використані для оцінки вірогідності медико-
біологічних результатів однієї сукупності, різниці двох та більше вибіркових сукупностей.
1
Повною мірою перевага непараметричної статистики розкривається тоді, коли результати,
отримані в експерименті, є представленими в слабшій неметричній шкалі, тобто в результаті
ранжування. Така шкала називається шкалою порядку. Тоді оптимальним варіантом у цій
ситуації є застосування саме непараметричних тестів, спеціально створених для їх
статистичного аналізу. Як правило, тести непараметричної статистики припускають
оцінювання наявних співвідношень рангових сум у двох або більше вибірках, і на підставі цього
формуються висновок про співвідношення цих вибірок.
У той же час, якщо результати вимірювання є представленими в сильнішій шкалі,
використання непараметричної статистики означає відмову від частини інформації, що
міститься в даних. Наслідком цього є небезпека допущення помилки другого роду, властивої
цим методам (наприклад, дослідник не може виявити відмінності двох вибірок, коли такі
відмінності насправді мають місце). Іншими словами, такі методи є менш потужними
порівняно з параметричними методами. Тому використання параметричної статистики в аналізі
експериментальних даних, які відрізняються від простого ранжування і мають нормальний
розподіл даних, як правило, має бути пріоритетним.
Важливим є питання нормальності розподілу досліджуваних сукупностей. Від цього
залежить, чи можна застосовувати методи параметричного аналізу або тільки
непараметричного. Умовами, які повинні дотримуватися в нормально розподілених сумах, є:
1) максимальна близькість або рівність значень середньої арифметичної, моди і медіани;
2) дотримання правила "трьох сигм" (в інтервалі М ± 1σ знаходяться не менше 68,3%
варіант, в інтервалі М ± 2σ - не менше 95,5% варіант, в інтервалі М ± 3σ знаходяться не менше
99,7% варіант);
3) показники виміряні в кількісній шкалі;
4) наявність позитивних результатів перевірки на нормальність розподілу за допомогою
спеціальних критеріїв: Колмогорова-Смірнова або Шапіро-Уілкі.
Зважаючи, що одним із найбільш важливих розділів використання непараметричних

критеріїв є оцінка вірогідності різниці порівнюваних спостережень, весь комплекс вказаних
методик можна розподілити на дві групи: 1) непараметричні критерії оцінки вірогідності різниці
у двох взаємопов’язаних сукупностях; 2) непараметричні критерії оцінки вірогідності різниці
у двох незалежних сукупностях.
Першу групу (пов’язаних сукупностей) досліджень непараметричними методами
використовують для оцінки вірогідності різниці за результатами, які отримані для однієї групи
хворих протягом різних періодів (наприклад: до лікування – після лікування, перший день –
п’ятий день та інші). Порівняння їх результатів може бути проведено за критерієм знаків,
критерієм Вілкоксона (для 2 груп) або критерієм Фрідмана (для 3 і більше груп).
Друга група непараметричних критеріїв – критерії, що застосовують у випадку порівняння
незалежних сукупностей. Аналогом двохвибіркового критерію для незалежних вибірок є U-
критерій Манна – Уїтні та Q-критерій Розенбаума. Для 3 чи більше порівнюваних незалежних
сукупностей використовують критерій Краскелла-Уолліса (наприклад: порівняння показників
крові у основній та контрольній групі).
Після визначення всіх зазначених нами ознак досліджуваних сукупностей, пропонуємо
скористатися таблицями для вибору найбільш оптимального методу статистичного аналізу.
Види порівняння сукупностей:

- Поєднані (взаємопов’язані) сукупності – одна й та сама група протягом різних
періодів (до лікування – після лікування, перший день…)
- Незалежні (взаємонепов’язані) сукупності - порівняння дослідної та контрольованої
груп хворих, результатів двох груп спостережень, що відносяться до різних захворювань чи
ступенів важкості патології.
Для порівняння відносних величин потрібно визначити вид сукупності і визначити групи
спостереження.
2
Порівняння відносних величин
незалежні поєднані
2 групи Chi-square test McNemara’s chi-square test
(Ксі-квадрат) (Критерій Мак-Немара)
більше 2 груп Chi-square test Cochran's Q test
(Ксі-квадрат) (Критерій Кокрена)
мале число спостережень Fisher’s exact test McNemara’s exact test
(критерій Фішера) (Критерій Мак-Немара)
Для порівняння середніх величин потрібно визначити який вид розподілу, вид сукупності
і визначити групи спостереження.
Порівняння середніх величин

Гаусівський розподіл Негаусівський розподіл або мале
число спостережень
незалежні поєднані незалежні поєднані
2 групи t-test paired ttest Wilcoxon rank- Wilcoxon sign-
(t критерій (парний критерій sum test rank test
Стюдента) Стюдента) (Манна-Уітні- (парний критерій
Вілкоксона) Вілкоксона)
більше 2 груп ANOVA Repeated-measures Krustal-Wallis Friedman test
(дисперсійний ANOVA test (критерій (Критерій
аналіз) (дисперсійний аналіз Крускала- Фрідмана)
повторних вимірів) Уолліса)
U-КРИТЕРІЙ МАННА-УІТНІ
U-критерій Манна-Уітні (англ. Mann-Whitney U-test) - непараметричний статистичний
критерій, що використовується для оцінки різниці між двома вибірками за рівнем будь-якої
ознаки, виміряної якісно в порядковій або інтервальній шкалі. Дозволяє виявити відмінності в
значенні параметра між малими вибірками.
Інші назви: критерій Манна-Уітні-Вілкоксона (англ. Mann-Whitney-Wilcoxon, MWW),
критерій суми рангів Вілкоксона (англ. Wilcoxon rank-sum test) або критерій Вілкоксона-Манна-
Уітні (англ. Wilcoxon-Mann-Whitney test).
Історія розробки критерію Манна-Уітні
Цей метод виявлення відмінностей між вибірками був запропонований у 1945 році
Френком Вілкоксоном (F. Wilcoxon). У 1947 році він був істотно перероблений і розширений
Х. Б. Манном (H. B. Mann) і Д. Р. Уітні (D. R. Whitney), на честь яких сьогодні зазвичай і
називається.
Для чого використовується критерій Манна-Уітні?
Критерій призначений для оцінки розходжень між двома вибірками за рівнем якої-небудь
ознаки, кількісно виміряної. Цей метод визначає, чи досить мала зона значень, що
перехрещуються, між двома рядами (рангованим рядом значень параметра в першій вибірці і
таким же в другій вибірці). Емпіричне значення критерію U відображає те, наскільки велика
зона збігу між рядами. Тому, чим менше значення критерію, тим вірогідніше, що відмінності
між значеннями параметра у вибірках достовірні.
У яких випадках можна використовувати критерій Манна-Уітні?
У кожній з вибірок повинно бути не менше 3 значень ознаки. Допускається, щоб в одній
вибірці були два значення, але в другій тоді не менше п'ять. У вибіркових даних не повинно
бути збігів значень (усі числа - різні) або таких збігів повинно бути дуже мало. У кожній вибірці
повинно бути не більше 60 спостережень.
Аналогом U-критерію Манна-Уїтні для порівняння більше двох груп є Критерій Краскела-
Уолліса.
Як розрахувати критерій Манна-Уітні?
3
1. Формуються статистичні гіпотези:
Н0: Рівні досліджуваної ознаки у вибірках статистично не відрізняються.
Н1: У одній з вибірок рівень досліджуваної ознаки вищий, ніж в іншій.
2. Із обох порівнюваних вибірок складається єдиний ранжований ряд, шляхом
розставляння одиниць спостереження за ступенем зростання ознаки і присвоєння меншому
значенню меншого рангу - порядкового номеру. У разі рівних значень ознаки у декількох
одиниць кожної з них присвоюється середнє арифметичне послідовних значень рангів
(наприклад, дві одиниці, що займають в єдиному ранжованому ряду 2 і 3 місце (ранг), мають
однакові значення. Отже, кожній з них присвоюється ранг рівний (3 + 2) / 2 = 2,5).
У складеному єдиному ранжованому ряду загальна кількість рангів вийде рівною: N = n1
+ n2, де n1 - кількість елементів в першій вибірці, а n2 - кількість елементів у другій вибірці.
3. Розділити єдиний ранжований ряд на два, що складаються відповідно з одиниць першої
і другої вибірок. Підрахувати окремо суму рангів, що припали на частку елементів першої
вибірки, і окремо - на частку елементів другої вибірки. Визначаємо більшу з двох рангових сум
(Tx) відповідну вибірці з nx елементами.
4. Знаходимо значення U-критерію Манна-Уїтні за формулою 1:
1
𝑈 = 𝑛1 × 𝑛2 + 2 𝑛∗ × (𝑛∗ + 1) − 𝑇 ∗ , (1)
де n1, n2 - обсяги вибірок,
Т* - більша рангова сума,
n* - обсяг вибірки з більшою ранговою сумою.
Критерій має лівосторонню критичну область. Критичні значення для перших n=20
критерію U наведено в таблиці 2.
Зауважимо, що для n1>8, n2>8 статистика має розподіл, близький до стандартного
нормального.
5. За таблицею для обраного рівня статистичної значущості визначити критичне значення
U-критерію.
Як інтерпретувати значення критерію Манна-Уітні?
Якщо отримане значення U-критерію менше табличного або дорівнює йому, то визнається
наявність істотної відмінності між рівнем ознаки в даних вибірках (приймається альтернативна
гіпотеза). Якщо ж набуте значення U-критерію більше за табличне - приймається нульова
гіпотеза. Достовірність відмінностей тим вища, чим менше значення U-критерію.
Методика розрахунку критерію Манна-Уітні
Вихідні дані (табл.1):
У студентів ІІІ курсу стоматологічного факультету було проведено оцінювання
середнього рівня знань за підсумками навчального року. Рандомним способом відібрано для
обстеження 14 хлопців (вибірка Х) та 12 дівчат (вибірка Y) з цього факультету.
Стать Ряд Середній рівень знань, бали
Хлопці Х 135 130 131 128 127 137 126 137 131 137 137 127 133 125
Дівчата Y 130 129 121 129 119 124 125 129 129 130 131 123
Завдання:
Чи можна стверджувати, що хлопці ІІІ курсу стоматологічного факультету мають
вищі бали знань, ніж дівчата? Тобто, чи можна вважати наявну різницю між балами
суттєвою.
Рішення:
1. Порівняння результатів показує, що значення вибірки X вище, ніж вибірки Y, тому
першою вважаємо вибірку X.
2. Проранжуємо представлені дані, об'єднуючи дві вибірки в одну (n = 26), у порядку
зростання значення середніх балів. Переформування рангів представлено в табл. 2, де дані
групи хлопців виділено жирним курсивом для полегшення подальшої обробки.
4
Таблиця 2 – Ранжування балів обох досліджуваних груп
Номера місць у впорядкованому ряді Розміщення балів у ряді Нові ранги
1 119 1
2 121 2
3 123 3
4 124 4
5 125 5,5
6 125 5,5
7 126 7
8 127 8,5
9 127 8,5
10 128 10
11 129 12,5
12 129 12,5
13 129 12,5
14 129 12,5
15 130 16
16 130 16
17 130 16
18 131 19
19 131 19
20 131 19
21 133 21
22 135 22
23 137 24,5
24 137 24,5
25 137 24,5
26 137 24,5
3. Використовуючи запропонований принцип ранжування, розіб’ємо окремо на

досліджувані групи присвоєні ранги хлопців та дівчат й отримаємо таблицю рангів (табл. 3).
Таблиця 3 – Розподіл за групами рівні рангів

X Ранг X Y Ранг Y
125 5,5 119 1
126 7 121 2
127 8,5 123 3
127 8,5 124 4
128 10 125 5,5
130 16 129 12,5
131 19 129 12,5
131 19 129 12,5
133 21 129 12,5
135 22 130 16
137 24,5 130 16
137 24,5 131 19
137 24,5
137 24,5
Сума рангів Х 234,5 Сума рангів Y 116,5
4. Цих даних достатньо, щоб скористатися формулою (1) розрахунку емпіричного
5
значення критерію:
1
𝑈 = 14 × 12 + 14 × (14 + 1) − 234,5 = 38,5
2
5. Знаходимо критичне табличне значення Ukp за таблицею 4 – Критичні значення
Манна-Уїтні, де n1=14, n2=12 - Ukp (0,05) = 45. Порівнюємо: Ukp > Uемп – 45 > 38,5.
Висновок:
Критерій Манна-Уітні U=38,5 не перевищує табличного значення Ukp=45. Отже,
приймаємо альтернативну гіпотезу H1; відмінності в рівнях вибірок є істотними. Можна
стверджувати, що хлопці ІІІ курсу стоматологічного факультету мають вищі бали знань, ніж
дівчата.
Таблиця 4 - Критичні значення U-критерію Манна-Уітні для рівня значущості p = 0,05

n2
n1
7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20
3 1 2 2 3 3 4 4 5 5 6 6 7 7 8
4 3 4 4 5 6 7 8 9 10 11 11 12 13 14
5 5 6 7 8 9 11 12 13 14 15 17 18 19 20
6 6 8 10 11 13 14 16 17 19 21 22 24 25 27
7 8 10 12 14 16 18 20 22 24 26 28 30 32 34
8 10 13 15 17 19 22 24 26 29 31 34 36 38 41
9 12 15 17 20 23 26 28 30 34 37 39 42 45 48
10 14 17 20 23 26 29 33 36 39 42 45 48 52 55
11 16 19 23 26 30 33 37 40 44 48 51 55 58 62
12 18 22 26 29 33 37 41 45 49 53 57 61 65 69
13 20 24 28 33 37 41 45 50 54 59 63 67 72 76
14 22 26 31 36 40 45 50 55 59 64 67 74 78 83
15 24 29 34 39 44 49 54 59 64 70 75 80 85 90
16 26 31 37 42 47 53 59 64 70 75 81 86 92 98
17 28 34 39 45 51 57 63 67 75 81 87 93 99 105
18 30 36 42 48 55 61 67 74 80 86 93 99 106 112
19 32 38 45 52 58 65 72 78 85 92 99 106 113 119
20 34 41 48 55 62 69 76 83 90 98 105 112 119 127
КРИТЕРІЙ УЗГОДЖЕНОСТІ (ВІДПОВІДНОСТІ) ПІРСОНА χ2

Критерій узгодженості Пірсона - один з найвідоміших критеріїв χ2, тому його часто і
називають просто «критерій ксі-квадрат».
Історія розробки критерію Пірсона
Критерій ксі-квадрат для аналізу таблиць спряженості був розроблений і запропонований
в 1900 році англійським математиком, статистиком, біологом і філософом, засновником
математичної статистики і одним з основоположників біометрії Карлом Пірсоном (1857-1936).
Для чого використовується критерій χ2 Пірсона?
Цей метод, який належить як до параметричних, так і непараметричних критеріїв,
дозволяє оцінити значимість відмінностей між фактичною (виявленою в результаті
дослідження) кількістю випадків або якісних характеристик вибірки, що потрапляють в кожну
категорію, і теоретичною кількістю, яку можна очікувати в досліджуваних групах при
справедливості нульової гіпотези. Висловлюючись простіше, метод дозволяє оцінити
статистичну значущість відмінностей двох або декількох відносних показників (частот, часток),
навіть при великому обсязі вибірки (n ≥ 100).
Критерій ксі-квадрат може застосовуватися при аналізі таблиць спряженості, що містять
відомості про частоту випадків в залежності від наявності фактора ризику. Наприклад,
чотирьохкомірна таблиця спряженості 2х2 виглядає наступним чином:
6
Результат є Результату немає Всього

Фактор ризику є А В А +В
Фактор ризику
С D C+D
відсутній
Всього A+C B+D A+B+C+D
У яких випадках можна використовувати критерій Пірсона?

Критерій застосуємо для будь-яких видів функції, навіть при невідомих значеннях їх
параметрів, що зазвичай має місце при аналізі результатів механічних випробувань. У цьому
полягає його універсальність.
Показники, що порівнюються, повинні бути виміряні в номінальній шкалі (наприклад,
стать пацієнта - чоловіча чи жіноча) або в порядковій (наприклад, ступінь артеріальної
гіпертензії, що приймає значення від 0 до 3).
Даний метод дозволяє проводити аналіз не тільки чотирьохкомірних таблиць, коли і
фактор, і результат є бінарними змінними, тобто мають тільки два можливих значення
(наприклад, чоловіча чи жіноча стать, наявність або відсутність певного захворювання в
анамнезі ...). Критерій хі-квадрат Пірсона може застосовуватися і в разі аналізу багатокомірної
таблиці, коли фактор і (або) результат мають три і більше значень.
Порівнювані групи повинні бути незалежними, тобто критерій хі-квадрат не повинен
застосовуватися при порівнянні спостережень "до-" після ". У цих випадках проводиться тест
Мак-Немара (при порівнянні двох пов’язаних сукупностей) або розраховується Q-критерій
Кохрена (в разі порівняння трьох і більше груп).
При аналізі чотирьохкомірних таблиць очікувані значення в кожній з комірок повинні
бути не менше 10. У тому випадку, якщо хоча б в одній комірці очікуване явище приймає
значення від 5 до 9, критерій хі-квадрат повинен розраховуватися з поправкою Йейтса. Якщо
хоча б в одній комірці очікуване явище менше 5, то для аналізу повинен використовуватися
точний критерій Фішера.
У разі аналізу багатокомірних таблиць очікуване число спостережень не повинно
приймати значення менше 5 більш ніж в 20% комірок.
Як розрахувати критерій Пірсона?
Обчислюється критерій відповідності за формулою 2:
( Р − Р' ) 2
 =2
(2)
Р' ,
де Р1 – абсолютний показник присутнього результату (того, що відбувся, напр. – пацієнт
захворів)
Р2 – абсолютний показник відсутнього результату (напр. – пацієнт не захворів)
Р'1, Р'2 – відповідні очікувані числа, які обраховується за формулою 3:
Р '1/2 = ΣР1/2%*Р1/2 / 100, (3)

де ΣР,% - частка суми всіх абсолютних показників відповідної групи, обраховується за
формулою 4:
ΣР1%=(Р1Ігр+Р1ІІгр+Р1ІІІгр+…Р1n-ї групи)* 100% / Σ всіх досліджуваних.

(4)
Як інтерпретувати значення критерію Пірсона?
Нульову гіпотезу про відповідність вибіркового розподілу перевіряють шляхом
порівняння обчисленої за формулою величини χ2, з табличним значенням (див. табл. 6) для
рівня значущості α/р і числа ступенів свободи n’. Для будь-якої сукупності кількість ступенів
7
свободи є на 1 меншим від кількості варіант (груп) за відповідним критерієм оцінки (формула
5):
n' = (S - 1) • (r - 1),
(5)
де S - кількість граф вихідної таблиці (без графи "Разом"),
r - кількість рядків (без рядка "Разом").
Якщо виконується нерівність χ2 фактичне≤ χ2табличне, то нульову гіпотезу не відкидається. І

навпаки, при значеннях χ2 фактичне≥ χ2табличне - приймають альтернативну гіпотезу і вважають
доведеним достовірність різниці показників досліджуваних груп.
Методика обрахунку критерію Пірсона

Дано (див. табл. 5, графи 1, 2, 3, 4) наслідки застосування трьох методів неспецифічної
профілактики грипу, у результаті яких частина пацієнтів захворіла, а частина - не захворіла.
Завдання:
Оцінка достовірності різниці ефективності трьох методів неспецифічної профілактики
грипу.
Таблиця 5- Наслідки застосування методів неспецифічної профілактики грипу

Очікувана ( Р − Р' ) 2
Із них Р – Р’
кількість P'
Метод Кількість не не
захворі захворі
профілакти піддослід захворі захворі не не
ли ють захворі
ки них ли ють захворі захворіли захво
ли
(Р) (Р’) ли ріли
Р1 Р2 Р1’ Р2’
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10
38 * 38
І 140 80 60 42 98 38 - 38 = 34 , 4 14,7
42
10 * 10
ІІ 232 60 172 70 162 - 10 10 = 1, 4 0,6
70
28 * 28
ІІІ 160 20 140 48 112 - 28 28 = 16 ,3 7,0
48
Абс.
532 160 372 160 372 0 0 52,12 22,3
Разо число
м ΣР1/2
100 30,0 70,0 Σ =74,4
%
1. Обирають "нульову" гіпотезу, в основу якої покладено припущення про відсутність

різниці за ефективністю досліджуваних трьох методів неспецифічної профілактики грипу.
2. Обчислюють сумарний розподіл піддослідних (у %) на тих, що захворіли (Р1), й тих, які
не захворіли (Р2): ΣР1%=(80+60+20)*100/532=30,0 %; ΣР2%=(60+172+140)*100/532=70,0 %.
3. Обчислюють "очікувану" абсолютну кількість (Р') за даними "нульової" гіпотези:
скільки було б тих, що захворіли та не захворіли, відповідно до обраного поділу піддослідних
(графи 5, 6).
При І методі профілактики: із 140 піддослідних 30 % хворих становлять 42 особи: Р’1=
140*30/100=42, відповідно не хворіли 98 осіб (70 %): Р’2=140*70/100=98. При ІІ методі
профілактики: Р’1=232*30/100=70; Р’2=232*70/100=162. При ІІІ методі профілактики:
Р’1=160*30/100=48; Р’2=160*70/100=112.
8
4. Обчислюється різниця між фактичними та "очікуваними" числами в кожній групі (Р -
Р') (графи 7, 8): для методу І: 80-42=38 та 60-98=-38 і т.д.
5. Визначений результат різниці (графи 7-8) підноситься до квадрату й ділиться на
"очікувані" числа по групах серед тих, що захворіли та не хворіли (графи 9-10):
Для методу І для захворілих: 382/42=34,4; для незахворілих: (-38)2/98=14,7;
Для методу ІІ для захворілих: (-10)2/70=1,4; для незахворілих: 102/162=0,6;
Для методу ІІІ для захворілих: (-28)2/48=16,3; для незахворілих: 282/112=7,0.
6. Додаються дані з усіх груп – отримуємо критерій відповідності = 74,4.
7. Оцінка отриманого Х2 проводиться за таблицею 6 для відповідної кількості "ступенів
свободи" (n'). Спочатку визначаємо n’. Для нашого прикладу n' визначається з кількості
досліджуваних методів (r = 3) та кількості груп результатів (S = 2): n' = (S - 1) * (r - 1) = (2 -
1) * (3 - 1) = 2.
Для кількості ступенів свободи n' = 2 значення Х2 0,05 = 6,0, Х2 0,001 = 12,4.
Одержаний результат X2 = 74,42, значно перевищує максимальне табличне значення Х2
0,001 = 12,4.
Висновок. «Нульова гіпотеза» не підтверджується, різниця поміж різними методами
профілактики грипу є суттєвою. Найбільш ефективним є третій метод профілактики.
Таблиця 6 – Критичні значення критерію X2

Кількість Ймовірність похибки Кількість Ймовірність похибки
ступенів свободи (р) ступенів свободи (р)
n' 0,05 0,01 0,001 n' 0,05 0,01 0,001
1 3,8 6,6 9,5 16 26,3 32,0 37,0
2 6,0 9,2 12.4 17 27,6 33,4 38,5
3 7,8 11, 3 14,8 18 28,9 34,8 40,0
4 9,5 13,3 16,9 19 30.1 36,2 41,5
5 11,1 15,1 18,9 20 31,4 37.6 43,0
6 12,6 16,8 20,7 21 32,7 38,9 44,5
7 14,1 18,5 22,6 22 33,9 40,3 46,0
8 15,5 20,1 24,3 23 35,2 41,6 47,5
9 16,9 21,7 26,1 24 36,4 43,0 48,5
10 18,3 23,2 27,7 25 37,7 44,3 50,0
11 19,7 24,7 29,4 26 38,9 45,6 51,5
12 21,0 26,2 31,0 27 40,1 47,0 53,0
13 22,4 27,7 32,5 28 41,3 48,3 54,5
14 23,7 29,1 34,0 29 42,6 49,6 56,0
15 25,0 30,6 35,5 30 43,8 50,9 57,5
Контрольні запитання для перевірки набутих теоретичних знань

1. В яких випадках доцільно використовувати непараметричні критерії і які їх переваги?
2. Дайте характеристику незалежних та взаємопов’язаних сукупностей.
3. Які переваги мають непараметричні критерії?
4. Які непараметричні критерії використовують для оцінки вірогідності різниці
результатів дослідження у взаємопов’язаних сукупностях?
5. Які непараметричні критерії використовують для оцінки вірогідності різниці
результатів дослідження у незалежних сукупностях?
6. Які методи використовують для оцінки вірогідності різниці результатів дослідження,
представлених у кількісній шкалі?
7. Які методи використовують для оцінки вірогідності різниці результатів дослідження,
представлених у ранговій шкалі?
8. Дайте характеристику критерію Пірсона, принцип таблиці 2х2.
9. Критерій відповідності Пірсона, його практичне значення.
9
Тема практичного заняття: Аналіз виживаності. Летальність.
АНАЛІЗ ВИЖИВАНОСТІ. ЛЕТАЛЬНІСТЬ.
І АКТУАЛЬНІСТЬ. При проведенні статистичного аналізу щодо ефективності різних

методів лікування, профілактики чи діагностики захворювань, доволі часто трапляються ви-
падки коли результуюча ознака виражається як бінарна змінна (помер / не помер; було ускла-
днення / не було і т.п.), яка залежить від часу.
Водночас, якщо говорити про проспективні дослідження, неминучою є проблема вибу-
вання пацієнтів до настання даної події/реакції. Зазвичай пацієнтів включають в дослідження
на всьому його протязі, тому воно завжди закінчується до смерті/події в останнього пацієнта.
Істинна тривалість захворювання у пацієнтів, що вижили чи не дійшли до кінцевої події на
кінець дослідження залишається невідомою. Окрім того, дослідник може втратити пацієнта з
поля зору до завершення дослідження, якщо він, приміром, змінив місце проживання, або по-
мер з причини, не пов’язаної з досліджуваною хворобою, наприклад внаслідок ДТП. В усіх
цих випадках тривалість захворювання також залишається не відомою, ми знаємо лише те, що
вона перевищує певний термін, але методика аналізу виживаності дозволяє в повній мірі вра-
хувати дані про пацієнтів, які дійшли до кінця дослідження, а також дані про пацієнтів, які
вибули в процесі дослідження.

А) Навчальна: Набути практичні навички та вміння з побудови таблиць та кривих ви-
живаності та примінення їх в практичній охороні здоров’я.
майбутніх лікарів у процесі виконання дослідження та аналізу отриманих біостатистичних да-
них, із використанням методу Каплана-Меєра для аналізу виживаності та летальності.

Ознайоми- з теоретичним викладом навчально-методичного та наукового ма-
(α=I)
- методику аналізу настання подій;
- принципи поділу пацієнтів на цензурованих та нецензурованих;
Знати (α=II) - види аналізів виживаності в залежності від кінцевого результату,
щодо якого здійснюється цензурування
- способи порівняння декількох кривих виживаності;
- будувати таблиці виживаності
- будувати та аналізувати криві виживаності із використанням ме-
Вміти (α=III)
тоду Каплана-Меєра (Kaplan–Meier).
-знайти та проінтерпретувати медіану виживаності.
- творчо використовувати необхідні таблиці та криві виживаності
Вміти (α=IV) у процесі аналізу практичної діяльності лікаря та медичного за-
кладу/органу управління
IV ВИКЛАД ТЕОРЕТИЧНОГО МАТЕРІАЛУ

Показник виживаності є одним із основних критеріїв ефективності надання медичної до-
помоги у тих випадках, коли результат має бінарне значення (помер/живий; було/не було
ускладнення; захворів/не захворів) та залежить від часу. Даний метод дозволяє визначити не
тільки відсоток пацієнтів у яких відбулася аналізована подія, а й коли ця подія відбувається в
1
часі. Станом на сьогодні – це основний статистичний метод для різних схем лікування онко-
логічних хворих.
У рамках медичних досліджень аналіз виживаності може давати відповіді на такі пи-
тання:
1) яка буде частка тих, хто вижив через конкретний час (наприклад, через 1 рік, 5 років)
після встановлення діагнозу?
2) яка буде частка тих, хто вижив через конкретний час після застосування різних мето-
дів лікування?
3) чи є достовірна різниця в виживаності в залежності від обраної методики лікування?
4) які темпи смертності будуть спостерігатися серед тих, хто залишився живим?
5) які чинники впливають на збільшення або зменшення шансів на виживання?
Необхідно відзначити, що підхід і математичний апарат аналізу показників виживаності
можуть успішно застосовуватися для дослідження інших показників ефекту та тривалості різ-
номанітних процесів. Наприклад, можна вивчати термін лікування якого-небудь захворю-
вання (результатом події буде ремісія), тривалість лікування безплідності або ефективність
контрацепції (результат в обох випадках – настання вагітності), довголіття протеза (результат
– поломка) тощо. Також даний метод широко використовується у страховій сфері.
Передумовою для розробки та запровадження цього статистичного методу є цілком ло-
гічна послідовність подій при проведенні клінічних досліджень: пацієнти починають хворіти
не в один день, а протягом календарного року; відповідно ускладнення чи смерть в них може
наступити теж протягом певного періоду часу, і це може бути через декілька років після вста-
новлення діагнозу. Таким чином, проводити аналіз щодо частки померлих на певну визначену
дату є некоректним: оскільки хтось міг хворіти, наприклад, три місяці, а хтось – лише три дні.
Зрозуміло, що аналізований результат може не наступити в кожного досліджуваного.
Може знадобитися значний період часу, щоб оцінити п'яти- або десятирічну виживаність па-
цієнтів із певним видом онкопатології: якщо таких пацієнтів не дуже багато та їх у дослі-
дження будуть включати проспективно, то період від початку дослідження до закінчення пе-
ріоду спостереження останнього пацієнта може тривати декілька років або десятиліть.
Деякі пацієнти можуть вибувати з дослідження (проте в аналіз вони обов’язково вклю-
чаються) внаслідок низки причин: смерть від іншого захворювання або внаслідок нещасного
випадку, переїзд в інше місто, відмова від подальшого спостереження і т.п., що призведе до
зменшення вибірки до моменту закінчення спостереження й зниження статистичної потужно-
сті при обробці результатів дослідження. У зв'язку з цим, статистично правильно рахувати не
тільки відсоток померлих і середній час до настання події в групі, а слід використовувати скла-
дніші методики – такі як аналіз виживаності.
Аналіз виживаності (аналіз настання подій) – це метод, за допомогою якого протягом
певного періоду часу вивчають закономірності появи певного результату у вибіркових сукуп-
ностях.
Особливістю методу аналізу виживаності є те, що для аналізу використовується інфор-
мація про всіх учасників спостереження, незалежно від того, чи наступила аналізована подія
чи ні (так зване цензурування). Таким чином всі учасники спостереження поділяються на це-
нзурованих та нецензурованих.
Цензуровані дані – це дані у досліджуваних, в яких на момент останнього обстеження
не наступив аналізований результат. Наприклад це ті пацієнти, які на момент останнього об-
стеження були живими, або з якими був втрачений зв'язок протягом дослідження (але на мо-
мент останнього контакту вони були живими). У певних випадках (принципи встановлюють
профільні клінічні асоціації) до таких даних зараховують пацієнтів, які померли від непов’яза-
них із основним захворюванням нозологій.
Нецензуровані дані (завершені дані) – це дані у досліджуваних, в яких протягом спосте-
реження наступив аналізований результат. Наприклад, це ті пацієнти, які померли від онкопа-
тології.
2
Механізми цензурування:
1) Фіксоване та випадкове
2) Правостороннє та лівостороннє
Фіксоване цензурування. При фіксованому цензуруванні вибірка з n об'єктів спостері-
гається протягом фіксованого часу. Число об'єктів, для яких настає аналізована подія (напри-
клад, число смертей) – випадкове, але загальна тривалість дослідження – фіксована. Таким
чином, кожен об'єкт має максимально можливий період спостереження, а загальне число сме-
ртей є непередбаченим.
Випадкове цензурування. При випадковому цензуруванні вибірка з n об'єктів спостері-
гається так довго, скільки необхідно, щоб d об'єктів зазнали подію. У цій схемі число смертей
d фіксоване заздалегідь. Недоліком даного підходу є те, що загальна тривалість дослідження
непередбачувана і не може бути точно відома на початку дослідження.
Правостороннє цензурування. Цензурування справа відбувається в тих випадках, коли
досліднику чітко відомо момент початку експерименту. Таким чином, дослід закінчиться в
момент часу, розташований праворуч на часовій лінії.
Лівостороннє цензурування. Якщо дослідник не має інформації про те, коли розпоча-
лася хвороба або перші симптоми (наприклад, відомо дату поступлення пацієнта до стаціонару
та що він вижив протягом певного часу, проте відсутня інформація, коли вперше проявилися
симптоми захворювання), то здійснюється лівостороннє цензурування. Лівостороннього цен-
зурування в дослідженнях бажано уникати.
ОСНОВНІ ВИДИ АНАЛІЗУ ВИЖИВАНОСТІ

У залежності від кінцевого результату, щодо якого здійснюється цензурування (обира-
ється дослідником, в одній роботі може бути декілька), існують основні види аналізу вижива-
ності:
Загальна виживаність (OS, overall survival) – час від початку лікування до смерті з
будь-якої причини; або до останньої відомої дати візиту пацієнта до лікаря.
Виживаність, що залежить безпосередньо від захворювання (DSS, disease-specific
survival) – час від початку лікування до дати смерті внаслідок лише даного захворювання.
Смерть від інших причин не береться до уваги, фіксується лише останній візит пацієнта. Дана
виживаність показує, яка частина хворих могла б прожити, якби не було смертей від даної
хвороби.
Безрецидивна виживаність (RFS, relapse-free survival, recurrence free survival) – час від
початку лікування до появи системного чи місцевого рецидиву.
Виживаність без ознак захворювання (DFS, disease-free survival) – час до летального
випадку, появи місцевого чи системного рецидиву в пацієнта, який досяг повного одужання
після проведеного лікування.
Додатковими видами аналізу виживаності можуть бути й інші показники, які зазвичай
залежать від особливостей перебігу досліджуваної нозології:
Виживаність без прогресування захворювання (PFS, progression-free survival) – (вра-
ховуються місцеві та системні рецидиви; початок нової, яка не планувалася, протипухлинної
терапії; летальні випадки, зумовлені захворюванням) – час від початку лікування до моменту
констатації рецидиву або прогресування захворювання. Сюди включають пацієнтів, хто мав
повну або часткову відповідь на лікування, та тих, у кого хвороба стабілізувалася – онкопато-
логія є, однак не прогресує.
Виживаність без подій (EFS, event-free survival) – час від початку лікування до прогре-
сування хвороби, смерті, або перерви у лікуванні з будь-якої причини (токсичність, вибір па-
цієнта, ініціація нового лікування без документованого прогресування хвороби).
Виживаність, що залежить від причинного фактору (CSS, case-specific survival) – ви-
живаність з урахуванням певної етіології.
3
Основними статистичними показниками при аналізі виживаності є:

Кумулятивна частка виживших пацієнтів на певний момент – визначає скільки відсот-
ків пацієнтів (або частка від одиниці) пережили певний період часу.
Медіана виживаності – визначає скільки часу необхідно, щоб аналізована подія (напри-
клад, смерть) наступила в половини пацієнтів. Для визначення медіани виживаності необхідно
побудувати криву виживаності і подивитись, де вона вперше знижується нижче 0,5.
МЕТОДИКА ПОБУДОВИ ТАБЛИЦЬ ВИЖИВАНОСТІ ТА ГРАФІКІВ

із використанням методу Каплана-Меєра (Kaplan–Meier)
Показник виживаності S – це вірогідність прожити інтервал часу більше t з початку спо-
стереження. Крива відносної виживаності, що використовується для опису показника вижи-
ваності, задає вірогідність пережити будь-який із моментів часу t після визначеної початкової
події. Цю вірогідність зазвичай називають просто виживаністю.
На типовій кривій у початковий момент показник виживаності дорівнює 1, а потім крива
поступово знижується і наближається до 0. У випадку, коли померли не всі хворі, лінія нуля
не досягає.
Якби не можливе вибуття в процесі дослідження, то вибіркова оцінка показника вижи-
ваності S(t) визначалась би як відношення числа хворих, що пережили момент t, до об'єму
вибірки n.
Для обліку всіх даних, у тому числі і вибулих на різних етапах дослідження, використо-
вується метод Каплана-Меєра (1):
𝑑𝑡
S(t)=П(1- 𝑛𝑡), (1)
де:
t - певний момент часу,
S(t) - виживаність хворих на момент t,
dt - число померлих в момент t,
nt - число хворих, що спостерігались на момент t,
𝒅𝒕
(1- 𝒏𝒕) - частка хворих, що пережили момент t,
П (велика грецька буква "пі") - символ добутку, який означає, що необхідно перемножувати
значення для всіх моментів часу, коли виникла хоча б одна смерть, за період від 0 до t.
Для кожного моменту часу, коли виникла хоча б одна смерть, оцінюється вірогідність
пережити цей момент. Такою оцінкою буде відношення числа хворих, що пережили цей мо-
мент, до числа хворих, що спостерігались до даного моменту. Тоді, згідно з правилом мно-
ження вірогідностей, вірогідність пережити деякий момент часу для кожного хворого, що
вступив в дослідження, буде дорівнювати добутку цих оцінок від нульового до даного моме-
нту. Такий підхід дозволяє навіть у випадку вибування пацієнта з дослідження використову-
вати для статистичного аналізу раніше зібрану інформацію про нього. Отримані результати
розрахунків представляють у вигляді таблиці, рядки якої відповідають моментам часу, в які
відбувалась хоча б одна смерть, а також у вигляді графіка.
За таблицями виживаності більш точно, ніж при використанні загальноприйнятого роз-
рахунку середнього значення, може бути визначений і показник, що називається середньою
тривалістю життя. Як завжди при дослідженні вибірки, вибіркова крива виживаності – це оці-
нка кривої виживаності для сукупності. При цьому, для кожної точки на кривій за формулою
Грінвуда можна визначити оцінку точності наближення або стандартну похибку показника
виживаності (ƠS(t)) (2):
𝑑𝑡𝑖
ƠS(t)=S(t)√Ʃ 𝑛 (2)
𝑡𝑖 (𝑛𝑡𝑖 −𝑑𝑡𝑖 )
Довірчі інтервали для виживаності в будь-який момент можна розраховувати за аналогі-
чною методикою як для інтервалу вибіркової частки. Довірчий інтервал для кожного моменту
t визначається за формулою (3):
4
S(t) - 𝑧𝛼 × ƠS(t) < S(t) < S(t) + 𝑧𝛼 × ƠS(t) , (3)

де:
α- рівень значущості,
𝑧𝛼 − двостороннє критичне значення для стандартного нормального розподілу (в випадку 95
% інтервалу 𝑧𝛼 = 1,96).
Відклавши на графіку довірчі інтервали утворюється "рукав", що розширюється. При-

чина розширення довірчої області зрозуміла: чим менше залишається хворих, що спостеріга-
ються, тим більша похибка. Наведена вище формула дає симетричну оцінку довірчих інтерва-
лів, яка може вийти за граничні значення 1 або 0.
У клінічних дослідженнях (особливо в онкології) часто виникає необхідність порівню-
вати виживаність різних груп або, іншими словами, порівнювати криві виживаності. Якщо,
скажімо, в порівнюваних групах отримано однакову виживаність, але при цьому в одній із них
більша частина пацієнтів помирає в більш ранні терміни, порівняно з другою – то ці відмінно-
сті будуть наочно продемонстровані при побудові кривих відносної виживаності.
Існують статистичні методи множинного порівняння кривих виживаності, але вони пот-
ребують великої кількості складних обчислень. Дещо простішою є завдання, коли необхідно
порівняти дві групи. Нульова гіпотеза Н0 будується на тому припущенні, що в обох групах
виживання однакове. Якби не було вибування і всі хворі спостерігались би однаковий час, то
для розв’язання цього завдання підійшов би аналіз таблиць спряженості (таблиць континген-
тності або факторних таблиць). Якби ж всі хворі спостерігались впритул до смерті, то можна
було би порівняти виживання в обох групах за допомогою рангового критерію Манна-Уітні
або методу Крускала-Уолліса. У реальному житті такі ситуації рідкісні, тому що вибуття прак-
тично неминуче. Серед непараметричних методів для порівняння кривих відносної виживано-
сті, найбільш відомий логранговий критерій (Logrank test), який вживається, коли виживаності
у двох групах пов'язані особливою тотожністю; дві порівнювані вибірки незалежні і випадкові;
вибування в обох вибірках однакове.
Летальність – статистичний показник, який вираховується як відношення числа помер-
лих від якоїсь хвороби до числа перехворілих цією хворобою, за певний часовий проміжок.
Виражається у відсотках і являє собою міру ризику.
Летальність не є синонімом смертності – частоти випадків смерті у сукупності людей,
об'єднаних загальною ознакою. Якщо з популяції розміром 1000 людей захворіло 300, а поме-
рло 100 людей, то смертність від захворювання складатиме 10 %, а летальність — 33 %. Якщо
ж в іншій популяції з 1000 людей захворіло 50 людей, а померло 40, то смертність буде скла-
дати лише 4 %, а летальність — 80 %. В першому випадку від захворювання померло більше
людей, але у другому випадку захворювання є більш важким.
У наш час широко використовуються спеціалізовані статистичні програми (Statistica,
SPSS, R studio та інші) для автоматизації розрахунків аналізу виживаності. Їхнє використання
є цілком виправданим, оскільки суттєво зменшує час для проведення необхідних розрахунків.
Розв’язання завдань (відповіді на виклики)

ТИПОВИЙ ПРИКЛАД
Наведено витяг із дослідження, яке проводилось з 1 січня 2007 року по 31 грудня 2016
року щодо раку нирки (РН). Було проаналізовано результати лікування хворих, які були гос-
піталізовані з діагнозом РН до Львівського державного онкологічного реґіонарного лікува-
льно-діагностичного центру за п’ятирічний період (з 2007 по 2011 роки включно). Подальше
спостереження тривало до 31 грудня 2016 року: таким чином за пацієнтом щонайменше спос-
терігали 5 років, а максимально – до 10 років. Вибуття з дослідження відбувалося з причини
смерті пацієнта від РН, смерті з інших причин або втрати з ним контакту.
У таблиці 1 наведені показники випадково відібраних 20-ти пацієнтів, яким було діаг-
ностовано рак нирки ІІІ-ої або IV-ої стадії (ці результати співпадають з загальними
5
висновками дослідження). Проведено фіксоване правостороннє цензурування та проаналізо-

вано виживаність, що залежить безпосередньо від захворювання (DSS, disease-specific
survival).
Із пацієнтом № 3 було втрачено контакт з причини його еміграції, на телефонні дзвінки
ні він, ні його родичі не відповідали. Останній огляд у лікаря був 13 листопада 2011 року, тому
даний пацієнт трактується як цензурований за цією датою.
Пацієнт № 19 під час спостереження помер від іншої причини (загинув в ДТП), тому
його стан трактується не як померлий, а як живий (цензурований) до моменту ДТП.
Таблиця 1 – Інформація про виживаність пацієнтів з причини раку нирки

Дата
Дата пос- Кількість
Ста- остан- Статус на мо- Цензурова-
№ паціє- тановки прожитих ро-
дія нього кон- мент остан- ний / помер
нта діагнозу ків
РН такту нього контакту від раку
Т1 t = Т2-Т1
Т2
1 13.01.07 III 14.02.14 помер від раку 7,09 помер
2 цензурова-
20.02.07 III 31.12.16 живий
9,87 ний
12.04.07 III 13.11.10
емігрував 3,59 ний
4 30.04.07 IV 18.10.07 помер від раку 0,47 помер
13.12.07 III 31.12.16 живий
9,06 ний
25.03.08 III 31.12.16 живий
8,78 ний
03.06.08 III 31.12.16 живий
8,58 ний
23.10.08 IV 31.12.16 живий
8,19 ний
18.06.09 III 31.12.16 живий
7,54 ний
26.07.09 IV 02.01.12
помер в ДТП 2,44 ний
Етапи розрахунку:
1) За даними таблиці 1, розраховуємо тривалість життя кожного пацієнта t, знайшовши різ-
ницю поміж Т2 (дата останнього контакту) та Т1 (дата постановки діагнозу).
2) Ранжуємо пацієнтів за тривалістю життя t в порядку її зростання і наводимо дані в табл. 2.
Кожен момент смерті чи цензурування вважається подією і повинен бути відображений на
6
кривій виживаності. Для кожної події вказуємо кількість пацієнтів, що до неї дожили, та число
померлих у даний момент часу.
Таблиця 2 – Ранговані пацієнти

Подія Час t від початку хво- Кількість пацієнтів, що спостері- Померло в час t з при-
№ роби галися до часу t чини РАКУ
(роки) (𝐧𝐭 ) (𝐝𝐭 )
1. 0,19 20 1
2. 0,39 19 1
3. 0,47 18 1
4. 0,70 17 1
5. 0,90 16 1
6. 1,19 15 1
7. 1,25 14 1
8. 1,39 13 1
9. 2,44 13 цензурований ДТП
10. 3,14 11 1
11. 3,59 11 цензурований емігрував
12. 3,96 9 1
13. 4,11 8 1
14. 7,09 7 1
15. 7,54 7 цензурований живий
За даними Таблиці 2: з двадцяти пацієнтів перший помер через 0,19 року після операції,
тобто до першої події дожили всі 20 хворих (𝐧𝐭𝟏 = 𝟐𝟎), але один не пережив її, тобто померло
(𝐝𝐭𝟏 =1).
Наступна Подія №2 відбулася в терміні 0,39 року після операції, до цього моменту до-
жили 19 хворих (𝐧𝐭𝟐 =19), а помер 1 (𝐝𝐭𝟐 =1).
Під час події №3 (0,47 року) ще один пацієнт помер із причини раку, і такий тип розра-
хунку аж до події №9 (2,44 року), коли пацієнт вибув через смерть у ДТП (цензурований).
Відповідно є інформація, що він пережив 2,44 року з моменту операції, а далі вибув з спосте-
реження, але не з причини основного захворювання (цензуровані дані), тобто тривалість його
виживання 2,44 роки +. Ці дані не враховуються при розрахунках, але мають вплив на резуль-
тати розрахунків щодо Події №10 (3,14 років), коли до даного моменту з 20 хворих з причини
раку померло 8 осіб, але під спостереженням залишилося не 12, а 11 осіб (враховані цензуро-
вані дані, тобто пацієнт вибув не з причини основного захворювання) і (𝐧𝐭𝟏𝟎 =11) а (𝐝𝐭𝟏𝟎 =1).
Тотожні розрахунки проводилися для наступних подій. На момент завершення спосте-
реження шість пацієнтів залишилися живими, тобто тривалість їх виживання 7,54-9,87 років
+.
Для обліку вибуття при побудові таблиць виживаності використовуємо метод Каплана-
Меєра. Математичний вираз методу:
𝑑𝑡
S(t)=П(1- 𝑛𝑡)
3) Використовуючи дані таблиці 2, проводимо наступний розрахунок частки осіб (f), що
пережили кожну з подій, за формулою:
𝒅𝒕
𝒇𝒕 =1- 𝒏𝒕
7
1
Для Події №1 𝑓𝑡1 = 1- = 0,950, до Події №2 дожило 19 осіб (nt2 = 19), а померла в даний
20
1
момент 1 особа (dt2 = 1),тобто 𝑓𝑡2 = 1-19 =0,947. Тотожні розрахунки частки виживших про-
водимо для Подій № 3-8, 10, 12-14 тому що 9, 11, 15-20 цензуровані та обчисленню не підля-
гають.
4) Для кожного моменту часу (події), коли виникла хоча б одна смерть, оцінюється віро-
гідність пережити цей момент – виживаність (таблиця 3). Такою оцінкою буде відношення
числа хворих, що пережили цей момент, до числа хворих, які спостерігались до даного моме-
нту. Тоді, згідно з правилом множення вірогідностей, вірогідність пережити деякий момент
часу для кожного хворого, що вступив в дослідження, буде дорівнювати добутку цих оцінок
від нульового до даного моменту. Такий підхід дозволяє навіть у випадку вибування пацієнта
з дослідження використовувати для статистичного аналізу раніше зібрану інформацію про
нього (у нашому прикладі смерть з причини ДТП).
Таблиця 3 – Дані виживаності

Подія Час від по- Кількість па- Померло в Частка пережи- Виживаність
№ чатку хво- цієнтів, що час t вших момент t
роби спостерігалися
до часу t
t 𝐧𝐭 𝐝𝐭 𝒅𝒕 S(t)
𝒇𝒕 =1- 𝒏𝒕
1. 0,19 20 1 0,950 0,950
2. 0,39 19 1 0,947 0,900
3. 0,47 18 1 0,944 0,850
4. 0,70 17 1 0,941 0,800
5. 0,90 16 1 0,938 0,750
6. 1,19 15 1 0,933 0,700
7. 1,25 14 1 0,929 0,650
8. 1,39 13 1 0,923 0,600
9. 2,44+ 13 ценз. ДТП - -
10. 3,14 11 1 0,909 0,545
11. 3,59+ 11 ценз. емігрував - -
12. 3,96 9 1 0,889 0,485
13. 4,11 8 1 0,875 0,424
14. 7,09 7 1 0,857 0,363
15. 7,54+ 7 ценз. живий - -
16. 8,19+ 7 ценз живий - -
17. 8,58+ 7 ценз. живий - -
18. 8,78+ 7 ценз. живий - -
19. 9,06+ 7 ценз живий - -
20. 9,87+ 7 ценз. живий - -
Отримані дані з попередніх розрахунків підставляємо у формулу Каплана-Меєра

𝑑𝑡
S(t)=П(1- 𝑛𝑡), та розраховуємо вірогідність пережити кожний з моментів часу (подію), для до-
сліджуваних осіб.
S(t1) = 𝑓𝑡1 .
Тоді як для розрахунку S(t2) необхідно перемножити 𝑓𝑡1 на 𝑓𝑡2 ;
S(t2)= 0,950×0,947=0,900;
S(t3)= 0,950×0,947×0,944=0,850…і т.д.
Для розрахунку вірогідності пережити останню в дослідженні подію необхідно перемно-
жити всі частки пацієнтів, що пережили моменти, які передували даній події:
8
S(t14) =
0,950×0,947×0,944×0,941×0,938×0,933×0,929×0,923×0,909×0,889×0,875×0,857=0,363.
Отримані результати розрахунків таблиці 3, рядки якої відповідають моментам часу, в

які відбувалась хоча б одна подія, будуть використані для побудови графіка (рис. 1). Позначки
на графіку (кружечки) відповідають моментам, коли помер хоча б один з хворих. Ці то-
чки з'єднуються лінією. Іншими позначеннями, наприклад, трикутниками познача-
ються цензуровані пацієнти (їх значення по осі ординат співпадає зі значенням попереднього
пацієнта). Отриманий графік (рис. 1) і буде кривою виживаності.
Помер Цензурований
1,0
0,9
Кумулятивна частка виживших
0,8
0,7
0,6
0,5
0,4
0,3
0,2
0,1
0,0
0 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11
Час спостереження, роки
Рисунок 1 – Виживаність пацієнтів ІІІ-ІV стадій раку нирки
Окрім того, на побудованій кривій можна визначити й медіану виживаності – це най-

менший час, для якого кумулятивна частка виживших становить менше 0,5. Для визначення
медіани виживаності необхідно подивитись, де кумулятивна частка виживших вперше знижу-
ється нижче 0,5. За даними дослідження, це припадає на 4 роки, тобто медіана виживаності
становить 4 роки. Таким чином можна зробити «песимістичний» або «оптимістичний» висно-
вки: через 4 роки помре половина пацієнтів; або половина пацієнтів житиме довше 4-ох років.
Кумулятивна частка виживших протягом всього дослідження становить 0,363 або
36,3%. Водночас існує змога визначати даний показник у різних часових проміжках. Напри-
клад, в три роки вона становить 0,6. Даний результат дозволяє трактувати, що через три роки
після встановлення діагнозу 60% пацієнтів будуть живими.
При проведенні аналізу виживаності доволі часто є важливим порівняти декілька підгруп
пацієнтів (наприклад, в залежності від методу лікування, від наявності метастазів чи від стадії
хвороби).
9
Для прикладу аналогічні розрахунки з побудовою кривих виживаності зроблено окремо

для вищенаведених пацієнтів, поділивши їх за стадією захворювання (окремо для ІІІ та для ІV
стадії) (рис. 2).
Помер Цензурований
1,0
0,9
Кумулятивна частка виживших
0,8
0,7
0,6
0,5
0,4
III стадія
IV стадія
0,3
0,2
0,1
0,0
0 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11
Час спостереження, роки
Рисунок 2 – Виживаність пацієнтів ІІІ-ої та ІV-ої стадії раку нирки (p=0,03)
Проаналізувавши отримані криві виживаності для пацієнтів із ІІІ та IV стадіями раку,

бачимо достовірну відмінність між ними, що дає можливість говорити про вплив стадійності
онкозахворювання на виживаність пацієнтів (достовірність різниці перевірено з приміненням
логрангового тесту, р=0,03).
Варто звернути увагу, що протягом періоду спостереження у хворих із ІІІ стадією РН
вижило більше половини пацієнтів, тобто крива виживаності не опустилася нижче позначки
0,5. У таких випадкам це трактується, що медіана виживаності не досягнута.
Для пацієнтів із IV стадією РН, медіана виживаності сягає часового відрізку в 1,2 роки,
що значно менше отриманої медіани виживаності загальної когорти вище аналізованих онко-
хворих.

ЗНАНЬ:
1. Охарактеризуйте в чому полягає різниця поміж «аналізом виживаності» та «леталь-
ністю» і «смертністю».
2. Дайте визначення поняттям «загальна виживаність», «виживаність без ознак захво-
рювання», «виживаність без прогресування захворювання».
3. Дайте визначення поняттям «безрецидивна виживаність», «виживаність без подій».
4. Дайте визначення поняттям «виживаність, що залежить безпосередньо від захворю-
вання», «виживаність, що залежить від причинного фактору».
5. Дайте визначення поняттю «цензурування» та перерахуйте можливі механізми
10
Тема практичного заняття: Методика проведення соціологічних досліджень в медичній практиці
МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ СОЦІОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ В МЕДИЧНІЙ

ПРАКТИЦІ
I. АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ: Соціологічний метод дослідження є одним з основних

методів вивчення суспільної думки щодо проблем, пов’язаних із здоров’ям, хворобами та
медичним обслуговуванням.
Результати соціологічних досліджень забезпечують зворотний зв’язок із пацієнтами та
дозволяють оцінити їх задоволеність наданою медичною допомогою та є показником
ефективності роботи закладів охорони здоров'я.
Водночас, за допомогою соціологічних досліджень існує змога досліджувати
формування ціннісних орієнтирів населення до здоров’я та хвороб; аналізувати вплив
поведінкових чинників ризику на здоров’я та вивчати якість життя пацієнтів.
Таким чином, соціологічні дослідження є невід'ємним елементом інформаційної бази
при прийнятті управлінських рішень в медичній сфері та складовою процесу аналізу та
покращення стану громадського здоров'я.

A) Навчальна: набуття студентами практичних навичок та вмінь щодо правил і
порядку проведення соціологічних досліджень та застосування даної методології в
практичній охороні здоров’я та науковій медичній діяльності.
Б) Виховна: формування у студентів професійної відповідальності за правильність
проведення соціологічних досліджень в медичній практиці.

Ознайомит - з теоретичним викладом навчально-методичного та наукового
(α=I)
ись: матеріалу згідно тематики практичного заняття
- основні методи збору соціологічної інформації
- основні вимоги до складання соціологічних анкет
Знати: (α=II) - шляхи перевірки коректності сформульованих запитань у самостійно
опрацьованому опитувальнику
- методологію проведення експертних оцінок
- підготувати та провести соціологічне дослідження
- визначати необхідний обсяг спостережень та його достовірність
- інтерпретувати отримані результати проведеного соціологічного
Вміти: (α=III) дослідження
- опрацювати практичні рекомендації у відповідності до отриманих
даних соціологічного дослідження
- творчо використовувати методологію соціологічних досліджень в
Вміти: (α=IV)
практичній охороні здоров’я та науковій медичній діяльності

Медична соціологія як наука, сформована на перетині двох дисциплін: медицини і
соціології та передбачає, в основному, вивчення двох напрямів: соціології системи охорони
здоров’я та соціології здоров’я.
Соціологія системи охорони здоров’я полягає у вивченні взаємовідносин у системі
«медицина – суспільство», вивчає взаємні права та обов’язки, задоволеність наданою
медичною допомогою, організаційні моделі та тенденції розвитку системи охорони здоров’я.
Соціологія здоров'я – це спеціальна гілка соціології, яка досліджує комплекс факторів,
пов'язаних із працею, побутом, відпочинком, способом життя, які сприяють зміцненню /
руйнуванню здоров'я індивіда. Дослідження повсякденних уявлень про здоров'я і хворобу на
основі методології соціологічних досліджень дає змогу краще зрозуміти поведінку людей,
1
невикористані можливості профілактики певних хвороб, а також має практичне значення для
впровадження програм щодо здорового способу життя.
Основними завданнями соціологічних досліджень здоров’я є вивчення:
▪ факторів, що впливають на здоров’я (спосіб життя, суб’єктивна оцінка стану довкілля
тощо);
▪ показників, які не облікуються в офіційних обліково-звітних формах (наприклад,
користування контрацепцією, вживання алкоголю, наркотиків, тютюнопаління тощо);
▪ взаємозв’язку здоров’я з рівнем та якістю життя;
▪ показників тих осіб, які не звертаються за медичною допомогою до закладів охорони
здоров’я.
При проведенні соціологічних досліджень можливе використання двох типів
опитувальників: авторські або власні.
Авторські – це класичні, раніше розроблені опитувальники, які мають чітку структуру і
вже неодноразово використовувалися в практиці. Натомість власні опитувальники
розробляються окремим дослідником чи групою науковців для вирішення певного завдання.
ОПИТУВАЛЬНИК SF-36
Прикладом класичного авторського опитувальника є «SF-36 Health Status Survery» (SF-
36), який широко використовується в країнах Європи та США при проведенні досліджень
якості життя.
Опитувальник SF-36 – це неспецифічний опитувальник для оцінки якості
життя пацієнта, незалежно від наявного захворювання, статевих, вікових особливостей та
специфіки того чи іншого лікування. Опитувальник відображає загальне благополуччя і
ступінь задоволеності тими сторонами життєдіяльності людини, на які впливає стан здоров'я.
Опитувальник SF-36 був розроблений на основі масштабного дослідження результатів
захворюваності (Medical Outcomes Study), проведеного в США в 80-х роках минулого
століття. Його автором є John E. Ware. При проведенні дослідження був сформований 40-
факторный опитувальник, який складався з 149 пунктів. Цей опитувальник отримав назву
149-item Functioning and well-being profile. У результаті дослідження валідності
опитувальника 149-item Functioning and well-being profile були визначені 8 факторів якості
життя, які найчастіше досліджуються та зазнають найбільших змін в популяції під впливом
захворювань та лікування. Таким чином, було припущено, що дані фактори відображають
найбільш загальні та неспецифічні параметри якості життя і опитувальник на їх основі буде
придатним для використання для широкого кола медико-соціологічних досліджень. Питання,
які стосувались цих факторів, і сформували сучасну версію SF-36. Подальші дослідження
опитувальника підтвердили його валідність.
Опитувальник SF-36 складається з 36 питань, які згруповані в 8 шкал. Показники
кожної шкали варіюють від 0 до 100, де 100 – це повне здоров'я. Всі 8 шкал формують два
показники: фізичне і душевне благополуччя (табл. 1).
Відтак, показник фізичного компоненту здоров'я (Physical health - PH) включає 4
шкали: фізична активність; роль фізичних проблем в обмеженні життєдіяльності; фізична
біль; загальне здоров'я.
Складовими показника психологічного компоненту здоров'я (Mental Health - MH) є теж
4 шкали: психічне здоров'я; роль емоційних проблем в обмеженні життєдіяльності; соціальна
активність; життєздатність. Ще одне питання – порівняння самопочуття з попереднім роком,
розглядається самостійно.
На прикладі опитувальника SF-36 слід розуміти, що усі 36 запитань є фіксованими.
Дослідник, при використанні даного опитувальника, не має права зменшувати або
збільшувати кількість запитань, чи перефразовувати їхній зміст. Також, зазвичай,
потребується згода на використання авторських опитувальників від власника чи розробника
таких анкет. Інколи ця процедура є тривалою та може бути платною, що є недоліком при
використанні авторських опитувальників.
2
Таблиця 1 – Структура опитувальника SF-36

Кількість
Шкала Характеристика
питань
Фізична активність 10 Можливість виконувати фізичні
(Physical functioning) навантаження протягом дня
Роль фізичних проблем в 4 Вплив фізичного стану на
обмеженні життєдіяльності виконання роботи чи щоденної
(Role limitations due to physical health) діяльності
Роль емоційних проблем в обмеженні 3 Вплив емоційного стану на
життєдіяльності виконання роботи чи щоденної
(Role limitations due to emotional problems) діяльності
Життєздатність 4 Відчуття припливу сил та енергії;
(Energy/fatigue) чи втоми і безсилля
Психічне здоров’я 5 Наявність змін в психоемоційній
(Emotional well-being) сфері
Соціальна активність 2 Ступінь обмеження соціальної
(Social functioning) активності
Фізична біль 2 Інтенсивність болі і її вплив на
(Pain) щоденну діяльність
Загальне здоров'я 5 Оцінка свого загального стану
(General health) здоров'я та перспектив на
майбутнє
Порівняння самопочуття з попереднім 1 Зміна стану здоров'я протягом
роком (Health change) року
Натомість для вирішення певного завдання дослідник чи група науковців можуть

розробити власні соціологічні анкети.
СОЦІОЛОГІЧНА АНКЕТА
Соціологічна анкета є одним із інструментів проведення соціологічного дослідження,
яка поєднує систему тематичних запитань, об'єднаних єдиним дослідницьким задумом і
спрямованих на з'ясування кількісно-якісних характеристик об'єкта та предмета аналізу.
До анкети висувається низка вимог, яких треба дотримуватись при її конструюванні.
Кожна анкета у своїй структурі може містити:
• комунікативні блоки анкети (звернення до респондента, преамбулу, текст, що
розкриває мету та зміст дослідження, інструкції до її заповнення, вираз вдячності тощо).
• ідентифікаційні дані (анкетні дані респондента). Їх слід розміщувати в анкеті в
залежності від проблеми, що вивчається, або на початку (після комунікативного блоку), або в
кінці (що є більш ефективним);
• питання, які розкривають суть теми дослідження;
• контактні питання, які сприяють адаптації респондента, мотивації його участі в роботі
(наприклад: «Ми знаємо Вас як відомого спеціаліста...»). Такі питання дозволяють
респонденту повірити в свою компетентність, відчути впевненість, необхідність висловити
свою думку;
• буферні питання, які пом'якшують взаємовплив окремих питань. Вони є перехідними
при зміні тем опитування, а також нейтралізують ефект випромінювання;
• заключна частина (анкета повинна закінчуватися вдячністю респонденту за участь у
проведенні опитування та / або побажання на майбутнє).
За предметним змістом запитання анкети поділяють на: запитання про факти;
запитання про знання; запитання про думку респондента; запитання про мотиви.
За характером відповідей запитання розподіляються на такі види:
• Відкриті запитання. Не містять підказок і не «нав'язують» варіант відповіді.
3
Відповідь на відкрите питання може бути дана в любій формі, без будь-яких обмежень.
Вільний вибір відповіді забезпечує повноту інформації, однак ускладнює обробку отриманої
інформації з використанням комп’ютерної техніки. Саме тому кількість відкритих питань
стараються зводити до мінімуму.
• Закриті запитання (з приведенням повного набору варіантів відповідей). Їхньою
перевагою є простота та доступність для автоматизованої обробки, хоча в певній мірі вони
обмежують опитуваного в свободі вибору своєї відповіді. Прикладом може бути (чи
задоволені Ви.....) і передбачають відповіді: «задоволений», «не дуже», «частково» і т. д.
Закриті питання, в свою чергу, в залежності від ступеня повноти готових відповідей
поділяються:
✓ дихотомічні (потребують однозначної відповіді: «так» чи «ні»)
✓ поліваріативні / запитання-меню (є декілька варіантів відповіді)
✓ шкальні (наприклад, повністю погоджуюся / частково погоджуюся / не погоджуюся)
• Напівзакриті. Містять графу, де анкетований може вписати свій варіант відповіді.
Існують наступні правила розміщення питань:
1. Питання анкети повинні бути логічно взаємопов'язані. Для цього можуть бути
використані нижче вказані підходи:
▪ правило «лійки»: питання розташовуються в порядку від простих до більш складних
запитань. В середині анкети знаходяться найбільш складні питання, в кінці – знову
найпростіші;
▪ «ефект випромінювання»: питання повинні поступово звужувати тему,
спрямовувати хід думок респондента на подальші питання.
2. Питання, що стосуються однієї теми (проблеми), необхідно розміщувати разом (одне
за одним), щоб їх порядок допомагав відповідати респонденту.
3. Питання, що потребують великих коментарів респондента, слід розміщувати ближче
до середини анкети.
4. У заключній частині анкети розміщують відносно не складні питання, мета яких –
поглибити й уточнити інформацію, яка була одержана у відповідях на попередні запитання.
5. Кількість запитань зазвичай не повинна бути більше 30. Таким чином, тривалість
опитування не перевищуватиме 30 хвилин.
На відміну від авторських анкет, самостійно розроблені опитувальники потребують
перевірки коректності сформульованих запитань. Слід переконатися чи відповіді будуть
однаковими в однакових групах респондентів; та чи буде реагувати анкета на зміни стану
здоров’я респондентів (наприклад, чи погіршаться відповіді при погіршенні самопочуття у
опитуваних). Для цього слід провести одне або декілька пілотних досліджень.
Статистичними методами для перевірки сформульованих в анкетах запитань є:
✓ Надійність опитувальника – визначає вірогідність отримати подібні результати у
різних умовах.
Фактично, для аналізу надійності необхідно провести кореляційний аналіз, порівнюючи
дані, що були отримані із використанням одного і того самого опитувальника в різних
умовах – тобто в різний час в одній групі; або в різних групах із подібною нозологією.
Прийнятною вважається надійність при отриманому коефіцієнті кореляції не менше
0,75. Надійність тесту не гарантує його валідність.
✓ Валідність опитувальника показує, чи результати дослідження відповідають
дійсному рівню явища, яке вивчається.
Для перевірки тесту на валідність необхідно порівняти його результати із результатами
певної еталонної групи. Наприклад із групою пацієнтів, що мають визначений ступінь
важкості досліджуваної нозології.
Іншим способом є порівняння результатів у різних за ступенем важкості групах
пацієнтів. Валідний опитувальник повинен мати різницю поміж відповідями у таких групах.
4
✓ Внутрішня узгодженість опитувальника та альфа Кронбаха. У випадку потреби

в пошуку зв’язку між окремими показниками чи питаннями опитувальника будується
кореляційна матриця із подальшим кореляційним аналізом.
Для того, щоб проаналізувати цілісність опитувальника в цілому та з’ясувати чи всі
його питання допомагають досягнути поставлене завдання, проводиться аналіз, метою якого
є виявити внутрішню узгодженість елементів (питань) тесту. Мірою цієї узгодженості є
альфа Кронбаха (Cronbach's α).
МЕТОДИ ЗБОРУ ІНФОРМАЦІЇ

При проведенні соціологічних досліджень в медичній практиці існують наступні
методи збору інформації:
- анкетування,
- опитування.
Анкетування є найбільш розповсюдженим методом отримання первинної
соціологічної інформації. Його перевага полягає в тому, що дозволяє швидше охопити значні
контингенти людей. Окрім того, дає можливість висловлювати свою думку незалежно від
впливу сторонньої особи, оскільки опитування проводиться анонімно.
За способом розповсюдження анкетування поділяються на:
- роздавальні – коли інтерв’юер особисто вручає анкету і чекає, поки вона
заповнюється;
- поштове – анкета за попередньою домовленістю висилається і одержується поштою;
- електронне – анкета розробляється за допомогою програмного забезпечення,
поширюється через хмарне середовище (наприклад, google-форми, анкети SurveyMonkey) та
заповнюється згідно вказаних посилань.
Опитування – спосіб отримання первинної соціологічної інформації шляхом
спеціально організованої бесіди на відповідну тему. Це цілеспрямована бесіда, яка ведеться
безпосередньо дослідником у відповідності до заздалегідь розроблених питань. Серед вимог,
які ставляться до особи, що проводить інтерв’ю, найбільш суттєвими є: компетентність;
тактовність (знання психологічних особливостей та техніки введення бесіди);
доброзичливість та уважність. Перевагою опитування є можливість отримати більш повні
відповіді на поставлені запитання.
Для одержання достовірної інформації необхідно, щоб опитуваний чи анкетований:
а) сприйняв потрібну інформацію;
б) правильно зрозумів її;
в) зміг згадати, за необхідності, події минулого;
г) обрав достеменну відповідь на поставлене запитання;
ґ) зміг адекватно висловитися.
Основними етапами здійснення соціологічних досліджень в медичній практиці є:
1. підготовчий етап – включає розробку програми опитування, складання плану та
графіка роботи, проектування анкети, її апробацію;
2. оперативний етап – сам процес анкетування;
3. підсумковий (результуючий) етап – обробка і аналіз одержаної інформації,
оформлення звіту.
Важливим елементом на підготовчому етапі є планування репрезентативної вибірки.
Репрезентативність (від фр. representer – представляти) – здатність вибіркової сукупності
відтворювати основні характеристики генеральної сукупності. Репрезентативність
досягається за рахунок правильного формування вибірки, передовсім за рахунок якісної
однорідності та достатнього числа анкетованих.
Якісна однорідність полягає в тому, що склад вибіркової сукупності має бути подібним
до складу генеральної сукупності. Цього можна досягти шляхом контролю за складом
вибірки за основними параметрами (вік, стать, місце проживання, важкість хвороби і тп.).
Алгоритм контролю доцільно розробляти на першому етап та контролювати на
5
оперативному етапі дослідження.

Щодо розрахунку необхідного числа спостережень в соціології існує доволі багато
методичних підходів. Одним із найпростіших для розрахунків та часто витребуваним є
підхід, який полягає у визначенні мінімального числа анкетованих у залежності від розміру
генеральної сукупності. При 95% довірчому інтервалі формула (1) буде наступною:
N
n= (1)
2
1 + N*(р )
де: n – необхідне число спостережень у вибірковій сукупності,
N – розмір генеральної сукупності,
р – вірогідність помилки (зазвичай приймають на рівні 0,05).
Також на підготовчому етапі соціологічних досліджень з-поміж пацієнтів слід

додатково розробляти необхідні супровідні документи:
✓ інформаційний лист для пацієнта;
✓ письмова інформована згода пацієнта на участь в дослідженні;
✓ заключення комісії з біоетики, яка забезпечує дотримання етичних та морально-
правових аспектів під час проведення дослідження.
МЕТОД ЕКСПЕРТНИХ ОЦІНОК

Метод експертних оцінок – це науковий метод, який дозволяє отримати об’єктивну
думку на основі певної сукупності індивідуальних думок експертів.
Експерт – це особа (спеціаліст), якому довірено висловити думку про якийсь
суперечливий або складний випадок.
У наш час метод експертних оцінок визнано одним із специфічних методів досліджень
у соціальній медицині.
Метод експертних оцінок доцільно використовувати в наступних випадках:
➢ існує неможливість точного передбачування наслідків прийнятого рішення,
➢ відсутність чи неповність статистичної інформації, на основі якої приймається
рішення,
➢ наявність факторів, які не піддаються контролю зі сторони особи, що приймає
рішення,
➢ наявність декількох варіантів вирішення проблеми та необхідність вибору одного із
них,
➢ неповторність та неможливість експериментальної перевірки прогнозованого
перебігу подій і результатів процесів вирішення проблеми.
Методика проведення експертної оцінки здійснюється у наступні етапи:
1. Виявлення необхідності щодо проведення експертної оцінки.
2. Складання плану і програми експертизи:
- формулювання мети та завдань експертної оцінки;
- розробка анкети (опитувальника);
- вибір способу оцінки компетентності експертів;
- формування правил проведення опитування експертів (тобто вибір методу
експертних оцінок);
- формування правил та методів обробки думок експертів.
3. Формування групи експертів та проведення власне експертної оцінки.
4. Групування та зведення матеріалів експертизи.
5. Розрахунок статистичних показників:
- визначення відносних величин,
- розрахунок групових оцінок з врахуванням шкали ваги експертів,
- визначення достовірності різниці поміж отриманими відносними чи середніми
6
величинами (з використанням непараметричних методів Манна-Уітні,

Колмогорова-Смирнова, Ван-дер-Вардена),
- дослідження взаємозалежності поміж висновками експертів (за допомогою
методів рангової кореляції Спірмена чи Кенделла),
- обчислення коефіцієнта детермінації (вказує на частку впливу певного фактора
при дії декількох на результат),
- проведення рангування (при наявності масиву кількісних та напівкількісних
даних).
6. Визначення ступеня однодумності експертів за допомогою розрахунку:
- коефіцієнта варіації (вказує на однорідність сукупності)
- показника асиметрії
- показника ексцесу (гостровершинності)
- коефіцієнта осциляції (відображає відносне коливання значень)
7. Впровадження в практику зроблених висновків.
На етапі опрацювання програми експертної оцінки слід визначити які саме фахівці
будуть опитаними, що здійснюється за допомогою одного зі способів щодо оцінки
компетентності експертів. Існують два способи оцінки компетентності: об'єктивний та
суб'єктивний (рис.1).
Способи оцінки компетентності експертів
об’єктивний суб’єктивний
документальний метод самооцінювання
експериментальний метод взаємооцінювання
Рисунок 1 - Основні способи оцінки компетентності експертів
Документальний метод передбачає підбір експертів, виходячи з їх професійних

характеристик. Експерти повинні мати науковий ступінь та звання, належний стаж роботи за
спеціальністю та атестаційну категорію.
Експериментальний метод передбачає проведення перевірки ефективності експерта в
минулому. При цьому здійснюється розрахунок надійності та точності оцінок експертів на
основі їхньої попередньої діяльності.
Суб’єктивний спосіб розрахунку компетентності експерта полягає у поєднанні само-
та взаємооцінювання.
Взаємооцінювання або голосування передбачає аналіз характеристик, які були дані
певному спеціалісту його колегами.
Процедура самооцінювання полягає в тому, що експерт сам визначає вагу своєї оцінки
по певному питанню (як правило використовується 10-бальна шкала: від 0 – повністю
некомпетентний до 10 – максимально компетентний). Водночас експертам пропонується
оцінити ступінь впливу різних джерел інформації на їх думку. Так, спеціалістам
пропонується висловити свою думку щодо впливу на них таких джерел інформації як
“проведений теоретичний аналіз”, “практичний досвід”, “узагальнення праць вітчизняних
авторів”, “узагальнення праць закордонних авторів”, “особистий досвід з станом справ за
кордоном”, “інтуїція”.
Після вирішення всіх організаційних питань доцільно приступати до проведення власне
експертної оцінки. У залежності від поставлених цілей та можливостей організаторів можна
проводити експертну оцінку одним із наступних методів проведення (рис .2).
7
Методи проведення експертних оцінок
індивідуальний груповий
інтерв’ювання метод Дельфі
аналітичний спосіб метод “мозкової атаки”
Рисунок 2 - Основні методи проведення експертних оцінок
Суть індивідуального методу полягає в тому, що кожний експерт дає свою оцінку
незалежно від інших, а потім ці оцінки за допомогою статистичних методів об’єднують у
загальну. Основними способами проведення індивідуальної експертної оцінки є:
➢ інтерв’ювання (опитування на різні типи питань, приклади яких були описані вище.
Вважається, що найбільш точні та обдумані відповіді експерт дає після 30-секундного
обмірковування на поставлене запитання);
➢ аналітичний спосіб (це доволі тривала робота для експертів, у результаті якої він
повинен підготувати доповідну записку та надати детальний аналіз. Власне проведення
цього методу потребує від експерта проведення розбивки об’єкта аналізу на складові
елементи, визначення стану та можливого впливу їх на результат. Даний метод доволі
широко використовується на рівні ВООЗ).
Груповий метод – полягає в спільній роботі експертів та подання узагальненої оцінки
від цілої робочої групи. При проведенні цього методу використовуються наступні метод
Дельфі та метод «мозкової атаки».
➢ Метод Дельфі (походить від міста Дельфі та дельфійських мудреців), який
базований на тому, що на основі індивідуальних опитувань та спеціальної методології
дозволяється уникнути групового впливу, який доволі часто виникає при роботі груп
експертів. Техніка проведення даної експертної оцінки полягає в тому, що спочатку всім
експертам шляхом анонімного опитування ставиться певне запитання, відповідь на яке
потрібно дати письмово в балах. Вважається, що завдяки письмовому опитуванню
зменшується вплив таких факторів як навіювання та схиляння до думки більшості.
Опитування проводиться декількома етапами, при цьому встановлюється зворотній зв’язок у
вигляді повідомлення обробленої інформації про співпадіння точок зору на попередніх
етапах опитування. Наприклад, після чергового етапу проводиться обробка інформації,
отриманої від експертів. При цьому показником групової думки вважається медіана, а
показником узгодженості думок – діапазони квартилей (процентилей). Тобто визначається
частка (це може бути 10 чи 15%) експертів, котрі дали найбільш високий та найнижчий бал.
Після цього цим експертам повідомляють про те, що їх відповідь знаходиться не в
серединній зоні, та пропонують обґрунтувати причини розбіжності в поглядах та надається
змога ще раз поставити бал на поставлене запитання (при цьому не деталізується, хто з
експертів попав чи не попав в серединну зону – цим самим виключається можливість впливу
“авторитетних експертів” на загальну думку). Дана процедура дає змогу спеціалістам у
випадку необхідності змінити свою думку, приймаючи до уваги обставини, які вони могли
упустити в першому етапі. Після повторного збору даних від експертів, котрі попали в
крайні процентильні зони проводиться повторний підрахунок аналогічних статистичних
показників і процедура повторюється ще раз. В ідеалі процес за методом Дельфі повинен
повторитись як мінімум в 4 етапи, після чого медіана 4 етапу приймається як кінцева
узагальнена оцінка на поставлене запитання.
➢ Метод “мозкової атаки”. Даний метод полягає в тому, що формулюється певна
проблема, яка в подальшому обговорюється групою експертів. При цьому жодна із
8
запропонованих ідей не критикується, а навпаки одобрюється. Використання даного методу

дозволяє підвищувати продуктивність експертів: вважається, що “добрих” ідей виникає
більше в тих випадках, коли намагаються аналізувати тільки “добрі”.
При плануванні експертної оцінки доцільним є визначення тих правил та методів
обробки думок експертів, які будуть використовуватись при аналізі результатів. Дана
процедура є вкрай важливою на етапі планування, оскільки нехтування нею може призвести
до неможливості подальшого якісного аналізу отриманих результатів.
Після проведення власне експертної оцінки, здійснюється групування та зведення
матеріалів експертизи, що відповідає аналогічним вимогам щодо проведення статистичного
чи соціологічного дослідження.
При проведенні аналізу отриманих результатів аналітикам слід дати відповідь на два
основних запитання:
1. Яку ж думку чи позицію висловили експерти?
2. Чи можна дану думку вважати достовірною та прийняти її за основу при прийнятті
управлінського рішення?
Після отриманих результатів обов’язковим елементом є розрахунок достовірності
отриманої експертної думки. Для цього визначається ступінь однодумності експертів за
допомогою:
 середнього квадратичного відхилення
 коефіцієнту варіації (С), який вираховується за формулою (2)
σ * 100 % (2)
С=
М
де: σ – середнє квадратичне відхилення,
М – середнє арифметичне значення.
Якщо коефіцієнт варіації є більше 30%, то це вказує на неправильний підбір експертної

групи, високої неоднорідності її по ступеню компетенції щодо даного запитання та
неможливості вважати отриманий результат значимим.

ЗНАНЬ
1) Визначте місце соціологічних досліджень у медичній практиці та їх практичну
значимість.
2) Охарактеризуйте опитувальник SF-36 та сферу його застосування.
3) З яких структурних елементів складається опитувальник SF-36?
4) Розкрийте методичні рекомендації до складання соціологічних анкет.
5) Опишіть основні вимоги до проведення анкетування.
6) Наведіть класифікацію запитань, що використовують в анкетах, та проаналізуйте їх.
7) Охарактеризуйте вимоги під час проведення опитування.
8) Які існують правила розміщення питань в анкеті?
9) Розтлумачте суть таких характеристик опитувальника як «надійність», «валідність»,
«внутрішня узгодженість».
10) Обґрунтуйте застосування методу експертних оцінок при проведенні соціологічних
досліджень в медичній практиці.
11) Перерахуйте етапність проведення методу експертних оцінок.
12) Які існують способи оцінки компетентності експертів?
13) Розкрийте суть індивідуального методу проведення експертних оцінок.
14) Охарактеризуйте груповий метод проведення експертних оцінок.
15) Як визначається ступінь однодумності експертів при використанні методу
експертних оцінок?
9
Тема практичного заняття: Фактори ризику
ФАКТОРИ РИЗИКУ
І. АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ. Ефективність управління станом громадського здоров'я

залежить від вміння впливати на фактори ризику щодо виникнення хвороб. Тому однією з
головних задач клінічної епідеміології є встановлення та вивчення факторів ризику основних
неепідемічних захворювань. Знання про фактори ризику допомагають визначити підходи до
вирішення основного клінічного завдання – профілактики захворювань.

А) НАВЧАЛЬНА: Набуття студентами практичних навиків та вмінь щодо визначення
факторів ризику та причин захворювань основних неепідемічних захворювань та примінення
даної методології в практичній охороні здоров’я та науковій діяльності.
Б) ВИХОВНА: Формування у студентів професійної відповідальності за правильне та

своєчасне встановлення факторів ризику та причин захворювань основних неепідемічних
захворювань.
III. НАВЧАЛЬНО-ЦІЛЬОВІ ЗАВДАННЯ:

Студенти повинні:
A) ЗНАТИ:
– Поняття “фактор ризику”.
– Значимість чинників ризику у виникненні захворювань.
– Практичне застосування абсолютного та відносного ризиків.
– Внесок факторів ризику в систему профілактики захворювань.
B) ВМІТИ:
– Передбачати наявність причинно-наслідкового зв'язку поміж ознаками.
– Збирати інформацію про фактори ризику.
– Проводити розрахунок абсолютного та відносного ризиків.
ІV. МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ ЩОДО АКТИВІЗАЦІЇ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ

У ПРОЦЕСІ САМОСТІЙНОЇ ПОЗААУДИТОРНОЇ ПІДГОТОВКИ ТЕМИ
ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ
Фактор (лат. factor – той, що робить, від facio – роблю) – умова, рушійна сила, причина
будь-якого процесу, істотна обставина в якомусь процесі, явищі.
Ризик – усвідомлена можливість небезпеки. Ризик – це вірогідність того, що у осіб, які
піддавалися впливу певного фактору може виникнути захворювання або вони помруть. Ризик
розраховується як відношення кількості осіб у яких розвинулося захворювання до загальної
кількості осіб, що знаходяться під впливом певного фактору. Ризик використовують з метою
прогнозування подій, виявлення причини події, у визначенні діагностичних критеріїв та їх
надійності при оцінці лікування та профілактики.
Фактор ризику (risk factor) — це особливість організму або зовнішня дія, які самі по собі
не є причиною захворювання, але окремо чи в комбінації один з одним збільшують
ймовірність ризику виникнення окремих захворювань або іншого несприятливого результату.
Фактором ризику хвороби чи смерті є додатковий несприятливий вплив на організм,
який підвищує ймовірність виникнення захворювання чи смерті. Ці фактори досить численні,
умовно їх можна поділити на ендогенні- (дія починається безпосередньо в середині організму)
та екзогенні (вплив на організм відбувається ззовні). Водночас всі фактори можна поділити на
керовані (спосіб життя, стан забруднення довкілля) та некеровані (вік, стать).
Для кращого розуміння даної теми буде розглянуто її практичне застосування на
прикладі. Після проведення рандомізованого наукового дослідження з-поміж 200 тисяч жінок
різних вікових груп на предмет виявлення раку молочної залози було отримано наступні
результати: у жінок старше 60 років рак молочної залози було виявлено у 98 випадках з 98445
1
обстежених, тоді як у жінок молодших 60 років дану хворобу діагностували у 55 випадках з
101 500 жінок. Відтак, за результатами даного дослідження варто з’ясувати чи зростає з віком
у жінок ризик захворіти на рак молочної залози.
Першим кроком є побудова таблиці 2х2 згідно міжнародному дизайну форми
проведення епідеміологічних досліджень. На основі цієї таблиці здійснюється розрахунок всіх
основних показників. Загальна схема таблиці 2х2 має наступний вигляд:
Наявний результат Відсутній результат Разом

Чинник присутній А В A+B
Чинник відсутній С D C+D
Всього A+C B+D N=A+B+C+D
Використовуючи даний макет, можна підставити в нього результати нашого дослідження:

Наявний рак Відсутній рак
Разом
молочної залози молочної залози
Жінки старше 60 років 98 98 347 98 445
Жінки до 60 років 55 101 500 101 555
Всього 153 199 847 200 000
Варто зазначити, що графа “Відсутній результат” заповнюється як різниця між всіма

пацієнтами та особами у яких наступив результат. У таблицю вносяться тільки абсолютні дані,
у жодному випадку туди не заносяться відносні чи інші похідні величини.
Наступним кроком є розрахунок необхідних статистичних показників на базі
побудованої таблиці.
Абсолютний ризик (R) відображає вірогідність результату (захворювання, смерті і т.п.)
у групах експонованих по даному чиннику та неекспонованих осіб.
Експонований - це особа, що має даний чинник ризику (буквально - мав контакт).
Абсолютний ризик (R) розраховується за формулою:
A
R=
A+B
У нашому випадку для групи експонованих абсолютний ризик (Rе) становитиме:
98
Rе = * 1000 %0 =1,00 %0
98445
Відповідно для групи неекспонованих абсолютний ризик (Rне) буде:
55
Rне = * 1000 %0 =0,54 %0
101555
Абсолютний ризик може вимірюватись у процентах (%), проміле (%0) чи міліпроміле
(%00).
Отриманий результат можна трактувати наступним чином: у віці понад 60 років 1%0
жінок (тобто, одна жінка з тисячі) має ризик захворіти на рак молочної залози.
Атрибутивний ризик (додатковий, безпосередній ризик) використовується для
вимірювання абсолютної величини захворюваності. Атрибутивний ризик (AR )(англ.
attributable risk, AR) – рівень хвороби або іншого патологічного стану, який можна пов’язати
з дією чинника. Розраховується як арифметична різниця між рівнями захворюваності серед
осіб, які підлягали та не підлягали впливу шкідливого чинника.
Він показує на додаткове число випадків захворювань або їх смертей, обумовлене
впливом факторів ризику й підтверджує, що є фактичні шанси виникнення якоїсь події
протягом заданого періоду часу (ймовірність хвороби, смерті); дає можливість виявити, до
якого абсолютного підвищення захворюваності (смертності, інвалідності) приведе вплив
фактору ризику. На відміну від відносного ризику, який вимірює силу патогенного впливу,
атрибутивний ризик вимірює його наслідки, які можна виразити кількістю осіб що захворіли
за одиницю часу на одиницю чисельності населення.
АR = Rе - Rне
2
У нашому випадку
АR = 1,00 %0 - 0,54 %0 = 0,46%0

Ризик захворіти на рак молочної залози у віці понад 60 років зростає на 0,46%0 жінок з
тисячі.
Відносний ризик (Relative Risk = RR) – відношення захворюваності серед осіб, що

піддавалися та не піддавалися дії чинників ризику. Відносний ризик не несе інформації про
величину абсолютного ризику. Навіть при високих значеннях відносного ризику абсолютний
ризик може бути зовсім невеликим, якщо захворювання рідкісне. Відносний ризик, досить
наочний і найбільше простий показник, що характеризує ступінь ризику виникнення
Відносний ризик (RR) розраховується як співвідношення абсолютних ризиків у групах
експонованих та неекспонованих осіб:
Rе A/(A+B) * 1000 %0
RR = =
Rне C/(C+D) * 1000 %0
У нашому випадку
1,00 %0
RR = = 1,84
0,54 %0
Відносний ризик виражається у коефіцієнті ризику або у відсотках. У нашому випадку,

вік жінок більше 60 років збільшує вірогідність розвитку раку молочної залози на 84%.
Тобто відносний ризик показує силу зв'язку між чинником і захворюванням: якщо
відносний ризик більше 1, то виникнення хвороби може бути пов'язано з дією даного чинника.
Чим більше значення RR, тим важливіша етіологічна роль чинника. Якщо RR дорівнює 1, то
чинник не впливає на результат, а RR менше 1 означає превентивну дію чинника, що
вивчається. Відносний ризик вказує на те, наскільки може знизитися ризик розвитку хвороби,
якщо пацієнт вживає ті чи інші заходи (наприклад, прийом препаратів) в порівнянні з тим,
якби він не приймав ніяких препаратів.
Якщо заходи, що вживаються, знижують показник ризику вдвічі, то коефіцієнт ризику
становитиме 0,5. Проте, якщо внаслідок певних дій (наприклад тютюнопаління) ризик
підвищується з 1,0 до 1,68, то це означає підвищення ризику розвитку захворювання на 68%.
Якщо ж коефіцієнт ризику зростає до 3,0, то це означає підвищення ризику до 300 % або в 3
рази.
Відносний і атрибутивний ризики дозволяють порівнювати між собою ймовірність
захворювання в групах населення з наявністю або відсутністю факторів ризику.
При когортному дослідженні також є можливість розрахувати популяційний додатковий
ризик, який є добутком атрибутивного (додаткового) ризику та поширеності чинника в
конкретній популяції. Цей показник дає уявлення про додаткову захворюваність у загальній
популяції.
Зміна абсолютного ризику – абсолютна арифметична різниця в частоті несприятливих
результатів між досліджуваною та контрольною групами.
У практичній діяльності є майже неможливо дослідити дію всіх потенційних факторів
ризику на вірогідність виникнення певного захворювання. Основною причиною цього є
складність підбору таких досліджуваних груп, які були б репрезентативними за всіма
досліджуваними факторами ризику. Водночас на практиці виникає потреба вирахувати
індивідуальний ризик виникнення захворювання при одночасній дії декількох факторів
ризику. У таких випадках слід використовувати результати декількох досліджень щодо дії
окремих факторів ризику на організм людини. При цьому може відбуватися як зростання, так
і зменшення абсолютного ризику.
Для прикладу, як ми вже з’ясували, ризик виникнення раку молочної залози є у кожної
жінки і у віці до 60 років становить 0,54 %0. Водночас із інших наукових джерел відомо, що
3
куріння збільшує ризик розвитку раку молочної залози на третину (тобто це є відносний
ризик, отриманий при іншому дослідженні, який становить RR=1,33). Відповідно для того,
щоб визначити який абсолютний ризик виникнення захворювання у жінок до 60 років, які
курять, необхідно виконати наступні дії:
1. визначити скільки в абсолютному вимірі становить третина (33%) від 0,54 %0
33
0,54%0 * =0,18 %0
100
2. додати отримане значення до вихідного абсолютного ризику:
0,54 %0 + 0,18 %0 = 0,72 %0.
Таким чином можна стверджувати, що у жінок до 60 років, які курять, абсолютний ризик
виникнення раку молочної залози становить 0,72%0 .
Важливим є розрахунок абсолютного ризику при планування профілактичних дій.

Наприклад, відомо що ризик рецидиву раку молочної залози у жінок, що раніше перенесли це
захворювання і яким було зроблено лампектомію (часткове видалення молочної залози)
становить 30%. При цьому за даними інших досліджень встановлено, що якщо після операції
пацієнтка перенесла курс променевої терапії, то ризик рецидиву раку знижується на 67%
(тобто відносний ризик RR = 0,33). Для розрахунку абсолютного ризику рецидиву раку
молочної залози у пацієнток, яким було зроблено лампектомію та проведено курс променевої
терапії слід виконати аналогічні дії:
1. визначити скільки в абсолютному вимірі становить 67% від 30 %
67
30% * =20,1%
100
2. відняти отримане значення від вихідного абсолютного ризику:
30% - 20,1% = 9,9%
Таким чином можна стверджувати, що у пацієнток яким було зроблено лампектомію та
проведено курс променевої терапії, абсолютний ризик рецидиву раку молочної залози
становить 9,9% .
Проте, доволі часто виникає запитання як ще можна після лампектомії та променевої
терапії зменшити ті, що залишилися 9,9% ризику. Із наукових даних відомо, що гормональна
терапія, яка триває 5 років, може зменшити ризик рецидиву раку ще на 50%. Тобто прийом
гормональних препаратів може понизити відносний ризик рецидиву раку в тій же самій
молочній залозі ще на 50 %. Для того, щоб з'ясувати наскільки змінює гормональна терапія
абсолютний ризик у пацієнток яким було зроблено лампектомію та проведено курс променевої
терапії слід виконати аналогічні дії:
1. визначити скільки в абсолютному вимірі становить 50% від 9,9 %
50
9,9% * = 4,95 %
100
2. відняти отримане значення від вихідного абсолютного ризику:
9,9% - 4,95% = 4,95 % ≈ 5%
Отже, курс променевої терапії та гормональна терапія протягом 5 років знижує ризик
рецидиву раку молочної залози з 30% до 5%. Знання того, як і наскільки змінюється ризик
розвитку захворювання та його рецидиву при зміні способу життя дуже важливо для
ухвалення оптимального рішення.
Дані дослідження «випадок-контроль», де проводиться зіставлення інформації про
наявність дії досліджуваного фактору ризику серед хворих і не хворих осіб на певне
захворювання, оцінку ризику виникнення захворювання розраховують як показник
відношення шансів.
Шанс (odds) – відношення вірогідності того, що подія відбудеться, до вірогідності того,
що подія не відбудеться. Шанси і вірогідність містять одну і ту ж інформацію, але по-різному
виражають її. Якщо вірогідність того, що подія відбудеться, позначити p, то шанси цієї події
будуть рівні p/(1 – p). Наприклад, якщо вірогідність одужання складає 0,3, то шанси видужати
4
рівні 0,3/(1 – 0,3) = 0,43.
Відношення шансів (odds ratio ОR) – відношення шансів події в одній групі до шансів
події в іншій групі, або відношення шансів того, що подія відбудеться, до шансів того, що
подія не відбудеться. Це один з основних способів описати в кількісному вираженні то,
наскільки відсутність або наявність певного результату пов'язано з присутністю чи
відсутністю певного фактору в конкретної статистичної групі. Відношення шансів дозволяє
оцінити зв'язок між певним результатом і фактором ризику. А також дозволяє порівняти групи
досліджуваних за частотою виявлення певного фактору ризику. Відношення шансів
використовується для представлення результатів мета-аналізів і досліджень випадок-контроль
та розраховується за формулою:
A/B
ОR =
C/D
У нашому прикладі щодо впливу віку на рак молочної залози відношення шансів
становитиме:
98 / 98347
ОR = = 1,84
55 / 101500
Так для прикладу, шанс випадання "решки" при підкиданні монети складає 50%: 50%,
або 1. При зростанні вірогідності від 50 до 100% шанс зростає від 1 до безкінечності. Значення
ОR від 0 до 1 відповідають зниженню ризику, більше 1 – його збільшенню. ОR, що дорівнює
1 означає відсутність ефекту досліджуваного фактору ризику. Якщо захворювання дуже
рідкісне, то відношення шансів приблизно дорівнює відносному ризику.
Відношення шансів дозволяє:
• кількісно оцінити наявність зв’язку між захворюваністю і фактором ризику;
• порівняти досліджувані групи за частотою виявлення визначеного фактору ризику.
Відношення шансів використовують, коли:
• Результативні і факторні показники повинні бути виміряні в номінальній шкалі.
Наприклад, результативна ознака - наявність або відсутність вродженої вади розвитку у плода,
досліджуваний фактор - куріння матері (курить або не курить).
• Даний метод дозволяє проводити аналіз тільки в таблиці (2 х 2), коли і фактор, і
результат є бінарними змінними, тобто мають тільки два можливих значення (наприклад, стать
- чоловіча або жіноча, артеріальна гіпертонія - наявність або відсутність, результат
захворювання - з поліпшенням або без поліпшення ...).
• Групи, що підлягають співставленню повинні бути незалежними, показник відношення
шансів не підходить для порівняння спостережень «до» та «після», тому при когортних
дослідженнях його не використовують, а тільки при дослідженнях «випадок-контроль».
Відношення шансів - це значення дробу, в чисельнику якого, знаходяться шанси певної
події для першої групи, а в знаменнику шанси той же події для другої групи. Шансом є
ставлення числа досліджуваних, що мають певний результат або фактор, до числа
досліджуваних, у яких цей показник відсутній.
V МАТЕРІАЛИ МЕТОДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЩОДО ФОРМУВАННЯ

ПРАКТИЧНИХ НАВИЧОК ТА ВМІНЬ ЗА ТЕМОЮ ЗАНЯТТЯ
А) КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ НАБУТИХ ТЕОРЕТИЧНИХ

ЗНАНЬ
1. Що таке фактор ризику?
2. Ендогенні та екзогенні фактори ризику. Наведіть на прикладі щодо розвитку гіпертонічної
хвороби.
3. Керовані та некеровані фактори ризику. Наведіть на прикладі щодо розвитку цукрового
діабету.
4. Дайте визначення поняттю “абсолютний ризик” та наведіть методику його
розрахунку.
5
Тема практичного заняття: Кореляційний аналіз (лінійна, рангова кореляції, регресія)
КОРЕЛЯЦІЙНИЙ АНАЛІЗ (ЛІНІЙНА, РАНГОВА КОРЕЛЯЦІЇ, РЕГРЕСІЯ)
І АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ: Одним з найбільш загальних законів об'єктивного світу є

закон зв'язку і залежності поміж явищами суспільного життя. Ці явища найбільш складні,
оскільки вони формуються під дією багаточисельних, різноманітних і взаємозв'язаних
факторів.
Усі явища суспільного життя існують не ізольовано, вони органічно зв'язані між собою,
залежать одні від одних, обумовлюють одні одних і знаходяться в постійному русі і розвитку.
Розкриваючи взаємозв'язки і взаємозалежності між явищами можна пізнати їх суть і закони
розвитку. Тому вивчення взаємозв'язків є основним завданням всякого статистичного аналізу.
Не виняток у цьому становить і стан здоров’я людини чи громади. Тому у системі
охорони здоров’я чи медичної допомоги населення важлива роль приділяється розумінню
лікарем змісту, ролі та значимості негативного впливу низки факторів на організм людини, та
її здоров'я в цілому.
Власне, на до дипломному етапі навчання майбутній лікар повинен оволодіти
практичними навичками необхідними для його подальшої повсякденної професійної
діяльності та вміннями, які дозволять йому встановлювати негативний вплив тих чи інших
чинників на організм та здоров'я людини, опрацьовувати та проводити заходи щодо
попередження як виникнення так і розвитку захворювання чи його ускладнень.
Все це разом робить дану тему практичного заняття своєчасною та актуальною у
власному змісті, оскільки статистичні уявлення про види взаємозв’язків поміж явищами та
процесами є найважливішою складовою інтелектуального багажу сучасної лікаря.

А) Навчальна: Набуття практичних навичок та вмінь з основ кореляційного зв’язку з
метою встановлення впливу поміж досліджуваних параметрів статистичних сукупностей.
майбутніх лікарів у процесі виявлення кореляційного зв'язку як основи будь-якого
статистичного аналізу.

з теоретичним викладом навчально-методичного та наукового

Ознайомитися (α=I)
▪ теоретичні основи видів взаємозв’язків поміж явищами та
процесами;
▪ сутність функціонального зв'язку поміж ознаками;
▪ зміст кореляційного зв'язку поміж ознаками;
▪ способи представлення та форми вираження кореляційного
Знати (α=II) зв'язку;
▪ методичні вимоги до використання коефіцієнта кореляції;
▪ методи визначення коефіцієнта кореляції і формули його
розрахунку;
▪ зміст регресійного зв'язку поміж ознаками
• розрахувати лінійний коефіцієнт кореляції Пірсона;
• обрахувати ранговий коефіцієнт кореляції (метод Спірмена);
• користуватися методами спрощеного способу оцінювання
Вміти (α=III)
коефіцієнта кореляції;
• розрахувати коефіцієнт регресії;
• інтерпретувати отримані дані коефіцієнтів кореляції та регресії;
1
➢ творчо приміняти набутті практичні навики та вміння щодо

розрахунків коефіцієнтів взаємозалежності у питаннях охорони
Вміти (α=IV) здоров’я та організації медичної допомоги населенню в процесі
аналізу практичної діяльності лікаря та медичного закладу /
органу управління.
ВИДИ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКІВ ПОМІЖ ЯВИЩАМИ ТА ПРОЦЕСАМИ

Усі явища суспільного життя існують не ізольовано, а у нерозривному взаємозв'язку,
тобто залежать одне від одного, тому вивчення будь-якого явища буде неповним, якщо не
досліджені його зв'язки з іншими явищами i процесами.
Статистичні закономірності взаємозв’язків поміж ознаками в біостатистиці є причинно-
наслідковими, що, в кінцевому результаті, дає змогу лікареві, в кожному реальному випадку,
при умові наявності в нього знань та практичних вмінь з даного питання, констатувати факт
можливого негативного впливу ознаки / ознак на стан здоров’я пацієнта / когорти осіб та її /
їх прояву у вигляді виникнення / розвитку конкретної патології і опрацювання низки
профілактичних заходів, щодо мінімізації подальшого даного впливу на здоров’я людини.
Власне, виникнення певного наслідку в стані здоров’я людини спонукають причини та
умови, які називають факторами. Наприклад, надмірне споживання Na+- вмісних продуктів
від дев’яти до 11 грам і > на добу у процесі харчування людини у віці 51-65 років має прямий
кореляційний зв’язок (rх/у=+0,9) з захворюваністю на ГІМ [І.21], що доцільно оцінювати як
фактор ризику у ймовірному виникненні / розвитку даної патології у мешканців Львівщини.
Оскільки лікарем повинен бути виявлений вплив окремих ознак / факторів на явище /
стан здоров’я людини чи групи осіб, що вивчається, тому розрізняють факторні і
результативні ознаки.
Відповідно, ознака, яка характеризує причину або умову явища, називається
факторною, оскільки саме факторні ознаки прямо або побічно впливають на результативні
ознаки, що веде до зміни.
Факторні ознаки, як правило, визначають розмір тієї чи іншої ознаки, через що, вони
повинні мати кількісний / цифровий вираз.
Із зміною величини факторної ознаки відбувається відповідне зростання або зниження
числових значень результативної ознаки (наприклад: із збільшенням віку дитини збільшується
її зріст (вік - факторна ознака, ріст дитини - результативна ознака); примінення певної
разової та добової дози антибіотика, підібраного згідно результатів посіву мокротиння на
флору і чутливість до антибіотиків, при лікуванні пневмонії у конкретного пацієнта призвело
до видужання (певна разова та добова дози антибіотика - факторна ознака, видужання
пацієнта від пневмонії - результативна ознака) тощо.)
Результативною називається ознака, яка змінюється під впливом факторної ознаки
(наприклад: захворювання: діагноз; результат лікування: одужання, поліпшення; погіршення;
без змін; помер(ла); переведений до іншого закладу охорони здоров’я, здоровий(а); маса тіла,
зріст, рівень білка, холестерину, гемоглобіну крові тощо).
Одна і та сама ознака у одних взаємозв'язках може бути факторною, в інших –
результативною (наприклад: примінення антибактеріальної терапії при інфекціях сечових
шляхів - факторна ознака, а одужання від інфекції сечових шляхів – результативна ознака;
одужання від інфекції сечових шляхів – факторна ознака, а вартість даної медичної послуги
при лікуванні інфекції сечових шляхів - результативна ознака).
При аналізі результатів суспільних та медико-соціальних досліджень часто виникає
необхідність визначення достовірності отриманих статистичних даних, чому, власне, і сприяє
наявність зв’язків поміж ознаками, які і обумовлюються відповідно двома типами
закономірностей: динамічної і статистичної.
У зв’язку з цим, величини, що характеризують різні властивості медико-соціальних явищ
2
і процесів та об'єктів, можуть бути незалежними або взаємопов’язаними та розподіляються на

два види прояву кількісних взаємозв'язків між ознаками (явищами, факторами):
функціональні (детерміновані або повні) і стохастичні (ймовірності або кореляційні)
зв’язки.
ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ ЗВ'ЯЗОК ПОМІЖ ОЗНАКАМИ
Функціональним (детермінованим) називається такий зв'язок поміж ознаками, при

якому одному значенню факторної ознаки (х) відповідає одне строго визначене
(детерміноване) значення результативної ознаки (y). Ці зв’язки завжди є повними, тобто
значення результативної ознаки на 100% залежить від факторної. Наприклад, тарифний
денний заробіток (y) при фіксованій годинній тарифній ставці залежить від кількості
відпрацьованих годин (х).
Такий взаємозв’язок, де проявляється динамічні закономірності, характерна жорстка,
механічна причинність, що може бути виражена у вигляді рівняння чіткої залежності і т.д.
притаманний фізичним, хімічним явищам, а також спостерігаються в математиці, астрономії
та інших науках (наприклад: із збільшенням радіуса кола на 1 см його довжина збільшується
на 6,28 см, на 2 см - на 12,56 см і т. д.)
Не виняток у цьому становить наявність різних вимірювальних приладів, дія яких
заснована на функціональній залежності (наприклад, висота ртутного стовпчика дає
однозначну відповідь про температуру тощо).
Функціональний зв'язок виявляється як у статистичній сукупності в цілому, так і в
кожній її одиниці абсолютно точно і виражається за допомогою відповідних аналітичних
формул.
Характерною ознакою функціональних зв'язків є те, що у кожному окремому разі вже є
відомий певний перелік чинників, визначальних значень результативної ознаки, і навіть
точний механізм їхнього впливу.
КОРЕЛЯЦІЙНИЙ ЗВ'ЯЗОК МІЖ ОЗНАКАМИ
На відміну від функціональних, стохастичні зв'язки неоднозначні. При стохастичному

(від грец. στόχος [стохос] — припущення, здогад, випадковість) зв’язку одному значенню
факторної ознаки (х) може відповідати декілька значень результативної ознаки (y). Важливою
особливістю цих зв’язків є те, що вони мають риси статистичної закономірності та
проявляються у масі спостережень, при достатньо великій чисельності сукупності. Названі
зв’язки є неповними, тому що завжди існують невраховані фактори, отже значення «y»
залежить від значень «х» менше, ніж на 100%.
Часто стається так, що визначеному значенню однієї величини відповідає цілий
комплекс значень іншої, що представляє собою ряд розподілу. При цьому, при зміні даної
величини змінюється ряд розподілу і його середнє арифметичне і в таких випадках говорять
про кореляційну залежність, яка відображає тенденцію зростання (позитивна кореляція) або
спадання (негативна кореляція) однієї змінної величини при зростанні іншої.
Кореляція (від лат. correlatio - співвідношення, відповідність) - це взаємозв'язок
(статистична залежність між випадковими величинами, що носить імовірнісний характер)
поміж ознаками та виявляється при масовому спостереженні зміни середньої величини однієї
ознаки залежно від значення іншої.
Розділ біостатистичної науки, що займається дослідженням причинних зв'язків між
соціально-гігієнічними, медико-біологічними та клінічними явищами і процесами, що мають
кількісне вираження, - називається кореляційно-регресійним аналізом.
По суті є два окремих напрямки встановлення поміж ознаками взаємозв’язку -
кореляційний і регресійний. Однак, з причини того, що на практиці ці взаємозв’язки
(кореляційний і регресійний) застосовуються найчастіше комплексно (виходячи з результатів
3
кореляційного аналізу проводять регресійний), їх об'єднують в один вид.

Отже, кореляційний зв'язок - це вид прояву кількісного зв'язку поміж ознаками, коли
значенню однієї ознаки відповідає декілька значень іншої взаємопов'язаної з ним ознаки
Класичним прикладом такого роду залежності є зв'язок між зростом і масою, коли певному
значенню зросту може відповідати декілька значень маси.
Ознаки, що пов'язані поміж собою кореляційним зв'язком, називають корельованими.
Практичне значення встановленого кореляційного зв'язку полягає у тому, що
встановлений кореляційний зв’язок дає змогу:
✓ виявити форму, силу та напрямки впливу одних факторів на інші;
✓ виміряти ступінь впливу факторних ознак на результативні;
✓ встановити єдину міру тісноти зв'язку і роль досліджуваного фактора (факторів) у
загальній зміні результативної ознаки;
✓ одержати кількісні характеристики ступеня зв'язку між двома і більшим числом
ознак;
✓ більш широкого уявлення про зв'язок поміж корельованими ознаками.
✓ виявити причинно-наслідкові зв’язки поміж факторними і результативними
ознаками
✓ охарактеризувати залежність паралельних змін декількох ознак від якоїсь третьої
величини
Кореляційна залежність може бути представлена в вигляді таблиці, графіка та
коефіцієнта кореляції.
Статистична таблиця та графічне зображення даних дають тільки уявлення про наявність
та напрямок зв'язку. Наприклад, взаємозв’язок поміж температурою повітря та числом
випадків захворювання на бронхіт може бути представлений у вигляді таблиці (табл. 1),
графіка (рис. 1) або коефіцієнта кореляції.
Таблиця 1 - Взаємозв’язок між температурою повітря та числом випадків захворювання

на бронхіт у місті Львові у 2019 році
№ п/п Температура повітря, оС Число випадків захворювань на бронхіт, абс.
1. 2 253
2. 3 240
3. 4 243
4. 5 188
5. 6 165
6. 7 130
7. 8 87
8. 9 90
9. 10 64
Потрібно пам’ятати що при побудові таблиці один із стовпчиків повинен мати ранговий
порядок (тобто бути в порядку зростання чи спадання). Водночас по значеннях іншого
стовпчика можна судити про наявність чи відсутність зв’язку.
Якщо результати кожного спостереження представити парою чисел (х; у) то графічно цю
пару чисел можна зобразити точкою на площині. Сукупність таких точок на площині
називається кореляційним полем.
За характером розміщення точок можна зробити певні висновки щодо форми функції
зв'язку, а також щільності зв'язку. Слід розуміти, що про наявність кореляції свідчить
діагональний характер лінії. Якщо пряма має спадаючий напрямок (як у нашому випадку), то
4
це свідчить про зворотній кореляційний зв'язок, тоді як зростаючий напрямок вказував би на

позитивний кореляційний зв'язок. Водночас горизонтальна лінія вказувала би на відсутність
взаємозв’язку.
280
260
240
Число випадків захворювань на бронхіт
220
200
180
160
140
120
100
80
60
40
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11
Температура повітря, оС
Рисунок 1 – Взаємозв’язок між температурою повітря та числом випадків захворювання на
бронхіт у місті Львові у 2019 році
Діаграма розсіювання (також точкова діаграма, англ. scatter plot) - математична

діаграма, що зображує значення двох змінних у вигляді точок на декартовій площині або
прямокутній системі координат( вперше запропонував відомий французький математик Рене
Декарт близько 1637 року).
На діаграмі розсіювання кожному спостереженню (або елементарної одиниці набору
даних) відповідає точка, координати якої (в декартовій системі координат) дорівнюють
значенням двох якихось параметрів цього спостереження. Якщо передбачається, що один з
параметрів залежить від іншого, то зазвичай значення незалежного параметра відкладається
по горизонтальній осі, а значення залежного - по вертикальній. Діаграми розсіювання
використовуються для демонстрації наявності або відсутності кореляції між двома змінними.
Наприклад: Кореляційні зв'язки на якісному рівні з встановлені згідно діаграми розсіяння
емпіричних значень змінних X і Y (рис. 2).
Інтерпретація результатів кореляційного зв’язку згідно даних діаграм розсіювання:
▪ коли підвищення рівня однієї змінною супроводжується підвищенням рівня іншої, то
йдеться про позитивну кореляцію або прямий кореляційний зв'язок (рис. 2 а, б);
▪ коли зростання однієї змінної супроводжується зниженням значень іншої, то маємо
справу з негативною кореляцією або зворотнім кореляційним зв'язком (рис. 2 г, ґ);
▪ нульовою називається кореляція за відсутності зв'язку змінних (рис. 2 в). Проте
нульова загальна кореляція може свідчити лише про відсутність лінійної залежності, а не
взагалі про відсутність будь-якого статистичного зв'язку;
5
▪ при відсутності кореляційного зв’язку лінійний зв’язок між досліджуваними ознаками

не спостерігається (rxy=-0,001) (рис. 2 д).
Рисунок 2 – Діаграми розсіяння емпіричних значень згідно змінних X і У:

а) функціональний позитивний кореляційний зв’язок; б) сильний позитивний кореляційний
зв’язок;
в) нульовий кореляційний зв’язок; г) помірний негативний середній кореляційний зв’язок;
ґ) функціональний негативний кореляційний зв’язок; д) відсутність кореляційного зв’язку.
Коефіцієнт кореляції в залежності від характеру та форми представлених даних може

бути розрахований різними методами, але важливо пам’ятати, що можливо розглядати зв'язок
тільки в якісно-однорідній сукупності: наприклад не можна співставляти ріст і масу тіла людей
різного віку і статі. Існують наступні види коефіцієнту кореляції:
1) Коефіцієнт парної кореляції відображає характер зв’язку лише двох однак. Він може
бути розрахований при зіставленні двох рядів у вигляді рангового чи лінійного коефіцієнта
кореляції. Парний коефіцієнт кореляції дає характеристику узагальненого “неочищеного”
зв’язку між параметрами. При цьому можливий вплив інших факторів, які не враховуються,
тому самостійна цінність парного коефіцієнта невисока і його розрахунок є одним з елементів
кореляційно-регресійного аналізу.
2) Множинний коефіцієнт кореляції – визначає взаємозв'язок між трьома та більше
ознаками і показує сукупність впливу кожної з них. При цьому для відображення чистого
взаємозв'язку між конкретним фактором та рівнем здоров'я, включаючи вплив інших
застосовується парціальний коефіцієнт кореляції.
ФОРМА ВИРАЖЕННЯ КОРЕЛЯЦІЙНОГО ЗВ'ЯЗКУ

За формою або аналітичним вираженням кореляційний зв'язок (rxy) поділяється на
прямолінійний (або просто лінійний) і криволінійний (або нелінійний).
Якщо зв'язок між ознаками виражається рівнянням прямої лінії (рівномірна зміна одного
параметра відповідає рівномірним змінам іншого параметра (при незначних коливаннях), то
його називають лінійним зв'язком, якщо ж він виражається рівнянням будь-якої кривої
(рівномірна зміна одного параметра відповідає нерівномірним змінам іншого параметра
(нерівномірність має певну закономірність), то такий зв'язок називають нелінійним або
6
криволінійним.
Направленість кореляційного зв’язку.
Абсолютне значення інтерпретується як міра сили / щільності / інтенсивності лінійного
кореляційного зв'язку, а знак «+» при коефіцієнті кореляції означає прямий зв'язок між
ознаками «x» та «y», знак «-» – зворотній.
Прямий кореляційний зв'язок («+») засвідчує про однонаправленість динаміки
досліджуваних параметрів, тому що, зростання однієї досліджуваної ознаки обумовлює
збільшення іншої (наприклад: перевищення ГДК вільного діоксиду кремнію (> 5 % у 10 мг
вугільному пилу в одному м³ повітря) призводить до зростання захворюваності у шахтарів
пневмоконіозом, антракозом та силікозом).
Зворотний кореляційний зв'язок («-») демонструє різнонаправленість динаміки
досліджуваних параметрів, оскільки зростання однієї ознаки обумовлює зменшення іншої
(наприклад: при щепленні новонароджених дітей у термін 3-5 днів життя проти
туберкульозу зменшується їх захворюваність генералізованими формами даної патології).
Коефіцієнт кореляції - величина, що характеризує напрямок і силу кореляційного
зв'язку поміж ознаками, одним числом дає уявлення про напрям і силу зв'язку між ознаками /
явищами.
Коефіцієнт є симетричним показником, оскільки кореляція «r» між змінними ознаками
«x» та «y» дорівнює коефіцієнту кореляції «rху» поміж «y» та «x» (інакше кажучи rxy = ryx).
Коефіцієнт кореляції фіксує наявність лише лінійного (припущення про лінійність є
дуже важливим і суттєвим обмеженням) кореляційного зв'язку поміж двома кількісними
змінними «x» та «y» і приймає значення від «-1» до «+1».
За абсолютною величиною коефіцієнт кореляції коливається в межах від «+1» до «-1»,
що, і свідчить про наявність відповідно позитивного чи негативного функціонального зв'язку
(тобто такого, коли кожному значенню «x» відповідає тільки одне значення «y»).
Ці два числа «+1» і «-1» є границями для коефіцієнта кореляції. Коли при розрахунку виходить
величина > «+1» або < «-1» – це означає, що допущена помилка в обчисленнях.
Якщо коефіцієнт кореляції >0, то зв'язок поміж ознаками є позитивним або прямим і чим
ближчий він до «±1» – тим зв'язок більш щільніший (збільшення «x» приводить до збільшення
«y»), тоді коли коефіцієнт кореляції < 0, то зв'язок є негативним або зворотним і менш щільним
(збільшення «x» приводить до зменшення «y»).
Коли значення коефіцієнта кореляції = 0, то це свідчить про відсутність лінійного
кореляційного зв'язку між змінними, хоча зв'язок поміж «x» та «y» може існувати і навіть бути
функціональним (тобто максимально щільним) (табл. 2).
Таблиця 2 - Схема оцінки сили кореляційної зв'язку за коефіцієнтом кореляції

(шкала Чеддока)
Величина Характеристика кореляційного зв‘язку
коефіцієнт Напрямок
Сила / щільність
а кореляції Прямий (+) Зворотній (-)
1,00 Повний Зв'язок функціональний +1,0 -1,0
0,90 - 0,99 Дуже сильний Від +0,90 до +0,99 Від -0,90 до -0,99
Сильний
0,70 - 0,89 Сильний Від +0,70 до +0,89 Від -0,70 до -,89
0,50 - 0,69 Значний Від +0,50 до +0,69 Від -0,50 до -0,69
Середній
0,30 - 0,49 Помірний Від +0,30 до +0,49 Від -0,30 до -0,49
0,01 - 0,29 Слабкий Слабо виражений Від 0 до +0,29 Від 0 до -0,29
0,00 Зв'язок відсутній 0 0
Методичні вимоги до використання коефіцієнта кореляції. При використанні

коефіцієнта кореляції в біостатистичних дослідженнях необхідно дотримуватися наступних
вимог, а саме:
➢ вимір зв'язку можливо тільки в якісно однорідних сукупностях (наприклад, вимір
7
зв'язку між зростом і вагою в сумах, однорідних за статтю та віком);

➢ розрахунок може проводитися з використанням абсолютних або похідних величин;
➢ для обчислення коефіцієнта кореляції використовуються не згруповані варіаційні
ряди (це вимога застосовується тільки при обчисленні коефіцієнта кореляції за методом
квадратів);
➢ число спостережень не < 30.
Розглянемо методи обрахунку коефіцієнта кореляції. Основних є два: метод
прямолінійної кореляції (Пірсона) та ранговий коефіцієнт (Спірмена).
МЕТОД РАНГОВОГО КОЕФІЦІЄНТУ (МЕТОД СПІРМЕНА)

Коефіцієнт рангової кореляції Спірмена (позначають «ρху») - це непараметричний
метод, який використовується з метою статистичного вивчення зв'язку між явищами. В цьому
випадку визначається фактичний ступінь паралелізму між двома кількісними рядами
досліджуваних ознак і дається оцінка тісноти встановленої зв'язку за допомогою кількісно
вираженого коефіцієнта.
Властивості коефіцієнта кореляції Спірмена:
➢ коефіцієнт кореляції може приймати значення від мінус одиниці до одиниці, причому
при ρху = 1 має місце строго прямий зв'язок, а при ρху = -1 - строго зворотний зв'язок;
➢ якщо коефіцієнт кореляції негативний, то має місце зворотний зв'язок, якщо
позитивний, то - прямий зв'язок;
➢ якщо коефіцієнт кореляції дорівнює нулю, то зв'язок між величинами практично
відсутній;
➢ чим ближче модуль коефіцієнта кореляції до одиниці, тим сильніший є зв'язок між
вимірюваними величинами.
Коефіцієнт рангової кореляції Спірмена в дослідженнях використовується, коли:
▪ число спостережень є невеликим (n ≤ 30);
▪ немає необхідності в точному встановленні сили зв'язку, а дослідника задовольняють
орієнтовані дані;
▪ ознаки представлені не тільки кількісними, а й атрибутивними значеннями;
▪ ряди розподілу мають відкриті варіанти (наприклад: <20 або >40; стаж роботи до 1
року та ін.);
▪ непотрібно перевіряти наявні статистичні дані на нормальність розподілу, оскільки
коефіцієнт є методом непараметричного аналізу;
▪ співставленні показники можуть бути виміряні як в безперервній шкалі (наприклад,
число еритроцитів в 1 мкл крові), так і в порядковій (наприклад, бали експертної оцінки від 1
до 5).
При цьому, досліднику необхідно врахувати, що:
✓ ефективність і якість оцінки методом Спірмена знижується, якщо різниця між різними
значеннями будь-якої з вимірюваних величин досить велика;
✓ не рекомендується використовувати коефіцієнт Спірмена, якщо має місце
нерівномірний розподіл значень вимірюваної величини.
У тому випадку, якщо ранги показників, упорядкованих за ступенем зростання або
зменшення, в більшості випадків збігаються (більшому значенню одного показника відповідає
більше значення іншого показника - наприклад, при зіставленні зростання пацієнта і його маси
тіла), робиться висновок про наявність прямої кореляційної зв'язку.
Якщо ранги показників мають протилежну спрямованість (більшому значенню одного
показника відповідає менше значення іншого - наприклад, при зіставленні віку і частоти
серцевих скорочень), то говорять про зворотний зв'язок між показниками.
Етапи практичного розрахунку коефіцієнта рангової кореляції Спірмена:
• визначити в кожній з досліджуваних ознак їх порядковий номер (ранг) за зростанням
або зменшенням, позначивши перший і другий ряд відповідно «х» і «у»;
• визначити різницю рангів між «х» і «у» (d): «d = х - у», зіставляючи їх значення;
8
• звести отриману кожну різницю рангів в квадрат (d2) і підсумувати отримані

результати;
• отримати суму квадратів різниці (Σd2) і підставити отримані значення в формулу ( 1 ):
 =1−
6  d 2
n( n 2 − 1 )
,(1)
де,  - коефіцієнт кореляції Спірмена;
d - різниця рангів; n - кількість порівнюваних пар.
Обчислення помилки коефіцієнта кореляції. Помилка коефіцієнта кореляції,

обчисленого методом квадратів (методом Пірсона) обраховується за формулою ( 2 ):
2
1−𝑟𝑥𝑦
𝑚𝑟𝑥𝑦 = √ (2)
𝑛−2
➢ помилка коефіцієнта кореляції, обчисленого рангових методом (метод
Спірмена) визначається згідно формули (3):
2
1−𝜌𝑥𝑦
𝑚𝜌𝑥𝑦 = √ (3)
𝑛−2
Оцінка достовірності коефіцієнта кореляції, отриманого методом рангової

кореляції (метод Спірмена) здійснюється двома варіантами, а саме:
Варіант А. Достовірність визначається за формулою (4 ):

𝑟𝑥𝑦 𝜌𝑥𝑦
𝑡=𝑚 чи 𝑡 = 𝑚 (4)
𝑟𝑥𝑦 𝜌𝑥𝑦
Критерій t оцінюється по таблиці значень t з урахуванням числа ступенів свободи (n - 2),

де n - число парних варіант. Критерій t повинен дорівнювати або бути більше табличного, що
відповідало б ймовірності р ≥99%.
Варіант Б. Достовірність оцінюється за спеціальною таблицею стандартних

коефіцієнтів кореляції (див. дані табл. 4. Критичні значення коефіцієнта кореляції рангів (ρ)
Спірмена (за В. Ю. Урбахом). При цьому достовірним вважається такий коефіцієнт кореляції,
коли при певному числі ступенів свободи (n - 2), він дорівнює або є більше табличного,
відповідного що відповідало б ступеню безпомилкового прогнозу р ≥95%.
Коефіцієнт кореляції між досліджуваними ознаками повинен мати високий рівень
достовірності (надійності). Для оцінки достовірності коефіцієнту кореляції обчислюють
відношення коефіцієнта до його середньої помилки:
▪ якщо дане відношення дорівнює або більше 3, коефіцієнт кореляції вважають
достовірним, тобто зв'язок між досліджуваними ознаками доведений (р<0,01)..
▪ якщо відношення менше 3, то не можна зробити висновку про достовірність зв'язку між
досліджуваними ознаками.
▪ для більшої надійності досліджень спід брати величину відношення коефіцієнту
кореляції до його середньої помилки не 3, а 4.
▪ якщо відношення коефіцієнту кореляції до його середньої помилки більше 3, а число
спостережень більше 50, то вважають, що розрахований лінійний коефіцієнту кореляції
відображає істотний тісний зв'язок.
9
Рівень достовірності / надійності коефіцієнта кореляції поміж досліджуваними

ознаками обчислюється відношенням коефіцієнта до його середньої похибки, де, mr - середня
погрішність коефіцієнта кореляції при малій кількості спостережень (n<30) визначається за
формулою:
1 − ( 0,99 ) 2
m rxy = = 0,1
6−2
тоді, як при числі спостережень n>30 формула для розрахунку середньої похибки (𝑚𝑟 )
коефіцієнта кореляції обраховується за формулою ( 5 ):
1−𝑟 2
𝑚𝑟 = (5)
√𝑛
Якщо достовірність коефіцієнту кореляції 𝑡𝑟 дорівнює або більше 2 або 3, коефіцієнт
кореляції вважають достовірним, тобто зв'язок між досліджуваними ознаками доведений
(р<0,05 або р<0,01). Якщо відношення менше цих значень, то не можна зробити висновку про
достовірність зв'язку між досліджуваними ознаками.
Методика розрахунку рангового коефіцієнт кореляції (метод Спірмена)

Завдання:
а) встановити взаємозв’язок між рівнем поширеності пародонтозу та віком
досліджуваних осіб (n=1139, р<0,05) у місті Н. в Р-році методом обчислення коефіцієнту
рангової кореляції, визначивши при цьому напрям і силу кореляційного зв'язку та оцінивши
достовірність отриманих даних;
в) інтерпретувати отримані статистичні дані.
Таблиця 3 – Характеристики взаємозв’язку поміж рівнем поширеності пародонтозу

та віком досліджуваних осіб у місті Н. в Р-році
Поширеність Порядковий номер Різниця рангів Квадрат різниці
Вік, роки
пародонтозу (ранг) ознак d (х - у) рангів d2
Х У х у
15-24 45,4 1 1 0 0
25-34 63,5 2 4 -2 4
35-44 60,0 3 2,5 +0,5 0,25
45-54 60,0 4 2,5 +1,5 2,25
55-64 130,3 5 5 0 0
65-74 135,0 6 6 0 0
75 і > 150,5 7 7 0 0
 = 6,5
d 2
Рішення:
Порядок розрахунків:
1. Визначаємо ранги для значень кожної величини ряду Х та У. Ранжування обох
рядів повинно бути однонаправленим, наприклад, від меншого до більшого.
Якщо окремі показники зустрічаються декілька разів (60,0 і 60,0), то вони займають
відповідно 2-ге та 3-тє місця та їхні порядкові номери дорівнюватимуть півсумі цих рангових
місць 2+3=5, тоді 5:2=2,5.
2. Визначаємо різницю рангів d за формулою ( 7 ):
d=x-y (7)
Підставляємо дані до формули ( 7 ) і отримуємо:
10
d=1-1=0,
d=2-4=-2 і т.д.
Їх сума з врахуванням знаків повинна дорівнювати нулю.
3. Підносимо різницю рангів до квадрату 𝑑 2 та визначаємо їх суму, а саме:
Σd2ху =(0+4+0,25+2,25+0+0+0)= 6,5.
4. Розраховують коефіцієнт рангової кореляції за формулою (1):
6∙∑ 𝑑2
𝜌 = 1 − 𝑛 (𝑛2 −1) ( 1 )
де,  - коефіцієнт кореляції;
d - різниця рангів;
n - кількість порівнюваних пар.

6 ∙ 6,5
𝜌=1− = + 0,88
7 (49 − 1)
Висновок: поміж поширеністю парадонтозу та віком обстеженого населення міста Н.
в Р-році виявлено сильний, прямий кореляційний зв’язок, про що засвідчує 𝜌 = + 0,88. Тобто, із
збільшенням віку зростає захворюваність на пародонтоз серед населення міста Н..
5. У подальшому оцінюємо вірогідність коефіцієнта кореляції, для чого
визначаємо його середню похибку.
Похибка рангового коефіцієнта кореляції для нашого випадку (n<30) визначається за
формулою:
1−𝜌2
𝑚2 = √ 𝑛−2 ( 3 )
1 − 0,882 1 − 0,774
𝑚2 = √ =√ = 0,213
7−2 5
При великому числі спостережень (n>30) середня похибка рангового коефіцієнта
кореляції може бути визначена за формулою:
1−𝜌2
𝑚𝜌 = (5)
√𝑛
6. Визначають коефіцієнт вірогідності t за формулою:

𝜌
𝑡 = m ( 4)
Підставляємо дані до формули ( 4) і отримуємо:
0,88
𝑡= = 4,13
0,213
7. Оцінку критерію “t” проводять згідно з даними таблиці критичних значень його в
малих вибіркових сукупностях (див. табл.6 «Довірчі межі критичних значень t-критерія
Стьюдента»).
Таким чином, одержаний коефіцієнт (t=4,13) перевищує критичне значення при числі
ступенів свободи 5 (7-2) та ймовірності похибки 0,01 (табличне значення 4,03).
Висновок: У генеральній сукупності – серед населення міста Н. з імовірністю понад 99
% поміж віком населення та частотою виявленого пародонтозу існує прямий сильний зв'язок
11
(0,88)
г) Інтерпретація отриманого результату: з збільшенням віку людини зростає
захворюваність на пародонтоз серед населення міста Н.
Методика спрощеного способу оцінювання коефіцієнта кореляції

Спрощений метод оцінки коефіцієнта рангової кореляції передбачає порівняння його з
критичним табличним значенням (див. дані таблиці 4).
Якщо отриманий результат вищий або дорівнює табличному значенню, коефіцієнт
кореляції вірогідний з відповідною ймовірністю похибки. У нашому прикладі r=0,88, а для 7
пар спостережень табличне значення = 0,87 (при p < 0,01).
Отже, отриманий результат можна вважати істотним з достовірністю понад 99%.
Таблиця 4 - Критичні значення коефіцієнта кореляції рангів (  ) Спірмена (за В. Ю.

Урбахом)
n  n  n 
0,05 0,01 0,05 0,01 29 0,05 0,01
5 0,94 - 17 0,48 0,62 30 0,37 0,48
6 0,85 - 18 0,47 0,60 31 0,36 0,47
7 0,78 0,87 19 0,46 0,58 32 0,36 0,46
8 0,72 0,85 20 0,45 0,57 33 0,36 0,45
9 0,68 0,83 21 0,44 0,56 34 0,34 0.45
10 0,64 0,79 22 0,43 0,54 35 0,34 0,44
11 0,61 0,76 23 0,42 0,53 36 0,33 0,43
12 0,58 0,73 24 0,41 0,52 37 0,33 0,43
13 0,56 0,70 25 0,40 0,51 38 0,33 0,42
14 0,54 0,68 26 0,39 0,50 39 0,32 0,41
15 0,52 0,66 27 0,38 0,49 40 0,32 0,41
16 0,50 0,64 28 0,38 0,48 29 0,31 0,40
МЕТОД ПРЯМОЛІНІЙНОЇ КОРЕЛЯЦІЇ (МЕТОД ПІРСОНА)

Критерій кореляції Пірсона - це метод параметричної статистики, що дозволяє
визначити наявність або відсутність лінійного зв'язку між двома кількісними показниками, а
також оцінити її тісноту і статистичну значущість. Іншими словами, критерій кореляції
Пірсона дозволяє визначити, чи є лінійний зв'язок між змінами значень двох змінних. У
біостатистичних розрахунках і висновках коефіцієнт кореляції зазвичай позначається як «rху»
або «Rxy».
Метод прямолінійної кореляції (метод Пірсона) використовується в тих випадках:
− коли потрібно точне встановлення сили зв'язку між ознаками;
− коли ознаки мають лише кількісне вираження.
Наприклад: за допомогою критерію кореляції Пірсона можна відповісти на питання про
наявність зв'язку між температурою тіла і вмістом лейкоцитів у крові при гострих
респіраторно-вірусних інфекціях; між ростом і вагою пацієнта; між вмістом у питній воді
фтору і захворюваністю населення карієсом.
Умови та обмеження застосування критерію кореляції Пірсона:
▪ Зіставленні показники повинні бути виміряні кількісною шкалою (наприклад: частота
серцевих скорочень, температура тіла, вміст лейкоцитів в 1 мл крові, систолічний
артеріальний тиск).
▪ За допомогою критерію кореляції Пірсона можна визначити лише наявність і силу
лінійного взаємозв'язку між величинами. Інші характеристики зв'язку, в тому числі напрямок
(прямий або зворотній), характер змін (прямолінійний або криволінійний), а також наявність
залежності однієї змінної від іншої - визначаються за допомогою регресійного аналізу.
12
▪ Кількість зіставлених величин має дорівнювати двом. У разі аналізу взаємозв'язку

трьох і більше параметрів слід скористатися методом факторного аналізу.
▪ Критерій кореляції Пірсона є параметричним, в зв'язку з чим умовою його застосування
є нормальний розподіл зіставлених змінних. У разі необхідності кореляційного аналізу
показників, розподіл яких відрізняється від нормального, в тому числі виміряних згідно
порядкової шкали, слід використовувати коефіцієнт рангової кореляції Спірмена.
▪ Слід чітко розрізняти поняття залежності і кореляції. Залежність величин обумовлює
наявність кореляційного зв'язку між ними, але не навпаки.
Наприклад: ріст дитини залежить від її віку, тобто чим старша дитина, тим вона
буде вищою. Якщо ми візьмемо двох дітей різного віку, то з високою часткою ймовірності
ріст старшої дитини буде більшим, ніж у молодшої. Дане явище і називається залежністю,
що має на увазі причинно-наслідковий зв'язок між показниками. Зрозуміло, між ними є і
кореляційний зв'язок, що означає, що зміни одного показника супроводжуються змінами
іншого показника.
В іншій ситуації розглянемо зв'язок росту дитини і частоти серцевих скорочень (ЧСС).
Як відомо, обидві ці величини безпосередньо залежать від віку, тому в більшості випадків
діти більшого росту (а значить і більш старшого віку) матимуть менші значення ЧСС.
Тобто, кореляційний зв'язок буде спостерігатися і може мати досить високу щільність.
Однак, якщо ми візьмемо дітей одного віку, але різного зросту, то, швидше за все, ЧСС у них
буде відрізнятися несуттєво, в зв'язку з чим можна зробити висновок про незалежність ЧСС
від зростання.
Наведений приклад показує, як важливо розрізняти фундаментальні в біостатистиці
поняття зв'язку і залежності показників для побудови правильних висновків.
Послідовність при обрахуванні коефіцієнта прямолінійної кореляції (метод
Пірсона):
• побудувати варіаційні ряди для кожної ознаки, що аналізують при цьому позначивши
перший і другий ряд чисел відповідно «x» і «y»;
• визначити для кожного варіаційного ряду середні значення (М1 і М2);
• знайти відхилення (dх і dy) кожного числового значення ознаки від середнього
значення варіаційного ряду;
• отримані відхилення перемножити (dx · dy);
• кожне відхилення піднести до квадрату і підсумувати по кожному ряду (Σ dх2 і dy2);
• отримані значення підставити в формулу розрахунку коефіцієнта кореляції:
∑ 𝑑𝑥 · 𝑑𝑦
𝑟ху = ; (1)
√  d x2
·  d y2
де, х і у – варіанти порівнюваних варіаційних рядів;

dx i dy - відхилення кожної варіанти від своєї середньої арифметичної.
Формула розрахунку коефіцієнта кореляції «rху» побудована таким чином, що, якщо
зв'язок поміж ознаками має лінійний характер, тоді коефіцієнт Пірсона «rху» точно встановлює
щільність цього зв'язку через що, він і називається також коефіцієнтом лінійної кореляції
Пірсона. Якщо ж зв'язок між змінними «x» і «y» не лінійний, то Карл Пірсон, запропонував
для оцінки тісноти цього зв'язку так назване кореляційне відношення.
При умові розрахунку коефіцієнта кореляції «rху» з використанням комп’ютерної
програми Microsoft Excel рекомендується користуватися наступною формулою (2) :
n ∑ 𝑥𝑦 − ∑ 𝑥 ∙ ∑ 𝑦
𝑟𝑥𝑦 = (2)
√([𝑛 ∑ 𝑥 2 −/ ∑ 𝑥 2 /][𝑛 ∑ 𝑦 2 −/ ∑ 𝑦 2 /])
13
Методика розрахунку лінійного коефіцієнта кореляції Пірсона

Таблиця 5 - Статистичні дані залежності поміж вмістом у ґрунті свинцю (мкг/кг) та
захворюваністю дітей на карієс (випадки на 100 оглянутих)
Вміст Захворюва-
№ Відхилення
у ґрунті ність
з/п від середньої d x2 d y2 dx * dy
свинцю на карієс
1. Х у dх dу
2. 2,7 46 - 0,7 - 3,5 0,49 12,25 2,45
3. 2,9 48 - 0,5 - 1,5 0,25 2,25 0,75
4. 3,0 47 - 0,4 - 2,5 0,16 6,25 1,0
5. 3,5 50 0,1 0,5 0,01 0,25 0,05
6. 3,9 52 0,5 2,5 0,25 6,25 1,25
7. 4,4 54 1,0 4,5 1,0 20,25 4,5
8. Мх =3,4 Му=49,5  x d 2
 d y2 =47,50 dx*dy
=2,16 =10,0
Завдання:
а) встановити взаємозалежність поміж вмістом свинцю в ґрунті на території
міста К. та захворюваністю дітей 9-років, які проживають у даному місті в Г-році
методом розрахунку лінійного коефіцієнта кореляції Пірсона, визначивши при цьому
напрям і силу кореляційної зв'язку та оцінивши достовірність отриманих даних;
в) інтерпретувати отримані статистичні дані.
Рішення:
Порядок розрахунків:
1. Визначаються середні значення Мх для ряду варіант «x» згідно формули:
Мх = Σх/n (3)
Підставляємо дані табл. 5 (графа 1) до формули (3) і отримуємо:
2,7+2,9+3,0+3,5+3,9+4,4
Mx = = 3,4 мкг/кг свинцю у ґрунті
6
2. Визначаються середні значення Му для ряду варіант «у» згідно формули:

Му = Σу/n (4)
Підставляємо дані табл. 5 (графа 2) до формули (4) і отримуємо
46+48+47+50+52+54
Му = = 49,5 випадків захворювань на карієс на 100 оглянутих
6
3. Обраховуємо відхилення 𝑑𝑥 кожного із значень ряду«x» від середньої величини Mx

згідно формули:
dx = x − Mx (5)
Підставляємо дані табл. 5 до формули (5) і отримуємо
𝑑𝑥 = 2,7 – 3,4 = - 0,7 і т.д. (графа 3)
4. Обраховуються відхилення 𝑑𝑦 кожного із значень ряду«у» від середньої величини Му
згідно формули:
dy = y − My (6)
Підставляємо дані табл. 5 до формули (6) і отримуємо
𝑑𝑦 = 46 – 49,5 = - 3,5 і т.д. (графа 4)
5. Відхилення 𝑑𝑥 підносять до квадрату:
d2x = (dx )2 (7)
тобто,
d2x = (−0,7)2 = 0,49 і т. д.
14
6. Відхилення 𝑑𝑦 підносять до квадрату:

d2y = (dy )2 (8)
тобто,
𝑑𝑦2 = (−3,5)2 = 12,25 і т. д.
Отримані результати вносимо до таблиці 5 (графа 6) .

7. Визначають суму квадратів відхилень 𝑑𝑥2 по ряду «x»:
∑ 𝑑𝑥2 = 0,49 + 0,25 + 0,16 + 0,01 + 0,25 + 1,0 = 2,16
8. Визначають суму квадратів відхилень 𝑑𝑦2 по ряду «у»:
∑ 𝑑𝑦2 = 12,25 + 2,5 + 6,25 + 0,25 + 6,25 + 20,25 = 47,50
9. Розраховують добуток суми квадратів відхилень :
∑ 𝑑𝑥2 ∙ ∑ 𝑑𝑦2 =2,16 х 47,50= 120,6 (9)
10. Визначають добуток відхилення від середньої:
𝑑𝑥1 ∙ 𝑑𝑦1 = (- 0,7) х (- 3,5) = 2,45 і т.д. (10)
11. Обчислюють суму добутків відхилення від середньої:
∑(𝑑𝑥 ∙ 𝑑𝑦 ) = 2,4+0,75+1,0+0,05+1,25+4,5=10 (11)
12. Розраховують коефіцієнт кореляції 𝑟𝑥𝑦 за формулою:
∑(𝑑𝑥 ∙𝑑𝑦 )
𝑟𝑥𝑦 = − (1)
√∑ 𝑑𝑥2 ∙∑ 𝑑𝑦
2
Підставляємо дані до формули (1) і отримуємо:

10 10
𝑟𝑥𝑦 = = = 0,99
√2,16 ∙ 47,50 √102,6
13. Оцінка вірогідність t коефіцієнта кореляції визначається за формулою:

𝑟𝑥𝑦
t = 𝑚 (4)
𝑟
де, 𝑚𝑟𝑥𝑦 - середня похибка коефіцієнта кореляції
при малій кількості спостережень (n≤30).
14. Середня похибка коефіцієнта кореляції 𝑚𝑟𝑥𝑦 при малій кількості спостережень
(n≤30) визначається за формулою:
1−(𝑟𝑥𝑦 )2
𝑚𝑟𝑥𝑦 = √ (3)
𝑛−2
Підставляємо дані до формули (3) і отримуємо:
√1−(0,99)2
𝑚𝑟𝑥𝑦 = 6−2 = 0,1
15. Підставляємо дані до формули (4) і отримуємо:
0,99
t=
0,1 = 9,9.
16. Оцінку критерію t проводять згідно з даними таблиці критичних значень t у
незначних вибірках (див. дані таблиці № 6 «Довірчі межі критичних значень t-критерію
Стьюдента»
Таблиця 6 - Довірчі межі критичних значень t-критерію Стьюдента *
рівень значущості p рівень значущості p

n’ 5% 1% 0,5% 0,1% n’ 5% 1% 0,5% 0,1%
0,05 0,01 0,005 0,001 0,05 0,01 0,005 0,001
1 12,7060 63,656 127,656 636,619 16 2,1190 2,9200 3,2520 4,0150
15
2 4,3020 9,924 14,089 31,599 17 2,1098 2,8982 3,2224 3,965

3 3,182 5,840 7,458 12,924 18 2,1009 2,8784 3,1966 3,9216
4 2,776 4,604 5,597 8,610 19 2,0930 2,8609 3,1737 3,8834
5 2,570 4,0321 4,773 6,863 20 2,08600 2,8453 3,1534 3,8495
6 2,4460 3,7070 4,316 5,958 21 2,20790 2,8310 3,1350 3,8190
7 2,3646 3,4995 4,2293 5,4079 22 2,0739 2,8188 3,1188 3,7921
8 2,3060 3,3554 3,832 5,0413 23 2,0687 2,8073 3,1040 3,7676
9 2,2622 3,2498 3,6897 4,780 24 2,0639 2,7969 3,0905 3,7454
10 2,2281 3,1693 3,5814 4,5869 25 2,0595 2,7874 3,0782 3,7251
11 2,201 3,105 3,496 4,437 26 2,059 2,778 3,0660 3,7060
12 2,1788 3,0845 3,4284 4,178 27 2,0518 2,7707 3,0565 3,6896
13 2,1604 3,1123 3,3725 4,220 28 2,0484 2,7633 3,0469 3,6739
14 2,1448 2,976 3,3257 4,140 29 2,0452 2,7564 3,0360 3,8494
15 2,1314 2,9467 3,2860 4,072 30 2,0423 2,7500 3,0298 3,6460
* t-критерій Стьюдента - загальна назва для класу методів статистичної перевірки гіпотез,
заснованих на розподілі Стьюдента. Найбільш часті випадки застосування t-критерію
пов'язані з перевіркою рівності середніх значень у двох вибірках.
Значення t в даному разі (9,9) перевищує критичне значення при ступені ймовірності
99,9% (4,604) для n = 6 - 2 = 4 і свідчить, що зв’язок між ознаками в генеральній сукупності є
сильним та вірогідним (р < 0,01).
г) Інтерпретація отриманого результату: аналіз отриманих результатів щодо
вмісту у ґрунті свинцю (мг/кг) та захворюваністю на карієс переконливо засвідчує як про
наявність поміж досліджуваними ознаками прямого сильного зв’язку (r = 0,99), так і про його
достовірність у генеральній сукупності (р < 0,01).
РЕГРЕСІЙНИЙ АНАЛІЗ
Це розділ біостатистики, присвячений методам аналізу залежності однієї величини від
іншої. На відміну від кореляційного аналізу, він не з'ясовує чи істотний зв'язок, а займається
пошуком моделі цього зв'язку, вираженої у функції регресії.
Регресійний аналіз – це функція, що дозволяє за середньою величиною однієї ознаки
визначити середню величину іншої ознаки, кореляційно пов'язаної з першою.
Мета регресійного аналізу.
▪ Визначення ступеня детермінованості варіації критеріальної (залежної) змінної
предикторами (незалежними змінними).
▪ Прогнозування значення залежної змінної за допомогою незалежної.
▪ Визначення внеску окремих незалежних змінних у варіацію залежної.
Регресійний аналіз не можна використовувати для визначення наявності зв'язку між
змінними, оскільки наявність такого зв'язку і є передумова для застосування аналізу.
Завдання регресійного аналізу:
а) Встановлення форми залежності. Щодо характеру і форми залежності між явищами,
розрізняють позитивну лінійну і нелінійну, і негативну лінійну і нелінійну регресію.
б) Визначення функції регресії у вигляді математичного рівняння того або іншого типу і
встановлення впливу факторних змінних на залежну змінну.
в) Оцінка невідомих значень залежної змінної. За допомогою функції регресії можна
відтворити значення залежної змінної всередині інтервалу заданих значень (тобто, вирішити
завдання інтерполяції) або оцінити перебіг процесу поза заданого інтервалу (тобто, вирішити
16
завдання екстраполяції). Результат являє собою оцінку значення залежної змінної.

Метод регресійного аналізу (встановлення форми і вивчення залежності змінних), як
правило, доповнює метод кореляційного аналізу (визначення зв'язку між випадковими змін-
ними і оцінювання його інтенсивності та напряму).
Регресійний аналіз - це метод встановлення аналітичного виразу стохастичної
залежності між досліджуваними ознаками. Рівняння регресії (1) показує, як у середньому
змінюється «у» при зміні будь-якого з «x», і має вигляд:
𝑦 = 𝑓(𝑥1 , 𝑥2 , … , 𝑥𝑛 ), (1)
де, 𝑦 - залежна змінна (вона завжди одна);
𝑥1 - незалежні змінні (фактори) (їх може бути декілька).
Якщо незалежна змінна одна - це трактується як простий регресійний аналіз. Якщо ж їх

декілька (п≥2), то такий аналіз називається багатофакторним.
Визначення коефіцієнта регресії. Коефіцієнт регресії показує інтенсивність впливу

факторної ознаки (х) на результативну ознаку (у).
Коефіцієнт регресії – це абсолютна величина, яка в кількісному вираженні засвідчує в
середньому зміну величини однієї ознаки при зміні іншої пов'язаної з ним ознаки на
встановлену одиницю виміру.
Коефіцієнт регресії розраховується згідно формули:
𝜎𝑦
𝑅𝑦⁄ = 𝑟𝑥𝑦 ∙ ( ) (2)
𝑥 𝜎𝑥
де, 𝑅𝑦⁄ - коефіцієнт регресії;
𝑥
𝑟𝑥𝑦 - коефіцієнт кореляції між ознаками «х» та «у»;
(𝜎𝑦 і 𝜎𝑥 )- середньоквадратичне відхилення ознак «x» і «у».
Для визначення коефіцієнта регресії необхідно обрахувати середні квадратичні

відхилення порівнюваних рядів за формулами:
∑ 𝑑2
𝜎х = √ 𝑛−1𝑥 (3 )
∑ 𝑑2
𝜎𝑦 = √ 𝑛−1𝑦 (4)
Підставляємо дані до формул і отримуємо:
2,16
𝜎𝑥 = √ = 0,66
6−1
47,5
𝜎𝑦 = √ = 3,08
6−1
Підставляємо дані в формулу для розрахунку коефіцієнта регресії і отримуємо:
0,66
𝑅𝑦⁄ = 0,99 ∙ = 0,21
𝑥 3,08
Висновок 2:
1. Між вмістом у ґрунті свинцю (мкг/кг) та захворюваністю на карієс існує прямий
сильний зв’язок;
2. З імовірністю більше за 99% аналогічний зв’язок поміж ними буде і в генеральній
3. Зі збільшенням вмісту у ґрунті свинцю на 1 мкг/кг показник захворюваності на карієс
зростає в середньому на 0,21 випадки на 100 оглянутих.
17
Тема практичного заняття: Ефективність діагностичних тестів
ЕФЕКТИВНІСТЬ ДІАГНОСТИЧНИХ ТЕСТІВ
І. АКТУАЛЬНІСТЬ. Рання і точна діагностика має велике значення для оперативної та

ефективної оцінки стану здоров'я і лікування захворювань. З цією метою використовують
діагностичні (клінічні) і скринінгові тести. Високоякісна діагностика важлива з усіх точок
зору, оскільки неправильно поставлені діагнози можуть призвести до значного зростання
захворюваності та смертності.
А) Навчальна: Ознайомити студентів з діагностичними (клінічними) та скринінговими
технологіями в системі охорони здоров'я, вивчити методики оцінки ефективності та якості
діагностичних тестів. Вивчити методи оцінювання показників прогностичності.
Б) Виховна: Формування соціально-медичного та аналітичного мислення у майбутніх
лікарів при опрацюванні стандартної схеми випробування діагностичних тестів з метою
створення належного теоретичного фундаменту для майбутньої професійної діяльності.
А) Ознайомитися: з критеріями валідності діагностичних тестів, правилами розрахунку
показників чутливості і специфічності діагностичного тесту, хибно позитивних і хибно
негативних результатів; впливом чутливості і специфічності діагностичних тестів на оцінку
поширеності різних захворювань.
Б) Знати:
• визначення поняття та призначення діагностичних тестів;
• основні етапи випробування діагностичного тесту;
• визначення понять валідності і відтворюваності тесту і критерії цих показників;
• помилки, що виникають внаслідок використання тестів з низькою валідністю;
• визначення поняття та призначення скринінгових тестів;
• критерії вибору тестів, придатних для використання в скринінгових програмах.
В) Оволодіти практичними навичками:
• методики розрахунку показників передбачуваного позитивного і негативного значень;
Г) Вміти:
• оцінювати валідність діагностичних тестів;
• розраховувати чутливість і специфічність діагностичних тестів, хибно позитивних і
хибно негативних результатів, передбачуваного позитивного і негативного значень;
• вибирати діагностичні тести, придатні для використання в діагностичних дослідженнях
та скринінгових програмах.

Для оцінки стану здоров'я людей використовують діагностичні (клінічні) та скринінгові
тести. Ці тести призначені для встановлення або заперечення клінічного діагнозу особам, які
звернулись до лікаря.
Слід зазначити, що під терміном «тест» у всіх випадках розуміють не тільки окреме
лабораторне чи інструментальне дослідження, але також різні опитування і деякі інші методи.
Основна схема випробування діагностичного тесту може бути представлена наступними
етапами:
• вибір референтного тесту («золотим стандартом» називають найбільш точний
діагностичний метод з переліку існуючих тестів);
• розробка критеріїв включення і критеріїв виключення пацієнтів в дослідження;
• формування вибірки, отримання інформованої згоди;
• обстеження вибірки за допомогою пробного тесту;
• обстеження вибірки за допомогою референтного тесту;
1
• використання «засліплення» на етапі статистичної обробки та оцінки результатів

застосування тесту (дослідник не повинен знати, яким методом - пробним або референтним –
отримані ті чи інші результати);
• статистична оцінка результатів пробного тесту і його безпеки;
• оцінка економічної вигідності нового тесту.
Валідність, або достовірність окремого діагностичного тесту означає:
• здатність тесту дати справжню оцінку тих параметрів організму, які необхідно
виміряти;
• відповідність даних діагностичного тесту об'єктивним симптомам захворювання і
даним анамнезу;
• відповідність даних випробовуваного тесту даним традиційних лабораторних тестів.
Визначення достовірності результатів тесту передбачає порівняння їх з результатами,
отриманими методом (або комплексом методів), результати якого вважаються надійними,
тобто істинними. Такі методи називають референтними (еталонними), або «золотим
стандартом». Наприклад, виділення у хворого анти-ВГА IgM є золотим стандартом
встановлення діагнозу «вірусний гепатит А».
Для довготривалих захворювань (наприклад онкологічних), специфічні симптоми яких
з'являються після кількох років від початку хвороби, підібрати золотий стандарт діагностики
на ранніх стадіях захворювання складніше. Фактично, золотим стандартом в таких випадках
стають дані, накопичені за час тривалого спостереження за конкретним пацієнтом.
Нерідко при оцінці достовірності тесту результати вимірювання параметра, отримані у
«хворих», порівнюють з «нормальним» результатом. У таких випадках має бути визначено,
що слід розуміти під нормою. Від вибору критеріїв норми і патології буде залежати і вибір
точки поділу діагностичного тесту, тобто такого значення вимірюваного параметра, при якому
результат тесту починають розглядати, як позитивний або негативний.
Основними характеристиками методів діагностики є:
• чутливість,
• специфічність,
• точність,
• позитивне передбачуване значення (PPV),
• негативне передбачуване значення (NPV).
Перші три визначають цінність методу діагностики, а останні два – значимість
отриманого результату.
ЧУТЛИВІСТЬ (Sensitivity) - це здатність тесту давати позитивне заключення, коли
досліджуваний пацієнт є реально хворий (тобто ймовірність того, що результат тесту буде
позитивним, коли наявне захворювання). Тести, що володіють високою чутливістю, не
повинні «пропускати» хворих, хоча при цьому майже неминуче в ряді випадків хвороба буде
помилково «приписана» здоровим особам.
Чутливі тести рекомендують використовувати на ранніх стадіях діагностичного пошуку
для звуження його рамок, коли можливих варіантів багато і діагностичні тести дозволять
виключити деякі з них. Слід зазначити, що в клінічній практиці особливо інформативним є
негативний результат чутливого тесту. Графічно ідеально чутливого (на 100%) тесту можна
відобразити за допомогою рис. 1.
СПЕЦИФІЧНІСТЬ (Specificity) - це здатність тесту дати негативне заключення, коли
досліджуваний пацієнт не хворіє аналізованим захворюванням (тобто, ймовірність того, що
результат тесту буде негативним, коли хвороба відсутня).
Високоспецифічні тести, як правило, не «відносять» здорових до хворих, але можуть
«пропустити» частину хворих пацієнтів. Висока специфічність діагностичного тесту дуже
важлива, так як знижує частку хибно позитивних результатів. Специфічний тест найбільш
інформативний, коли дає позитивний результат. Ідеально специфічний (на 100%) тест можна
відобразити графічно за допомогою рис. 2.
2
Рисунок 1 – Тест, чутливість (Sensitivity) якого становить 100%
Рисунок 2 – Тест, специфічність (Specificity) якого становить 100%
При перевірці ефективності тесту на наявність / відсутність конкретної хвороби

(патології) є 4 можливі різних результати:
а) хворий правильно визнаний хворим по тесту;
б) хворий помилково визнаний здоровим по тесту;
с) здоровий помилково визнаний хворим;
d) здоровий правильно визнаний здоровим.
Для розрахунку чутливості та специфічності використовуються таблиці 2 х 2.
Захворювання є Захворювання нема

Вірно позитивні Хибно позитивні
Тест позитивний
(а) (b)
Хибно негативні Вірно негативні
Тест негативний
(c) (d)
Чутливість = a/(a + с) х100%

Специфічність = d/(d + b) х100%
3
Приклад. Скринінговий тест показав, що із 200 обстежених на новоутвори, 110 осіб

мали позитивне (+) заключення. Обстеження, проведене за допомогою «золотого»
стандарту діагностичного тесту на цій же вибірці показало, що у 120 пацієнтів –
позитивний результат тесту, у тому числі в 100 з них, що були виявлені під час скринінгового
тесту. Водночас згідно даних «золотого» стандарту 80 осіб є здоровими (у тому числі 10
осіб, які згідно скринінгового тесту мали позитивне заключення). Яка чутливість та
специфічність скринінгового методу діагностики?
Розв’язок. Для розв’язання даного завдання слід побудувати таблицю 2*2.
Хворі Здорові Разом
100 10
Скринінговий тест
Вірно позитивні Хибно позитивні 110
«+»
(a) (b)
20 70
Скринінговий тест
Хибно негативні Вірно негативні 90
«-»
(c) (d)
120 80 200
Результат. Чутливість = 100 / (100 + 20) х 100% =83,3%

Специфічність = 70 / (70 + 10) х 100% = 87,5%
Помилка І-го роду вважається більш небажаною для тесту (погано «не помітити
хворого»), але в деяких ситуаціях дуже небезпечною може бути і помилка 2-го роду, якщо
необґрунтовано почнуть лікувати здорову людину.
ТОЧНІСТЬ - це частка правильних результатів тесту (тобто сума істинно позитивних і

істинно негативних результатів) серед всіх обстежених пацієнтів
Точність = (a +d) / (a + c + d + b) х 100%
Таким чином, точність показує, скільки всього правильних результатів отримано в ході
застосування даного методу дослідження.
ПОЗИТИВНЕ ПЕРЕДБАЧУВАНЕ ЗНАЧЕННЯ (positive predictive value PPV) - це

ймовірність захворювання при позитивному результаті діагностичного дослідження (тесту).
Це пропорція істинно позитивних результатів серед всіх позитивних значень тесту.
Визначається за формулою:
ППЗ = a / (a + b) х100%
Позитивне передбачуване значення визначається як частота його збігу з захворюванням

і, таким чином, показує, наскільки існує ймовірність хвороби (синдрому, симптому) при
позитивних результатах дослідження. Наприклад, показник позитивного передбачуваного
значення 80% свідчить, що при виявленні маркера пацієнт буде хворим із ймовірністю 80%.
Ідеальний показник – 100%
НЕГАТИВНЕ ПЕРЕДБАЧУВАНЕ ЗНАЧЕННЯ (negative predictive value NPV) -
ймовірність відсутності захворювання при негативному результаті діагностичного
дослідження (тесту). Це пропорція істинно негативних результатів тесту серед всіх негативних
значень. Визначається за формулою:
4
НПЗ = d / (d + c) х100%
Негативне передбачуване значення визначається як частота його збігу з відсутністю

захворювання. Цей критерій, показує, наскільки велика ймовірність того, що пацієнт
здоровий, якщо результати дослідження негативні. Наприклад, показник негативного
передбачуваного значення 80% свідчить, що при відсутності маркера пацієнт буде здоровим
із ймовірністю 80%. Ідеальний показник – 100%.
Передбачувана цінність - це характеристика не тільки самого методу. Вона залежить як

від його чутливості і специфічності, так і від поширеності захворювання в досліджуваній
популяції, тобто частки осіб з досліджуваним захворюванням в певній популяції в даний
момент часу. Чим точніше тест, тим вища передбачувана цінність його негативного
результату (тобто зростає впевненість лікаря в тому, що негативні результати дослідження
відкидають наявність захворювання). Навпаки, чим специфічніший тест, тим вища
передбачувана цінність його позитивного результату (тобто лікар може з більшою
впевненістю вважати, що позитивні результати підтверджують передбачуваний діагноз).
Оскільки поширеність захворювання впливає на передбачувану цінність діагностичного
методу, остання неминуче залежить і від умов його виконання. Якщо позитивні результати
навіть отримані високоспецифічними методами в популяції з низькою ймовірністю
захворювання, то вони виявляться переважно помилково позитивними.
ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ЧУТЛИВІСТЬ І СПЕЦИФІЧНІСТЬ МЕТОДУ:

1) обраний критерій відмінності норми від патології («лінія відсікання»);
2) діагностичний метод, який використовується в якості «золотого стандарту»;
3) характеристика популяції, в якій застосовується метод;
4) систематична помилка;
5) випадкова помилка.
1. Роль критерію розмежування норми і патології. Як правило, точка поділу між
нормою і патологією встановлюється довільно. Це пов'язано з тим, що один і той же
досліджуваний показник може реєструватися як серед здорових, так і серед хворих людей.
2. Роль «золотого стандарту». Для того, щоб розрахувати чутливість і специфічність,
опираються на «золотий стандарт», тобто на результати дослідження, які вважають найбільш
точним в певний період часу для діагностування хвороби. «Золотий стандарт», на підставі
якого розраховуються чутливість і специфічність, в дійсності не можна вважати абсолютним.
Імовірність помилки існує в будь-якому випадку. Крім того, якщо новий тест буде більш
чутливим, може здатися, що він дає помилково позитивний результат по відношенню до
старого тесту. Іноді трапляється навпаки - новий діагностичний метод по мірі накопичення
досвіду виявляється далеко не таким ефективним, як це здавалося раніше. Слід врахувати, що
результати «золотого стандарту» теж можуть не бути постійними.
3. Роль вихідного стану популяції тестованих пацієнтів.
Чутливість тесту завжди вище у більш важких хворих. Чутливість і специфічність не є
постійною величиною для різних категорій пацієнтів і для різних клінік.
ПОМИЛКИ В ІНТЕРПРЕТАЦІЇ ТЕСТІВ

1. Систематичні помилки. Основною характеристикою систематичних помилок є те,
що вони постійно відтворюються при проведенні повторних замірів з використанням тих же
інструментів і тієї ж методики. Можна виділяти кілька типів систематичної помилки. Так
розрізняють помилку методу або методичну помилку. Прикладом може бути, відома хімікам,
індикаторна помилка – в об’ємних аналізах точка еквівалентності в певній мірі залежить від
природи індикатора, що використовується і його кількості. Існує тест на «збіжність» -
вивчення результатів інструментального методу дослідження (рентгенологічного зображення,
УЗД, ЕхоКГ) двічі: перший раз - не маючи клінічної інформації, другий раз – маючи у своєму
5
розпорядженні інформацію. Інтерпретація результатів під впливом клінічної інформації

приводить до підвищення відповідності між досліджуваним і стандартним тестами, тобто тест
здається більш інформативним, ніж насправді.
2. Випадкова помилка при оцінці чутливості і специфічності обумовлена тим, що
інформативність діагностичної методики вивчається в малих групах і результати можуть
виявитися викривленими внаслідок випадкових варіацій популяції з досліджуваними
захворюваннями.
СКРИНІНГ (від англ. Screening - просіювання) - обстеження (найчастіше масове) осіб,

які вважають себе здоровими, з метою виявлення у них не розпізнаного раніше захворювання.
Скринінг також застосовують для виявлення у здорових осіб чинників ризику, наприклад,
куріння, шкідливих харчових звичок і т.д.
Скринінг здійснюють за допомогою скринінгових тестів, які, як і будь-які діагностичні
тести, можуть бути у вигляді опитування, фізикального дослідження (наприклад, огляду
шкірних покривів, пальпації окремих органів і т.д.), лабораторного дослідження та інших
методів. Незважаючи на спільність мети необхідно розрізняти:
• скринінг як профілактичний захід, і в цьому випадку він не має відношення до
проведення епідеміологічних досліджень;
• скринінг як метод в епідеміологічних дослідженнях. Найчастіше скринінг
використовують як профілактичний захід, і в цьому випадку після виявлення осіб, з підозрою
на захворювання, назначають їм подальше ретельне обстеження і, при необхідності, лікування.
В іншому випадку застосування скринінгових тестів як профілактичного заходу не має сенсу.
До будь-яких скринінгових тестів існують певні вимоги, зокрема, ці тести повинні бути:
• валідними і надійними;
• простими у виконанні і недорогими;
• безпечними;
• прийнятними для кожного обстежуваного;
• ефективними в якості профілактичного заходу.
Поняття валідності і відтворюваності скринінгових тестів аналогічні тим, які належать
до діагностичних тестів, вже описаними вище.
При проведенні скринінгу необхідно враховувати низьку поширеність більшості
захворювань. При цьому після виявлення хворих з числа осіб, які звернулися до лікаря,
поширеність даного захворювання серед решти осіб, які вважають себе здоровими і не
зверталися до лікаря, стає ще менше. Саме тому скринінгові тести повинні, перш за все,
мати високу чутливість, щоб не пропустити решту рідкісних випадків захворювання. Але ці
тести повинні бути і високоспецифічні, щоб не отримати велике число хибно позитивних
результатів.
Наприклад, імуноферментний аналіз в якості тесту для виявлення ВІЛ-інфекції має
специфічність близько 99%. Проте, при скринінгу на ВІЛ виникає велике число хибно
позитивних результатів, і необхідно обов'язкове підтвердження позитивного результату з
використанням ще більш специфічного тесту.
Ідеальний скринінговий тест повинен бути надійним, простим у використанні і відносно
дешевим, як, наприклад, цілеспрямоване опитування або вимірювання артеріального тиску.
Відмінність між оглядовим масовим обстеженням (скринінгом) та діагностичним

(клінічним) обстеженням
Оглядове Діагностичне
масове обстеження клінічне обстеження
Застосовується в популяційних Застосовується по відношенню до осіб, котрі
1.
обстеженнях звертаються за консультацією.
2. Дешеве та просте Вартісне та іноді дуже складне
3. Менш надійне Забезпечує обґрунтований діагноз
6
Не є підставою для призначення На підставі результатів дослідження можна

4.
лікування призначити лікування
5. Виконується без медичних показань Виконується за медичними показаннями
V. КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ ЩОДО ПЕРЕВІРКИ НАБУТИХ ТЕОРЕТИЧНИХ

ЗНАНЬ:
1. Дайте визначення поняття діагностичний тест.
2. Дайте визначення поняття скринінговий тест.
3. Дайте визначення валідності діагностичних і скринінгових тестів.
4. Перелічіть основні критерії валідності (достовірності) діагностичних і скринінгових тестів.
5. Опишіть стандартну схему випробування діагностичного тесту.
6. Вкажіть фактори, що впливають на результати оцінки тесту в експерименті.
7. Опишіть вплив тесту з низькою чутливістю для визначення поширеності захворювання на
показник поширеності певної хвороби.
8. Опишіть вплив тесту з низькою специфічністю для визначення поширеності захворювання
на показник поширеності певної хвороби.
9. Вкажіть фактори, що впливають на PPV та NPV тесту.
10. Як слід використовувати значення PPV та NPV діагностичних тестів в практичній
діяльності?
11. Що таке «золотий стандарт»? Наведіть приклад.
12. Дайте визначення поняттю « передбачувана цінність».
13. Дайте визначення поняттю «точність».
14. Опишіть фактори, що впливають на чутливість і специфічність методу.
15.Охарактеризуйте поняття «Скринінг».
VІ. ІНДИВІДУАЛЬНІ СИТУАЦІЙНІ ЗАВДАННЯ
Наведені результати серологічного дослідження діагностики вірусного гепатиту В:
визначення поверхневого антигену гепатиту В (HbsAg) у сироватці крові.
ІФА Антиген гепатиту В у Антиген гепатиту В у Всього
сироватці крові присутній сироватці крові відсутній
Позитивний 40 7 47
Негативний 8 405 413
Всього 48 412 460
1. Оцінити достовірність діагностичного методу: обчислити показники точності, чутливості,
специфічності, позитивного і негативного передбачуваного значення.
2. Інтерпретувати отримані результати.
Проведено серологічні дослідження, що визначають антитіла до вірусу Епштейн-Бара у
сироватці крові, для діагностики інфекційного мононуклеозу.
ІФА Антиген EBV у сироватці Антиген EBV у сироватці Всього
крові присутній крові відсутній
Позитивний 50 11 61
Негативний 8 506 514
Всього 58 517 575
1. Оцінити достовірність діагностичного методу: обчислити показники точності, чутливості,
специфічності, позитивного і негативного передбачуваного значення.
2. Інтерпретувати отримані результати.
7
Тема практичного заняття: Аналіз потужності.
АНАЛІЗ ПОТУЖНОСТІ
І АКТУАЛЬНІСТЬ. Першим етапом будь якого наукового дослідження має бути пла-
нування. Добротне планування гарантує максимально якісний результат при мінімальному
об’ємі роботи, економлячи і час, і ресурси дослідника. І навпаки – помилки при плануванні
можуть призвести як до помилкових висновків, або неякісного результату, так і до надмірних
витрат людських та матеріальних ресурсів. Тому до планування роботи необхідно ставитись
із максимальною увагою. Первинний аналіз потужності і є плануванням з точки зору біо-
статистики.

А) Навчальна: Набути практичні навички та вміння з аналізу потужності статистичних
тестів та примінення їх в практичній охороні здоров’я.
майбутніх лікарів у процесі планування клінічних досліджень та аналізу їх доцільності в зале-
жності від очікуваних результатів.

Ознайоми- з теоретичним викладом навчально-методичного та наукового ма-
(α=I)
- практичне значення методу аналізу потужності, нульової та аль-
тернативної гіпотез;
Знати (α=II) - принципи планування статистичного дослідження;
- типи похибок при інтерпретації статистичних гіпотез;
- клінічну значимість розміру ефекту
- інтерпретувати розмір ефекту різними способами;
- визначати рівні статистичної значущості;
Вміти (α=III)
- трактувати похибки першого та другого роду;
- визначати мінімальний об’єм вибірки.
- творчо використовувати систему знань щодо аналізу потужності
Вміти (α=IV) статистичних тестів у процесі ознайомлення та оцінки практичної
діяльності лікаря та медичного закладу/органу управління
IV ВИКЛАД ТЕОРЕТИЧНОГО МАТЕРІАЛУ

За даними The New England Journal of Medicine (у 2020 році Impact Factor становив 70.670
та займав перше місце в світі з-поміж медичних видань), в останні роки аналіз потужності є
найбільш витребуваним методом статистичного аналізу в їхніх статтях (витяг з аналізу наве-
дено на рис.1).
Зазвичай дослідники ставлять перед собою конкретну задачу щодо виявлення зміни пе-
вного показника в порівнянні з первинними даними (при зіставленні результатів пов’язаних
груп) або в порівнянні з контрольною групою. Статистичний аналіз дозволяє виявити та оха-
рактеризувати цю різницю, або довести її відсутність.
1
Рис.1 Відсоток публікацій із використанням певних варіантів статистичного аналізу за чо-

тири періоди з 1978 р. по 2015 р. DOI: 10.1056/NEJMc1616211
Проте, у більшості випадків, дослідники обмежуються лише обрахунком значення р, ро-

блячи висновки щодо наявності або відсутності статистичної достовірності різниці. Такий об-
межений аналіз результатів тесту призводить до хибних висновків. Тому виділимо декілька
тверджень, щоб уникнути найбільш розповсюджених помилок при аналізі результатів дослі-
дження:
• проведення статистичного аналізу виключно на основі р-значення – хибна стратегія
при плануванні дослідження;
• статистично недостовірний результат у більшості випадків легко перетворити на дос-
товірний шляхом збільшення об’єму вибірки;
• при прийнятті нульової гіпотези (не відхиленні її) в результаті аналізу, тобто, коли зна-
чення р є великим (наприклад, більше 0,05), роблять висновки, що вона є вірною – це є поми-
лкою;
• наявність статистичної значущості (достовірності) не означає автоматично наявність
значущості з практичної точки зору.
Статистична гіпотеза - це припущення відносно закону розподілу генеральної сукуп-
ності чи оцінки його параметрів. Статистичні гіпотези прийнято позначати літерою Н
(Hypothesis) і вони поділяються на нульові й альтернативні.
Нульовою називають запропоновану гіпотезу про відсутність відмінностей у значеннях
ознак. Нульова гіпотеза позначається як H0. Як правило, нульова гіпотеза – це те, що ми хо-
чемо спростувати, якщо перед нами стоїть завдання довести значущість відмінностей. Ймові-
рність нульової гіпотези позначається символом р (probability null hypothesis).
Альтернативна гіпотеза є логічним запереченням нульової гіпотези і позначається як
H1. Природно, що це гіпотеза про існування відмінностей. Найчастіше альтернативна гіпотеза
– це те, що ми хочемо довести.
Прийнято вважати, що нульова гіпотеза відповідає стану «за замовчуванням» (природ-
ному, найбільш очікуваному стану речей) – наприклад, що обстежена людина здорова.
2
Відповідно, альтернативна гіпотеза позначає протилежну ситуацію, яка зазвичай трактується

як менш вірогідна, неординарна, така, що вимагає якої-небудь реакції.
Висунута гіпотеза може бути правильною або неправильною, тому виникає необхідність
її перевірки. При прийнятті рішень за допомогою гіпотез можуть статися помилки (похибки)
двох родів.
Помилка/похибка першого роду або α- помилка (англ. type I errors, α errors, false
positives) полягає в тому, що буде відкинута правильна гіпотеза, тобто гіпотеза є правильною,
але її відхиляють на основі її перевірки. З урахуванням цього помилку першого роду часто
називають помилковою тривогою, помилковим спрацьовуванням – наприклад, аналіз крові
показав наявність захворювання, хоча насправді людина здорова.
Помилка/похибка другого роду або β-помилка (англ. type II errors, β errors, false
negatives) полягає в тому, що буде прийнята неправильна гіпотеза, тобто гіпотеза приймається,
але в дійсності вірна конкуруюча гіпотеза. Відповідно, помилку другого роду іноді називають
пропуском події — людина хвора, але аналіз крові цього не показав.
Вірна гіпотеза
Н0 Н1
Н0 невірно прийнята
Н0 Н0 вірно прийнята Н1 невірно знехтувана
Результат
(Похибка другого роду)
застосування
Н0 невірно знехтувана
критерію
Н1 Н1 невірно прийнята Н1 вірно прийнята
(Похибка першого роду)
Потужність перевірки подвійної статистичної гіпотези – це ймовірність того, що тест

правильно відкидає нульову гіпотезу (Н0) коли альтернативна гіпотеза (Н1) істинна.
Для повноцінного аналізу досліднику необхідно вміти обраховувати та аналізувати такі
показники як значення «р», статистичну потужність, об’єм вибірки та розмір ефекту, що вхо-
дять у загальне поняття «аналіз потужності» (power analysis):
• значення р - показник, що визначає ймовірність нульової гіпотези, найчастіше встано-
влюється на рівні р<0,05 (рівень достовірності становитиме тоді 95%);
• статистична потужність – ризик отримати помилку ІІ роду (β), позначається як 1-β.
Прийнятним є рівень не менше 0,8;
• об’єм вибірки, тобто кількість спостережень. Чим більше значення об’єму вибірки –
тим більша статистична потужність дослідження, і, відповідно, більша чутливість дослі-
дження;
• розмір ефекту – вказує на рівень різниці виявленого ефекту. Чим більший розмір ефе-
кту, тим менший об’єм вибірки необхідний для його виявлення та більша статистична потуж-
ність дослідження.
Чому саме ці чотири параметри? Тому що вони математично залежні. Наприклад, якщо
об’єм вибірки є малим, розмір ефекту також малий, рівень достовірності встановлений на 99%
- в таких умовах гарантовано статистична потужність буде низькою. Малий об’єм вибірки при
малому розмірі ефекту фактично гарантує отримання похибки ІІ роду. З іншого боку, при ве-
ликому розмірі ефекту можна не хвилюватися за об’єм вибірки – ризик отримати помилку ІІ
роду невеликий, особливо якщо знизити р до 0,05. При чому рівень достовірності в більшості
випадків є відомим і встановлюється ще до початку дослідження. В яких випадках можна ско-
ристатися цим правилом?
1. Якщо Ви знаєте розмір вибірки, рівень достовірності та необхідну статистичну потуж-
ність, ви можете вирахувати мінімальний розмір ефекту, що може бути виявлений
вашим тестом.
3
2. При відомому (або бажаному) розмірі ефекту, бажаній потужності та встановленому

рівні достовірності, ви можете вирахувати необхідний мінімальний об’єм вибірки для
виявлення даного ефекту.
Якщо ви знаєте розмір ефекту, об’єм вибірки та рівень р, ви можете розрахувати стати-
стичну потужність вашого тесту та обрахувати ймовірність похибки ІІ рівня.
Як вже зазначено, знаючи 3 з 4-х параметрів, ми можемо вирахувати 4-й. Рівень достові-
рності в переважній кількості досліджень встановлюється на рівні 95%. Наступний відомий
параметр визначається на основі вихідних даних, які має дослідник. Тому розберемо декілька
стандартних сценаріїв проведення попереднього аналізу потужності.
1. Якщо об’єм вибірки є фіксованим (наприклад, ви маєте визначену кількість пацієнтів),
а очікуваний розмір ефекту відомий на основі даних літератури, або попередніх досліджень,
тоді залишається знайти статистичну потужність та на основі отриманих даних зробити ви-
сновки щодо доцільності дослідження.
2. Якщо об’єм вибірки є фіксованим, але розмір ефекту є невідомим, тоді можна встано-
вити мінімальний рекомендований рівень статистичної потужності 1-β=0,8 та розрахувати мі-
німальний розмір ефекту, що можна буде виявити за таких умов. Якщо прогнозований резуль-
тат задовільнить завдання дослідження – можна проводити, якщо ні – необхідно шукати мож-
ливість збільшити об’єм вибірки або приймати рішення щодо можливості зниження мінімаль-
ного рівня статистичної потужності.
3. Якщо дослідник має можливість збільшувати при потребі об’єм вибірки, тоді він має
набагато більше можливостей щодо адаптації моделі дослідження під вихідні дані. У такому
випадку першим кроком має бути обрахунок необхідного об’єму вибірки при первинному зна-
ченні р=0,05, 1-β=0,8 та мінімального значенні розміру ефекту, який планується виявити.
Результати аналізу статистичної потужності при проведенні планування не є заверше-
ною частиною статистичного аналізу – їх дослідник буде використовувати і під час поточного
аналізу даних, і під час заключного аналізу отриманих результатів. У залежності від поставле-
них цілей та наявних можливостей, дослідник може використовувати як окремі частини такого
аналізу, так і всі етапи в цілому.
Дослідник має розрізняти практичне значення аналізу потужності на різних етапах
наукової роботи. Зазвичай даний аналіз слід використовувати при плануванні та при аналізі
отриманих результатів:
• при плануванні аналіз потужності дозволяє правильно організувати дослідження, ви-
значитися з об’ємом вибірки та іншими основними параметрами. Спрогнозувати очікуваний
результат, і, як наслідок, медичний, науковий, соціальний та економічний ефекти від дослі-
дження. Особливо цінним на даному етапі буде розрахунок розміру ефекту, якщо дослідник
не має вихідних параметрів щодо очікуваного результату. У такому випадку розмір ефекту
дозволяє оцінити можливий ефект та зробити висновки щодо доцільності проведення дослі-
дження;
• при аналізі отриманих результатів аналіз потужності дозволяє оцінити результати дос-
лідження не просто на рівні «статистичної значущості», а на рівні «наскільки великою є дося-
гнута (отримана) різниця між показниками». Також існує змога при отриманні клінічно зна-
чимого результату спланувати потребу в продовженні наукової роботи.
Доволі часто аналіз потужності проводиться і впродовж наукової роботи – коли отримані
перші показники дослідної та контрольної груп, можна порахувати розмір ефекту і скорегу-
вати розмір вибірки.
Якщо з параметрами «рівень достовірності», «статистична потужність» та «об’єм вибі-
рки» дослідники, як правило, знайомі, то поняття «розмір ефекту» є мало висвітленим у віт-
чизняних джерелах. Пов’язано це з тим, що цей показник не вимагався ні для журнальних
публікацій, ні для дисертаційних робіт. Навіть у рейтингових закордонних виданнях вимога
обраховувати розмір ефекту, а не тільки представляти результати у вигляді статистичної дос-
товірності, з’явилась відносно недавно, що спонукало теоретичну статистику до систематиза-
ції та подальшого розвитку накопичених знань щодо розміру ефекту.
4
Фундаментальні роботи Коена щодо розміру ефекту з'явилися також відносно недавно –
у 1988 році. Тому цей напрямок статистики продовжує інтенсивно розвиватися і тепер.
Розмір ефекту – це рівень різниці щодо аналізованого показника. Тобто, це не просто

різниця поміж значеннями, а певна оцінка, масштабність досягнутого результату, реакції зміни
показника Х1 по відношенню до показника X2.
Яким є взаємовідношення між розміром ефекту та його практичною оцінкою? У даному
питанні останнє слово залишається за дослідником. Попри великі зусилля теоретичної стати-
стики щодо вдосконалення методів обрахунку розміру ефекту, він лишається одним із аспектів
аналізу вибірки або генеральної сукупності. Остаточний висновок щодо практичного значення
обрахованого «малого» чи «великого» розміру ефекту має робити дослідник у контексті клі-
нічного, соціального чи економічного значення масштабності зміни певного показника.
Оскільки розмір ефекту є одним із тих показників, що характеризує зміни у вибірці або
генеральній сукупності, то і метод обрахунку буде залежати від характеристики цієї самої ви-
бірки. Ми виділимо лише п’ять видів розміру ефекту, які найчастіше зустрічаються в дослі-
дженнях:
1. Розмір ефекту для двох груп сімейства t-критерію для вибірок із нормальним розподі-
лом.
2. Розмір ефекту для більше ніж двох груп сімейства F-критерію (ANOVA) для вибірок
із нормальним розподілом.
3. Розмір ефекту для х2 та таблиць частот.
4. Розмір ефекту для непараметричних даних.
5. Розмір ефекту для коефіцієнту кореляції.
Незалежно від шляху обрахунку розміру ефекту, існує три його ступеня – «малий», «се-
редній» та «великий». Однак, різні види розміру ефекту відрізняються не тільки формулами
обрахунку, але і трактуванням отриманих даних. Межі ступенів розмірів ефекту були визна-
чені Коеном ще у 1988 році й з того часу залишаються майже незмінні (табл. 1).
Таблиця 1 – Межі ступенів розмірів ефекту для різних видів

Межі розміру ефекту
Вид розміру ефекту
«малий» «середній» «великий»
Різниця між двома середніми (сімейство t- 0.2 0.5 0.8
критерію) – d Коена
Різниця між декількома групами (сімейство F- 0.1 0.25 0.4
критерію) – f Коена
Розмір ефекту для х2 таблиці частот – w Коена 0.1 0.3 0.5
Розмір ефекту для U Манна-Уітні використову- 0.1 0.3 0.5
ючи значення z-критерію
Розмір ефекту для коефіцієнту кореляції – ρ (або 0.1 0.3 0.5
– r)
Серед змін слід відмітити розширення шкали для показника d Коена, який на практиці
може бути більше 1. Тому Sawilowsky запропонував переглянути та дещо розширити шкалу
для d Коена, встановивши наступні показники: 0,1 «дуже маленький», 0,2 «маленький», 0,5
«середній», 0,8 «великий», 1,2 «дуже великий», та 2,0 - «гігантський». Якою шкалою користу-
ватися – дослідник має визначитися самостійно, з огляду на характеристики конкретних даних
та клінічної значущості наявної різниці.
5
Розв’язання завдань
ТИПОВИЙ ПРИКЛАД
Перед дослідниками поставлено завдання щодо вивчення ефективності нової схеми ан-
тибіотикотерапії в післяопераційний період. Критерієм ефективності буде рівень лейкоцитів у
крові на 5-й день після операції.
Аналіз потужності в такому дослідженні можна застосувати двічі. Перший раз – при пла-
нуванні мінімального об’єму вибірки.
1.1. Слід встановити який критерій буде використовуватися. Оскільки планується порів-
няння двох незалежних вибірок з гаусівським розподілом – то групи порівнюватимуться за
непарним t-критерієм Стьюдента.
1.2. Необхідно визначити, які 3 з 4-ох параметрів нам є відомими (або ми можемо їх спла-
нувати). Два з них в медичних дослідженнях встановлюються однаково для більшості робіт:
значення р встановлюється на рівні 0,05; а статистична потужність 1-β на рівні 0,8. Оскільки
нашим завданням є визначення об’єму вибірки, то нам необхідно вказати розмір ефекту. При-
родньо, що на початку дослідження складно передбачити різницю між групами, але це є необ-
хідно. Дослідники можуть посилатися на результати попередніх схожих робіт, на власний до-
свід чи на клінічну значиму різницю. Наприклад, для цієї роботи автори вважатимуть, що в
контрольній групі середній рівень лейкоцитів на 5-ий день становитиме 14,5±2,2 ×109/л; а ба-
жаним результатом у дослідній групі буде середнє значення 12,5±2,2 ×109/л.
1.3. Здійснюється розрахунок розміру ефекту для двох груп сімейства t-критерію для
вибірок із нормальним розподілом. Базовою формулою при умові рівності двох підгруп є фор-
мула d Коена:
𝑀1−𝑀2
d = 𝑆𝐷
де: М1 та М2 – середні значення в двох вибірках,
SD – стандартне відхилення.
Таким чином, d = (14,5-12,5)/2,2 = 0,91
Даний розмір ефекту трактується як «великий».
1.4. На підставі визначеного розміру ефекту, а також встановленого рівня достовір-
ності р = 0,05 та статистичної потужності 1-β = 0,8, обраховуємо мінімальний розмір вибірки.
Дані розрахунки є складними і їх рекомендовано робити в спеціальних статистичних програ-
мах (наприклад, G*Power). При таких показниках він буде становитиме 21 пацієнт в кожній
групі, тобто загальна кількість – 42 пацієнта.
Тобто для проведення дослідження нам мінімально потрібно 42 пацієнти: 21 в дослідній
групі та 21 в контрольній.
Проте аналіз потужності можна застосувати і після проведеного дослідження, адже по-
казники рівнів лейкоцитів могли відрізнятися від тих значень, які ми планували на початку
роботи.
Наприклад, провівши дослідження, ми отримали показник лейкоцитів у дослідній групі
13,5±2,2×109/л, а у контрольній – співпало з нашими очікуваннями.
2.1. На першому етапі розраховується загальновідомим методом двосторонній t критерій
для незалежних груп, який становить 1,47 а значення р = 0,15. Отже, різниця не була достові-
рною.
2.2. Наступним етапом є оцінка отриманого результату з клінічної точки зору. Тут мож-
ливі два алгоритми дій: якщо клініцисти вважатимуть дану різницю клінічно незначимою, то
дослід на цьому зупиниться. Проте, якщо дана різниця буде клінічно значущою, то дослід мо-
жна продовжити зважаючи на отриманий нами ефект різниці.
2.3. Який має бути об’єм вибірки при такій різниці? Знову обраховуємо ефект різниці:
d = (14,5-13,5)/2,2 = 0,45
Тепер він трактується як «середній».
2.4. При такому розмірі ефекту перераховується необхідний розмір вибірки при тих са-
мих значеннях рівня достовірності та статистичної потужності. Знаходимо, що за таких
6
обставин кількість пацієнтів у кожній групі має становити 77, а загальний об’єм вибірки – 154
пацієнти.
Зрозуміло, що результативних показників у дослідженні може бути декілька (наприклад,
часка пацієнтів у який рівень лейкоцитів становив менше 11,0×109/л). Тоді аналіз потужності
слід застосовувати для кожного виду аналізу окремо.

ЗНАНЬ:
1. Дайте визначення поняттю «нульова гіпотеза».
2. Дайте визначення поняттю «альтернативна гіпотеза».
3. Охарактеризуйте в чому полягає різниця поміж похибками першого та другого типів.
4. Наведіть приклад нульової гіпотези.
5. Наведіть приклад альтернативної гіпотези.
6. Перерахуйте параметри, які включає аналіз потужності.
7. Опишіть, в яких випадках можна скористатися правилом математичної залежності па-
раметрів аналізу потужності
8. На яких етапах дослідження доцільно проводити аналіз потужності? Наведіть приклад
аналізу потужності на етапі планування.
9. Наведіть приклад аналізу потужності на етапі аналізу отриманих результатів .
10. Дайте визначення поняттю «розмір ефекту».
11. Вкажіть від чого залежить розмір ефекту.
12. Перерахуйте види статистичного аналізу, при яких можливо розраховувати розмір
ефекту.
13. Вкажіть межі ступенів розмірів ефекту для різних видів.
14. Наведіть приклад одного з стандартних сценаріїв проведення попереднього аналізу
потужності.
15. Вкажіть практичне значення методу «аналіз потужності».
VIІ. РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1) Bausell, R. B. and Li, Y. (2002). Power Analysis for Experimental Research: A Practical
Guide for the Biological, Medical and Social Sciences. Cambridge University Press, New York, New
York.
2) Cohen, J. (1988). Statistical Power Analysis for the Behavioral Sciences (2nd ed.). ISBN
0-8058-0283-5.
3) Ellis, Paul (2010). The Essential Guide to Effect Sizes: Statistical Power, Meta-Analysis,
and the Interpretation of Research Results. Cambridge University Press. p. 52. ISBN 978-
0521142465.
4) Everitt, Brian S. (2002). The Cambridge Dictionary of Statistics. Cambridge University
Press. p. 321. ISBN 0-521-81099-X.
5) Hoenig; Heisey (2001). "The Abuse of Power". The American Statistician. 55 (1): 19–24.
doi:10.1198/000313001300339897.
6) Sawilowsky, S. S. (2009). New effect size rules of thumb. Journal of Modern Applied
Statistical Methods, 8(2), 597 – 599.
7) The New England Journal of Medicine 2017; 376:1086-1087 DOI:
10.1056/NEJMc1616211
8) Tsang, R.; Colley, L.; Lynd, L.D. (2009). "Inadequate statistical power to detect clinically
significant differences in adverse event rates in randomized controlled trials". Journal of Clinical
Epidemiology. 62 (6): 609–616. doi:10.1016/j.jclinepi.2008.08.005. PMID 19013761.
7
Тема практичного заняття: Види помилок при проведенні клінічних досліджень
ВИДИ ПОМИЛОК ПРИ ПРОВЕДЕННІ КЛІНІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
Люди майже незмінно приходять до своїх переконань не на основі доказів,

а на основі того, що вони вважають привабливим.
Б. Паскаль (1623-1662)
I. АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ. Як відомо, достовірні статистичні висновки про генеральну

сукупність можна отримати лише за допомогою випадкових (ймовірнісних) вибірок. Однак і у
такому випадку не виключене виникнення статистичних помилок.
Нерідко медичні дослідження втрачають свою цінність, коли після оприлюднення
результатів виявляють допущену певну систематичну помилку. До прикладу, у разі виникнення
неприйнятного ускладнення дослідник може приховати результати чи виключити даного пацієнта
із дослідження. У цьому випадку висновки за результатами такого дослідження будуть
ненадійними та оманливими. Саме тому для науковця вкрай важливо при плануванні дослідження
враховувати усі можливі джерела систематичних помилок та приймати усі можливі заходи для їх
уникнення, що і обумовлює актуальність даної теми у контексті практичної охорони здоров’я.
ІІ. МЕТА ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ:

A. Навчальна: Оволодіти методами виявлення та аналізу систематичних помилок, способами
запобігання їх виникнення.
B. Виховна: Формування соціально-медичного та аналітичного мислення при аналізі
систематичних помилок у практичній медицині та організації охорони здоров’я.

Ознайомитися (α=І)
матеріалу згідно тематики практичного заняття
- визначення поняття систематичної помилки (зміщення);
- види систематичних помилок, їх характеристику;
Знати (α=ІІ)
- способи уникнення систематичних помилок при плануванні
наукового дослідження;
- передбачати та визначати систематичні помилки, що виникають
при проведенні певного статистичного дослідження;
Вміти (α=ІІІ)
- опрацьовувати науковий матеріал та практичні рекомендації
для мінімізації ризику виникнення систематичної помилки;
- творчо використовувати методологію побудови статистичного
дослідження в практичній охороні здоров’я та науковій
Вміти (α=ІV)
медичній діяльності для запобігання виникнення
систематичних помилок.
ІV. ТЕОРЕТИЧНИЙ ВИКЛАД ТЕМИ

Підхід до медичної практики, який базується на використанні доказів, отриманих в
результаті проведення якісних клінічних досліджень формує поняття доказової медицини. Такий
підхід оптимізує процес прийняття рішень, підвищує якість надання медичної допомоги, знижує
фінансові та часові витрати в діагностиці та лікуванні пацієнтів. Отже, за своєю суттю, доказова
медицина – це:
• новітня технологія систематичного збору, аналізу, синтезу та застосування якісної наукової
медичної інформації, що дозволяє приймати оптимальні клінічні рішення на користь пацієнта
та
• добросовісне, точне і свідоме використання кращих результатів клінічних досліджень для
вибору лікування конкретного пацієнта.
Таким чином, доказова медицина – це технологія усунення систематичних помилок
(переводу їх в помилки випадкові).
4.1 Поняття та зміст систематичної помилки у біостатистиці

У статистиці помилка – це відхилення (різниця) між обчисленими показниками і дійсними
(істинними) величинами досліджуваних явищ.
Систематична помилка (зміщення) – це помилка, у результаті якої спотворюються
(підвищуються чи знижуються рівні певних показників) результати вимірів (оцінок
спостережуваних величин) внаслідок дії певних чинників, що систематично впливають на
вищеназвані виміри та змінюють їх у певному, одному напрямку (на відміну від випадкових
помилок), що у кінцевому результаті веде до необ’єктивних, помилкових висновків.
Спотворююча систематична помилка (зміщення) виникає, коли причинно-наслідковий зв’язок
краще пояснюється змінною, відмінною від тієї, що вивчається. Наприклад, якби дослідження
продемонструвало, що захворювання легень частіше зустрічаються у працівників вугільної
промисловості, то можна було б думати про несприятливий вплив професії на цю нозологію.
Проте шахтарі курять більше, аніж населення в цілому і висновок про вплив лише професії без
врахування способу життя, некоректний.
Лише на початку 20 століття в статистику було введено уявлення про зміщення визначене
як "систематичне спотворення очікуваного статистичного результату через фактор, який не
допускається для його отримання”. Термін "спотворення" тут є особливо влучним, оскільки він
походить від латинського дієслова torquere, що означає крутити або повертати в один бік.
Іншими словами, систематична помилка – це систематичне (невипадкове,
однонапрямлене, тенденційне) відхилення результатів від істинних значень, у той час, як
випадкова помилка – це відхилення результату окремого спостереження у вибірці від істинного
значення в популяції, обумовлене виключно випадковістю.
Систематична помилка може виникнути на різних етапах статистичного дослідження,
зв’язаних із:
• відбором або вибіркою;
• вимірюванням, реєстрацією результатів;
• факторами, що діють (втручаються) на оцінку впливу певних чинників на результат
Систематичні помилки - результат діяльності самого дослідника. Вони виникають, коли:
а) вибірка не відповідає завданням дослідження;
б) незнання характеру генеральної сукупності;
в) відбираються переважно "виграшні" або "легкодоступні" елементи генеральної сукупності.
Систематичні помилки не піддаються корекції статистичними методами, хоча
статистичні методи можна і слід застосовувати для уникнення виникнення систематичних
помилок.
Слід відзначити, що більшість систематичних помилок виникають з психологічних
причин, тобто за своєю суттю є психологічними феноменами, тому й найбільш ефективним
способом для їх уникнення є метод «осліплення» - сліпої рандомізації та сліпого контролю.
4.2 Основні види систематичних помилок та їх характеристика

1) СИСТЕМАТИЧНА ПОМИЛКА ВІДБОРУ (селективна систематична помилка)
У даному випадку суб’єкти, включені у дослідження, можуть не представляти
(репрезентувати) цільову групу; а висновки зроблені стосовно певної групи, можуть виявитися
2
неточними внаслідок неправильного відбору у цю групу. Іншими словами, селективна
систематична помилка виникає тоді, коли порівнювані групи пацієнтів відрізняються не тільки за
досліджуваним чинником, а й за іншими факторами, що впливають на результат.
Ця помилка може виникати або у тих випадках, коли відбір суб’єктів для дослідження не
був випадковим (дослідник сам обирає кого включати чи не включати у дослідження) або тоді,
коли розміри вибірки є надто малими для відтворення усього спектру суб’єктів цільової групи.
Даний вид систематичної помилки завжди виникає у випадку досліджень, що проводяться із
залученням добровольців.
Селективна систематична помилка також може виникати у тих випадках, коли особи із
важкими формами захворювання (пізніми стадіями) померли або не є доступними для
дослідження з такою ж частотою, як ті пацієнти, у яких форми захворювання є легшими
(початкові стадії) (систематична помилка виживання). У таких випадках є багато даних щодо
суб’єктів однієї групи («ті, що вижили»), а щодо іншої («ті, що загинули») - практично немає, в
результаті чого дослідники намагаються віднайти спільні риси серед «тих, хто вижив» і не беруть
до уваги, що не менш важлива інформація може бути отримана серед «тих, хто загинув».
Когнітивні упередження — це тенденції думати певним чином, що можуть призвести до
систематичних відхилень від стандарту раціональності або тверезого судження (чи здорового
глузду). Часто вивчаються психологією та поведінковою економікою.
У даному контексті для кращого розуміння доцільно згадати доволі відомий вислів:
«переконання про розум і доброту дельфінів базуються на розповідях втомлених плавців, яких
вони штовхали до берега, але ми позбавлені можливості почути розповідь тих, кого дельфіни
штовхали в інший бік».
Помилка виживання важлива і у клінічних випробуваннях лікарських засобів. Якщо
випробування виявилося невдалим, його, швидше за все, не опублікують, і лікарський середник -
як мінімум спочатку - буде переоцінено.
До селективних систематичних помилок відносять також і помилку (парадокс) Берксона.
Вона притаманна дослідженням «випадок-контроль», у випадку включення у них лише
госпіталізованих пацієнтів, як у дослідні (клінічні) групи, так і у групу контролю. Так, якщо вплив
певного чинника підвищує ймовірність госпіталізації, закономірно, що у госпіталізованих
пацієнтів частка осіб, що піддались такому впливу, буде непропорційно більшою. У даному
випадку між незалежними параметрами можуть виникати умовні залежності, що призводять, при
перенесенні їх на всю генеральну сукупність, до грубих помилок аналізу.
Hernández-Díaz зі співавторами (2006) у США було описано помилку (парадокс) Берксона
у дослідженні новонароджених із низькою масою тіла, де було встановлено, що неонатальна
смертність виявилась нижчою серед дітей, народжених матерями-курцями, у порівнянні із
дітьми, яких народили матері, що не курили. Такий результат було отримано не у зв’язку із
сприятливим ефектом куріння матерів, а ймовірно тому, що у новонароджених із низькою масою
тіла, народжених матерями, що не курили, були інші обтяжуючі фактори, наприклад, вроджені
вади розвитку, що і могли спричинити як низьку масу тіла, так і вищу неонатальну смертність.
Знизити ймовірність виникнення систематичної помилки у даному випадку доцільно
шляхом застосування методу рандомізації та формування відповідної вибірки.
Одним із видів систематичної помилки відбору є помилка відклику (відповіді).
Закономірно, що особи із певним серйозним чи важким захворюванням із більшою вірогідністю
дадуть достовірні відповіді щодо історії своєї хвороби та супутніх захворювань, ніж особи з групи
контролю. Це зв’язано, передусім, з тим, що дана категорія пацієнтів зазвичай більш ретельно
веде та зберігає записи щодо свого захворювання. Деякі пацієнти, зокрема із захворюваннями, що
передаються статевим шляхом, можуть навмисно приховувати якусь інформацію стосовно своєї
хвороби у зв’язку із її стигматизацією. Пацієнти можуть також приховувати певну інформацію з
метою уникнення юридичної відповідальності.
3
2) СИСТЕМАТИЧНА ПОМИЛКА ВИМІРУ
Систематичні помилки виміру – це помилки,
• які визначаються похибками застосовуваних засобів виміру і викликаються
недосконалістю принципу дії, неточністю градуювання шкали, використанням
ненаглядного приладу;
• викликані недосконалістю методу, а також спрощеннями, покладеними в основу
методики;
• зумовлені ступенем уважності, зосередженості, підготовленості і іншими якостями
дослідника.
Найбільш поширеним видом систематичної помилки виміру є інструментальні
систематичні помилки. Вони можуть бути зв’язані із помилками пристроїв (неправильна шкала,
калібрування і т. п.), до прикладу, неспорожнення ртутного стовпчика сфігмоманометра у стані
спокою, що спотворить результати вимірювання артеріального тиску. Дана систематична
помилка може виникати і у тому випадку, коли обраний інструмент не дає можливості отримати
необхідні дані, наприклад, коли невірно обраний ендоскопічний метод дослідження не досягає
анатомічної ділянки, що складає інтерес для дослідника, відповідно надаючи хибну інформацію.
Також інструментальна систематична помилка може виникати тоді, коли дослідник а пріорі
віддає перевагу певному методу, який вважається «золотим стандартом», нехтуючи іншими, що
могли би дати більш повну та точну інформацію у даному конкретному випадку.
Стандартизовані, об’єктивні, попередньо перевірені методи збору даних можуть знизити
ймовірність виникнення даної систематичної помилки.
До систематичних помилок виміру відносять також і ефект Готорна, суть якого зводиться
до наступного: якщо суб’єкти знають, що за ними спостерігають чи їх досліджують, їх поведінка
та реакції можуть змінюватися. Новизна, інтерес до експерименту або підвищена увага до
нововведення приводять до спотвореного, часто сприятливого результату. Учасники
експерименту діють інакше, більш добросовісно, ніж зазвичай, тільки завдяки усвідомленню
того, що вони причетні до експерименту. Запобігання виникнення даного виду систематичних
помилок є однією із основних підстав для включення у дослідження «групи плацебо».
3) СИСТЕМАТИЧНА ПОМИЛКА ІНТЕРВ’ЮЕРА АБО СПОСТЕРІГАЧА

Даний вид систематичної помилки виникає у тому випадку, коли дослідник мимоволі (або
й навмисно) приділяє більше уваги чи відбирає ті результати, що підтверджують його гіпотезу,
приділяючи менше уваги чи ігноруючи ті, що дану гіпотезу спростовують. Дослідник, який
твердо вірить в гіпотезу або надійність інформації, несвідомо діє таким чином, щоб отримати
відповідні результати, що підтверджують гіпотезу. Цей вид систематичної помилки спостерігача
отримав назву ефекту Пігмаліона (Розенталя). Обмежити ефект Пігмаліона можна шляхом
проведення сліпого дослідження або введення частині суб’єктів плацебо (таким чином
досліднику не буде відомо, хто отримував запропоноване ним лікування, а хто – ні).
Систематична помилка спостерігача виникає також і у тому випадку, коли дослідник є
недостатньо уважним чи настороженим, приміром, прослуховуючи тони Короткова при
вимірюванні артеріального тиску чи маніпулюючи ендоскопом при огляді дванадцятипалої
кишки на предмет наявності пептичної виразки.
4) СИСТЕМАТИЧНА ПОМИЛКА ВИПЕРЕДЖЕННЯ (ЗСУВУ ТОЧКИ ВІДЛІКУ)

Ця систематична помилка виникає, коли спостереження за групами пацієнтів починаються
не на одних і тих же стадіях природного розвитку захворювання. Закономірно, що всі випадки
захворювання не можуть виявлятись на одній і тій самій стадії; зокрема, у випадку раку шийки
матки у частини пацієнток діагноз буде встановлено у ході скринінгового дослідження завдяки
PAP-тесту (цитологічному дослідженню), у частини – коли захворювання уже маніфестує
4
клінічно, у решті випадків захворювання може виявлятись уже на пізніх стадіях. Попри це,
спостереження за усіма пацієнтками з різними клінічними ситуаціями розпочинається саме з
моменту виявлення захворювання. Власне ця відмінність у «точці відліку» може викликати
систематичні помилки результатів дослідження.
Так, хірургічні втручання у жінок, у яких рак молочної залози було виявлено у ході
скринінгу, не можна порівнювати з втручаннями у жінок, у яких захворювання було виявлено при
клінічному огляді на більш пізній стадії хвороби.
Для зниження ймовірності виникнення даного типу систематичної помилки слід схилятися
до проведення рандомізованого контрольованого дослідження, у ході якого формуються групи
суб’єктів, яким проводять скринінг та тих, яким скринінг не проводять.
5) СИСТЕМАТИЧНА ПОМИЛКА ПАМ’ЯТІ

Це систематична помилка, викликана відмінністю у точності або повноті спогадів про
минулі події або певний життєвий досвід. Найчастіше реєструється у ретроспективних
дослідженнях.
Виділяють два основні види систематичної помилки пам’яті:
• у першому випадку систематична помилка пов’язана з тим, що, закономірно, недавні
події згадуються пацієнтом точніше та детальніше, аніж події із віддаленого минулого.
Окрім того, серйозні чи важкі відхилення у стані свого здоров’я пацієнти пам’ятають
краще, аніж легкі, «несерйозні» захворювання;
• у другому випадку систематична помилка зв’язана з тим, що особи з певним
захворюванням значно легше згадують певні аспекти, зв’язані із станом свого здоров’я,
аніж особи групи контролю (умовно здорові суб’єкти).
Так, мати, чия дитина померла від лімфоми Ходжкіна, краще, ніж мати здорової дитини,
зможе згадати деталі подій, що відбулися з нею в минулому, наприклад, рентгенологічне
обстеження, проведене під час вагітності.
ISPE (International Society for Pharmacoepidemiology, Міжнародна спільнота з
фармакоепідеміології) рекомендує реєструвати і публіковувати протоколі
фармакоепідеміологічних досліджень на відкритих сайтах, таких як реєстр ENCePP (він же EU
PAS реєстр) або ClinicalTrials.gov. При реєстрації дослідник може скористатися опцією
відстроченої публікації протоколу, коли загальний доступ до протоколу буде відкритий через
заздалегідь обумовлений час після його подачі на сайт. Сенс такої відстрочки в тому, щоб
уникнути систематичних помилок пам’яті в учасників дослідження спричинених тим, що їм
стане відомою робоча гіпотеза дослідження (наприклад, при проведенні дослідження «випадок-
контроль» і зборі анамнестичних даних зі слів учасників).
Для зниження ймовірності виникнення досліднику слід скоротити інтервал часу від
моменту впливу до подальшого спостереження.
6) ІНШІ ВИДИ СИСТЕМАТИЧНИХ ПОМИЛОК

Серед інших видів систематичних помилок слід відзначити такі, які виникають уже після
завершення дослідження. До них належать наступні:
• систематична помилка звітності – виникає у випадку некоректного звітування
про результати дослідження, наприклад, упускаючи інформацію про суперечливі результати;
• систематична помилка (графічного) представлення отриманих результатів –
виникає у разі неправильного вибору методу графічного зображення даних, шкал чи графічного
зображення результатів у вигідному для дослідника світлі;
• систематична помилка публікації – багато наукових періодичних видань значно
більше «зацікавлені» у публікації матеріалів, що констатують позитивний результат щодо
ефективності нового лікарського засобу чи методу лікування, аніж тих, що не виявили жодної
5
різниці. Таким чином, базуючись на опублікованих результатах досліджень, можна отримати
хибне уявлення про ефективність певного методу лікування, позаяк часто результати
дослідження, що не виявили жодного значного ефекту, або ті результати, які суперечать
попередній думці та упередженням дослідника, інтересам спонсора чи очікуванням громадськості
або не приймаються до публікації, або й не подаються їх авторами.
4.3 Шляхи мінімізації виникнення систематичних помилок

1. При плануванні дослідження важливо:
• визначити, чи може систематична помилка систематична помилка виникнути у даних
умовах дослідження;
• визначити, чи виникнення передбачуваної систематичної помилки спричинить клінічно
значиме спотворення результатів;
• вибрати відповідний метод набору клінічного матеріалу (оптимально рандомізоване
сліпе дослідження);
• ввести обмеження – лімітувати діапазон пацієнтів, включених у дослідження.
2. Використання при аналізі отриманих даних наступних методів:
• стратифікації - порівняння впливу досліджуваного фактору на частоту випадків
всередині підгруп, що мають однаковий вихідний ризик;
• стандартизації - корекція вихідного значення певної однієї характеристики таким
чином, аби зрівняти підгрупу за вихіднім ризиком або ж корекція відмінності за багатьма
чинникам, що впливають на дану відмінність, застосовуючи методи математичного
моделювання;
• інших методів біостатистики.
3. Контроль якості технічних процедур на усіх етапах дослідження, зокрема здійснення
повторних вибіркових процедур іншим виконавцем або незалежним експертом.
4.4 Необхідні умови для усунення систематичних помилок

1. Наявність спеціального протоколу дослідження (містить обґрунтування, значення і цілі,
етапи дослідження, методи відбору суб’єктів дослідження, способи запобігання систематичних і
випадкових помилок).
2. Наявність чітких інструкцій для усіх учасників дослідження.
3. Інформована згода суб’єктів дослідження.
4. Проведення вимірів одноманітними приладами і методами, стандартними
лабораторними інструментами та реактивами, за єдиною методикою.
V. КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ НАБУТИХ ТЕОРЕТИЧНИХ ЗНАНЬ

1. Розкрийте зміст поняття «систематичної помилки» та вкажіть її основну відмінність
від випадкової помилки.
2. На яких етапах статистичного дослідження може виникнути систематична помилка?
3. Охарактеризуйте поняття «випадкової помилки» та «систематичної помилки»,
користуючись наступними критеріями:
• можна уникнути;
• впливає на достовірність результатів;
• впливає на валідність результатів дослідження.
4. У чому суть систематичної помилки відбору (селективної систематичної помилки) та
у яких випадках вона може виникати?
5. Перелічіть основні види селективних систематичних помилок та коротко їх
охарактеризуйте.
6. Охарактеризуйте помилку (парадокс) Берксона.
6
7. Дайте визначення поняттю «ефекту Готорна». Як можна уникнути виникнення даного
виду систематичних помилок?
8. Що таке інструментальна систематична помилка? У яких випадках вона може
виникнути?
9. Означте зміст систематичної помилки спостерігача (інтерв’юера). У яких випадках
можливе виникнення ефекту Пігмаліона?
10. Дайте визначення та коротку характеристику систематичній помилці зсуву точки
відліку.
11. Охарактеризуйте основні види систематичної помилки пам’яті.
12. Яким чином можна мінімізувати виникнення систематичної помилки на етапі
планування дослідження?
13. Як уникнути виникнення систематичних помилок на етапі аналізу отриманих
результатів? У який спосіб може здійснюватися контроль за якістю технічних процедур на
певному етапі статистичного дослідження?
14. Перелічіть та коротко охарактеризуйте необхідні умови для усунення систематичних
помилок.
15. При проведенні яких статистичних досліджень ризик виникнення систематичних
помилок є найнижчим та, відповідно, найвищим? Аргументуйте.
Експертні оцінки та опис окремих клінічних випадків
Екологічні дослідження та дослідження серії

випадків
Крос-секційне (одномоментне)
дослідження
Проспективне/ретроспективне
Контрольоване
(нерандомізоване)
РКД*
(несліпе)
РКД*,
подвійне
сліпе
Рисунок 1 – Піраміда шансу виникнення систематичної помилки у залежності від рівня
доказовості статистичних досліджень
*РКД – рандомізоване контрольоване дослідження
VІ. МЕТОДИЧНИЙ МАТЕРІАЛ ЩОДО ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ

ПРАКТИЧНИХ НАВИЧОК ТА ВМІНЬ
З метою набуття професійних навичок та вмінь студентам рекомендується:
a) Використовувати розділ ІV «Теоретичний виклад теми» даного практичного заняття;
b) При опрацюванні індивідуального ситуаційного завдання рекомендується
користуватися «Типовим прикладом вирішення ситуаційного завдання даного практичного
заняття.
7
ЗРАЗКИ РОЗВ’ЯЗАННЯ СИТУАЦІЙНИХ ЗАВДАНЬ
ТИПОВИЙ ПРИКЛАД вирішення ситуаційного завдання №1

Студент 3 курсу ЛНМУ ім. Данала Галицького при підготовці до виступу на науковій
конференції проводив вивчення калорійності харчування жителів міста Львова. Опитування
проводилось серед відвідувачів ресторану «Панська чарка», були отримані наступні
результати: середня калорійність харчування серед жінок, жительок міста, склала
987,32±18,20 ккал, серед жінок, жительок сільської місцевості - 763,11±11,35 ккал, серед
чоловіків, жителів міста - 1324±9,33 ккал, серед чоловіків, жителів сільської місцевості -
1453,67±13,45 ккал (дані умовні).
1) Визначити вид статистичних величин, представлених у завданні.
2) Проаналізувати отримані дані.
3) Зобразити графічно результати дослідження та обґрунтувати вибір графічного
зображення статистичних даних.
4) До виникнення якого типу систематичної помилки і чому могло призвести формування
такого дизайну дослідження?
Відповідь на перше запитання:

1) У завданні представлені середні величини.
Відповідь на друге запитання:
2) Згідно результатів дослідження встановлено, що середня калорійність харчування
відвідувачів ресторану була вищою у чоловіків, аніж жінок; а також серед жінок – вищою у
жительок міста, серед чоловіків – у жителів сільської місцевості.
Відповідь на третє запитання:
3) Для графічного зображення отриманих показників доцільно обрати стовпчикову або
стрічкову діаграму.
Відповідь на четверте запитання:
4) У даному випадку можливе виникнення селективної систематичної помилки (помилки
відбору), позаяк харчування відвідувачів одного ресторану не відповідатиме такій у жителів
усього міста чи, тим більше, області.

Дослідники порівняли причини захворювань нирок серед 450 осіб, у яких хронічну
ниркову недостатність (ХНН) було діагностовано під час скринінгового обстеження, та 450
пацієнтів, у яких діагноз ХНН було встановлено при лікування в нефрологічному відділенні.
Отримані результати представлені у таблиці 1.
Таблиця 1 – Розподіл обстежених осіб (n=900) за причинами ХНН

ХНН виявлена при ХНН виявлена при лікуванні у
№
Причина ХНН скринінговому нефрологічному відділенні
з/п
обстеженні (n=450), % (n=450), %
1. Полікістоз нирок 5% 1%
2. IgA нефропатія 15% 5%
3. Гіпертензивна нефропатія 50% 45%
4. Діабетична нефропатія 30% 49%
Примітка. Полікістоз нирок та IgA нефропатія – захворювання з тривалим, повільно
прогресуючим перебігом, натомість діабетична нефропатія прогресує значно швидше.
8
3) Зобразити графічно результати дослідження та обґрунтувати вибір графічного
зображення статистичних даних.
4) До виникнення якого типу систематичної помилки і чому могло призвести
формування такого дизайну дослідження?
1) У завданні представлені відносні величини, а саме екстенсивні показники.
2) Згідно результатів дослідження встановлено, що серед причин ХНН, виявленої при
скринінговому обстеженні, найбільшу частку займає гіпертензивна нефропатія, натомість у
пацієнтів, у яких ХНН було діагностовано уже при лікуванні у нефрологічному відділенні, -
діабетична нефропатія.
3) Для графічного зображення отриманих показників доцільно обрати секторну
діаграму.
4) У даному випадку можливе виникнення систематичної помилки випередження (зсуву
точки відліку). Відлік тривалості виживання серед осіб, у яких ХНН було виявлено при
скринінговому обстеженні, починається з моменту отримання позитивного результату тесту,
що відбувається достатньо рано, враховуючи природній перебіг хвороби. Натомість відлік
тривалості виживання серед осіб, які скринінгове обстеження не проходили, починається значно
пізніше, коли ХНН діагностують традиційними клінічними методами у зв’язку із наявністю
маніфестації захворювання. Такий підхід штучно подовжує тривалість виживання в осіб, що
проходили скринінгове обстеження, і, як результат, знижує рівень смертності у цій групі
пацієнтів, що створює хибне уявлення про зв’язок тривалішої виживаності у зв’язку із
проходженням скринінгового обстеження.

У 1991 році у США було проведено дослідження зв’язку між народженням дітей із
низькою масою тіла у матерів-курців і тих породіль, що не курять, та неонатальною
смертністю. Отримані результати відображені на рисунку 1.
3) Який вид графічного зображення статистичних даних обрано дослідниками?
4) До виникнення якого типу систематичної помилки і чому могло призвести формування
такого дизайну дослідження?
1) У завданні представлені абсолютні величини (маса тіла при народженні) та відносні
величини, а саме інтенсивні показники (рівень неонатальної смертності).
2) Згідно результатів дослідження встановлено, що неонатальна смертність виявилась
нижчою серед дітей, народжених матерями-курцями, у порівнянні із дітьми, яких народили
матері, що не курили
3) Для графічного зображення отриманих показників дослідниками обрано лінійну
діаграму.
9
Рисунок 1 – Рівень неонатальної смертності (у залежності від маси тіла при народженні) серед
новонароджених від матерів-курців та некурців, США, 1991 (Національний центр статистики
здоров’я)

4) Систематична помилка відбору (селективна систематична помилка), а саме помилка
(парадокс) Берксона. Такий результат було отримано не у зв’язку із сприятливим ефектом
куріння матерів, а ймовірно тому, що у новонароджених із низькою масою тіла, народжених
матерями, що не курили, були інші обтяжуючі фактори, наприклад, вроджені вади розвитку, що
і могли спричинити як низьку масу тіла, так і вищу неонатальну смертність.
VІІ. РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1) Уваренко А. Р. Доказова медицина у спектрі наукової медичної інформації, галузевої
інноваційної політики та якості медичного забезпечення / А. Р. Уваренко [і ін.]. К.: Здоров’я, 2009.
176 с.
2) Indrayan A., Holt M.P. Concise Encyclopedia of Biostatistics for Medical Professionals.
Chapman and Hall/CRC; 2017:729.
3) Indrayan A., Malhotra R.K. Medical Biostatistics. 4th Edition. Chapman and Hall/CRC;
2017:994.
4) Kestenbaum B. Epidemiology and Biostatistics. Practice Problem Workbook. Springer;
2019:99.
5) Наказ МОЗ України № 751 від 28.09.2012 «Про створення та впровадження медико-
технологічних документів зі стандартизації медичної допомоги в системі Міністерства охорони
здоров’я України» із змінами, внесеними згідно з Наказами МОЗ № 1422 від 29.12.2016 та № 1752
від 26.09.2018.
10
ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ДАНИЛА ГАЛИЦЬКОГО
КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОЇ МЕДИЦИНИ, ЕКОНОМІКИ ТА ОРГАНІЗАЦІЇ ОХОРОНИ

ЗДОРОВ’Я
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

«СОЦІАЛЬНА МЕДИЦИНА, ГРОМАДСЬКЕ ЗДОРОВ’Я»
МОДУЛЬ 2 «ГРОМАДСЬКЕ ЗДОРОВ’Я»
для підготовки фахівців другого (магістерського) рівня вищої освіти
галузі знань 22 «Охорона здоров’я»
спеціальності 222 «Медицина» (ІV курс)
Тема № 1: АНАЛІЗ ТА ОЦІНКА ЧИННИКІВ, ЩО

НЕГАТИВНО ВПЛИВАЮТЬ НА ЗДОРОВ’Я НАСЕЛЕННЯ
Львів-2019
Методичні рекомендації до практичного заняття для підготовки фахівців другого
(магістерського) рівня вищої освіти галузі знань 22 «Охорона здоров’я», спеціальності 222
«Медицина» (ІV курс) опрацьована на кафедрі соціальної медицини, економіки та організації
охорони здоров’я Львівського національного медичного університету імені Данила Галиць-
кого завідувачем кафедри, кандидатом медичних наук, доцентом ГУТОРОМ Т. Г., старшим
викладачем КОВАЛЬСЬКОЮ І. М., завучем кафедри, кандидатом медичних наук, асистентом
КОВАЛЬСЬКОЮ О. Р., кандидатом наук з державного управління, доцентом ДЯЧИШИН В.
І., старшим викладачем КОЗІЙ-БРЕДЕЛЄВОЮ С. П., асистентом ГУПАЛО І. В.
Рецензенти: ФЕДОРЕНКО В. І. – доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри зага-

льної гігієни з екологією Львівського національного медичного університету
імені Данила Галицького.
ЛЮБІНЕЦЬ О. В. - доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри гро-

мадського здоров’я ФПДО Львівського національного медичного університету
імені Данила Галицького.
ГУТОР Т. Г., КОВАЛЬСЬКА І. М., КОВАЛЬСЬКА О. Р., ДЯЧИШИН В. І., КОЗІЙ-

БРЕДЕЛЄВА С. П., ГУПАЛО І. В. Аналіз та оцінка чинників, що негативно впливають
на здоров’я населення. Методичні рекомендації до практичного заняття для підготовки фа-
хівців другого (магістерського) рівня вищої освіти галузі знань 22 «Охорона здоров’я», спеці-
альності 222 «Медицина» (ІV курс) з навчальної дисципліни «Соціальна медицина, громадське
здоров’я» (модуль 2 «Громадське здоров’я»). Львів, 2019. 12 с.
Методичні рекомендації обговорено, схвалено та рекомендовано до друку на засіданні

кафедри соціальної медицини, економіки та організації охорони здоров’я та засіданні циклової
методичної комісії «Профілактична медицина» Львівського національного медичного універ-
ситету імені Данила Галицького.
Тема: АНАЛІЗ ТА ОЦІНКА ЧИННИКІВ, ЩО НЕГАТИВНО ВПЛИВАЮТЬ
НА ЗДОРОВ’Я НАСЕЛЕННЯ
I. АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ: Ефективність управління станом громадського здоров’я

залежить від вміння впливати на причини захворювань у виникненні захворювань. Тому од-
нією з головних задач клінічної епідеміології є встановлення та вивчення причин основних
захворювань. Знання про причини хвороб допомагають визначити підходи до вирішення ос-
новного клінічного завдання – профілактики захворювань.
ІІ. КОНКРЕТНІ ЦІЛІ:

Знати:
 поняття “причина захворювання”.
 значимість причин у виникненні захворювань.
 чинники, що впливають на здоров’я населення .
 практичне застосування багатофакторного аналізу.
Вміти:
 передбачати наявність причинно-наслідкового зв'язку поміж ознаками.
 збирати інформацію про причини захворювання.
 інтерпретувати результати багатофакторного аналізу.
III. ТЕОРЕТИЧНИЙ ВИКЛАД МАТЕРІАЛУ ТЕМИ ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ

Сьогодні світ переживає справжню епідемію хронічних неінфекційних захворювань,
пов’язану з нездоровим способом життя, незбалансованим харчуванням, низькою фізичною
активністю тощо. Часто нарівні з терміном «причина хвороби» вживають термін «чинник ри-
зику», який може виступати як причиною захворювання, так і сприятливими умовами її роз-
витку. Ці категорії настільки тісно переплетені між собою і настільки інтегровані, що, як пра-
вило, насправді має місце цілий ланцюг причинно-наслідкових відносин, коли причина є нас-
лідком чинника ризику, і навіть, навпаки, коли причина може створити ситуацію ризику для
даного захворювання. Термін «чинники ризику» найчастіше трактують як потенційно небез-
печні для здоров’я чинники поведінкового, біологічного, генетичного, екологічного, соціаль-
ного характеру, навколишнього і виробничого середовища, які підвищують імовірність розви-
тку захворювань, їх прогресування та несприятливого результату.
Причина, чинник – (гр. αιτία, лат. causa, нім. ursache) — 1) основа, привід для яких-
небудь дій; 2) явище, що викликає чи обумовлює виникнення іншого явища.
Принцип причинності – це положення, яке стверджує, що на подію, яка відбувається
в певний час у певній точці простору, можуть впливати лише події, які передували їй у часі
(точніше відділені від неї часоподібним інтервалом).
Незважаючи на те, що причини часто не є визначальними у виникненні захворювань,
інтерес до них в останні роки незмінно високий. Це пов'язано з тим, що:
1) безпосередні причини багатьох хронічних неінфекційних захворювань дотепер неві-
домі (наприклад, злоякісних новоутворень, ішемічної хвороби серця, ендокринних захворю-
вань та ін.);
2) багато захворювань поліетіологічні, тому важко встановити значущість кожної з мо-
жливих безпосередніх причин;
3) існує можливість використання знань про причини захворювань на практиці:
а) для прогнозування виникнення захворювань;
б) у діагностичному процесі.
Інформація про наявність причини захворювання поряд із клінічними ознаками дає мо-
жливість лікареві точно поставити діагноз. І навпаки, інформація про відсутність причини за-
хворювання може бути використана для виключення діагнозу, якщо саме ця причина сприяє
виникненню і розвитку захворювання.
3
в) з метою профілактики.
Усунення або зменшення частоти, з якою зустрічається причина захворювання, приз-
водить до зменшення ризику виникнення захворювання в популяції. Наприклад, протягом
останніх десятиліть в економічно розвинутих країнах смертність від ішемічної хвороби серця
знизилася більше ніж на 30%. Це пов'язано, як вважають вчені, зі зменшенням дії декількох
факторів ризику серцево-судинних захворювань: більше хворих на артеріальну гіпертензію
стали одержувати ефективне лікування, чоловіки середнього віку стали менше курити, знизи-
лося споживання з їжею жирів і холестерину.
На відміну від безпосередніх причин виникнення і розвитку захворювань та їх наслідків
(бактеріологічних, хімічних, фізичних, механічних та інших несприятливих дій), що прямо чи
опосередковано викликають патологічні зміни в організмі, причини захворювань створюють
несприятливий фон, що сприяє виникненню захворювання.
Між причиною і конкретним захворюванням часто тісний однозначний зв'язок відсут-
ній. Присутність навіть дуже сильної причини ще не означає, що людина обов'язково занеду-
жає. Наприклад, дослідження показали, що у запеклого курця ризик розвитку раку легень у 20
разів вищий, ніж у некурящого, проте його шанси захворіти на рак легень протягом найближ-
чих 10 років складають 1 : 100.
Причина захворювання може виявитися непрямим маркером захворювання, завдяки
його зв'язку з одним чи декількома причинними факторами, тобто вона може знаходитися під
впливом причинного фактора. Найчастіше неінфекційні хронічні захворювання мають декі-
лька факторів ризику, що разом або окремо призводять до їх розвитку. З іншого боку, один
фактор може сприяти виникненню декількох різних захворювань. Наприклад, куріння сприяє
розвитку раку легень, хронічних обструктивних захворювань легень, виразкової хвороби, раку
жовчного міхура, ішемічної хвороби серця. У свою чергу ІХС має множинні фактори, вклю-
чаючи куріння, артеріальну гіпертензію, гіперхолестеринемію і спадкові фактори. При одно-
часній дії декількох факторів ризику результуючий ризик може бути більше або менше, ніж
очікується при простому підсумовуванні дій окремих факторів чи причин. Якщо загальний
результат більший, ніж сума впливів окремих причин, це явище називається синергізмом,
якщо менше – антагонізмом.
Одна з найбільш повних моделей, що допомагає простежити відносини між причиною
і захворюванням заснована на багатофакторній природі причин багатьох хвороб. Відповідно
до цієї моделі всі причини можна розподілити на достатні, додаткові і необхідні.
Достатньою причиною є та, яка неминуче призводить до певних наслідків. Одиничні
причини захворювань рідко бувають достатніми. Наприклад, куріння не обов’язково призво-
дить до раку легень, експозиція туберкульозної палички не обов’язково веде до туберкульозу.
На виникнення цих захворювань впливають, серед іншого, анатомічні і фізіологічні особливо-
сті конкретної особи, стан навколишнього середовища тощо.
Причина, що не є достатньою сама по собі, вважається додатковою. Переважна біль-
шість усіх причин захворювання можуть уважатися додатковими. Наприклад, гіперліпідемія,
артеріальна гіпертензія, куріння і підвищена схильність до тромбоутворення вважаються фа-
кторами, що впливають на виникнення інфаркту міокарда.
Необхідною причиною захворювання є та, наявність якої для виникнення захворю-
вання обов'язкова. Наприклад, зараження mycobacterium tuberculosis є необхідною умовою ро-
звитку туберкульозу, але недостатньою, оскільки не у кожного інфікованого розвивається хво-
роба.
Етіологічна частка (etiological fraction, attributable proportion – EF) це те число захворю-
вань, що зникає при скороченні захворюваності експонованої групи до рівня неекспонованої.
Цей показник є часткою тих випадків захворювання, які б не відбулися, якби дана причина
була виключена та навпаки – часткою тих випадків, на які вплинув певний чинник.
Розрахунок EF наведено у формулі (1):
4
RR-1
EF= *f (1)
RR
де: RR – відношення коефіцієнта захворюваності для експонованої групи до коефіціє-

нта неекспонованої (відносний ризик),
f – частка експонованих серед усіх, хто захворів.
Приклад розрахунку етіологічної частки (EF) та інтерпретації його результатів наве-

дено у досліді, проведеного К. J. Rothman:
У дослідженні зв'язку між курінням і раком ротової порожнини та глотки показник від-
носного ризику був 4,1, 95 % хворих були курцями. Підставивши ці значення в формулу (1),
одержимо:
4,1-1
EF= * 0,95 = 0,72
4,1
Цей результат означає, що 72 % усіх випадків раку ротової порожнини у досліджуваній

групі населення обумовлені курінням.
Відповідно до багатофакторної причинно-наслідкової моделі сума етіологічних часток
для всіх достатніх причин захворювання завжди дорівнює 100 %, тобто EF (І) + EF (II) + EF
(III) = 100 %. Якщо, наприклад, EF(I) = 20 % і EF(II) = 30 %, то EF(III) = 100 - 20 - 30 = 50 %.
Етіологічна частка додаткової причини дорівнює етіологічній частці достатньої причини або
причин, елементом яких вона є.
Якщо, наприклад, 60 % випадків одного захворювання викликані курінням, 70 % ціл-
ком можуть бути викликані харчовими звичками і 80 % - експозицією до інших факторів.
Отже, захворюваність може бути скорочена на 60 % зміною звички до куріння, або на 70 %
зміною харчових звичок та ін.
Практична значущість розглянутої моделі полягає в тому, що для профілактики захво-
рювання необов'язкове знання всіх додаткових причин. Виключення одного з елементів доста-
тньої причини може запобігти всім випадкам захворювання, що виникають під дією цієї при-
чини.
Для з'ясування чи є фактор ризику причиною або визначником ризику (маркером за-
хворювання) необхідно виконати кілька різню типів досліджень. Сила доказу визначається ти-
пом дослідження. Найкращим способом з'ясувати чи дійсно потенційний фактор збільшує
ймовірність розвитку захворювання, був би експеримент. Однак, вивчити вплив більшості фа-
кторів ризику на людях за допомогою експериментальних досліджень неможливо через те, що,
по-перше, експеримент продовжувався б десятиліття; по-друге, неетично піддавати групу лю-
дей дії можливого фактора ризику; по-третє, більшість людей не захочуть, щоб, наприклад, їх
дієта або поведінка протягом тривалого часу визначалися сторонніми людьми. Тому звичайно
доводиться використовувати інші методи дослідження, найчастіше – емпіричні епідеміологі-
чні методи (описові та аналітичні).
Під час цих досліджень вивчається поширеність причин захворювань, час появи і час-
тота захворювань або їх наслідків у учасників дослідження, а потім за допомогою методів ма-
тематичної статистики встановлюються причинно-наслідкові зв'язки. За результатами описо-
вих досліджень формується гіпотеза про причини захворювань, що потім і перевіряється в
аналітичних і, по можливості, в експериментальних дослідженнях.
У 1965 році англійський статистик Остін Бредфорд Хілл запропонував набір ознак, на
основі яких можна вирішити питання про те, чи є зв'язок між захворюванням і певною причи-
ною причинно-наслідковим або просто кореляційним (табл. 1).
5
Таблиця 1 - Докази наявності причинно-наслідкового зв'язку
Критерії Коментарі
Послідовність у часі Причина передує ефекту
Сила зв'язку Великий відносний ризик
Залежність ефекту від дози При посиленні дії фактора захворюваність підвищується
Зворотність При послабленні дії фактора захворюваність знижується
Сталість Ефект спостерігається різними дослідниками
Біологічна правдоподіб- Ефект узгоджується з сучасними науковими уявленнями
ність
Специфічність Одна причина приводить до одного ефекту
Причинно-наслідковий зв'язок вже встановлений для схожої
Аналогія
дії або захворювання
Інформація, яка отримана в наукових дослідженнях, проведених з метою встановлення

якісної і кількісної характеристики причин хвороб, що потенційно впливають на здоров’я, по-
служила основою для розробки математичної моделі громадського здоров’я. У цій загально-
визнаній моделі подано умовне групування причин та орієнтовний їх внесок у формування
рівня громадського здоров'я (табл. 2).
Таблиця 2 -Основні чинники негативного впливу на здоров’я людини (%)

Групи причин Частка
Причини, що входять до групи
захворювань впливу (%)
- куріння, вживання тютюну; вживання алкоголю,
наркотиків; зловживання ліками; незбалансоване,
неправильне харчування; шкідливі умови праці;
Соціально-економі-
стресові ситуації; адинамія, гіподинамія; незадові-
чні (спосіб життя) 49 – 53 %
льні матеріально-побутові умови; нестійкість сімей,
одинокість; напружені психоемоційні відносини на
роботі; низький освітній та культурний рівень; ви-
сокий рівень урбанізації
- схильність до спадкових та дегенеративних хво-
Соціально- біологі-
роб; 18-22 %
чні (генетика)
- конституція, стать, вік
- забруднення повітря та води канцерогенами; інші
Екологічні та забруднення повітря та води; забруднення ґрунту;
17 – 20 %
природно-кліматичні різкі коливання атмосферних явищ; підвищення ге-
ліокосмічних, магнітних та інших випромінювань
Організаційні або ме- - не ефективність профілактичних заходів;
дичні (охорона здо- - низька якість медичної допомоги; 8 – 10 %
ров’я) - несвоєчасність медичної допомоги
Чинники, що впливають на здоров’я населення, взаємодіють між собою, змінюються в

часі, мають регіональні особливості. Саме тому для вивчення громадського здоров’я прово-
дяться комплексні медико-соціальні дослідження, з урахуванням впливу та взаємозв'язку яко-
мога більшого числа чинників.
З наведених даних можна зробити важливий висновок: найголовнішим напрямком зу-
силь по збереженню та зміцненню здоров’я населення є покращення способу життя людей і
стану навколишнього середовища.
Про це, зокрема, свідчать результати дослідження, яке було проведено в 90-х роках у
Каліфорнії. Вивчаючи життя біля 7 тисяч людей, вчені прийшли до висновку, що можна зна-
чно покращити рівень здоров’я, якщо люди будуть виконувати всього 7 рекомендацій:
- щоденний 7-8 годинний сон,
6
- 3-х разове харчування в ті ж самі години без переїдання,
- щоденні сніданки,
- підтримка нормальної маси тіла,
- утримання від надмірного вживання алкогольних напоїв,
- щоденні фізичні вправи
- повне утримання від куріння.
У порядку експерименту людям порадили виконувати всі ці рекомендації. Були отри-
мані наступні результати. Фізичне здоров’я населення, яке повністю дотримувалося цього ре-
жиму, було на рівні здоров’я людей, на 30 років молодших від тих, хто такого режиму зовсім
не дотримувався. Чоловіки у віці біля 45 років, що виконували 3 або менше рекомендацій з 7,
жили до 67 р., а ті, що виконували 6 або 7 – до 78 років, тобто на 11 років більше. Схожі дані
отримано стосовно жінок: 45-річні жінки, які виконували 3 або менше рекомендацій, дожи-
вали в середньому до 74 років, а ті, що виконували 6 або 7 – до 81 року, тобто на 7 років більше.
Протягом 90-х років XX століття Світовим банком при співробітництві з Всесвітньою
Організацією Охорони Здоров’я були проведені дослідження світової картини захворювано-
сті. Для кількісної характеристики загальних втрат здоров’я використовувалася комплексна
міра ваги захворювання, так званий глобальний тягар хвороб (ГТХ), який об’єднував втрати
років життя в результаті передчасної смерті та втрати років здорового життя внаслідок інвалі-
дності.
За критерій вимірювання ГТХ було прийнято рік втраченого і/або неякісно прожитого
життя від різних причин (the disease adjusted life year - DALY). Індикатор DALY було розроб-
лено перш за все для порівняння відносного тягаря різних захворювань серед різних груп на-
селення. Цей показник використовувався також для визначення кількісного впливу умов і фа-
кторів ризику на здоров'я населення.
DALY широко використовується ВООЗ для порівняння стану охорони здоров’я в різ-
них країнах, а саме для дослідження тягаря захворювання, економічної доцільності (вар-
тість/уникнення DALY) та прийняття науково обґрунтованих політичних рішень.
Таким чином, DALY - це одиниця виміру впливу захворювання з точки зору часу, втра-
ченого через передчасну смерть (смертність, роки втраченого життя), та часу, прожитого з
інвалідністю (захворюваність, роки, прожиті з інвалідністю). У теперішній формі DALY може
частково застосовуватися для вимірювання тягаря захворювання (DALY не враховує вартість).
DALY критикували в основному через дисконтування, показники віку та методи розрахунку
показників інвалідності. Наразі DALY - найбільш розповсюджена модель для розрахунку тя-
гаря захворювання. Існують дані про те, що DALY є хорошим показником для розрахунку
витрат в країнах з нерозвиненою оцінкою медичних технологій. Однак DALY не створена для
аналізу економічної доцільності.
Серед факторів ризику найбільш значущою причиною є недостатність харчування.
Було встановлено, що крім факторів ризику необхідно виявляти й аналізувати також умови
виникнення й існування ризику, що можуть бути прямо пов'язані з соціальними, і економіч-
ними й екологічними детермінантами здоров’я. Однією з типових умов прояву ризику для здо-
ров'я населення, наприклад, є бідність. Бідність призводить до незадовільного рівня здоров'я
тому, що позбавляє людей повноцінного та достатнього харчування, безпечного довкілля, а
також обмежує можливості одержання адекватної та ефективної медичної допомоги. Життя в
бідності асоціюється з високою смертністю немовлят, незадовільним репродуктивним здоро-
в'ям, зменшенням тривалості життя, що актуально для країн, де значна частина населення пе-
ребуває за межею бідності.
У країнах Європейського регіону аналіз тягаря хвороб, проведений з використанням
показника DALY, свідчить, що майже 60 % загального тягаря хвороб у даному регіоні ВООЗ
припадає на сім провідних чинників ризику: на високий кров’яний тиск (12,8 %), тютюн (12,3
%), алкоголь (10,1 %), підвищений рівень холестерину у крові (8,7 %), надмірну масу тіла (7,8
%), недостатнє споживання фруктів і овочів (4,4 %), малорухливий спосіб життя (3,5 %).
7
Найважливішими причинами формування тягаря хвороб у країнах Європейського ре-
гіону ВООЗ є неінфекційні захворювання (77,0 %), зовнішні причини, травми і отруєння (14,0
%) та інфекційні захворювання (9,0%). В основі цих хвороб лежить складна взаємодія поведі-
нкових, генетичних, середовищних чинників, боротьба з якими потребує довгострокового пла-
нування і дієвої лікувально-профілактичної роботи. Використання добре відомих технологій
профілактики чинників ризику дозволяє багато в чому попередити розвиток цих соціально
значущих хвороб та їх поширення.
За даними українських дослідників, в Україні провідними чинниками ризику, що фор-
мують глобальний тягар хвороб, у чоловіків є:
- тютюнокуріння (20,2 % DALY),
- зловживання алкоголем (18,3 %),
- підвищений кров’яний тиск (13,9 %),
- високий рівень холестерину (12,7 %),
- недостатнє вживання фруктів та овочів (7,6 %),
- високий індекс маси тіла (7,2 %),
- недостатня фізична активність (4,9 %),
- зловживання наркотиками (4,1 %),
- свинець (1,2 %),
- небезпечний секс (1,1 %).
Серед жінок суттєву роль у формуванні тягаря хвороб відіграють:
- підвищений кров’яний тиск (20,3 %),
- високий рівень холестерину (16,6 %),
- високий індекс маси тіла (11,4 %),
- недостатнє споживання фруктів та овочів (8,6 %),
- недостатня фізична активність (6,4 %),
- алкоголь (4,3 %),
- тютюн (3,0 %),
- небезпечний секс (2,3 %),
- наркотики (1,7 %),
- дим у приміщеннях від згорання твердого палива (1,5 %)
Для одержання вірогідної інформації про закономірності та особливості формування
сучасного типу патології населення в останні десятиліття широко використовуються епідемі-
ологічні дослідження, що дозволять встановити причини та особливості виникнення і поши-
рення захворювань у часі, на територіях, серед різних верств населення у взаємозв'язку з умо-
вами, способом життя, станом довкілля тощо. Інформація про причини захворювань в епіде-
міологічних дослідженнях збирається за допомогою опитування, анкетування (ін-
терв’ювання), даних моніторингів (екологічного, соціально-гігієнічного) тощо.
ІV. КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

ЩОДО ПЕРЕВІРКИ НАБУТИХ ТЕОРЕТИЧНИХ ЗНАНЬ
1. Що таке причина? Які є види причин?
2. Що таке причинно-наслідковий зв’язок? У чому полягає різниця між причинами
захворювання і факторами ризику?
3. Як класифікуються причини відповідно до моделі багатофакторної природи при-
чин захворювань?
4. Охарактеризуйте основні групи причин захворювань та їх внесок у формування
рівня здоров’я населення.
5. Що розуміють під етіологічною часткою? Наведіть приклад.
6. Методика розрахунку етіологічної частки?
7. Яке явище називається синергізмом? Наведіть приклад.
8. Яке явище називається антагонізмом? Наведіть приклад.
9. Що таке додаткові причини? Наведіть приклади.
8
КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОЇ МЕДИЦИНИ, ЕКОНОМІКИ

ТА ОРГАНІЗАЦІЇ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

“СОЦІАЛЬНА МЕДИЦИНА, ГРОМАДСЬКЕ ЗДОРОВ’Я”
Тема № 2: АНАЛІЗ ТА ОЦІНКА ДЕМОГРАФІЧНИХ

ПРОЦЕСІВ НАСЕЛЕННЯ
Львів-2019
Тема: АНАЛІЗ ТА ОЦІНКА ДЕМОГРАФІЧНИХ ПРОЦЕСІВ НАСЕЛЕННЯ
І. АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ: Серед питань, що вивчає демографія, особливе місце зай-

мають питання, які відносяться до відтворення людства в цілому та її складових.
Демографічні дані про чисельність населення, віковий склад населення, вікова та ста-
тева структура населення, рівень та структура смертності широко використовуються у прак-
тиці системи охорони здоров’я для аналізу та планування соціально-економічного розвитку
країни, для організації діяльності органів та закладів охорони здоров’я, для розробки планів
оздоровчих заходів, визначення потужності та розміщення мережі лікарень і поліклінік (їх кі-
лькість, профіль, розміщення, наявність належної кількості лікарняних ліжок), пологових бу-
динків, дитячих поліклінік та підготовки медичних кадрів.
Окрім того, дані демографічної статистики населення разом із показниками захворюва-
ності та фізичного розвитку служать для медичних працівників важливими критеріями для
оцінки рівня здоров’я населення.
II. ЦІЛІ:
– знати визначення демографії та її складових частин; чинники, які впливають на від-
творення населення;
– вміти заповнювати облікові документи для вивчення природного руху населення; ро-
зраховувати показники природного руху населення.

Демографія належить до наук, що вивчають населення (народонаселення). У більшості
демографічних робіт терміни "населення" і "народонаселення" використовуються як сино-
німи. Під народонаселенням, або населенням, в демографії розуміють сукупність людей, що
проживають на певній території. Територія ця може бути найрізноманітнішою за своєю вели-
чиною: від земної кулі до маленького району. Демографія це наука, що досліджує закономір-
ності відтворення населення. Під відтворенням населення мають на увазі постійне відновлення
населення в результаті природного руху (народжень і смертей), міграцій (пересувань людей з
однієї території на іншу) і переходів людей з одних станів в інші.
Предмет демографії (демографія) – (дав.-гр. δήμος -народ та лат. graphe -письмо, опи-
сання) відтворення населення в його суспільно-історичній обумовленості, тобто вивчення за-
кономірностей та соціальної зумовленості народжуваності, смертності, чисельності шлюбів,
їх припинення, повторне відтворення подружніх пар (сімей), а також населення загалом як
єдності цих процесів.
Демографія, як наука, вивчає населення за двома напрямками:
1) характеристика населення на певний момент часу (його чисельність, склад за віком,
статтю, соціальним положенням, професією, сімейним станом, місцем проживання, освітою
тощо) тобто його статика. Основним методом вивчення чисельності і складу населення є пе-
репис населення.
Перепис населення - єдиний процес збирання, узагальнення, оцінювання, аналізу та
публікації, або розповсюдження іншим шляхом демографічних, економічних і соціальних да-
них, що на певний момент часу характеризують кожного жителя країни загалом або чітко
окресленої її частини (області, району, міста, селища тощо).
Уже кілька років в Україні проводиться підготовка до Перепису населення України у
2020 році через смартфон. Плюси електронного перепису – це можливість в режимі реального
часу проводити усі зміни даних і параметрів, синхронізація баз, повна прозорість, простота
отримання довідок про народження, одруження, зміну місця реєстрації, медичних даних, пен-
сійних та інших соціальних виплат, сплати податків, отримання документів (наприклад пас-
портів), голосування на виборах через смартфон та безліч інших опцій.
2) характеристика процесів зміни чисельності населення - динаміка чи рух населення.
Розрізняють три види руху населення:
3
▪ природний рух - це зміна загальної чисельності та складу населення внаслідок наро-
джуваності, смертності, шлюбності та розлучуваності.
▪ просторовий (механічний) рух, або міграція - рух через кордони тих чи інших те-
риторій з метою постійного або тимчасового перебування на новому місці;
▪ соціальний рух - сукупність змін соціальних ознак людей, перехід з однієї соціальної
групи до іншої; виявляється у зміні освітньої, професійної, національної та інших структур
населення. Кожне нове покоління людей відрізняється від попереднього статевовіковим скла-
дом, рівнем освіти та культури, професійно-кваліфікаційною структурою, структурою зайня-
тості та іншими характеристиками.
▪ економічний рух населення пов’язаний зі зміною його трудової активності, що при-
зводить до відповідного збільшення або зменшення ресурсів для праці.
ПРИРОДНИЙ РУХ
Згідно з Принципами та рекомендаціями щодо системи статистичного обліку природ-
ного руху населення (ООН, Нью-Йорк, 2003 рік) основним джерелом статистичних даних
щодо природного руху населення є реєстраційні записи демографічних подій, що фіксуються
в системі реєстрації актів цивільного стану. Реєстрація передбачає збирання на постійній ос-
нові інформації стосовно всіх демографічних подій, що відбулись у межах країни. Основною
інформаційною базою для дослідження демографічних подій (народження, смерті, шлюби, ро-
злучення) з природного руху населення в Україні є акти цивільного стану, які надходять від
органів державної реєстрації актів цивільного стану.
Природний рух характеризується показниками народжуваності, смертності, а також
природного приросту. Ці показники визначають у відносному та абсолютному вираженні. Аб-
солютні показники - це загальна кількість народжених або померлих; відносні показники по-
діляються на темпи (відношення абсолютної величини приросту до чисельності населення на
початок досліджуваного періоду, %) і коефіцієнти народжуваності, смертності та природного
руху, які розраховуються на 1000 жителів. Вони використовуються для порівняльного аналізу
природного руху населення на територіях, населених пунктах у часі та для характеристики
інтенсивності.
Народження дитини – повне вигнання або витягнення продукту зачаття з організму
матері незалежно від тривалості вагітності, який після такого відокремлення дихає або виявляє
інші ознаки життя, а саме: серцебиття, пульсація пуповини або певні рухи скелетних м’язів
незалежно від того, перерізана пуповина чи ні та чи відшарувалася плацента.
Народжуваність — процес дітородження в сукупності людей, що складають поко-
ління (генерацію) або в сукупності поколінь — населення (людність). Як демографічно-стати-
стична категорія, народжуваність — це кількісний показник, що відображає загальне число
новонароджених протягом певного періоду на конкретно визначеній території.
Необхідно розмежовувати такі поняття як живонароджуваність і мертвонароджува-
ність, що регламентовано: наказом МОЗ України № 179: «Про затвердження інструкції з ви-
значення критеріїв перинатального періоду, живонародженості та мертвонароджуваності, по-
рядку реєстрації живонароджених та мертвонароджених» від 29.03.2006 року.
Живонародження - вигнання або вилучення з організму матері плода, який після ви-
гнання/вилучення (незалежно від тривалості вагітності, від того, чи перерізана пуповина і чи
відшарувалась плацента) дихає або має будь-які інші ознаки життя, такі як серцебиття, пуль-
сація пуповини, певні рухи скелетних м'язів.
Мертвонародження - вигнання або вилучення з організму матері плода з 22-го повного
тижня вагітності (з 154 доби від першого дня останнього нормального менструального циклу)
або масою 500 г та більше, який не дихає та не виявляє будь-яких інших ознак життя, таких як
серцебиття, пульсація пуповини або певні рухи скелетних м'язів.
Реєстрація народження проводиться за місцем народження дитини чи за місцем про-
живання її батьків, або одного з них, за письмовою чи усною заявою батьків або одного з них.
Заява про реєстрацію народження дитини повинна бути подана до органу РАЦСу не пізніше
одного місяця з дня народження дитини, а при народженні мертвої дитини – не пізніше трьох
4
діб. Питання реєстрації народження та визначення походження дитини регулюються Цивіль-
ним та Сімейним кодексами України, розділом V Кодексу про шлюб та сім’ю України, Зако-
ном України «Про органи реєстрації актів громадянського стану», Правилами реєстрації актів
цивільного стану в Україні, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від
18.10.2000р. № 52/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 22.11.2007р. №
1154/5).
Актовий запис про народження здійснюється згідно:
• (форма № 103/о) "Медичне свідоцтво про народження"
• (форма № 103-1/о) "Медична довідка про перебування дитини під наглядом лікуваль-
ного закладу"
• заява двох свідків, присутніх при пологах, у разі народження дитини поза закладом
охорони здоров’я;
• акт, складений відповідними посадовими особами за участю двох свідків і лікаря або
фельдшера, у випадку народження дитини на морському, річковому, повітряному судні, у по-
тязі або в іншому транспортному засобі.
Загальний коефіцієнт народжуваності. При використанні загального коефіцієнта на-
роджуваності враховується його залежність від вікової структури, яка сформувалася під впли-
вом коливань кількості народжених і померлих у минулому. Найбільш різкі зміни у чисельно-
сті окремих поколінь викликані зменшенням кількості народжених у роки війни, а також мен-
шою кількістю їх дітей (через 20-25 років) і їх онуків (приблизно через 40-50 років). На вікову
структуру населення окремих територій можуть впливати також різкі зміни в обсягах і напря-
мках міграції.
Основне призначення загальних коефіцієнтів народжуваності в демографічному аналізі
полягає в тому, що за їх допомогою оцінюють інтенсивність цієї демографічної події в усій
сукупності населення.
Загальний коефіцієнт народжуваності (Н) розраховується за формулою (1):
кількість народжених дітей

Н = х 1000 (1)
середньорічна чисельність населення
Слід зауважити, що загальний коефіцієнт народжуваності, незважаючи на його широке

застосування, не можна розглядати як показник, що дає вичерпну характеристику рівня наро-
джуваності. На величину цього коефіцієнта суттєво впливає статево-віковий склад населення,
тож на практиці застосовують і так званий спеціальний коефіцієнт народжуваності (Нс), наве-
ний у формулі (2):
кількість народжених дітей (2)

Нс = середньорічна чисельність жінок репродуктивного х 1000
віку (15-49 років)
Залежність рівня народжуваності від віку жінок обумовлює необхідність розрахунку

спеціальних вікових коефіцієнтів народжуваності (Нв), представлених у формулі (3):
кількість народжених від матерів даного віку

Нв = х 1000 (3)
середньорічна чисельність жінок даного віку
Градація коефіцієнтів народжуваності:

 Низький (<16,0 випадків на 1000 населення), забезпечує просте відтворення насе-
лення.
 Середній (16,0-24,9 випадків на 1000 населення).
 Вище середнього (25,0-29,9 випадків на 1000 населення ).
 Високий (30,0-39,0 випадків на 1000 населення).
5
 Дуже високий (>40,0 випадків на 1000 населення).
Серед чинників, що впливають на народжуваність, більша частина сприяє її змен-
шенню. До них належать:
- зменшення числа шлюбів і збільшення числа розлучень;
- активне залучення жінок до суспільного життя;
- диспропорція в статевому складі населення незалежна від причин, що її обумовлюють
- особливості розвитку виробничих відносин, міграційні процеси, наслідки воєн;
- зайнятість певної частини жінок у виробництвах з небезпечними та шкідливими умо-
вами праці;
- незадовільний стан репродуктивного здоров’я жінок;
- економічна ситуація в суспільстві і країні.
Смерть — припинення життєдіяльності організму.
Смертність - демографічний показник кількості смертей у певній популяції або певній
підгрупі населення в одиницю часу; характеризує здоров’я населення з точки зору поширення
найбільш важкої патології. Показник може використовуватися як для визначення повного чи-
сла смертей у певній країні, так і для певних груп, зокрема виділяють:
• смертність немовлят або малюкову смертність (до 1 року)
• дитячу смертність (до 5 років)
• смертність дорослих (після 15 років)
• материнську смертність
• смертність від певних хвороб та інші підгрупи.
Реєстрація смерті проводиться органами реєстрації актів цивільного стану (РАЦС) за
останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті, виявлення трупа чи за
місцем поховання.
Питання державної реєстрації смерті регулюються статтею 17 Закону України "Про
державну реєстрацію актів цивільного стану", главою 5 розділу III Правил державної реєстра-
ції актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від
18.10.2000 N 52/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 24.12.2010 N 3307/5).
Державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивіль-
ного стану на підставі документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони
здоров'я чи судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи
в певний час або про оголошення її померлою.
Заява про державну реєстрацію смерті подається не пізніше трьох днів з дня настання
смерті або виявлення трупа, а в разі якщо неможливо одержати документ закладу охорони
здоров'я або судово-медичної установи, - не пізніше п'яти днів.
Державна реєстрація смерті за заявою, поданою у вищевказані строки, проводиться за
останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті чи виявлення трупа або за
місцем поховання.
У разі настання смерті в дорозі (у поїзді, на судні, в літаку тощо) державна реєстрація
смерті може бути проведена в найближчому органі державної реєстрації актів цивільного
стану.
Актовий запис про смерть:
• (форма № 106/о) "Лікарське свідоцтво про смерть"
• (форма № 106/1-о) "Фельдшерська довідка про смерть "
• (форма № 106/2-о) "Лікарське свідоцтво про перинатальну смерть".
Смертність є також фактором природного руху населення. Для її характеристики вико-
ристовують цілу низку показників, і передусім загальний коефіцієнт смертності (С), який
представлено у формулі (4):
кількість померлих за рік

С = х 1000 (4)
6
Вікові коефіцієнти смертності (Сх) обчислюються як відношення числа померлих осіб
певної вікової групи до середньорічної чисельності населення у цій же віковій групі (у зв’язку
з тим, що вікові коефіцієнти дуже малі за значенням, то результат ділення множиться на 100
000) – формула (5):
кількість померлих у віці х

Сx = х 100000 (5)
середньорічна чисельність населення у віці х років
Важливою складовою аналізу смертності є розрахунок показників смертності за окре-

мими причинами (класами причин) смерті. Розрахунок таких коефіцієнтів є аналогічним роз-
рахунку відповідних загальних, спеціальних, часткових коефіцієнтів смертності. Особливістю
є те, що в чисельнику формули зазначається кількість померлих від окремих причин (за місцем
проживання, статтю, віком), у знаменнику – середньорічна чисельність усього населення чи
окремої групи (відповідно за місцем проживання, статтю, віком). Загальний коефіцієнт смер-
тності за причинами (Сj) розраховується за формулою (6):
кількість померлих від j-ої причини смерті

Cj х 1000 (6)
=
Природний приріст (скорочення) населення – абсолютна величина різниці між кіль-

кістю живонароджених і померлих за певний період часу. За умови перевищення кількості
живонароджених над кількістю померлих спостерігається природний приріст населення.
Природне скорочення населення – перевищення кількості померлих над кількістю на-
роджених.
Абсолютний природний приріст (скорочення) населення (АПр) – різниця між кіль-
кістю народжених живими і кількістю померлих (див. формулу 7):
АПр = кількість живонароджених – кількість померлих (7)
Загальний коефіцієнт природного приросту (скорочення) населення (КАпр)- відно-

шення абсолютної величини природного приросту (скорочення) населення до середньорічної
чисельності наявного населення (див. формулу 8):
АПр
КАпр = х 1000 (8)
середньорічна чисельність наявного населення
Брутто-коефіцієнт відтворення населення - обчислюється на основі кількості дівча-

ток, яку в середньому народжує кожна жінка за весь свій репродуктивний період і дорівнює
сумарному коефіцієнту народжуваності, помноженому на частку дівчаток серед новонародже-
них.
Нетто-коефіцієнт відтворення населення - середнє число дівчаток, народжених жін-
кою за все життя і дожили до кінця репродуктивного періоду при даних рівнях народжуваності
і смертності.
Таблиця 1 - Формування приросту (скорочення) чисельності наявного населення

та показники природного руху населення в Україні з 2009 по 2017 роки
Роки 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016 2017
Загальний приріст, скоро-
чення (-) (на 1000 осіб наяв- -3,9 -4,0 -3,2 -1,8 -2,8 -3,4 -3,4 -4,0 -3,5
ного населення)
у тому числі: -4,2 -4,4 -3,5 -3,1 -3,5 -3,9 -4,2 -4,4 -5,1
7
- природний приріст, скоро-
чення (-)
- міграційний приріст, скоро-
0,3 0,4 0,4 1,3 0,7 0,5 0,8 0,4 1,6
чення (-)
Кількість живонароджених
(на 1000 осіб наявного насе- 11,1 10,8 11,0 11,4 11,1 10,8 10,7 10,3 9,4
лення)
На 100 дівчаток народилося
107 107 107 107 106 106 107 107 106
хлопчиків
Кількість померлих (на 1000
15,3 15,2 14,5 14,5 14,6 14,7 14,9 14,7 14,5
осіб наявного населення)
Кількість померлих дітей у
віці до 1 року (на 1000 живо- 9,4 9,1 9,0 8,4 8,0 7,8 7,9 7,4 7,6
народжених)
Кількість шлюбів (на 1000
6,9 6,7 7,8 6,1 6,7 6,9 7,8 5,9 6,5
Кількість розлучень (на 1000
3,2 2,7 4,0 3,7 3,6 3,0 3,3 3,3 3,3
ПРОСТОРОВИЙ (МЕХАНІЧНИЙ) РУХ АБО МІГРАЦІЯ

Міграція - це переміщення населення по території відносно місця проживання з пере-
тином адміністративних меж будь-якого рівня з подальшим поверненням його до постійного
місця проживання або без повернення.
За напрямом переміщення розрізняють:
• еміграцію - вибуття за межі певної території;
• імміграцію - прибуття на певну територію.
За територією переміщення розрізняють:
• внутрішню (міжрегіональну) міграцію;
• зовнішню (міждержавну) міграцію.
За часовою ознакою розрізняють міграції:
• сезонні;
• маятникові;
• незворотні (переселення) - зміна постійного місця проживання;
• постійно-тимчасові - обмежені певним часовим періодом;
• епізодичні - переміщення населення, пов’язані з діловими поїздками, відпочинком
тощо.
За організаційними формами міграції бувають:
 суспільно організовані - здійснюють за підтримки держави
 та неорганізовані -без такої підтримки.
Міграційним приростом, або сальдо міграції називають різницю між імміграцією й
еміграцією (прибуттям і вибуттям). Населення, у якому відсутня зовнішня міграція, називають
закритим. У протилежному випадку говорять про відкрите населення.
Причини міграції:
економічні, соціальні, культурні, політичні, етнічні (національні), релігійні, расові, вій-
ськові, демографічні, екологічні.
ДЕМОГРАФІЧНИЙ АНАЛІЗ
Демографічний аналіз -це процес вивчення демографічних подій, процесів та явищ,
дослідження їх динаміки, з’ясування закономірностей розвитку окремих демографічних про-
цесів та відтворення населення загалом у зв’язку з тими чинниками, що на них впливають.
За об’єктом дослідження розрізняють:
• аналіз чисельності населення;
8
• аналіз народжуваності;
• аналіз смертності;
• аналіз шлюбності тощо.
Демографічний аналіз здійснюють стосовно певного часу і певної території.
Основні методи, що використовують під час демографічного аналізу:
• статистичний - розрахунки статистичних показників (абсолютних, відносних та сере-
дніх величин, індексів, ймовірних характеристик інтенсивності демографічних процесів);
• математичного моделювання - встановлення кількісної залежності між демографіч-
ними процесами та чинниками, що на них впливають;
• соціологічний - отримання потрібної інформації шляхом опитування, інтерв’ю тощо;
• графоаналітичний та картографічний - подання демографічної інформації у вигляді
різноманітних графіків, схем, карт, діаграм, а також статево-вікові “піраміди” населення, де-
мографічна сітка тощо.
Демографічна подія - це подія, що відбувається в житті окремої людини і має значення
для зміни чисельності й структури населення загалом (народження, смерть).
Демографічний процес - це послідовність однакових демографічних подій у житті лю-
дини (народжуваність, смертність).
Демографічне явище - це характеристика динаміки чи співвідношення демографічних
процесів (скорочення дитячої смертності, старіння населення, депопуляція).
Демографічна ситуація - стан демографічних процесів, складу і розміщення населення
на певний час (найчастіше рік) на певній території.
Демографічна когорта - це сукупність людей, у яких протягом одного й того самого
відрізку часу відбулася певна демографічна подія. Розрізняють когорти реальні та гіпотетичні.
Демографічна поведінка - дія індивіда, що спрямована на зміну або збереження його
демографічного стану.
Демографічна структура - кількісне (як правило, у відсотках) співвідношення груп
населення, виокремлених за демографічною ознакою (стать, вік).
Демографічне старіння населення -зміна вікової структури населення, що виявля-
ється у збільшенні частки людей похилого віку (60 років і старші) в загальній його чисельно-
сті.
Депопуляція - систематичне зменшення абсолютної кількості населення будь-якої кра-
їни чи регіону як наслідок звуженого відтворення населення, коли наступні покоління кількі-
сно менші від попередніх.
Важливими демографічними показниками вважаються вік та стать.
ВІК – період від народження людини до того чи іншого моменту життя. Вік визначають
кількістю повних років, що прожиті людиною на цей момент, для дітей до 1 року – кількістю
повних місяців, а для дітей до 1 місяця – кількістю повних днів, годин.
Вікова структура населення - демографічний показник розподілу наявного населення
за різними віковими групами. Розподіл населення за віком пов'язаний з особливостями і дина-
мікою його відтворення і міграцією. Вікова структура впливає на коефіцієнти народжуваності
та смертності. Для графічного відображення статево-вікової структури населення використо-
вують статево-вікові піраміди.
За біологічною ознакою виділяють такі вікові групи:
 до 15 років - діти і юнаки;
 15-64 років - молодь і дорослі;
 65 і більше років -люди похилого віку.
Експерти ООН у власних соціально-економічних і демографічних розрахунках на основі пра-
цездатності виділяють п'ять вікових груп:
 0-14 років -діти;
 15-24 роки -ранній працездатний вік;
 25-54 років -основний працездатний вік;
 55-64 років -зрілий працездатний вік;
9
 65 років і старше -літні люди.
Особливо виділяють вікову групу жінок у фертильному віці, коли жінка може наро-
джувати дітей -15-49 років.
На основі співвідношення різних вікових груп визначають три типи вікових струк-
тур населення:
- прогресивний (розвивається) - коли чисельність дітей до 15 років, становить понад
25 %, старіше 50 років - менше 25 %; характеризується динамічністю, швидким оновленням
поколінь через високу народжуваність і високу смертність; характерний для країн Тропічної
Африки.
- стаціонарний (стабілізований) - у віковій структурі урівноважуються частки дітей
до 15 років та старіших 50-ти років. Стаціонарний тип є проміжним між першим і третім у
процесі еволюції вікової структури населення; характерний для країн Північної Америки.
- регресивний (деградує) - незначна частка дітей та висока частка осіб похилого віку;
не в змозі забезпечувати навіть простого відтворення, покоління в такому населенні зміню-
ються повільно; характерний для розвинених країн Європи, Японії.
Старіння населення - процес, що відбувається в сучасному світі, результатом якого є
розвиток демографічної старості. Це нове явище. Під старінням населення, або демографічним
старішанням, розуміють збільшення частки літніх і старих людей в усьому населенні.
Старіння населення є результатом тривалих демографічних змін, зрушень у характері
відтворення населення, у народжуваності і смертності та їхньому співвідношенні, а також, ча-
стково, міграції. Розрізняють два типи старіння населення:
• Старіння знизу, що є результатом зниження народжуваності.
• Старіння зверху, що є результатом збільшення середньої тривалості майбутнього
життя, зменшення смертності в старшому віці за умови низької народжуваності.
СТАТЬ є однією з найважливіших вроджених ознак людини, яка визначає її роль у
відтворенні населення, сімейний та соціальний статус. Нормальне відтворення населення за
умов панування моногамної сім'ї потребує рівноваги чоловіків і жінок у населенні. Джерелом
відомостей про склад населення за статтю є переписи населення, а в міжпереписні періоди -
результати розрахунків за даними поточного обліку природного і міграційного руху (так звана
оцінка). Для характеристики складу населення за статтю використовують такі узагальнюючі
показники:
1. Абсолютна чисельність чоловіків і жінок, що є основним показником при розрахун-
ках балансу трудових ресурсів, балансу споживання тощо.
2. Розподіл чоловіків і жінок за віком — у абсолютному і відносному вираженні (%).
3. Усереднене співвідношення чоловіків і жінок у населенні і за віковими групами (чо-
ловіків на 1000 жінок).
ІV. КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ ЩОДО ПЕРЕВІРКИ

НАБУТИХ ТЕОРЕТИЧНИХ ЗНАНЬ
1. Що вивчає демографія як наука та її основні складові?
2. Розкрийте поняття статики населення.
3. Динаміка населення, види та основні характеристики.
4. Що розуміють під природним рухом населення, його характеристика?
5. Що є основним джерелом інформації про чисельність та склад населення?
6. Фактори, що впливають на показники природного руху населення.
7. Документи, які використовуються для вивчення природного руху населення.
8. Порядок реєстрації народжень в Україні.
9. Сутність понять “живонародження”, “мертвонародження”.
10. Методика визначення загального та спеціального показників народжуваності.
11. Тенденції, які характерні для показника народжуваності в Україні за останні 10 ро-
ків.
12. Загальна смертність. Порядок реєстрації випадків смерті в Україні.
10
Затв. Наказом МОЗ України № 179 від 29 березня 2006 року
(Із змінами за наказами МОЗ України від 24.01.08 р. № 24, від 19.04.11 р. № 219)
"Про затвердження Інструкції з визначення критеріїв перинатального

періоду, живонародженості та мертвонародженості, порядку реєстрації живонародже-
них і мертвонароджених"
1. Перинатальний період, живонародження та мертвонародження
1.1. Перинатальний період - період, який починається з 22-го повного тижня вагітності
(з 154 доби від першого дня останнього нормального менструального циклу - термін гестації,
якому в нормі відповідає маса плода 500 г) і закінчується після 7 повних діб життя новонаро-
дженого (168 годин після народження).
1.2. Живонародження - вигнання або вилучення з організму матері плода, який після
вигнання/вилучення (незалежно від тривалості вагітності, від того, чи перерізана пуповина і
чи відшарувалась плацента) дихає або має будь-які інші ознаки життя, такі як серцебиття,
пульсація пуповини, певні рухи скелетних м'язів.
1.3. Мертвонародження - вигнання або вилучення з організму матері плода з 22-го по-
вного тижня вагітності (з 154 доби від першого дня останнього нормального менструального
циклу) або масою 500 г та більше, який не дихає та не виявляє будь-яких інших ознак життя,
таких як серцебиття, пульсація пуповини або певні рухи скелетних м'язів.
1.4. Плід - внутрішньоутробний продукт зачаття, починаючи з повного 12-го тижня ва-
гітності (з 84 доби від першого дня останнього нормального менструального циклу) до ви-
гнання/вилучення з організму матері.
1.5. Викидень (аборт) - народження плода до повного 22-го тижня вагітності зростом
менше 25 см та масою менше 500 г незалежно від наявності ознак життя.
1.6. Антенатальна смерть - загибель плода, що настала у період з 22-го повного тижня
вагітності (з 154 доби від першого дня останнього нормального менструального циклу) до по-
чатку пологів.
1.7. Інтранатальна смерть - загибель плода, що настала у першому або другому періоді
пологів.
2. Термін вагітності та пологів, новонароджений
2.1. Термін вагітності визначається від першого дня останнього нормального менстру-
ального циклу. Термін вагітності визначається у повних днях чи повних тижнях (наприклад,
період між 280-ю і 286-ю добою від першого дня останнього нормального менструального
циклу, відповідає 40 тижням вагітності).
Перший день останнього нормального менструального циклу необхідно оцінювати як
день 0, а не день 1-й. Дні 0 - 6 відповідно складають "повний нульовий місячний тиждень", дні
7 - 13 - "повний перший тиждень", і відповідно 40-й тиждень вагітності є синонімом по-
няття "повні 39 тижнів". Якщо дата останньої нормальної менструації невідома, термін
вагітності необхідно визначати на основі найбільш надійних клінічних ознак.
2.2. Передчасні пологи - пологи, що відбулись у період з 22-го повного тижня до закін-
чення 37-го тижня вагітності (154 - 259 діб).
2.3. Пологи в строк (термінові) - пологи, що відбулися у період з 37 повного тижня до
закінчення 42-го тижня вагітності (260 - 293 доби).
2.4. Запізнілі пологи - пологи, що відбулися після 42-го повного тижня вагітності (на
294 добу або пізніше).
2.5. Новонароджений - живонароджена дитина, яка народилася або вилучена з органі-
зму матері після повного 22-го тижня вагітності (з 154 доби від першого дня останнього нор-
мального менструального циклу).
2.6. Недоношений новонароджений - живонароджена дитина, що народилася у терміні
вагітності з 22-го повного до 37 повного тижня вагітності (154 - 258 діб).
2.7. Доношений новонароджений - живонароджена дитина, що народилася у терміні
вагітності від 37 повних тижнів до закінчення 42-го тижня вагітності (259 - 293 доби).
15
2.8. Переношений новонароджений - живонароджена дитина, що народилася після 42
повних тижнів вагітності (294 доби, або пізніше)
3. Неонатальний період
3.1. Неонатальний період - період, що починається з моменту народження дитини до
закінчення 28 повних діб після народження.
3.2. Ранній неонатальний період - період часу від моменту народження дитини до за-
кінчення 7 діб життя (168 годин).
3.3. Пізній неонатальний період - період часу після 7 повних діб життя (з 169-ї години)
до закінчення 28 діб життя.
3.4. Неонатальна смерть - смерть народженої живою дитини упродовж перших 28 пов-
них діб життя.
3.5. Рання неонатальна смерть (постнатальна) - смерть народженої живою дитини уп-
родовж перших 7 діб життя.
3.6. Пізня неонатальна смерть - смерть народженої живою дитини, яка настала у період
після 7 повних діб життя (з 169-ї години) до закінчення 28 діб життя.
Примітка. У записі про час смерті дитини, що настала упродовж нульової доби життя,
тривалість життя вказується у повних хвилинах чи годинах. У випадку смерті дитини в насту-
пні 27 діб життя вік дитини вказується в добах.
4. Маса і зріст при народженні
4.1. Маса тіла при народженні - маса тіла новонародженого при першому зважуванні.
4.2. Мала маса тіла при народженні - маса тіла новонародженого менше 2500 г (до і
включаючи 2499 г).
4.3. Дуже мала маса тіла при народженні - маса тіла новонародженого менше 1500 г (до
і включаючи 1499 г).
4.4. Надзвичайно мала маса тіла при народженні - маса тіла новонародженого менше
1000 г (500 - 999 г).
4.5. Зріст новонародженого - довжина тіла новонародженого в сантиметрах від маківки
до п'ят, яка визначається при витягнутому його положенні упродовж перших двох годин
життя.
5. Зрілість новонародженого
5.1. Зрілий новонароджений - новонароджений, який має зріст 47 см і більше та/або
масу 2500 г і більше.
Додаткові ознаки зрілості новонародженого: розвинений підшкірний жировий шар; ро-
жево-білий колір шкіри; пушок, збережений лише на плечовому поясі, верхніх відділах спини
та плечах; складки, що займають усю підошву, досягають п'яти; яєчка, що розташовані нижче
лінії зрощення; мошонка повністю вкрита складками; великі статеві губи прикривають клітор
і малі статеві губи; вушні раковини розправлені і мають гострі краї; тканина молочної залози
5 мм і більше; нігті ледь виступають на кінчиках пальців; очі відкриті; місце відходження пу-
повини розташоване посередині між лоном та мечоподібним відростком або дещо нижче; фі-
зіологічні рефлекси; розвинені рефлекси смоктання та ковтання; наявна реакція на світло; ак-
тивні рухи кінцівок; голосний крик.
5.2. Незрілий новонароджений - новонароджений, який має зріст менше 47 см та/або
масу менше 2500 г.
Додаткові ознаки незрілості новонародженого: морфофункціональна невідповідність
органів і систем встановленому гестаційному віку.
5.3. Стан зрілості чи незрілості новонародженого визначається у кожному випадку спі-
льно лікарями педіатром-неонатологом та акушером-гінекологом пологового будинку (відді-
лення), який приймав пологи, і документується в карті розвитку новонародженого
(ф. N 097/о) та в історії пологів (ф. N 096/о).
5.4. Основні критерії зрілості (див. п. 5.1) відносяться лише до новонароджених від од-
ноплідних пологів. Зріст і маса зрілих новонароджених від багатоплідних пологів можуть бути
менше 47 см і 2500 г відповідно.
16
Затв. Наказом МОЗ України
№ 545 від 08.08.2006 року
ІНСТРУКЦІЯ
щодо заповнення та видачі медичного свідоцтва про народження (форма № 103/о)
Інструкція обов'язкова для всіх лікувально-профілактичних закладів незалежно від ві-
домчої підпорядкованості та форм власності.
1. Загальні положення
1.1. Для забезпечення реєстрації народження дитини в органах реєстрації актів цивіль-
ного стану заклад охорони здоров'я видає "Медичне свідоцтво про народження", форма N
103/о.
1.2. Медичне свідоцтво про народження видається будь-кому з батьків або іншим осо-
бам, які провадитимуть реєстрацію народження дитини, усіма закладами охорони здоров'я, де
приймаються пологи.
У разі народження дитини поза закладом охорони здоров'я при державній реєстрації в
органах державної реєстрації актів цивільного стану факт народження дитини підтверджу-
ється медичною довідкою про перебування дитини під наглядом лікувального закладу (форма
N 103-1/о) або рішенням суду.
1.3. При багатоплідних пологах медичне свідоцтво про народження заповнюється на
кожну дитину окремо.
1.4. Перший примірник медичного свідоцтва про народження видається будь-кому з
батьків або іншим особам, які будуть провадити реєстрацію народження дитини, другий при-
мірник медичного свідоцтва про народження залишається в закладі охорони здоров'я.
У разі смерті дитини в період 0-6 діб після народження заповнюються медичне свідоц-
тво про народження дитини (форма N 103/о) та лікарське свідоцтво про перинатальну смерть
(форма N 106-2/о). У разі мертвонародження видається медичне свідоцтво про перинатальну
смерть, медичне свідоцтво про народження не видається.
У разі, якщо була знайдена померла дитина віком 0-6 діб, для реєстрації її народження
в органах реєстрації актів цивільного стану медичне свідоцтво про народження видає лікува-
льно-профілактичний заклад, на території якого розташовано бюро судово-медичної експер-
тизи. Медичне свідоцтво про народження видається на підставі повідомлення про знайдену
дитину, яке направляє бюро судово-медичної експертизи в лікувально-профілактичний за-
клад. Судово-медичний експерт видає медичне свідоцтво про перинатальну смерть (форма N
106-2/о).
1.5. Головний лікар (керівник) закладу охорони здоров'я забезпечує контроль за прави-
льним заповненням і своєчасною видачею медичних свідоцтв про народження.
1.6. У разі втрати медичного свідоцтва про народження видається нове свідоцтво з по-
міткою "дублікат". Дублікат медичного свідоцтва про народження видається на підставі пись-
мової заяви особи, яка отримала оригінал, або іншої особи, яка проводитиме реєстрацію ди-
тини. Дублікат заповнюється у двох примірниках, номери яких мають бути ідентичними. Дру-
гий примірник дубліката та заява про його отримання залишаються в закладі охорони здоров'я.
1.7. Неправильно заповнені примірники медичних свідоцтв про народження закреслю-
ються і залишаються в книзі. Робиться запис "анульовано".
1.8. Другі примірники медичного свідоцтва про народження зберігаються один рік, пі-
сля чого підлягають знищенню.
2. Порядок заповнення медичних свідоцтв про народження
2.1. Бланки медичних свідоцтв про народження брошуруються і у вигляді книги збері-
гаються в головного лікаря (керівника) закладу охорони здоров'я або його заступника.
2.2. При заповненні бланка підпорядкування медичного закладу зазначається у відпо-
відності до відомчої підпорядкованості.
17
2.3. Медичне свідоцтво про народження заповнюється у 2-х примірниках формату А5.
Електронна форма N 103/о (у разі її ведення) повинна відповідати затвердженій паперовій фо-
рмі.
2.4. У верхньому кутку штампа обов'язково проставляється ідентифікаційний код ЄДР-
ПОУ закладу охорони здоров'я.
2.5. Медичні свідоцтва про народження нумеруються шляхом зазначення порядкового
номера свідоцтва. Номери на обох примірниках свідоцтва мають бути ідентичними.
2.6. У медичному свідоцтві про народження лікар (фельдшер, акушерка) записує повне
найменування медичного закладу, його місцезнаходження, прізвище, ім'я, по батькові лікаря
(фельдшера, акушерки), який видав медичне свідоцтво.
2.7. Особа, яка заповнює медичне свідоцтво про народження, записує прізвище, ім'я, по
батькові матері дитини та місце її проживання, місце народження дитини, докладно дату на-
родження (рік, місяць, число, година), стать, вагу дитини.
2.8. Записи в обох примірниках медичного свідоцтва про народження мають бути іден-
тичними.
2.9. До медичного свідоцтва про народження згідно з рекомендаціями Всесвітньої ор-
ганізації охорони здоров'я уведені пункти 1-9 розділу II.
Ці відомості заповнюються на підставі документів, що використовуються в закладах
охорони здоров'я, а саме: "Історії пологів" - форма N 096/о, "Карти розвитку новонародже-
ного" - форма N 097/о, які затверджені наказом МОЗ України від 26.07.99 N 184 "Про затвер-
дження форм облікової статистичної документації, що використовується в
стаціонарах лікувально-профілактичних закладів".
2.10. Якщо батьки належать до осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катас-
трофи, у пункті 10 розділу II для кожного з батьків треба вказати категорію та серію посвід-
чення. У разі непричетності одного з батьків до осіб, що постраждали від Чорнобильської ка-
тастрофи, у пункті 10 робиться відмітка "не постраждав". Категорія та серія визначена в пос-
відченні згідно із Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали
внаслідок Чорнобильської катастрофи".
2.11. Запис про видачу медичного свідоцтва про народження із зазначенням його но-
мера і дати видачі повинен бути зроблений в "Карті розвитку новонародженого" (форма N
097/о), яка затверджена наказом МОЗ України від 26.07.99 N 184 , "Акті судово-медичного
дослідження (обстеження)" (форма 171/о), який затверджено наказом МОЗ України від
05.08.99 N 197 "Про затвердження форм облікової статистичної документації, що використо-
вується в закладах охорони здоров'я".
2.12. Своїм підписом на бланку медичного свідоцтва про народження мати дає згоду на
використання інформації щодо її медичних даних. У разі її відмови II частина свідоцтва не
заповнюється. На бланку робиться відмітка "не згодна".
2.13. Свідоцтво засвідчується підписом лікаря (фельдшера, акушерки), одержувача та
круглою печаткою закладу, де приймали пологи.
18
19
№ 545 від 08.08.2006
щодо заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть (форма № 106/о)
(Із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства охорони здоров'я N 741 від 03.07.2017)
Інструкція обов'язкова для всіх лікувально-профілактичних закладів незалежно від відомчої
підпорядкованості та форм власності, бюро судово-медичної експертизи, патолого-анатомічних бюро.
1.1. Для забезпечення реєстрації смерті в органах реєстрації актів цивільного стану закладом
охорони здоров'я видається лікарське свідоцтво про смерть (форма N 106/о).
1.2. Лікарське свідоцтво про смерть видається такими закладами охорони здоров'я: лікарнями,
амбулаторно-поліклінічними закладами, диспансерами, пологовими будинками, санаторіями, пато-
лого-анатомічними бюро, бюро судово-медичної експертизи.
1.3. У містах, селищах міського типу, населених пунктах сільської місцевості в закладах охо-
рони здоров'я, у яких працюють не менше двох лікарів, видаються тільки лікарські свідоцтва про
смерть. У сільських населених пунктах у закладах охорони здоров'я, де працює тільки один лікар, у
разі його відсутності (хвороба, відпустка і таке інше), фельдшером видається фельдшерська довідка
про смерть (форма N 106-1/о).
У випадках смерті дітей у віці 0-6 діб та мертвонародження закладами охорони здоров'я запов-
нюються лікарські свідоцтва про перинатальну смерть (форма N 106-2/о), лікарське свідоцтво про
смерть у цих випадках не видається.
2. Порядок видачі лікарського свідоцтва про смерть
2.1. Перший примірник лікарського свідоцтва про смерть видається родичам померлого чи ін-
шим особам, які зобов'язалися поховати померлого, другий примірник лікарського свідоцтва про
смерть залишається в закладі охорони здоров'я. Видача трупа без лікарського свідоцтва про смерть
забороняється. У разі поховання померлого закладом охорони здоров'я - останній обов'язково заповнює
лікарське свідоцтво про смерть і передає його в органи реєстрації актів цивільного стану не пізніше
трьох діб з дня смерті.
У разі загублення лікарського свідоцтва про смерть видається нове свідоцтво з поміткою "дуб-
лікат" на підставі письмової заяви особи, яка отримала оригінал, або іншої особи, яка зобов'язалася
поховати померлого. Дублікат заповнюється у двох примірниках, номери яких повинні бути ідентич-
ними. Перший примірник дубліката видається родичам померлого або особі, яка зобов'язалася похо-
вати померлого, другий примірник разом із заявою про його отримання залишаються в закладі охорони
здоров'я.
2.2. Лікарське свідоцтво про смерть видається лікарем медичного закладу, що лікував помер-
лого, на підставі спостережень за хворим і записів у медичній документації, які відображали стан хво-
рого до його смерті, або патологоанатомом на підставі вивчення медичної документації і результату
розтину.
2.3. У разі, якщо смерть настала внаслідок дії зовнішніх факторів (травми, асфіксії, дії крайніх
температур, електричного струму, отруєнь тощо), після штучного аборту, проведеного поза межами
медичного закладу, смерті на виробництві, при раптовій смерті дітей першого року життя та інших
осіб, які не перебували під медичним наглядом, померлих, особа яких не встановлена, а також у тих
випадках, коли є підозра на насильницьку смерть, лікарське свідоцтво про смерть видається судово-
медичним експертом після розтину.
2.4. Забороняється видача лікарського свідоцтва про смерть заочно, без особистого встанов-
лення лікарем факту смерті. У виняткових випадках свідоцтво про смерть може бути видано лікарем,
який встановив смерть тільки на підставі огляду трупа (при відсутності ознак або підозри на насиль-
ницьку смерть) та даних медичної документації про наявність у померлого при житті хвороб, які в
своєму перебігу могли призвести до настання смерті.
Патологоанатом, як правило, видає лікарське свідоцтво про смерть на підставі розтину трупів.
Патолого-анатомічне дослідження може не призначатися у випадках, передбачених статтею 6
Закону України "Про поховання та похоронну справу" . У цих випадках лікарське свідоцтво про смерть
видається лікарем, під наглядом якого був померлий.
2.5. Головний лікар (керівник) закладу охорони здоров'я забезпечує контроль за достовірністю
заповнення лікарських свідоцтв про смерть, своєчасну їх видачу родичам померлого та особам, які
20
мають право на його отримання, передачу його в органи реєстрації актів цивільного стану у випадках
поховання померлого закладом охорони здоров'я.
2.6. Лікарське свідоцтво про смерть видається обов'язково з поміткою "остаточне", "попере-
днє", "замість попереднього", "замість остаточного".
Лікарське свідоцтво про смерть з поміткою "попереднє" видається в тих випадках, коли для
встановлення чи уточнення причини смерті потрібно провести додаткові дослідження. Після уточ-
нення причини смерті заповнюється нове лікарське свідоцтво з поміткою "замість попереднього" теж
у двох примірниках, номери яких мають бути ідентичними, перший примірник якого пересилається
закладом охорони здоров'я безпосередньо у відповідні місцеві органи державної статистики протягом
27 днів з моменту заповнення "попереднього" лікарського свідоцтва. Другий примірник залишається в
закладах охорони здоров'я.
Якщо було видано лікарське свідоцтво про смерть з поміткою "остаточне" та була виявлена
помилка в записі діагнозу, необхідно заповнити нове лікарське свідоцтво у двох примірниках "замість
остаточного лікарського свідоцтва про смерть N__ ", перший примірник якого заклади охорони здоро-
в'я направляють у відповідні місцеві органи державної статистики протягом 27 днів з моменту запов-
нення "остаточного" лікарського свідоцтва. Другий примірник залишається в закладі охорони здоров'я.
На підставі письмової заяви дозволяється видача другого примірника лікарського свідоцтва про
смерть, яке було заповнено з поміткою "замість попереднього", родичам померлого в разі звернення їх
у заклади охорони здоров'я протягом одного року після його смерті, якщо були додаткові дослідження
для уточнення причини смерті.
2.7. Неправильно заповнені примірники лікарських свідоцтв про смерть закреслюються із за-
писом "анульовано" і залишаються в закладі охорони здоров'я.
2.8. Лікар, який відповідає за якість заповнення лікарських свідоцтв про смерть, у разі, якщо
виявив помилки, зобов'язаний:
а) уточнити розбіжності з лікарем, який видав лікарське свідоцтво про смерть за первинною
медичною документацією, забезпечити правильне заповнення лікарського свідоцтва про смерть. У
цьому випадку видається лікарське свідоцтво про смерть (замість остаточного N ____ ), перший при-
мірник якого направляється у відповідні органи статистики, другий примірник залишається у закладі
охорони здоров'я;
б) забезпечити розгляд неправильно заповнених лікарських свідоцтв про смерть на лікарських
конференціях, нарадах.
Лікар, який відповідає за перевірку, не має права самостійно вносити зміни та доповнення у
лікарські свідоцтва про смерть.
2.9. Другі примірники лікарського свідоцтва про смерть залишаються в закладі охорони здо-
ров’я та зберігаються один рік, після чого підлягають знищенню.
3. Порядок заповнення лікарського свідоцтва про смерть
3.1. Бланки обох примірників лікарських свідоцтв про смерть брошуруються і у вигляді книги
зберігаються у головного лікаря (керівника) закладу охорони здоров'я, його заступника або в завіду-
вача районного, міжрайонного та міського відділу або відділення патолого-анатомічного бюро та бюро
судово-медичної експертизи.
3.2. Лікарське свідоцтво про смерть заповнюється у 2-х примірниках формату А4 з обох боків.
3.3. При заповненні бланка підпорядкування медичного закладу зазначається у відповідності
до відомчої підпорядкованості.
3.4. У верхньому кутку штампа обов'язково проставляється ідентифікаційний код ЄДРПОУ за-
кладу охорони здоров'я.
3.5. Лікарські свідоцтва про смерть нумеруються шляхом зазначення порядкового номера сві-
доцтва. Номери на обох примірниках свідоцтва мають бути ідентичними.
3.6. Заповнення лікарського свідоцтва про смерть провадиться шляхом підкреслювання, впи-
сання необхідних відомостей та заповнення вічок відповідними позначеннями.
3.7. У пункті 7 лікарського свідоцтва про смерть указується місце постійного проживання по-
мерлого відповідно до паспортних даних або довідки про реєстрацію місця проживання чи місце пере-
бування. У разі її відсутності потрібно зазначити: "невідомо". Не можна вказувати місце тимчасового
проживання померлого або місцезнаходження медичного закладу.
3.8. Запис в обох примірниках має бути повністю ідентичним. Електронна форма N 106/о (у разі
її ведення) повинна відповідати затвердженій паперовій формі.
3.9. Заповненню підлягають усі пункти лікарського свідоцтва про смерть. При відсутності тих
чи інших відомостей потрібно зазначити: "невідомо", "не встановлено".
21
3.10. Пункт 9 лікарського свідоцтва про смерть заповнюється таким чином:
- якщо основна причина смерті кодується в межах I-XVII класів за Міжнародною статистичною
класифікацією хвороб та споріднених проблем охорони здоров'я десятого перегляду (далі - МКХ-10),
вибирається - 1 (захворювання);
- якщо основна причина смерті кодується в межах XVIII класу за МКХ-10, вибирається - 2 (не-
уточнені причини смерті);
- якщо основна причина смерті кодується в межах класів V01-Х59 за МКХ-10, вибирається - 3,
4 (нещасний випадок поза виробництвом, нещасний випадок у зв'язку з виробництвом);
- якщо основна причина смерті кодується в межах класу Х60-Х84 за МКХ-10, вибирається - 5
(навмисне самоушкодження);
- якщо основна причина смерті кодується в межах класів Х85-Y09 за МКХ-10, вибирається - 6
(наслідки нападу);
- якщо основна причина смерті кодується в межах класу Y10-Y34 за МКХ-10, вибирається - 7
(випадки ушкодження з невизначеним наміром);
(ушкодження внаслідок дій, передбачених законом, та воєнних операцій);
(ускладнення внаслідок терапевтичної та хірургічної допомоги);
(віддалені наслідки зовнішніх причин захворюваності та смертності).
3.11. У пункті 11 лікар указує свої прізвище, ім'я, по батькові, посаду і зазначає підставу, яка
дає змогу визначити послідовність патологічних процесів, які призвели до смерті, і вказує причину
смерті.
Основною (первинною) причиною смерті потрібно вважати хворобу або травму, що призвела
до розвитку хворобливих процесів, які спричинили смерть, або наслідки нещасного випадку чи наси-
льства, що стали причиною смерті.
У частині I пункту 11 у рядку "а" записується хвороба або стан, що безпосередньо призвела до
смерті, у рядках "б", "в", "г" зазначаються патологічні стани (якщо такі були), що зумовили безпосере-
дню причину смерті (згадану вище); основна причина смерті вказується в останню чергу. Під безпосе-
редньою причиною смерті потрібно розуміти хворобу або стан, що безпосередньо викликали смерть.
У деяких випадках основне захворювання і безпосередня причина смерті можуть збігатися.
У кожному рядку повинно бути записано тільки одне захворювання або патологічний стан.
Зазначення приблизного інтервалу (хвилини, години, тижні, місяці або роки) між початком за-
хворювання та смертю допомагає лікареві правильно вибрати код причини смерті.
У частині II свідоцтва записуються інші суттєві стани або захворювання, які сприяли настанню
смерті, але не були пов'язані із хворобою чи станом, що безпосередньо призвели до смерті. У цьому
пункті потрібно вказати дату операції, інфаркту міокарда, інсульту, термін вагітності, якщо такі мали
місце.
Код за МКХ-10 у квадратику ліворуч на лікарському свідоцтві про смерть проставляє той лікар,
який безпосередньо заповнює свідоцтво.
3.12. При записі захворювання не можна допускати неточностей, обмежуватись загальними ви-
разами або зазначенням симптомів замість повного діагнозу, а також використовувати абревіатуру,
скорочення тощо. Потрібно вказати форму, стадію, локалізацію захворювання.
3.13. При заповненні пункту 11 лікарського свідоцтва про смерть на померлу вагітну, роділлю
чи породіллю рекомендується робити запис у такому порядку:
- у випадках смерті внаслідок акушерських ускладнень вагітності, пологів чи післяпологового
періоду, а також унаслідок втручань, неправильного ведення пологів і таке інше відомості про причину
смерті записуються в першій частині в рядках "а", "б", "в", "г". Запис повинен чітко вказувати на зв'язок
з вагітністю, пологами чи післяпологовим періодом;
- у випадку смерті вагітної, роділлі чи породіллі внаслідок хвороби, яка існувала в неї раніше
або виникла в період вагітності, яка не пов'язана безпосередньо з акушерською причиною, але обтя-
жена фізіологічним впливом вагітності, або нещасного випадку, відомості про причину смерті запису-
ються в частині I, рядках "а", "б", "в", "г", але при цьому в II частині обов'язково робиться запис про
вагітність та її термін;
- у всіх випадках смерті жінок під час вагітності та в післяпологовому періоді в межах 42 днів
після пологів у частині II пункту 11 лікарського свідоцтва про смерть робиться запис: "______тиждень
22
вагітності", "____ день післяпологового періоду", а якщо смерть жінки настала внаслідок причини, по-
в'язаної з пологами, після 42-го дня до одного року, то робиться запис: "____тиждень після пологів".
3.14. У випадках смерті від травм у пункті 11 коди зовнішніх причин (V01-Y89) слід застосо-
вувати як основні коди для кодування.
Рекомендується вживати коди з класу XIX (S00-T98) як додаткові з метою ідентифікації хара-
ктеру травми. У свідоцтві про смерть проставляються обидва коди.
Якщо у свідоцтві згадується більше ніж один різновид травми для тієї самої ділянки тіла в ме-
жах кодових діапазонів S00-S99, T08-T35, T66-T79 і при цьому не вказано чітко, яка саме травма стала
причиною смерті, то слід застосовувати загальний принцип.
Приклад 1:
I. а) Геморагічний шок
б) Гостра крововтрата
в) Розрив печінки (S36.1)
г) Наїзд автобуса на пішохода на шосе (V04.1)
II. _________________________________________
Основна причина смерті повинна бути зашифрована - наїзд автобуса на пішохода на шосе
(V04.1).
Приклад 2:
I. а) Перитоніт
б) Розрив шлунка та поперечної ободової кишки (S36.3)
в) Травмований пішохід (V09.3)
г) __________________________________________________
II. _________________________________________________
Основна причина смерті - травмований пішохід (V09.3).
У пункті 12 потрібно точно вказати дату травми: рік, місяць, число, а також обставини і місце
смерті.
3.15. Якщо померлий належить до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи,
у пункті 13 лікарського свідоцтва про смерть потрібно зазначити категорію та серію посвідчення. Ці
відомості записуються на підставі посвідчення померлого, виданого у відповідності до Закону України
"Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
3.16. Обидва примірники лікарського свідоцтва про смерть підписують лікар, який особисто
його заповнив, і особа, яка звернулась до закладу охорони здоров'я за документом. Обов'язково про-
ставляється дата заповнення свідоцтва.
3.17. Запис про видачу лікарського свідоцтва про смерть (його дата, номер, причина смерті)
повинен бути зроблений у відповідних медичних документах: "Медичній карті стаціонарного хворого"
(форма N 003/о), "Історії пологів" (форма N 096/о), "Протоколі (карті) патологоанатомічного дослі-
дження" (форма N 013/о), які затверджені наказом МОЗ України від 26.07.99 N 184 "Про затвердження
форм облікової медичної документації, що використовується в стаціонарах лікувально-профілактич-
них закладів" (зі змінами), "Медичній карті амбулаторного хворого" (форма N 025/о), яка затверджена
наказом МОЗ України від 27.12.99 N 302 "Про затвердження форм облікової статистичної документа-
ції, що використовується в поліклініках (амбулаторіях)", "Акті судово-медичного дослідження (обсте-
ження)" (форма N 171/о), який затверджено наказом МОЗ України від 05.08.99 N 197 "Про затвер-
дження форм облікової статистичної документації, що використовується в закладах охорони здоров'я".
3.18. Свідоцтво засвідчується круглою печаткою закладу тільки після того, як воно було пере-
вірено відповідальним лікарем, про що він робить запис у вищезазначених медичних документах.
3.19. Одночасно при видачі лікарського свідоцтва про перинатальну смерть лікар заповнює до-
відку про причину смерті в одному примірнику і видає родичам померлого чи іншим особам для похо-
вання. Номери довідки про причину смерті і лікарського свідоцтва про смерть мають бути ідентич-
ними. Довідка завіряється круглою печаткою закладу.
23
24
25
№ 545 від 08.08.2006
щодо заповнення і реєстрації лікарського свідоцтва
про перинатальну смерть (форма N 106-2/о)
Інструкція обов'язкова для всіх лікувально-профілактичних закладів незалежно від відомчої
підпорядкованості та форм власності, бюро судово-медичної експертизи, патолого-анатомічного бюро.
1.1. Для забезпечення реєстрації смерті в перинатальному періоді та мертвонародження закла-
дом охорони здоров'я видається "Лікарське свідоцтво про перинатальну смерть" (форма N 106-2/о).
1.2. Повідомлення в органи реєстрації актів цивільного стану про мертвонародження, про на-
родження та смерть дитини, яка померла на першому тижні життя, покладається на головного лікаря
(керівника) закладу охорони здоров'я, де перебувала мати під час пологів або помер новонароджений:
а) на заклад, лікарі якого надавали медичну допомогу при пологах удома або установили смерть
новонародженого вдома;
б) на керівника бюро судово-медичної експертизи - у разі встановлення факту смерті дитини
поза лікувальним закладом (на вулиці, удома, коли медичного нагляду не було, та іншому місці).
2. Порядок видачі лікарського свідоцтва про перинатальну смерть
2.1. Лікарське свідоцтво про перинатальну смерть заповнюється та видається такими закладами
охорони здоров'я: лікарнями, амбулаторно-поліклінічними закладами, лікарнями швидкої медичної до-
помоги, пологовими будинками, бюро судово-медичної експертизи, патолого-анатомічними бюро на
кожний випадок мертвонародження або смерті дитини на першому тижні життя (0-6 діб або 168 годин
після народження).
2.2. У разі смерті дітей (плодів) при багатоплідних пологах лікарське свідоцтво про перината-
льну смерть заповнюється на кожну дитину (плід) окремо.
2.3. У всіх випадках перинатальної смерті дитини (плода) у стаціонарі, удома або в іншому
місці для встановлення причини смерті дитини (плода) провадиться розтин.
2.4. Лікарське свідоцтво про перинатальну смерть заповнюється патологоанатомом у день роз-
тину, клінічні дані про патологію матері дитини (плода) під час вагітності і пологів беруться з медичної
документації: "Історії пологів" - форма N 096/о "Карти розвитку новонародженого" - форма N 097/о,
які затверджені наказом МОЗ України від 26.07.99 N 184 "Про затвердження форм облікової статисти-
чної документації, що використовується в стаціонарах лікувально-профілактичних закладів".
Якщо дитина народилася поза лікувальним закладом, без надання медичної допомоги, у випа-
дку її смерті на першому тижні життя, розтин проводить судово-медичний експерт, який саме заповнює
лікарське свідоцтво про перинатальну смерть.
2.5. Забороняється заповнювати лікарське свідоцтво про перинатальну смерть заочно, без осо-
бистого встановлення факту смерті та розтину.
2.6. Реєстрація в органах реєстрації актів цивільного стану мертвонароджених і дітей, які поме-
рли в перші 0-6 діб після
народження, провадиться закладом охорони здоров'я, у якому народився мертвонароджений,
помер новонароджений. При пологах, які приймали вдома, реєстрація провадиться закладом охорони
здоров'я, медичний працівник якого приймав пологи або констатував смерть новонародженого; у ви-
падку, якщо була знайдена мертва дитина віком
0-6 діб - бюро судово-медичної експертизи. Мертвонароджений реєструється в органах реєст-
рації актів цивільного стану на підставі лікарського свідоцтва про перинатальну смерть. Дитина, яка
померла на 1-му тижні життя, повинна бути зареєстрована в органах реєстрації актів цивільного стану
як новонароджена на підставі медичного свідоцтва про народження (форма N 103/о , потім, як померла,
- на підставі лікарського свідоцтва про перинатальну смерть.
У разі, коли провадиться розтин у централізованому патолого-анатомічному відділенні, місцеві
органи охорони здоров'я спеціальним розпорядженням установлюють порядок передачі лікарських сві-
доцтв про перинатальну смерть, заповнених лікарями вказаних відділень, у заклади охорони здоров'я,
звідки були доставлені померлі (мертвонароджені), для того, щоб останні забезпечили їх реєстрацію в
органах реєстрації актів цивільного стану.
26
Поховання трупів мертвонароджених і дітей, які вмерли на першому тижні життя, провадиться
батьками або родичами дитини після реєстрації закладом охорони здоров'я її смерті (мертвонаро-
дження) в органах реєстрації актів цивільного стану.
При відмові батьків провести поховання дитини, яка вмерла в перинатальному періоді (мерт-
вонародженої), поховання провадиться закладом охорони здоров'я.
2.7. Лікарське свідоцтво про перинатальну смерть може бути подано в органи реєстрації актів
цивільного стану з позначкою "остаточне", "попереднє", "замість попереднього", "замість остаточ-
ного". Лікарське свідоцтво про смерть з поміткою "попереднє" видається в тих випадках, коли для
встановлення чи уточнення причини смерті потрібно провести додаткові дослідження. Воно заповню-
ється у двох примірниках, номери яких мають бути ідентичними, нове лікарське свідоцтво про пери-
натальну смерть з поміткою "замість попереднього", перший примірник якого пересилається закла-
дами охорони здоров'я безпосередньо у відповідні місцеві органи державної статистики протягом 27
днів з моменту заповнення "попереднього" лікарського свідоцтва. Другий примірник залишається в
закладі охорони здоров'я.
Якщо було видано лікарське свідоцтво про перинатальну смерть з поміткою "остаточне", але
виявилась помилка, заповнюється нове лікарське свідоцтво про перинатальну смерть "взамін остаточ-
ного лікарського свідоцтва про перинатальну смерть N- " теж у двох примірниках, і перший примірник
направляється закладами охорони здоров'я у відповідні місцеві органи державної статистики протягом
27 днів з моменту заповнення "остаточного" лікарського свідоцтва. Другий - залишається в закладі
охорони здоров'я.
2.8. Неправильно заповнені обидва примірники лікарських свідоцтв про перинатальну смерть
перекреслюються, робиться запис "анульовано", і примірники залишаються в закладі охорони здоров'я.
2.9. Номер лікарського свідоцтва про перинатальну смерть і причина смерті, яка записана в
лікарському свідоцтві, повинні бути вказані в "Карті розвитку новонародженого" (форма N 097/о , яка
затверджена наказом МОЗ України від 26.07.99
N 184 "Про затвердження форм облікової статистичної документації, що використовується в
стаціонарах лікувально-профілактичних закладів" (зі змінами), "Акті судово-медичного дослідження
(обстеження)" (форма N 171/о), який затверджено наказом МОЗ України від 05.08.99 N 197 "Про за-
твердження форм облікової статистичної документації, що використовується в закладах охорони здо-
ров'я", а у разі мертвонародження - в "Історії пологів" (форма N 096/о), яка затверджена наказом МОЗ
України від 26.07.99 N 184.
У цих самих документах повинно бути зазначено, якими органами реєстрації актів цивільного
стану проведена реєстрація народження, смерті, з зазначенням дати реєстрації та номера відповідного
актового запису.
2.10. Головний лікар закладу призначає лікаря, який відповідає за якість заповнення лікарських
свідоцтв про перинатальну смерть. У разі виявлення дефектів він зобов'язаний:
а) уточнити дані з лікарем, який видав лікарське свідоцтво про перинатальну смерть за первин-
ною медичною документацією і забезпечити правильне заповнення остаточного лікарського свідоцтва
про перинатальну смерть, перший примірник якого направляється в
органи статистики протягом 27 днів;
б) забезпечити розгляд неправильно заповнених лікарських свідоцтв про перинатальну смерть
на лікарських конференціях, нарадах;
в) лікар, який відповідає за якість заповнення лікарських свідоцтв про перинатальну смерть, не
має права самостійно вносити зміни та доповнення до них.
2.11. Другі примірники лікарського свідоцтва про перинатальну смерть залишаються в закладі
охорони здоров’я та зберігаються один рік, після чого підлягають знищенню.
3. Порядок заповнення лікарського свідоцтва про перинатальну смерть
3.1. Лікарське свідоцтво про перинатальну смерть заповнюється у 2 примірниках формату А4 з
обох боків.
3.2. Бланки лікарських свідоцтв про перинатальну смерть брошуруються і у вигляді книги збе-
рігаються у головного лікаря (керівника) закладу охорони здоров'я.
3.3. При заповненні бланка підпорядкування медичного закладу зазначається у відповідності
до відомчої підпорядкованості.
3.5. Лікарські свідоцтва про смерть нумеруються шляхом зазначення порядкового номера сві-
доцтва. Номери на обох примірниках свідоцтва мають бути ідентичними.
27
3.6. Заповнення лікарського свідоцтва про перинатальну смерть провадиться шляхом вписання
необхідних відомостей, підкреслювання відповідних позначень та заповнення вічок.
3.7. Запис в обох примірниках лікарського свідоцтва має бути ідентичним. Електронна форма
N 106-2/о (у разі її ведення) повинна відповідати затвердженій паперовій формі.
3.8. Перший примірник заповненого лікарського свідоцтва про перинатальну смерть для реєст-
рації смерті новонародженого та для реєстрації мертвонародження передається в органи реєстрації ак-
тів цивільного стану. Другий примірник лікарського свідоцтва про перинатальну смерть залишається
в закладі охорони здоров'я.
3.9. На лікарському свідоцтві про перинатальну смерть робиться відмітка про характер свідоц-
тва: "остаточне", "попереднє", "замість попереднього", "замість остаточного".
3.10. Слід заповнювати всі пункти лікарського свідоцтва, за відсутності тих чи інших відомос-
тей слід записати "невідомо", "не визначено".
Обов'язково вказується, чи народилася жива дитина, чи мертвонароджена. Якщо дитина наро-
дилася живою, обов'язково зазначається її стать.
Пункт 21 лікарського свідоцтва про перинатальну смерть передбачає запис як причини смерті
дитини (плоду), так і патології з боку материнського організму, яка несприятливо вплинула на плід.
Запис причини смерті дитини (мертвонародженого) провадиться в п'яти розділах пункту 21,
зазначених літерами від "а" до "ґ".
У рядок "а" вносять основне захворювання або патологічний стан новонародженого (плода),
які обумовили смерть; у рядок "б" - інші захворювання або патологічні стани в дитини, які сприяли
смерті; у рядок "в" - основне захворювання (або стан) матері, яке виявило найбільш несприятливу дію
на новонародженого (плід); у рядок "г" записують інші захворювання матері (або стан матері, посліду),
які могли сприяти смерті дитини (плоду). У рядок "а" і "в" записується тільки одне захворювання. Якщо
неможливо встановити захворювання (стан) матері або стан посліду, які могли б виявляти несприят-
ливу дію на дитину (плід), слід записати в рядки "в" і "г" - "невідомі", "не встановлені". Рядок "ґ" пе-
редбачений для констатації обставин, які призвели до смерті, але не можуть бути класифіковані як
хвороба або патологічний стан матері або дитини. У цьому рядку можуть бути записані дані про опе-
рації, оперативну допомогу, здійснені з метою розродження.
При смерті від сторонньої причини в рядку "а" наводиться безпосередня причина смерті ди-
тини. У рядку "в" - обставини, які обумовили безпосередню причину смерті дитини.
У пунктах "а" і "в" використовують тільки один код, а для кодування захворювань та станів,
записаних у пунктах "б" і "г", слід використовувати стільки кодів, скільки вказано станів у свідоцтві.
Приклад:
а) Внутрішньошлуночковий крововилив унаслідок P52.1 гіпоксії 2-го ступеня
б) Респіраторний дистрес-синдром P22.0
в) Недостатність плаценти P02.2
г) Бактеріурія при вагітності P00.1
ґ) Пологи шляхом кесарева розтину на 34-му тижні вагітності
У кожний рядок записується тільки одне захворювання або патологічний стан.
3.11. Якщо батьки належать до осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи,
потрібно в пункті 23 лікарського свідоцтва про перинатальну смерть зазначити окремо для матері та
батька категорію та серію посвідчення.
Категорія та серія посвідчення встановлена згідно із Законом України "Про статус і соціальний
захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
У разі непричетності матері чи батька до осіб, що постраждали від Чорнобильської катастрофи,
потрібно записати в пункті 23 "не постраждав".
3.12. Записи на обох бланках лікарського свідоцтва про перинатальну смерть повинні бути іде-
нтичними. Документ підписується лікарем, який особисто його заповнив, та засвідчується круглою пе-
чаткою закладу.
3.13. Своїм підписом на бланку медичного свідоцтва про перинатальну смерть мати дає згоду
на використання інформації щодо її медичних даних. У разі її відмови пункти 12-15 та підпункти в, г
пункту 21 свідоцтва не заповнюються. На бланку робиться відмітка "не згодна".
3.14. Одночасно при видачі лікарського свідоцтва про перинатальну смерть лікар заповнює до-
відку про причину смерті в одному примірнику і видає батькам або іншим особам для поховання, у
разі якщо ними провадиться поховання дитини. Номери довідки про причину смерті і лікарського сві-
доцтва про перинатальну смерть мають бути ідентичними. Довідка засвідчується круглою печаткою
закладу.
28
29
30
№ 545 від 08.08.2006
щодо заповнення та видачі фельдшерської довідки про смерть (форма N 106-1/о)
1.1. Фельдшер фельдшерсько-акушерського пункту має право заповнювати тільки фельдшер-
ську довідку про смерть - форма N 106-1/о.
У сільських населених пунктах, де в закладах охорони здоров'я працює тільки один лікар, у разі
його відсутності (хвороба, відпустка і таке інше), як виняток, також видається фельдшерська довідка
про смерть фельдшером, який замінює лікаря.
Забороняється фельдшерам видавати лікарське свідоцтво про смерть - форму N 106/о, затвер-
джену цим наказом.
2. Порядок видачі фельдшерської довідки про смерть
2.2. Фельдшерські довідки нумеруються шляхом зазначення порядкового номера довідки. Но-
мери на обох примірниках довідки мають бути ідентичними.
2.3. Перший примірник фельдшерської довідки про смерть видається родичам померлого чи
іншим особам, які зобов'язалися поховати померлого. Другий примірник довідки залишається у фель-
дшерсько-акушерському пункті (лікарській амбулаторії, дільничній лікарні).
У разі втрати фельдшерської довідки про смерть видається нова довідка з поміткою "дублікат"
на підставі письмової заяви особи, яка отримала оригінал, або іншої особи. Дублікат заповнюється у
двох примірниках, номери яких повинні бути ідентичними. Перший примірник видається родичам по-
мерлого або особі, яка зобов'язалася поховати померлого, другий примірник залишається у фельдшер-
сько-акушерському пункті (лікарській амбулаторії, дільничній лікарні).
2.4. Фельдшерська довідка про смерть видається на підставі медичної документації, яка відо-
бражає стан хворого до його смерті, якщо немає підозри на насильницьку смерть і причина смерті може
бути встановлена точно.
2.5. При підозрі насильницької смерті або у випадках, коли смерть настала від механічної асфі-
ксії, дії крайніх температур, електричного струму, після штучного аборту, проведеного за межами ме-
дичного закладу, при раптовій смерті дітей, які не перебували під медичним наглядом, а також на по-
мерлих, особистість яких не встановлена, фельдшерська довідка про смерть не видається.
У цих випадках обов'язково провадиться патолого-анатомічний розтин або судово-медична
експертиза, після чого видається лікарське свідоцтво про смерть закладом охорони здоров'я.
За кожним таким випадком фельдшер повинен терміново повідомити вищий (відповідний) ме-
дичний заклад, у підпорядкуванні якого перебуває фельдшерський (фельдшерсько-акушерський)
пункт.
2.6. Забороняється видача фельдшерської довідки про смерть заочно, без особистого встанов-
лення фельдшером (акушеркою) факту смерті.
2.7. Неправильно заповнені примірники фельдшерських довідок про смерть перекреслюються
із записом на них "анульовано" і залишаються в книзі.
2.8. Другі примірники фельдшерської довідки про смерть залишаються в закладі охорони здо-
ров’я та зберігаються один рік, після чого підлягають знищенню.
3. Порядок заповнення фельдшерської довідки про смерть
3.1. Фельдшерська довідка про смерть заповнюється у 2-х примірниках формату А4 з обох сто-
рін.
3.2. Бланки фельдшерських довідок про смерть брошуруються і у вигляді книги зберігаються у
фельдшера.
3.3. Заповнення фельдшерської довідки про смерть провадиться шляхом підкреслювання і вне-
сення необхідних відомостей та заповнення вічок відповідними позначеннями.
3.4. Записи в обох примірниках та медичній документації повинні бути повністю ідентичними.
Забороняється використання скорочень, абревіатур тощо. Електронна форма N 106-1/о (у разі її ве-
дення) повинна відповідати затвердженій паперовій формі.
3.5. Заповненню підлягають усі пункти фельдшерської довідки про смерть. При відсутності тих
чи інших відомостей потрібно зазначити: "невідомо", "не встановлено".
31
3.6. У пункті 7 фельдшерської довідки про смерть указується місце постійного проживання по-
мерлого відповідно до паспортних даних або довідки про реєстрацію місця проживання чи місцепере-
бування. Не можна вказувати місце розташування медичного закладу.
3.7. У пункті 9 фельдшер вказує свої прізвище, ім'я, по батькові, посаду і зазначає підставу, яка
дає змогу визначити послідовність патологічних процесів, які призвели до смерті, і вказує причину
смерті.
Основною (первинною) причиною смерті потрібно вважати хворобу або травму, що призвела
до розвитку хворобливих процесів, які спричинили смерть, або наслідки нещасного випадку чи наси-
льства, що стали причиною смерті.
Порядок запису причин смерті, передбаченого у фельдшерській довідці про смерть, повинен
допомогти фельдшеру виділити той патологічний процес, який безпосередньо призвів до смерті, або
те захворювання, яке негативно впливало на перебіг основного захворювання і тим самим сприяло
смерті.
У частині I пункту 9 у рядку "а" записується хвороба або стан, що безпосередньо призвела до
смерті; у рядках "б", "в" зазначаються патологічні стани (якщо такі були), що зумовили безпосередню
причину смерті (згадану вище); основна причина смерті вказується в останню чергу.
Під безпосередньою причиною смерті потрібно розуміти хворобу або стан, який безпосередньо
викликав смерть.
У кожному рядку повинно бути записано тільки одне захворювання або патологічний стан.
У частині II зазначаються інші суттєві стани або захворювання, які сприяли настанню смерті,
але не пов'язані з хворобою чи станом, що безпосередньо призвели до смерті. Також у цьому пункті
потрібно вказати дату операції, інфаркту міокарда, інсульту, термін вагітності, якщо такі мали місце.
У деяких випадках основне захворювання і безпосередня причина смерті можуть збігатися.
3.8. При записі причини смерті не можна допускати неточностей, обмежуватись загальними
виразами або зазначенням симптомів замість повного діагнозу, а також використовувати абревіатури,
скорочення тощо.
Наприклад, Потрібно записати:
Нефрит - гострий (хронічний) нефрит
Рак - рак шийки матки
Ниркова коліка - сечокам'яна хвороба
3.9. Приклади заповнення пункту 9 фельдшерської довідки про смерть.
I. а) гострий інфаркт міокарда I21.9
б)---------------------------
в)---------------------------
II. Цукровий діабет неінсулінозалежний
3.10. За наявності суперечливих причин смерті (наприклад, бронхопневмонія і хронічна ішемі-
чна хвороба серця) у першій частині треба вказати те захворювання, яке більш вірогідно викликало
основну причину смерті, а в другій частині - друге конкуруюче захворювання.
3.11. Зазначення приблизного інтервалу (хвилини, години, тижні, місяці або роки) між почат-
ком захворювання та часом смерті допомагає фельдшеру правильно вибрати код причини смерті.
3.12. Якщо померлий належить до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи,
у пункті 11 фельдшерської довідки про смерть треба зазначити категорію та серію посвідчення помер-
лого.
У разі непричетності померлого до осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, пот-
рібно зазначити "не постраждав".
3.13. До пункту 12 заносяться відомості щодо найменування медичного закладу, яким видано
довідку, особистий підпис фельдшера, який заповнив довідку, його прізвище, ім'я, по батькові, дата
заповнення довідки. При отриманні фельдшерської довідки про смерть особа, яка звернулась до за-
кладу охорони здоров'я за документом, повинна поставити свій особистий підпис на обох примірниках
довідки. Довідка засвідчується печаткою закладу.
3.14. Одночасно при видачі фельдшерської довідки про смерть фельдшер заповнює довідку
про причину смерті в одному примірнику і видає родичам померлого чи іншим особам для похо-
вання. Довідка засвідчується печаткою закладу.
32
Фельдшерська довідка про смерть N
(видається для реєстрації в органах реєстрації актів цивільного стану)
"___" ____________ 20__ р.
(дата видачі)
1. Прізвище, ім'я, по батькові померлого _______________________________
____________________________________________________________________________
2. Стать: чол. - 1, жін. - 2 (підкреслити).
3. Дата народження: рік __________ місяць ______________ число __________
4. Дата смерті: рік ____________ місяць ______________ число ____________
5. Для дітей, які померли у віці від 6 днів до 1 місяця:
доношений - 1, недоношений - 2 (підкреслити)
6. Для дітей, які померли у віці від 6 днів до 1 року:
а) маса (вага) при народженні __________________ г,
б) зріст при народженні ________________ см.
7. Місце проживання померлого за паспортом:
Держава __________________________, республіка, область ___________________________,
район _________________, місто, смт - 1, селище - 2 (підкреслити) _____________________,
вул. _____________________________________, буд. ________, кв. ____________ (вписати).
8. Місце смерті:
а) держава __________________________, республіка область __________________________,
район __________________________, населений пункт _______________________________,
б) смерть настала: у стаціонарі - 1, удома - 2, в іншому місці - 3 (підкреслити)
_______________________________________________________________________________
(вписати, де)
_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ лінія відрізу _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _
_________
Довідка про причину смерті
(до форми N 106-1/о N ________, видається для поховання)
1. Прізвище, ім'я, по батькові померлого _____________________________________________
_______________________________________________________________________________
2. Вік померлого ________ 3. Дата смерті "___" _____________ 20__ р.
(число,
місяць, рік)
4. Причина смерті ________________________________________________________________
________________________________________________________________________________
(основна причина смерті)
Прізвище фельдшера, який видав довідку, ____________________________________________
"___" _____________ 20__ р. _______________________
(дата видачі) М. П. (підпис фельдшера)
33
9. Я, фельдшер ___________________________________________________________________
(прізвище, ім'я, по батькові)
________________________________________________________________________________
(посада)
засвідчую, що на підставі: огляду трупа - 1, попереднього нагляду за хворим - 2, записів у меди-
чній документації - 3 (підкреслити) встановлена така причина смерті:
I. а) ________________________________________________________
безпосередня причина смерті
б) ________________________________________________________ Приблизний час
між початком за-
в) ________________________________________________________ хворювання і
захворювання або патологічний стан, що зумовив безпосередню при- смертю
чину смерті
II. Інші суттєві стани (конкуруючі, поєднані, фонові підкреслити), які сприяли смерті, але не по-
в'язані із захворюванням чи його ускладненням, яке безпосередньо є причиною смерті
________________________________________________________________________________
________________________________________________________________________________
10. Померлий при житті був під наглядом лікаря у зв'язку із захворюванням, яке стало основною
причиною смерті:
так - 1, ні - 2 (підкреслити)
11. Якщо померлий(а) відноситься до осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катаст-
рофи, зазначити категорію _______________ та серію ________________ посвідчення.
12. Фельдшерську довідку видано: найменування медичного закладу _____________________
________________________________________________________________________________
Підпис фельдшера, який видав довідку ___________________
М. П. (підпис)
Підпис одержувача довідки ________________________________ ___________________
(прізвище, ім'я, по батькові) (підпис)
"___" _____________ 200_ р.
34
ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства внутрішніх справ України,
Міністерства охорони здоров’я України,
Генеральної прокуратури України
29.09.2017 № 807/1193/279
ПОРЯДОК
взаємодії між органами та підрозділами Національної поліції,
закладами охорони здоров’я та органами прокуратури України
при встановленні факту смерті людини
I. Загальні положення
1. Цей Порядок визначає механізм взаємодії між органами та підрозділами Національ-
ної поліції, закладами охорони здоров’я та органами прокуратури України під час перевірки
обставин смерті людини.
2. Терміни, що вживаються в цьому Порядку, мають такі значення:
- насильницька смерть - смерть від механічних ушкоджень (дія тупих предметів, у тому
числі транспортна травма, падіння з висоти, дія гострих предметів, вогнепальної зброї), асфі-
ксії, дії крайніх температур, електричного струму, променевої енергії, низького та високого
атмосферного тиску, отруєнь тощо;
- підозра на насильницьку смерть - сукупність обставин, які дають підстави вважати,
що смерть людини могла настати внаслідок механічних ушкоджень (дія тупих предметів, у
тому числі транспортна травма, падіння з висоти, дія гострих предметів, вогнепальної зброї),
асфіксії, дії крайніх температур, електричного струму, променевої енергії, низького та висо-
кого атмосферного тиску, отруєнь тощо, зокрема раптова смерть, за нез’ясованих обставин, за
наявності тілесних ушкоджень тощо;
- смерть за місцем проживання - смерть, яка настала в приміщенні (усіх його складових
частинах), яке знаходиться у власності або користуванні особи (за винятком санаторно-куро-
ртних закладів та готелів) та пристосоване для постійного або тимчасового проживання в
ньому фізичних осіб, а також на присадибній земельній ділянці, прилеглій до приватного бу-
динку.
II. Порядок дій працівників закладів охорони здоров’я
1. Працівники закладів охорони здоров’я у разі надходження повідомлення про смерть
людини негайно повідомляють органи та підрозділи Національної поліції за телефоном екст-
реного виклику (102) про кожен випадок установлення ними факту смерті людини незалежно
від місця її настання, у тому числі породіль та новонароджених дітей, за винятком смерті від
захворювань у закладах охорони здоров’я.
2. У випадках повідомлення органів та підрозділів Національної поліції про смерть лю-
дини за наявності ознак насильницької смерті або підозри на таку до приїзду працівників по-
ліції на місце події працівникам закладів охорони здоров’я забороняється порушувати обста-
новку за місцезнаходженням трупа, переміщати його, дозволяти такі дії присутнім на місці
події особам, у тому числі родичам померлих, видавати лікарське свідоцтво про смерть за фо-
рмою № 106/о або фельдшерську довідку про смерть за формою № 106-1/о, затвердженими
наказом Міністерства охорони здоров’я України від 08 серпня 2006 року № 545, зареєстрова-
ним у Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 року за № 1150/13024 (далі - наказ № 545).
3. У разі смерті людини за місцем її проживання без ознак насильницької смерті або
підозри на таку на місце події виїжджає лікар, а у випадках, передбачених наказом № 545,
фельдшер закладу охорони здоров’я, який констатує факт смерті, проводить огляд трупа, за
результатами якого інформує органи та підрозділи Національної поліції та адміністрацію за-
кладу охорони здоров’я, що забезпечує потреби населення у медичному обслуговуванні на
відповідній території, про можливість встановлення причини смерті без патологоанатомічного
розтину та видачі лікарського свідоцтва про смерть (фельдшерської довідки про смерть).
4. У разі смерті людини поза межами закладів охорони здоров’я, коли лікарське свідо-
цтво про смерть (фельдшерську довідку про смерть) було видано без патологоанатомічного
35
розтину, лікар (фельдшер) закладу охорони здоров’я, який видав зазначене(у) у пункті 2 цього
розділу свідоцтво (довідку), надсилає до органу та підрозділу Національної поліції, на терито-
рії обслуговування якого знаходиться заклад охорони здоров’я, копію лікарського свідоцтва
про смерть (фельдшерської довідки про смерть), завірену печаткою цього закладу охорони
здоров’я, упродовж трьох днів з дати констатації факту смерті (за винятком смерті від захво-
рювань у закладах охорони здоров’я).
III. Порядок дій працівників бюро судово-медичної експертизи
1. Огляд трупа слідчим, прокурором проводиться за обов’язкової участі судово-медич-
ного експерта або лікаря, якщо вчасно неможливо залучити судово-медичного експерта. (за
винятком випадків, передбачених пунктом 3 розділу II цього Порядку);
2. Працівники бюро судово-медичної експертизи:
проводять розтин трупа впродовж доби з моменту його надходження до бюро судово-
медичної експертизи;
надають протягом трьох діб слідчому або прокурору, який направив труп для прове-
дення експертизи, копію лікарського свідоцтва про смерть;
проводять за призначенням слідчого, прокурора судово-медичну експертизу трупа з
усіма необхідними лабораторними дослідженнями та у строк не більше одного місяця склада-
ють висновок експерта;
надсилають висновок експерта слідчому або прокурору, який направив труп для прове-
дення експертизи, протягом трьох діб після його складання;
письмово інформують слідчого або прокурора, який направив труп на розтин, про пе-
ревищення строків проведення судово-медичної експертизи та надання висновку експерта;
видають труп з письмового дозволу прокурора, який надається прокурором негайно пі-
сля проведення судово-медичного розтину трупа та відібрання необхідних зразків з метою
здійснення лабораторних досліджень.
IV. Порядок дій уповноважених працівників органів та підрозділів Національної поліції
1. Уповноважені працівники органів та підрозділів Національної поліції:
здійснюють реєстрацію в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кри-
мінальні правопорушення та інші події, форма якого наведена у додатку 2 до Інструкції про
порядок ведення єдиного обліку в органах поліції заяв і повідомлень про вчинені кримінальні
правопорушення та інші події, затвердженої наказом МВС від 06 листопада 2015 року № 1377,
зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 01 грудня 2015 року за № 1498/27943, повідо-
млень про факт смерті людини, у тому числі повідомлень, що надійшли від закладів охорони
здоров’я;
виїжджають негайно при надходженні повідомлення про факт смерті людини за місцем
її проживання без ознак насильницької смерті або підозри на таку відповідно до пункту 3 ро-
зділу II цього Порядку на місце події разом з лікарем, а у випадках, передбачених наказом №
545, - з фельдшером та за необхідності - з іншими спеціалістами;
за результатами огляду трупа, після з’ясування обставин смерті та за відсутності ознак
насильницької смерті чи підозри на таку складають висновок щодо ненасильницької смерті
людини за місцем проживання (далі - Висновок), форма якого наведена у додатку до цього
Порядку, до якого додаються фотознімки трупа та місця його виявлення.
2. У разі надходження повідомлення про факт насильницької смерті людини чи підозри
на таку або встановлення таких фактів під час огляду трупа (частини трупа) людини, що по-
мерла раптово або при нез'ясованих обставинах, а також трупа невстановленої особи на місце
події виїжджають слідчо-оперативна група, працівники Експертної служби МВС та судово-
медичний експерт або лікар, якщо вчасно неможливо залучити судово-медичного експерта, та
за необхідності інші спеціалісти.
3. Про факт насильницької смерті людини невідкладно повідомляється прокурор. У та-
ких випадках слідчий, прокурор проводять огляд місця події та трупа в порядку, передбаче-
36
ному статтями 237, 238 Кримінального процесуального кодексу України, з обов’язковим за-
стосуванням фотозйомки (за необхідності - відеозйомки) і складанням схеми (плану, крес-
лення) оглянутого місця.
4. Відомості, які містяться в повідомленнях про факти насильницької смерті людини,
підозри на таку, підлягають унесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
5. Обов’язково направляють для проведення судово-медичної експертизи трупи (час-
тини трупів) людей:
- з ознаками насильницької смерті або підозри на таку смерть;
- смерть яких настала раптово або при нез’ясованих обставинах;
- смерть яких настала поза місцем їхнього проживання;
- особу яких не встановлено.
6. Транспортування трупа людини з ознаками насильницької смерті чи підозри на таку
до бюро судово-медичних експертиз здійснюється в установленому законодавством порядку
обов’язково в супроводі працівника поліції.
У випадку смерті у закладі охорони здоров’я організація доставки трупа до моргу пок-
ладається на керівника цього закладу.
7. Висновок в обов’язковому порядку погоджується з керівниками слідчого підрозділу
та іншого структурного підрозділу Національної поліції України, в якому працює посадова
особа, яка його склала, та затверджується керівником територіального органу поліції у строк
не пізніше семи днів з дати надходження повідомлення про смерть людини після перевірки
якості та повноти складання Висновку. При виявленні недоліків Висновок повертається поса-
довій особі, яка його склала, для їх усунення та в установленому цим пунктом порядку подання
для повторного погодження та затвердження.
8. Погоджені та затвердженні Висновки зберігаються в підрозділі, визначеному керів-
ником територіального органу Національної поліції України.
37


Тема № 3: МЕТОДОЛОГІЯ АНАЛІЗУ ТА ОЦІНКИ

ПОКАЗНИКІВ СМЕРТНОСТІ НЕМОВЛЯТ
Львів-2019
Тема: МЕТОДОЛОГІЯ АНАЛІЗУ ТА ОЦІНКИ ПОКАЗНИКІВ
СМЕРТНОСТІ НЕМОВЛЯТ
І. АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ: Смертність немовлят – один із вікових показників смер-

тності. Він характеризує частоту смерті дітей на першому році життя. Смертність немовлят
виділяють із проблеми смертності внаслідок її соціального значення: вона є найважливішим
ключовим показником здоров’я населення (ВООЗ); призводить до втрат населення і скоро-
чення природнього приросту; економічні втрати в зв’язку з безповоротною загибеллю дитини;
моральний негативний вплив на стан сім’ї, здоров’я батьків і близьких, стрес на все життя;
рівень смертності немовлят вимірює політичний престиж країни, її рейтингове місце.
ІІ. ЦІЛІ:
- знати методику визначення показників смертності дітей до 1-го року, перинатальної,
ранньої неонатальної, неонатальної, постнатальної смертності немовлят; основні групи чин-
ників, що впливають на формування рівнів смертності немовлят; провідні причини смертності
в різні вікові періоди першого року життя; типи смертності немовлят А,В,С;
- вміти заповнювати облікові документи, що використовується для вивчення малюко-
вої смертності; розраховувати показники малюкової смертності.

Смертність немовлят – один із вікових показників смертності. Він характеризує час-
тоту смерті дітей на першому році життя та є одним із базових статистичних показників демо-
графії, складова частина смертності населення.
Смертність немовлят виділяють із проблеми смертності внаслідок її особливого соціа-
льного значення:
- вона є найважливішим ключовим показником здоров’я населення (ВООЗ);
- призводить до втрат населення і скорочення природного приросту;
- економічні втрати в зв’язку з безповоротною загибеллю кожної дитини;
- морально негативний вплив на стан сім’ї, здоров’я батьків і близьких, стрес на все
життя;
- рівень смертності немовлят вимірює політичний престиж країни, її рейтингове місце.
Як й інші демографічні показники, дитяча смертність може виражатися як в абсолют-
них, так й у відносних одиницях. Відносний показник, або коефіцієнт дитячої смертності ви-
ражається зазвичай у проміле (‰) і позначає кількість дітей, померлих у віці до 1 року на 1000
новонароджених за один рік; набагато рідше використовуються коефіцієнти в розрахунку на
100 або 10 000 новонароджених. Малюкову смертність часто виділяють із дитячої смертності,
оскільки її причини можуть істотно відрізнятися. Висока дитяча смертність є ознакою низь-
кого рівня розвитку медицини й особливо часто зустрічається в країнах Третього світу, хоча
до XIX століття дитяча смертність у Європі була помітно вище, ніж у Китаї, Індії або мусуль-
манських країнах.
Критерії оцінки показника смертності немовлят за ВООЗ

Оцінка Показник в випадках на 1000 живонароджених
Низька до 15
Середня 15-25
Висока 25 і >
На даний час рівень смертності дітей віком до одного року в Україні залишається удвічі
вищим ніж у країнах Європейського Союзу (ЄС), він визначається за методикою, рекомендо-
ваною ВООЗ (формула 1):
3
Число померлих в поточному Число померлих в поточному
Рівень році у віці до 1 року з поко- році у віці до 1 року з поко-
смертності = ління поточного року х 1000 + ління минулого року х 1000 (1)
немовлят Число дітей, що народилися Число дітей, що народилися
живими в поточному році живими в минулому році
Спеціальні показники смертності немовлят згідно повіковим періодам від 22 тижнів

вагітності до 1 року:
- Перинатальна смертність – від 22 тижнів вагітності до 7 днів життя.
- Антенатальна смертність – від 22 тижнів вагітності до пологів.
- Інтранатальна смертність – в процесі пологів.
- Постнатальна смертність – після пологів.
- Неонатальна смертність – від народження до 1 місяця життя.
- Рання неонатальна смертність – від народження до 7 днів.
- Пізня неонатальна смертність – від 7 днів до 1 місяця.
- Постнеонатальна смертність – від 1 місяця до 1 року (соціальна смертність).
1. Показник ранньої неонатальної смертності

Число дітей, що померли протягом перших семи днів життя (168 годин)
х 1000
Число дітей, що народилися живими в поточному році
2. Показник неонатальної смертності

Число дітей, що померли протягом перших 28 днів життя
х 1000
Число дітей, що народилися живими в поточному році
3. Показник постнеонатальної смертності

Число дітей, що померли у віці від 29 днів до 12 місяців включно
(Число дітей, що народилися живими в поточному році – число дітей, х 1000
що померли на першому місяці (28 днів) життя)
4. Показник смертності немовлят від окремих захворювань (за поточний рік)

Кількість дітей віком до одного року, що померли
від окремого захворювання х 1000
Кількість дітей, які народилися живими
5. Показник структури смертності за захворюваннями

Число дітей, що померли від певного захворювання
х 100%
Число дітей, які померли у віці до одного року
6. Показник структури смертності за віком

Число дітей у віці до одного року, що померли на першому
(другому…дванадцятому) місяці життя
х 100%
Число дітей, які померли у віці до одного року
Важливе практичне значення для оцінки регіональних особливостей смертності немо-

влят має визначення співвідношення між неонатальною та постнеонатальною смертністю у
відсотках. Для цього досить визначити питому вагу неонатальної смертності в загальній сме-
ртності немовлят. Цей показник, у свою чергу, дає можливість визначити так званий тип сме-
ртності немовлят.
4
Розрізняють три типи смертності немовлят:
тип А – на першому місяці життя помирає 50% і більше від загального числа дітей,
померлих на 1-ому році;
тип В – на 1 місяці помирає від 30 до 49% загального числа померлих на 1-ому році;
тип С – менше 30% дітей помирає на першому місяці життя, решта – в постнеонаталь-
ному періоді.
При типі А більша частина дітей помирає на першому місяці життя від станів, що ви-
никли в перинатальному періоді. Ці діти часто знаходяться в дуже важкому незворотному
стані. При типі С переважна частина дітей помирає в постнеонатальному періоді, де провід-
ними причинами їх смерті є хвороби органів дихання та інфекційні захворювання, які необхі-
дно попереджувати та можна лікувати.
Перинатальна смертність – це смертність дітей в перинатальний період, який склада-
ється з: антенатального - з 22 тижня вагітності до початку пологів; інтранатального – період
пологів, постнатального – 7 повних днів життя новонародженого чи 168 годин після наро-
дження. Поняття "перинатальна смертність" включає мертвонароджуваність і ранню неоната-
льну смертність новонароджених (перші сім днів життя дитини).
Рівень перинатальної смертності визначається за формулою (2):
Число дітей, Число дітей, що померли

+
що народилися мертвими протягом перших семи днів х 1000 (2)
Число дітей, що народилися живими та мертвими
Основними причинами перинатальної смертності є асфіксія, родова травма, вроджені

аномалії розвитку, гемолітична хвороба, інфекції плоду. На рівень перинатальної смертності
впливають соціально-біологічні фактори (вік матері, стать і маса плоду, наявність абортів в
анамнезі, стан здоров’я під час вагітності та ін.) соціально-економічні (умови праці, сімейний
стан, матеріальне положення), рівень і якість медичної допомоги.
Смертність немовлят на першому місяці життя (неонатальна смертність) в більшості
випадків спричиняється станами, що виникають у перинатальному періоді і вродженими ано-
маліями. У постнеонатальному періоді серйозною загрозою життю немовлят є захворювання
органів дихання, інфекційні та паразитарні хвороби, а також травми в результаті нещасних
випадків.
Малюкова смертність хлопчиків першого року життя вища на 30%, порівняно з дівчат-
ками цього віку.
Рівень малюкової смертності має деякі сезонні коливання. Тому з метою постійного
контролю за рівнем смертності немовлят, аналізу сезонних коливань розраховують показ-
ники смертності немовлят за календарний місяць (формула 3).
Число дітей, які померли у віці до 1 року

Показник смертно- за даний місяць
сті за календарний = Середньомісячне число новонароджених дітей за х 1000 (3)
місяць 13 останніх місяців (число новонароджених за
даний та 12 попередніх календарних місяців : 13)
В останні роки «літні спалахи» смертності немовлят від шлунково-кишкових захворю-

вань у міській і сільській місцевості майже зникли.
Проте з’явилося незначне зимово-весняне підвищення смертності немовлят (в містах –
на 10-18 %, а в сільській місцевості – на 20-25 %), яке зумовлене підвищеною захворюваності
і смертністю від респіраторних вірусних інфекцій.
На формування рівня смертності немовлят впливає значне число чинників:
1. Вік і стать;
2. Характер вигодовування;
5
3. Здоров’я батьків (спосіб життя, аборти в анамнезі);
4. Якість надання медичної допомоги (акушерсько-гінекологічної, педіатричної);
5. Соціально-економічний розвиток суспільства (рівень освіти та культури, стан навко-
лишнього середовища, ефективність профілактичних заходів, рівень доступності та якості ме-
дичної допомоги, розподіл соціальних та матеріальних благ у суспільстві).
Материнська смертність – зумовлена вагітністю (незалежно від її тривалості та лока-

лізації) смерть жінки, що настала в період вагітності або протягом 42 днів після закінчення
вагітності з будь-якої причини, пов'язаної з вагітністю, обтяженої нею або її веденням, але не
від нещасного випадку чи з випадкових причин.
Реєстрація народження мертвої дитини. Згідно п.6 статті 13 Закону України “Про
державну реєстрацію актів цивільного стану” про народження дитини мертвою або про її
смерть на першому тижні життя заклад охорони здоров'я, що надавав медичну допомогу ма-
тері під час пологів або в якому помер новонароджений, та судово-медична установа (якщо
факт смерті встановлено поза закладом охорони здоров'я) повідомляють органи державної ре-
єстрації актів цивільного стану, не пізніше трьох діб з моменту пологів або смерті. Повідом-
лення в органи державної реєстрації актів цивільного стану про мертвонародження, про наро-
дження та смерть дитини, яка померла на першому тижні життя, покладається на головного
лікаря (керівника) закладу охорони здоров'я, де перебувала мати під час пологів або помер
новонароджений; на заклад охорони здоров'я, лікарі якого надавали медичну допомогу при
пологах удома або установили смерть новонародженого вдома; на керівника бюро судово-ме-
дичної експертизи - у разі встановлення факту смерті дитини поза закладом охорони здоров'я
(на вулиці, удома, коли медичного нагляду не було, та в іншому місці). Державна реєстрація
мертвонароджених дітей і дітей, які померли на першому тижні життя, проводиться закладом
охорони здоров'я, що надавав медичну допомогу матері під час пологів або в якому помер
новонароджений, та судово-медичною установою (якщо факт смерті встановлено поза закла-
дом охорони здоров'я).
Витяг зі ЗАКОНУ УКРАЇНИ

ПРО ДЕРЖАВНУ РЕЄСТРАЦІЮ АКТІВ ЦИВІЛЬНОГО СТАНУ
від 1 липня 2010 року № 2398-VI. (з останніми змінами № 2478-VIII від 03.07.2018)
Стаття 13. Державна реєстрація народження фізичної особи та її походження
п.5. У разі народження дитини мертвою державна реєстрація народження проводиться
без видачі свідоцтва про народження. Для підтвердження такої реєстрації орган державної ре-
єстрації актів цивільного стану видає довідку про народження із зазначенням факту мертвона-
родження. Державна реєстрація смерті в такому разі не проводиться.
У разі якщо смерть дитини настала на першому тижні життя, державна реєстрація на-
родження проводиться з видачою довідки про народження, у якій зазначено, що дитина поме-
рла. Державна реєстрація смерті дитини проводиться в установленому порядку з видачою сві-
доцтва про смерть.
п.6. Про народження дитини мертвою або про її смерть на першому тижні життя заклад
охорони здоров'я, що надавав медичну допомогу матері під час пологів або в якому помер
новонароджений, та судово-медична установа (якщо факт смерті встановлено поза закладом
охорони здоров'я) повідомляють органи державної реєстрації актів цивільного стану.
Витяг з ПОРЯДКУ
реєстрації живонароджених і мертвонароджених
Затв. Наказом МОЗ України 29.03.2006 N 179
(Із останніми змінами, внесеними згідно з Наказами МОЗ N 219 від 19.04.2011)
Трупи мертвонароджених або померлих протягом перших 168 годин життя плодів, які
народилися при терміні вагітності між 20 та 22 тижнем, підлягають антропометрії, результати
якої заносяться до форми N 097/о. За необхідності проводять патолого-анатомічний розтин їх,
6
результати якого у вигляді другого примірника "Протоколу патологоанатомічного дослі-
дження трупа плода, мертвонароджного, новонародженого, дитини першого року життя" (ф.
N 013-2/о) підклеюється до первинної облікової документації матері/дитини (ф. N 097/о).
Трупи мертвонароджених або померлих новонароджених протягом перших 168 годин,
які народились при терміні вагітності 22 тижні та більше незалежно від маси тіла, підлягають
обов'язковому патолого-анатомічному розтину. Примірник "Протоколу патолого-анатоміч-
ного дослідження трупа плода, мертвонародженого, новонародженого, дитини першого року
життя" (ф. N 013-2/о) підклеюються до первинної документації дитини (ф. N 097/о).
Примірник "Протоколу патолого-анатомічного дослідження посліду" (ф. N 013-1/о) у
вищезазначених випадках уноситься до "Історії пологів" (ф. N 096/о).
На кожний випадок смерті в перинатальному періоді в порядку, встановленому МОЗ,
заповнюється "Лікарське свідоцтво про перинатальну смерть" (ф.N 106-2/о). У разі смерті но-
вонародженого в перші 168 годин життя заповнюється "Медичне свідоцтво про народження"
(ф. N 103/о). Зазначені первинні облікові документи реєструються у "Журналі обліку випадків
перинатальної смерті" (ф. N 153/о).
2. Реєстрації в органах реєстрації актів цивільного стану підлягають:
- народжені живими або мертвими з масою тіла 500 г і більше (або якщо маса тіла при
народженні невідома, з довжиною тіла 25 см і більше, або при терміні вагітності 22 тижні і
більше);
- народжені живими або мертвими з масою тіла менше 500 г при багатоплідних пологах,
якщо термін вагітності становить 22 тижні і більше;
Реєстрація в органах реєстрації актів цивільного стану випадків смерті в перинаталь-
ному періоді здійснюється тими закладами охорони здоров'я, у яких відбувся випадок мертво-
народження або смерті новонародженого, згідно з вимогами діючих нормативно-правових ак-
тів. У разі смерті новонародженого здійснюється також реєстрація народження цієї дитини.
Витяг з ІНСТРУКЦІЇ
з визначення критеріїв перинатального періоду, живонародженості та мертвона-
родженості (Затв. Наказом МОЗ України 29.03.2006 N 179)
1.3. Мертвонародження - вигнання або вилучення з організму матері плода з 22-го по-
вного тижня вагітності (з 154 доби від першого дня останнього нормального менструального
циклу) або масою500 г та більше, який не дихає та не виявляє будь-яких інших ознак життя,
таких як серцебиття, пульсація пуповини або певні рухи скелетних м'язів.
1.4. Плід - внутрішньоутробний продукт зачаття, починаючи з повного 12-го тижня ва-
гітності (з 84 доби від першого дня останнього нормального менструального циклу) до ви-
гнання/вилучення з організму матері.
1.5. Викидень (аборт) - народження плода до повного 22-го тижня вагітності зростом
менше 25 см та масою менше 500 г незалежно від наявності ознак життя.
1.6. Антенатальна смерть - загибель плода, що настала у період з 22-го повного тижня
вагітності (з 154 доби від першого дня останнього нормального менструального циклу) до по-
чатку пологів.
1.7. Інтранатальна смерть - загибель плода, що настала у першому або другому періоді
пологів.
3.4. Неонатальна смерть - смерть народженої живою дитини упродовж перших 28 пов-
них діб життя.
3.5. Рання неонатальна смерть (постнатальна) - смерть народженої живою дитини уп-
родовж перших 7 діб життя.
3.6. Пізня неонатальна смерть - смерть народженої живою дитини, яка настала у період
після 7 повних діб життя (з 169-ї години) до закінчення 28 діб життя.
Примітка. У запису про час смерті дитини, що настала упродовж нульової доби життя,
тривалість життя вказується у повних хвилинах чи годинах. У випадку смерті дитини в насту-
пні 27 діб життя вік дитини вказується в добах.
7
Групування випадків ранньої неонатальної смертності за віком новонародженого
Години Доба
до 24 нульова
25-48 перша
49-72 друга
73-96 третя
97-120 четверта
121-144 п'ята
145-168 шоста
Критерії перинатального періоду, живонародженості та мертвонародженості

1. Критерії перинатального періоду:
- початок - повні 154 доби від першого дня останнього нормального менструального
циклу; - кінець - 168 годин життя.
3. Таким, що народився мертвим, є новонароджений, у якого немає жодної з ознак
життя, а саме:
- дихання;
- серцебиття;
- пульсація судин пуповини;
- рухи скелетних м'язів.

1. Коротко розкрийте зміст наказу МОЗ України №179 від 29.03.2006 р.
2. Чому смертність немовлят виділяють із проблем загальної смертності?
3. Розкрийте зміст понять «мертвонародження» та «викидень».
4. Характеристика і складові перинатального періоду.
5. На які складові поділяється неонатальний період та яка методика обрахунку рівня
смертності в цьому періоді?
6. Показник смертності за календарний місяць. Методика обчислення.
7. Показники малюкової смертності, її види.
8. Перинатальна смертність. Методика обчислення.
9. Постнеонатальна смертність, методи обрахунку.
10. Сезонні особливості коливання малюкової смертності.
11. Типи смертності немовлят (А, В, С).
12. Які критерії оцінки показника смертності немовлят за ВООЗ?
13. Які провідні причини смертності немовлят?
14. Порядок реєстрації смертності немовлят.
15. Розкрийте зміст статті 13 (п.5-6) Закону України «Про державну реєстрацію актів
цивільного стану».
V. СИТУАЦІЙНІ ЗАВДАННЯ
ЩОДО ФОРМУВАННЯ ПРАКТИЧНИХ НАВИЧОК ТА ВМІНЬ
(статистичні дані, наведені у завданнях, є умовні)
Ситуаційне завдання 1
У Рівненській області у К-році померло на першому році життя 150 дітей. У Л-році
з них народилось 70 дітей, а 80 дітей - у минулому К-році. Кількість дітей, що народились
живими у Л-році становила 17031 осіб, у минулому К-році - 15759 осіб.
а) вирахувати загальний показник смертності немовлят у Л-році;
б) проаналізувати отримані дані.
8


“СОЦІАЛЬНА МЕДИЦИНА, ГРОМАДСЬКЕ ЗДОРОВ’Я”
Тема № 4: АНАЛІЗ ТА ОЦІНКА ПОКАЗНИКІВ ЗАГАЛЬНОЇ

ЗАХВОРЮВАНОСТІ
Львів-2019
Тема: АНАЛІЗ ТА ОЦІНКА ПОКАЗНИКІВ ЗАГАЛЬНОЇ ЗАХВОРЮВАНОСТІ
АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ: Під час вивчення стану здоров`я населення вагоме місце
займає оцінка показників захворюваності, поширеність захворювань серед населення та його
окремих груп, уміння виявляти чинники негативного впливу на стан здоров`я. Оскільки
захворювання є основною причиною смерті або втрати працездатності, це призводить до
зменшення кількості населення.
Лікар, що володіє інформацією про структуру захворюваності, зокрема, її віковий і
статевий розподіл, причини смертності, має змогу впливати на стан здоров`я населення.
Комплексна характеристика стану здоров’я населення базується на вивченні
демографічних показників, даних статистики захворюваності, інвалідності та фізичного
розвитку окремих груп населення. З урахуванням впливу факторів зовнішнього середовища
все це дає можливість оцінити рівень якості роботи лікарів і медичних закладів, якість
проведення профілактичних оглядів.
II. КОНКРЕТНІ ЦІЛІ:

Знати:
 законодавчі документи, що використовують в системі охорони здоров’я;
 групи здоров’я, критерії поділу осіб на певні групи;
 види захворюваності, методи і джерела їх вивчення;
 облікові документи для реєстрації загальної захворюваності;
Вміти:
 розраховувати основні показники загальної захворюваності;
 аналізувати отримані показники загальної захворюваності;
 шифрувати діагнози згідно МКХ-10;
 кодувати діагнози згідно ICPC-2 – Української Міжнародної Класифікації
первинної медичної допомоги.
З МЕТОЮ ЯКІСНОЇ ПІДГОТОВКИ ДО ПРОВЕДЕННЯ ПРАКТИЧНОГО

ЗАНЯТТЯ ВАМ НЕОБХІДНО ОПРАЦЮВАТИ ЗАКОНОДАВЧІ ДОКУМЕНТИ:
1. Конституція України (1996 р.)

Стаття 3; Стаття 27; Стаття 49.
2. Закон України: «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 19

листопада 1992 року № 2801- ХІІ.(зі змінами редакція від 01.01.2019)
Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 3. Поняття і терміни, що вживаються в законодавстві про охорону здоров'я
Стаття 4. Основні принципи охорони здоров'я
Розділ II. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ГРОМАДЯН У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я
Стаття 6. Право на охорону здоров'я
Стаття 7. Гарантії права на охорону здоров'я
Стаття 8. Державний захист права на охорону здоров'я
Стаття 10. Обов'язки громадян у сфері охорони здоров'я
Стаття 15. Органи охорони здоров'я
Стаття 16. Заклади охорони здоров'я
Розділ IV. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗДОРОВИХ І БЕЗПЕЧНИХ УМОВ ЖИТТЯ
Стаття 31. Обов'язкові медичні огляди
Стаття 32. Сприяння здоровому способу життя населення
Розділ V. МЕДИЧНА ДОПОМОГА
Стаття 33. Забезпечення надання медичної допомоги
Стаття 34. Лікуючий лікар
3
Стаття 35. Екстрена медична допомога
Стаття 35-1. Первинна медична допомога
Стаття 35-2. Вторинна (спеціалізована) медична допомога
Стаття 35-3. Третинна (високоспеціалізована) медична допомога
Стаття 35-4. Паліативна допомога
Стаття 35-5. Медична реабілітація
Стаття 35-6. Надання медичної допомоги із застосуванням телемедицини
Стаття 37. Подання медичної допомоги в невідкладних та екстремальних ситуаціях
Стаття 38. Вибір лікаря і лікувального закладу
Стаття 39. Обов'язок надання медичної інформації
Стаття 40. Лікарська таємниця
Стаття 41. Звільнення від роботи на період хвороби
Стаття 42. Загальні умови медичного втручання
Стаття 43. Згода на медичне втручання
Стаття 44. Застосування методів профілактики, діагностики, лікування, реабілітації та
лікарських засобів
Стаття 53. Спеціальні заходи профілактики та лікування соціально небезпечних захворювань
Розділ IX. МЕДИЧНА ЕКСПЕРТИЗА
Стаття 69. Медико-соціальна експертиза втрати працездатності та стійкого розладу функцій
організму
Стаття 71. Судово-медична і судово-психіатрична експертизи
Стаття 72. Патологоанатомічні розтини
Розділ X. МЕДИЧНА І ФАРМАЦЕВТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ
Стаття 74. Заняття медичною і фармацевтичною діяльністю
Стаття 77. Професійні права та пільги медичних і фармацевтичних працівників
Стаття 78. Професійні обов'язки медичних і фармацевтичних працівників
Розділ XII. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО
ОХОРОНУ ЗДОРОВ’Я
Стаття 80. Відповідальність за порушення законодавства про охорону здоров'я
3. Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя

населення» від 24 лютого 1994 року № 4004-ХІІ (зі змінами редакція від 04.10.2018р.)
Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення основних термінів і понять
Розділ III ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ І ВИМОГИ ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
САНІТАРНОГО ТА ЕПІДЕМІЧНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ НАСЕЛЕННЯ
Стаття 21. Гігієнічне навчання і виховання громадян
Стаття 26. Обов'язкові медичні огляди
Стаття 27. Профілактичні щеплення
Стаття 28. Госпіталізація та лікування інфекційних хворих і носіїв збудників інфекційних
хвороб
ІІІ. ТЕОРЕТИЧНИЙ ВИКЛАД ТЕМИ:

ЗДОРОВ’Я ЛЮДИНИ, як індивідуума, за визначенням Всесвітньої організації
охорони здоров’я (ВООЗ) - це стан повного фізичного, духовного та соціального
благополуччя людини, а не тільки відсутність хвороб та фізичних недоліків.
«ГРОМАДСЬКЕ ЗДОРОВ’Я – сфера знань та організована діяльність суб'єктів у
системі громадського здоров'я щодо зміцнення здоров'я, запобігання хворобам та збільшення
тривалості життя» [5].
ГРОМАДСЬКЕ ЗДОРОВ’Я вивчає здоров'я певних соціальних груп населення і
суспільства в цілому, встановлює зв'язок здоров'я з умовами праці, проживання і способом
4
життя, якість і доступність медичної допомоги, шляхи усунення шкідливого їх впливу,
покращення здоров'я суспільства.
«Система громадського здоров’я це комплекс інструментів, процедур та заходів, що
реалізуються державними та недержавними інституціями для зміцнення здоров’я населення,
попередження захворювань, збільшення тривалості активного та працездатного віку і
заохочення до здорового способу життя шляхом об’єднання зусиль усього суспільства.
Система громадського здоров’я як основа профілактичної медицини повинна передбачати
основні заходи у сфері охорони здоров’я та бути спрямованою на збереження здоров’я
населення і зменшення обсягу витрат на медичне обслуговування [6]».
Здоров’я населення характеризується комплексними показниками, а саме:
демографічними (народжуваності, смертності, середньої тривалості життя); захворюваності;
фізичного розвитку, інвалідності, донозологічних станів (опірність організму, імунітет) [2].
ХВОРОБА – це порушення життєздатності організму, його взаємозв’язку з
оточуючим середовищем, що приводить до тимчасового чи постійного зниження
працездатності (активності) або втрати працездатності (активності).
ПРЕМОРБІДНИЙ СТАН (лат. prae – перед morbus) стан організму, що передує та
сприяє розвитку хвороби.
У медичній статистиці здоров’я населення класифікується за наступними групами:
І. ЗДОРОВІ – це особи, які не пред’являють жодних скарг на своє здоров’я та у яких
в анамнезі і на момент огляду не виявлено гострих і хронічних захворювань, відсутні
порушення функції окремих органів і систем. Серед оглянутих є особи з “пограничними
станами”, які потребують лікарського спостереження (тобто особи, у яких виявлені незначні
відхилення від встановлених меж норм в величинах артеріального тиску чи інших
фізіологічних характеристиках стану організму, що не впливають на функціональну
діяльність організму). Сімейний лікар може надати загальні рекомендації у дотриманні
основних принципів здорового способу життя, за бажанням, особа може отримати відповідні
лікувально-оздоровчі процедури.
ІІ. ПРАКТИЧНО ЗДОРОВІ - це особи, які в минулому перенесли гострі або хронічні
захворювання, які не впливають на обмеження їх працездатності і активності, вони протягом
кількох років почувають себе добре, а також особи, що мають певні морфологічні та
функціональні відхилення від нормального фізіологічного стану або явні фактори ризику
захворювань, але без загострень.
ІІІ. ХРОНІЧНО ХВОРІ – це особи, що вимагають динамічного лікарського
спостереження чи лікування і поділяються на осіб з:
ІІІ А - КОМПЕНСОВАНИМ перебігом захворювання, періодичними загостреннями,
нетривалою втратою працездатності, що потребують проведення спеціальних медичних
заходів.
ІІІ Б - СУБКОМПЕНСОВАНИМ перебігом захворювання, що страждають частими і
тривалими загостреннями хвороби, з тривалою втратою працездатності. Вони потребують
ретельного і своєчасного проведення лікувальних та оздоровчих заходів, раціонального
працевлаштування, протирецидивного медикаментозного лікування, своєчасної
госпіталізації, санаторно-курортного лікування, тощо.
ІІІ В - ДЕКОМПЕНСОВАНИМ перебігом захворювання, що супроводжується стійкими
патологічними змінами, що ведуть до стійкої втрати працездатності, і потребують постійного
медичного спостереження з проведенням лікувальних заходів.
ЗАХВОРЮВАНІСТЬ – це рівень, частота розповсюдження усіх хвороб і їх структура

серед населення в цілому чи його окремих вікових, статевих, соціальних, професійних та
інших груп.
ГОСТРЕ І ХРОНІЧНЕ ЗАХВОРЮВАННЯ (ХВОРОБА). Вважається, що гостре
захворювання, як правило, характеризується окремим епізодом досить невеликої тривалості,
після якого хворий повертається до звичайної діяльності
5
Хронічне захворювання має тривалий перебіг, під час якого хворий постійно
залишається в тій чи іншій мірі обмежено працездатним.
Повнота достовірності і якість звітів про захворюваність населення в першу чергу
залежить від лікаря, оскільки він у процесі своєї професійної діяльності встановлює і
реєструє захворювання.
При вивчені захворюваності розрізняють три ГРУПИ ПОКАЗНИКІВ
ЗАХВОРЮВАНОСТІ:
1. ПЕРВИННА ЗАХВОРЮВАНІСТЬ (власне захворюваність) – це вперше в
житті діагностоване і зареєстроване захворювання (гостре чи хронічне) протягом поточного
року.
Приклад: пацієнт протягом останніх п’яти років періодично відчував біль у животі,
але до медичного закладу не звертався, в даному календарному році лікар встановив діагноз:
«гастрит» і зареєстрував як первинне захворювання.
До обліку захворюваності включається захворювання лише в тому випадку, якщо
воно було виявлене у хворого в даному році вперше в житті.
Власне захворюваність – це показник, що вказує і реагує на зміни умов праці,
проживання, способу життя протягом року за який вивчається захворюваність.
При аналізі цього показника за ряд років можна отримати найбільш правильне
уявлення про частоту виникнення і динаміку захворюваності, а також про ефективність
комплексу соціально-гігієнічних і лікувальних заходів, скерованих на її зниження.
2. ЗАГАЛЬНА ЗАХВОРЮВАНІСТЬ (хворобливість, поширеність
захворюваності) – це всі захворювання населення, що виявлені та зареєстровані лікарем
незалежно від часу їх виникнення і першочергового діагностування за певний період часу
(рік): гострі, хронічні нові та відомі раніше. Загальну захворюваність вивчають шляхом
реєстрації первинних звернень пацієнтів у поточному році при хронічних захворюваннях і на
основі кожного випадку звернення при гострих захворюваннях. Даний показник
розраховується на 1 000 (10 000, 100 000 ) населення.
3. ПАТОЛОГІЧНА УРАЖЕНІСТЬ – це захворювання, що були зареєстровані у
населення (чи окремих його груп) під час медичного огляду. Даний термін вживають при
наявності захворювання, у випадках преморбітних станів, при морфологічних і
функціональних відхиленнях організму, які можуть зумовлювати хворобу. Даний показник
розраховуються на 100 або 1000 обстеженого при медоглядах населення.
Методика розрахунку показника патологічної ураженості:
Число захворювань, виявлених під час медичних оглядів

× 1000
число оглянутих осіб
Приклад розрахунку показника зниження гостроти зору серед обстежених дітей у

Львівській області за 2018 рік:
14728
× 1000 = 33,64 вип. зниження гостроти зору на 1000 оглянутих дітей у
437865
Львівській області за 2018 рік
Метою вивчення захворюваності є:
1) Характеристика стану здоров’я населення;
2) Оцінка стану діяльності лікувально-профілактичних закладів (ЛПЗ) / закладів
охорони здоров’я (ЗОЗ);
3) Оцінка ефективності надання медичної допомоги;
4) Планування мережі та кадрів.
Методами вивчення захворюваності є:

- Дані про звертання за медичною допомогою;
- Дані медичних оглядів;
6
- Дані про причини смерті;
- Комплексні соціально-гігієнічні дослідження;
- Вибіркові дослідження;
- Спостереження за динамікою стану здоров’я;
- Епідеміологічні обстеження найважливіших соціально значущих захворювань;
- Вивчення економічної втрати від захворюваності.
Джерелами інформації про захворюваність населення є медико-статистичні дані,

які отримують у:
- лікувально-профілактичних установах (офіційні звіти медичних закладів і
органів охорони здоров’я, звіти статистичних служб);
- органах соціального забезпечення (стійка непрацездатність чи інвалідність);
- установи статистики (причини смерті населення):
- електронні бази даних / система e-Health.
Кожному методу відповідає своє джерело інформації і первинний статистичний
документ.
Найбільш доступним є метод вивчення захворюваності за звертаннями за медичною
допомогою у ЛПЗ, так як кожне виявлене захворювання підлягає реєстрації. Але повнота
даних про захворюваність населення за методом звертань може бути обмежена:
- при недостатній доступності медичної допомоги (наприклад, у сільській
місцевості),
- низькому рівні медичної культури населення,
- недостатньому авторитеті серед населення медичного закладу в цілому або
окремих лікарів тощо.
При вивченні захворюваності за даними звертань найчастіше реєструють гострі
захворювання. Даний метод має певні недоліки, а саме: не усі випадки хвороб можна
врахувати, наприклад, при початкових формах захворювань та хронічних хворобах не всі
пацієнти звертаються за медичною допомогою.
При вивченні захворюваності за даними медичних оглядів інформація про
захворюваність залежить від їх систематичного проведення, наявності лікарів необхідних
спеціальностей, діагностичного забезпечення, повноти оглядів. В амбулаторно-поліклінічних
закладах найчастіше проводять попередні (перед прийомом на роботу, навчання), періодичні
(для декретованих осіб та робітників, що працюють у шкідливих умовах), цільові (для
ранньої діагностики певних захворювань) медичні огляди.
При використанні даного методу виявляють найбільше хронічних захворювань або
тих, з приводу яких населення не звертається до медичних закладів. Перевагою цього методу
є також виявлення початкових форм і стадій захворювань, уточнення діагнозу деяких
хронічних захворювань тощо.
Реєстрація захворюваності за даними медичних оглядів здійснюється на підставі
облікових документів: «Списку працівників, які підлягають періодичним медичним
оглядам»; результати огляду вносять до «Картки працівника, який підлягає попередньому
(періодичному) медичному огляду» (додаток 7 Наказу МОЗ України № 246 від 21.05.2007
«Про затвердження Порядку проведення медичних оглядів працівників певних категорій» (зі
змінами від 14.02.2012) і до «Медичної карти амбулаторного хворого (ф.№ 025/о).
Вивчення захворюваності за даними причин смерті є додатковим методом до двох
вищевказаних. Він особливо актуальний щодо обліку тих захворювань, які можна
зареєструвати тільки при звертанні за одержанням лікарського свідоцтва про смерть (йдеться
про хворих, що раніше не звертались до медичних закладів і померли вдома), а також
раптових хвороб, які дають високу летальність і не були виявлені першими двома методами
(інфаркти, інсульти, травми тощо). Основним джерелом інформації є «Лікарське свідоцтво
про смерть» (ф.№ 106/о), «Лікарське свідоцтво про перинатальну смерть» (ф.№ 106-2 /о).
7
У попередні роки провідними методами вивчення захворюваності були методи за
даними звертань і медичних оглядів, в сучасних умовах, при появі значного числа
недержавних медичних закладів і при впровадженні елементів страхової медицини, найбільш
повна інформація про захворюваність може бути отримана за даними спеціальних
вибіркових досліджень і опитування населення, так як вивчення захворюваності з
використанням окремо кожного із вказаних методів не дає вичерпної інформації про
поширеність патології. Перевагою методу опитування є можливість обліку захворювань, з
якими населення не зверталось з тих або інших причин по медичну допомогу, а також
з’ясування думки особи щодо свого захворювання і стану здоров’я.
Метод вивчення захворюваності, що базується на даних поточного обліку всіх
звернень в усі лікувальні заклади (району, міста, області, країни в цілому), є суцільним.
Зведення, отримані таким чином, мають в основному оперативне значення, є сигнальними
даними і недостатні для достовірних висновків про наявну розповсюдженість і динаміку
захворюваності.
Цій меті більше відповідають дані, отримані при спеціальних вибіркових,
поглиблених дослідженнях, які проводяться періодично і дозволяють отримати ґрунтовну і
якісну інформацію швидко і за менші витрати. За спеціальними, більш широкими
програмами, вивчається захворюваність окремих груп населення (дітей, працюючого
населення та ін.) чи за окремими нозологічними формами (серцево-судинні захворювання,
злоякісні новоутворення, травми, туберкульоз і т.д.).
На повноту статистичних даних про захворюваність впливають такі фактори, як:

 Доступність медичної допомоги (можливість населення звертатися за медичною
допомогою за місцем проживання і праці);
 Забезпеченість лікарями;
 Обсяг та спеціалізація медичної допомоги;
 Рівень оснащення лікувально-профілактичних закладів;
 Санітарна культура населення;
 Об’єктивність заповнення медико-статистичної документації.
У відповідності до методу вивчення захворюваності за даними звертань за медичною

допомогою її поділяють на наступні ВИДИ ЗАХВОРЮВАНОСТІ:
1. загальна захворюваність - облік всіх захворювань (гострих і хронічних), які
зареєстровані у населення певної території за певний період;
2. інфекційна захворюваність - спеціальний облік гострих інфекційних захворювань,
пов’язаний із необхідністю оперативного проведення протиепідемічних заходів;
3. захворюваність на найважливіші соціально значущі захворювання, що
підлягають спеціальному обліку внаслідок їх епідеміологічного та соціального значення
(злоякісні новоутворення, туберкульоз, венеричні, психічні захворювання тощо);
4. госпітальна / госпіталізована / шпитальна / нозокоміальна захворюваність - дає
можливість вивчити склад хворих, що лікувались у стаціонарі;
5. захворюваність з тимчасовою втратою працездатності робітників і службовців
виділяється внаслідок її соціального та економічного значення.
Одним із методів вивчення стану захворюваності серед населення є вивчення

ЗАГАЛЬНОЇ ЗАХВОРЮВАНОСТІ за зверненнями в амбулаторно-поліклінічні заклади.
Збір даних відбувається в порядку поточної реєстрації, на основі суцільного обліку всіх
захворювань. Джерелом вивчення даного виду захворюваності є «Журнал для реєстрації
амбулаторних пацієнтів» (облікова форма № 074/о); «Медична карта амбулаторного
хворого» (облікова форма №025/о).
8
При вивченні загальної захворюваності за одиницю спостереження приймають
випадок захворювання, з яким пацієнт звернувся до медичного закладу в поточному
календарному році.
Загальну захворюваність вивчають на основі реєстрації всіх первинних звернень.
Первинне звернення для гострих захворювань – це звернення при кожному випадку
захворювання. Для хронічних захворювань (серцево-судинних, дихальної системи та інших
довготривалих хвороб) первинне захворювання – це перше звернення з даної патології в
поточному році, при цьому хронічні захворювання враховуються тільки один раз на рік.
При повторних зверненнях з приводу загострень цих захворювань діагноз не
реєструється. Діагнози гострих захворювань реєструються при кожному новому випадку їх
виникнення.
Таким чином, у однієї особи на протязі року можуть бути зареєстровані декілька
випадків гострих респіраторних захворювань або 2-3 травми і т.д.
Відвідування хворим лікарів, яке мало місце після першого його звернення,
відноситься до повторних звернень. Дані про них використовують для характеристики
об’єму медичної допомоги.
Облік на протязі року всіх захворювань, включаючи хронічні (згідно первинних
звернень до лікарів), забезпечує отримання даних про контингент хворих (хворобливість
населення), які проживають в районі діяльності медичного закладу.
Показники, що характеризують загальну захворюваність:
1. Показник загальної захворюваності – це відношення числа усіх хвороб та
травм, зареєстрованих за певний період часу (як правило, за рік) до середньорічної
чисельності населення; визначається на різну чисельність населення (100, 1000, 10000,
100000) та може обраховуватися як в цілому, так і за окремими нозологічними формами.
Методика розрахунку показника загальної захворюваності:
кількість усіх зареєстрованих захворювань за даний календарний рік

× 1000
Приклад розрахунку: показника поширеності захворюваності в Україні у 2017 році:
72517754
× 100000 = 171372,6
42315836
випадків загальної захворюності на 100 000 населення України у 2017 році
2. Показник первинної захворюваності – це відношення захворювань та травм

зареєстрованих вперше в даному календарному році до середньорічної чисельності
населення; визначається на різну чисельність населення (100, 1000, 10000, 100000, т.д.).
Методика розрахунку показника первинної захворюваності:
кількість захворювань, вперше зареєстрованих за даний календарний рік

× 1000
Приклад розрахунку: показника первинної захворюваності по Україні за 2017 рік:
26614512
× 100 000 = 62894,9
42315836
випадків первинної захворюваності на 1000 населення України у 2017 році
3. Структура первинної або загальної захворюваності – це відношення

зареєстрованих захворювань певного класу, групи, нозологічної форми до всіх
зареєстрованих захворювань. Одиниці виміру (%).
9
Методика розрахунку структури первинної захворюваності:
кількість вперше зареєстрованих захворювань певної нозологічної форми
× 100%
кількість усіх зареєстрованих захворювань протягом року
Приклад розрахунку: Структура первинної захворюваності на хвороби органів

дихання в Україні за 2017 рік:
12037000
× 100% = 45,22 %
26615000
первинної захворюваності на хворобиорганів дихання в Україні за 2017 рік
Дані про загальну захворюваність населення дозволяють проводити цілеспрямовані

профілактичні заходи щодо зниження зареєстрованої патології серед населення району,
виявлення захворювань на ранніх стадіях, а також визначати потребу в медичних кадрах і
лікарняних ліжках.
Для статистичної розробки матеріалів захворюваності населення необхідна
уніфікована номенклатура і класифікація хвороб, побудована на основі сучасних поглядів
медичної науки. Лікарі реєструють виявлені захворювання у відповідності до даної
класифікації хвороб, а особи, які займаються розробкою матеріалів із захворюваності, могли
правильно і однозначно здійснювати пошук, групування та аналіз статистичних даних.
На даний період часу в Україні діє Міжнародна статистична класифікація хвороб і
споріднених проблем охорони здоров’я 10 перегляду (МКХ-10), згідно якої всі
захворювання поділяються у відповідності до загальної етіології, патогенезу і локалізації у
відповідні класи, групи і рубрики.
Міжнародна класифікація хвороб десятого перегляду (МКХ-10)
містить 21 клас хвороб:
I Інфекційні та паразитарні хвороби
II Новоутворення
Хвороби крові та кровотворних органів та окремі порушення із залученням
IІІ
імунного механізму
IV Ендокринні хвороби, розлади харчування та порушення обміну речовин
V Розлади психіки та поведінки
VI Хвороби нервової системи
VII Хвороби ока та його придаткового апарату
VIII Хвороби вуха та соскоподібного відростка
IX Хвороби системи кровообігу
X Хвороби органів дихання
XI Хвороби органів травлення
XII Хвороби шкіри та підшкірної клітковини
XIII Хвороби кістково-м’язової системи та сполучної тканини
XIV Хвороби сечостатевої системи
XV Вагітність, пологи та післяпологовий період
XVI Окремі стани, що виникають у перинатальному періоді
XVII Природжені вади розвитку, деформації та хромосомні аномалії
Симптоми, ознаки та відхилення від норми, що виявляються при клінічних і
XVIII
лабораторних дослідженнях, не класифіковані в інших рубриках
XIX Травми, отруєння та деякі інші наслідки дії зовнішніх чинників
XX Зовнішні причини захворюваності та смертності.
Фактори, що впливають на стан здоров’я населення та звертання до закладів
XXІ
охорони здоров’я.
10
Міжнародна статистична класифікація хвороб та споріднених проблем охорони
здоров’я десятого перегляду побудована за наступними принципами:
1. Захворювання об’єднанні у відповідні класи, групи, рубрики згідно до
загальної етіології, патогенезу та локалізації;
2. Наявна алфавітно-цифрова система кодування, що замінює попереднє цифрове;
3. Більшість класів хвороб об’єднані за локально-етіологічним принципом;
4. Окремі класи об’єднані за функціонально-етіологічним принципом;
5. Деякі класи (новоутвори) відтворюють патогенетичний принцип.
Класи у МКХ-10 позначають римськими цифрам (І-ХХІ) і поділяють на групи, де
першим знаком коду є літера латинського алфавіту (А-Z), групи поділяють на рубрики, що
позначають двома цифрами.
Приклад кодування: Х клас хвороби органів дихання містить 10 груп: J00-J99 — хвороби
органів дихання
J00-J06 — Гострі респіраторні інфекції верхніх дихальних шляхів;
J10-J18 — Грип і пневмонія;
J20-J22 — Інші гострі респіраторні інфекції нижніх дихальних шляхів;
J30-J39 — Інші хвороби верхніх дихальних шляхів;
J40-J47 — Хронічні хвороби нижніх дихальних шляхів;
J60- J70 — Хвороби легені, викликані зовнішніми агентами;
J80- J84 — Інші респіраторні хвороби, що вражають головним чином інтерстиціальну
тканину;
J85- J86 — Гнійні й некротичні стани нижніх дихальних шляхів;
J90- J94 — Інші хвороби плеври;
J95- J99 — Інші хвороби органів дихання.
У свою чергу група гострі респіраторні інфекції верхніх дихальних шляхів
поділяється на рубрики:
J00 Гострий назофарингит (нежить);
J01 Гострий синусит;
J02 Гострий фарингіт;
J03 Гострий тонзиліт;
J04 Гострий ларингіт та трахеїт;
J05 Гострий обструктивний ларингіт [круп] і епіглотит;
J06 Гострі інфекції верхніх дихальних шляхів множинних або неуточнених локалізацій;
При необхідності деталізації рубрики додають ще одну цифру (на прикладі Гострого
синуситу):
J01.0 — Гострий синусит верхньої щелепи;
J01.1 — Гострий фронтальний синусит;
J01.2 — Гострий етмоїдальний синусит;
J01.3 — Гострий сфероїдальний синусит
J01.4 — Гострий пансинусит;
J01.8 — Інший гострий синусит;
J01.9 — Гострий синусит, не уточнений.
18 червня 2018 року Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) повідомила про
випуск нової версії МКХ-11, що містить приблизно 55 000 унікальних кодів травм, хвороб і
причин смертності. Класифікація дає можливість забезпечити медичних працівників усього
світу спільною мовою, і дозволяє їм обмінюватися інформацією з питань охорони здоров'я.
Згідно даних ВООЗ, перелік МКХ-11 буде представлений для прийняття державами-членами
на сесії Всесвітньої асамблеї охорони здоров'я в травні 2019 р. і набере чинності з 1 січня
2022 року. Даний випуск носить попередній і ознайомлювальний характер і дозволить
країнам виробити плани з використання нової версії, підготувати її переклади та провести
11
загальнонаціональну підготовку фахівців охорони здоров'я. Нагадаємо, що нова редакція
МКХ-11 не є остаточною.
МОЗ України 04.01.2018 затвердило наказ № 13, який впроваджує систему
міжнародної класифікації первинної медичної допомоги (ІСРС-2) [7]. Це нова система,
яка дозволяє лікарям первинної ланки концентруватись на потребах пацієнтів, а не
підлаштовуватись під зручність обробки кодів для формування статистики. Міжнародна
класифікація первинної медичної допомоги (ІСРС) – це найбільш поширена класифікація,
яка використовується на первинній ланці в багатьох країнах світу. Головний принцип
системи – розуміння того, що в первинній медичній допомозі важливим є не тільки погляд
лікаря на проблему пацієнта (діагноз) але і причина звернення пацієнта за медичною
допомогою, тому в ІСРС-2 можна кодувати причину звернення пацієнта. ІCPC-2 має
близько1300 кодів, які описують найбільш часті проблеми (див. додаток).
У щорічній доповіді про стан здоров’я населення, санітарно-епідемічну ситуацію та
результати діяльності системи охорони здоров’я України за 2017 рік описано, що за останні
п’ять років розподіл рейтингових місць у структурі поширеності хвороб серед населення
України за класами хвороб є наступним:
- перше рейтингове місце займають хвороби системи кровообігу (30,9% ),
- друге – хвороби органів дихання (20,1%),
- третє місце належить хворобам органів травлення (9,8%),
- четверте рейтингове місце у 2017 р. посіли хвороби кістково-м’язової системи та
сполучної тканини (5,45%), тоді як протягом попередніх років (2013–2016 рр.) вони
знаходились на п’ятому місці,
- на п’яте місце у 2017 р. з четвертого рейтингового місця змістилися хвороби
сечостатевої системи (5,41%).
Протягом 2013–2017 рр. в структурі поширеності хвороб спостерігається зростання

частки наступних класів хвороб:
- ендокринних хвороб, розладів харчування та порушення обміну речовин (4,84% у
2013р. до 5,06% у 2017р.),
- хвороб нервової системи (з 2,58% у 2013 р. до 2,72% у 2017 р.),
- хвороб кістково-м’язової системи та сполучної тканини (з 5,37% до 5,45%
відповідно),
- природжених вад розвитку, деформацій та хромосомних аномалій (з 0,38% до 0,42%
відповідно).
Питома вага інших класів хвороб в структурі поширеності хвороб серед населення
країни за аналізований період мали тенденцію до зниження.
У 2017 р. в структурі первинної захворюваності населення України за основними
класами хвороб:
- перше рейтингове місце посіли хвороби органів дихання (45,23%),
- друге місце займають хвороби системи кровообігу (6,69%),
- третє належить травмам, отруєнням та деяким іншим наслідкам дії зовнішніх
чинників (6,38%),
- четверте місце займають хвороби шкіри та підшкірної клітковини (5,88%),
- п’яте – хвороби ока та його придаткового апарату (5,13%).
Найвищі рівні первинної захворюваності всього населення країни у 2017 р.

спостерігаються у Дніпропетровській області (89088,1 на 100 тис. відповідного населення), у
м. Київ (85891,0 на 100 тис. населення), в Івано-Франківській області (84637,0 на 100 тис.
відповідного населення).
У переважній більшості областей України протягом 2013–2017 рр. відбулось
зниження рівнів первинної захворюваності, а саме у Вінницькій області, Волинській області,
12
Донецькій області, Закарпатській області, Івано-Франківській області, Луганській області,
Львівській області, Одеській області, Полтавській області, Рівненській області, Харківській
області, Херсонській області, Хмельницькій області, Черкаській області, Чернівецькій
області, м. Київ. У двох областях України, таких як Київська та Тернопільська області,
спостерігаються поступові тенденції до зростання показників первинної захворюваності
всього населення України як відносно 2013 р., так і відносно 2016 р.
У структурі захворюваності дитячого населення впродовж останніх років:
- перше місце займали хвороби органів дихання (68,2 %),
- на другому рейтинговому місці - хвороби шкіри та підшкірної клітковини (5,1 %),
- на третьому - деякі інфекційні та паразитарні хвороби (3,6%), хвороби органів
травлення (3,5 %), хвороби ока та його придаткового апарату (3,2 %).
Сумарна частка цих хвороб становила 83,6 %. Усі інші хвороби займали у структурі
захворюваності лише 18,4 %.

А) ЗАКОНОДАВЧІ ДОКУМЕНТИ:
1. Розкрийте коротко зміст статей 3, 27, 49 Конституції України.
2. Опишіть основні поняття і терміни, що вживаються в законодавстві про
охорону здоров'я.
3. Розкрийте коротко зміст статей 6 і 10 Закону України «Основи законодавства
України про охорону здоров'я».
4. Перерахуйте законодавчі документи і статті де йдеться мова про обов’язкові
медичні огляди.
5. Охарактеризуйте статтю 34 і 38 Закону України «Основи законодавства
6. Коротко опишіть види медичної допомоги згідно статті 35 (35-1, 35-2) Закону
України «Основи законодавства України про охорону здоров'я».
9. Розкрийте коротко зміст статті 35 Екстрена медична допомога та статті 37
Надання медичної допомоги в невідкладних та екстремальних ситуаціях.
10. Розкрийте коротко зміст статей 39 і 40 Закону України «Основи законодавства
11. Охарактеризуйте статті 42 і 43 Закону України «Основи законодавства України
про охорону здоров'я».
12. Розкрийте суть статей 71 і 72 Закону України «Основи законодавства України
про охорону здоров'я».
13. Розкрийте суть статті 26 Обов'язкові медичні огляди Закону України «Про
забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».
14. Розкрийте суть статті 27 Профілактичні щеплення Закону України «Про
забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».
15. Розкрийте суть статті 28 Госпіталізація та лікування інфекційних хворих і
носіїв збудників інфекційних хвороб Закону України «Про забезпечення санітарного та
епідемічного благополуччя населення».
Б) ТЕМИ ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ:

1. Розкрийте зміст понять: «здоров’я», «громадське здоров’я».
2. Дайте визначення поняттям: «преморбітний стан», «хвороба»,
«захворюваність».
13
14.02.2012 № 110
щодо заповнення форми первинної облікової документації № 074/о “Журнал реєстрації
амбулаторних пацієнтів”
1. Ця Інструкція визначає порядок заповнення форми первинної облікової
документації № 074/о «Журнал реєстрації амбулаторних пацієнтів» (далі - форма № 074/о).
2. Форма № 074/о заповнюється медичним персоналом (лікарями, молодшими
спеціалістами з медичною освітою) всіх спеціальностей, які ведуть самостійний
амбулаторний прийом і відвідування пацієнтів удома, в амбулаторіях, кабінетах,
поліклініках, поліклінічних відділеннях лікарень усіх профілів (у тому числі психіатричних і
наркологічних), міських і сільських, які обслуговують населення (дорослих віком 18 років і
старше та дітей віком 0 - 17 років включно), диспансерах усіх профілів, жіночих
консультаціях пологових будинків та самостійних диспансерних і поліклінічних відділеннях
науково-дослідних інститутів, у центрах первинної медико-санітарної допомоги,
фельдшерсько-акушерських пунктах, лікарських і фельдшерських пунктах охорони здоров’я,
травмпунктах та у приймальних відділеннях закладів охорони здоров’я, що надають
стаціонарну допомогу, щодо амбулаторних пацієнтів, які звернулись за допомогою.
3. На титульній сторінці форми № 074/о зазначаються прізвище, ім’я, по батькові,
спеціальність медичного персоналу (лікаря/молодшого спеціаліста з медичною освітою), а
також місце провадження медичної практики.
При визначенні місця провадження медичної практики слід враховувати
адміністративно-територіальний устрій, а також особливості населених пунктів, яким надано
статус гірських відповідно до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в
Україні».
4. У графах 1, 2 вказуються номер за порядком запису та дата (число, місяць)
відвідування.
5. У графі 3 ставиться відмітка про відвідування: первинне - 1 (якщо пацієнт вперше
звертається до лікаря з цією проблемою/захворюванням), повторне - 2 (якщо це не перше
звернення пацієнта з цією проблемою/захворюванням до лікаря); завершення епізоду
медичної допомоги - 3 (якщо пацієнт вже відвідував лікаря, одужав і це його останній візит із
цією проблемою/захворюванням).
6. У графі 4 вказується вид консультації: амбулаторно, в умовах закладу охорони
здоров’я - 1, вдома у пацієнта - 2, консультація телефоном або іншими засобами комунікації
- 3.
7. У графах 5 - 8 зазначаються паспортні дані (прізвище, ім’я, по батькові) пацієнта,
стать (чоловіча, жіноча), дата (число, місяць, рік) народження для ідентифікації пацієнта та
номер телефону для контакту.
8. У графі 9 вказується код причини звернення пацієнта згідно з Міжнародною
класифікацією первинної медичної допомоги ICPC-2-E (далі - ICPC-2-E), україномовний
варіант якої затверджено наказом Міністерства охорони здоров’я України від 04 січня 2018
року № 13 «Про деякі питання застосування Україномовного варіанту Міжнародної
класифікації первинної медичної допомоги (ICPC-2-E)».
9. У графі 10 вказується код діагнозу згідно з ICPC-2-E (для первинної медичної
допомоги) та згідно з Міжнародною статистичною класифікацією хвороб та споріднених
проблем охорони здоров’я Десятого перегляду (МКХ-10) (для вторинної (спеціалізованої)
медичної допомоги).
10. У графі 11 зазначають код(и) процесу(ів) згідно з ICPC-2-E (обстеження,
призначення лікування, направлення, видача довідки тощо).
Медичний персонал, який надає вторинну (спеціалізовану) медичну допомогу, не заповнює
графи 9, 11.
19
11. У графі 12 зазначається пільгова категорія пацієнта, а саме інвалід війни - 1;
учасник війни - 2; учасник бойових дій - 3; особа, яка належить за пільгами до ветеранів
війни - 4; інвалід - 5; учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - 6;
евакуйований із зони відчуження - 7; особа, яка проживає на території зони
радіоекологічного контролю - 8; дитина, яка народилась від батьків, що віднесені до 1 - 3
категорій осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, із зони відчуження, а
також відселені із зон безумовного (обов’язкового) і гарантованого добровільного відселення
- 9; інша пільгова категорія - 10.
12. Дані форми № 074/о щодо числа відвідувань використовуються при заповненні
форми первинної облікової документації № 039/о «Відомість обліку відвідувань пацієнтів»,
затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я від 28 липня 2014 року № 527 «Про
затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що
використовуються у закладах охорони здоров’я, які надають амбулаторно-поліклінічну
допомогу населенню, незалежно від підпорядкування та форми власності», зареєстрованим у
Міністерстві юстиції України 13 серпня 2014 року за № 959/25736 (у редакції наказу
Міністерства охорони здоров’я України від 26 січня 2018 року № 157).
13. Строк зберігання форми № 074/о - 5 років.
20
14 лютого 2012 року № 110
(у редакції наказу МОЗ від 26.01 2018 року № 157)
Найменування міністерства, іншого органу МЕДИЧНА ДОКУМЕНТАЦІЯ

виконавчої влади, підприємства, установи,
організації, до сфери управління якого (якої) Форма первинної облікової документації
належить ліцензіат
№ 074/о
Найменування та місцезнаходження (повна
поштова адреса) ліцензіата, де заповнюється ЗАТВЕРДЖЕНО
форма
Наказ МОЗ України
Код за ЄДРПОУ №
ЖУРНАЛ
реєстрації амбулаторних пацієнтів
за _________ рік
Почато «____» __________ 20___ року Закінчено «____»__________ 20___ року
Прізвище, ім’я, по батькові лікаря/молодшого спеціаліста з медичною освітою

_____________________________________________________________________________________
Спеціальність лікаря/молодшого спеціаліста з медичною освітою
_____________________________________________________________________________________
Місце провадження медичної практики:
місто - 1; село - 2; гірський населений пункт - 3
(амбулаторно - 1; вдома - 2;
Відвідування (первинне - 1;
Код діагнозу
повторне -2; завершення
(згідно з ІСРС-2- Код процесу

Дата відвідування
Дата народження
Вид консультації
Е для первинної
по телефону - 3)
згідно з ІСРС-2-Е
Причина
епізоду - 3)
Прізвище, ім’я, Номер медичної (обстеження,

звернення Пільгова
№ з/п
Стать
допомоги та
по батькові телефону лікування,
пацієнта пацієнта
(код згідно з згідно з МКХ-10
направлення, категорія
ІСРС-2-Е) для вторинної
(спеціалізованої) видача довідки
медичної тощо)
допомоги)
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12
21
ICPC-2–Українська Кров, кровотворні Око F K93
K94
Легенева емболія
Флебіт / тромбофлебіт
Міжнародна Класифікація органи та імунна F01 Біль в оці K95 Варикозне розширення вен ніг
F02 Червоне око K96 Геморой
ПМД – 2 Видання система В F03 Виділення з ока K99 Захворювання (К) інші
Wonca International B02 Лімфат. вузол(ли) збільшений /болючій

F04
F05
Візуальні плаваючі мушки / плями
Порушення зору інші Опорно-рухова
Classification Committee
(WICC)
B04
B25
Симптоми /скарги (кров, лімф. орг.)
Страх ВІЛ / СНІД
F13
F14
Анормальні відчуття в очах
Анормальні рухи очей система L
Страх захворіти на рак крові / лімф. орг. Анормальний вигляд очей Шия - симптоми/скарги
Коди процесів
B26 F15 L01
B27 Страх ін. захв. крові / лімф. орг. F16 Повіки симптоми/скарги L02 Спина - симптоми/скарги
B28 ОФ / Н (В) F17 Окуляри симптоми/скарги L03 Поперек - симптоми/скарги
-30 Повне медичне обстеження B29 Інші симптоми /скарги F18 Контактні лінзи симптоми/скарги L04 Грудна клітина - симптоми/скарги
-31 Часткове медичне обстеження B70 Лімфаденіт гострий F27 Страх перед хворобою очей L05 Бік/пахвова западина - симптоми /скарги
-32 Тест на чутливість B71 Лімфаденіт хрон. неспецифічний F28 ОФ/Н (F) L07 Щелепа - симптоми/скарги
-33 Мікробіологічний / імунологічний тест B72 Хвороба Ходжкіна / лімфома F29 Око симптоми/скарги інші L08 Плече - симптоми/скарги
-34 Аналіз крові B73 Лейкемія F70 Кон'юнктивіт інфекційний L09 Рука - симптоми/скарги
-35 Аналіз сечі B74 Злоякісне новоутворення крові ін. F71 Кон'юнктивіт алергічний L10 Лікоть - симптоми/скарги
-36 Аналіз калу B75 Доброякісне / невизначене новоутв. крові F72 Блефарит / ячмінь / халазион L11 Зап'ястя - симптоми/скарги
-37 Гістологія / цитологія B76 Розрив селезінки травматичний F73 Очні інфекції / запалення інші L12 Кисть/палець - симптоми/скарги
-38 Інші лабораторні дослідження НКІ B77 Інші ушкодження крові / лімф./селезінки F74 Новоутворення очей / придатків L13 Таз - симптоми/скарги
-39 Дослідження фізичних функцій B78 Спадкова гемолітична анемія F75 Контузія / крововилив ока L14 Гомілка/стегно - симптоми/скарги
-40 Діагностична ендоскопія B79 Інші вроджені вади крові / лімф. орг. F76 Стороннє тіло в оці L15 Коліно - симптоми/скарги
-41 Діагностична радіологія / візуалізація B80 Залізодефіцитна анемія F79 Травма очей ін. L16 Щиколотка - симптоми/скарги
-42 Запис ел. потенціалів (ЕКГ, ін.) B81 В12/фолієво дефіцитна анемія F80 Непрохідність слізного протоку дитини L17 Стопа /палець ноги - симптоми/скарги
-43 Інші діагностичні процедури B82 Інша /невизначена анемія F81 Вроджені аномалії очей інші L18 М'язовий біль
-44 Імунізація/профілактичне лікування B83 Пурпура / порушення коагуляції F82 Відшарування сітківки L19 М'язи - симптоми/скарги БДУ
-45 Нагляд/навчання/консультація/дієта B84 Нез'ясовні зміни лейкоцитів F83 Ретинопатія L20 Суглоб - симптоми/скарги БДУ
-46 Консультація з лікарем ПМСД B87 Спленомегалія F84 Макулодистрофія L26 Страх захворіти на рак (L)
-47 Консультація зі спеціалістом B90 ВІЛ-інфекція/СНІД F85 Виразка рогівки L27 Страх іншого захворювання (L)
-48 Уточнення/обговорення причини звернення B99 Інші захворювання (кров, лімф.орг.,селез) F86 Трахома L28 ОФ / Н (L)
-49 Інші профілактичні процедури F91 Порушення рефракції L29 Симптоми /скарги (L) інші
-50 Призначення ліків/ін’єкції КОДИ ПРОЦЕСІВ F92 Катаракта L70 Інфекції опорно-рухової системи
-51 Розсічення /дренаж/промивання/аспірація F93 Глаукома L71 Злоякісні новоутворення (L)
-52 Видалення тканини /біопсія/санація СИМПТОМИ / СКАРГИ F94 Сліпота L72 Перелом: променевої/ліктьової кістки
-53 Катетеризація / інтубація / дилатація F95 Косоокість L73 Перелом: гомілкової/малогомілк. кістки
-54 Відновлення /накладання шву / гіпсу /протез ІНФЕКЦІЇ F99 Захворювання ока/придатків, інші L74 Перелом: кисть/стопа
-55
-56
Місцеві ін'єкції / інфільтрація
Перев'язка / пов'язка / тампонада НОВОУТВОРЕННЯ Вухо H L75
L76
Перелом: стегна
Перелом: інші
-57 Фізична медицина/ реабілітація H01 Біль у вусі / оталгія L77 Р/Д гомілковостопного суглоба
-58 Психотерапія ТРАВМИ H02 Скарги на порушення слуху L78 Р/Д колінного суглоба
-59 Інші терапевтичні процедури НКІ H03 Дзвін /шум у вухах L79 Р/Д суглобу БДУ
-60 Результати тестів / процедур ВРОДЖЕНІ ВАДИ H04 Виділення з вуха L80 Вивих /підвивих
-61 Результати обстеж./тестів від ін. організацій H05 Кровотеча з вуха L81 Травма опорно-рухової системи БДУ
-62 Адміністративна робота ІНШІ ДІАГНОЗИ H13 Відчуття закладеного вуха L82 Вроджена аномалія опорно-рухової сист.
-63 Невизначене звернення H15 Стурбованість зовнішнім виглядом вух L83 Шийний синдром
-64 Звернення, ініційоване медпрацівником Страх хвороби вуха Спинний синдром без іррадіації болю
Травна система D
H27 L84
-65 Звернення, ініційоване третьою особою H28 ОФ/Н (H) L85 Набута деформація хребта
-66 Направлення до ін. працівника (не лікаря) H29 Вушні симптоми / скарги інші L86 Спинний синдром з іррадіацією болю
-67 Направлення до ін. лікаря/спеціаліста/лікарні D01 Біль у животі /кольки без локалізації H70 Зовнішній отит L87 Бурсит /тендиніт /синовіт БДУ
-68 Інші направлення НКІ D02 Біль в епігастральній ділянці H71 Гострий середній отит / мірингіт L88 Ревматоїдний / серопозитивний артрит
-69 Інша причина звернення НКІ D03 Печія H72 Серозний середній отит L89 Остеоартроз кульшового суглоба
Загальні та D04
D05
Ректальний /анальний біль
Перианальний свербіж
H73
H74
Сальпінгіт євстахієвої труби
Хронічний середній отит
L90
L91
Остеоартроз колінного суглоба
Остеоартроз ін.
неспецифічні А D06
D07
Біль у животі локалізований інший
Диспепсія / розлад травлення
H75
H76
Новоутворення вуха
Стороннє тіло у вусі
L92
L93
Плечовий синдром
Латеральний епікондиліт (тенісн. лікоть)
A01 Біль загальний / множинної локалізації D08 Метеоризм/ гази / відрижка H77 Перфорація барабанної перетинки L94 Остеохондроз
A02 Озноб D09 Нудота H78 Травма зовнішнього вуха L95 Остеопороз
Лихоманка Блювота Травми вуха інші Гостре внутрішнє ушкодження коліна
Загальна слабкість/втома Діарея Вроджена аномалія вуха Новоутворення доброякісне / неуточн
Нездужання Закреп Надмірна секреція вушної сірки Набута деформація кінцівки
Втрата свідомості/непритомність Жовтяниця Синдром запаморочення Захворювання (L) інші
Кома Блювання кров'ю Отосклероз
Направлення до ін. лікаря/спеціаліста/лікарні Біль у животі /кольки без локалізації Зовнішній отит Бурсит /тендиніт /синовіт БДУ
Інші направлення НКІ Біль в епігастральній ділянці Гострий середній отит / мірингіт Ревматоїдний / серопозитивний артрит
-69 Інша причина звернення Н D03 Печія H72 Серозний середній отит L89 Остеоартроз кульшового суглоба
Загальні та D04
D05
Ректальний /анальний біль
Перианальний свербіж
H73
H74
Сальпінгіт євстахієвої труби
Хронічний середній отит
L90
L91
Остеоартроз колінного суглоба
Остеоартроз ін.
неспецифічні А D06
D07
Біль у животі локалізований інший
Диспепсія / розлад травлення
H75
H76
Новоутворення вуха
Стороннє тіло у вусі
L92
L93
Плечовий синдром
Латеральний епікондиліт (тенісн. лікоть)
A01 Біль загальний / множинної локалізації D08 Метеоризм/ гази / відрижка H77 Перфорація барабанної перетинки L94 Остеохондроз
A02 Озноб D09 Нудота H78 Травма зовнішнього вуха L95 Остеопороз
A03 Лихоманка D10 Блювота H79 Травми вуха інші L96 Гостре внутрішнє ушкодження коліна
A04 Загальна слабкість/втома D11 Діарея H80 Вроджена аномалія вуха L97 Новоутворення доброякісне / неуточн.
A05 Нездужання D12 Закреп H81 Надмірна секреція вушної сірки L98 Набута деформація кінцівки
A06 Втрата свідомості/непритомність D13 Жовтяниця H82 Синдром запаморочення L99 Захворювання (L) інші
Кома Блювання кров'ю Отосклероз
Нервова система N
A07 D14 H83
A08 Припухлість D15 Мелена H84 Пресбіакузис
A09 Проблеми потовиділення D16 Ректальна кровотеча H85 Акустична травма
A10 Кровотеча / геморагія БДУ D17 Нетримання калу H86 Глухота N01 Головний біль
A11 Біль у грудях БДУ D18 Зміна калу/моторики H99 Захворювання вуха інші N03 Біль в області обличчя
A13
A16
Занепокоєння /страх, пов’язані з лікуванням
Неспокійна дитина
D19
D20
Зуби /ясна симптоми / скарги
Рот /язик /губи симптоми / скарги Серцево-судинна N04
N05
Синдром неспокійних ніг
Поколювання пальців рук / ніг, ступнів
A18
A20
Занепокоєння з приводу зовнішності
Прохання про евтаназію / обговорення
D21
D23
Проблеми ковтання
Гепатомегалія система К N06
N07
Порушення чутливості інші
Судоми / припадок
A21 Фактор ризику розвитку злоякісних пухлин D24 Абдомінальне об'ємне утворення БДУ K01 Біль у серці N08 Анормальні мимовільні рухи
A23 Фактор ризику БДУ D25 Здуття живота K02 Стиснення в обл. серця N16 Порушення нюху /смаку
A25 Страх смерті / вмирання D26 Страх захворіти на рак травної системи K03 Біль пов’язаний з ССС БДУ N17 Втрачання рівноваги / запаморочення
A26 Страх захворіти на рак БДУ D27 Страх перед ін. хворобами травної с-ми K04 Серцебиття N18 Параліч / слабкість
A27 Страх захворіти на іншу хворобу БДУ D28 ОФ / Н (D) K05 Порушення серцевого ритму інші N19 Розлад мовлення
A28 ОФ / Н БДУ D29 Інші симптоми / скарги K06 Незвично помітні вени N26 Страх захворіти на рак нервової системи
A29 Інші загальні симптоми / скарги D70 Шлунково-кишкова інфекція K07 Опухлі щиколотки / набряки N27 Страх перед ін. захворюваннями (N)
A70 Туберкульоз D71 Епідемічний паротит K22 Фактор ризику ХСК N28 ОФ / Н (N)
A71 Кір D72 Вірусний гепатит K24 Страх перед хворобою серця N29 Неврологічні симптоми / скарги інші
A72 Вітряна віспа D73 Гастроентерит імовірно інф. походження K25 Страх гіпертонії N70 Поліомієліт
A73 Малярія D74 Злоякісне новоутворення шлунку K27 Страх інших ХСК N71 Менінгіт / енцефаліт
A74 Краснуха D75 Злоякісне новоутв. товстої / прямої кишки K28 ОФ/Н (K) N72 Правець
A75 Інфекційний мононуклеоз D76 Злоякісне новоутв. підшлункової залози K29 Інші симптоми/скарги ССС N73 Неврологічна інфекція інша
A76 Інші вірусні екзантеми D77 Злоякісне новоутв. травн. с-ми інші / БДУ K70 Інфекції системи кровообігу N74 Злоякісне новоутворення (N)
A77 Вірусні захворювання інші / БДУ D78 Доброякісне/неуточнене новоутворення K71 Гостра ревм. лихоманка/хвороба серця N75 Доброякісне новоутворення (N)
A78 Інфекційні захворювання інші / БДУ D79 Стороннє тіло травної системи K72 Новоутворення ССС N76 Новоутворення неуточнене (N)
A79 Злоякісне новоутворення БДУ D80 Інша травма травної системи K73 Вроджена аномалія ССС N79 Струс мозку
A80 Травма / пошкодження БДУ D81 Вроджена аномалія травної системи K74 ІХС із стенокардією N80 Черепно-мозкова травма інша
A81 Численні травми / пошкодження D82 Захворювання зубів / ясен K75 Гострий інфаркт міокарда N81 Травма нервової системи інша
A82 Вторинний наслідок травми D83 Захворювання роту / язика / губ K76 ІХС без стенокардії N85 Вроджена аномалія (N)
A84 Отруєння медикаментами D84 Захворювання стравоходу K77 Серцева недостатність N86 Розсіяний склероз
A85 Побічна дія медикаментів D85 Виразка дванадцятипалої кишки K78 Фібриляції передсердь / миготіння N87 Паркінсонізм
A86 Немедикаментозне отруєння D86 Виразкова хвороба ін. K79 Пароксизмальна тахікардія N88 Епілепсія
A87 Ускладнення лікування D87 Розлад функції шлунку K80 Серцева аритмія БДУ N89 Мігрень
A88 Побічна дія фізичного чинника D88 Апендицит K81 Серцевий /артеріальний шум БДУ N90 Кластерний головний біль
A89 Наслідки протезування D89 Пахова грижа K82 Легенево-серцева недостатність N91 Лицьовий параліч / параліч Белла
A90 Вроджена аномалія БДУ / декілька D90 Грижа стравохідного отвору діафрагми K83 Захворювання клапану серця БДУ N92 Невралгія трійчастого нерву
A91 Анормальні результати досліджень БДУ D91 Черевна грижа ін. K84 Хвороби серця інші N93 Тунельний синдром зап'ястя
A92 Алергія / алергічна реакція БДУ D92 Дивертикульоз K85 Підвищений артеріальний тиск N94 Периферичний неврит / нейропатія
A93 Передчасно народжена дитина D93 Синдром подразненої товстої кишки K86 Гіпертонія неускладнена N95 Головний біль напруги
A94 Інші перинатальні захворювання D94 Хронічний ентерит / виразковий коліт K87 Гіпертонія з ускладненням N99 Неврологічні захворювання, інші
A95 Перинатальна смертність D95 Анальна тріщина / періанальнй абсцес K88 Постуральна гіпотензія Скорочення
A96 Смерть D96 Гельмінти / інші паразити K89 Транзиторна ішемія головного мозку
A97 Відсутність хвороби D97 Захворювання печінки БДУ K90 Інсульт / порушення мозкового кровообігу НКІ Не класифіковані в інших рубриках
БДУ Без додаткових уточнень
A98 Підтримання здоров'я / профілактика D98 Холецистит / жовчнокам'яна хвороба K91 Захворювання судин мозку
ОФ/Н Обмеження функцій/ непрацездатність
A99 Захворювання / стан неуточненої природи D99 Хвороба системи травлення, ін. K92 Атеросклероз / захворювання периф. судин
Р/Д Розтягнення / деформація
Психологічні Р Шкірна система S Урологічні U X70
X71
Сифіліс у жінок
Гонорея у жінок
P01 Відчуття тривоги/нервування/напруженості S01 Біль / болючість шкіри U01 Дизурія / болюче сечовипускання X72 Генітальний кандидоз у жінок
P02 Гостра реакція на стрес S02 Свербіж U02 Часте сечовипускання / позиви X73 Генітальний трихомоніаз у жінок
P03 Пригнічений настрій S03 Бородавки U04 Нетримання сечі X74 Запалення тазових органів
P04 Відчуття /поведінка роздратованості /злості S04 Локалізована припухлість / набряк U05 Проблеми сечовипускання інші X75 Злоякісні новоутворення шийки матки
P05 Старість, відчуття/поведінка старої людини S05 Генералізована припухлість / набряки U06 Гематурія X76 Злоякісні новоутворення молочної залози
P06 Порушення сну S06 Локалізований висип U07 Сеча - симптом / скарга, інші X77 Злоякісні генітальні новоутв. (X) інші
P07 Зниження сексуального потягу S07 Генералізований висип U08 Затримка сечі X78 Фіброміома матки
P08 Зниження сексуального задоволення S08 Зміна кольору шкіри U13 Сечовий міхур - симптом / скарга, інші X79 Доброякісні новоутв. молочної залози
P09 Стурбованість щодо сексуальних уподобань S09 Інфекційне ураження пальців рук / ніг U14 Нирка - симптом / скарга X80 Доброякісні генітальні новоутворення (X)
P10 Заїкання /запинання/ тик S10 Фурункул / карбункул U26 Страх захворіти на рак сечової системи X81 Інші/неуточнені генітальні новоутворення
P11 Проблема харчування у дитини S11 Шкірна інфекція посттравматична U27 Страх іншого захворювання (U) X82 Травми жіночих статевих органів
P12 Нетримання сечі / енурез S12 Укус/ жало комахи U28 ОФ / Н (U) X83 Вроджена аномалія статевих органів (X)
P13 Енкопрез /проблема тренування кишківника S13 Укус тварини / людини U29 Симптом / скарга (U) інші X84 Вагініт/вульвіт БДУ
P15 Хронічне зловживання алкоголем S14 Опік U70 Пієлонефрит / пієліт X85 Захворювання шийки матки БДУ
P16 Гостра алкогольна інтоксикація S15 Стороннє тіло в шкірі U71 Цистит / сечова інфекція інша X86 Анормальний мазок з шийки матки
P17 Зловживання тютюном S16 Синець / забій U72 Уретрит X87 Матково-піхвовий пролапс
P18 Зловживання ліками S17 Подряпина/садно/пухир U75 Злоякісне новоутворення нирки X88 Фіброзно-кістозна хвороба молочн. залоз
P19 Вживання наркотиків S18 Рвана рана / поріз U76 Злоякісне новоутворення сечового міхура X89 Синдром передменструальної напруги
P20 Порушення пам'яті S19 Травми шкіри інші U77 Злоякісне новоутворення (U) інше X90 Генітальний герпес у жінок
P22 Дитяча поведінка - симптом / скарга S20 Шкірний наріст/мозоль U78 Доброякісне новоутворення сечових шляхів X91 Гострі кондиломи у жінок
P23 Підліткова поведінка - симптом / скарга S21 Текстура шкіри - симптом / скарга U79 Новоутворення сечових шляхів БДУ X92 Хламідіоз статевих органів у жінок
P24 Специфічна проблема навчання S22 Ніготь - симптом / скарга U80 Травма сечових шляхів X99 Інші захворювання статевих органів (X)
P25
P27
Проблема фази життя дорослого
Страх психічного розладу
S23
S24
Випадіння волосся / облисіння
Шкіра голови - симптом / скарга
U85
U88
Вроджена аномалія сечових шляхів
Гломерулонефрит / нефроз Чоловічі статеві
P28
P29
ОФ / Н (Р)
Психологічні симптоми / скарги інші
S26
S27
Страх захворіти на рак шкіри
Страх перед захворюванням шкіри інший
U90
U95
Ортостатична альбумінурія / протеїнурія
Сечокам'яна хвороба органи Y
P70 Слабоумство (Деменція) S28 ОФ / Н (Р) U98 Зміни в аналізі сечі БДУ Y01 Біль у статевому члені
P71 Органічні психози інші S29 Шкірні симптоми / скарги інші U99 Захворювання сечової системи, інші Y02 Біль в яєчках/мошонці
P72
P73
Шизофренія
Афективний психоз
S70
S71
Оперізуючий герпес
Простий герпес Вагітність, пологи, Y03
Y04
Виділення з сечовипускного каналу
Статевий член симптоми/скарги, інші
P74
P75
Тривожний розлад
Психосоматичний розлад
S72
S73
Короста / інші акаріази
Педикульоз /інша шкірна інвазія планування сім'ї W Y05
Y06
Яєчки/мошонка симптоми/скарги, інші
Простата симптоми/скарги
P76 Депресивний розлад S74 Дерматофітоз W01 Встановлення вагітності Y07 Імпотенція БДУ
P77 Самогубство / спроба самогубства S75 Молочниця / кандидоз шкіри W02 Страх вагітності Y08 Сексуальна функція симптоми/скарги
P78 Неврастенія / перевтома S76 Шкірні інфекції інші W03 Допологова кровотеча Y10 Безпліддя/субфертильність у чоловіків
P79 Фобія / компульсивний розлад S77 Злоякісне новоутворення шкіри W05 Блювання/нудота при вагітності Y13 Стерилізація у чоловіків
P80 Розлад особистості S78 Ліпома W10 Посткоїтальна контрацепція Y14 Інші методи планування сім'ї для чолов.
P81 Гіперкінетичний розлад S79 Новоутворення шкіри доброякісне/ неуточн. W11 Оральна контрацепція Y16 Груд. зал. у чоловіків симптоми/скарги
P82 Посттравматичний стрес S80 Сонячний кератоз / опік W12 Внутрішньоматкова контрацепція Y24 Страх сексуальної дисфункції у чолов.
P85 Затримка розумового розвитку S81 Гемангіома / лімфангіома W13 Жіноча стерилізація Y25 Страх ЗПСШ у чоловіків
P86 Нервова анорексія / булімія S82 Невус/родимка W14 Інша жіноча контрацепція Y26 Страх захворювання на рак стат. орг. (Y)
P98 Психоз БДУ / ін. S83 Вроджена аномалія шкіри інша W15 Безпліддя/субфертильність у жінок Y27 Страх інших захворювань стат. орг. (Y)
P99 Психологічні розлади, інші S84 Імпетиго W17 Післяпологова кровотеча Y28 ОФ / Н (Y)
Пілонідальна кіста / свищ Післяпологові симптом/скарга інші Інші симптоми/скарги стат. орг. (Y)
Дихальна система R
S85 W18 Y29
S86 Себорейний дерматит W19 Груди/лактація симптом/скарга Y70 Сифіліс у чоловіків
S87 Дерматит / атопічна екзема W21 Стурбованість виглядом під час вагітності Y71 Гонорея у чоловіків
R01 Біль в дихальній системі S88 Контактний/алергічний дерматит W27 Страх ускладнення вагітності Y72 Генітальний герпес у чоловіків
R02 Задишка / утруднене дихання S89 Попрілість W28 ОФ / Н (W) Y73 Простатит/ везикуліт
R03 Дихання з присвистом S90 Рожевий лишай W29 Симптом/скарга, пов'язані з вагітністю ін. Y74 Орхіт/епідидиміт
R04 Проблема з диханням, ін. S91 Псоріаз W70 Післяпологова інфекція/сепсис Y75 Баланіт
R05 Кашель S92 Захворювання потових залоз W71 Інфекція, що ускладнює вагітність Y76 Гострі кондиломи у чоловіків
R06 Кровотеча з носа S93 Атерома W72 Злоякісне новоутв., пов'язане з вагітністю Y77 Злоякісне новоутворення простати
R07 Чхання / закладеність носа S94 Врослий ніготь W73 Доброяк./неуточ. новоутв. пов'язане з вагітн. Y78 Злоякісне новоутворення (Y) інше
R08 Ніс - симптом / скарга ін. S95 Контагіозний молюск W75 Травма, що ускладнює вагітність Y79 Доброякісне/неуточн. новоутворення (Y)
R09 Синуси - симптом / скарга S96 Акне W76 Вроджена аномалія, що ускладнює вагітність Y80 Травми чоловічих статевих органів
R21 Горло - симптом / скарга S97 Хронічна виразка шкіри W78 Вагітність Y81 Фімоз/надмірна крайня плоть
Голос симптом / скарга Кропив'янка Небажана вагітність Гіпоспадія

Кровохаркання Шкірні захворювання, інші Ектопічна вагітність Неопущення яєчка
Анормальне мокротиння/слиз Токсикоз при вагітності Вродж. аномалія стат. органів (Y) інша
Страх захворіти на рак дихальної системи Ендокринні/метаболічні Спонтанний аборт Доброякісна гіперплазія простати
Біль в дихальній системі Контактний/алергічний дерматит Страх ускладнення вагітності Генітальний герпес у чоловіків
Задишка / утруднене дихання Попрілість ОФ / Н (W) Простатит/ везикуліт
R03 Дихання з присвистом S90 Рожевий лишай W29 Симптом/скарга, пов'язані з вагітністю ін. Y74 Орхіт/епідидиміт
R04 Проблема з диханням, ін. S91 Псоріаз W70 Післяпологова інфекція/сепсис Y75 Баланіт
R05 Кашель S92 Захворювання потових залоз W71 Інфекція, що ускладнює вагітність Y76 Гострі кондиломи у чоловіків
R06 Кровотеча з носа S93 Атерома W72 Злоякісне новоутв., пов'язане з вагітністю Y77 Злоякісне новоутворення простати
R07 Чхання / закладеність носа S94 Врослий ніготь W73 Доброяк./неуточ. новоутв. пов'язане з вагітн. Y78 Злоякісне новоутворення (Y) інше
R08 Ніс - симптом / скарга ін. S95 Контагіозний молюск W75 Травма, що ускладнює вагітність Y79 Доброякісне/неуточн. новоутворення (Y)
R09 Синуси - симптом / скарга S96 Акне W76 Вроджена аномалія, що ускладнює вагітність Y80 Травми чоловічих статевих органів
R21 Горло - симптом / скарга S97 Хронічна виразка шкіри W78 Вагітність Y81 Фімоз/надмірна крайня плоть
R23 Голос - симптом / скарга S98 Кропив'янка W79 Небажана вагітність Y82 Гіпоспадія
R24 Кровохаркання S99 Шкірні захворювання, інші W80 Ектопічна вагітність Y83 Неопущення яєчка
Анормальне мокротиння/слиз Токсикоз при вагітності Вродж. аномалія стат. органів (Y) інша
Ендокринні/метаболічні
R25 W81 Y84
R26 Страх захворіти на рак дихальної системи W82 Спонтанний аборт Y85 Доброякісна гіперплазія простати
R27
R28
Страх респіраторних захворювань, ін.
ОФ / Н (R) розлади та порушення W83
W84
Індукований аборт
Вагітність високого ризику
Y86
Y99
Водянка яєчка
Інші захворювання статевих органів (Y)
R29
R71
Дихальна система - симптом / скарга ін.
Кашлюк
харчування Т W85
W90
Гестаційний діабет
Пологи без ускладнень/живонароджений Соціальні
R72
R73
Стрептококова інфекція горла
Фурункул/абсцес носа
T01
T02
Надмірна спрага
Надмірний апетит
W91
W92
Пологи без ускладнень/мертвонароджений
Пологи з ускладненнями/живонароджений проблеми Z
R74 Гостра інфекція верхніх дихальних шляхів T03 Втрата апетиту W93 Пологи з ускладненнями/мертвонароджений Z01 Бідність/фінансова проблема
R75 Синусит гострий / хронічний T04 Проблема з годуванням немовляти/дитини W94 Післяпологовий мастит Z02 Проблема з харчами/водою
R76 Гострий тонзиліт T05 Проблема з харчуванням дорослого W95 Захв. грудей під час вагітності/післяпол, інші Z03 Проблема з житлом /районом проживання
R77 Гострий ларингіт / трахеїт T07 Збільшення ваги W96 Ускладнення в післяпологовому періоді, інші Z04 Соціально-культурна проблема
R78 Гострий бронхіт / бронхіоліт T08 Втрата ваги W99 Захворювання під час вагітності/пологів, інші Z05 Проблема з роботою
R79
R80
Хронічний бронхіт
Грип
T10
T11
Затримка росту
Зневоднення Жіночі статеві Z06
Z07
Проблема безробіття
Проблема з освітою
R81
R82
Пневмонія
Плеврит/ексудативний плеврит
T26
T27
Страх захворювання на рак (Т)
Страх іншого захворювання (Т) органи X Z08
Z09
Проблема з соціальним забезпеченням
Юридична проблема
R83 Респіраторні інфекції інші T28 ОФ / Н (Т) X01 Генітальний біль у жінки Z10 Проблема з системою охорони здоров'я
R84 Злоякісне новоутворення бронхів / легень T29 Інший симптом/скарга (Т) X02 Менструальний біль Z11 Проблема прихильності до лікування
R85 Злоякісне новоутв. в органах дихання, ін. T70 Інфекція ендокринного органу X03 Міжменструальний біль Z12 Проблема відносин із партнером
R86 Доброякісне новоутворення органів дихання T71 Злоякісне новоутворення щитовидної залози X04 Біль під час статевого акту у жінки Z13 Проблема з поведінкою партнера
R87 Стороннє тіло в носі/гортані/бронхах T72 Доброякісне новоутв. щитовидної залози X05 Відсутність/мізерні менструації Z14 Проблема пов'язана з хворобою партнера
R88 Травма органів дихання, ін. T73 Новоутворення (Т) інші / неуточн. X06 Надмірна менструація Z15 Проблема з втратою/смертю партнера
R89 Вроджена аномалія органів дихання T78 Щитовидно-язичний свищ / кіста X07 Нерегулярні/часті менструації Z16 Проблема відносин з дитиною
R90 Гіпертрофія мигдалин / аденоїди T80 Вроджена аномалія (Т) X08 Міжменструальні кровотечі Z18 Проблема, пов'язана з хворобою дитини
R92 Новоутворення дихальної системи неуточн. T81 Зоб X09 Передменструальні симптоми/скарги Z19 Проблема з втратою/смертю дитини
R95 ХОЗЛ T82 Ожиріння X10 Затримка очікуваної менструації Z20 Проблема відносин з батьками/сім'єю
R96 Астма T83 Надмірна вага тіла X11 Симптом/скарга, пов'язаний з менопаузою Z21 Проблема поведінки з батьками/сім'єю
R97 Алергічний риніт T85 Гіпертиреоїдизм / тиреотоксикоз X12 Постменопаузальна кровотеча Z22 Проблема з хворобою батьків/члена сім'ї
R98 Синдром гіпервентиляції T86 Гіпотиреоїдизм / мікседема X13 Посткоїтальна кровотеча Z23 Втрата/смерть батьків/члена сім'ї
R99 Захворювання дихальної системи ін. T87 Гіпоглікемія X14 Вагінальні виділення Z24 Проблема відносин з другом
T89 Інсулінозалежний цукровий діабет X15 Інші вагінальні симптоми/скарги Z25 Проблема з нападом/небезпечною подією
КОДИ ПРОЦЕСІВ T90 Інсулінонезалежний цукровий діабет X16 Піхвові симптоми/скарги Z27 Страх перед соціальною проблемою
T91 Дефіцит вітамінів/поживних речовин X17 Тазові симптоми/скарги Z28 ОФ / Н (Z)
СИМПТОМИ / СКАРГИ T92 Подагра X18 Біль у молочній залозі Z29 Соціальна проблема БДУ
T93 Розлад ліпідного обміну X19 Пухлина/новоутворення у молочній залозі
ІНФЕКЦІЇ T99 Інші ендокринні розлади/порушення X20 Симптом/скарга, пов'язаний з соском мол.зал Скорочення
метаболізму/харчування X21 Інший симптом/скарга, пов'язаний з мол. зал.
НОВОУТВОРЕННЯ X22 Стурбованість зовнішнім виглядом мол. зал. НКІ
БДУ
Не класифіковані в інших рубриках
Без додаткових уточнень
INTERNATIONAL CLASSIFICATION OF X23 Страх ЗПСШ у жінок
ОФ/Н
ТРАВМИ PRIMARY CARE (ICPC-2-E) X24 Страх сексуальної дисфункції у жінок
Обмеження функцій/ непрацездатність
ЗПСШ Захворювання, що передаються
Copyright © WONCA [2016] X25 Страх захворювання на рак статевих органів статевим шляхом
ВРОДЖЕНІ ВАДИ World Organization of National Colleges,
X26 Страх захворювання на рак молочної залози ССС Серцево-судинна система
X27 Страх інших хвороб жін. статевих органів ХСК Хвороби системи кровообігу
ІНШІ ДІАГНОЗИ Academies and Academic Associations of General
Practitioners/Family Physicians X28 ОФ / Н (F) новоутв. новоутворення
X29 Генітальні симптоми/скарги у жінок, інші неуточн. не уточнене


Тема № 5: АНАЛІЗ ТА ОЦІНКА ПОКАЗНИКІВ ІНФЕКЦІЙНОЇ,

СОЦІАЛЬНО ЗНАЧУЩОЇ ТА ГОСПІТАЛІЗОВАНОЇ
ЗАХВОРЮВАНОСТІ
Львів-2019
Тема: АНАЛІЗ ТА ОЦІНКА ПОКАЗНИКІВ ІНФЕКЦІЙНОЇ, СОЦІАЛЬНО
ЗНАЧУЩОЇ ТА ГОСПІТАЛІЗОВАНОЇ ЗАХВОРЮВАНОСТІ
І. АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ: Здоров’я населення України є соціальною цінністю

держави і займає важливе місце в галузі громадського здоров’я, а також є основним
показником економічного розвитку нашої держави. Знання і значення видів захворюваності
їх регіональних особливостей, структури захворюваності та тенденції їх перебігу є основою
ефективного управління станом громадського здоров’я, планування кадрів та мережі
відповідних закладів охорони здоров’я.
Аналіз динаміки та основних причин виникнення захворюваності дає можливість їх
прогнозування та спеціальні заходи профілактики.
II. КОНКРЕТНІ ЦІЛІ:

-знати: медико-соціальне значення інфекційної, важливої неепідемічної, та
госпіталізованої захворюваності, основні тенденції даних видів захворюваності в залежності
від впливу різних чинників; методи вивчення та особливості обліку інфекційної
захворюваності, облікові документи, правила їх заповнення, динаміку показників;
-вміти: розраховувати показники інфекційної, важливої неепідемічної, та
госпіталізованої захворюваності та захворюваності з тимчасовою втратою працездатності;
аналізувати отримані показники.
ІІІ. ТЕОРЕТИЧНИЙ ВИКЛАД ТЕМИ:

При вивченні захворюваності за даними звертань по медичну допомогу розрізняють
наступні її види:
1. Загальна захворюваність - облік всіх захворювань (гострих і хронічних), які
зареєстровані у населення певної території за певний період;
2. Інфекційна захворюваність - спеціальний облік гострих інфекційних захворювань,
пов’язаний з необхідністю оперативного проведення протиепідемічних заходів;
3. Захворюваність на найважливіші соціально значущі захворювання підлягає
спеціальному обліку внаслідок їх епідеміологічного та соціального значення;
4. Госпітальна чи «госпіталізована» захворюваність - дає можливість вивчити склад
хворих, що лікувались у стаціонарі;
5. Захворюваність з тимчасовою втратою працездатності серед працюючого
населення (робітників і службовців) виділяється внаслідок її соціального та економічного
значення.
ІНФЕКЦІЙНА ЗАХВОРЮВАНІСТЬ
ЗАКОН УКРАЇНИ
«Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 р.
(поточна редакція зі змінами - від 04.10.2018, підстава - 1645 -III)
(в и т я г)
Статті 1. Визначення термінів:
інфекційні хвороби - це розлади здоров'я людей, що викликаються живими
збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, грибками, гельмінтами,
кліщами, іншими патогенними паразитами), продуктами їх життєдіяльності (токсинами),
патогенними білками (пріонами), передаються від заражених осіб здоровим і схильні до
масового поширення;
небезпечні інфекційні хвороби - інфекційні хвороби, що характеризуються важкими
та (або) стійкими розладами здоров'я в окремих хворих і становлять небезпеку для їх життя
та здоров'я; (туберкульоз, інфекційні хвороби, що передаються статевим шляхом, снід,
проказ
3
особливо небезпечні інфекційні хвороби - інфекційні хвороби (у тому числі
карантинні: чума, холера, жовта гарячка), що характеризуються важкими та (або) стійкими
розладами здоров'я у значної кількості хворих, високим рівнем смертності, швидким
поширенням цих хвороб серед населення;
епідемія - масове поширення інфекційної хвороби серед населення відповідної
території за короткий проміжок часу;
епідемічна ситуація - показник епідемічного благополуччя території (об'єкта) у
певний час, що характеризується рівнем і динамікою захворювання людей на інфекційні
хвороби, наявністю або відсутністю відповідних факторів передачі інфекції та іншими
обставинами, що впливають на поширення інфекційних хвороб;
протиепідемічні заходи - комплекс організаційних, медико-санітарних,
ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з
метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків,
спалахів та епідемій;
календар профілактичних щеплень (далі - календар щеплень) - це нормативно-
правовий акт центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної
політики у сфері охорони здоров'я, яким встановлюються перелік обов'язкових
профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення;
контактні особи - особи, які перебували в контакті з джерелом інфекції, внаслідок
чого вони вважаються зараженими інфекційною хворобою;
карантин - адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для
запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб;
спалах інфекційної хвороби - декілька захворювань на інфекційну хворобу,
пов'язаних між собою спільним джерелом та (або) фактором передачі інфекції;
санітарна охорона території України - система організаційних, медико-санітарних,
санітарно-гігієнічних, лікувально-профілактичних та протиепідемічних заходів, спрямованих
на запобігання занесенню та поширенню на території України особливо небезпечних
інфекційних хвороб, а в разі їх виникнення - на недопущення поширення цих хвороб за межі
України, а також на запобігання ввезенню на територію України товарів, хімічних,
біологічних і радіоактивних речовин, відходів та інших вантажів, небезпечних для життя та
здоров'я людини;
Регулювання державою санітарного та епідемічного благополуччя і здійснення
державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні забезпечується Конституцією
України статті: 3, 27,49,50.
«Основи Законодавства України про охорону здоров’я » від 19.11.1992 р.
(поточна редакція - від 01.01.2019, підстава - 2801 -ХII)
(в и т я г)
Розділі ІV «Забезпечення здорових і безпечних умов життя»:
Статті 26. Охорона навколишнього природного середовища
Держава забезпечує охорону навколишнього природного середовища як важливої
передумови життя і здоров'я людини шляхом охорони живої і неживої природи, захисту
людей від негативного екологічного впливу, шляхом досягнення гармонійної взаємодії
особи, суспільства та природи, раціонального використання і відтворення природних
ресурсів.
Відносини у сфері охорони навколишнього природного середовища регулюються
відповідним законодавством України і міжнародними договорами.
Статті 27. Забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя територій і
населених пунктів
Санітарно-епідемічне благополуччя територій і населених пунктів забезпечується системою
державних стимулів та регуляторів, спрямованих на суворе дотримання санітарно-
4
гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил та норм, комплексом спеціальних
санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних заходів та організацією державного
санітарного нагляду.
В Україні встановлюються єдині санітарно-гігієнічні вимоги до планування і забудови
населених пунктів; будівництва і експлуатації промислових та інших об'єктів; очистки і
знешкодження промислових та комунально-побутових викидів, відходів і покидьків;
утримання та використання жилих, виробничих і службових приміщень та територій, на яких
вони розташовані; організації харчування і водопостачання населення; виробництва,
застосування, зберігання, транспортування та захоронення радіоактивних, отруйних і
сильнодіючих речовин; утримання і забою свійських та диких тварин, а також до іншої
діяльності, що може загрожувати санітарно-епідемічному благополуччю територій і
населених пунктів.
Статті 30. Запобігання інфекційним захворюванням, небезпечним для населення
Держава забезпечує планомірне науково обгрунтоване попередження, лікування, локалізацію
та ліквідацію масових інфекційних захворювань.
Особи, які є носіями збудників інфекційних захворювань, небезпечних для населення,
усуваються від роботи та іншої діяльності, яка може сприяти поширенню інфекційних
хвороб, і підлягають медичному нагляду і лікуванню за рахунок держави з виплатою в разі
потреби допомоги по соціальному страхуванню. Щодо окремих особливо небезпечних
інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов'язкові медичні огляди, профілактичні
щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України.
У разі загрози виникнення або поширення епідемічних захворювань Кабінетом
Міністрів України у порядку, встановленому законом можуть запроваджуватися особливі
умови і режими праці, навчання, пересування і перевезення на всій території України або в
окремих її місцевостях, спрямовані на запобігання поширенню та ліквідацію цих
Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування зобов'язані
активно сприяти здійсненню протиепідемічних заходів.
Перелік особливо небезпечних і небезпечних інфекційних захворювань та умови
визнання особи інфекційно хворою або носієм збудника інфекційного захворювання
визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної
політики у сфері охорони здоров'я і публікуються в офіційних джерелах.
Захист населення від поширення інфекційної захворюваності регулюється Законом
України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»
(документ 4004-XII, Редакція від 04.10.2018). Основним завданням держави щодо здоров’я
громадян є забезпечення комплексу заходів по запобіганню, насамперед масових
захворювань та санітарно-епідемічного благополуччя.
З метою оперативного оповіщення санітарно-епідеміологічних та лікувально-
профілактичних закладів, запобігання розповсюдженню та виникненню епідемічних
спалахів, а також для попередження розповсюдження професійних та харчових отруєнь в
Україні проводиться спеціальний облік і звітність інфекційних захворювань –
10.01.2006 N 1
« Про затвердження Форм первинної облікової документації з інфекційної,
дерматовенерологічної, онкологічної захворюваності та інструкцій щодо їх
заповнення»
(поточна редакція зі змінами - N 56 ( z0507-13 ) від 25.01.2013)
(в и т я г)
Обов’язковій реєстрації підлягають наступні інфекційні захворювання (перелік
регламентується МОЗ України): черевний тиф, паратифи, інші інфекційні захворювання,
викликані сальмонельозом, бруцельоз, дизентерія та інші.
5
Одиницею спостереження при вивченні інфекційної захворюваності є кожний
випадок захворювання чи підозра на нього. Інфекційна захворюваність реєструється на
підставі облікової форми – «Екстрене повідомлення про інфекційне захворювання,
харчове, гостре професійне отруєння, незвичайна реакцію на щеплення» (№058/о)
(додаток1).
Екстрене повідомлення протягом 12 годин надсилається до територіального органу
Держсанепідслужби України за місцем реєстрації захворювання. Крім цього, в оперативному
порядку інформація повідомляється в цей територіальний орган Держсанепідслужби України
по телефону. В лікувально-профілактичних закладах екстрені повідомлення реєструються в
«Журналі обліку інфекційних захворювань» (о. ф. - № 060).
За 2017 рік інфекційна захворюваність становила 3374,4 випадків на 100 тисяч
населення України.
Встановлено також порядок позачергових повідомлень при особливо небезпечних
інфекціях у разі появи їх на території нашої країни.
Для аналізу інфекційної захворюваності застосовуються наступні показники:
1. Частота виявлених захворювань (відношення інфекційних хвороб до чисельності
населення даної території; показники розраховуються на 100 тисяч населення);
Методика розрахунку показника частоти виявлених захворювань:
кількість виявлених інфекційних хвороб

× 100 000
2. Сезонність (за основу беруться дані про число захворювань по місяцях, показники
сезонних коливань це відношення даних за місяць до середньорічних);
Методика розрахунку показника сезонності:
кількість зареєстрованих інфекційних хвороб за певний місяць

× 100%
кількість всіх зареєстрованих інфекційних хвороб протяго року
3. Частота госпіталізації та повнота охоплення нею (в першому випадку - це

відношення числа госпіталізованих до чисельності населення на 1000 населення, в другому –
до числа виявлених захворювань, у відсотках);
Методика розрахунку показника частоти госпіталізації:
кількість госпіталізованих осіб з інфекційними хворобами

× 1000
4. Частота захворювань за віком, статтю, професією (відношення числа

захворювань у відповідній групі до чисельності населення даної групи);
Методика розрахунку показника частоти захворювань за віком:
кількість дітей хворих на інфекційні захворювання

× 1000
середньорічна чисельність дитячого населення
5. Частоти виявлених бацилоносіїв на 1000 обстежених (відношення числа

виявлених бацилоносіїв до обстеженого населення).
Методика розрахунку показника частоти виявлених бацилоносіїв:
кількість виявлених бацілоносіїв

× 1000
кількість обстеженого населення
6
ЗАХВОРЮВАНІСТЬ НА СОЦІАЛЬНО ЗНАЧУЩІ ЗАХВОРЮВАННЯ
«Соціально значущі хвороби (інфекційні та неінфекційні) – це хвороби, що мають не
лише медичне, але й соціальне значення, є загрозою для значної кількості осіб і потребують
соціального захисту. Основні ознаки соціально значущих інфекційних хвороб такі: високий
рівень поширеності захворювання, у тому числі значна частка прихованого компоненту
епідемічного процесу; можливість швидкого поширення серед населення; небезпека для
оточуючих (інфекційна); ураження осіб молодого віку.
На сьогодні соціально значущі хвороби розглядають як одну з основних загроз для
здоров’я населення, а також суттєвий тягар для органів охорони здоров’я та суспільства в
цілому. Останнє обумовлюється тим, що більшість з цих хвороб спричиняють тимчасову або
стійку втрату працездатності; потребують величезних фінансових витрат на профілактику,
лікування, реабілітацію, негативно впливають на якість і тривалість життя та спричиняють
передчасну смерть. Отже, аналіз нормативно-методичних документів України та інших країн
дозволив встановити, що деякі інфекційні хвороби водночас наявні в переліку особливо
небезпечних, небезпечних, соціально значущих хвороб та хвороб, які представляють
небезпеку для оточуючих». [9]
До переліку соціально значущих інфекційних захворювань відносять:
 туберкульоз (А15 – А19);
 Інфекції що передаються статевим шляхом (венеричні) (А50 – А64);
 ВІЛ-інфекцію (В20 – В24);
 Гепатити В і С (В16, В18.0, В18.1В17.1, В18.2).
Хворі з зазначеною патологією являють безпосередню загрозу як джерела збудників
інфекції для здоров’я оточуючих осіб.
До переліку основних соціально значущих неінфекційних захворювань відносять:
 цукровий діабет (E10 - E14);
 гіпертонічну хворобу (І 10-І 19);
 онкологічні захворювання (С00-С97);
 психічні розлади (F00- F99).
За соціальною значимістю серцево-судинні захворювання посідають перше місце
серед причин смерті населення та первинної інвалідності. Друге місце займають злоякісні
новоутворення, кількість хворих, які перебували на обліку в медичних закладах, на кінець
2017 року склала 2394,7 випадків на 100 тисяч населення . Кожний четвертий житель в
Україні страждає нервово-психічними захворюваннями. За розрахунками ВООЗ у 2017 році
на туберкульоз у світі хворіють близько 10 млн. осіб, з них 1 млн. — це діти. Туберкульоз у
2017 р. став причиною смерті 1,6 млн. осіб, у більше ніж 300 000 осіб виявлено поєднану
інфекцію ВІЛ і туберкульоз. Захворюваність на нові випадки туберкульозу в Україні (за
даними ДУ «Центр громадського здоров'я МОЗ України») становить 21 995 осіб (це майже
52 випадки на 100 тисяч населення). Всього на обліку знаходяться 32 492 особи (77 випадків
на 100 тисяч населення). У 2014 році Україна вперше ввійшла до п’ятірки країн світу з
найвищим рівнем мультирезистентних форм туберкульозу - це 6757 випадків у 2017 році.
Для отримання оперативної інформації при виявленні хворих на соціально значущі
захворювання та проведення заходів по зниженню рівня вказаної патології лікувально-
профілактичними закладами проводиться спеціальний облік хворих з вперше в житті
встановленим відповідним діагнозом.
Наприклад: у системі охорони здоров’я України є наявна спеціалізована онкологічна
служба, що охоплює все населення і державну систему реєстрації раку, а саме:
Національний канцер-реєстр (єдина, сучасна інформаційна система моніторингу ураження
злоякісними новоутвореннями та стану організації онкологічної допомоги населенню
України). На сьогоднішній день надання спеціалізованої онкологічної допомоги
здійснюється в 46-ти онкологічних медичних установах різного рівня підпорядкування, у т.ч.
25-ти обласних, що здійснюють реєстрацію всіх виявлених випадків раку, облік і динамічне
7
спостереження за онкологічними хворими. У відповідності до діючої в Україні державної
системи реєстрації раку у випадку виявлення нового онкологічного захворювання лікар
будь-якої медичної установи повинен заповнити сигнальну форму «Повідомлення про
хворого із вперше в житті встановленим діагнозом раку або іншого злоякісного
новоутворення» (о.ф. №090/о) і направити її в 3-денний строк до обласного онкологічного
диспансеру за місцем прописки хворого. Ця система забезпечує отримання інформації про
виявлені випадки захворювання в масштабах країни, оновлення й накопичення інформації
про онкологічних хворих.
Джерелом інформації при вивчені соціально значущої захворюваності є наступні
первинні облікові документи (у відповідності до наказу МОЗ України №1 від 10.01 2006 року
(Редакція від 19.04.2013) «Про затвердження Форм первинної облікової документації з
інфекційної, дерматовенерологічної, онкологічної захворюваності та інструкцій щодо їх
заповнення», наказу МОЗ України N 112/139 від 25.03.2002 року «Про затвердження
форми первинного обліку N 089/о «Повідомлення про хворого з уперше в житті
встановленим діагнозом активного туберкульозу або його рецидиву» та «Інструкції
щодо її заповнення») (див. додатки):
1. «Повідомлення про хворого з уперше в житті встановленим діагнозом активного
туберкульозу або його рецидиву» (облікова форма № 089/о).
2. «Повідомлення про випадок захворювання на сифіліс, гонококову, хламідійну
інфекцію, урогенітальний мікоплазмоз та трихомоніаз»(облікова форма № 089-1/о).
3. «Повідомлення про хворого з уперше в житті встановленим діагнозом трихофітії,
мікроспорії, фавуса, корости» (облікова форма № 089-2/о).
4. «Повідомлення про хворого з уперше в житті встановленим діагнозом раку або
іншого злоякісного новоутворення» (облікова форма № 090/о).
5. Особливий облік передбачено також для виявлених інфікованих і хворих на ВІЛ/
СНІД, що регламентується спеціальними інструктивно-методичними документами і
первинною обліковою документацією. На кожний випадок вперше в житті виявлених ВІЛ-
інфікованих осіб незалежно від стадії захворювання заповнюють форму первинної облікової
документації № 502-1/о «Реєстраційна карта ВІЛ-інфікованої особи № ___», затверджену
наказом МОЗ України від 5.03 2013 року № 180, зареєстрованим у Міністерстві юстиції
України 27.03.2013 року за № 495/23027 «Про затвердження форм первинної облікової
документації і звітності з питань моніторингу епідемічної ситуації з ВІЛ-інфекції та
інструкцій щодо їх заповнення». У разі зміни даних у формі № 502-1/о, що відбулися
протягом перебування людини, яка живе з ВІЛ, під медичним наглядом закладу охорони
здоров’я, заповнюється форма первинної облікової документації № 502-2/о «Повідомлення
про зміни в Реєстраційній карті ВІЛ-інфікованої особи № ___» затверджена наказом МОЗ
України від 5.03.2013 року № 180.
Оригінали форм № 502-1/о і № 502-2/о зберігаються у закладі охорони здоров’я, де
особу, яка живе з ВІЛ, вперше взято під медичний нагляд у зв’язку із встановленням діагнозу
ВІЛ-інфекції.
Копії форм № 502-1/о і № 502-2/о надсилаються медичним закладом до центрів
(відділень) з профілактики та боротьби зі СНІДом для ведення обліку і звітності пацієнтів та
надання медичної допомоги.
Форми № 502-1/о і № 502-2/о зберігаються у закладах охорони здоров’я протягом 5
років після зняття пацієнтів з обліку.
Зняття з обліку пацієнтів у медичному закладі, де здійснюють лікарський нагляд за
хворими, відбувається у разі зміни їх місця проживання (місця перебування) чи смерті.
Медичний нагляд за пацієнтами розпочинається з дати встановлення діагнозу ВІЛ-
інфекції, здійснюється систематично і триває протягом усього життя пацієнта та передбачає
періодичні медичні огляди, лабораторні, інструментальні обстеження та консультації інших
спеціалістів.
8
В Україні у 2017 році з вперше встановленим діагнозом ВІЛ зареєстровано 18 234
особи або 43,1 випадок на 100 тисяч населення, хворих на СНІД з числа інфікованих осіб
вперше встановлено 9 325осіб (22 випадки на 100 тисяч населення). У Львівській області -
18,3 випадки на 100 тисяч населення, хворих на СНІД -9,7 випадків на 100 тисяч населення.
Кількість хворих, що перебувають на обліку становить 141 577 осіб. Поширеність ВІЛ-
інфекції та СНІДу складає 335,4 випадки на 100 тисяч населення, хворих на СНІД з числа
ВІЛ- інфікованих- 103,9 випадки на 100 тисяч населення.
«Смертність серед ВІЛ-інфікованих осіб в 2017 р. складала 5,5 тис. випадків, з них
безпосередньо померли за причинами пов’язаними з ВІЛ-інфекцією 3 364 особи (7,9 випадки
на 100 тисяч населення ). Найвищі показники смертності від СНІДу (19-30 випадки на 100
тисяч населення) були зареєстровані у Дніпропетровській (28,5) та Одеській (19,2) областях,
найнижчі (1-2 випадки на 100 тисяч населення.) – в Тернопільській (1,1),Закарпатській (1,3)
та Рівненській (1,9) областях. Основною причиною смерті хворих на СНІД в Україні
залишається туберкульоз (ко-інфекція ТБ/ВІЛ), частка якого у 2017 р. склала 50% серед усіх
померлих від СНІДу» [11].
ГОСПІТАЛІЗОВА ЗАХВОРЮВАНІСТЬ
Це один з видів захворюваності за даними звертань за медичною допомогою, який
дозволяє проводити облік хворих, що лікувались в стаціонарах протягом року.
Вивчення госпіталізованої захворюваності дає можливість отримати інформацію про
своєчасність госпіталізації, кількість проведених діагностичних заходів, неспівпадіння
(розбіжність) клінічних та поталогоанатомічних діагнозів, частоту окремих захворювань,
тривалість і результати лікування, обсяг і якість надання лікувальної допомоги.
Дані про госпіталізовану захворюваність характеризують стан здоров’я населення, а
також дозволяють здійснювати планування ліжкового фонду і визначають потребу в різних
видах стаціонарної допомоги.
Одиницею спостереження при вивченні даного виду захворюваності є – кожний
випадок госпіталізації, а джерелом інформації – «Карта пацієнта, що вибув із стаціонару»
– (облікова форма №066/о)(додаток 5). Цей документ заповнюється лікуючим лікарем при
оформленні «Медичної карти стаціонарного хворого» (о.ф.№003/о) в день виписки або
смерті пацієнта. На підставі отриманих даних (о.ф.№006) заповнюється облікова форма №
20 «Звіт юридичної особи незалежно від її організаційно-правової форми та фізичної
особи - підприємця, які провадять господарську діяльність із медичної практики, за
20___ рік"
Госпіталізована захворюваність характеризується за такими показниками:
 частота госпіталізації (відношення числа госпіталізованих осіб з приводу певного
захворювання чи всіх госпіталізованих до чисельності населення, що проживає на даній
території, розраховується на 1000, 10 000 населення);
кількість госпіталізованих осіб

× 1000
 рівень госпіталізації за віком, статтю, місцем проживання (відношення числа

госпіталізованих хворих даної групи до чисельності населення даної групи розраховується на
1000, 10 000 населення);
кількість госпіталізованих чоловіків

× 1000
середньорічна чисельність чоловіків
9
 структура госпіталізації (питома вага кожного захворювання при госпіталізації
серед загальної кількості госпіталізованих хворих; або розраховують структуру
госпіталізованих за віком, статтю, місцем проживання, показник розраховується у %);
Методика розрахунку показника структури госпіталізації:
кількість госпіталізованих чоловіків

× 100%
кількість усіх госпіталізованих пацієнтів
 показник обігу (функції)ліжка (кількість хворих, що лікувалися на одному ліжку
протягом року);
Методика розрахунку показника обігу (функції) ліжка:
кількість хворих, що лікувалися у стаціонарі

середньорічна кількість ліжок
 середня тривалість лікування (відношення числа ліжко-днів, проведених хворими

в стаціонарі, до числа вибулих хворих, одиниці виміру даного показника – ліжко-дні); цей
показник доцільно пов’язувати з віком хворих, діагнозами, результатами лікування та
аналізувати окремо для виписаних зі стаціонару та померлих хворих.
Методика розрахунку показника середньої тривалості перебування хворого в
стаціонарі:
кількість проведених хворими ліжко − днів

кількість пролікованих хворих
 показник середньорічної зайнятості ліжка (середня кількість днів роботи ліжка

протягом року);
Методика розрахунку показника середньорічної зайнятості ліжка:
кількість проведених хворими ліжко − днів

середньорічна кількість ліжок
 показник летальності (відношення числа померлих осіб, що лікувалися у

стаціонарі до числа госпіталізованих хворих, показник розраховується у %);
Методика розрахунку показника летальності:
кількість померлих осіб у стаціонарі

× 100%
кількість госпіталізованих
Кількість госпіталізованих осіб у 2017 році в Україні становила 8,3 млн. осіб, це 19,7
госпіталізованих на 100 населення України, середня тривалість перебування хворого у
стаціонарі складала 11 днів.
ЗАХВОРЮВАНІСТЬ ІЗ ТИМЧАСОВОЮ ВТРАТОЮ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ

Захворюваність із тимчасовою втратою працездатності вивчається серед працюючого
населення при виникненні гострого захворювання чи травми, при загостренні хронічних
захворювань, вагітності та пологах, догляді за хворою дитиною, оперативних втручань при
невідкладних станах і триває весь період тимчасової непрацездатності до відновлення
працездатності або до встановлення групи інвалідності медико-соціальною експертною
комісією (МСЕК). Цей вид захворюваності складає значну кількість первинних звернень за
медичною допомогою у лікувально – профілактичні заклади і залежить, у першу чергу, від
10
сезону року, епідемічної ситуації в регіоні (розповсюдження гострих респіраторних
захворювань, грипу, інших простудних хвороб).
Захворюваність серед працездатного населення призводить до значних економічних
втрат суспільства і обумовлює велике соціально-економічне значення даної проблеми.
Одиницею обліку є випадок втрати працездатності.
У відповідності до законодавства України реєстрація кожного випадку тимчасової
непрацездатності працюючого населення здійснюється за допомогою первинного облікового
документу - «Листка непрацездатності», який видається у медичному закладі і є
юридичним документом, що підтверджує непрацездатність. У 2019 році розробляється
проект постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку організації
ведення Електронного реєстру листків непрацездатності».
Листок непрацездатності видається лікуючим лікарем в закладі охорони здоров’я після
одужання працівника, який зобов’язаний подати його в адміністрацію підприємства або
організації де працює. Подальше його оформлення (зворотної сторони) передбачає відмітку
табельника, відділу кадрів, бухгалтерії та профспілкової організації, яка всі листки реєструє в
спеціальному журналі з відміткою - № листка непрацездатності, прізвища, ім’я та по батькові
хворого, його адреси, місця роботи, діагнозу, прізвища лікаря, тривалості звільнення від роботи.
Захворюваність працюючих із тимчасовою втратою працездатності аналізується за
такими основними показниками:
1. Показник випадків тимчасової непрацездатності на 100 працюючих:
Методика розрахунку показника випадків тимчасової непрацездатності на 100
працюючих:
кількість випадків тимчасової непрацездатності

× 100
кількість працюючих
2. Показник календарних днів тимчасової непрацездатності на 100 працюючих:

Методика розрахунку показника днів тимчасової втрати працездатності на 100
працюючих:
число днів втрати працездатності
× 100
кількість працюючих
3. Показник середньої тривалості одного випадку тимчасової непрацездатності:

Методика розрахунку середньої тривалості одного випадку тимчасової
непрацездатності:
число календарних днів тимчасової непрацездатності

число випадків тимчасової
4. Показник структури захворюваності з тимчасовою втратою працездатності:

Методика розрахунку показника структури захворюваності з тимчасовою
втратою працездатності:
число випадків (днів) непрацездатности з даного захворювання

× 100%
число випадків (днів) непрацездатности при всіх захворюваннях
При порівнянні показників захворюваності з тимчасовою втратою працездатності по

окремих галузях, підприємствах або в динаміці слід оцінювати показники, розраховані для
якісно однорідних сукупностей працюючих.
Для з’ясування впливу умов праці на здоров’я працюючих, оцінки ефективності
оздоровчих заходів переважно на великих підприємствах проводиться поглиблений облік
11
захворюваності з тимчасовою втратою працездатності. В основу його покладено
поособовий облік захворювань працюючих, який передбачає заведення на кожного робітника
карти, що містить інформацію про всі випадки втрати працездатності протягом року з їх
основними характеристиками: діагноз, тривалість, місце видачі листка непрацездатності.
Такий облік дозволяє одержати додаткову інформацію про:
 осіб, що часто та тривало хворіли протягом року;
 питому вагу осіб, які хворіли протягом року;
 питому вагу працюючих, які не хворіли протягом календарного року (індекс здоровя).
При відборі групи часто та тривало хворіючих використовують такі критерії:
 етіологічний фактор,
 число випадків втрати працездатності,
 число днів втрати працездатності.
Формування груп осіб, що часто і тривало хворіють, визначають у відповідності до
наказу МОЗ України N 189 від 09.04.2008 р. «Про затвердження Положення про
експертизу тимчасової непрацездатності»(документ z0589-08, Редакція від 17.09.2013,
підстава - z1463-13).
В групу часто та тривало хворіючих, відносять осіб, які за останні12 місяців були
непрацездатними з приводу одного захворювання не менше чотирьох випадків із загальною
кількістю днів непрацездатності 40 днів і більше або з приводу різних захворювань не менше
6 випадків за останні 12 місяців із загальною кількістю днів непрацездатності понад 60 днів).
Аналізуючи причини тимчасової непрацездатності серед працюючого населення,
груп тих, хто часто та тривало хворіє, працюючих інвалідів, показників інвалідності,
розробляються заходи щодо їх зниження та профілактики.

1. Коротко опишіть терміни, що вживаються в Законі України «Про захист населення
від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 р. № 1645-III.
2. Медико-соціальне значення та методи вивчення інфекційної захворюваності.
3. Джерело вивчення і порядок реєстрації інфекційної захворюваності.
4. Дайте перелік статистичних показників інфекційної захворюваності.
5. Перерахуйте основні захворювання, що характеризують соціально значущі
6. Опишіть основні ознаки соціально значущих інфекційних хвороб.
7. Назвіть джерела інформації при вивчені соціально значущої захворюваності.
8. Динаміка захворюваності і смертності від туберкульозу і СНІДу сучасний стан.
9. Госпіталізована захворюваність, джерела інформації. Правила заповнення
облікових документів.
10. Показники, що характеризують госпіталізовану захворюваність.
11. Медико-соціальне значення захворюваності із тимчасовою втратою працездатності.
12. Назвіть обліковий документ, що характеризує захворюваність із тимчасовою
втратою працездатності. Правила оформлення.
13. Дайте перелік основних статистичних показників, що характеризують
захворюваність із тимчасовою втратою працездатності.
14. Для чого потрібен поглиблений облік захворюваності з тимчасовою втратою
працездатності?
15. Як здійснюють поділ осіб на групи часто та тривало хворіючих.
12
4. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення. Закон
України № 4004-XII від 24.02.1994 р. змінами редакція від 04.10.2018. Електронний ресурс:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4004-12.
5. Про захист населення від інфекційних хвороб. Закон України № 1645-III від
06.04.2000р. зі змінами редакція від 04.10.2018. Електронний ресурс:
6. Про протидію захворюванню на туберкульоз Закон України № 2586-III від
05.07.2001р. зі змінами редакція від 28.12.2015. Електронний ресурс:
7. Про затвердження Форм первинної облікової документації з інфекційної,
дерматовенерологічної, онкологічної захворюваності та інструкцій щодо їх заповнення.
Наказ МОЗ України №1 від 10.01 2006 року Зареєстрованому в Міністерстві юстиції України
8 червня 2006 р. за N 686/12560 зі змінами редакція від 19.04.2013. Електронний ресурс:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0686-06.
8. Про затвердження форми первинного обліку N 089/о "Повідомлення про хворого з
уперше в житті встановленим діагнозом активного туберкульозу або його рецидиву" Наказ
МОЗ України № N 112/139 від 25.03.2002 зі змінами редакція від 25.03.2002. Електронний
ресурс: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0405-02.
9. Епідеміологічні аспекти соціально значущих інфекцій.//Т.А. Сергеєва, д.м.н.,
Ю.В. Круглов, к.м.н., О.В. Максименок, к.біол.н., О.М. Кислих, В.А. Марциновська, журнал
Клінічна імунологія. Алергологія. Інфектологія №: 4 (93) ' 2016р. ст.18-26.
10. Заклади Охорони Здоров’я та захворюваність населення України у 2017 році
статистичний збірник. Державна служба статистики України. 2018 рік.
11. Щорічна доповідь про стан здоров’я населення, санітарно-епідемічнуситуацію та
результати діяльності системи охорони здоров’я України.2017 рік / МОЗ України, ДУ «УІСД
МОЗ України». –Київ : МВЦ «Медінформ», 2018. –458с.
12. Законодавство України. Електронний ресурс: zakon.rada.gov.ua/
13. Медичне законодавство України. Електронний ресурс: http://mozdocs.kiev.ua/
14. Статистичні дані України. Електронний ресурс: https://www.lv.ukrstat.gov.ua/
15.Статистичні дані Львівської області. Електронний ресурс: http://www.ukrstat.gov.ua/
17
Додаток 1
щодо заповнення форми первинної облікової документації
N 058/о "Екстрене повідомлення про інфекційне захворювання, харчове,
гостре професійне отруєння, незвичайну реакцію на щеплення"
(витяг з наказу МОЗ України 10.01.2006 № 1)
Ця Інструкція визначає порядок заповнення форми первинної облікової документації
N 058/о "Екстрене повідомлення про інфекційне захворювання, харчове, гостре професійне
отруєння, незвичайну реакцію на щеплення" (далі - Екстрене повідомлення).
1. Екстрене повідомлення заповнюють відповідальні особи закладів та установ
охорони здоров'я незалежно від форм власності та підпорядкування, суб'єкти
підприємницької діяльності, що займаються медичною практикою, виховні, навчальні,
оздоровчі та інші дитячі заклади і заклади системи соціального захисту (незалежно від місця
і обставин виявлення).
2. На кожний випадок інфекційного захворювання (підозри), незвичайної реакції на
щеплення, укусу, подряпання, ослюнення тваринами, іншого стану (бактеріоносійство), крім
грипу та гострих інфекцій верхніх дихальних шляхів множинних або не уточнених
локалізацій, заповнюється Екстрене повідомлення , яке протягом 12 годин надсилається до
територіального органу Держсанепідслужби України за місцем реєстрації захворювання.
Крім цього, в оперативному порядку інформація повідомляється в цей територіальний орган
Держсанепідслужби України по телефону.
3. Екстрене повідомлення заповнюється лікарем або середнім медичним персоналом,
який виявив чи запідозрив захворювання в:
3.1 лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я України, незалежно від
умов, за яких було виявлено захворювання, - при зверненні в поліклініку, відвідуванні
хворого вдома, профілактичному огляді тощо;
3.2 лікарнях охорони здоров'я України за умови, коли діагноз інфекційного
захворювання був установлений при наданні стаціонарної медичної допомоги хворому, а
саме: коли він поступив без направлення поліклінічного закладу, діагноз інфекційного
захворювання встановлено замість іншого захворювання, випадок внутрішньолікарняної
інфекції тощо;
3.3 закладах судово-медичної експертизи;
3.4 закладах долікарського обслуговування (фельдшерсько-акушерських пунктах,
фельдшерських здоровпунктах).
4. У верхньому лівому куті форми вказуються назва міністерства, іншого
центрального органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, у сфері
управління якого перебуває заклад, відповідальні особи якого заповнили Екстрене
повідомлення, його найменування, місцезнаходження (повна поштова адреса) та
ідентифікаційний код Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України
(ЄДРПОУ).
5. Після заголовка в Екстреному повідомленні обов'язково має бути вказана дата його
заповнення.
6. Далі зазначається найменування закладу, на адресу якого направляється Екстрене
повідомлення - у відповідний територіальний орган Держсанепідслужби України.
7. У пункті 1 вказуються прізвище, ім'я, по батькові хворого.
8. У пункті 2 зазначаються в цифровій формі: число, місяць та рік народження.
9. У пункті 3 зазначається стать хворого: чоловіча - 1, жіноча - 2.
10. У пунктах 4, 6 вказуються місце проживання хворого (повна поштова адреса),
номер телефону.
11. У пункті 5 зазначається - мешканцем міста або села є хворий.
12. У пункті 7 вказуються місце роботи, навчання, дитячого закладу та їх адреса.
18
13. У пункті 8 вказуються діагноз та шифр відповідно до Міжнародної статистичної
класифікації хвороб та споріднених проблем охорони здоров'я десятого перегляду (далі -
МКХ-10).
14. У пунктах 9, 10 зазначаються дати захворювання, первинного звернення,
встановлення діагнозу, подальшого відвідування дошкільного або загальноосвітнього
навчального закладу, госпіталізації, місце госпіталізації.
15. У пункті 11 указується метод підтвердження діагнозу: клінічно чи лабораторно
або вписуються назви інших досліджень.
16. У пункті 12 - якщо зареєстровано отруєння, то вказати, де воно виникло, чим
отруївся постраждалий.
17. У пункті 13 указуються проведені первинні протиепідемічні заходи та додаткові
відомості.
18. У пункті 14 вказуються дата і час первинного Екстреного повідомлення (за
телефоном тощо) територіальному органу Держсанепідслужби України, прізвище особи, яка
повідомила та отримала повідомлення.
19. У пункті 15 вказуються прізвище, ім'я, по батькові та номер контактного телефону
особи, яка заповнила повідомлення; зазначаються реєстраційні номери із журналу ф. N 060/о
закладу охорони здоров'я та територіального органу Держсанепідслужби України, а також
підпис особи, яка одержала повідомлення.
20. Медичні працівники закладів долікарського обслуговування Екстрене
повідомлення складають у двох примірниках: перший відправляється до територіального
органу Держсанепідслужби України, другий - до закладу охорони здоров'я (дільничної,
районної, міської лікарні, амбулаторії, поліклініки тощо).
21. Медичний персонал, який обслуговує дитячі заклади, направляє Екстрене
повідомлення до територіального органу Держсанепідслужби України тільки за умови,
якщо захворювання (підозра) вперше виявлено персоналом цих закладів під час огляду дітей
чи за інших обставин. Відомості про інфекційні захворювання, що виявлені медичним
персоналом закладів охорони здоров'я (лікарні, поліклініки) у дітей, які відвідують дитячі
заклади, повідомляються (за телефоном та з відправкою Екстреного повідомлення) до
територіального органу Держсанепідслужби України персоналом цих закладів.
22. Медичні працівники, які обслуговують дитячі заклади оздоровлення/відпочинку,
Екстрене повідомлення направляють до територіального органу Держсанепідслужби
України, а також до територіального органу Держсанепідслужби України за місцем
тимчасової дислокації оздоровчого закладу.
23. Суб'єкти підприємницької діяльності, які займаються медичною практикою,
направляють Екстрене повідомлення до територіального органу Держсанепідслужби України
району за місцем знаходження. Забезпечення бланками Екстрених повідомлень проводиться
місцевими органами охорони здоров'я.
24. Медичні працівники станції швидкої медичної допомоги, які виявили чи
запідозрили інфекційне захворювання, в випадках невідкладної госпіталізації повідомляють
до територіального органу Держсанепідслужби України за телефоном про виявлення хворого
і необхідності його госпіталізації, в інших випадках повідомляють в поліклініку
(амбулаторію) за місцем проживання хворого про необхідність направлення дільничного
лікаря до нього. Екстрене повідомлення в цих випадках заповнюється в лікарні, куди хворий
був госпіталізований, або поліклінікою, лікар якої відвідав хворого вдома.
25. Медичні працівники закладів охорони здоров'я, які обслуговують працівників
водного, залізничного та повітряного транспорту, заповнюють два примірники Екстреного
повідомлення: один примірник надсилається до територіального органу Держсанепідслужби
України, другий - до територіального органу Держсанепідслужби України (лікарні) за
підпорядкованістю.
26. Заклади охорони здоров'я Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ
України, охорони державного кордону, Служби безпеки України та інших центральних
19
органів виконавчої влади надсилають до територіальних органів Держасанепідслужби
України Екстрене повідомлення (тільки на вільнонайманих працівників та членів сімей
працівників цих закладів.
27. Заклад охорони здоров'я, у якому було уточнено або змінено діагноз, зобов'язаний
скласти нове Екстрене повідомлення і протягом 12 годин після встановлення діагнозу
надіслати його до територіального органу Держсанепідслужби України за місцем виявлення
захворювання, із зазначенням зміненого (уточненого) діагнозу, дати його встановлення,
первинного діагнозу та результатів лабораторних досліджень.
28. Екстрене повідомлення має бути заповнено чітко й розбірливо. Виправлення
помилок підтверджується підписом особи, яка заповнила Екстрене повідомлення, із
зазначенням дати внесення змін. Відповідальною за інформацію, що надана в Екстреному
повідомленні, є особа, яка його заповнила.
29. Термін зберігання Екстрених повідомлень - 1 рік.
20
Наказ МОЗ України 10.01.2006 №1
Назва міністерства, іншого центрального органу виконавчої
влади, органу місцевого самоврядування, у сфері МЕДИЧНА ДОКУМЕНТАЦІЯ
управління якого перебуває заклад Форма первинної облікової документації
________________________________________________________ № 058/о
Найменування та місцезнаходження (повна поштова ЗАТВЕРДЖЕНО
адреса) закладу, відповідальні особи якого заповнили Наказ МОЗ України
повідомлення_______________________________________ 1 0 0 1 2 0 0 6 № 1
Ідентифікаційний код
ЄДРПОУ
ЕКСТРЕНЕ ПОВІДОМЛЕННЯ
про інфекційне захворювання, харчове, гостре
професійне отруєння, незвичайну реакцію на щеплення
„ ______ „ _______________________ 20 ____ року
(дата заповнення повідомлення)
Повідомлення направлено до _________________________________________________________

(найменування закладу охорони здоров’я)
________________________________________________________________________________
1. Прізвище, ім’я, по батькові хворого __________________________________________________
2. Дата народження 3. Стать: чоловіча – 1, жіноча – 2

(число, місяць, рік)
4. Місце проживання хворого (повна поштова адреса): країна ______________________________________,

область _______________________________________, район ____________________________,
населений пункт __________________________________________________________________,
вулиця _____________________________________, будинок № _____________, кв. № ________
5. Мешкає у: місті – 1, селі – 2
6. Телефон ___________________________________________________
7. Місце роботи, навчання, дитячого закладу та їх адреса
________________________________________________________________________________
8. Діагноз шифр за МКХ-10

(вписати)
________________________________________________________________________________________
9. Дати:
захворювання
первинного звернення
встановлення діагнозу
подальшого відвідування дошкільного або загальноосвітнього навчального закладу
госпіталізації
10. Місце госпіталізації

___________________________________________________________________
(найменування лікувального закладу)
11. Діагноз підтверджено: лабораторним дослідженням – 1, клінічно – 2,

інші – 3 (вписати)
21
Продовження ф. № 058/о
12. Якщо отруєння – вказати, де воно виникло, чим отруївся постраждалий
______________________________________________________________________________________ _____
13. Проведені первинні протиепідемічні заходи та додаткові відомості

________________________________________________________________________________
14. Дата і час первинного повідомлення (за телефоном тощо) територіальному органу
Держсанепідслужби України
________________________________________________________________________________
Прізвище особи: яка повідомила ___________________________________________________

отримала повідомлення ____________________________________________________________
15. Прізвище, ім’я, по батькові та номер

контактного телефону особи,
яка заповнила повідомлення _____________________________ ______________________
(підпис)
Реєстраційний номер ___________________ у журналі ф.№ 060/о закладу охорони здоров’я
Реєстраційний номер ___________________ у журналі ф.№ 060/о територіального органу

Держсанепідслужби України
Підпис особи, яка одержала повідомлення __________________
{Форма із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства охорони здоров’я N 56 (z0507-13) від
25.01.2013}
Начальник Центру
медичної статистики
МОЗ України М.В. Голубчиков
22
Додаток 2
щодо заповнення форми первинноїоблікової документації N 089-1/о
"Повідомлення про випадок захворюванняна сифіліс, гонококову,
хламідійну інфекцію, урогенітальний мікоплазмозта трихомоніаз"
(витяг з наказу МОЗ України 10.01.2006 №1)
N 089-1/о (Повідомлення про випадок захворювання на сифіліс, гонококову, хламідійну
інфекцію, урогенітальний мікоплазмоз та трихомоніаз" (далі - Повідомлення).
1.Повідомлення заповнюють відповідальні особи закладів охорони здоров'я усіх
профілів,незалежно від форм власності та підпорядкування.
2.Повідомлення заповнюється лікарями тільки у випадку виявлення та підтвердження
діагнозу хвороби, що передається переважно статевим шляхом, незалежно від обставин
виявлення захворювання: при самостійному зверненні, профілактичному огляді, при
обстеженні в лікарні, обстеженні донорів, вагітних, осіб, які доставлені співробітниками
МВС, а також осіб, що перебували в контакті з хворим.
3.У випадку підозри хвороби, що передається переважно статевим шляхом, виявленої
лікарями, у т.ч. сімейними, фельдшерами, акушерами та іншим середнім медичним
персоналом, Повідомлення не складається, а хворий направляється в територіальний
дерматовенерологічний заклад (кабінет).
4.У верхньому лівому куті форми вказуються назва міністерства, іншого центрального
органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, у сфері управління якого
перебуває заклад, його найменування, місцезнаходження (повна поштова адреса) закладу,
відповідальні особи якого заповнили Повідомлення, та ідентифікаційний код Єдиного
державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ).
5. Після заголовка вказується дата заповнення Повідомлення.
6.Далі наводиться найменування закладу охорони здоров'я, на адресу якого
направляється Повідомлення (спеціалізований диспансер, кабінет). Якщо форма
заповнюється у дерматовенерологічному диспансері, то в рядку назви закладу необхідно
написати "Заповнено в диспансері".
7.У пункті 1 вказуються прізвище, ім'я, по батькові хворого.
8.У пункті 2 у цифровій формі зазначається дата народження - дві останні цифри:
число, місяць та рік.
9.У пункті 3 зазначається стать хворого: чоловіча - 1, жіноча - 2.
10.У пункті 4 вказується повна поштова адреса постійного місця проживання хворого.
Якщо хворий не має постійного місця проживання, то зазначаються найменування і
місцезнаходження (повна поштова адреса) закладу охорони здоров'я, в якому виявлено
захворювання. Вони мають збігатися з відповідним записом у верхньому лівому куті форми.
11.У пункті 5 зазначається - мешканцем міста чи села є хворий.
12.У пункті 6 вказується клінічний діагноз захворювання відповідно до Міжнародної
статистичної класифікації хвороб та споріднених проблем охорони здоров'я десятого
перегляду (далі - МКХ-10). Крім того, у кінці пункту вказується буквено-цифровий шифр
захворювання відповідно до МКХ-10.
13.У пункті 7 зазначається дата встановлення діагнозу: число, місяць, рік.
14.У пункті 8 вказуються обставини, за яких виявлено захворювання під час:
самостійного звернення до лікаря - 1, профілактичного огляду - 2, обстеження в лікарні - 3,
обстеження донорів - 4, обстеження вагітних - 5, обстеження осіб, які доставлені
співробітниками МВС, - 6, обстеження контактних осіб - 7, інше - 8.
15.У пункті 9 вказується спеціальність лікаря, яким виявлено захворювання:
дерматовенерологом - 1, урологом - 2, акушер-гінекологом - 3.
23
16.У пункті 10 зазначається метод підтвердження діагнозу: лабораторно, клінічно (на
підставі анамнезу) або іншими дослідженнями.
17.У пункті 11 вказується дата відправлення. Повідомлення має бути підписано
лікарем, який його заповнив, з зазначенням номера контактного телефону.
18.Форма N 089-1/о заповнюється на кожне перше звернення хворого за медичною
допомогою в даному календарному році з приводу хвороби, що передається переважно
статевим шляхом, в 2-х примірниках. Повідомлення в 3-денний термін надсилається до
районного (міського) дерматовенерологічного диспансеру, кабінету. Другий примірник
надсилається до територіального органу Держсанепідслужби України за місцем проживання
хворого протягом 24 годин з моменту встановлення діагнозу. Повідомлення реєструється
лікарем в журналі із зазначенням дати встановлення діагнозу, дати відправлення
Повідомлення і адреси, куди відправлена форма N 089-1/о.
19.Повідомлення має бути заповнено чітко і розбірливо. Заповнення пунктів 3, 5, 8, 9,
10 проводиться особою, яка заповнює Повідомлення, та здійснюється шляхом заповнення
чотирикутника, розміщеного в кінці вказаних пунктів.
20.Відповідальною за достовірність наведеної у Повідомленні інформації є особа, що
заповнила Повідомлення.
21.Повідомлення зберігаються протягом 3 років.
24
Затверджено
Наказ МОЗ України 10.01.2006 № 1
Назва міністерства, іншого центрального органу виконавчої
влади, органу місцевого самоврядування, у сфері управління МЕДИЧНА ДОКУМЕНТАЦІЯ
якого перебуває заклад ___________________
_________________________________________________ Форма первинної облікової документації
Найменування та місцезнаходження (повна поштова адреса) № 089-1/о
закладу, відповідальні особи якого заповнили повідомлення
_____________________________________ ЗАТВЕРДЖЕНО
_________________________________________________
ЄДРПОУ 1 0 0 1 2 0 0 6 № 1
ПОВІДОМЛЕННЯ
про випадок захворювання на сифіліс, гонококову, хламідійну інфекцію, урогенітальний
мікоплазмоз та трихомоніаз
„ ” 20 року.
(дата заповнення)
Повідомлення направлено до
1. Прізвище, ім’я, по батькові хворого
2. Дата народження 3. Стать: чоловіча – 1, жіноча - 2

4. Місце проживання хворого (поштова адреса): країна
область район
населений пункт
вулиця будинок № кв. №
5. Мешкає у: місті – 1, селі – 2
6. Діагноз захворювання
(шифр за МКХ-10)
7. Дата встановлення діагнозу
8. Діагноз установлено під час: звернення до лікаря – 1, профілактичного огляду – 2, обстеження в лікарні-3,
обстеження донорів – 4, обстеження вагітних – 5, обстеження осіб, які доставлені співробітниками МВС, – 6,
обстеження контактних осіб - 7, інше - 8 (уписати)
9. Діагноз встановлено лікарем: дерматовенерологом – 1, урологом – 2, акушер-гінекологом – 3
10. Діагноз підтверджено: лабораторним дослідженням – 1; клінічно – 2,

іншим – 3 (уписати)
11. Дата відправлення повідомлення „ ” 20 р.
Прізвище, ім’я, по батькові та номер

контактного телефону лікаря,
який заповнив повідомлення
(підпис)
медичної статистики М.В. Голубчиков
МОЗ України
25
Додаток 3
щодо заповнення форми первинної обліковоїдокументації N 089-2/о
"Повідомлення про хворого з упершев житті встановленим діагнозом
трихофітії, мікроспорії, фавуса, корости"
(витяг з наказу МОЗ України 10.01.2006 №1)
N 089-2/о "Повідомлення про хворого з уперше в житті встановленим діагнозом трихофітії,
мікроспорії, фавуса, корости" (далі - Повідомлення).
1.Повідомлення заповнюють відповідальні особи закладів охорони здоров'я усіх
профілів, незалежно від форм власності та підпорядкування.
2.Повідомлення заповнюють на всіх хворих, яким уперше в житті встановлено діагноз
трихофітії, мікроспорії, фавуса, корости, незалежно від обставин виявлення хвороби під час:
звернення з приводу захворювання, профілактичного огляду чи обстеження в лікарні тощо.
3. Повідомлення заповнюється лікарем-дерматовенерологом у випадку підтвердження
діагнозу; на хворих коростою може заповнювати середній медичний персонал.
4.Захворювання деякими грибковими захворюваннями, коростою можуть
реєструватись неодноразово протягом життя хворого; кожне нове захворювання слід
розглядати як уперше виявлене і на нього обов'язково заповнюється Повідомлення.
5.У верхньому лівому куті форми вказуються назва міністерства, іншого центрального
органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, у сфері управління якого
перебуває заклад, його найменування, місцезнаходження (повна поштова адреса) закладу,
відповідальні особи якого заповнили Повідомлення, та ідентифікаційний код Єдиного
державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ).
6.Після заголовка вказується дата заповнення Повідомлення.
7.Далі наводиться найменування закладу охорони здоров'я, на адресу якого
направляється Повідомлення (дерматовенерологічний диспансер, кабінет). Якщо форма
заповнюється у дерматовенерологічному диспансері, то в рядку назви закладу необхідно
написати: "Заповнено в диспансері".
8.У пункті 1 указуються прізвище, ім'я, по батькові хворого.
9.У пункті 2 указується стать хворого.
10.У пункті 3 указується вік хворого (для дітей віком до 1 року вказується число
повних місяців).
11.У пункті 4 указується дата звернення до лікаря: у цифровій формі дві останні
цифри (число, місяць та рік). Якщо хворобу або підозру на неї виявлено під час
профілактичного огляду, то вказується дата його проведення.
12.У пункті 5 указується повна поштова адреса постійного місця проживання хворого.
місцезнаходження (повна поштова адреса) закладу охорони здоров'я, в якому виявлено
захворювання. Вони мають збігатися з відповідним записом у верхньому лівому куті форми.
13.У пункті 6 указується місце роботи, навчання хворого. Для дитини, яка відвідує
дитячий дошкільний заклад, указується адреса цього закладу. Для тих, хто не працює та не
навчається, проставляється прочерк.
14.У пункті 7 указується клінічний діагноз захворювання відповідно до Міжнародної
статистичної класифікації хвороб та споріднених проблем охорони здоров'я десятого
перегляду (далі - МКХ-10). У кінці пункту вказується буквено-цифровий шифр
захворювання відповідно до МКХ-10.
15.У пункті 8 у цифровій формі зазначаються число, місяць та рік установлення
діагнозу.
26
16.У пункті 9 указуються обставини, за яких виявлено захворювання під час:
самостійного звернення до лікаря - 1, профілактичного огляду - 2, обстеження в лікарні - 3,
обстеження контактних осіб - 4, інше - 5.
17.У пункті 10 зазначається метод, за допомогою якого було підтверджено діагноз:
лабораторно, клінічно (на підставі анамнезу) або іншими дослідженнями.
18.У пункті 11 указується дата відправлення Повідомлення
19.Повідомлення підписується особою, що його заповнила із зазначенням прізвища,
ім'я, по батькові та номера контактного телефону.
20.Форма N 089-2/о заповнюється на кожне перше звернення хворого за медичною
допомогою в даному календарному році з приводу хвороби в 2-х примірниках. Повідомлення
в 3-денний термін надсилається до районного (міського) дерматовенерологічного
диспансеру, кабінету. Другий примірник надсилається до територіальної санітарно-
епідеміологічної станції за місцем проживання хворого протягом 24 годин з моменту
встановлення діагнозу.
21.Повідомлення має бути заповнено чітко і розбірливо. Заповнення пунктів 2, 9, 10
проводиться особою, яка заповнює Повідомлення, та здійснюється шляхом заповнення
чотирикутника, розміщеного в кінці вказаних пунктів.
22.Відповідальною за достовірність наведеної у Повідомленні інформації є особа, що
заповнила Повідомлення.
23.Повідомлення зберігаються протягом 1 року.
27
Наказ МОЗ України 10.01.2006 № 1
Назва міністерства, іншого центрального органу
виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, у МЕДИЧНА ДОКУМЕНТАЦІЯ
сфері управління якого перебуває заклад ______________
_________________________________________________ Форма первинної облікової документації
Найменування та місцезнаходження (повна поштова № 089-2/о
адреса) закладу, відповідальні особи якого заповнили
повідомлення _____________________________________ ЗАТВЕРДЖЕНО
_________________________________________________
ЄДРПОУ 1 0 0 1 2 0 0 6 № 1
про хворого з уперше в житті встановленим діагнозом трихофітії,
мікроспорії, фавуса, корости
„ ” 20 року.
(дата заповнення)
Повідомлення направлено до
2. Стать: чоловіча – 1, жіноча - 2 3. Вік 4. Дата звернення (профогляду)

5. Місце проживання хворого (поштова адреса): країна
Область район
населений пункт
Вулиця будинок № кв. №
6. Місце роботи, навчання хворого
7. Діагноз захворювання
(шифр за МКХ-
10)
9. Діагноз установлено під час: звернення до лікаря – 1, профілактичного огляду – 2, обстеження в лікарні – 3,
бстеження осіб, що перебували у контакті з хворим, – 4, інше – 5 (уписати)
10. Діагноз підтверджено: лабораторним дослідженням – 1; клінічно – 2,
іншим – 3 (уписати)
11. Дата відправлення повідомлення „ ” 20 р.
Прізвище, ім’я, по батькові та

номер контактного телефону лікаря,
який заповнив повідомлення
(підпис)
медичної статистики М.В. Голубчиков
МОЗ України
28
Додаток 4
щодо заповнення форми первинного обліку N 089/о "Повідомлення
про хворого з уперше в житті встановленим діагнозом активного
туберкульозу або його рецидиву"
(Наказ МОЗ України, Держкомстат України; 25.03.2002 № 112/139
Про затвердження форми первинного обліку N 089/о "Повідомлення про хворого
з уперше в житті встановленим діагнозом активного туберкульозу або
його рецидиву" та Інструкції щодо її заповнення)
1. Форму первинного обліку N 089/о "Повідомлення щодо хворого з уперше в житті
встановленим діагнозом активного туберкульозу або його рецидиву" (далі - Повідомлення)
заповнюють відповідальні особи лікувально-профілактичних закладів усіх профілів
незалежно від форм власності та відомчої підпорядкованості, а саме: лікарень (включно з
госпіталями), поліклінік (включно з стоматологічними), диспансерів, медсанчастин, клінік
науково-дослідних інститутів, патолого-анатомічних бюро, бюро судмедекспертизи,
санаторно-курортних закладів тощо (далі - заклади).
2. Повідомлення заповнюють на всіх хворих, яким уперше в житті встановлено
діагноз активного туберкульозу або його рецидиву (тобто активізація перебігу туберкульозу
в осіб, які раніше хворіли на туберкульоз і вважалися вилікуваними), незалежно від обставин
виявлення хвороби - під час звернення з приводу захворювання, профілактичного огляду чи
обстеження у стаціонарі тощо. Повідомлення заповнюють також на померлих, діагноз яким
буловстановлено лише після розтину.
3. Повідомлення заповнюється лікарем, який виявив захворювання на туберкульоз або
його рецидив, незалежно від його спеціальності.
4. У верхньому лівому куті форми вказуються найменування міністерства, іншого
центрального органу виконавчої влади, у сфері управління якого перебуває заклад і
відповідальні особи якого заповнили Повідомлення, їх найменування, повна поштова адреса
та ідентифікаційний код відповідно до Єдиного державного реєстру підприємств та
організацій України (ЄДРПОУ).
5. Після заголовка Повідомлення обов'язково має бути вказана дата його заповнення.
6. Далі наводиться найменування закладу, на адресу якого направляється
Повідомлення. Якщо форма заповнюється у протитуберкульозному диспансері, то замість
назви необхідно написати: "Заповнено в диспансері".
7. У пункті 1 указуються прізвище, ім'я та по батькові хворого.
8. У пункті 2 вказується стать хворого.
9. У пункті 3 вказується число років, що виповнилися хворому на момент звернення
(для дітей віком до 1 року вказується число повних місяців).
10. У пункті 4 вказуються у цифровій формі число, місяць та рік первинного
звернення до лікаря з приводу активного туберкульозу або його рецидиву.
Якщо хворобу або підозру на неї виявлено під час профілактичного огляду, то
вказується дата його проведення.
11. У пункті 5 указується повна поштова адреса постійного місця проживання
хворого.
повна поштова адреса закладу, у якому виявлено захворювання. Вони мають збігатися з
відповідним записом у верхньому лівому куті форми.
12. У пункті 6 указується, де мешкає хворий: у місті чи в селі.
13. У пункті 7 указується найменування закладу, у якому працює або навчається
хворий. Для дитини, яка відвідує дитячий дошкільний заклад, указується адреса цього
закладу. Для тих, хто не працює та не навчається, проставляється прочерк.
29
14. У пункті 8 указується спеціальність хворого, яку він має на момент виявлення
захворювання. Для тих, хто не працює та не навчається, указується, чи є ця особа
пенсіонером, утриманцем, звільненим з місць позбавлення волі тощо.
15. У пункті 9 указується, чи є хворий інвалідом, чи ні.
16. У пункті 10 указується клінічний діагноз захворювання відповідно до
Міжнародної класифікації хвороб та споріднених проблем охорони здоров'я десятого
перегляду (далі - МКХ-10). Крім того, у кінці пункту вказується цифровий код захворювання
відповідно до МКХ-10.
17. У пункті 11 у цифровій формі зазначаються число, місяць та рік установлення
діагнозу.
18. У пункті 12 указуються обставини, за яких виявлено захворювання:
- під час звернення до лікаря;
- під час профілактичного огляду;
- під час обстеження у стаціонарі;
- під час обстеження осіб, що перебували в контакті з хворим;
- під час розтину померлого;
- уписуються інші обставини.
19. У пункті 13 зазначаються дослідження, за допомогою яких було підтверджено
діагноз: клінічним (на підставі анамнезу), рентгенологічним, лабораторним, або вписуються
назви інших досліджень.
19.1. У підпункті "а" вказується, чи є у хворого бактеріовиділення.
19.2. У підпункт "б" указується метод його виявлення, а саме: бактеріологічний,
бактеріоскопічний або гістологічний.
20. У пункті 14 указується найменування лікувально-профілактичного закладу, до
якого направлено хворого.
21. Після пункту 14 обов'язково мають бути вказані дата заповнення Повідомлення,
прізвище, ім'я, по батькові лікаря, який його заповнив, та його підпис.
22. Відповідальні особи закладів, що перебувають у сфері управління МОЗ України,
протягом трьох днів після виявлення та реєстрації захворювання надсилають Повідомлення
до районних або міських протитуберкульозних диспансерів за місцезнаходженням закладів.
23. Відповідальні особи протитуберкульозних районних диспансерів, відповідних
відділень (кабінетів) центральних районних лікарень, центральних районних лікарень
районів, які не мають протитуберкульозних закладів, що перебувають у сфері управління
МОЗ України, контролюють своєчасне отримання та правильність заповнення Повідомлень,
з метою уникнення дублювання зіставляють їх з картотекою хворих, що перебувають під
диспансерним наглядом у цьому закладі (відділенні), та протягом місяця з моменту
надходження Повідомлень або заповнення безпосередньо у диспансері (відділенні)
надсилають їх до Республіканського Автономної Республіки Крим, обласних, Київського або
Севастопольського міських протитуберкульозних диспансерів за місцезнаходженням
закладу.
24. Відповідальні особи закладів, що перебувають у сфері управління міністерств (за
винятком МОЗ України) та інших центральних органів виконавчої влади, суб'єкти
підприємницької діяльності, що займаються медичною практикою, у місячний термін після
виявлення та реєстрації захворювання надсилають Повідомлення до Республіканського
Автономної Республіки Крим, обласних, Київського або Севастопольського міських
протитуберкульозних диспансерів за місцезнаходженням закладу.
25. Повідомлення є основним обліковим документом для заповнення форми
державної статистичної звітності N 8 "Звіт про захворювання на активний туберкульоз".
26. Повідомлення має бути заповнено чітко і розбірливо. Заповнення пунктів 2, 6, 9,
12 і 13 здійснюється шляхом підкреслювання наведеної відповіді. Показники вказаних
пунктів кодуються особою, яка заповнює Повідомлення. Кодування здійснюється шляхом
30
зазначення у чотирикутнику, розміщеному в кінці вказаних пунктів, відповідних кодів.
Кодами є цифри, розміщені в кінці підкресленої відповіді.
27. Виправлення помилок підтверджується підписом особи, яка заповнила
Повідомлення, із зазначенням дати внесення змін. Персональну відповідальність за
достовірність наведеної у Повідомленні інформації згідно з чинним законодавством несе
особа, що заповнила Повідомлення.
28. Повідомлення зберігаються протягом 3 років з моменту їх заповнення.
31
Назва міністерства, іншого центрального органу МЕДИЧНА ДОКУМЕНТАЦІЯ
виконавчої влади, у сфері управління якого перебуває ОБЛІКОВА ФОРМА № 0 8 9 / о
заклад__________________________________________
Найменування та повна поштова адреса закладу, Наказ МОЗ України та Держкомстату
відповідальні особи якого заповнили повідомлення
України від 25.03.2002 № 112/139
за ЄДРПОУ
про хворого з уперше в житті встановленим діагнозом
активного туберкульозу або його рецидиву
" ____ " _______________ 20____ р.
(дата заповнення повідомлення)
Повідомлення направлено
(найменування лікувально-профілактичного закладу)
1. Прізвище, ім'я, по батькові хворого
2. Стать: чоловіча –1, жіноча – 2 3. Вік ____ 4. Дата звернення (профогляду)

5. Поштова адреса місця проживання хворого: країна _________________ ,
область_____________, район ___________________________,
населений пункт_________________________, вулиця____________________________
будинок №_______, кв. №_________
6. Мешкає у: місті – 1, селі - 2
7. Найменування закладу, де працює (навчається) хворий _________________________
8. Спеціальність ___________________________________________
9. Інвалід: так - 1, ні - 2
10. Детальний клінічний діагноз захворювання відповідно до МКХ-10
(код за МКХ-10)
12. Діагноз установлено під час: звернення до лікаря - 1, профогляду - 2,
обстеження у стаціонарі - 3, обстеження осіб, що перебували у контакті з
хворим, - 4, розтину померлого - 5, інше - 6 (уписати) _______________
13. Діагноз підтверджено дослідженням: клінічним - 1, рентгенологічним - 2,
лабораторним - 3, іншим - 4 (уписати) ____________________________ :
а) наявність бактеріовиділення: так (БК +) – 1, ні (БК –) – 2 ;
б) за умови наявності бактеріовиділення (БК+) указати метод його виявлення:
бактеріологічний - 1, бактеріоскопічний - 2, гістологічний - 3 .
14. Найменування лікувально-профілактичного закладу, до якого направлено
хворого ________________________________________________________________
Дата відправлення повідомлення " ___ " _____________ 20 ____ р.
Прізвище, ім’я, по батькові лікаря,

який заповнив повідомлення _____________________________ ________________________
(підпис)
32
Додаток 5
щодо заповнення форми первинної облікової документації № 066/о
«Карта пацієнта, який вибув із стаціонару, № __ »
(витяг з наказу МОЗ України 14.02.2012 № 110 «Про затвердження форм первинної
облікової документації та Інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах
охорони здоров’я незалежно від форми власності та підпорядкування»)
1. Ця Інструкція визначає порядок заповнення форми первинної облікової
документації № 066/о «Карта пацієнта, який вибув із стаціонару, №_____» (далі - форма №
066/о).
2. Форма № 066/о складається на підставі форм первинної облікової документації: №
003/о «Медична карта стаціонарного хворого № ___», затвердженої наказом Міністерства
охорони здоров’я України від 14 лютого 2012 року № 110, зареєстрованим в Міністерстві
юстиції України 28 квітня 2012 року за № 661/20974 (у редакції наказу Міністерства охорони
здоров’я України від 21 січня 2016 року № 29) (далі - форма № 003/о), № 003-1/о «Медична
карта переривання вагітності № ___», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я
України від 24 травня 2013 року № 423, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27
червня 2013 року за № 1095/23627 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров’я України
від 21 січня 2016 року № 29) (далі - форма № 003-1/о), № 096/о «Історія вагітності та пологів
№ ___» (далі - форма № 096/о), № 097/о «Карта розвитку новонародженого № ___» (далі -
форма № 097/о), затверджених наказом Міністерства охорони здоров’я України від 21 січня
2016 року № 29, і є документом, який містить відомості щодо хворого, який вибув із
стаціонару (виписаного або померлого).
3. Форма № 066/о заповнюється лікуючим лікарем одночасно із здійсненням запису
епікризу у первинній обліковій документації, зазначеній у пункті 2 цієї Інструкції, на всіх
пацієнтів, які вибули зі стаціонару (виписаних або померлих).
4. У формі № 066/о обов’язково заповнюється кожний пункт. Винятками є пункт 7 та
підпункт 7.1, які заповнюються виключно за згодою пацієнта.
5. У формі № 066/о вказується номер відповідної форми стаціонарного хворого: №
003/о, № 003-1/о, № 096/о, № 097/о (форма відмічається шляхом підкреслення).
6. Пункти 1-11 форми № 066/о заповнюються медичним персоналом приймального
відділення одночасно із заповненням форми № 003/о (№ 003-1/о, № 096/о, № 097/о), після
чого форма № 066/о додається до однієї із зазначених вище форм і зберігається у відділенні
до виписки/смерті пацієнта.
7. У пунктах 1, 2 зазначаються дата та час (години, хвилини) госпіталізації, прізвище,
ім’я, по батькові пацієнта.
8. Пункти 3-6 містять інформацію щодо статі пацієнта (чоловіча, жіноча), дати
народження (число, місяць, рік), віку (кількість повних років, для дітей: до 1-го року -
місяців; до 1-го місяця - днів) та коду країни, громадянином якої є пацієнт (код країни
зазначається згідно з Класифікацією країн світу, затвердженою наказом Державної служби
статистики України від 30 грудня 2013 року № 426).
9. У пунктах 8, 9 вказуються постійне місце проживання/перебування пацієнта
(місто/село, область, район, населений пункт, вулиця, будинок, квартира) та поштовий
індекс.
10. У пункті 10 зазначаються місце роботи та посада пацієнта (для дітей, учнів,
студентів вказується найменування навчального закладу).
11. У пункті 11 зазначаються найменування та код закладу охорони здоров’я, який
направив пацієнта на госпіталізацію, відповідно до Єдиного державного реєстру підприємств
та організацій України.
33
12. У пункті 12 зазначаються діагноз при госпіталізації та код захворювання згідно з
чинною Міжнародною статистичною класифікацією хвороб та споріднених проблем охорони
здоров’я Десятого перегляду (далі - МКХ-10).
13. У пунктах 13, 14 вказуються коди відділень закладів охорони здоров’я при
госпіталізації та при виписці відповідно до додатка до форми № 066/о.
14. У пункті 15 відмічається вид госпіталізації: ургентна - 1; планова - 2.
15. У пункті 16 зазначається строк госпіталізації (до 6 годин; 7-24 години; більше 24
годин).
16. У пункті 17 зазначається госпіталізація з приводу цього захворювання в цьому
році: вперше - 1; повторно - 2.
У підпункті 17.1 відмічається повторна госпіталізація з приводу цього захворювання до 30
днів після виписки.
17. У пункті 18 зазначається результат медичного лікування пацієнта: виписаний(а) з:
одужанням - 1; поліпшенням - 2; погіршенням - 3; без змін - 4; помер(ла) - 5; переведений(а)
до іншого закладу охорони здоров’я - 6; здоровий(а) - 7.
18. У пункті 19 зазначаються дата (число, місяць, рік) та час (година) виписки/смерті
пацієнта.
19. У пункті 20 вказується кількість проведених пацієнтом у закладі охорони здоров’я
ліжко-днів (день госпіталізації і день виписки/смерті рахуються як один день).
20. Пункт 21 містить інформацію щодо заключного клінічного діагнозу хворого при
виписці/смерті (у випадку травми зазначається її вид: виробнича - 1; невиробнича - 2). За
наявності у пацієнта ускладнень основного діагнозу або супутніх захворювань, які
відображені у формах № 003/о, № 003-1/о, № 096/о, № 097/о, лікуючий лікар зазначає їх
після основного діагнозу (ускладнення основного діагнозу - 1; супутні захворювання - 2) та
проставляє відповідні коди згідно з МКХ-10.
21. За наявності у пацієнта побічної дії лікарського засобу лікар зазначає прояв
побічної дії як основний діагноз або ускладнення основного діагнозу чи супутнє
захворювання. У такому випадку проводиться подвійне кодування цього пункту згідно з
МКХ-10: кодуються основний діагноз та ускладнення: діапазон рубрик А00-R95, T80.5.6,
Т88.2, Т88.6 та інших, у тому числі рубрик Y40-Y59.
22. У підпункті 21.1 за наявності у хворого діагнозу активної форми туберкульозу
(А15-А19, В90) необхідно зазначити відповідну категорію резистентності. Цей підпункт є
обов’язковим для протитуберкульозних закладів охорони здоров’я.
23. У підпункті 22.1 лікар-патологоанатом заповнює патологоанатомічний діагноз,
який складається із основного діагнозу, ускладнень та супутніх захворювань, і проставляє
коди згідно з МКХ-10.
У підпункті 22.2 здійснюється запис згідно з пунктом 11 форми первинної облікової
документації № 106/о «Лікарське свідоцтво про смерть № ___», затвердженої наказом
Міністерства охорони здоров’я України від 08 серпня 2006 року № 545, зареєстрованим у
Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 року за № 1150/13024, у якому зазначаються
патологічні стани, що призвели до безпосередньої причини смерті (І частина), та інші суттєві
стани (конкуруючі, поєднані, фонові) (ІІ частина), які сприяли смерті, але не пов’язані з
безпосередньою причиною смерті (вказуються дати інсультів, інфарктів, оперативних
утручань).
24. У пункті 23, якщо пацієнту проводились медичні процедури чи хірургічні операції,
вказуються дата (число, місяць, рік), тривалість проведення (кількість годин, хвилин), код і
назва процедури/хірургічної операції згідно з Тимчасовим галузевим класифікатором
оперативних утручань, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров’я України від 14
лютого 2007 року № 67, прізвище, ім’я, по батькові спеціаліста, який проводив медичну
процедуру/хірургічну операцію, його реєстраційний номер облікової картки платника
податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання
відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та
34
повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) (далі -
реєстраційний номер), вид анестезії (відсутня - 1; місцева - 2; загальна - 3; інша - 4),
прізвище, ім’я, по батькові та реєстраційний номер анестезіолога, ускладнення, якщо такі
мали місце (код згідно з МКХ-10).
25. У пунктах 24-27 зазначаються дата (число, місяць, рік) та дані про обстеження, які
були проведені під час лікування пацієнта в цьому закладі охорони здоров’я (обстеження на
RV, онкологічний профілактичний огляд, обстеження на ВІЛ-інфекцію, обстеження органів
грудної порожнини).
26. У пункті 28 зазначаються відомості про статус пацієнта (інвалід війни - 1; учасник
війни - 2; учасник бойових дій - 3; особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської
катастрофи - 4; інша пільгова категорія - 5 (вказати яка), номер та серія посвідчення).
27. У формі № 066/о обов’язково вказуються прізвище, ім’я, по батькові, підпис,
реєстраційний номер лікуючого лікаря та дата (число, місяць, рік) заповнення.
28. У разі ведення форми № 066/о в електронному форматі вона має містити всю
інформацію, зазначену у паперовій формі.
29. Форма № 066/о є дійсною як в електронному, так і в паперовому вигляді.
35


Тема № 6: ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ЗМІСТ РОБОТИ

АМБУЛАТОРНО-ПОЛІКЛІНІЧНИХ ЗАКДАДІВ,
ОБЛІК І АНАЛІЗ ЇХ ДІЯЛЬНОСТІ
Львів-2019
Тема: ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ЗМІСТ РОТОТИ АПЗ, ОБЛІК І
АНАЛІЗ ЇХ ДІЯЛЬНОСТІ
І. АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ: практичного заняття виходить із потреби нашого

суспільства в ефективному процесі реформування діючої системи охорони здоров’я, де
акценти в структурній перебудові медичного забезпечення, необхідно перенести через
відповідні механізми зі стаціонарної на її амбулаторно-поліклінічну ланку та особливо на її
первинний рівень.
Все це разом ставить перед практичним заняттям завдання на якісному рівні надати
майбутнім лікарям наявні теоретичні знання та створити їм можливість у засвоєнні
практичних навичок і вмінь щодо аналізу надання амбулаторно-поліклінічної допомоги
населенню та опрацювання варіантів управлінських рішень з питань оптимізації
функціонування поліклінічних закладів та діяльності лікарів, які в них працюють, що
визначене вже існуючими в цьому питанні тимчасовими кваліфікаційними
характеристиками.
ІІ. ЦІЛІ:
Знати:
• організацію та зміст роботи амбулаторно-поліклінічних закладів
• види лікувальної допомоги
• основні принципи надання лікувально-профілактичної допомоги населенню Украї-
ни, в т.ч. сімейної медицини
• доцільність впровадження різних моделей первинної медико-санітарної допомоги
в Україні.
Вміти:
• заповнювати облікові документи амбулаторно-поліклінічних закладів
• визначати та аналізувати показники діяльності амбулаторно-поліклінічних закладів.

Амбулаторія - заклад, який надає медичну допомогу хворим з однієї або кількох ос-
новних лікарських спеціальностей.
Поліклініка (від грец. polis – місто та грец. klinikē — мистецтво лікувати) - це лікува-
льний заклад для обслуговування населення кваліфікованою медичною допомогою.
Поліклініка відрізняється від амбулаторії обсягом і рівнем лікувально-профілактичної
допомоги, в останній її забезпечують сімейні лікарі (лікарі загальної практики) та лікарі лише
4-5-и основних спеціальностей.
Сучасна поліклініка багатопрофільна. Це спеціалізований лікувально-профілактичний
заклад, призначений для надання медичної допомоги та здійснення комплексу
профілактичних заходів щодо оздоровлення населення та попередження захворювань.
Завдання поліклініки:
• надання кваліфікованої та спеціалізованої медичної допомоги;
• лікування хворих у випадку звернення в поліклініці та вдома;
• організація та проведення динамічного спостереження;
• експертиза тимчасової непрацездатності;
• звільнення хворих від роботи, направлення на медико-соціальну експертизу осіб з
ознаками стійкої втрати працездатності;
• направлення хворих на стаціонарне лікування;
• проведення профілактичних заходів;
• гігієнічне виховання населення.
У поліклініці проводиться також:
• профілактична робота серед населення;
3
• протиепідемічні заходи;
• виявлення захворюваності на ранніх стадіях;

• організація статистичного обліку та аналізу показників стану здоров´я закріпленого
контингенту населення;
• вивчення захворюваності з тимчасовою втратою працездатності на закріплених
промислових підприємствах
Основними завданнями міської поліклініки є:
• надання первинної та вторинної (спеціалізованої) кваліфікованої медичної допомоги
амбулаторно та вдома;
• проведення динамічного спостереження за різними контингентами населення;
• проведення лікарської експертизи працездатності;
• організація та проведення профілактичних заходів;
• гігієнічне виховання населення;
• вивчення показників здоров’я населення.
Головними структурними частинами міської поліклініки є:
• керівництво поліклініки;
• реєстратура;
• відділення профілактики;
• спеціалізовані відділення (кабінети);
• допоміжно-діагностичні підрозділи;
• кабінет обліку та медичної статистики.
Структура міської поліклініки:
• управління;
• господарська частина;
• реєстратура;
• кабінет долікарського прийому;
• відділення сімейної медицини.
• Лікувально-профілактичні підрозділи:
• хірургічне відділення (кабінет);
• травматологічне відділення (кабінет);
• урологічний кабінет;
• офтальмологічний кабінет;
• оториноларингологічний кабінет;
• неврологічний кабінет;
• кардіологічний кабінет;
• ревматологічний кабінет;
• ендокринологічний кабінет;
• кабінет інфекційних захворювань;
• жіноча консультація;
• кабінет логопедії, психології;
• процедурний кабінет .
• Допоміжні діагностичні відділення:
• лабораторія;
• рентгенологічне відділення;
• відділення (кабінет) функціональної діагностики;
• ендоскопічний кабінет;
• кабінет ультразвукового дослідження;
• відділення профілактики;
4
• кабінет невідкладної допомоги;
• централізована стерилізаційна;
• кабінет обліку та медичної статистики;
• інші підрозділи (денний стаціонар, госпрозрахункові відділення);
• адміністративно-господарча частина.
Структура та зміст роботи окремих підрозділів поліклініки
Реєстратура
Завданнями реєстратури є:
• довідково-інформаційне забезпечення;
• запис на прийом до лікаря (попередній та невідкладний) та викликів додому;
• оформлення та зберігання медичної документації;
• своєчасний підбір і доставка до лікарських кабінетів медичної документації;
• регулювання інтенсивності потоку людей з метою рівномірного
навантаження лікарів.
Заходи по зменшенню черг у реєстратурі:
• наявність довідкової інформації;
• наявність достатнього числа реєстраторів;
•наявність самозапису до лікаря;
• планування потоку відвідувачів;
• розподіл функцій реєстраторів.
До довідкової («німої») інформації в поліклініці відносять:
• графік (години) роботи поліклініки та окремих лікарів;
• правила прийому в поліклініці;
• дислокація лікарняних дільниць;
• адреси чергових лікарень та аптек.
Посади медичних реєстраторів встановлюються з розрахунку однієї на 10 лікарів, які
ведуть амбулаторний прийом.
Кабінет долікарському прийому. З метою зменшення кількості необґрунтованих
відвідувань лікарів у поліклініках працюють долікарські кабінети. У долікарських кабінетах
працюють досвідчені медичні сестри.
До їх завдань відносять:
• вимірювання артеріального тиску;
• вимірювання температури і інші нелікарські маніпуляції;
• підготовка виписок з Медичних карт амбулаторних хворих;
• видачу направлень на обстеження;
• заповнення паспортної частини в направленні на МСЕК, санаторно-курортної карти.
Кабінету інфекційних захворювань.
Завдання кабінету:
• забезпечення своєчасного виявлення інфекційних захворювань і організація їх ліку-
вання;
• надання консультативної допомоги хворим з метою уточнення діагнозу, вирішення
питання про місце лікування;
• проведення заходів по підвищенню кваліфікації медичного персоналу щодо інфек-
ційної патології;
• аналіз інфекційної захворюваності.
Завдання лікаря:
• підвищення рівня знань лікарів з питань інфекційних захворювань;
• диспансерне спостереження за реконвалесцентами
• консультативної допомоги інфекційним хворим;
• лікування інфекційних хворих у поліклінічних умовах;
5
• облік хворих інфекційним захворюванням, бактеріо- та паразитоносіїв;
• організація та аналіз ефективності профілактичних щеплень;
• аналіз динаміки інфекційної захворюваності;
• розробка заходів профілактики інфекційних хвороб.
Відділення профілактики.
Структура (основні кабінети):
• анамнестичний;
• оглядовий жіночий;
• функціонально-інструментальних методів досліджень;
• санітарної просвіти;
• взяття матеріалу для експрес-діагностики.
Завдання:
• раннє виявлення хворих та осіб з підвищеним ризиком захворювання;
• проведення профілактичних медичних оглядів;
• участь у розробці плану заходів з профілактики;
• пропаганда гігієнічних знань.
Відділення відновного лікування (реабілітація).
Види реабілітації:
• медична;
• соціальна;
• професійна.
Структура (кабінети):
• фізіотерапевтичний;
• голкорефлексотерапії;
• масажу;
• ЛФК;
• механотерапії;
• працетерапії.
Основні завдання реабілітації:
• медична:
- максимальне відновлення працездатності людини;
• соціальна:
- допомога у виборі нової професії;
- адаптація до життя у суспільстві;
- адаптація до умов життя та самообслуговування;
• професійна:
- психологічна експертиза;
- професійне навчання;
- працевлаштування.
Принципи проведення відновлюваного лікування:
• своєчасний початок;
• безперервність;
• комплексність.
Функції лікарів - спеціалістів:
• діагностика захворювань даного профілю;
• лікування та реабілітація хворих даного профілю;
• участь у проведенні профілактичних оглядів;
• участь у гігієнічному вихованні населення;
• проведення експертизи працездатності.
Кабінет обліку та медичної статистики.
6
Основні завдання:
• організація первинного обліку, контролю якості заповнення статистичної документації;
• розробка первинних облікових документів, участь у складанні звітів;
• участь у вивченні здоров’я населення;
• розрахунок та аналіз показників діяльності лікувально-профілактичних закладів.
Денний стаціонар.
Структура:
• кабінет лікаря;
• процедурний кабінет ;
• палати для перебування хворих;
• кабінет розвантаження та відпочинку хворих;
• кімната для прийому їжі.
Основні завдання:
• більш повне задоволення потреб населення у стаціонарній допомозі;
• інтенсифікація роботи поліклініки в умовах впровадження економічних методів уп-
равління охороною здоров’я;
• раціональне використання ліжкового фонду.
Показники для направлення:
• здатність хворих до активного пересування;
• відсутність протипоказань для лікування у поза лікарняних умовах
• відсутність потреби в суворому постільному режимі.
МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

НАКАЗ № 801 від 29.07.2016
(витяг)
Про затвердження Положення про центр первинної медичної
(медико-санітарної) допомоги та положень про його підрозділи
НАКАЗУЮ:
1. Затвердити:
1) Положення про центр первинної медичної (медико-санітарної) допомоги, що додається;
2) Положення про амбулаторію, що додається;
3) Положення про фельдшерсько-акушерський/фельдшерський пункт, що додається;
4) Положення про медичний пункт тимчасового базування, що додається.
ПОЛОЖЕННЯ
про центр первинної медичної (медико-санітарної) допомоги
1. Центр первинної медичної (медико-санітарної) допомоги (далі - ЦПМСД) є закла-
дом охорони здоров'я (далі - ЗОЗ), що створюється з метою забезпечення потреб населення у
первинній медичній допомозі (далі - ПМД).
2. ЦПМСД створюється за рішенням органу/органів місцевого самоврядування, у то-
му числі об'єднаної територіальної громади (далі - Засновник).
3. ЦПМСД є юридичною особою та підпорядковується Засновнику.
4. ЦПМСД проходить державну реєстрацію, акредитацію та отримує відповідні ліцен-
зії на провадження господарської діяльності у сфері охорони здоров'я в установленому по-
рядку.
5. ЦПМСД у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України,
указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповід-
но до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, цим Положенням,
іншими актами законодавства України.
7
6. Ліквідація та реорганізація ЦПМСД здійснюються за рішенням Засновника за пого-
дженням зі структурним підрозділом з питань охорони здоров'я Міністерства охорони здоро-
в'я Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держав-
них адміністрацій відповідно до законодавства.
II. Завдання та основні напрями діяльності
1. Основними завданнями ЦПМСД є:
1) організація надання прикріпленому населенню ПМД;
2) забезпечення належної доступності та якості ПМД для прикріпленого населення;
3) організація взаємодії із ЗОЗ, що надають вторинну (спеціалізовану) медичну допо-
могу (далі - ВМД), третинну (високоспеціалізовану) медичну допомогу (далі - ТМД), екстре-
ну медичну допомогу (далі - ЕМД), паліативну медичну допомогу, медичну реабілітацію;
4) організація та надання невідкладної медичної допомоги населенню;
5) планування розвитку ПМД;
6) проведення організаційно-методичної роботи за напрямом ПМД;
7) здійснення фінансового та матеріально-технічного забезпечення ПМД;
8) забезпечення кадрового укомплектування;
9) забезпечення взаємодії між підрозділами ЦПМСД в інтересах удосконалення на-
дання медичної допомоги, збереження та зміцнення здоров'я населення;
10) сприяння доступності для населення сільської місцевості стоматологічної та екст-
реної допомоги, забезпечення лікарськими засобами.
2. Відповідно до покладених завдань ЦПМСД забезпечує:
1) надання населенню ПМД;
2) проведення заходів масової та індивідуальної профілактики інфекційних захворювань;
3) раннє виявлення та профілактику неінфекційних захворювань, визначення груп пі-
двищеного ризику;
4) раннє виявлення та профілактику інфекційних захворювань, у тому числі соціально
небезпечних;
5) проведення санітарно-просвітницької роботи, навчання населення здоровому спо-
собу життя, основам надання самодопомоги та взаємодопомоги;
6) проведення скринінгу захворювань, раннє виявлення яких веде до зменшення інва-
лідизації і смертності населення;
7) надання паліативної допомоги пацієнтам на останніх стадіях перебігу невиліковних
захворювань, яка включає комплекс заходів, спрямованих на полегшення фізичних та емо-
ційних страждань пацієнтів, моральну підтримку членів їх сімей;
8) здійснення відбору хворих для отримання санаторно-курортного лікування відпо-
відно до показань;
9) проведення експертизи тимчасової втрати працездатності;
10) підготовку медичної документації для направлення осіб з ознаками стійкої втрати
працездатності на медико-соціальну експертизу та на медико-соціальну реабілітацію;
11) виписку рецептів для пільгового забезпечення лікарськими засобами окремих груп
населення та за певними категоріями захворювань відповідно до чинного законодавства;
12) управління та контроль якості надання медичної допомоги у своїх підрозділах;
13) наступність та послідовність медичного обстеження, лікування та реабілітації па-
цієнтів у взаємодії з іншими ЗОЗ відповідно до медичного маршруту пацієнта, направлення
пацієнтів для отримання інших видів медичної допомоги. Створення на базі амбулаторій
умов для проведення виїзних прийомів лікарями-спеціалістами ЗОЗ вторинного рівня;
14) взаємодію своїх структурних та відокремлених структурних підрозділів з дошкі-
льними навчальними закладами, навчальними закладами, соціальними службами, правоохо-
ронними органами, підприємствами, установами та організаціями, засобами масової інфор-
мації, громадськими організаціями, органами місцевого самоврядування в інтересах збере-
ження та зміцнення здоров'я населення;
8
15) реалізацію права громадян вільно вибирати лікаря, що надає ПМД, у тому числі
лікаря загальної практики - сімейного лікаря, що провадить господарську діяльність з меди-
чної практики як фізична особа - підприємець, що перебуває з ЦПМСД у цивільно-правових
відносинах, лікаря-терапевта дільничного, лікаря-педіатра дільничного ЦПМСД;
16) надання роботодавцю повідомлення про звернення потерпілого з посиланням на
нещасний випадок на виробництві або про наявність підозри про гостре професійне захво-
рювання;
17) організаційно-методичну роботу з надання ПМД у своїх підрозділах за такими на-
прямами:
збір, узагальнення та контроль достовірності статистичної інформації;
надання звітів та оперативної інформації до територіальних інформаційно-
аналітичних центрів медичної статистики;
аналіз стану здоров'я населення;
вивчення і прогнозування потреби населення у ПМД;
планування лікувально-профілактичних заходів відповідно до потреб населення;
аналіз доступності ПМД для населення, планування розвитку мережі та її кадрового
забезпечення;
організація підвищення професійної кваліфікації кадрів, у тому числі навчання за на-
прямом визначеної спеціалізації;
впровадження сучасних методів профілактики, діагностики, лікування та реабілітації
хворих, сучасних інформаційних технологій;
впровадження та вдосконалення системи управління якістю надання ПМД;
18) аналіз стану фінансового забезпечення ЦПМСД, його підрозділів та розробку фі-
нансових планів;
19) здійснення закупівлі лікарських засобів, виробів медичного призначення, медич-
ного обладнання та інвентарю, інших засобів, необхідних для функціонування ЦПМСД та
його підрозділів;
20) утримання будівель, споруд і технічних засобів ЦПМСД та його підрозділів у на-
лежному стані;
21) технічне обслуговування медичного обладнання у підрозділах ЦПМСД;
22) контроль за використанням матеріально-технічних ресурсів у підрозділах ЦПМСД;
23) облік матеріальних цінностей, у тому числі медичного обладнання та інвентарю;
24) планування та організацію проведення планово-попереджувальних ремонтів, ре-
монтно-будівельних робіт на об'єктах ЦПМСД та організацію налагоджувальних робіт при
підготовці до експлуатації медичної апаратури та обладнання;
25) спеціальне навчання і перевірку знань з питань охорони праці посадових осіб
ЦПМСД та працівників, зайнятих на роботах з підвищеною небезпекою.
3. Для ЦПМСД, утворених за рішенням органу місцевого самоврядування об'єднаної
територіальної громади (далі - ОТГ), згідно з угодами, укладеними між органами місцевого
самоврядування про співробітництво територіальних громад відповідно до Закону України
"Про співробітництво територіальних громад" (далі - ЦПМСД ОТГ), реалізація завдань та
функцій, передбачених підпунктом 7 пункту 1, підпунктами 2, 19 - 24 пункту 2 цього розділу,
за рішенням ради такої ОТГ може здійснюватись її виконавчим органом.
III. Права та обов'язки
1. ЦПМСД для виконання покладених на нього завдань має право самостійно:
1) здійснювати планування роботи відповідно до державних замовлень та програм і
відповідних рішень органів місцевого самоврядування;
2) організовувати свою діяльність щодо забезпечення виконання договору про медич-
не обслуговування населення;
3) здійснювати розподіл фінансових та майнових ресурсів між своїми підрозділами;
4) укладати в межах повноважень договори, угоди з юридичними і фізичними особа-
ми, виступати позивачем та відповідачем у суді.
9
2. ЦПМСД для виконання покладених на нього завдань має право за погодженням із
Засновником:
1) укладати договори про медичне обслуговування населення певної території відпо-
відно до чинного законодавства з лікарями загальної практики - сімейними лікарями, які
провадять господарську діяльність з медичної практики як фізичні особи - підприємці;
2) укладати угоди щодо надання ПМД населенню ОТГ;
3) здійснювати іншу, ніж надання медичної допомоги, господарську діяльність, не за-
боронену законодавством.
3. ЦПМСД забезпечує:
1) надання медичної допомоги відповідно до договору про медичне обслуговування
населення за бюджетні кошти та інших укладених договорів;
2) дотримання встановленого порядку звітування;
3) надання звітів та оперативної інформації до територіальних інформаційно-
аналітичних центрів медичної статистики;
4) належне ведення облікової документації та підготовки звітів;
5) координацію взаємодії амбулаторій, фельдшерсько-акушерських/фельдшерських
пунктів (далі - ФАП/ФП) з надання невідкладної медичної допомоги, проведення заходів
диспансеризації та масової профілактики інфекційних захворювань в зоні територіального
обслуговування ЦПМСД;
6) цільове використання закріпленого за ним майна та виділених бюджетних коштів;
7) утримання у належному стані рухомого і нерухомого майна;
8) створення нешкідливих та безпечних умов праці, виконання вимог законодавства
про охорону праці, соціальне страхування, правил безпечної експлуатації устаткування, тех-
нічних регламентів, стандартів та санітарних норм, правил протипожежної безпеки;
9) здійснення заходів з удосконалення оплати праці працівників та інших заходів зао-
хочення, спрямованих на підвищення мотивації до результативного, відповідального вико-
нання їх посадових обов'язків;
10) зворотний зв'язок із ЗОЗ ВМД та ТМД щодо обслуговування ними прикріпленого
до ЦПМСД населення.
4. Організацію виконання покладених на ЦПМСД завдань та функцій, дотримання
вимог законодавства з питань охорони праці, пожежної безпеки забезпечує головний лікар.
Обов'язки та права інших працівників ЦПМСД визначаються посадовими інструкціями, за-
твердженими головним лікарем.
IV. Управління
1. Очолює ЦПМСД головний лікар, який призначається на посаду за рішенням Засно-
вника шляхом укладання контракту за згодою Міністра охорони здоров'я АР Крим, керівни-
ків структурних підрозділів з питань охорони здоров'я обласних, Київської та Севастополь-
ської міських державних адміністрацій.
2. Повноваження головного лікаря:
1) здійснює загальне керівництво ЦПМСД;
2) спрямовує і координує заходи, що належать до компетенції ЦПМСД;
3) призначає своїх заступників та керівників підрозділів ЦПМСД;
4) здійснює прийом працівників на роботу та звільнення з роботи у ЦПМСД;
5) затверджує плани роботи ЦПМСД та його підрозділів;
6) затверджує режим роботи ЦПМСД та його підрозділів за поданням їх керівників;
7) організовує контроль за виконанням планів та дотриманням графіків роботи під-
розділів ЦПМСД;
8) видає накази по ЦПМСД;
9) затверджує посадові інструкції працівників ЦПМСД;
10) забезпечує впровадження і вдосконалення системи управління якістю у ЦПМСД;
11) забезпечує впровадження і вдосконалення системи мотивації праці у ЦПМСД;
10
12) заохочує працівників та накладає стягнення у встановленому законодавством по-
рядку;
13) укладає договори від імені ЦПМСД;
14) представляє інтереси ЦПМСД в органах місцевого самоврядування, центральних
органах виконавчої влади, органах судової влади;
15) від імені власника підписує колективний договір з одним або кількома профспіл-
ковими чи іншими уповноваженими на представництво трудовим колективом ЦПМСД ор-
ганами, а у разі відсутності таких органів - представниками працівників, обраними і уповно-
важеними трудовим колективом ЦПМСД;
16) забезпечує дотримання антикорупційного законодавства працівниками ЦПМСД.
3. Для ЦПМСД, утворених за рішенням органу місцевого самоврядування ОТГ, реалі-
зація завдань та функцій, передбачених підпунктом 14 пункту 2 цього розділу, за рішенням
ради такої ОТГ може здійснюватись її виконавчим органом.
V. Організаційна структура
1. Структурними підрозділами ЦПМСД є:
1) адміністративна частина/управління;
2) господарська частина;
3) лікувально-профілактична служба, що складається з амбулаторій, які є структурни-
ми або відокремленими структурними підрозділами ЦПМСД.
2. У сільській місцевості та в окремих випадках у містах долікарську медичну допо-
могу можуть надавати ФАП/ФП, які є відокремленими структурними підрозділами амбула-
торій.
3. З метою збільшення доступності ПМД для населення віддалених від місця розта-
шування амбулаторій та ФАП/ФП населених пунктів за ініціативою органу місцевого само-
врядування, у тому числі ОТГ, керівництва підприємства, установи або організації за пого-
дженням з головним лікарем можуть організовуватись медичні пункти тимчасового базуван-
ня, які не входять у структуру ЦПМСД.
4. Для ЦПМСД, утворених за рішенням органу місцевого самоврядування ОТГ, стру-
ктурний підрозділ, визначений підпунктом 2 пункту 1 цього розділу, за рішенням ради такої
ОТГ може не створюватись. У цьому випадку його функції реалізують відповідні підрозділи
виконавчого органу такої ради.
VI. Взаємодія та контроль діяльності
1. За необхідності надання пацієнту ВМД або ТМД ЦПМСД направляє пацієнтів згід-
но з показаннями до ЗОЗ ВМД відповідної спеціалізації.
2. За необхідності надання пацієнту ЕМД або наявності показань до екстреної госпі-
талізації (консультації) у заклад ВМД або ТМД ЦПМСД здійснює виклик бригади екстреної
(швидкої) медичної допомоги.
3. ЦПМСД взаємодіє із ЗОЗ та іншими закладами і установами, органами місцевого
самоврядування, громадськими організаціями при вирішенні питань організації і надання
ПМД.
4. Клініко-експертна оцінка якості надання медичної допомоги та медичного обслуго-
вування хворих у ЦПМСД здійснюється відповідно до Положення про клініко-експертну
комісію Міністерства охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, структурних підрозді-
лів з питань охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських державних
адміністрацій, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05 лютого
2016 року N 69, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24 лютого 2016 року за N
285/28416.
5. Здійснення контролю якості надання медичної допомоги покладається на завідува-
чів амбулаторій та на заступника головного лікаря ЦПМСД за розподілом функціональних
обов'язків.
6. Координуюча, консультативна та дорадча функції з питань організації управління
якістю медичної допомоги в ЦПМСД покладаються на медичну раду закладу, яка діє відпо-
11
відно до Положення про медичну раду закладу охорони здоров'я, затвердженого наказом
Міністерства охорони здоров'я України від 05 лютого 2016 року N 69, зареєстрованого в Мі-
ністерстві юстиції України 24 лютого 2016 року за N 287/28417.
VII. Джерела фінансування
1. Основним джерелом фінансування ЦПМСД є кошти медичної субвенції та місцево-
го/місцевих бюджету/бюджетів.
2. Іншими джерелами фінансування ЦПМСД можуть бути джерела, що не заборонені
чинним законодавством.
VIII. Повноваження трудового колективу
Працівники ЦПМСД провадять свою діяльність відповідно до законодавства та коле-
ктивного договору.
ПОЛОЖЕННЯ ПРО АМБУЛАТОРІЮ

1. Амбулаторія створюється з метою забезпечення населення первинною медичною
допомогою (далі - ПМД), у тому числі невідкладною медичною допомогою, шляхом набли-
ження місця надання ПМД до місць проживання прикріпленого населення та забезпечення
реалізації права пацієнтів вибрати лікаря, що надає ПМД.
2. Амбулаторія є підрозділом лікувально-профілактичної служби центру первинної
медичної (медико-санітарної) допомоги (далі - ЦПМСД), що забезпечує надання прикріпле-
ному населенню ПМД.
3. Амбулаторія має статус структурного або відокремленого структурного підрозділу
ЦПМСД.
4. Амбулаторія, що має статус відокремленого структурного підрозділу ЦПМСД, має
свій штамп і печатку.
5. Амбулаторія у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України,
указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповід-
но до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, цим Положенням,
іншими актами законодавства України.
6. Амбулаторія створюється для надання ПМД понад 1500 особам населення у місті і
понад 1200 особам у сільській місцевості.
Кількість населення, що обслуговує амбулаторія, може бути меншою за умови пого-
дження такого зменшення Засновником з Міністром охорони здоров'я Автономної Республі-
ки Крим, керівником структурного підрозділу з питань охорони здоров'я обласних, Київської
та Севастопольської міських державних адміністрацій.
7. В амбулаторії працюють від одного до декількох лікарів загальної практики - сі-
мейних лікарів (далі - лікар ЗП-СЛ) з урахуванням кількості прикріпленого до амбулаторії
населення.
У разі відсутності достатньої кількості підготовлених лікарів ЗП-СЛ лікарські посади
в амбулаторії можуть обіймати лікарі-терапевти дільничні та лікарі-педіатри дільничні.
В амбулаторії можуть працювати лікарі ЗП-СЛ, які провадять господарську діяльність
з медичної практики як фізичні особи - підприємці та перебувають у цивільно-правових від-
носинах з ЦПМСД.
8. Надання ПМД населенню здійснюється безпосередньо в амбулаторії, у тому числі
шляхом лікування в умовах амбулаторії, та вдома за викликами пацієнтів або з ініціативи
медичних працівників амбулаторії з профілактичною метою.
9. Оснащення амбулаторії медичним обладнанням та інвентарем, засобами зв'язку,
комп'ютерною технікою, транспортними засобами здійснюється відповідно до табеля матері-
ально-технічного оснащення та інших нормативів, затверджених Міністерством охорони
здоров'я України.
12
10. В амбулаторії створюються умови для надання населенню стоматологічної допо-
моги шляхом надання приміщень для стоматологічних кабінетів та сприяння роботі пересув-
них стоматологічних кабінетів.
1. Основними завданнями амбулаторії є:
1) забезпечення реалізації права пацієнтів вибрати лікаря, що надає ПМД;
2) надання прикріпленому населенню безоплатної ПМД, у тому числі невідкладної
медичної допомоги;
3) організація надання населенню долікарської медичної допомоги, у тому числі у
підпорядкованих фельдшерсько-акушерських/фельдшерських пунктах (далі - ФАП/ФП);
4) взаємодія з дошкільними навчальними закладами та навчальними закладами на
прикріпленій території з питань проведення профілактичних медичних оглядів, щеплень та
виконання лікувально-оздоровчих заходів;
5) організація проведення обов'язкових медичних профілактичних оглядів;
6) дотримання обсягу та якості ПМД відповідно до медичних стандартів, клінічних
протоколів та інших нормативний актів з медичної практики;
7) проведення санітарно-просвітницької роботи серед населення з питань профілакти-
ки та раннього виявлення інфекційних та неінфекційних захворювань, організація такої ро-
боти у підпорядкованих ФАП/ФП та медичних пунктах тимчасового базування (далі -
МПТБ);
8) забезпечення ефективного використання наявних ресурсів амбулаторії та підпоряд-
кованих ФАП/ФП;
9) забезпечення безпеки пацієнтів в амбулаторії та у підпорядкованих ФАП/ФП;
10) створення безпечних умов праці персоналу амбулаторії та підпорядкованих
ФАП/ФП.
2. Відповідно до покладених завдань амбулаторія:
1) забезпечує у встановленому порядку реєстрацію прикріплення пацієнтів до лікарів,
що надають ПМД;
2) надає ПМД прикріпленому населенню в умовах амбулаторії та вдома за викликом
або з ініціативи медичного персоналу амбулаторії з профілактичною метою;
3) організовує проведення обов'язкових медичних профілактичних оглядів;
4) надає паліативну допомогу пацієнтам на останніх стадіях перебігу невиліковних
захворювань, у тому числі забезпечує виконання знеболювальних заходів з використанням
наркотичних речовин;
5) надає невідкладну медичну допомогу в межах робочого часу амбулаторії;
6) забезпечує активний нагляд за здоровими вагітними, породіллями, дітьми раннього віку;
7) бере участь у проведенні профілактичних заходів в дошкільних навчальних закла-
дах і навчальних закладах, що розташовані на прикріпленій території, на підприємствах, в
установах та організаціях, де створені МПТБ;
8) здійснює направлення хворих для отримання медичної допомоги до закладів охорони
здоров'я, що надають вторинну (спеціалізовану) медичну допомогу (далі - ЗОЗ ВМД), екстрену
медичну допомогу (далі - ЕМД), паліативну медичну допомогу та медичну реабілітацію;
9) забезпечує наступність та послідовність в обслуговуванні пацієнтів у ЗОЗ ВМД та
ТМД, у сфері громадського здоров'я;
10) здійснює профілактику та раннє виявлення неінфекційних захворювань засобами
ПМД, визначає та забезпечує облік осіб груп підвищеного ризику;
11) здійснює профілактику та раннє виявлення соціально небезпечних захворювань
засобами ПМД в амбулаторії та у ФАП/ФП та/або МПТБ;
12) здійснює заходи масової та індивідуальної профілактики та раннього виявлення
інфекційних та паразитарних хвороб, забезпечення їх обліку та організовує проведення таких
заходів у ФАП/ФП та/або МПТБ;
13
13) проводить скринінг захворювань, раннє виявлення яких веде до зменшення інвалі-
дизації та смертності населення;
14) здійснює диспансерний нагляд за пацієнтами з хронічними захворюваннями, у то-
му числі за інвалідами та дітьми-інвалідами, відповідно до медико-технологічних документів
зі стандартизації медичної допомоги;
15) забезпечує здійснення постійного активного сестринського нагляду за хворими з
хронічною патологією, у тому числі за інвалідами та дітьми-інвалідами, що потребують пос-
тійного медичного патронажу;
16) проводить експертизу тимчасової втрати працездатності;
17) оформлює документацію для направлення осіб з ознаками стійкої втрати праце-
здатності на медико-соціальну експертизу та на медико-соціальну реабілітацію;
18) проводить виписку рецептів для пільгового забезпечення лікарськими засобами
окремих груп населення та за певними категоріями захворювань відповідно до чинного зако-
нодавства;
19) констатує факт смерті та видає лікарське свідоцтво про смерть за формою N 106/о,
затвердженою наказом МОЗ України від 08 серпня 2006 року N 545, зареєстрованим в Мініс-
терстві юстиції України 25 жовтня 2006 року за N 1150/13024;
20) взаємодіє з дошкільними навчальними закладами, навчальними закладами, соціаль-
ними службами, правоохоронними органами, підприємствами, установами та організаціями,
засобами масової інформації, громадськими організаціями, органами місцевого самоврядуван-
ня на території обслуговування в інтересах збереження та зміцнення здоров'я населення;
21) проводить в амбулаторії санітарно-просвітницьку роботу та роботу з формування
здорового способу життя, відповідального батьківства серед прикріпленого населення та ор-
ганізовує її проведення у ФАП/ФП та МПТБ;
22) аналізує стан здоров'я прикріпленого населення та розробляє плани лікувально-
профілактичних заходів;
23) здійснює облік матеріальних цінностей, формує замовлення на здійснення ремон-
тно-будівельних робіт, оснащення медичним обладнанням і інвентарем, забезпечення твер-
дим та м'яким інвентарем, іншими засобами, необхідними для функціонування амбулаторії
та ФАП/ФП;
24) створює умови для здійснення функцій аптечного пункту з продажу лікарських за-
собів на договірних основах відповідно до вимог законодавства.
1. Амбулаторія має право самостійно:
1) проводити експертизу тимчасової непрацездатності;
2) встановлювати показання та проводити відбір хворих для отримання санаторно-
курортного лікування;
3) виписувати пацієнтам лікарські засоби на спеціальних рецептурних бланках відпо-
відно до Інструкції про порядок зберігання, обліку та знищення рецептурних бланків, затве-
рдженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19 липня 2005 року N 360, заре-
єстрованої в Міністерстві юстиції України 20 липня 2005 року за N 784/11064;
4) здійснювати відповідно до договорів планування роботи та забезпечення надання
ПМД;
5) організовувати свою діяльність і діяльність ФАП/ФП та надання медичної допомо-
ги у МПТБ щодо забезпечення виконання у межах компетенції договору про медичне обслу-
говування населення.
2. Амбулаторія забезпечує:
1) дотримання встановленого порядку ведення обліку матеріально-технічних засобів
та ведення і надання встановленої звітності;
2) надання оперативної інформації за запитом керівництва ЦПМСД;
3) здійснення координації взаємодії амбулаторії, ФАП/ФП і МПТБ та підприємств,
установ або організацій, де є організовані контингенти населення, щодо надання невідклад-
14
ної медичної допомоги, проведення заходів диспансеризації та масової профілактики інфек-
ційних захворювань на закріпленій території;
4) цільове та дбайливе використання закріпленого за амбулаторією, ФАП/ФП майна;
5) створення належних виробничих умов, додержання працівниками правил внутріш-
нього трудового розпорядку, охорони праці та протипожежної безпеки.
1. Амбулаторію очолює завідувач, який призначається на посаду та звільняється з по-
сади головним лікарем ЦПМСД відповідно до чинного законодавства.
2. Завідувач амбулаторії:
1) здійснює керівництво амбулаторією;
2) надає пропозиції головному лікарю ЦПМСД щодо прийняття та переведення на ін-
ші посади працівників амбулаторії та ФАП/ФП;
3) організовує лікувально-профілактичну та адміністративно-господарську діяльність
амбулаторії, співпрацює з іншими структурними підрозділами ЦПМСД;
4) організовує надання якісної та безпечної медичної допомоги прикріпленому насе-
ленню;
5) організовує надання невідкладної медичної допомоги населенню в межах робочого
часу амбулаторії;
6) організовує впровадження сучасних методів діагностики та лікування;
7) забезпечує своєчасне отримання, належне зберігання та використання лікарських
засобів, медичного оснащення, засобів догляду за хворими;
8) контролює раціональне використання медичної техніки і оснащення в амбулаторії,
ФАП/ФП;
9) організовує дотримання належних санітарно-гігієнічних умов функціонування ам-
булаторії;
10) контролює дотримання вимог ведення медичної документації, здійснює контроль дос-
товірності даних, організовує підготовку статистичних звітів та подає їх керівництву ЦПМСД;
11) створює умови для безперервного підвищення кваліфікації працівниками амбула-
торії, ФАП/ФП та спільно з ЦПМСД контролює його своєчасність;
12) створює належні виробничі умови, забезпечує додержання працівниками правил
внутрішнього трудового розпорядку, охорони праці та протипожежної безпеки;
13) аналізує показники роботи амбулаторії, вживає заходів щодо їх покращення, здій-
снює контроль за якістю надання медичної допомоги;
14) є відповідальним за стан роботи підрозділу та якість надання медичної допомоги;
15) забезпечує дотримання антикорупційного законодавства працівниками амбулаторії.
V. Організаційна структура
1. До складу амбулаторії як відокремлені структурні підрозділи можуть входити
ФАП/ФП.
2. ФАП/ФП перебуває у віданні лікаря, до якого прикріплені жителі населеного пунк-
ту, де розташований ФАП/ФП.
VI. Взаємодія та контроль діяльності
1. Амбулаторія взаємодіє із ЗОЗ, органами місцевого самоврядування, у тому чис-
лі об'єднаними територіальними громадами, підприємствами та установами, громадськими
організаціями для вирішення питань організації і надання медичної допомоги, у тому числі
шляхом участі в організації роботи МПТБ.
2. В амбулаторії проводиться експертна оцінка документації в порядку самоконтролю
та взаємоконтролю.
ПОЛОЖЕННЯ
про фельдшерсько-акушерський/фельдшерський пункт
15
1. Фельдшерсько-акушерський/фельдшерський пункт (далі - ФАП/ФП) є відокремле-
ним структурним підрозділом амбулаторії центру первинної медичної (медико-санітарної) до-
помоги (далі - ЦПМСД), що забезпечує надання долікарської медичної допомоги населенню.
2. ФАП/ФП створюється для надання долікарської медичної допомоги на території
одного або декількох населених пунктів, де немає інших надавачів безоплатної первинної
медичної допомоги (далі - ПМД), з метою забезпечення належної доступності ПМД.
3. ФАП/ФП перебуває у віданні лікаря, до якого прикріплені жителі населеного(их)
пункту(ів), де розташований ФАП/ФП.
1. Основними завданнями ФАП/ФП є:
1) надання населенню долікарської медичної допомоги;
2) надання невідкладної медичної допомоги;
3) організація надання ПМД у ФАП/ФП лікарем амбулаторії;
4) участь у наданні медичної допомоги у медичних пунктах тимчасового базування
(далі - МПТБ), які розташовані в населених пунктах, що закріплені за лікарем, до відання
якого належить ФАП/ФП;
5) проведення санітарно-просвітницької роботи серед населення з питань профілакти-
ки та раннього виявлення основних інфекційних та неінфекційних захворювань;
6) забезпечення ефективного використання наявних ресурсів ФАП/ФП;
7) забезпечення безпечного перебування хворого у ФАП/ФП;
8) дотримання безпечних умов праці персоналу.
2. Відповідно до покладених на нього завдань ФАП/ФП:
1) забезпечує надання долікарської невідкладної медичної допомоги;
2) бере участь у наданні медичної допомоги у МПТБ, які розташовані в населених пу-
нктах, що закріплені за лікарем, до відання якого належить ФАП/ФП;
3) забезпечує виконання призначень лікаря пацієнтам в умовах ФАП/ФП та вдома, у
тому числі при наданні паліативної допомоги пацієнтам на останніх стадіях перебігу невилі-
ковних захворювань, забезпечує виконання знеболювальних заходів з використанням нарко-
тичних речовин;
4) здійснює активний нагляд за розвитком дітей і підлітків та інформує лікаря про йо-
го результати, у тому числі невідкладно у разі погіршення стану здоров'я дитини;
5) здійснює проведення заходів щодо раннього виявлення захворювань, у тому числі
соціально небезпечних;
6) спрямовує пацієнтів на консультацію до лікаря амбулаторії та у разі необхідності
здійснює виклик лікаря для огляду пацієнта на базі ФАП/ФП або за місцем проживання;
7) організовує огляд лікарем населення з метою диспансерного спостереження та вто-
ринної профілактики хронічних захворювань за місцем проживання, в умовах ФАП/ФП та
амбулаторії;
8) здійснює під керівництвом лікаря активний нагляд за пацієнтами з хронічними неі-
нфекційними захворюваннями та виконання лікувально-оздоровчих заходів у осіб, які пере-
бувають під диспансерним наглядом, у тому числі за інвалідами та дітьми-інвалідами, що
потребують постійного медичного патронажу;
9) виписує рецепти хронічним хворим на продовження лікування, призначеного лікарем;
10) інформує лікаря та компетентний орган у сфері громадського здоров'я про інфек-
ційні, паразитарні та професійні захворювання, отруєння населення та виявлені випадки по-
рушення чинних санітарно-гігієнічних вимог, здійснює в межах повноважень протиепідеміч-
ні заходи;
11) констатує факт смерті та видає фельдшерську довідку про смерть за формою N
106-1/о, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08 серпня 2006
року N 545, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 року за N
1150/13024;
16
12) проводить санітарно-просвітницьку роботу та роботу з формування здорового
способу життя, відповідального батьківства серед прикріпленого населення;
13) звітує про виконану роботу завідувачу амбулаторією, структурним підрозділом
якої є ФАП/ФП;
14) створює умови для здійснення функцій аптечного пункту з продажу лікарських за-
собів на договірних основах відповідно до вимог законодавства;
15) сприяє роботі пересувних стоматологічних кабінетів.
1. ФАП/ФП має право:
1) самостійно здійснювати виклик бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги;
2) за погодженням з лікарем, у віданні якого перебуває ФАП/ФП, планувати роботу,
затверджувати графік роботи ФАП/ФП та відвідування МПТБ.
2. ФАП/ФП забезпечує:
1) належне і вчасне виконання призначень лікаря пацієнтам;
2) дбайливе та ефективне використання майна ФАП/ФП;
3) створення належних виробничих умов, додержання працівниками правил внутріш-
нього трудового розпорядку, охорони праці та протипожежної безпеки;
4) вчасне звітування та надання оперативної інформації за запитом завідувача амбула-
торії, структурним підрозділом якої є ФАП/ФП.
1. ФАП/ФП очолює завідувач, який призначається на посаду та звільняється з посади
головним лікарем ЦПМСД відповідно до чинного законодавства.
2. Завідувач ФАП/ФП:
1) здійснює керівництво ФАП/ФП;
2) надає лікарю, у віданні якого перебуває ФАП/ФП, пропозиції щодо прийняття та
переведення на інші посади працівників ФАП/ФП;
3) організовує за погодженням з лікарем, у віданні якого перебуває ФАП/ФП, лікува-
льно-профілактичну та адміністративно-господарську діяльність у ФАП/ФП;
4) організовує надання якісної медичної допомоги населенню;
5) забезпечує своєчасне отримання, належне зберігання та використання лікарських
засобів, медичного оснащення, засобів догляду за хворими;
6) організовує дотримання належних санітарно-гігієнічних умов функціонування
ФАП/ФП;
7) забезпечує дотримання вимог ведення медичної документації, організовує підгото-
вку звітів та подає їх завідувачу амбулаторії, структурним підрозділом якого є ФАП/ФП;
8) організовує своєчасне підвищення кваліфікації працівниками ФАП/ФП;
9) створює належні виробничі умови, забезпечує додержання працівниками правил
внутрішнього трудового розпорядку, охорони праці та протипожежної безпеки;
10) аналізує показники роботи ФАП/ФП, здійснює контроль за якістю надання медич-
ної допомоги;
11) відповідає за стан роботи ФАП/ФП та якість надання медичної допомоги населенню;
12) забезпечує дотримання антикорупційного законодавства працівниками ФАП/ФП.
V. Взаємодія та контроль діяльності
1. ФАП/ФП взаємодіє зі службою екстреної медичної допомоги, органами місцевого
самоврядування, установами та громадськими організаціями для вирішення питань охорони
здоров'я населення.
2. У ФАП/ФП проводиться експертна оцінка документації шляхом контролю з боку
лікаря, у віданні якого перебуває ФАП/ФП, у порядку самоконтролю та взаємоконтролю.
ПОЛОЖЕННЯ
про медичний пункт тимчасового базування
17
1. Медичний пункт тимчасового базування (далі - МПТБ) організовується з метою
підвищення доступності первинної медичної допомоги (далі - ПМД) та долікарської медич-
ної допомоги для населення віддалених від місця розташування амбулаторій та фельдшерсь-
ко-акушерських/фельдшерських пунктів (далі - ФАП/ФП) населених пунктів, працівників
підприємств, установ та організацій.
2. МПТБ є місцем тимчасового базування медичного персоналу амбулаторії, ФАП/ФП,
не входить у структуру центру первинної медичної (медико-санітарної) допомоги (далі -
ЦПМСД) та не має власної структури.
3. МПТБ створюється за ініціативою органу місцевого самоврядування, у тому числі
об'єднаної територіальної громади, керівництва підприємства, установи або організації за
погодженням з головним лікарем ЦПМСД, до території обслуговування якого належить цей
населений пункт, підприємство, установа або організація.
4. МПТБ утримується за рахунок ініціатора його створення, який надає приміщення,
що відповідає санітарно-гігієнічним нормам, створює належні виробничі умови, забезпечує
додержання правил внутрішнього трудового розпорядку, охорони праці та протипожежної
безпеки, здійснює його оснащення, забезпечує лікарськими засобами та виробами медичного
призначення, забезпечує проїзд медичного працівника до МПТБ.
5. У МПТБ медичними працівниками здійснюються заходи санітарно-
просвітницького та профілактичного спрямування, консультації лікарями без проведення
лікувально-профілактичних процедур, що потребують додаткового обладнання, а також на-
дання медичної допомоги.
6. Робота медичного персоналу амбулаторії або ФАП/ФП у МПТБ здійснюється за
графіком, складеним завідувачем амбулаторії, погодженим з органом місцевого самовряду-
вання, у тому числі об'єднаної територіальної громади, або керівництвом підприємства, ус-
танови чи організації та затвердженим головним лікарем ЦПМСД.

НАКАЗ 14.02.2012 № 110
(витяг)
Про затвердження форм первинної облікової документації та Інструкцій щодо їх запо-
внення, що використовуються у закладах охорони здоров’я незалежно від форми власності та
підпорядкування. Відповідно до пунктів 4, 9 Положення про Міністерство охорони здоров’я
України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 467, та з ме-
тою удосконалення обліку в закладах охорони здоров’я
Н АК АЗ УЮ :
1. Затвердити:
1.2. Форму первинної облікової документації № 003/о “Медична карта стаціонарного
хворого № ____” та Інструкцію щодо її заповнення, що додаються.
1.3. Форму первинної облікової документації № 008/о “Журнал запису оперативних
втручань у стаціонарі” та Інструкцію щодо її заповнення, що додаються.
1.4. Форму первинної облікової документації № 066/о “Карта хворого, який вибув із
стаціонару, № ___” та Інструкцію щодо її заповнення, що додаються.
1.5. Форму первинної облікової документації № 025/о “Медична карта амбулаторного
хворого № ___” та Інструкцію щодо її заповнення, що додаються.
1.6. Форму первинної облікової документації № 069/о “Журнал запису амбулаторних
операцій” та Інструкцію щодо її заповнення, що додаються.
1.7. Форму первинної облікової документації № 070/о “Довідка для одержання путів-
ки на санаторно-курортне лікування” та Інструкцію щодо її заповнення, що додаються.
1.8. Форму первинної облікової документації № 086/о “Медична довідка (лікарський
консультаційний висновок)” та Інструкцію щодо її заповнення, що додаються.
1.9. Форму первинної облікової документації № 027/о “Виписка із медичної карти ам-
булаторного (стаціонарного) хворого” та Інструкцію щодо її заповнення, що додаються.
18
1.10. Форму первинної облікової документації № 028/о “Консультаційний висновок
спеціаліста” та Інструкцію щодо її заповнення, що додаються.
1.11. Форму первинної облікової документації № 035/о “Журнал запису висновків
лікарсько-консультативної комісії” та Інструкцію щодо її заповнення, що додаються.
1.12. Форму первинної облікової документації № 036/о “Журнал реєстрації листків
непрацездатності” та Інструкцію щодо її заповнення, що додаються.
1.13. Форму первинної облікової документації № 039-5/о “Щоденник обліку роботи рент-
генодіагностичного відділення (кабінету)” та Інструкцію щодо її заповнення, що додаються.
1.14. Форму первинної облікової документації № 039-6/о “Щоденник обліку роботи
ендоскопічного відділення (кабінету)” та Інструкцію щодо її заповнення, що додаються.
1.15. Форму первинної облікової документації № 039-8/о “Щоденник обліку роботи
кабінету (відділення) ультразвукової діагностики” та Інструкцію щодо її заповнення, що до-
даються.
1.16. Форму первинної облікової документації № 044/о “Карта хворого, який лікується у
фізіотерапевтичному відділенні (кабінеті)” та Інструкцію щодо її заповнення, що додаються.
1.17. Форму первинної облікової документації № 046/о “Журнал реєстрації ендоскопі-
чних досліджень” та Інструкцію щодо її заповнення, що додаються.
1.18. Форму первинної облікової документації № 046-1/о “Журнал обліку технічного
обслуговування та ремонту ендоскопічної апаратури” та Інструкцію щодо її заповнення, що
додаються.
1.19. Форму первинної облікової документації № 048/о “Журнал реєстрації ультразву-
кових досліджень” та Інструкцію щодо її заповнення, що додаються.
1.20. Форму первинної облікової документації № 050/о “Журнал запису рентгенологі-
чних досліджень, магніторезонансних томографій” та Інструкцію щодо її заповнення, що
додаються.
1.21. Форму первинної облікової документації № 074/о “Журнал реєстрації амбулато-
рних пацієнтів” та Інструкцію щодо її заповнення, що додаються.
1.22. Форму первинної облікової документації № 088/о “Направлення на МСЕК” та
Інструкцію щодо її заповнення, що додаються.
1.23. Форму первинної облікової документації № 095/о “Довідка №___ про тимчасову
непрацездатність студента навчального закладу І-IV рівнів акредитації, про хворобу, каран-
тин і інші причини відсутності дитини, яка відвідує загальноосвітній навчальний заклад, до-
шкільний навчальний заклад” та Інструкцію щодо її заповнення, що додаються.
1.24. Форму первинної облікової документації № 003-6/о “Інформована добровільна
згода пацієнта на проведення діагностики, лікування та на проведення операції та знеболен-
ня” та Інструкцію щодо її заповнення, що додаються.
1.25. Форму первинної облікової документації № 097/о «Медична карта новонародже-
ного № ___» та Інструкцію щодо її заповнення, що додаються.
19
Найменування міністерства, іншого органу
виконавчої влади, підприємства, установи, МЕДИЧНА ДОКУМЕНТАЦІЯ
організації, до сфери управління якого нале-
жить заклад охорони здоров’я Форма первинної облікової документації
№ 025/о
поштова адреса) закладу ЗАТВЕРДЖЕНО
охорони здоров’я, де заповнюється форма
МЕДИЧНА КАРТА АМБУЛАТОРНОГО ХВОРОГО №____________
Код хво- Дата заповнення карти

рого
Прізвище, ім’я, по
1.
батькові
Стать: чоловіча – 1, 3. Дата наро- 4. Теле-

2. робочий
жіноча – 2 дження фон: дом.
(число, місяць,
рік)
Місце проживання
5.
хворого
Місце роботи,
6.
посада
Диспансерна група
7.
(так – 1, ні – 2)
8. Контингент: інваліди війни – 1; учасники війни – 2; учасники бойових дій – 3; інваліди – 4; учасники лікві-
дації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС – 5; евакуйовані – 6; особи, які проживають на території зони
радіоекологічного контролю, – 7; діти, які народились від батьків, які віднесені до 1, 2, 3 категорій осіб, що
постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, із зони відчуження, а також відселені із зон безумов-
ного (обов’язкового) і гарантованого добровільного відселення – 8; інші пільгові категорії – 9
Номер пільгового
9.
посвідчення
11. Зня-
10. Взятий(а) з при-
тий(а) з (причина)
на облік воду
обліку
(число, мі-
сяць, рік)
з приводу_____________________ (причина)
(число, мі- (число, мі-
сяць, рік) сяць, рік)
20
Продовження форми№ 025/о
І. СИГНАЛЬНІ ПОЗНАЧКИ
Група крові Резус-фактор
Переливання крові (коли, скільки)
Цукровий діабет
Інфекційні захворювання
Хірургічні втручання
Алергологічний анамнез
Непереносимість лікарських препаратів
(негативні побічні дії лікарських засобів) (вказати, яких)
Фактори ризику
ІІ. ЛИСТОК ЗАПИСУ ЗАКЛЮЧНИХ (УТОЧНЕНИХ) ДІАГНОЗІВ

Дата
У тому числі встанов- Під-
звернення
Заключні (уточнені) діагнози Вперше встановлений лений вперше при пис
(число,
(відмітити “+” або “–“) діагноз (відмітити “+”) профілактичному лікаря
місяць, рік)
огляді (відмітити “+”)
1 2 3 4 5
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО ЩЕПЛЕННЯ

Реакція на щеп-
Спосіб лення Медичні
Найменування Ві Се- Назва
Дата Доза вве- місцева за- протипо-
щеплення к рія препарату
дення га- казання
льна
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10
Щеплення
проти…
ІV. ЛИСТОК ПРОФІЛАКТИЧНОГО ОГЛЯДУ

Найменування
Кабінет № Рік і дата проведення
обстеження
1 2 3
Рентгенологічне
обстеження орга-
нів грудної клітки
Огляд гінеколога
та пальпація мо-
лочних залоз
Цитологічне дос-
лідження
Мамографія
Огляд хірурга
(уролога):
пальцеве обсте-
ження
прямої кишки
V. СТРОКИ ТИМЧАСОВОЇ НЕПРАЦЕЗДАТНОСТІ
Номер
Дата видачі
листка Лікар
листка Дата
непра- ЗАКЛЮЧНИЙ ДІАГНОЗ (прізвище,
непрацез- закриття
цездат- підпис)
датності
ності
21
1 2 3 4 5
VI. ІНФОРМАЦІЯ ПРО ГОСПІТАЛІЗАЦІЮ

Дата Найменування
(число, закладу охорони здоров’я, ЗАКЛЮЧНИЙ ДІАГНОЗ
місяць, рік) відділення
VII. ВІДОМОСТІ ЩОДО СТРАХУВАННІ
VIII. Щ О Д Е Н Н И К
Місце про-
ведення
лікування:
Дата полікліні-
Призначення,
звер- ка – 1,
Скарги хворого, об’єктивні дані, діагноз, перебіг хвороби підпис лікаря
нен- вдома – 2,
або консультанта
ня денний ста-
ціонар – 3,
стаціонар
вдома – 4
1 2 3 4
Продовження форми № 025/о

Вкладний листок № 1 до форми № 025/о
Дані профілактичного огляду за __________ рік
пацієнта_____________________________________________
(прізвище, ім’я, по батькові)
Підпис
Обстеження Дата Результат
лікаря
Зріст
Вага тіла
Артеріальний тиск
Огляд спеціалістів:
Окуліста
Гострота зору: ОД
ОS
Внутрішньоочний тиск
Лор-лікаря
(гострота слуху)
Стоматолога
(огляд порожнини рота, стан зубів)
Гінеколога (акушерки оглядового
кабінету із застосуванням цитоло-
гії), пальпація молочних залоз
Хірурга
Пальцеве обстеження прямої киш-
ки
Невропатолога
Терапевта, лікаря загальної прак-
тики – сімейного лікаря
22
Уролога
(пальцеве обстеження простати)
Інших спеціалістів
(дописати)
Дані лабораторних інструментальних досліджень
Аналіз крові: НВ, лейкоцити, лей-
коцитарна форма
ШЗЕ, цукор, холестерин
Аналіз сечі на білок, цукор
ЕКГ
Рентгенологічне обстеження
органів грудної клітки
Мамографія
Ультразвукове дослідження прос-
тати
Пневмотахометрія
Інші дослідження (вписати)

Вкладний листок № 2 до форми № 025/о
Щорічний епікриз на диспансерного хворого
Дата
Спостерігається з приводу (вказати за-
хворювання)
Діагноз основний
Супутні
Кількість загострень протягом

року
Проведене лікування
Група інвалідності (рік, дата)
Санаторно-курортне лікування
План спостереження на наступний рік

Огляд спеціалістами (вписати необхідних, рік та місяць огляду):
1.
2.
Лабораторні, функціональні та інші дослі-
дження (вписати)
Медикаментозне лікування (вказати препарати, які рекомендує

лікар)
Реабілітація (медична, професійна)
Підпис лікаря
23
щодо заповнення форми первинної облікової документації № 025/о “Медична карта ам-
булаторного хворого №___”
1. Ця Інструкція визначає порядок заповнення форми первинної облікової документа-
ції № 025/о “Медична карта амбулаторного хворого №___ ” (далі - форма № 025/о).
2. Форма № 025/о є основним первинним медичним документом хворого, який ліку-
ється амбулаторно або вдома, і заповнюється на усіх хворих при зверненні у заклад охорони
здоров’я, який надає амбулаторно- поліклінічну допомогу.
3. Форма № 025/о заповнюється в усіх амбулаторно-поліклінічних закладах, які ве-
дуть амбулаторний прийом.На кожного хворого в поліклініці ведеться одна форма № 025/о
незалежно від того, лікується він в одного чи декількох лікарів.
4. У спеціалізованих закладах охорони здоров’я, які надають амбулаторно-
поліклінічну допомогу, заповнюються інші форми:
4.1. У протитуберкульозних закладах охорони здоров’я: на хворих, які вперше звер-
нулися за медичною допомогою і консультацією, на хворих, які взяті під нагляд протитубер-
кульозних закладів, - форма облікової статистичної документації № 081/о “Медична карта
хворого на туберкульоз”, затверджена наказом Міністерства охорони здоров’я України від 27
грудня 1999 року № 302.
4.2. У шкірно-венерологічних закладах охорони здоров’я: на хворих на шкірні хворо-
би і хворих, які направлені на консультацію, на хворих на венеричні хвороби - форма обліко-
вої статистичної документації № 065/о “Медична карта хворого венеричним захворюванням”,
на хворих на шкірні грибкові захворювання - форма облікової статистичної документації №
065-1/о “Медична карта хворого грибковим захворюванням”, затверджені наказом Міністер-
ства охорони здоров’я України від 27 грудня 1999 року № 302.
4.3. У жіночих консультаціях - на гінекологічних хворих і жінок, які звернулися з
приводу переривання вагітності, на вагітних і породіль - форма облікової статистичної доку-
ментації № 111/о “Індивідуальна карта вагітної і породіллі”, затверджена наказом Міністерс-
тва охорони здоров’я України від 27 грудня 1999 року № 302.
5. У пунктах 1 - 6 титульної сторінки форми зазначаються: прізвище, ім’я, по батькові,
стать, дата народження, телефони: домашній та робочий, місце проживання пацієнта згідно з
паспортними даними, місце роботи, посада.
6.У пунктах 7 - 9 цієї сторінки форми вказуються: приналежність чи ні пацієнта до
диспансерної групи, контингент пільгових категорій, номер пільгового посвідчення.
7. У пунктах 10,11 титульного листка форми № 025/о передбачено місце для запису
захворювань, з приводу яких хворий був взятий під диспансерний нагляд, із зазначенням
дати взяття на диспансерний облік або зняття з такого обліку та причина зняття.
Хворий може перебувати під диспансерним наглядом з приводу одного і того самого
захворювання у декількох спеціалістів (наприклад, з приводу виразкової хвороби шлунка,
хронічного холециститу в терапевта і хірурга). Перша сторінка форми № 025/о заповнюється
спеціалістом, який перший поставив хворого під диспансерний нагляд.
Якщо хворий спостерігається з приводу декількох етіологічно не пов’язаних між со-
бою захворювань в одного або декількох спеціалістів, то кожне з таких захворювань зазнача-
ється на першій сторінці форми.
8. Розділ І “Сигнальні позначки” цієї форми заповнюється лікарем відповідної спеціа-
льності за наявності або при виявленні ознак, які перелічені в цьому розділі. Внесені дані
засвідчуються підписом лікаря і печаткою. У рядку “Непереносимість лікарських препара-
тів” необхідно зазначати назви таких препаратів (за наявності), а також захворювання та ста-
ни, обумовлені побічною реакцією (дією) лікарського препарату, із зазначенням назви пре-
парату та дати його призначення.
У випадку, коли лікар не може встановити основний діагноз при першому зверненні
хворого, у розділі VІІІ форми № 025/о “Щоденник” зазначається передбачуваний діагноз, а в
24
розділі ІІ “Листок запису заключних (уточнених) діагнозів” вноситься діагноз після його
уточнення з датою першого звернення з приводу даного захворювання.
Коли встановлений і записаний на листок діагноз замінюється на інший, тоді попере-
дній діагноз закреслюється і вноситься новий діагноз без зміни дати першого звернення.
Якщо у хворого одночасно або послідовно виявлено декілька захворювань, які етіоло-
гічно не пов’язані між собою, то всі захворювання вказуються у “Листку запису заключних
(уточнених) діагнозів”.
11. Розділ ІІІ “Відомості про щеплення” заповнюється лікарем у випадку проведення
хворому профілактичних щеплень, де слід заповнювати всі необхідні графи із зазначенням
реакцій на щеплення.
12. Розділ IV “Листок профілактичного огляду”, який розрахований на 5 років і приз-
начений для реєстрації даних щодо профілактичних оглядів особи, заповнюється відповід-
ними спеціалістами після проходження хворим (пацієнтом) всіх необхідних обстежень: рент-
генологічне обстеження органів грудної клітки, огляд гінеколога та пальпація молочних за-
лоз, цитологічне дослідження, мамографія, огляд хірурга, уролога з метою виявлення хворих
на туберкульоз, онкологічну патологію.
13. Розділ V “Строки тимчасової непрацездатності” заповнюється на кожний випадок
тимчасової непрацездатності хворого, де вказуються номер листка непрацездатності, дата
його видачі, заключний (уточнений) діагноз за згодою хворого і проставляється підпис ліка-
ря.
14. У розділі VІ “Інформація про госпіталізацію” вказуються дані щодо госпіталізації
хворого протягом року із зазначенням: дати госпіталізації, найменування лікувального за-
кладу, відділення, куди був госпіталізований хворий, заключного діагнозу.
15. У розділі VІІ ”Відомості щодо страхування” вказуються дані щодо страхування
хворого: наявність страхового поліса, його номер, найменування компанії-страхувальника
тощо.
16. У розділі VІІІ “Щоденник” фіксується кожне звернення пацієнта за амбулаторно -
поліклінічною допомогою (захворювання, проведення профілактичних оглядів, консультації
спеціалістів, закриття листка непрацездатності тощо). Кожний запис датується, проставля-
ється підпис лікаря, до якого пацієнт звернувся. У разі звернення пацієнта з приводу захво-
рювання лікуючий лікар у “Щоденнику” зазначає дані щодо скарг хворого, вказує його
об’єктивні дані, перебіг хвороби, вписує діагноз, призначення, проставляє дату запису та
засвідчує підписом.
17. У вкладному листку № 1 “Дані профілактичного огляду за 20__ рік пацієнта”
(продовженні форми № 025/о) вказуються дані при проведенні щорічних профілактичних
оглядів та перед працевлаштуванням, і останній вклеюється у форму № 025/о перед розділом
“Щоденник”. У даному листку передбачені дані обстежень окремими спеціалістами (окуліст,
лор-лікар, стоматолог, гінеколог, хірург, невропатолог, уролог, терапевт, лікар загальної
практики-сімейний лікар та інші спеціалісти), зазначаються дата проведення профілактично-
го огляду, його результат, проставляється підпис кожного із спеціалістів. Нижче рядка “Об-
стеження інших спеціалістів” після проходження профілактичного огляду, якщо у пацієнта
не виявлено патології або перебіг хвороби має стійку ремісію, робиться запис “Визнаний
здоровим або практично здоровим”.
У цьому листку, виходячи з валіологічного анамнезу пацієнта, робиться примітка
“Віднесений до групи ризику у зв’язку з___”.
18. Вкладний листок № 2 “Щорічний епікриз на диспансерного хворого” заповнюєть-
ся для диспансерної групи хворих. У ньому коротко вказуються дані про стан здоров’я дис-
пансерного хворого протягом звітного року; зазначаються основний і супутні діагнози, кіль-
кість загострень з приводу основного захворювання протягом року; проведений курс ліку-
вання, включаючи санаторно-курортне, та їх результат.
19. У випадку встановлення хворому групи інвалідності зазначаються рік, дата вста-
новлення та група інвалідності. Крім того, у цьому вкладному листку вказується план спо-
25
стереження за хворим на наступний рік: огляд відповідними спеціалістами, лабораторні, фу-
нкціональні та інші дослідження, медикаментозне лікування, реабілітація тощо.
20. Щорічний епікриз диспансерного хворого засвідчується підписом лікаря, в якого
хворий перебуває під диспансерним наглядом, і зберігається разом з формою первинної об-
лікової документації № 030/о “Контрольна карта диспансерного нагляду”, затвердженою
цим наказом, у кабінеті лікаря протягом 5 років.
21. У випадку госпіталізації хворого у стаціонар, що об’єднаний з поліклінікою, фор-
ма № 025/о передається до стаціонару і зберігається в медичній карті стаціонарного хворого.
Після виписки хворого зі стаціонару або його смерті форма № 025/о з епікризом лікуючого
лікаря стаціонару повертається в поліклініку.
22. У випадку смерті хворого лікуючий лікар одночасно з видачею лікарського свідо-
цтва про смерть у розділі “Щоденник” форми № 025/о здійснює запис: дата видачі, номер
лікарського свідоцтва про смерть, вказує причину смерті (частини І і ІІ пункту 11 форми пе-
рвинної облікової документації № 106/о “Лікарське свідоцтво про смерть №__”, затвердже-
ної наказом Міністерства охорони здоров’я України від 08 серпня 2006 року № 545, зареєст-
рованим у Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 року за № 1150/13024).
Форми № 025/о на померлих із картотеки передаються в архів закладу охорони здо-
ров’я.
23. Форма № 025/о повинна зберігатися в реєстратурі амбулаторно-поліклінічного за-
кладу.
24. Якщо форма № 025/о стає об’ємною, не дотримується хронологія записів, необхі-
дно заповнити новий примірник форми, в якій у “Листку запису заключних (уточнених) діа-
гнозів” зазначаються всі діагнози хворого зі знаком “+” (плюс) та знаком “-“ (мінус), а вико-
ристана форма здається в архів.
25. У разі ведення форми № 025/о в електронному форматі в неї має бути включена
вся інформація, яка міститься на затвердженому паперовому носії. Дані щоденника мають
бути роздруковані та засвідчені підписом лікуючого лікаря.
26. Термін зберігання форми № 025/о - 5 років.
26
Наказ Міністерства охорони здоров’я України
14 лютого 2012 року № 110
(у редакції наказу Міністерства охорони здоров’я України
від 26 січня 2018 року № 157)
Найменування міністерства, іншого органу викона-
МЕДИЧНА ДОКУМЕНТАЦІЯ
вчої влади, підприємства, установи, організації, до
сфери управління якого (якої) належить ліцензіат Форма первинної облікової документації
№ 074/о
Найменування та місцезнаходження (повна пошто-
ва адреса) ліцензіата, де заповнюється форма ЗАТВЕРДЖЕНО

Код за ЄДР-
№
ПОУ
ЖУРНАЛ
реєстрації амбулаторних пацієнтів
за _________ рік
Почато «____» __________ 20___ року Закінчено «____»__________ 20___ року
Прізвище, ім’я, по батькові лікаря/молодшого спеціаліста з медичною освітою

________________________________________________________________________________
Спеціальність лікаря/молодшого спеціаліста з медичною освітою
________________________________________________________________________________
Місце провадження медичної практики:
місто - 1; село - 2; гірський населений пункт - 3
Код діагнозу
вторне -2; завершення епізоду -
Відвідування (первинне - 1; по-
Вид консультації (амбулаторно
(згідно з
ІСРС-2-Е
Код процесу
для первин-
по батькові пацієнта
Дата відвідування
Дата народження
згідно з
по телефону - 3)
Прізвище, ім’ я,
Причина ної медичної

- 1; вдома - 2;
ІСРС-2-Е
Номер звернення допомоги та
(обстеження, Пільгова
Стать
№ з/п
телефону (код згід- згідно з

3)
лікування, категорія
пацієнта но з ІСРС- МКХ-10 для
направлення,
2-Е) вторинної
видача довід-
(спеціалізо-
ки тощо)
ваної) меди-
чної допомо-
ги)
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12
27
щодо заповнення форми первинної облікової документації
№ 074/о «Журнал реєстрації амбулаторних пацієнтів»
ції № 074/о «Журнал реєстрації амбулаторних пацієнтів» (далі - форма № 074/о).
2. Форма № 074/о заповнюється медичним персоналом (лікарями, молодшими спеціа-
лістами з медичною освітою) всіх спеціальностей, які ведуть самостійний амбулаторний
прийом і відвідування пацієнтів удома, в амбулаторіях, кабінетах, поліклініках, поліклініч-
них відділеннях лікарень усіх профілів (у тому числі психіатричних і наркологічних), місь-
ких і сільських, які обслуговують населення (дорослих віком 18 років і старше та дітей віком
0 - 17 років включно), диспансерах усіх профілів, жіночих консультаціях пологових будинків
та самостійних диспансерних і поліклінічних відділеннях науково-дослідних інститутів, у
центрах первинної медико-санітарної допомоги, фельдшерсько-акушерських пунктах, лікар-
ських і фельдшерських пунктах охорони здоров’я, травмпунктах та у приймальних відділен-
нях закладів охорони здоров’я, що надають стаціонарну допомогу, щодо амбулаторних паці-
єнтів, які звернулись за допомогою.
3. На титульній сторінці форми № 074/о зазначаються прізвище, ім’я, по батькові,
спеціальність медичного персоналу (лікаря/молодшого спеціаліста з медичною освітою), а
також місце провадження медичної практики. При визначенні місця провадження медичної
практики слід враховувати адміністративно-територіальний устрій, а також особливості на-
селених пунктів, яким надано статус гірських відповідно до Закону України «Про статус гір-
ських населених пунктів в Україні».
4. У графах 1, 2 вказуються номер за порядком запису та дата (число, місяць) відвідування.
5. У графі 3 ставиться відмітка про відвідування: первинне - 1 (якщо пацієнт вперше
звертається до лікаря з цією проблемою/захворюванням), повторне - 2 (якщо це не перше
звернення пацієнта з цією проблемою/захворюванням до лікаря); завершення епізоду медич-
ної допомоги - 3 (якщо пацієнт вже відвідував лікаря, одужав і це його останній візит із цією
проблемою/захворюванням).
6. У графі 4 вказується вид консультації: амбулаторно, в умовах закладу охорони здо-
ров’я - 1, вдома у пацієнта - 2, консультація телефоном або іншими засобами комунікації - 3.
7. У графах 5 - 8 зазначаються паспортні дані (прізвище, ім’я, по батькові) пацієнта,
стать (чоловіча, жіноча), дата (число, місяць, рік) народження для ідентифікації пацієнта та
номер телефону для контакту.
8. У графі 9 вказується код причини звернення пацієнта згідно з Міжнародною класи-
фікацією первинної медичної допомоги ICPC-2-E (далі - ICPC-2-E), україномовний варіант
якої затверджено наказом Міністерства охорони здоров’я України від 04 січня 2018 року №
13 «Про деякі питання застосування Україномовного варіанту Міжнародної класифікації пе-
рвинної медичної допомоги (ICPC-2-E)».
9. У графі 10 вказується код діагнозу згідно з ICPC-2-E (для первинної медичної до-
помоги) та згідно з Міжнародною статистичною класифікацією хвороб та споріднених про-
блем охорони здоров’я Десятого перегляду (МКХ-10) (для вторинної (спеціалізованої) меди-
чної допомоги).
10. У графі 11 зазначають код(и) процесу(ів) згідно з ICPC-2-E (обстеження, призна-
чення лікування, направлення, видача довідки тощо). Медичний персонал, який надає вто-
ринну (спеціалізовану) медичну допомогу, не заповнює графи 9, 11.
11. У графі 12 зазначається пільгова категорія пацієнта, а саме інвалід війни - 1; учас-
ник війни - 2; учасник бойових дій - 3; особа, яка належить за пільгами до ветеранів війни - 4;
інвалід - 5; учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - 6; евакуйований із
зони відчуження - 7; особа, яка проживає на території зони радіоекологічного контролю - 8;
дитина, яка народилась від батьків, що віднесені до 1 - 3 категорій осіб, що постраждали вна-
слідок Чорнобильської катастрофи, із зони відчуження, а також відселені із зон безумовного
(обов’язкового) і гарантованого добровільного відселення - 9; інша пільгова категорія - 10.
28
12. Дані форми № 074/о щодо числа відвідувань використовуються при заповненні
форми первинної облікової документації № 039/о «Відомість обліку відвідувань пацієнтів»,
затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я від 28 липня 2014 року № 527 «Про
затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що
використовуються у закладах охорони здоров’я, які надають амбулаторно-поліклінічну до-
помогу населенню, незалежно від підпорядкування та форми власності», зареєстрованим у
Міністерстві юстиції України 13 серпня 2014 року за № 959/25736 (у редакції наказу Мініс-
терства охорони здоров’я України від 26 січня 2018 року № 157).

1. Дайте тлумачення слову «поліклініка». Наведіть структуру міської поліклініки.
2. Характеристика основних розділів роботи поліклініки.
3. Охарактеризуйте завдання реєстратури в поліклініці.
4. Які завдання долікарського кабінету в поліклініці.
5. Лікувально-діагностична робота в міській поліклініці: розкрийте її зміст.
6. Охарактеризуйте рівні надання медичної допомоги в поліклініці міста.
7. Формування штатів поліклініки.
8. Розкрийте зміст проведення цільових, попередніх та періодичних медичних оглядів в
амбулаторно-поліклінічних закладах.
9. Переваги та недоліки дільничного принципу обслуговування населення.
10. Види реабілітації, їх сутність і організація.
11. Завдання допоміжних діагностичних і лікувальних підрозділів поліклініки.
12. Обов’язки сімейного (дільничного) лікаря.
13. Організація роботи кабінету інфекційних захворювань.
14. Призначення пункту невідкладної допомоги.
15. В який спосіб проводиться оцінка здоров’я оглянутих.
29



Тема № 7: ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ЗМІСТ РОБОТИ ЛІКАРЯ

ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ / СІМЕЙНОГО ЛІКАРЯ
Львів-2019
Тема: ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ЗМІСТ РОБОТИ ЛІКАРЯ ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ /
СІМЕЙНОГО ЛІКАРЯ
І. АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ: Значне погіршення стану здоров’я населення, високі

показники смертності осіб працездатного віку, скорочення середньої тривалості життя, нері-
вність у доступності медичної допомоги, що зумовлені, зокрема, недоліками в організації
охорони здоров'я, негативно впливають на розвиток держави.
У більшості країн Західної Європи структуру системи охорони здоров'я становлять
первинна медико-санітарна допомога та спеціалізована допомога. При цьому заклади пер-
винної медико-санітарної допомоги надають до 90 відсотків загального обсягу медичної до-
помоги. Кількість лікарів загальної практики / сімейної медицини становить від 30 до 50 від-
сотків кількості усіх лікарів, що працюють в галузі охорони здоров'я.
Світовий досвід, узагальнений ВООЗ, свідчить, що розвиток первинної допомоги на
засадах сімейної медицини є одним з найефективніших механізмів підвищення результатив-
ності роботи закладів охорони здоров'я, справедливого розподілу і раціонального викорис-
тання ними коштів.
Система охорони здоров’я ефективна тоді, коли за достатньо низьку ціну можна
отримати високоякісну медичну допомогу, тому впровадження сімейної медицини дозволяє
економити кошти та підвищити профілактичний напрямок в медицині. На сьогодні сімейний
лікар повинен ідентифікувати проблеми зі здоров’ям, займатись первинною профілактикою,
вміти чітко визначити, до якого вузького фахівця направити у випадку хвороби, брати участь
у вторинній і третинній профілактиці, отримуючи заробітну плату за кількістю осіб, які він
обслуговує.
ІІ. ЦІЛІ:
Знати:
 зміст і організацію роботи сімейного лікаря;
 правові засади організації медичного забезпечення;
 показники діяльності закладів, які працюють на засадах сімейної медицини.
Вміти:
 заповнювати облікову документацію закладів, які працюють на засадах сімейної
медицини;
 розробляти заходи щодо поліпшення роботи сімейних лікарів

Сімейна медицина – це ключова ланка первинної медичної допомоги. Головна мета
сімейної медицини – поліпшення якості надання медичної допомоги пацієнтам на первинних
етапах. Якість – це комплексне поняття, яке вміщує посилення бази знань у сфері первинної
допомоги, розробку чітких спеціальних алгоритмів діагностики і надання своєчасної адеква-
тної медичної допомоги.
Процес впровадження сімейної медицини в Україні почався з експерименту у Львів-
ській області 1987 року, коли у Дрогобичі відкрили першу амбулаторію загальної практики -
сімейної медицини. А з 1995 року розпочато підготовку сімейних лікарів за програмою, за-
твердженою Міністерством охорони здоров’я України.
Посаду сімейного лікаря може займати лікар, який пройшов підготовку в інтернатурі
за спеціальністю «Загальна практика - сімейна медицина», або лікарі за спеціальностями
«Лікувальна справа» і «Педіатрія», що пройшли підготовку у вищих медичних закладах піс-
лядипломної освіти за спеціалізацією із сімейної медицини і отримали сертифікат за спеціа-
льністю «Загальна практика - сімейна медицина». Діяльність сімейного лікаря визначається
уповноваженим органом виконавчої влади в сфері охорони здоров'я.
3
Із 1 квітня 2018 року вступила в дію частина медичної реформи, яка регулює працю
сімейних лікарів, згідно з якою сімейні лікарі, педіатри приймають пацієнтів тільки після
підписання декларації - угоди з лікарем на надання певних медичних послуг. Вибір лікаря не
повинен бути пов'язаним із місцем реєстрації громадянина.
Головні принципи сімейної медицини:
 довготривалість і безперервність спостереження;
 багатопрофільність первинно-медичної допомоги;
 відношення до сім'ї, як до одиниці медичного обслуговування;
 превентивність, як основа діяльності сімейного лікаря;
 економічна ефективність і доцільність допомоги;
 координація медичної допомоги;
 відповідальність пацієнта, членів його сім'ї і суспільства за збереження і покращен-
ня його здоров'я.
Світова практика сформулювала три моделі діяльності лікаря загальної практи-
ки:
 індивідуальна практика (лікар і середній медичний персонал);
 групова практика (декілька лікарів загальної практики об’єднані в групи, що дозво-
ляє заощадити засоби, організувати взаємозаміну між собою, ввести деяку спеціалізацію ме-
дичної практики);
 центри здоров’я (скандинавська модель) - це амбулаторія загальної практики, іноді
із стаціонаром для людей літнього віку.
Всесвітня організація сімейних лікарів (WONCA) пропонує 6 основних вимог до
сімейного лікаря:
1. Надання первинної медичної допомоги:
 вміння проводити первинне обстеження пацієнта;
 координація діяльності вузьких фахівців, залучених до допомоги пацієнту;
2. Особлива увага до інтересів пацієнта:
 здатність приділяти увагу до інтересів пацієнта;
 вміння встановлення продуктивних відносин з пацієнтом і використання цих нави-
чок при роботі з хворим;
 забезпечення безперервності надання меддопомоги тривалий час.
3. Вміння вирішувати певні проблеми пацієнта:
 прийняття рішення на основі знань про захворюваність та поширеність даної пато-
логії серед даної групи населення;
 лікування хвороб на ранніх стадіях та негайне надання допомоги за нагальної необ-
хідності.
4. Комплексний підхід:
 одночасне лікування як гострих, так і хронічних станів пацієнта;
 організація для пацієнта необхідних оздоровчих і лікувальних заходів.
5. Соціальна спрямованість:
 узгодження потреб окремих пацієнтів з потребами всієї групи, що обслуговується та
ресурсами, що наявні.
6. Цілісне уявлення про захворювання
 вміння застосовувати біопсихосоціальну модель з урахуванням культурних та екзис-
тенціальних аспектів життя людей.
Моделі роботи сімейного лікаря:
 індивідуальна чи групова практика в існуючій амбулаторії чи поліклініці;
 індивідуальна практика в самостійній установі сімейної медицини;
 групова практика в самостійній установі;
 об’єднання декількох групових практик в центрах здоров’я.
4
ОСНОВНІ СТАТИСТИЧНІ ПОКАЗНИКИ ТА ЇХ ФОРМУЛИ, ЯКІ ЗАСВІДЧУЮТЬ
ДІЯЛЬНІСТЬ СІМЕЙНИХ ЛІКАРІВ:
1. Навантаження на сімейного лікаря (середня кількість відвідувань за зміну):

Кількість відвідувань до сімейного лікаря за місяць
Кількість робочих змін за місяць
2. Рівень відвідувань з приводу захворювань (з профілактичною метою) на 1 сі-

мейного лікаря:
К-сть відвідувань з приводу захворювань (з профілактичною метою)
до амбулаторії сімейної медицини за рік
Кількість сімейних лікарів
3. Питома вага пацієнтів, які закінчили лікування за результатами звернень:

Кількість пацієнтів, які закінчили лікування
× 100 %
Загальна кількість звернень
4. Частка пацієнтів, яких направлено до вузьких спеціалістів за результатами

звернень:
Кількість пацієнтів, яких направлено до вузьких спеціалістів
× 100 %
5. Частка пацієнтів, яких госпіталізовано за результатами звернень:

Кількість пацієнтів, яких госпіталізовано
× 100 %
6. Індекс здоров’я:
Число осіб, які ні разу не хворіли протягом року
× 100 %
Загальна кількість мешканців території обслуговування

НАКАЗ № 503 від 19.03.2018
Про затвердження Порядку вибору лікаря, який надає первинну медичну допомогу, та
форми декларації про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу
(витяг)
1. Цей Порядок регулює вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу відпо-
відно до частини четвертої статті 9 Закону України «Про державні фінансові гарантії медич-
ного обслуговування населення».
2. Цей Порядок є обов'язковим для виконання усіма надавачами медичних послуг, що
надають медичні послуги, пов’язані з первинною медичною допомогою за програмою дер-
жавних гарантій медичного обслуговування населення (далі - надавачі ПМД).
3. У цьому Порядку термін «Декларація про вибір лікаря, який надає первинну медич-
ну допомогу» (далі - Декларація) означає документ, що підтверджує волевиявлення пацієнта
(його законного представника) про вибір лікаря, який надаватиме йому первинну медичну
допомогу (далі - ПМД). Інші терміни вживаються у значеннях, наведених в Основах законо-
давства України про охорону здоров’я, Законах України «Про державні фінансові гарантії
медичного обслуговування населення», «Про інформацію», «Про захист персональних да-
них», інших законодавчих актах України, спеціальних словниках понять і термінів Всесвіт-
ньої організації охорони здоров'я.
5
II. Вибір, зміна та відмова від лікаря, який надає ПМД
1. Пацієнт (його законний представник) має право обрати лікаря, який надає ПМД, не-
залежно від зареєстрованого місця проживання такого пацієнта з числа осіб, які зазначені в
договорі про медичне обслуговування населення, укладеному між відповідним надавачем
ПМД та Національною службою здоров’я України (далі - НСЗУ).
2. Пацієнт має право обрати лікаря, який надає ПМД, за умови, що кількість пацієнтів,
які вже обрали такого лікаря відповідно до цього Порядку, не перевищує оптимальний обсяг
практики ПМД, встановлений у Порядку надання первинної медичної допомоги, затвердже-
ному наказом Міністерства охорони здоров’я України від 19 березня 2018 року № 504, зареє-
строваному в Міністерстві юстиції України 21 березня 2018 року за № 348/31800, або іншу
кількість, встановлену відповідно до договору про медичне обслуговування населення за
програмою державних гарантій медичного обслуговування населення (далі - програма меди-
чних гарантій), укладеного надавачем ПМД, у якому зазначений такий лікар.
3. У період тимчасової відсутності лікаря, який був обраний пацієнтом відповідно до
цього Порядку, у зв’язку з відпусткою чи іншими обставинами, що зумовлюють тимчасову
неможливість здійснювати прийом пацієнтів лікарем, пацієнт має право на отримання меди-
чних послуг ПМД у іншого лікаря того самого надавача ПМД без подання нової Декларації.
4. Пацієнт, який не обрав лікаря та перебуває у невідкладному стані, має право отри-
мати безперервну та безоплатну ПМД у державних і комунальних закладах охорони здоров’я,
а також звернутися до НСЗУ або його територіальних органів за роз’ясненнями стосовно
надавачів ПМД для забезпечення можливості реалізувати своє право на вибір лікаря.
5. Пацієнт (його законний представник) має право змінити лікаря, який надає ПМД,
шляхом подання тому самому або іншому надавачу ПМД нової Декларації відповідно до
цього Порядку.
6. Пацієнт (його законний представник) має право відмовитись від лікаря, який надає
ПМД, без обрання нового лікаря шляхом подання заяви про припинення поданої ним Декла-
рації.
7. Одночасний вибір двох або більше лікарів, які надають ПМД, не допускається.
8. Надавачі ПМД зобов’язані забезпечити пацієнтам (їх законним представникам) для
прийняття ними рішення про вибір лікаря, який надає ПМД, можливість ознайомитись з ін-
формацією про:
1) надавача ПМД: повне найменування юридичної особи або прізвище, ім’я, по бать-
кові фізичної особи - підприємця (далі - ФОП); код ЄДРПОУ; інформація про наявність лі-
цензії на провадження господарської діяльності з медичної практики;
2) лікарів, які надають ПМД у такого надавача ПМД, а саме:
прізвище, ім’я, по батькові лікаря; освіта; лікарська спеціальність; стаж роботи за спе-
ціальністю; кваліфікаційна категорія; місце (адреса) та графік роботи лікаря;
3) дату, номер та строк дії договору про медичне обслуговування населення за про-
грамою медичних гарантій, укладеного між надавачем ПМД та Уповноваженим органом, а
також перелік медичних послуг, які надавач ПМД зобов'язаний надавати за таким договором.
9. Інформація, зазначена у пункті 8 цього розділу, розміщується надавачем ПМД за
кожним місцем надання медичних послуг ПМД та на його веб-сайті (у разі наявності) з до-
тримання вимог законодавства України про захист персональних даних.
III. Заповнення та подання Декларації
1. Пацієнт (його законний представник) має право подати Декларацію самостійно че-
рез електронну систему охорони здоров’я або шляхом звернення до надавача ПМД.
2. У разі подання пацієнтом (його законним представником) Декларації самостійно
через електронну систему охорони здоров’я пацієнт (його законний представник) має накла-
сти на неї електронний підпис автора або підпис, прирівняний до власноручного підпису ві-
дповідно до закону. У такому випадку надавачі ПМД не мають права вимагати у пацієнтів (їх
законних представників) подання Декларації в паперовій формі.
6
3. Подання Декларації шляхом безпосереднього звернення до надавача ПМД здійсню-
ється в такому порядку:
1) надавач ПМД має визначити особу, уповноважену приймати Декларації від пацієн-
тів (їх законних представників) та вносити дані до електронної системи охорони здоров’я
(далі - уповноважена особа), на яку мають бути покладені обов’язки щодо забезпечення за-
хисту персональних даних;
2) пацієнт (його законний представник) звертається до уповноваженої особи надавача
ПМД і надає їй копію документа про присвоєння реєстраційного номера облікової картки
платника податків (далі - РНОКПП) (крім фізичних осіб, які через свої релігійні переконання
відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та
повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) й один з
таких документів, що посвідчують особу: паспорт громадянина України; тимчасове посвід-
чення громадянина України; свідоцтво про народження (для осіб, які не досягли 14-річного
віку); посвідка на постійне проживання в Україні; посвідчення біженця; посвідчення особи,
яка потребує додаткового захисту;
3) законний представник пацієнта додатково подає документи, що посвідчують його
особу та повноваження законного представника (свідоцтво про народження, посвідчення)
відповідно до законодавства;
4) на підставі документів та інформації, наданих пацієнтом (його законним представ-
ником), уповноважена особа зобов’язана заповнити Декларацію в електронній формі, розд-
рукувати її та надати пацієнту (його законному представнику);
5) пацієнт (його законний представник) перевіряє інформацію, внесену до Декларації,
та у разі виявлення помилок повідомляє про це уповноважену особу. Уповноважена особа
зобов'язана виправити помилки в Декларації в електронній формі, повторно роздрукувати її
та надати пацієнту (його законному представнику);
6) у разі відсутності помилок у Декларації пацієнт (його законний представник) під-
писує два примірники Декларації та надає їх уповноваженій особі. На двох примірниках упо-
вноважена особа надавача ПМД проставляє відмітку з датою отримання такої Декларації
надавачем ПМД та повертає один примірник пацієнту (його законному представнику). Інший
примірник Декларації залишається у надавача ПМД;
7) уповноважена особа надсилає Декларацію у встановленому законодавством поряд-
ку до електронної системи охорони здоров'я;
8) надавач ПМД зобов’язаний зберігати один примірник Декларації, підписаний паці-
єнтом (його законним представником), протягом трьох років з дня припинення (анулювання)
такої Декларації.
4. За зверненням пацієнта (його законного представника) уповноважена особа зо-
бов’язана допомогти пацієнту (його законному представнику) заповнити та самостійно пода-
ти Декларацію через електронну систему охорони здоров’я за допомогою комп’ютера або
іншого засобу зв’язку, що належить такому пацієнту (його законному представнику).
5. Надавачам ПМД забороняється відмовляти у прийнятті Декларації та веденні паці-
єнта, зокрема на підставі наявності у пацієнта хронічного захворювання, його віку, статі, со-
ціального статусу, матеріального становища, зареєстрованого місця проживання тощо.
6. Декларація заповнюється українською мовою, за винятком пунктів, що потребують
використання літер латинської абетки та спеціальних символів (адреса електронної пошти
тощо), з урахуванням таких особливостей:
1) у підпункті 1.7.3 пункту 1.7 зазначається номер телефону або адреса електронної
пошти;
2) у підпунктах 1.8.1 та 1.8.2 пункту 1.8 зазначаються реквізити одного із документів,
що посвідчують особу, вказаних у підпункті 2 пункту 3 цього розділу, який використовував-
ся під час самостійного подання Декларації через електронну систему охорони здоров’я або
пред’являвся уповноваженій особі надавача ПМД;
7
3) у пункті 1.9 серія та номер паспорта зазначаються лише для тих фізичних осіб, які
через свої релігійні переконання відмовились від прийняття РНОКПП та повідомили про це
відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті;
4) у пункті 1.11 зазначається адреса для надання ПМД за місцем проживання (перебу-
вання) та листування;
5) у пункті 1.12 для пацієнтів віком від 14 до 18 років обов’язково зазначаються дані
одного з батьків (законних представників);
6) у пунктах 2.1-2.4 зазначаються дані лікаря-терапевта (для пацієнтів від 18 років),
лікаря-педіатра (для пацієнтів до 17 років включно), лікаря загальної практики - сімейного
лікаря, якого обрав пацієнт (його законний представник);
7) пункти 4.1-4.6 заповнюються тільки для пацієнтів, які є недієздатними або не дося-
гли 14-річного віку;
8) у пункті 4.6 зазначається номер телефону або адреса електронної пошти.
7. У разі зміни інформації, що міститься в пунктах 1.1-1.11, 4 Декларації, пацієнт (йо-
го законний представник) зобов'язаний уточнити змінені дані самостійно через електронну
систему охорони здоров’я або шляхом звернення до надавача ПМД, якому було подано Де-
кларацію.
8. Пацієнт має право на отримання медичних послуг, пов’язаних з ПМД, у надавача
ПМД з моменту подання йому Декларації та до її припинення.
IV. Припинення та тимчасове призупинення дії Декларації
1. Підставами для припинення Декларації є:
1) подання пацієнтом (його законним представником) Декларації про вибір іншого лі-
каря, який надає ПМД;
2) подання пацієнтом (його законним представником) заяви про припинення Деклара-
ції у довільній формі;
3) внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприє-
мців та громадських формувань запису про припинення юридичної особи, яка є надавачем
ПМД, або про припинення підприємницької діяльності ФОП, яка є надавачем ПМД, крім
випадків реорганізації юридичної особи;
4) анулювання ліцензії надавача ПМД на право провадження господарської діяльності
з медичної практики;
5) припинення провадження господарської діяльності з медичної практики надавачем
ПМД;
6) припинення трудових відносин з лікарем, який надає ПМД, зазначеним в Деклара-
ції, та надавачем ПМД або ФОП, що має господарські відносини з таким надавачем ПМД,
або припинення господарських відносин між надавачем ПМД або ФОП, що обраний(а) ліка-
рем, який надає ПМД за Декларацією;
7) набрання законної сили вироком суду про заборону лікарю, який надає ПМД, за-
значеному в Декларації, займатись медичною діяльністю;
8) подання заяви лікарем, який надає ПМД, про відмову від подальшого ведення паціє-
нта у зв’язку з тим, що пацієнт не виконує медичних приписів або правил внутрішнього розпо-
рядку надавача ПМД, за умови, що це не загрожуватиме життю пацієнта і здоров’ю населення;
9) смерть лікаря, який надає ПМД;
10) досягнення пацієнтом 18-річного віку у разі, якщо згідно з Декларацією лікарем,
який надає ПМД, обрано лікаря-педіатра;
11) смерть пацієнта.
2. У випадку, передбаченому підпунктом 8 пункту 1 цього розділу, Декларація припи-
няється через десять календарних днів з дати повідомлення надавачем ПМД пацієнта (його
законного представника) про припинення такої Декларації. У всіх інших випадках Деклара-
ція припиняється з дня, наступного за днем виникнення відповідної підстави.
3. У разі реорганізації юридичної особи - надавача ПМД Декларації, подані такому
надавачу ПМД до реорганізації, не припиняються, а залишаються чинними і вважаються по-
8
даними юридичній особі - правонаступнику за умови збереження відповідних правовідносин
з лікарем, який був обраний пацієнтом.
4. Припинення та призупинення дії Декларації не є підставою для ненадання безпере-
рвної та безоплатної ПМД пацієнтам, які перебувають у невідкладному стані, у державних і
комунальних закладах охорони здоров’я.
Дія Декларації тимчасово призупиняється з дати припинення договору про медичне
обслуговування населення за програмою медичних гарантій до дня укладення нового дого-
вору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій.
5. У разі припинення Декларації відповідно до однієї з підстав, передбачених підпунк-
тами 4-9 пункту 1 цього розділу, або у випадку тимчасового призупинення дії Декларації
надавач ПМД повинен протягом одного місяця з дати припинення Декларації повідомити
про це пацієнта (його законного представника) за допомогою бажаного способу зв'язку, за-
значеного у Декларації такого пацієнта.
ДЕКЛАРАЦІЯ ПРО ВИБІР ЛІКАРЯ,

ЯКИЙ НАДАЄ ПЕРВИННУ МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ № ________________
1. ПАЦІЄНТ 3. НАДАВАЧ ПМД

1.1. Прізвище 3.1. Повне найменування / П.І.Б.
1.2. Ім’я 3.2. Код ЄДРПОУ
1.3. По батькові 3.3. Контактний номер телефону
1.4. Дата народження 3.4. Адреса електронної пошти
1.5. Місто, країна народження 3.5. Адреса місця надання медичних послуг лікарем, який надає
ПМД
1.6. Стать 4. ЗАКОННИЙ ПРЕДСТАВНИК ПАЦІЄНТА
1.7. Контактні дані 4.1. Прізвище, ім’я, по батькові
1.7.1. Номер телефону 4.2. Тип, серія (за наявності), номер, дата видачі документа, що
посвідчує особу законного представника, та орган, що його
видав
1.7.2. Адреса електронної пошти (за наявнос- 4.3. Тип, серія (за наявності), номер, дата видачі, термін дії (за
ті) наявності) документа, що засвідчує повноваження законного
представника, орган, що його видав
1.7.3. Бажаний спосіб зв’язку 4.4. Номер телефону
1.8. Документ, що посвідчує особу 4.5. Адреса електронної пошти (за наявності)
1.8.1. Тип документа 4.6. Бажаний спосіб зв’язку
1.8.2. Серія (за наявності), номер, дата та ор- 5. ПІДПИС ПАЦІЄНТА (ЙОГО ЗАКОННОГО ПРЕДСТА-
ган видачі документа, термін дії документа (за ВНИКА)
наявності) Своїм підписом:
1.9. Реєстраційний номер облікової картки підтверджую добровільний вибір лікаря, який надає первинну
платника податків або серія та номер паспор- медичну допомогу, зазначеного в главі 2 цієї Декларації, а та-
та кож достовірність наданих мною даних;
1.10. Унікальний номер запису в Єдиному підтверджую, що мене повідомлено про мої права відповідно до
державному демографічному реєстрі (за наяв- Закону України «Про захист персональних даних», про мету
ності) збирання та обробки моїх персональних даних, зазначених в цій
1.11. Адреса місця фактичного проживання Декларації.
або перебування
1.12. Довірена особа пацієнта для повідом- (підпис)
лення у разі настання екстреного випадку з
пацієнтом 6. ДАТА ПОДАННЯ ДЕКЛАРАЦІЇ
1.12.1. Прізвище, ім’я, по батькові
1.12.2. Контактний номер телефону
2. ЛІКАР, ЯКИЙ НАДАЄ ПМД
2.1. Прізвище, ім’я, по батькові
2.2. Контактний номер телефону
2.3. Адреса електронної пошти
2.4. Посада лікаря-спеціаліста
9
Скільки декларацій може підписати лікар?
У зв’язку з прийняттям 18.12.2018 року Кабінетом Міністрів України постанови №
1117 Національна служба здоров’я надсилає роз’яснення з приводу особливостей оплати за
надання медичних послуг з первинної медичної допомоги у 2019 р.
Лист НСЗУ № 1424-18 від 29.12.2018р
1. Щодо лімітів (оптимального обсягу практики)
Вищезазначеною постановою затверджено Порядок реалізації державних гарантій ме-
дичного обслуговування населення на 2019 рік (далі - Порядок). У цьому Порядку, зокрема,
визначено коефіцієнт для надавачів, які розташоваю у гірських населених пунктах.
Також Порядок вводить поняття ліміту та встановлює коефіцієнти, які застосовуються
до тарифу на оплату за «понадлімітні» декларації. Так, ліміт - це оптимальний обсяг прак-
тики (ООП), визначений у Порядку надання ПМД, затвердженому наказом МОЗ України від
19.03.2018 № 504. Ліміти у 2019 році залишаться незмінними: одна тисяча вісімсот осіб на
одного лікаря загальної практики / сімейного лікаря; дві тисячі осіб на одного лікаря-
терапевта; дев’ятсот осіб на одного лікаря-педіатра.
Звертаємо Вашу увагу, що для лікаря, який працює за кількома спеціальностями, в
тому числі у кількох надавачів, ліміт завжди дорівнює найменшому ліміту за спеціальністю з
тих, за якими працює лікар, незалежно від того, чи мають договір з НСЗУ надавачі, у яких
працює лікар:
Сімейний лікар + терапевт = 1800
Сімейний лікар + педіатр = 900
Терапевт + педіатр = 900
Терапевт + педіатр + сімейний лікар = 900
Для лікаря, який працює більше, ніж у одного надавача, для порівняння з лімітом ви-
користовується загальна кількість декларацій про вибір цього лікаря, поданих усім надава-
чам, у яких цей лікар працює - незалежно від спеціальності лікаря та наявності у цих надава-
чів договору з НСЗУ.
Наприклад, лікар працює одночасно в центрі ПМСД як сімейний лікар та у приватній
клініці як терапевт. Ліміт цього лікаря — 1800. Центр ПМСД має договір з НСЗУ, а приватна
клініка не має. В центрі ПМСД такого лікаря обрали 1200 пацієнтів, а у приватній клініці -
1000, всього - 2200, таким чином перевищення ліміту складає 2200 - 1800 = 400 декларацій.
2. Як знати, починаючи з якої декларації ліміт вважається перевищеним?
Наголошуємо, що при розрахунках для оплати враховується кількість декларацій. То-
му не має значення, чи кожна конкретна декларація є «до-лімітною» чи «понад-лімітною».
Розподіл декларацій на ті, що в межах ліміту і ті, що поза лімітом, відбувається як вказано
нижче.
 Розраховується різниця між лімітом (найменший ООП за усіма спеціальностями,
щодо яких у лікаря є активні декларації) та загальною кількістю декларацій, поданих усім
надавачам, у яких працює лікар. Визначається розподіл цієї різниці за віковими групами (для
врахування вікових коефіцієнтів). При цьому враховується наявне співвідношення між де-
клараціями пацієнтів різних вікових груп. Для прикладу вище, ця різниця складає 400 декла-
рацій - саме вони вважаються такими, що укладено понад ліміт.
Для прикладу, якщо у педіатра 30% декларацій - це група до 5 років, а 70% декларацій
- група 6-17 років, то 30% понадлімітних декларацій будуть вирахувані з групи до 5 років, а
70% - з групи 6-17 років.
 Для понадлімітних декларацій, розподілених за віковими групами, визначаєть-
ся відсоток перевищення ООП (для врахування коригувального коефіцієнту). У випадку,
якщо це перевищення в межах 10%, всі декларації будуть оплачені без зменшення тарифу.
Якщо це перевищення від 10%+1 декларація до 20%, то кількість декларацій, які потрапля-
ють у ці межі, буде оплачена із застосуванням коригувального коефіцієнту 0,8 і так далі, від-
повідно до затверджених Порядком коефіцієнтів.
Реальний приклад: сімейний лікар, у якого 2595 декларацій при ліміті 1800
10
Декла- Всі Опти Кількість декларацій в
Лікар Статус Віко- рації y де- ма- обсязі практики по відношенню
гірсь- ва віко- кла- льни до оптимального
кого гру- вій рації й в лімі- від від від від від по-
па лі- обсяг ті 100% 110 120 130 140 над
групі каря прак (до +1 %+1 %+1 %+1 %+1 150
тики 100%) до до12 до13 до14 до15 %
110% 0% 0% 0% 0%
ні 06-17 445 309 31 31 31 31 12 0
так 0 0 0 0 0 0 0 0
ні 219 152 15 15 15 15 7 0
так 0-5 0 0 0 0 0 0 0 0
Сімей- ні 601 417 42 42 42 42 16 0
ний так 18-39 0 2595 1800 0 0 0 0 0 0 0
лікар ні 808 560 56 56 56 56 24 0
так 40-64 0 0 0 0 0 0 0 0
1 ні 522 362 36 36 36 36 16 0
так 65+ 0 0 0 0 0 0 0 0
сума декларацій в практиці по відношенню до оп- 1800 180 180 180 180 75 0
тимального
3. Щодо особливостей оплати

3 1 січня за декларації, укладені понад встановлені ліміти, оплата буде здійснюватися
із застосуванням «понижувальних» коефіцієнтів. При цьому за перевищення ліміту до 10%
понижувальні коефіцієнти не застосовуватимуться.
Якщо ліміт буде перевищено на 10% + 1 декларація, то до тарифу (370 грн.) буде за-
стосовуватися понижувальний коефіцієнт 0,8 до рівня перевищення 20%.
Повну інформацію про розміри понижувальних коефіцієнтів подано нижче.
Рівень перевищення ліміту Коефіцієнт

Від 110 відсотків + 1 декларація до 120 відсотків включно 0,8
Від 150 відсотків + 1 декларація і всі наступні 0
Вікові коефіцієнти до тарифу на оплату за «понадлімітні» декларації не застосовува-

тимуться, гірський коефіцієнт - застосовуватиметься.
Приклади розрахунків
Педіатр
Обсяг Кори- Вартість обслуговування за І декларацією на рік
практики гува- Не гірський Гірський
Віковий
по відно- льний Вікова Розподіл
коефіці-
шенню до кое- група декларацій Гри-
фіці- єнт Тариф Тариф Гривень
оптималь- вень,
ного єнт
4 0-5 років 370x4x1 1480,00 370x4x1x1,25 1 850,00
до 900
до 100% 1 2,2 6-17 років 370х2,2х1 814,00 370×2,2x1x1,25 1 017,50
від 100%+1
1 — 901 - 990 370х1 370,00 370x1x1,25 462,50
ДО 110%
від 110%+1
0,8 — 991 - 1080 370х0,8 296,00 370×0,8×1,25 370,00
ДО 120%
Від 120%+1
0,6 — 1081 - 1170 370х0,6 222,00 370х0,6 х 1,25 277,50
до 130%
Від 130%+1
0,4 — 1171 - 1260 370х0,4 148,00 370×0,4×1,25 185,00
до 140%
11
Від 140%+
0,2 — 1261 - 1350 370х0,2 74,00 370×0,2×1,25 92,50
1 до 150%
понад 150% о — Понад 1350 370х0 0,00 370x0x1,25 0,00
Сімейний лікар
Ві- Вартість обслуговування за l декларацію на рік
Обсяг Кори-
ко- Не гірський Гірський
практики гува-
вий
по відно- льний Вікова Розподіл
ко-
шенню до кое- група декларацій Гри-
ефі Тариф Тариф Гривень
оптималь- фіці- вень
ці-
ного єнт
єнт
4 0-5 років 370х4х1 1480,0 370x4x1х1,25 1 850,00
370х2,2х 1
2,2 6-17 років 370х2,2х1 814,00 1 017,50
х1,25
до 100% до 1800
1 1 18-39 років 370х1х1 370,00 370x1x1x1,25 462,50
1,2 40-64 років 370×1,2×1 444,00 370х1,2х1х1,25 555,00
2 понад 65 р. 370x2x1 740,00 370x2x1x1,25 925,00
від 100%+1
1 — 1801 -1980 370х1 370,00 370х1х1,25 462,50
ДО 110%
від 110%+1
0,8 — 1981 - 2160 370х0,8 296,00 370×0,8×1,25 370,00
ДО 120%
від 120%+1
0,6 — 2161 - 2340 370х0,6 222,00 370х0,6х1,25 277,50
ДО 130%
від 130%+1
0,4 — 2341 - 2520 370х0,4 148,00 370х0,4х1,25 185,00
до 140%
від 140%+1
0,2 — 2521 - 2700 370х0,2 74,00 370х0,2х1,25 92,50
до 150%
понад 150% о — Понад 2700 370х0 0,00 370х0х1,25 0,00
Терапевт
Обсяг Вартість обслуговування за 1 декларацією
Ві-
практики Коригуваль- на рік
Віковий ко- Розподіл
по відно- ний Не гірський Гірський
коефіці- ва деклара-
шенню до коефіцієнт
єнт гру- цій Гри- Гри-
оптималь- Тариф Тариф
па вень вень
ного
18-
l 39 370x1x1 370,00 370х1х1х1,25 462,50
років
40-
370х1,2х 370х1,2х1х1,
до 100% l l,2 64 до 2000 444,00 555,00
1 25
років
по-
2 над 370х2х1 740,00 370х2х1х1,25 925,00
65 р.
від 100%+1 2001 -
l — 370х1 370,00 370x1x1,25 462,50
до 10% 2200
від 110%+1 2201 -
0,8 — 370х0,8 296,00 370x0,8×1,25 370,00
до 20% 2400
від 120%+1 2401 -
0,6 — 370х0,6 222,00 370х0,6х1,25 277,50
до 130% 2600
від 30%+1 2601 -
0,4 — 370х0,4 148,00 370x0,4х1,25 185,00
до 140% 2800
від 140%+1 2801 -
0,2 — 370х0,2 74,00 370х0,2х1,25 92,50
до 150% 3000
понад
понад 150% 0 — 370х0 0,00 370x0x1,25 0,00
3000
12
НАКАЗ № 504 19.03.2018
Про затвердження Порядку надання первинної медичної допомоги
(витяг)
ПОРЯДОК надання первинної медичної допомоги
1. Цей Порядок визначає завдання, конкретизує зміст і встановлює вимоги щодо орга-
нізації та забезпечення надання первинної медичної допомоги (далі - ПМД) в Україні.
2. У цьому Порядку терміни вживаються у таких значеннях:
надавач ПМД - заклад охорони здоров’я будь-якої організаційно-правової форми, в
тому числі комунальні некомерційні підприємства, або фізичні особи - підприємці, які одер-
жали ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики та забезпечу-
ють на її основі медичне обслуговування населення, безпосередньо пов’язане з наданням
ПМД;
лікар з надання ПМД - професіонал у галузі лікувальної справи (лікар загальної прак-
тики - сімейний лікар, лікар-педіатр, лікар-терапевт), який перебуває у трудових відносинах
із надавачем ПМД або провадить господарську діяльність з медичної практики як фізична
особа -підприємець та особисто надає ПМД;
команда з надання ПМД - група медичних працівників, що функціонує в межах нада-
вача ПМД та складається не менше ніж з одного лікаря з надання ПМД та не менше ніж з
одного фахівця (сестра медична загальної практики - сімейної медицини, акушерка, фельд-
шер тощо), який працює спільно з лікарем з надання ПМД або під його керівництвом;
практика ПМД - лікар з надання ПМД та особи, які здійснили своє право на вільний
вибір лікаря, в установленому порядку обравши цього лікаря з надання ПМД (особи, що на-
лежать до цієї практики);
обсяг практики ПМД - кількість осіб, які здійснили своє право на вільний вибір лікаря,
в установленому порядку обравши лікаря з надання ПМД, та належать до однієї й тієї самої
практики ПМД;
оптимальний обсяг практики ПМД - кількість осіб, яким лікар з надання ПМД може
забезпечити надання якісної ПМД;
групова практика ПМД - команда з надання ПМД, до складу якої входять два або бі-
льше лікарів з надання ПМД, або сукупність двох чи більше практик ПМД у межах одного
надавача ПМД або кількох надавачів ПМД, які взаємодіють на підставі договору про спільну
діяльність, укладеного між надавачами ПМД.
Інші терміни вживаються у значеннях, наведених в Основах законодавства України
про охорону здоров’я та інших нормативно-правових актах у сфері охорони здоров’я.
3. Дія цього Порядку поширюється на надавачів ПМД незалежно від форми власності
та організаційно-правової форми діяльності.
4. Головним завданням надавача ПМД є забезпечення населення комплексними та ін-
тегрованими послугами зі всебічної, безперервної і орієнтованої на пацієнта ПМД, спрямо-
ваної на задоволення потреб населення у відновленні та збереженні здоров’я, попередження
розвитку захворювань, зменшення потреби у госпіталізації та покращення якості життя.
5. Організація та надання послуг з ПМД ґрунтується на принципах:
 доступності, що передбачає мінімальну втрату часу для її отримання;
 безпечності, що полягає у наданні послуг з ПМД у спосіб, що мінімізує ризики за-
вдання шкоди пацієнтові, у тому числі тієї, якій можна запобігти, а також зменшує можли-
вість медичних помилок;
 результативності, що проявляється у досягненні найкращих результатів через надан-
ня послуг з ПМД на основі наукових знань та принципів доказової медицини;
 своєчасності;
 економічної ефективності, що досягається шляхом надання послуг з ПМД таким чи-
ном, щоб максимізувати використання ресурсів та уникнути неефективних витрат;
13
 недискримінації, що полягає у наданні послуг з ПМД, якість якої не відрізняється
залежно від статі, сексуальної орієнтації, раси, кольору шкіри, національності, місця прожи-
вання, майнового стану, соціального статусу, стану здоров’я, політичних, релігійних чи ін-
ших переконань, за мовними або іншими ознаками;
 орієнтованості на людину, що передбачає надання послуг з ПМД у спосіб, що врахо-
вує індивідуальні потреби осіб, яким ці послуги надаються, в тому числі з урахуванням права
пацієнта на вільний вибір лікаря.
II. Перелік послуг з ПМД та організація їх надання
1. Надавач ПМД здійснює медичне обслуговування населення, безпосередньо
пов’язане з наданням ПМД, відповідно до переліку медичних послуг, визначених у додатку 1
до цього Порядку.
2. У рамках здійснення медичного обслуговування населення, зазначеного у пункті 1
цього розділу, надавач ПМД організовує забезпечення пацієнтів медичними послугами, у
тому числі лабораторними та інструментальними діагностичними дослідженнями, відповідно
до додатків 2, 3 до цього Порядку.
3. Надавачі ПМД можуть утворювати групові практики ПМД для координації надання
ПМД, забезпечення безперервності надання ПМД, раціонального та ефективного викорис-
тання ресурсів на здійснення медичного обслуговування з надання ПМД.
4. Оптимальний обсяг практики ПМД становить: одна тисяча вісімсот осіб на одного
лікаря загальної практики - сімейного лікаря; дві тисячі осіб на одного лікаря-терапевта;
дев’ятсот осіб на одного лікаря-педіатра.
5. Обсяг практики може відрізнятися від оптимального залежно від соціально-
демографічних, інфраструктурних та інших особливостей території, в межах якої мешкають
особи, що належать до відповідної практики.
6. Лікар з надання ПМД має право відмовитися від подальшого ведення пацієнта на
підставах, визначених частиною третьою статті 34 Основ законодавства України про охоро-
ну здоров’я.
7. ПМД надається під час особистого прийому пацієнта за місцем надання ПМД.
Лікар з надання ПМД може прийняти рішення про надання окремих послуг ПМД за
місцем проживання (перебування) пацієнта або з використанням засобів телекомунікації від-
повідно до режиму роботи надавача ПМД.
Рішення про надання ПМД за місцем проживання (перебування) пацієнта не може
прийматися лише на підставі віддаленості його місця проживання (перебування) від місця
надання ПМД та (або) відсутності у пацієнта коштів на проїзд до місця надання ПМД.
8. Надання ПМД може здійснюватися в окремій будівлі чи приміщеннях, що належать
надавачу ПМД на праві власності, праві оренди чи на інших підставах, не заборонених зако-
нодавством, відповідно до переліку місць провадження господарської діяльності, зазначених
в отриманій надавачем ПМД ліцензії на провадження господарської діяльності з медичної
практики.
9. У разі зміни адреси місця надання ПМД надавач ПМД зобов’язаний завчасно пові-
домити про це осіб, які належать до відповідної практики ПМД, шляхом забезпечення:
розміщення відомостей про таку зміну в місці надання ПМД у доступному для пацієн-
тів місці;
розміщення відомостей про таку зміну на веб-сайтах (веб-сторінках) відповідного на-
давача ПМД (за наявності);
індивідуального повідомлення осіб, що належать до відповідної практики, про таку
зміну телефоном чи в інший спосіб, визначений пацієнтами (стосується лише пацієнтів, за-
писаних на прийом до лікаря з надання ПМД).
10. Надання в межах ПМД невідкладної медичної допомоги у разі розладу фізичного
чи психічного здоров’я пацієнтам, які у зв’язку з цим не потребують екстреної, вторинної
(спеціалізованої) або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги, здійснюється
14
відповідно до режиму роботи надавача ПМД та годин прийому пацієнтів лікарем (командою)
з надання ПМД.
11. У разі виникнення невідкладного стану при гострому розладі фізичного чи психіч-
ного здоров’я пацієнта, внаслідок якого пацієнт потребує екстреної, вторинної (спеціалізова-
ної) або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги, якщо такий розлад стався під
час прийому пацієнта лікарем з надання ПМД, лікар з надання ПМД повинен викликати бри-
гаду екстреної (швидкої) медичної допомоги та до її прибуття надати пацієнту відповідну
медичну допомогу.
12. Надавач ПМД забезпечує наявність обладнання, устаткування та засобів, необхід-
них для забезпечення надання ПМД, що визначені відповідним табелем матеріально-
технічного оснащення.
III. Правила надання ПМД
1. ПМД надається пацієнтам відповідно до галузевих стандартів у сфері охорони здо-
ров’я, які є обов’язковими для усіх надавачів ПМД.
2. ПМД надається безпосередньо лікарем з надання ПМД. Окремі послуги з надання
ПМД можуть надаватися іншими медичними працівниками, які входять до складу команди з
надання ПМД, самостійно, спільно або під керівництвом лікаря з надання ПМД відповідно
до рівня кваліфікації таких медичних працівників.
3. Надавач ПМД має право залучати на підставі трудового або цивільно-правового до-
говору інших осіб для забезпечення надання ПМД. Кількість таких осіб, які залучаються, та
вимоги щодо їх кваліфікації визначаються самостійно надавачем ПМД.
4. Відомості про кожен випадок надання ПМД лікар або інший медичний працівник,
який входить до команди з надання ПМД, відображає в медичній документації відповідно до
Міжнародної класифікації первинної допомоги (ICPC2Е) та за необхідності - за МКХ відпо-
відного перегляду.
5. У разі припинення діяльності надавача ПМД надавач ПМД зобов’язаний завчасно
повідомити про це осіб, які належать до відповідної практики ПМД, шляхом забезпечення:
розміщення відповідних відомостей у місці надання ПМД в доступному для пацієнтів
місці;
розміщення відповідних відомостей на веб-сайтах (веб-сторінках) відповідного нада-
вача ПМД (за наявності);
індивідуального повідомлення осіб, які належать до відповідної практики телефоном
чи в інший спосіб, визначений пацієнтами.
6. У разі припинення діяльності надавача ПМД надавач ПМД зобов’язаний не пізніше
ніж за два місяці повідомити про це лікарів (команди) з надання ПМД, які перебувають у
трудових відносинах з таким надавачем ПМД.
7. У разі припинення діяльності надавача ПМД особи, які належать до практик такого
надавача ПМД, можуть залишитися в межах цих самих практик за умови, що обрані ними
лікарі вступили у трудові відносини з іншими надавачами ПМД або отримали ліцензії на
провадження господарської діяльності з медичної практики як фізичні особи - підприємці.
8. У разі припинення трудових відносин із лікарем з надання ПМД, надавач ПМД зо-
бов’язаний завчасно повідомити про це осіб, які належать до відповідної практики ПМД,
шляхом забезпечення:
місці;
індивідуального повідомлення осіб, які належать до відповідної практики телефоном
чи в інший спосіб, визначений пацієнтами.
9. Надавачі ПМД, що надають послуги з ПМД за бюджетні кошти, зобов’язані не піз-
ніше п’яти днів з дати припинення трудових відносин із лікарем з надання ПМД повідомляти
про це відповідного головного розпорядника бюджетних коштів у встановлений ним спосіб.
15
IV. Режим роботи та графік надання ПМД
1. ПМД надається пацієнтам безперервно.
2. ПМД надається пацієнтам відповідно до режиму роботи (години прийому пацієнтів
лікарем з надання ПМД), який самостійно визначає надавач ПМД за погодженням із власни-
ком.
3. Відомості про режим роботи надавача ПМД мають бути розміщені:
в місці надання ПМД у доступному для пацієнтів місці;
на веб-сайтах (веб-сторінках) відповідного надавача ПМД (за наявності).
4. У разі зміни режиму роботи надавача ПМД надавач ПМД зобов’язаний завчасно
повідомити про це осіб, які належать до відповідної практики ПМД, шляхом забезпечення:
розміщення відомостей про таку зміну в місці надання ПМД в доступному для пацієн-
тів місці;
на веб-сайтах (веб-сторінках) відповідного надавача ПМД (за наявності);
індивідуального повідомлення осіб, які належать до відповідної практики про таку
зміну телефоном чи в інший спосіб, визначений пацієнтами (стосується лише пацієнтів, за-
писаних на прийом до лікаря з надання ПМД).
5. У період тимчасової відсутності лікаря з надання ПМД у зв’язку з його відпусткою
чи іншими обставинами, що зумовлюють тимчасову неможливість здійснювати прийом паці-
єнтів лікарем з надання ПМД, надавач ПМД зобов’язаний забезпечити безперервність на-
дання послуг з ПМД.
6. Про тимчасову відсутність лікаря з надання ПМД та його заміну на іншого лікаря з
надання ПМД надавач ПМД зобов’язаний повідомити осіб, які належать до відповідної прак-
тики ПМД, із зазначенням відомостей щодо лікаря з надання ПМД, якого буде залучено на
заміну тимчасово відсутнього лікаря з надання ПМД, шляхом забезпечення:
місці;
індивідуального повідомлення осіб, які належать до відповідної практики ПМД теле-
фоном чи в інший спосіб, визначений пацієнтами (стосується лише пацієнтів, записаних на
прийом до лікаря з надання ПМД).
Строк такого повідомлення становить: не пізніше як за тиждень до першого дня тим-
часової відсутності лікаря з надання ПМД, якщо така відсутність спричинена передбачува-
ними обставинами (відпустка, відрядження тощо), або не пізніше першого дня тимчасової
відсутності лікаря з надання ПМД, якщо така відсутність спричинена непередбачуваними
обставинами (хвороба, нещасний випадок тощо).
7. Надавач ПМД може самостійно або спільно з іншим (іншими) надавачами ПМД
утворити черговий кабінет ПМД для обслуговування населення поза годинами прийому па-
цієнтів лікарями (командами) з надання ПМД, а також надання ПМД у вихідні, святкові та
неробочі дні.
8. Черговий кабінет ПМД є місцем провадження господарської діяльності відповідно-
го надавача (надавачів) ПМД.
V. Запис на прийом з метою отримання ПМД
1. Надавач ПМД забезпечує можливість записатися на прийом до лікаря з надання
ПМД особисто, по телефону, електронною поштою або іншими доступними засобами теле-
комунікації.
2. Відомості про номер телефону, адресу електронної пошти та інші засоби телекому-
нікації, за допомогою яких можна записатися на прийом до лікаря з надання ПМД, повинні
бути розміщені в порядку, встановленому пунктом 2 розділу IV цього Порядку.
3. У разі зміни номера телефону, адреси електронної пошти або інших засобів телеко-
мунікації, за допомогою яких можна записатися на прийом до лікаря з надання ПМД, нада-
16
вач ПМД зобов’язаний повідомити про це осіб, які належать до відповідної практики ПМД,
шляхом забезпечення:
розміщення відомостей про таку зміну в місці надання ПМД в доступному для пацієн-
тів місці;
на веб-сайтах (веб-сторінках) відповідного надавача ПМД (за наявності).
Додаток 1
ПЕРЕЛІК
медичних послуг з надання первинної медичної допомоги
1. Динамічне спостереження за станом здоров’я пацієнтів із використанням фізикаль-
них, лабораторних та інструментальних досліджень відповідно до галузевих стандартів у
сфері охорони здоров’я.
2. Проведення діагностики та лікування найбільш поширених хвороб, травм, отруєнь,
патологічних, фізіологічних (під час вагітності) станів.
3. Динамічне спостереження за пацієнтами із діагностованими хронічними захворю-
ваннями (супровід пацієнтів із хронічними захворюваннями та станами), що включає ком-
плекс діагностичних та лікувальних втручань, які передбачені галузевими стандартами.
4. Надання в межах ПМД невідкладної медичної допомоги у разі розладу фізичного
чи психічного здоров’я пацієнтам, якщо такий розлад стався під час прийому пацієнта ліка-
рем з надання ПМД та якщо пацієнт не потребує екстреної, вторинної (спеціалізованої) або
третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги.
5. Направлення відповідно до медичних показань пацієнтів, які не потребують екстре-
ної медичної допомоги, для надання їм вторинної (спеціалізованої) або третинної (високос-
пеціалізованої) медичної допомоги.
6. Взаємодія з надавачами вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізо-
ваної) медичної допомоги з метою своєчасного діагностування та забезпечення лікування
хвороб, травм, отруєнь, патологічних, фізіологічних (під час вагітності) станів з урахуванням
особливостей стану здоров’я пацієнта.
7. Проведення обов’язкових медичних втручань щодо пацієнтів з наявними фактора-
ми ризику розвитку окремих захворювань.
8. Проведення профілактичних втручань, що включає: вакцинацію відповідно до ви-
мог календаря профілактичних щеплень; підготовлення та надсилання повідомлень про ін-
фекційне захворювання, харчове, гостре професійне отруєння, незвичайну реакцію на щеп-
лення; проведення епідеміологічних обстежень поодиноких випадків інфекційних хвороб.
9. Надання консультативної допомоги, спрямованої на усунення або зменшення зви-
чок і поведінки, що становлять ризик для здоров’я (тютюнокуріння, вживання алкоголю, ін-
ших психоактивних речовин, нездорове харчування, недостатня фізична активність тощо) та
формування навичок здорового способу життя.
10. Динамічне спостереження за неускладненою вагітністю та (у разі потреби) напра-
влення до лікаря акушера-гінеколога закладу вторинної медичної допомоги.
11. Здійснення медичного спостереження за здоровою дитиною.
12. Надання окремих послуг паліативної допомоги пацієнтам усіх вікових категорій,
що включає: регулярну оцінку стану важкохворого пацієнта та його потреб; оцінку ступеня
болю та лікування больового синдрому; призначення наркотичних засобів та психотропних
речовин відповідно до законодавства, включаючи оформлення рецептів для лікування больо-
вого синдрому; призначення лікування для подолання супутніх симптомів (закрепи, нудота,
задуха тощо); консультування та навчання осіб, які здійснюють догляд за пацієнтом; коорди-
націю із забезпечення медичних, психологічних тощо потреб пацієнта.
13. Направлення пацієнтів відповідно до медичних показань для надання їм паліатив-
ної допомоги в обсязі, що виходить за межі ПМД.
14. Призначення лікарських засобів та медичних виробів, технічних засобів медичної
реабілітації з оформленням відповідних документів згідно з вимогами законодавства.
17
15. Ведення первинної облікової документації, оформлення довідок, листків непраце-
здатності та направлень для проходження медико-соціальної експертизи, а також лікарських
свідоцтв про смерть.
16. Взаємодія з соціальними службами для пацієнтів, соціальні умови життя яких
впливають на здоров’я.
17. Взаємодія із суб’єктами системи громадського здоров’я.
Додаток 2
ПЕРЕЛІК
медичних втручань у межах ПМД для груп пацієнтів з підвищеним
ризиком розвитку захворювань
Нозологія Групи пацієнтів з підвищеним ри- Методи виявлення Періодичність
зиком розвитку захворювань обстеження
фактори ризику (ФР) вікові групи
Гіпертонічна Підвищення артеріаль- Ч - 40 років і Вимірювання артері- Кожні 2 роки.
хвороба та інші ного тиску; старші. ального тиску; оцін-
серцево-судинні тютюнокуріння; Ж - 50 років і ка загального серце-
захворювання надлишкова маса тіла; старші во-судинного ризику За наявності ФР
(ССЗ) цукровий діабет; за шкалою SCORE; - щороку
обтяжений спадковий вимірювання індексу
анамнез; маси тіла; вимірю-
зловживання алкоголем вання окружності
талії; вимірювання
загального холесте-
рину
Цукровий діабет Надлишкова маса тіла; 45 років і ста- Оцінка загального Щороку
обтяжений спадковий рші. серцево-судинного
анамнез; До 45 років, ризику за шкалою
гестаційний діабет; якщо є ФР SCORE;
зловживання алкоголем ССЗ вимірювання індексу
маси тіла; вимірю-
вання окружності
талії; вимірювання
цукру крові натще;
вимірювання загаль-
ного холестерину
ВІЛ Незахищені статеві 14 років та Швидкий тест на Щороку
контакти з людьми, які старші, якщо є ВІЛ
живуть з ВІЛ або спо- ФР
живають ін’єкційні
наркотики;
вживання ін’єкцій-
них наркотиків;
гомосексуальні контак-
ти;
надання сексуальних
послуг за плату або
наркотики
Туберкульоз Контакти з хворими на Будь-який вік, Опитування на наяв- Щороку
активний туберкульоз; якщо є ФР ність симптомів по-
наявність ВІЛ; над 2 тижні
18
перебування у закладах
Державної криміналь-
но-виконавчої служби
України
Рак молочної Підтверджена мутація 50-69 років. Направлення на ма- Кожні 2 роки
залози BRCA-1 або BRCA-2; За наявності мографію
обтяжений спадковий ФР - із 40 ро-
анамнез; ків
пізнє перше дітонаро-
дження (30 років і ста-
рші);
безпліддя;
пізня менопауза (55
років і старші);
тривала гормонозаміс-
на терапія менопаузи;
постменопаузальне
ожиріння; уживання
алкоголю;
куріння
Колоректальний Обтяжений спадковий 50-75 років Опитування; Кожні 2 роки.
рак (КРР) анамнез по КРР; тест калу на прихо-
сімейний аденоматоз- вану кров та/або на- За наявності ФР
ний поліпоз; правлення до закла- - щороку
спадковий неполіпоз- дів охорони здоров’я
ний КРР; з надання вторинної
запальні захворювання (спеціалізованої)
кишківника; аденома- медичної допомоги
тозні поліпи
Рак передміху- 50 років і старші з низьким ризиком. Інформування паціє- При ПСА < 2,5
рової залози 45 років і старші із середнім ризиком - нта; кожні 2 роки.
(РПЗ) обтяжений спадковий анамнез (РПЗ у тест на простат- При ПСА ≥ 2,5
родича у віці до 65 років). специфічний антиген щороку
40 років і старші з високим ризиком - (ПСА) та/або напра-
обтяжений спадковий анамнез (РПЗ у влення до закладів
кількох родичів у віці до 65 років) охорони здоров’я з
надання вторинної
(спеціалізованої)
медичної допомоги
* Цей перелік не застосовується для діагностики захворювань за наявності відповід-
них симптомів, моніторингу перебігу виявлених захворювань, контролю лікування захворю-
вань. За наявності симптомів захворювань обсяг обстеження визначається галузевим станда-
ртом у сфері охорони здоров’я.
Додаток 3
ПЕРЕЛІК
лабораторних та інструментальних діагностичних досліджень,
що здійснюються у межах медичних послуг з надання ПМД
1. Загальний аналіз крові з лейкоцитарною формулою.
2. Загальний аналіз сечі.
3. Глюкоза крові.
19
4. Загальний холестерин.
5. Вимірювання артеріального тиску.
6. Електрокардіограма.
7. Вимірювання ваги, зросту, окружності талії.
8. Швидкі тести на вагітність, тропоніни, ВІЛ, вірусні гепатити.
МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’ЯУКРАЇНИ

НАКАЗ № 72 від 23.02.2001
Про затвердження окремих документів з питань сімейної медицини
На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 20.06.2000 N 989 (989-2000-
п ) "Про комплексні заходи щодо впровадження сімейної медицини в систему охорони здо-
ров'я", плану поетапного переходу до організації первинної медико-санітарної допомоги на
засадах сімейної медицини, затвердженого наказом МОЗ від 11.09.2000 N 214 ( v0214282-00 ),
Н А К А З У Ю:
1. Затвердити Примірне положення про лікаря загальної практики - сімейної медици-
ни (додаток 1), Примірне положення про медичну сестру загальної практики - сімейної ме-
дицини (додаток 2), Примірне положення про відділення загальної практики - сімейної ме-
дицини (додаток 3), Примірне положення про денний стаціонар (додаток4), Примірне поло-
ження про стаціонар вдома (додаток 5), Кваліфікаційну характеристику лікаря із спеціально-
сті "Загальна практика - сімейна медицина" (додаток 6), Кваліфікаційну характеристику ме-
дичної сестри із спеціальності "Загальна практика - сімейна медицина" (додаток 7).
Додаток 1
Примірне положення про лікаря
загальної практики - сімейної медицини
1. Лікар загальної практики - сімейної медицини забезпечує надання кваліфікованої
первинної лікувально-профілактичної допомоги, прикріпленому за сімейно-територіальним
принципом населенню в обсязі кваліфікаційної характеристики лікаря із спеціальності "зага-
льна практика - сімейна медицина" в умовах амбулаторно-поліклінічного закладу та вдома.
2. На посаду сімейного лікаря призначається лікар, який закінчив лікувальний або пе-
діатричний факультет вищого медичного навчального закладу III-IV рівнів акредитації або
медичний факультет університету, пройшов первинну спеціалізацію у вищому медичному
навчальному закладі системи післядипломної освіти за спеціальністю "загальна практика-
сімейна медицина" і має сертифікат лікаря-спеціаліста з цієї спеціальності.
3. Навантаження лікаря загальної практики - сімейної медицини проводитьсязрозра-
хунку1посадалікаряна1100-1200осіб дитячого і дорослого населення в сільськіймісцевос-
ті,1400-1500 осіб - в міській місцевості.
4. Розрахункові норми обслуговування для лікарів загальної практики - сімейної ме-
дицини встановлюються на 1 годину роботи: 5 відвідувань на прийомі в поліклініці, 2 відві-
дування - підчас обслуговування хворих вдома.
5. Призначення та звільнення лікаря загальної практики - сімейної медицини, який
працює у закладі охорони здоров'я комунальної власності здійснює головний лікар лікуваль-
но-профілактичного закладу.
6. Лікар загальної практики - сімейної медицини в своїй роботі безпосередньо підпо-
рядковується завідувачу відділенням загальної практики - сімейної медицини, у випадку йо-
го відсутності - головному лікарю амбулаторно-поліклінічного закладу.
7. Лікар загальної практики - сімейної медицини зобов'язаний:
- надавати кваліфіковану, в тому числі невідкладну, медичну допомогу в обсязі квалі-
фікаційної характеристики фахівця із спеціальності "загальна практика - сімейна медицина"
в умовах амбулаторно-поліклінічного закладу та вдома;
- в показаних випадках забезпечувати консультування хворих завідувачем відділен-
ням, лікарями інших спеціальностей амбулаторно-поліклінічного закладу, за домовленістю -
спеціалістами інших лікувально-профілактичних закладів;
20
- проводити підготовку хворих до госпіталізації та забезпечити своєчасне їх направ-
лення на стаціонарне лікування;
- використовувати в своїй роботі сучасні методи профілактики, діагностики, лікування
та реабілітації хворих при різних захворюваннях;
- здійснювати профілактичну роботу, направлену на виявлення факторів ризику, ран-
ніх і скритих форм захворювань;
- організовувати і проводити комплекс заходів щодо диспансеризації населення діль-
ниці (виявлення, взяття на облік, проведення лікувально-оздоровчих заходів) та спостере-
ження за станом його здоров'я;
- проводити санітарно-протиепідемічну роботу на дільниці;
- проводити санітарно-освітню роботу серед населення дільниці;
- проводити експертизу тимчасової непрацездатності хворих, за наявності показань
направляти їх на лікарську консультативну комісію;
- систематично підвищувати свою професійну кваліфікацію та рівень медичних знань
медичної сестри загальної практики - сімейної медицини;
- вести обліково-звітну медичну документацію;
- забезпечувати консультування населення дільниці з медико-соціальних та медико-
психологічних питань, питань планування сім'ї;
- організовувати надання медичної допомоги населенню в екстремальних ситуаціях.
8. Лікар загальної практики - сімейної медицини має право:
- здійснювати контроль за роботою підпорядкованого йому середнього і молодшого
медичного персоналу;
- подавати пропозиції керівництву щодо покращання організації надання медичної
допомоги населенню на засадах загальної практики - сімейної медицини;
- брати участь в нарадах, науково-практичних конференціях, семінарах з питань на-
дання лікувально-профілактичної допомоги на засадах загальної практики - сімейної меди-
цини;
- провадити підприємницьку діяльність за спеціальністю "загальна практика - сімейна
медицина".
9. Робота лікаря загальної практики - сімейної медицини здійснюється за графіком, в
якому передбачено фіксовані години амбулаторного прийому хворих, допомога вдома, про-
філактична та інша робота і який затверджується головним лікарем лікувально-
профілактичного закладу.
Додаток 3
Примірне положення про відділення
загальної практики - сімейної медицини
1. Відділення загальної практики - сімейної медицини організується для надання ква-
ліфікованої первинної лікувально-профілактичної допомоги прикріпленому за сімейно-
територіальним принципом населенню.
2. Відділення загальної практики - сімейної медицини організується як структурний
підрозділ амбулаторно-поліклінічного закладу при наявності 3 і більше посад лікарів.
3. Відділення загальної практики - сімейної медицини очолює лікар загальної практи-
ки - сімейної медицини, який призначається і звільняється головним лікарем лікувально-
4. Завдання відділу загальної практики - сімейної медицини:
- забезпечення кваліфікованою, в тому числі невідкладною медичною допомогою
прикріпленого населення в обсязі спеціальності "загальна практика - сімейна медицина" в
умовах поліклініки та вдома;
- направлення хворих на консультування до лікарів інших спеціальностей поліклініки
та за домовленістю;
- до інших лікувально-профілактичних закладів;
21
- організація і проведення консиліумів із залученням фахівців поліклініки та інших лі-
кувально-профілактичних закладів;
- за наявності показань організація направлення хворих в стаціонар;
- проведення експертизи тимчасової втрати працездатності;
- забезпечення наступності в роботі з відділеннями поліклініки та іншими лікувально-
профілактичними закладами;
- здійснення комплексу заходів, направлених на профілактику захворювань, травм,
отруєнь, зниження інвалідності і смертності населення;
-забезпечення проведення диспансеризації населення та спостереження за станом його
здоров'я;
- організація та проведення санітарно-протиепідемічних заходів на дільниці;
- проведення санітарно-освітньої роботи серед населення, пропаганда здорового спо-
собу життя;
- впровадження сучасних методів профілактики, діагностики, лікування, реабілітації
при різних захворюваннях;
- ведення обліково-звітної медичної документації;
- консультування населення дільниці з медико-соціальних, психологічних питань, пи-
тань планування сім'ї.
5. Лікарі, які працюють у відділенні загальної практики - сімейної медицини обсте-
ження і лікування хворих проводять в лікувально-діагностичних службах закладу, в складі
якого функціонує відділення та за домовленістю - в інших лікувально-профілактичних за-
кладах.
6. В склад відділення загальної практики - сімейної медицини входять кабінети лікар-
ського прийому, операційно-перев'язувальний блок, оглядовий кабінет, маніпуляційна, кабі-
нет завідуючого відділенням, кабінет старшої медсестри, а також лабораторія, кабінет функ-
ціональної діагностики і фізіотерапевтичний кабінет за умови відсутності відповідних про-
фільних відділень в складі лікувально-профілактичного закладу.
7. Посада завідуючого відділенням вводиться замість 0,5 посади лікаря загальної
практики - сімейної медицини, посада старшої медичної сестри вводиться замість 0,5 посади
медичної сестри загальної практики – сімейної медицини. Посада сестри-господині вводить-
ся замість 0,75 посади молодшої медичної сестри.
8. Прикріплене до відділення населення затверджується головним лікарем лікувально-
9. Режим роботи відділення загальної практики - сімейної медицини затверджується
головним лікарем лікувально-профілактичного закладу
10. Фінансування відділення загальної практики - сімейної медицини здійснюється за
рахунок асигнувань лікувально-профілактичного закладу, в складі якого воно функціонує.
11. Персонал відділення загальної практики - сімейної медицини в своїй роботі керу-
ється діючим законодавством, даним положенням, наказами, іншими вказівками МОЗ Украї-
ни, розпорядженнями та наказами територіальних органів управління охороною здоров'я,
яким підпорядкований лікувально-профілактичний заклад, наказами головного лікаря ліку-
вально-профілактичного закладу та положенням про відділення.
12. Плани роботи, звіти і аналіз діяльності відділення складаються завідувачем відді-
ленням і подаються керівництву у встановленому порядку.
Додаток 6
Кваліфікаційна характеристика лікаря із спеціальності
загальна практика - сімейна медицина
Загальні знання
Згідно з вимогами фаху лікар загальної практики - сімейної медицини повинен знати:
- основи законодавства України про охорону здоров'я ( 2801-12)та нормативні документи, які
регламентують діяльність органів та закладів охорони здоров'я;
22
- правові аспекти діяльності лікаря загальної практики - сімейної медицини;
- основні показники здоров'я населення;
- загальні питання організації надання медичної допомоги населенню на засадах загальної
практики - сімейної медицини;
- організацію роботи амбулаторно-поліклінічних та лікарняних закладів;
- організацію роботи швидкої та невідкладної медичної допомоги;
- нормальну та патологічну анатомії, топографічну анатомію;
- фізіологію та патофізіологію систем кровотворення, кровообігу, дихання, травлення, залоз
внутрішньої секреції та інших органів і систем організму;
- особливості анатомії і фізіології дитячого організму у різні вікові періоди;
- особливості функціонування організму в похилому віці;
- фізіологію та патологію вагітності, пологів і післяпологового періоду;
- водно-електролітний обмін, кислотно-лужний баланс;
- основи фармакотерапії;
- основи мікробіології, вірусології;
- основи імунології, медичної генетики;
- основи клініко-діагностичного та патогенетичного підходу до проведення лікування най-
більш поширених захворювань;
- Міжнародну класифікацію хвороб X перегляду, класифікації захворювань, розроблені ВООЗ,
класифікації захворювань, затверджені відповідними вітчизняними з'їздами;
- основи дієтотерапії, фізіотерапії, бальнеотерапії, лікувального масажу та лікувальної фізку-
льтури;
- показання та протипоказання до санаторно-курортного лікування;
- основи експертизи тимчасової і постійної втрати працездатності;
- організацію диспансерного нагляду за хворими та патронажу за вагітними і новонароджени-
ми;
- правила асептики і антисептики, основні документи, які регламентують заходи з підтриман-
ня санітарно-епідеміологічного режиму у лікувально-профілактичних закладах;
- форми і методи санітарно-освітньої роботи;
- принципи організації надання медичної допомоги населенню в екстремальних ситуаціях;
- організацію протиепідемічних заходів при виникненні осередку інфекції;
- основи роботи з комп'ютером.
Спеціальні знання
Етіопатогенез, клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування, реабілітація, профі-
лактика симптомів і захворювань:
Терапія. Хвороби серцево-судинної системи. Ревматичні хвороби. Хвороби органів дихання.
Хвороби органів травлення. Хвороби нирок та сечовивідних шляхів. Хвороби крові та органів крово-
творення. Хвороби ендокринної системи. Професійні захворювання. Основи геронтології і геріатрії.
Педіатрія. Хвороби органів кровообігу. Хвороби органів дихання у дітей.
Ревматичні захворювання. Хвороби органів травлення. Принципи раціонального харчування
здорових та хворих дітей. Захворювання нирок та сечовивідної системи. Хвороби крові та органів
кровотворення. Ендокринні захворювання у дітей. Дитячі інфекційні хвороби, туберкульоз. Пробле-
ми профілактики вродженої та спадкової патології. Інтенсивна терапія та реанімація в педіатричній
практиці.
Акушерство і гінекологія. Невиношування вагітності. Екстрагенітальні захворювання та вагі-
тність. Кровотечі в акушерсько-гінекологічній практиці. Шок і термінальні стани. Гестози. Гінеколо-
гічні захворювання. Гінекологія дитячого віку. Клімакс. Запальні та септичні стани в акушерстві та
гінекології. Гострий живіт. Застосування психотерапії і психопрофілактики в акушерстві. Антената-
льна охорона здоров'я плоду та перинатальна патологія.
Планування сім'ї та репродуктивне здоров'я населення. Законодавчі акти з питань планування
сім'ї в Україні. Консультування населення з питань планування сім'ї. Методи сучасної контрацепції.
Захворювання, що передаються статевим шляхом і планування сім'ї. Неплідний шлюб. Методи при-
родного планування сім'ї.
Хірургія. Закриті та відкриті ушкодження грудної клітки. Гострі хірургічні захворювання ор-
ганів черевної порожнини. Закриті та відкриті ушкодження органів черевної порожнини. Тактика
надання медичної допомоги хворим з черепно-мозковою травмою.
23
Лікування ран. Хвороби периферійних судин. Захворювання вилочкової залози. Травми та
хвороби прямої кишки. Опікова хвороба. Діагностика післяопераційних ускладнень і тактика їх ліку-
вання. Післяопераційна реабілітація хворих. Обладнання, устаткування операційно-перев'язувального
блоку, призначення хірургічного інструментарію.
Травматологія та ортопедія. Найбільш поширені набуті та вроджені захворювання опорно-
рухового апарату. Діагностика зламів, вивихів та надання першої медичної допомоги при них.
Урологія. Ниркова коліка. Розлади сечопуску. Гематурія. Неспецифічні запальні захворюван-
ня органів сечостатевої системи. Варикоцелє. Аномалії яєчка. Загальні питання сексопатології.
Онкологія. Сучасні принципи профілактики і раннього виявлення злоякісних пухлин. Рак щи-
товидної залози. Рак легень. Пухлини шлунково-кишкового тракту. Пухлини жіночих статевих орга-
нів. Пухлини молочної залози. Пухлини нирок. Пухлини шкіри.
Офтальмологія. Запальні захворювання ока. Захворювання захисного та допоміжного апарату
ока. Глаукома. Травми та пошкодження органу зору і допоміжного апарату. Нагляд за розвитком ор-
гану зору в дитячому та підлітковому віці.
Хвороби вуха, горла, носа. Запальні захворювання ЛОР-органів. Пухлини ЛОР-органів. Трав-
ми ЛОР-органів та невідкладна допомога при них.
Стоматологія. Профілактика стоматологічних захворювань. Особливості перебігу та лікарська
тактика при запальних процесах та пухлинах і пухлиноподібнихзахворюванняхщелепно-
лицьовоїділянки.Змінипорожнини рота при захворюваннях внутрішніх органів.
Нервові хвороби і нейрохірургія. Захворювання периферійного відділу нервової системи. Су-
динні захворювання головного та спинного мозку. Запальні захворювання головного та спинного
мозку. Неврозоподібні стани. Пухлини і травми головного та спинного мозку. Принципи немедика-
ментозних методів лікування в неврології (голкорефлексотерапія, мануальна терапія та
ін.).Невідкладні стани в неврології.
Психіатрія. Невідкладні стани в психіатрії. Масковані депресії в лікарській практиці. Алкого-
лізм. Наркоманія. Токсикоманія. Корекція особистості.
Інфекційні хвороби. Особливо небезпечні інфекції. Кишкові інфекційні захворювання. Вірус-
ні гепатити. Захворювання, які передаються повітряно-крапельним шляхом. Менінгококові захворю-
вання. Зоонозні захворювання. Лептоспіроз. Інфекційні захворювання, які передаються через кров.
Хвороби, які передаються статевим шляхом. Туберкульоз. ВІЛ-інфекція. СНІД.
Дерматовенерологія. Екзема. Атопічний дерматит. Піодермії. Дерматозоонози. Лишаї. Псорі-
аз. Грибкові хвороби. Сифіліс. Суспільна та особиста профілактика, організація боротьби з поширен-
ням сифілісу. Гонорея. Негонорейні захворювання сечостатевих органів.
Променеві ушкодження, принципи та методи їх діагностики і терапії. Організація диспансер-
ного нагляду за особами, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС. Значення радіонуклідних, радіо-
імунних, ультразвукових та інших методів дослідження для виявлення патологічних змін при радіа-
ційному опроміненні. Національний реєстр України.
Немедикаментозні методи лікування. Дієтотерапія та лікувальний голод. Лікувальна фізкуль-
тура. Фізіотерапія та санаторно-курортне лікування. Фітотерапія. Мануальна терапія. Рефлексотера-
пія.
Тенденції інфекційної захворюваності на території обслуговування населення. Епідеміологія і
профілактика дизентерії, вірусних гепатитів, поліомієліту, сальмонельозу та лептоспірозу, ієрсініозів,
дифтерії, менінгококової інфекції, туберкульозу. Санітарно-протиепідемічні заходи у вогнищі інфек-
ції. Проведення дезінфекції та дезінсекції в домашніх умовах. Активна та пасивна імунопрофілактика.
Календар щеплень. Перелік протипоказань до щеплень. Терміни ізоляції хворих при різних інфекцій-
них захворюваннях. Тривалість медичного спостереження за контактними особами. Диспансерний
нагляд за особами, які перехворіли на інфекційне захворювання. Реабілітація реконвалесцентів.
Показання та протипоказання до призначення методів лабораторної, інструментальної та апа-
ратної діагностики. Показання до госпіталізації вагітних жінок і хворих при різних захворюваннях.
Загальні навики
Проведення аналізу стану здоров'я населення сімейно-територіальної дільниці. Оцінка стану
здоров'я дорослих та дітей. Розподіл населення дільниці за групами здоров'я. Виділення осіб з факто-
рами ризику. Вікові показники маси тіла, росту, фізичного, нервово-психічного і статевого розвитку.
Шкільна зрілість. Збір анамнезу життя і захворювання.
Застосування об'єктивних методів обстеження. Загальний огляд, перкусія, аускультація орга-
нів та систем, виявлення загальних та специфічних ознак захворювань і ускладнень вагітності. Зов-
нішнє та внутрішнє акушерське обстеження.
24
Визначення необхідного обсягу лабораторних, інструментальних, апаратних досліджень. По-
казання та протипоказання до обстеження. Підготовка хворого до обстеження. Інтерпретація резуль-
татів досліджень крові, сечі, харкотиння, калу, спинномозкової рідини, кислотно-лужного балансу,
даних функціонального дослідження органів дихання, серцево-судинної системи, шлунково-
кишкового тракту, печінки, нирок та інших внутрішніх органів і систем, даних ультразвукового та
рентгенологічного дослідження, організація їх своєчасного виконання.
Виявлення ранніх ознак вагітності, визначення її термінів, положення плоду. Визначення ха-
рактеру перебігу вагітності. Виявлення ознак ранньої та пізньої патології вагітності. Екстрагенітальні
захворювання вагітних. Складання плану лікарського нагляду за вагітною і проведення його корекції
в динаміці.
Встановлення клінічного діагнозу, визначення тактики ведення хворого.
Обґрунтування плану медикаментозного і оперативного лікування хворих, показань до прове-
дення операції з урахуванням стану хворого, передопераційної підготовки хворих та застосування
методів знеболення. Спостереження за хворими в післяопераційному періоді. Застосування методів
реабілітації.
Організація консультування хворих профільними спеціалістами. Визначення показань до гос-
піталізації хворих та її організація. Організація стаціонарного лікування хворого вдома.
Забезпечення наступності щодо обстеження і лікування хворих.
Здійснення експертизи тимчасової та стійкої непрацездатності, заповнення необхідних доку-
ментів на ЛКК та медико-соціальну експертну комісію.
Збір епіданамнезу. Проведення протиепідемічних заходів на дільниці.
Виявлення факторів ризику захворювань та проведення профілактики захворювань.
Проведення пропаганди здорового способу життя і профілактики захворювань.
Оформлення обліково-звітної медичної документації.
Складання річного звіту про роботу дільниці та його аналіз.
Спеціальні навики
Інфузійна терапія та гемотрансфузія. Проведення замінного переливання крові. Вимірювання
артеріального тиску на верхніх та нижніх кінцівках. Вимірювання венозного тиску. Внутрішньосер-
цеве введення ліків. Техніка дефібриляції серця. Закритий масаж серця. Запис ЕКГ, ФКГ та оцінка
результатів. Проведення функціональних, медикаментозних проб та проб з фізичним навантаженням,
їх оцінка.
Відсмоктування слизу з верхніх дихальних шляхів. Дренаж трахеобронхіального дерева. Пун-
кція трахеї та внутрішньотрахеальне введення лікарських речовин. Накладання пов'язки при пневмо-
тораксі (відкритому, закритому, клапанному). Проведення оксигенотерапії. Проведення штучного
дихання, проведення трахеотомії, накладання трахеостоми. Користування апаратом для інгаляцій,
електровідсосом, дихальним мішком "Амбу", кисневим пакетом, інтубаційними трубками, апаратом
Боброва. Лаваж трахеобронхіального дерева. Проведення та оцінка результатів спірометрії.
Огляд порожнини рота за допомогою дзеркала, зонду, пінцету. Проведення антисептичної об-
робки порожнини рота. Промивання шлунку. Шлункове та дуоденальне зондування та оцінка їх ре-
зультатів. Пальцеве обстеження прямої кишки.
Дослідження прямої кишки ректальними дзеркалами. Дослідження прямої кишки аноскопом.
Приготування розчину для ентеральної регідратації. Консультування населення з питань раціональ-
ного, лікувально-профілактичного і дієтичного харчування, вигодовування дітей.
Зовнішній огляд ока: у фокальному освітленні, біфокальному освітленні, рухливість ока, ви-
значення положення ока в орбіті. Визначення гостроти зору, поле зору. Визначення очного тиску:
тонометрія по Маклакову, пальпаторний метод. Офтальмоскопія. Лікувальні маніпуляції: промивання
кон'юнктивальної порожнини, закапування крапель, накладання пов'язки, масаж повік, розтин абсце-
су повік.
Проведення зовнішнього огляду та ендоскопічного дослідження ЛОР-органів: передня та зад-
ня риноскопія, пальцеве обстеження носоглотки, фарингоскопія, непряма ларингоскопія, отоскопія,
визначення дихальної та нюхової функції носа, передня тампонада носа, розтин абсцесів глотки, ви-
далення сірчаної пробки із вух, видалення неускладненого стороннього тіла з носа та з вуха, проми-
вання лакун піднебінних мигдаликів, взяття мазків із носу та глотки.
Проведення зовнішнього та внутрішнього акушерського обстеження, визначення фази перебі-
гу пологів, положення плоду, визначення ступеню зрілості шийки матки. Призначення гормональної
контрацепції, бар'єрних методів, сперміцидів, методу лактаційної аменореї. Введення та виведення
внутрішньоматкової спіралі.
25
Дослідження рефлекторно-рухової системи. Дослідження різних видів чутливості. Дослі-
дження координації рухів. Тимчасова та постійна іммобілізації при переломах різної локалізації,
вправлення вивихів.
Накладання транспортних шин. Первинна хірургічна обробка ран. Дренування абсцесів, фле-
гмон, парапроктитів, панариціїв, карбункулів, фурункулів.
Складання календаря щеплень. Організація поточної дезінфекції вдома у інфекційного хворо-
го. Своєчасне повідомлення СЕС про інфекційне захворювання. Проведення профілактичних щеп-
лень. Постановка туберкулінових проб, оцінка результатів.
Використання індивідуальних та колективних засобів захистув середовищі дії іонізуючого
випромінювання.
Приготування фітозборів, настоїв, відварів. Зберігання та постановка п'явок. Застосування
примочок, дерматологічних компресів, паст, збовтуваних сумішей, пластирів лаків, аерозолів.
Невідкладна допомога
При набряковому синдромі новонароджених, крупі, спонтанному пневмотораксі, приступі
бронхіальної астми, гострій дихальній недостатності, задусі, гострій серцево-судинній недостатності,
гіпертензивних та гіпотензивних кризах, гострих порушеннях серцевого ритму і провідності, клініч-
ній смерті (зупинка серця, зупинка дихання), печінковій та нирковій коліках, гострій нирковій недо-
статності, гострій печінковій недостатності, гострій наднирниковій недостатності, струсі мозку, за-
битті і стисненні головного мозку, набряку головного мозку, психомоторному збудженні, нейроток-
сикозі, менінгококцемії, судомах, ексикозі, при синдромі раптової смерті, коматозних станах, всіх
видах шоку, гострих алергозах, гіпертермічному синдромі, травмах, отруєннях, опіках, відморожен-
нях, потопанні, ураженнях електричним струмом, ураженні блискавкою, суїцидних спробах. Тимча-
сова зупинка зовнішніх та внутрішніх кровотеч. Невідкладна допомога при вагітності та пологах та
транспортування вагітної до спеціального закладу.
Маніпуляції
Підшкірні, внутрішньом'язові та внутрішньовенні ін'єкції, промивання шлунку, пункція плев-
ральної порожнини, пункція черевної порожнини, катетеризація сечового міхура, надлобкова пункція
сечового міхура, кольпоскопія, постановка клізм, введення газовивідної трубки.
Лікар загальної практики -сімейної медицини II кваліфікаційної категорії повинен володіти
вищезазначеними знаннями та навиками. Крім того, він повинен знати і вміти:
Методи екстракорпоральної детоксикації. Досконало володіти технікою накладання судинно-
го шва. Проводити:
- венесекцію;
- пункцію і катетеризацію підключичної вени;
- шийну вагосимпатичну блокаду;
- паранефральну блокаду;
- блокаду міжреберних нервів;
- лікувальний масаж.
Знати принципи організації і проведення інтенсивної терапії і реанімації в амбулаторних умо-
вах. Брати активну участь у поширенні медичних знань серед населення.
Вміти узагальнювати науково-практичну медичну літературу.
Знати сучасну літературу за фахом. Знати форми планування і звітності своєї роботи.
Лікар загальної практики- сімейної медицини I кваліфікаційної категорії поряд з вищеза-
значеним повинен:
Проводити аналіз якісних показників роботи відділення, а також виявляти причин недоліків в
роботі, давати висновки щодо покращання діяльності відділення.
Вміти виконати люмбальну пункцію. Вміти накладати епіцистостому.
Проводити ректороманоскопію. Вміти вводити зонд Блекмора-Сингстекена.
Проводити діагностику захворювань у складних випадках, розробляти відповідні сучасним
вимогам програми лікування хворих.
Досконало знати терапію, педіатрію, хірургію, акушерство і гінекологію.
Знати сучасні напрямки розвитку медицини.
Сприяти підвищенню кваліфікації середніх медичних працівників.
Лікар загальної практики - сімейної медицини вищої кваліфікаційної категорії поряд з ви-
щезазначеним повинен:
Знати зміст основних наказів та інструкцій, що стосуються надання первинної медико-
санітарної допомоги на засадах сімейної медицини і використовувати їх в роботі.
26
Знати показники здоров'я населення та показники роботи служби загальної практики -
сімейної медицини на території медичного обслуговування, правильно трактувати їх і вміти визначи-
ти основні завдання, спрямовані на вдосконалення надання первинної медико-санітарної допомоги на
засадах сімейної медицини.
Вміти узагальнювати досвід роботи відділення або медичної установи.
Кваліфіковано проводити огляд хворих, клінічний розбір випадків захворювань, консиліуми.
Досконало знати суміжні спеціальності (гастроентерологію, пульмонологію, кардіологію тощо).
Володіти методикою підготовки молодих спеціалістів (інтернів, лікарів, які атестуються, се-
редніх медпрацівників).
Брати участь у з'їздах, конференціях, семінарах, нарадах, товариствах, які проводяться за фа-
хом. Знати сучасну вітчизняну та іноземну літературу з питань загальної практики - сімейної меди-
цини. Мати друковані статті за результатами роботи.
МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

НАКАЗ № 1 від 08.01.2004
Про удосконалення моніторингу первинної медико-санітарної допомоги
на засадах сімейної медицини та уніфікації відповідної облікової медичної документації
(витяг)
Додаток 1
ПЕРЕЛІК
облікової медичної документації закладу загальної практики-сімейної медицини
1. Карта хворого денного стаціонару поліклініки, стаціонару вдома ф. 003-2/о
2. Медична карта амбулаторного хворого ф. 025/о
3. Посімейний журнал дільниці сімейного лікаря ф. 025-8-1/о
4. Направлення на консультацію в діагностичні кабінети, в лабораторії та результати
обстежень ф. 028-1/о
5. Журнал запису пологової допомоги вдома ф. 032/о
6. Книга реєстрації листків непрацездатності ф. 036/о
7. Відомість обліку відвідувань в поліклініці (амбулаторії),диспансері, консультації,
вдома ф. 039/о
8. Екстрене повідомлення про інфекційне захворювання, харчове, гостре професійне
отруєння, незвичну реакцію на щеплення ф. 058/о
9. Журнал обліку інфекційних захворювань ф. 060/о
10. Карта профілактичних щеплень ф. 063/о
11. Журнал обліку профілактичних щеплень ф. 064/о
12. Журнал запису амбулаторних операцій ф. 069/о
13. Довідка для одержання путівки ф. 070/о
14. Зведена відомість обліку захворювань та причин смерті в даному лікувальному за-
кладі серед дітей до 17 років включно ф. 071/о
15. Зведена відомість обліку захворювань та причин смерті в даному лікувальному за-
кладі серед дорослого населення ф. 071-1/о
16. Зведена відомість обліку вперше зареєстрованих травм та отруєнь в даному ліку-
вальному закладі ф. 071-2/о
17. Санаторно-курортна карта ф. 072/о
18. Санаторно-курортна карта для дітей і підлітків ф. 076/о
19. Путівка в дитячий санаторій ф. 077/о
20. Медична довідка на учня, який від'їжджає в оздоровчий табір ф. 079/о
21. Направлення на МСЕК ф. 088/о
22. Направлення на обов'язковий попередній медичний огляд працівника ф. 093/о
23. Довідка про термін тимчасової непрацездатності для подання до страхової органі-
зації ф. 094-1/о
24. Лікарське свідоцтво про смерть ф. 106/о-95
25. Індивідуальна карта вагітної і породіллі ф. 111/о
27
26. Історія розвитку дитини ф. 112/о
27. Список осіб, які підлягають періодичному медичному огляду ф. 122/о
28. Журнал обліку померлих ф. 151/о
29. Журнал обліку новонароджених ф. 152/о
30. Рецепти ф. 1, ф. 2
Додаток 5
ПЕРЕЛІК
необов'язкової для ведення в закладі загальної практики-сімейної
медицини облікової медичної документації
1. Вкладний листокN1доф. 025/о (дані профілактичного огляду).
2. Медичний паспорт сім'ї - ф.025-8/о.
3. Карта звернення за антирабічною допомогою - ф. 045/о.
4. Карта імунізації - ф.063-1/о.
5. Довідка про тимчасову непрацездатність - ф. 095/о.
6. Зошит обліку роботи вдома дільничної (патронажної) медичної сестри (акушерки)
ф. 116/о
7. Направлення на аналіз - ф. 200/о-207/о.

1. Завдання амбулаторії сімейної медицини.
2. Підрозділи амбулаторій сімейної медицини.
3. Принципи формування штатних посад працівників сімейної медицини.
4. Чинники розвитку сімейної медицини.
5. Завдання та зміст роботи сімейного лікаря.
6. Який є перелік лабораторних і інструментальних досліджень, що поводяться з на-
дання первинної медичної допомоги.
7. Основні документи з переліку облікової медичної документації закладу загальної
практики-сімейної медицини.
8. Характеристика існуючих організаційних моделей роботи сімейних лікарів.
9. Характеристика вибору лікаря, згідно наказу МОЗ України від 19.03.20018 р. №503
«Про затвердження Порядку вибору лікаря, який надає первинну медичну допомогу, та фор-
ми декларації про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу».
10. В якому випадку лікар чи пацієнт має право розірвання декларації.
11. Перелік необов’язкової облікової медичної документації закладу загальної прак-
тики-сімейної медицини.
12. Можливі організаційні моделі сімейної медицини в Україні.
13. Надання первинної медичної допомоги сімейним лікарем, згідно наказу МОЗ
України від 19.03.2018 р. №504«Про затвердження Порядку надання первинної медичної
допомоги».
14.Принципи та методи відбору контингентів для динамічного спостереження.
15. Права сімейного лікаря / загальної практики згідно наказу МОЗ України від
23.02.2001 р. № 72«Про затвердження окремих документів з питань сімейної медицини».
V. МЕТОДИЧНИЙ МАТЕРІАЛ (умовні дані)
Статистичні дані про рівень кваліфікації сімейних лікарів в окремих областях та в
Україні в N-році (абс. дані)
28


Тема № 8: ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ЗМІСТ РОБОТИ

СТАЦІОНАРІВ ТА СТАЦІОНАРОЗАМІННИХ ЗАКЛАДІВ
Львів-2019
Тема: ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ЗМІСТ РОБОТИ СТАЦІОНАРІВ ТА
СТАЦІОНАРОЗАМІННИХ ЗАКЛАДІВ
І. АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ: В організації надання медичної допомоги населенню

вагоме місце займає стаціонарна допомога. В системі охорони здоров’я стаціонарна допомо-
га найчастіше надається при гострих станах та загостреннях хронічних хвороб і займає чи не
найважливіше місце, оскільки забезпечує цілодобовий лікарський нагляд за станом здоров’я
пацієнта.
Її надають при захворюваннях у разі потреби в проведенні складних та об’ємних клі-
нічних досліджень, а також при застосуванні інтенсивних методів лікування. Незалежно від
того, де і за яким фахом працюватиме майбутній лікар, він повинен бути добре обізнаним з
законодавчою базою, принципами організації та завданнями функціонування стаціонару лі-
карні, з напрямками його розвитку, із завданнями та функціями його структурних підрозді-
лів, методологією та правильністю заповнення обліково-звітних документів, що регламенту-
ють діяльність стаціонару.
Набуття таких знань і оволодіння практичними навичками аналізу роботи стаціонарів
різних рівнів та опрацювання варіантів управлінських рішень, щодо оптимізації їх подальшої
діяльності, покращення якості роботи лікарів-спеціалістів в них, це і є одна з неодмінних
умов проведення практичного заняття в процесі підготовки майбутніх лікарів до роботи в
практичній системі охорони здоров'я.
Сам процес переходу в системі медичного забезпечення населення незалежної Украї-
ни на економічні методи управління розглядає стаціонарну допомогу населенню як дорого-
вартісну медичну допомогу населенню, яка, згідно вже набутого організаційно-
управлінського досвіду, не завжди є раціональною та ефективною для пацієнта, скільки за-
тратною для бюджету чи платника за неї. Тому, в структурі стаціонарного медичного забез-
печення населення в Україні вже тривалий час як повернулися до створення стаціонароза-
мінних структурних підрозділів в медичних закладах, робота яких спрямована на активне
планове оздоровлення та лікування хворих, скорочення термінів тимчасової непрацездатнос-
ті, проведення в поліклінічних умовах певних діагностичних досліджень, що в кінцевому
результаті цілком і повністю задовольняє потреби населення в стаціонарній допомозі, раціо-
нальному використанню ліжкового фонду та ефективному і економному використанню бю-
джетних коштів.
Знання основ організації стаціонарної допомоги, як досить дорогого виду медичного
забезпечення, та аналіз діяльності стаціонару та стаціонарозамінних структурних підрозділів
дає змогу розробляти ефективні заходи, щодо роботи лікарняних закладів і є складовою час-
тиною підготовки майбутнього лікаря на додипломному етапі в контексті підготовки фахів-
ців.
ІІ. ЦІЛІ:
Знати:
• основні принципи та підходи до організації роботи стаціонару та стаціонаро-
замінних закладів;
• структуру, завдання стаціонару та стаціонарозамінних закладів;
• основну обліково- звітну документацію;
• правила заповнення обліково-звітних документів;
• статистичні показники, що застосовуються для оцінки та аналізу діяльності стаціо-
нару та стаціонарозамінних закладів;
• нормативно-правову та законодавчу базу з питань організації та змісту роботи стаці-
онару та стаціонарозамінних закладів.
Вміти:
• заповнювати обліково-звітні документи стаціонару та стаціонарозамінних закладів;
3
• розраховувати статистичні показники, щодо оцінки якості та аналізу діяльності ста-
ціонару та стаціонарозамінних закладів;
• визначати та оцінювати потребу в наданні стаціонарної допомоги населенню;
• розробляти заходи щодо поліпшення якості роботи стаціонару та стаціонаро-
замінних закладів;
• розробляти управлінські рішення щодо вдосконалення надання стаціонарної допо-
моги населенню.

Стаціонар - (від лат. stationarius — «нерухомий») — багатозначне слово, різні зна-
чення якого пов'язані з поняттями «постійний» і «сталий», лікувальна установа з постійними
ліжками для хворих.
Стаціонарна медична допомога надається в основному при найбільш тяжких захворю-
ваннях, які вимагають комплексного підходу до діагностики та лікування, застосування най-
більш складних методів обстеження і лікування з використанням найновіших медичних тех-
нологій, навіть дуже дороговартісних, а в ряді випадків - оперативного втручання, постійно-
го лікарняного спостереження й інтенсивного догляду.
ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ СТАЦІОНАРУ ЛІКАРНІ:
• надання спеціалізованої цілодобової стаціонарної допомоги в достатньому обсязі;
• апробація та впровадження сучасних методів діагностики, лікування, профілактики;
• комплексне відновлювальне лікування;
• експертиза непрацездатності;
• гігієнічне виховання населення.
ПОКАЗАННЯ ДЛЯ СКЕРУВАННЯ ПАЦІЄНТІВ ДО СТАЦІОНАРУ:
• наявність невідкладних або екстрених показань в здоров’ї людини;
• неефективність амбулаторного лікування;
• застосування інтенсивних методів лікування;
• необхідність проведення складних клінічних досліджень;
• відсутність належних соціально-побутових умов пацієнта,
ПОРЯДОК НАДХОДЖЕННЯ ПАЦІЄНТІВ ДО СТАЦІОНАРУ:
• за скеруванням екстреної медичної допомоги;
• переведення з інших лікарень (відділень);
• самостійне звертання;
• за скеруванням ЛЗП/СЛ.
СТРУКТУРА СТАЦІОНАРУ:
• адміністративно-господарча частина;
• приймальне відділення;
• основні спеціалізовані лікувальні відділення;
• допоміжні лікувально- діагностичні відділення;
• кухня;
• архів;
• патологоанатомічне відділення.
Потребу в стаціонарній допомозі визначають медико-демографічні, медико-
організаційні, соціально-психологічні та медико- соціальні чинники.
В організації надання стаціонарної медичної допомоги наявні дві системи обслугову-
вання хворих:
Триступенева система обслуговування хворих:
• лікуючий лікар;
• середній медичний персонал;
• молодший медичний персонал.
4
Двоступенева система обслуговування хворих:
• лікуючий лікар;
• середній медичний персонал.
ЗАКОНОДАВЧІ ТА НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ ДОКУМЕНТИ
КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ (1996 р.)

Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека ви-
знаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії
визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за
свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком
держави.
Стаття 27. Кожна людина має невід'ємне право на життя.
Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати жит-
тя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей
від протиправних посягань.
Стаття 49. Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне
страхування. Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціа-
льно-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.
Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного
обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога
надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава
сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності. Держава дбає про розвиток фі-
зичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.
«ОСНОВИ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ПРО ОХОРОНУ ЗДОРОВ'Я»
№ 2801-ХІІ від 19 листопада 1992 року
(поточна редакція зі змінами - від 01.01.2019, підстава - 2427-VIII)
(в и т я г)
Розділ V. Лікувально-профілактична допомога
Стаття 33. Забезпечення лікувально-профілактичною допомогою
Медична допомога надається відповідно до медичних показань професійно підготов-
леними медичними працівниками, які перебувають у трудових відносинах із закладами охо-
рони здоров’я, що забезпечують надання медичної допомоги згідно з одержаною відповідно
до закону ліцензією, та фізичними особами - підприємцями, які зареєстровані та одержали
відповідну ліцензію в установленому законом порядку і можуть перебувати з цими заклада-
ми у цивільно-правових відносинах. Медична допомога за видами поділяється на екстрену,
первинну, вторинну (спеціалізовану), третинну (високоспеціалізовану), паліативну, медичну
реабілітацію.
Порядок надання медичної допомоги лікарями та іншими медичними працівниками і
порядок направлення пацієнтів до закладу охорони здоров'я, що надає медичну допомогу
відповідного виду, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує
формування державної політики у сфері охорони здоров'я, якщо інше не передбачено зако-
ном.
Стаття 34. Лікуючий лікар
Лікуючий лікар - лікар закладу охорони здоров'я або лікар, який провадить господар-
ську діяльність з медичної практики як фізична особа - підприємець і який надає медичну
допомогу пацієнту в період його обстеження та лікування.
Лікуючий лікар обирається пацієнтом або призначається йому в установленому цими
Основами порядку. Обов'язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження та
лікування пацієнта. Пацієнт вправі вимагати заміни лікаря.
5
Лікар має право відмовитися від подальшого ведення пацієнта, якщо останній не ви-
конує медичних приписів або правил внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров'я, за
умови, що це не загрожуватиме життю хворого і здоров'ю населення.
Лікар не несе відповідальності за здоров'я хворого в разі відмови останнього від ме-
дичних приписів або порушення пацієнтом встановленого для нього режиму.
Нормативи навантаження лікуючих лікарів затверджуються центральним органом ви-
конавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Стаття 35-2. Вторинна (спеціалізована) медична допомога
Вторинна (спеціалізована) медична допомога - медична допомога, що надається в ам-
булаторних або стаціонарних умовах лікарями відповідної спеціалізації (крім лікарів загаль-
ної практики - сімейних лікарів) у плановому порядку або в екстрених випадках і передбачає
надання консультації, проведення діагностики, лікування, реабілітації та профілактики хво-
роб, травм, отруєнь, патологічних і фізіологічних (під час вагітності та пологів) станів; на-
правлення пацієнта відповідно до медичних показань для надання вторинної (спеціалізова-
ної) медичної допомоги з іншої спеціалізації або третинної (високоспеціалізованої) медичної
допомоги.
Надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги забезпечують заклади охоро-
ни здоров'я:
в стаціонарних умовах - багатопрофільні лікарні інтенсивного лікування, лікарні від-
новного (реабілітаційного), планового лікування, хоспіси, спеціалізовані медичні центри;
в амбулаторних умовах - консультативно-діагностичні підрозділи лікарень, центри з
медичних консультацій та діагностики (консультативно-діагностичні центри).
Вторинну (спеціалізовану) медичну допомогу також можуть надавати лікарі, що про-
вадять господарську діяльність з медичної практики як фізичні особи - підприємці.
Лікуючим лікарем з надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги є лікар
закладу охорони здоров'я, де надається така допомога, або лікар, що провадить господарську
діяльність з медичної практики як фізична особа - підприємець, які отримали підготовку за
відповідною спеціальністю (крім спеціальності "загальна практика - сімейна медицина").
Лікуючого лікаря з надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги в закладі
охорони здоров'я, що забезпечує надання такої допомоги, визначає керівник цього закладу
або уповноважена ним на прийняття відповідних рішень особа.
Вторинна (спеціалізована) медична допомога надається безоплатно в закладах охоро-
ни здоров'я, що забезпечують надання такої допомоги, з якими головний розпорядник бю-
джетних коштів уклав договір про медичне обслуговування населення.
Вторинна (спеціалізована) медична допомога надається відповідно до медичних пока-
зань за направленням лікуючого лікаря з надання первинної медичної допомоги або лікую-
чого лікаря закладу охорони здоров'я, що забезпечує надання вторинної (спеціалізованої) чи
третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги.
Без направлення вторинна (спеціалізована) медична допомога відповідно до медичних
показань надається безоплатно закладами охорони здоров'я, з якими укладено договори про
медичне обслуговування населення, пацієнтам, які звернулися до акушера-гінеколога, стома-
толога, педіатра, та пацієнтам із хронічними захворюваннями, які перебувають на диспансе-
рному обліку в цьому закладі охорони здоров'я.
Без направлення вторинна (спеціалізована) медична допомога відповідно до медичних
показань також надається безоплатно в закладах охорони здоров'я, що забезпечують надання
вторинної (спеціалізованої) допомоги, пацієнтам, які перебувають у невідкладному стані.
Порядок направлення пацієнтів відповідно до медичних показань до закладів охорони
здоров'я, що забезпечують надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги, а також
порядок надання такої допомоги визначаються центральним органом виконавчої влади, що
забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
З метою забезпечення належної якості та доступності безоплатної вторинної (спеціа-
лізованої) медичної допомоги та ефективного використання ресурсів системи охорони здо-
6
ров'я в Україні створюються госпітальні округи. Порядок створення госпітальних округів
встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Стаття 35-3. Третинна (високоспеціалізована) медична допомога
Третинна (високоспеціалізована) медична допомога - медична допомога, що надається
в амбулаторних або стаціонарних умовах у плановому порядку або в екстрених випадках і
передбачає надання консультації, проведення діагностики, лікування хвороб, травм, отруєнь,
патологічних станів, ведення фізіологічних станів (під час вагітності та пологів) із застосу-
ванням високотехнологічного обладнання та/або високоспеціалізованих медичних процедур
високої складності; направлення пацієнта відповідно до медичних показань для надання вто-
ринної (спеціалізованої) медичної допомоги або третинної (високоспеціалізованої) медичної
допомоги з іншої спеціалізації.
Надання третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги здійснюється високос-
пеціалізованими багатопрофільними або однопрофільними закладами охорони здоров'я.
Лікуючим лікарем з надання третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги є
лікар закладу охорони здоров'я, що забезпечує надання такої допомоги, який отримав підго-
товку за відповідною спеціальністю і має кваліфікаційну категорію не нижче першої.
Лікуючого лікаря з надання третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги в
закладі охорони здоров'я, що забезпечує надання такої допомоги, визначає керівник цього
закладу або уповноважена ним на прийняття відповідних рішень особа.
Третинна (високоспеціалізована) медична допомога надається безоплатно в закладах
охорони здоров'я, з якими укладено договори про медичне обслуговування населення.
Третинна (високоспеціалізована) медична допомога надається відповідно до медич-
них показань за направленням лікуючого лікаря з надання первинної чи вторинної (спеціалі-
зованої) медичної допомоги або закладу охорони здоров'я, який забезпечує надання первин-
ної, вторинної (спеціалізованої) чи третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги, у
тому числі й іншої спеціалізації.
Без направлення третинна (високоспеціалізована) медична допомога надається безо-
платно відповідно до медичних показань у закладах охорони здоров'я, з якими укладені до-
говори про медичне обслуговування населення, пацієнтам із хронічними захворюваннями,
які перебувають на диспансерному обліку у відповідному високоспеціалізованому багатоп-
рофільному або однопрофільному закладі охорони здоров'я.
Без направлення третинна (високоспеціалізована) медична допомога також надається
безоплатно відповідно до медичних показань у закладах охорони здоров'я пацієнтам, які пе-
ребувають у невідкладному стані.
Порядок направлення пацієнтів відповідно до медичних показань до закладів охорони
здоров'я, що забезпечують надання третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги, а
також порядок надання такої допомоги встановлюються центральним органом виконавчої
влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Стаття 35-4. Паліативна допомога
На останніх стадіях перебігу невиліковних захворювань пацієнтам надається паліати-
вна допомога, яка включає комплекс заходів, спрямованих на полегшення фізичних та емо-
ційних страждань пацієнтів, а також надання психосоціальної і моральної підтримки членам
їх сімей.
Паліативна допомога надається безоплатно за направленням закладу охорони здоро-
в'я, в якому пацієнтові надавалася вторинна (спеціалізована) чи третинна (високоспеціалізо-
вана) медична допомога, з яким укладено договір про медичне обслуговування населення.
Порядок надання паліативної допомоги та перелік медичних показань для її надання
визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної
політики у сфері охорони здоров'я.
Стаття 35-5. Медична реабілітація
Медична реабілітація - вид медичної допомоги, що надається пацієнтам в амбулатор-
них або стаціонарних умовах і включає систему медичних та інших заходів, спрямованих на
7
відновлення порушених чи втрачених функцій організму особи, на виявлення та активізацію
компенсаторних можливостей організму з метою створення умов для повернення особи до
нормальної життєдіяльності, на профілактику ускладнень та рецидивів захворювання.
Медична реабілітація призначається пацієнтам: після закінчення гострого періоду за-
хворювання в разі наявності обмежень життєдіяльності; з уродженими та спадковими пато-
логічними станами, набутими порушеннями опорно-рухового та мовного апарату, вадами
зору та слуху; у разі встановлення стійкої непрацездатності (інвалідності).
Медична реабілітація здійснюється безоплатно державними та комунальними закла-
дами охорони здоров'я, з якими укладено договори про медичне обслуговування населення,
за направленням відповідно до медичних показань державного чи комунального закладу
охорони здоров'я, в якому пацієнтові надавалася вторинна (спеціалізована) чи третинна (ви-
сокоспеціалізована) медична допомога.
Медична реабілітація здійснюється за медичними показаннями у порядку, визначено-
му центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у
сфері охорони здоров'я.
Стаття 38. Вибір лікаря і лікувального закладу
Кожний пацієнт, який досяг чотирнадцяти років і який звернувся за наданням йому
медичної допомоги, має право на вільний вибір лікаря, якщо останній може запропонувати
свої послуги, та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій.
Кожний пацієнт має право, коли це виправдано його станом, бути прийнятим у будь-
якому закладі охорони здоров'я за своїм вибором, якщо цей заклад має можливість забезпе-
чити відповідне лікування.
Стаття 39. Обов'язок надання медичної інформації
Пацієнт, який досяг повноліття, має право на отримання достовірної і повної інфор-
мації про стан свого здоров'я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними до-
кументами, що стосуються його здоров'я.
Батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають право на отримання інформації
про стан здоров'я дитини або підопічного.
Медичний працівник зобов'язаний надати пацієнтові в доступній формі інформацію
про стан його здоров'я, мету проведення запропонованих досліджень і лікувальних заходів,
прогноз можливого розвитку захворювання, у тому числі наявність ризику для життя і здо-
ров'я.
Якщо інформація про хворобу пацієнта може погіршити стан його здоров'я або погір-
шити стан здоров'я фізичних осіб, визначених частиною другою цієї статті, зашкодити про-
цесові лікування, медичні працівники мають право надати неповну інформацію про стан
здоров'я пацієнта, обмежити можливість їх ознайомлення з окремими медичними докумен-
тами.
У разі смерті пацієнта члени його сім'ї або інші уповноважені ними фізичні особи ма-
ють право бути присутніми при дослідженні причин його смерті та ознайомитися з виснов-
ками щодо причин смерті, а також право на оскарження цих висновків до суду.
Стаття 40. Лікарська таємниця
Медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з виконанням професійних або слу-
жбових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати,
інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості,
крім передбачених законодавчими актами випадків.
При використанні інформації, що становить лікарську таємницю, в навчальному про-
цесі, науково-дослідній роботі, в тому числі у випадках її публікації у спеціальній літературі,
повинна бути забезпечена анонімність пацієнта.
Стаття 41. Звільнення від роботи на період хвороб
На період хвороби з тимчасовою втратою працездатності громадянам надається звіль-
нення від роботи з виплатою у встановленому законодавством України порядку допомоги по
соціальному страхуванню.
8
Стаття 42. Загальні умови медичного втручання
Медичне втручання (застосування методів діагностики, профілактики або лікування,
пов'язаних із впливом на організм людини) допускається лише в тому разі, коли воно не мо-
же завдати шкоди здоров'ю пацієнта.
Медичне втручання, пов'язане з ризиком для здоров'я пацієнта, допускається як виня-
ток в умовах гострої потреби, коли можлива шкода від застосування методів діагностики,
профілактики або лікування є меншою, ніж та, що очікується в разі відмови від втручання, а
усунення небезпеки для здоров'я пацієнта іншими методами неможливе.
Ризиковані методи діагностики, профілактики або лікування визнаються допустими-
ми, якщо вони відповідають сучасним науково обґрунтованим вимогам, спрямовані на відве-
рнення реальної загрози життю та здоров'ю пацієнта, застосовуються за згодою інформова-
ного про їх можливі шкідливі наслідки пацієнта, а лікар вживає всіх належних у таких випа-
дках заходів для відвернення шкоди життю та здоров'ю пацієнта.
Стаття 43. Згода на медичне втручання
Згода інформованого відповідно до статті 39 цих Основ пацієнта необхідна для засто-
сування методів діагностики, профілактики та лікування. Щодо пацієнта віком до 14 років
(малолітнього пацієнта), а також пацієнта, визнаного в установленому законом порядку неді-
єздатним, медичне втручання здійснюється за згодою їх законних представників.
Згода пацієнта чи його законного представника на медичне втручання не потрібна
лише у разі наявності ознак прямої загрози життю пацієнта за умови неможливості отриман-
ня з об’єктивних причин згоди на таке втручання від самого пацієнта чи його законних пред-
ставників.
Якщо відсутність згоди може призвести до тяжких для пацієнта наслідків, лікар зобо-
в'язаний йому це пояснити. Якщо і після цього пацієнт відмовляється від лікування, лікар
має право взяти від нього письмове підтвердження, а при неможливості його одержання -
засвідчити відмову відповідним актом у присутності свідків.
Пацієнт, який набув повної цивільної дієздатності і усвідомлює значення своїх дій та
може керувати ними, має право відмовитися від лікування.
Якщо відмову дає законний представник пацієнта і вона може мати для пацієнта тяжкі
наслідки, лікар повинен повідомити про це органи опіки і піклування.
«ПРО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ САНІТАРНОГО ТА ЕПІДЕМІЧНОГО
БЛАГОПОЛУЧЧЯ НАСЕЛЕННЯ»
№ 4004-ХІІ від 24 лютого 1994 року
(поточна редакція зі змінами від 04.10.2018, підстава - 2530-VIII)
(в и т я г)
Розділ III. Вимоги щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя
населення
Стаття 28. Госпіталізація та лікування інфекційних хворих і носіїв збудників ін-
фекційних хвороб.
Особи, які хворіють особливо небезпечними та небезпечними інфекційними хвороба-
ми або є носіями збудників цих хвороб, відсторонюються від роботи та іншої діяльності, як-
що вона може призвести до поширення цих хвороб. Вони підлягають медичному нагляду і
лікуванню за рахунок держави з виплатою допомоги з коштів соціального страхування в по-
рядку, що встановлюється законодавством. Такі особи визнаються тимчасово чи постійно
непридатними за станом здоров'я до професійної або іншої діяльності, внаслідок якої може
створюватися підвищена небезпека для оточуючих у зв'язку з особливостями виробництва
або виконуваної роботи.
Особи, хворі на особливо небезпечні інфекційні хвороби, в разі відмови від госпіталі-
зації підлягають примусовому стаціонарному лікуванню, а носії збудників зазначених хвороб
9
та особи, які мали контакт з такими хворими, обов'язковому медичному нагляду і карантину
у встановленому порядку.
Перелік особливо небезпечних і небезпечних інфекційних захворювань, умови ви-
знання особи хворою на інфекційну хворобу або носієм збудника інфекційної хвороби, про-
тиепідемічні і карантинні правила встановлюються в порядку, визначеному законодавством.
НАКАЗ МОЗ України

№ 1881 від 19.10.2018
Про затвердження Об’єму надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги, що
повинен забезпечуватися багатопрофільними лікарнями інтенсивного лікування пер-
шого та другого рівня, та Змін до Порядку регіоналізації перинатальної допомоги
1. Цей Об’єм установлює обсяг надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги,
який мають забезпечувати багатопрофільні лікарні інтенсивного лікування першого та дру-
гого рівнів (далі - БЛІЛ першого та другого рівнів), для забезпечення гарантованого своєчас-
ного доступу населення до послуг вторинної (спеціалізованої), у тому числі екстреної, меди-
чної допомоги належної якості в межах створених госпітальних округів з урахуванням пере-
ліку лікарських спеціальностей в БЛІЛ першого та другого рівнів.
2. У цьому Об’ємі терміни вживаються у таких значеннях:
госпітальна рада - дорадчий орган, створений учасниками госпітального округу для ви-
значення проблемних питань, координації дій, розробки пропозицій та рекомендацій щодо
реалізації на рівні госпітального округу державної політики у сфері охорони здоров’я, а та-
кож щодо організації та фінансування медичної допомоги в госпітальному окрузі;
функціональні потужності - наявність персоналу з відповідним освітнім, кваліфікацій-
ним рівнем та матеріально-технічною базою, що відповідають обсягу медичної допомоги,
яка надається у БЛІЛ першого та другого рівнів.
3. Основним завданням БЛІЛ першого та другого рівнів є надання вторинної (спеці-
алізованої), у тому числі екстреної, медичної допомоги, зокрема:
• ведення пологів (допомога під час пологів), • запобігання загостренню та/або усклад-
лікування патології вагітності та надання ненню хвороби, травми, отруєння, які за-
невідкладної акушерсько-гінекологічної грожують життю і здоров’ю пацієнта;
допомоги;
• лікування хвороб, травм, отруєнь; • виконання діагностичних або терапевти-
чних процедур, які не можуть бути вико-
нані в інших умовах (за межами лікарні);
• проведення хірургічних втручань; • надання реабілітаційної допомоги в гост-
рому періоді;
• зменшення ступеня важкості захворювання, • інші завдання відповідно до потреб насе-
травми, отруєння (за винятком паліативної лення в медичній допомозі.
допомоги);
4. БЛІЛ першого та другого рівнів виконують свої завдання шляхом організації:

 цілодобового надання вторинної (спеціалізованої) та екстреної медичної допомо-
ги пацієнтам;
 стабілізації стану пацієнтів, завершення надання медичної допомоги яким потре-
бує діагностики та лікування у лікарнях, що надають третинну (високоспеціалізовану) допо-
могу, для подальшого транспортування таких пацієнтів бригадами екстреної медичної допо-
моги до цих закладів охорони здоров’я;
 надання консультативної та діагностичної спеціалізованої медичної допомоги;
 надання реабілітаційної допомоги під час гострого періоду;
10
 координації діяльності з надання медичної допомоги з іншими закладами охорони
здоров’я на території госпітального округу та області;
 направлення пацієнтів до закладів охорони здоров’я, що надають третинну (висо-
коспеціалізовану) допомогу відповідно до клінічних маршрутів пацієнта.
Для виконання зазначених завдань БЛІЛ першого та другого рівнів та органи управління
закладами охорони здоров’я забезпечують наявність відповідних функціональних потужнос-
тей.
5. БЛІЛ першого та другого рівнів надають медичну допомогу в амбулаторних умовах (в
консультативно-діагностичних підрозділах або центрах, що працюють у складі лікарні) та в
умовах стаціонару.
За місцем проживання (перебування) пацієнта, за наявності відповідних клінічних пока-
зів, надається екстрена (невідкладна) медична допомога та/або вторинна (спеціалізована),
та/або паліативна медична допомога, яка може надаватися в амбулаторних умовах.
II. Особливості надання медичної допомоги
1. БЛІЛ першого рівня забезпечує надання медичної допомоги у стаціонарних умовах
за такими лікарськими спеціальностями:
акушерство і гінекологія; патологічна анатомія;
анестезіологія; педіатрія;
медицина невідкладних станів; терапія;
неврологія; трансфузіологія;
ортопедія і травматологія; хірургія.
БЛІЛ першого рівня забезпечує діагностику стану пацієнта за такими лікарськими спеці-
альностями:
o ендоскопія;
o клінічна лабораторна діагностика, клінічна імунологія, клінічна біохімія;
o рентгенологія;
o ультразвукова діагностика.
2. З урахуванням медичних потреб населення зони обслуговування на базі БЛІЛ першого
рівня може бути організовано надання пацієнтам вторинної (спеціалізованої) медичної допо-
моги також за іншими лікарськими спеціальностями в умовах стаціонару (у тому числі в
умовах денного стаціонару). Рішення про можливість організації надання стаціонарної меди-
чної допомоги за іншими лікарськими спеціальностями на базі БЛІЛ першого рівня приймає
орган управління закладу охорони здоров’я з урахуванням пропозицій та рекомендацій гос-
пітальної ради. Надання стаціонарної медичної допомоги за іншими лікарськими спеціально-
стями можливе за наявності відповідних функціональних потужностей.
3. Під час надання стаціонарної медичної допомоги у БЛІЛ першого рівня має бути за-
безпечено дотримання принципів інфекційного контролю та можливість тимчасової ізоляції
пацієнтів з інфекційною патологією, а також можливість тимчасової ізоляції та надання ба-
зової медичної допомоги пацієнтам з гострими психічними розладами.
4. У разі відсутності на території обслуговування БЛІЛ першого рівня закладів охорони
здоров’я для надання паліативної та реабілітаційної допомоги або якщо ці лікарні не у змозі
повністю забезпечити потреби населення зони обслуговування у такій допомозі, у БЛІЛ
першого рівня можуть створюватися відповідні структурні підрозділи, призначені для забез-
печення надання паліативної та реабілітаційної допомоги.
5. БЛІЛ другого рівня забезпечує надання медичної допомоги у стаціонарних умовах за
такими лікарськими спеціальностями:
акушерство і гінекологія; неврологія; психіатрія;
анестезіологія; нейрохірургія; пульмонологія;
гастроентерологія; неонатологія; ревматологія;
гематологія; нефрологія; судинна хірургія;
дитяча хірургія; ортопедія і травматологія; терапія;
11
ендокринологія; отоларингологія; трансфузіологія;
інфекційні хвороби; офтальмологія; урологія;
кардіологія; патологічна анатомія; хірургічна стоматологія;
комбустіологія; педіатрія; хірургія.
медицина невідкладних ста- проктологія;
нів;
БЛІЛ другого рівня забезпечує діагностику стану пацієнта за такими лікарськими спеці-
альностями:
o ендоскопія;
o клінічна лабораторна діагностика, клінічна імунологія, клінічна біохімія;
o рентгенологія;
o ультразвукова діагностика;
o функціональна діагностика.
6. З урахуванням медичних потреб населення зони обслуговування на базі БЛІЛ другого
рівня може бути організовано надання пацієнтам вторинної (спеціалізованої) медичної допо-
моги також за іншими лікарськими спеціальностями в умовах стаціонару (у тому числі в
умовах денного стаціонару). Рішення про можливість організації надання стаціонарної меди-
чної допомоги за іншими лікарськими спеціальностями на базі БЛІЛ другого рівня прийма-
ють органи управління закладами охорони здоров’я з урахуванням пропозицій та рекоменда-
цій госпітальної ради. Надання стаціонарної медичної допомоги за іншими лікарськими спе-
ціальностями можливе за наявності відповідних функціональних потужностей.
7. БЛІЛ першого та другого рівнів надають вторинну медичну допомогу з урахуванням
вимог до надання екстреної медичної допомоги у БЛІЛ першого та другого рівнів, медичної
допомоги під час пологів, лікування патології вагітності та невідкладної акушерсько-
гінекологічної допомоги у БЛІЛ першого та другого рівнів, визначених у додатках 1 і 2 до
цього Об’єму.
8. Перелік лікарських спеціальностей, за якими у БЛІЛ першого та другого рівнів нада-
ється медична допомога в амбулаторних умовах, визначають органи управління закладами
Додаток 1
ВИМОГИ
до надання екстреної медичної допомоги у БЛІЛ першого та другого рівнів
1. У рамках надання допомоги пацієнтам, які перебувають у невідкладних станах, БЛІЛ
першого та другого рівнів у цілодобовому режимі виконують:
БЛІЛ першого рівня БЛІЛ другого рівня
медичне сортування пацієнтів медичне сортування пацієнтів
швидку оцінку стану пацієнта та безперерв- швидку оцінку стану пацієнта та безперерв-
ний моніторинг стану пацієнта ний моніторинг стану пацієнта
моніторинг клінічних, біохімічних показни- моніторинг клінічних, біохімічних показни-
ків, кислотно-лужної рівноваги, лаборатор- ків, кислотно-лужної рівноваги, лаборатор-
них показників системи гемостазу них показників системи гемостазу
рентгенодіагностику та ультразвукову діаг- рентгенодіагностику та ультразвукову діаг-
ностику ностику
ЕКГ ЕКГ
рентгенівську комп’ютерну томографію рентгенівську комп’ютерну томографію
магнітно-резонансну томографію
ангіографію в умовах відділення інтервен-
ційної кардіології та реперфузійної терапії
лікування гострих і невідкладних станів з лікування гострих і невідкладних станів з
12
можливістю проведення діагностики, лабо- можливістю проведення діагностики, лабо-
раторних досліджень, моніторингу, реаніма- раторних досліджень, моніторингу, реаніма-
ційних заходів та інтенсивної терапії ційних заходів та інтенсивної терапії
повний обсяг екстреної та невідкладної ме- повний обсяг екстреної та невідкладної ме-
дичної допомоги пацієнтам у невідкладних дичної допомоги пацієнтам у невідкладних
станах згідно з медико-технологічними до- станах згідно з медико-технологічними до-
кументами та відповідно до клінічних марш- кументами та відповідно до клінічних марш-
рутів пацієнтів рутів пацієнтів
медичну допомогу мультидисциплінарними медичну допомогу мультидисциплінарними
командами командами
стабілізацію стану пацієнтів з невідкладними стабілізацію стану пацієнтів з невідкладними
станами шляхом проведення реанімаційних станами шляхом проведення реанімаційних
заходів та інтенсивної терапії заходів та інтенсивної терапії
забезпечення цілодобової доступності забезпечення цілодобової доступності
(включаючи можливість використання теле- (включаючи можливість використання теле-
медицини) до відповідних працівників охо- медицини) до відповідних працівників охо-
рони здоров’я відповідно до потреб пацієн- рони здоров’я відповідно до потреб пацієнтів
тів (такі працівники можуть бути залучені з
інших установ з можливістю прибуття до
пацієнта в режимі 24 години / 7 днів на тиж-
день (далі - 24/7))
за потреби підготовку та направлення паціє- за потреби підготовку та направлення паціє-
нтів до закладів охорони здоров’я вищого нтів до закладів охорони здоров’я вищого рі-
рівня спеціалізації відповідно до клінічних вня спеціалізації відповідно до клінічних ма-
маршрутів пацієнтів ршрутів пацієнтів
екстрені та невідкладні хірургічні втручання екстрені та невідкладні хірургічні втручання
трансфузіологічну допомогу трансфузіологічну допомогу
реабілітаційну допомогу мультидисципліна- реабілітаційну допомогу мультидисципліна-
рною командою в гострому періоді (не ціло- рною командою в гострому періоді (не ціло-
добово) добово)
медичну допомогу пацієнтам, що отримують медичну допомогу пацієнтам, що отримують
паліативну допомогу та потребують невід- паліативну допомогу та потребують невід-
кладної допомоги у зв’язку з іншим станом кладної допомоги у зв’язку з іншим станом
2. Для надання допомоги пацієнтам з гострим інфарктом міокарда (далі - ГІМ) БЛІЛ
першого та другого рівнів у цілодобовому режимі залежно від рівня лікарень та наявності у
них відділень інтервенційної кардіології та реперфузійної терапії виконують:
БЛІЛ першого рівня і БЛІЛ другого рів- БЛІЛ другого рівня, на базі якого створе-
ня, на базі якого не створено відділення но відділення інтервенційної кардіології
інтервенційної кардіології та реперфузій- та реперфузійної терапії
ної терапії
діагностику ГІМ діагностику ГІМ
екстрене визначення основних біохімічних екстрене визначення основних біохімічних
показників і специфічних кардіологічних те- показників і специфічних кардіологічних те-
стів крові для підтвердження пошкодження стів крові для підтвердження пошкодження
кардіоміоцитів, диференціальної діагностики кардіоміоцитів, диференціальної діагностики
та динамічного спостереження за пацієнтами та динамічного спостереження за пацієнтами
безперервний моніторинг стану пацієнтів безперервний моніторинг стану пацієнтів
фібринолітичну терапію у випадку немож-
13
ливості своєчасної доставки пацієнта до
БЛІЛ другого рівня, на базі якого створено
відділення інтервенційної кардіології та ре-
перфузійної терапії
моніторинг клінічних, біохімічних показни- моніторинг клінічних, біохімічних показни-
ків, кислотно-лужної рівноваги, лаборатор- ків, кислотно-лужної рівноваги, лаборатор-
них показників системи гемостазу них показників системи гемостазу
повний спектр медичної допомоги для про-
ведення екстрених катетеризацій коронарних
артерій серця і відновлення кровотоку по ін-
фаркт-залежній артерії
реабілітаційну допомогу мультидисципліна- реабілітаційну допомогу мультидисципліна-
рною командою в гострому періоді (не ціло- рною командою в гострому періоді (не ціло-
добово) добово)
за потреби підготовку та переведення паціє- за потреби підготовку та переведення паціє-
нтів до БЛІЛ другого рівня, на базі якого нтів до закладів охорони здоров’я вищого рі-
створено відділення інтервенційної кардіо- вня спеціалізації відповідно до клінічних ма-
логії та реперфузійної терапії, відповідно до ршрутів пацієнтів
клінічних маршрутів пацієнтів
координацію надання допомоги пацієнтам з координацію надання допомоги пацієнтам з
ГІМ із закладами первинної медичної допо- ГІМ із закладами первинної, вторинної ме-
моги, БЛІЛ другого рівня, на базі якого дичної допомоги та службою екстреної ме-
створено відділення інтервенційної кардіо- дичної допомоги, розташованими на терито-
логії та реперфузійної терапії, та зі службою рії госпітального округу
екстреної медичної допомоги
БЛІЛ першого рівня та БЛІЛ другого рівня, на базі якого не створено відділення інтер-
венційної кардіології та реперфузійної терапії, мають узгодити та забезпечити систему підго-
товки та направлення пацієнтів з ГІМ до БЛІЛ другого рівня, на базі якого створено відді-
лення інтервенційної кардіології та реперфузійної терапії.
3. Для надання допомоги пацієнтам з мозковим інсультом (далі - МІ) БЛІЛ першого та
другого рівнів у цілодобовому режимі виконують:
діагностику МІ з наданням пріоритетності діагностику МІ з наданням пріоритетності а
на етапі обстеження (наявність системи по- етапі обстеження (наявність системи попе-
переднього інформування закладу охорони реднього інформування закладу охорони
здоров’я про наближення пацієнта з інсу- здоров’я про наближення пацієнта з інсу-
льтом для активації ресурсів закладу охо- льтом для активації ресурсів закладу охо-
рони здоров’я з метою забезпечення мож- рони здоров’я з метою забезпечення мож-
ливості проведення реперфузійної терапії в ливості проведення реперфузійної терапії в
рамках терапевтичного вікна) рамках терапевтичного вікна)
у випадку неможливості своєчасної достав- тромболітичну терапію (при ішемічній фо-
ки пацієнта до БЛІЛ другого рівня прове- рмі МІ), а також контроль гемостазу після
дення тромболітичної терапії (при ішеміч- проведення тромболітичної терапії
ній формі МІ), а також контроль гемостазу
після проведення тромболітичної терапії
екстрену нейрохірургічну допомогу
ендоваскулярні втручання
координацію надання допомоги з БЛІЛ координацію надання допомоги із закла-
14
другого рівня та службою екстреної медич- дом, що надає третинну (високоспеціалізо-
ної допомоги вану) медичну допомогу, та службою екст-
реної медичної допомоги
забезпечення за потреби підготовки та пе- забезпечення за потреби підготовки та пе-
реведення пацієнтів до БЛІЛ другого рівня реведення пацієнтів до закладу, що надає
або до закладу, що надає третинну (високо- третинну (високоспеціалізовану) медичну
спеціалізовану) медичну допомогу, для по- допомогу, для подальшої діагностики та лі-
дальшої діагностики та лікування кування
забезпечення наявності системи внутріш- забезпечення наявності системи внутріш-
нього оповіщення для невідкладного залу- нього оповіщення для невідкладного залу-
чення фахівців мультидисциплінарної ко- чення фахівців мультидисциплінарної ко-
манди манди
моніторинг клінічних, біохімічних показ- моніторинг клінічних, біохімічних показ-
ників, кислотно-лужної рівноваги, лабора- ників, кислотно-лужної рівноваги, лабора-
торних показників системи гемостазу торних показників системи гемостазу
забезпечення наявності інсультних ліжок забезпечення наявності інсультних ліжок
або спеціалізованого інсультного відділен- або спеціалізованого інсультного відділен-
ня з цілодобовим поданням кисню ня з цілодобовим поданням кисню
забезпечення наявності відділення інтенси- забезпечення наявності відділення інтенси-
вної терапії із засобами підтримання ди- вної терапії із засобами підтримання ди-
хання хання
реабілітаційну допомогу мультидисциплі- реабілітаційну допомогу мультидисциплі-
нарною командою в гострому періоді та нарною командою в гострому періоді та
переведення пацієнтів до відділення (цент- переведення пацієнтів до відділення (цент-
ру) реабілітації для надання реабілітаційної ру) реабілітації для надання реабілітаційної
допомоги в підгострому періоді (не цілодо- допомоги в підгострому періоді (не цілодо-
бово) бово)
4. БЛІЛ другого рівня має здійснювати не менше 400 госпіталізацій на рік пацієнтів з
томографічно верифікованим діагнозом МІ.
Додаток 2
ВИМОГИ
до надання медичної допомоги під час пологів, лікування патології
вагітності та невідкладної акушерсько-гінекологічної допомоги у
БЛІЛ першого та другого рівнів
1. БЛІЛ першого рівня забезпечують надання I рівня перинатальної допомоги відповідно
до Порядку регіоналізації перинатальної допомоги, затвердженого наказом Міністерства
охорони здоров’я України від 31 жовтня 2011 року № 726, зареєстрованого у Міністерстві
юстиції України 19 січня 2012 року за № 68/20381.
2. БЛІЛ другого рівня забезпечують надання II рівня перинатальної допомоги відповідно
до Порядку регіоналізації перинатальної допомоги, затвердженого наказом Міністерства
охорони здоров’я України від 31 жовтня 2011 року № 726, зареєстрованого у Міністерстві
юстиції України 19 січня 2012 року за № 68/20381.
3. Надання акушерсько-гінекологічної допомоги здійснюється щодо пацієнтів:
15
з одноплідною вагітністю з одноплідною/багатоплідною вагітністю
з низьким рівнем акушерського та/або пери- із середнім рівнем акушерського та/або пе-
натального ризику, без тяжкої екстрагеніта- ринатального ризику
льної патології
новонароджених з масою тіла > 2500 г (тер- новонароджених з масою тіла > 1500 г (тер-
мін гестації ≥ 37 тижнів) мін гестації ≥ 34 тижні)
4. У цілодобовому режимі виконують:
ведення нормальних пологів ведення нормальних пологів
ведення патологічних пологів
ургентні кесареві розтини ургентні кесареві розтини, кесареві розтини з

рубцем на матці
динамічне спостереження за породіллями (у динамічне спостереження за породіллями (у

тому числі лабораторне спостереження (ру- тому числі лабораторне спостереження (ру-
тинний гемостаз, кислотно-лужна рівновага, тинний гемостаз, кислотно-лужна рівновага,
гази крові, електроліти плазми)) гази крові, електроліти плазми))
трансфузіологічну допомогу трансфузіологічну допомогу
спостереження і догляд за новонародженими спостереження і догляд за новонародженими
допомогу новонародженим з патологічними

станами
невідкладну медичну допомогу, інтенсивну невідкладну медичну допомогу, інтенсивну

терапію жінкам, вагітним, роділлям, поро- терапію жінкам, вагітним, роділлям, поро-
діллям та новонародженим діллям та новонародженим
консультування з питань грудного вигодову- консультування з питань грудного вигодову-

вання і післяпологової контрацепції (не ці- вання і післяпологової контрацепції (не ці-
лодобово) лодобово)
стабілізацію невідкладних гінекологічних стабілізацію невідкладних гінекологічних

станів (ургентні гінекологічні операції) та станів (ургентні гінекологічні операції) та
переведення до закладу охорони здоров’я переведення до закладу охорони здоров’я
вищого рівня медичної допомоги вищого рівня медичної допомоги
16
ОСНОВНА ОБЛІКОВА МЕДИЧНА ДОКУМЕНТАЦІЯ, ЩО ВЕДЕТЬСЯ
ЛІКАРЯМИ В СТАЦІОНАРАХ ЛІКАРЕНЬ
"Медична карта стаціонарного хворого" (ф. № 003/о) (затверджено наказ МОЗ Ук-
раїни №29 від 21 січня 2016 р) є основним медичним документом стаціонару, який заповню-
ється на кожного хворого. Ведеться в усіх лікарнях, стаціонарах диспансерів, клініках ЗВО
та НДІ, а також санаторіях. Вміщує всі необхідні дані, що характеризують стан хворого про-
тягом всього періоду перебування в стаціонарі, організацію його лікування, дані об'єктивних
обстежень та призначень. Дані дають можливість контролювати правильність організації
лікувального процесу і використовуються для видачі довідкового матеріалу за запитами ві-
домчих закладів (суд, прокуратура, експертиза тощо). На підставі даних Медичної карти ста-
ціонарного хворого (ф. № 003/о) лікуючим лікарем складається "Карта пацієнта, який вибув
із стаціонару" (ф. №066/о), після чого “Медична карта стаціонарного хворого” (ф. № 003/о)
передається до кабінету медичної статистики для опрацювання, а потім - до архіву медично-
го закладу. Термін зберігання - 25 років.
“Температурний листок” (ф. № 004/о) (затверджено наказ МОЗ України № 110 від
14 лютого 2012 р) є оперативним документом для графічного зображення деяких основних
даних, які характеризують стан здоров'я хворого: пульс, артеріальний тиск, температура то-
що. Щоденно лікуючий лікар записує в Медичній карті стаціонарного хворого (ф. № 003/о)
(Історії вагітності та пологів (ф. № 096/о), Карті розвитку новонародженого (ф. № 097/о ))
дані про стан хворого (роділлі, породіллі, новонародженого). Палатна медична сестра пере-
носить дані про температуру, пульс, артеріальний тиск, дихання до Температурного листка
(ф. № 004/о) і викреслює відповідні криві щодо цих показників. Окрім того, при необхідності
заноситься частота дихання, вага, кількість випитої рідини, добова кількість сечі, випорож-
нення, число ванн. Після виписки / смерті хворого зі стаціонару лікарні “Температурний ли-
сток” (ф. № 004/о) підклеюється до Медичної карти стаціонарного хворого (ф. № 003/о) і
зберігається разом з нею протягом 25 років.
“Листок лікарських призначень” (ф. № 003-4/о) (затверджено наказ МОЗ України
№ 435 від 29 травня 2013 р) є оперативним документом, що призначається для реєстрації
режиму перебування хворого в стаціонарі, призначеного йому дієтичного харчування, мето-
дів обстеження, медикаментозного лікування, фізіотерапевтичних та психотерапевтичних
процедур. Заповнюється лікуючим лікарем у день госпіталізації хворого в стаціонар з вне-
сенням необхідних корективів протягом лікування хворого. Записи (найменування препара-
тів, процедур, місцевого лікування тощо) ведуться розбірливо із зазначенням дати призна-
чення та дати їх виконання. Для зберігання Листків лікарських призначень (ф. № 003-4/о) на
період лікування хворих в стаціонарі ведеться спеціальна папка у кожному відділенні. Що-
денно середні медичні працівники роблять відмітки в Листках лікарських призначень (ф. №
003-4/о) щодо виконання призначень. Після виписки / смерті хворого зі стаціонару Листок
лікарських призначень (ф. № 003-4/о) підклеюється до Медичної карти стаціонарного хворо-
го (ф. № 003/о) і зберігається разом з нею 25 років.
“Виписка з Медичної карти амбулаторного / стаціонарного хворого” (ф. № 027/о)
(затверджено наказ МОЗ України № 110 від 14 лютого 2012 р) заповнюється амбулаторно-
поліклінічними закладами при направленні хворого на стаціонарне лікування і стаціонарами
всіх профілів при виписці / або в випадку смерті хворого. Призначена для взаємообміну ін-
формацією амбулаторно-поліклінічних і стаціонарних закладів охорони здоров’я щодо діаг-
нозу, перебігу захворювання, стану хворого при направленні (виписці), проведенні дослі-
джень, консультацій в інших закладах охорони здоров’я, лікування, диспансерного спосте-
реження та інших рекомендацій хворому. Видається на руки хворому або пересилається по-
штою протягом трьох днів чи передається безпосередньо у заклад охорони здоров’я, який
направляв хворого. Термін зберігання форми № 027/о - відповідно до строків зберігання пер-
винних облікових документів (з формою № 025/о - 5 років, з формою № 003/о - 25 років).
“Карта пацієнта, який вибув із стаціонару" (ф. № 066/о) (затверджено наказ МОЗ
України 14.02.2012 № 110 (у редакції наказу МОЗ України від 21.01.2016 №29)) складається
17
на підставі Медичної карти стаціонарного хворого (ф. № 003/о) і є статистичним докумен-
том, який містить відомості про хворого, що вибув із стаціонару (виписаного або померлого),
де обов’язково заповнюється кожний пункт. Винятками є пункт 7 та підпункт 7.1, які запов-
нюються виключно за згодою пацієнта. Термін зберігання - 5 років.
«Звіт юридичної особи незалежно від її організаційно-правової форми та фізичної
особи - підприємця, які провадять господарську діяльність із медичної практики, за
20__ рік» (ф № 20). (Назва Звіту в редакції Наказом МОЗ України № 1802 від 04.10.2018
року) Форму № 20 заповнюють юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової фо-
рми - однопрофільні, багатопрофільні, спеціалізовані лікарні, лікарні особливого типу, амбу-
латорно-поліклінічні заклади. Форму № 20 складають також фізичні особи - підприємці, які
провадять господарську діяльність із медичної практики, та заповнюють лише ті розділи
(таблиці), що стосуються їх виду діяльності. Форму № 20 не заповнюють станції швидкої
медичної допомоги, центри екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, центри
служби крові (станції переливання крові), санаторно-курортні, санітарно-профілактичні, ме-
дико-соціального захисту, інші заклади (бюро судово-медичної експертизи, інформаційно-
аналітичні центри медичної статистики), центри здоров’я, фельдшерсько-акушерські пункти.
ОСНОВНІ СТАТИСТИЧНІ ПОКАЗНИКИ ТА ФОРМУЛИ ЇХ

МАТЕМАТИЧНИХ РОЗРАХУНКІВ, ЯКІ ЗАСВІДЧУЮТЬ ДІЯЛЬНІСТЬ
СТАЦІОНАРУ ЛІКАРНІ:
1. Показник середньорічної зайнятості ліжка (показник середнього числа днів

роботи ліжка протягом року):
Загальна кількість проведених хворими ліжко-днів за рік
Середньорічна кількість ліжок
2. Показник середньої тривалості перебування хворого в стаціонарі лікарні:

Кількість проведених хворими ліжко-днів за рік
Кількість хворих, які пролікувалися у стаціонарі (загальна кількість госпіталі-
зованих + виписаних та померлих / 2)
3. Показник обігу/функції ліжка (показник середньої кількості хворих, які пере-

бували на одному ліжку):
Кількість хворих, які пролікувались в стаціонарі за рік
4. Показник летальності
Число хворих, які померли у стаціонарі
× 100 %
Кількість виписаних + Число хворих, які померли в стаціонарі
5. Показник структури оперативних втручань:

Число оперативних втручань за окремими видами
× 100 %
Загальна кількість оперативних втручань
6. Показник післяопераційної летальності:

Кількість померлих оперованих хворих
х 100 %
Кількість усіх прооперованих хворих
7. Показник післяопераційних ускладнень:
18
Число прооперованих хворих, у яких виникли післяопераційні
ускладнення × 100 %
Кількість усіх прооперованих хворих
8. Показник структури поступлень до стаціонару за місцевістю:

Число хворих, які поступили до стаціонару лікарні з певної місце-
вості (місто, сільський район) ×100 %
Число всіх хворих, які поступили до стаціонару
9. Показник структури захворюваності за статтю / віком:

Число хворих окремої статті / віку, які лікувалися у стаціонарі
× 100 %
Число всіх хворих, які лікувалися у стаціонарі
10. Показник скерованості до стаціонару:

Число хворих, які були скеровані до стаціонару сімейними ліка-
рями (амбулаторно-поліклінічними закладами, екстреною допо-
× 100 %
могою, переведені з іншого стаціонару, звернулися самостійно)
Кількість усіх хворих, які поступили до стаціонару
11. Показники екстреності / плановості госпіталізації:

Число хворих, які поступили до стаціонару екстрено / планово
× 100 %
12. Показники термінів госпіталізації:

Число хворих, що поступили до стаціонару до 6 годин
(7-24 годин, пізніше 24 години) × 100 %
13. Показники первинності / повторності госпіталізації:

Число хворих, що поступили до стаціонару вперше / повторно
× 100 %
14. Показник співпадіння клінічних та патологоанатомічних діагнозів:

Кількість діагнозів, що співпали
× 100 %
Кількість розтинів померлих в стаціонарі
15. Показник співпадіння діагнозів при скеруванні та клінічних / заключних діа-

гнозів:
Кількість діагнозів, що співпали
× 100 %
Загальної кількості хворих, які лікувалися у стаціонарі
ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ЗМІСТ РОБОТИ СТАЦІОНАРОЗАМІННИХ ЗАКЛАДІВ

В умовах технологічного прогресу, екологічної ситуації довкілля, постаріння насе-
лення, збільшення кількості потенційних носіїв хронічних захворювань, високого рівня за-
хворюваності і смертності, зростає потреба у задоволення населення в госпіталізації, попри
високий рівень охоплення стаціонарним лікуванням залишається значна частка не госпіталі-
зованих хворих - це сприяє створенню та удосконаленню лікування та оздоровлення хворих
в стаціонарозамінних підрозділах при міських поліклініках, поліклінічних відділеннях і цен-
тральних районних лікарнях, дитячих амбулаторно-поліклінічних закладах, стаціонарах лі-
карень, диспансерах.
19
Стаціонарозамінні структурні підрозділи дозволяють вирішити цілий ряд важливих
проблем, а саме: підвищення ефективності використання ліжкового фонду без втрати якості
медичної допомоги, наблизити спеціалізовану допомогу до місця проживання і роботи паці-
єнта, організувати медико – соціальну допомогу хронічним хворим, інвалідам, особам стар-
шого віку, дітям, проводити активне лікування із збереженням звичних соціальних умов,
виключаючи розвиток соціальної дезадаптації.
До стаціонарозамінних закладів належать:
- денні стаціонари;
- стаціонари на дому;
- стаціонари одного дня - палати (відділення) денного перебування в стаціонарах лі-
карень.
ЗАКОНОДАВЧІ ДОКУМЕНТИ, ЩО РЕГЛАМЕНТУЮТЬ РОБОТУ

СТАЦІОНАРОЗАМІННИХ ЗАКЛАДІВ
НАКАЗ № 1278 від 16.12.1987 року «Про організацію стаціонару (відділень, па-
лат) денного перебування в лікарнях денного стаціонару в поліклініці та стаціонару
вдома»
НАКАЗ МОЗ України № 72 від 23.02.2001 року «Про затвердження окремих до-
кументів з питань сімейної медицини»
Додаток 4
до НАКАЗУ МОЗ України від 23.02.2001 N 72
ПРИМІРНЕ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ДЕННИЙ СТАЦІОНАР

1. Денний стаціонар організовується для надання кваліфікованої медичної допомоги
хворим шляхом їх госпіталізації на денний час за відсутності показів до постійного лікар-
ського нагляду.
2. Основні завдання денного стаціонару:
2.1 Проведення заходів щодо діагностики та лікування хворих при гострих за-
хворюваннях або загостренні хронічних хвороб, за умови відсутності показів до ціло-
добового лікарського нагляду.
2.2 Надання кваліфікованої медичної допомоги хворим при невідкладних ста-
нах в умовах амбулаторно-поліклінічного закладу та за наявності показань - забезпе-
чення їх госпіталізації до лікарняного закладу.
2.3 Доліковування хворих та проведення їх реабілітації в стадії затухаючого за-
гострення захворювання, неповної ремісії, в післяопераційному періоді тощо, після
виписки з лікувально-профілактичного закладу.
2.4 Забезпечення наступності з іншими лікувальними відділеннями амбулатор-
но-поліклінічного закладу та стаціонарними відділенням лікарняних закладів щодо
надання медичної допомоги хворим.
2.5 Проведення профілактичних та лікувально-оздоровчих заходів хворим, які
перебувають на диспансерному обліку.
3. Денний стаціонар організовується в самостійних амбулаторно-поліклінічних закла-
дах та при поліклінічних відділеннях лікувально-профілактичних закладів.
4. Керівництво денним стаціонаром здійснює завідувач відділенням денного стаціона-
ру або завідувач лікувальним відділенням, в складі якого організовано денний стаціонар, в
дільничній лікарні або амбулаторії - головний лікар лікувально-профілактичного закладу.
5. Потужність денного стаціонару визначається керівником лікувально-
профілактичного закладу за узгодженням з територіальним органом управління охороною
здоров'я.
6. Чисельність штатних посад медичного персоналу денного стаціонару встанов-
люється з розрахунку: 1 посада лікаря на 30 ліжок соматичного профілю, 1 посада лікаря на
20
20 ліжок хірургічного профілю, 1 посада - на 15 ліжок для неврологічних хворих, 1 посада -
на 20 ліжок для кардіологічних хворих.
Посади медичних сестер (палатних) установлюються з розрахунку 1 посада на 30 лі-
жок усіх профілів. У відділеннях хірургічного профілю вводяться посади операційних меди-
чних сестер. Посади операційних, процедурних або маніпуляційних медичних сестер (сума-
рно) встановлюються з розрахунку 1 посада на 20 ліжок. У відділеннях кардіологічного і не-
врологічного профілю вводиться посада медичної сестри з лікувальної фізкультури з розра-
хунку 1 посада на 60 ліжок відповідного профілю.
Посади молодших медичних сестер - прибиральниць (палатних) установлюються з ро-
зрахунку 1 посада на 30 ліжок. Посади молодших медичних сестер операційних і перев'язу-
вальних установлюються відповідно до посад операційних медичних сестер. Посади молод-
ших медичних сестер-буфетниць установлюються з розрахунку 1 посада на 30 ліжок у випа-
дку організації харчування хворих.
При роботі стаціонарів у дві зміни штати медичного персоналу подвоюються, крім
посади завідувача відділенням та старшої медичної сестри. При проведенні оперативних
втручань в умовах денних стаціонарів може вводитись 0,5 посади лікаря-анестезіолога та 0,5
посади медичної сестри-анестезистки.
У денних стаціонарах психоневрологічних і психіатричних лікувально-
профілактичних установ штатні посади медичного персоналу визначаються з розрахунку: 1
посада лікаря на 50 ліжок для психіатричних хворих дорослих, але не менше 0,25 посади на
денний стаціонар, 1 посада на 30 ліжок для психіатричних хворих дітей; штатні посади ме-
дичних сестер - з розрахунку 1 посада на 30 ліжок, у дитячих відділеннях - на 20 ліжок; шта-
тні посади медичних сестер маніпуляційного кабінету - на зміну 0,5 посади, посади сестер-
господинь - 1 посада на денний стаціонар за наявності не менше 50 ліжок, посади молодших
медичних сестер - з розрахунку 1 посада на 50 ліжок, посади молодших медичних сестер-
буфетниць: 1 посада на стаціонар за наявності не менше 30 ліжок (вводиться у випадку орга-
нізації харчування в денному стаціонарі), посади інструктора з праці - з розрахунку 1 посада
на кожні 25 хворих, посади лікарів-психотерапевтів - з розрахунку 0,5 посади на 50 ліжок,
посади психологів - з розрахунку 0,5 посади на 50 ліжок, вихователів - 0,5 посади у дитячих
відділеннях.
Посада завідувача денним стаціонаром встановлюється в кожному денному стаціонарі
на 50 ліжок та більше. У денних стаціонарах до 100 ліжок завідувач денним стаціонаром ви-
конує обов'язки лікаря-психіатра з безпосереднього обслуговування хворих. У складі цент-
ральних районних (міських) лікарень можуть створюватись денні стаціонари для психонев-
рологічних та психосоматичних хворих меншої потужності, штати яких установлюються
виходячи з наведених нормативів та обсягу робіт без уведення посади завідуючого при кіль-
кості ліжок менше 15.
7. При штатній чисельності посад лікарів денного стаціонару 2 посади і більше орга-
нізовується відділення денного стаціонару. Посада завідувача відділенням вводиться замість
0,5 посади лікаря денного стаціонару, посада старшої медичної сестри вводиться замість 0,5
посади медичної сестри денного стаціонару. Посада сестри-господині вводиться замість 0,75
посади молодшої медичної сестри.
8. До складу денного стаціонару входять:
- палати для денного перебування хворих
- операційно-перев'язувальний блок
- палата інтенсивної терапії
- маніпуляційна, процедурна
- кабінет психологічного розвантаження та відпочинку хворих
- буфет
- кімнати медичного персоналу
- допоміжні приміщення.
21
9. Медикаментозне забезпечення та харчування хворих здійснюється за рахунок асиг-
нувань лікувально-профілактичного закладу, в якому функціонує денний стаціонар, а також
за рахунок установ, підприємств, організацій та інших надходжень.
10. Режим роботи денного стаціонару затверджується керівником лікувально-
профілактичного закладу відповідно до режиму роботи закладу.
11. Відбір хворих для госпіталізації в денний стаціонар здійснюють завідувачі лі-
кувальними відділеннями амбулаторно-поліклінічних закладів за поданням дільничних тера-
певтів, дільничних педіатрів, лікарів загальної практики - сімейних лікарів, інших фахівців
лікувально-профілактичного закладу, на базі якого він функціонує.
12. Показання та протипоказання для лікування хворих в денному стаціонарі затвер-
джуються головним лікарем лікувально-профілактичного закладу за погодженням з терито-
ріальним органом управління охороною здоров'я.
13.У випадку неблагоприємного перебігу захворювання під час перебування хворого
у денному стаціонарі він госпіталізується у профільне відділення лікарняного закладу.
14. На хворого, який знаходиться в денному стаціонарі, заповнюється "Карта
хворого денного стаціонару поліклініки, стаціонару вдома" (ф.003-2/о).
15. При виписці хворого з денного стаціонару заповнюється виписка, яка передається
лікарю, який направив хворого до денного стаціонару.
16. При потребі лікарі денного стаціонару залучають до обстеження і лікування хво-
рого лікувально-діагностичні відділення закладу, в складі якого він функціонує, або за домо-
вленістю - інших лікувально-профілактичних закладів.
17. На час перебування хворих в денному стаціонарі документи, які засвідчують тим-
часову непрацездатність, видаються в установленому порядку.
Показання для госпіталізації хворих у ДС поділяють на медичні та соціальні. Медичні
покази обумовлені нозологічними формами захворювань, стадією патологічного процесу,
відсутністю у пацієнта важкої супутньої патології і ускладнень основної хвороби. До соціа-
льних відносять: житлово-побутові умови, бажання пацієнта, можливість догляду за хворим
і надання йому необхідної допомоги.
Додаток 4
до НАКАЗУ МОЗ України від 23.02.2001 N 72
ПРИМІРНЕ ПОЛОЖЕННЯ ПРО СТАЦІОНАР ВДОМА

1. Стаціонар вдома організовується для надання кваліфікованої медичної допомоги в
домашніх умовах хворим, яким показано стаціонарне лікування, при відсутності необхіднос-
ті госпіталізації.
2. Основні завдання стаціонару включають проведення заходів щодо діагностики та
лікування хворих при гострих захворюваннях або загостренні хронічних хвороб, долікову-
вання та реабілітації хворих після виписки із лікарняного закладу, проведення профілактич-
них та лікувально-оздоровчих заходів хворим, які перебувають на диспансерному обліку.
3. Стаціонар вдома організовується при самостійних амбулаторно-поліклінічних
закладах та при поліклінічних відділеннях лікувально-профілактичних закладів.
4. Керівництво стаціонаром вдома здійснює завідувач лікувальним відділенням амбу-
латорно-поліклінічного закладу або поліклініки в складі лікувально-профілактичного закла-
ду, в дільничній лікарні, амбулаторії - головний лікар.
За поданням дільничних терапевтів педіатрів, лікарів загальної практики - сімейних
лікарів, інших фахівців він проводить відбір хворих для лікування в стаціонарі вдома.
5. Показання та протипоказання для лікування хворих в стаціонарі вдома встановлю-
ються для кожного лікувально-профілактичного закладу індивідуально і затверджуються
його керівником за погодженням територіального органу управління охороною здоров'я.
22
6. Чисельність посад медичного персоналу стаціонару вдома встановлюється з роз-
рахунку 1 посада лікаря та 1 посада медичної сестри на 12-14 відвідувань протягом робочого
дня.
7. Режим роботи стаціонару вдома встановлюється керівником лікувально-
профілактичного закладу, виходячи з потреб хворих та з урахуванням можливостей лікува-
льно-профілактичного закладу.
8. Забезпечення медикаментами хворих для лікування у стаціонарі вдома здійснюєть-
ся за рахунок лікувально-профілактичного закладу, при якому він створений або за рахунок
фондів медичного страхування, установ, підприємств, організацій та інших надходжень.
Предметами догляду хворого забезпечує лікувально-профілактичний заклад.
9. У випадку неблагоприємного перебігу захворювання хворого необхідно госпіталі-
зувати у профільне відділення лікувального закладу.
10. На хворого, який перебуває в стаціонарі вдома, заповнюється "Карта хворого
денного стаціонару поліклініки, стаціонару вдома" (ф.003-2/о).
11. Звіт про роботу стаціонару вдома подається у встановлені терміни у встановлено-
му порядку.
12. При потребі лікарі стаціонару вдома залучають до обстеження і лікування хворого
лікувально-діагностичні відділення закладу, в складі якого він функціонує, або за домовлені-
стю інших лікувально-профілактичних закладів.
13. На час перебування хворих в стаціонарі вдома документи, які засвідчують тимча-
сову непрацездатність, видаються в установленому порядку.
14. При потребі засідання лікарської консультативної комісії проводиться вдома у
хворого у встановленому порядку.
Перші домашні стаціонари в Україні, як форма надання лікувально-діагностичної та
профілактичної допомоги населенню, виникли наприкінці 30-х років ХХ сторіччя. В Києві у
1936 році було організовано домашній стаціонар (ДС) терапевтичного профілю де протягом
року пролікувалось 65 хворих. Було зазначено, що вартість лікування хворого в домашніх
умовах була меншою, ніж в умовах лікарні , а ефективність лікування - однаковою. У після-
воєнний період з нестачею лікарняних ліжок і труднощами в госпіталізації хворих окремі
міські відділи охорони здоров’я за рахунок внутрішніх резервів знову повернулись до органі-
зації домашніх стаціонарів. Труднощі госпіталізації та зростання потреб у госпіталізації при-
вели до інтенсифікації організації ДС при поліклініках та стаціонарах у різних регіонах Росії,
України, Білорусії, Казахстану тощо. А поліпшення соціально-побутових умов життя насе-
лення привело до збільшення кількості відмов пацієнтів від стаціонарного лікування, незва-
жаючи на рекомендації лікарів. Особливо часто відмовляються від госпіталізації люди стар-
шого віку.
У системі охорони здоров’я розрізняли наступні форми організації ДС:
1. централізовану
2. децентралізовану
3. змішану.
При централізованій формі лікар-терапевт та дві медичні сестри обслуговують 14-20
хворих за день; при децентралізованій формі лікар обслуговує вдома одночасно 1-5 хворих
своєї дільниці. При змішаній формі організації ДС передбачається лікування тяжко хворого
вдома спеціально призначеним лікарем ДС.
У 60-80-ті роки в поліклініки та лікарні могли оплатити медикаментозне лікування
пацієнтів за рахунок поліклініки або стаціонару. Окремі хворі отримували безкоштовне ди-
тяче та дієтичне харчування. В останні роки медикаментозне лікування оплачується пацієн-
тами.
Таким чином, основними причинами, які спонукали медичних працівників до органі-
зації ДС є: велика вартість стаціонарної допомоги; недостатня мережа стаціонарів на певних
територіях; хронізація патології; ряд факторів лікарняного середовища (нозокоміальні інфе-
23
кції, наявність важких, вмираючих хворих), які негативно впливають на стан здоров’я та
психіку пацієнтів; не мобільність пацієнтів, відмова пацієнтів від госпіталізації.
Для вирішення проблеми лабораторно діагностичного забезпечення хворих в домаш-
ніх умовах пропонується створення пересувних клініко-діагностичних кабінетів та викорис-
тання пересувних клініко-діагностичних кабінетів та лабораторій, оснащених портативною
інструментально-діагностичною технікою. Наразі обстеження хворих здійснюється в домаш-
ніх умовах за допомогою експрес методики діагностичних досліджень та портативної ін-
струментальної техніки. Також обстеження в умовах ЛПЗ.
В умовах ДС пацієнти отримують дом’язеві та довенні ін’єкції, медикаментозні та не
медикаментозні методи лікування.
Організація ДС дозволяє: зменшити кількість планових госпіталізацій, зменшити кі-
лькість ускладнень, викликаних внутрішньо-лікарняними інфекціями, скоротити період тим-
часової непрацездатності, зменшити кількість викликів швидкої допомоги, зменшити кіль-
кість звертань у поліклініку.
Вартість лікування в ДС, у порівнянні із стаціонарним, була у 10 разів меншою в ДС
для хронічних хворих, інвалідів та осіб похилого віку, у 5 разів меншою в ДС для працездат-
них осіб.
У випадку неблагоприємного перебігу захворювання або погіршення здоров'я пацієн-
та при лікуванні в денному стаціонарі і стаціонарі вдома він терміново
При візитах лікарів до хворого ДС оформляють "Журнал обліку процедур" (ф.№29/о)
і «Процедурний лист» (ф. №116/о). У випадку діагностики або підозрі інфекційного захво-
рювання, лікар ДС протягом 24 годин зобов’язаний виписати «Екстрене повідомлення про
інфекційне захворювання, харчове, гостре професійне отруєння, незвичайну реакцію на щеп-
лення « (ф. №058/о).
В) Відділення (палати) денного перебування (стаціонар одного дня) в стаціонарах

лікарень організовують для госпіталізації хворих з гострими та хронічними захворюваннями,
стан яких не потребує цілодобового спостереження і лікування, але яким показана лікуваль-
но-діагностична допомога в денний час.
Організація денного стаціонару лікарні на базі багатопрофільних лікарень відбуваєть-
ся шляхом реорганізації одного з спеціалізованих відділень стаціонару з цілодобовим пере-
буванням хворих у відділення з денним перебуванням, або виділяється для цього частина
палат .
В даних відділеннях хворі отримують повний курс лікування, забезпечуються необ-
хідними діагностичними дослідженнями, консультаціями лікарів інших спеціальностей.
У відділеннях з денним перебуванням хворих всі записи вносяться в "Медичну карту
стаціонарного хворого" (ф. №003/о).
ОСНОВНІ СТАТИСТИЧНІ ПОКАЗНИКИ ДІЯЛЬНОСТІ СТАЦІОНАРОЗАМІННИХ

ЗАКЛАДІВ
1. Показник середньорічної зайнятості ліжка (показник середнього числа днів

роботи ліжка протягом року):
Кількість проведених хворими ліжко-днів
2. Показник середньої тривалості перебування хворого в денному стаціонарі:

Кількість проведених хворими ліжко-днів
Кількість хворих, які пролікувалися через денний стаціонар (загальна кількість госпіталі-
зованих + виписаних та померлих / 2)
24
3. Показник обігу(функції) ліжка (показник середньої кількості хворих, які пере-
бували на одному ліжку):
Кількість хворих, які пролікувалися в стаціонарі
4. Показник частоти ускладнень захворювань:

Число ускладнень при окремих захворюваннях
× 100 %
Число хворих з відповідними захворюваннями
5. Структура госпіталізованих в ДС:

Число хворих на лікуванні в ДС з відповідною формою захворювання
Число всіх хворих відділення ДС х 100 %
6. Показник рівня госпіталізації в денний стаціонар:

Число хворих денного стаціонару за рік
× 10000
Середньорічна чисельність населення
7. Показник навантаження лікарів стаціонарозамінних закладів:

Кількість хворих , що лікувались в ДС за рік
Кількість лікарів ДС
8. Середня тривалість лікування хворого в ДС за нозологічними формами

Кількість ліжко-днів ,проведених хворими у ДС
Кількість вибулих із ДС
9. Частота ускладнень під час лікування в стаціонарозамінних закладах:

Число хворих, у яких спостерігались ускладнення в стаціонарозамінних за-
кладах х 100 %
Загальне число хворих в стаціонарозамінних закладах
10. Повторність госпіталізації в ДС протягом року

Число хворих, які госпіталізовані в ДС повторно протягом року
х 100%
Число зареєстрованих в ДС
11. Частка переведених в інші ЛПЗ

Число переведених в інші ЛПЗ із ДС
х 100 %
Число зареєстрованих хворих в ДС

1. Розкрийте зміст поняття стаціонар та стаціонарозамінні заклади.
2. Окресліть чинники, що впливають на потребу в наданні стаціонарної та
стаціонарозамінної медичної допомоги .
3. Перерахуйте показання щодо госпіталізації до стаціонару та стаціонарозамінного
закладу.
4. Особливості та порядок скерування хворих до стаціонару лікарні.
5. Структура стаціонару лікарні.
6. Охарактеризуйте коротко примірне положення про денний стаціонар.
7. Розкрийте коротко примірне положення про стаціонар вдома.
8. Який вид захворюваності реєструється в стаціонарі, характеристика, показники?
25


Тема № 9: ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ЗМІСТ РОБОТИ СЛУЖБИ

ЕКСТРЕНОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ
Львів-2019
ТЕМА: ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ЗМІСТ РОБОТИ
СЛУЖБИ ЕКСТРЕНОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ
І. АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ: Забезпечення безоплатною, своєчасною та ефективною

медичною допомогою населення України при станах, що загрожують життю хворих або пост-
раждалих (екстреною медичною допомогою), є одним з найважливіших завдань галузі охорони
здоров’я країни.
В Україні середній показники смертності від дії зовнішніх причин становить 80-100 осіб на
100 тис. населення, що перевищує показники країн Європи в 3–5 разів. При цьому близько 24%
постраждалих помирають в лікарнях, а 76% - поза їх межами. В розвинутих країнах 72% постраж-
далих помирає саме в лікарнях. В Україні бригадами швидкої медичної допомоги за викликами
громадян щорічно виконується понад 13 млн. виїздів.
Служба екстреної медичної допомоги є однією з найбільш пріоритетних в охороні здо-
ров’я, оскільки від якості та ефективності її функціонування значною мірою залежить число
потенційних втрат років життя.
Оволодіння майбутніми лікарями на етапі додипломної підготовки змісту низки законода-
вчих та нормативно-правових документів що регламентують виконання державою своїх кон-
ституційних обов’язків щодо забезпечення громадян екстреною медичною допомогою на су-
часному рівні, що має відображення на своєчасності, доступності та послідовності надання екс-
треної та невідкладної медичної допомоги, і робить дану тему практичного заняття актуальною
у власному змісті.
ІІ. ЦІЛІ:
 знати основні принципи екстреної медичної допомоги населенню України; сутність ек-
стреної медичної допомоги; законодавчо-правові засади організації і функціонування екстреної
медичної допомоги; основи та особливості функціонування структурних підрозділів Центрів
екстреної медичної допомоги населенню; зміст і організацію роботи бригади екстреної медичної
допомоги;
 вміти заповнювати облікові документи, що стосуються питань екстреної медичної до-
помоги; визначати та аналізувати показники діяльності структурних підрозділів закладів ЕМД.
У 2012 році був прийнятий та набрав чинності Закон України "Про екстрену медичну до-
помогу", що визначає організаційно-правові засади забезпечення громадян України та інших
осіб, які перебувають на її території, екстреною медичною допомогою, у тому числі під час ви-
никнення надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків, засади створення, функціонування й
розвитку системи екстреної медичної допомоги.
Закон став основним у реформуванні служби екстреної медичної допомоги та зобов'язує
надання двохетапної медичної допомоги на догоспітальному та госпітальному етапах, створен-
ня Територіальних центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф (ТЦЕММК),
станцій екстреної (швидкої) медичної допомоги, бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги
(БЕ(Ш)МД), відділень екстреної (невідкладної) медичної допомоги в багатопрофільних лікар-
нях, а також забезпечує організацію госпітальних округів, перепрофілювання закладів із вто-
ринною (спеціалізованою) допомогою та інше.
Національним центром екстреної медичної допомоги та медицини катастроф України є
Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф
УНПЦ ЕМД, який організовує наукове, аналітичне, організаційно-методичне забезпечення
служби екстреної медичної допомоги та медицини катастроф.
Закон України
“Про екстрену медичну допомогу”
від 05.07.2012 № 5081-VI
( Редакція від 07.03.2018, підстава - 2269-VIII)
(витяг)
Цей Закон визначає організаційно-правові засади забезпечення громадян України та інших осіб,
які перебувають на її території, екстреною медичною допомогою, у тому числі під час виник-
нення надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків, та засади створення, функціонування і
розвитку системи екстреної медичної допомоги.
Стаття 1. Визначення термінів
1. У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
1) бригада екстреної (швидкої) медичної допомоги - структурна одиниця станції екстреної
(швидкої) медичної допомоги або центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф,
завданням якої є надання екстреної медичної допомоги людині у невідкладному стані безпосе-
редньо на місці події та під час перевезення такої людини до закладу охорони здоров’я відпові-
дно до цього Закону;
2) виклик екстреної медичної допомоги - повідомлення про невідкладний стан людини і місце
події та/або звернення про необхідність надання екстреної медичної допомоги за єдиним теле-
фонним номером екстреної медичної допомоги 103 чи за єдиним телефонним номером системи
екстреної допомоги населенню 112;
3) відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги - структурний підрозділ багатопро-
фільної лікарні, в якому у цілодобовому режимі забезпечується надання екстреної медичної
допомоги;
4) домедична допомога - невідкладні дії та організаційні заходи, спрямовані на врятування та
збереження життя людини у невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану
на її здоров’я, що здійснюються на місці події особами, які не мають медичної освіти, але за
своїми службовими обов’язками повинні володіти основними практичними навичками з ряту-
вання та збереження життя людини, яка перебуває у невідкладному стані, та відповідно до за-
кону зобов’язані здійснювати такі дії та заходи;
5) екстрена медична допомога – медична допомога, яка полягає у здійсненні працівниками
системи екстреної медичної допомоги відповідно до цього Закону невідкладних організаційних,
діагностичних та лікувальних заходів, спрямованих на врятування і збереження життя людини
у невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров’я;
6) місце події - територія, приміщення або будь-яке інше місцезнаходження людини у невід-
кладному стані на момент здійснення виклику екстреної медичної допомоги;
7) невідкладний стан людини - раптове погіршення фізичного або психічного здоров’я, яке
становить пряму та невідворотну загрозу життю та здоров’ю людини або оточуючих її людей і
виникає внаслідок хвороби, травми, отруєння або інших внутрішніх чи зовнішніх причин;
8) пункт постійного базування бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги - місце роз-
ташування бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги та спеціалізованого санітарного
транспорту, пристосоване та обладнане для її роботи у цілодобовому режимі;
9) пункт тимчасового базування бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги - місце
тимчасового перебування бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги для забезпечення
своєчасного надання екстреної медичної допомоги, у тому числі під час проведення масових
заходів та заходів за участю осіб, стосовно яких здійснюється державна охорона;
10) система екстреної медичної допомоги - сукупність визначених цим Законом закладів охо-
рони здоров’я та їх структурних одиниць, які забезпечують організацію та надання екстреної
медичної допомоги, у тому числі під час виникнення надзвичайних ситуацій та ліквідації їх на-
слідків;
11) спеціалізований санітарний транспорт - оснащений спеціальними світловими і звукови-
ми сигнальними пристроями транспортний засіб, призначений для перевезення людини у невід-
кладному стані та обладнаний для надання екстреної медичної допомоги відповідно до націо-
нальних стандартів щодо такого виду транспорту.
Стаття 2. Законодавство України у сфері надання екстреної медичної допомоги
1. Законодавство України у сфері надання екстреної медичної допомоги базується на Конститу-
ції України та складається з Основ законодавства України про охорону здоров’я, інших законо-
давчих актів, що регулюють відносини з питань, пов’язаних з охороною здоров’я, цього Закону
та інших прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
2. Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою Укра-
їни, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України у сфері надання
екстреної медичної допомоги, застосовуються правила міжнародного договору.
Стаття 3. Право на екстрену медичну допомогу та загальні засади її надання
1. На території України кожен громадянин України та будь-яка інша особа мають право на без-
оплатну, доступну, своєчасну та якісну екстрену медичну допомогу, яка надається відповідно
до цього Закону.
Іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, а також
фізичні особи, які взяті під варту або яким призначено покарання у виді позбавлення волі, за-
безпечуються екстреною медичною допомогою у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів
України.
2. На території України кожен громадянин України та будь-яка інша особа мають право:
• здійснити виклик екстреної медичної допомоги;
• звернутися за отриманням екстреної медичної допомоги до найближчого відділення екстреної
(невідкладної) медичної допомоги чи іншого закладу охорони здоров’я, який може забезпечити
надання такої допомоги;
• повідомити лікуючого лікаря або працівників найближчого закладу охорони здоров’я незале-
жно від форми власності та підпорядкування про свій невідкладний стан або про невідкладний
стан іншої людини.
3. У разі виявлення людини у невідкладному стані, яка не може особисто звернутися за надан-
ням екстреної медичної допомоги, та за відсутності медичних працівників на місці події грома-
дянин України або будь-яка інша особа, які виявили таку людину, зобов’язані:
• негайно здійснити виклик екстреної медичної допомоги або повідомити про виявлену людину
у невідкладному стані та про місце події працівників найближчого закладу охорони здоров’я чи
будь-яку особу, яка зобов’язана надавати домедичну допомогу та знаходиться поблизу місця
події;
• за можливості надати виявленій людині у невідкладному стані необхідну допомогу, у тому
числі шляхом перевезення такої людини до найближчого до місця події відділення екстреної
(невідкладної) медичної допомоги чи іншого закладу охорони здоров’я, у якому може бути за-
безпечено надання необхідної медичної допомоги.
4. Кожен громадянин України або інша особа, які виявили людину у невідкладному стані, ма-
ють право звернутися до підприємств, установ та організацій з проханням надати транспортний
засіб для перевезення такої людини до найближчого до місця події відділення екстреної (невід-
кладної) медичної допомоги чи іншого закладу охорони здоров’я, у якому може бути забезпе-
чено надання необхідної медичної допомоги. Підприємства, установи, організації незалежно від
форми власності та підпорядкування, фізичні особи - підприємці, а також водії зобов’язані за-
безпечити безоплатне перевезення наявним у їх розпорядженні транспортом людини, яка пере-
буває у невідкладному стані, до найближчого до місця події відділення екстреної (невідкладної)
медичної допомоги чи іншого закладу охорони здоров’я, у якому може бути забезпечено надан-
ня необхідної медичної допомоги.
5. Якщо під час перевезення бригадою екстреної (швидкої) медичної допомоги пацієнта, який
перебуває у невідкладному стані, у його стані виникли раптові ускладнення, які не можуть бути
усунуті медичними працівниками цієї бригади, такий пацієнт доставляється до найближчого
закладу охорони здоров’я незалежно від форми власності та підпорядкування, де йому може
бути надано необхідну медичну допомогу відповідно до його стану. Відмова у наданні медич-
ної допомоги такому пацієнту або створення перешкод у її наданні не допускається і тягне за
собою для осіб, які її допустили чи здійснили без поважних причин, відповідальність, визначе-
ну законом.
6. Медичні працівники відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги зобов’язані на-
дати екстрену медичну допомогу пацієнту, який її потребує, з моменту прибуття такого пацієн-
та до цього відділення незалежно від того, чи супроводжує його бригада екстреної (швидкої)
медичної допомоги або інші особи. Відмова у прийнятті пацієнта, який потребує екстреної ме-
дичної допомоги, або несвоєчасне надання екстреної медичної допомоги пацієнту, який її пот-
ребує, не допускається і тягне за собою для осіб, які її допустили чи здійснили без поважних
причин, відповідальність, визначену законом.
7. Надання екстреної медичної допомоги людині у невідкладному стані на місці події, під час
перевезення та у закладі охорони здоров’я здійснюється відповідно до медичних показань на
основі клінічних протоколів і стандартів екстреної медичної допомоги, які затверджуються
центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну полі-
тику у сфері охорони здоров’я.
Стаття 4. Виклик екстреної медичної допомоги
1. Виклик екстреної медичної допомоги здійснюється за єдиним телефонним номером виклику
екстреної медичної допомоги 103 або за єдиним телефонним номером виклику екстреної допо-
моги 112.
2. Виклик екстреної медичної допомоги здійснюється безоплатно.
3. Відмова у можливості здійснення передачі та прийняття викликів екстреної медичної допо-
моги забороняється і тягне для осіб, які її допустили чи здійснили, відповідальність, визначену
законом.
4. Порядок передачі викликів екстреної медичної допомоги визначається центральним органом
виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері зв’язку, за
поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує держа-
вну політику у сфері охорони здоров’я.
5. Прийняття викликів екстреної медичної допомоги та надання екстреної медичної допомоги
забезпечуються системою екстреної медичної допомоги, яка створюється та функціонує відпо-
відно до цього Закону.
Стаття 5. Основні засади організації та функціонування системи екстреної медичної до-
помоги
1. Система екстреної медичної допомоги в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві
та Севастополі складається з центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, ста-
нцій екстреної (швидкої) медичної допомоги, бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги,
відділень екстреної (невідкладної) медичної допомоги.
2. Основними завданнями системи екстреної медичної допомоги є організація та забезпечення:
• надання доступної, безоплатної, своєчасної та якісної екстреної медичної допомоги відповід-
но до цього Закону, у тому числі під час виникнення надзвичайних ситуацій та ліквідації їх нас-
лідків;
• медико-санітарного супроводу масових заходів та заходів за участю осіб, стосовно яких здій-
снюється державна охорона;
• взаємодії з аварійно-рятувальними підрозділами міністерств, інших центральних та місцевих
органів виконавчої влади під час виникнення надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків.
3. Організація та забезпечення функціонування системи екстреної медичної допомоги у порядку
та в межах повноважень, що визначені законом, здійснюються Кабінетом Міністрів України,
центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну полі-
тику у сфері охорони здоров’я, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Ки-
ївською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, обласними радами, ін-
шими органами місцевого самоврядування.
4. Основними принципами функціонування системи екстреної медичної допомоги є:
• постійна готовність до надання екстреної медичної допомоги;
• оперативне та цілодобове реагування на виклики екстреної медичної допомоги;
• доступність та безоплатність екстреної медичної допомоги, її своєчасність, якість та пріори-
тетність;
• послідовність та безперервність надання екстреної медичної допомоги та її відповідність єди-
ним вимогам;
• регіональна екстериторіальність.
Стаття 6. Повноваження органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки
Крим та органів місцевого самоврядування щодо забезпечення функціонування системи
екстреної медичної допомоги
1. Кабінет Міністрів України:
• забезпечує проведення державної політики у сфері надання екстреної медичної допомоги,
організації та функціонування системи екстреної медичної допомоги;
• координує роботу міністерств, інших центральних органів виконавчої влади щодо функціону-
вання системи екстреної медичної допомоги;
• забезпечує розроблення та виконання державних цільових програм, спрямованих на зміцнен-
ня матеріально-технічної бази системи екстреної медичної допомоги;
• забезпечує фінансування видатків на розвиток мережі та утримання автомобільних доріг, ву-
лиць і залізничних переїздів;
• визначає норматив прибуття бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги до місця події,
вживає передбачених законом заходів із його дотримання;
• затверджує обсяги підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації за державним за-
мовленням медичних працівників для потреб системи екстреної медичної допомоги;
• вживає заходів щодо забезпечення системи екстреної медичної допомоги телекомунікаційни-
ми ресурсами;
• затверджує порядок:
• забезпечення екстреною медичною допомогою іноземців та осіб без громадянства, які тимча-
сово перебувають на території України, а також фізичних осіб, які взяті під варту або яким при-
значено покарання у виді позбавлення волі;
• застосування авіаційних, водних, автомобільних спеціальних санітарних транспортних засобів;
• взаємодії закладів охорони здоров’я, що входять до системи екстреної медичної допомоги, з
аварійно-рятувальними службами та підрозділами центральних та інших органів виконавчої
влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування під час
виникнення надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків;
• здійснює інші функції та повноваження, визначені цим Законом та іншими актами законодавства.
2. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну полі-
тику у сфері охорони здоров’я:
• забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері надання екстреної медичної
допомоги;
• визначає пріоритетні напрями розвитку системи екстреної медичної допомоги;
• забезпечує нормативно-правове регулювання діяльності системи екстреної медичної допомо-
ги та надання екстреної медичної допомоги відповідно до цього Закону;
• узагальнює практику застосування законодавства у сфері надання екстреної медичної допо-
моги, розробляє пропозиції щодо його вдосконалення та внесення в установленому порядку
проектів відповідних нормативно-правових актів;
• погоджує щорічні регіональні плани функціонування та розвитку системи екстреної медичної
допомоги в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі;
• визначає єдині вимоги та критерії до закладів охорони здоров’я системи екстреної медичної
допомоги та їх структурних одиниць, а також до закладів охорони здоров’я, які можуть бути
залучені до надання екстреної медичної допомоги у разі виникнення надзвичайних ситуацій та
ліквідації їх наслідків, здійснює контроль за їх дотриманням;
• затверджує примірні штатні розклади і табелі оснащення закладів охорони здоров’я системи
екстреної медичної допомоги та їх структурних одиниць;
• визначає єдині кваліфікаційні вимоги до медичних та інших працівників закладів охорони
здоров’я системи екстреної медичної допомоги та їх структурних одиниць;
• формує і розміщує державне замовлення на підготовку, перепідготовку та підвищення квалі-
фікації медичних працівників для потреб системи екстреної медичної допомоги;
• організовує наукове забезпечення функціонування системи екстреної медичної допомоги;
• затверджує клінічні протоколи і стандарти екстреної медичної допомоги, здійснює контроль
за їх дотриманням;
• налагоджує міжнародне співробітництво та вивчає світовий досвід щодо організації та надан-
ня екстреної медичної допомоги;
• здійснює інші функції та повноваження, визначені цим Законом та іншими актами законодавства.
3. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські
державні адміністрації:
• вносять на розгляд Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Се-
вастопольської міських рад та інших органів місцевого самоврядування пропозиції щодо ство-
рення, організації та функціонування системи екстреної медичної допомоги на території відпо-
відних адміністративно-територіальних одиниць;
• розробляють та затверджують за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що
забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, щорічні регіо-
нальні плани функціонування та розвитку системи екстреної медичної допомоги, забезпечують
їх виконання;
• визначають за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує форму-
вання та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, перелік закладів охорони здо-
ров’я, які складають систему екстреної медичної допомоги відповідної адміністративно-
територіальної одиниці, здійснюють управління цими закладами;
• забезпечують фінансування видатків, спрямованих на організацію та функціонування системи
екстреної медичної допомоги на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці,
забезпечення її необхідними матеріально-технічними ресурсами;
• подають в установленому порядку центральному органу виконавчої влади, що забезпечує
формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, пропозиції щодо визна-
чення обсягів державного замовлення на підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації
медичних працівників системи екстреної медичної допомоги;
• забезпечують будівництво, реконструкцію, ремонт вулиць і доріг на території відповідної
адміністративно-територіальної одиниці та їх утримання у стані, що уможливлює виконання
встановленого відповідно до цього Закону нормативу прибуття бригади екстреної (швидкої)
медичної допомоги до місця події, а також забезпечують створення інших умов для дотримання
цього нормативу;
• визначають перелік закладів охорони здоров’я, які забезпечують надання медичної допомоги
на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць у разі виникнення надзви-
чайних ситуацій та ліквідації їх наслідків;
• формують мережу пунктів постійного і тимчасового базування бригад екстреної (швидкої)
• забезпечують систему екстреної медичної допомоги матеріально-технічними ресурсами, не-
обхідними для її функціонування та своєчасного і якісного надання екстреної медичної допомоги;
• забезпечують дотримання клінічних протоколів і стандартів медичної допомоги медичними
працівниками;
• здійснюють інші функції та повноваження, визначені законодавством.
4. Органи влади Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ра-
ди, інші органи місцевого самоврядування у порядку та в межах повноважень, що визначені
законом, приймають рішення з питань, пов’язаних із створенням, функціонуванням та розвит-
ком системи екстреної медичної допомоги в Автономній Республіці Крим, областях, містах Ки-
єві та Севастополі, з урахуванням положень цього Закону.
Стаття 7. Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф
1. Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф є закладом охорони здо-
ров’я, основне завдання якого – забезпечення організації та надання екстреної медичної допо-
моги на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці відповідно до цього За-
кону.
2. Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф є юридичною особою, має само-
стійний баланс, відповідні рахунки в органах казначейства і банках, печатку та бланк із своїм
найменуванням.
3. Типове положення про центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф затвер-
джується Кабінетом Міністрів України.
4. Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф забезпечує:
• прийняття викликів екстреної медичної допомоги;
• формування, оброблення та передачу інформації про виклики екстреної медичної допомоги;
• координацію дій бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги та закладів охорони здоров’я
щодо надання екстреної медичної допомоги;
• взаємодію з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, закладами, під-
приємствами, установами та організаціями;
• надання виїзної консультативної медичної допомоги;
• ведення статистичного обліку та звітності;
• розрахунок необхідної кількості та планування місцезнаходження пунктів постійного і тимча-
сового базування бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги для своєчасного надання на-
селенню екстреної медичної допомоги відповідно до цього Закону, внесення на розгляд органу,
уповноваженого управляти центром екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, від-
повідних пропозицій;
• залучення у разі потреби закладів охорони здоров’я, які не входять до системи екстреної ме-
дичної допомоги, та їх працівників і технічних ресурсів до надання медичної допомоги у разі
виникнення надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків.
5. Матеріально-технічна база центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф
включає будівлі, споруди, медичне обладнання, вироби медичного призначення, засоби зв’язку,
транспортні засоби та інші матеріальні цінності, передані йому на баланс органами, уповнова-
женими управляти спільним майном територіальних громад, у порядку, визначеному законом.
6. Майно центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф закріплюється за ним на
праві оперативного управління та використовується виключно для виконання завдань, передба-
чених цим Законом.
7. Управління центром екстреної медичної допомоги та медицини катастроф відповідної адмі-
ністративно-територіальної одиниці здійснюється у порядку та в межах повноважень, що ви-
значені цим та іншими законами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними,
Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.
Стаття 8. Оперативно-диспетчерська служба центру екстреної медичної допомоги та ме-
дицини катастроф
1. Оперативно-диспетчерська служба центру екстреної медичної допомоги та медицини
катастроф є структурним підрозділом центру екстреної медичної допомоги та медицини ката-
строф, який з використанням телекомунікаційних мереж, програмних, технічних та інших засо-
бів забезпечує у цілодобовому режимі:
• прийняття, формування та передачу інформації про виклики екстреної медичної допомоги;
• інформаційну підтримку та координацію дій бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги і
закладів охорони здоров’я щодо надання екстреної медичної допомоги.
2. Оперативно-диспетчерська служба центру екстреної медичної допомоги та медицини
катастроф зобов’язана:
• прийняти виклик екстреної медичної допомоги, забезпечити його оброблення та оперативне
реагування на такий виклик;
• під час оброблення виклику екстреної медичної допомоги сформувати інформацію про місце
події, характер та особливості невідкладного стану людини, вид допомоги, необхідний для усу-
нення негативних наслідків такого стану для здоров’я людини, та повідомити про це абонента,
який здійснив виклик екстреної медичної допомоги;
• передати станції екстреної (швидкої) медичної допомоги та відповідній бригаді екстреної
(швидкої) медичної допомоги інформацію про виклик екстреної медичної допомоги, характер
та особливості невідкладного стану людини;
• визначити заклад охорони здоров’я, до якого бригада екстреної (швидкої) медичної допомоги
здійснюватиме перевезення пацієнта у невідкладному стані, передати цю інформацію бригаді
екстреної (швидкої) медичної допомоги і такому закладу;
• здійснювати інформаційний супровід надання екстреної медичної допомоги та прийняти ін-
формацію про результат її надання на місці події, під час перевезення та прибуття пацієнта до
закладу охорони здоров’я;
• здійснювати оперативну інформаційно-консультативну підтримку звернень населення за ме-
дичною допомогою;
• оперативно забезпечувати виїзну консультативну медичну допомогу за зверненнями закладів
3. Використання, збирання, оброблення, накопичення, зберігання, передача, поширення, зни-
щення, надання доступу до інформації про виклики екстреної медичної допомоги здійснюються
в порядку, встановленому законом.
4. Інформація про виклик екстреної медичної допомоги, абонента, який його здійснив, та аудіо-
запис такого виклику і реагування на нього оперативно-диспетчерською службою підлягають
зберіганню протягом трьох років. Знищення такої інформації здійснюється відповідно до закону.
5. Маршрутизація викликів екстреної медичної допомоги здійснюється у порядку, встановле-
ному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну
політику у сфері зв’язку, за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує
формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я.
6. Нормативи навантаження та кваліфікаційні вимоги до диспетчерів оперативно-
диспетчерської служби центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, а також
табелі оснащення оперативно-диспетчерської служби центру екстреної медичної допомоги та
медицини катастроф затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує
формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я.
7. Порядок інформування бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги про виклик екстреної
медичної допомоги та порядок їх направлення на місце події визначаються Кабінетом Міністрів
України з урахуванням вимог закону про захист персональних даних.
Стаття 9. Станція екстреної (швидкої) медичної допомоги
1. Станція екстреної (швидкої) медичної допомоги є закладом охорони здоров’я, основне
завдання якого – забезпечення постійної готовності бригад екстреної (швидкої) медичної до-
помоги до надання екстреної медичної допомоги відповідно до положень цього Закону у ціло-
добовому режимі та координація їх діяльності з оперативно-диспетчерською службою центру
екстреної медичної допомоги та медицини катастроф на території відповідної адміністративної
одиниці.
2. Станція екстреної (швидкої) медичної допомоги може мати статус юридичної особи або відо-
кремленого підрозділу центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф.
3. Типове положення про станцію екстреної (швидкої) медичної допомоги та бригаду екстреної
(швидкої) медичної допомоги затверджується Кабінетом Міністрів України.
4. Рішення про утворення та припинення станції екстреної (швидкої) медичної допомоги прий-
мається у порядку та в межах повноважень, що визначені законом, органами місцевого самов-
рядування з урахуванням положень цього Закону.
5. Матеріально-технічна база станції екстреної (швидкої) медичної допомоги включає будівлі,
споруди, медичне обладнання, вироби медичного призначення, засоби зв’язку, транспортні за-
соби та інші матеріальні цінності, передані органами, уповноваженими управляти спільним
майном територіальних громад відповідної адміністративно-територіальної одиниці, у порядку,
визначеному законом.
6. Майно станції екстреної (швидкої) медичної допомоги, яка є юридичною особою, закріплю-
ється за нею на праві оперативного управління та використовується виключно для виконання
завдань, передбачених цим Законом.
Стаття 10. Відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги
1. Відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги є структурним підрозділом багато-
профільної лікарні, в якому у цілодобовому режимі забезпечується надання екстреної медичної
допомоги пацієнтам, доставленим бригадами екстреної (швидкої) медичної допомоги чи інши-
ми особами, та пацієнтам, які звернулися за наданням такої допомоги чи іншої невідкладної
медичної допомоги особисто.
2. Рішення про організацію відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги та його фу-
нкціонування приймається органами влади Автономної Республіки Крим, обласними, Київсь-
кою та Севастопольською міськими радами, іншими органами місцевого самоврядування у по-
рядку та в межах повноважень, що визначені законом.
3. Єдині вимоги до матеріально-технічного оснащення відділень екстреної (невідкладної) меди-
чної допомоги та кваліфікації їх працівників визначаються центральним органом виконавчої
влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, від-
повідно до вимог цього Закону.
4. Типове положення про відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги затверджуєть-
ся центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну
політику у сфері охорони здоров’я.
Стаття 11. Працівники системи екстреної медичної допомоги
1. Працівниками системи екстреної медичної допомоги відповідно до цього Закону є:
• медичні працівники центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, станцій
екстреної (швидкої) медичної допомоги, бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги, відді-
лень екстреної (невідкладної) медичної допомоги, які безпосередньо надають екстрену медичну
допомогу та/або забезпечують її надання згідно із цим Законом;
• немедичні працівники центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, станцій
екстреної (швидкої) медичної допомоги, бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги, відді-
лень екстреної (невідкладної) медичної допомоги, які здійснюють організаційно-технологічне
забезпечення надання екстреної медичної допомоги медичними працівниками системи екстре-
ної медичної допомоги.
2. Кваліфікаційні та інші вимоги до медичних та інших працівників системи екстреної медичної
допомоги визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та
реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я.
3. Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації медичних працівників за державним
замовленням для потреб системи екстреної медичної допомоги забезпечується відповідно до
закону центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує держав-
ну політику у сфері охорони здоров’я, спільно з центральним органом виконавчої влади, що
забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти і науки.
4. Медичні працівники системи екстреної медичної допомоги мають право на:
• підвищені посадові оклади, надбавки за особливий характер праці, за особливі умови праці,
доплати за науковий ступінь, за почесні звання, а також за вислугу років залежно від стажу ро-
боти в державних і комунальних закладах охорони здоров’я, інші надбавки і доплати, премії і
винагороди, розмір та порядок встановлення яких визначаються Кабінетом Міністрів України;
• матеріальну допомогу для оздоровлення під час надання щорічної відпустки у розмірі одного
посадового окладу та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у роз-
мірі одного посадового окладу, які встановлюються у порядку, визначеному Кабінетом Мініст-
рів України;
• соціальні пільги та гарантії, передбачені законодавством про аварійно-рятувальні служби, у
випадках, встановлених Кабінетом Міністрів України;
• обов’язкове страхування, яке забезпечується у порядку, визначеному законом;
• безоплатне забезпечення робочим одягом єдиного зразка у порядку, визначеному централь-
ним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у
сфері охорони здоров’я.
5. Працівник системи екстреної медичної допомоги, який входить до складу бригади екстреної
(швидкої) медичної допомоги, під час виконання службових обов’язків має право на захист від
протиправного посягання на своє життя та здоров’я, який забезпечується відповідно до законо-
давства.
Стаття 12. Особи, які зобов’язані надавати домедичну допомогу
1. Особами, які зобов’язані надавати домедичну допомогу людині у невідкладному стані, є:
рятувальники аварійно-рятувальних служб, працівники державної пожежної охорони, поліцей-
ські, фармацевтичні працівники, провідники пасажирських вагонів, бортпровідники та інші
особи, які не мають медичної освіти, але за своїми службовими обов’язками повинні володіти
практичними навичками надання домедичної допомоги.
2. Порядок підготовки та підвищення кваліфікації з надання домедичної допомоги осіб, які зо-
бов’язані її надавати, визначається Кабінетом Міністрів України.
Стаття 13. Наукове забезпечення діяльності системи екстреної медичної допомоги
1. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну полі-
тику у сфері охорони здоров’я, спільно з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує
формування та реалізує державну політику у сфері освіти і науки, сприяють розвитку наукових
досліджень за напрямами "Медицина невідкладних станів" та "Медицина катастроф", у тому
числі шляхом замовлення конкретних фундаментальних та/або прикладних наукових дослі-
джень з метою впровадження їх результатів у діяльність системи екстреної медичної допомоги.
2. Дослідження, що проводяться науковими установами, навчальними закладами, фінансуються
в установленому законодавством порядку.
Стаття 14. Фінансове та матеріально-технічне забезпечення системи екстреної медичної
допомоги
1. Фінансове забезпечення системи екстреної медичної допомоги за рахунок бюджетних коштів
здійснюється відповідно до бюджетного законодавства.
2. Для розвитку та поліпшення матеріально-технічної бази системи екстреної медичної допомо-
ги можуть залучатися кошти підприємств, установ та організацій незалежно від форми власнос-
ті і господарювання, а також добровільні пожертвування фізичних і юридичних осіб, благодій-
них організацій та об’єднань громадян, інші не заборонені законодавством джерела.
Стаття 15. Відповідальність за порушення законодавства у сфері надання екстреної меди-
чної допомоги
1. Особи, винні у порушенні положень цього Закону, у порядку, встановленому законом, несуть
дисциплінарну, адміністративну, кримінальну або цивільно-правову відповідальність за:
• ненадання без поважних причин на місці події домедичної допомоги або необґрунтовану від-
мову у її наданні;
• ненадання без поважних причин на місці події необхідної медичної допомоги або необґрун-
товану відмову у її наданні;
• ненадання без поважних причин наявного транспортного засобу для безоплатного перевезен-
ня людини, яка перебуває у невідкладному стані, до найближчого до місця події відділення екс-
треної (невідкладної) медичної допомоги або необґрунтовану відмову у здійсненні такого пере-
везення;
• несвоєчасне надання екстреної медичної допомоги або створення перешкод у її наданні;
• невиконання без поважних причин розпоряджень оперативно-диспетчерської служби центру
екстреної медичної допомоги та медицини катастроф або бригади екстреної (швидкої) медичної
допомоги щодо надання необхідної невідкладної медичної допомоги пацієнту, який перебуває у
невідкладному стані, що загрожує життю такого пацієнта;
• необґрунтовану відмову у передачі та прийнятті викликів екстреної медичної допомоги.
2. Відшкодування моральної та матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ненадання відповідної
допомоги або неналежного виконання своїх професійних обов’язків медичними працівниками
чи іншими особами, у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється відповідно до зако-
ну.
Наказом МОЗ України
№ 370 від 01.06.2009 р.
( зміни Наказ МОЗ України
№ 234 від 03.04.2012 р.)
Положення
про єдину систему надання екстреної (невідкладної) медичної допомоги
(витяг)
1. Єдина система надання екстреної (невідкладної) медичної допомоги (далі - Систе-
ма) створюється з метою реалізації політики держави щодо забезпечення вчасної та якісної
медичної допомоги кожній особі, яка перебуває в невідкладному стані.
2. Система функціонує за принципами: доступності і безоплатності медичної допомоги
кожній фізичній особі, яка перебуває у невідкладному стані; своєчасності і якості надання ме-
дичної допомоги; надання медичної допомоги як у повсякденних умовах, так і в умовах над-
звичайної ситуації; єдності медичної науки, освіти та практики, що забезпечує динамічний
розвиток і удосконалення Системи.
3. Система передбачає використання новітніх стандартизованих медичних технологій,
оптиміза-цію мережі лікувальних закладів, їх реорганізацію на основі єдиних науково обґрун-
тованих організаційних принципів та міжнародних стандартів надання екстреної медичної до-
помоги з відповідним матеріально-технічним забезпеченням, професійною підготовкою меди-
чних працівників з питань надання екстреної медичної допомоги, а також рятувальників та
інших фахівців, які беруть участь у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та не мають
медичної освіти, працівників, професійні обов'язки яких пов'язані з автомобільним, залізнич-
ним, водним та повітряним транспортом.
4. Управління Системою полягає в контролі за виконанням протоколів надання екст-
реної медичної допомоги постраждалим на догоспітальному та госпітальному етапах, за-
тверджених Міністерством охорони здоров'я України, та забезпеченням умов для своєчасності
надання цієї допомоги.
II. Складові системи
1. Управління Системою
1.1. На центральному рівні - Український науково-практичний центр екстреної медич-
ної допомоги та медицини катастроф;
1.2. На територіальному рівні - територіальні центри екстреної медичної допомоги та
медицини катастроф
2. Догоспітальний етап
2.1. Служба швидкої медичної допомоги, функціональною одиницею якої є бригада
швидкої медичної допомоги;
2.2. Немедичний персонал системи - фахівці, що не мають медичної освіти (пра-
цівники МВС, рятувальники та інші), функціональні обов'язки яких передбачають надання
першої допомоги.
3. Госпітальний етап
3.1. Багатопрофільні лікарні з цілодобовим режимом роботи, в тому числі які мають у
своєму складі відділення невідкладної медичної допомоги;
3.2. Лікарні швидкої медичної допомоги;
3.3. Центри травми трьох рівнів.
4. Спеціалісти Системи, їх підготовка та перепідготовка
4.1. Немедичний персонал - спеціальні центри підготовки;
4.2. Фельдшери, медичні сестри бригад швидкої медичної допомоги - вищі навчальні
медичні заклади I-II рівнів акредитації;
4.3. Лікарі зі спеціальності "Медицина невідкладних станів" - вищі навчальні медичні
заклади III-IV рівнів акредитації.
5. Зв'язок та диспетчерська служба
5.1. Диспетчерська служба швидкої медичної допомоги.
6. Транспортні засоби (їх відповідність державним стандартам та табелям оснащення).
6.1. Санітарний транспорт (автомобілі, гелікоптери, літаки).
7. Надання екстреної медичної допомоги при надзвичайних ситуаціях, медицина катаст-
роф
7.1. Бригади постійної готовності першої черги (бригади швидкої медичної допомоги);
7.2. Спеціалізовані бригади другої черги;
7.3. Мобільні польові бригади;
7.4. Мобільні загони;
7.5. Мобільні госпіталі;
7.6. Медичні заклади.
8. Медична облікова документація, облікова звітність, статистичні форми.
9. Інформованність населення про роботу Системи та дії в умовах надзвичайних ситуацій.
Постановою Кабінетом міністрів
№1116 від 21.11.2012 р.
Типове положення
про Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф
(витяг)
1. Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф (далі - Центр) - заклад охо-
рони здоров'я, що забезпечує на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці
(Автономна Республіка Крим, область, м.м. Київ та Севастополь) організацію та надання екст-
реної медичної допомоги пацієнтам і постраждалим, які перебувають у невідкладному стані
(далі - пацієнти і постраждалі), у повсякденних умовах особливий період та під час ліквідації
наслідків надзвичайної ситуації.
2. Центр у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Прези-
дента України, Кабінету Міністрів України, наказами МОЗ, іншими нормативно-правовими
актами і статутом, розробленим на підставі цього Типового положення.
3. Центр є юридичною особою, має самостійний баланс, відповідні рахунки в територіа-
льних органах Казначейства, печатку та бланк із своїм найменуванням. За своєю організаційно-
правовою формою центр може бути унітарним комунальним підприємством або територіаль-
ним медичним об'єднанням, до складу якого входять юридичні особи та підрозділи, які не ма-
ють статусу юридичної особи.
4. Основними завданнями Центру є:
1) забезпечення організації та надання:
екстреної медичної допомоги на території відповідної адміністративно-
територіальної одиниці пацієнтам і постраждалим у повсякденних умовах, особливий період та
під час ліквідації наслідків надзвичайної ситуації; консультаційної медичної допомоги з виїз-
дом на місце;
2) організація:
виконання нормативу прибуття бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги (далі
- бригади) до місця події; медико-санітарного забезпечення під час проведення масових заходів
та заходів за участю осіб, щодо яких здійснюється державна охорона; взаємодії з аварійно-
рятувальними службами та підрозді-лами міністерств та інших органів виконавчої влади, орга-
нів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування під час виникнення
надзвичайної ситуації та ліквідації її наслідків;
3) організація та здійснення:
транспортування пацієнтів і постраждалих, які потребують медичного супроводу, а
також медичної евакуації постраждалих під час ліквідації наслідків надзвичайної ситуації; ор-
ганізаційно-методичної допомоги Міністерству охорони здоров'я Автономної Республіки Крим,
структурним підрозділам з питань охорони здоров'я, обласних, Київської та Севастопольської
міських держадміністрацій під час розроблення плану медико-санітарного забезпечення насе-
лення у разі виникнення або загрози виникнення надзвичайної ситуації; інформаційно-
аналітичного забезпечення Урядової інформаційно-аналітичної системи з питань надзвичайних
ситуацій; контролю за своєчасністю, повнотою та якістю надання екстреної медичної допомоги
бригадами.
5. Відповідно до покладених на нього завдань Центр:
1) забезпечує:
 приймання від населення викликів щодо надання екстреної медичної допомоги, наді-
сланих за допомогою усіх засобів зв'язку;
 надання екстреної медичної допомоги відповідно до затверджених МОЗ протоколів і
стандартів;
 взаємодію з:
- приймальними відділеннями (відділеннями екстреної (невідкладної) медичної до-
помоги) багатопрофільних лікарень з метою забезпечення безперервності та послідовності на-
дання екстреної медичної допомоги бригадами і закладами охорони здоров'я;
- органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами
місцевого самоврядування, закладами, підприємствами, установами та організаціями;
- Державною комісією з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій;
- закладами охорони здоров'я відповідної адміністративно-територіальної одиниці
щодо створення регіональних резервів лікарських засобів і виробів медичного призначення;
 надання консультаційної медичної допомоги;
 навчання та практичну підготовку немедичних працівників з питань надання домедич-
 розроблення планів заходів щодо розвитку системи екстреної медичної допомоги;
 ведення статистичного обліку і звітності щодо надання екстреної та виїзної консуль-
таційної медичної допомоги;
 паливно-мастильними матеріалами і технічним обслуговуванням спеціалізовані сані-
тарні транспортні засоби центру; зв'язок з бригадами; прогнозування виникнення наслідків над-
звичайної ситуації та розроблення рекомендацій щодо їх ліквідації; проведення збору, аналізу
та передачі інформації про наслідки надзвичайної ситуації з використанням Урядової інформа-
ційно-аналітичної системи з питань надзвичайних ситуацій;
2) проводить розрахунок кількості та визначає місцезнаходження пунктів постійного і
тимчасового базування бригад з метою виконання нормативу прибуття таких бригад до місця
події;
3) визначає потребу у:
 кадровому забезпеченні, лікарських засобах, медичному обладнанні та виробах меди-
чного призначення для надання екстреної медичної допомоги згідно з табелями оснащення,
затвердженими МОЗ;
 залученні додаткових бригад, забезпеченні їх технічними засобами та засобами інди-
відуального захисту, необхідними для виконання робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситу-
ації;
4) забезпечує бригади лікарськими засобами, у тому числі наркотичними засобами, пси-
хотропними речовинами, прекурсорами та сильнодіючими лікарськими засобами, а також ви-
робами медичного призначення для надання екстреної медичної допомоги;
5) бере участь у проведенні навчання та практичної підготовки медичних працівників з
питань надання екстреної медичної допомоги;
6) організовує та проводить навчально-тренувальні заходи щодо ліквідації наслідків надзвичай-
ної ситуації;
7) координує заходи щодо забезпечення готовності закладів охорони здоров'я незалежно
від підпорядкування та форми власності, систем зв'язку та оповіщення, спеціалізованих форму-
вань до виконання робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації;
8) вивчає досвід закладів охорони здоров'я щодо надання екстреної медичної допомоги.
6. Центр для виконання основних завдань має право:

1) використовувати наявний кадровий ресурс, медикаменти, медичне обладнання, вироби
медичного призначення, спеціалізовані санітарні транспортні засоби, телекомунікаційні та інші
засоби для організації ефективного надання екстреної медичної допомоги пацієнтам і постраж-
далим;
2) планувати та провадити власну діяльність у межах наданих повноважень;
3) запитувати та отримувати відповідно до законодавства необхідну інформацію від орга-
нів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самовряду-
вання, закладів, підприємств, установ та організацій;
4) взаємодіяти з органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим,
органами місцевого самоврядування, закладами, підприємствами, установами та організаціями;
5) надавати допомогу закладам охорони здоров'я у проведенні заходів щодо ліквідації на-
слідків надзвичайної ситуації;
6) подавати пропозиції щодо залучення закладів охорони здоров'я для надання екстреної медич-
7) розповсюджувати методичні, інформаційні та інші матеріали з питань організації на-
дання екстреної медичної допомоги;
8) організовувати і проводити згідно з програмами, затвердженими МОЗ, навчання та
практичну підготовку немедичних працівників з питань надання домедичної допомоги.
7. Структуру центру та штатний розпис затверджує його керівник за погодженням з Міні-
стерством охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, структурним підрозділом з питань
охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
8. Управління центром здійснює керівник, який призначається на посаду та звільняється з
посади відповідно до законодавства, шляхом укладення контракту з Міністерством охорони
здоров'я Автономної Республіки Крим, структурним підрозділом з питань охорони здоров'я об-
ласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
9. Керівник центру:
1) несе відповідальність за виконання основних завдань центру;
2) укладає трудові договори з працівниками центру;
3) укладає договори від імені центру;
4) розподіляє функціональні обов'язки між своїми заступниками та керівниками підроз-
ділів центру;
5) представляє центр у відносинах з органами державної влади, органами влади Автоном-
ної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, закладами, підприємствами, установами
та організаціями;
6) видає накази і розпорядження, обов'язкові для виконання підрозділами і працівника-
ми центру, організовує та контролює їх виконання;
7) здійснює інші передбачені законодавством повноваження.
10. Матеріально-технічна база центру включає будівлі, споруди, медичне обладнання, лі-
карські засоби, вироби медичного призначення, засоби зв'язку, транспортні засоби та інші ма-
теріальні цінності, які обліковуються на балансі у порядку, визначеному законодавством.
11. Джерелами фінансування центру є кошти бюджету Автономної Республіки Крим, об-
ласних бюджетів, бюджетів м. Києва та Севастополя, інші джерела.
12. Ліквідація та реорганізація центру здійснюються відповідно до законодавства.
Структура
Центру естренної медичної допомоги та медицини катастроф
1. У структуру Центру входять:
апарат управління;
адміністративно-господарська служба;
аналітично-організаційний підрозділ;
служба швидкої медичної допомоги;
оперативно-диспетчерська служба;
служба консультативної екстреної медичної допомоги;
підрозділ медицини катастроф зі службами забезпечення її постійної готовності
(склади нормативно-визначених запасів медикаментів, медичної апаратури, інструментів, май-
на);
автотранспортна служба;
фармацевтична служба;
програмно-технічна служба;
навчально-методичний підрозділ.
2. У залежності від кількості населення підпорядкованої території Центрі поділяються на на-
ступні категорії:
 II категорія - Центри, що обслуговують до 2 млн. чоловік;
 I категорія - Центри, що обслуговують понад 2 млн. чоловік.
3. З метою оперативності роботи на території адміністративно-територіальних одиниць
можуть утворюватись відділення Центру. Відділення Центрів утворюються для обслуговування
не менше 100 тис чоло-вік, які в залежності від кількості виїзних бригад поділяються на насту-
пні категорії:
 III категорія - відділення, з числом виїзних бригад від 10 до 15;
 II категорія - відділення, з числом виїзних бригад від 16 до 25;
 I категорія - відділення, з числом виїзних бригад від 26 і більше.
№ 1020 від 07.12.2012 р
Примірне положення
про оперативно-диспетчерську службу
Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф
(витяг)
1.Загальні положення
1.1 Оперативно-диспетчерська служба (далі – ОДС) є структурним підрозділом центру
екстреної медичної допомоги та медицини катастроф (далі - Центр).
1.2. ОДС Центру з використанням телекомунікаційних мереж, програмних, технічних та
інших засобів у цілодобовому режимі забезпечує інформаційний супровід надання екстреної
медичної допомоги у повсякденному режимі, під час ліквідації наслідків надзвичайної ситуації
та під час дії особливого періоду.
1.3. ОДС у своїй роботі керується законодавством України, у тому числі нормативно-
правовими актами центрального органу виконавчої влади у сфері охорони здоров’я, рішеннями та
розпорядженнями відповідних органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, наказами
Керівника Центру, цим Положенням.
1.4. ОДС Центру приймає виклики екстреної медичної допомоги, що здійснюються за
єдиним телефонним номером виклику екстреної медичної допомоги 103, або від операторів
системи надання екстреної допомоги населенню за телефонним номером 112.
1.5. Для ефективного виконання своїх завдань у структурі ОДС розмежовуються диспе-
тчери з прийняття викликів та диспетчери напрямків, можуть утворюватись цілодобові диспет-
черські пости, які розміщуються на базі станцій екстреної (швидкої) медичної допомоги, її
структурних підрозділів або на базі відокремлених підрозділів центру.
1.6. ОДС підпорядковується керівнику центру.
1.7. Розпорядження ОДС є обов’язковими для виконання бригадами екстреної (швидкої)
медичної допомоги (далі – Бригади).
2. Завдання
2.1. ОДС відповідно до своїх завдань зобов’язана:
 прийняти виклик екстреної медичної допомоги, забезпечити його оброблення та опе-
ративне реагування на такий виклик;
 під час оброблення виклику екстреної медичної допомоги сформувати інформацію
про місце події, характер та особливості невідкладного стану людини, вид допомоги, необхід-
ний для такого стану, та повідомити про це абонента, який зробив виклик екстреної медичної
допомоги;
 передати інформацію про виклик екстреної медичної допомоги, характер та особливо-
сті невідкладного стану людини Бригаді, а також, у разі необхідності, підрозділам аварійно-
рятувальних, аварійних служб, правоохоронних органів;
 визначити заклад охорони здоров'я державної форми власності (далі – заклад охорони
здоров'я), до якого Бригада повинна здійснити перевезення пацієнта у невідкладному стані, пе-
редати цю інформацію Бригаді та відповідному закладу охорони здоров'я;
 здійснювати інформаційний супровід надання екстреної медичної допомоги та прийняти
інформацію про результат її надання на місці події, під час перевезення та прибуття пацієнта до
закладу охорони здоров’я;
 здійснювати оперативну інформаційно-консультативну підтримку звернень населення
за медичною допомогою;
 оперативно забезпечувати виїзну консультативну медичну допомогу за зверненнями
закладів охорони здоров'я;
 передавати інформацію про виникнення надзвичайної ситуації підрозділам аварійно-
рятуваль-них, аварійних служб, правоохоронних органів;
 зберігати протягом трьох років інформацію про виклик екстреної медичної допомоги,
зафіксовану за допомогою аудіозапису або іншого носія.

3. Функції
ОДС виконує такі функції:
3.1. Забезпечення заповнення первинної медичної документації у вигляді електронної картки
виклику.
3.2. Автоматичне визначення місця знаходження абонента та номера його телефону.
3.3. Автоматична реєстрація мовної інформації (переговорів) абонента з диспетчером.
3.4. Передача виклику та електронної картки виклику Бригадам.
3.5. Контроль за роботою Бригад.
3.6. Координація роботи Бригад та закладів охорони здоров’я відповідної адміністратив-
но-територіальної одиниці під час надання екстреної медичної допомоги пацієнтам.
3.7. Оперативне реагування на надзвичайні ситуації, координація роботи Бригад під час
ліквідації їх медико-санітарних наслідків.
3.8. Прийняття інформації про необхідність надання виїзної консультативної допомоги за-
кладам охорони здоров’я відповідної адміністративно-територіальної одиниці.
3.9. Формування банку інформаційних даних про виклики екстреної медичної допомоги та
медичної статистики.
3.10. Надання довідок медико-інформаційного характеру населенню.
4. Права та обов'язки
4.1. ОДС має право:
 отримувати від абонента точні відповіді на запитання диспетчера (підстави до викли-
ку, точну адресу виклику, телефон на місці виклику, прізвище пацієнта, маршрут під’їзду, оріє-
нтири адреси виклику);
 перенаправляти виклики, які не підлягають виконанню до інших закладів охорони
здоров’я відповідної адміністративно-територіальної одиниці або оперативних служб відповід-
но до їх компетенції;
 відмовляти у визначеному порядку у виконанні виклику при відсутності підстав для
здійснення виклику бригадою.
4.2. ОДС зобов'язана:
 у разі відмови у здійсненні виклику надавати інформацію особі, що звернулась за екс-
треною медичною допомогою, про телефон та адресу закладу охорони здоров’я, до якого вона
може звернутися;
 з метою рятування життя пацієнта оперативно вирішувати питання щодо вибору най-
ближчого закладу охорони здоров’я для його госпіталізації;
 реєструвати заяви громадян, які звернулись за екстреною медичною допомогою;
 розробляти та надавати пропозиції керівнику центру щодо удосконалення і покра-
щення організації надання екстреної медичної допомоги.
5. Відповідальність
5.1. Відповідальність за своєчасність та якість виконання завдань і функцій ОДС визначе-
них цим Положенням покладається на керівника ОДС Центру.
5.2. Відповідальність працівників ОДС визначається їх посадовими інструкціями, затвер-
дженими в установленому порядку керівником Центру.
Постановою Кабінету міністрів України
№1118 від 21.11.2012 р
Порядок
інформування бригад екстреної / швидкої медичної допомоги
про виклик екстреної медичної допомоги та їх направлення на місце події
(витяг)
З метою забезпечення контролю за своєчасністю отримання викликів та реагування на них
програмно-апаратним комплексом 103 здійснюється електронна фіксація часу надходження
виклику та запис голосу, який зберігається протягом встановленого строку.
Для забезпечення отримання інформації про виклики у складі диспетчерської служби
центру визначаються диспетчери з приймання викликів, які здійснюють:
приймання виклику;
заповнення первинної медичної документації в електронному вигляді;
передачу інформації в електронному вигляді диспетчеру напрямку.
Диспетчери з приймання викликів перебувають в єдиному приміщенні диспетчерської
служби центру.
Робочі місця диспетчерів напрямків можуть розташовуватися в єдиному приміщенні дис-
петчерської служби центру або на базі станції екстреної (швидкої) медичної допомоги (далі -
станція) та її структурних підрозділів. На станції або в її структурному підрозділі повинні одно-
часно працювати не менш як два диспетчерських пости.
Диспетчери напрямків забезпечують:
 приймання інформації (електронної картки) від диспетчера з приймання викликів;
 передачу інформації (електронної або паперової картки) керівникові бригади;
 отримання від бригади підтвердження щодо надходження інформації про виклик;
 інформаційний супровід на всіх етапах надання екстреної медичної допомоги за викли-
ком;
 передачу до стаціонарних закладів охорони здоров’я інформації щодо необхідності гос-
піталізації пацієнтів за викликами;
 отримання повідомлення про обсяг екстреної медичної допомоги, наданої за викликом;
 передачу інформації про завершення бригадою надання зазначеної допомоги за викли-
ком до диспетчерської служби центру;
 залучення додаткових бригад до надання екстреної медичної допомоги у разі наявності
великої кількості постраждалих на місці події.
Розпорядження диспетчерів напрямку є обов’язковими до виконання бригадами.
№1117 від 21.11.2012 р.
про станцію екстреної (швидкої) медичної допомоги
(витяг)
1. Станція екстреної (швидкої) медичної допомоги (далі - станція) - заклад охорони здоро-
в'я, основним завдання якого є забезпечення постійної готовності бригад екстреної (швидкої)
медичної допомоги (далі - бригади) до надання екстреної медичної допомоги у цілодобовому
режимі та координація їх діяльності з оперативно-диспетчерською службою центру екстреної
медичної допомоги та медицини катастроф (далі - центр) на території адміністративно-
територіальної одиниці (Автономна Республіка Крим, області, мм. Київ та Севастополь).
2. Станція є функціональною складовою системи екстреної медичної допомоги відповід-
ної адміністративно-територіальної одиниці.
3. Станція у своїй діяльності керується законодавством України, рішеннями місцевих органів
виконавчої влади, наказами МОЗ, структурних підрозділів з питань охорони здоров'я місцевих
держадміністрацій, керівника центру, головного лікаря станції, цим Типовим положенням та інши-
ми нормативно-правовими актами.
4. Станцію очолює головний лікар, який підпорядковується керівникові центру, заступни-
кові керівника центру з питань організації надання екстреної медичної допомоги, Міністерству
охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, структурним підрозділам з питань охорони
здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій. Головний лікар
станції одночасно може бути заступником керівника центру з питань організації надання екст-
реної медичної допомоги.
5. Станція може входити до складу територіального медичного об'єднання “Центр екстреної
медичної допомоги та медицини катастроф” як юридична особа та виконувати функції, визначені
статутом об'єднання, або мати статус відокремленого підрозділу центру та виконувати функції,
покладені на неї наказами центру.
6. У межах адміністративно-територіальної одиниці може утворюватись єдина обласна
станція або кілька станцій, об'єднаних за функціональним принципом.
7. Планування діяльності станції, визначення штатного розпису, фінансування, забезпе-
чення спеціалізованими санітарними і господарськими транспортними засобами, технічними
засобами, устаткованням, майном, виробами медичного призначення, лікарськими засобами
тощо здійснюються з урахуванням діючих нормативно-правових актів та категорії станції. Ка-
тегорія станції визначається залежно від кількості населення, яке вона обслуговує, згідно з кри-
теріями, визначеними МОЗ.
8. Основними завданнями станції є:
1) забезпечення надання екстреної медичної допомоги пацієнтам згідно з нормативом
прибуття бригад до місця події після надходження відповідного розпорядження від оперативно-
диспетчерської служби центру;
2) забезпечення транспортування осіб, які перебувають у невідкладному стані та потре-
бують обов'язкового медичного супроводу до закладів охорони здоров'я, що визначені операти-
вно-диспетчерською службою центру;
3) участь у ліквідації наслідків надзвичайної ситуації.
Станція або її структурні підрозділи виконують лише завдання, пов'язані з наданням екст-
9. Відповідно до покладених на неї завдань станція забезпечує:
1) надання екстреної медичної допомоги пацієнтам за викликами, переданими операти-
вно-диспетчерською службою центру, а також у разі особистого звернення осіб, які перебува-
ють у невідкладному стані та потребують надання екстреної медичної допомоги, або працівни-
ків правоохоронних та аварійно-рятувальних підрозділів до працівників станції, підстанції (від-
ділення), пункту постійного або тимчасового базування бригад;
2) надання екстреної медичної допомоги бригадами відповідно до затверджених поряд-
ків, протоколів та стандартів;
3) госпіталізацію до закладів охорони здоров'я осіб, які перебувають у невідкладному
стані та потребують надання екстреної медичної допомоги;
4) підготовку та направлення бригади для участі у ліквідації наслідків надзвичайних
ситуацій;
5) надання консультаційно-інформаційної допомоги населенню;
6) раціональне використання бригадами та оновлення запасів лікарських, наркотичних
та психотропних засобів, перев'язувальних матеріалів, виробів медичного призначення;
7) інформування оперативно-диспетчерської служби та керівництва центру про загрозу
виникнення або виникнення надзвичайної ситуації;
8) взаємодію працівників бригад з медичним персоналом закладів охорони здоров'я,
співробітниками правоохоронних органів, особовим складом аварійно-рятувальних підрозділів
під час ліквідації наслідків надзвичайної ситуації;
9) запровадження прогресивних методів діагностики та лікування, передового досвіду
та наукової організації праці;
10) підготовку та підвищення кваліфікації працівників станції;
11) ведення облікової статистичної документації;
12) здійснення санітарно-гігієнічних, протиепідемічних і протипожежних заходів та до-
тримання правил техніки безпеки;
13) безперервність та послідовність надання екстреної медичної допомоги під час гос-
піталізації пацієнтів до закладів охорони здоров'я;
14) здійснення щоденного контролю за раціональним використанням спеціалізованих
санітарних транспортних засобів, їх технічним станом та забезпеченням паливно-мастильними
матеріалами.
10. З метою виконання нормативу прибуття бригад до місця події у складі станції можуть
утворюватися підстанції (відділення), пункти постійного або тимчасового базування бригад.
Кількість підстанцій (відділень), пунктів постійного або тимчасового базування бригад, їх
місцезнаходження та закріплення за ними зон відповідальності визначається і затверджується
керівником центру.
11. Основним критерієм визначення зон відповідальності підстанцій (відділень) пунктів
постійного або тимчасового базування бригад є виконання нормативу прибуття бригад до місця
події.
12. У структурі станції можуть утворюватися два види бригад - лікарські та фельдшерські.
Кількість лікарських та фельдшерських бригад визначається головним лікарем станції. У разі
потреби за рішенням керівника центру можуть утворюватися з числа лікарських бригад спеціа-
лізовані бригади.
13. Для забезпечення виконання основних завдань і функцій у складі станції за рішенням
керівника центру утворюються підрозділи медичного, технічного, господарського та інших на-
прямів у порядку, визначеному МОЗ.
14. З метою координації дій з оперативно-диспетчерською службою центру на базі станції
розміщується цілодобовий диспетчерський пост.
15. Фінансування планової діяльності станції відбувається у порядку, визначеному зако-
нодавством, за рахунок коштів відповідного місцевого бюджету.
16. Відповідальність за своєчасність і якість виконання станцією визначених цим Типовим
положенням завдань і функцій покладено на головного лікаря станції. Ступінь відповідальності
інших працівників станції визначається посадовими інструкціями.
N 500 від 29.08.2008
про підстанцію (відділення) швидкої медичної допомоги
(витяг)
1.1. Підстанція (відділення) швидкої медичної допомоги (далі - Підстанція) є структур-
ним підрозділом станції швидкої медичної допомоги (далі - Станція), який забезпечує своєчас-
ність надання екстреної медичної допомоги населенню на догоспітальному етапі, при невідкла-
дних станах які викликані нещасними випадками, раптовими захворюваннями, ускладненнями
вагітності тощо.
1.2. Підстанція організовується на території обслуговування Станції з урахуванням тран-
спортної доступності (у сільській місцевості - до меж зони обслуговування), чисельності насе-
лення, яке проживає на цій території, наявності та стану транспортних шляхів, насичення про-
мисловими підприємствами та сільськогосподарськими комплексами, наявності лікувально-
профілактичних закладів та матеріальної бази для її розміщення.
1.3. Територія обслуговування Підстанції визначається керівництвом Станції і при пот-
ребі може змінюватись, а її межі зони діяльності є умовними.
1.4. Під станція у своїй діяльності керується чинним законодавством України, рішення-
ми та розпорядженнями органів місцевої виконавчої влади, наказами Міністерства охорони
здоров'я України, місцевих органів управління охорони здоров'я, наказами головного лікаря
станції (об'єднання) швидкої медичної допомоги, Положенням про станцію швидкої медичної
допомоги, цим Положенням та іншими нормативними і директивними документами.
1.5. Організація діяльності Підстанції повинна забезпечувати можливість її функціонуван-
ня при надзвичайних ситуаціях. Для цього Підстанція повинна мати постійний запас медикаме-
нтів, перев'язного матеріалу, виробів медичного призначення, які постійно поповнюються, ава-
рійний запас медичного майна, а також систему автономного енергоживлення, безперебійний
провідний і радіотелефонний оперативний зв'язок, включаючи переносні радіостанції.
Виїзний персонал Підстанції повинен бути забезпечений індивідуальними засобами захи-
сту і профілактики від зараження та ураження.
1.6. Підстанція надає екстрену медичну допомогу усім, хто її потребує, як на місці викли-
ку, так і при транспортуванні у лікувальні заклади та при зверненні пацієнтів по медичну допо-
могу безпосередньо на Підстанцію.
1.7. Підстанцію очолює завідувач, який несе відповідальність за всі види її діяльності та
виконання покладених на неї завдань та функцій.
У своїй діяльності Підстанція підпорядковується головному лікарю Станції, завідуючому
Підстанції, а в оперативній роботі, у тому числі в разі виникнення надзвичайних ситуацій - від-
повідальному черговому медичному працівнику станції.
1.8. Під станція не видає листків непрацездатності та не вирішує питання тимчасової або
довгострокової непрацездатності пацієнтів; не проводить експертиз алкогольного чи наркотич-
ного сп'яніння; судово-медичних та інших експертиз і не дає письмових довідок за встановле-
ною формою, не здійснює перевезення препаратів крові, консультантів, міжлікарняних переве-
зень, трупів, не виїжджає в стаціонари лікарень для консультації та надання медичної допомоги.
1.9. На Підстанції повинні бути перелік документів, затверджених головним лікарем.
1.10. Планування діяльності Підстанції, визначення штатів, забезпечення кадрами, саніта-
рним і господарським автотранспортом, апаратурою, технічними засобами, устаткуванням,
майном, виробами медичного призначення, медикаментами тощо здійснюється Станцією за
діючими нормативами.
1.11. Підстанція веде облік своєї діяльності та звітує про неї перед головним лікарем Ста-
нції.
2. Основні завдання.
Основними завданнями Підстанції є:
2.1. Виконання своєчасності надання екстреної медичної допомоги на догоспітальному
етапі пацієнтам, стан яких загрожує їх життю або здоров'ю.
2.2. Госпіталізація в лікувально-профілактичні заклади пацієнтів, які потребують екстре-
ної медичної допомоги та супроводу медичних працівників під час транспортування.
2.3. Участь у ліквідації медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій.
3. Організаційна структура
3.1. Підстанції поділяються на категорії в залежності від кількості бригад швидкої медич-
ної допомоги в штатному розкладі (у добовому розрахунку):
- 3 категорія - Підстанції, в штатному розкладі яких нараховується від 2,0 до 5,0 бригад
швидкої медичної допомоги.
- 2 категорія - Підстанції, в штатному розкладі яких нараховується від 6,0 до 12,0 бри-
гад швидкої медичної допомоги.
- 1 категорія - Підстанції, в штатному розкладі яких нараховується 13,0 і більше бригад
швидкої медичної допомоги.
При потребі відкриття на території, що обслуговується Станцією, структурного підрозділу
з меншою кількістю ніж 2 бригади, (постійно або тільки на певний проміжок часу) організуєть-
ся пункт швидкої медичної допомоги, який входить до структури Станції і у своїй роботі керу-
ється цим Положенням.
3.2. Для виконання основних завдань та функцій у складі Підстанції створюються:
3.2.1. Диспетчерська по прийому викликів від диспетчерської Станції та передачі їх для
виконання бригадам швидкої медичної допомоги, обладнана автоматизованою системою
управління автоматизованої інформаційно-довідкової служби (АСУ АІДС).
3.2.2. Бригади швидкої медичної допомоги чисельністю згідно з штатним нормативом
та фактичною потребою.
3.2.3. Пункт поповнення та комплектації, який забезпечує обмін, дезінфекцію та попов-
нення використаних бригадами медикаментів, перев'язного матеріалу, медичної білизни, ліку-
вальних газів, виробів медичного призначення, медичних наборів тощо.
3.2.4. Апарат управління та допоміжні служби чи посади згідно з діючими норматива-
ми та обсягом роботи для забезпечення функціонування Підстанції.
3.3. На Підстанції має бути передбачене система автономного електричного живлення не
менше на 24 години безперервної її роботи.
3.4. На Підстанції повинно бути спеціально обладнане приміщення для надання екстреної
медичної допомоги пацієнтам, які безпосередньо звертаються на Підстанцію.
3.5. На Підстанції повинно бути спеціально обладнане приміщення для проведення занять
для медичних та немедичних працівників станції, учбовий клас.
3.6. На Підстанції повинні бути кімнати для відпочинку персоналу, гардероб з індивідуа-
льними шафами, кімната для прийому їжі, окремі приміщення для зберігання чистої та викори-
станої білизни, для зберігання дезінфекційних засобів, комора для зберігання медикаментів,
кімнати особистої гігієни та технічні приміщення.
3.7. Працівники Підстанції мають бути забезпечені форменим одягом.
4. Функції.
У своїй діяльності Підстанція виконує такі функції:
4.1. Прийом від диспетчерської Станції викликів та організація їх виконання.
4.2. Надання згідно з медико-економічними стандартами екстреної медичної допомоги
пацієнтам на догоспітальному етапі.
4.3. Екстрена госпіталізація в лікувально-профілактичні заклади пацієнтів, потерпілих, які
потребують стаціонарної медичної допомоги.
4.4. Транспортування пацієнтів, які потребують медичного супроводження в стаціонари
лікувально-профілактичних закладів.
4.5. Підготовка та направлення бригад швидкої медичної допомоги поза межі території
обслуговування для участі в ліквідації медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій.
4.6. Створення та оновлення запасів медикаментів, перев'язного матеріалу, виробів меди-
чного призначення, медичних укладок-наборів тощо для роботи в повсякденних умовах та при
виникненні надзвичайних ситуацій.
4.7. Оперативне інформування старшого чергового медичного працівника станції про не-
щасні випадки, катастрофи, надзвичайні та інші нештатні ситуації, робота згідно з інструкціями
та розпорядженнями.
4.8. Забезпечення організаційної взаємодії в роботі Підстанції з іншими медичними закла-
дами, правоохоронними органами, пожежними частинами, службою екстреної медичної допо-
моги при надзвичайних ситуаціях та іншими рятувальними і оперативно-ремонтними служба-
ми.
4.9. Впровадження прогресивних методів діагностики та надання медичної допомоги, удо-
сконалення організаційних форм роботи та підвищення якості роботи працівників Підстанції.
4.10. Забезпечення підготовки та підвищення кваліфікації працівників Підстанції.
4.11. Ведення облікової документації, складання звітів та їх подання в установленому по-
рядку.
4.12. Контроль за своєчасним забезпеченням метрологічної перевірки засобів вимірюван-
ня медичного призначення.
4.13. Проведення на Підстанції санітарно-гігієнічних, протиепідемічних заходів та дотри-
мання інструкції з охорони праці та пожежної безпеки.
4.14. Забезпечення наступності з лікувально-профілактичними закладами при наданні екс-
треної медичної допомоги.
4.15. Збір необхідної інформації про випадки масового ураження та травмування людей,
дорожньо-транспортні пригоди, кримінальні та суїцидальні випадки, про виявлених хворих з
підозрою на карантинні та особливо небезпечні інфекції, про невпорядкованість території, що
заважає оперативній роботі виїзних бригад швидкої медичної допомоги; про випадки раптової
смерті та виявлені фактори, які шкідливо впливають на здоров'я людей або призвели чи можуть
призвести до їх смерті, та інформування про це відповідних органів, служб, установ, закладів,
підприємств тощо.
4.16. Контроль та облік роботи санітарного автотранспорту і всіх працівників Підстанції.
5. Права.
Підстанція має право:
5.1. При неможливості своїми силами і засобами своєчасно виконати виклики, що надійш-
ли на Підстанцію, доповідати про це старшому черговому медичному працівнику станції (під-
розділу лікувально-профілактичного закладу).
5.2. Госпіталізувати пацієнтів при загрозі їх життю в найближчий лікувально-
профілактичний заклад, де їм може бути надана необхідна медична допомога, незалежно від
наявності вільних ліжок, підпорядкованості та форми власності медичного закладу.
6. Відповідальність.
6.1. Відповідальність за своєчасність і якість виконання Підстанцією визначених цим По-
ложенням завдань і функцій покладено на завідувача Підстанцією.
6.2. Ступінь відповідальності інших працівників Підстанції визначається посадовими ін-
струкціями.
№ 1020 від 07.12.2012 р.
про пункт постійного базування бригад швидкої медичної допомоги
(витяг)
1.Загальні положення
1.1. Місце розташування пункту постійного базування бригади швидкої медичної допо-
моги (далі – Пункт) визначається рішенням органів місцевого самоврядування за поданням ке-
рівника територіального центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф (далі –
Центр) в приміщенні придатному для перебування та роботи бригади швидкої медичної допо-
моги (далі – Бригада) у цілодобовому режимі.
1.2. Кількість Пунктів, що розташовуються на підпорядкованій Центру території зале-
жить від виконання нормативу прибуття Бригади до пацієнта з урахуванням стану доріг та
щільності населення.
Пункти розташовується у такому місці з якого відстань до найвіддаленішого ймовірного місця
виклику складає не більше як 30 км.
1.3. Пункт постійного перебування відкривається у першу чергу на базі закладу охорони
здоров’я державної форми власності (амбулаторія загальної практики/сімейної медицини, діль-
нична (районна) лікарня, поліклініка населеного пункту, ФАПу тощо) шляхом укладання дого-
ворів оренди приміщення.
1.4. Бригада приймає виклики від оперативно-диспетчерської служби Центру за допомо-
гою засобів зв’язку, якими обладнаний санітарний транспорт, або телефонними засобами мереж
загального користування та мобільного зв’язку.
1.6. Територія обслуговування Пункту визначається керівником Центру, виходячи з чи-
сельності населення відповідної адміністративно - територіальної одиниці.
1.7. Бригада у своїй діяльності керується законодавством України, у тому числі норма-
тивно-правовими актами центрального органу виконавчої влади у сфері охорони здоров’я, рі-
шеннями та розпорядженнями відповідних органів виконавчої влади та місцевого самовряду-
вання, наказами Керівника Центру, цим Положенням.
1.8. Бригада надає екстрену медичну допомогу шляхом виїзду на місце виклику та без-
посередньо на Пункті.
1.9. Бригада підпорядковується керівнику Центру, керівнику відділення (станції) Центру, в
оперативному порядку виконує розпорядження відповідального диспетчера оперативно-
диспетчерської служби Центру .
1.10. Працівники Бригади, що перебуває на Пункті повинні:
1) дотримуватися графіку роботи Бригади;
2) виконувати свої посадові обов’язки при роботі як у повсякденних умовах і у разі
виникнення надзвичайної ситуації.
1.11. Бригада, перебуваючи на Пункті, веде облік своєї діяльності за затвердженими статисти-
чними формами та звітує в установленому порядку перед відповідними службами Центру про свою
завершену роботу.
2. Основні завдання
2.1. Наближення надання екстреної медичної допомоги до населення на визначеній тери-
торії обслуговування та виконання нормативу прибуття Бригади до місця виклику.
2.2. Забезпечення транспортування пацієнтів, які потребують надання екстреної медич-
ної допомоги в умовах лікувально-профілактичних закладів (далі-Заклад), породіль та новона-
роджених при пологах поза лікарнею до відповідних Закладів у супроводі медичних працівників
2.3.Участь у ліквідації медико-санітарних наслідків надзвичайної ситуації.
3. Основні функції
3.1. У своїй діяльності Бригада виконує такі функції:
3.1.1. Приймає від оперативно-диспетчерської служби виклики про надання екстреної
3.1.2. Надає екстрену медичну допомогу пацієнтам на догоспітальному етапі, відповідно
до медичних показань в межах визначеної Центром території обслуговування Пункту;
3.1.3. Забезпечує транспортування до Закладу пацієнта, який потребує екстреної госпіта-
лізації та (або) супроводу медичного працівника;
3.1.4. Приймає участь в ліквідації медико-санітарних наслідків надзвичайної ситуації;
3.1.5. Взаємодіє, в межах повноважень визначених Керівником, в наданні медичної до-
помоги Бригадою та іншими Закладами і організаціями відповідної адміністративно-
територіальної одиниці та при необхідності за її межами;
3.1.6. Використовує прогресивні медичні технології в своїй практичній діяльності;
3.1.7. Веде медичну статистичну облікову документацію та забезпечує звітування про вико-
нану роботу;
3.1.8. Звітує про використання лікарських, наркотичних засобів та психотропних речо-
вин, виробів медичного призначення та здійснює їх обмін;
3.1.9. Проводить санітарну обробку транспортного засобу у Центрі або на станції (у від-
діленні).
4. Права
Працівники Бригади мають право:
4.1. У разі великої кількості пацієнтів викликати собі на допомогу інші Бригади Центру
(станції (відділення).
4.2. Госпіталізувати пацієнта у разі загрози його життю у найближчий до місця виклику
Заклад, де йому може бути надана необхідна медична допомога.
4.3. Отримувати консультацію від чергових медичних працівників Центру щодо діагнос-
тики та умов надання екстреної медичної допомоги пацієнтам.
4.4. Вимагати від адміністрації Центру (станції (відділення) забезпечення Бригади необ-
хідними засобами для виконання своїх функцій та індивідуального захисту від заражень і ура-
жень.
4.5. Вносити адміністрації Центру, керівникам станції (відділення) пропозиції щодо пок-
ращення організації роботи та підвищення ефективності надання екстреної медичної допомоги.
5.Відповідальність
5.1.Відповідальність за своєчасність та якість виконання Бригадою, яка перебуває на Пу-
нкті визначених цим Положенням завдань і функцій покладається на керівника Бригади.
5.2. Відповідальність інших працівників Пункту визначається посадовими інструкціями.
№ 1114 від 21.11.2012 р.
про бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги
(витяг)
1. Бригада екстреної (швидкої) медичної допомоги (далі - бригада) є структурною одини-
цею центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф (далі - центр) або станції екс-
треної (швидкої) медичної допомоги (далі - станція), яка надає екстрену медичну допомогу лю-
дині, що перебуває у невідкладному стані, безпосередньо на місці події та під час перевезення
такої людини до закладу охорони здоров’я.
2. Бригада у своїй роботі керується законодавством, посадовими інструкціями, норматив-
ними і методич-ними документами МОЗ, наказами і розпорядженнями керівника центру, голо-
вного лікаря станції та цим Типовим положенням.
3. Бригади утворюються та ліквідуються за рішенням керівника центру згідно із законо-
давством. Місцем розташування бригади можуть бути станції, підстанції, відділення, пункти
постійного або тимчасового базування центру.
4. Розрахунок кількості бригад проводиться відповідно до нормативів, затверджених МОЗ.
5. За своїм складом бригади поділяються на лікарські та фельдшерські.
6. До складу лікарської бригади входять лікар, фельдшер, медична сестра, водій. Керівни-
ком бригади є лікар.
7. До складу фельдшерської бригади входять фельдшер, медична сестра, водій. Керівни-
ком бригади є фельдшер.
8. Керівникові бригади підпорядковуються всі її працівники. Керівник бригади несе пер-
сональну відповідальність за її роботу.
9. Бригада зобов’язана негайно після надходження від диспетчера оперативно-
диспетчерської служби центру розпорядження виїхати на місце події та прибути до нього згідно
з установленим нормативом.
10. У разі потреби за рішенням керівника центру можуть утворюватися з числа лікарських
бригад спеціалізовані лікарські бригади за спеціалізацією психіатрія, кардіологія, неврологія,
педіатрія, неонатологія тощо.
Якщо положенням про заклад охорони здоров’я, затвердженим у встановленому законо-
давством порядку, передбачена наявність спеціалізованих лікарських бригад, виконання такими
бригадами розпоряджень оперативно-диспетчерської служби центру є обов’язковим незалежно
від місця їх базування.
11. Працівники бригад повинні відповідати кваліфікаційним вимогам до посади та за ста-
ном здоров’я бути придатними до роботи в екстремальних умовах.
Члени бригади забезпечуються спеціальним захисним одягом та засобами індивідуально-
го захисту.
12. Основними завданнями бригади є:
1) надання екстреної медичної допомоги пацієнтам та постраждалим на догоспітально-
му етапі та під час їх госпіталізації до профільних закладів охорони здоров’я;
2) перевезення пацієнтів, які потребують обов’язкового медичного супроводу, до стаці-
онарних закладів охорони здоров’я за розпорядженням диспетчера оперативно-диспетчерської
служби центру;
3) участь у ліквідації наслідків надзвичайної ситуації.
Бригада може бути залучена лише до виконання завдань, пов’язаних з наданням екст-
13. Відповідно до покладених на неї завдань бригада забезпечує:
1) перебування у режимі готовності (очікування) до виконання розпоряджень операти-
вно-диспетчерської служби центру;
2) прибуття до місця події за викликом відповідно до встановленого нормативу, обсте-
ження та надання екстреної медичної допомоги постраждалим, які потребують такої допомоги;
3) транспортування пацієнтів, рішення про госпіталізацію яких прийнято керівником
бригади, до закладів охорони здоров’я, що визначені диспетчером оперативно-диспетчерської
служби центру;
4) перевезення за розпорядженням диспетчера оперативно-диспетчерської служби центру
пацієнтів, які потребують обов’язкового медичного супроводу під час транспортування, до закладів
охорони здоров’я;
5) інформування диспетчера оперативно-диспетчерської служби центру про етапність
виконання завдання за викликом;
6) оперативне інформування про виникнення або загрозу виникнення надзвичайної си-
туації диспетчера оперативно-диспетчерської служби центру, старшого оперативного чергового
оперативно-диспетчер-ської служби центру, керівника центру або станції;
7) ведення затвердженої медичної статистичної облікової документації та звітування про ви-
конану роботу;
8) звітування про використання лікарських, наркотичних та психотропних засобів, ви-
робів медичного призначення, поповнення їх кількості та обмін;
9) організацію медичного сортування постраждалих, залучення додаткових бригад до на-
дання екстреної медичної допомоги постраждалим у разі виникнення надзвичайної ситуації з вели-
кою кількістю жертв;
10) дотримання вимог санітарно-гігієнічного і протиепідемічного законодавства, пра-
вил з охорони праці та пожежної безпеки, правил внутрішнього трудового розпорядку центру,
станції, трудової та виробничої дисципліни, посадових і спеціальних інструкцій, вимог медич-
ної етики і деонтології, збереження медичної таємниці, правил індивідуального захисту;
11) взаємодію з диспетчером центру, іншими бригадами, працівниками закладів охоро-
ни здоров’я, співробітниками міліції, зокрема працівниками Державної автомобільної інспекції,
особовим складом пожежних підрозділів та аварійно-рятувальних служб;
12) письмове інформування пацієнта або його родичів про надану йому медичну допо-
могу;
13) приймання та передачу черговій зміні обладнання та інших матеріальних цінностей.
14. Бригада має право:
1) інформувати диспетчера центру про наявність великої кількості постраждалих на мі-
сці події та викликати на допомогу додаткові бригади;
2) госпіталізувати пацієнта у разі раптового виникнення загрози його життю та здо-
ров’ю до найближчого до місця події закладу охорони здоров’я незалежно від підпорядкування
та форми власності, визначеного диспетчером оперативно-диспетчерської служби центру, в
якому йому може бути надана кваліфікована чи спеціалізована екстрена медична допомога;
3) отримувати консультацію від старшого лікаря оперативно-диспетчерської служби
центру з медичних питань щодо послідовності дій під час надання екстреної медичної допомоги
пацієнтам;
4) вносити керівництву станції пропозиції щодо підвищення рівня організації роботи та
ефективності надання екстреної медичної допомоги.
15. Працівники бригади зобов’язані:
1) забезпечувати індивідуальний захист кожного працівника бригади під час роботи у
небезпечних та шкідливих умовах;
2) систематично підвищувати свій професійний рівень;
3) забезпечувати збереження лікарської таємниці, інформації про громадян, що стала
відома під час виконання службових обов’язків, а також іншої інформації, яка згідно із законо-
давством не підлягає розголошенню.
16. Працівники бригади несуть відповідальність за:
1) невиконання або неналежне виконання своїх службових обов’язків, визначених за-
конодавством про охорону здоров’я та цим Типовим положенням;
2) правопорушення, вчинені у процесі трудової діяльності в межах, визначених трудо-
вим, адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством;
3) неналежне збереження (втрату), псування матеріальних цінностей центру, станції,
якщо втрата чи псування виникли з вини працівників бригади;
4) порушення правил внутрішнього трудового розпорядку, правил протипожежної без-
пеки і техніки безпеки;
5) розголошення інформації з обмеженим доступом, що стала відома під час виконання
службових обов’язків.
№1119 від 21.11.2012 р.
Про норматив прибуття
бригад екстреної / швидкої медичної допомоги на місце події
(витяг)
1. Установити, що:
1) звернення стосовно надання екстреної медичної допомоги за єдиним телефонним но-
мером екстреної медичної допомоги 103 або за єдиним телефонним номером системи екстреної
допомоги населенню 112 залежно від стану пацієнта поділяються на екстрені та неекстрені згі-
дно з додатком;
2) нормативи прибуття бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги на місце події за
зверненнями, що належать до категорії екстрених, становлять у містах - 10 хвилин, у населених
пунктах поза межами міста - 20 хвилин з моменту надходження звернення до диспетчера опера-
тивно-диспетчерської служби центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф.
Зазначені нормативи з урахуванням метеорологічних умов, сезонних особливостей, епіде-
міологічної ситуації та стану доріг можуть бути перевищені, але не більше ніж на 10 хвилин.
Додаток № 1.
Критерії
розподілу звернень залежно від стану пацієнта на екстрені та неекстрені
1. До категорії екстрених належать звернення стосовно пацієнта, який перебуває у невідкладно-
му стані, що:
1) супроводжується:
знепритомленням; судомами; раптовим розладом дихання; раптовим болем у ділянці
серця; блювотою кров’ю; гострим болем у черевній порожнині; зовнішньою кровотечею; ознаками
гострих інфекційних захворювань; гострими психічними розладами, що загрожують життю і здо-
ров’ю пацієнта та/або інших осіб;
2) зумовлений:
усіма видами травм (поранення, переломи, вивихи, опіки, важкі забої, травми голо-
ви); ураженням електричним струмом, блискавкою, тепловими ударами, переохолодженням,
асфіксією всіх видів (утоплення, потрапляння сторонніх предметів у дихальні шляхи); ушко-
дженнями різної етіології під час надзвичайних ситуацій (дорожньо-транспортні пригоди, аварії
на виробництві, стихійні лиха тощо); отруєннями, укусами тварин, змій, павуків та комах тощо;
порушенням нормального перебігу вагітності (передчасні пологи, кровотеча тощо).
До категорії екстрених належать також звернення медичних працівників щодо транспор-
тування пацієнтів, які перебувають у стані, що потребує обов’язкового медичного супрово-
дження та термінової госпіталізації до стаціонарних закладів охорони здоров’я.
2. Диспетчер оперативно-диспетчерської служби центру екстреної медичної допомоги та
медицини ка-тастроф направляє до пацієнта бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги
невідкладно після отримання звернення, що належить до категорії екстрених.
3. До категорії неекстрених належать звернення стосовно пацієнта, стан якого не є невід-
кладним та:
1) супроводжується: раптовим підвищенням температури тіла з кашлем, нежиттю, бо-
лем у горлі; головним болем, запамороченням, слабкістю; болем у попереку, суглобах (радику-
літ, остеохондроз, артрит, артроз тощо); підвищенням артеріального тиску; больовим синдро-
мом у онкологічних хворих; алкогольним, наркотичним, токсичним абстинентним синдромом;
2) зумовлений загостренням хронічних захворювань у пацієнтів, які перебувають під
наглядом сімейного або дільничного лікаря з приводу гіпертонічної хвороби, виразки шлунка та
дванадцятипалої кишки, хронічного запалення печінки, жовчного міхура, кишківника, хвороби
нирок, суглобів тощо.
4. Диспетчер оперативно-диспетчерської служби центру екстреної медичної допомоги та
медицини катастроф перенаправляє звернення, що належить до категорії неекстрених, до відпо-
відного закладу охорони здоров’я первинної медико-санітарної допомоги у порядку, затвер-
дженому МОЗ України, а у разі відсутності такої можливості - направляє до пацієнта бригаду
екстреної (швидкої) медичної допомоги, що не виконує екстрені виклики, протягом 1 години з
моменту отримання звернення.
№ 336 від 24.04.2013
Про затвердження
індикаторів оцінки діяльності системи екстреної медичної допомоги на догоспітальному етапі
(витяг)
Індикатори оцінки діяльності
системи екстреної медичної допомоги на догоспітальному етапі
Індикатори ресурсного забезпечення:
1. Показник забезпеченості спеціалізованим санітарним транспортом із розрахунку на
10000 населення
2. Показник забезпеченості засобами зв'язку (мобільний, рація, інше), % від потреб кіль-
кості бригад - у балах:
0 балів - 0 % 1 бал - 25 % 2 бали - 50 % 3 бали - 75 % 4 бали - 100 %
3. Оснащеність санітарного транспорту GPS-навігаторами, у відсотках
4. Показник забезпеченості лікувально-діагностичною апаратурою у балах:
5. Показник забезпеченості лікарськими препаратами бригад екстреної (швидкої) медич-
ної допомоги на один виклик (грн.), у балах:
6. Відповідність нормативу забезпеченості бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги
(0,7 на 10 тис. населення)
7. Фінансування Центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, передбачене
у бюджеті
операційні видатки капітальні видатки
Індикатори
технології (організації процесу надання медичної допомоги):
Назва технології Місто Село
Середньодобове навантаження (кількість викликів) на одну лікар-
ську/фельдшерську/спеціалізовану бригаду
Питома вага викликів, що здійснюються у зв'язку із загрозою жит-
тю пацієнта
% безрезультативних викликів
Виконання нормативу прибуття бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги:

Назва показника 10 хвилин 20 хвилин
% виконаних викликів в межах нормативу
Показники, що характеризують надання екстреної медичній допомоги за результатом:
Назва показника Місто Село
Догоспітальна летальність (% від загальної кількості викликів)
Летальність в присутності бригади екстреної (швидкої) медичної
допомоги та під час транспортування (% від загальної кількості ви-
кликів)
Летальність внаслідок ДТП у присутності бригад та під час транс-
портування (% від загальної кількості викликів на ДТП)
Проведено успішних реанімацій (% від загальної кількості випад-
ків серцево-легеневої реанімації)
Нормування
структурних підрозділів
систем надання екстреної невідкладної медичної допомоги
Структурні
№ Норма Нормативний
підрозділи Категорійність
з/п населення / бригад документ
ЦЕМД та МК
1 2 3 4 5
І категорія понад 2 млн. населення Наказ МОЗ України
1. ЦЕМД та МК № 370 від 22.06.2011
ІІ категорія до 2 млн. населення
року.
некатегорійні понад 2 млн. населення
1 категорія 1 млн. - 2 млн. населення
501 тис. – 1 млн. насе-
2 категорія
лення Наказ МОЗ України
2. Станція ЕМД 201 тис. - 500 тис. насе- № 500
лення від 29.08.2008 року
51 тис. - 200 тис. насе-
лення
5 категорія До 50 тис. населення
1 категорія від 13 і > виїзних бригад Наказ МОЗ України
Підстанції ЕМД від 6 до 12 виїзних бри- № 500 від 29.08.2008
3. гад року
від 2 до 5 виїзних бригад
1. 2. 3. 4.
Пункти постійного базування бригад ЕМД
розташовуються на підпорядкованій Центру
Мережа пунктів Наказ МОЗ України
ЕМД території залежить від виконання нор-
4. постійного базу- № 1020
мативу прибуття Бригади до пацієнта з ура-
вання бригад ЕМД від 07.12.2012 року
хуванням стану доріг та щільності населен-
ня
Створюються на період та під час проведен-
Мережа пунктів
ня масових заходів та заходів за участю Наказ МОЗ України
тимчасового
5. осіб, стосовно яких здійснюється державна № 500
базування виїзних
охорона (на період фестивалів, футбольних від 29.08.2008 року
бригад ЕМД
матчів, відпочинку в літній період)
Бригади екстреної 1 бригада 10 000 міського населення Наказ МОЗ України
6. / швидкої медич- № 500
ної допомоги 0,75 бригади 10 000 сільського населення від 29.08.2008 року
- Створюється як структурний підрозділ Наказ МОЗ України
багатопрофільна лікарня інтенсивного ліку- N 370
вання. від 01.06.2009
- Багатопрофільна лікарня інтенсивного
лікування першого або другого рівня - за-
клад охорони здоров’я, що забезпечує на-
Відділення екст-
дання вторинної (спеціалізованої) медичної Постанова
реної / невідклад-
7. допомоги в умовах цілодобового стаціона- Кабінету Міністрів
ної медичної до-
ру, денного стаціонару або амбулаторних України
помоги –
умовах дорослим і дітям у гострому стані № 1113
захворювання або із хронічними захворю- від 24.10.2012року
ваннями, що потребують інтенсивного ліку-
вання та догляду, з обов’язковою наявністю
відділень екстреної (невідкладної) медичної
допомоги.
Наказ Міністерства охорони
здоров'я України
09 серпня 2017 року № 918
ЗМІНИ
до Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників.
Випуск 78 "Охорона здоров'я"
1. Доповнити розділ "ФАХІВЦІ" новим пунктом такого змісту:
"ІНСТРУКТОР З НАДАННЯ ДОГОСПІТАЛЬНОЇ ДОПОМОГИ
Завдання та обов'язки. Керується Конституцією України, чинним законодавством Украї-
ни, іншими нормативно-правовими актами, що визначають діяльність закладів охорони здоро-
в'я; здійснює методичне забезпечення і координацію роботи акредитованого навчально-
тренувального структурного підрозділу установи, на базі якої проводиться навчання окремих
категорій немедичних працівників та всіх, хто виявив бажання, надання догоспітальної допомо-
ги; розробляє та готує навчальні матеріали відповідно до затверджених навчальних програм;
організовує навчально-тренувальний процес, комплектує навчальні групи; аналізує результати
навчально-тренувального процесу; сприяє комунікації між слухачами і координатором навча-
льного центру; веде статистичний облік результатів роботи навчально-тренувального структур-
ного підрозділу, етапів підготовки, узагальнює результати роботи; дотримується правил особи-
стої та громадської безпеки і правил охорони праці; володіє прийомами реанімації, вміє надава-
ти допомогу при травмах, кровотечах, серцево-судинних захворюваннях, колапсі, отруєнні,
утепленні, механічній асфіксії, анафілактичному шоці, термічних та хімічних ураженнях, алер-
гічних станах; дотримується принципів медичної деонтології; постійно удосконалює свій про-
фесійний рівень.
Повинен знати: Конституцію України, чинне законодавство України про охорону здоров'я
та інші нормативні документи, що регламентують діяльність закладів охорони здоров'я; права,
обов'язки і відповідальність інструктора з надання догоспітальної допомога; міжнародну кла-
сифікацію хвороб; клінічні настанови (протоколи) з медицини невідкладних станів та надання
екстреної медичної допомоги; основи анатомії, патологічної анатомії, фізіології та патологічної
фізіології людини; основи внутрішньої медицини, педіатрії, хірургії, акушерства та гінекології,
травматології, урології, інфектології; імунології, етіологію та патогенез найбільш поширених
захворювань, методи їх діагностики та принципи лікування; основні методи серцево-легеневої
реанімації; особливості реанімації та інтенсивної терапії у дітей і новонароджених; принципи
ведення фізіологічних пологів та розпізнавання патологічних; фармакологічну дію поширених
лікарських речовин, показання та шляхи введення, їх сумісність, дозування; принципи роботи з
наркозно-дихальною та іншою апаратурою, що застосовується бригадою екстреної медичної
допомоги; принципи надання медичної допомоги потерпілим при надзвичайних ситуаціях з
великою кількістю постраждалих, а також при виявленні особливо небезпечних інфекцій; пра-
вила оформлення медичної документації; правила медичної етики і деонтології, комунікації між
співробітниками та іншими службами; правила безпеки під час роботи з медичним інструмен-
тарієм і обладнанням.
Кваліфікаційні вимоги.
Інструктор з надання догоспітальної допомоги вищої кваліфікаційної категорії: вища
освіта за ступенем молодшого бакалавра з будь-яких спеціальностей галузі знань "Охорона здо-
ров'я". Підвищення кваліфікації (курси удосконалення тощо). Наявність посвідчення про прис-
воєння (підтвердження) вищої кваліфікаційної категорії з цієї кваліфікації. Стаж роботи за фа-
хом - понад 10 років
Інструктор з надання догоспітальної допомоги I кваліфікаційної категорії: вища освіта
за ступенем молодшого бакалавра з будь-яких спеціальностей галузі знань "Охорона здоров'я".
Підвищення кваліфікації (курси удосконалення тощо). Наявність посвідчення про присвоєння
(підтвердження) I кваліфікаційної категорії з цієї кваліфікації. Стаж роботи за фахом - понад 7
років
Інструктор з надання догоспітальної допомоги II кваліфікаційної категорії: вища осві-
та за ступенем молодшого бакалавра з будь-яких спеціальностей галузі знань "Охорона здоро-
в'я". Підвищення кваліфікації (курси удосконалення тощо). Наявність посвідчення про присво-
єння (підтвердження) II кваліфікаційної категорії з цієї кваліфікації. Стаж роботи за фахом -
понад 5 років
Інструктор з надання догоспітальної допомоги: вища освіта за ступенем молодшого ба-
калавра з будь-яких спеціальностей галузі знань "Охорона здоров'я". Наявність досвіду практи-
чної роботи у сферах охорони здоров'я, цивільної безпеки, соціального захисту - не менше 2
років. Наявність сертифіката закладу, акредитованого МОЗ України, про проходження навчан-
ня за програмою підготовки за кваліфікацією "Інструктор з надання догоспітальної допомоги"."
2. Пункту 51 розділу "ФАХІВЦІ" викласти у такій редакції:
"ПАРАМЕДИК
Завдання та обов'язки: керується Конституцією України, чинним законодавством України
про охорону здоров'я, іншими нормативно-правовими актами, що регулюють питання охорони
здоров'я, діяльність закладів охорони здоров'я, організацію першої медичної допомоги дорос-
лому та дитячому населенню; здійснює професійну діяльність під керівництвом лікаря або са-
мостійно; оцінює місце події на наявність загроз власному життю і життю інших людей, факто-
ри, що впливають на стан та здоров'я пацієнтів; забезпечує власну безпеку; зберігає недоторка-
ність місця події та речових доказів, взаємодіє з іншими екстреними службами; обстежує хво-
рих на наявність невідкладних станів, виконує медичне сортування; приймає рішення про обсяг
допомоги та госпіталізацію; за необхідності консультується з лікарем; надає екстрену медичну
допомогу при травмах чи захворюваннях дихальної, серцево-судинної, ендокринної, імунної,
нервової систем, системи травлення та сечостатевої системи, при психічних розладах, при пош-
кодженнях опорно-рухового апарату, при дії зовнішніх факторів та при пологах; розраховує
дозу лікарських засобів, які вводяться пацієнту; здійснює медичні процедури і маніпуляції: ін-
галяції, ін'єкції; забезпечує внутрішньокістковий та периферичний внутрішньовенний доступи,
спостерігає та надає допомогу при побічних реакціях на лікарські засоби; встановлює сечові
катетери, шлункові зонди, забезпечує прохідність верхніх дихальних шляхів, декомпресійну
пункцію плевральної порожнини, встановлює назо- та орофарингіальні повітропроводи, надго-
ртанні повітропроводи, здійснює інтубацію трахеї, хірургічне відновлення прохідності дихаль-
них шляхів; зупиняє кровотечі прямим тиском, тампонуванням та за допомогою механічних
засобів для зупинки кровотечі, при травмах проводить стабілізацію хребта, стабілізацію та ім-
мобілізацію опорно-рухового апарату, накладає пов'язки; здійснює серцево-легеневу реаніма-
цію, у тому числі із застосуванням дефібрилятора та дихального обладнання; записує та інтерп-
ретує результати електрокардіограми; виконує апаратні дослідження і невідкладні процедури та
здійснює підготовку пацієнта до інших досліджень; аналізує робочий процес з метою підви-
щення якості роботи; веде медичну документацію; передає до відділення екстреної медичної
допомоги інформацію про процес надання медичної допомоги пацієнту на місці події та протя-
гом транспортування до відділення, при необхідності допомагає персоналу відділення екстреної
медичної допомоги; керує спеціалізованим санітарним автомобілем екстреної медичної допо-
моги; проводить заміну витратних матеріалів, перевіряє справність та готовність обладнання,
підтримує спеціалізований санітарний автомобіль екстреної медичної допомоги у стані готов-
ності, працює з наявним спеціалізованим обладнанням; допомагає при транспортуванні пацієн-
тів, виконує перевезення пацієнтів до закладів охорони здоров'я; дотримується принципів ме-
дичної деонтології; забезпечує збереження лікарської таємниці; постійно удосконалює свій
професійний рівень.
обов'язки і відповідальність парамедика; чинне законодавство України про інформацію та її
захист; засади організації та функціонування системи екстреної медичної допомоги; загальні
принципи організації роботи та чинні нормативно-правові акти, що регламентують роботу
центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, станції екстреної медичної допо-
моги, відділення екстреної медичної допомоги; чинні нормативно-правові акти, що регламен-
тують роботу, права та обов'язки працівників системи екстреної медичної допомоги; фармако-
динаміку лікарських засобів та їх взаємодію, показання та шляхи введення, дозування, усклад-
нення при їх застосуванні; міжнародну класифікацію хвороб; клінічні настанови (протоколи) з
медицини невідкладних станів та надання екстреної медичної допомоги; анатомію, патологічну
анатомію, фізіологію та патологічну фізіологію людини, внутрішню медицину, педіатрію, хіру-
ргію, акушерство та гінекологію, ортопедію і травматологію, урологію, оториноларингологію,
офтальмологію, неврологію, інфектологію; імунологію, онкологію, етіологію та патогенез не-
відкладних станів, методи їх діагностики та принципи лікування; методи серцево-легеневої ре-
анімації, особливості реанімації та інтенсивної терапії у дітей і новонароджених; принципи ве-
дення фізіологічних пологів та розпізнавання патологічних; принципи роботи з наркозно-
дихальною та іншою апаратурою, що застосовується в екстреній медичній допомозі; правила
медичної етики і деонтології, комунікації між співробітниками та іншими службами; правила
медичного сортування; правила безпеки під час роботи з медичним інструментарієм і облад-
нанням; вимоги щодо ведення первинної медичної облікової документації; табелі оснащення
закладів охорони здоров'я, що входять до складу системи екстреної медичної допомоги; поря-
док роботи при надзвичайних ситуаціях з великою кількістю постраждалих, а також при вияв-
ленні особливо небезпечних інфекцій; правила дорожнього руху; правила, порядок і умови пе-
ревезення пацієнтів.
Кваліфікаційні вимоги:
Парамедик вищої категорії: вища освіта за ступенем молодшого бакалавра галузі знань
"Охорона здоров'я", спеціальністю "Медсестринство", спеціалізацією "Лікувальна справа" за
кваліфікацією "Парамедик"; підвищення кваліфікації (курси удосконалення тощо); наявність
посвідчення про присвоєння (підтвердження) вищої кваліфікаційної категорії з цієї спеціально-
сті; стаж роботи за фахом - понад 10 років; посвідчення водія відповідної категорії для керуван-
ня автомобілем.
Парамедик I кваліфікаційної категорії: вища освіта за ступенем молодшого бакалавра
галузі знань "Охорона здоров'я", спеціальністю "Медсестринство", спеціалізацією "Лікувальна
справа" за кваліфікацією "Парамедик"; підвищення кваліфікації (курси удосконалення тощо);
наявність посвідчення про присвоєння (підтвердження) I кваліфікаційної категорії з цієї спеціа-
льності; стаж роботи за фахом - понад 7 років; посвідчення водія відповідної категорії для керу-
вання автомобілем.
Парамедик II кваліфікаційної категорії: вища освіта за ступенем молодшого бакалавра
галузі знань "Охорона здоров'я", спеціальністю "Медсестринство", спеціалізацією "Лікувальна
справа" за кваліфікацією "Парамедик"; підвищення кваліфікації (курси удосконалення тощо);
наявність посвідчення про присвоєння (підтвердження) II кваліфікаційної категорії з цієї спеці-
альності; стаж роботи за фахом - понад 5 років; посвідчення водія відповідної категорії для ке-
рування автомобілем.
Парамедик: вища освіта за ступенем молодшого бакалавра галузі знань "Охорона здоро-
в'я", спеціальністю "Медсестринство", спеціалізацією "Лікувальна справа" за кваліфікацією
"Парамедик", без вимог до стажу; посвідчення водія відповідної категорії для керування авто-
мобілем."
3. Доповнити розділ "РОБІТНИКИ" новим пунктом такого змісту:
"ЕКСТРЕНИЙ МЕДИЧНИЙ ТЕХНІК
Завдання та обов'язки: керується Конституцією України, чинним законодавством України
про охорону здоров'я, іншими нормативно-правовими актами, що регулюють питання охорони
здоров'я, діяльності закладів охорони здоров'я, організації першої допомоги дорослому та дитя-
чому населенню; здійснює професійну діяльність під керівництвом лікаря або парамедика; оці-
нює місце події на наявність загроз власному життю і життю інших людей, фактори, що впли-
вають на стан та здоров'я пацієнтів; забезпечує власну безпеку; зберігає недоторканність місця
події та речових доказів, взаємодіє з іншими екстреними службами; оцінює стан пацієнта, об-
стежує пацієнтів на наявність невідкладних станів, бере участь у медичному сортуванні; надає
медичну допомогу у складі бригади екстреної медичної допомоги; спостерігає та надає допомо-
гу при побічних реакціях на лікарські засоби; виконує реанімаційні заходи; допомагає персона-
лу відділення екстреної медичної допомоги; допомагає у веденні медичної документації; надає
медичний супровід під час масових заходів, спортивних подій та інших заходів; допомагає при
транспортуванні пацієнтів і виконує перевезення пацієнтів до закладів охорони здоров'я; керує
спеціалізованим санітарним автомобілем екстреної медичної допомоги; підтримує спеціалізо-
ваний санітарний автомобіль екстреної медичної допомоги у стані готовності, працює з наяв-
ним спеціалізованим обладнанням; проводить заміну витратних матеріалів; перевіряє справ-
ність та готовність всього обладнання; дотримується принципів медичної деонтології; забезпе-
чує збереження лікарської таємниці; постійно удосконалює свій професійний рівень.
Повинен знати: Конституцію України, чинне законодавство України про охорону здоров'я,
інформацію та її захист, інші нормативні документи, що регламентують діяльність закладів
охорони здоров'я; права, обов'язки і відповідальність екстреного медичного техніка; чинне за-
конодавство про автомобільний транспорт і дорожній рух; правила дорожнього руху; правила,
порядок і умови перевезення пацієнтів; призначення, розташування, будову, принцип дії сис-
тем, складників спеціальних колісних транспортних засобів, правила їх технічної експлуатації;
основи безпечного керування транспортними засобами; можливі причини дорожньо-
транспортних пригод та способи запобігання їм; причини виникнення несправностей, способи
їх виявлення та усунення; характер впливу кліматичних умов на безпеку руху; порядок прове-
дення технічного обслуговування та щозмінної перевірки придатності до експлуатації; основи
анатомії, патологічної анатомії, фізіології та патологічної фізіології людини, основи внутріш-
ньої медицини, педіатрії, хірургії, акушерства та гінекології, ортопедії і травматології, урології,
оториноларингології, офтальмології, інфектології; етіологію та патогенез найбільш поширених
невідкладних станів, методи їх діагностики та принципи лікування; основні методи серцево-
легеневої реанімації; особливості реанімації у дітей і новонароджених; принципи ведення фізі-
ологічних пологів та розпізнавання патологічних; показання та шляхи введення найбільш по-
ширених лікарських речовин, їх сумісність, дозування; принципи роботи наркозно-дихальної та
іншої апаратури, що застосовується під час робити бригади екстреної медичної допомоги;
принципи надання медичної допомоги при надзвичайних ситуаціях з великою кількістю пост-
раждалих, а також при виявленні особливо небезпечних інфекцій; правила медичного сорту-
вання; правила оформлення відповідної документації; правила медичної етики і деонтології,
комунікації між співробітниками та іншими службами; правила безпеки під час роботи з меди-
чним інструментарієм і обладнанням.
Кваліфікаційні вимоги: повна загальна середня освіта та підготовка за професією "Екст-
рений медичний технік"; наявність сертифіката про проходження навчання за програмою підго-
товки за професією "Екстрений медичний технік"; без вимог до стажу роботи; посвідчення во-
дія відповідної категорії для керування автомобілем.".
4. Доповнити розділ "РОБІТНИКИ" новим пунктом такого змісту:
"ІНСТРУКТОР З НАДАННЯ ПЕРШОЇ ДОПОМОГИ
Завдання та обов'язки. Керується Конституцією України, чинним законодавством Украї-
ни, іншими нормативно-правовими актами, що визначають діяльність закладів охорони здоро-
в'я; здійснює методичне забезпечення і координацію роботи акредитованого навчально-
тренувального структурного підрозділу закладу з проведення навчання окремих категорій пра-
цівників, для яких є обов'язковим знання методів надання першої допомоги, та інших категорій
громадян, які виявили бажання навчитися надавати першу допомогу; розробляє та готує навча-
льні матеріали відповідно до затверджених навчальних програм; організовує навчально-
тренувальний процес, комплектує навчальні групи; здійснює навчання різних категорій насе-
лення методам надання першої допомоги; аналізує результати навчально-тренувального проце-
су; сприяє комунікації між слухачами і координатором навчального центру; веде статистичний
облік результатів роботи навчально-тренувального структурного підрозділу, етапів підготовки,
узагальнює результати роботи; володіє прийомами реанімації та методами надавання допомоги
при травмах, кровотечах, серцево-судинних захворюваннях, отруєнні, утопленні, механічній
асфіксії, анафілактичному шоці, термічних та хімічних ураженнях; дотримується принципів
деонтології; постійно удосконалює свій професійний рівень; дотримується правил особистої та
громадської безпеки і правил охорони праці.
обов'язки і відповідальність інструктора з надання першої допомоги; основи анатомії; основи
травматології, інфектології; імунології; основні методи серцево-легеневої реанімації; особливо-
сті реанімації у дітей і новонароджених; принципи ведення фізіологічних пологів та розпізна-
вання патологічних; принципи сортування та надання першої допомоги потерпілим при надзви-
чайних ситуаціях з великою кількістю постраждалих; правила етики і деонтології, комунікації з
службами екстреної допомоги населенню; правила безпеки під час роботи з медичним облад-
нанням.
Кваліфікаційні вимоги: повна загальна середня освіта, наявність сертифіката закладу, ак-
редитованого МОЗ України, про проходження навчання за програмою підготовки за кваліфіка-
цією "Інструктор з надання першої допомоги"."
IV. ОБЛІКОВО-ЗВІТНА ДОКУМЕНТАЦІЯ,

ЩО ЗАСВІДЧУЄ ДІЯЛЬНІСТЬ ЦЕНТРУ ЕКСТРЕНОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ
№ 999 від 17.11.2010 р
1) "Картка виклику швидкої медичної допомоги" (об. ф. N 109/о) та Інструкція щодо заповнення
(додаток № 1).
2) "Карта виїзду швидкої медичної допомоги" (об. ф. N 110/о) та Інструкція щодо заповнення
(додаток № 2).
3) "Супровідний листок. Талон до супровідного листка" (об. ф. N 114/о) та Інструкція щодо
заповнення (додаток № 3).
4) "Журнал запису звернень про невідкладну медичну допомогу" (об. ф. N 115/о) та Інструк-
ція щодо заповнення (додаток № 4).
5) "Щоденник роботи станції (відділення) швидкої медичної допомоги" (об. ф. N 115-1/о) та
Інструкція щодо заповнення.
6) "Звіт станції екстреної медичної допомоги за 20__ рік" (річна) (зв. ф. N 22) та Інструкція
щодо заповнення.

ЗНАНЬ
1. Розкрийте зміст статей 8, 33,35 Закону України «Про внесення змін до Основ законо-
давства України про охорону здоров’я щодо удосконалення надання медичної допомоги» від
07.07.2011 року, що стосується питань екстреної медичної допомоги.
2. Яким Законом України регламентується діяльність екстреної медичної допомоги. Ко-
ротко розкрийте його зміст.
3. Перерахуйте і дайте визначення основним термінам, що вживаються в статті 1 Закону
України «Про екстрену медичну допомогу».
4. Узагальніть сутність постанови Кабінету Міністрів України № 1116 від 21.11.2012 ро-
ку,що стосується типового положення про центр екстреної медичної допомоги та медицини
катастроф (ЦЕМД).
5. Коротко розкрийте зміст постанови Кабінету Міністрів України № 1119 від 21.11.2012
року в частині норм прибуття бригад ЕМД на місце події. Критерії екстреності розподілу звер-
нень в залежності від стану пацієнта.
6. Розтлумачте зміст наказу МОЗ України № 1020 від 07.12.2012 року, що стосується дія-
льності оперативно-диспетчерської служби ЦЕМД та медицини катастроф.
7. Інтерпритуйте основні положення наказу МОЗ України № 1020 від 07.12.2012 року
стосовно пункту постійного базування бригад екстреної/ швидкої медичної допомоги.
8. Розкрийте коротко зміст постанови Кабінету Міністрів України № 1117 від 21.11.2012
року, що регламентує роботу станції екстреної/ швидкої медичної допомоги . Перерахуйте її
основні завдання.
9. Окресліть загальні принципи роботи бригади ЕМД згідно Типового положення про брига-
ду екстреної медичної допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1114
від 21.11.2012 року.
10. Як им чином здійснюється інформування бригад ЕМД про виклик у відповідності
до постанови Кабінету Міністрів України № 1118 від 21.11.2012 року?
11. Дайте перелік основної обліково - звітної документації, що засвідчує діяльність
екстреної медичної допомоги згідно наказу МОЗ України № 999 від 17.11.2010 року.
12. Охарактеризуйте первинний обліковий документ, що заповнюється диспетчером
ОДС на кожне звернення населення за ЕМД.
13. Означте зміст Супровідного листка та Талону до супровідного листка згідно “Ін-
струкції щодо заповнення форми первинної медичної документації (о. ф. № 114/о)” наказу МОЗ
України № 999 від 17.11.2010 року.
14. Розкрийте зміст Інструкції щодо заповнення форми первинної медичної облікової
документації "Карта виїзду швидкої медичної допомоги" (о. ф. № 110/о) наказу МОЗ України
№ 999 від 17.11.2010 року.
15. Охарактеризуйте призначення Журналу запису звернень про невідкладну медич-
ну допомогу (о. ф. № 115/о).
VІ. ПЕРЕЛІК ОСНОВНИХ СТАТИСТИЧНИХ ПОКАЗНИКІВ
ТА ФОРМУЛИ ЇХ МАТЕМАТИЧНИХ РОЗРАХУНКІВ, ЯКІ ХАРАКТЕРИЗУЮТЬ
ДІЯЛЬНІСТЬ ЦЕМД:
1) Частка пацієнтів, госпіталізованих за результатами звернень до ЕМД:
Число пацієнтів, що госпіталізовані
× 100 %
Загальна кількість викликів ШМД
2) Показник рівня звернень до ШМД
Число всіх звернень до ШМД за рік
× 1000
3) Структура звернень по нозології
Число хвороб даної патології (групи)
× 100 %
Загальне число звернень
4) Показник структури звернень за статтю / віком:
Число хворих окремої статті / віку, що звертались за допомогою
× 100 %
Число всіх звернень до ШМД
5) Частка викликів окремими видами бригад ШМД
Кількість викликів окремим видом спеціалізованих бригад
× 100 %
Загальна кількість викликів бригад ШМД
6) Показник сезонності викликів ШМД
Кількість пацієнтів, котрі звертались до ШМД в певну пору року
× 100 %
Загальна кількість звернень у ШМД
VІІ. СИТУАЦІЙНІ ЗАВДАННЯ

Обсяг наданої екстреної
медичної допомоги у місті К в аналізованих роках
Роки
№ Перелік
C -рік N -рік R-рік
з/п виконаних заходів
Абс. числа Абс. числа Абс. числа
1. Виконано викликів 4989 4817 5268
2. Проведено консультацій 3692 3462 3570
3. Виконано інвазивних маніпуляцій 180 252 333
Доставлено у медичні установи
4. 1117 1103 1365
міста К
Додаток № 1
Ідентифікаційний код за ЄДРПОУ
Міністерство охорони здоров’я України Медична облікова документація
Найменування закладу _______________ Форма № 109/о
___________________________________ Наказ МОЗ
___________________________________ 17.11.2010 № 999
Картка виклику швидкої медичної допомоги
Прийому: годин ____ хвилин ____ «_____»______________ 20______ року № _______________

Передачі: годин ____ хвилин ____
Виїзду: годин _____ хвилин _____ Диспетчер №______ Робоче місце № _____
ЧАС
Приїзду: годин ____ хвилин _____ Привід до виклику: ____________________________________

Закінчення: годин ____ хвилин ___ _______________________________________________________
Повернення на підстанцію: _______________________________________________________
годин ____ хвилин _____ _______________________________________________________
підстанції № _______________ _______________________________________________________
бригаді ШМД № ____________ Адреса виклику:
у поліклініку, пункт невідкладної Район (масив) _______________________ вул. ___________________________
ПЕРЕДАНО
медичної допомоги, інше (вказати) буд. _______ корп. ______ кв. ____під’їзд_____ поверх____ Вхід з: вулиці
____________________________ двору
тел. ________________________ тел. ____________________ Прізвище ________________________________
реєстр. № ___________________ Вік ___________ Стать Ч/Ж Хто викликає____________________________
Прийняв: ___________________
Передав: ____________________
Додаткові відомості, причина
Час
відмови: _________________ Час
Довідки про стан виконан-

виїзду
__________________________
__________________________ Час
Диспетчер пове-
АЗС:
Диспетчер
напрямку №_________ рнен-
№____
ня
ня виклику
Інструкція
щодо заповнення форми первинної медичної облікової документації N 109/о
"Картка виклику швидкої медичної допомоги"
1. Ця Інструкція визначає порядок заповнення форми первинної медичної облікової документації
№ 109/о "Картка виклику швидкої медичної допомоги" (далі - картка).
2. Картка є первинним медичним документом для реєстрації звернень населення за швидкою ме-
дичною допомогою.
3. Картка заповнюється фельдшером (сестрою медичною) - диспетчером (далі - диспетчер) на
кожне звернення (по телефону чи особисто) за швидкою медичною допомогою в одному примірнику
незалежно від кількості потерпілих осіб, прийняття виклику чи відмови.
4. Права колонка картки:
4.1. Проставляються дата та порядковий номер звернення за швидкою медичною допомогою.
Нумерація карток проводиться заздалегідь на кожну добу. Пронумеровані та з проставленою датою кар-
тки видаються диспетчеру для роботи.
4.2. У рядку "Диспетчер N " зазначаються номер диспетчера, який приймав виклик, праворуч -
номер його робочого місця.
4.3. У рядку "Привід до виклику" записуються дані зі слів особи, яка викликає швидку медичну
допомогу: причина звернення, кількість потерпілих, за можливості - стан хворої чи потерпілої особи
тощо.
4.4. У рядку "Адреса виклику" повністю вказуються (за наявності таких відомостей) адреса ви-
клику, куди має прибути бригада швидкої медичної допомоги (далі - бригада ШМД), номер телефону, де
перебуває особа, її прізвище, вік та стать, прізвище особи, яка викликає швидку медичну допомогу.
4.5. У рядку "Додаткові відомості, причина відмови" зазначається додаткова інформація стосов-
но виклику: щодо об'єкта, закладу, установи тощо, куди викликається бригада ШМД, місце кращого
проїзду до місця виклику, де зустрінуть бригаду ШМД, номер коду вхідних дверей тощо.
4.6. У рядку "Час виїзду і повернення" зазначається час виїзду бригади ШМД на виклик та час
повернення бригади ШМД на станцію.
5. Ліва колонка картки:
5.1. У графі "Час" зазначається час прийому виклику (години та хвилини), передачі його бригаді
ШМД, виїзду, приїзду на виклик, закінчення виклику та повернення бригади ШМД на станцію.
5.2. У графі "Передано" зазначається інформація щодо місця передачі виклику: номер підстанції,
номер бригади ШМД, якій передано виклик, пункт невідкладної медичної допомоги із зазначенням но-
мера телефону, реєстраційного номера та прізвища диспетчера станції швидкої медичної допомоги, який
передав виклик, диспетчера пункту невідкладної медичної допомоги, який прийняв виклик.
5.3. У графі "Диспетчер напрямку" проставляється робочий номер диспетчера станції швидкої
медичної допомоги, який контролює виконання даного виклику.
5.4. Термін зберігання картки у медичному закладі - три роки.
5.5. Формат картки А-5.
Додаток № 2 зворотній бік
щодо заповнення форми первинної медичної облікової документації 110/о
"Карта виїзду швидкої медичної допомоги"
1. Ця Інструкція визначає порядок заповнення форми первинної облікової документації 110/о "Карта виїзду
швидкої медичної допомоги" (далі - карта).
2. Карта заповнюється керівником бригади швидкої медичної допомоги (далі - бригада ШМД) державною
мовою на кожний виїзд, а також на кожного пацієнта, якому була надана медична допомога.
3. Карта заповнюється кульковою ручкою синього або чорного кольору.
4. У карті не допускаються виправлення.
5. Пункти, в яких передбачене кодування в клітинах, кодуються арабськими цифрами.
6. Пункти, в яких передбачено вибір запропонованого варіанта в клітинах, позначаються значком .
7. У паспортній частині карти зазначаються номер, за яким зареєстроване звернення на станцію швидкої ме-
дичної допомоги, та дата прийому виклику диспетчером станції швидкої медичної допомоги, які повинні збігатися
з реквізитами карти.
8. У разі надання медичної допомоги бригадою ШМД на одному виклику кільком особам карти нумерують-
ся за одним номером виклику, а в графі N після літери А зазначається порядкове число обслугованого виклику,
починаючи з одиниці.
"Наприклад: виїзд на масове отруєння. Виклик за N 1764, бригада реєструє першого пацієнта за цим номе-
ром. На другого пацієнта карта реєструється за номером N 1764 - А1, на 30-го пацієнта - за N 1764 - А29".
"Наприклад: у випадку виїзду на чергування перша карта заповнюється як чергування за номером, який за-
писаний диспетчером станції швидкої медичної допомоги (N 1235), і кодується у пункті 16 як чергування (8) та у
пункті 24 - чергування - (8). На першого пацієнта на чергуванні заводиться нова карта, яка нумерується N 1235 -
А1, на вісімнадцятого - N 1235 - А18".
Така сама нумерація проводиться у випадках обслуговування попутних звернень безпосередньо до бригади.
9. Число, місяць та рік зазначаються тільки арабськими цифрами.
10. Адреса та привід до виклику вказуються так, як вони були зареєстровані при прийомі виклику. У разі
зміни адреси виклику уточнена адреса зазначається в дужках.
"Наприклад: просп. Науки, буд. 8, кв. 24 (після уточнення - просп. Науки, буд. 18, кв. 42)".
11. Прізвище, ім'я та по батькові пацієнта необхідно записувати розбірливо друкованими літерами так, як
вони записані в документі, що засвідчує його особу (паспорті тощо), в разі відсутності будь-якого документа - зі
слів особи або свідків.
У цьому пункті необхідно підкреслити, звідки отримано інформацію - зі слів чи з документа.
12. У пункті "Адреса пацієнта" вказується місце проживання особи відповідно до відомостей, внесених до
паспортного документа, або адреса, місце перебування; у разі відсутності будь-якого документа, що підтверджує
його особу, - зі слів особи або свідків.
Якщо пацієнт проживає в іншому населеному пункті або є громадянином іншої держави, у пункті "Адреса
пацієнта" зазначаються населений пункт та фактична адреса (місце проживання) або відомості з документів (пас-
порта тощо).
13. У пунктах "Місце роботи", "Посада" вказуються (за наявності таких відомостей) найменування закладу,
організації, де працює особа, та посада, яку він займає (професія), або зазначається назва навчального закладу, де
навчається особа (факультет, курс, клас).
Якщо особа не працює (не навчається), в рядку зазначається: не працює.
14. У разі порушення свідомості особи паспортні та інші дані записуються з наявних документів або зі слів
свідків.
15. У разі неможливості встановити паспортні дані особи пункт "Прізвище, ім'я, по батькові" не заповню-
ється і залишається вільним, а на звороті карти у пунктах "Скарги" та "Анамнез" зазначаються приблизний зріст,
статура особи (померлого), колір її волосся та очей, особливі прикмети, описуються одяг, взуття тощо.
16. У разі якщо особа застрахована, у пунктах "Страховий поліс N " та "Страхова компанія" зазначаються
номер страхового поліса та назва страхової компанії.
17. У пункті 1 "Вік" вказується повний вік особи в клітинах "роки". Якщо вік особи з'ясувати неможливо, він
визначається приблизно, за медично-віковими ознаками зі значком .
Вік дітей до одного року кодується в клітинах "місяці", в яких проставляється кількість місяців.
Вік дітей до одного місяця кодується в клітинах "дні", в яких проставляється кількість днів.
Повну дату народження (число, місяць і рік) необхідно вписувати (вгорі над пунктом "Вік") у випадках виїз-
ду до дітей віком до трьох років, а також до пацієнтів з діагнозом "гострий інфаркт міокарда" та "гостре порушен-
ня мозкового кровообігу".
18. У пункті 2 "Стать" цифрою 1 кодується особа чоловічої статі, цифрою 2 - жіночої.
19. У пункті 3 "Мешканець" інформація зазначається за даними реєстрації місця проживання.
20. У разі відсутності реєстрації інформація зазначається за місцем виклику. Іноземні громадяни кодуються
цифрою 3.
21. У пункті 4 "Соціальний стан" кодується відповідний соціальний стан особи.
22. У пункті 5 "Подальше перебування пацієнта" кодується інформація щодо подальшого місцеперебування
особи після надання медичної допомоги:
цифра 1 проставляється, якщо особа залишається на місці виклику;
цифра 2 - якщо після надання медичної допомоги особа доставлена додому до місця проживання;
цифра 3 - якщо особа доставлена в інше місце, яке необхідно вказати (у квартиру до рідних, знайомих
тощо);
цифра 4 - якщо особа доставлена за направленням бригади на підставі форми N 114/о "Супровідний
листок. Талон до супровідного листка" (далі - супровідний листок).
Номер наряду госпіталізації проставляється у відповідному рядку.
Номер супровідного листка - у відповідному рядку;
цифра 5 - в разі перевезення особи виключно за направленням іншого лікувально-профілактичного
закладу (вказується найменування закладу);
цифра 6 - якщо особа доставлена у лікувально-профілактичний заклад (травмпункт, медпункт, полік-
лініку тощо) без оформлення супровідного листка.
У випадку транспортування особи в лікувально-профілактичний заклад вказується його найменування.
Час прибуття в лікувально-профілактичний заклад та час від'їзду зазначаються у пункті 5 "Подальше пере-
бування особи" керівником бригади за фактом.
Черговий лікар приймального відділення невідкладної допомоги лікувально-профілактичного закладу, який
приймає особу або ж відмовляє в її госпіталізації, робить відповідний запис (діагноз або обґрунтування відмови) у
пункті 5 "Подальше перебування пацієнта", зазначає своє прізвище і ставить підпис.
У разі якщо особа була оглянута у приймальному відділенні невідкладної допомоги лікувально-
профілактичного закладу кількома спеціалістами, на звороті карти у вільному місці керівником бригади зазнача-
ються час огляду та діагноз, поставлений після огляду особи кожним спеціалістом.
У разі якщо бригада ШМД залишає особу в лікувально-профілактичному закладі без особистого підпису в
карті чергового лікаря, який приймав особу, керівник бригади ШМД у рядку "Діагноз" пункту 5 "Подальше пере-
бування особи" зазначає причину відсутності підпису чергового лікаря приймального відділення невідкладної
допомоги лікувально-профілактичного закладу та у пункті 6 "Повідомлення" зазначає прізвище, телефон та час
повідомлення відповідальній особі станції (старшому черговому лікарю оперативного відділу або працівнику від-
ділу госпіталізації тощо), яка дала дозвіл бригаді залишити особу в цьому лікувально-профілактичному закладі.
23. У пункті 6 "Повідомлення" у відповідному рядку необхідно зазначити кому передана інформація щодо
особи, з обов'язковим зазначенням номера телефону, часу передачі повідомлення, прізвища особи, яка прийняла
інформацію, реєстраційного номера тощо.
У рядку "Інше місце" необхідно робити відмітки щодо запису у відповідному реєстраційному журналі.
У рядку "З особою передано" керівник бригади ШМД повинен зробити перелік документів і матеріальних
цінностей особи та передати їх черговому медичному працівнику приймального відділення лікувально-
профілактичного закладу з обов'язковим підписом у карті про прийом цих документів і цінностей у рядку "Прийн-
яв", а керівнику бригади ШМД поставити підпис у рядку "Здав" в разі, якщо особа доставлена в лікувально-
профілактичний заклад у важкому стані або в стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, або з розла-
дом свідомості, а також у випадку смерті особи в присутності бригади ШМД.
24. У пункті "Склад бригади" у відповідних рядках вказуються прізвища та ініціали членів бригади ШМД, а
також перебування у складі бригади ШМД стажера (інтерна).
У рядку "Супроводжуючий" зазначається прізвище особи (родич, знайомий тощо), яка супроводжувала па-
цієнта під час його транспортування в лікувально-профілактичний заклад.
25. У пункті 7 "Особистий номер медпрацівника" в клітинах вказується особистий табельний номер керів-
ника бригади ШМД.
Наприклад: табельний номер працівника - 674:
6 7 4
26. У пункті 8 "Код підстанції" зазначається номер підстанції.

Наприклад: підстанція N 9:
9
27. У пункті 9 "Код бригади" проставляється код бригади ШМД.
Кодування бригад здійснюється відповідно до затверджених кодів.
Остання цифра праворуч визначає тип бригади:
лікарська загальнопрофільна - 1;
спеціалізована - 2;
фельдшерська - 4;
безлікарська - 6, лікарська бригада, яка стала фельдшерською у зв'язку з відсутністю лікаря (неукомп-
лектованістю).
Перед цифрою, яка визначає тип бригади, проставляється порядковий номер бригади, який присвоєно їй на
підстанції.
Наприклад:
- десята загальнопрофільна лікарська бригада будь-якої підстанції:
1 0 1
- сімнадцята фельдшерська бригада будь-якої підстанції:

1 7 4
- п'ята загальнопрофільна лікарська бригада, яка стала безлікарською у зв'язку з відсутністю лікаря:
5 6
- одинадцята спеціалізована бригада, яка стала фельдшерською у зв'язку з відсутністю лікаря, коду-
ється як безлікарська:
1 1 6
- одинадцята спеціалізована бригада у разі відсутності лікаря-спеціаліста, якщо її очолює лікар,

кодується як лікарська загальнопрофільна:
1 1 1
28. У пункті 10 "Допомога за діагнозом":

цифра 1 проставляється після оцінки лікарем стану особи в тих випадках, коли особа дійсно потребує
екстреної медичної допомоги бригади ШМД:
 нещасні випадки та всі види травм (поранення, переломи, опіки, важкі забої, травми голови, інші тра-
вми тощо), які спричинили обмеження дієздатності та потребують медичного супроводу; ураження електричним
струмом; тепловий удар; асфіксії всіх видів (утоплення, потрапляння сторонніх тіл у дихальні шляхи, задушення);
сильні кровотечі всіх видів; ушкодження при надзвичайних ситуаціях;
 раптове погіршення стану (втрата свідомості, гострі порушення діяльності серцево-судинної, дихаль-
ної, центральної нервової систем, алергічні реакції негайного типу, судоми, гострий біль у животі тощо), яке спри-
чинило обмеження дієздатності та потребує медичного супроводу під час транспортування;
 пологи, ускладнення вагітності;
 транспортування осіб за викликом медичного працівника (за винятком планової госпіталізації) за ная-
вності медичних показань для екстреної госпіталізації в лікувально-профілактичний заклад.
Цифра 2 - у випадках, коли особа не потребує надання екстреної медичної допомоги.
29. У пунктах 11 - 15 "Час" проставляються час прийому виклику, який записаний диспетчером станції шви-
дкої медичної допомоги; час виїзду бригади на виклик; у рядку "Час виїзду на виклик" слід підкреслити "п/с" -
якщо виклик отриманий зі станції (підстанції), "р/с" - якщо виклик отриманий з радіостанції, "Т" - якщо виклик
отриманий по телефону; час прибуття на місце виклику (виключно за вказівкою диспетчера); час виїзду бригади на
госпіталізацію або в інше місце (виключно за вказівкою диспетчера); час закінчення обслуговування виклику та
час прибуття бригади на станцію, якщо після цього виклику бригада повернулась на станцію (також виключно за
вказівкою диспетчера).
Години вписуються в перші дві клітини, а хвилини - в наступні дві. Наприклад: 03 год. 13 хв.
0 3 1 3
Якщо після закінчення виклику бригада була направлена на наступний виклик, клітини рядка "Час повер-
нення на станцію" залишаються не заповненими.
У разі повернення бригади на станцію в рядку "Час повернення на станцію" вказується час повернення на
станцію (виключно за вказівкою диспетчера).
Якщо після закінчення виклику або під час обслуговування виклику до бригади звернулись інші особи за
медичною допомогою, керівник бригади ШМД обов'язково повинен повідомити про це диспетчера та в основній
карті в рядку "Час закінчення виклику" проставити час закінчення виклику за фактом; на іншу особу заповнюється
за тим самим номером нова карта з літерою А, де час, зазначений у рядку "Час прийняття виклику", повинен збіга-
тися з часом рядка "Час прибуття на місце" та з часом рядка "Час закінчення виклику" основної карти; рядок "Час
виїзду на виклик" карти з літерою А залишається не заповненим.
30. Кілометраж заповнюється відповідно до показників спідометра, внесених водієм у подорожній лист лег-
кового автомобіля.
31. У пункті 16 "Тип виїзду за діагнозом" кодується тип виїзду за діагнозом, встановленим керівником бри-
гади ШМД.
У разі виїзду на травми та нещасні випадки (наприклад отруєння, в т. ч. алкогольні, крім токсикоінфек-
цій) у клітинці праворуч проставляється цифра 1 - нещасний випадок. У таких випадках обов'язково проводиться
додаткове кодування в пункті 21 "Травма", де вказується вид травми.
При виїзді на всі гострі захворювання проставляється цифра 2, на пологи - 3, на захворювання, що по-
в'язані з патологією вагітності, - 4, у разі перевезення особи - 5, у разі виїзду до особи з хронічним захворюванням -
6.
Усі технологічні перевезення господарського та транспортного характеру, що не пов'язані з перевезен-
ням осіб, та інші виїзди (заправка автомобіля, перевезення консультантів, зв'язківців, сантехніків тощо) кодуються
цифрою 7. При цьому в пункті 17 "Обґрунтованість" проставляється цифра 2 - непрофільний.
Виїзди бригад ШМД на чергування (культурно-видовищні та масові заходи, спортивні змагання, мітин-
ги, виїзди на пожежу без звернень за медичною допомогою) кодуються цифрою 8.
Безрезультатний виїзд кодується цифрою 9. У цьому разі обов'язково проводиться додаткове кодування
в пункті 25 "Безрезультатний виїзд", де вказується його причина.
32. Пункт 17 "Обґрунтованість" заповнюється після надання пацієнту медичної допомоги.
Цифрою 1 кодується виїзд, який був профільним для швидкої медичної допомоги;
цифрою 2 кодується виїзд, який був непрофільним для швидкої медичної допомоги. Під непрофільним виїз-
дом слід розуміти виїзди на випадки, коли стан особи дозволяє самостійно звернутися в лікувально-
профілактичний заклад і медична допомога може бути надана поліклініками, пунктами невідкладної медичної
допомоги, травмпунктами тощо.
33. У пункті 18 "Місце виклику" кодується інформація щодо місця виклику бригади ШМД.
 Виїзд у лікувально-профілактичний заклад (лікарня, госпіталь, диспансер, поліклініка, медичний центр,
науково-дослідний інститут, медпункт, травмпункт) кодується цифрою 1;
 у квартиру - цифрою 2;
в усі інші місця виклику, які не зазначені в пункті 18 "Місце виклику", - цифрою 3. У цьому разі у відведе-
ному місці вказується місце виклику, сюди ж належать амбулаторні звернення осіб на станцію, виїзди в парки, на
пляжі, на заводи, будівельні майданчики, у заклади (у тому числі навчальні), організації тощо, в яких особа не
працює (не навчається), а перебуває з інших причин;
у громадське місце (магазин, аптека, ринок, театр, стадіон, кінотеатр, музей, релігійна установа тощо) -
цифрою 4;
на завод, фабрику, будівельний майданчик, у заклад, організацію тощо, де працює особа, - цифрою 5;
на вулицю, дорогу, трасу - цифрою 6;
у навчальний заклад (дитячий садок, школу, ліцей, коледж, університет тощо), в якому особа навчається
- цифрою 7.
34. У пункті 19 "Виклик" кодується інформація щодо обслуговування особи бригадами ШМД протягом
останніх 24 годин.
Первинний виклик кодується цифрою 1 у разі обслуговування особи бригадою вперше;
повторний виклик - цифрою 2, якщо цій особі протягом останніх 24 годин бригадами ШМД вже на-
давалась медична допомога;
попутний виклик - цифрою 3, якщо медична допомога надавалась при безпосередньому зверненні
осіб до бригади ШМД або бригаду ШМД зупинили для надання медичної допомоги;
амбулаторний виклик - цифрою 4 у випадках, коли особа самостійно звернулася за медичною допо-
могою безпосередньо на станцію. Диспетчер станції оформлює виклик та заводить карту виїзду в тому випадку,
якщо амбулаторний виклик обслуговує бригада; в цьому разі запис у "Журнал реєстрації амбулаторних хворих"
(Форма N 074/о) не проводиться.
Карта не оформлюється в разі надання допомоги медичним працівником станції без залучення бригади
ШМД, а інформація про надання медичної допомоги та використання лікарських засобів заноситься медичним
працівником, який надавав цю допомогу, у "Журнал реєстрації амбулаторних хворих" (Форма N 074/о).
35. У пункті 20 "Звернення хворого" кодується інформація щодо кількості звернень особи за медичною до-
помогою протягом останніх 24 годин (відлік часу проводиться від моменту прийняття виклику, що вказаний у
рядку "Час прийняття виклику").
У випадках, якщо особа уперше звертається за медичною допомогою на станцію протягом доби, проставляєть-
ся цифра 1.
Якщо особа протягом останньої доби вже зверталася з цього приводу на станцію, проставляється цифра 2, а
в дужках зазначається кількість всіх звернень, враховуючи останнє.
У випадках, коли протягом останніх 24 годин особа зверталася за медичною допомогою з цього самого при-
воду в інші лікувально-профілактичні заклади, проставляється цифра 3.
36. У пункті 21 "Травма" відповідною цифрою кодуються типи травми.
цифрою 1 - побутові травми, отримані внаслідок непередбачуваних чинників у побуті;
цифрою 2 - вуличні травми - ті, що сталися на вулиці та не належать до іншого типу травм;
цифрою 3 - тілесні ушкодження, заподіяні іншою особою;
цифрою 4 - травми, отримані внаслідок ДТП;
цифрою 5 - травми, отруєння та хвороби внаслідок дії зовнішніх чинників, отримані на робочому мі-
сці під час виконання професійних обов'язків.
Тілесні ушкодження, заподіяні іншою особою, отримані під час виконання професійних обов'язків,
кодуються як виробничі;
цифрою 6 - травми, отримані під час занять спортом;
цифрою 7 - травми, отримані з метою самогубства;
цифрою 8 - травми, отримані внаслідок ожеледиці.
37. У пункті 22 "Час від початку хвороби" відповідною цифрою зазначається час від початку захворювання
(нещасного випадку) до моменту прийому виклику, зазначеного у рядку "Час прийому виклику".
38. Пункт 23 "Алкоголь" заповнюється зі слів особи.
39. У пункті 24 "Результат" кодується результат, який отримано після надання медичної допомоги бригадою
ШМД.
40. Пункт 25 "Безрезультатний виїзд" кодується лише у випадках, коли в пункті 16 "Тип виїзду за діагнозом"
вказано цифру 9 - безрезультатний виїзд:
цифра 1 (не застали) проставляється у випадку, коли бригада ШМД не застала особу на місці виклику або є
свідки, які повідомили про подальше перебування особи (забрали, пішов тощо), про що необхідно зазначити на
звороті карти та вказати особу, яка надала цю інформацію;
цифра 2 (адреса не знайдена) - у випадку, якщо адреса, за якою викликали бригаду, фактично не існує;
цифра 3 (не доїхали) - у випадку, якщо бригада ШМД не змогла дістатися до місця виклику з тієї чи іншої
причини (зупинили для надання медичної допомоги; поломка автомобіля; передана диспетчером по рації відмова
від допомоги тощо);
цифра 4 (не викликали) - у випадках, коли виклик виявився хибним. Обставини хибного виклику необхідно
зазначити на звороті карти та вказати, хто надав цю інформацію;
цифра 5 (обслугований до приїзду) - у випадку, якщо допомога особі була надана до прибуття бригади і на-
далі медичної допомоги вона не потребує. Підпис про відмову особа ставить у відповідному полі карти;
цифра 6 (відмова від допомоги) - у випадку, якщо особа відмовилася від огляду. Підпис про відмову особа
ставить у відповідному полі карти.
41. У пункті 26 "Попередній діагноз" керівник бригади ШМД повинен розбірливо державною мовою напи-
сати попередній діагноз, з приводу якого був здійснений виїзд бригади ШМД, та лише ті супутні захворювання, які
могли стати причиною погіршення основного захворювання. Цей пункт не заповнюється і не кодується у випадках,
якщо в пункті 16 "Тип виїзду за діагнозом" вказано цифру 9 - безрезультатний виїзд.
42. У діагнозі не допускаються скорочення, за винятком: ІХС, ГІМ, ГПМК, ЗЧМТ, ВЧМТ, ЗТЖ, ЗТГК, ГРВІ,
ГСЛТ, де:
 ІХС - ішемічна хвороба серця;
 ГІМ - гострий інфаркт міокарда;
 ГПМК - гостре порушення мозкового кровообігу;
 ЗЧМТ - закрита черепно-мозкова травма;
 ВЧМТ - відкрита черепно-мозкова травма;
 ЗТЖ - закрита травма живота;
 ЗТГК - закрита травма грудної клітки;
 ГРВІ - гостра респіраторна вірусна інфекція;
 ГСЛТ - гострий стенозуючий ларинготрахеїт.
43. У рядку "Код МКХ-Х" проставляється код діагнозу за Міжнародною класифікацією хвороб Х перегляду
обов'язково латинськими літерами та арабськими цифрами, що вводяться чітко та розбірливо. Кожні літера та циф-
ра проставляються в окремій клітині. Крапка проставляється поряд з цифрою, а не в окремій клітині. Кодується
тільки основний діагноз.
З класифікації всіх хвороб для кодування необхідно використовувати тільки ту частину рубрик і підрубрик,
яка необхідна для проведення статистичного аналізу та яка дозволяє виявляти закономірність для прийняття рі-
шень з організації екстреної медичної допомоги.
Інші хвороби кодуються в окремі групи або цілі класи.
Наприклад: діагноз "малярія" кодується як "деякі інфекційні та паразитарні хвороби" А00-В99:
А 0 0 - В 9 9
набряк Квінке Т 78.3 необхідно кодувати:
Т 7 8. 3
44. У рядку "Згоден на запропоноване лікування" підпис про згоду на проведення бригадою ШМД лікування
(або відмову від нього) може поставити тільки особа або її законний представник (якщо особа неповнолітня до 17
років 11 місяців 29 днів або недієздатний інвалід тощо).
У разі якщо отримати підпис особи неможливо, керівник бригади ШМД зазначає в цьому рядку: "Неможли-
во отримати". На звороті карти у розділі "Об'єктивні дані" необхідно обов'язково відобразити важкість стану особи
або окремо зазначити інші причини (наприклад фізична вада правої/лівої п'ясті), що не дають їй змоги поставити
підпис.
45. Пункт "Відмова" заповнюється у випадку відмови особи від медичної допомоги/транспортування. При
цьому особа особисто зазначає своє прізвище, ім'я, по батькові, підкреслює, від чого саме відмовляється, та ставить
підпис. Поряд з підписом особи свідки відмови (якщо такі є) ставлять свої підписи.
У разі відмови особи чи її законного представника або інших свідків ставити свій підпис про відмову від ме-
дичної допомоги/транспортування керівник бригади ШМД зазначає в цьому рядку: "Відмовився підписувати".
46. На звороті карти графи заповнюються чітко та розбірливо.
46.1. У рядках, що містять клітини, обраний варіант позначається значком , інші клітини не заповню-
ються і залишаються вільними.
46.2. У рядках "Дата захворювання" та "Початок захворювання" необхідно вказати дату (число, місяць, рік)
та час початку захворювання (у годинах і хвилинах). Якщо захворювання хронічне, ставиться дата та час загост-
рення, що стало підставою для виклику.
46.3. У розділі "Скарги" докладно описуються скарги особи під час огляду.
Наприклад, описуючи біль, необхідно вказати його локалізацію, тривалість, іррадіацію, характер (постійний,
хвилеподібний, наростаючий тощо).
46.4. У розділі "Анамнез" зазначається наявність або відсутність подібного стану в минулому; необхідно
вказати, чи лікувалася особа до приїзду бригади стосовно даного випадку захворювання і якими саме лікарськими
засобами; вказати супутні захворювання, які впливають на теперішній стан особи, алергію на лікарські засоби;
епідеміологічний анамнез; при травмі - механізм травми.
У цьому розділі необхідно зазначити, яке саме лікування раніше проводилося з цього приводу, куди зверта-
лась особа за медичною допомогою або не зверталась і не лікувалась.
У разі якщо інформацію від особи отримати неможливо, необхідно вказати, з якого джерела отримані дані
(зі слів свідків, родичів, амбулаторної карти тощо).
У разі виїзду на дорожньо-транспортну пригоду (далі - ДТП) необхідно обов'язково вказати механізм трав-
ми, місцезнаходження особи стосовно транспортного засобу, що мав відношення до отримання травми пацієнтом
під час ДТП, номер цього транспортного засобу та прізвище водія.
Праворуч від клітинок "ГІМ" та "ГПМК" необхідно вказати рік перенесеного раніше захворювання, якщо
таке було.
При виконанні викликів до дітей віком до трьох років необхідно обов'язково вказати: фізіологічні чи пато-
логічні пологи були в матері, метод вигодовування дитини в перші місяці життя (грудне, штучне, змішане), своє-
часність проведення щеплень (за можливості із зазначенням причини у разі порушення графіка щеплень, наявність
ускладнень), чи спостерігається в поліклініці або інших лікувально-профілактичних закладах, які захворювання
перенесені, вади розвитку тощо.
46.5. У розділі "Об'єктивні дані" зазначаються: оцінка свідомості - при виявленні порушення свідомості слід
обов'язково вказати його ступінь за шкалою Глазго (ШГ); при травмі - обов'язково оцінити її важкість за травмати-
чною шкалою (ТШ); наявна симптоматика під час огляду; дані об'єктивного огляду органів та систем; вказується
наявність або відсутність змін при супутній патології.
У разі відсутності порушень органів та систем у пунктах об'єктивного статусу відмічаються клітинки, в яких
зазначена фізіологічна норма.
Наприклад: при встановленні діагнозу "Гострий апендицит" обов'язково описується неврологічний статус.
При летальних випадках обов'язково описуються ознаки клінічної, біологічної смерті та вказується час їх
констатації.
46.6. У розділі "Місце ушкодження при травмі" обводяться або підкреслюються запропоновані варіанти
травм та ушкоджень.
У цьому розділі додатково описуються локалізація та розміри ушкодження тощо.
Також цей розділ може бути використаний для необхідної додаткової інформації.
46.7. У розділі "Описання ЕКГ, глюкоза крові (ммоль/л) тощо" проводиться відповідний запис щодо вико-
наних додаткових обстежень.
Також цей розділ може бути використаний для необхідної додаткової інформації.
ЕКГ, записану на виклику, необхідно обов'язково описати в карті, а саму плівку прикріпити до неї.
У випадках, коли з технічних причин неможливо записати ЕКГ, слід про це зробити відповідний запис у ка-
рті. За наявності в електрокардіографі монітора слід описати ЕКГ за даними моніторування, вказавши - "за даними
моніторування".
46.8. У розділі "Надана допомога, лікарські засоби" необхідно вказати, які маніпуляції були проведені, назви
препаратів, дози та шляхи введення лікарських засобів.
У рядку "Інше" вказуються інші процедури чи маніпуляції, не зазначені в цьому розділі, що проводились
особі (наприклад первинна обробка пуповини тощо).
Додатково необхідно вказувати кількість використаних пар гумових рукавичок, інших виробів медичного
призначення, назву та кількість дезінфікуючого засобу.
Використані лікарські засоби та проведені маніпуляції необхідно записувати в тій послідовності, в якій вони
застосовувались.
У цьому розділі фельдшер пункту поповнення виїзних бригад ШМД ставить штамп "видано", дату та підпис
після поповнення бригади лікарськими засобами, виробами медичного призначення.
У разі призначення наркотичного препарату чи психотропної речовини біля запису про введення необхідно
вказати номер рецепта та виділити його кружечком і поставити два підписи: підпис лікаря (керівника бригади
ШМД) та підпис фельдшера, який виконував призначення.
Якщо лікарські засоби не застосовувались, цей розділ залишається незаповненим або може бути використа-
ним для іншої необхідної інформації (наприклад: санітарна обробка автомобіля, списання використаних одноразо-
вих виробів медичного призначення тощо).
46.9. У розділі "Стан після надання допомоги" обов'язково відмічаються основні життєво важливі параметри
особи (загальний стан, АТ, пульс, ЧД, а також за потреби t° C, оцінка за ШГ, ТШ) при завершенні його обслугову-
вання.
У разі якщо допомога не надавалась, у цьому розділі обов'язково зазначається загальний стан особи, з яким
вона доставлена в лікувально-профілактичний заклад, залишена на місці або передана іншій бригаді ШМД.
При транспортуванні особи необхідно підкреслити спосіб транспортування.
46.10. Якщо при оформленні карти керівнику бригади ШМД не вистачило місця для опису, можна прикрі-
пити чистий аркуш паперу до карти та продовжувати писати на ньому.
46.11. Інформацію щодо заторів на дорогах, що перешкоджали бригаді ШМД дістатися до місця призначен-
ня, необхідно відмічати за фактом затору на першій сторінці карти на вільному полі (внизу), при цьому вказавши
вулицю та з якого і до якого часу бригада була у заторі.
46.12. У випадку, коли після закінчення виклику бригада не поверталася на станцію, а здійснила виїзд для за-
правки автомобіля на автозаправну станцію (далі - АЗС), інформація щодо часу виїзду на АЗС вноситься у вільне
поле лицьового боку карти.
46.13. Достовірність інформації, внесеної в карту, керівник бригади ШМД завіряє підписом.
46.14. Карту необхідно заповнити та негайно здати диспетчеру після повернення бригади ШМД на станцію.
46.15. Термін зберігання карти в медичному закладі - один рік після звітного періоду.
46.16. Формат карти - А 4.
Міністерство охорони здоров’я Ідентифікаційний Ідентифікаційний
Міністерство охорони здоров’я України
України код за ЄДРПОУ код за ЄДРПОУ
Форма № 114/0 Форма № 114/0
Найменування закладу Затверджено наказом МОЗ Найменування закладу Затверджено наказом МОЗ України
17.11. 2010 № 999 17.11.2010 № 999
Супровідний листок № ___________ Талон до супровідного листка № __________
(після виписки або смерті пацієнта / потерпілого
Прізвище негайно передається на станцію швидкої медичної допомоги)
Ім’я
По батькові Прізвище
(друкованими літерами) Ім’я
По батькові
Вік: _________________ (друкованими літерами)
(повних років) (число) (місяць) (рік народження)
Домашня адреса ______________________________________________________ Вік: _________
_____________________________________________________________________ (повних років) (число) (місяць) (рік народження)
Дані від особи, свідків, з документа (підкреслити і вказати) _________________________ Домашня адреса _______________________________________________________________
_____________________________________________________________________ ______________________________________________________________________________
Доставлений з вулиці, квартири, робочого місця, медичного закладу, інше (підкреслити і Дані від особи, свідків, з документа (підкреслити і вказати)__________________________________
вписати) ______________________________________________________ ______________________________________________________________________________
Лінія відрізу
_____________________________________________________________________ Доставлений з вулиці, квартири, робочого місця, медичного закладу, інше (підкреслити і вписати)
Попередній діагноз швидкої медичної допомоги: ____________________________ ______________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________ ______________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________ Що і коли трапилось ____________________________________________________________
_____________________________________________________________________ ______________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________ о ____год. ____ хв. _____ ____________ 20 ___ року
Доставлений:
Доставлений: на ношах, на руках, пішки в ЛПЗ ______________ №______ ,
в ЛПЗ _____________________ №______ , відділення _____________________
(підкреслити)
_____ ______________ 20 ___ року о ____ год. ____ хв. відділення ____________________________________________________________________
_____ ______________ 20 ___ року о ____ год. ____ хв.
за викликом № _______, прийнятим о ____ год. ____ хв.
за викликом № _______, прийнятим о ____ год. ____ хв.
Лікар/фельдшер _____________________________________
(прізвище чітко) (особистий Лікар/фельдшер _____________________________________
номер) (прізвище чітко) (особистий номер)
Підстанція № ________________ тел. № __________________ Підстанція № ________________ тел. № __________________
Попередній діагноз швидкої медичної допомоги: ____________________________ За необхідності отримати додаткову інформацію, повідомляти відповідального працівника чергової
_____________________________________________________________________ зміни станції ШМД.
_____________________________________________________________________ Всі особи, доставлені бригадами ШМД, підлягають обов’язковому прийому в приймальні від-
_____________________________________________________________________ ділення лікувально-профілактичних закладів.
_____________________________________________________________________
Попередній діагноз відділення невідкладної (екстреної) медичної допомоги Доставлений у супроводі: ________________________________________________________
ЛПЗ:_________________________________________________________________ ______________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________ ______________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________ ______________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________
Лікувальні заходи, проведені бригадою ШМД: АТ _____/_____ мм.рт.ст. Пульс_____хв. t0 С_____
Заключний діагноз ЛПЗ:_________________________________________________ за ШГ ______ балів, за ТШ ______ балів
_____________________________________________________________________ ______________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________ ______________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________ ______________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________ ______________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________ ______________________________________________________________________________
______________________________________________________________________________
Медична карта стаціонарного хворого № _________, проведено: ______ днів _______ ______________________________________________________________________________
годин ______________________________________________________________________________
Лінія відрізу
______________________________________________________________________________
Операція о ___ год. ___ хв. _____ __________ 20 _____ року ______________________________________________________________________________
______________________________________________________________________________
Виписаний(а) з покращенням, без покращення, здоровим (необхідне підкреслити) ______________________________________________________________________________
Надана амбулаторна допомога:___________________________________________ ______________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________ Додаткові відомості:
_____________________________________________________________________
Помер(ла) о ___ год. ___ хв. _____ ____________ 20 ___ року Разом з особою передано: _______________________________________________________
______________________________________________________________________________
Зауваження медичного закладу щодо надання медичної допомоги бригадою ШМД: ______________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________ ______________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________ ______________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________ ______________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________ _______________________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________ _______________________________________________________________________________________
Лікар __________________________ відділення ____________________________ _______________________________________
"Супровідний листок. Талон до супровідного листка"
1. Ця Інструкція визначає порядок заповнення форми первинної облікової документації N 114/о "Супрові-
дний листок. Талон до супровідного листка" (далі - листок).
2. Листок є медичним документом для госпіталізації осіб, доставлених бригадами швидкої медичної допо-
моги (далі - бригада ШМД) у лікувально-профілактичні заклади (далі - ЛПЗ).
3. Листок заповнюється медичним працівником - керівником бригади ШМД на кожного пацієн-
та/потерпілого, який доставлений у відділення невідкладної медичної допомоги ЛПЗ для госпіталізації.
4. Оформлення медичних документів на госпіталізацію осіб здійснюється відповідно до затвердженої фо-
рми.
5. Керівник бригади ШМД повинен ретельно заповнити всі графи супровідного листка, у тому числі вказа-
ти додаткові відомості, що стосуються стану здоров'я особи, якщо вони з'ясуються. Обов'язково необхідно вказати
перелік документів, грошей та цінних речей особи, якщо в останньої виявлено порушення свідомості, психіки або
вона підозрюється в прийманні алкогольних напоїв (психотропних та наркотичних речовин), і поставити під цими
відомостями особистий підпис.
6. Відривний талон до листка заповнюється не повністю (перша сторінка та попередній діагноз) керівни-
ком бригади ШМД у відділенні невідкладної медичної допомоги ЛПЗ, решта відомостей - лікарем відділення не-
відкладної медичної допомоги ЛПЗ (попередній діагноз відділення невідкладної медичної допомоги ЛПЗ, надана
амбулаторна допомога, зауваження медичного закладу щодо надання медичної допомоги бригадою ШМД, якщо
останні мали місце) та лікуючим лікарем ЛПЗ після виписки або смерті особи.
7. Заповнений листок та відривний талон до листка залишаються у приймальному відділенні невідкладної
медичної допомоги ЛПЗ незалежно від того, чи залишилась особа у даному закладі, чи їй було відмовлено в госпі-
талізації. У разі якщо особа потребує госпіталізації в інший ЛПЗ, керівником бригади ШМД виписується новий
супровідний листок.
8. Заповнений відривний талон до листка негайно передається з ЛПЗ на станцію швидкої медичної допо-
моги.
9. Паспортна частина листка та відривного талона до листка заповнюється друкованими літерами розбір-
ливо, українською мовою.
10. Усі відомості стосовно особи заповнюються у листку та талоні до листка на підставі форми N 110/о
"Карта виїзду швидкої медичної допомоги".
11. Термін зберігання листка у медичному закладі - один рік після звітного періоду.
12. Формат листка - А5.
Журнал
запису звернень про невідкладну медичну допомогу
Дата, час (години, хвилини)
Прізви-
закінчен- Адреса
Порядко- виїзду Привід ще, ім'я,
вий номер прибут- ня обслу- час, витра- викли- до ви- по бать-
надходжен- на
виклику тя на го- чений на ку, те- клику кові осо-
ня виклику ви- лефон
виклик вування виклик би
клик
виклику
1 2 3 4 5 6 7 8 9
стор. 2, форми N 115/о

Посада, прі-
звище та ініціа- Підпис мед-
Стать Скарги, Подальші
Вік паці- Надана ли медпраців- працівника, що
(чол., об'єктивні Діагноз дії стосов-
єнта допомога ників та водія, виконав ви-
жін.) дані но особи
які виконали клик
виклик
10 11 12 13 14 15 16 17
"Журнал запису звернень про невідкладну медичну допомогу"
1. Ця Інструкція визначає порядок заповнення форми первинної облікової документації N 115/о "Журнал
запису звернень про невідкладну медичну допомогу" (далі - журнал).
2. Журнал є медичним документом пунктів (відділень) невідкладної медичної допомоги, які організовані
при амбулаторно-поліклінічних закладах для надання невідкладної медичної допомоги дорослому та дитячому
населенню вдома.
3. Журнал заповнюється медичним працівником - фельдшером, сестрою медичною пункту (відділення) не-
відкладної медичної допомоги за встановленим зразком.
4. Усі графи журналу мають бути заповнені.
5. Журнал повинен бути пронумерований, прошнурований і завірений печаткою лікувально-
6. Термін зберігання журналу в лікувальному закладі - три роки після звітного періоду.
7. Формат журналу - А4, альбомний, сторінки прошиті, скріплені штампом і підписом керівника закладу.


“ СОЦІАЛЬНА МЕДИЦИНА, ГРОМАДСЬКЕ ЗДОРОВ’Я”
МОДУЛЬ № 2 «ГРОМАДСЬКЕ ЗДОРОВ’Я»

Тема № 10: ОРГАНІЗАЦІЯ АКУШЕРСЬКО-

ГІНЕКОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ
Львів-2019
Тема: ОРГАНІЗАЦІЯ АКУШЕРСЬКО-ГІНЕКОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ
I. АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ: Охорона здоров'я матері та дитини є одним з найважли-

віших завдань соціальної держави, пріоритетним напрямком державної політики в галузі
охорони здоров'я населення, оскільки від стану здоров'я жінок і дітей залежить рівень відт-
ворення населення, розвиток трудового, інтелектуального, оборонного потенціалу держави.
Cоціальна значущість здоров'я матері і дитини обумовлює і той факт, що в систему
показників, використовуваних для оцінки суспільного здоров'я, експерти ВООЗ рекоменду-
ють включати показники, що відображають стан здоров'я цих груп населення, а також харак-
теризують організацію медико-соціальної допомоги жінці-матері і дитині. Серед них найва-
жливішими є материнська і дитяча смертність як інтегральні показники оцінки здоров'я жі-
нок і дітей, а також доступність і охоплення вагітних кваліфікованою медичною допомогою.
Набуття знань щодо питань організаціі цього виду медичної допомоги дає змогу май-
бутнім лікарям різних фахів професійно застосовувати на практиці набуті базові знання; вмі-
ло оцінювати обсяг та якість лікувально-профілактичних заходів в репродуктивному здоров’ї
жінок та майбутньої дитини.
ІІ. ЦІЛІ:
Знати:
• організацію системи охорони здоров'я матері;
• сучасні законодавчі документи України по охороні здоров'я материнства;
• засади організації медичного забезпечення жінок;
• сучасні технології організації медико-соціальної допомоги з питань охорони здо-
ров'я жінок.
Вміти:
• характеризувати форми медичної документації, яка заповнюється в жіночій кон-
сультації та пологовому будинку;
• обраховувати та оцінювати статистичні показники щодо роботи жіночої консульта-
ції та пологового будинку;
• опрацьовувати заходи щодо покращення діяльності даних закладів.
МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

Наказ № 417 від 15.07.2011 р.
(поточна редакція від 13.04.2016, підстава – v0353282-16)
Методичні рекомендації щодо організації надання амбулаторної

акушерсько-гінекологічної допомоги
1.1. Амбулаторна акушерсько-гінекологічна допомога здійснюється в амбулаторіях загаль-
ної практики/сімейної медицини, в жіночих консультаціях, гінекологічних кабінетах центральних
районних лікарень, сільських лікарських амбулаторіях, фельдшерсько-акушерських пунктах (далі
- ФАПах), центрах планування сім'ї, оглядових кабінетах поліклінік.
На I рівні амбулаторну акушерсько-гінекологічну допомогу мешканці села отримують
на ФАПах, у амбулаторіях загальної практики - сімейної медицини (без лікаря акушера-
гінеколога). Амбулаторна робота акушерки на I етапі, в основному, має профілактичний ха-
рактер з метою попередження небажаної вагітності, ускладнень вагітності та виникнення
гінекологічних захворювань. Вагітні із неускладненим загальним і акушерським анамнезом,
а також неускладненим перебігом вагітності можуть знаходитися під динамічним спостере-
женням лікаря загальної практики - сімейної медицини/акушерки/фельдшера, з обов'язковою
консультацією лікаря акушера-гінеколога жіночої консультації центральної районної лікарні
(далі - ЦРЛ) в 19 - 21 і 30 тижнів вагітності. У разі виникнення акушерських ускладнень, па-
тології плоду, загострення ескстрагенітальної патології вагітна негайно передається під на-
гляд лікаря акушера-гінеколога (додаток 1).
На II рівні амбулаторну акушерсько-гінекологічну допомогу вагітним і гінекологіч-
ним хворим здійснює медичний персонал ЦРЛ, центральної міської лікарні (далі - ЦМЛ),
міської лікарні (далі - МЛ) жіночих консультацій, гінекологічних кабінетів центральних рай-
онних лікарень, центрів планування сім'ї, оглядових кабінетів поліклінік. У лікувально-
профілактичних закладах (далі - ЛПЗ) II рівня спостерігаються вагітні без ускладненого пе-
ребігу вагітності та з акушерськими ускладненнями, з супутньою тяжкою екстрагенітальною
патологією, вродженими вадами розвитку плоду. За наявності показань вагітні скеровуються
на III рівень надання медичної допомоги. При необхідності вагітні направляються у денні
стаціонари (додаток 18).
На III рівні амбулаторну акушерсько-гінекологічну допомогу здійснюють спеціалісти
обласних лікарень. В ЛПЗ III рівня забезпечується поглиблене виконання обсягу медичного
обстеження, який не може бути виконаний на попередніх етапах надання медичної допомоги
вагітним та гінекологічним хворим. При необхідності проводиться консультування, додатко-
ве обстеження іншими спеціалістами. Після проведеного обстеження складається індивідуа-
льний план спостереження вагітної для медичного персоналу перших двох рівнів. Медично-
му спостереженню підлягають вагітні, які мають захворювання, вказані в додатку 18.
1.2. Амбулаторна акушерсько-гінекологічна допомога включає заходи щодо збере-
ження репродуктивного здоров'я населення, диспансеризацію вагітних та гінекологічних
хворих, профілактику та лікування акушерської і гінекологічної патології, планування сім'ї,
санітарно-просвітницьку роботу.
1.3. Штатні посади медичного персоналу лікувально-профілактичного закладу з на-
дання амбулаторної акушерсько-гінекологічної допомоги встановлюються згідно з чинними
штатними нормативами.
2. Організація диспансерного нагляду за вагітними

Метою диспансерного нагляду за вагітними є збереження здоров'я жінки та наро-
дження здорової дитини.
2.1. Перший візит вагітної (бажано до 12 тижнів) є найбільш тривалим за часом і пе-
редбачає: збір анамнезу, загальне та акушерське обстеження, заповнення медичної докумен-
тації (Індивідуальна карта вагітної і породіллі - форма № 111/о та Обмінна карта - форма №
113/о), визначення обсягу і термінів лабораторного обстеження, заповнення вагітною анкети
за згодою (додаток 2), інформаційної згоди (додаток 3).
2.2. Обмінна карта видається вагітній з моменту встановлення на облік.
2.3. Після першого візиту фахівець, який спостерігає вагітну, обов'язково отримує ін-
формацію від лікаря загальної практики - сімейної медицини / дільничного терапевта про
стан здоров'я вагітної (додаток 4). У разі спостереження вагітної у лікаря загальної практики
- сімейної медицини він заповнює цей додаток сам.
2.4. Вагітні з екстрагенітальними захворюваннями підлягають динамічному спостере-
женню профільного спеціаліста. Перелік екстрагенітальних захворювань, що потребують
динамічного спостереження визначено у додатку 5. Після отримання висновку профільних
спеціалістів комісійно вирішується питання про можливість виношування вагітності та ви-
значається план її ведення.
2.5. Жінки групи високого ризику виникнення у плоду вродженої/спадкової патології
(додаток 6) підлягають направленню на медико-генетичне консультування.
2.6. Вагітні, які не входять до групи високого ризику виникнення у плоду вродже-
ної/спадкової патології повинні бути проінформовані лікарем загальної практики - сімейної
медицини лікарем/лікарем-акушером-гінекологом/фельдшером/акушеркою, які спостеріга-
ють за вагітною, про доцільність одночасного проведення ультразвукової діагностики (далі -
УЗД) (11 - 13 тиж., 18 - 21 тиж. вагітності), біохімічного скринінгу вагітних (хоріонічного
гонадотропіну (далі - ХГ), плацентарного білка РАРР (далі - РАРР) та розрахунку ризику
наявності у плоду хромосомної та деякої вродженої патології.
2.7. При виявленні ознак наявності у плоду вродженої чи спадкової патології вагітна
скеровується на медико-генетичне консультування для вирішення тактики ведення вагітності
і пологів. При підтвердженні виявленої патології проводиться пренатальний консиліум за
участю лікаря акушера-гінеколога (Додаток 7).
2.8. Ультразвукове дослідження плоду може проводити фахівець, який має відповідну
підготовку, за затвердженою схемою протоколу (Додатки 8, 9).
2.9. Під час кожного візиту всі дані фізикального, лабораторного та інструментально-
го обстеження, заносять в "Індивідуальну карту вагітної і породіллі" та "Обмінну карту" із
зазначенням відповідних призначень, дати наступного відвідування і засвідчуються підписом
лікаря та інформованою згодою вагітної за формою ("Інформована - згодна/незгодна").
2.10. У разі неускладненої вагітності оптимальна кількість візитів до фахівця за період
спостереження становить в середньому сім - дев'ять разів (бажано разом з близькою люди-
ною).
2.11. При виникненні ускладнень перебігу вагітності, якщо вагітна спостерігається лі-
карем загальної практики - сімейної медицини/фельдшером/акушеркою, вона негайно пере-
дається під нагляд лікаря-акушера-гінеколога (додаток 1). Частота відвідувань визначається
лікарем за показаннями. Показання до додаткового візиту повинні бути обґрунтовані в меди-
чній документації.
2.12. У разі виникнення ускладнень вагітності, які потребують стаціонарного ліку-
вання (чи лікування у денному стаціонарі) вагітна госпіталізується для обстеження і ліку-
вання у відділення (палату) патології вагітних пологового будинку (відділення) або спеціалі-
зованого акушерського стаціонару або у гінекологічне відділення (у терміні до 22 тиж.), або
у денний стаціонар (додаток 18).
За необхідністю лікування екстрагенітальної патології вагітна госпіталізується до 22
тижнів вагітності у терапевтичне відділення або у відділення за профілем захворювання або
у відділення екстрагенітальної патології вагітних.
2.13. При оформленні відпустки у зв'язку із вагітністю та пологами лікар керується
Порядком видачі листка непрацездатності та довідки для призначення державної допомоги у
зв'язку з вагітністю і пологами" (накази МОЗ України від 13.11.2001 р. № 455 "Про затвер-
дження Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездат-
ність громадян", та від 18.03.2002 р. № 93"Про затвердження форм облікової документації
щодо призначення державної допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами жінкам, які не зас-
траховані в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, та інструкції
щодо їх заповнення"). При оформленні відпустки у зв'язку із вагітністю та пологами вагітну
оглядають два лікаря (бажано з завідуючою жіночої консультації).
2.14. В амбулаторіях загальної практики - сімейної медицини/жіночих консультаціях
вагітну та членів її родини готують до майбутнього батьківства в "Школі відповідального
батьківства". Робота проводиться з використанням демонстраційних матеріалів, технічних
засобів і предметів догляду за дитиною (додаток 10).
2.15. При неявці вагітної на запланований огляд, причина з'ясовується за вказаним ко-
нтактним телефоном. У разі неявки на 2 і більше обов'язкових візитів та/або систематичного
невиконання рекомендацій і призначень, лікар/фельдшер/акушерка, які спостерігають за ва-
гітною, повинні інформувати завідуючого жіночою консультацією та керівника, якому під-
порядкований ЛПЗ з відміткою в медичній документації. У разі виявлення асоціальної пове-
дінки вагітної лікар має письмово інформувати працівників соціальної служби (додаток 11).
2.16. При фізіологічному перебігу вагітності якщо вагітна спостерігається лікарем загаль-
ної практики - сімейної медицини або фельдшером/акушеркою її необхідно скерувати на консуль-
тацію до лікаря акушера-гінеколога у терміні 19 - 21 і 30 тижнів вагітності.
2.17. При нагляді за вагітною в амбулаторних умовах лікарю загальної практики - сі-
мейної медицини/лікарю акушеру-гінекологу або фельдшеру/акушерці фельдшерсько-
акушерського пункту необхідно дотримуватись плану ведення вагітних (графіку візитів).
3. Організація амбулаторної акушерсько-гінекологічної допомоги

в сільській місцевості
3.1. Головними напрямками розвитку акушерсько-гінекологічної допомоги в сільській
місцевості є створення єдиної системи медичної допомоги населенню шляхом максимально-
го наближення лікарської допомоги до мешканок села, удосконалення не тільки форм, мето-
дів профілактичної роботи, динамічного спостереження, а і медико-соціальної допомоги.
3.2. Амбулаторна акушерсько-гінекологічна допомога надається у жіночих консуль-
таціях або акушерсько-гінекологічних кабінетах, кабінетах планування сім'ї поліклінік рай-
онних, центральних районних лікарень, амбулаторіях загальної практики - сімейної медици-
ни та фельдшерсько-акушерських пунктах.
3.3. Консультативну допомогу сільському жіночому населенню забезпечують міські
жіночі консультації, центри планування сім'ї, акушерсько-гінекологічні кабінети міських,
обласних, республіканських поліклінік, консультативні поліклініки.
3.4. В організації гінекологічної допомоги сільському населенню є ряд особливостей
та загальних положень. Так само, як і в містах, велике значення для виявлення гінекологіч-
них захворювань у жінок мають профілактичні огляди. Профілактичним гінекологічним
оглядам підлягають дівчата/жінки старше 14 років, які проживають або працюють на проми-
слових підприємствах, сільськогосподарських підприємствах та інших установах району об-
слуговування. Кожну жінку доцільно оглядати 1 раз протягом року.
3.5. Амбулаторна акушерсько-гінекологічна допомога здійснюється згідно з визначе-
ною етапністю:
3.5.1. На I етапі амбулаторну акушерсько-гінекологічну допомогу мешканці села
отримують на ФАПах, амбулаторіях загальної практики - сімейної медицини, у сільських
лікарських амбулаторіях та дільничних лікарнях (без лікаря-акушера-гінеколога). Амбулато-
рна робота акушерки на I етапі, в основному, має профілактичний характер з метою збере-
ження репродуктивного здоров'я, попередження небажаної вагітності, ускладнень вагітності
та виникнення гінекологічних захворювань. Практично здорові молоді жінки із неускладне-
ним загальним і акушерським анамнезом, а також неускладненим перебігом вагітності мо-
жуть знаходитися під динамічним спостереженням акушерок, лікаря загальної практики -
сімейної медицини, відвідуючи лікаря-акушера-гінеколога жіночої консультації районної
лікарні (РЛ), ЦРЛ або виїзної лікарської бригади.
3.5.2. На II етапі амбулаторну акушерсько-гінекологічну допомогу вагітним і гінеко-
логічним хворим здійснює лікар-акушер-гінеколог РЛ і ЦРЛ, МЛ, ЦМЛ. В ЛПЗ II етапу мо-
жуть спостерігатись вагітні без ускладненого перебігу вагітності. Вагітні із середнім та висо-
кими ступенем акушерського та перинатального ризику постійно спостерігаються лікарем-
акушером-гінекологом РЛ і ЦРЛ, МЛ, ЦМЛ із збереженням нагляду за ними медичного пер-
соналу ЛПЗ I етапу.
3.5.3. На III етапі амбулаторну акушерсько-гінекологічну допомогу здійснюють спеці-
алісти обласних лікарень. В ЛПЗ III етапу забезпечується поглиблене виконання обсягу ме-
дичного обстеження, який не може бути виконаний на попередніх етапах надання медичної
допомоги вагітним та гінекологічним хворим. При необхідності проводиться консультативне
обстеження іншими спеціалістами. Після проведеного обстеження складається індивідуаль-
ний план спостереження вагітної для медичного персоналу перших двох етапів. Вагітні ви-
сокого ступеня акушерського та перинатального ризику знаходяться під динамічним спосте-
реженням спеціалістів III етапу, які в необхідних випадках вирішують питання про доціль-
ність збереження вагітності.
3.6. Сільському населенню комплексну лікарську акушерсько-гінекологічну допомогу
також надають виїзні бригади, до складу яких входять лікар-акушер-гінеколог, лікар-педіатр,
лікар-терапевт та інші спеціалісти (за потребою).
Виїзні бригади здійснюють свою діяльність у відповідності до затвердженого графіка,
який передбачає дату кожного виїзду, його тривалість, місце виїзду, складу бригади, який
затверджується головним лікарем ЛПЗ та доводиться до відома керівників господарств, які
несуть відповідальність за створення умов роботи виїзної бригади (забезпечення транспор-
том, доставку жінок і дітей до місця роботи спеціалістів).
Графік виїзду бригади медичних працівників також доводять до відома головних лі-
карів амбулаторій загальної практики - сімейної медицини, сільських лікарських амбулато-
рій, головних лікарів сільської дільничої лікарні (ДЛ), завідувачів фельдшерськими і фельд-
шерсько-акушерськими пунктами.
Фельдшер і акушерка повинні мати список (реєстр) жінок своєї дільниці, які підляга-
ють профілактичним періодичним оглядам. Згідно з графіком акушерка дільниці інформує
населення щодо приїзду виїзної бригади.
3.7. Лікар-акушер-гінеколог, який входить до складу виїзної бригади, зобов'язаний:
- здійснити обстеження вагітних і гінекологічних хворих, визначити план нагляду або
лікування;
- надати консультативну допомогу вагітним та гінекологічним хворим;
- провести консультування з питань планування сім'ї;
- надати при необхідності медичну допомогу;
- надати організаційно-методичну допомогу з питань якості надання медичної та про-
філактичної роботи;
- провести навчання персоналу з актуальних проблем, виявлених у роботі персоналу
ФАПу або амбулаторії загальної практики - сімейної медицини;
- провести серед населення інформаційно-просвітницьку (лекції, бесіди, консульту-
вання та ін.) роботу з питань збереження репродуктивного здоров'я.
3.8. Свою діяльність лікар-акушер-гінеколог виїзної бригади повинен відображувати в
документації того закладу, де він працює. Виявлених хворих з гінекологічною патологією за
показаннями необхідно взяти на облік із наступними заходами оздоровлення. При повторно-
му виїзді лікар-акушер-гінеколог перевіряє виконання акушеркою ФАПу призначень та ре-
комендацій.
4. Методичні рекомендації щодо організації надання амбулаторної

гінекологічної допомоги
4.1. Організація амбулаторної гінекологічної допомоги передбачає проведення заходів
з питань збереження репродуктивного здоров'я, профілактики виникнення гінекологічних
захворювань, раннього їх виявлення та надання лікувальної та реабілітаційної допомоги.
4.2. Гінекологічні захворювання виявляють під час звернення жінок у жіночу консу-
льтацію або гінекологічні кабінети багатопрофільної поліклініки, до лікаря загальної практи-
ки - сімейної медицини, лікаря гінеколога дитячого та підліткового віку, акушерки ФАПу, а
також під час проведення профілактичних оглядів у ЛПЗ.
4.3. Профілактичними оглядами в оглядових кабінетах забезпечуються дівчата з 14
років та всі жінки (за їх поінформованою згодою), які звернулися вперше в поточному році в
ЛПЗ. Діагноз захворювання встановлює акушерка, лікар загальної практики - сімейної меди-
цини, лікар-акушер-гінеколог або гінеколог дитячого та підліткового віку на підставі скарг,
анамнезу, даних гінекологічного огляду та подальшого обстеження.
4.4. Проведення профілактичних оглядів у дівчат з 18 років (за показаннями з 14 років
оглядаються у присутності батьків гінекологом дитячого та підліткового віку) покладається
на акушерку, лікаря загальної практики - сімейної медицини, лікаря-педіатра, лікаря-
акушера-гінеколога, лікаря - гінеколога дитячого та підліткового віку (в умовах ЛПЗ). Про-
філактичні огляди спрямовані на збереження репродуктивного здоров'я, профілактику неба-
жаної вагітності, запальних захворювань статевих шляхів та підліткової вагітності, інфіку-
вання вірусом папіломи людини, діагностику порушення фізичного та статевого розвитку
(затримка або випередження), порушення становлення менструального циклу.
При обстеженні проводиться оцінка фізичного та статевого розвитку, огляд та паль-
пація молочних залоз та огляд зовнішніх статевих органів. При порушенні менструальної
функції, підозрі на гінекологічну патологію - ультрасонографічне дослідження органів мало-
го тазу (УЗД), ректо-абдомінальне дослідження внутрішніх статевих органів, аналіз виділень
з піхви. За необхідності гормональне дослідження, проведення діагностичних проб, тощо. У
сексуально активних підлітків також проводиться: огляд шийки матки у гінекологічних дзе-
ркалах, обстеження на інфекції, що передаються статевим шляхом, онкоцитологія та коль-
поскопія. Під час візиту проводиться консультування з питань планування сім'ї та профілак-
тики ІПСШ.
4.5. Профілактичні огляди дівчат/жінок з 18 років (за показаннями з 14 років огляда-
ються у присутності батьків гінекологом дитячого та підліткового віку) проводяться акушер-
кою ФАПу, фельдшером або акушеркою оглядового кабінету багатопрофільних поліклінік,
лікарем загальної практики - сімейної медицини, лікарем-акушер-гінекологом жіночої кон-
сультації або центру планування сім'ї та спрямовані на раннє виявлення онкологічної пато-
логії у жінок, профілактику інфекцій, які передаються статевим шляхом (далі - ІПСШ) та
ВІЛ/СНІДу, консультування з питань планування сім'ї та запобігання небажаній вагітності,
збереження репродуктивного здоров'я. При проведенні профілактичних оглядів жінок про-
водять огляд та пальпацію молочних залоз, огляд шийки матки в дзеркалах, забір вагіналь-
них мазків для онкоцитологічного (при відсутності патології 1 раз на 3 роки) і бактеріоскопі-
чного дослідження (при показах), пробу Шиллєра, бімануальне обстеження, пальцеве ректа-
льне обстеження. Ультразвукове сканування призначають за показаннями.
4.6. На кожну жінку, яка вперше звернулася у зв'язку із скаргами або за направленням
інших спеціалістів, а також для профілактичного огляду, заповнюють "Медичну карту амбу-
латорного хворого" (ф. 025/о) із детальним описом анамнезу, скарг, результатів аналізів і
даних гінекологічного обстеження.
4.7. Після першого огляду на другій сторінці амбулаторної карти хворого в "Листку
запису заключних уточнених діагнозів" проставляють дату огляду, заключний (уточнений)
діагноз записують в день його встановлення. При виявленні у однієї жінки двох і більше гі-
некологічних захворювань статистичний талон заповнюють на кожне остаточно встановлене
4.8. На кожну жінку, яка підлягає диспансерному нагляду, заповнюється "Контрольна
карта диспансерного спостереження" (форма 30), де вказують діагноз захворювання, з при-
воду якого вона поставлена на облік, частоту оглядів, методи обстеження та лікування.
4.9. Вузькоспеціалізована лікувально-профілактична допомога - це вид медичної до-
помоги, що надається на III рівні амбулаторної акушерсько-гінекологічної допомоги, фахів-
цями, які мають відповідну спеціалізацію і можуть забезпечити кваліфіковане консультуван-
ня, діагностику та лікування у складних діагностичних та клінічних випадках.
Вузькоспеціалізована лікувально-профілактична допомога потребує застосування су-
часної лікувально-діагностичної апаратури, інструментарію та обладнання.
4.10. Вузькоспеціалізована допомога може надаватися за наступними напрямками:
- гормональні порушення у репродуктивній системі (порушення менструального цик-
лу, невиношування, безпліддя, дисгормональна патологія молочної залози, патологія клімаксу);
- патологія шийки матки;
- онкогінекологія;
- гінекологічна патологія у дівчат та підлітків.
ПРИМІРНА ПОСАДОВА ІНСТРУКЦІЯ
лікаря загальної практики - сімейної медицини з надання акушерсько-
гінекологічної допомоги
Основні компетенції сімейного лікаря:
1. Організація роботи на робочому місці;
2. Зосереджена на пацієнтові допомога;
3. Володіння спеціальними навичками;
4. Всебічний, комплексний підхід;
5. Холістичний підхід.
Медична опіка над вагітною
Профілактична та інформаційно-просвітницька робота:
1. Організація та проведення школи відповідального батьківства. Консультування та
проведення навчання майбутніх батьків з питань вигодовування, догляду за залишком пупо-
вини та шкірою немовляти, безпеки дитини, характеру сну та стулу, нормального фізичного
та психічного розвитку дитини, графіку щеплень та ін.
2. Розробка індивідуальних рекомендацій та проведення консультування батьків з пи-
тань: порушення харчування і вигодовування; порушення поведінки дитини; взаємостосунків
між батьками і дитиною та ін.
3. Координація вирішення психосоціальних проблем, що виникають у вагітних та в їх
сім'ях.
4. Навчання вагітних раціональному режиму дня, харчування.
5. Консультування та підготовка вагітних та членів їх сім'ї до появи новонародженої
дитини.
6. Консультування з питань підготовки до пологів.
7. Консультування вагітної щодо ознак початку пологів.
8. Індивідуальні і групові консультування з профілактики ІПСШ/ВІЛ, планування
сім'ї, методів контрацепції, в т.ч. післяпологової контрацепції, профілактики вроджених вад
розвитку (насамперед за допомогою фолієвої кислоти), репродуктивних ризиків, ендемічних
хвороб; імунопрофілактики.
Діагностика вагітності, спостереження та організація маршруту вагітної
- Діагностика та спостереження за вагітними з фізіологічним перебігом вагітності
згідно з чинним клінічним протоколом; своєчасне взяття вагітних на облік (до 12 тижнів);
- Взаємодія з другим рівнем надання медичної допомоги (своєчасне скерування
вагітної до акушера-гінеколога та інструментального (УЗД) і параклінічного обстеження;
- Розробка індивідуального плану дій вагітної (і дорослих членів родини, що мешка-
ють з нею) при ознаках початку пологової діяльності.
- Планове скерування до пологового будинку.
- Виявлення та скерування вагітних груп ризику на вищий рівень надання медичної
допомоги: діагностика відхилень від фізіологічного перебігу вагітності; скерування на 2-й
рівень; зворотній зв'язок з 2-м рівнем (обмін інформацією); контроль за виконанням вагітною
рекомендацій спеціалістів вищого рівня
- Надання допомоги вагітним при невідкладних станах згідно клінічних протоколів і
настанов; дистанційне консультування зі спеціалістами 2-го і 3-го рівнів і отримання від них
вичерпної інформації щодо клінічної ситуації; організація транспортування на вищий рівень
(при потребі), ретельне документування наданої допомоги; та негайне скерування до
спеціаліста при прогностично важких ускладненнях вагітності.
- Динамічне спостереження за породіллями: отримання від фахівців 2-го і 3-го рівнів
вичерпної інформації щодо стану породіллі і новонародженого; виконання призначень
фахівців 2-го і 3-го рівнів та контроль за дотриманням їх рекомендацій породіллями; ор-
ганізація патронажу згідно чинних клінічних протоколів та настанов; консультування з пи-
тань гігієни післяпологового періоду та з питань підтримки грудного вигодовування.
- Профілактика, рання діагностика і надання допомоги при післяпологових усклад-
неннях легкого перебігу (психологічний статус, лактостаз, тріщини сосків, затримка інволю-
ції матки) та скерування при необхідності породіль на вищий рівень; організація психо-
соціальної підтримки інших членів сім'ї.
Практичні і комунікативні навички
Комунікативні навички (у т.ч. проведення консультувань, бесід, лекцій, тренінгів).
Оцінка стану вагітної, показників життєво важливих функцій, визначення ступеню
невідкладності випадку; огляд у дзеркалах, здійснення бімануального гінекологічного об-
стеження, забір матеріалу для цитологічного та бактеріоскопічного дослідження, пальцеве та
ректальне обстеження, огляд і пальпація молочних залоз, проведення і оцінка експрес-тесту
на вагітність, вимірювання висоти стояння дна матки, обвіду живота, терміну вагітності та
дати пологів за датами останньої менструації та першого руху плоду, визначення положення
плоду в матці, оцінка стану плоду (аускультація серцебиття, ведення гравідограми), визна-
чення ступеню зрілості шийки матки, оцінка ступеня ризику у вагітних, оцінка параклінічних
методів досліджень вагітної.
ПРИМІРНЕ ПОЛОЖЕННЯ
про жіночу консультацію
1. Жіноча консультація - є амбулаторно-поліклінічним закладом та створюється для
надання амбулаторної акушерсько-гінекологічної допомоги населенню.
2. Жіноча консультація може бути структурним підрозділом пологового будинку, те-
риторіального лікувально-профілактичного закладу (ЛПЗ) або самостійним лікувально-
профілактичним закладом.
3. Перелік приміщень, що пропонується для жіночої консультації:
- кабінет завідувача жіночою консультацією; - кабінет старшої акушерки; - кабінети
лікарів-акушерів-гінекологів;
- кабінети спеціалізованих прийомів: планування сім'ї, невиношування вагітності, гі-
некологічної ендокринології, мамологічний кабінет, кабінет патології шийки матки, гінеко-
логії дитячого та підліткового віку, діагностики та лікування безпліддя, функціональної та
пренатальної діагностики;
- кабінети інших спеціалістів: терапевта, стоматолога (зубного лікаря), психотерапев-
та (медичного психолога), юрист-консульта та інш.;
- фізіотерапевтичний кабінет; - кабінет лікувальної фізкультури; - кабінет підготовки
вагітних до пологів; - мала операційна; - операційна; - кімната тимчасового перебування піс-
ля операції; - процедурний кабінет; - лабораторія; - стерилізаційна; - денний стаціонар; - ре-
єстратура.
4. Планування діяльності, фінансування, укомплектування штатами, оснащення жіно-
чих консультацій медичною апаратурою, інструментарієм, господарським інвентарем та об-
ладнанням проводиться відповідно до діючих нормативів в установленому порядку.
5. Керівництво роботою жіночої консультації здійснюється завідувачем жіночою кон-
сультацією.
6. Персонал жіночої консультації в своїй роботі керується діючим законодавством,
положенням про жіночу консультацію, наказами, інструкціями та іншими чинними нормати-
вними актами органів охорони здоров'я, посадовими інструкціями.
7. Розрахункова площа приміщень жіночої консультації повинна відповідати норма-
тивним вимогам, що пред'являються до лікувальних закладів ("Державні будівельні норми
України. Будинки і споруди. Заклади охорони здоров'я. ДБН В.2.2-10-2001").
8. Основними завданнями жіночої консультації є:
8.1. Організація і проведення комплексу профілактичних заходів щодо збереження
репродуктивного здоров'я населення, включаючи планування сім'ї та профілактику ІПСШ.
8.2. Проведення лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на попередження
ускладнень вагітності, післяпологового періоду, гінекологічних захворювань на основі су-
часних досягнень науки і практики.
8.3. Раннє виявлення вагітних жінок (до 12 тижнів вагітності) та їх диспансерний на-
гляд. Проведення клінічного, функціонального, УЗ та лабораторного обстеження вагітної із
застосуванням сучасних засобів для визначення ступеню та групи перинатального ризику з
метою профілактики акушерських та перинатальних ускладнень.
8.4. Своєчасне виявлення захворювань у вагітних жінок та скерування на госпіталіза-
цію у відділення патології вагітності пологового будинку або в інші лікувально-
профілактичні установи за профілем захворювання.
8.5. Скерування вагітних жінок, які потребують лікування в стаціонарі денного пере-
бування.
8.6. Забезпечення наступності з пологовими будинками, станцією швидкої медичної
допомоги, поліклінікою та дитячою поліклінікою, спеціалізованими ЛПЗ (центри планування
сім'ї, дермато-венерологічні лікарні, протитуберкульозний диспансер та ін.).
8.7. Впровадження в практику сучасних засобів діагностики та лікування ускладнень
вагітності, захворювань породіль, гінекологічних захворювань.
8.8. Забезпечення необхідним обсягом функціонального та лабораторного обстеження
вагітних жінок.
8.9. Організація підготовки вагітних до пологів і залученням сім'ї до навчання у
"Школі відповідального батьківства".
8.10. Організація і проведення профілактичних гінекологічних оглядів жінок з вико-
ристанням сучасних методів обстеження (кольпоскопія, цитологія та інше) з метою раннього
виявлення та лікування гінекологічних захворювань.
8.11. Організація та проведення консультування сімей з питань планування сім'ї.
8.12. Диспансеризація гінекологічних хворих згідно з "Нормативами надання медич-
ної допомоги жіночому населенню за спеціальністю "Акушерство і гінекологія" в умовах
амбулаторно-поліклінічних лікувальних закладів".
8.13. Забезпечення правового захисту жінок, згідно з діючим законодавством, а у разі
необхідності - за участю юрисконсульта.
8.14. Своєчасне надання відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами згідно з чинним
законодавством, лікарняного листа у випадках тимчасової непрацездатності жінки, направ-
лення на лікарсько-консультативну комісію та МСЕК згідно з установленим порядком.
8.15. Організація медико-генетичного консультування подружжя, молоді, що збира-
ється до шлюбу та сімей, в яких є ризик народження (або які мають) дітей з уродженими ва-
дами чи спадковими захворюваннями.
8.16. Забезпечення складання статистичних звітів за встановленими зразками, на ос-
нові яких проводити систематичний аналіз своєї діяльності.
8.17. Фахівцями жіночої консультації здійснюється методичне керівництво оглядови-
ми кабінетами в багатопрофільних поліклініках за територіальним принципом.
про жіночий оглядовий кабінет лікувально-профілактичного закладу
1. Жіночий оглядовий кабінет створюється у складі сільської амбулаторії/сільської лі-
карні, у поліклініках чи у поліклінічних відділеннях (центральної, міської, центральної рай-
онної лікарні), дільничої лікарні.
2. На посаду акушерки жіночого оглядового кабінету може призначатися молодший
спеціаліст з медичною освітою, який отримав кваліфікацію акушерки та має стаж роботи не
менше 5 років.
3. Керує та контролює діяльність жіночого оглядового кабінету завідувач поліклініки,
головний лікар амбулаторії/сільської лікарні, дільничої лікарні, а також контролює рівень
фахової підготовки.
4. Методичне керівництво роботою кабінету здійснює завідувач територіальною жі-
ночою консультацією, а методичне керівництво з питань онкології здійснює районний (місь-
кий) онколог.
5. Функціональні обов'язки акушерки оглядового кабінету:
5.1. Проводити профілактичні огляди жінок (за їх поінформованою згодою), які впер-
ше протягом року звернулися до лікувально-профілактичного закладу;
5.2. Опитування про наявність порушення функцій статевої та шлунково-кишкової
сфери;
5.3. Огляд шкіри, ротової порожнини та видимих слизових оболонок, огляд і пальпа-
ція молочних залоз, щитовидної залози, периферичних лімфовузлів, огляд зовнішніх стате-
вих органів, огляд у дзеркалах піхви та шийки матки, бімануальне обстеження внутрішніх
статевих органів, пальцеве обстеження прямої кишки жінкам від 30 років, а при наявності
скарг - у любому віці;
5.4. Взяття цитологічних мазків у всіх жінок з дотриманням методики взяття мазків,
фіксації їх і направлення до цитологічної лабораторії; зворотній зв'язок з лабораторією;
5.5. Контроль за результатами цитологічних досліджень;
5.6. Скерування осіб, а при необхідності їх активний виклик, з виявленою патологією
до відповідних спеціалістів, а також зворотній зв'язок з ними;
5.7. Навчання жінок самообстеженню молочних залоз;
5.8. Ведення паспорту дільниці (регіону обслуговування) з обліком та реєстрацією ви-
конаних профілактичних оглядів і результатами цитологічних досліджень;
5.9. Надання повідомлень територіальним жіночим консультаціям про жінок, у яких ви-
явлено передпухлинну та онкологічну патологію жіночих статевих органів та молочної залози.
5.10. Проведення санітарно-просвітницької та роз'яснювальної роботи серед жінок з
питань профілактики захворювань.
6. Оснащення жіночого кабінету проводиться відповідно до наказу МОЗ України від
04.11.2010 року № 951 "Про затвердження Примірних табелів оснащення обладнанням, медич-
ною технікою та виробами медичного призначення (акушерсько-гінекологічна допомога)".
7. Жіночий оглядовий кабінет розмішується у світлій кімнаті з розрахунковою пло-
щею згідно нормативним вимогам, що пред'являються до лікувальних закладів ("Державні
будівельні норми України. Будинки і споруди. Заклади охорони здоров'я. ДБН В.2.2-10-
2001").
про кабінет патології шийки матки жіночої консультації
1. Кабінет патології шийки матки є спеціалізованим кабінетом у жіночій консультації,
яка створюється у структурі пологового будинку, територіального лікувально-
профілактичного закладу (ЛПЗ) або самостійним лікувальним закладом.
2. На посаду лікаря кабінету патології шийки матки призначається головним лікарем
(пологового будинку, лікувально-профілактичного закладу або жіночої консультації) лікар
акушер-гінеколог, який пройшов тематичне вдосконалення з питань патології шийки матки
та постійно підвищує свою кваліфікацію.
3. Лікар акушер-гінеколог кабінету патології шийки матки в своїй роботі безпосеред-
ньо підпорядковується завідувачу жіночою консультацією та головному лікарю.
4. В своїй діяльності лікар акушер-гінеколог кабінету патології шийки матки керуєть-
ся цим положенням, законодавчими, нормативними документами органів охорони здоров'я,
посадовою інструкцією.
5. Лікарю акушеру-гінекологу кабінету патології шийки матки безпосередньо підпо-
рядковуються акушерка жіночої консультації та молодший медичний персонал.
6. Функціональні обов'язки лікаря акушера-гінеколога кабінету патології шийки мат-
ки:
6.1. Здійснювати прийом і лікування жінок з патологією шийки матки за направлен-
ням акушерки оглядового кабінету, лікарів акушер-гінекологів.
6.2. Проводити контроль за диспансерним спостереженням за жінками з патологією
шийки матки на дільницях.
6.3. Налагодити взаємодію з онкогінекологом по своєчасному наданню медичної до-
помоги хворим на злоякісні новоутворення патології шийки матки.
6.4. Забезпечувати повне і систематичне обстеження жінок з патологією шийки матки.
6.5. Проводити контроль за своєчасністю проведення цитологічного скринінгу та дос-
товірністю охвату цитологічним скринінгом жінок на дільницях.
6.6. Проводити санітарно-просвітницьку роботу з питань профілактики патології
шийки.
6.7. Проводити аналіз по виявленню і лікуванню патології шийки матки.
7. Кабінет патології шийки матки розмішується у світлій кімнаті з розрахунковою
площею згідно нормативним вимогам, що пред'являються до лікувальних закладів ("Держав-
ні будівельні норми України. Будинки і споруди. Заклади охорони здоров'я. ДБН В.2.2-10-
2001").
8. Оснащення кабінету патології шийки матки проводиться відповідно до наказу МОЗ
України від 04.11.2010 року № 951 "Про затвердження Примірних табелів оснащення облад-
нанням, медичною технікою та виробами медичного призначення (акушерсько-гінекологічна
допомога)".
про мамологічний кабінет лікувально-профілактичного закладу
1. Мамологічний кабінет організується в складі поліклінік (поліклінічних відділень)
міських, центральних, районних лікарень, жіночих консультаціях з метою ранньої діагности-
ки передраку та раку грудної залози і диспансерного нагляду за хворими цієї категорії.
2. На посаду лікаря мамологічного кабінету призначається фахівець, який має повну
вищу освіту (спеціаліст, магістр) за напрямом підготовки "медицина", спеціальністю "ліку-
вальна справа" за фахом "акушер-гінеколог" чи "хірург", які пройшли курси тематичного
удосконалення по мамології та гінекологічної ендокринології. Підвищення кваліфікації (кур-
си удосконалення, стажування, передатестаційні цикли, тощо) у встановленому порядку.
3. Лікар мамологічного кабінету підпорядковується головному лікарю поліклініки, лі-
карні, структурним підрозділом якої є кабінет, головному лікарю жіночої консультації. Органі-
заційно-методичне керівництво його роботою здійснює територіальний онкологічний диспан-
сер.
4. За стан мамологічної допомоги населенню району відповідає головний лікар закла-
ду, на базі якого функціонує мамологічний кабінет.
5. При організації мамологічного кабінету поліклініки (поліклінічного відділення лі-
карні) на завідуючого цим відділенням покладається функція районного мамолога.
6. Відкриття і закриття мамологічного кабінету здійснюється у встановленому зако-
нодавством України порядку.
7. Мамологічний кабінет працює за планом, узгодженим з онкологічним диспансером
і затвердженим керівником лікувального закладу, в складі якого організовано кабінет.
8. Основними завданнями лікаря мамологічного кабінету є:
- проведення прийому хворих, які звертаються в поліклініку з приводу захворювань
грудних залоз;
- надання консультативної допомоги хворим з патологією грудної залози;
- проведення лікування хворих з передраковими та іншими захворюваннями грудної
залози;
- організація госпіталізації у 10-денний термін в онкологічні диспансери (інститути)
хворих з підозрою чи наявністю злоякісного новоутворення для дообстеження і подальшого
лікування (злоякісні новоутворення грудних залоз, преінвазивні форми раку грудних залоз,
злоякісні та доброякісні, захворювання м'яких тканин з локалізацією в грудній залозі, вузлові
форми фіброаденоматозу грудних залоз, фіброаденоми, кісти, проліферативні види мастопатій);
- здійснення скринінгу патології грудних залоз;
- диспансерний нагляд за хворими із доброякісними вузловими новоутворами грудної
залози повинен здійснювати лікар акушер-гінеколог, лікар хірург, із злоякісними пухлинами
- лікар онколог, за жінками, віднесеними до групи ризику - лікар-терапевт дільничний, лікар
загальної практики - сімейний лікар;
- здійснення консультацій і патронажу на дому мамологічних хворих, які потребують
цього, за виключенням хворих з IV клінічною групою, які обслуговуються лікарями-
терапевтами дільничними;
- проведення аналізу причин відмов і прийняття невідкладних заходів по госпіталіза-
ції для спеціального чи симптоматичного лікування хворих на злоякісні новоутворення;
- здійснення обліку всіх хворих на доброякісні та злоякісні новоутворення, які прожи-
вають на території діяльності кабінету, і контролю за своєчасним направленням повідомлень
про кожний випадок злоякісного новоутворення до онкологічних диспансерів;
- заповнення в контрольних картах термінів проведення диспансерних оглядів мамо-
логічних онкологічних хворих, даних про їх лікування, життєвий статус та інше.
9. Лікар мамологічного кабінету бере участь в організації протиракових заходів в рай-
оні своєї діяльності, в які входять:
-профілактичні огляди населення силами медичних працівників лікувально-
профілактичних закладів, в тому числі в оглядових кабінетах;
- диспансеризація та лікування осіб з передпухлинними захворюваннями грудних за-
лоз;
- санітарно-освітня робота серед населення;
- організація скринінгу населення з метою виявлення раку грудної залози.
10. Лікар мамологічного кабінету проводить систематичний аналіз діагностичних по-
милок, допущених лікарями лікувальних закладів, несе особисту відповідальність за якість і
повноту розбору задавнених випадків злоякісних новоутворень на протиракових комісіях.
Протоколи розбору задавнених випадків раку грудної залози подаються в онкологічні диспа-
нсери не рідше 1 разу на 2 місяці.
11. Мамологічний кабінет повинен мати окреме приміщення для прийому хворих,
зберігання медичної документації та санітарно просвітницької роботи,
12. Перелік обладнання мамологічних кабінетів для проведення лікувально-
діагностичної роботи та скринінгу:
- комп'ютер персональний (для скринінгової програми);
- плівковий мамограф з проявочною машиною;
- цифрова ультразвукова діагностична система для мамологічних досліджень;
- набір для трепан-біопсії.
13. Штати медичного персоналу мамологічного кабінету встановлюються залежно від
обсягу робіт згідно нормативних документів МОЗ України
ПРИМІРНА ПОСАДОВА ІНСТРУКЦІЯ

лікаря - акушера-гінеколога жіночої консультації
1. На посаду лікаря акушера-гінеколога жіночої консультації призначається спеціаліст
з вищою медичною освітою, який має первинну спеціалізацію та сертифікат лікаря-
спеціаліста за спеціальністю акушерство та гінекологія.
2. На посаду лікар акушер-гінеколог жіночої консультації призначається головним
лікарем згідно з існуючим законодавством.
3. Лікар акушер-гінеколог в своїй роботі безпосередньо підпорядковується завідувачу
жіночою консультацією та головному лікарю.
4. В своїй діяльності лікар акушер-гінеколог керується цим положенням, законодав-
чими, нормативними документами органів охорони здоров'я, посадовою інструкцією.
5. Лікарю акушеру-гінекологу жіночої консультації безпосередньо підпорядковуються
акушерка жіночої консультації та молодший медичний персонал.
6. Оцінка діяльності лікаря акушера-гінеколога проводиться на основі аналізу прове-
дення профілактичних, діагностичних та лікувальних заходів, показників жіночого здоров'я,
а також здійснення оздоровчих методів жінкам з групи диспансерного нагляду.
7. Лікар акушер-гінеколог зобов'язаний:
7.1. Здійснювати прийом жінок у жіночій консультації.
7.2. Відвідувати хворих і вагітних на дому за викликом.
7.3. Виконувати активний акушерський патронаж вдома.
7.4. Проводити активну санітарно-просвітницьку діяльність щодо здорового способу
життя, безпечного материнства, планування сім'ї, тощо.
7.5. Вести профілактичну роботу з виявлення ускладнень вагітності, а також факторів
ризику, що загрожують фізіологічному виношуванню вагітності.
7.6. Здійснювати динамічне спостереження за станом здоров'я вагітних жінок, забез-
печувати взяття на диспансерний нагляд вагітних в ранні терміни вагітності (до 12 тижнів).
7.7. Забезпечувати повне та систематичне обстеження вагітних із застосуванням
клінічних, функціональних, лабораторних та ультразвукових методів дослідження з метою
раннього виявлення материнської та перинатальної патології, вибору акушерської тактики в
залежності від факторів акушерського та перинатального ризику та розробки плану ведення
вагітності та пологів, забезпечення безпечного материнства.
7.8. Виявляти своєчасно вагітних, які потребують лікування в акушерських та
спеціалізованих стаціонарах, в денних стаціонарах жіночих консультацій, та направляти їх
на лікування у відповідні заклади охорони здоров'я.
7.9. Підтримувати постійний зв'язок з пологовими будинками, лікарями-спеціалістами
поліклініки (терапевтами, педіатрами та лікарями інших спеціальностей), спеціалізованими
медичними закладами (дермато-венерологічними, протитуберкульозними лікарнями та ін-
шими).
7.10. Проводити заняття з вагітними до пологів в "Школі відповідального батьків-
ства".
7.11. Проводити профілактичні гінекологічні огляди жінок з використанням сучасних
методів обстеження (кольпоскопія, цитологія та інше) з метою раннього виявлення та ліку-
вання гінекологічних захворювань.
7.12. Здійснювати огляд молочних залоз, навчати жінок методам самообстеження мо-
лочних залоз.
7.13. Проводити консультування жінок з питань планування сім'ї.
7.14. Проводити диспансеризацію гінекологічних хворих згідно з "Нормативами
надання медичної допомоги жіночому населенню за спеціальністю "Акушерство і гінеко-
логія" в умовах амбулаторно-поліклінічних лікувальних закладів".
7.15. Сприяти правовому захисту жінок, згідно з діючим законодавством, у разі необ-
хідності - за участю юрисконсульта.
7.16. Забезпечувати надання акушерсько-гінекологічної допомоги жінкам, які
працюють на підприємствах та в установах району обслуговування.
7.17. Своєчасно надавати відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами згідно з діючим
законодавством, видавати лікарняні листи у випадках тимчасової непрацездатності, та направ-
лення на лікарсько-консультативну комісію та МСЕК згідно з встановленим порядком.
7.18. Своєчасно скеровувати на медико-генетичне консультування подружжя, молодь,
що збирається до шлюбу, сім'ї з ризиком народження та тих, що мають дітей з уродженими
вадами чи спадковими захворюваннями.
7.19. Вести роботу з навчання середнього та молодшого медичного персоналу.
7.20. Виконувати та контролювати техніку безпеки (далі - ТБ) та пожарну безпеку
(далі - ПБ).
8. Лікар акушер-гінеколог має право:
8.1. Брати участь в нарадах, на яких розглядаються питання, що відносяться до роботи
лікаря.
8.2. Вносити пропозиції щодо поліпшення якості роботи.
8.3. Подавати завідуючому жіночою консультацією пропозиції про накладення стяг-
нень або заохочення на осіб, підлеглих лікарю.
8.4. Лікар має право, за погодженням з адміністрацією, відмовитись від ведення
пацієнта, якщо останній не виконує лікарських призначень або правил внутрішнього розпо-
рядку ЛПЗ.
ІНДИКАТОРИ
якості амбулаторної акушерсько-гінекологічної допомоги
Назва індикатору якості Критерії Методика розрахунку Нормативно-
№ досяжності правовий доку-
п/п мент, що регла-
ментує даний
індикатор якості
1 Наявність сучасн ого 90% і Кількість наявного передбачен Табель Осна-
медичного обладнання більше ого табелем оснащення сучас- щення, затвер-
для надання амбулатор- ного медичного обладнання / джений наказом
ної акушерсько- кількість передбаченого табе- МОЗ України
гінекологічної допомоги лем оснащення сучасного від 04.11.2010
медичного обладнання Х 100 № 951
Наявність ЛПМД на- 95% і Наявність у закладі ЛПМД Накази МОЗ
дання амбулаторної більше надання амбулаторної акушер- України, якими
акушерсько- сько-гінекологічної допомоги затверджено
2. гінекологічної допомоги на електронних та/або паперо- УКПМДМ
вих носіях / кількість затвер-
джених наказами МОЗ України
УКПМДМ Х 100
Забезпечення навчання 95 - 98% Кількість медичних Журнал навчан-
3. медичного персоналу працівників, які задіяні у вико- ня медичного
медико-організаційним нанні ЛПМД та пройшли нав- персоналу
технологіям УКПМДМ чання з медико-організаційних
та ЛПМД технологій наявних УКПМДМ
та ЛПМД / загальну кількість
медичних працівників, які
задіяні у виконанні ЛПМД
(фізичних осіб) Х 100
Своєчасність постанов- 90,0 - Кількість жінок, які поставлено Індивідуальна
4. ки на облік вагітних, % 95,0% на облік до 12 тижнів вагіт- карта вагітної і
ності / загальну кількість породіллі,111/о,
жінок, що були на обліку по Ф. 21
вагітності і пологам Х 100
Охоплення вагітних 98,0 - Кількість вагітних, що Індивідуальна
5. УЗД 99,0% пройшли УЗД дворазово у карта вагітної і
терміні вагітності до 21 тижня / породіллі,111/о,
загальну кількість жінок, що Ф. 21
були на обліку по вагітності і
пологам Х 100
6. обстеженням на 95,0% пройшли обстеженням на карта вагітної і
ВІЛ/СНІД ВІЛ/СНІД дворазово у терміні породіллі,111/о,
вагітності до 23 тижня / за- Ф. 21
гальну кількість жінок, що бу-
ли на обліку по вагітності і по-
логам Х 100
7. обстеженням на HBsAg 99,5% пройшли обстеженням на / за- карта вагітної і
гальну кількість жінок, що бу- породіллі,
ли на обліку по вагітності і по- Ф. 111/о, Ф. 21
логам Х 100
Частота антенатальної 5,4 на 1000 Кількість вагітних, у яких від- Індивідуальна
8. загибелі плоду вагітних і булася антенатальна загибель карта вагітної і
менше плоду у терміні вагітності 22 породіллі,
тижні і більше / загальну кіль- Ф. 111/о, Дані
кість жінок, що були на обліку стат. управління
по вагітності і пологам Х 1000
Охоплення жінок 70,0 - Кількість жінок 18 років і Медична карта

9. скринінгом на рак ший- 75,0% і старших, яким протягом амбулаторного
ки матки більше останніх 3 років проведено хворого, медич-
скринінг на рак шийки матки / ний паспорт
загальну кількість жінок 18 дільниці, Ф. 20
років і старших Х 100
10 Виявлення онкозахво- Кількість виявлених жінок з Ф. 35 зд.
рювань в I - II стадіях: окремими онкозахворювання-
ми в I - II стадіях / загальну
- рак молочної залози 80,0 - кількість вперше зареєстрова-
90,0% них хворих з окремими онкоза-
- рак шийки матки 75,0 - хворюваннями Х 100
90,0%
- рак тіла матки 75,0 -
85,0%
- рак яєчників 40,0 -
55,0%
11 Летальність до 1 року: Кількість померлих жінок Ф. 35 зд.
упродовж одного року після
- рак молочної залози 8,0% і виявлення онкозахворювання /
менше кількість жінок з вперше вияв-
- рак шийки матки 12,0% і леним онкозахворюванням у
менше попередньому році Х 100
- рак тіла матки 8,0% і

менше
- рак яєчників 20,0% і
менше
НОРМАТИВИ
надання медичної допомоги жіночому населенню за спеціальністю
"акушерство і гінекологія" в умовах амбулаторно-поліклінічних
лікувальних закладів
ЗАГАЛЬНІ ПРОФІЛАКТИЧНІ ЗАХОДИ ПОПЕРЕДЖЕННЯ АКУШЕРСЬКО-

ГІНЕКОЛОГІЧНОЇ ПАТОЛОГІЇ (РУБРИКА А)
1. Рекомендації щодо формування здорового способу життя.
2. Рекомендації щодо планування сім'ї.
3. Рекомендації щодо попередження ІПСШ.
4. Навчання методу самообстеження молочних залоз.
5. Проведення онкоцитологічного обстеження шийки матки.
6. Визначення титрів Ig G до CMV, HSV, токсоплазм, хламідій у сироватці крові до
планованої вагітності.
ЗАГАЛЬНІ ПРОФІЛАКТИЧНІ ЗАХОДИ ПОПЕРЕДЖЕННЯ УСКЛАДНЕНЬ

ВАГІТНОСТІ (РУБРИКА Б)
1. Преконцепційна підготовка.
2. Рекомендації щодо харчування протягом вагітності.
3. Рекомендації щодо запобігання впливу шкідливих факторів на організм вагітної.
4. Інформування щодо небезпеки самолікування під час вагітності.
5. Рекомендації щодо працевлаштування на період вагітності.
СТАНДАРТНЕ ОБСТЕЖЕННЯ ЖІНОК ПІД ЧАС ВАГІТНОСТІ (РУБРИКА В).

1. Збір анамнезу (загального, включаючи психічні захворювання, акушерського, гіне-
кологічного; стан здоров'я батька дитини).
2. Загальний огляд; пальпація щитоподібної залози; аускультація серця і легенів;
огляд і пальпація молочних залоз; пальпація лімфатичних вузлів, вимірювання зросту, маси
тіла і розрахунок ІМТ (при постановці на облік).
3. Огляд та пальпація молочних залоз; вимірювання висоти стояння дна матки із зане-
сенням даних до гравідограми; вимірювання АТ, пульсу (частота, ритмічність), температури
тіла; вимірювання маси тіла (всім вагітним при кожному візиті); огляд нижніх кінцівок на
наявність варикознорозширених вен; аускультація ЧСС плоду (всім вагітним з 25 - 26 тижня
вагітності).
4. Гінекологічний огляд (в дзеркалах та бімануальне дослідження) (при постановці на
облік).
5. Мазок на цитологічне дослідження (при постановці на облік).
6. Мазок на флору (при постановці на облік за показаннями: при наявності скарг та
клінічних проявів).
7. Лабораторні обстеження:
- загальний аналіз сечі, включаючи тест на наявність білку (при постановці на облік і
при кожному відвідуванні);
- посів сечі для виявлення безсимптомної бактеріурії (при постановці на облік);
- визначення групи крові та резус-належності (при постановці на облік);
- аналіз крові на наявність антитіл при Rh негативній належності крові (при поста-
новці на облік та у 28 тижнів).
- загальний аналіз крові з визначенням кількості тромбоцитів і гематокриту (при по-
становці на облік, у 29 тижнів вагітності, за показаннями);
- серологічне обстеження на сифіліс (перше при постановці на облік, друге - у 29 тиж-
нів вагітності);
- тест на наявність HbsAg (при постановці на облік);
- двогодинний тест толерантності до глюкози (всім вагітним у 25 - 26 тижнів).
8. Тест на ВІЛ-інфекцію (перший при постановці на облік, другий в 22 - 23 тижні
вагітності). Якщо результат тесту позитивний - повторне обстеження не призначається. У
разі першого звернення вагітної у терміні пізніше 23 тижнів - їй негайно призначається те-
стування крові на ВІЛ і у разі отримання негативного результату, повторне обстеження про-
водиться не пізніше 32 тижнів вагітності. У разі першого звернення вагітної пізніше 30 тиж-
нів вагітності - їй негайно призначається тестування крові на ВІЛ і у разі отримання негатив-
ного результату, повторне обстеження проводиться експрес-методом в пологах
9. УЗ-обстеження: Перше - в терміні вагітності від 11 тиж. + 1 день - 13 тижнів + 6 днів
вагітності; Друге - в терміні вагітності 18 - 21 тиждень. Проведення третього планового УЗД
визначається індивідуально (висока група ризику вродженої вади серця або ін.).
10. Біохімічний скринінг I триместру в терміні вагітності від 11 тиж. + 1 день - 13
тижнів + 6 днів вагітності (PAPP-A, вільний β-ХГ); II триместру у терміні 16 - 20 тижнів
(АФП + вільнийβ-ХГ (double-test), або (АФП + вільний β-ХГ + вільний естріол (triple-test) з
розрахунком індивідуального ризику наявності хромосомної та деякої вродженої патології
плоду (при інформованій згоді - всім або за показаннями). Вагітним жінкам, які пройшли
біохімічний скринінг у I триместрі вагітності і не були включені до групи високого ризику,
рекомендується у II триместрі визначати лише рівень АФП.
ЗАГАЛЬНЕ ОБСТЕЖЕННЯ ХВОРИХ З ГІНЕКОЛОГІЧНОЮ ПАТОЛОГІЄЮ

(РУБРИКА Г)
1. Анамнез.
2. Загальне фізикальне обстеження.
3. Клінічне обстеження молочних залоз.
4. Огляд шийки матки і піхви в дзеркалах.
5. Кольпоскопія.
6. Бімануальне гінекологічне обстеження.
7. УЗД органів малого тазу.
8. Онкоцитологічне дослідження мазків з шийки матки.
9. Дослідження крові на сифіліс; ВІЛ (за інформованої згоди).
СТАНДАРТНЕ ОБСТЕЖЕННЯ ХВОРИХ З ГІНЕКОЛОГІЧНОЮ ПАТО-

ЛОГІЄЮ ДИТЯЧОГО ТА ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ (РУБРИКА Г1)
1. Анамнез.
2. Загальне фізикальне обстеження.
3. Клінічне обстеження молочних залоз.
4. Бімануальне ректоабдомінальне обстеження.
6. Аналіз калу на яйця глистів.
СТАНДАРТНЕ ОБСТЕЖЕННЯ ГІНЕКОЛОГІЧНИХ ХВОРИХ ДЛЯ ПЛАНО-

ВОГО ОПЕРАТИВНОГО ВТРУЧАННЯ (лапаротомні, вагінальні гінекологічні опе-
рації, операційна гістероскопія, лапароскопія) (РУБРИКА Д)
1. Група крові та Rh-фактор.
2. Дослідження крові на сифіліс; ВІЛ.
3. Загальний аналіз крові з формулою.
4. Загальний аналіз сечі.
5. Цукор крові.
6. Біохімічні аналізи крові (білірубін, креатинін, електроліти, коагулограма).
7. Бактеріоскопічне дослідження виділень з піхви і цервікального каналу.
8. Кольпоскопія.
9. Онкоцитологічне дослідження або результат патогістологічного дослідження.
11. Електрокардіограма.
12. Рентгенографія легень.
13. Огляд терапевта.
14. Огляд та рекомендації, надані профільними спеціалістами (за показаннями).
СТАНДАРТНЕ ОБСТЕЖЕННЯ ГІНЕКОЛОГІЧНИХ ХВОРИХ ДЛЯ ПРОВЕ-

ДЕННЯ МАЛИХ ДІАГНОСТИЧНИХ ТА ЛІКУВАЛЬНИХ ВТРУЧАНЬ (РУБРИКА Д1)
1. Група крові та Rh-фактор.
2. Дослідження крові на сифіліс; ВІЛ.
3. Бактеріоскопічне дослідження виділень з піхви і цервікального каналу.
4. Онкоцитологічне дослідження або результат патогістологічного дослідження.
СТАНДАРТНЕ ОБСТЕЖЕННЯ НА ІПСШ (РУБРИКА І2)

1. Визначення pH піхвового вмісту.
2. Проба з 10% розчином KOH ("амінотест")
3. Бактеріоскопчне дослідження мазків з уретри, піхви, цервікального каналу.
4. Визначення антигенів хламідій, вірусу простого герпесу, вірусу папіломи людини
(за показаннями)у зішкрябному матеріалі методом ПЛР.
ПОКАЗАННЯ
до направлення вагітної на медико-генетичне консультування*
1. Вік вагітної 35 років і більше. Вік чоловіка 40 років і більше.
2. Наявність у одного з подружжя спадкової патології, хромосомної перебудови або
вродженої(их) вади розвитку.
3. Наявність у вагітної фенілкетонурії, муковісцидозу та інших спадкових захво-
рювань
4. Наявність в родині живих або померлих дітей зі:
- спадковою або хромосомною патологією;
- вродженими вадами розвитку - ізольованими або множинними;
- розумовою відсталістю;
- мертвонародженням.
5. Наявність вищезазначеної патології серед родичів.
6. Кровноспоріднений шлюб.
7. Звичне невиношування вагітності невстановленого генезу у I триместрі вагітності.
8. Несприятливі впливи у ранні терміни вагітності (захворювання, діагностичні або
лікувальні процедури, прийом медикаментів).
9. Ускладнений перебіг вагітності (загроза переривання з раннього терміну, яка не
піддається терапії, багатоводдя і маловоддя).
10. Вагітні після ДРТ.
11. Патологія плоду, виявлена при пренатальному скринінгу (УЗ, біохімічні маркери,
високий індивідуальний генетичний ризик виникнення хромосомної та деякої вродженої па-
тології).
12. Наявність у подружжя шкідливих факторів, пов'язаних із професією.
Медико-генетичну консультацію бажано проводити поза вагітністю, або в її ранні
терміни з детальною випискою про перебіг попередніх вагітностей, пологів, стану новона-
родженого, результатів обстеження, даних патолого-анатомічного дослідження.
РІВНІ НАДАННЯ
стаціонарної акушерсько-гінекологічної допомоги населенню
I рівень - районні, центральні районні та міські лікарні, в яких відсутні відділення
анестезіології й інтенсивної терапії. Забезпечується цілодобове чергування анестезіолога
(чергування вдома).
Лікувальні заклади цього рівня забезпечують розродження вагітних з низьким сту-
пенем акушерського та перинатального ризику розвитку ускладнень, надання медичної до-
помоги гінекологічним хворим. Водночас вони мають:
- налагоджену систему визначення пацієнток високого ризику розвитку ускладнень
перинатального періоду і скерування їх до установи вищого рівня;
- можливості діагностувати та забезпечити підтримувальне лікування непередбаче-
них проблем матері і плода, що виникли під час пологів;
- можливості розпочати операцію кесаревого розтину протягом 30 хв. після визна-
чення необхідності її проведення;
- постійний запас препаратів крові, замінників крові та медикаментів для надання
ургентної акушерсько-гінекологічної і неонатологічної допомоги;
- можливості надання анестезіологічної допомоги, а також проведення початкового
(невідкладного) лабораторного обстеження цілодобово;
- можливості забезпечити надання медичної допомоги і догляд за здоровими доно-
шеними новонародженими;
- можливості надати повну первинну реанімаційну допомогу, проводити кисневу
терапію і стабілізувати життєві функції усіх немовлят, які народились в установі, до моменту
їх переведення до ЛПЗ вищого рівня.
I група динамічного спостереження (вагітні "низького" акушерського та перина-
тального ризику).
II рівень - районні лікарні, центральні районні лікарні і акушерські відділення місь-
ких лікарень, міські пологові будинки, у яких є відділення анестезіології й інтенсивної те-
рапії, а також черговий неонатолог цілодобово.
Лікувальні заклади цього рівня забезпечують розродження вагітних низького і ви-
сокого (за сукупністю факторів) ступеня акушерського та перинатального ризику, а також
виконують усі функції установ I рівня, в тому числі надання кваліфікованої допомоги гіне-
кологічним хворим, окрім спеціалізованої гінекологічної допомоги.
Лікувальні заклади II рівня повинні забезпечити надання медичної допомоги ново-
народженим масою тіла > 1800 г (термін гестації >= 34 тиж.), які мають захворювання без
значних порушень життєвих функцій.
I і II група динамічного спостереження ( вагітні низького та високого ступеню
акушерського та перинатального ризику).
III рівень - міські, обласні пологові будинки, перинатальні центри та центри репро-
дуктивного здоров'я, які є клінічними базами кафедр акушерства і гінекології III-IV рівня
акредитації, а також пологові відділення обласних лікарень, які мають у своєму складі
відділення акушерської реанімації та інтенсивної терапії новонароджених; інститут ПАГ
АМН України.
Лікувальні заклади цього рівня забезпечують розродження вагітних вкрай високого
та високого ступеня акушерського та перинатального ризику, з важкою екстрагенітальною
патологією, надання спеціалізованої допомоги гінекологічним хворим, а також виконують
всі функції установ I-II рівня.
Лікувальні заклади III рівня повинні забезпечити надання медичної допомоги новона-
родженим масою тіла <= 1800 г і терміном гестації <= 33 тиж. незалежно від наявної пато-
логії, а також усім новонародженим із важкими формами захворювань або будь-якими по-
рушеннями життєвих функцій.
ВИМОГИ
до етики та деонтології в сучасній акушерсько-гінекологічній практиці
Професійна діяльність лікарів-акушерів-гінекологів пов'язана з вирішенням складних
деонтологічних питань: оскільки ситуації, що виникають під час консультування або надання
медичної допомоги жінкам у зв'язку із зачаттям, виношуванням, народженням, вигодовуван-
ням дитини, виникненням захворювань жіночих статевих органів, стосуються інтимних
сторін життя жінки та її оточуючих. Це вимагає від персоналу лікувально-профілактичних
закладів акушерсько-гінекологічного профілю дотримуватись у своїй роботі певних деонто-
логічних та морально-етичних правил, норм поведінки.
1. Питання психологічної підтримки жінки

під час пологів, роль та завдання медичних
працівників, які надають їй медичну допомогу
На всіх етапах надання акушерської допомоги жінці забезпечується право на
своєчасне отримання від медичних працівників інформації щодо стану її здоров'я та плода
(новонародженого), всіх медичних втручань та обстежень, їх необхідності або доцільності,
можливих наслідків відповідно до чинного законодавства. Така інформація надається ліка-
рем, акушеркою або медичною сестрою у спокійній обстановці з урахуванням психологічно-
го стану жінки (за її бажанням - конфіденційно). Після отримання інформації жінці пропо-
нується дати згоду на проведення їй або її дитині необхідних медичних втручань.
З метою уникнення конфліктних ситуацій, ускладнень під час пологів та післяполого-
вого періоду процес надання медичної допомоги вагітним, роділлям, породіллям, новона-
родженим персоналом родопомічних закладів доцільно здійснювати на засадах взаєморо-
зуміння з пацієнтами, поваги до них, залучення їх до прийняття рішень щодо тактики надан-
ня медичної допомоги. Нормальний психоемоційний стан вагітної, роділлі сприяє
фізіологічному перебігу пологів та післяпологового періоду.
Під час пологів необхідно дотримуватись принципів конфіденційності: в пологовому
залі забезпечується перебування однієї роділлі та її (за бажанням) членів родини, завданням
яких є психологічна підтримка роділлі, та медичний персонал, що безпосередньо веде поло-
ги. Жінці також забезпечується право обрати людину для психологічної підтримки в пологах
та повагу медичного персоналу до її вибору.
2. Психологічні аспекти діяльності

медичних працівників при вирішенні питань
переривання вагітності за показаннями
2.1. За наявності показань до переривання вагітності лікарем-акушером-гінекологом
проводиться консультування з питань надання вагітній інформації щодо обгрунтованості
переривання, надання психологічної підтримки, обсягу медичних втручань та реабілітації у
післяопераційному періоді.
2.2. Вагітність переривається за поінформованою згодою відповідно до чинного зако-
нодавства.
2.3. Інформацію про можливі негативні наслідки пролонгації вагітності недоцільно у
таких випадках надавати у вигляді загрозливих стверджень, враховуючи психологічний стан
вагітної та її родичів.
2.4. Жінкам, які за бажанням при наявності показань переривають вагітність, надаєть-
ся детальна інформація про можливі наслідки для стану її здоров'я.
РЕКОМЕНДАЦІЇ
щодо післяпологового та післяабортного консультування
Післяпологове консультування проводиться у післяпологовому відділенні акушер-
кою, лікарем-акушером-гінекологом, лікарем-неонатологом.
Мета післяпологового консультування - ознайомити породіллю та її близьких із
змінами в організмі жінки, що відбуваються у післяпологовому періоді; надати інформацію з
питань гігієни у післяпологовому періоді, сучасних методів попередження несвоєчасної та
небажаної вагітності, в т.ч. контрацепції, раціонального харчування, переваг грудного виго-
довування новонародженого та догляду за новонародженим.
Післяабортне консультування проводиться лікарем акушером-гінекологом, який
здійснював аборт.
Мета: інформування жінки про можливі ускладнення післяабортного періоду і методи
їх профілактики, з питань гігієни статевих відносин, сучасних методів контрацепції, здорово-
го способу життя, запобігання інфекцій, що передаються статевим шляхом.
Велике значення має своєчасність застосування методів контрацепції у попередженні
небажаної вагітності. Індивідуальний підбір контрацептиву здійснюється підготовленим
спеціалістом з питань планування сім'ї відповідно до сучасних методів та принципів застосу-
вання.
про пологовий будинок
1. Пологовий будинок є самостійним лікувально-профілактичним закладом, який за-
безпечує надання акушерсько-гінекологічної та неонатологічної стаціонарної допомоги.
2. Пологовий будинок підпорядковується територіальному органу охорони здоров'я.
3. Пологовий будинок може бути клінічною базою кафедр акушерства та гінекології,
неонатології вищих медичних навчальних закладів (відповідно до наказу МОЗ України від
05.06.1997р. N 174 "Про затвердження Положення про клінічний лікувально-профілактичний
заклад охорони здоров'я").
4. Керівництво пологовим будинком здійснюється головним лікарем, який призна-
чається на посаду та звільняється власником майна.
5. Планування діяльності, фінансування, укомплектування штатами, оснащення поло-
гових будинків медичною апаратурою, інструментарієм, господарським інвентарем та
обладнанням проводиться відповідно до діючих нормативів у встановленому порядку.
6. Структурні підрозділи пологового будинку:
- приймально-оглядове відділення;
- відділення патології вагітності;
- пологове фізіологічне відділення з індивідуальними пологовими залами та передпо-
логовими палатами (індивідуальні пологові зали без передпологових палат за наявності
умов);
- післяпологове фізіологічне відділення з ліжками спільного перебування матері та
дитини; (із спільним перебуванням матері та дитини);
- відділення неонатального догляду та лікування новонароджених;
- обсерваційне відділення з індивідуальними пологовими залами та передпологовими
палатами (індивідуальні пологові зали без передпологових палат за наявності умов), з бокса-
ми;
- відділення анестезіології з ліжками інтенсивної терапії (для жінок); - відділення ін-
тенсивної терапії новонароджених; - відділення трансфузіології; - пологовий зал сімейного
типу; - відділення оперативної гінекології; - відділення консервативної гінекології; - жіноча
консультація; - лікувально-діагностичні відділення з кабінетами ультразвукової діагностики,
рентгенологічним відділенням (кабінетом); - лабораторія; - денний стаціонар;
- організаційно-методичний відділ з кабінетом обліку і медичної статистики, оснаще-
ний сучасними засобами отримання та передачі інформації; - аптека;
- центральний стерилізаційний блок з відділенням дезинфекції;
- господарчий підрозділ (пральня, харчоблок, склади); - медичний архів; - медична
бібліотека.
7. Персонал пологового будинку керується діючим чинним законодавством, цим по-
ложенням, наказами, інструкціями, іншими нормативними актами органів охорони здоров'я,
посадовими інструкціями.
8. Розрахункова площа приміщень пологового будинку повинна відповідати норма-
тивним вимогам, що пред'являються до лікувальних закладів ("Державні будівельні норми
України. Будинки і споруди. Заклади охорони здоров'я. ДБН В.2.2-10-2001"
9. Штатний розклад пологового будинку складається відповідно до наказу МОЗ
України і затверджуються відповідним органом охорони здоров'я.
10. Основними завданнями пологового будинку є:
10.1. Надання кваліфікованої стаціонарної лікувально-діагностичної допомоги вагіт-
ним, роділлям, породіллям, новонародженим та гінекологічним хворим згідно з "Норматива-
ми надання стаціонарної акушерсько-гінекологічної та неонатологічної допомоги".
10.2. Забезпечення пацієнтів невідкладною акушерсько-гінекологічною та неонато-
логічною допомогою.
10.3. Забезпечення пацієнтів кваліфікованою анестезіологічною та реанімаційною до-
помогою.
10.4. Впровадження у практику сучасних засобів діагностики та лікування ускладнень
вагітності, захворювань породіль, гінекологічних захворювань.
10.5. Своєчасне скерування при необхідності пацієнтів на вищий рівень надання
медичної допомоги згідно з визначеними рівнями організації акушерсько-гінекологічної до-
помоги в Україні.
10.6. Здійснення заходів щодо профілактики виникнення внутрішньолікарняних ін-
фекцій.
10.7. Організація лікувально-діагностичної допомоги з питань репродуктивного здо-
ров'я подружжю, молоді, особам, що беруть шлюб на стаціонарному етапі.
10.8. Організація та забезпечення спеціалізованої консультативної допомоги
пацієнтам пологового будинку.
10.9. Проведення цитологічного скринінгу на патологію шийки матки усіх пацієнтів,
які звернулися за медичною допомогою вперше за звітний рік.
10.10. Організація спільного перебування матері та новонародженого відповідно до
вимог чинних галузевих нормативних документів.
10.11. Удосконалення організаційних форм надання медичної допомоги вагітним,
роділлям, породіллям, новонародженим та хворим на гінекологічну патологію.
10.12. Вивчення та впровадження сучасних методик ведення пологів та післяполого-
вого періоду, діагностики та лікування гінекологічних захворювань, ускладнень вагітності,
пологів та післяпологового періоду, досвіду роботи кращих лікувально-профілактичних за-
кладів щодо сучасних технологій надання акушерсько-гінекологічної допомоги.
10.13. Аналіз показників стану здоров'я жінок і дітей, показників якості надання аку-
шерсько-гінекологічної та неонатологічної допомоги населенню, розробка заходів щодо їх
поліпшення.
10.14. Ведення відповідних форм обліково-звітної та статистичної документації,
надання у встановлені терміни інформації щодо діяльності закладу територіальним органам
10.15. Проведення експертизи тимчасової непрацездатності хворих. Аналіз та розроб-
ка заходів щодо її зниження.
10.16. Забезпечення підвищення кваліфікації медичного персоналу пологового будинку.
10.17. Забезпечення взаємозв'язку та наступності у роботі зі станцією швидкої медич-
ної допомоги, жіночими консультаціями, амбулаторно-поліклінічними закладами та дитячи-
ми поліклініками, спеціалізованими ЛПЗ (дермато-венерологічні лікарні, протитуберкульоз-
ний диспансер та ін.).
10.18. Організація зберігання, використання, знищення наркотичних засобів, психо-
тропних речовин і прекурсорів відповідно до вимог чинних нормативних документів.
10.19. Надання інформації про всі випадки внутрішньолікарняних інфекцій, материн-
ської смертності, нещасні випадки та надзвичайні події територіальним органам охорони
здоров'я.
10.20. Забезпечення організації проведення патологоанатомічного дослідження згідно
з чинним законодавством, участі у ньому фахівців, причетних до надання медичної допомоги
померлим пацієнтам.
10.21. Забезпечення складання статистичних звітів за встановленими зразками.
10.22. Організація роботи щодо попередження випадків раннього соціального
сирітства та оформлення документів на новонароджених, від яких відмовились батьки,
згідно з чинним законодавством.
10.23. Дотримання персоналом, пацієнтами та відвідувачами правил внутрішнього
розпорядку, затверджених головним лікарем пологового будинку.
10.24. Створення ліжок денного перебування у гінекологічному та відділенні патології
вагітних згідно з показаннями, визначеними у наказі МОЗ від 13.04.16 N 417 "Про удоскона-
лення амбулаторної акушерсько-гінекологічної допомоги в Україні".
10.25. Організація і проведення санітарно-просвітницької роботи серед населення з
питань збереження та зміцнення репродуктивного здоров'я; профілактики ускладнень вагіт-
ності та пологів; профілактики ЗПСШ, ВІЛ, СНІДу; планування сім'ї; первинної профілакти-
ки вроджених вад розвитку; профілактики онкозахворювань та інше.
11. Адміністрація пологового будинку має право:
11.1. Від свого імені укладати угоди, набувати майнових та немайнових прав, нести
відповідальність, бути позивачем, відповідачем та третьою особою.
11.2. Пологовий будинок має у своєму розпорядженні на правах оперативного управ-
ління приміщення з відповідною територією, медичне обладнання, апаратуру, медикаменти
та розхідні матеріали, господарський інвентар та інше майно, яким володіє, користується та
розпоряджається згідно з чинним законодавством.
12. Пологовий будинок із функціями обласного здійснює організаційно-методичне
керівництво діяльністю усіх лікувально-профілактичних закладів акушерсько-
гінекологічного профілю регіону, у тому числі спеціалізованих служб (планування сім'ї, ди-
тячої та підліткової гінекології).
13. Пологовий будинок співпрацює з іншими закладами охорони здоров'я (центри
здоров'я, реабілітаційні центри, клініки, фітотерапевтичні заклади), кафедрами вищих
медичних навчальних закладів, відділами науково-дослідних інститутів МОЗ та АМН
України, громадськими організаціями з метою проведення медико-соціальних програм,
спрямованих на поліпшення охорони здоров'я матерів та дітей згідно з чинним законодав-
ством.
про лікаря-акушера-гінеколога акушерського
(гінекологічного) відділення
1. На посаду лікаря-акушера-гінеколога акушерського (гінекологічного) відділення
(далі - лікар-акушер-гінеколог) призначається спеціаліст з вищою медичною освітою, який
пройшов первинну спеціалізацію і має сертифікат лікаря-спеціаліста за спеціальністю аку-
шерство і гінекологія.
2. Лікар-акушер-гінеколог призначається на посаду та звільняється головним лікарем
ЛПЗ за узгодженням з завідуючим відділенням.
3. Лікар-акушер-гінеколог підпорядковується завідуючому відділенням і здійснює ро-
боту під його керівництвом.
4. Лікар-акушер-гінеколог у своїй роботі керується цим положенням, чинним законодав-
ством, наказами та інструкціями органів охорони здоров'я, посадовою інструкцією.
5. Основним завданнями лікаря-акушера-гінеколога є:
5.1. Надання кваліфікованої планової та невідкладної стаціонарної акушерсько-
гінекологічної допомоги відповідно до кваліфікаційної категорії.
5.2. Дотримання правил медичної етики та деонтології.
5.3. Контроль виконання фахівцями лікарських призначень, маніпуляцій.
5.4. Проведення аналізу показників своєї роботи, ефективності і віддалених резуль-
татів лікування хворих.
5.5. Забезпечення своєчасного оформлення та видачі документів щодо відпустки по
вагітності та пологах, лікарняного листка у випадках тимчасової непрацездатності, направ-
лення на лікарсько-консультативну комісію та ВТЕК.
5.6. Проведення санітарно-просвітницької роботи з питань збереження та зміцнення
репродуктивного здоров'я; профілактики ускладнень вагітності та пологів; переваг грудного
вигодовування новонароджених, профілактики ЗПСШ, ВІЛ, СНІДу; планування сім'ї; врод-
жених вад розвитку, онкозахворювань та інше.
5.7. Впровадження у діяльність "Нормативів надання стаціонарної акушерсько-
гінекологічної та неонатологічної допомоги".
5.8. Підвищення рівня своєї кваліфікації.
5.9. Володіння сучасними методами обстеження, діагностики та лікування акушерсь-
кої, гінекологічної патології.
5.10. Ведення первинної медичної документації відповідно до вимог галузевих норма-
тивних документів.
5.11. Участь у обходах завідуючого відділенням.
5.12. Своєчасне інформування завідуючого відділенням про стан тяжких пацієнтів.
5.13. Чергування відповідно до затвердженого графіку.
5.14. Надання інформації родичам (близьким) про стан здоров'я пацієнтів відповідно
до принципів медичної етики та деонтології.
5.15. Дотримання правил особистого захисту при роботі з кров'ю.
5.16. Заходи з питань профілактики соціального сирітства.
6. Лікар акушер-гінеколог має право:
6.1. Давати вказівки підлеглим йому фахівцям та робітникам.
6.2. Вносити пропозиції про заохочення співробітників відділення чи накладення на
них дисциплінарних стягнень.
7. Лікар-акушер-гінеколог несе відповідальність за належне виконання покладених на
нього завдань і функцій та використання наданих прав.
Обліково-звітня документація:
- Індивідуальна картка вагітної і породіллі (ф. № 111/о);
- Обмінна картка пологового будинку, пологового відділення лікарні про породіллю (ф.
№ 113/о);
- Історії вагітності та пологів (ф. № 096/о);
- Звіт про медичну допомогу вагітним, роділлям та породіллям за 20 __ рік (ф. № 21).

1. Розкрийте коротко організацію надання амбулаторної акушерсько-гінекологічної допо-
моги.
2. Коротко розкрийте організацію медичного нагляду за вагітними.
3. Розкрийте організацію амбулаторної акушерсько-гінекологічної допомоги в сільській мі-
сцевості.
4. Основні обов’язки сімейного лікаря щодо надання акушерсько-гінекологічної допомоги.
5. Розкрийте коротко примірне положення про жіночу консультацію.
6. Розкрийте коротко примірне положення про жіночий оглядовий кабінет.
7. Розкрийте коротко примірне положення про кабінет патології шийки матки жіночої кон-
сультації.
8. Розкрийте коротко примірне положення про мамологічний кабінет.
9. Розкажіть про основні засади діяльності лікаря-акушера-гінеколога жіночої консультації
10. Розкрийте коротко примірне положення про пологовий будинок
11. Охарактеризуйте рекомендації щодо післяпологового та післяабортного консультування
12. Опишіть вимоги до етики та деонтології в сучасній акушерсько-гінекологічній практиці.
Код форми за ЗКУД
Код закладу за ЗКПО
Міністерство охорони здоров’я України МЕДИЧНА ДОКУМЕНТАЦІЯ
Найменування закладу ФОРМА № 1 1 1 / о
Затверджена наказом МОЗ України
2 7. 1 2. 9 9 р. № 3 0 2
ІНДИВІДУАЛЬНА КАРТА
ВАГІТНОЇ І ПОРОДІЛЛІ
Група крові _____________________________ Реакція Вассермана
Резус-приналежність вагітної _____________ І “____” _______________ _____ р.
Її чоловіка _____________________________ ІІ “____” _______________ _____ р.
1. Взята на облік Результат дослідження на гонококи
(число, місяць, рік) ________________________________________
________________________________________ Обстеження на токсоплазмоз
РЗК (за показаннями) _____________________
Шкірна проба _____________ РЗК __________
Прізвище, ім’я, по батькові _________________________________________________________

_________________________________________________________________________________
Дата народження |__|__|__|__|__|__|
Сімейний стан: шлюб зареєстрований – 1, не зареєстрований - 2, одинока – 3
Домашня адреса, телефон __________________________________________________________
________________________________________________________________________________
Освіта: початкова, середня, вища (підкреслити)
Місце роботи, телефон ____________________________________________________________
Професія або посада ________________________ умови праці __________________________
Прізвище і місце роботи чоловіка, телефон ___________________________________________
________________________________________________________________________________
2. Діагноз: вагітність (яка за №) _____________________ Пологи ________________________
Ускладнення даної вагітності _______________________________________________________
________________________________________________________________________________
Екстрагенітальні захворювання (діагноз) ____________________________________________
________________________________________________________________________________
3. Результат вагітності: аборт, пологи в строк, передчасні (підкреслити) __________________
_________________ тижнів. Дата ___________________________________________________
Особливості пологів ______________________________________________________________
Дитина: жива, мертва, маса (вага) _________________ г, зріст ________ см
Виписалася, переведена до лікарні, померла в пологовому будинку (підкреслити)
Діагноз _________________________________________________________________________
________________________________________________________________________________
________________________________________________________________________________
стор. 2 ф. № 111/0
4. Анамнез
Перенесені захворювання: загальні __________________________________________________
_________________________________________________________________________________
Гінекологічні _____________________________________________________________________
_________________________________________________________________________________
Операції _________________________________________________________________________
Статеве життя з _________ років. Здоров’я чоловіка ____________________________________
Менструація з ___________ років і особливості ________________________________________
Остання менструація з ______________ по ______________ _____ р.
Перше ворушіння плоду “_____” __________________ _____ р.
РЕЗУЛЬТАТ ПОПЕРЕДНІХ ВАГІТНОСТЕЙ
Чим закінчилася вагітність, при якому терміні Дитина на- Особливості
Дитина жива,
№ Абортами Пологами родилася перебігу
Рік померла, в
п/п Штуч- Мимові- Перед- жива, мертва, попередніх
В строк якому віці
ними льними часними маса (вага) вагітностей
5. Перше обстеження вагітної

Зріст ________ см. Маса (вага) _________ кг. Особливості будови тіла _____________________
__________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
Стан молочних залоз _______________________________________________________________
Серцево-судинної системи __________________________________________________________
Артеріальний тиск: на правій руці ________________ на лівій ____________________________
Інші органи _______________________________________________________________________
_________________________________________________________________________________
Розміри таза: Д.Sp._______Д.Cr. ________ Д. troch. ___________ C.ext. ____________________
C. diag. _________ C. vera _____________
Зовнішнє акушерське дослідження: висота дна матки _______________ см
Окружність живота _____________ см. Положення плоду, позиція, вид ____________________
Передлежання ____________________________________________________________________
Серцебиття плоду _________________________________________________________________
ВАГІНАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРИЗНАЧЕННЯ
Зовнішні статеві органи __________________ ________________________________________
Піхва __________________________________ ________________________________________
Шийка матки ___________________________ ________________________________________
Тіло матки _____________________________ ________________________________________
Придатки ______________________________ ________________________________________
________________________________________
Особливості ____________________________
________________________________________
Діагноз: строк вагітності ___________ тижнів
________________________________________
Передбачуваний строк пологів ____________
Підпис лікаря _________________________ Дата ___________________________
стор. 3 ф. № 111/0
6. Перебіг вагітності
Дата
Скарги
Загальний стан
Маса (вага)
на правій руці
АТ –
на лівій руці
Набряки
Окружність живота
Висота стояння дна
матки
Положення плоду
Передлежача частина
Серцебиття плоду
Ворушіння плоду
Строк вагітності
(в тижнях)
Патологічні відхилен-
ня (діагноз)
Листок непрацездат-
ності
Призначення:
Госпіталізація
Введення стафілоко-
кового анатоксину
Дата наступного від-
відування
Підпис
Огляд терапевта
Огляд стоматолога
стор. 4 ф. № 111/0
7. Підготовка до пологів
Ультрафіолетове Психопрофілактична
Фізкультура Школа матерів
опромінення підготовка
Строк Строк Строк Строк

Дата Дата Дата Дата
вагітності вагітності вагітності вагітності
8. Патронажні відвідування
Дата
Строк вагітності
Скарги
Загальний стан
(набряки)
на правій руці
АТ –
на лівій руці
Положення плоду
Серцебиття плоду
Рекомендації
Підпис __________________________
стор. 5 ф. № 111/0
9. Листок для підклеювання аналізів, обмінної карти і інших документів
стор. 6 ф. № 111/0
10. До пологова відпустка з “_____” _____________ _____р. по “_____” _____________ _____р.
Листок непрацездатності № _________________________________________________________
Пологи “______” ____________ _______ р. в строк, раніше, пізніше на __________ днів (підкр.)
Пологи відбулися в __________________________________________________
Післяпологова відпустка на ________________ днів з “_____” _________________ _____р.
по “_____” _____________ _____р. Листок непрацездатності № ___________________________
11. Спостереження за породілею
Дата Скарги Дні обстеження Поради, призначення

Підпис лікаря _____________________________ Підпис зав. консультацією __________________________
№ 258 від 03 липня 2001 р.
щодо заповнення Індивідуальної карти вагітної та породіллі (ф. № 111/о)
"Індивідуальна карта вагітної та породіллі" (ф. № 111/о) заповнюється на кожну

вагітну, яка звернулась до жіночої консультації з метою збереження вагітності.
До Індивідуальної карти вагітної та породіллі (ф. № 111/о) заносяться паспортні дані,
відомості анамнестичного характеру (особливо детально про перебіг і результати попередніх
вагітностей), дані про стан здоров'я жінки до звернення в консультацію, результати
загального і спеціального акушерського обстеження, висновок терапевта і інших спеціалістів
про стан здоров'я вагітної.
При повторних відвідуваннях - скарга, дані об'єктивного дослідження і призначення
записуються в спеціальний розділ Індивідуальної карти вагітної та породіллі (ф. № 111/о). Ці
дані дають можливість простежити динаміку ряду об'єктивних показників стану вагітної і
плода, а також прийняті заходи у випадку відхилення їх від норми.
У Індивідуальній карті вагітної та породіллі (ф. № 111/о) є спеціальний листок для
підклеювання аналізів та інших медичних документів.
Остання сторінка Індивідуальної карти вагітної та породіллі (ф. № 111/о) призначена
для запису відомостей про перебіг і результати пологів (на підставі талону № 2 Обмінної
карти пологового будинку, пологового відділення лікарні – ф. № 11З/о), а також протягом
післяпологового періоду після виписки породіллі із пологового стаціонару.
Після зняття жінки з диспансерного лікарського нагляду "Індивідуальна карта
вагітної та породіллі" (ф. № 111/о) за підписом лікуючого лікаря і завідуючого жіночою
консультацією надходить в архів жіночої консультації / пологового будинку.
На вагітних, які звернулися до жіночої консультації за направленням для штучного
переривання вагітності, заповнюється "Медична карта амбулаторного хворого" (ф. № 025/о).
Термін зберігання Індивідуальної карти вагітної та породіллі (ф. № 111/о) складає 5
років.
Назва міністерства, іншого центрального органу вико- Медична документація
навчої влади, у сфері управління яких перебуває за- Форма первинної облікової документації
клад___________________________________ №113/о
________________________________________
Найменування та повна адреса закла- Затверджено
ду_______________________________ Наказ МОЗ України
_______________________________________
Ідентифікаційний код за 13.02.2006 №67
ЄДРПОУ І__І__І__І__І__І__І__І__І
ОБМІННА КАРТА
пологового будинку, пологового відділення лікарні
Талон 1. Відомості жіночої консультації про вагітну
(заповнюється на кожну вагітну і видається на руки з моменту становлення на облік)
1. Прізвище, ім’я, по батькові _______________________________________________________________________

2. Вік________ 3. Місце проживання _________________________________________________________________
___________________________________________________________________________________________________
4. Перенесені загальні, гінекологічні захворювання, операції _____________________________________________
___________________________________________________________________________________________________
___________________________________________________________________________________________________
___________________________________________________________________________________________________
5. Яка вагітність ____________________, які пологи _________________________________________________
6. Пологи: термінові (рік) ___________________________________________________________________________,
передчасні (рік, у якому терміні) ___________________________________________________________________
Дитина народилася з вагою _____________, жива, мертва, померла (потрібне підкреслити)
7. Було абортів _________________ штучні (рік, у якому терміні) _________________________________________,
самовільні (рік, у якому терміні) _____________________________________
8. Особливості перебігу попередніх вагітностей, пологів, післяпологового періоду__________________________
___________________________________________________________________________________________________
___________________________________________________________________________________________________
9. Остання менструація ____________________________________________________________________________
10. Строк вагітності _______ тижнів при першому відвідуванні «____» ___________________200__р.
11. Перше ворушіння плоду _________________________________________________________________________
12. Зроблено відвідувань до 30 тижнів _________________, після 30 тижнів ________________________________

13. Розміри таза D.sp. _________________ D.cr. ________________ D. torch. ________________
Розміри таза C.ext._________________ C.diag. ______________ C.vera._________________
14. Зріст ________________________________ Вага (маса) _______________________________________________
(при першому зверненні)
15. Положення плоду _______________________________________________________________________________

Частина, що передлежить: голівка, сідниці, не визначається (підкреслити)
Серцебиття плоду: ясне, ритмічне, ударів ___за хвилину, зліва, справа (підкреслити)
16. Дата видачі листка непрацездатності або довідка в зв’язку з вагітністю і пологами «__» ___________200__ р.
17. Передбачуваний термін пологів ___________________________________________________________________
Лабораторні та інші дослідження
18. Група крові вагітної ________________________ Rh-належність ________________________________
Титр антитіл (дата) _____________________________________________________________________________
Група крові батька дитини ___________________ Rh-належність _______________________
19. RW 20. ВІЛ 21. HbsAq

| « » 200 р. № | « » 200 р. № | « » 200 р. №
|| « » 200 р. № || « » 200 р. №
40
Продовження ф.№113/о
22. Клінічний аналіз крові
Дата
Еритроцити
Гемоглобін
Кольоровий показник
нейтрофіли
палочкоядерні
Лейкоцити
сегментоядерні
еозинофіли
базофіли
лімфоцити
моноцити
ШОЕ
Тромбоцити
Гематокрит
Згортальна система
23. Загальний аналіз сечі
Дата
Цукор
Білок
Лейкоцити
Еритроцити
Солі
Бактерії
Бактеріологічне дослідження сечі: ______________________ _______________________

(при першому зверненні) (в 35-36 тижнів)
24. Бактеріоскопічне дослідження мазків з піхви

Дата
C V U C V U C V U
Гонококи
Лейкоцити
Епітелій
Флора
Трихомонади
Кандиди
Ключові клітини
25. Біохімічні дослідження (за показами)

1. _____________________________________________________________________________________________________
2. _____________________________________________________________________________________________________
3. _____________________________________________________________________________________________________
4. _____________________________________________________________________________________________________
26. Результати обстеження на TORCH – інфекції

1. ___________________________________________________________________________________________________
2. ___________________________________________________________________________________________________
3. ___________________________________________________________________________________________________
4. ___________________________________________________________________________________________________
41
27. Інші методи дослідження
1. _____________________________________________________________________________________________________
2. _____________________________________________________________________________________________________
3. _____________________________________________________________________________________________________
4. _____________________________________________________________________________________________________
28. Обстеження в інших спеціалістів _____________________________________________________________________

Терапевт |.__________________________________________________________________________________________
||. ________________________________________________________________________________________
Стоматолог _______________________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________________________________________
29. Консультація лікаря-генетика (6-8 тижнів):

1._________________________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________________________
2. Скринінг на вроджені вади розвитку плоду (16-18 тижнів):
АФП _____________________________________________________________________________________________________
βХГЧ ____________________________________________________________________________________________________
Естріол __________________________________________________________________________________________________
30. Обстеження сім’ї на туберкульоз:

чоловік (ФЛГ)_____________________________________________________________________________________
діти (р. Манту) ____________________________________________________________________________________
31. Ультразвукове дослідження
1. (10-13 тижнів)________________________________________________________________________________________________________
___________________________________________________________________________П.І.Б. лікаря__________________________________
2. (16-21 тиждень)_______________________________________________________________________________________________________
___________________________________________________________________________П.І.Б. лікаря__________________________________
3. (32-36 тижнів, за показами)_________________________________________________________________________________________
___________________________________________________________________________П.І.Б. лікаря__________________________________
32. Психопрофілактична підготовка (Школа підготовки сім’ї до пологів)
Тема заняття Дата Хто проводить
Внутрішньоутробний розвиток плоду
Гігієна вагітної жінки. Режим праці та відпочинку. Раціональне харчування
Ознаки початку пологової діяльності. Перебіг пологів (періоди, типи дихання, прийо-
ми знеболення)
Післяпологовий період. Профілактика непланованої вагітності
Грудне вигодовування. 10 принципів
Психопрофілактична роль партнерської підтримки під час пологів
Сімейні пологи – «народжуємо разом»
Лист госпіталізації під час вагітності
№ Дата Назва лікувального закладу Діагноз
Щоденник наступних відвідувань
+/- на АТ на обох Положення та сер- Діагноз та реко-

Дата Маса тіла Наступне відвідування
тиждень руках цебиття плоду мендації лікаря
42
клад___________________________________ №113/о
________________________________________ Затверджено
Найменування та повна адреса закла- Наказ МОЗ України
ду_______________________________
_______________________________________ 13.02.2006 №67
Ідентифікаційний код за
Талон 2. Відомості пологового будинку,
пологового відділення лікарні про породіллю
1. Прізвище, ім’я, по батькові породіллі_________________________________________________________________________________

2. Місце проживання_________________________________________________________________________________________________
3. Пологи відбулися (число, місяць, рік) _________________________________________________________________________________
4. Від якої вагітності за рахунком народилася дитина __________________з терміном вагітності _________ тижнів,
Попередні вагітності закінчилися: абортами (штучними, самовільними) __________________,
пологами ___________________________________, у т.ч. з мертвим плодом _______________.
5. Пологи одноплідні, багатоплідні (підкреслити); при багатоплідних пологах народилася _____________________________ за рахунком.
6. Особливості перебігу пологів (тривалість, ускладнення в пологах у матері і плоду)
____________________________________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________________
7. Знеболювання: застосовувалося, ні (підкреслити), яке, ефективність ________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________________
8. Перебіг післяпологового періоду (захворювання)________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________________
9. Виписана на ___________________ день після пологів.
10. Стан матері при виписці ____________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________________
11. Стан дитини при народженні _________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________________
у пологовому будинку ________________________________________________________________________________________________
при виписці _________________________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________________
12. Вага дитини: при народженні _____________, при виписці __________________
13. Зріст дитини при народженні __________________________________________
14. Чи потребує патронаж мати: так, ні (підкреслити), показання _____________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________________
15. Особливі зауваження ________________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________________
«______» _________________ 20___ р.
Лікар акушер-гінеколог _________________________
(прізвище, підпис)
43
клад___________________________________ №113/о
________________________________________ Затверджено
Найменування та повна адреса закла- Наказ МОЗ України
ду_______________________________
_______________________________________ 13.02.2006 №67
Ідентифікаційний код за
Талон 3. Відомості пологового будинку,
пологового відділення лікарні про новонародженого
1. Прізвище, ім’я, по батькові породіллі _____________________________________________________

2. Місце проживання _____________________________________________________________________
3. Пологи відбулись ______________________________________________________________________
4. Від якої вагітності за рахунком народилася дитина _________ з терміном вагітності ______ тижнів
Попередні вагітності закінчились: абортами (штучними, самовільними) ________________________,
пологами _________, у тому числі з мертвим плодом __________________
5. Пологи одноплідні, багатоплідні (підкреслити); при багатоплідних пологах народилася ______ за рахун-
ком
6. Особливості перебігу вагітності
_________________________________________________________________________________________
7. Особливості перебігу пологів (тривалість, ускладнення в пологах у матері і плоду) _______________
8.Знеболювання застосовувалось, ні (підкреслити), яке, ефективність
9. Перебіг післяпологового періоду (захворювання)
10. Виписаний на _________ день після пологів

11. Стан матері при виписці_________________________________________________________________
Продовження ф. №113/о
Відомості про новонародженого
12. Стать дитини: хлопчик, дівчинка (підкреслити), зріст при народженні _______________ см,
вага при народженні ____________г, при виписці _____________г.
13. Фізіологічна втрата маси тіла _______________ г, вага стабілізувалась на ________ добу.
14. Стан дитини:
при народженні – оцінка за шкалою Апгар – закричав: зразу, ні (підкреслити),
чи проводились засоби щодо оживлення (які) __________________________________________________
спільне перебування з матір‘ю з ________ години після пологів,

прикладання до грудей на _________ годині після пологів, лактація достатня: так, ні (підкреслити),
вигодовування – грудне, зціженим молоком матері (підкреслити), у вразі переведення на штучне вигодовування
– указати причину ___________________________________________________________
вигодовування молочною сумішшю, додоювання (указати, чим саме) в об’ємі_______________________
залишок пуповини відпав на ___________ добу, стан пупкової ранки (чиста, суха, інше)______________
__________________________________________________________________________________________
15. Перебіг періоду адаптації
16. Додаткові обстеження
17. Терапія, режим
18. Вакцинація БЦЖ ___________20__р., 0,05 мг в 1 мл; серія ________, контроль ___________. Якщо ні, то
вказати причину
__________________________________________________________________________________,
ВГВ_____________________________________________________________________________________________
Строк придатності ____________________________, виробник
___________________________________________
19. Скринінг на ФКУ: дата _______________________, результат_________________________________________
20. Лекція з догляду за дитиною та вигодовування проведена _________,
ким (лікар-неонатолог, медсестра)
____________________________________________________________________
21. Дитина виписана в задовільному стані на ________добу з вагою тіла __________________________ г
22.Діагноз
________________________________________________________________________________________
23. Рекомендовано огляд дільничного лікаря в перші дві доби після виписки, консультації.
24. Група здоров’я ________________________________________________________________________________
25. Рекомендації
26. Особливі зауваження
„_____” ____________ 20___р.

Лікар акушер-гінеколог__________________________Лікар педіатр-неонатолог
_____________________________ (прізвище, підпис) (прізвище, підпис)
Зав. відділенням новонароджених ______________________
(прізвище, підпис)
№ 67 від 13 лютого 2006 р.
щодо заповнення Обмінної карти пологового будинку, пологового відділення лікарні
(ф. № 11З/о)
1. Ця форма є одним з основних документів лікувальних закладів незалежно від відомчого

підпорядкування і форми власності, що містить відомості про надання спеціалізованої
медичної доомоги вагітним, роділлям, породіллям та новонародженим.
2. Обмінна карта складається з трьох талонів: "Відомості жіночої консультації про вагітну"
(талон 1), "Відомості пологового будинку, пологового відділення лікарні про породіллю"
(талон 2), "Відомості пологового будинку, пологового відділення лікарні про новонародже-
ного" (талон 3) та призначається для здійснення послідовності нагляду за жінкою та її дити-
ною жіночої консультації, акушерського стаціонару і дитячої поліклініки. Обмінна карта
видається жіночою консультацією на руки кожній вагітній з моменту становлення на облік.
3. Лікар жіночої консультації при заповненні талона 1 "Відомості жіночої консультації про
вагітну" докладно записує про особливості перебігу попередніх вагітностей, пологів, після-
родового періоду і тих особливостей перебігу даної вагітності і стану вагітної, які мають
важливе значення для лікаря, який вестиме пологи у даної жінки.
При відвідуванні жіночої консультації вагітна приносить обмінну карту для записів до неї
даних наступних оглядів і обстежень. При госпіталізації в стаціонар (на пологи або у
відділення патології вагітності) вагітна повинна пред'явити обмінну карту.
Талон 1 зберігається в "Історії пологів" (форма N 096/о).
4. Талон 2 "Відомості пологового будинку, пологового відділення лікарні про породіллю"

заповнюється в акушерському стаціонарі перед випискою породіллі і видається їй для пере-
дачі в жіночу консультацію. В особливих випадках талон направляється в жіночу консульта-
цію поштою або нарочним.
Лікар акушерського стаціонару при заповненні талона 2 детально записує відомості про ті
особливості перебігу пологів, післяпологового періоду і стану породіллі, які потребують
спеціального нагляду за нею з наданням їй післяпологової відпустки тривалістю 70 кален-
дарних днів.
Талон 2 зберігається в "Індивідуальній карті вагітної та породіллі" (форма N 111/о).
5. Талон 3 "Відомості пологового будинку, пологового відділення лікарні про новонародже-

ного" заповнюється перед випискою новонародженого і видається матері для передачі його в
дитячу поліклініку. Це не звільняє акушерський стаціонар від необхідності повідомлення в
дитячу поліклініку про виписку новонародженого (у день виписки). Лікарі акушерського
стаціонару (акушер і педіатр) при заповненні талона 3 детально вписують в нього відомості
про особливості пологів і стану новонародженого, що потребують спеціального нагляду за
ним після виписки із стаціонару.
Талон 3 зберігається в "Історії розвитку дитини" (форма N 112/о).
№ 29 від 13.01. 2016 р.
щодо заповнення форми первинної облікової документації № 096/о «Історія ва-
гітності та пологів № ___»

ції № 096/о «Історія вагітності та пологів № ____» (далі - форма № 096/о).
2. Форма № 096/о є формою первинної облікової документації, що заповнюється на
кожну вагітну, роділлю та породіллю, які госпіталізовані в стаціонар із строком вагітності 22
тижні та більше.
3. Форма № 096/о містить всі дані щодо перебігу пологів протягом усього періоду пе-
ребування в стаціонарі, організації медичного лікування, дані об’єктивних обстежень та при-
значень.
4. Форма № 096/о ведеться з метою контролю правильності організації лікувально-
діагностичного процесу та використовується для надання матеріалів за запитами (правоохо-
ронних органів, суду тощо).
5. У пунктах 1-18 першої сторінки форми зазначаються прізвище, ім’я, по батькові ва-
гітної, вік, місце проживання згідно з паспортними даними (у разі госпіталізації неповноліт-
ньої зазначається місце проживання її батьків або інших законних представників), місце ро-
боти, спеціальність або посада (для учнів, студентів - місце навчання), відмітки щодо страху-
вання (наявність та номер страхового поліса, найменування компанії-страхувальника, для
постраждалих внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС вказується група категорії, серія та
номер посвідчення, за наявності інвалідності вказується група інвалідності).
6. У пунктах 19-21 вказуються найменування консультації та кількість відвідувань, ді-
агноз при госпіталізації, спосіб доставлення.
7. У пунктах 22-27 вказуються дати поступлення, виписки/переведення в інший за-
клад охорони здоров'я/смерті, кількість проведених ліжко-днів, номер та дата виписаного
листка непрацездатності.
8. У пунктах 28, 29 інші записи, включаючи кількість попередніх вагітностей та чим
вони закінчилися (включно з анамнезом (пункт 30)), заповнюються зі слів вагітної, роділлі
чи породіллі.
9. У пунктах 31–39 вказуються відомості про очікувану дату пологів, антенатальний
догляд, стани/захворювання під час вагітності, госпіталізацію, скринінги на дослідження,
стан при госпіталізації, що включає загальний медичний огляд та акушерське обстеження.
10. У пункті 40 зазначаються результати аналізів.
11. У пункті 41 «Виписний епікриз з відділення патології вагітності» зазначаються ла-
бораторні показники, методи лікування, консультації спеціалістів та висновки, переведення,
виписка, діагноз при виписці/смерті, що підлягає кодуванню згідно з Міжнародною статис-
тичною класифікацією хвороб та споріднених проблем охорони здоров’я Десятого перегляду
(далі - МКХ-10).
12. У вкладиші № 1 до форми № 096/о «Вагінальні пологи» вказуються строк вагітно-
сті, результати партограми, проведення епізіотомії та показання до неї, інформація про наро-
джених дітей, включно з резюме пологів.
13. У вкладиші № 2 до форми № 096/о «Протокол кесаревого розтину» описується хід
операції кесаревого розтину та спостереження за станом матері після операції кесаревого
розтину.
14. До вкладиша № 3 до форми № 096/о «Післяпологовий медичний огляд» вносяться
дані щодо стану породіллі.
15. У вкладиші № 4 до форми № 096/о «Щоденник медичного нагляду за вагітною»
зазначається щодня стан до виписки, у разі необхідності вказуються результати консиліуму
лікарів споріднених спеціальностей, загальний огляд, діагноз після огляду згідно з МКХ-10,
план ведення.
16. Вкладиш № 5 до форми № 096/о «Випадок анте- та інтранатальної загибелі плода»
заповнюється у кожному випадку мертвонародження із зазначенням причин перинатальної
смерті з їх кодуванням згідно з МКХ-10.
17. Вкладиш № 6 до форми № 096/о «Операція вакуум-екстракції/акушерські щипці»
заповнюється за наявності показань для проведення операції, описується виконання та хід
операції.
18. Вкладиш № 7 до форми № 096/о «Протокол операції гістеректомії» заповнюється
за наявності показань для проведення операції (описуються виконання та хід операції).
19. Вкладиш № 8 до форми № 096/о «Інформована згода на комплекс медичних втру-
чань» заповнюється пацієнтом, який звернувся в заклад охорони здоров’я та дає згоду на
проведення йому діагностики і медичного лікування, у разі необхідності - на оперативне
втручання та знеболення. Заповнюється у присутності лікаря цього закладу охорони здо-
ров’я.
20. Пацієнтка власноруч вказує свої прізвище, ім’я, по батькові; лікар надає в доступ-
ній формі інформацію про ймовірний перебіг пологів.
21. Форма № 096/о підписується лікарем та завідувачем відділення із зазначенням їх
прізвищ, імен, по батькові та реєстраційних номерів облікової картки платника податків або
серії та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовля-
ються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідоми-
ли про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті).
22. На підставі даних форми № 096/о складається форма первинної облікової докуме-
нтації № 066/о «Карта пацієнта, який вибув із стаціонару, № __», затверджена наказом Міні-
стерства охорони здоров’я України від 14 лютого 2012 року № 110, зареєстрованим в Мініс-
терстві юстиції України 28 квітня 2012 року за № 661/20974 (у редакції наказу Міністерства
охорони здоров’я України від 21 січня 2016 року № 29) (далі - форма № 066/о), після чого
форма № 096/о передається в кабінет статистики для обробки, а потім до архіву закладу охо-
рони здоров’я.
23. За наявності у пацієнтки побічної дії лікарських засобів лікуючий лікар повинен
обов’язково зазначити результат побічної дії у формі № 096/о (як основний, супутній діагноз
або ускладнення основного захворювання), а після виписки (смерті) пацієнтки аналогічний
запис зробити у формі № 066/о з використанням подвійного кодування випадку.
24. У разі зберігання форми № 096/о в електронному форматі вона має містити всю
інформацію, зазначену у паперовій формі.
25. Документ є дійсним як в паперовому, так і в електронному форматі.



Тема № 11: ОРГАНІЗАЦІЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ

ДИТЯЧОМУ НАСЕЛЕННЮ
Львів-2019
1
Тема: ОРГАНІЗАЦІЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ДИТЯЧОМУ НАСЕЛЕННЮ
I. АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ: Реформування діяльності галузі охорони здоров'я з

переорієнтацією на первинну медико-санітарну допомогу надає амбулаторно-поліклінічному
етапу медичної допомоги дітям першочергового значення.
Наявні недоліки в питаннях медичної допомоги дітям значною мірою зумовлені
недостатньою організаційно-методичною роботою та послабленням контролю з боку керівників
органів охорони здоров'я всіх рівнів.
Ефективність роботи первинного рівня педіатричної служби залежить від багатьох
чинників, у тому числі від наступності в роботі поміж лікарями-спеціалістами, від організації та
якості профілактичного та лікувально-діагностичного процесу.
Власне, оволодіння майбутніми лікарями основами організації педіатричної служби у
системі медичного забезпечення населення робить тему практичного заняття актуальною.
ІІ. ЦІЛІ:
Знати:
• основні принципи лікувально-профілактичної допомоги дитячому населенню України;
• зміст і організацію роботи лікаря-педіатра;
• правові засади організації системи охорони дитинства в Україні.
Вміти:
• визначати та аналізувати показники діяльності основних структурних підрозділів дитячої
лікарні;
• заповнювати основну обліково-звітну документацію що використовується в діяльності
дитячих консультацій, поліклінік та стаціонарів.
ОРГАНІЗАЦІЯ
надання неонатологічної допомоги
Неонатологічна допомога включає догляд за новонародженим у разі фізіологічного
перебігу ранньої постнатальної адаптації та надання кваліфікованої медичної допомоги при її
розладах та захворюваннях новонароджених.
Неонатологічна допомога в родопомічних закладах здійснюється за єдиними
принципами відповідно до вимог галузевих нормативних документів лікарем неонатологом, а у
разі його відсутності - лікарем-педіатром, лікарем-акушером-гінекологом пологового будинку
(відділення), які пройшли підготовку з питань неонатології.
Догляд за новонародженим за умови фізіологічного перебігу періоду постнатальної
адаптації здійснюється у післяпологових відділеннях спільного перебування матері та дитини.
Медична допомога новонародженим надається у відділеннях неонатального догляду та
лікування новонароджених, у відділеннях інтенсивної терапії новонароджених.
Забезпечення новонароджених неонатологічною допомогою здійснюється відповідно до
Нормативів надання стаціонарної акушерсько-гінекологічної та неонатологічної допомоги,
рівнів надання акушерсько-гінекологічної та неонатологічної допомоги населенню.
У випадках ведення пологів високого та вкрай високого перинатального та акушерського
ризику з метою забезпечення надання своєчасної кваліфікованої неонатологічної допомоги,
лікар-неонатолог залучається до проведення консиліуму, розробки плану та ведення пологів.
У процесі пологів лікар-неонатолог своєчасно отримує необхідну інформацію щодо
ведення пологів та стану плода.
Після народження дитини лікар-неонатолог здійснює первинний огляд
новонародженого, проводить оцінку його стану за шкалою Апгар, за відсутності протипоказань
для раннього прикладання до грудей матері забезпечує початок ранньої постнатальної адаптації
новонародженого відповідно до принципів ведення нормальних пологів.
3
Первинна реанімація новонародженого відповідно до вимог наказу МОЗ України від
06.05.2003 р. № 194 "Про затвердження галузевої програми "Первинна реанімація
новонароджених" здійснюється лікарем-неонатологом, у разі його відсутності - лікарем-
акушером-гінекологом, лікарем-анестезіологом або лікарем-педіатром. Організація і
проведення консиліуму здійснюється на загальних засадах.
На підставі даних обмінної карти вагітної, перебігу пологів, факторів ризику
неонатологом визначається попередній діагноз, режим догляду, обсяг обстеження та лікування,
у разі необхідності - здійснення погодинного контролю життєво важливих функцій
новонародженого.
За відсутності неонатолога первинний огляд новонародженого здійснює лікар акушер-
гінеколог. При будь-яких проявах порушення ранньої постнатальної адаптації лікар акушер-
гінеколог терміново викликає лікаря-неонатолога, забезпечивши до його приїзду надання
необхідної медичної допомоги новонародженому (при необхідності - із залученням чергового
анестезіолога).
Новонароджений, переведений до післяпологового відділення спільного перебування з
матір'ю, оглядається в палаті лікарем-неонатологом протягом 2-х годин після переведення (при
його відсутності - лікарем-акушером-гінекологом).
У відділенні (палатах) спільного перебування матері і дитини новонароджений може
бути одягнутий в домашній одяг (вовняні розпашонку, шапочку, шкарпетки, повзунки). Туге
сповивання дитини не рекомендується.
Мати новонародженого, який знаходиться на лікуванні у відділенні новонароджених,
може за бажанням відвідувати його, бути інформованою щодо перебігу захворювання.
Новонародженим з порушенням ранньої постнатальної адаптації одразу ж після
народження забезпечується погодинне спостереження лікаря-неонатолога з визначенням обсягу
необхідних діагностичних, лікувальних та консультативних заходів.
У разі захворювання новонародженого він оглядається завідуючим неонатологічного
відділення протягом перших 2-х днів життя.
Огляд новонароджених проводиться лікарем-неонатологом щоденно. Новонароджені,
які знаходяться у відділенні інтенсивної терапії, оглядаються в залежності від стану дитини. Всі
огляди новонароджених записуються у вигляді щоденників до Медичної карти розвитку
новонародженого (ф. 097/о).
Вакцинація новонароджених проводиться в палаті, де перебуває дитина за календарем
щеплень, визначеним наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 595 "Про порядок
проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних
імунобіологічних препаратів".
Обстеження новонароджених на фенілкетонурію, гіпотиреоз, муковісцидоз здійснюється
відповідно до галузевих нормативних документів, про що робиться відповідний запис в карті
розвитку новонародженого та обмінній карті.
Обсяг лікувально-діагностичних заходів у відділеннях новонароджених акушерських
стаціонарів повинен чітко відповідати їх рівню:
- на I-ому рівні необхідне обладнання і навички медичного персоналу для проведення
первинної реанімації новонароджених та підтримання його життєво важливих функцій
протягом 2-4 годин до приїзду виїзної неонатологічної бригади невідкладної допомоги й
інтенсивного лікування;
- на II-ому рівні необхідне обладнання і навички медичного персоналу для проведення
протягом 24-48 годин;
- на III-ому рівні необхідне обладнання і навички медичного персоналу для проведення
протягом не менш 7-10 днів.
У разі перебування новонародженого в акушерському стаціонарі більше 7 діб
оформляється етапний епікриз, в якому відображається динаміка стану новонародженого, обсяг
і результати проведених обстежень і лікування, обґрунтовується доцільність його подальшого
перебування в акушерському стаціонарі.
4
Виписка здорових новонароджених з акушерського стаціонару здійснюється на 4-5 добу
життя. Питання про виписку новонароджених, які мали порушення або захворювання у періоді
ранньої постнатальної адаптації, вирішується лікарем-неонатологом спільно із завідуючим
неонатологічним відділенням.
Інформація про дату виписки новонародженого по телефону надається в дитячу
поліклініку в день виписки.
Інформація про новонародженого (фактори перинатального ризику, стать дитини,
антропометричні дані при народженні та при виписці, характер вигодовування, характер
перебігу раннього неонатального періоду, виявлені захворювання, обсяг проведеного
обстеження і лікування) фіксується в Історії вагітності та пологів (ф. № 096/о) та Обмінній
картці пологового будинку, пологового відділення лікарні про породіллю (ф. № 113/о), яка
видається матері на руки для передання дільничному лікарю-педіатру дитячої поліклініки або
сімейному лікарю.
Відділення неонатального догляду та лікування новонароджених пологового будинку

1. Відділення неонатального догляду та лікування новонароджених є структурним
підрозділом пологового будинку (відділення).
2. Відділення очолює завідуючий, який одночасно здійснює керівництво доглядом за
новонародженими в палатах спільного перебування матері і дитини. Завідувач відділенням
призначається та звільняється головним лікарем пологового будинку. У своїй роботі
підпорядковується головному лікарю та безпосередньо заступнику головного лікаря з
лікувальної роботи.
3. Планування діяльності, фінансування, укомплектування штатами, оснащення
відділення медичною апаратурою, інструментарієм, господарським інвентарем та обладнанням
проводиться відповідно до діючих нормативів у встановленому порядку.
4. Персонал відділення керується діючим чинним законодавством, цим положенням,
наказами, інструкціями, іншими нормативними актами органів охорони здоров'я, посадовими
інструкціями.
7. Основні завдання відділення новонароджених:
7.1. Забезпечення кваліфікованою медичною допомогою хворих новонароджених
згідно з "Нормативами надання стаціонарної акушерсько-гінекологічної та неонатологічної
допомоги".
7.2. Надання консультативної та практичної допомоги породіллям з питань догляду за
новонародженими, грудного вигодовування у палатах спільного перебування матері та дитини.
7.3. Забезпечення пацієнтів невідкладною неонатологічною допомогою.
7.4. Забезпечення пацієнтів кваліфікованою анестезіологічною та реанімаційною
допомогою.
7.4. Догляд за здоровими новонародженими, які не можуть перебувати з матір'ю в
палаті.
7.5. Переведення новонароджених до палати спільного перебування з матір'ю, у
відділення інтенсивної терапії пологового будинку або до спеціалізованих відділень дитячих та
інших лікарень.
7.6. Впровадження у практику сучасних засобів профілактики, діагностики та
лікування порушень адаптації та захворювань новонароджених.
7.7. Своєчасне скерування пацієнтів на вищий рівень надання медичної допомоги
згідно з визначеними рівнями надання населенню стаціонарної акушерсько-гінекологічної та
неонатологічної допомоги.
7.8. Здійснення заходів щодо профілактики виникнення внутрішньолікарняних
інфекцій.
7.9. Організація та забезпечення спеціалізованої консультативної допомоги батькам
пацієнтів відділення.
7.10. Проведення заходів щодо профілактики вертикальної трансмісії від матері до
дитини.
5
7.11. Удосконалення організаційних форм надання медичної допомоги
новонародженим.
7.12. Вивчення та впровадження сучасних методик діагностики та лікування
новонароджених, досвіду роботи кращих лікувально-профілактичних закладів щодо
впровадження сучасних технологій надання неонатологічної допомоги.
7.13. Аналіз показників діяльності відділення, якості надання неонатологічної
допомоги населенню, розробка заходів щодо їх поліпшення. Аналіз захворюваності і смертності
новонароджених в акушерському стаціонарі.
7.14. Ведення відповідних форм обліково-звітної та статистичної документації,
надання у встановлені терміни інформації щодо діяльності відділення.
7.15. Забезпечення підвищення кваліфікації медичного персоналу відділення.
7.16. Забезпечення взаємозв'язку та наступності зі станцією швидкої медичної
допомоги, жіночими консультаціями, дитячими поліклініками, спеціалізованими ЛПЗ (дермато-
венерологічні і протитуберкульозні диспансери та лікарні та ін.).
7.17. Організація зберігання, використання, знищення наркотичних засобів,
психотропних речовин і прекурсорів відповідно до вимог чинних нормативних документів.
7.18. Своєчасне надання інформації про всі випадки внутрішньолікарняних інфекцій,
перинатальної смертності, нещасні випадки та надзвичайні події територіальним органам
7.19. Забезпечення організації проведення патологоанатомічного дослідження згідно з
чинним законодавством за участю фахівців, причетних до надання медичної допомоги
померлим пацієнтам, у проведенні патолого-анатомічного дослідження.
7.20. Організація оформлення документів на новонароджених, від яких відмовились
батьки, згідно з чинним законодавством.
7.21. Організація і проведення санітарно-просвітницької роботи з батьками пацієнтів з
питань грудного вигодовування та догляду за новонародженими, збереження та зміцнення
здоров'я новонародженого; профілактики ускладнень перинатального періоду; планування сім'ї;
первинної профілактики вроджених вад розвитку; профілактики онкозахворювань та ін.
7.22. Дотримання персоналом, пацієнтами та відвідувачами правил внутрішнього
розпорядку, затверджених головним лікарем закладу охорони здоров'я.
7.23. Забезпечення прав пацієнтів згідно з чинним законодавством.
8. У відділенні новонароджених знаходяться:
8.1. Здорові новонароджені, які не можуть перебувати в одній палати з матір'ю через
стан її здоров'я.
8.2. Новонароджені з порушеннями ранньої постнатальної адаптації.
8.3. Новонароджені гестаційного віку менше 34 тижнів і масою тіла менше 2000 г.
8.4. Переведені з відділення спільного перебування матері і дитини за умови
погіршення стану та захворювання дитини.
8.5. Новонароджені, що переведені з відділення інтенсивної терапії.
про лікаря-педіатра-неонатолога акушерського стаціонару
1. На посаду лікаря-педіатра-неонатолога відділення новонароджених пологового
будинку призначається спеціаліст із вищою медичною освітою, який пройшов первинну
спеціалізацію і має сертифікат за спеціальністю неонатологія.
2. Лікар-педіатр-неонатолог призначається на посаду і звільняється головним лікарем
ЛПЗ за узгодженням із завідуючим неонатологічним відділенням.
3. Лікар-педіатр-неонатолог підпорядковується завідуючому неонатологічним
відділенням і працює під його керівництвом.
4. Лікар-педіатр-неонатолог у своїй роботі керується цим положенням, чинним
законодавством, наказами й інструкціями органів охорони здоров'я, посадовою інструкцією.
5. Відповідно до завдань акушерського стаціонару та цього положення лікар-
неонатолог забезпечує:
6
5.1. Догляд за здоровими новонародженими та кваліфіковану планову і невідкладну
медичну допомогу при розладах ранньої адаптації та захворюваннях новонароджених.
5.2. Дотримання правил медичної етики і деонтології у відділенні.
5.3. Контроль виконання середнім медичним персоналом лікарських призначень,
маніпуляцій, догляду за новонародженим.
5.4. Проведення аналізу показників своєї роботи, вивчення ефективності і віддалених
результатів лікування хворих.
5.5. Впровадження у практичну роботу "Нормативів надання стаціонарної
акушерсько-гінекологічної та неонатологічної допомоги".
5.6. Дотримання санітарно-гігієнічного режиму, протиепідемічних заходів у
відділенні відповідно до нормативних документів
5.7. Проведення заходів щодо підвищення кваліфікації фахівців та робітників
неонатологічних відділень.
6. Лікар-педіатр-неонатолог зобов'язаний:
6.1. Володіти сучасними методами догляду за новонародженим, обстеження,
діагностики і лікування захворювань періоду новонародженості.
6.2. Вести первинну медичну документацію.
6.3. Проводити щоденні огляди новонароджених (обхід) разом з медичною сестрою
та брати участь в обходах завідуючого відділенням, працівників кафедри.
6.4. Своєчасно інформувати завідуючого відділенням про новонароджених у
важкому стані та тих, які потребують повторного огляду; про необхідність проведення
консиліуму для визначення об'єму діагностичних та лікувальних заходів, про заплановану
виписку, переведення новонароджених до інших відділень, лікувальних закладів, про грубі
порушення правил внутрішнього розпорядку з боку медичного персоналу, пацієнтів, про
випадки смерті новонароджених.
6.5. Нести чергування відповідно до графіку роботи.
6.6. Систематично підвищувати свою кваліфікацію.
6.7. Проводити заходи щодо підвищення кваліфікації фахівців та робітників
неонатологічних відділень.
6.8. Надавати інформацію матерям і родичам (близьким) про стан здоров'я
новонароджених відповідно до принципів медичної етики і деонтології.
6.9. Дотримуватись правил особистого захисту, уникаючи безпосереднього контакту
з кров'ю й іншими біологічними рідинами пацієнтів і донорів.
6.10. Проводити аналіз показників своєї роботи, вивчати ефективність і віддалені
результати лікування хворих.
6.11. Проводити санітарно-просвітницьку роботу з питань догляду і раціонального
вигодовування новонародженої дитини; переваг грудного вигодовування; профілактичної
вакцинації; профілактики соматичних та інфекційних захворювань у новонароджених тощо.
6.12. Заходи з питань профілактики соціального сирітства.
6.13. Дотримуватись принципів медичної етики та деонтології.
7. Лікар-педіатр-неонатолог має право:
7.1. Спільно з лікарями-акушерами-гінекологами обговорювати план ведення
вагітних груп високого ризику з метою прогнозування стану плода і новонародженого,
визначення методу та терміну розродження.
7.2. Своєчасно отримувати інформацію щодо ведення вагітності, пологів та
післяпологового періоду.
7.3. Давати вказівки підлеглим йому фахівцям та робітникам відділення щодо
догляду та лікування новонароджених.
7.4. Вносити пропозиції щодо заохочення співробітників відділення чи накладення
на них дисциплінарних стягнень.
8. Лікар-педіатр-неонатолог несе відповідальність за належне виконання покладених на
нього завдань і функцій та використання наданих прав.
7
Наказ МОЗ України № 434 від 29.11.2002
( із змінами, внесеними згідно з наказом МОЗ № 177 від 03.04.2008 )
ПРО УДОСКОНАЛЕННЯ АМБУЛАТОРНО-ПОЛІКЛІНІЧНОЇ
ДОПОМОГИ ДІТЯМ В УКРАЇНІ
про дитячу міську поліклініку / поліклінічне відділення
1. Район діяльності поліклініки визначається органами охорони здоров'я відповідно до
підпорядкування закладу.
2. Дитяча міська поліклініка може бути самостійним закладом або на правах
структурного підрозділу входити до складу міської дитячої лікарні або міської лікарні.
3. До складу дитячої поліклініки входять структурні підрозділи, що затверджені
чинними штатними нормативами і складаються з адміністративно-господарської, лікувально-
профілактичної, діагностичної та лабораторної частини, молочної кухні, ліжок денного
стаціонару.
4. Перелік приміщень, що пропонуються для дитячої поліклініки:
- адміністративно-господарська частина (в самостійних поліклініках);
- реєстратура;
- фільтр з окремим входом та ізолятор з боксами;
- кабінет інфекційних захворювань;
- кабінети (відділення) лікарів-педіатрів та лікарів-спеціалістів;
- кабінет (відділення) з профілактичної роботи з дітьми (кабінет здорової дитини);
- підлітковий кабінет;
- лікувально-діагностичні кабінети (рентгенівський, фізіотерапевтичний, лікувальної
фізкультури, масажу, процедурний, кабінет профілактичних щеплень та інші);
- лабораторія;
- приміщення для денного стаціонару;
- гардероб та інші допоміжні приміщення;
- приміщення для збору та аналізу статистичних даних (комп'ютерний зал);
- приміщення для відпочинку медичного персоналу;
- молочна кухня (роздавальний пункт).
5. Підпорядкованість дитячих поліклінік визначається у встановленому порядку, при
цьому дитячі територіальні поліклініки, які є самостійними закладами, підпорядковуються
органам охорони здоров'я.
6. Планування діяльності, фінансування, укомплектування штатів, оснащення дитячих
поліклінік (відділень) медичною апаратурою, інструментарієм, господарським інвентарем та
устаткуванням проводиться відповідно до діючих нормативів в установленому порядку.
7. Дитяча поліклініка, як самостійний заклад, користується правами юридичної особи,
має штамп, круглу печатку із зазначенням свого найменування.
8. Дитяча міська поліклініка (відділення) веде облік і звітує в порядку, встановленому
Держкомстатом України, Міністерством охорони здоров'я України.
9. Самостійну дитячу міську поліклініку очолює головний лікар, який безпосередньо
керує всією її діяльністю.
10. Дитячу міську поліклініку, яка входить до складу дитячої міської лікарні або міської
лікарні очолює завідувач поліклініки або заступник головного лікаря з поліклінічного розділу
роботи залежно від числа установлених посад лікарів амбулаторно-поліклінічного прийому.
11. Дитяча поліклініка (поліклінічне відділення лікарні, в тому числі дитячої) є
лікувально-профілактичним закладом, що в районі своєї діяльності забезпечує:
11.1. Організацію і проведення комплексу профілактичних заходів щодо охорони
здоров'я прикріпленого дитячого населення віком 0-18 років.
11.2. Раннє виявлення захворювань, кваліфіковане й у повному обсязі обстеження та
лікування хворих дітей.
8
11.3. Проведення заходів щодо санітарно-гігієнічного виховання населення, пропаганди
здорового способу життя, у тому числі раціонального харчування, посилення рухової
активності, боротьби з палінням і іншими шкідливими звичками.
11.4. Надання лікарської та долікарської допомоги удома хворим дітям, що за станом
здоров'я і характером захворювання не можуть відвідати поліклініку, організація стаціонарів
вдома.
11.5. Своєчасну госпіталізацію осіб, що потребують стаціонарного лікування, з
попереднім максимальним обстеженням хворих, відповідно до профілю захворювання.
11.6. Надання в повному обсязі невідкладної медичної допомоги дітям при гострих
захворюваннях, травмах, отруєннях і інших нещасних випадках.
11.8. Організацію та проведення комплексу профілактичних заходів серед дитячого
населення: - динамічний медичний нагляд за здоровими дітьми; - проведення профілактичних
оглядів дітей в установленому порядку; - проведення профілактичних щеплень згідно з
календарем щеплень; - контроль за роботою молочних кухонь та молочно-роздаткових пунктів;
- проведення просвітницької роботи серед батьків, вчителів, вихователів, дітей щодо здорового
способу життя, профілактики захворювань, шкідливих звичок та травматизму.
11.9. Реабілітаційне лікування хворих із залученням лікарів-спеціалістів.
11.10. Направлення дітей на консультації та лікування в ЛПЗ всіх рівнів (за
показаннями).
11.11. Динамічне спостереження за станом здоров'я дітей: в тому числі працюючих,
учнів професійно-технічних училищ, учнів середніх спеціальних закладів і студентів вищих
навчальних закладів, вивчення їхніх умов праці і побуту; здійснення лікувально-оздоровчих
заходів.
11.12. Забезпечення протиепідемічних заходів спільно з спеціалістами санітарно-
епідеміологічної служби: профілактика інфекційних захворювань, виявлення інфекційних
хворих, динамічне спостереження за особами, що були в контакті із заразним хворим і за
реконвалесцентами, інформування санітарно-епідеміологічної станції про випадки інфекційних
захворювань у встановленому порядку та інше.
11.13. Видачу і продовження листків непрацездатності, інших документів, що
засвідчують тимчасову непрацездатність.
11.14. Відбір і направлення дітей на санаторно-курортне лікування та в оздоровчі табори.
Забезпечення дитячих оздоровчих закладів медичними кадрами у встановленому порядку.
11.15. Лікувально-профілактичну роботу у навчальних закладах в т.ч. у спеціалізованих,
які розташовані на території обслуговування.
11.16. Встановлення інвалідності дітям до 16 років та оформлення і подання документів
до МСЕК щодо встановлення інвалідності дітям старше 16 років.
11.17. Забезпечення проведення обов'язкових медичних оглядів дітей будинків дитини,
дитячих будинків, шкіл-інтернатів, притулків для неповнолітніх, інших закладів для дітей -
сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування за погодженням з регіональними органами
освіти та науки, опіки та піклування, праці та соціальної політики, сім'ї та молоді, опікунами,
тощо.
11.18. Передачу дітей по досягненні 18 річного віку у амбулаторно-поліклінічну мережу
для дорослого населення.
11.19. Забезпечити організацію проведення попередніх медичних оглядів та оформлення
медичної документації для первинної постановки юнаків на військовий облік та медичної
підготовки їх до призову на військову службу.
11.20. Ведення обліково-звітної документації за формами, встановленими МОЗ, аналіз
статистичних даних, що характеризують діяльність поліклініки, зокрема, загальної
захворюваності, смертності, інвалідності дитячого населення.
11.21. Залучення громадського активу району для надання допомоги в роботі
поліклініки.
11.22. Заходи щодо підвищення кваліфікації лікарів і середнього медичного персоналу
поліклініки.
9
про лікаря-педіатра дільничного
1. Лікар-педіатр дільничний призначається та звільняється з посади головним лікарем
лікувально-профілактичного закладу і працює під безпосереднім керівництвом завідуючого
педіатричним відділенням, завідуючою дитячою консультацією.
2. Лікар-педіатр дільничний:
2.1. Забезпечує заходи для оптимального фізичного і нервово-психічного розвитку дітей
шляхом впровадження комплексу профілактичних заходів, подальшого зниження
захворюваності і смертності дітей до 18 років (17 р. 11 міс. і 29 днів) за дільничним принципом.
2.2. Здійснює комплекс заходів, передбачених директивними документами,
спрямованими на зниження захворюваності, інвалідизації та смертності дітей.
2.4. Здійснює первинний патронаж новонародженого у перші 3 дні після виписки його з
пологового будинку спільно з дільничною медичною сестрою та контролює кратність і якість
відвідувань новонароджених дільничною медсестрою у подальшому.
2.5. Проводить прийом здорових дітей в поліклініці, дає рекомендації щодо режиму,
раціонального вигодовування, специфічної та неспецифічної профілактики рахіту, проводить
оцінку фізичного, нервово-психічного розвитку дитини, резистентності організму.
2.7. Здійснює профілактичний нагляд за дітьми згідно з діючими наказами та
методичними рекомендаціями; направляє дітей на консультації до профільних фахівців та на
лабораторне обстеження у терміни, передбачені відповідними наказами та методичними
рекомендаціями, а також за показаннями.
2.9. Складає разом з медичною сестрою дільничною план профілактичних щеплень (на
рік та щомісячно), своєчасно подає медичні документи на розгляд комісії по вирішенню питань
медичних протипоказань для щеплень, планує й проводить (щомісячно) підготовку дітей до
імунізації; направляє дітей, що мають змінену реактивність, до лікаря-імунолога дитячого (за
показаннями);
своєчасно передає відомості до відповідних лікувально-профілактичних закладів на дітей, що
тимчасово вибули; проводить аналіз імунізації дітей проти інфекцій, керованих засобами
специфічної профілактики, та післявакцинальних реакцій і ускладнень - щомісячно.
2.10. Готує необхідні медичні документи та подає на розгляд лікарсько-консультативної
комісії для вирішення питання встановлення інвалідності у дитини до 16 років та на МСЕК у
дітей старше 16-ти років.
2.11. Визначає показання та подає документацію до ЛКК щодо необхідності здійснення
догляду за дитиною у домашніх умовах до досягнення б річного віку.
2.12. Організовує проведення оглядів профільними фахівцями, лабораторних обстежень;
проводить необхідні оздоровчі та профілактичні заходи дітям перед вступом до дошкільного чи
загальноосвітнього навчального закладу.
2.15. Забезпечує наступність щодо медичного спостереження за дітьми, що проживають
на території дільниці з профільними фахівцями та медичним персоналом навчальних закладів,
лікарем підліткового кабінету.
2.16. Забезпечує медичну підготовку юнаків до призову на військову службу.
2.17. Веде облік та відбір дітей, які за станом здоров'я потребують санаторно-курортного
лікування, представляє медичну документацію цих дітей на розгляд санаторно-курортної
відбіркової" комісії (СКВК).
2.18. Здійснює медичний огляд хворих дітей вдома в день надходження виклику,
направляє при наявності показань на лікування у стаціонар, вживає заходів до невідкладної
госпіталізації дитини у випадках, коли стан її здоров'я загрожує життю.
2.19. У разі критичного стану здоров'я дитини та відмови батьків від госпіталізації
попереджує батьків або осіб, які їх замінюють, про відповідальність за залишення дитини в
небезпеці із зазначенням у Історії розвитку дитини (ф. №112/о), Медичні карті амбулаторного
хворого (ф. № 025/о) та інформує завідувача педіатричним відділенням.
2.20. Забезпечує при лікуванні дітей вдома комплексне лікування із застосуванням, у разі
необхідності, фізіотерапевтичного лікування, лікувальної фізкультури, а також консультації
профільних фахівців та лабораторне обстеження; у разі потреби організовує "стаціонар в дома".
10
2.21. Забезпечує динамічний нагляд за хворими дітьми при лікуванні в амбулаторно-
поліклінічних умовах із залученням медсестри дільничної, до повного їх одужання; хворим
дітей 1-го року життя - щоденно до одужання.
2.22. Виписує рецепти, в тому числі, для безкоштовного відпуску лікарських засобів та
харчування дітей згідно з діючим законодавством.
2.23. Надає невідкладну допомогу дітям під час роботу на дільниці з використанням
лікарських засобів та інструментарію згідно з переліком затвердженим цим наказом.
2.24. Інформує завідувача педіатричним відділенням про всіх тяжко хворих дітей на
дільниці;
2.26. Проводить просвітницьку роботу на дільниці з питань підтримки грудного
вигодовування, раціонального харчування, розвитку і виховання здорової дитини та
профілактики захворювань.
2.27. Веде всю звітно-облікову документацію, затверджену Міністерством охорони
здоров'я України .
2.28. Впроваджує в практику нові організаційні форми роботи та нові методи
профілактики, діагностики та лікування.
2.29. Систематично підвищує свою фахову кваліфікацію (атестація або переатестація 1
раз на 5 років).
2.30. Здійснює контроль за роботою дільничної медсестри і підвищенням її кваліфікації.
2.31. Працює згідно з річним та щомісячним планами роботи, складеними на підставі
аналізу показників робо-ти та показників стану здоров'я дітей.
2.32. Проводить відбір дітей для планового стаціонарного лікування, та лікування в
денному стаціонарі.
2.33. Визначає групи ризику дітей по соціальному фактору та забезпечує динамічне
спостереження за ними.
2.34. Щоквартально аналізує показники діяльності та звітує на виробничих нарадах
педіатричного відділення (згідно з планом роботи відділення).
2.35. Негайно повідомляє адміністрацію поліклініки (лікарні) про випадки насильства,
жорстокого ставлення до дітей вдома, перебування неповнолітніх в екстремальних умовах,
залишення дітей без батьківського піклування.
2.36. Заповнює та подає у встановленому порядку керівництву лікувально-
профілактичного закладу повідомлення на дитину, яка тимчасово вибуває з дільниці, для
передачі інформації до лікувально-профілактичного закладу, за місцем тимчасового
проживання.
2.37. Аналізує свою діяльність та стан здоров'я дітей дільниці віком до 17 років включно,
розробляє заходи щодо покращання показників їх здоров'я.
3. Лікар-педіатр дільничний має право:
3.1. Виписувати рецепти.
3.2. Видавати листки непрацездатності та довідки по догляду за хворими дітьми
відповідно до діючої інструкції; інші довідки у межах своєї компетенції.
3.3. Давати розпорядження дільничній медсестрі, вносити пропозиції про її заохочення,
чи накладення на неї дисциплінарного стягнення.
3.4. Вносити пропозиції керівництву закладу щодо покращання організації роботи
відділення, закладу.
3.5. Підвищувати свою кваліфікацію.
про медичну сестру дільничну педіатричної дільниці
1. Медична сестра дільнична педіатричної дільниці працює під керівництвом лікаря-
педіатра дільничного.
2. Медична сестра дільнична призначається і звільняється з посади керівником ЛПЗ.
3. До обов'язків медичної сестри дільничної входять такі розділи роботи:
3.1. Профілактична робота, спрямована на розвиток і виховання здорової дитини.
3.2. Надання медичної допомоги хворим дітям вдома за призначенням лікаря.
11
3.3. Просвітницька робота з населенням щодо підтримки грудного вигодовування,
виховання здорової дитини, профілактики захворювань тощо.
3.4. Ведення звітно-облікової документації, затвердженої МОЗ України.
3.5. Підвищення професійної кваліфікації.
3.6. Протиепідемічна робота на дільниці.
4. Обов'язки медичної сестри дільничної:
4.1. З розділу профілактичної роботи:
4.1.3. разом з лікарем-педіатром дільничним відвідувати новонароджених в перші три
доби після виписки їх із пологового будинку;
4.1.4. при проведенні першого патронажу новонародженого навчати матір техніці
"вільного сповивання", принципам грудного вигодовування дітей, основним навичкам догляду
за новонародженим, а також вмінню оцінити стан здоров'я дитини та своєчасно звернутися по
медичну допомогу. Медична сестра зобов'язана ознайомити матір з режимом роботи
поліклініки та порядком звернення по медичну допомогу (на видному місці залишити лист з
номерами телефонів поліклініки та графіком роботи лікаря-педіатра дільничного);
4.1.5. на всіх новонароджених заводити медичну документацію, затверджену МОЗ
України (Історія розвитку дитини (ф. №112/о) та Картка профілактичних щеплень (ф. № 063/о);
4.1.6. здійснювати контроль за виконанням батьками лікарських призначень, в т.ч.
рекомендацій щодо режиму вигодовування, загартування, профілактики рахіту, тощо;
4.1.7. здійснювати разом з лікарем щомісячне планування профілактичних прийомів та
запрошувати на обов'язкові медичні профілактичні огляди дітей;
4.1.8. планувати та контролювати відвідування дітьми раннього віку кабінету
(відділення) здорової дитини та навчання матерів комплексам гімнастики та масажу (відповідно
до віку);
4.1.9. щомісячно планувати (разом з лікарем) проведення профілактичних щеплень
дітям; запрошувати дітей до поліклініки для проведення профілактичних щеплень;
забезпечувати своєчасність проведення щеплень та контроль стану здоров'я після проведених
щеплень;
4.1.10. у випадках тимчасового від'їзду дітей в інші населені пункти забезпечувати
батьків пам'ятками про необхідність проведення їх дітям профілактичних щеплень в період
відсутності на дільниці (з визначенням строків проведення профілактичних щеплень);
4.1.11. запрошувати на прийом до лікаря-педіатра, профільних фахівців та для
проходження лабораторного обстеження дітей (за призначенням лікаря);
4.1.12. виконувати розпорядження та призначення дільничного лікаря-педіатра;
4.1.13. брати участь у протиепідемічних заходах на дільниці, у тому числі у подвірних
обходах;
4.1.14. вести роботу щодо своєчасного проведення лікарських оглядів та лабораторного
обстеження дітей, що стоять на диспансерному обліку, згідно з планом диспансеризації;
4.1.15. взаємодіяти з медичними працівниками навчальних закладів;
4.1.16. під час проведення прийому лікаря-педіатра дільничного медична сестра
зобов'язана:
а) готувати робоче місце лікаря (підготовка інструментів, документів, тощо);
б) слідкувати за санітарним станом кабінету;
в) проводити дітям антропометрію, результати антропометрії заносити до Історії
розвитку дитини (ф. №112/о), Медичної карти амбулаторного хворого (ф. № 025/о);
г) проводити вимірювання температури тіла дітям перед проведенням профілактичних
щеплень та при прийомі хворих дітей;
д) здійснювати огляд дітей на прийомі у поліклініці щодо виявлення корости та
педикульозу з зазначенням у Історії розвитку дитини (ф. № 112/о), Медичній карті
амбулаторного хворого (ф. № 025/о);
е) виписувати довідки у навчальні заклади після хвороби, направлення на лабораторне
обстеження та ін.;
є) своєчасно інформувати дільничного педіатра про дітей, які залишилися без
батьківського піклування, про випадки жорсткого поводження та насильства над дітьми.
12
4.2. З розділу лікувальної роботи:
4.2.1. забезпечувати динамічний нагляд за хворими дітьми (за призначенням лікаря);
4.2.2. виконувати призначені лікарем лікувальні процедури у дітей вдома;
4.2.3. здійснювати контроль за правильністю та чіткістю виконання батьками
лікувальних та профілактичних заходів, призначених лікарем дітям;
4.2.4. здійснювати протиепідемічні заходи на педіатричній дільниці, насамперед нагляд
за осередками інфекційних захворювань та бактеріологічне обстеження (забір матеріалу) дітей,
хворих на ангіни та гострі кишкові захворювання;
4.2.5. володіти технікою необхідних медичних маніпуляцій;
4.2.6. активно виявляти хворих дітей вдома та інформувати про них дільничного чи
чергового лікаря поліклініки у день виявлення;
4.2.7. дотримуватись принципів медичної етики та деонтології.
4.3. З розділу просвітницької, інформаційної роботи:
4.3.1. проводити бесіди з батьками на дільниці (під час проведення патронажів до
здорових дітей, при відвідуванні хворих дітей, при роботі в осередках інфекційних
захворювань) з питань виховання здорової дитини, переваги грудного вигодовування,
профілактики гіпогалактії та профілактики захворювань;
4.3.2. брати участь в організації "куточків здоров'я", у випуску санітарних листків;
4.3.3. проводити роботу, спрямовану на профілактику травматизму на дільниці,
виявлення щойно прибулих дітей та тих, що виїхали, дітей із функціонально неспроможних
сімей, виявлення хворих дітей на дільниці, інформувати про них лікаря-педіатра дільничного.
4.4. З розділу обліково-звітної та статистичної роботи:
4.4.1. здійснювати перепис дитячого населення на дільниці 2 рази на рік; при проведенні
перепису особливу увагу звертати на "мігруючих" дітей, уточнюючи адресу міграції, постійно
інформувати лікаря-педіатра дільничного про місце їх тимчасового знаходження;
4.4.2. вести журнал перепису дитячого населення педіатричної дільниці з зазначенням в
ньому: - прізвища, ім'я та по-батькові; - дати народження; - домашньої адреси; - місця навчання
(роботи); - дати взяття на облік; - дати зняття з обліку; - адреси, за якою вибуває дитина
(тимчасово чи постійно).
4.4.3. при прибутті дітей на дільницю, у т.ч. новонароджених, заводити на них Історію
розвитку дитини (ф. №112/о), Медичну карту амбулаторного хворого (ф. № 025/о) або вимагати
її з попереднього місця проживання, вносити дані про дітей у каталоги (якщо такі ведуться на
дільницях), заводити на дітей Картку профілактичних щеплень (ф. № 063/о) або вимагати їх з
попереднього місця проживання; про кожну дитину, що вибула з дільниці, інформувати
поліклініку за місцем її нового постійного проживання (по телефону або письмово згідно
встановленого порядку)
4.4.4. разом з лікарем; регулярно (в міру необхідності) подавати дані в централізовану
картотеку про дітей, що тимчасово вибули, з точними адресами їх тимчасового проживання;
4.4.5. постійно вести разом з лікарем документацію на дільниці, затверджену МОЗ
України.
5. Медична сестра має право:
5.1. Співпрацювати з медичними працівниками інших лікувально-профілактичних
закладів, органів охорони здоров'я з питань своєї компетенції;
5.2. Видавати довідки у межах своєї компетенції;
5.3. Вносити пропозиції дільничному лікарю, керівництву закладу щодо покращання
організації роботи дільниці, відділення, закладу.
про лікаря-спеціаліста дитячої міської поліклініки
(поліклінічного відділення, дитячої консультації)
1. Лікар-спеціаліст призначається та звільняється з посади головним лікарем лікувально-
профілактичного закладу і працює під безпосереднім керівництвом завідуючого поліклінікою,
13
заступника головного лікаря з поліклінічної роботи (завідуючого дитячою консультацією) або
завідуючого спеціалізованим відділенням (у разі наявності).
2. Лікар-спеціаліст:
2.1. Надає медичну допомогу дитячому населенню за відповідною спеціальністю.
2.2. Проводить прийом дітей з відхиленням у стані здоров'я в поліклініці та обов'язкові
медичні профілактичні огляди дітей згідно з графіком, затвердженим головним лікарем
лікувально-профілактичного закладу.
2.3. Здійснює консультативну та лікувально-профілактичну допомогу хворим дітям в
поліклініці і вдома за направленням дільничного педіатра.
2.4. Приймає участь у проведенні протиепідемічних заходів у навчальних закладах.
2.6. Визначає наявність медичних показань у дітей до 18 років для встановлення їм
інвалідності та бере участь спільно з дільничним педіатром у підготовці та оформленні
документів для розгляду на засіданні ЛКК (для визнання дитини - інвалідом до 16 років) та
МСЕК (для визнання інвалідом з дитинства або інвалідом).
2.7. Проводить просвітницьку роботу щодо формування здорового способу життя,
профілактики захворювань тощо.
2.8. Впроваджує нові технології лікування дітей.
2.9. Систематично підвищує свою кваліфікацію.
2.10. Бере участь у підвищенні кваліфікації медичного персоналу поліклініки за своєю
спеціальністю.
2.11. Організовує та контролює роботу медичної сестри кабінету. Веде звітно-облікову
документацію в установленому порядку.
3. Лікар-спеціаліст має право:
3.1. Видавати документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність та інші довідки в
межах своєї компетенції.
3.2. Контролювати роботу медичної сестри кабінету.
3.3. Надавати пропозиції керівництву закладу щодо покращання організації
спеціалізованої допомоги дітям району обслуговування та пропозиції щодо заохочення чи
накладання дисциплінарних стягнень на медичну сестру кабінету.
про денний стаціонар для дітей
1. Денний стаціонар (відділення, палати) організується для надання медичної допомоги
хворим дітям шляхом їх госпіталізації на денний час за відсутності показів до цілодобового
лікарського нагляду.
2. Денний стаціонар організовується у самостійних амбулаторно поліклінічних закладах
та при поліклінічних відділеннях лікувально-профілактичних закладів.
3. Денний стаціонар використовує у своїй роботі лікувальну та діагностичну бази
лікувально-профілактичного закладу, у складі якого він організований.
4. Основні завдання денного стаціонару для дітей:
4.1. Здійснення лікувально-діагностичних заходів дітям при гострих захворюваннях або
загостренні хронічних хвороб за умови відсутності показів до цілодобового лікарського
нагляду.
4.2. Надання кваліфікованої медичної допомоги дітям в умовах амбулаторно-
поліклінічного закладу та за наявності показань - забезпечення їх госпіталізації до лікарняного
закладу.
4.3. Доліковування хворих та проведення їх реабілітації у стадії регресії, загострення
захворювання, неповної ремісії, в післяопераційному періоді тощо, після виписки із стаціонару.
5. Потужність денного стаціонару визначається керівником лікувально-профілактичного
закладу за погодженням з територіальним органом охорони здоров'я.
6. Чисельність штатних посад медичного персоналу денного стаціонару
встановлюється згідно з діючими штатними нормативами.
7. До складу денного стаціонару входять:
14
- палати для денного перебування хворих;
- операційно-перев'язувальний блок;
- маніпуляційна;
- буфет;
- кімнати медичного персоналу;
- ізолятор;
- допоміжні приміщення.
8. Керівництво денним стаціонаром здійснює завідуючий денним стаціонаром або
завідуючий одним з педіатричних відділень поліклініки, в складі якого організовано денний
стаціонар.
9. Режим роботи денного стаціонару (одна чи дві зміни) визначається керівником
лікувально-профілактичного закладу.
10. Відбір хворих для денного стаціонару здійснюється лікарями-педіатрами
дільничними та іншими лікарями-спеціалістами за погодженням з завідуючими педіатричними
відділеннями та завідуючим денним стаціонаром. Протипоказаннями до направлення у денний
стаціонар є:
- гострі інфекційні захворювання;
- туберкульоз;
- хронічні гепатити з активною реплікацією вірусу;
- захворювання, які потребують цілодобового лікарського спостереження;
- венеричні хвороби;
- грибкові та паразитарні хвороби шкіри.
11. У разі необхідності (погіршення стану, відсутність позитивної динаміки) хвора
дитина підлягає госпіталізації у профільне відділення стаціонару.
12. Медична облікова документація денного стаціонару:
- карта хворого денного стаціонару, поліклініки, стаціонару вдома (ф.003-2/о), яка
заповнюється згідно з наказом МОЗ України від 03.07.2001 N 258 ( v0258282-01 );
- історія розвитку дитини (ф. N 112/о), медична карта амбулаторного хворого
(025/о) де лікуючий лікар щоденно записує динаміку стану хворої дитини та лікувально-
діагностичних заходів; лікарі-консультанти здійснюють аналогічний запис з рекомендаціями в
день проведення консультації;
- журнал обліку перебування хворого в денному стаціонарі, стаціонарі вдома (ф. N
001-3/о).
13. Звіт про роботу денного стаціонару для дітей подається у встановлені терміни і у
встановленому порядку.
14. Після закінчення лікування в денному стаціонарі лікуючий лікар оформляє епікриз в
історії розвитку дитини (ф. N 112/о), в медичній карті амбулаторного хворого (025/о).
15. При необхідності догляду за хворою дитиною в денному стаціонарі дитині або особі,
яка здійснює цей догляд, видаються документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність в
установленому порядку.
про організацію медичної допомоги дітям в умовах стаціонару вдома
1. Стаціонар вдома організується для надання кваліфікованої медичної допомоги в
домашніх умовах хворим дітям при відсутності необхідності або можливості госпіталізації за
умов щоденного медичного нагляду.
2. Основні завдання стаціонару вдома включають проведення заходів щодо діагностики
та лікування хворих дітей при гострих захворюваннях або загостренні хронічних хвороб,
доліковування після виписки із стаціонару.
3. Відбір хворих дітей для лікування в стаціонарі вдома здійснює лікар-педіатр
дільничний за погодженням з завідувачем педіатричним відділенням поліклініки.
4. Керівництво стаціонаром вдома здійснює завідуючий педіатричним відділенням
поліклініки, у ЦРЛ, при відсутності зазначеної посади - районний педіатр, у дільничних
лікарнях і лікарських амбулаторіях - головний лікар.
15
5. Режим роботи стаціонару вдома визначається керівником лікувально-профілактичного
закладу, виходячи з потреб хворих та з урахуванням можливостей закладу.
6. Забезпечення лікарськими засобами хворих дітей для лікування у стаціонарі вдома
може здійснюватися за рахунок асигнувань лікувально-профілактичного закладу, при якому він
створений.
7. У випадку несприятливого перебігу захворювання хворого госпіталізують у профільне
відділення ЛПЗ.
8. При потребі лікуючий лікар залучає до обстеження і лікування хворої дитини лікарів-
спеціалістів і діагностичні відділення лікувально-профілактичного закладу, в складі якого
функціонує стаціонар вдома, або за домовленістю - інших лікувально-профілактичних закладів.
9. Медична облікова документація стаціонару вдома для дітей:
- карта хворого денного стаціонару поліклініки, стаціонару вдома (ф.003-2/о), яка
заповнюється згідно з наказом МОЗ України від 03.07.2001 N 258 ( v0258282-01 );
- історія розвитку дитини (ф.112/о), медична карта амбулаторного хворого (ф. 025/о),
де лікуючий лікар (лікар-педіатр дільничний, сімейний лікар) і медична сестра стаціонару
вдома (медична сестра дільнична) щоденно до одужання дитини записують динаміку стану її
здоров'я та лікувально-діагностичних заходів, а лікарі-спеціалісти здійснюють запис з
рекомендаціями в день проведення консультації дитини;
- журнал обліку перебування хворого в денному стаціонарі, стаціонарі вдома (ф. N 001-3/о).
10. Звіт про роботу стаціонару вдома для дітей подається у встановлені терміни і у
встановленому порядку.
11. На час перебування хворої дитини в стаціонарі вдома, дитині або особі, яка здійснює
догляд за нею, видаються документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність в
установленому порядку.
12. При потребі, засідання ЛКК проводиться вдома у хворої дитини у встановленому порядку.
про кабінет здорової дитини
1. Кабінет здорової дитини створюється у складі дитячої поліклініки / відділення і є
методичним центром з питань розвитку та виховання здорової дитини.
2. У кабінеті здорової дитини працює медична сестра / фельдшер, яка пройшла
підготовку з організації профілактичної роботи серед дітей раннього віку.
3. Керівництво роботою кабінету здорової дитини здійснює заступник головного лікаря з
поліклінічного розділу роботи, завідуючий поліклінікою (дитячою консультацією).
4. Медичний персонал кабінету здорової дитини працює під контролем головної
медичної сестри дитячої міської поліклініки або старшої медичної сестри педіатричного
відділення (дитячої консультації).
5. Медичний персонал кабінету здорової дитини:
- проводить індивідуальні та колективні бесіди з батьками дітей, передусім раннього
віку (до 3-х років) з питань виховання здорової дитини;
- навчає медичних сестер дільничних та батьків методиці догляду за дітьми,
загартування, організації режиму дня, віковим комплексам масажу, гімнастики. технології
приготування дитячого харчування, правилам харчування дитини, тощо;
- забезпечує впровадження принципів грудного вигодовування;
- проводить роботу з профілактики рахіту;
- спільно з дільничними педіатром та дільничною медичною сестрою готує дітей до
вступу у дошкільний та загальноосвітній шкільний навчальний заклад;
- здійснює зв'язок з центрами "Здоров'я" та іншими закладами, що займаються
профілактичною, інформаційною роботою для поширення нових матеріалів з питань
профілактики та виховання здорової дитини;
- комплектує матеріали для оформлення кабінету;
- веде звітно-облікову документацію в установленому порядку;
- впроваджує інші профілактичні програми.
16
про кабінет інфекційних захворювань дитячої міської поліклініки
(поліклінічного відділення, дитячої консультації)
1. При відкритті кабінетів інфекційних захворювань пропонується врахувати наявність
таких приміщень:
1.1. Кабінет лікаря.
1.2. Кабінет медичної сестри.
1.3. Процедурна.
1.4. Маніпуляційна.
1.5. Приміщення для зберігання медичного обладнання та інструментарію.
1.6. Приміщення для зберігання інвентарю для прибирання приміщень.
1.7. Туалет для хворих.
Кабінет інфекційних захворювань повинен мати окремий вхід і вихід; не може
суміщатись з іншими службами, кабінетами поліклініки.
2. На посаду лікаря кабінету інфекційних захворювань призначається лікар-інфекціоніст
дитячий.
3. У своїй роботі лікар кабінету інфекційних захворювань керується цим Положенням,
діючими наказами та інструкціями, які регламентують діяльність інфекційної служби.
4. Лікар кабінету інфекційних захворювань підпорядковується завідуючому
поліклінікою або заступнику головного лікаря з поліклінічного розділу роботи. Методичне
керівництво роботою кабінету здійснює районний (міський, обласний) інфекціоніст дитячий.
6. Лікар кабінету інфекційних захворювань зобов'язаний:
6.1. Забезпечити своєчасну якісну діагностику та госпіталізацію інфекційних хворих, а
також медичну допомогу в амбулаторних умовах.
6.2. Надавати консультативну допомогу інфекційним хворим в поліклініках, соматичних
стаціонарах, вдома.
6.3. Здійснювати контроль за лікуванням дітей з інфекційними хворобами в домашніх
умовах, яким за епідеміологічними показаннями не обов'язкова госпіталізація, долікуванням
реконвалесцентів після виписки з стаціонару.
6.4. Організовувати своєчасне обстеження у вогнищах інфекційних захворювань.
6.5. Здійснювати контроль за своєчасним виявленням інфекційних захворювань
лікарями-педіатрами дільничними та лікарями інших спеціальностей і проведенням
профілактичних та протиепідемічних заходів.
6.6. Забезпечувати динамічне спостереження за інфекційними хворими, в тому числі на
СНІД та ВІЛ-інфікованими, реконвалесцентами інфекційних захворювань в установленому
порядку.
6.9. Здійснювати облік хворих на інфекційні захворювання, бактеріоносіїв,
паразитоносіїв за даними Екстрених повідомлень про інфекційне захворювання, харчове, гостре
професійне отруєння, незвичайну реакцію на щеплення (ф. № 058/о) та Журналів обліку
інфекційних хворих (ф. № 060/о).
6.10. Проводити аналіз динаміки інфекційної захворюваності та ефективності
лікувально-діагностичної роботи поліклініки, експертизу тимчасової втрати непрацездатності
дітей до 17 років включно та по догляду за ними, внаслідок інфекційних захворювань.
6.11. Брати участь в аналізі, плануванні та організації профілактичних щеплень
прикріпленого до поліклініки дитячого населення.
6.12. Брати участь у складанні комплексного плану з профілактики інфекційних
захворювань, протиепідемічних заходів щодо санітарної охорони території від занесення та
розповсюдження особливо небезпечних інфекцій.
6.13. Здійснювати контроль за роботою медичного персоналу навчальних закладів з
метою раннього виявлення та профілактики інфекційних захворювань.
6.14. Брати участь у розслідуванні та ліквідації вогнищ інфекційних захворювань.
6.15. Організовувати навчання та прийом заліків у медичного персоналу лікувально-
профілактичного закладу з питань профілактики, діагностики та лікування інфекційних
17
6.16. Брати участь в організації та проведенні санітарно-освітньої роботи серед
населення.
6.17. Якісно та своєчасно вести медичну документацію згідно з діючими наказами та
розпорядженнями. Складати звіти про діяльність кабінету, вести Журнал обліку роботи
кабінету інфекційних захворювань (ф. № 128/о).
про підготовку дітей на педіатричній дільниці до відвідування
дошкільного та шкільного загальноосвітнього навчального закладу
I. Про підготовку дітей на педіатричній дільниці до відвідування дошкільного навчального
закладу
1. Підготовка дітей здійснюється лікарем-педіатром дільничним, медичною сестрою
дільничною, медичною сестрою кабінету здорової дитини.
2. Підготовка включає в себе систематичне спостереження на педіатричній дільниці з
метою забезпечення гармонійного психофізичного розвитку, оптимального сімейного
виховання а саме:
2.1. Обов'язковий медичний профілактичний огляд за участю лікаря-педіатра,
стоматолога, логопеда (інші спеціалісти за показаннями), лабораторні дослідження (загальний
аналіз крові, сечі, дослідження на гельмінтоз);
2.2. Оздоровлення та лікування дітей груп "ризику" та групи;
2.3. Оформлення медичної документації, яка включає:
а) результати обов'язкового медичного профілактичного огляду, диспансеризації та
оздоровлення з висновками спеціалістів;
б) дані про профілактичні щеплення (ф. N 063/о);
г) дані лабораторних досліджень;
д) рекомендації щодо режиму на період адаптації дитини в дошкільному
навчальному закладі, груп по фізичному вихованню, диспансерних хворих - по
спостереженню та оздоровленню.
3. У разі перенесеного гострого захворювання дитиною, що готується для відвідання
дошкільного навчального закладу вперше, її направлення в заклад пропонується здійснювати не
раніше ніж через 2 тижні після клінічного одужання.
4. Проведення планових профілактичних щеплень пропонується завершити не менш, як
за 1 місяць до початку відвідування дошкільного навчального закладу.
5. Питання про направлення до дошкільного навчального закладу дітей груп ризику, а
також дітей з хронічною патологією та вродженими вадами розвитку вирішуються
індивідуально за участю лікарів-спеціалістів.
6. Питання про відвідування дошкільного навчального закладу дітьми, батьки яких
відмовляються від щеплень вирішується лікарсько-консультативною комісією.
II. Про підготовку дітей на педіатричній дільниці до загальноосвітнього

шкільного навчального закладу
1. Оформлення медичної документації для вступу до загальноосвітнього шкільного
навчального закладу з висновками про стан здоров'я дитини і рекомендаціями щодо
подальшого спостереження за дитиною, про профілактичні щеплення - Картки профілактичних
щеплень (ф. № 063/о).
2. Обов'язковий медичний профілактичний огляд дитини за участю педіатра, невролога,
отоларинголога, офтальмолога, ортопеда, хірурга, стоматолога, психіатра, логопеда (інших
спеціалістів за показаннями) з визначенням готовності дитини до навчання в школі,
проведенням антропометрії, плантографії, вимірюванням артеріального тиску та здійсненням
лабораторних досліджень (загальний аналіз крові, сечі, дослідження на гельмінтоз та інші за
показаннями).
4. Питання відвідування загальноосвітнього навчального закладу дітьми, які не отримали
профілактичних щеплень згідно з календарем щеплень вирішується індивідуально за рішенням
18
лікарсько-консультативної комісії з залученням епідеміолога згідно розділу III ст. 15 вимог
Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб".

№ 149 від 20.03.2008
Про затвердження Клінічного протоколу медичного догляду
за здоровою дитиною віком до 3 років
(із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства охорони здоров'я
№ 90 ( v0090282-09 ) від 13.02.2009)
(витяг)
Медичний догляд за здоровою новонародженою дитиною здійснюється згідно з наказом
МОЗ України від 04.04.2005 р. № 152.
Усі медичні втручання, передбачені Протоколом проводяться з обов'язковим
урахуванням дотримання вимоги поінформованої згоди батьків дитини (опікунів,
піклувальників), або їх законних представників.
Медичний догляд за дитиною раннього віку - це комплекс заходів, які здійснюються
медичними працівниками із залученням родини у відповідності до потреб кожного вікового
періоду розвитку дитини та спрямовані на створення оптимальних умов для її здорового
гармонійного розвитку (фізичного, розумового, соціального) в сприятливому безпечному
середовищі, забезпечення раціонального вигодовування та харчування, профілактику
захворювань і травматизму, формування навичок здорового способу життя.
Перелік складових медичного догляду за дитиною раннього віку, який повинен бути
доступним для кожної дитини:
- обов'язковий медичний профілактичний огляд;
- раціональне вигодовування та харчування;
- догляд з метою розвитку;
- створення безпечного середовища.
2. Порядок проведення обов'язкових профілактичних медичних оглядів дитини

віком до 3 років
2.2.8. Кількість обов'язкових медичних профілактичних оглядів дитини віком до 3 років
(13 оглядів лікарем та 6 оглядів медичною сестрою) не може бути меншою. Лікар може
збільшити кількість оглядів, якщо дитина потребує частішого спостереження.
Необґрунтоване збільшення кількості оглядів не приводить до покращення стану
здоров'я дитини.
2.2.9. Обов'язкові медичні профілактичні огляди дітей віком до 3 років проводяться у
терміни, визначені цим наказом:
на першому місяці життя - 1 раз на тиждень,
на першому році життя дитини - 1 раз на місяць,
на другому році життя - 1 раз на півроку,
на третьому році життя - 1 раз у віці 3 років) .
2.2.10. Цей Порядок розповсюджується і на дітей, які знаходяться в будинках дитини.
19
ПРИМІРНА СХЕМА
кратності обов'язкових медичних профілактичних оглядів дитячого населення до 3 років
(згідно НАКАЗ МОЗ України № 434 від 29.11.2002, із змінами, внесеними згідно з
наказом Міністерства охорони здоров'я № 177 від 03.04.2008)
Лабораторні та
Медична
Вік дитини Лікарі- інструментальні
Лікар-педіатр сестра,
спеціалісти методи
фельдшер
досліджень
в перші 3 доби в перші 3 доби
після виписки із після виписки із
Новонародже пологового пологового
ний будинку (вдома); будинку (вдома),
на 20-ій добі потім 1 раз в
життя (вдома) тиждень (вдома)
в перші 3 доби
в перші 3 доби після виписки
після виписки спільно з
Новонародже
вдома, через добу лікарем, далі
ний - групи
після першого через день до 14
ризику
відвідування; 14 діб дитини; далі
діб, 20 діб (вдома) 1 р. в тиждень
(вдома)
в умовах в умовах
ортопед-
амбулаторно- амбулаторно-
1 місяць травматолог,
поліклінічного поліклінічного
невролог
закладу закладу
в перші 3 місяці:
1 раз в місяць (в в 3 місяці: - загальний аналіз
умовах - хірург- крові;
амбулаторно- ортопед; - загальний аналіз
поліклінічного - невролог; сечі;
до 1 року закладу) 2 рази в місяць - в 1 рік:
Для дітей групи офтальмолог - загальний аналіз
ризику додатково та інші за крові, загальний
до 6 міс. 1 раз в показаннями аналіз сечі, аналіз
місяць вдома . калу на яйця
глистів
1 раз в квартал
(в умовах
з 1 до 2-х 1 раз в місяць - аналіз калу на
амбулаторно- стоматолог
років (вдома) яйця глистів
поліклінічного
закладу)
з 2-х до 3-х
років
1 раз в квартал - аналіз калу на
2 рази на стоматолог
(вдома) яйця глистів
рік(2 р. 6
міс., 3 роки)
20
ПРИМІРНА СХЕМА
кратності обов'язкових медичних профілактичних оглядів дитячого населення від 3 до 17
(згідно НАКАЗ МОЗ України № 434 від 29.11.2002, із змінами, внесеними згідно з
наказом Міністерства охорони здоров'я № 177 від 03.04.2008)
Лабораторні
Медична та
Лікар-
Вік дитини сестра, Лікарі-спеціалісти інструменталь
педіатр
фельдшер ні методи
досліджень
2 рази в рік
- загальний
1 раз в рік (в (вдома) для
стоматолог 1 раз на аналіз крові;
умовах дітей, які не
з 3-х до 5 рік в 3 роки: - загальний
амбулаторно- відвідують
років - стоматолог; аналіз сечі;
поліклінічног дошкільний
- логопед. - аналіз калу на
о закладу) навчальний
яйця глистів.
заклад
5-6 років 2 рази в рік - загальний
Хірург- ортопед;
(перед (вдома) для аналіз крові;
1 раз в рік (в Офтальмолог;
поступлення дітей, які не - загальний
умовах Отоларинголог;
м до відвідують аналіз сечі;
амбулаторно- Стоматолог; Логопед;
загальноосвіт дошкільний - аналіз калу на
поліклінічного Психіатр;
нього навчальний яйця глистів;
закладу) Психолог;
навчального заклад - аналіз крові на
Ендокринолог;
закладу) цукор.
7-9 років - аналіз калу на

1 раз на рік 1 раз на рік
стоматолог 1 раз на рік яйця глистів
Офтальмолог;
Отоларинголог; - загальний
Хірург аналіз крові;
(андрологічний - загальний
огляд); аналіз сечі;
10-11 років 1 раз на рік 1 раз на рік
Ортопед-травматолог; - аналіз калу на
Стоматолог; яйця глистів;
Гінеколог; - аналіз крові
Ендокринолог; на цукор.
Психолог.
12-14 років 1 раз на рік 1 раз на рік Стоматолог щорічно
Офтальмолог; -
Отоларинголог флюорографія;
Хірург - загальний
(андрологічний аналіз крові;
юнаки: 15, огляд); - загальний
16, 17 років; Ортопед-травматолог; аналіз сечі;
дівчата: 15 і Стоматолог; - аналіз калу на
17 років Гінеколог; яйця глистів;
Ендокринолог; - аналіз крові
Психолог на групу та
(у 15 років); резусфактор (у
Невролог. віці 15 років).
дівчата у 16 Стоматолог; -
років Гінеколог. флюорографія
21
Наказ МОЗ України від 16.09.2011 № 595
«Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу
медичних імунобіологічних препаратів»
(Із змінами, внесеними згідно з Наказами МОЗ № 551 від 11.08.2014, № 996 від 26.09.2016, №
947 від 18.05.2018, № 958 від 23.04.2019)
КАЛЕНДАР
ПРОФІЛАКТИЧНИХ ЩЕПЛЕНЬ В УКРАЇНІ
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/en/z1159-11#n24
(витяг)
І. Загальні положення
1. Календар профілактичних щеплень в Україні (далі - Календар) - нормативно-правовий
акт центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у
сфері охорони здоров'я, яким встановлюються перелік обов'язкових профілактичних щеплень та
оптимальні строки їх проведення.
Цей Календар включає обов’язкові профілактичні щеплення з метою запобігання
захворюванням на дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз.
ІІ. Порядок проведення щеплень
1. Щеплення за віком
Вік Щеплення проти
1 день Гепатиту
В-2
3-5 днів Туберкульозу-1
2 місяці Гепатиту Дифтерії, Поліомієліту-4 Гемофільної
В-2 кашлюка, інфекції-5
правця-3
4 місяці Дифтерії, Поліомієліту-4 Гемофільної
кашлюка, інфекції-5
правця-3
6 місяців Гепатиту Дифтерії, Поліомієліту-4
В-2 кашлюка,
правця-3
12 місяців Гемофільної Кору,
інфекції-5 краснухи,
паротиту-6
18 місяців Дифтерії, Поліомієліту-4
кашлюка,
правця-3
6 років Дифтерії, Поліомієліту-4 Кору,
правця-3 краснухи,
паротиту-6
14 років Поліомієліту-4
16 років Дифтерії,
правця-3
26 років Дифтерії,
правця-3
(надалі -
кожні 10
років)
22
Облікові та звітні документи:
- Історія розвитку дитини (ф.№ 112/о);
- Карта профілактичних щеплень (ф. № 06З/о);
- Медична карта новонародженого (ф. № 097/о)
- Обмінна карта пологового будинку, пологового відділення лікарні (ф. № 113/о) Талон 3
“Відомості пологового будинку, пологового відділення лікарні про новонародженого”
- Звіт про медичну допомогу дітям за 20 ____ рік (ф. № 31 (річна))
СТАЦІОНАРНА ДОПОМОГА ДІТЯМ

У медичному обслуговуванні дитячого населення важливе місце займають стаціонари, де
хворим дітям надається висококваліфікована медична допомога. Дитяча лікарня може мати
відділення загального та спеціалізованого профілю, ураховуючи специфіку місцевих умов,
особливості захворюваності, віковий склад дітей. При організації дитячих стаціонарів
враховується, що переважна більшість гострої патології в дітей має інфекційну природу.
Враховуючи це, доведено необхідність створення умов максимального відокремлення дітей,
чого досягають шляхом організації боксової або напівбоксової системи відділень та
застосування принципу одномоментного заселення палат.
У будь-якому відділенні дитина перебуває під наглядом лікаря-ординатора, робота якого
полягає у збиранні анамнезу, проведенні клінічного обстеження та інструментального
дослідження, встановленні діагнозу, лікуванні дитини, визначенні плану реабілітаційних
заходів. У разі необхідності до обстеження дитини залучаються фахівці вузького профілю,
працівники наукових закладів.
Кожній дитині призначається індивідуальний режим з урахуванням тяжкості патології,
віку дитини, зміни її поведінки, кількості годувань. Усе це фіксується в "Історії стаціонарного
хворого", яка оформляється під час госпіталізації дитини до стаціонару. Направлення дітей на
стаціонарне лікування може бути плановим (за направленням дільничних педіатрів) або
екстреним (у разі самозвернення або направлення службою невідкладної чи швидкої медичної
допомоги).
Дотримання необхідного для дитини режиму, виконання призначень можливе тільки в
разі чіткої скоординованої роботи медичного персоналу відділення. Усі необхідні дані про
перебіг хвороби, зміни в стані дитини, виконання призначень лікарю повідомляє медична
сестра, її робота повинна бути добре продуманою, чітко відрегульованою й узгодженою з діями
іншого персоналу, щоб забезпечити максимально безперервне спостереження за хворими
дітьми.
Основні функціональні обов'язки палатної медичної сестри полягають у виконанні
призначень лікаря, проведенні туалету хворих дітей, вимірюванні температури тіла, годуванні
дітей, спостереженні за їхнім дозвіллям і сном, організації прогулянок, допомозі лікарям під час
обходу. Під час обходу сестра отримує від лікаря чіткі вказівки про зміну призначень та
режиму для кожної хворої дитини.
Особливу увагу медична сестра приділяє суворому дотриманню санітарно-
протиепідемічного режиму у відділенні, здійснює контроль за роботою молодшого медичного
персоналу. Вона розміщує хворих у палатах за видом захворювань, віком і статтю, стежить за
циклічністю заповнення палат і дотриманням розпорядку дня. Особливої уваги потребують
тяжкохворі діти. Чергова медична сестра стежить за диханням, пульсом, станом ротової
порожнини, очей, шкіри таких дітей, зручно вкладає, перевертає, бере їх на руки, фіксує будь-
які зміни в їхньому стані, змінює пелюшки та білизну. У разі погіршення стану тяжкохворої
дитини вона повинна негайно викликати лікаря і до його приходу надати невідкладну медичну
допомогу.
Медична сестра стежить за правильністю організації харчування хворих дітей, яке
повинно відповідати віку, характеру захворювання, індивідуальним смакам дитини. Навіть
незначні порушення в годуванні можуть спричинити погіршення стану здоров'я дитини.
З дітьми старшого віку проводять виховну, а в деяких стаціонарах, де перебування дітей
тривале, – і навчальну роботу, яка входить до лікувально-охоронного режиму і суттєво впливає
на емоційний тонус дитини, прискорюючи процес видужання.
23
Таким чином, в Україні створена ціла система різнопрофільних лікувально-
профілактичних закладів, які мають на меті не тільки зберегти дитині життя, а й забезпечити її
нормальний гармонійний розвиток та потенціал якості життя на майбутнє.

№ 222 від 08.06.2001
Про затвердження примірних положень
про роботу обласної дитячої лікарні
(витяг)
1.1. Дитяча обласна лікарня (надалі лікарня) є: самостійним спеціалізованим
лікувально-профілактичним закладом, що забезпечує висококваліфіковану стаціонарну і
консультативну поліклінічну медичну допомогу дитячому населенню області, центром
організаційно-медичного керівництва дитячими лікувально-профілактичними закладами
(відділеннями), розташованими на території області, базою спеціалізації і підвищення
кваліфікації лікарів і середнього медичного персоналу.
1.2. Лікарня знаходиться у безпосередньому підпорядкуванні управління охорони
здоров'я обласної державної адміністрації.
2. Основні завдання лікарні:
2.1. Забезпечення безкоштовною, в повному обсязі, висококваліфікованою стаціонарною
і поліклінічною (консультативною) медичною допомогою дитячого населення області віком від
0 до 14 років за профілем відповідно до спеціалізації ліжкового фонду і консультативного
прийому за направленням лікарів районних, міських та інших лікувальних закладів з метою
уточнення діагнозу і надання спеціалізованої допомоги.
2.2. Надання екстреної невідкладної медичної допомоги при гострих і раптових станах,
незалежно від місця проживання і віку дитини.
2.3. Організація і надання кваліфікованої екстреної і реанімаційної медичної допомоги
дітям, які перебувають в стаціонарах області, із залученням лікарів-спеціалістів всіх
лікувально-профілактичних закладів.
2.4. Проведення виїзних або заочних консультацій кваліфікованими дитячими лікарями-
спеціалістами лікувально-профілактичних закладів області, працівниками вищих медичних
закладів освіти, післядипломної освіти, науково-дослідних інститутів.
2.5. Проведення планових виїздів в сільську місцевість області з метою надання
організаційно-методичної і практичної допомоги (консультації хворих дітей, практична
допомога лікарям).
3. Діяльність консультативної поліклініки лікарні
3.1. Консультативна поліклініка обласної дитячої лікарні працює під керівництвом
головного лікаря, очолює її завідуючий або заступник головного лікаря з поліклінічної роботи,
вона є консультативно-діагностичним центром, обладнаним медичною апаратурою, яка
дозволяє в короткі строки провести повне та якісне обстеження дитини.
3.2. Надає висококваліфіковану консультативну лікарську допомогу хворим дітям, яких
направляють з лікувально-профілактичних закладів області для встановлення або уточнення
діагнозу, корекції в лікуванні, та вирішує питання про місце подальшого обстеження і
лікування, надає консультативно-діагностичну допомогу та проводить реабілітаційні заходи
хворим з складною патологією, мешканців регіонів, які постраждали внаслідок Чорнобильської
катастрофи при індивідуальному направленні, а також при планових консультаціях дітей.
3.11. Організує роботу обласної дитячої лікарсько-контрольної комісії (ЛКК), яка
розглядає "конфліктні" питання (встановлення причинного зв'язку захворювання, патологічний
стан, інвалідність внаслідок аварії на ЧАЕС, огляд дітей-інвалідів, встановлення медичних
протипоказань від профілактичних щеплень та ін.).
24
№ 1008 від 30.12.2011
про багатопрофільну дитячу лікарню інтенсивного лікування
(витяг)
1.1. Багатопрофільна дитяча лікарня інтенсивного лікування (далі - Дит ЛІЛ) є закладом
охорони здоров'я, що входить до складу госпітального округу та забезпечує надання вторинної
(спеціалізованої) медичної допомоги в умовах цілодобового стаціонару або амбулаторних
умовах дітям у гострому стані або з хронічними захворюваннями, що потребують високої
інтенсивності лікування та догляду, з обов'язковою наявністю відділень невідкладної медичної
допомоги.
1.4. Дит ЛІЛ створюється за рішенням органу управління охорони здоров'я обласної, або
міської державної адміністрації і є йому підзвітним.
1.5. Дит ЛІЛ може функціонувати як комунальне некомерційне підприємство та
розташовуватись у місті обласного значення або в адміністративній одиниці (район, місто), що
входить до складу "госпітального округу".
1.6. Потужність Дит ЛІЛ визначається кількістю ліжок.
1.8. Дит ЛІЛ надає спеціалізовану інтенсивну медичну допомогу дітям, які її потребують,
здійснюється незалежно від громадянства, місця проживання.
1.11. Дит ЛІЛ є організаційно-методичним центром з надання спеціалізованої
інтенсивної медичної допомоги дітям для всіх лікувально-профілактичних закладів
госпітального округу.
1.12. Дит ЛІЛ може бути клінічною та учбовою базою вищих і середніх медичних
учбових закладів (III-IV рівнів акредитації), медичних факультетів, інститутів удосконалення
лікарів та науково-дослідних закладів.
1.14. Дит ЛІЛ при наданні вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги пацієнтам
знаходиться у взаємодії з закладами охорони здоров'я первинного та третинного
(високоспеціалізованого) рівнів.
Наказ МОЗ України від 21.01.2016 № 29
«Медична карта новонародженого № ____»
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0233-16
1. Ця Інструкція визначає порядок заповнення форми первинної облікової документації
№ 097/о «Медична карта новонародженого № ____» (далі - форма № 097/о).
2. Форма № 097/о заповнюється на всіх новонароджених, які народились у стаціонарі,
госпіталізовані після пологів вдома, в дорозі, а також переведених з інших закладів охорони
здоров’я.
3. Форма № 097/о містить всі дані щодо стану новонародженого протягом всього періоду
перебування в стаціонарі, відомості про матір, дані об’єктивних обстежень та призначень.
4. Форма № 097/о ведеться з метою контролю правильності організації лікувально-
діагностичного процесу та використовується для надання матеріалів за запитами
(правоохоронних органів, суду тощо).
5. На першій сторінці форми № 097/о обов’язково реєструється група крові (0 (І), А (ІІ),
В (ІІІ) або АВ (ІV)) та резус-приналежність матері та дитини (батька за потреби).
6. У пунктах 1-5 зазначаються прізвище, ім’я, по батькові матері, вік, місце проживання
згідно з паспортними даними, місце роботи, професія, заміжня чи ні. За відсутності паспорта
або документа, що посвідчує особу, робиться примітка, що записано зі слів матері.
7. У пунктах 6-10 вказуються число, місяць, рік, години, хвилини народження дитини,
поступлення, виписки, смерті, переведення (у разі переведення відмічається, куди була
переведена дитина (найменування закладу охорони здоров’я, відділення тощо). Також
25
зазначаються номер палати сумісного перебування матері і дитини та номер ліжка дитини. У
разі переведення дитини в іншу палату вказуються номери палати та ліжка.
8. У пункті 11 лікар записує заключний клінічний діагноз, визначений ним на момент
виписки дитини або переведення її до іншого закладу охорони здоров’я. Заключний клінічний
діагноз складається із основного діагнозу, ускладнень при пологах, ускладнень після пологів,
які підлягають кодуванню згідно з Міжнародною статистичною класифікацією хвороб та
споріднених проблем охорони здоров’я Десятого перегляду (далі - МКХ-10).
9. У пунктах 12-15 зазначаються спадковість з боку матері та батька, шкідливі звички у
матері: вживання алкоголю, паління тютюну, вживання наркотиків (токсикоманія), вид
наркотику.
10. У пунктах 16-20 вказуються особливості гінекологічного та акушерського анамнезу:
кількість вагітностей і пологів, включно з цими, допоміжні репродуктивні технології,
перебування під наглядом у жіночій консультації, ускладнення цієї вагітності та захворювання
під час вагітності, за наявності багатоплідної вагітності вказується кількість плодів, термін
пологів (термінові, передчасні чи запізнілі), проведення стероїдної профілактики (в якому
терміні вагітності, яким лікарським засобом, у якій дозі), вказується носій стрептококу або
відсутність обстеження на стрептокок.
11. У пунктах 25-41 вказуються особливості історії пологів: передлежання та положення
плода, початок пологової діяльності, партнерська підтримка, при вагінальних пологах
відмічаються ускладнення, оперативні втручання (щипці, вакуум), проведення пологів в
положенні на спині, медикаменти, які застосовувалися під час пологів, та антибіотико-
профілактика. Якщо проводилось знеболювання пологів, вказується вид знеболювання. При
кесаревому розтині вказуються вид анестезії, характер (екстрений чи плановий), причина або
показання. Зазначаються передчасний вилив навколоплідних вод та наслідки, характеристика та
кількість навколоплідних вод, аномалії пуповини і плаценти, ускладнення пологів.
12. У пунктах 42-49 вказуються фах і прізвище особи, що проводила оцінювання,
порядок народження при багатоплідній вагітності, результат первинної оцінки
новонародженого за шкалою Апгар. При народженні дитини з малою масою тіла проводиться
оцінка гестаційного віку за новою шкалою Баллард та фізичного розвитку дитини відповідно до
строку гестації. Вказується, чи була надана дитині первинна медична допомога при народженні,
чи викладена на живіт матері, зазначаються час проведення офтальмії, обробки пуповини та
температура тіла дитини через 30 хвилин після народження.
При оцінці стану новонародженого за шкалою Апгар 5 балів або менше на 5 хвилині
проводиться оцінка стану на 10 хвилині і заповнюється «Карта початкової/реанімаційної
допомоги новонародженому» (вкладиш № 1).
13. У пунктах 50-52 зазначаються відомості про повний медичний огляд після
народження щодо контакту «шкіра до шкіри», початок грудного вигодовування, гіпотермія в
перші 2 години життя та вжиті заходи.
14. У пункті 53 вказуються оцінка стану повного медичного огляду після народження. За
наявності дихальних розладів заповнюється «Оцінка важкості дихальних розладів
новонародженого» з використанням шкали Downes (вкладиш № 2). У графі «Особливості
огляду» вказуються додаткові дані (наприклад за наявності серцевих шумів вказується характер
шумів).
15. У пунктах 54-57 вказуються діагноз попередній клінічний та призначення щодо
лабораторних тестів, вакцинації тощо.
16. У пункті 58 вказуються відомості про вакцинацію, скринінг та зазначається, чи
проведена оцінка стану здоров’я дитини, підписана чи ні інформована згода одним з батьків або
іншим законним представником дитини на проведення щеплення або туберкулінодіагностики
(за формою первинної облікової документації № 063-2/о «Інформована згода та оцінка стану
здоров’я особи або дитини одним із батьків або іншим законним представником дитини на
проведення щеплення або туберуклінодіагностики», затвердженою наказом Міністерства
охорони здоров’я України від 31 грудня 2009 року № 1086, зареєстрованим у Міністерстві
юстиції України 02 серпня 2010 року за № 594/17889).
26
17. У пунктах 59, 60 зазначаються результати щоденного контролю за вигодовуванням
новонародженого та щоденних спостережень. Кожного дня спостереження дитина оглядається,
відмічаються зміни у стані здоров’я, фіксується діагноз та ставиться відмітка про призначення.
18. Пункт 61 «Лікування новонародженого» заповнюється щодня, у разі наявності
відмітки про призначення детально розписуються призначення та їх виконання.
19. При виписці (переведенні) новонародженого заповнюється «Виписка про
новонародженого» (далі - Виписка) у двох примірниках, де міститься інформація про
породіллю, перебіг вагітності та пологів, післяпологовий період та відомості про
новонародженого. Виписка підписується лікарем, завідувачем відділення, один її примірник
видається матері або близьким родичам.
20. У пункті 22 Виписки лікар зазначає заключний діагноз при виписці/смерті
новонародженого, який складається із основного діагнозу, ускладнень основного діагнозу - 1 та
супутніх захворювань - 2. Основний заключний діагноз кодується лікарем,
патологоанатомічний - лікарем-патологоанатомом згідно з МКХ-10.
21. Форма № 097/о підписується лікарем та завідувачем відділення із зазначенням їх
прізвищ, імен, по батькові та реєстраційних номерів облікової картки платника податків або
серії та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються
від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це
відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті).
22. На підставі даних форми № 097/о складається форма первинної облікової
документації № 066/о «Карта пацієнта, який вибув із стаціонару, № ___», затверджена наказом
Міністерства охорони здоров’я України від 14 лютого 2012 року № 110, зареєстрованим у
Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 року за № 661/20974 (у редакції наказу
Міністерства охорони здоров’я України від 21 січня 2016 року № 29), після чого форма № 097/о
передається в кабінет статистики для обробки, а потім до архіву закладу охорони здоров’я.
23. У разі ведення форми № 097/о в електронному форматі вона має містити всю
інформацію, зазначену у затвердженій паперовій формі.
24. Форма № 097/о є дійсною як в електронному, так і в паперовому форматі.
28.07.2014 № 527
«ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ДИТИНИ № ___»
1. Ця Інструкція визначає порядок заповнення форми первинної облікової документації

№ 112/о «Історія розвитку дитини № __» (далі - форма № 112/о).
2. Форма № 112/о є основним медичним документом дитячих поліклінік, центрів
первинної медико-санітарної допомоги (далі - ЦПМСД), будинків дитини, закладів охорони
здоров’я, що надають амбулаторно-поліклінічну допомогу, у складі яких є дитячі відділення
(кабінети). Форма № 112/о призначена для ведення записів щодо розвитку і стану здоров’я
дітей та медичного обслуговування від народження до 17 років включно (школярів - до
закінчення загальноосвітнього навчального закладу).
3. Форма № 112/о заповнюється на кожну дитину при першому зверненні до дитячої
поліклініки, ЦПМСД, при першому патронажі/виклику додому; у будинках дитини - з моменту
поступлення дитини у відповідний заклад.
4. На титульній сторінці після назви форми № 112/о вказуються група крові дитини,
резус-приналежність та випадки алергічних реакцій (на медикаменти, продукти харчування,
вакцини тощо), алергічні захворювання.
5. Пункти 1–5 заповнюються медичною сестрою закладу охорони здоров’я на підставі
даних талона 3 (відомості пологового будинку, пологового відділення лікарні про
27
новонародженого) форми № 113/о «Обмінна карта пологового будинку, пологового відділення
лікарні», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я України від 13 лютого 2006 року
№ 67, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 02 березня 2006 року за № 221/12095
(далі - форма № 113/о), або форми № 103/о «Медичне свідоцтво про народження», затвердженої
наказом Міністерства охорони здоров’я України від 08 серпня 2006 року № 545, зареєстрованим
у Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 року за № 1150/13024 (далі - форма № 103/о), та
при опитуванні батьків.
6. У пункті 1 титульної сторінки вказуються прізвище, ім’я, по батькові дитини.
7. У пунктах 2, 3 зазначаються дата народження (число, місяць, рік) та стать дитини
(чоловіча - 1, жіноча - 2).
8. У пункті 4 вказуються місце проживання (перебування) дитини та номер контактного
телефону.
9. У пункті 5 відмічається: постійно чи тимчасово дитина проживає за вказаною
адресою. У разі тимчасового проживання записується найменування населеного пункту, з якого
дитина прибула.
10. У пункт 6 вписується інформація щодо відвідування (невідвідування) навчального
закладу (дошкільного, загальноосвітнього) із зазначенням дати оформлення, віку дитини,
найменування закладу та дати вибуття з навчального закладу.
11. Пункти 7, 8 титульної сторінки форми № 112/о містять дані щодо диспансерного
нагляду.
При взятті дитини на диспансерний облік у певний заклад охорони здоров’я у пункті 7
вказуються дата та захворювання, з приводу якого дитину взято на облік.
Коли дитина вибуває з-під диспансерного нагляду певного закладу охорони здоров’я, у
пункті 8 зазначаються дата та причина зняття її з обліку. При переїзді обов’язково вказується,
куди вибула дитина. У такому випадку з метою забезпечення послідовності нагляду форма №
112/о згідно із запитом з нового місця проживання повинна передаватись у відповідну дитячу
поліклініку, ЦПМСД. За відсутності запиту форма № 112/о зберігається в картотеці реєстратури
3 роки, а потім здається в архів.
12. Розділ I «Дані про сім’ю» заповнюється при першому відвідуванні дитини вдома або
при першому зверненні у дитячу поліклініку/ЦПМСД. У ньому записується інформація щодо
членів сім’ї, їх місця роботи (навчання) (за наявності), зазначаються хронічні захворювання, що
наявні в осіб, які проживають разом з дитиною, вказуються також додаткові дані.
13. У розділі ІІ «Дані про новонародженого» відмічаються дати виписки та отримання
повідомлення про новонародженого із пологового будинку, а також приклеюється талон 3
форми № 113/о.
14. Розділ ІІІ «Листок запису заключних (уточнених) діагнозів» заповнюється лікарем
відповідної спеціальності на кожне захворювання, з приводу якого дитина звернулася до цього
закладу охорони здоров’я у звітному році. Хронічні захворювання, з якими хворий звертався в
попередні роки та звернувся у звітному році, вказуються у графі 3 один раз протягом року при
першому зверненні з проставлянням знаку «–» (мінус). Захворювання, яке виявлено у хворого
вперше в житті, вважається вперше виявленим і відмічається у графі 4 зі знаком «+» (плюс).
Усі гострі захворювання: грип, гострі респіраторні вірусні інфекції, ангіна, пневмонії,
травми тощо кожного разу реєструються зі знаком «+» (плюс), тобто враховуються як вперше
виявлені. Уперше в житті виявлені хронічні захворювання також реєструються зі знаком «+»
(плюс). Кожен запис підтверджується підписом лікаря із зазначенням прізвища.
15. У розділі IV «Інформація про госпіталізацію» вказуються дані щодо госпіталізації
хворого із зазначенням дати госпіталізації, найменування закладу охорони здоров’я, відділення,
куди був госпіталізований хворий, заключного діагнозу та дати виписки. Кожен запис
підтверджується підписом лікаря.
16. У розділі V «Інформація про видачу листків непрацездатності по догляду за
дитиною» зазначаються номер листка непрацездатності, дати його видачі та закриття,
заключний діагноз (проставляється код захворювання згідно з Міжнародною статистичною
класифікацією хвороб та споріднених проблем охорони здоров’я Десятого перегляду (МКХ-10),
прізвище і підпис лікаря.
28
17. У розділі VI «Первинний лікарський патронаж новонародженого вдома» лікар-
педіатр чи лікар загальної практики - сімейний лікар у пункті 6.1 описує анамнез
новонародженого (гестаційний вік, вагу при народженні та при виписці, довжину тіла,
окружність голови, контакт з носіями туберкульозу та ВІЛ (СНІД)-інфекції, проведення
щеплень). Також за наявності вказуються: шкідливі звички батьків, хронічні, спадкові
захворювання батьків, алергічні реакції.
У пункті 6.2 лікар зазначає результати огляду органів та систем, описує загальний стан
дитини. У пунктах 6.3, 6.4 вказуються характер вигодовування та заходи щодо профілактики
рахіту.
Пункти 6.5 та 6.6 містять інформацію про ознаки, загрозливі для життя дитини, при
виникненні яких слід негайно звернутися за допомогою до медичних працівників, та
консультації стосовно основ харчування і догляду за новонародженим, на що звертається
особлива увага батьків.
У пункті 6.7 лікар зазначає план догляду (призначення та рекомендації).
Під час первинного патронажу лікар надає батькам інформацію про графік роботи лікаря
та медичної сестри поліклініки/ЦПМСД, номери телефонів невідкладної і швидкої медичної
допомоги (пункт 6.8), зазначає дату наступного огляду вдома, проставляє дату проведеного
патронажу, прізвище та підпис. Крім того, після проведеного патронажу вдома батьки
новонародженого проставляють свій підпис, як підтвердження того, що вони ознайомлені з
рекомендаціями та призначеннями лікаря.
18. У розділі VII «Листок обліку профілактичних спостережень за розвитком дитини до
3-х років» дільнична медична сестра чи медична сестра лікаря загальної практики сімейної
медицини проставляє дати профілактичних оглядів дитини від народження до 3-х років
лікарями-спеціалістами та спостережень патронажної медичної сестри вдома.
19. У розділі VIII «Профілактика і лікування рахіту» зазначаються призначення щодо
профілактики та лікування рахіту (мета призначення, види препаратів, їх дози, періодичність
прийому препаратів вітаміну D, ультрафіолетового опромінення, дати призначення препаратів
та їх відміни).
20. У розділі IX «Гімнастика і масаж» зазначаються назви комплексів, які рекомендовані
відповідно до віку дитини, дати призначень та відмітки про виконання.
21. У розділі X «Карта обліку профілактичних імунізацій і реакцій на щеплення»
зазначається інформація про профілактичні імунізації (планові щеплення, непланові щеплення),
вказуються дата проведення імунізації, вік дитини, доза, серія вакцини та реакція (місцева,
загальна), зазначаються медичні протипоказання до проведення щеплень.
22. Розділ XI «Профілактичні огляди і результати оглядів дитини 1-го року життя»
заповнює лікар-педіатр чи лікар загальної практики - сімейний лікар, який веде спостереження
за розвитком дитини. Лікар відмічає антропометричні дані дитини від 1 до 12 місяців життя
(вагу, зріст, окружність голови та грудної клітки, розмір великого тім'ячка). За результатами
оцінки характеру вигодовування, фізичного та нервово-психічного розвитку, перенесених
гострих захворювань та наявних хронічних захворювань, а також даних оглядів відповідних
лікарів робиться висновок про загальний стан здоров’я дитини та надаються відповідні
призначення, про що зазначається в кінці цього розділу.
Розділ XII «Етапні епікризи на 1-му році життя» заповнює лікар-педіатр чи лікар
загальної практики - сімейний лікар, який веде спостереження за розвитком дитини. Лікар
відмічає такі дані дитини від 1 до 12 місяців життя, як кількість зубів, розмір великого тім’ячка.
За результатами оцінки цих даних, а також характеру вигодовування, рівнів фізичного та
нервово-психічного розвитку, перенесених гострих захворювань, наявних хронічних
захворювань, у тому числі рівня гемоглобіну лікарем робиться висновок про загальний стан
здоров'я дитини, про що зазначається в кінці цього розділу.
23. У розділах XIII–XVI («Профілактичні огляди та результати оглядів дитини 2-го та 3-
го років життя», «Профілактичні огляди та результати оглядів дитини від 4-х до 7-ми років (6
років 11 місяців 29 днів)», «Профілактичні огляди та результати оглядів дитини від 8-ми до 12-
ти років (11 років 11 місяців 29 днів)», «Профілактичні огляди та результати оглядів дитини до
17-ти років (включно)») зазначаються дані щодо профілактичних оглядів і результатів оглядів
29
дітей 2-го, 3-го, з 3-х до 7-ми, з 8-ми до 12-ти, з 13-ти до 17-ти років. При цьому вказуються
антропометричні дані таких дітей (вага, зріст тощо), зазначаються результати оглядів дитини
лікарями-спеціалістами, результати лабораторних та інших досліджень, висновок та відповідні
призначення лікаря. При заповненні позиції «Висновок, призначення» з метою оцінки
фізичного розвитку дитини необхідно керуватися графіками фізичного розвитку, наведеними у
додатку 13 до Клінічного протоколу медичного догляду за здоровою дитиною віком до 3 років,
затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України від 20 березня 2008 року № 149.
Усі записи, висновки, призначення проводяться відповідними лікарями-спеціалістами і
підписуються ними.
24. У розділі XVII «Етапні епікризи на дитину до 17-ти років (включно)» коротко
описується стан здоров’я дитини у 3, 6, 12, 15, 17 років, вказуються висновки і рекомендації,
після кожного запису проставляється підпис лікаря із зазначенням прізвища та дати.
25. Розділ XVIII «Листок поточних спостережень» призначений для запису поточних
спостережень за дитиною під час відвідування поліклініки/ЦПМСД чи обслуговування
викликів лікарями вдома. Поточний огляд дитини включає: характер відвідування
(профілактичне, з приводу захворювання), анамнез, дані щодо фізичного розвитку, клінічні
дані, висновки спеціалістів, діагноз та призначення (включаючи харчування). Усі записи
підписуються лікарем із зазначенням його спеціальності.
26. Для реєстрації даних поточного спостереження за дитиною патронажною медичною
сестрою визначено розділ XIX форми № 112/о «Листок поточних спостережень за дитиною
патронажною сестрою». У цьому розділі вказуються дата відвідування, порядковий номер
патронажу, вік дитини, зазначається мета відвідування (патронаж, виконання призначень
лікаря, запрошення на щеплення тощо), робиться відповідна відмітка про виконання
призначень, порад тощо.
27. Форма № 112/о зберігається у картотеці реєстратури за роками народження і
передається лікарю в день відвідування дитиною поліклініки/ЦПМСД або при відвідуванні
лікарем дитини вдома.
28. Форма № 112/о на дітей до 1 року, як правило, зберігається у кабінеті лікаря-
педіатра/лікаря загальної практики - сімейного лікаря для її оперативного використання з
метою забезпечення систематичного спостереження за дитиною і своєчасного проведення
профілактичних заходів.
29. При досягненні дитиною віку 17 років включно форма № 112/о передається в
поліклініку для дорослих за місцем проживання або залишається у ЦПМСД для подальшого
обслуговування.
30. У формі № 112/о не дозволяється робити підчистки, закреслювання, зміни і
доповнення в записах поточних оглядів.
від 10.01.2006 № 1
щодо заповнення форми первинної облікової
документації N 063/о "Карта профілактичних щеплень"
Ця Інструкція визначає порядок заповнення форми первинної облікової документації N

063/о (za688-06) "Карта профілактичних щеплень" (далі - форма N 063/о).
1. Форму N 063/о заповнюють відповідальні особи закладів охорони здоров'я незалежно
від підпорядкування та форм власності та ведуть в амбулаторно-поліклінічних, виховних і
навчальних закладах.
2. Форма N 063/о заповнюється лікарем або середнім медичним персоналом, на кожного
новонародженого і на дитину, яка вперше поступає під нагляд поліклініки або фельдшерсько-
акушерського пункту (далі - ФАП).
30
3. У верхньому лівому куті форми вказуються назва міністерства, іншого центрального
органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, у сфері управління якого перебуває
заклад, відповідальні особи якого заповнили форму N 063/о, його найменування,
місцезнаходження (повна поштова адреса) та ідентифікаційний код Єдиного державного
реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ).
4. Після заголовка обов'язково має бути вказана дата заповнення карти профілактичних
щеплень.
5. Далі наводиться найменування дитячої установи (для організованих дітей), N дільниці.
6. У пункті 1 вказуються прізвище, ім'я, по батькові дитини.
7. У пункті 2 вказуються у цифровій формі: число, місяць та рік народження.
8. У пункті 3 зазначається стать: чоловіча - 1, жіноча - 2.
9. У пункті 4 вказується місце проживання (повна поштова адреса).
10. У пункті 5 зазначається - мешканець міста або села, у разі зміни місця проживання
вносяться відмітки про переміну адреси.
11. У пункті 6 - "Щеплення проти туберкульозу" наводяться дані про проведення
щеплення, а саме: вид щеплення - вакцинація чи ревакцинація, вік, дата проведення щеплення,
доза та серія вакцини, реакція на щеплення (місцева), медичні протипоказання (дата, причина).
12. У пункті 7 - "Щеплення проти поліомієліту" зазначаються дані про проведення
щеплення, а саме: вакцинація чи ревакцинація, вік, дата проведення щеплення, доза та серія
вакцини; медичні протипоказання (дата, причина).
13. У пункті 8 - "Щеплення проти дифтерії, кашлюку, правця" вказуються дані про
проведення щеплення, а саме: вид щеплення - вакцинація чи ревакцинація, назва препарату, вік,
дата проведення щеплення, доза та серія вакцини, реакція на щеплення (загальна, місцева),
медичні протипоказання (дата, причина).
14. У пункті 9 - "Щеплення проти кору" зазначаються такі дані: вік, дата, доза і серія
вакцини, реакція на щеплення (загальна, місцева), медичні протипоказання (дата, причина).
15. У пункті 10 - "Щеплення проти паротиту" вказуються дані: вік, дата, доза і серія
16. У пункті 11 - "Щеплення проти краснухи" вказуються такі дані: вік, дата, доза і серія
17. У пункті 12 - "Щеплення проти гепатиту В" зазначається вид щеплення - вакцинація,
назва препарату, вік, дата, доза і серія, реакція на щеплення (загальна, місцева), медичні
протипоказання (дата, причина).
18. У пункті 13 - "Інші щеплення" вказуються такі дані: вид щеплення, назва препарату,
вік, доза, серія, реакція на щеплення (загальна, місцева), медичні протипоказання до щеплень
(дата, причина).
19. У пункті 14 - "Туберкулінові проби" зазначаються такі дані: вік, дата, доза і серія
препарату, результат після проведення туберкулінових проб.
20. У кінці форми N 063/о відповідальна особа вказує причину зняття з обліку, дату і
засвідчує запис своїм підписом.
21. Карти зберігаються в спеціальній картотеці поліклініки, ФАПу, де їх розподіляють за
місяцями наступного щеплення, що забезпечує щомісячний облік дітей, які підлягають активній
імунізації.
22. У разі виїзду дитини з міста (району) на руки видається довідка про проведені
щеплення.
23. Форма N 063/о має бути чітко й розбірливо заповнена. Виправлення помилок
підтверджується підписом особи, яка її заповнює, із зазначенням дати внесених змін.
Відповідальною за інформацію, яка надана в формі N 063/о, є особа, що її заповнила.
24. Термін зберігання облікової форми N 063/о - 5 років.
31
ОСНОВНІ СТАТИСТИЧНІ ПОКАЗНИКИ,
що характеризують діяльність педіатричної служби
1. Загальний показник народжуваності:

Кількість дітей, які народилися живими протягом року
х 1000
2. Спеціальний показник народжуваності (фертильності, плодючості) :

Кількість дітей, які народилися живими за рік
х 1000
Чисельність жінок віком 15-49 років
3. Показник шлюбної народжуваності (плодючості) :

Число дітей, які народилися живими у жінок, які знаходяться у шлюбі
х 1 000
Чисельність жінок у віці 15 - 49 років
4. Показник структури новонароджених дітей в залежності від терміну вагітності

(доношені, недоношені, переношені) :
Кількість дітей, які народились доношеними
х 1 000
Загальної кількості дітей, які народились
5. Показник частки дітей, які народились поза шлюбом:

Кількість дітей, які народились від батьків, які не є в шлюбі
х 1 000
Загальної кількості дітей, які народились
6. Показник смертності немовлят за методикою ВООЗ:

Кількість померлих віком до 1 року з покоління поточного року
х 1 000
Кількість дітей, що народилися живими в поточному році
7. Показник рівня раньої неонатальної смертності серед новонароджених дітей:

Кількість дітей, що померли протягом перших 7 днів (168 годин життя)
х 1 000
8. Показник рівня неонатальної смертності серед новонароджених дітей:

Кількість дітей, що померли протягом перших 28 повних днів життя
х 1 000
9. Показник рівня постнеонатальної смертності серед новонароджених дітей:

Число дітей, що померли у віці 29 днів - 12 місяців
Число дітей, що народилися Число дітей, що померли на х 1 000
–
живими в поточному році першому місяці життя
10. Показник рівня перинатальної смертності серед новонароджених дітей:

Число дітей, що народилися мертвими Число дітей, які народилися і померли
+ х 1 000
в період з 22 тижня вагітності протягом перших 7 днів життя
Число дітей, що народилися живими та мертвими
11. Показник структури причин перинатальної смертності:

Число померлих дітей з окремої причини протягом перших 7 днів
(168 годин) життя х 100%
Кількість усіх дітей, що померли на першому тижні життя
12. Показник перинатальної смертності з окремих захворювань:

Число новонароджених дітей, які померли протягом перших семи днів
(168 годин) життя від окремого захворювання х1 000
Кількість дітей, які народилися живими
32
13. Показник рівня смертності немовлят від окремих захворювань (за поточний рік):
Кількість дітей віком до 1 року, що померли від окремого захворювання
х 1 000
Кількість дітей, що народилися живими
14. Показник структура причин смертності немовлят:

Кількість дітей у віці до 1 року, які померли від окремої причини
х 100 %
Кількість усіх дітей, що померли на першому році життя
15. Показник дитячої смертності:

Число померлих осіб у віці 0 – 12 місяців в даному році
1/3 дітей, народжених у минулому році + 2/3 дітей, народжених в даному році х 1 000
(живими)
16. Сумарний показник відтворення населення:

Число дітей, народжених жінкою протягом фертильного періоду її життя (15-49
років) х 1000
Число жінок у віці 15-49 років
17. Показник повноти охоплення дородовим патронажем:

Число дітей, матерів яких відвідувала медсестра педіатричної дільниці в період
вагітності х 100 %
Число новонароджених, які поступили під спостереження дитячої поліклініки
18. Показник частки охоплення новонароджених дітей лікарським спостереженням у перші

три дні після виписки з пологового будинку:
Число новонароджених, що поступили під лікарське спостереження поліклініки,
яких лікар-педіатр / сімейний лікар відвідав в перші три дні
х 100 %
Число новонароджених, які поступили під лікарське спостереження
дитячої поліклініки і які проживають на даній дільниці
20. Показник систематичності спостереження дітей у віці до одного року лікарем-педіатром /

сімейним лікарем:
Число дітей, що досягли 12 місячного віку і спостерігалися лікарем без тривалих
перерв х 100 %
Число дітей, які досягли 12 місячного віку в даному році
21. Показник повноти охоплення профілактичними щепленнями (всього або по кожному

виду окремо):
Число дітей першого року життя вакцинованих проти поліомієліту х 100 %
Число дітей, які досягли 12 місячного віку в даному році
22. Показник індексу здоров’я:

Число дітей, які жодного разу не хворіли за рік
х 100 %
Число дітей, які є на обліку в педіатра / сімейного лікаря
23. Показник рівня захворюваності дітей першого року життя:

Кількість зареєстрованих захворювань (всього або за окремими класами,
нозологіями) х 100 /1 000
Кількість дітей, які досягли одного року
24. Показник рівня певними видами захворюваності дітей чи дітей відповідних вікових
категорій:
Число дітей, які мали захворювання на протязі року
х 1 000
Загальна кількість дітей, які перебували під наглядом дитячої поліклініки
33



Тема № 12: ОРГАНІЗАЦІЯ ТА МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ

МЕДИЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ ВТРАТИ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ
Львів-2019
Тема: ОРГАНІЗАЦІЯ ТА МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ МЕДИЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ
ВТРАТИ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ.
I. АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ: Здоров'я та працездатність населення – особливі соціальні
цінності держави, потенціал, що забезпечує неухильний прогресивний розвиток нашого
суспільства. Ефективність лікування в значній мірі залежить від кваліфікованої, науково
обґрунтованої лікарської експертної оцінки працездатності, своєчасного вивільнення особи від
роботи по причині хвороби та повернення її до подальшої професійної діяльності.
Тому лікарська експертиза втрати працездатності розглядається як область медичних і
наукових знань, що вивчає працездатність людини при наявності в неї захворювання, травми,
каліцтва, анатомічного дефекту, вагітності, а також деяких інших причин, регламентованих
законодавством по державному соціальному страхуванню, які переслідують соціально-
профілактичну мету (догляд за хворим членом сім’ї, санаторно-курортне лікування, карантин,
стаціонарне протезування тощо).
Експертиза втрати працездатності є однією із важливих сторін діяльності кожного
лікаря. Її значимість зумовлена насамперед важливістю завдань, що вирішуються, а саме:
максимально тривалим продовженням працездатності людини, профілактикою захворювань,
зниженням рівня захворюваності й інвалідності, що і робить дану тему практичного заняття
актуальною у своєму вивченні майбутніми лікарями різних фахів.
ІІ. ЦІЛІ:
Знати:
• основні принципи організації експертизи втрати працездатності в Україні та
регламентуючу її законодавчу та облікову документацію;
• основні принципи взаємодій лікуючого лікаря, лікувально-консультативних комісій та
медико-соціальних експертних комісій при визначенні строків та показів для
встановлення стійкої втрати працездатності;
• види інвалідності, критерії визначення груп інвалідності.
Вміти:
• розрізняти види працездатності за тривалістю та ступенем;
• трактувати поняття загальної інвалідності та інвалідизації;
• визначати строки та покази для встановлення стійкої втрати працездатності;
• заповнювати облікову документацію для направлення хворого на експертизу стійкої
втрати працездатності;
ОСНОВИ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ПРО ОХОРОНУ ЗДОРОВ'Я
Вводиться в дію Постановою ВР № 2802-XII від 19.11.92
(Із останніми змінами, внесеними згідно із Законом № 2581-VIII від 02.10.2018) (витяг)
Розділ IX
МЕДИЧНА ЕКСПЕРТИЗА
Стаття 69. Медико-соціальна експертиза втрати працездатності та стійкого
розладу функцій організму
Медична експертиза з тимчасової втрати працездатності громадян проводиться лікарем
або комісією лікарів у закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, а також
лікарями, що провадять господарську діяльність з медичної практики як фізичні особи -
підприємці.
Порядок проведення медичної експертизи з тимчасової втрати працездатності громадян
визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної
політики у сфері охорони здоров'я.
Під час проведення медичної експертизи з тимчасової втрати працездатності
встановлюється факт необхідності надання листка непрацездатності чи іншого документа, що
засвідчує тимчасову втрату працездатності у зв’язку з хворобою, травмою, вагітністю та
пологами, доглядом за хворим членом сім’ї, хворою дитиною, карантином, встановленим
санітарно-епідеміологічною службою, протезуванням, санаторно-курортним лікуванням,
визначаються необхідність і строки тимчасового переведення працівника у зв’язку з хворобою
на іншу роботу, приймається рішення про направлення на медико-соціальну експертну комісію
для визначення наявності та ступеня стійкого розладу функцій організму, причини, часу
настання і групи інвалідності.
Експертиза стійкого розладу функцій організму здійснюється медико-соціальними
експертними комісіями, які встановлюють ступінь та причину інвалідності, складають
(коригують) індивідуальну програму реабілітації особи з інвалідністю, в якій визначають
реабілітаційні заходи відповідно до Закону України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в
Україні".
Порядок організації та проведення медико-соціальної експертизи встановлюється
Кабінетом Міністрів України.
Індивідуальна програма реабілітації особи з інвалідністю є обов’язковою для виконання
органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними установами,
підприємствами, установами, організаціями, в яких працює або перебуває особа з інвалідністю,
незалежно від їх відомчої підпорядкованості, типу і форми власності.
Стаття 70. Військово-лікарська експертиза
Військово-лікарська експертиза визначає придатність до військової служби призовників,
військовослужбовців та військовозобов'язаних, встановлює причинний зв'язок захворювань,
поранень і травм з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-
соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Військово-лікарська експертиза здійснюється військово-лікарськими комісіями, які
створюються при військових комісаріатах і закладах охорони здоров'я Міністерства оборони
України, Служби безпеки України та інших військових формувань, а також Державної служби
спеціального зв’язку та захисту інформації України.
Порядок організації та проведення військово-лікарської експертизи встановлюється
Кабінетом Міністрів України.
Стаття 71. Судово-медична і судово-психіатрична експертизи
Проведення судово-медичної і судово-психіатричної експертизи призначається особою,
яка проводить дізнання, слідчим, прокурором або судом у порядку, встановленому
законодавством, для вирішення питань, що потребують спеціальних знань в сфері судової
медицини або судової психіатрії.
Організаційне керівництво судово-медичною і судово-психіатричною службами
здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони
здоров’я.
Стаття 72. Патологоанатомічні розтини
Патологоанатомічні розтини трупів проводяться з метою встановлення причин і
механізмів смерті хворого.
В обов'язковому порядку патологоанатомічні розтини здійснюються при наявності
підозри на насильницьку смерть, а також коли смерть хворого настала в закладі охорони
здоров'я, за винятком випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.
За наявністю письмової заяви близьких родичів або задокументованого волевиявлення
покійного і відсутності підозри на насильницьку смерть, виходячи з релігійних та інших
поважних мотивів, патологоанатомічний розтин може не проводитися.
Порядок проведення патологоанатомічного розтину визначається центральним органом
виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Стаття 73. Альтернативна медична експертиза
У разі незгоди громадянина з висновками державної медичної експертизи та в інших
передбачених законодавством випадках на вимогу громадянина проводиться альтернативна
медична (медико-соціальна, військово-лікарська) експертиза або патологоанатомічний розтин.
Альтернативна медична експертиза здійснюється фахівцями відповідного профілю і
кваліфікації. Громадяни самостійно обирають експертну установу та експертів. Порядок та
умови проведення альтернативної медичної експертизи визначаються Кабінетом Міністрів
України.
ОСНОВИ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ПРО ЗАГАЛЬНООБОВ'ЯЗКОВЕ ДЕРЖАВНЕ
СОЦІАЛЬНЕ СТРАХУВАННЯ
(ВІДОМОСТІ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ, 1998, № 23, СТ.121)
(Редакція від 20.01.2018)
Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування
(далі - Основи) відповідно до Конституції України визначають принципи та загальні правові,
фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування
громадян в Україні.
Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Поняття загальнообов'язкового державного соціального страхування
Загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і
гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення
громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати
годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших
випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати
страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець),
громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.
Стаття 2. Законодавство України про загальнообов'язкове державне соціальне
страхування та його завдання
Законодавство України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування
складається з цих Основ та прийнятих відповідно до них законів, інших нормативно-правових
актів, що регулюють відносини у сфері загальнообов'язкового державного соціального
страхування.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною
Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про
загальнообов'язкове державне соціальне страхування, то застосовуються норми міжнародного
договору.
Завданням законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування є
встановлення гарантій щодо захисту прав та інтересів громадян, які мають право на пенсію, а
також на інші види соціального захисту, що включають право на забезпечення їх у разі
хвороби, постійної або тимчасової втрати працездатності, безробіття з незалежних від них
обставин, необхідності догляду за дитиною з інвалідністю, хворим членом сім’ї, смерті
громадянина та членів його сім’ї тощо.
Стаття 3. Право громадян на забезпечення за загальнообов'язковим державним
соціальним страхуванням
Право на забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням
згідно з цими Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без
громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено
законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов'язковість
якого надана Верховною Радою України.
Стаття 4. Види загальнообов'язкового державного соціального страхування
Залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного
соціального страхування:
-пенсійне страхування;
-страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності;
-медичне страхування;
-страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які
спричинили втрату працездатності;
-страхування на випадок безробіття;
-інші види страхування, передбачені законами України.
Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї статті видами
загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються законами,
прийнятими відповідно до цих Основ.
Стаття 6. Суб'єкти та об'єкти загальнообов'язкового державного соціального
страхування
Суб'єктами загальнообов'язкового державного соціального страхування є застраховані
громадяни, а в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи, страхувальники і страховики.
Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється загальнообов'язкове
державне соціальне страхування.
Коло осіб, які можуть бути застрахованими за загальнообов'язковим державним
соціальним страхуванням, визначається цими Основами та іншими законами, прийнятими
відповідно до них.
Страхувальниками за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням є
роботодавці та застраховані особи, якщо інше не передбачено законами України.
Страховиками є цільові страхові фонди з:
пенсійного страхування;
страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасних випадків на
виробництві та професійних захворювань, медичного страхування;
страхування на випадок безробіття.
Страхові фонди беруть на себе зобов'язання щодо надання застрахованим особам
матеріального забезпечення і соціальних послуг при настанні страхових випадків.
Об'єктом загальнообов'язкового державного соціального страхування є страховий
випадок, із настанням якого у застрахованої особи (члена її сім'ї, іншої особи) виникає право на
отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг, передбачених статтею 25 цих
Основ.
Стаття 7. Особи, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному
страхуванню
Загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню підлягають:
1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту):
а) на підприємствах, в організаціях, установах незалежно від їх форм власності та
господарювання;
б) у фізичних осіб;
2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі
працівники, які не є членами творчих спілок), громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності.
Перелік, доповнення та уточнення кола осіб, які підлягають загальнообов'язковому
державному соціальному страхуванню, а також конкретних видів загальнообов'язкового
державного соціального страхування, до яких належать особи, визначаються законами України
за видами.
Громадяни України, які працюють за межами території України та не застраховані в
системі соціального страхування країни, в якій вони перебувають, мають право на забезпечення
за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням в Україні за умови сплати
страхових внесків, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на
обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Стаття 8. Свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування
Особи, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню,
одержують свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яке є єдиним
для всіх видів страхування та документом суворої звітності.
Порядок видачі та зразок свідоцтва про загальнообов'язкове державне соціальне
страхування затверджується Кабінетом Міністрів України.
Стаття 9. Страховий стаж
Страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає
загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню та сплачуються внески (нею,
роботодавцем) на страхування, якщо інше не передбачено законодавством. Особливості
обчислення страхового стажу за видами загальнообов’язкового державного соціального
страхування визначаються законом.
Період, протягом якого особа є застрахованою за окремими видами
загальнообов'язкового державного соціального страхування, визначається відповідними
законами України.
Страховий стаж обчислюється за даними, що містяться в системі персоніфікованого
обліку відомостей про застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового
державного соціального страхування, а за періоди до запровадження системи
персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб - у порядку та на умовах,
передбачених законодавством, що діяло раніше.
Стаття 11. Страховий ризик і страховий випадок
Страховий ризик - обставини, внаслідок яких громадяни та/або члени їх сімей можуть
втратити тимчасово або назавжди засоби до існування і потребують матеріальної підтримки або
соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.
Страховий випадок - подія, з настанням якої виникає право застрахованої особи на
отримання матеріального забезпечення або соціальних послуг, передбачених законами України
про загальнообов’язкове державне соціальне страхування.
Стаття 13. Інформація про загальнообов'язкове державне соціальне страхування
Інформація у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування
використовується з дотриманням вимог, передбачених законодавством про інформацію.
Забороняється розголошувати без згоди застрахованої особи відомості про страховий
стаж, страхові випадки, результати медичних обстежень, суми одержуваних виплат тощо, крім
випадків, встановлених законом.
Страховики через засоби масової інформації зобов'язані роз'яснювати населенню права
та обов'язки, передбачені законодавством про загальнообов'язкове державне соціальне
Страховики надають страхувальникам та застрахованим особам консультації з питань
загальнообов'язкового державного соціального страхування на безоплатній основі.
Під час здійснення повноважень з контролю за дотриманням бюджетного законодавства
в частині моніторингу виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням
Міністерство фінансів України має право отримувати інформацію, зокрема таку, що містить
персональні дані.
Розділ IV
КОШТИ ЗАГАЛЬНООБОВ'ЯЗКОВОГО ДЕРЖАВНОГО СОЦІАЛЬНОГО
СТРАХУВАННЯ ТА ПОРЯДОК ЇХ ВИКОРИСТАННЯ
Стаття 20. Джерела коштів
Основними джерелами коштів загальнообов'язкового державного соціального
страхування відповідно до цих Основ є внески роботодавців і застрахованих осіб. Бюджетні та
інші джерела коштів, необхідні для здійснення загальнообов'язкового державного соціального
страхування, передбачаються законами про загальнообов’язкове державне соціальне
Стаття 21. Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування
та визначення його розміру
Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це
консолідований страховий внесок на пенсійне страхування, страхування у зв'язку з тимчасовою
втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, медичне страхування,
страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які
спричинили втрату працездатності, страхування на випадок безробіття, який в обов'язковому
порядку сплачується страхувальниками з метою забезпечення реалізації прав застрахованих
осіб на отримання страхових виплат (послуг) за соціальним страхуванням.
Розмір єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування
встановлюється Верховною Радою України. Пропорції його розподілу за видами
загальнообов’язкового державного соціального страхування затверджуються Кабінетом
Міністрів України.
Розділ VI
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗА ЗАГАЛЬНООБОВ'ЯЗКОВИМ ДЕРЖАВНИМ СОЦІАЛЬНИМ
СТРАХУВАННЯМ
Стаття 25. Види соціальних послуг та матеріального забезпечення за
загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням
За загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням надаються такі види
соціальних послуг та матеріального забезпечення:
1) пенсійне страхування:
- пенсії за віком, по інвалідності внаслідок загального захворювання (в тому числі
каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства);
- пенсії у зв'язку з втратою годувальника, крім передбачених пунктом 4 цієї статті;
- медичні профілактично-реабілітаційні заходи;
- допомога на поховання пенсіонерів;
- пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного
захворювання;
- пенсія у зв’язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на
виробництві або професійного захворювання;
2) медичне страхування:
- діагностика та амбулаторне лікування;
- стаціонарне лікування;
- надання готових лікарських засобів та виробів медичного призначення;
- профілактичні та освітні заходи;
- забезпечення медичної реабілітації осіб, які перенесли особливо важкі операції або
мають хронічні захворювання.
Обсяг послуг, що надаються за рахунок коштів обов'язкового медичного страхування,
визначається базовою та територіальними програмами обов'язкового медичного страхування,
які затверджуються в порядку, встановленому законодавством;
3) страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності;
допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною);
допомога по вагітності та пологах;
4) страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання:
- профілактичні заходи по запобіганню нещасним випадкам на виробництві та
професійним захворюванням;
- відновлення здоров'я та працездатності потерпілого;
- допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві
або професійного захворювання;
- відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням
здоров'я, пов'язаним з виконанням ним своїх трудових обов'язків;
- допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві
або професійного захворювання;
5) страхування від безробіття:
- допомога по безробіттю;
- відшкодування витрат, пов'язаних із професійною підготовкою або перепідготовкою та
профорієнтацією;
- дотація роботодавцю для працевлаштування безробітних, у тому числі молоді на перше
робоче місце;
- допомога на поховання безробітного;
- профілактичні заходи, спрямовані на запобігання настанню страхових випадків.
Стаття 26. Характеристика страхових випадків та умови надання соціальних
послуг і матеріального забезпечення особам за загальнообов'язковим державним
соціальним страхуванням
До страхових випадків, з настанням яких надаються матеріальне забезпечення та
соціальні послуги, належать:
- тимчасова непрацездатність;
- вагітність та пологи;
-інвалідність;
- хвороба;
- досягнення пенсійного віку;
- смерть годувальника;
- безробіття;
- соціальні послуги та інші матеріальні витрати, пов'язані з певними обставинами;
- нещасний випадок на виробництві;
- професійне захворювання.
Характеристика страхових випадків, умови надання соціальних послуг, їх види та
розміри матеріального забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним
страхуванням визначаються законами України за видами загальнообов'язкового державного
соціального страхування, іншими нормативно-правовими актами, які містять норми щодо
загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Страховики у своїй діяльності співпрацюють у проведенні заходів, пов'язаних із
наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг, і вправі спільно у кожному
конкретному випадку приймати рішення щодо того, хто з них братиме участь у фінансуванні
цих заходів. Фінансування заходів, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення та
соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням особам з
інвалідністю, можуть здійснювати декілька страховиків.
Стаття 27. Підстави припинення виплат і надання соціальних послуг за
загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням
Виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за
загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено:
а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості;
б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна
відповідальність;
в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи;
г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо
загальнообов'язкового державного соціального страхування;
д) в інших випадках, передбачених законами.
постановою Кабінету Міністрів України
від 26 червня 2015 р. № 440
ПОРЯДОК
оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання
або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів
роботодавця
1. Цей Порядок визначає умови оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності
внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві,
застрахованій особі (далі - дні тимчасової непрацездатності) за рахунок коштів роботодавця.
2. Оплата днів тимчасової непрацездатності здійснюється за основним місцем роботи
застрахованої особи та за місцем роботи за сумісництвом у формі матеріального забезпечення,
що повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу).
3. Підставою для оплати днів тимчасової непрацездатності є виданий в установленому
порядку листок непрацездатності, а в разі роботи за сумісництвом - копія листка
непрацездатності, засвідчена підписом керівника, скріпленим печаткою за основним місцем
роботи.
4. Дні тимчасової непрацездатності не оплачуються з підстав, передбачених статтею 23
Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування”.
(Витяг)
Стаття 23. Підстави для відмови в наданні допомоги по тимчасовій
непрацездатності
1. Допомога по тимчасовій непрацездатності не надається:
1) у разі одержання застрахованою особою травм або її захворювання при вчиненні нею
злочину;
2) у разі навмисного заподіяння шкоди своєму здоров’ю з метою ухилення від роботи чи
інших обов’язків або симуляції хвороби;
3) за час перебування під арештом і за час проведення судово-медичної експертизи;
4) за час примусового лікування, призначеного за постановою суду;
5) у разі тимчасової непрацездатності у зв’язку із захворюванням або травмою, що
сталися внаслідок алкогольного, наркотичного, токсичного сп’яніння або дій, пов’язаних з
таким сп’янінням;
6) за період перебування застрахованої особи у відпустці без збереження заробітної
плати, творчій відпустці, додатковій відпустці у зв’язку з навчанням.
2. Застраховані особи, які в період отримання допомоги по тимчасовій
непрацездатності порушують режим, встановлений для них лікарем, або не з’являються без
поважних причин у призначений строк на медичний огляд, у тому числі на лікарсько-
консультативну комісію (ЛКК) чи медико-соціальну експертну комісію (МСЕК), втрачають
право на цю допомогу з дня допущення порушення на строк, що встановлюється рішенням
органу, який призначає допомогу по тимчасовій непрацездатності.
5. Дні тимчасової непрацездатності оплачуються залежно від страхового стажу в

розмірах, визначених частиною першою статті 24 Закону України “Про загальнообов’язкове
державне соціальне страхування”.
(Витяг)
Стаття 24. Розмір допомоги по тимчасовій непрацездатності
1. Допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується застрахованим особам
залежно від страхового стажу в таких розмірах:
1) 50 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають
страховий стаж до трьох років;
страховий стаж від трьох до п’яти років;
страховий стаж від п’яти до восьми років;
4) 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які
мають страховий стаж понад вісім років;
5) 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам,
віднесеним до 1-3 категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;
одному з батьків або особі, що їх замінює та доглядає хвору дитину віком до 14 років, яка
потерпіла від Чорнобильської катастрофи; ветеранам війни, постраждалим учасникам
Революції Гідності та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус
ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; особам, віднесеним до жертв нацистських
переслідувань відповідно до Закону України "Про жертви нацистських переслідувань";
донорам, які мають право на пільгу, передбачену статтею 10 Закону України "Про донорство
крові та її компонентів"; особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про
реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із
числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув’язнення) або
обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного
закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу.
Застраховані особи, страховий стаж яких за останні 12 місяців перед настанням
страхового випадку становить, за даними Державного реєстру загальнообов’язкового
державного соціального страхування, менше шести місяців, мають право на оплату днів
тимчасової непрацездатності в розмірі, який визначається виходячи з нарахованої заробітної
плати, з якої сплачуються страхові внески, але не перевищує в розрахунку на місяць розміру
мінімальної заробітної плати, встановленої законом у місяці настання страхового випадку.
Сума оплати днів тимчасової непрацездатності в розрахунку на місяць не повинна
перевищувати розміру максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, з якої
сплачувалися страхові внески до Фонду соціального страхування.
6. Обчислення середньої заробітної плати для здійснення оплати днів тимчасової
непрацездатності проводиться відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати
(доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним
соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26
вересня 2001 р. № 1266 (Офіційний вісник України, 2001 р., № 40, ст. 1802).
7. Витрати, пов’язані з оплатою днів тимчасової непрацездатності, відносяться до витрат
підприємств, установ, організацій, а для бюджетних установ - до їх видатків за відповідним
кодом економічної класифікації видатків бюджету.
ПРО РЕАБІЛІТАЦІЮ ОСІБ З ІНВАЛІДНІСТЮ В УКРАЇНІ
(Назва Закону із змінами, внесеними згідно із Законом № 2249-VIII від 19.12.2017,
Редакція від 03.07.2019) (Витяг)
Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення термінів
У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
особа з інвалідністю - особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із
зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого
держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та
забезпечити її соціальний захист;
дитина з інвалідністю - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом
функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження
її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав
нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист;
інвалідність - міра втрати здоров'я у зв'язку із захворюванням, травмою (її наслідками)
або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до
обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для
реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист;
втрата здоров'я - наявність хвороб і фізичних дефектів, які призводять до фізичного,
душевного і соціального неблагополуччя;
життєдіяльність - повсякденна діяльність, здатність організму особи здійснювати
діяльність у спосіб і в межах, звичайних для людини;
обмеження життєдіяльності - помірно виражена, виражена або значно виражена втрата
особою внаслідок захворювання, травми (її наслідків) або вроджених вад здатності до
самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю своєї поведінки, спілкування, навчання,
виконання трудової діяльності нарівні з іншими громадянами;
медико-соціальна експертиза - визначення на основі комплексного обстеження усіх
систем організму конкретної особи міри втрати здоров'я, ступеня обмеження її життєдіяльності,
викликаного стійким розладом функцій організму, групи інвалідності, причини і часу її
настання, а також рекомендацій щодо можливих для особи за станом здоров'я видів трудової
діяльності та умов праці, потреби у сторонньому догляді, відповідних видів санаторно-
курортного лікування і соціального захисту для найповнішого відновлення усіх функцій
життєдіяльності особи;
попередження інвалідності - здійснення комплексу медичних, гігієнічних, фізичних,
педагогічних, психологічних, професійних та інших заходів, спрямованих на профілактику
переходу захворювання, наслідків травми або вади в інвалідність особи або на зменшення
тяжкості інвалідності;
усунення обмежень життєдіяльності - система заходів, спрямованих на створення умов
для досягнення або відновлення особою оптимального фізичного, інтелектуального, психічного
і соціального рівня життєдіяльності та забезпечення її законодавчо визначених прав;
реабілітація осіб з інвалідністю - система медичних, психологічних, педагогічних,
фізичних, професійних, трудових, фізкультурно-спортивних, соціально-побутових заходів,
спрямованих на надання особам допомоги у відновленні та компенсації порушених або
втрачених функцій організму для досягнення і підтримання соціальної та матеріальної
незалежності, трудової адаптації та інтеграції в суспільство, а також забезпечення осіб з
інвалідністю технічними та іншими засобами реабілітації і виробами медичного призначення;
реабілітаційні послуги - послуги, спрямовані на відновлення оптимального фізичного,
інтелектуального, психічного і соціального рівня життєдіяльності особи з метою сприяння її
інтеграції в суспільство;
реабілітаційні заходи - комплекс заходів, якими здійснюється реабілітація осіб з
інвалідністю;
медична реабілітація - система лікувальних заходів, що спрямовані на відновлення
порушених чи втрачених функцій організму особи, на виявлення та активізацію
компенсаторних можливостей організму з метою забезпечення умов для повернення особи до
нормальної життєдіяльності, на профілактику ускладнень та рецидивів захворювання;
психолого-педагогічна реабілітація - система психологічних та педагогічних заходів,
спрямованих на формування способів оволодіння знаннями, уміннями і навичками, надання
психологічної допомоги, зокрема щодо формування самоутвердження і належної самооцінки
особою своїх можливостей, засвоєння правил суспільної поведінки шляхом здійснення
системної навчально-виховної роботи;
професійна реабілітація - система заходів, спрямованих на підготовку особи до
професійної діяльності, відновлення чи здобуття професійної працездатності шляхом адаптації,
реадаптації, навчання, перенавчання чи перекваліфікації з можливим подальшим
працевлаштуванням та необхідним соціальним супроводженням з урахуванням особистих
схильностей та побажань особи;
трудова реабілітація - система заходів, розроблених з урахуванням схильностей,
фізичних, розумових і психічних можливостей особи і спрямованих на оволодіння трудовими
навичками забезпечення трудової діяльності та адаптацію у виробничих умовах, у тому числі
шляхом створення спеціальних чи спеціально пристосованих робочих місць;
фізкультурно-спортивна реабілітація - система заходів, розроблених із застосуванням
фізичних вправ для відновлення здоров'я особи та спрямованих на відновлення і компенсацію
за допомогою занять фізичною культурою і спортом функціональних можливостей її організму
для покращення фізичного і психологічного стану;
фізична реабілітація - система заходів, спрямованих на вироблення і застосування
комплексів фізичних вправ на різних етапах лікування і реабілітації, що забезпечують
функціональне відновлення особи, виявляють і розвивають резервні і компенсаторні
можливості організму шляхом вироблення нових рухів, компенсаторних навичок, користування
технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення;
соціальна реабілітація - система заходів, спрямованих на створення і забезпечення
умов для повернення особи до активної участі у житті, відновлення її соціального статусу та
здатності до самостійної суспільної і родинно-побутової діяльності шляхом соціально-
середовищної орієнтації та соціально-побутової адаптації, соціального обслуговування
задоволення потреби у забезпеченні технічними та іншими засобами реабілітації;
психологічна реабілітація - система заходів, спрямованих на відновлення, корекцію
психологічних функцій, якостей, властивостей особи, створення сприятливих умов для
розвитку та утвердження особистості;
Стаття 2. Законодавство України з питань реабілітації осіб з інвалідністю
Законодавство України з питань реабілітації осіб з інвалідністю ґрунтується на
Конституції України і складається з цього Закону, законів України "Про державні соціальні
стандарти і державні соціальні гарантії", "Про основи соціальної захищеності осіб з
інвалідністю в Україні", "Про соціальні послуги", інших нормативно-правових актів, що
регулюють правовідносини у цій сфері, та міжнародних договорів України, згода на
обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Стаття 3. Основні завдання законодавства України з питань реабілітації осіб з
інвалідністю
Основними завданнями законодавства України з питань реабілітації осіб з інвалідністю є:
- створення умов для усунення обмежень життєдіяльності осіб з інвалідністю,
відновлення і компенсації їх порушених або втрачених здатностей до побутової, професійної,
суспільної діяльності;
- визначення основних завдань системи реабілітації осіб з інвалідністю, видів і форм
реабілітаційних заходів;
- розмежування повноважень між центральними і місцевими органами виконавчої влади,
органами місцевого самоврядування;
- регламентування матеріально-технічного, кадрового, фінансового, наукового
забезпечення системи реабілітації осіб з інвалідністю;
- структурно-організаційне забезпечення державної соціальної політики по відношенню
до осіб з інвалідністю і дітей з інвалідністю;
- сприяння залученню громадських організацій осіб з інвалідністю до реалізації
державної політики у цій сфері.
Стаття 4. Сфера дії Закону
Дія цього Закону поширюється на:
- громадян України, які в установленому порядку визнані особами з інвалідністю;
- сім'ї осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю;
- осіб з інвалідністю з числа іноземців, осіб без громадянства, які постійно проживають в
Україні, та осіб, яких визнано біженцями чи особами, які потребують додаткового захисту,
якщо інше не передбачено законами України чи міжнародними договорами, згода на
обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
- осіб з інвалідністю з числа іноземців та осіб без громадянства, які на законних
підставах тимчасово перебувають в Україні і мають право на реабілітацію згідно із законами
України чи міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою
України;
- військовослужбовців (резервістів, військовозобов’язаних)
- жінок після мастектомії в частині забезпечення їх протезно-ортопедичними виробами.
Стаття 7. Медико-соціальна експертиза
Медико-соціальна експертиза повнолітніх осіб проводиться медико-соціальними
експертними комісіями, а дітей - лікарсько-консультативними комісіями лікувально-
профілактичних закладів.
Огляд повнолітніх осіб з порушеннями стану здоров'я, осіб з інвалідністю (за
направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу), дітей з порушеннями стану
здоров'я та дітей з інвалідністю проводиться після проведення діагностичних, лікувальних і
реабілітаційних заходів за наявності даних, що підтверджують стійкий розлад функцій
організму у зв'язку з фізичними, психічними, інтелектуальними та сенсорними порушеннями,
зумовленими захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами.
Залежно від ступеня стійкого розладу функцій організму, зумовленого захворюванням,
травмою (її наслідками) або вродженими вадами, та можливого обмеження життєдіяльності при
взаємодії із зовнішнім середовищем внаслідок втрати здоров'я особі, визнаній особою з
інвалідністю, встановлюється перша, друга чи третя група інвалідності.
Перша група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від міри втрати здоров'я
особи з інвалідністю та обсягів потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або
диспансерному нагляді.
До підгрупи А першої групи інвалідності належать особи з виключно високою мірою
втрати здоров'я, надзвичайною залежністю від постійного стороннього догляду, допомоги або
диспансерного нагляду інших осіб і які фактично не здатні до самообслуговування.
До підгрупи Б першої групи інвалідності належать особи з високою мірою втрати
здоров'я, значною залежністю від інших осіб у забезпеченні життєво важливих соціально-
побутових функцій і які частково здатні до виконання окремих елементів самообслуговування.
Особам у віці до 18 років лікарсько-консультативними комісіями лікувально-
профілактичних закладів встановлюється категорія "дитина з інвалідністю", а особам у віці до
18 років з виключно високою мірою втрати здоров'я та з надзвичайною залежністю від
постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду інших осіб і які
фактично не здатні до самообслуговування, - категорія "дитина з інвалідністю" підгрупи А.
Медико-соціальні експертні комісії визначають:
- групу інвалідності, її причину і час настання. Особа може одночасно бути визнана
особою з інвалідністю однієї групи і лише з однієї причини. При підвищенні групи інвалідності
в разі виникнення більш тяжкого захворювання причина інвалідності встановлюється на вибір
особи з інвалідністю. У разі якщо однією з причин інвалідності є інвалідність з дитинства,
вказуються дві причини інвалідності;
- види трудової діяльності, рекомендовані особі з інвалідністю за станом здоров'я.
Висновок про нездатність до трудової діяльності внаслідок інвалідності готується виключно за
згодою особи з інвалідністю (крім випадків, коли особу з інвалідністю визнано недієздатною);
- причинний зв'язок інвалідності із захворюванням чи каліцтвом, що виникли у
дитинстві, вродженою вадою;
- ступінь втрати професійної працездатності потерпілим від нещасного випадку на
виробництві чи професійного захворювання;
- ступінь втрати здоров'я, групу інвалідності, причину, зв'язок і час настання інвалідності
громадян, які постраждали внаслідок політичних репресій або Чорнобильської катастрофи;
- медичні показання на право одержання особами з інвалідністю спеціального
автомобільного транспорту і протипоказання до керування ним.
Медико-соціальні експертні комісії:
- встановлюють компенсаторно-адаптаційні можливості особи, реалізація яких сприяє
медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній,
соціальній та психологічній реабілітації;
- складають (коригують) індивідуальну програму реабілітації особи з інвалідністю, в якій
визначаються реабілітаційні заходи і строки їх виконання, та здійснюють контроль за повнотою
та ефективністю виконання цієї програми;
- вивчають виробничі, медичні, психологічні, екологічні, соціальні причини виникнення
інвалідності, її рівня і динаміки та беруть участь у розробленні комплексних заходів щодо
профілактики і зниження рівня інвалідності серед повнолітніх осіб, удосконалення
- забезпечують своєчасний огляд (переогляд) повнолітніх осіб з порушеннями стану
здоров'я, осіб з інвалідністю. У разі якщо особа, яка звертається для встановлення інвалідності,
не може прибути на огляд (переогляд) до комісії за станом здоров’я згідно з висновком
лікарсько-консультативної комісії, огляд (переогляд) проводиться за місцем її проживання
(вдома), у тому числі за місцем проживання у стаціонарних установах для громадян похилого
віку та осіб з інвалідністю, закладах соціального захисту для бездомних осіб та центрах
соціальної адаптації осіб або в закладах охорони здоров’я, в яких така особа перебуває на
лікуванні;
- вносять до централізованого банку даних з проблем інвалідності інформацію про
повнолітніх осіб, яких визнано особами з інвалідністю.
Лікарсько-консультативні комісії лікувально-профілактичних закладів:
- визначають наявність стійкого розладу функцій організму дитини та відповідно
можливі обмеження її життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем;
- складають (коригують) індивідуальну програму реабілітації дитини з інвалідністю, в
якій визначаються реабілітаційні заходи і строки їх виконання, та здійснюють контроль за
повнотою та ефективністю виконання цієї програми;
- надають консультативну допомогу з питань реабілітації та стороннього догляду,
диспансерного нагляду або допомоги дітям з інвалідністю;
- забезпечують своєчасний огляд (переогляд) дітей з порушеннями стану здоров'я та
дітей з інвалідністю.
Медико-соціальні послуги з огляду повнолітніх осіб і послуги лікарсько-
консультативних комісій з огляду дітей надаються безоплатно.
Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-
соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-
профілактичних закладів затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Особам, які звертаються для встановлення інвалідності, зумовленої наявністю
анатомічних дефектів, інших необоротних порушень функцій органів і систем організму, у тому
числі необоротною втратою (ампутацією) верхніх та/або нижніх кінцівок (їх частин), а також
особам з інвалідністю, у яких строк переогляду настає після досягнення пенсійного віку,
встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне
страхування", відповідна група інвалідності встановлюється без зазначення строку повторного
огляду (безстроково). Особам, які внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання,
одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її
проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її
проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної
безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та
Луганській областях, забезпечення їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у
період здійснення зазначених заходів, отримали ушкодження, які призвели до необоротної
втрати (у тому числі ампутації) верхніх та/або нижніх кінцівок (їх частин), необоротної втрати
іншого органу або повної стійкої втрати органом його функцій, що призвело до інвалідності,
група інвалідності встановлюється без зазначення строку повторного огляду (безстроково) та на
ступінь вище визначених законодавством критеріїв встановлення групи інвалідності, але не
вище I групи. Переогляд з метою підвищення групи інвалідності таким особам відбувається на
підставі особистої заяви особи з інвалідністю або її законного представника у разі настання змін
у стані здоров’я і працездатності особи з інвалідністю або за рішенням суду.
Порядок проведення переогляду з метою підвищення групи інвалідності і вичерпний
перелік анатомічних дефектів, інших необоротних порушень функцій органів і систем
організму, станів та захворювань, за яких відповідна група інвалідності встановлюється без
зазначення строку повторного огляду, затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Стаття 8. Експертиза професійної придатності осіб з інвалідністю
Експертиза професійної придатності повнолітніх осіб з інвалідністю здійснюється
медико-соціальними експертними комісіями. До роботи цих комісій залучаються спеціалісти з
інженерної психології (психології праці) та психології професійного відбору, педагогічні
працівники, що займаються навчанням і професійною підготовкою осіб з інвалідністю,
спеціалісти державної служби зайнятості.
Висновок медико-соціальної експертної комісії з професійної придатності включається в
індивідуальну програму реабілітації особи з інвалідністю і є підставою для здійснення
професійної орієнтації, професійної освіти і наступного працевлаштування з урахуванням
побажань і думки особи з інвалідністю (дитини з інвалідністю - для навчання).
Рішення медико-соціальних експертних комісій є обов'язковими для виконання органами
виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами,
організаціями, реабілітаційними установами незалежно від типу і форми власності.
Розділ III
СИСТЕМА РЕАБІЛІТАЦІЇ ОСІБ З ІНВАЛІДНІСТЮ, ДІТЕЙ З ІНВАЛІДНІСТЮ
Стаття 12. Структура системи реабілітації осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю
Система реабілітації осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю забезпечує своєчасність,
комплексність і неперервність медичної, психолого-педагогічної, фізичної, професійної,
трудової, фізкультурно-спортивної, соціальної реабілітації, досягнення особами з інвалідністю,
дітьми з інвалідністю оптимального фізичного, інтелектуального, психічного і соціального
рівня життєдіяльності.
Систему реабілітації осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю складають:
органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які здійснюють державне
управління системою реабілітації осіб з інвалідністю;
реабілітаційні установи для осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю незалежно від
відомчого підпорядкування, типу і форми власності;
будинки дитини - дошкільні навчальні заклади для дітей з вадами фізичного та/або
розумового розвитку віком до чотирьох років незалежно від відомчого підпорядкування, типу і
форми власності;
спеціальні та санаторні дошкільні навчальні заклади (ясла-садки) компенсуючого типу
для дітей віком від двох до семи (восьми) років, які потребують корекції фізичного та/або
розумового розвитку, тривалого лікування та реабілітації, незалежно від відомчого
підпорядкування, типу і форми власності;
дошкільні навчальні заклади (ясла-садки) комбінованого типу для дітей віком від двох
місяців до шести (семи) років, у складі яких можуть бути групи загального розвитку,
компенсуючого типу, сімейні, прогулянкові, в яких забезпечується дошкільна освіта з
урахуванням стану здоров'я дітей, їх розумового, психологічного, фізичного розвитку,
незалежно від відомчого підпорядкування, типу і форми власності;
дошкільні навчальні заклади (центри розвитку дитини) системи освіти, в яких
забезпечуються фізичний, розумовий і психологічний розвиток, корекція психологічного і
фізичного розвитку, оздоровлення дітей, які відвідують інші навчальні заклади чи виховуються
вдома;
спеціальні загальноосвітні школи (школи-інтернати) - загальноосвітні навчальні заклади
системи освіти для дітей, які потребують корекції фізичного та/або розумового розвитку;
загальноосвітні санаторні школи (школи-інтернати) - загальноосвітні навчальні заклади
I-III ступенів з відповідним профілем системи освіти для дітей, які потребують тривалого
лікування;
навчальні заклади, які належать до сфери управління центральних органів виконавчої
влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сферах трудових
відносин, соціального захисту населення;
установи соціального обслуговування осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю незалежно
від відомчого підпорядкування, типу і форми власності;
санаторно-курортні установи, які належать до сфери управління центральних органів
виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сферах
трудових відносин, соціального захисту населення;
протезно-ортопедичні підприємства незалежно від відомчого підпорядкування, типу і
форми власності;
установи культури, санаторно-курортні та оздоровчі заклади громадських організацій
осіб з інвалідністю;
академічні та галузеві науково-дослідні, науково-методичні установи, які беруть участь у
здійсненні державної політики у сфері реабілітації осіб з інвалідністю.
Стаття 13. Типи реабілітаційних установ
Реабілітаційні установи залежно від змісту реабілітаційних заходів, які вони здійснюють,
відносяться до таких типів:
- медичної реабілітації;
- медико-соціальної реабілітації;
- соціальної реабілітації;
- психолого-педагогічної реабілітації;
- фізичної реабілітації;
- професійної реабілітації;
- трудової реабілітації;
- фізкультурно-спортивної реабілітації.
Реабілітаційні установи можуть мати змішаний тип.
Стаття 14. Створення та припинення діяльності реабілітаційних установ
Реабілітаційні установи в Україні створюються на основі державної, комунальної і
приватної власності, а також шляхом об'єднання майна різних форм власності.
Порядок створення, реорганізації та ліквідації реабілітаційних установ встановлюється
законом.
Потреба в державних реабілітаційних установах визначається відповідно до соціально-
економічних і демографічних потреб України та її регіонів центральними органами виконавчої
влади в межах своїх повноважень. Рішення про їх створення приймаються Кабінетом Міністрів
України, міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади.
Потребу в комунальних реабілітаційних установах визначають місцеві органи
виконавчої влади. Рішення про їх створення приймаються органами місцевого самоврядування.
Реабілітаційні установи, засновані на приватній власності (в тому числі власності
громадських організацій), можуть надавати реабілітаційні послуги на професійній основі за
рахунок власних коштів, залучених коштів або коштів державного чи місцевих бюджетів у
порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Реабілітаційні установи незалежно від свого статусу і відомчої підпорядкованості
забезпечують якість реабілітації (абілітації) відповідно до державних соціальних нормативів у
сфері реабілітації, критеріїв і вимог до реабілітаційних заходів.
Розділ IV
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ РЕАБІЛІТАЦІЙНИХ УСТАНОВ
Стаття 17. Організація реабілітаційного процесу
Реабілітаційний процес включає такі складові:
відновлювальні медичні заходи, реконструктивна хірургія, ендопротезування,
протезування, ортезування, санаторно-курортне лікування;
медична, медико-соціальна, соціальна, психологічна, психолого-педагогічна, фізична,
професійна, трудова, фізкультурно-спортивна реабілітація, соціальна адаптація;
забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного
призначення;
освіта, професійна орієнтація, сприяння в працевлаштуванні, виробнича адаптація;
фізкультурно-спортивні заходи, оздоровлення.
Реабілітаційні установи здійснюють комплексну реабілітацію осіб з інвалідністю, дітей з
інвалідністю шляхом реалізації соціально-економічних, медичних, фізичних, психологічних,
педагогічних, професійних та інших заходів відновлювального характеру, спрямованих на
попередження прогресування патологічного процесу, усунення чи максимально можливу
компенсацію обмежень життєдіяльності, відновлення здоров'я та трудових навичок осіб з
інвалідністю, дітей з інвалідністю, корекцію психічних процесів, здобуття ними освіти, їх
трудову зайнятість незалежно від категорії і причин інвалідності.
Реабілітаційні установи можуть створювати реабілітаційні комісії, до складу яких
входять провідні фахівці реабілітаційної установи та представники місцевих органів виконавчої
влади відповідно до типу реабілітаційної установи.
Реабілітаційні комісії здійснюють:
планування навчально-виховної та корекційно-відновлювальної роботи, контроль за її
ефективністю;
визначення реабілітаційних технологій, строків і тривалості проходження реабілітації
особою з інвалідністю, дитиною з інвалідністю відповідно до їх індивідуальної програми
реабілітації з урахуванням реабілітаційного потенціалу особи з інвалідністю та реабілітаційного
прогнозу;
контроль за виконанням індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю,
дитини з інвалідністю;
забезпечення послідовності, комплексності і безперервності виконання реабілітаційних
заходів, оцінку їх результатів та ефективності;
внесення змін до індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю, дитини з
інвалідністю у разі необхідності її оперативного коригування;
затвердження висновку про виконання індивідуальної програми реабілітації особи з
інвалідністю, дитини з інвалідністю.
Стаття 18. Організація медичного обслуговування в реабілітаційних установах
Заклади охорони здоров'я проводять медичний огляд осіб з інвалідністю, дітей з
інвалідністю, які проходять реабілітацію, моніторинг і корекцію стану здоров'я, здійснення
лікувально-профілактичних заходів.
Особам з інвалідністю, дітям з інвалідністю, які проходять реабілітацію в
реабілітаційних установах державної і комунальної форм власності, надається безоплатне
медичне обслуговування.
Контроль за станом здоров'я осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, які проходять
реабілітацію, покладається на структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій
незалежно від відомчого підпорядкування реабілітаційних установ, їх типу і форми власності.
Порядок організації і перелік медичних послуг, що надаються реабілітаційними
установами державної і комунальної форм власності, встановлюються Кабінетом Міністрів
України.
Розділ V
СКЛАДОВІ СИСТЕМИ РЕАБІЛІТАЦІЇ ОСІБ З ІНВАЛІДНІСТЮ
Стаття 23. Індивідуальна програма реабілітації особи з інвалідністю
Індивідуальна програма реабілітації особи з інвалідністю розробляється відповідно до
Державної типової програми реабілітації осіб з інвалідністю для повнолітніх осіб з інвалідністю
- медико-соціальною експертною комісією, для дітей з інвалідністю - лікарсько-
консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів. Визначення конкретних
обсягів, методів і термінів проведення реабілітаційних заходів, які повинні бути здійснені щодо
особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю, кошторис витрат за рахунок бюджетних коштів чи
загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також контроль за виконанням
індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю в межах своїх повноважень
здійснюють медико-соціальні експертні комісії (лікарсько-консультаційні комісії лікувально-
профілактичних закладів - щодо дітей з інвалідністю), місцева державна адміністрація, служби
зайнятості, реабілітаційні установи, розпорядники відповідних коштів.
Обсяг реабілітаційних заходів, що передбачається індивідуальною програмою
реабілітації особи з інвалідністю, не може бути меншим від передбаченого Державною типовою
програмою реабілітації осіб з інвалідністю.
Індивідуальна програма реабілітації особи з інвалідністю є обов'язковою для виконання
органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними установами,
підприємствами, установами, організаціями, в яких працює або перебуває особа з інвалідністю,
дитина з інвалідністю, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, типу і форми власності.
Індивідуальна програма реабілітації має для особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю
рекомендаційний характер. Особа з інвалідністю (законний представник дитини з інвалідністю)
має право відмовитися від будь-якого виду, форми та обсягу реабілітаційних заходів,
передбачених її індивідуальною програмою реабілітації, або від усієї програми в цілому. Особа
з інвалідністю (законний представник недієздатної особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю)
бере участь у виборі конкретних технічних та інших засобів реабілітації, виробів медичного
призначення, реабілітаційних послуг і санаторно-курортного лікування тощо в межах її
індивідуальної програми реабілітації у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Положення про індивідуальну програму реабілітації особи з інвалідністю, порядок її
фінансування та реалізації затверджується Кабінетом Міністрів України.
ЗАТВЕРДЖЕНО постановою Кабінету Міністрів України

від 3 грудня 2009 р. № 1317 (редакція від 16.08.2019)
ПОЛОЖЕННЯ
про медико-соціальну експертизу
Загальні положення
1. Це Положення визначає процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим,
що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного
захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення
інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання,
групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких
сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній,
фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
3. Медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення
інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після
проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що
підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями,
наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та
професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на
виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами,
затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 р. № 1112
(Офіційний вісник України, 2004 р., № 35, ст. 2337), висновку спеціалізованого медичного
закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про
професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу
охорони здоров'я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому
потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або робочого органу виконавчої
дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків, суду чи прокуратури.
4. Медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (далі -
комісії), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів
охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях
охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
Центр (бюро) очолює головний лікар, який призначається Міністром охорони здоров'я
Автономної Республіки Крим, керівником управління охорони здоров'я обласної (міської)
держадміністрації.
Міські та районні комісії утворюються з розрахунку одна комісія на 100 тис. чоловік
віком 18 років і старше, міжрайонні - у районах і містах з кількістю населення менш як 100
тис. чоловік.
МОЗ утворює Центральну медико-соціальну експертну комісію МОЗ, яку очолює
головний лікар.
6. Висновки комісії, реабілітаційні заходи, визначені в індивідуальній програмі
реабілітації особи з інвалідністю, обов'язкові для виконання органами виконавчої влади,
органами місцевого самоврядування, реабілітаційними підприємствами, установами та
організаціями, в яких працює або перебуває особа з інвалідністю, незалежно від їх відомчої
підпорядкованості, типу і форми власності.
7. Штатні нормативи чисельності працівників комісій встановлюються МОЗ за
погодженням з Мінсоцполітики.
Організація і склад медико-соціальних експертних комісій
10. Залежно від ступеня, виду захворювання та групи інвалідності утворюються такі
комісії:
1) загального профілю;
2) спеціалізованого профілю.
Комісія складається з представників МОЗ, Мінсоцполітики, Міноборони, закладів
охорони здоров’я МВС, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві
та професійних захворювань, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати
працездатності, а також військово-медичної служби СБУ та військово-медичного підрозділу
Служби зовнішньої розвідки у разі розгляду медичних справ стосовно потерпілих на
виробництві чи пенсіонерів з числа військовослужбовців СБУ або Служби зовнішньої розвідки.
У проведенні медико-соціальної експертизи беруть участь також представники Пенсійного
фонду України, органів державної служби зайнятості і у разі потреби - працівники науково-
педагогічної та соціальної сфери.
До складу комісії входить не менше трьох лікарів за спеціальностями, перелік яких
затверджується МОЗ з урахуванням профілю комісії, а також спеціаліст з реабілітації, лікар-
психолог або психолог.
Порядок участі представників Пенсійного фонду України, органів державної служби
зайнятості та інших працівників соціальної сфери затверджується МОЗ за погодженням з
Мінсоцполітики.
Обов'язки і права комісій
11. Міські, міжрайонні, районні комісії:
1) визначають:
ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності,
потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал,
групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я,
а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали
ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків;
потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами
реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань,
а також з урахуванням соціальних критеріїв;
потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із
стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому
харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або
допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні,
придбанні спеціальних засобів пересування;
ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні
відділення центрів соціального обслуговування;
причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої
визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством
передбачається надання пільг членам сім'ї померлого;
медичні показання на право одержання особами з інвалідністю спеціального
автотранспорту і протипоказання до керування ним;
2) складають та корегують індивідуальну програму реабілітації особи з інвалідністю, в
якій визначаються види реабілітаційних заходів та строки їх виконання, і контролюють
ефективність її виконання;
3) проводять серед населення роз'яснювальну роботу з питань медико-соціальної
експертизи;
4) ведуть облік громадян, які пройшли медико-соціальну експертизу, вносять відповідно
до компетенції до Централізованого банку даних з проблем інвалідності інформацію про
громадян, які пройшли медико-соціальну експертизу;
5) беруть участь у здійсненні заходів щодо профілактики інвалідності;
6) вивчають:
динаміку інвалідності за групами, причинами, окремими захворюваннями,
територіальними ознаками у розрізі окремих підприємств;
разом з лікувально-профілактичними закладами охорони здоров'я результати
диспансеризації переважно осіб, які часто та тривалий час хворіють, та осіб з інвалідністю;
результати продовження строку тимчасової непрацездатності на період відновного
лікування, результати проведення повторного огляду осіб з інвалідністю з метою виявлення
ефективності реабілітаційних заходів, визначення реабілітаційного потенціалу;
7) надають лікарям лікувально-профілактичних закладів та працівникам реабілітаційних
установ, установ соціального обслуговування та установ, які надають соціальні послуги
незалежно від форми власності, а також сім'ям, які здійснюють догляд за особами з
інвалідністю, консультаційну допомогу з питань реабілітації та стороннього нагляду, догляду
або допомоги особам з інвалідністю, контролюють разом з іншими учасниками
реабілітаційного процесу стан та якість проведення підприємствами, установами та
організаціями, зазначеними в індивідуальній програмі реабілітації особи з інвалідністю,
8) аналізують:
разом з лікувально-профілактичними закладами, підприємствами, установами та
організаціями незалежно від форми власності, профспілковими органами умови праці з метою
виявлення факторів, що мають негативний вплив на здоров'я і працездатність працівників, а
також визначають умови та види діяльності, робіт і професій для хворих та осіб з інвалідністю;
стан здоров'я населення та організовують проведення робіт з вивчення виробничих,
медичних, психологічних, екологічних, соціальних причин виникнення інвалідності, її рівня і
динаміки;
9) інформують органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, підприємства,
установи та організації, профспілки і громадськість про рівень інвалідності, її причини та вжиті
реабілітаційні заходи;
10) поширюють інформацію про порядок проведення медико-соціальної експертизи,
порядок оскарження прийнятих комісіями рішень;
11) сприяють наданню громадськими організаціями осіб з інвалідністю консультаційної
допомоги особам, яких визнано особами з інвалідністю;
12) подають за формою, затвердженою МОЗ, до Кримської республіканської, обласних,
центральних міських комісій звіт про випадки безпідставного направлення хворих лікарсько-
консультативними комісіями на огляд до комісій для встановлення інвалідності.
12. Кримська республіканська, обласні, центральні міські комісії:
здійснюють організаційно-методичне керівництво та контроль за діяльністю відповідно
районних, міжрайонних, міських комісій, перевіряють правомірність прийнятих ними рішень і в
разі визнання їх безпідставними змінюють їх;
повторно оглядають осіб, що звертаються для встановлення інвалідності і оскаржили
рішення районних, міжрайонних, міських комісій, перевіряють якість розроблення
індивідуальних програм реабілітації, здійснюють контроль за повнотою і якістю їх виконання;
проводять у складних випадках огляд осіб, що звертаються для встановлення
інвалідності, за направленнями районних, міжрайонних, міських комісій;
визначають медичні показання на право одержання особами з інвалідністю спеціального
автомобільного транспорту і протипоказання до керування ним;
надають лікарям комісій консультаційну допомогу з питань проведення медико-
соціальної експертизи;
впроваджують наукові принципи і методи, розроблені науково-дослідними інститутами,
готують пропозиції щодо вдосконалення порядку проведення медико-соціальної експертизи,
узагальнюють і поширюють передовий досвід роботи;
беруть участь у розробленні комплексних заходів щодо профілактики і зниження рівня
інвалідності, а також удосконалення порядку проведення реабілітації осіб з інвалідністю;
проводять аналіз рівня та динаміки інвалідності, стан реабілітації осіб з інвалідністю в
Автономній Республіці Крим, області, місті, районі;
вживають заходів до підвищення кваліфікації фахівців комісій;
проводять разом з профспілковими та громадськими організаціями осіб з інвалідністю
конференції, наради, семінари з питань профілактики інвалідності, реабілітації та адаптації осіб
з інвалідністю;
вносять відповідно до компетенції до Централізованого банку даних з проблем
інвалідності інформацію про громадян, які пройшли медико-соціальну експертизу;
узагальнюють, аналізують та подають до Центральної медико-соціальної експертної
комісії МОЗ, обласних (міських) центрів медико-соціальної експертизи, а також управлінь
охорони здоров'я обласних (міських) державних адміністрацій інформацію про випадки
необґрунтованого прийняття рішень міськими, міжрайонними, районними комісіями та
направлення хворих лікарсько-консультативними комісіями на огляд до комісій для
встановлення інвалідності.
13. Центральна медико-соціальна експертна комісія МОЗ:
здійснює організаційно-методичне керівництво обласними, Київським та
Севастопольським міськими центрами (бюро) медико-соціальної експертизи;
розробляє комплексні заходи щодо профілактики і зниження рівня інвалідності, а також
удосконалення порядку проведення реабілітації осіб з інвалідністю;
проводить перевірку обґрунтованості рішень, прийнятих обласними, Київською та
Севастопольською центральними міськими комісіями, і в разі необхідності скасовує їх;
узагальнює та аналізує випадки необґрунтованого прийняття рішень міськими,
міжрайонними, районними комісіями та направлення хворих лікарсько-консультативними
комісіями на огляд до комісій для встановлення інвалідності, веде у розрізі лікарів облік
відповідних випадків та щороку подає МОЗ пропозиції щодо покращення ситуації у цій сфері;
повторно оглядає осіб, які оскаржили рішення обласних, Київської та Севастопольської
центральних міських комісій, перевіряє якість розроблених ними індивідуальних програм
реабілітації, здійснює контроль за повнотою і якістю виконання програми;
проводить у складних випадках огляд хворих та осіб з інвалідністю за направленнями
обласних, Київського та Севастопольського міських центрів (бюро) медико-соціальної
експертизи;
надає консультаційну допомогу фахівцям з питань проведення медико-соціальної
експертизи та обласним, Київській та Севастопольській центральним міським комісіям;
направляє в особливо складних випадках осіб, що звертаються для встановлення
інвалідності, для проведення медико-соціального експертного обстеження до клініки
Українського державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем
інвалідності (м. Дніпропетровськ) та Науково-дослідного інституту реабілітації інвалідів (м.
Вінниця);
впроваджує у практику роботи комісій наукові принципи і методи, розроблені науково-
дослідними інститутами, готує пропозиції щодо вдосконалення медико-соціальної експертизи,
узагальнює і поширює передовий досвід роботи;
бере участь в акредитації обласних, Київського та Севастопольського міських центрів
(бюро) медико-соціальної експертизи та атестації лікарів, які входять до складу комісій, вживає
заходів до підвищення їх кваліфікації;
проводить разом з профспілковими та громадськими організаціями осіб з інвалідністю
конференції, наради, семінари з питань профілактики інвалідності, реабілітації та адаптації осіб
з інвалідністю;
бере участь у здійсненні заходів щодо профілактики інвалідності.
14. Комісії мають право:
одержувати від державних органів, закладів охорони здоров'я, підприємств, установ та
організацій незалежно від форми власності і виду їх діяльності відомості, необхідні для роботи
комісій;
направляти осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, до лікувально-
профілактичних закладів для проведення огляду з метою уточнення діагнозу і призначення
відповідного лікування;
відвідувати в установленому порядку підприємства, установи та організації незалежно
від форми власності і виду їх діяльності, обстежувати робочі місця, виробничі та службові
приміщення, ознайомлюватися із звітами, статистичними та іншими матеріалами з питань, що
належать до компетенції комісій;
подавати державним органам необхідні матеріали для вжиття щодо посадових осіб
підприємств, установ та організацій, що порушують права осіб з інвалідністю, заходів впливу;
допускати за письмовою заявою особи, що звертається для встановлення інвалідності,
довірену особу на засідання комісії.
ОГЛЯД (ПОВТОРНИЙ ОГЛЯД) ОСІБ, ЩО ЗВЕРТАЮТЬСЯ ДЛЯ

ВСТАНОВЛЕННЯ ІНВАЛІДНОСТІ
15. Комісії проводять своєчасно огляд (повторний огляд) осіб, що звертаються для
встановлення інвалідності, за місцем їх проживання або лікування, у тому числі за місцем їх
проживання або місцем перебування у закладах соціального захисту для бездомних осіб та
центрах соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, за направленням
відповідного лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після пред'явлення
паспорта чи іншого документа, що засвідчує особу.
Процедура огляду (повторного огляду) пенсіонерів з числа військовослужбовців Служби
зовнішньої розвідки, що звертаються для встановлення інвалідності, визначається МОЗ з
урахуванням особливостей діяльності Служби зовнішньої розвідки.
16. Голова лікарсько-консультативної комісії лікувально-профілактичного закладу
охорони здоров'я представляє хворого, що досяг повноліття, потерпілого від нещасного
випадку на виробництві та професійного захворювання, який направляється на комісію вперше,
документи цієї особи у разі заочного проведення медико-соціальної експертизи. Для вирішення
соціальних питань і створення з урахуванням ступеня втрати життєдіяльності та професії
потерпілого спеціальних умов для виконання роботи запрошується представник власника
підприємства, установи та організації, де працює хворий, що досяг повноліття, потерпілий від
нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, або представник
уповноваженого ним органу та профспілкового комітету.
17. Медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження,
проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб особи з інвалідністю,
визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання
результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке
порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи
вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
18. Відповідальність за якість медичного обстеження, своєчасність та обґрунтованість
направлення громадян на медико-соціальну експертизу покладається на керівника лікувально-
профілактичного закладу охорони здоров'я.
Голова комісії або керівник закладу охорони здоров'я у разі виявлення фактів
зловживання службовим становищем, службового підроблення або службової недбалості під
час направлення хворих лікарсько-консультативними комісіями на огляд до комісій для
встановлення інвалідності інформують у триденний строк про це правоохоронні органи.
19. Комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення.
Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та
протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються
печаткою.
За наявності заперечень представників фондів соціального страхування комісія
направляє особу, що звернулася для встановлення інвалідності, на додаткове медичне
обстеження, яке проводиться без урахування висновку попередньої лікарсько-консультативної
комісії. Остаточне рішення приймається комісією за результатами додаткового медичного
обстеження, обсяги якого визначаються комісією з урахуванням характеру та важкості
21. У разі коли голова або окремі члени комісії не згодні з прийнятим рішенням, їх думка
зазначається в акті огляду комісії, який подається у триденний строк Кримській
республіканській, обласній або центральній міській комісії, що приймає відповідне рішення із
урахуванням результатів додаткового медичного обстеження та консультативного висновку
головного спеціаліста відповідного профілю.
22. Рішення Центральної медико-соціальної експертної комісії МОЗ, Кримської
республіканської, обласних, центральних міських комісій (у тому числі в разі проведення
огляду у складних випадках) приймається більшістю голосів членів комісій. У разі рівного
розподілу голосів вирішальним є голос голови комісії. Член комісії, не згодний з прийнятим
рішенням, викладає свою думку в письмовому вигляді, яка додається до акта огляду. На вимогу
такого члена комісії акт огляду надсилається МОЗ.
24. Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої
встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму
реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду комісії органові, в якому особа
з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги
(щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з
індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов'язкове державне
соціальне страхування, виписку з акта огляду комісії про результати визначення ступеня втрати
професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.
Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-
профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем
проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення
щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної
працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати
професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.
Видача особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт
втрати професійної працездатності, виписки з акта огляду комісії на руки забороняється.
Форма документів, що використовується у роботі комісій, затверджується МОЗ.
25. Голова або члени комісії, винні у прийнятті неправильного рішення і незаконній
видачі документів про інвалідність, несуть відповідальність згідно із законодавством.
ЗАТВЕРДЖЕНО постановою Кабінету Міністрів України

від 3 грудня 2009 р. № 1317 (редакція від 16.08.2019)
ПОЛОЖЕННЯ
про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності
Загальні положення
1. Це Положення визначає порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-
соціальними експертними комісіями (далі - комісії).
2. Терміни у цьому Положенні вживаються у значенні, наведеному в Законі України
"Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні".
Порядок та умови встановлення інвалідності
3. Медико-соціальна експертиза проводиться з метою встановлення інвалідності хворим,
що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного
захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення
інвалідності) за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу охорони
здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності
документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене
захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження
нормальної життєдіяльності особи.
4. Лікарсько-консультативна комісія лікувального профілактичного закладу охорони
здоров'я направляє осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, на огляд комісії за
формою, затвердженою МОЗ.
Комісія приймає документи осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, за
наявності у них стійкого чи необоротного характеру захворювання, а також у разі безперервної
тимчасової непрацездатності не пізніше ніж через чотири місяці з дня її настання чи у зв'язку з
одним і тим самим захворюванням протягом п'яти місяців з перервою за останніх 12 місяців, а у
разі захворювання на туберкульоз - протягом 10 місяців з дня настання непрацездатності.
5. У разі коли особа, що звертається для встановлення інвалідності, не може прибути на
огляд до комісії за станом здоров'я згідно з висновком лікарсько-консультативної комісії у
зв'язку з тим, що проживає у віддаленій місцевості, огляд проводиться за місцем проживання
(вдома), у тому числі за місцем проживання у стаціонарних установах для громадян похилого
віку та осіб з інвалідністю, закладах соціального захисту для бездомних осіб та центрах
соціальної адаптації осіб або в закладах охорони здоров'я, в яких така особа перебуває на
лікуванні.
У разі подання письмової заяви особою, що звертається для встановлення інвалідності (її
законним представником), у якої наявні захворювання, дефекти, необоротні морфологічні
стани, порушення функцій органів та систем організму, за яких група інвалідності
встановлюється безстроково, перелік яких затверджується МОЗ, комісія може приймати
рішення про встановлення інвалідності заочно на підставі направлення лікарсько-
консультативної комісії.
Встановлення інвалідності заочно не проводиться за п'ятьма найбільш поширеними
нозологічними формами захворювань, визначеними у переліку, що затверджується МОЗ, а
також у разі, коли вона спричинена:
- нещасним випадком на виробництві (трудове каліцтво чи інше ушкодження здоров'я);
- професійним захворюванням;
- захворюванням, одержаним під час проходження військової служби чи служби в
органах внутрішніх справ, державної безпеки, інших військових формуваннях;
- захворюванням, пов'язаним з впливом радіоактивного опромінення внаслідок
Чорнобильської катастрофи;
- захворюванням, одержаним в період проходження військової служби і служби в
органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного
захисту, Держспецзв'язку.
У разі тимчасового легального перебування громадян України за кордоном на території
держав, з якими укладено міждержавні договори (угоди) про соціальне забезпечення, комісія
може за заявою особи, що звертається для встановлення інвалідності, приймати рішення про
встановлення інвалідності заочно за результатами медичного обстеження в державі
перебування.
6. Комісія за участю представників Фонду соціального страхування з тимчасової втрати
працездатності і Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та
професійних захворювань приймає рішення щодо продовження строку тимчасової
непрацездатності:
особам, що звертаються для встановлення інвалідності, у разі безперервної тимчасової
непрацездатності не пізніше ніж через чотири місяці з дня її настання чи у зв'язку з одним і тим
же захворюванням протягом п'яти місяців з перервою за останніх 12 місяців;
хворого на туберкульоз - після 10 місяців безперервного лікування або 12 місяців
лікування з перервами протягом останніх двох років.
7. Комісія проводить огляд тимчасово непрацездатної особи, що звернулася для
проведення медико-соціальної експертизи, протягом п'яти робочих днів з дня надходження
направлення лікарсько-консультативної комісії та приймає рішення про наявність чи
відсутність інвалідності.
За наявності підстав для заочного проведення медико-соціальної експертизи, визначених
у пункті 5 цього Положення, комісія проводить експертизу протягом трьох робочих днів з дня
надходження направлення лікарсько-консультативної комісії.
Якщо комісія не прийняла рішення про продовження строку тимчасової
непрацездатності, листок непрацездатності закривається датою проведення огляду.
8. Датою встановлення інвалідності та ступеня втрати професійної працездатності
потерпілому від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання у відсотках
вважається день надходження до комісії документів, зазначених у пункті 3 цього Положення.
Інвалідність та ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) такого
потерпілого встановлюються до першого числа місяця, що настає за місяцем, на який
призначено повторний огляд.
9. Інвалідність, що настала внаслідок нещасного випадку на виробництві,
встановлюється на підставі результатів огляду потерпілого членами комісії та акта про
нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, за формою, визначеною постановою Кабінету
Міністрів України від 25 серпня 2004 р. № 1112 (Офіційний вісник України, 2004 р., № 35, ст.
2337), або на підставі рішення суду про встановлення факту отримання травми на виробництві.
10. Інвалідність, що настала внаслідок професійного захворювання,
передбаченого переліком професійних захворювань, затвердженим постановою Кабінету
Міністрів України від 8 листопада 2000 р. № 1662 (Офіційний вісник України, 2000 р., № 45, ст.
1940), встановлюється у разі наявності акта розслідування хронічного професійного
захворювання, складеного за формою згідно з додатком 15 до Порядку розслідування та
ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 р. № 1112
(Офіційний вісник України, 2004 р., № 35, ст. 2337), та висновку спеціалізованого лікувально-
профілактичного закладу охорони здоров'я, який має право встановлювати остаточний діагноз
щодо професійних захворювань.
11. Ступінь втрати професійної працездатності працівників (у відсотках), ушкодження
здоров'я яких пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків, та потреба у медичній і
соціальній допомозі визначаються на підставі направлення лікувально-профілактичного
закладу, роботодавця або уповноваженого ним органу чи профспілкового органу підприємства,
на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або робочого органу
виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та
професійних захворювань, суду чи прокуратури. Огляд потерпілого проводиться комісією за
участю представника Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та
професійних захворювань після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта
розслідування професійного захворювання за встановленими формами та висновку
спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології або
його відділення) про професійний характер захворювання.
12. Причинний зв'язок інвалідності колишніх військовослужбовців з перебуванням на
фронті або з виконанням ними інших обов'язків військової служби встановлюється на підставі
документів, виданих військово-лікувальними закладами, а також інших документів, що
підтверджують факт отримання поранення (захворювання).
13. Ступінь втрати працездатності військовослужбовців і військовозобов'язаних у період
проходження ними служби (зборів) встановлюється у відсотках з метою виплати страхових сум
за державним обов'язковим особистим страхуванням у день розгляду комісією таких
документів:
1) копії свідоцтва про хворобу, виданого за затвердженою Міноборони
формою військово-лікувальним закладом або районним військовим комісаріатом у разі
визнання військово-лікарською комісією військовослужбовця або військовозобов'язаного в
період проходження служби (зборів) не придатним за станом здоров'я для подальшого
проходження служби (зборів) унаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва),
захворювання. Ступінь втрати працездатності застрахованого військовослужбовця або
військовозобов'язаного встановлюється з дня проведення військово-лікарською комісією його
огляду, але не пізніше дати звільнення такого військовослужбовця або військовозобов'язаного з
військової служби;
2) довідки про придатність військовослужбовця або військовозобов'язаного до військової
служби, що видана військоволікувальним закладом або районним закладом чи військовим
комісаріатом за затвердженою Міноборони формою, якщо:
застрахованого визнано обмежено придатним до військової служби (зборів) або
професійної діяльності у разі втрати ним здоров'я внаслідок поранення (контузії, травми або
каліцтва), захворювання, одержаного у період проходження військової служби (зборів), але не
підлягає звільненню з військової служби (зборів);
ступінь втрати працездатності військовослужбовця або військовозобов'язаного
встановлюється на підставі поданих військово-лікарською комісією документів;
застрахованого визнано військово-лікарською комісією придатним до військової служби
(зборів) у разі втрати ним здоров'я внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва),
захворювання, одержаного у період проходження військової служби (зборів). Ступінь втрати
працездатності застрахованого встановлює комісія після закінчення його лікування.
14. Причинний зв'язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві,
встановлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про
початок захворювання або травму, перенесену до 18-річного віку.
15. Інвалідність, що настала в осіб до 18-річного віку внаслідок поранення (контузії,
травми або каліцтва), пов'язаного з бойовими діями у період Другої світової війни чи з їх
наслідками, встановлюється відповідно до медичних документів, які підтверджують факт
поранення чи захворювання, або рішення суду щодо зазначених подій та висновків лікувально-
профілактичних закладів охорони здоров'я.
16. Комісія визначає ступінь втрати здоров’я, групу і час настання інвалідності та її
причинний зв’язок із Чорнобильською катастрофою на підставі таких документів:
для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - посвідчення учасника
ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС відповідної категорії, експертного висновку
міжвідомчої експертної комісії з установлення причинного зв’язку хвороби, інвалідності та
смерті з дією іонізуючого випромінення та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на
Чорнобильській АЕС про причинний зв’язок захворювання з Чорнобильською катастрофою
(далі - експертний висновок міжвідомчої експертної комісії) або постанови військово-лікарської
комісії про причинний зв’язок захворювання з Чорнобильською катастрофою;
для осіб, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи - посвідчення потерпілого від
Чорнобильської катастрофи відповідної категорії та експертного висновку міжвідомчої
експертної комісії;
для потерпілих дітей з інвалідністю, пов’язаною з наслідками Чорнобильської
катастрофи, при досягненні ними 18 років - посвідчення дитини, яка потерпіла від
Чорнобильської катастрофи, серії “Д”, вкладки до нього та експертного висновку міжвідомчої
експертної комісії.
18. Ступінь втрати здоров'я, група і причинний зв'язок інвалідності осіб, що зазнали
політичних репресій, встановлюються на підставі висновків лікувально-профілактичних
закладів про виникнення захворювання у період політичних репресій.
19. Ступінь стійкого обмеження життєдіяльності у хворих для направлення їх у
стаціонарні установи соціального обслуговування, недержавні організації, що надають
соціальні послуги особам з інвалідністю, встановлюється згідно з висновками лікувально-
профілактичних закладів та з урахуванням можливості перебування хворих у таких закладах.
19-1. Причинний зв'язок інвалідності з пораненнями, каліцтвом, контузією чи іншими
ушкодженнями здоров'я, одержаними особами, які стали особами з інвалідністю внаслідок
поранень, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових
акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 р. по 21 лютого 2014 р. за
євроінтеграцію та проти режиму Януковича (у Революції Гідності), встановлюється на підставі
рішення міжвідомчої комісії з питань встановлення факту участі осіб у Революції Гідності та
одержання ними під час участі у Революції Гідності ушкоджень здоров'я і висновків
лікувально-профілактичних закладів охорони здоров'я.
19-2. Причинний зв’язок інвалідності з пораненням, контузією, каліцтвом або
захворюванням, одержаними під час безпосередньої участі в антитерористичній операції,
забезпеченні її проведення, особам, зазначеним у пунктах 11-14 (крім військовослужбовців
(резервістів, військовозобов’язаних) та осіб, зазначених у пункті 12 частини другої статті 7
Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”), встановлюється
на підставі:
медичних документів про звернення за медичною допомогою із зазначенням обставин
одержання поранення, контузії, каліцтва;
документів, що підтверджують участь в антитерористичній операції, які
визначені абзацом третім підпункту 2, абзацом четвертим підпункту 3 чи абзацом третім
підпункту 4 пункту 4 Порядку надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни особам, які
отримали інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних
під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2015 р. № 685 (Офіційний
вісник України, 2015 р., № 74, ст. 2434).
20. Рішення про необхідність виділення особі з інвалідністю автомобіля з ручним
керуванням приймається комісією відповідно до висновку лікувально-профілактичного закладу
охорони здоров'я згідно з переліком медичних показань і протипоказань, затвердженим в
установленому порядку МОЗ за погодженням з Мінсоцполітики.
21. У разі встановлення інвалідності і ступеня втрати здоров'я комісія розробляє на
підставі плану медичної та професійної реабілітації, що обов'язково надається лікарем, або за
участю лікаря індивідуальну програму реабілітації особи з інвалідністю, в якій визначаються
обсяги та види реабілітаційних заходів з конкретизацією трудових рекомендацій, методи та
строки їх здійснення, засоби реабілітації та відповідальні за виконання. Комісія відповідає за
якість розроблення індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю та здійснює у
межах своїх повноважень контроль за її виконанням.
22. Повторний огляд осіб з інвалідністю з нестійкими, оборотними змінами та
порушеннями функцій організму з метою визначення ефективності реабілітаційних заходів,
стану здоров'я і ступеня соціальної адаптації проводиться раз на один - три роки.
Повторний огляд осіб з інвалідністю, а також осіб, інвалідність яких встановлено
без зазначення строку проведення повторного огляду, проводиться раніше зазначеного
строку за заявою такої особи з інвалідністю, інших заінтересованих осіб у разі настання змін у
стані здоров'я і працездатності або за рішенням суду.
Особам, що звертаються для встановлення інвалідності, група інвалідності
встановлюється без зазначення строку повторного огляду у разі наявності вроджених вад
розумового чи фізичного розвитку, анатомічних дефектів, стійких необоротних морфологічних
змін та розладу функцій органів і систем організму, неефективності реабілітаційних заходів,
неможливості відновлення соціальної адаптації, несприятливого прогнозу відновлення
працездатності з урахуванням реальних соціально-економічних обставин у місці проживання
особи з інвалідністю, а також особам з інвалідністю, у яких строк переогляду настає після
досягнення пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
23. У разі незгоди з рішенням районної, міжрайонної, міської комісії хворий, потерпілий
від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання або особа з інвалідністю
має право подати протягом місяця після одержання висновку комісії письмову заяву до
Кримської республіканської, обласної, Київської та Севастопольської центральних міських
комісій або до комісії, в якій він проходив огляд, чи до відповідного управління охорони
здоров'я. Комісія, що проводила огляд, або управління охорони здоров'я надсилає у триденний
строк після надходження відповідного запиту всі наявні документи на розгляд Кримської
республіканської, обласної, центральної міської комісії, яка протягом місяця з дня подання
зазначених документів проводить повторний огляд заявника і приймає відповідне рішення.
25. Рішення комісії може бути оскаржене до суду в установленому законодавством
порядку.
КРИТЕРІЇ ВСТАНОВЛЕННЯ ІНВАЛІДНОСТІ

26. Особі, що визнана особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій
органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група
інвалідності. I група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від ступеня втрати
здоров'я особи з інвалідністю та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі
або нагляді.
Причинами інвалідності є:
- загальне захворювання;
- інвалідність з дитинства;
- нещасний випадок на виробництві (трудове каліцтво чи інше ушкодження здоров'я);
- професійне захворювання;
- поранення, контузії, каліцтва, захворювання одержані під час воєнних дій;
- захворювання:
отримані під час проходження військової служби чи служби в органах внутрішніх справ,
державної безпеки, інших військових формуваннях;
пов'язані з впливом радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
одержані в період проходження військової служби і служби в органах внутрішніх справ,
державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, Держспецзв'язку.
27. Підставою для встановлення I групи інвалідності є стійкі, значно вираженої важкості
функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженою
вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, неспроможності до
самообслуговування і спричиняють до виникнення потреби у постійному сторонньому нагляді,
догляді або допомозі.
До I групи належать особи з найважчим станом здоров'я, які повністю не здатні до
самообслуговування, потребують постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги,
абсолютно залежні від інших осіб у виконанні життєво важливих соціально-побутових функцій
або які частково здатні до виконання окремих елементів самообслуговування.
Критеріями встановлення I групи інвалідності є ступінь втрати здоров'я, що
спричиняє обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності особи у значному III
ступені:
нездатність до самообслуговування чи повна залежність від інших осіб;
нездатність до пересування чи повна залежність від інших осіб;
нездатність до орієнтації (дезорієнтація);
нездатність до спілкування;
нездатність контролювати свою поведінку;
значні обмеження здатності до навчання;
нездатність до окремих видів трудової діяльності.
До підгрупи А I групи інвалідності належать особи з виключно високим ступенем
втрати здоров'я, який спричиняє до виникнення потреби у постійному сторонньому нагляді,
догляді або допомозі інших осіб і фактичну нездатність до самообслуговування.
Критеріями встановлення підгрупи А I групи інвалідності є ступінь втрати здоров'я, що
спричиняє повну нездатність до самообслуговування та повну залежність від інших осіб
(необхідність постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги).
До підгрупи Б I групи інвалідності належать особи з високим ступенем втрати здоров'я,
який спричиняє значну залежність від інших осіб у виконанні життєво важливих соціально-
побутових функцій і часткову нездатність до виконання окремих елементів
самообслуговування.
Критеріями встановлення підгрупи Б I групи інвалідності є ступінь втрати здоров'я, що
спричиняє втрату можливості самостійного задоволення з допомогою технічних засобів і за
умови відповідного облаштування житла більшості життєво необхідних фізіологічних та
побутових потреб.
Особи з інвалідністю I групи із значно вираженим обмеженням життєдіяльності можуть
навчатися та проводити різні види трудової діяльності за умови їх забезпечення засобами
компенсації фізичних дефектів або порушених функцій організму, здійснення реабілітаційних
заходів, створення за необхідності спеціальних умов праці, у тому числі вдома.
Підставою для встановлення II групи інвалідності є стійкі, вираженої важкості
функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженою
вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, при збереженій здатності
до самообслуговування та не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді
або допомозі.
Критеріями встановлення II групи інвалідності є ступінь втрати здоров'я, що
спричиняє обмеження у вираженому II ступені однієї чи декількох категорій
життєдіяльності особи:
обмеження самообслуговування II ступеня - здатність до самообслуговування з
використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб;
обмеження здатності до самостійного пересування II ступеня - здатність до самостійного
пересування з використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб;
обмеження здатності до навчання II ступеня - нездатність до навчання або здатність до
навчання тільки у спеціальних навчальних закладах або за спеціальними програмами вдома;
обмеження здатності до трудової діяльності II ступеня - нездатність до провадження
окремих видів трудової діяльності чи здатність до трудової діяльності у спеціально створених
умовах з використанням допоміжних засобів і/або спеціально обладнаного робочого місця, за
допомогою інших осіб;
обмеження здатності до орієнтації II ступеня - здатність до орієнтації в часі і просторі за
допомогою інших осіб;
обмеження здатності до спілкування II ступеня - здатність до спілкування з
використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб;
обмеження здатності контролювати свою поведінку II ступеня - здатність частково чи
повністю контролювати свою поведінку тільки за допомогою сторонніх осіб.
До II групи інвалідності можуть належати також особи, які мають дві хвороби або
більше, що призводять до інвалідності, наслідки травми або вроджені вади та їх комбінації, які
в сукупності спричиняють значне обмеження життєдіяльності особи та її працездатності.
II група інвалідності встановляється учням, студентам вищих навчальних закладів I-IV
рівня акредитації денної форми навчання, що вперше здобувають відповідний освітньо-
кваліфікаційний рівень освіти, у разі наявності в них ознак інвалідності на період їх навчання.
Після закінчення навчального закладу видається довідка про придатність їх до роботи у
результаті набуття професії.
Особи з інвалідністю II групи з вираженим обмеженням життєдіяльності можуть
навчатися та провадити різні види трудової діяльності, зокрема шляхом створення відповідних
умов праці із забезпеченням засобами компенсації фізичних дефектів чи порушених функцій
організму, здійснення реабілітаційних заходів.
Підставою для встановлення III групи інвалідності є стійкі, помірної важкості
функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або
вродженими вадами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в
тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту.
Критеріями для встановлення III групи інвалідності є ступінь втрати здоров'я, що
спричиняє обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності у помірно
вираженому I ступені:
обмеження самообслуговування I ступеня - здатність до самообслуговування з
використанням допоміжних засобів;
обмеження здатності самостійно пересуватися I ступеня - здатність до самостійного
пересування з більшим витрачанням часу, часткового пересування та скорочення відстані;
обмеження здатності до навчання I ступеня - здатність до навчання в навчальних
закладах загального типу за умови дотримання спеціального режиму навчального процесу і/або
з використанням допоміжних засобів, за допомогою інших осіб (крім персоналу, що навчає);
обмеження здатності до трудової діяльності I ступеня - часткова втрата можливостей до
повноцінної трудової діяльності (втрата професії, значне обмеження кваліфікації або
зменшення обсягу професійної трудової діяльності більше ніж на 25 відсотків, значне
утруднення в набутті професії чи працевлаштуванні осіб, що раніше ніколи не працювали та не
мають професії);
обмеження здатності до орієнтації I ступеня - здатність до орієнтації в часі, просторі за
умови використання допоміжних засобів;
обмеження здатності до спілкування I ступеня - здатність до спілкування, що
характеризується зниженням швидкості, зменшенням обсягу засвоєння, отримання та
передавання інформації;
обмеження здатності контролювати свою поведінку I ступеня - здатність частково
контролювати свою поведінку за особливих умов.
Особи з інвалідністю III групи з помірним обмеженням життєдіяльності можуть
навчатися та провадити різні види трудової діяльності за умови забезпечення у разі потреби
засобами компенсації фізичних дефектів чи порушених функцій організму, здійснення
реабілітаційних заходів.
Основні облікові документи:

1) Направлення на медико-соціально-експертну комісію (МСЕК) (о.ф. № 088/о)
2) Виписка з акту огляду медико-соціальною експертною комісією (о.ф. № 157/о)
3) Статистичний талон експертного обстеження №1 (о.ф. № 159/о)
4) Журнал протоколів засідань медико-соціальної експертної комісії (о.ф. № 157-5/о)
Наказ Міністерства охорони здоров’я України 14.02.2012 № 110
Найменування міністерства, іншого органу

МЕДИЧНА ДОКУМЕНТАЦІЯ
виконавчої влади, підприємства, установи,
організації, до сфери управління якого належить
Форма первинної облікової документації
заклад охорони здоров’я
№ 088/о
поштова адреса) закладу охорони здоров’я, де ЗАТВЕРДЖЕНО
заповнюється форма
Направлення на медико-соціально-експертну комісію (МСЕК)

Дата видачі “_____” _________ 20 ___ року
2. Дата народження 3. Стать: чоловік – 1, жінка – 2

4. Місце проживання хворого
5. Інвалід групи
6. Місце роботи
7. Адреса місця роботи
8. Спеціальність посада
9. Найменування закладу охорони здоров’я, який направив хворого
10. Під наглядом лікувально-профілактичного закладу

з “_____” ___________20____ року
11. Історія даного захворювання ( початок, розвиток, перебіг, дати загострень; проведені
лікувально-профілактичні заходи, заходи щодо відновлення працездатності) :
12. Частота і тривалість тимчасової непрацездатності (відомості за останні 12 місяців):
з якого і по яке число місяця найменування хвороби

13. Зміна професії або умов роботи за останній рік:
14. Стан хворого при направленні на МСЕК (дані об’єктивного обстеження хірурга,
невропатолога та інших спеціалістів):
15. Рентгенологічні дослідження та інші дослідження:
16. Лабораторні дослідження:
17. Діагноз при направленні на МСЕК:

а) основне захворювання (клінічна характеристика за прийнятою класифікацією, ступінь
порушення функцій організму)
б) супутні захворювання:
в) ускладнення:
18. Підстава для направлення на МСЕК: наявність ознак інвалідності, закінчення терміну
інвалідності, переогляд, терміновий переогляд, продовження (непродовження) листка
непрацездатності (підкреслити).
Голова ЛКК
Члени комісії:
(прізвища, імена, по батькові)

М.П.
“_____”_____________20_____ року
Наказ Міністерства охорони здоров’я України 30.07.2012 № 577
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1509-12#n3
Найменування міністерства, іншого органу виконавчої
влади, підприємства, установи, організації, до сфери МЕДИЧНА ДОКУМЕНТАЦІЯ
управління якого належить заклад охорони здоров’я Форма первинної облікової документації
№ 157-1/о
Найменування та місцезнаходження (повна поштова
адреса) закладу охорони здоров’я, де заповнюється форма ЗАТВЕРДЖЕНО

ВИПИСКА
з акта огляду медико-соціальною експертною комісією
до довідки серії №
(надсилається за місцем призначення пенсії чи місцезнаходженням пенсійної справи)
1.
(місцезнаходження МСЕК)
2.
(профіль МСЕК)
3.
(прізвище, ім’я, по батькові інваліда)
4. Дата народження 5. Місце проживання

6. Дата огляду інваліда 7. Огляд

(число, місяць, рік) (первинний, повторний)
8. Група інвалідності
9. Причина інвалідності (словами)
10. Інвалідність встановлена до 20 року
11. Дата чергового переогляду

………………………………..……………………..…………лінія
відрізу………………..………………..………..……………
Висновки медико-соціальних експертних комісій про умови і характер праці інвалідів є обов’язковими для
адміністрації підприємств, установ і організацій.

1.
(місцезнаходження МСЕК)
2.
(профіль МСЕК)
ДОВІДКА
до акта огляду медико-соціальною експертною комісією
(видається інваліду)
3. Серія №___________
4.
(прізвище, ім’я, по батькові інваліда)
5. Дата народження 6. Дата огляду
(число, місяць, рік) (число, місяць, рік)
7. Огляд інваліда
8. Група інвалідності (первинний, повторний)
9. Причина інвалідності (словами)
10. Інвалідність встановлена на строк до 20 року
11. Дата чергового переогляду

Зворотний бік форми .№ 157-1/о
12. Діагноз МСЕК
13. Висновок про умови та характер праці
14. Рекомендовані заходи щодо відновлення працездатності інваліда
15. Підстава: акт огляду МСЕК №
16. Дата
Голова МСЕК ________________

М.П. (підпис) (П.І.Б.)
………………..……………………….…лінія відрізу………………..…………..……………….…
12. Висновок про умови та характер праці
13. Рекомендовані заходи щодо відновлення працездатності
14. Підстава: акт огляду МСЕК №
15. Дата
Голова МСЕК ________________

(підпис) (П.І.Б.)
М.П.
34
ОСНОВНІ СТАТИСТИЧНІ ПОКАЗНИКИ,
що характеризують стан інвалідності серед населення
Рівень первинної інвалідності серед населення (чи певних віково-статевих груп;

жителів міст та сільської місцевості) (на 1000, 10 000, 100 000 населення)
Загальне число осіб, вперше визнаних особами з інвалідністю
Х 1000
Поширеність загальної інвалідності серед населення (чи певних віково-статевих

груп; жителів міст та сільської місцевості) (на 1000, 10 000, 100 000 населення)
Загальне число осіб з інвалідністю
Х 1000
Розподіл первинної інвалідності за групами:

Число, осіб вперше визнаних особами з інвалідністю І (ІІ чи ІІІ) групи
Х 100 %
Загальне число осіб, яких вперше визнали інвалідами
Розподіл загальної інвалідності за групами:

Число осіб з інвалідністю І (ІІ чи ІІІ) групи
Х 100 %
Частка зміни групи інвалідності при переосвіченні

Число осіб, що змінили групу інвалідності при переосвіченні
Х 100 %
Число інвалідів, що пройшли переосвічення за рік
Показник структури загальної / первинної інвалідності за віково-статевими

групами чи місцем проживання:
Число осіб з інвалідністю певної аналізованої групи
Х 100 %
Показники структури причини (діагнозу) виходу на інвалідність

Число інвалідів, яким встановлено інвалідність з певної причини
(діагнозу) Х 100 %
Індекс накопичення інвалідів

Загальне число осіб, яких вперше визнали особами з інвалідністю
Загальне число інвалідів

1. Розкрийте зміст статті 69 «Медико-соціальна експертиза втрати працездатності та
стійкого розладу функцій організму» розділу IX Закону України «Основи законодавства
2. Розкрийте зміст статті 70 «Військово-лікарська експертиза» розділу IX Закону
3. Розкрийте зміст статті 71 «Судово-медична і судово-психіатрична експертизи»
розділу IX Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я».
4. Розкрийте зміст статті 72 «Патологоанатомічні розтини» розділу IX Закону України
«Основи законодавства України про охорону здоров'я».
35
5. Розкрийте зміст статті 73 «Альтернативна медична експертиза» розділу IX Закону
6. Інтерпретуйте зміст ст. 1 “Поняття загальнообов'язкового державного соціального
страхування ”.
7. Розкрийте сутність ст. 4 «Види загальнообов'язкового державного соціального
страхування» Закону України “Основи законодавства України про загальнообов'язкове
державне соціальне страхування”.
8. Охарактеризуйте порядок оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності
внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, за
рахунок коштів роботодавця.
9. Розкрийте зміст статті 24 «Розмір допомоги по тимчасовій непрацездатності» Закону
України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування”.
10. Дайте визначення поняттям «життєдіяльність», «обмеження життєдіяльності»,
«інвалідність», «особа з інвалідністю» згідно статті 1 розділу I Закону України «Про
реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні»
11. Перерахуйте види реабілітації.
12. Розкрийте зміст статті 23 розділу V «Індивідуальна програма реабілітації особи з
інвалідністю» Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні»
13. Організація і склад медико-соціальних експертних комісій.
14. Охарактеризуйте порядок, умови та критерії встановлення груп інвалідності.
15. Перерахуйте основні облікові документи з питань медичної експертизи.
КЕЙС № 1
Борис Олена Митрофанівна народилася 17.11.1966 року і мешкає у м. Ц. по вул.
Римлянина дім 63 кв. 14 є особою з інвалідністю ІІІ групи з причини загального захворювання.
Має спеціальність: вчитель молодших класів і працює за фагом в ЗСШ № 8 м. Ц. Знаходиться
під динамічним лікарським наглядом з 23.02.17 року у поліклінічному відділенні обласної
онкологічної лікарні.
Із анамнезу відомо, що хвора Борис О. М. страждає даним захворюванням близько 16
місяців, коли вперше з’явились кров’янисті виділення з піхви в період менопаузи. Звернулась
до лікаря акушер-гінеколога жіночої консультації за місцем проживання. Проведено
вишкрібання стінок порожнини матки. Виявлено Сr-54. Скерована в І гінекологічне відділення
обласної онкологічної лікарні, де дообстежена і 03.02.17 року прооперована з приводу Сr-54 І-ІІ
(виконана екстирпація матки з додатками). Враховуючи п/о ПГЗ скерована на п/о курс ДТГТ. З
23.02.17 - 24.03.17 р. пройшла курс ДТГТ. Отримала СВД - 40 Гр
При скеруванні на МСЕК загальний стан хворої задовільний. Скарги на загальну
слабість, періодичну нудоту, явища вираженого циститу, явища загострення геморою, ректит.
АТ – 120/80 мм рт. ст., Psь – 74/хв, t – 36,7. Живіт м’який, не болючий при пальпації. Симптом
Пастернацького (-) з обох сторін. Фізіологічні відправлення – явища вираженого циститу.
Обстежена: лікарем - хірургом 23.03.17 р.: Хірургічної патології не виявлено; лікарем -
терапевтом 23.03.17 р.: Зі сторони внутрішніх органів - норма. АТ – 120/70 мм рт. ст., Ps –
74/хв; лікарем – невропатологом : Нервово-психічний стан в межах норми.
Результати інструментальних та лабораторних досліджень: Ендоскопія: Піхва вільна.
Кукса піхви епітелізована, не болюча, нерухома. В параметріях: тяжистість. Виділення помірні,
слизові. Периферичні л/в не пальпуються.Цито-гістологічний висновок № 4424-31 від 10.02.17
р. УСОЛТИ високодиференційована АДК ендометрію G1, з інвазією до 1/3 міометрію. Rtg
02.02.17 р.: Легені без додаткових новоутворів. Корені структурні. Діафрагма рухома. Синуси
вільні. ЗАК: L – 3,2*10(9)/л, Er – 4,94*10(12)/л, Hb – 123г/л, Tr - ШОЕ – 27 мм/год. ЗАС: 160,
с/ж, кисла, 1014, Б,Ц(-), епіт в п/з, L – 3-4 в п/з. Цукор крові – 5,5 ммоль/л. Б/х крові: заг. білок –
79,1 г/л, заг. білірубін – 11 мкмоль/л, сечовина – 5,1 ммоль/л, креатинін – 80.
36
При скеруванні на МСЕК виставлений діагноз: Ca corporis uteri I-II p T1 в N0M0. Стан
після комбінованого лікування. Променевий ректит, променевий цистит.
Підставою для направлення на МСЕК є наявність ознак інвалідності та дотермінове
переосвічення. Дані підготовлені 25 березня N- року.
У відповідності до наведених даних щодо стану захворюваності конкретного хворого

необхідно:
Визначити тип облікового документу, що оформлюється ЛКК медичного
Студенту закладу при скеруванні пацієнта на МСЕК; Сформулювати підставу для
№1 скерування пацієнта на МСЕК; Встановити профіль МСЕК, де будуть
розглядатися дані документи; Окреслити номер і назву наказу МОЗ України,
яким регламентовано встановлення груп інвалідності.
Опрацювати рішення МСЕК (“визнаний особою з інвалідністю певної групи та
Студенту категорії”; “особою з інвалідністю не визнаний, потребує долікування”;
№2 “особою з інвалідністю не визнаний, працездатний”, “необхідність
продовження листка непрацездатності”); Схарактеризувати облікові
документи, що оформляються МСЕК виходячи з даної ситуації.
КЕЙС № 2
Ситченко Андрій Семенович 12.01.1968 р., мешкає м. Д., по вул. Нова 5, кв 7, за
спеціальністю - технік, працює на посаді охоронника у відділенні державної служби охорони м.
Д. по вул. Григоренка 78, є особою з інвалідністю III групи і знаходиться під лікарським
наглядом 7-а МЛ м. Д. з 05 січня 2010 р.
Із анамнезу відомо, що багато років страждав виразковою хворобою цибулини
дванадцятипалої кишки. В 2008 р. в зв’язку з перфорацією виразки була проведена субтотальна
резекція шлунку по методу Біль рота-II. Післяопераційний період перебігав важко, ускладнився
Демпінг-синдромом тяжкого перебігу, гострим панкреатитом. Відновне лікування було
малоефективним і в 2009-2010 роках постійно лікується в поліклініці №4 м. Д., а також 1-2 рази
на рік стаціонарно в різних лікувальних закладах м. Д. З 2010 р. особа з інвалідністю III групи.
Амбулаторне і стаціонарне лікування малоефективне. За між комісійний період стан хворого
без суттєвої динаміки.
За останні 6 місяців двічі лікувався і мав випадки тимчасової непрацездатності, а саме:
- з 30.04.19 по 21.05.19 р. у денному стаціонарі 2-ї МКЛ;
- з 24.06.19 по 16.07.19 р. у терапевтичному відділенні 7-ї міської лікарні м. Д.;
- з 24.08.19 по 16.09.19 р. у відділенні реабілітації Укр. НДІ МСПІ
Зміни професії або умов роботи за останній рік не було.
При скеруванні на МСЕК року обстежений: Лікарем - терапевтом: Скаржиться на болі в
епігастральній області оперізувального характеру, частіше в нічні часи, непереносимість
солодощів і молока. Після вживання їжі часто виникає слабкість, нудота, відрижка, пітливість,
що спонукає хворого приймати горизонтальне положення. Періодично виникають проноси до
4-х разів на день. Об’єктивно: зріст 184 см., вага - 66кг. Шкіра і видимі слизові оболонки
звичайного забарвлення, чисті. Язик вологий. Обкладений білим нальотом. Над легенями
дихання везикулярне, тони серця приглушені, ритм правильний. АТ –120/80 мм.рт.ст.., пульс 72
уд. за 1 хв. Живіт помірно роздутий, болісний в епігастрії і пілородуоденальній зоні, чутливий
по ходу кишечнику. Печінка по краю реберної дуги безболісна. Нирки і селезінка не
пальпуються. Випорожнення кишечнику кишкоподібні. Лікарем- хірургом: По середній лінії
живота післяопераційний рубець 22х23см. Після резекції шлунка після перфоративної виразки
ЦДПК. Лікарем - оториноларингологом: Шепітну мову відчуває на відстані 6,0 м., викривлення
носової перегородки. Лікарем-окулістом: Visus ОД =0,1; OS=0,1. З корекцією - 3,0 Д=1,0.
Оптичні сфери прозорі. Очне дно - артерії різко звужені, ниткоподібні. Вени не рівномірного
калібру. Центр і периферія-норма. Диски зорових нервів блідорожеві, межі чіткі.
37
Результати інструментальних досліджень: Флюорографія органів грудної порожнини
12.01.19.легені серце без патологічних змін. Зліва костодіфрагмальний синус облітерований. На
рентгенограмі шлунково-кишкового тракту від 21.05.19 Стравохід нормально проходимий,
шлунок – субтотальна резекція шлунка по Більроту-П. Контрастна речовина відразу потрапляє
в тонку кишку, не затримуючись в куксі шлунка. Початкові відділи тонкої кишки дещо
розширені, активно перестальтують. Через 10 хв в куксі шлунка і привідній петлі сліди
контрастної речовини. Петлі товстого кишечнику почали заповнюватися звичайно. Заключення:
Хвороба оперованого шлунка. Демпінг-синдром. Заключення ФГДС: катаральний езофагіт,
кишково-стравохідний рефлекс. Резецерований шлунок по Біль роту-II. Катаральний гастрит
кукси. Анастомози. Дуаденно - гастральний рефлюкс. ЕКГ: Синусова тахікардія. Електрична
вісь серця різко відхилена управо. Повна блокада правої ніжки пучка Гіса в поєднанні з
неповною блокадою задньонижнього розгалуження лівої ніжки пучка Гіса. УЗД внутрішніх
органів: Ознаки хронічного калькульозного холециститу, хронічного панкреатиту.
Дані лабораторних досліджень: Ан крові 12.01.19: еритр. – 3,9х1012/л, гемогл. – 120 г/л,
лейкоц. – 6,6х109/л, с.я. лейк. – 65%, еозин. – 3%,базою.-1% лімф. – 30%, мон. – 1%, ШОЕ –8
мм/год. Ан. сечі: 12.01.19 питома вага – 1018 колір –солом’яно-жовтий, реакція – слабко кисла,
білок – відсутн., цукор- відсутній епіт. плоский – 1-2 в полі зору, лейк. – 1–2 в по-лі зору, еритр.
– немає, циліндри – відсутн., солі – оксалати в незначн. кільк. Біохім. дослідж. 12.01.19:
глюкоза – 3,8 ммоль/л, загальн. холестерин – 60,0 ммоль/л, бета-ліпопротеїди – 45 од.,
тригліцериди – 2,0 ммоль/л. Загальн. білок – 77 г/л, альбум. – 45 г/л, креатинін – 88 мкмоль/л,
загаль. біліруб. – 12,5 мкмоль/л, прямий білір. – 1,25 мкмоль/л, непрям. білір. – 11,1 мкмоль/л.,
натрій – 130 ммоль/л, калій – 3,4 ммоль/л.
Діагнози при направленні на МСЕК:
а) основне захворювання: Хвороба оперованого шлунка (Субтотальна резекція шлунка в
2008 р по Більроту-ІІ з приводу перфоративної виразки ЦДПК). Демпінг-синдром ІІ ст. тяжкості
з помірно вираженим больовим, диспептичним і астено-невротичним синдромами.
б) супутні захворювання: Хронічний калькульозний рецидивуючий холецистит в фазі
нестійкої ремісії. Хронічний рецидивуючий панкреатит в фазі загострення з помірно
вираженою зовнішньо-секреторною недостатністю.
в) ускладнення: Постгастрорезекційна дистрофія ІІ ст.
Підставою для направлення на МСЕК є наявність ознак інвалідності та закінчення
терміну інвалідності. Дані підготовлені 19 вересня N- року.

необхідно:
Визначити тип облікового документу, що оформлюється ЛКК медичного закладу
при скеруванні пацієнта на МСЕК; Сформулювати підставу для скерування
Студенту
пацієнта на МСЕК; Встановити профіль МСЕК, де будуть розглядатися дані
№3
документи; Окреслити номер і назву наказу МОЗ України, яким регламентовано
встановлення груп інвалідності.
категорії”; “особою з інвалідністю не визнаний, потребує долікування”; “особою
Студенту
з інвалідністю не визнаний, працездатний”, “необхідність продовження листка
№4
непрацездатності”); Схарактеризувати облікові документи, що оформляються
МСЕК виходячи з даної ситуації.
КЕЙС № 3
Бородулін Олександр Лаврентійович, 01.11.1978 р. народження, мешкає в м. Ц. по вул.
Івана Сусаніна дім 16 кв 48, за спеціальністю інженер-автомобіліст, в теперішній час не працює
з причини інвалідності II групи, знаходиться під лікарським спостереженням з 2015 року у
поліклініці № 3 м. Ц.
38
На момент огляду хворий пред’являє cкарги на часті болі голови, відчуття нудоти,
періодично блювоти до 3-х разів на місяць на висоті болі голови, запаморочення, хиткість при
ході, поганий сон, погіршення пам’яті, швидку втому; болі в шийному, грудному та
поперековому відділах хребта з іррадіацією в ліву руку, ногу; болі в правому гомілково-
ступневому, лівому променево-зап’ясному суглобах; відчуття важкості ниючого характеру,
приступи стискаючого болю в ділянці серця, при психоемоційних та фізичних навантаженнях,
задишку, серцебиття, набряки гомілок в кінці робочого дня, ниючий біль в правому підребер’ї
та епігастрії при погрішностях в дієті, схильність до послаблення стільця; відчуття сухості в
роті, спраги; відчуття комка в горлі; забруднення носового дихання, зниження слуху;
погіршення гостроти зору; судоми в м’язах обох гомілок, постійне змерзання та відчуття
оніміння пальців стоп, переміжну кульгавість і швидку втомлюваність ніг.
На підставі даних медичної книжки, свідоцтва про хворобу № 305/2, 2015 року,
виписних епікризів встановлено, що в грудні 2015 року переніс черепно-мозкову травму, забій
головного мозку. У подальшому став відмічати болі голови, порушення пам’яті, підвищення АТ
до 160/100. У зв’язку з погіршенням стану здоров’я 2016 році був звільнений з рядів ЗС. З
приводу гіпертонічної хвороби лікується з 2010 року. В 2016 році діагностовано хронічний
холецистит, 2017 приєднався панкреатит. Прояви хронічної коронарної недостатності у вигляді
стенокардії напруги з’явилися з 2017 року, застійні явища приєдналися з 2018 року. Порушення
толерантності до глюкози з 2016 році. В 2017 році діагностовано вузловий зоб. Змерзання та
оніміння пальців стоп з 2016 року, а переміжна кульгавість з’явилась в 2017 р., на даний час без
зупинки проходить 250 - 300 м. Болі в хребті турбують 20 років. Після перенесеного вірусного
гепатиту в 2014 році, турбують болі в правому підребер’ї. Періодично проходить курси
амбулаторного та стаціонарного лікування з приводу вищевказаних хвороб з тимчасовим
ефектом.
За останні 12 місяців двічі лікувався, а саме:
- з 26.05.18. р по 06.06.18 р лікувався стаціонарно у 1-ій МКЛ з причини наслідків ЗЧМТ
(2015 р.), забою головного мозку;
- з 17.11.18 р.- по 02.12.18 р. лікувався стаціонарно у 1-ій МКЛ з причини наслідків
ЗЧМТ (2015 р.), забою головного мозку;
- з 24.07.19 р. по 03.08.19 р. лікувався стаціонарно у 1-ій МКЛ з причини наслідків
ЗЧМТ (2015 р.), забою головного мозку;
При скеруванні на МСЕК загальний стан задовільний. Ціаноз губ. Шкіра та видимі
слизові чисті. Шкіра нижніх кінцівок звичайного кольору, стопи бліді. На дотик прохолодні.
Пульсація на артеріях тилу стоп відсутня, на задніх великогомілкових сумнівна. Над
стегновими артеріями систолічний шум. Проби плантарної ішемії (Ратшова, Гольдфлама,
Опеля) позитивні. Лімфатичні вузли не побільшені. Щитовидна залоза побільшена, права доля
містить вузол. Вісь хребта в грудному відділі викривлена вліво. Рухи в хребті обмежені болючі.
Вісьове навантаження, пальпація паравертебральних точок, компресія остистих відростків
болюча у шийному, грудному та поперекових відділах. Не дістає підлоги 15 см. Зміна відстані
від горбка потиличної кістки до остистого відростка С7 хребця при нахилі голови на 2,0см, при
відкиданні голови на 3,0 см, повороти в шийному відділі 60 град. Відстань від С 7 до S 1 при
згинанні тулуба збільшується на 3,0 см., при прогинанні назад зменшується на 3,0 см., повороти
в грудному та поперековому відділах 20 град. Контури правого гомілково- ступневого суглобу
незначно згладжені за рахунок помірного набряку м’яких тканин, шкіра не змінена.Пальпація
чутлива в проекції суглобової щілини, по внутрішній та задніх поверхнях. Активні рухи
помірно обмежені: згинання тильне 80 град. згинання підошвенне 110 град. Лівий променево–
зап’ясний суглоб звичайної форми, шкіра не змінена, пальпація чутлива в проекції
шиловидного відростка ліктьової кістки, рухи в повному обсязі. В легенях дихання
везикулярне. Пульс-80, задовільних якостей. Границі серця розширені вліво. АТ-170/100.
Діяльність серця ритмічна, тони чисті, тони на верхівці ослаблені, акцент ІІ тону над аортою.
Язик вологий, обкладений білим налетом. Живіт м’який , чутливий в правому підребер’ї.
Печінка нижче краю реберної дуги на 1 см. Селезінка не пальпується. Симптом Пастернацького
від’ємний з обох сторін. Фізіологічні відправлення в нормі. Періодично проноси.
39
Неврологічно: зіниці - ліва ширша ніж права, фотореакції жваві, конвергенція з
акомодацією ослаблені, асиметрія носогубних складок, девіація язика вправо, ністагм при
погляді вліво. Ковтання та фонація не порушені. Сухожилкові та періостальні рефлекси зліва
вищі ніж справа, черевні не викликаються. Лівий ахіловий рефлекс знижений. Патологічні
рефлекси Марінеско-Радовичі, Опенгейма, Бабінського, Пусепа зліва позитивні. Гіпестезія в
зоні інервації С5- С8, Л5-S1зліва. Гіпотрофія м”язів лівої гомілки. Симптом Ласега позитивний
з кута 60 градусів. В позі Ромберга значно похитується в сторони, в ускладненій позі нестійкий.
Емоційно-лабільний, подразливий, астенізований, тремор повік, пальців витягнутих рук.
Дихання через ніс утруднене, перегородка викривлена. Виділень з носових ходів немає.
Ендоскопія вух, глотки, гортані в нормі. ШМ- 3 метрів на обидва вуха. Продування вух слух не
покращує. Дослід Ріне (+). Вкорочений з обох сторін. Дослід вебера без латералізації звуку.
Гострота зору- праве око 0,6Д; ліве око 0,7 Д з корекцією сфери -1,0Д= 1,0. ДЗН блідо- рожеві з
чіткими межами. Вени сітківки повнокровні, поширені. Артерії спазмовані. Салюс І- ІІ.
Дані рентгенологічних і лабораторних обстежень – винесені в виписний епікриз і/х №
6656.
Діагноз: Наслідки закритої черепно-мозкової травми (2015 р.), струсу головного мозку у
вигляді, післятравматичної та дисциркуляторної енцефалопатії другої стадії з лікворо-
динамічними розладами, лівобічною пірамідною недостатністю, гемігіпестезією,
вестибулярними розладами, астенічним синдромом Хронічний вертеброгенний шийно-
грудний, попереково-крижовий радикуліт з ураженням п’ятого- сьомого шийних, третього –
шостого грудних, п’ятого поперекового-першого крижового корінців зліва в стадії нестійкої
ремісії . Гіпертонічна хвороба другої стадії, третього ступеня. Гіпертензивне серце. Ризик
високий. Ішемічна хвороба серця : стенокардія напруги стабільна ІІ функціонального класу;
атеросклероз вінцевих артерій ; атеросклеротичний кардіосклероз. СН ІІ А . Атеросклероз
аорти. Хронічний безкам’яний холецистит. Хронічний панкреатит з помірним порушенням
зовнішньо-секреторної функції, ремісія. Хронічний персистуючий гепатит, нестійка ремісія.
Поширений міжхребцевий остеохондроз, фіксований лівобічний сколіоз першого ступеня
грудного відділу хребта, деформуючий спондильоз І ст., шийного, ІІ ст. грудного і
поперекового відділів хребта з больовим синдромом. Післятравматичний деформуючий артроз
правого гомілково- ступневого суглобу. Застарілий незрощений перелом шиловидного
відростка лівої ліктьової кістки зі зміщенням уламків Облітеруючий атеросклероз артерій
нижніх кінцівок ІІ ст. ХАН ІІА ступеня. .Цукровий діабет, другий тип, середнього ступеня
важкості, субкомпенсований, діабетична мікро- та макроангіопатія нижніх кінцівок. Вузловий
зоб першого ступеня. Аліментарно- конституційне ожиріння ІІІ ст. Викривлення носової
перетинки, з порушенням носового дихання. Хронічна двобічна сенсоневральна
приглухуватість при сприйнятті шепітної мови до 3 м. на два вуха. Короткозорість в 1,0 Д при
гостроті зору з корекцією до 1,0 обох очей.
Підставою для скерування на МСЕК слугує закінчення терміну інвалідності та наявність
ознак інвалідності. Дані підготовлені 03 серпня N- року.

необхідно:
Студент при скеруванні пацієнта на МСЕК; Сформулювати підставу для скерування
у№5 пацієнта на МСЕК; Встановити профіль МСЕК, де будуть розглядатися дані
Студент категорії”; “особою з інвалідністю не визнаний, потребує долікування”; “особою
у№6 з інвалідністю не визнаний, працездатний”, “необхідність продовження листка
40
КЕЙС № 4
Потапчик Феофанія Сидорівна, 05.11.1968 року народження, мешкає у м. К., вул.
Пушкіна дім 26, кв 7, за спеціальністю інженер-технолог, працює начальником холодової
дільниці № 2 у ПП “Кварт Холд”, яка знаходиться у м. К. по вул. Наливайка 116 і знаходиться
під лікарським наглядом 5-ої КМКП з 05 січня 2010 р.
Із анамнезу відомо, що хвора Потапчик Ф. С. з 2010 року хворіє цукровим діабетом,
захворювання протікає лабільно зі схильністю до спонтанних гіпоглікемій, кетоацедоз,
періодично лікувався стаціонарно. Добова доза інсуліну 40 ОД. В 2013 році діагоностований
неврогенний автоімунний тиреоїдіт середнього ступеня важкості. На постійній терапії з
тиреостатиками. Виконання ІПР- постійне амбулаторне лікування.
За останні 6 місяців двічі лікувалася і мала випадки тимчасової непрацездатності, а
саме:
- з 02.06.19 по 19.06.19 р. в обласному ендокринологічному диспансері м. К.;
- з 07.07.19 по 22.07.19 р. в ендокринологічному відділенні 4-ї МКЛ м. К.
При направленні на МСЕК загальний стан відносно задовільний. Щитовидна залоза
відносно не побільшана, неоднорідний перешийок. Пульсація на периферичних артеріях стоп
збережена, але ослаблена. Порушення пітливості по полі невротичному типу “шкарпетки”. В
позі Ромберта похитування. У легенях дихання везикулярне, хрипів немає. Тони серця ритмічні.
Частота пульсу – 72 удари в хв. АТ 130/80 мм рт. ст. Живіт м’який неболючий при пальпації.
Печінка по краю реберної дуги, селезінка не пальпується, симптом Пастернацького -
негативний з обох сторін.
Дані лабораторних досліджень. Ан крові 20.07.19: еритр. – 3,9х1012/л, гемогл. – 90 г/л,
лейкоц. – 6,6х109/л, с.я. лейк. – 65%, еозин. – 3%, лімф. – 30%, мон. – 8%, сегмент-54 % ШОЕ –
18 мм/год. Ан. сечі: 20.07.19 питома вага – 988, колір – блідо-жовтий, мутний, реакція – слабко
кисла, білок – відсутн., епіт. плоский – 1-2 в полі зору, лейк. – 1–2 в полі зору, еритр. – немає,
циліндри – відсутн., солі – оксалати в незначн. кільк. Біохім. дослідж. 20.07.19: глюкоза – 13,8
ммоль/л, загальн. холе-стерин – 5,0 ммоль/л, бета-ліпопротеїди – 45 од., тригліцериди – 2,0
ммоль/л. Загальн. білок – 77 г/л, альбум. – 45 г/л, креатинін – 88 мкмоль/л, загаль. біліруб. –
18,5 мкмоль/л, прямий білір. – 1,25 мкмоль/л, непрям. білір. – 11,0 мкмоль/л., натрій – 120
ммоль/л, калій – 3,4 ммоль/л.
Діагноз при направленні на МСЕК:
а) основне захворювання Цукровий діабет тип I, середньої важкості, лабільний, зі
схильністю до спонтанного гіпоглікемічного кетоацедозу. Діабетична полінейропатія,
ангіопатія нижніх кінцівок,
б) супутні захворювання: Субкомпенсована гіпертонічна кардіопатія, СН I ступеню.
в) ускладнення захворювання: діабетична ангіоретинопатія обох очей. Автоімунний
тиреоїдит, гіпертрофічна форма.
Підставою для направлення на МСЕК є наявність ознак інвалідності.
Дані підготовлені 15 вересня N- року.

необхідно:
Студенту
№7
41
категорії”; “особою з інвалідністю не визнаний, потребує долікування”; “особою з
Студенту
інвалідністю не визнаний, працездатний”, “необхідність продовження листка
№8
КЕЙС № 5
Кравців Ганна Теофілівна, 14.05.1972 року народження, мешкає в селі Новий Двір
Ясенецького району Львівської області, за спеціальністю – повар, у теперішній час не працює –
особа з інвалідністю ІІІ групи, знаходиться під наглядом лікаря – фтизіатра диспансеру
Львівського регіонального фтизіопульмонологічного центру з 1968 року.
Хворіє на туберкульоз легень з 2008 р. Багаторазово лікувалась стаціонарно в ЛРФПЦ.
А 2010 р. – рецидив, в 2012 – повторний рецидив з деструкцією і МБТ(+), довготривале
стаціонарне лікування, приєднався ХОБ, лікувалась в терапевтичному відділі ЦРЛ
багаторазово. В 2019 р. знову звернулась в ЛРФПЦ у зв’язку з погіршенням самопочуття,
посиленням кашлю, задишки. Рекомендовано санаторне лікування.
При направленні на МСЕК загальний стан відносно задовільний. Загальний стан хворої
задовільний. Правильної будови, дещо пониженого живлення. Шкірні покриви бліді, губи –
синюшні. Кістково – м’язова система без видимих патологічних змін. Грудна клітка
симетрична, рівномірно приймає участь в акті дихання. Легені – перкуторні границі в межах
норми, перкуторний звук легеневий, аускультативно – дихання жорстке, поодинокі сухі хрипи.
Серце – перкуторні границі в нормі, тони ритмічні приглушені. Живіт м’який, неболючий.
Печінка +2 см, щільна.Селезінка не збільшена. Симптом Пастернацького від’ємний з обох
сторін. Свідомість ясна.
Обстежена: лікарем - невропатологом 09.09.19: Зі сторони черепно–лицевих нервів
патології не виявлено. D=S. Лікарем - лор 09.09.19: патології не виявлено. D=S Діагноз: sanus;
лікарем – гінекологом: 09.09.19: Пр. здорова; лікарем - хірургом 11.09.19: На момент огляду у
хворої хірургічної патології не виявлено.
Результати інструментальних та лабораторних досліджень. Rtg обох легень 7 см
09.09.19: легеневі поля емфізематозні, легеневий малюнок посилений з обох сторін за рахунок
інтерстиціальних перибронхіальних змін та дрібносітчастого пневмофіброзу в нижніх частках.
Корені розширені, в прикореневих ділянках щільні вогнища. Синуси вільні. Cor – гіпертрофія
лівого шлуночка.
ЕКГ, спірограма додаються. ЕКГ 09.09.19: синусовий ритм, регулярний, горизонтальне
положення ел. осі серця. Вольтаж в нормі, Пз V4, порушення внутрішньошлуночкової
провідності. Спірограма 09.09.19: Порушення ФЗД по обструктивно-рестриктивному типу
важкого ступеня.
Ріст – 163 см, вага – 58 кг, АТ – 130/80 мм рт. ст., Ps – 80 уд/хв,ЧД – 21/хв
Ан. крові 10.09.19: Hb – 137г/л, L – 7,8, ШОЕ – 10 мм/год. Ан. сечі 10.09.19: питома вага
– 1018 б,4 0-1, L – 0. Ан. харкотиння на МБТ (-) 10.09.19.
Діагноз при направленні на МСЕК: ЗЗТБ (2019) обох легень у виді фіброзу, щільних
вогнищ, бульозно-дистрофічних змін пат S-1. ХОЗЛ ІІ ст. Дифузний пневмофіброз, емфізема
легень ДН ІІ ст.
Підставою для направлення на МСЕК є наявність ознак інвалідності, закінчення строку
інвалідності
Дані підготовлені 11 жовтня N- року.
необхідно:
Студенту
№9
42
категорії”; “особою з інвалідністю не визнаний, потребує долікування”; “особою з
Студенту
інвалідністю не визнаний, працездатний”, “необхідність продовження листка
№ 10
КЕЙС № 6
Мацюк Таміла Ксенофонтівна, 19.09.1974 року народження, мешкає у м. В. по вул.
Переможців дім 13 кв 28, за спеціальністю – інженер–метролог, працює на метеостанції
аеропорта м. В., знаходиться під диспансерним лікарським наглядом у 6-тій міській клінічній
лікарні з 2010 року.
Із анамнезу відомо, що за останні 3 роки хвора відмічає скачки АТ. Приймає
гіпотензивні препарати регулярно, але за останній рік почастішали кризи АТ до 220/120 мм рт.
ст. За останній рік двічі лікувалася стаціонарно в кардіологічному відділенні ЛШМД. В 2013 р.
перенесла холецистектомію, екстирпацію матки. В 2016 р. лівобічна гемітироїдектомія з
приводу вузловатого зобу . Хвору турбують головний біль, головокружіння, ниючі болі в
ділянці серця, виражена загальна слабість.
За останні 6 місяців двічі лікувалася і мала випадки тимчасової непрацездатності, а саме:
- 07.03.19 – 23.03.19 р.– стаціонар: Гіпертонічна хвороба ІІ, прогресуючий кризовий
перебіг;
- 22.05.19 – 02.06.19 р. – стаціонар: Гіпертонічна хвороба ІІ, прогресуючий кризовий
перебіг;
При направленні на МСЕК загальний стан відносно задовільний. Шкіра і видимі слизові
блідо-рожеві. Дихання везикулярне, cor – тони серця ритмічні, акцент ІІ тону на аорті. АТ –
170/90 мм рт. ст., Ps – 76’. Живіт м’який, не болючий. Печінка по краю реберної дуги. Симптом
Пастернацького від’ємний з обох сторін. Фізіологічні відправлення в нормі.
Результати інструментальних та лабораторних досліджень. Rtg ОГК 23.05.19 р. – без
вогнищевих та інфільтративних змін. ЕКГ – гіпертрофія лівих відділів. ВЕМ – проба позитивна
ІІІ ФК по Арокову. ЕХО-КГ – гіпертензивне серце. РЕГ – гіпертонічний тип гемодинаміки.
23.05.19 р. кров: Hb-135г/л, L-7,2*10(9), ШОЕ-18мм; 23.05.19 р. сеча: питома вага-1012, L-2-3 в
п/з, еп. пл. 1-2 в п/з. Цукор крові 5,0 ммоль/л; білірубін-15,08, B-ліпопротеїди-75, АЛТ-0,15,
АСТ-0,13, креатинін-0,18.
Діагноз при направленні на МСЕК: Гіпертонічна хвороба ІІ. Прогресуючий кризовий
перебіг з частими (2-3 р/тиждень) гіпертонічними кризами. ІХС, стабільна стенокардія. ІІІ ФК,
ДЕП ІІІст., змішаного генезу, ВБНМК ІІст., ст. декомпенсації. Діабетична полінейропатія.
Цукровий діабет II типу, середньої ступеня важкості; в стадії медикаментозної субкомпенсації.
Післяопераційний гіпотиреоз (2016 р.) середньої важкості, медикаментозна компенсація. П/о
рубець передньої стінки живота (холецистектомія,2013 р., екстирпація матки в 2013 р.)
Підставою для направлення на МСЕК є наявність ознак інвалідності.
Дані підготовлені 02 червня N- року
необхідно:
Студенту
№ 11
категорії”; “особою з інвалідністю не визнаний, потребує долікування”; “особою
Студенту
з інвалідністю не визнаний, працездатний”, “необхідність продовження листка
№ 12
43
КЕЙС № 7
Петренко Іван Антонович, народився 14 січня 1970 року, мешкає за адресою м. П., по
вул. Народній 12, кв. 71, є особою з інвалідністю ІІІ групи з причини загального захворювання.
Має спеціальність: технік-будівельник, працює в ОДСО Личаківського ВВС, яке знаходиться за
адресою: м. П., вул. Словянська, 5, на посаді охоронника. Знаходиться під лікарським наглядом
з 01 січня 2010 року у 4-ій міській поліклініці м. П.
Відомо, що Петренко І. А. вважає себе хворим з 2008, коли раптово виник інтенсивний
біль в животі, різка слабкість. Лікар швидкої медичної допомоги діагностував гострий живіт, а
при обстеженні в 16-ій міській лікарні м. П. була діагностована виразкова хвороба цибулини
дванадцятипалої кишки, ускладнена перфорацією виразки. Проведена резекція шлунка по
методу Більрота-ІІ. Післяопераційний період перебігав тяжко, ускладнився Демпінг-синдромом
тяжкого перебігу, гострим панкреатитом. Відновне лікування було малоефективним і в 2010
році хворий був визнаний особою з інвалідністю ІІ групи. З 2010 року постійно лікується в
поліклініці № 4 м. П., а також 1–2 рази на рік стаціонарно в різних лікувальних закладах м. П. З
2015 року - особа з інвалідністю ІІІ групи.
Амбулаторне і стаціонарне лікування малоефективне. Інтенсивність проявів Демпінг-
синдрому дещо зменшилась, але в 2017 році був діагностований хронічний калькульозний
холецистіт, панкреатит набув хронічного рецидивучого характеру з помірною секреторною
недостатністю.
За останні 6 місяців двічі лікувався і мав випадки тимчасової непрацездатності, а саме:
- з 30.04.18 по 21.05.18 стац. лікування в терапевтичному відділенні 7 міської лікарні м.
П. з приводу гострої вогнищевої плевропневмонії в нижній долі лівої легені. Хвороба
оперованого шлунка (резекція шлунка по Більроту-ІІ в 2008 р. в зв’язку з перфорацією
виразки). Демпінг-синдром ІІ ст. Хронічний калькульозний холецистит, хронічний панкреатит в
ст. неповної ремісії;
- з 24.07.18 по 16.08.18 стац. лікування у відділенні реабілітації Укр.НДІ МСПІ з
діагнозом: Хвороба оперованого шлунка. Демпінг-синдром ІІ ст. тяжкості. Хронічний
калькульозний холецистит в фазі загострення, хронічний рецидивуючий панкреатит в ст.
загострення з помірно вираженою зовнішньосекреторною недостатністю. Хронічна анемія І ст.
тяжкості.
При скеруванні на МСЕК року обстежений:
- лікарем-терапевтом 24.01.19: Скарги на періодичний головний біль в потиличній
області, запаморочення, ниючий біль в області серця, слабкість. Об’єктивно: шкірні покриви
бліді. Над легенями везикулярне дихання, серце – тони ритмічні приглушені, ритм правильний.
АТ – 160/90 мм рт.ст., пульс 70 ударів за 1 хв., ритмічний. Живіт м’який, болісний при
пальпації в епігастрії і по ходу товстого кишечнику. Печінка по краю реберної дуги.
Фізіологічні відправлення не порушені. Діагноз: Гіпертонічна хвороба І ст.
- лікарем-гастроентерологом 24.01.19. Скарги на болі в області шлунка, нудоту, здуття
живота, періодичну блювоту жовчею, непереносимість молочної, солодкої їжі, різку слабкість,
пітливість, запаморочення через 5-10 хв після їжі, необхідність лягти; зниження ваги,
відсутність апетиту, біль в м’язах, суглобах, задишку при навантаженні. Об’єктивно: зріст 184
см, вага – 66 кг, шкіра і видимі слизові оболонки звичайного забарвлення, чисті. Язик вологий,
обкладений білим нальотом. Живіт помірно роздутий, болісний в епігастрії і
пілородуоденальній зоні, чутливий по ходу кишечнику. Печінка по краю реберної дуги,
безболісна. Нирки і селезінка не пальпуються. Випорожнення нестійкі. Діагноз: Хвороба
оперованого шлунка (субтотальна резекція шлунка по Більроту – ІІ в 2008 р.). Демпінг-синдром
ІІ ст. тяжкості. Хронічний гастрит кукси шлунка, анастомозит. Дуодено-гастральний рефлюкс.
Хронічний калькульозний холецистит у стадії нестійкої ремісії. Хронічний панкреатит,
безперервно-рецидивуючого перебігу з зовнішньосекреторною недостатністю підшлункової
залози. Вторинний ентероколіт з гіпермоторним синдромом. Синдром мальабсорбції. Хронічна
анемія складного генезу. Декомпенсація травлення ІІ ст
44
-лікарем-хірургом 12.01.19. Скарги на болі в епігастрії, непритомні стани після прийому
солодкої і молочної їжі. В 2008 г хворому виконана операція резекції шлунка по Більроту – ІІ.
Об’єктивно: На передній поверхні черевної стінки є післяопераційний рубець від
мечоподібного відростка груднини до пупка. Живіт м’який, болісний в епігастрії. Діагноз:
Хвороба оперованого шлунка (операція в 2008 р.). Демпінг-синдром ІІ ст. з порушення функції
живлення ІІ ст.
- лікарем-невропатологом 19.01.19. Скарги на слабкість, швидку стомлюваність.
Об’єктивно: астенізований, швидко виснажується, емоційно лабільний. Рефлекси Д=S. Діагноз:
Астенічний синдром на фоні основного захворювання.
- лікарем-окулістом 19.01.19. Visus ОД = 0,1; OS=0,1, з корекцією – 3,0 Д =1,0. Оптичні
сфери прозорі. Очне дно – артерії різко звужені, ниткоподібні, вени – нерівномірного калібру.
Центр і периферія – норма. Диски зорових нервів блідорожеві, межі чіткі. Діагноз: Міопія
легкого ступеня
- лікарем-оториноларингологом: шепітну мову відчуває на відстані – 6,0 м, викривлення
носової перегородки
- дані рентгенологічних досліджень: Флюорографія органів грудної порожнини 12.01.19.
легені і серце без патологічних змін. Зліва костодіфрагмальний синус облітерований.
- результати лабораторних досліджень: Ан крові 12.01.19: еритр. – 3,9х1012/л, гемогл. –
120 г/л, лейкоц. – 6,6х109/л, с.я. лейк. – 65%, еозин. – 3%, базоф. – 1%, лімф. – 30%, мон. – 1%,
ШОЕ – 8 мм/год. Ан. сечі: 12.01.19 питома вага – 1018, колір – соло-м’яно-жовтий, прозора,
реакція – слабко кисла, білок – відсутн., цукор – відсутн., епіт. плоский – 1-2 в полі зору, лейк. –
1–2 в по-лі зору, еритр. – немає, циліндри – відсутн., солі – оксалати в незначн. кільк. Біохім.
дослідж. 12.01.19: глюкоза – 3,8 ммоль/л, загальн. холестерин – 5,0 ммоль/л, бета-ліпопротеїди
– 45 од., тригліцериди – 2,0 ммоль/л. Загальн. білок – 77 г/л, альбум. – 45 г/л, креатинін – 88
мкмоль/л, загаль. біліруб. – 12,5 мкмоль/л, прямий білір. – 1,25 мкмоль/л, непрям. білір. – 11,0
мкмоль/л., натрій – 130 ммоль/л, калій – 3,4 моль/л
При скеруванні на МСЕК виставлені діагнози:
а) основне захворювання Хвороба оперованого шлунка (субтотальна резекція по
Більроту–ІІ в 2008 р.). Демпінг-синдром ІІ ст. тяжкості. Дуоденогастральний рефлюкс.
Хронічний гастрит культі, анастомозит, хронічний езофагіт.
б) супутні захворювання: Хронічний калькульозний холецистит у стадії нестійкої ремісії.
Дисбактеріоз кишечника ІІ ст. Синдром мальабсорбії
в) ускладнення: Хронічний пострезекційний панкреатит часто рецидивуючого перебігу з
екскреторною недостатністю. Декомпенсація травлення ІІ ст.
Підставою для направлення на МСЕК є наявність ознак інвалідності та закінчення
терміну інвалідності. Дані підготовлені 08 лютого N- року

необхідно:
Визначити тип облікового документу, що оформлюється ЛКК медичного
Студенту
закладу при скеруванні пацієнта на МСЕК. Сформулювати підставу для
№ 13
скерування пацієнта на МСЕК.
Встановити профіль МСЕК, де будуть розглядатися дані документи;
Студенту Окреслити номер і назву наказу МОЗ України, яким регламентовано
№ 14 встановлення груп інвалідності.
Студенту категорії”; “особою з інвалідністю не визнаний, потребує долікування”;
№ 15 “особою з інвалідністю не визнаний, працездатний”, “необхідність
продовження листка непрацездатності”); Схарактеризувати облікові
документи, що оформляються МСЕК виходячи з даної ситуації.
45


Тема № 13: ЕКСПЕРТИЗА

ТИМЧАСОВОЇ ВТРАТИ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ
В ЗАКЛАДАХ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я
Львів-2019
Тема: ЕКСПЕРТИЗА ТИМЧАСОВОЇ ВТРАТИ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ
В ЗАКЛАДАХ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я
I. АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ:
Здоров'я та працездатність населення – особливі соціальні цінності держави, потенціал,
що забезпечує неухильний прогресивний розвиток нашого суспільства. Ефективність лікування
в значній мірі залежить від кваліфікованої, науково обґрунтованої лікарської експертної оцінки
працездатності, своєчасного вивільнення особи від роботи по причині хвороби та повернення її
до подальшої професійної діяльності.
Лікарська експертиза втрати працездатності розглядається як область медичних і
наукових знань, що вивчає працездатність людини при наявності в неї захворювання, травми,
каліцтва, анатомічного дефекту, вагітності, а також деяких інших причин, регламентованих
законодавством по державному соціальному страхуванню, котрі переслідують соціально –
профілактичну мету (догляд за хворим членом сім’ї, санаторно - курортне лікування, карантин,
стаціонарне протезування тощо).
Експертиза втрати працездатності є однією із важливих сторін діяльності кожного
лікаря. Її значимість зумовлена насамперед важливістю завдань, що вирішуються, а саме:
максимально тривалим продовженням працездатності людини, профілактикою захворювань,
зниженням рівня захворюваності й інвалідності, що і робить дану тему практичного заняття
актуальною у своєму вивченні майбутніми лікарями різних фахів.
Захворюваність із тимчасовою втратою працездатності вивчається серед працюючих і
враховує випадки захворювань, результатом яких є невихід на роботу. Цей вид захворюваності
складає від 25 до 75 % первинних звертань за медичною допомогою.
Захворюваність працюючих призводить до значних економічних втрат суспільства, чим
обумовлене велике соціально-економічне значення даної проблеми.
ІІ. ЦІЛІ:
Знати:
• законодавчі та нормативно-правові документи, котрі регламентують діяльність лікаря в
питаннях експертизи тимчасової втрати працездатності;
• соціально-медичне і економічне значення захворюваності з тимчасовою втратою
працездатності;
• порядок обліку та аналізу захворюваності з тимчасовою втратою працездатності;
• правила оформлення листка непрацездатності з різних причин;
• показники тимчасової непрацездатності.
Вміти:
• заповнювати листок непрацездатності;
• вирахувати і провести аналіз показників з тимчасовою непрацездатністю згідно з ситуаційним
завданням.

Відповідно до Конституції України – кожен має право на працю (стаття 43).
Згідно визначень, даних Міністерством юстиції України
(https://minjust.gov.ua/m/str_23359):
Працездатність – це здатність до праці, що залежить від стану здоров’я, фізичного,
духовного розвитку (розумових та емоційних можливостей), а також професійних знань, уміння
і досвіду працівника, що дає йому змогу виконувати роботу визначеного обсягу, характеру та
якості. Тобто здатність людини до праці оцінюється не лише за можливістю виконання роботи
та функціональним станом організму, а й за додатковими критеріями (стан здоров’я, професійні
знання, вміння, досвід).
Працездатність класифікується на: загальну, професійну, спеціальну, обмежену,
повну, часткову.
3
Загальна працездатність — це здатність до виконання будь-якої роботи у звичайних
умовах праці.
Професійна працездатність — це здатність працівника до роботи певним фахом і на
певній посаді.
Спеціальна працездатність – це здатність працювати в певних несприятливих умовах
(виробничих чи кліматичних).
Обмежена працездатність – це здатність до роботи з певними обмеженнями
(наприклад, для інвалідів третьої групи).
Часткова працездатність — це здатність до професійної або некваліфікованої праці,
що зберіглась у осіб, які зазнали каліцтва. Тож на основі даної класифікації розрізняють такі
види працездатності як: повна загальна, часткова загальна, повна професійна та часткова
професійна.
Поняття працездатності широко застосовується як в юридичній, так і в соціальній науці.
При цьому, слід зазначити, що повніше його зміст розкривається через використання
понять "непрацездатність" та "втрата працездатності", які найчастіше зустрічаються, наприклад,
в трудовому праві, праві соціального забезпечення тощо.
Однак поняття втрата працездатності на нормативному рівні не визначається, але аналіз
правових норм дозволяє дійти висновку, що втрата працездатності може бути постійна і
тимчасова.
Постійна втрата працездатності – це повна чи часткова втрата здатності до загальної
чи професійної праці.
Повна втрата працездатності означає непрацездатність особи.
Непрацездатність – це стан здоров’я (функцій організму) людини, обумовлений
захворюванням, травмою тощо, який унеможливлює виконання роботи визначеного обсягу,
професії без шкоди для здоров’я.
Повна втрата працездатності визначається як настання пенсійного віку (старість).
Пенсійний вік в Україні становить 55 років для жінок та 60 років для чоловіків (стаття 26
Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»).
Стосовно часткової втрати працездатності слід зазначити, що прикладом часткової
втрати працездатності є інвалідність. При цьому, необхідно відмітити, що існує два критерії
визначення інвалідності – медичний та економічний. З медичної точки зору – це розлад функцій
організму, з економічної точки зору – це таке порушення, яке призводить до втрати
працездатності: професійної чи загальної.
Інвалідність – це стійкий розлад функцій організму, зумовлений захворюванням,
наслідком травм або вродженим дефектом, який призводить до обмеження життєдіяльності, до
необхідності в соціальній допомозі і захисті. Обмеження життєдіяльності – це повна або
часткова втрата здатності обслуговувати себе, самостійно пересуватись, орієнтуватись,
спілкуватись, контролювати свою поведінку, вчитись, займатись трудовою діяльністю.
Причинами інвалідності можуть бути:
1. трудове каліцтво
2. професійне захворювання
3. загальне захворювання
4. вроджені дефекти.
Інвалідність вважається такою, що настала внаслідок трудового каліцтва, якщо
нещасний випадок настав:
• під час виконання трудових обов’язків (в тому числі і під час відрядження);
• по дорозі на роботу, або з роботи;
• на території підприємства, установи, організації протягом робочого часу (включаючи перерви);
• поблизу підприємства протягом робочого часу, якщо перебування там не суперечило правилам
внутрішнього трудового розпорядку;
• у разі виконання державних або громадських обов’язків;
• у разі виконання дій по рятуванню людського життя, охорони державної чи приватної
власності, охорони правопорядку.
4
Порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань
і аварій на виробництві затверджено постановою Кабінету Міністрів від 25 серпня 2004 р. N
1112 «Деякі питання розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних
захворювань і аварій на виробництві».
Інвалідність внаслідок професійного захворювання встановлюється на підставі висновку
спеціалізованого медичного закладу про наявність професійного захворювання. Перелік таких
захворювань визначений постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2000 р. №
1662 "Про затвердження переліку професійних захворювань".
Професійне захворювання – це захворювання, яке виникло внаслідок професійної
діяльності застрахованої особи та зумовлене дією на організм виключно або переважно
факторів виробництва, характерних для конкретної професії.
Професійні захворювання можуть бути викликані виключно дією несприятливих
виробничо-професійних факторів, а можуть бути і такими, у розвитку яких встановлено
причинний зв’язок впливом певного несприятливого виробничо-професійного фактора та
виключено явний вплив інших непрофесійних факторів, що викликають аналогічні зміни в
організмі. Крім того, необхідно враховувати можливість розвитку проф. захворювання через
тривалий термін після припинення впливу шкідливих факторів виробництва.
Загальне захворювання, як причина інвалідності визначається за залишковим принципом,
тобто якщо інвалідність не спричинена нещасним випадком на виробництві чи професійним
захворюванням, то її причиною визнається загальне захворювання. До загального захворювання
прирівнюють нещасний випадок невиробничого характеру.
Показаннями для встановлення інвалідності у дітей є патологічні стани, які виникають
при вроджених, спадкових, набутих захворюваннях та після травм.
Під тимчасовою втратою працездатності розуміють неспроможність особи
виконувати свою трудові обов’язки внаслідок короткотривалих обставин об’єктивного
характеру. Тимчасова непрацездатність може бути спричинена:
1. фізичною нездатністю особи здійснювати трудову діяльність (хвороба, травма,
вагітність та пологи);
2. неможливістю працювати у зв’язку із необхідністю здійснювати догляд за іншим
членом сім’ї (хворою дитиною; хворим членом сім’ї; за дитиною до трьох років; за дитиною до
досягнення трьох річного віку або дитиною-інвалідом до 16 років у разі хвороби матері або
іншої особи, яка доглядає за цією дитиною);
3. неможливістю працювати у зв’язку із настанням обставин, спричинених діями
державних органів (карантин, накладений органами санітарно-епідеміологічної служби).
Порядок видачі документів, які засвідчують тимчасову непрацездатність затверджений
Інструкцією про порядок видачі документів, які засвідчують тимчасову непрацездатність
громадян, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров’я України від 13.11.2001р. №
455, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 4 грудня 2001 р. за N 1005/6196.
Разом з цим, також, необхідно зазначити, про медико-соціальну експертизу втрати
працездатності. Експертиза тимчасової непрацездатності – це комплексна оцінка порушень
функціонального стану організму та інших причин, якими вона обумовлена, що визначають
факт тимчасової втрати працездатності, установлення строку непрацездатності, визначення
клінічного та трудового прогнозу відповідно до встановленого діагнозу.
Так, відповідно до статті 69 Основ законодавства України про охорону здоров’я
експертиза тимчасової непрацездатності громадян здійснюється у закладах охорони здоров’я
лікарем або комісією лікарів, які встановлюють факт необхідності надання відпустки у зв’язку з
хворобою, каліцтвом, вагітністю та пологами, для догляду за хворим членом сім’ї, у період
карантину, для протезування, санаторно-курортного лікування, визначають необхідність і
строки тимчасового переведення працівника у зв’язку з хворобою на іншу роботу у
встановленому порядку, а також приймають рішення про направлення на медико-соціальну
експертну комісію для визначення наявності та ступеня тривалої або постійної втрати
працездатності.
5
Експертиза тривалої або стійкої втрати працездатності здійснюється медико-
соціальними експертними комісіями, які встановлюють ступінь та причину інвалідності,
визначають для інвалідів роботи і професії, доступні їм за станом здоров’я, перевіряють
правильність використання праці інвалідів згідно з висновком експертної комісії та сприяють
відновленню працездатності інвалідів.
Висновки органів медико-соціальної експертизи про умови і характер праці інвалідів є
обов’язковими для власників та адміністрації підприємств, установ і організацій.
Порядок організації та проведення медико-соціальної експертизи встановлюється
Кабінетом Міністрів України постановою від 4 квітня 1994 р. N 221. Так, у медико-соціальних
експертних комісіях (МСЕК) проходять огляд громадяни, які частково чи повністю втратили
здоров’я внаслідок захворювання, травм та уроджених дефектів, що обмежують їх
життєдіяльність, а також особи, які за чинним законодавством мають право на соціальну
допомогу, з метою виявлення компенсаторно-адаптаційних можливостей особи для реалізації
заходів реабілітації та адаптації інвалідів.
Крім того, відповідно до частини першої статті 69 Основ законодавства України про
охорону здоров’я і з метою встановлення єдиного порядку організації та проведення експертизи
тимчасової непрацездатності наказом Міністерства охорони здоров’я України від 9 квітня 2008
р. N 189, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 4 липня 2008 р. за N 589/15280,
затверджено Положення про експертизу тимчасової непрацездатності, яке застосовується при
визначенні тимчасової непрацездатності, а саме встановлення у працівників факту тимчасової
непрацездатності та визначення її термінів, надання рекомендацій про відповідні умови праці
для хворих, які не мають групи інвалідності, але потребують тимчасово чи постійно особливих
умов праці за станом здоров’я.
ПЕРЕЛІК ОСНОВНИХ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ ДОКУМЕНТІВ ДЛЯ ЛІКАРЯ

ПО ЕКСПЕРТИЗІ ТИМЧАСОВОЇ НЕПРАЦЕЗДАТНОСТІ
НАКАЗ МОЗ УКРАЇНИ

№ 189 від 09.04.2008
{ Із змінами, внесеними згідно з наказом МОЗ № 679 ( z1463-13 ) від 01.08.2013 }
Про затвердження Положення про експертизу тимчасової непрацездатності
ПОЛОЖЕННЯ
про експертизу тимчасової непрацездатності
1.1. Цим Положенням установлюється єдиний порядок організації та проведення
експертизи тимчасової непрацездатності (далі - ЕТН).
1.2. ЕТН здійснюється за умови наявності ліцензії Міністерства охорони здоров'я
України на право провадження господарської діяльності з медичної практики та сертифіката
державної акредитації закладу охорони здоров'я незалежно від форм власності.
1.3. У цьому Положенні основні терміни та поняття вживаються в такому значенні:
Здатність до трудової діяльності (працездатність) - сукупність фізичних, розумових та
емоційних можливостей, яка дає змогу працівникові виконувати роботу визначеного обсягу,
характеру та якості.
Непрацездатність (утрата працездатності) - це стан здоров'я (функцій організму)
людини, обумовлений захворюванням, травмою тощо, який унеможливлює виконання роботи
визначеного обсягу, професії без шкоди для здоров'я.
Тимчасова непрацездатність - це непрацездатність особи внаслідок захворювання,
травми або з інших причин, що не залежить від факту втрати працездатності (пологи, карантин,
догляд за хворим тощо), яка має тимчасовий зворотний характер під впливом лікування та
реабілітаційних заходів, триває до відновлення працездатності або встановлення групи
6
інвалідності, а в разі інших причин - до закінчення причин відсторонення від роботи. Тимчасова
непрацездатність застрахованих осіб засвідчується листком непрацездатності.
Випадок тимчасової непрацездатності - тимчасова непрацездатність, яка триває
безперервно від початку визначеного захворювання, травми тощо, підтверджується видачею
листка непрацездатності з можливим продовженням лікування в одному або декількох закладах
охорони здоров'я до відновлення працездатності, що підтверджується закриттям листка
непрацездатності - "стати до роботи". У разі, якщо особа стала непрацездатною з приводу того
самого захворювання, травми до виходу на роботу або відпрацювала неповний робочий день,
випадок тимчасової непрацездатності не переривається. При виникненні іншого захворювання,
травми, відпустки в зв'язку з вагітністю випадок тимчасової непрацездатності вважається
новим.
Експертиза тимчасової непрацездатності - це комплексна оцінка порушень
функціонального стану організму та інших причин, якими вона обумовлена, що визначають
факт тимчасової втрати працездатності, установлення строку непрацездатності, визначення
клінічного та трудового прогнозу відповідно до встановленого діагнозу.
Страховий анамнез (експертний анамнез) - дані про випадки тимчасової
непрацездатності, їх терміни та причини протягом останніх 12 місяців, дані щодо наявності
групи інвалідності, перебування хворого у відпустці (черговій, без збереження заробітної плати,
учбовій, у зв'язку з вагітністю і пологами, для догляду за дитиною тощо), зміни умов праці,
переведення на повний чи неповний робочий день, наявності шкідливих або небезпечних умов
праці, професійних захворювань, перебування у відрядженні.
Діагноз - стислий лікарський висновок про сутність захворювання і функціональний
стан хворого, виражений в термінах сучасної медичної науки (позначення захворювання за
прийнятою класифікацією та визначення індивідуальних особливостей організму хворого).
Обґрунтування тимчасової непрацездатності в разі захворюваності та травми -
докладне і зрозуміле формулювання діагнозу відповідно до виявлених при обстеженні хворого
нозологічної форми захворювання та травми, характеру та ступеня порушення функцій органів
і систем, яке дає змогу визначити факт непрацездатності з урахуванням умов праці та
можливості її виконувати, терміни непрацездатності, призначити амбулаторне або стаціонарне
лікування, направити хворого на консультацію, обстеження, для огляду до МСЕК.
2. Завдання ЕТН
2.1. Установлення у працівників факту тимчасової непрацездатності та визначення її
термінів, надання рекомендацій про відповідні умови праці для хворих, які не мають групи
інвалідності, але потребують тимчасово чи постійно особливих умов праці за станом здоров'я.
2.2. Проведення повного та своєчасного обстеження, лікування хворих, надання
відповідних рекомендацій.
2.3. Вирішення питання про направлення на медико-соціальну експертну комісію (далі -
МСЕК) хворого при встановленні в нього стійкого чи незворотного характеру захворювання,
наявності несприятливого трудового прогнозу незалежно від терміну тимчасової
непрацездатності; при тривалій тимчасовій непрацездатності в терміни відповідно до вимог
Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність
громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13.11.2001 N 455
зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 04.12.2001 за N 1005/6196 (далі - Інструкція).
3. Організація ЕТН
3.1. Міністерство охорони здоров'я України (далі - МОЗ), Міністерство охорони здоров'я
Автономної Республіки Крим, управління охорони здоров'я обласних, Севастопольської міської
державної адміністрації та Головне управління охорони здоров'я Київської міської державної
адміністрації (далі - органи охорони здоров'я) координують роботу з питань ЕТН.
3.2. Організація ЕТН здійснюється відповідно до вимог чинного законодавства, у тому
числі Інструкції ( z1005-01 ), та Інструкції про порядок заповнення листка непрацездатності,
затвердженої спільним наказом Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та
7
соціальної політики України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати
працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та
професійних захворювань України від 03.11.2004 N 532/274/136ос/1406, зареєстрованої в
Міністерстві юстиції України 17.11.2004 за N 1456/10055. (Із змінами внесеними згідно з
Наказом Міністерства охорони здоров’я № 774/438/207-ос/719 від 24.11.2006.)
3.3. Безпосередньо в закладах охорони здоров'я незалежно від форм власності, у тому
числі в клініках вищих медичних навчальних закладів та науково-дослідних інститутів (далі -
заклади охорони здоров'я), організацію ЕТН здійснює керівник (головний лікар) шляхом:
- видання наказів та надання розпоряджень стосовно організації ЕТН у закладі охорони
здоров'я та вдосконалення її якості;
- затвердження персонального складу ЛКК, порядку, часу та режиму її роботи;
- установлення порядку оформлення і видачі документів, що засвідчують тимчасову
непрацездатність громадян, з урахуванням особливостей роботи закладу;
- призначення осіб, відповідальних за облік, одержання, збереження, розподіл, видачу та
використання документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян;
- визначення потреби в документах, що засвідчують тимчасову непрацездатність
громадян, і забезпечення звіту про їх використання згідно з чинним законодавством;
- призначення комісії для знищення корінців та зіпсованих бланків листків
непрацездатності;
- затвердження програми підвищення кваліфікації лікарів з питань ЕТН;
- вирішення питання щодо надання дозволу на видачу документів, що засвідчують
тимчасову непрацездатність громадян, у яких вона настала поза постійним місцем проживання
та роботи;
- розгляду звернень з боку хворих (пацієнтів) на дії лікарів з питань ЕТН;
- повідомлення органів охорони здоров'я, фондів соціального страхування та
правоохоронних органів про випадки втрати чи крадіжки бланків листків непрацездатності;
- уживання заходів щодо притягнення до відповідальності згідно з чинним
законодавством медичних працівників, які допустили порушення проведення ЕТН, порядку
видачі, продовження та заповнення документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність
громадян, оформлення медичної облікової документації;
- створення комісій для повторного розгляду звернень громадян з приводу конфліктних
питань ЕТН;
- унесення пропозицій до органів охорони здоров'я з удосконалення ЕТН.
3.4. Відповідальними за стан організації та якості ЕТН є керівники закладів охорони
здоров'я незалежно від форм власності.
4. Рівні проведення ЕТН:

4.1. Перший - лікуючий лікар.
4.2. Другий - завідувач профільного відділення.
4.3. Третій - лікарсько-консультативна комісія закладу охорони здоров'я (далі - ЛКК).
4.4. Четвертий - заступник головного лікаря з ЕТН або відповідальна особа з ЕТН.
4.5. П'ятий - відповідальна особа органу охорони здоров'я з ЕТН.
5. Порядок проведення ЕТН за рівнями

5.1. Перший рівень - Лікуючий лікар:
5.1.1. Вирішує питання про видачу документів, що засвідчують тимчасову
непрацездатність громадян у разі захворювання або травми, по догляду за хворим членом сім'ї,
хворою дитиною, дитиною віком до 3 років, дитиною-інвалідом до 18 років у разі хвороби
матері або іншої особи, яка доглядає за дитиною, у зв'язку з вагітністю і пологами, при
карантині на підставі даних всебічного медичного обстеження пацієнта, ураховуючи ступінь
функціональних порушень органів та систем, характер та перебіг патологічного процесу, умови
праці.
8
5.1.2. Видає документ, що засвідчує тимчасову непрацездатність громадян, при
відвідуванні хворих удома особам, що визнані непрацездатними. При виході на дільницю лікар
повинен мати при собі необхідну кількість бланків листка непрацездатності.
5.1.3. Видає разом із завідувачем відділення документи, що
засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, на період лікування в стаціонарі.
5.1.4. Відображає в медичних картах амбулаторного (стаціонарного) хворого скарги,
анамнез, у т.ч. страховий (за останні 12 місяців), дані об'єктивного огляду, додаткових методів
обстеження та інше, які є підставою для визначення діагнозу та видачі документів, що
засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, перелік необхідних лікувальних та
оздоровчих заходів, консультацій відповідно до стандартів медичних технологій лікувально-
діагностичного процесу та протоколів надання медичної допомоги за спеціальностями,
рекомендований режим; номер документа, що засвідчує тимчасову непрацездатність, термін, з
якого до якого він виданий, дату наступної явки хворого на прийом, направлення на ЛКК.
5.1.5. При чергових оглядах хворого в медичній карті амбулаторного (стаціонарного)
хворого відображає динаміку захворювання, обґрунтовує корекцію лікування та призначення
додаткових обстежень з урахуванням стандартів медичних технологій лікувально-
діагностичного процесу та протоколів надання медичної допомоги за спеціальностями,
визначає термін тимчасової непрацездатності та його продовження із зазначенням номера
документа, що засвідчує тимчасову непрацездатність, дати, з якої до якої він продовжується, та
дати наступного огляду. При відновленні працездатності вносить дані клінічного огляду
пацієнта, що є підставою для закриття документа, що засвідчує тимчасову непрацездатність, із
зазначенням його номера та дати, з якої пацієнт має стати до роботи.
У разі виписки хворого зі стаціонару при відновленні працездатності у виписці з
медичної карти стаціонарного хворого (ф. 027/о) ( va369282-00 ) обов'язково зазначає дату
висновку ЛКК (за наявності), лікувальні та трудові рекомендації, дату закриття листка
непрацездатності, дату, з якої необхідно стати до роботи, номери документів, що засвідчують
тимчасову непрацездатність громадян. Якщо хворий продовжує хворіти, у виписці зазначає
дату явки на прийом до лікаря поліклініки, обґрунтовує продовження листка непрацездатності
та направлення на амбулаторне лікування після виписки хворого зі стаціонару.
5.1.6. У разі звернення хворого з приводу нещасних випадків, професійних захворювань і
аварій на виробництві без направлення підприємства в медичній карті амбулаторного
(стаціонарного) хворого вказує дату та час звернення хворого; дату, час, місце та обставини
травми; вид травми (виробнича чи побутова) зі слів хворого, які надалі не можуть виправлятись
або змінюватись, детальний опис характеру враження та оформлює відповідну документацію
(згідно з Порядком розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних
захворювань і аварій на виробництві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від
25.08.2004 N 1112 ( 1112-2004-п ), та Порядком розслідування та обліку нещасних випадків
невиробничого характеру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22.03.2001
N 270) ( 270-2001-п ) (зі змінами).
5.1.7. Формулює діагноз, який обумовлює тимчасову непрацездатність відповідно до
Міжнародної статистичної класифікації хвороб та споріднених проблем охорони здоров'я
десятого перегляду, прийнятої 43-ю Всесвітньою асамблеєю охорони здоров'я 1 січня 1993
року, відображаючи ступінь функціональних порушень органів і систем, ускладнень, ступінь їх
тяжкості.
5.1.8. Забезпечує реєстрацію документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність
громадян, у день встановлення тимчасової непрацездатності хворого з дня прийому; а при
виписуванні документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, при
відвідуванні хворого вдома строком не пізніше 10 години наступного дня.
5.1.9. Надає медичні рекомендації щодо подальшого лікування, працевлаштування,
дієтичного харчування, санаторно-курортного лікування тощо.
5.1.10. Забезпечує своєчасне направлення хворих на лікування до стаціонарів, надає при
цьому виписку з медичної карти амбулаторного хворого про проведене попереднє обстеження,
лікування, терміни тимчасової непрацездатності за останні 12 місяців.
9
5.1.11. Представляє пацієнта завідувачу відділення у складних випадках з питань
діагностики та лікування, видачі, продовження та оформлення листків непрацездатності,
направлення на ЛКК, а також у випадках звернення хворого до лікаря наступного дня або через
вихідні дні після закриття попереднього документа, що засвідчував тимчасову
непрацездатність, з позначкою "працездатний".
5.1.12. Формує групи, у тому числі з числа хворих, що часто та тривало хворіють
(особи, які за останні 12 місяців були непрацездатними з приводу одного захворювання не
менше чотирьох випадків із загальною кількістю днів непрацездатності 40 днів і більше
або з приводу різних захворювань не менше 6 випадків за останні 12 місяців із загальною
кількістю днів непрацездатності понад 60 днів).
5.1.13. Разом із завідувачем відділення представляє на ЛКК амбулаторного чи
стаціонарного хворого, якщо його непрацездатність триває 30 і більше днів, для вирішення
питання про продовження лікування, його корекції, раціонального працевлаштування,
протезування, видачі довідок на санаторно-курортне лікування та хворих, що мають ознаки
стійкої втрати працездатності незалежно від тривалості хвороби, для вирішення питання про
направлення їх на МСЕК.
5.1.14. Аналізує причини тимчасової непрацездатності серед працюючого населення,
групи тих, хто часто та тривало хворіє, працюючих інвалідів, показників інвалідності,
упроваджує заходи щодо їх зниження та профілактики.
5.1.15. Залучає до огляду хворого для уточнення діагнозу, плану лікування та визначення
причини непрацездатності фахівців інших спеціальностей.
5.1.16. Направляє на огляд завідувача відділення, ЛКК хворих із захворюваннями,
складними відносно діагностики, лікування, трудових рекомендацій тощо.
5.1.17. Уносить пропозиції керівництву щодо вдосконалення організації ЕТН у закладі
5.2. Другий рівень-Завідувач профільного відділення:
5.2.1. Здійснює організаційно-методичне керівництво з питань ЕТН.
5.2.2. Консультує хворих зі складними щодо визначення працездатності
захворюваннями, тривалими термінами лікування й ознаками стійкої втрати працездатності,
разом з ЛКК вирішує питання про направлення їх для огляду МСЕК.
5.2.3. Аналізує якість ЕТН на рівні лікарів поліклініки (відділення) на підставі
проведених експертних оцінок медичної документації хворих та проведення аналізу помилок та
недоліків щодо якості медичної допомоги, причин тимчасової непрацездатності, порядку видачі
та продовження листків непрацездатності, термінів лікування з обговоренням на лікарських
конференціях, нарадах тощо.
5.2.4. Здійснює аналіз причин збільшення випадків тимчасової непрацездатності, їх
тривалості в розрізі нозологій, по лікарях підпорядкованого відділення та днях тижня,
помісячно. Вивчає причини негативних показників, розробляє і здійснює заходи щодо
зниження рівня тимчасової непрацездатності.
5.2.5. Аналізує стан первинної інвалідності та розробляє заходи щодо її профілактики.
5.2.6. Спільно з лікуючими лікарями оформлює санаторно-курортні карти (ф. 072) (
va302282-99 ).
5.2.7. Здійснює комісійний огляд хворих з лікуючим лікарем та вирішує питання стану
непрацездатності хворих при тривалості хвороби понад 10 днів до строків направлення їх на
ЛКК.
5.2.8. Контролює:
- своєчасність та повноту обстеження, діагностики та лікування хворих на
догоспітальному і госпітальному етапах, їх відповідність стандартам медичних технологій
лікувально-діагностичного процесу та протоколів надання медичної допомоги за
спеціальностями;
- своєчасність направлення та якість представленої медичної облікової документації до
ЛКК, МСЕК;
10
- дотримання лікарями порядку видачі документів, що засвідчують тимчасову
непрацездатність громадян, відповідно до діючих нормативно-правових актів з питань ЕТН;
- орієнтовні терміни та якість лікування хворих під час тимчасової непрацездатності в
амбулаторних чи стаціонарних умовах;
- якість оформлення записів у медичній карті амбулаторного (стаціонарного) хворого, а
саме:
- повноту відображення скарг та відповідність їх визначеному діагнозу;
- якість зібраного страхового анамнезу хворого та анамнезу захворювання;
- відповідність записів об'єктивному стану хворого;
- достатнє обґрунтування діагнозу, який поставлено хворому;
- наявність плану обстеження та лікування хворого;
- наявність та правильність лікувальних та трудових рекомендацій;
- наявність записів про видачу листка непрацездатності, термін продовження (з якого
числа до якого) та дати наступного відвідування лікаря, при закритті листка непрацездатності -
запис про його закриття із зазначенням дати, з якої необхідно стати до роботи;
- обґрунтування продовження листка непрацездатності в разі потреби продовження
лікування в амбулаторних умовах після стаціонарного лікування у медичній карті
стаціонарного хворого та витягу з неї;
- своєчасність направлення хворого до стаціонару при наявності медичних показань з
урахуванням профілю захворювання;
- правильність оформлення медичної облікової документації;
- правильність відбору при направленні хворих до санаторно-курортних закладів,
реабілітаційних центрів та реабілітаційних відділень санаторно-курортних і спеціалізованих
- якість надання медичної допомоги з унесенням до медичної карти амбулаторного
(стаціонарного) хворого записів щодо корекції діагнозу, плану обстеження, лікування, стану
працездатності;
- якість ефективності диспансерного спостереження, оздоровлення хворих, які часто та
тривало хворіють;
- якість проведення профілактичних медичних оглядів та виявлення професійної
захворюваності, узяття на диспансерний облік хворих, проведення їх оздоровлення та
працевлаштування, у т.ч. інвалідів і потерпілих на виробництві, яким МСЕК розроблена
індивідуальна програма реабілітації інваліда;
- унесення відміток про порушення хворим лікувального режиму до листка
непрацездатності (довідки) та медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого;
- дату закриття листка непрацездатності при встановленні групи інвалідності та
проведенні реабілітаційних заходів;
- роботу лікуючих лікарів з вивчення і профілактики захворюваності та інвалідності.
5.2.9. Виносить на розгляд керівництву закладу питання про проведення консиліумів для
визначення діагнозу, плану лікування, лікувальних, трудових та інших рекомендацій у
складних у діагностичному та експертному плані випадках.
5.2.10. Направляє хворих у складних для діагностики та (або) лікування випадках на
консультації до інших спеціалізованих та високоспеціалізованих закладів охорони здоров'я.
5.2.11. Уносить пропозиції керівництву закладу охорони здоров'я щодо притягнення до
відповідальності медичних працівників відділення (кабінету) які припустилися порушень при
встановленні діагнозу, призначення відповідного обстеження та лікування, видачі, продовженні
та заповненні документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність, та оформленні медичної
облікової документації.
5.2.12. Уносить пропозиції керівництву закладу охорони здоров'я щодо вдосконалення
організації ЕТН.
5.3. Третій рівень- Лікарсько-консультативна комісія закладу охорони здоров'я:
5.3.1. Вирішує питання експертизи тимчасової непрацездатності за поданням лікуючого
лікаря та завідувача відділення після особистого огляду та вивчення даних медичної облікової
11
документації хворого щодо обстеження, подальшого лікування, надання рекомендацій щодо
раціонального працевлаштування та інших питань.
5.3.2. У своїй діяльності керується діючими нормативно-правовими документами,
стандартами медичних технологій лікувально-діагностичного процесу та протоколами надання
медичної допомоги за спеціальностями, іншими чинними законодавчими та нормативними
актами.
5.3.3. Приймає рішення щодо стану працездатності та продовження документів, що
засвідчують тимчасову непрацездатність громадян. Рішення (висновок) ЛКК записується в
медичну карту амбулаторного (стаціонарного) хворого та в журнал запису висновків ЛКК (ф.
35/о) ( va369282-00 ) за підписами голови та членів ЛКК.
5.3.4. Контролює правильність проведеного обстеження, встановленого діагнозу,
призначеного лікування, обґрунтованість видачі та продовження документів, що засвідчують
тимчасову непрацездатність громадян.
5.3.5. Надає рекомендації щодо раціонального працевлаштування хворих.
5.3.6. Ухвалює рішення щодо направлення хворих при необхідності на консультацію,
обстеження та лікування, встановлення зв'язку захворювання з умовами праці до
спеціалізованих та високоспеціалізованих закладів охорони здоров'я.
5.3.7. Вирішує в окремих випадках питання щодо видачі документів, що засвідчують
тимчасову непрацездатність громадян, за минулий час при наявності документів, що
підтверджують тимчасову непрацездатність хворого.
5.3.8. Вирішує питання про направлення до МСЕК на огляд або консультацію у
випадках, Затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року за №
1317 "Про затвердження Порядку організації та проведення медико-соціальної експертизи
втрати працездатності".(Редакція від 16.08.2019 р.)
5.3.9. Надає висновки або рекомендації про необхідність:
- тимчасового чи постійного переведення на роботу з полегшеними умовами праці за
станом здоров'я (за згодою хворого) чи з усуненням протипоказаних виробничих факторів,
визначати характер роботи, що рекомендується, з урахуванням професії хворого;
- тимчасового переведення на іншу роботу, не пов'язану з ризиком поширення
інфекційних хвороб, на період карантину після контакту з інфекційними хворими чи
бактеріоносіями;
- тимчасового переведення на іншу роботу непрацездатних унаслідок професійного
захворювання або захворювання на туберкульоз;
- догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора
на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку;
- отримання відпустки без збереження заробітної плати працівникам для догляду за
хворим (членом сім'ї), який потребує постійного стороннього догляду, тривалістю не більше 30
календарних днів;
- видачі застрахованим особам довідки для отримання путівки в санаторно-курортний
заклад за формою (ф. 070/о)
5.3.10. Здійснює розгляд клініко-експертних питань з якості ЕТН щодо дотримання
чинного законодавства:
- у випадках подання позовів і претензій медичних страхових організацій та фондів
соціального страхування;
- за запитами заявників;
- при надходженні звернень, претензій пацієнтів щодо стану їх здоров'я та
5.3.11. Направляє пацієнтів в інші заклади охорони здоров'я, залучає у разі потреби до
роботи ЛКК суміжних фахівців.
5.3.12. Проводить контрольні обстеження, огляд хворих, перевірку виконання режиму,
призначеного лікарем.
12
5.3.13. Звертається до інших закладів та організацій з питань надання медико-соціальної
допомоги пацієнтам, їхнього працевлаштування, професійної орієнтації та інших питань, що
входять до компетенції комісії.
5.3.14. Бере участь у встановленому порядку в засіданні МСЕК.
5.3.15. Надає керівнику закладу охорони здоров'я за результатами аналізу якості ЕТН
пропозиції щодо відповідності фахівців займаним посадам, кваліфікаційним категоріям, про
накладання дисциплінарних стягнень та передачу справ у слідчі органи.
5.3.16. Уносить пропозиції керівництву лікарні щодо поліпшення організації ЕТН у
закладі охорони здоров'я та підвищення якості надання медичної допомоги населенню.
5.3.17. У разі народження жінкою дитини поза закладом охорони здоров’я на підставі
рішення медичної консультативної комісії з підтвердження факту народження жінкою дитини
поза закладом охорони здоров’я про обов’язковий огляд жінки та дитини надає медичну
довідку лікарсько-консультативної комісії лікувально-профілактичного закладу про огляд
дитини, яка народилась поза закладом охорони здоров’я, та медичну довідку лікарсько-
консультативної комісії лікувально-профілактичного закладу про огляд жінки для
підтвердження факту народження нею дитини поза закладом охорони здоров’я за формами
згідно з додатками 1, 2 до Порядку підтвердження факту народження дитини поза закладом
охорони здоров’я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 січня 2013 року
N 9 ( 9-2013-п ).
5.4. Четвертий рівень
Заступник головного лікаря з ЕТН або відповідальна особа з ЕТН:
5.4.1. Здійснює роботу щодо підвищення кваліфікації лікарів з питань ЕТН.
5.4.2. Забезпечує своєчасне вивчення лікарями діючих нормативно-правових актів з
питань ЕТН.
5.4.3. Організовує заходи, спрямовані на підвищення якості експертизи тимчасової
непрацездатності.
5.4.4. Проводить інструктаж з ЕТН з лікарями, які прийняті на роботу до закладу
5.4.5. Консультує хворих із складними щодо визначення працездатності випадками і
після особистого огляду хворого за поданням завідувача відділення та лікуючого лікаря, з
залученням необхідних фахівців, вирішує подальшу тактику лікування хворого і стан його
5.4.6. Забезпечує постійний контроль і перевірку щодо дотримання лікарями закладу
охорони здоров'я діючого законодавства, інших нормативно-правових документів з ЕТН:
- правильності і своєчасності встановленого діагнозу, проведеного обстеження,
призначеного лікування, обґрунтованості видачі та продовження документів, що засвідчують
тимчасову непрацездатність;
- термінів тимчасової непрацездатності з урахуванням ступеня тяжкості захворювання,
орієнтовних термінів тривалості лікування хворих (по закладу охорони здоров'я, відділеннях,
кабінетах, по днях тижня, лікарях, нозологічних формах захворювань, інше);
- додержання стандартів медичних технологій лікувально-діагностичного процесу та
протоколів надання медичної допомоги за спеціальностями;
- обґрунтованості відбору і направлення працюючих осіб до
санаторно-курортних закладів, а також реабілітаційних центрів і
реабілітаційних відділень санаторно-курортних і спеціалізованих
- виконання заходів з медико-соціальної реабілітації;
- проведення експертизи якості первинної медичної облікової документації на різних
рівнях експертизи і в різні терміни тимчасової непрацездатності та за результатом проведеного
лікування з оцінкою ефективності лікувально-діагностичного процесу;
- порядку обліку, зберігання, розподілу та використання документів, що засвідчують
тимчасову непрацездатність.
5.4.7. Очолює ЛКК і забезпечує її роботу згідно з наказом керівника закладу.
13
5.4.8. Забезпечує взаємодію з:
- МСЕК з питань якості обстеження і лікування хворих, їхньої реабілітації, вивчення
причин інвалідності;
- фондами соціального страхування з питань дотримання лікарями нормативно-правових
актів з питань ЕТН.
5.4.9. Здійснює аналіз виявлених недоліків, що впливають на якість ЕТН та прийняття
рішення за результатами аналізу в межах своєї компетенції.
Вирішує питання про необхідність додаткового обстеження хворих зі складною щодо
встановлення діагнозу патологією.
5.4.10. Організовує роботу лікарів з вивчення причин захворюваності з тимчасовою
втратою працездатності та інвалідності на підприємствах, прикріплених до закладу охорони
здоров'я, а також населення, якому надається медична допомога, бере участь у проведенні
системи заходів щодо профілактики і зниження захворюваності. Узагальнює матеріали та готує
аналітичні довідки з даного питання для розгляду на медичній раді, колегіях закладів та органів
5.4.11. Розглядає звернення громадян з питань визначення їхньої працездатності,
професійної орієнтації і придатності, складних і конфліктних випадків, претензій громадян і
зацікавлених організацій, страхових компаній, фондів соціального страхування.
5.4.12. Відповідно до плану проводить оперативні наради з питань ЕТН з медичними
працівниками підрозділів закладу охорони здоров'я, наради із залученням представників фондів
соціального страхування.
5.4.13. Приймає рішення відносно проведення повторної ЕТН з оглядом хворого у
випадках виявлення необґрунтованої видачі документів, що засвідчують тимчасову
непрацездатність.
5.4.14. Надає пропозиції керівництву закладу охорони здоров'я щодо притягнення до
відповідальності медичних працівників, які порушили порядок видачі, продовження
документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, та оформлення медичної
облікової документації.
5.4.15. Виносить на розгляд медичної ради закладу питання з ЕТН.
5.4.16. Подає керівнику пропозиції щодо вдосконалення ЕТН.
5.4.17. За відсутності в закладі охорони здоров'я посади заступника головного лікаря або
відповідального з ЕТН (з числа заступників головного лікаря) проведення ЕТН здійснює
керівник закладу.
5.5. П'ятий рівень

Відповідальна особа органу охорони здоров'я з ЕТН:
5.5.1. Уживає заходів щодо поліпшення організації та якості ЕТН у закладах охорони
здоров'я.
5.5.2. Проводить перевірки стану організації та якості ЕТН у підпорядкованих закладах
охорони здоров'я згідно з затвердженим планом.
5.5.3. Контролює якість надання медичної допомоги працюючому населенню відповідно
до стандартів медичних технологій лікувально-діагностичного процесу та протоколів надання
медичної допомоги за спеціальностями.
5.5.4. Виносить на розгляд органу охорони здоров'я проблемні питання організації ЕТН у
підпорядкованих закладах охорони здоров'я.
5.5.5. Бере участь у роботі конфліктних ЛКК органу охорони здоров'я.
5.5.6. Розглядає листи, заяви, звернення і скарги громадян до органу охорони здоров'я з
питань ЕТН.
5.5.7. Вивчає причини тимчасової непрацездатності, первинної інвалідності серед
працюючого населення та впроваджує заходи щодо профілактики, скорочення термінів
перебування хворих на листку непрацездатності.
5.5.8. Надає організаційно-методичну допомогу заступникам головних лікарів закладів
охорони здоров'я або відповідальним особам з ЕТН, головам ЛКК з питань організації та
14
контролю якості ЕТН у підпорядкованих закладах охорони здоров'я шляхом проведення
семінарів з проблемних питань ЕТН, надання аналітичних довідок, інформаційних листів,
доведення до відома та роз'яснення застосування нормативно-правових актів, що
регламентують проведення ЕТН.
5.5.9. Взаємодіє з головними спеціалістами органу управління охорони здоров'я
відповідно до профілю з питань вдосконалення медичної допомоги працюючому населенню,
якості діагностики та лікування хворих.
5.5.10. Контролює розподіл бланків листків непрацездатності серед закладів охорони
здоров'я та своєчасно звітує про їх використання.
5.5.11. Співпрацює з фондами соціального страхування у проведенні контролю за
дотриманням чинних нормативно-правових актів з ЕТН.
5.5.12. Контролює належне виконання обов'язків з організації та контролю якості ЕТН
спеціалістами, відповідальними за ЕТН, у закладах охорони здоров'я, підпорядкованих органу
5.5.13. Уносить у встановленому порядку до органу охорони здоров'я пропозиції з
питань поліпшення організації та якості ЕТН.
5.5.14. За результатами перевірок стану організації та якості ЕТН надає пропозиції
керівникам органів і закладів охорони здоров'я щодо відповідності фахівців займаній посаді,
кваліфікаційній категорії, про накладення дисциплінарних стягнень.
5.5.15. Бере участь у підготовці та проведенні засідань колегій, нарад органів охорони
здоров'я, на яких обговорюються питання ЕТН.
5.5.16. Виносить на розгляд конфліктної ЛКК складні щодо експертизи працездатності та
конфліктні випадки при неможливості їх вирішення в межах своєї компетенції.
5.5.17. Представляє первинних хворих на МСЕК. Бере участь разом з фахівцями МСЕК у
вивченні умов праці, що негативно впливають на здоров'я і працездатність працівників.
5.5.18. Бере участь у планових та позапланових перевірках стану ЕТН у межах
підпорядкованих закладів охорони здоров'я.
5.5.19. Виходить з пропозицією до керівництва органу охорони здоров'я щодо
проведення позапланових перевірок закладів охорони здоров'я з питань ЕТН.
НАКАЗ МОЗ УКРАЇНИ

№ 455 від 13.11.2001
Про затвердження Інструкції про порядок видачі документів,
що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян
{ Із змінами, внесеними згідно з наказом МОЗ № 882 від 06.12.2011 }
про порядок видачі документів, що засвідчують
тимчасову непрацездатність громадян
Ця Інструкція розроблена відповідно до статті 51 Закону України "Про
загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою
працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" ( 2240-14 ) та визначає
порядок і умови видачі, продовження та обліку документів, що засвідчують тимчасову
непрацездатність громадян, здійснення контролю за правильністю їх видачі.
Ця Інструкція погоджена з Федерацією професійних спілок України, Фондом
соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань
України, Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності України,
Міністерством праці та соціальної політики України, Міністерством фінансів України.
1.1. Тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності.
15
1.2. Видача інших документів про тимчасову непрацездатність забороняється, крім
випадків, обумовлених п. 1.13, 2.7, 2.16, 2.17, 2.18, 2.19, 2.20, 3.4, 3.16, 6.6.
1.3. Листок непрацездатності видається:
1.3.1. Громадянам України, іноземцям, особам без громадянства, які проживають в
Україні і працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах і
організаціях незалежно від форм власності та господарювання або у фізичних осіб, у тому числі
в іноземних дипломатичних представництвах та консульських установах.
1.3.2. Особам, обраним на виборні посади до органів державної влади, місцевого
самоврядування та інших органів, у тому числі громадських організацій.
1.3.3. Членам колективних підприємств, сільськогосподарських та інших виробничих
кооперативів.
1.3.4. Особам, які забезпечують себе роботою самостійно (особи, які займаються
підприємницькою, адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю, пов'язаною з
одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності, в тому числі члени творчих спілок,
творчі працівники, які не є членами творчих спілок).
1.3.5. Громадянам України, які постійно проживають на території України та працюють
на умовах трудового договору (контракту) за межами України і не застраховані в системі
соціального страхування країни, в якій вони перебувають.
1.4. Право видачі листків непрацездатності надається:
1.4.1. Лікуючим лікарям державних і комунальних закладів охорони здоров'я.
1.4.2. Лікуючим лікарям стаціонарів протезно-ортопедичних установ системи
Міністерства праці та соціальної політики України.
1.4.3. Лікуючим лікарям туберкульозних санаторно-курортних закладів.
1.4.4. Фельдшерам у місцевостях, де відсутній лікар, а також на плаваючих суднах.
Список цих фельдшерів затверджується щороку органами охорони здоров'я.
1.4.5. Лікуючим лікарям закладів охорони здоров’я незалежно від форми власності та
лікарям, що провадять господарську діяльність з медичної практики як фізичні особи -
підприємці.
1.5. Не мають права видачі листків непрацездатності:
1.5.1. Лікарі:
- станцій (відділень) швидкої медичної допомоги;
- станцій переливання крові;
- закладів судово-медичної експертизи;
-бальнеогрязелікувальних, косметологічних та фізіотерапевтичних лікарень і курортних
поліклінік;
- будинків відпочинку;
- туристичних баз;
- зубопротезних поліклінік (відділень);
- санітарно-профілактичних закладів.
1.5.2. Лікуючі лікарі лікувально-профілактичних закладів усіх форм власності при
косметологічних втручаннях без медичних показань.
1.6. Видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність здійснюється
лікуючим лікарем (фельдшером) при пред'явленні паспорта чи іншого документа, який
засвідчує особу непрацездатного і не може бути платною послугою в закладах охорони
здоров’я незалежно від форми власності.
1.7. Видача та продовження документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність,
здійснюються тільки після особистого огляду хворого лікуючим лікарем (фельдшером), про що
робиться відповідний запис у медичній карті амбулаторного чи стаціонарного хворого з
обґрунтуванням тимчасової непрацездатності.
1.8. Листок непрацездатності (довідка) видається і закривається в одному лікувально-
профілактичному закладі, крім випадків доліковування в реабілітаційних відділеннях
санаторно-курортних закладів. За наявності показань для подальшого лікування іншим
16
лікувально-профілактичним закладом видається новий листок непрацездатності (довідка) як
продовження попереднього.
1.9. Листок непрацездатності (довідка) в амбулаторно-поліклінічних закладах видається
лікуючим лікарем (фельдшером) переважно за місцем проживання чи роботи. У разі вибору
особою лікуючого лікаря і лікувально-профілактичного закладу не за місцем проживання чи
роботи документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність, видаються за наявності заяви-
клопотання особи, погодженої з головним лікарем обраного лікувально-профілактичного
закладу, або його заступником, засвідченої підписом та круглою печаткою лікувально-
1.10. Особам, у яких тимчасова непрацездатність настала поза постійним місцем
проживання і роботи (під час відрядження, санаторно-курортного лікування, відпустки тощо),
листок непрацездатності (довідка) видається за місцем їх тимчасового перебування з дозволу
головного лікаря лікувально-профілактичного закладу на число днів непрацездатності.
1.11. При стаціонарному лікуванні поза постійним місцем проживання у тому числі й з
інших адміністративних районів міста, листок непрацездатності видається з дозволу головного
лікаря, засвідчується його підписом і печаткою лікувально-профілактичного закладу на число
днів, необхідних для лікування.
1.12. Документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян України під час
їх тимчасового перебування за межами держави, підлягають обміну на листок непрацездатності
згідно з рішенням лікарсько-консультаційної комісії (ЛКК) лікувально-профілактичного
закладу за місцем проживання чи роботи у разі:
а) гострих захворювань і травм;
б) загостренні хронічних захворювань;
в) вагітності та пологів;
г) оперативних втручань при невідкладних станах;
ґ) лікування згідно з рішенням комісії МОЗ України з питань направлення на лікування
за кордон.
Обмін здійснюється на підставі перекладених на державну мову та нотаріально
засвідчених документів, які підтверджують тимчасову втрату працездатності під час
перебування за межами України.
1.13. Іноземцям, які тимчасово перебувають на території України і не працюють на
підприємствах, в установах і організаціях України, видається витяг з медичної карти
амбулаторного чи стаціонарного хворого, де вказується термін тимчасової непрацездатності,
якщо інше не передбачено міжнародними угодами.
1.14. У разі втрати листка непрацездатності за рішенням ЛКК лікувально-
профілактичного закладу, в якому його видано, видається новий листок непрацездатності з
позначкою "дублікат" на підставі довідки з місця роботи про те, що за період тимчасової
непрацездатності виплата допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю не здійснювалась.
Якщо до моменту чергової виплати заробітної плати непрацездатність ще
продовжується, громадянину на його бажання видається листок непрацездатності, з
зазначенням у графі "Заключні висновки", що він продовжує хворіти, та подальшим
оформленням продовження листка непрацездатності.
2. Порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян

у разі захворювання чи травми
2.1. У разі захворювання чи травми на весь період тимчасової непрацездатності до
відновлення працездатності або до встановлення групи інвалідності медико-соціальною
експертною комісією (МСЕК) видається листок непрацездатності, що обраховується в
календарних днях.
2.2. При втраті працездатності внаслідок захворювання або травми лікуючий лікар в
амбулаторно-поліклінічних закладах може видавати листок непрацездатності особисто
терміном до 5 календарних днів з наступним продовженням його, залежно від тяжкості
захворювання, до 10 календарних днів.
17
Якщо непрацездатність триває понад 10 календарних днів, продовження листка
непрацездатності до 30 днів проводиться лікуючим лікарем спільно з завідувачем відділення, а
надалі - ЛКК, яка призначається керівником лікувально-профілактичного закладу, після
комісійного огляду хворого, з періодичністю не рідше 1 разу на 10 днів, але не більше терміну,
встановленого для направлення до МСЕК.
В окремих випадках, коли захворювання вимагає тривалого лікування, наприклад у разі
важких травм та туберкульозу періодичність оглядів ЛКК з продовженням листка
непрацездатності може бути не рідше 1 разу на 20 днів залежно від тяжкості перебігу
2.3. У лікувально-профілактичних закладах, розташованих у сільській місцевості, у штаті
яких є тільки один лікар, листок непрацездатності (довідка) може видаватись особисто одним
лікарем з продовженням у порядку, передбаченому п. 2.2, до 14 днів та наступним
направленням хворого до ЛКК у разі його тимчасової непрацездатності. Список таких лікарів
затверджується щороку наказом органів охорони здоров'я.
2.4. Фельдшер відповідно до п.1.4.4 має право видавати листок непрацездатності
особисто і одночасно на термін не більше 3 днів з наступним направленням хворого до лікаря у
разі його тимчасової непрацездатності.
2.5. Листок непрацездатності у разі захворювання, травми, в тому числі й побутової,
видається в день установлення непрацездатності, крім випадків лікування в стаціонарі.
2.6. Особам, які звернулися за медичною допомогою та визнані непрацездатними по
завершенні робочого дня, листок непрацездатності може видаватись, за їх згодою, з наступного
календарного дня.
2.7. Особам, направленим фельдшером здоровпункту під час робочої зміни до
лікувально-профілактичного закладу, листок непрацездатності видається з моменту звернення у
здоровпункт у разі визнання їх тимчасово непрацездатними.
Особам, не визнаним тимчасово непрацездатними, лікарем лікувально-профілактичного
закладу видається довідка довільної форми з позначкою про час звернення до лікувально-
профілактичного закладу, а у випадку, коли працівник звертався в здоровпункт в нічну зміну,
видається листок непрацездатності з часу звернення у здоровпункт до закінчення робочої зміни.
2.8. Тимчасово непрацездатним особам, направленим на консультацію, обстеження,
лікування в лікувально-профілактичні заклади за межі адміністративного району, листок
непрацездатності видається за рішенням ЛКК на необхідну кількість днів з урахуванням
проїзду.
2.9. У разі лікування в стаціонарі листок непрацездатності видається лікуючим лікарем
спільно з завідувачем відділення за весь період стаціонарного лікування. У разі потреби
продовження лікування в амбулаторних умовах листок непрацездатності може бути
продовжено на термін до 3 календарних днів з обов'язковим обгрунтуванням у медичній карті
стаціонарного хворого та витягу з неї.
2.10. У разі тимчасової непрацездатності, зумовленої захворюванням або травмою,
внаслідок алкогольного, токсичного сп'яніння чи дії наркотиків, що визначається ЛКК у
порядку, встановленому спільним наказом МВС України, МОЗ України та Міністерства юстиції
України від 24.02.95 N 114/38/15-36-18 ( z0055-95 ) "Про затвердження Інструкції про порядок
направлення громадян для огляду на стан сп'яніння в заклади охорони здоров'я та проведення
огляду з використанням технічних засобів" зареєстрованим Міністерством юстиції України
07.03.95 за N 55/591, видається листок непрацездатності з обов'язковою позначкою про це в
ньому та в медичній карті амбулаторного чи стаціонарного хворого.
2.11. На період проведення інвазивних методів обстеження та лікування (ендоскопія з
біопсією, хіміотерапія за інтермітуючим методом, гемодіаліз тощо) в амбулаторних умовах
листок непрацездатності видається лікуючим лікарем - згідно з рішенням ЛКК.
2.12. У разі протезування у стаціонарах протезно-ортопедичних підприємств системи
Міністерства праці та соціальної політики України листок непрацездатності видається на час
протезування і проїзду до стаціонару і назад.
18
2.13. ЛКК, а в разі її відсутності - лікуючий лікар з дозволу головного лікаря, може
призначити непрацездатному внаслідок професійного захворювання згідно з постановою
Кабінету Міністрів України від 08.11.2000 N 1662 ( 1662-2000-п ) "Про затвердження переліку
професійних захворювань" або захворювання на туберкульоз тимчасове переведення на іншу
роботу з видачею листка непрацездатності терміном до 2 місяців, з дотриманням термінів
продовження відповідно до п. 2.2 цієї Інструкції.
Переведення рекомендується, якщо хворий непрацездатний за своїм основним місцем
роботи може повноцінно виконувати іншу роботу без порушення процесу лікування. У разі
потреби переведення на легшу роботу у зв'язку з іншими захворюваннями видається висновок
ЛКК. Листок непрацездатності в цьому разі не видається.
2.14. При направленні хворих на доліковування в реабілітаційні відділення санаторно-
курортних закладів безпосередньо із стаціонарів, згідно з висновком ЛКК, листок
непрацездатності продовжується лікуючим лікарем санаторно-курортного закладу на весь
термін, потрібний для закінчення призначеного лікування та реабілітації з урахуванням проїзду,
але не більше терміну, передбаченого п. 4.1 цієї Інструкції.
2.15. Хворим на туберкульоз, психічні і венеричні захворювання листок
непрацездатності видається лікарем відповідної спеціальності. Хворим на туберкульоз,
направленим на лікування до туберкульозного санаторно-курортного закладу, листок
непрацездатності видається лікуючим лікарем спеціалізованого лікувально-профілактичного
закладу на кількість днів, потрібних для проїзду в санаторно-курортний заклад, і продовжується
лікуючим лікарем санаторно-курортного закладу.
2.16. Захворювання студентів вищих навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації та учнів
професійно-технічних навчальних закладів засвідчується довідкою форми № 095/о "Довідка
про тимчасову непрацездатність студента, учня технікуму, професійно-технічного училища,
про хворобу, карантин і інші причини відсутності дитини, яка відвідує школу, дитячий
дошкільний заклад", затвердженою наказом МОЗ України від 14.02.2012 № 110.
2.17. Довідка довільної форми, засвідчена підписом головного лікаря і печаткою
лікувально-профілактичного закладу, видається особам, які проходять обстеження:
- з приводу встановлення причинного зв'язку захворювання з умовами праці, перелік
яких затверджується Кабінетом Міністрів України;
- за направленням слідчих органів, прокуратури і суду.
2.18. Довідка довільної форми, засвідчена підписом завідувача відділення та печаткою
лікувально-профілактичного закладу, видається:
- у разі тимчасової непрацездатності громадян, які шукають роботу, і безробітних,
враховуючи період їх професійної підготовки та перепідготовки;
- особам, які проходять обстеження в лікувально-профілактичних закладах за
направленням військових комісаріатів;
- особам, які проходять додаткове наркологічне обстеження в умовах стаціонару
відповідно до пункту 11 Інструкції про профілактичний наркологічний огляд та його
обов’язкові обсяги, затвердженої наказом МОЗ України від 28.11.97 № 339, зареєстрованої в
Міністерстві юстиції України 11.12.97 за № 586/2390 - особам, які проходять діагностичне
обстеження в закладах охорони здоров’я незалежно від форми власності, за відсутності ознак
тимчасової непрацездатності.
2.19. Особам, які самостійно звернулись по консультативну допомогу, видається довідка
довільної форми за підписом лікуючого лікаря, засвідченим печаткою лікувально-
профілактичного закладу, з обов'язковим зазначенням часу проведеної консультації.
2.20. Особам, які перебувають під арештом та проходять судово-медичну експертизу,
листок непрацездатності не видається.
2.21. Працюючим особам, які віднесені до І категорії осіб, які постраждали внаслідок
Чорнобильської катастрофи, листок непрацездатності видається на весь період лікування в
санаторно-курортних закладах та спеціалізованих лікувально-профілактичних закладах з
урахуванням часу проїзду в обох напрямках, але не більше строку, передбаченого пунктом 4.1
розділу 4 цієї Інструкції.
19
2.22. Тимчасова непрацездатність осіб рядового і начальницького складу засвідчується
довідкою органу, у сфері управління якого перебувають заклади охорони здоров’я.
У разі вибору особою рядового і начальницького складу лікуючого лікаря і лікувально-
профілактичного закладу не за місцем проживання чи роботи довідка видається відповідно до
пункту 1.9 розділу 1 цієї Інструкції.
Порядок видачі довідки у разі захворювання та травми; у зв’язку з доглядом за хворим
членом сім’ї, хворою дитиною, дитиною віком до трьох років та дитиною-інвалідом до 18 років
у разі хвороби матері або іншої особи, яка доглядає за дитиною; при карантині; у зв’язку з
вагітністю і пологами; на період санаторно-курортного лікування має відповідати вимогам цієї
Інструкції.
Особам рядового і начальницького складу, які перебувають на лікуванні у зв’язку із
захворюванням, пораненням, контузією чи каліцтвом, отриманими під час виконання
службових обов'язків, довідка видається до дня закінчення лікування (при сприятливому
закінченні лікування) або до дня звільнення з органу управління (підрозділу) за станом здоров’я
(при несприятливому перебігу лікування) за висновками військово-лікарської експертизи.
3. Порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність

у зв'язку з доглядом за хворим членом сім'ї, хворою дитиною,
дитиною віком до трьох років та дитиною-інвалідом до 18 років
у разі хвороби матері або іншої особи, яка доглядає за дитиною
3.1. Для догляду за хворим членом сім'ї листок непрацездатності видається лікуючим
лікарем одному із працюючих членів сім'ї або іншій працюючій особі, що фактично здійснює
догляд.
3.2. Для догляду за дорослим членом сім'ї та хворою дитиною, старшою 14 років, при
лікуванні в амбулаторно-поліклінічних умовах листок непрацездатності видається на термін до
3 днів. Як виняток, залежно від важкості перебігу захворювання та побутових умов, цей термін
може бути продовжений за рішенням ЛКК, а в разі її відсутності - головного лікаря, але не
більше 7 календарних днів.
3.3. Для догляду за хворою дитиною віком до 14 років листок непрацездатності
видається на період, протягом якого дитина потребує догляду, але не більше 14 календарних
днів, а для догляду за дитиною, постраждалою внаслідок аварії на ЧАЕС, на весь період її
хвороби, включаючи санаторно-курортне лікування.
3.4. Якщо дитина продовжує хворіти, то особі, яка здійснює догляд за хворою дитиною,
після закінчення максимального терміну листка непрацездатності, передбаченого
законодавством України, видається довідка за формою, встановленою МОЗ України (ф. N
138/о).
Довідка про догляд за хворою дитиною видається до одужання дитини від гострого
захворювання або досягнення ремісії у разі загострення хронічного захворювання, з
продовженням у порядку, передбаченому п.2.2 цієї Інструкції.
3.5. Якщо в сім'ї хворіють двоє або більше дітей одночасно, то для догляду за ними
видається один листок непрацездатності. У разі виникнення захворювання у дітей в різний час
листок непрацездатності та довідка про догляд за хворою дитиною видається в кожному
конкретному випадку окремо.
3.6. Якщо в період звільнення від роботи згідно з довідкою про догляд за хворою
дитиною захворіла друга дитина або виникло нове (не пов'язане з попереднім) захворювання у
першої дитини, то довідка закривається і видається новий листок непрацездатності.
3.7. Якщо після виписки в дитячий дошкільний заклад або школу в дитини виникає
ускладнення захворювання, за яким видавався листок непрацездатності та довідка і ЛКК
визначає його як продовження першого захворювання, то про догляд за дитиною видається
довідка.
3.8. Після виписки дитини із стаціонару в гострому періоді захворювання листок
непрацездатності видається або продовжується до одужання дитини, але в межах установленого
20
терміну з урахуванням днів листка непрацездатності, що був виданий для догляду за дитиною
до стаціонарного лікування.
3.9. У разі стаціонарного лікування дітей віком до 6 років одному із працюючих членів
сім'ї або іншій працюючій особі, яка здійснює догляд за дитиною, видається листок
непрацездатності на весь період перебування в стаціонарі разом з дитиною.
У разі стаціонарного лікування важкохворих дітей старшого віку (6 - 14 років) листок
непрацездатності видається одному із працюючих членів сім'ї або іншій працюючій особі, яка
здійснює догляд за дитиною, на період, коли, за висновком ЛКК, дитина потребує
індивідуального догляду.
3.10. У разі стаціонарного лікування дітей віком до 14 років, інфікованих вірусом
імунодефіциту людини (СНІД) або хворих на онкологічні та онкогематологічні захворювання
та постраждалих від наслідків аварії на ЧАЕС, листок непрацездатності видається на весь
період перебування дитини в стаціонарі одному з працюючих батьків або особі, що його
заміняє і здійснює догляд за дитиною.
3.11. Якщо мати або інша працююча особа, яка доглядає за хворою дитиною, перебуває у
цей час у щорічній (основній чи додатковій) відпустці у зв'язку з навчанням або творчій
відпустці, у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, відпустці без
збереження заробітної плати, то листок непрацездатності видається з дня, коли мати або інша
працююча особа, яка здійснює догляд за хворою дитиною, повинна стати до роботи.
3.12. Листок непрацездатності видається одному із працюючих батьків (опікуну або
піклувальнику), який виховує дитину-інваліда до 18 років, лікуючим лікарем до від’їзду в
санаторно-курортний заклад на весь термін лікування дитини в санаторно-курортному закладі з
урахуванням часу на проїзд в обох напрямках за наявності висновку ЛКК про необхідність
стороннього догляду під час лікування у санаторно-курортному закладі.
Листок непрацездатності видається одному із працюючих батьків (опікуну або
піклувальнику), який виховує дитину-інваліда до 18 років, лікуючим лікарем до початку
лікування у медичних центрах реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи
(далі-Центр) на весь термін лікування дитини в Центрі з урахуванням часу на проїзд в обох
напрямках на підставі довідки-виклику з Центру та за наявності висновку ЛКК про необхідність
стороннього догляду під час лікування у Центрі.
Закриття листка непрацездатності проводиться лікуючим лікарем на підставі медичного
висновку Центру або санаторно-курортного закладу про проведений курс лікування дитини-
інваліда з урахуванням терміну фактичного перебування в Центрі.
У разі порушення режиму особою, що здійснює догляд за дитиною-інвалідом до 18
років, лікуючий лікар Центру або санаторно-курортного закладу робить відповідний запис у
листку непрацездатності, який засвідчується підписом головного лікаря та круглою печаткою
Центру або санаторно-курортного закладу.
3.13. Листок непрацездатності видається працюючій особі, яка здійснює догляд за
дитиною віком до 3 років, дитиною-інвалідом віком до 18 років, у випадку пологів або хвороби
матері (опікуна, іншого члена сім'ї, який перебуває у відпустці для догляду за дитиною віком до
3 років, виховує дитину-інваліда віком до 18 років) на період, коли вона за медичними
висновками лікаря не може здійснювати догляд за дитиною, а також у випадку необхідності
догляду за другою хворою дитиною.
У цьому випадку листок непрацездатності видається на підставі довідки з поліклініки чи
стаціонару, що засвідчує пологи або захворювання матері (опікуна, іншого члена сім'ї, який
перебуває у відпустці по догляду за дитиною віком до 3 років, виховує дитину-інваліда віком до
18 років).
3.14. У разі захворювання дитини поза постійним місцем проживання листок
непрацездатності та довідка для догляду за нею видаються за місцем тимчасового перебування
дитини територіальним лікувально-профілактичним закладом з дозволу головного лікаря, і
мають бути засвідчені його підписом та печаткою цього лікувально-профілактичного закладу.
3.15. Листок непрацездатності не видається для догляду:
а) за хронічним хворим у період ремісії;
21
б) хворою дитиною в період щорічної (основної та додаткової) відпусток, відпустки без
збереження заробітної плати, частково оплачуваної відпустки для догляду за дитиною до 3
років;
в) за здоровою дитиною на період карантину;
г) за хворим старшим 14 років при стаціонарному лікуванні.
3.16 Для догляду за хворим старше 14 років, який знаходиться на стаціонарному
лікуванні, згідно з висновком ЛКК про необхідність індивідуального догляду, видається довідка
довільної форми, засвідчена підписом головного лікаря та печаткою лікувально-
4. Порядок направлення на медико-соціальну експертну комісію

4.1. Направлення хворого для огляду до МСЕК здійснюють ЛКК лікувально-
профілактичних закладів за місцем проживання або лікування при наявності стійкого чи
необоротного характеру захворювання, а також у тому разі, коли хворий був звільнений від
роботи протягом чотирьох місяців безперервно з дня настання тимчасової непрацездатності чи
протягом п'яти місяців у зв'язку з одним і тим самим захворюванням або його ускладненнями за
останні дванадцять місяців, а при захворюванні на туберкульоз - протягом десяти місяців з дня
настання непрацездатності.
4.2. На МСЕК направляються інваліди для переогляду в зв'язку із змінами в стані
здоров'я, працюючі інваліди - для зміни трудової рекомендації чи внесення доповнень до
індивідуальної програми реабілітації інваліда тощо.
4.3. У разі визнання хворого інвалідом листок непрацездатності закривається днем
надходження документів хворого на МСЕК, дата встановлення інвалідності обов'язково
вказується у листку непрацездатності.
4.4. Особам, не визнаним інвалідами:
- у разі визнання їх працездатними термін тимчасової непрацездатності закінчується
датою огляду в МСЕК;
- у разі визнання їх непрацездатними листок непрацездатності продовжується ЛКК
лікувально-профілактичного закладу до відновлення працездатності або повторного
направлення до МСЕК.
4.5. При відмові хворого від направлення до МСЕК або несвоєчасному прибутті його на
експертизу без поважної причини, факт відмови або нез'явлення засвідчується відповідною
позначкою про це в листку непрацездатності та в медичній карті амбулаторного чи
стаціонарного хворого. Відмова від направлення до МСЕК і нез'явлення без поважної причини
на огляд МСЕК не є підставою для виписки хворого на роботу.
5.Порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність при карантині

На період тимчасового відсторонення від роботи осіб, робота яких пов'язана з
обслуговуванням населення, які були в контакті з інфекційними хворими або є бактеріоносіями,
у разі неможливості здійснення тимчасового переведення за їх згодою на іншу роботу, не
пов'язану з ризиком поширення інфекційних хвороб, листок непрацездатності видається
інфекціоністом або лікуючим лікарем згідно з висновком лікаря-епідеміолога територіальної
СЕС.
6. Порядок видачі листка непрацездатності у зв'язку з вагітністю і пологами

6.1. Листок непрацездатності у зв'язку з вагітністю і пологами видається за місцем
спостереження за вагітною з 30 тижнів вагітності воднораз на 126 календарних днів (70
календарних днів до передбачуваного дня пологів і 56 - після).
6.2. У разі передчасних або багатоплідних пологів, виникнення ускладнень під час
пологів або в післяпологовому періоді, на підставі запису в історії вагітності та пологів та
обмінній карті пологового будинку, пологового відділення лікарні, засвідченого підписом
головного лікаря та печаткою лікувально-профілактичного закладу, де відбувались пологи, за
місцем спостереження за вагітною додатково видається листок непрацездатності на 14
22
календарних днів, крім жінок, яких віднесено до I-IV категорій постраждалих у наслідок аварії
на ЧАЕС.
6.3. Жінкам, які належать до I-IV категорій постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС,
видається листок непрацездатності у зв'язку з вагітністю і пологами з 27 тижнів вагітності
тривалістю 180 календарних днів (90 днів на період допологової відпустки і 90 - на період
післяпологової відпустки).
6.4. Якщо вагітна не спостерігалась з приводу вагітності до дня пологів, листок
непрацездатності видається з дня пологів на період тривалості післяпологової відпустки у
порядку, передбаченому п. 6.1, 6.2, 6.3 цієї Інструкції, лікувально-профілактичним закладом, у
якому відбулися пологи.
6.5. При передчасних пологах до 30 тижнів вагітності листок непрацездатності у зв’язку
з вагітністю і пологами видається лікувально-профілактичним закладом, де відбулись пологи,
на 140 календарних днів у разі народження живої дитини, а у випадку мертвонародження при
таких пологах - на 70 календарних днів.
6.6. Жінкам, які не підлягають загальнообов'язковому державному соціальному
страхуванню, видається довідка форми № 147/о ( z0346-02 ) "Довідка для призначення і виплати
державної допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами жінкам, які не застраховані в системі
загальнообов'язкового державного соціального страхування", затвердженої наказом МОЗ
України від 18.03.2002 № 93, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 09.04.2002 за №
346/6634.
6.7. У зв'язку з операцією штучного переривання вагітності на бажання жінки (в тому
числі міні-аборти) листок непрацездатності видається на 3 дні з урахуванням дня операції. У
разі виникнення ускладнень під час операції чи в післяабортному періоді листок
непрацездатності видається на весь період тимчасової непрацездатності.
6.8. У випадках переривання вагітності з інших причин, у тому числі за медичними або
соціальними показаннями, листок непрацездатності видається з дня госпіталізації жінки на весь
період непрацездатності.
6.9. Жінкам, яким проводиться терапія безпліддя за допомогою допоміжних
репродуктивних технологій, листок непрацездатності видається лікувально-профілактичним
закладом, в якому проводилась така терапія, від дня початку ультразвукового та гормонального
контролю медикаментозної стимуляції овуляції до моменту підтвердження наявності вагітності
ультразвуковим методом.
Питання про подальшу непрацездатність жінки вирішується за місцем спостереження за
вагітною індивідуально залежно від перебігу вагітності.
6.10. У разі тривалого лікування з приводу патологічного перебігу вагітності
продовження листка непрацездатності здійснюється у порядку, передбаченому п. 4.1 цієї
Інструкції.
6.11. Особам, які усиновили дитину або взяли дитину під опіку, лікарем жіночої
консультації на підставі свідоцтва про народження дитини та рішення суду про її усиновлення
або встановлення опіки видається листок непрацездатності на період з дня усиновлення або
встановлення опіки до дня закінчення післяпологової відпустки тривалістю 56 календарних
днів (70 календарних днів у разі одночасного усиновлення двох і більше дітей, 90 календарних
днів - для жінок, віднесених до І-ІV категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської
катастрофи), що відраховуються з дня народження дитини, зазначеного у свідоцтві про
народження та рішенні суду про її усиновлення.
6.12. Під час перебування жінки у відпустці для догляду за дитиною листок
непрацездатності у зв'язку з вагітністю та пологами видається на загальних підставах.
7. Порядок видачі листка непрацездатності на період санаторно-курортного лікування

7.1. Листок непрацездатності на період санаторно-курортного лікування, необхідність
якого встановлена ЛКК лікувально-профілактичного закладу за місцем спостереження,
видається на термін лікування та проїзду до санаторно-курортного закладу і назад, але з
урахуванням тривалості щорічної (основної та додаткової) відпустки.
23
7.2. Листок непрацездатності видається до від'їзду в санаторно-курортний заклад при
наявності:
а) путівки;
б) довідки з місця роботи про тривалість щорічної (основної та додаткової) відпустки;
в) картки санаторно-курортного відбору.
8. Контроль та відповідальність за порушення Інструкції про порядок видачі

документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян
8.1. Контроль за виконанням цієї Інструкції закладами охорони здоров'я усіх відомств
здійснюють у межах своєї компетенції Міністерство охорони здоров'я України, Фонд
соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонд соціального страхування від
нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, профспілки та їх
об'єднання.
8.2. Відповідальність за стан організації та якості експертизи тимчасової
непрацездатності, зберігання та облік документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність
громадян, несе керівник закладу охорони здоров'я.
8.3. За порушення порядку видачі та заповнення документів, що засвідчують тимчасову
непрацездатність громадян, лікарі несуть відповідальність згідно з законодавством України.
8.4. Облік бланків листків непрацездатності ведеться за формою, встановленою МОЗ
України (ф. N 036/о).
8.5. У разі виявлення порушень правил видачі, зберігання, обліку документів, що
засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, незадовільного стану експертизи
тимчасової непрацездатності лікувально-профілактичний заклад може бути позбавлений права
видавати документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність, у встановленому порядку.

МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
ФОНД СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ З ТИМЧАСОВОЇ ВТРАТИ
ПРАЦЕЗДАТНОСТІ ФОНД СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ ВІД НЕЩАСНИХ
ВИПАДКІВ НА ВИРОБНИЦТВІ ТА ПРОФЕСІЙНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ УКРАЇНИ
ЗАТВЕРДЖЕНО 03.11.2004 № 532/274/136-06/1406
про порядок заповнення листка непрацездатності
{ Із змінами, внесеними згідно з наказом МОЗ № 774/438/207-06/719 від 24.11.2006 }
1. Листок непрацездатності ( za454-04 ) (далі - ЛН) - це багатофункціональний документ,

який є підставою для звільнення від роботи у зв'язку з непрацездатністю та з матеріальним
забезпеченням застрахованої особи в разі тимчасової непрацездатності, вагітності та пологів.
Лицьовий бік бланка ЛН заповнюється лікуючим лікарем або молодшим медичним
працівником з медичною освітою.
Зворотний бік бланка ЛН заповнюється за місцем роботи застрахованої особи. Записи в
ЛН здійснюються розбірливим почерком, без помарок, синім, фіолетовим або чорним
чорнилом.
2. Насамперед заповнюється корінець ЛН
2.1. Підкреслюється слово "первинний" або "продовження", у разі продовження ЛН
зазначається номер попереднього.
Указуються: прізвище, ім'я та по батькові (повністю) непрацездатного та місце його
роботи (назва підприємства, установи, організації), дата видачі ЛН (цифрою вказується число,
після чого літерами - назва місяця, цифрою зазначається рік), прізвище лікаря, який видав ЛН,
номер медичної карти амбулаторного чи стаціонарного хворого, підпис одержувача у графі
"Підпис одержувача".
24
2.2. Паспортна частина ЛН (прізвище непрацездатного, ім'я та по батькові, вік)
заповнюється за даними документів, місце роботи - зі слів непрацездатного.
2.3. Після заповнення корінець залишається в закладі охорони здоров'я.
3. Далі заповнюється частина лицьового боку ЛН, що видається непрацездатному.
3.1. Підкреслюється слово "первинний" або "продовження" із зазначенням номера та
серії попереднього ЛН у разі його продовження. Чітко вказуються: назва і місцезнаходження
закладу охорони здоров'я (повністю), що підтверджуються штампом та печаткою закладу
охорони здоров'я "Для листків непрацездатності"; дата видачі ЛН (цифрою вказується число,
після чого літерами - назва місяця, цифрою вказується рік), прізвище, ім'я, по батькові
непрацездатного (повністю); число повних років (цифрами); стать підкреслюється; місце
роботи: назва і місцезнаходження підприємства, установи, організації (повністю).
3.2. У графі "Діагноз первинний" лікар указує первинний діагноз у перший день видачі
ЛН. У графі "Діагноз заключний" лікар указує остаточний діагноз, а в графі "шифр МКХ-10" -
шифр діагнозу відповідно до Міжнародної статистичної класифікації хвороб та споріднених
проблем охорони здоров'я десятого перегляду, прийнятої 43 Всесвітньою асамблеєю охорони
здоров'я 1 січня 1993 року (далі - МКХ-10). Діагноз первинний, діагноз заключний та шифр
МКХ-10 зазначаються виключно за письмовою згодою хворого. В іншому випадку первинний
та заключний діагнози та шифр МКХ-10 не вказуються.
Якщо за письмовим погодженням із завідувачем відділення з деонтологічних міркувань
лікар у ЛН змінює формулювання діагнозу та шифру МКХ-10 фактичного захворювання, то він
зобов'язаний зробити в медичній картці стаціонарного чи амбулаторного хворого запис, який
обґрунтовує зміну діагнозу та шифру МКХ-10.
3.3. У графі "Причина непрацездатності:" слід обов'язково підкреслити відповідну
причину звільнення від роботи. Пункти 2, 4 виправленню не підлягають.
3.4. У графі "Режим:" обов'язково вказати режим, який призначається хворому:
стаціонарний, амбулаторний, постільний, домашній, санаторний, вільний тощо.
3.5. У графі "Відмітки про порушення режиму:" зазначається дата порушення режиму,
що засвідчується підписом лікаря. Види порушень режиму вказуються у графі "Примітка:" з
обов'язковим записом у медичній карті амбулаторного чи стаціонарного хворого.
3.6. У графі "Перебував у стаціонарі" зазначаються дати госпіталізації та виписки зі
стаціонарного відділення.
3.7. У графі "Перевести тимчасово на іншу роботу" указуються дати тимчасового
переведення хворого на іншу роботу, що засвідчується підписом голови лікарсько-
консультативної комісії та круглою печаткою закладу охорони здоров'я.
3.8. Особам, у яких тимчасова непрацездатність настала поза постійним місцем
проживання і роботи, ЛН видається за підписом головного лікаря, що засвідчується круглою
печаткою закладу охорони здоров'я. Запис здійснюється у графі "Видачу листка
непрацездатності дозволяю" із обов'язковим записом у медичних картах амбулаторного чи
стаціонарного хворого.
3.9. У графі "Направлений до МСЕК" здійснюється запис дати направлення документів
на МСЕК, що підтверджується підписом голови лікарсько-консультативної комісії.
3.10. У графі "Оглянутий у МСЕК" зазначають дату огляду хворого.
3.11. У графі "Висновок МСЕК" робиться відповідний запис, що засвідчується підписом
голови МСЕК та печаткою МСЕК:
"визнаний інвалідом певної групи та категорії";
"інвалідом не визнаний, потребує долікування";
"інвалідом не визнаний, працездатний".
У разі визнання хворого інвалідом дата встановлення інвалідності повинна збігатися з
днем надходження (реєстрації) документів у МСЕК.
У разі визнання хворого працездатним у графі "Стати до роботи" зазначається дата,
наступна за датою огляду в МСЕК.
3.12. У графі "Звільнення від роботи" у першому стовпчику "З якого числа" дата видачі
ЛН (число, місяць, рік) позначається арабськими цифрами; у другому стовпчику "До якого
25
числа включно" дата продовження ЛН (число і місяць) позначається літерами; у четвертому
стовпчику "Підпис та печатка лікаря" продовження або закриття ЛН підтверджується підписом
та печаткою лікаря.
Якщо ЛН продовжується в амбулаторних умовах, запис терміну лікування здійснюється
відповідно до п. 2.2 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову
непрацездатність громадян, затвердженої наказом МОЗ України від 13 листопада 2001 року N
455, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 4 грудня 2001 року N 1005/6196.
Продовження ЛН здійснюється з обов'язковим зазначенням посад та прізвищ лікаря, завідувача
відділення або голови лікарсько-консультативної комісії, що засвідчується їх підписами.
У стаціонарному відділенні запис усього терміну лікування може бути вказаний в
одному рядку з обов'язковим зазначенням посад та прізвищ лікаря і завідувача відділення, що
засвідчується їх підписами та печатками.
3.13. У графі "Стати до роботи" вказують словами число і місяць, коли приступити до
роботи; посаду, прізвище лікаря, що засвідчується його підписом та печаткою закладу охорони
здоров'я "Для листків непрацездатності". У разі продовження тимчасової непрацездатності
підкреслюється "Продовжує хворіти" та зазначається номер нового ЛН ( za454-04 ).
У разі смерті у графі "Стати до роботи" зазначаються "помер" і дата смерті.
4. У правому нижньому полі ЛН у графі "Примітка:" лікарем здійснюються такі записи:
4.1. При порушенні хворим призначеного режиму вказується вид порушення (наприклад,
несвоєчасна явка на прийом до лікаря; алкогольне, наркотичне, токсичне сп'яніння під час
лікування; вихід на роботу без дозволу лікаря; самовільне залишення закладу охорони здоров'я;
виїзд на лікування в іншому закладі охорони здоров'я без відмітки про дозвіл виїзду; відмова
від направлення або несвоєчасна явка на МСЕК та ін.).
4.2. У разі тимчасової непрацездатності у зв'язку із захворюванням або травмою, що
сталися внаслідок алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння або дій, пов'язаних з ним,
робиться позначка про таке сп'яніння.
4.3 У разі направлення на санаторно-курортне лікування зазначаються номер путівки,
дати початку та закінчення путівки, назва санаторно-курортного закладу.
4.4. У разі направлення на долікування в реабілітаційне відділення санаторно-курортного
закладу вказуються номер реабілітаційної путівки, дати початку та закінчення путівки, назва
санаторно-курортного закладу.
4.5. У разі помилок у тексті здійснюється виправлення тексту, що підтверджується
записом "Виправленому вірити", підписом лікуючого лікаря та печаткою закладу охорони
здоров'я "Для листків непрацездатності".
На бланку ЛН дозволяється не більше двох виправлень.
4.6. У разі тимчасової непрацездатності ("професійне та його наслідки-2" або "нещасний
випадок на виробництві та його наслідки - 4") слід указати дату встановлення професійного
захворювання або нещасного випадку на виробництві.
4.7. Інші примітки.
5. У разі направлення хворого з лікувально-профілактичного закладу до реабілітаційного
відділення санаторно-курортного закладу на доліковування у графі ЛН "Стати до роботи"
здійснюється запис "доліковування в санаторно-курортному закладі" і вказується дата початку
путівки. У графі "Видано новий листок непрацездатності (продовження) N" зазначається номер
нового ЛН, який заповнюється в стаціонарі або в денному стаціонарі закладу охорони здоров'я
на період доліковування. У графі "Причина непрацездатності:" нового ЛН підкреслюється
"захворювання загальне - 1"; у графі "Режим" указується "санаторний", у графі "Звільнення від
роботи" у першому стовпчику "З якого числа" вказується дата початку путівки. В правому
верхньому кутку ЛН ставиться печатка закладу охорони здоров'я "Для листків
непрацездатності".
Подальше оформлення ЛН здійснюється в реабілітаційному відділенні санаторно-
курортного закладу. У графі "Перебував у стаціонарі" зазначаються дати госпіталізації та
виписки з реабілітаційного відділення; у графі "Звільнення від роботи" у другому стовпчику
"До якого числа включно" вказується дата виписки; у графі "Стати до роботи" літерами пишуть
26
число і місяць, коли стати до роботи, зазначаються посада, прізвище лікаря та завідувача
реабілітаційного відділення, їх підписи, що засвідчуються круглою печаткою санаторно-
курортного закладу. У разі продовження тимчасової непрацездатності підкреслюється
"продовжує хворіти".
6. При лікуванні хворих у реабілітаційних центрах та реабілітаційних відділеннях
закладів охорони здоров'я ЛН заповнюється відповідно до вимог цієї Інструкції при наявності
ознак тимчасової непрацездатності.
7. У разі медичного нагляду за особами, які були в контакті з хворими на інфекційні
захворювання, та бактеріоносіями в графі "Причина непрацездатності:" підкреслюється
"контакт з хворими на інфекційні захворювання та бактеріоносійство-6", у графі "Режим:" -
"домашній".
8. У разі направлення хворого на протезування в умовах стаціонару протезно-
ортопедичного підприємства у графі "Причина непрацездатності:" вказується "ортопедичне
протезування - 9", у графі "Перебував у стаціонарі", крім дати, робиться відмітка "протезно-
ортопедичного підприємства", у графі "Звільнення від роботи" вказуються дати початку та
закінчення протезування з урахуванням проїзду.
9. У графі "Діагноз первинний" позначається термін вагітності на час звернення, у графі
"Діагноз заключний" - орієнтовний термін пологів, у графі "Причина непрацездатності:" -
"вагітність та пологи"; у графі "Режим:" - "амбулаторний та стаціонарний"; у графі "Звільнення
від роботи" одним рядком записується сумарна тривалість відпустки з відміткою дати відкриття
ЛН, у графі "Стати до роботи" - дата закінчення відпустки. ЛН затверджується підписом
лікуючого лікаря, завідувача жіночої консультації, для іногородніх жінок - додатково
керівником закладу охорони здоров'я. ЛН завіряється печаткою закладу охорони здоров'я.
Додаткові дні післяпологової відпустки при патологічних пологах і багатоплідній вагітності
оформлюються окремим (додатковим) бланком ЛН.
10. Якщо при черговому відвідуванні хворим лікаря має місце порушення режиму у
вигляді несвоєчасного прибуття хворого до лікаря, то:
- у разі визнання хворого непрацездатним продовження ЛН здійснюється з дня його
відвідування лікаря;
- у разі визнання хворого працездатним у графі "Стати до роботи" пишуться літерами
число і місяць та здійснюється запис "з'явився працездатним". Закриття ЛН здійснюється
датою, установленою лікарем, для прибуття хворого.
11. Номери бланків ЛН, дата видачі, продовження, дати відвідування на повторні огляди,
виписки на роботу обов'язково фіксують у медичній карті амбулаторного чи стаціонарного
хворого.
12. У разі втрати ЛН оформлення дубліката ЛН здійснюється лікуючим лікарем при
наявності довідки з місця роботи про те, що виплата за цим ЛН не здійснювалася. У верхньому
правому кутку ЛН зазначається "дублікат", у графі "Звільнення від роботи" одним рядком
записується весь період непрацездатності, що підтверджується підписом і печаткою лікуючого
лікаря та голови лікарсько-консультативної комісії. У медичній карті амбулаторного чи
стаціонарного хворого робиться відповідний запис із зазначенням номера дубліката ЛН.
27
Спільним Наказом
МОЗ України, МПіМП України
Фонду ССТВП, Фонду ССНВВПЗ
№ 532/274/136-06/1406 від 03.11.2004 р.
Лицьовий бік
і зберігається в закладі
Заповнюється лікарем
ЛИСТОК НЕПРАЦЕЗДАТНОСТІ Серія .............. №.............

охорони здоров’ я
КОРІНЕЦЬ
ПЕРВИННИЙ, ПРОДОВЖЕННЯ ЛИСТКА ...................................................
(прізвище лікаря)
№....................
(відповідне підкреслити)
№ медичної карти ...................
........................................................................................................... ...................................................
(прізвище, ім’я, по батькові непрацездатного)
(Підпис одержувача)
...........................................................................................................
(місце роботи: назва підприємства, установи, організації)
Виданий ........................................................................ 20.......... р.
(число, місяць)
ЛІНІЯВІДРІЗУ
ЛИСТОК НЕПРАЦЕЗДАТНОСТІ
ПЕРВИННИЙ, ПРОДОВЖЕННЯ ЛИСТКА №.......................... Серія............. №.............
(відповідне підкреслити)
Печатка
................................................................................................................................................ закладу охорони
(назва і місцезнаходження закладу охорони здоров’я) здоров’я
Виданий ............................................................................................................. 20.......... р.
З А К Л А Д У
(число, місяць) Чол. Жін.

.............................................................................................................................. Вік .......... відповідне
(прізвище, ім’я, по батькові непрацездатного) (повних років) підкреслити
................................................................................................................................................
(місце роботи: назва підприємства, установи, організації) Шифр
Діагноз первинний: Діагноз заключний:
МКХ 10...........
Л І К У В А Л Ь Н О Г О
Причина непрацездатності: захворювання загальне – 1, професійне та його наслідки – 2,

наслідок аварії на ЧАЕС – 3, нещасний випадок на виробництві та його наслідки – 4,
невиробничі травми – 5, контакт з хворими на інфекційні захворювання та бактеріоносійство – 6,
санаторно-курортне лікування – 7, вагітність та пологи – 8, ортопедичне протезування – 9,
догляд (вік).................................................................. – 10.
РЕЖИМ: Відмітки про порушення режиму:

Підпис лікаря...................................................................
Перебував у стаціонарі Направлений у МСЕК ..................................20.....р.
З..........................20.....р. по.........................20.....р. Підпис голови ЛКК....................................................

Л І К А Р Е М
Перевести тимчасово на іншу роботу Оглянутий у МСЕК........................................20.....р.

з............................20.....р. по.......................20.....р.
Підпис голови ЛКК..................................... М. П. Висновок МСЕК........................................................
Видачу листка непрацездатності дозволяю: .....................................................................................
М. П.
Підпис лікаря М П
ЗВІЛЬНЕННЯВІДРОБОТИ
З А П О В Н Ю Є Т Ь С Я
З якого числа До якого числа включно Посада і прізвище лікаря Підпис та печатка
лікаря
З
(число місяць рік) (словами число і місяць)

З

З

З

СТАТИ ДО РОБОТИ
З
(словами число і місяць) } .................................................
посада, прізвище
Печатка
закладу охорони
здоров’я
ПРИМІТКА:
ПРОДОВЖУЄ ХВОРІТИ .................................................

Видано новий листок непрацездатності (продовження) підпис лікаря
28
Зворотний бік
ДО ВІДОМА ЛІКАРЯ
Бланки листка непрацездатності повинні зберігатись як бланки суворої звітності.
Про витрачання бланків листка непрацездатності лікар повинен звітувати в установленому порядку
зданням корінців виданих листків непрацездатності
..............................................................................................................................................................................
Заповнюється табельником або
(назва підприємства, установи, організації)

Структурний підрозділ.............................................. Посада........................................... Таб. №...................
уповноваженою особою
Робота постійна, тимчасова, сезонна (потрібне підкреслити).

Не працював з «.......»......................................20......р. до «.......»......................................20......р.
Неробочі дні за період непрацездатності ........................................................................................................
(числа)
До роботи став з «.......»......................................20......р.
Підпис і прізвище табельника або уповноваженої особи..............................................................................
Дата............................................................
Заповнюється відділом
Застрахована особа віднесена: до осіб, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС або доглядають хвору дитину
віком до 14 років, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи; ветеран війни (потрібне підкреслити).
уповноваженою
Страховий стаж на день настання непрацездатності:

кадрів або
особою
до 5 років, від 5 до 8, від 8 і більше років (потрібне підкреслити).

..............................................................................................................................................................................
(посада, підпис і прізвище працівника відділу кадрів або уповноваженої особи)
ПРИЗНАЧЕНА ДОПОМОГА:
покладено призначення допомоги
уповноваженою особою, на яку
соціального страхування або
З тимчасової непрацездатності в розмірі............................% за.................. робочих (календарних) днів

Заповнюється комісією із
З вагітності та пологів у розмірі.........................................% за.................. робочих (календарних) днів

Допомога не надається з причини: ..................................................................................................................
..............................................................................................................................................................................
Акт про нещасний випадок на виробництві, акт розслідування нещасного випадку на виробництві або професійного
захворювання від .........................20...... р. № ...............................................
..............................................................................................................................................................................
(посада, підпис і прізвище уповноваженої особи)
ДОВІДКА ПРО ЗАРОБІТНУ ПЛАТУ

Місячний оклад....................................... грн. Денна тарифна ставка......................................... грн.
Місяці Кількість Сума фактичної заробітної плати, Середньоденна (середньогодинна)

робочих днів з якої нараховуються страхові внески заробітна плата
(годин)
частиною) підприємства, установи, організації
Заповнюється бухгалтерією (розрахунковою
При переведенні під час хвороби на іншу роботу з «.......»......................................20......р.

Усього:
до «.......»................................20......р. заробітна плата за............. днів становить................................. грн.
НАЛЕЖИТЬ ДО ВИПЛАТИ
Розмір Денна (годинна) Усього, з урахуванням заробітної

З..............................................................................................................................................................................
якого часу За скільки Усього
і до якого днів (годин) допомоги в % допомога
(усього нараховано нараховано
— сума словами) плати при переведенні на іншу
до заробітної в грн. і коп. роботу
Включено до платіжної відомості платиза............................................ місяць 20 ...... р.
Печатка Прізвище і підпис керівника ................................... Підпис головного
(старшого) бухгалтера.…….
29
СТАТИСТИЧНІ ПОКАЗНИКИ
та формули їх математичних розрахунків,
котрі характеризують тимчасову втрату працездатності
1. Показник випадків тимчасової непрацездатності на 100 працюючих

Абсолютне число випадків тимчасової непрацездатності
х 100
Середня чисельність працюючих
2. Показник календарних днів тимчасової непрацездатності на 100 працюючих

Абсолютне число календарних днів тимчасової непрацездатності
х 100
Середня чисельність працюючих
3. Середня тривалість випадку тимчасової непрацездатності

Число календарних днів тимчасової непрацездатності
Число випадків тимчасової непрацездатності
4. Показник структури захворюваності з тимчасовою втратою працездатності

Число випадків (або календарних днів) непрацездатності за даним захворюванням
х 100
Число випадків (днів) непрацездатності при всіх захворюваннях

1. Розкрийте сутність Положення про експертизу тимчасової втрати працездатності в
закладах охорони здоров’я України.
2. Охарактеризуйте завдання ЕТН в закладах охорони здоров’я державної,
комунальної та приватної форм власності.
3. Окресліть обов’язки лікуючого лікаря з питань експертизи тимчасової втрати
4. Розтлумачте права лікуючого лікаря з питань експертизи тимчасової втрати
5. Охарактеризуйте особливості проведення експертизи тимчасової непрацездатності
лікарем при відвідуванні хворих осіб вдома.
6. Визначте коло питань, які вирішує лікуючий лікар при амбулаторно-поліклінічному
лікуванні хворих осіб.
7. Яким чином і де відбувається реєстрація листків непрацездатності?
8. В чому полягає сутність відповідальності лікуючого лікаря за питання експертизи
тимчасової непрацездатності?
9. Розкрийте зміст Положення про лікарсько-консультативну комісію (ЛКК).
10. В яких закладах охорони здоров’я створюється ЛКК?
11. Який склад та ким затверджується ЛКК?
12. Перерахуйте законодавчі документи, якими в своїй діяльності керується ЛКК.
13. Окресліть функції та права ЛКК.
14. Охарактеризуйте алгоритм скерування ЛКК хворих на медико-соціальну експертну
комісію.
15. Наведіть методику розрахунку показників, що характеризують захворюваність з
тимчасовою втратою працездатності.
МАК ОЛЬГА ВАСИЛІВНА, 52 роки, працівник відділення № 3 Укрпошти м. Б.,
повертаючись додому з роботи 09.02.2018 року о 18.00 год., послизнулась, впала та ушкодила
правий колінний суглоб. Постраждала МАК О. В. звернулася за медичною допомогою до
30
лікаря-хірурга 2-ої комунальної поліклініки м. Б. 11.02.2018 р. і була ним скерована на
стаціонарне лікування до травматологічного відділення міської лікарні м. Б. із діагнозом:
“Вивих колінного суглоба”, де і знаходилася на лікуванні у лікаря РУДЕНКО ОЛЕГА
ДМИТРОВИЧА, в період з 11.02.2018 р. до 28.02.2018 р. Хвора МАК О.В. була визнана
працездатною з 04.03.2018 року.
Завідувач травматологічним відділенням - ТКАЧУК Я. В., головний лікар – ЯКИМОВИЧ
Д. І.
Медична карта стаціонарного хворого (ф. № 003/о) № 3201.
Листок непрацездатності: СГ 2345.
У відповідності до змодельованої ситуації, Вам необхідно:

1) заповнити «Листок непрацездатності» згідно з “Інструкцією про порядок видачі
документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян” (затв. наказом МОЗ
України № 455 від 13.11.2001 р. зі змінами) та згідно з «Інструкцією про порядок заповнення
листка непрацездатності» (затв. наказом № 532/274/136-ос/1406 від 03.11.2004 р. зі змінами);
2) закодувати діагноз у відповідності до МКХ-10.
У ЧЕРНЯК ОКСАНИ ВАСИЛІВНИ, 28 років, робітниці ЗАТ “Полонина” м. Д.,
12.04.2018 року захворіла дитина ЧЕРНЯК ІРИНА МИКОЛАЇВНА, віком 4 роки. Сімейний
лікар 2-ої комунальної поліклініки м. Д. ПОДОЛЯК ВОЛОДИМИР ВОЛОДИМИРОВИЧ
оглянув дитину 13.04.2018 року, поставив діагноз “Епідемічний паротит” та призначив
амбулаторне лікування. Після огляду в умовах 2-ої комунальної поліклініки 30.04.2018 року
сімейний лікар ПОДОЛЯК В. В. визнав дитину здоровою.
Завідувач відділенням сімейної медицини - ТКАЧУК Я. В., головний лікар –
ЯКИМОВИЧ Д.І.
Історія розвитку дитини (ф. 112/о) № 1130.
Листок непрацездатності: СМ 6435.

ЮСЬКІВ ІРИНА МАКСИМІВНА, 36 років, директор СЗШ № 4 міста С., стала в 9 тижнів
вагітності на облік до лікаря акушер-гінеколога жіночої консультації 2-ої комунальної
поліклініки ЧИЖ КАТЕРИНИ ГРИГОРІВНИ.
В 30 тижнів вагітності, 15.02.2018 р. лікар акушер-гінеколог видав вагітній ЮСЬКІВ І.
М. листок непрацездатності з причини вагітності та майбутніх пологів.
Завідувач жіночої консультації - Ткачук Я. В., головний лікар – Якимович Д. І.
Індивідуальна карта вагітної та породіллі № 5576.
Листок непрацездатності: РК 6485.

31
КУЗИК СЕМЕН СТЕПАНОВИЧ, 57 років, особа з інвалідністю 2-ої групи, працює
сторожем в АТП № 2 м. Києва, був скерований 03.10.2018 р. за рішенням ЛКК комунальної
лікарні № 1 м. Києва з діагнозом “Травматична енуклеація правого очного яблука” до
стаціонару протезно-ортопедичної установи м. Одеси з причини протезування «Установлення
та припасовування штучного ока», де і знаходився в період з 04.10.2018 року до 22.10.2018
року.
Лікуючий лікар-офтальмолог - ГРЕЩАК АНДРІЙ МИРОНОВИЧ, завідувач
поліклінічного відділення - ТКАЧУК Я. В., головний лікар лікарні № 1 – ЯКИМОВИЧ Д. І.
Медична карта амбулаторного хворого (ф. № 025/о) № 5221.
Листок непрацездатності: ПА 5835.

Робітник металургійного заводу міста К. ЯВОРСЬКИЙ ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ, 42
роки, 22.10.2018 року занедужав і 23.10.2018 року звернувся до сімейного лікаря комунальної
поліклініки № 1 міста К. ЗАВАДИ МИКОЛИ СЕРГІЙОВИЧА (завідувач відділенням сімейної
медицини - ТКАЧУК Я.В., головний лікар – ЯКИМОВИЧ Д.І.). Після обстеження лікар
діагностував у хворого “Есенціальну гіпертензію” і призначив амбулаторне лікування.
Хворий ЯВОРСЬКИЙ В.В. був визнаний працездатним 07.11.2018 року.
Листок непрацездатності: НК 5373.

Громадянка міста Л. БЕВЗ ЛЮБОВ ПЕТРІВНА, 25 років, знаходиться у відпустці по
догляду за дитиною віком 2 роки. Вона проживає в сім’ї з чоловіком БЕВЗ ЮРІЄМ
ІГОРОВИЧЕМ, 27 років, який працює у ЗАТ «Полонина» слюсарем. 05.12.2018 року жінка
занедужала та звернулась до сімейного лікаря КРИВЯКА СТЕПАНА ПЕТРОВИЧА, який після
проведеного клінічного обстеження діагностував у неї «Гострий фарингіт», призначив
амбулаторне лікування на дому. Пацієнтка одужала 19.12.2018 року.
Завідувач відділення сімейної медицини - ТКАЧУК Я.В., головний лікар – ЯКИМОВИЧ
Д.І.
Листок непрацездатності: ТМ 5565.
32
Перебуваючи на відпочинку в місті О. під час профспілкової відпустки (відпустка з
03.08. по 26.08.2018 р.) викладач ліцею №4 міста К. ДЯКІВ ЯРИНА МИКОЛАЇВНА, 37 років,
12.08.2018 року занедужала та звернулась за медичною допомогою до сімейного лікаря
поліклініки №5 міста О. ЗУБРИЦЬКОГО МИКОЛИ ПЕТРОВИЧА, який діагностував у
пацієнтки: «Гострий тонзиліт» і призначив амбулаторне лікування, на якому вона знаходилась
по 26.08.2018 року включно.
Завідуючий відділення сімейної медицини - ТКАЧУК Я.В., головний лікар –
ЯКИМОВИЧ Д.І.
Листок непрацездатності: НЕ 6445.

КІХТЯК ОЛЬГА МИХАЙЛІВНА, 28 років, кухар ПП «Смак» м. Л., народила на 27
тижні вагітності 21.04.2018 року в пологовому будинку в м. Л. двох недоношених дітей. Пологи
пройшли з ускладненням. Лікар акушер-гінеколог СОЛОДУН ОЛЕКСІЙ МИРОНОВИЧ
виписав матір разом із живими двома дівчатками з пологового будинку 07.05.2018 року.
Завідувач пологовим відділенням - ТКАЧУК Я.В., головний лікар – ЯКИМОВИЧ Д.І.
Індивідуальна карта вагітної та породіллі (ф. № 111/о) № 1042.
Листок непрацездатності: СТ 8621.

Оператор ПП “Плюс” ФЕРЕНЦ НАДІЯ ЙОСИПІВНА, 44 роки, занедужала 02.10.2018
року по обіді та на роботу в нічну зміну не вийшла.
03.10.208 року звернулась до сімейного лікаря поліклініки № 3 м. Л. КОВАЛЬЧУКА
РОМАНА МИКОЛАЙОВИЧА який визнав її непрацездатною з причини «Гострого
стрептококового фарингіту». Пацієнтка ФЕРЕНЦ Н.Й. знаходилась на лікуванні до 13.10.2018
року включно.
Завідувач відділення сімейної медицини - ТКАЧУК Я.В., головний лікар – ЯКИМОВИЧ
Д.І.
Листок непрацездатності: ТМ 5565.

33
Продавець ЛУЧКЕВИЧ ОЛЬГА ВАСИЛІВНА, 43 роки, яка працює у магазині «Ашан»
м. Б., 09.12.2018 року, повертаючись після роботи додому, посковзнулася на тротуарі, впала та
ушкодила правий гомілково-стопний суглоб.
Постраждала ЛУЧКЕВИЧ О.В. звернулася 11.12.2018 року за медичною допомогою до
лікаря хірурга 2-ої комунальної поліклініки м. Б. і була скерована ним із діагнозом: “Розрив
зв'язок у ділянці гомілково-стопного суглоба та стопи”, на стаціонарне лікування до
травматологічного відділення 2-ої комунальної лікарні м. Б., де і знаходилася в період з
11.12.2018 по 03.01.2019 року. Лікар-травматолог стаціонару ВЕРБІНЕЦЬ РОМАН
МИКОЛАЙОВИЧ ще призначив пацієнтці після виписки три дні амбулаторного лікування.
Хвора ЛУЧКЕВИЧ О.В. була визнана працездатною з 07.01.2019 року.
Завідувач травматологічного відділення - ТКАЧУК Я.В., головний лікар – ЯКИМОВИЧ
Д.І.
Листок непрацездатності: ОР 2346.

Бухгалтер ПОТОПАЛЬСЬКА СОФІЯ СЕРГІЇВНА, 33 роки (має статус постраждалої
внаслідок аварії на ЧАЕС), працює в «Імпексбанку» м. Д., стала на облік до лікаря акушер-
гінеколога жіночої консультації 5-ої комунальної поліклініки КОВАЛЬ ОЛЬГИ МИКОЛАЇВНИ
в 10 тижнів з приводу вагітності. 15.09.2018-року лікар видала листок непрацездатності з
причини вагітності та майбутніх пологів. Пологи відбулися в зазначений термін, в результаті
чого народилася одна зріла доношена здорова дитина.
Завідувач жіночої консультації - ТКАЧУК Я. В., головний лікар – ЯКИМОВИЧ Д. І.
Індивідуальна карта вагітної та породіллі (ф. № 111/о) № 1042.

До лікаря-хірурга комунальної поліклініки № 6 м. К. 04.01.2018 року о 9.35 год.
звернувся громадянин СТРУМОЧОК АНТОН ПАВЛОВИЧ, вік 52 роки, електрик ЖЕК № 2 з
поверхневим обмороженням зап’ястка та кисті правої верхньої кінцівки.
У процесі огляду лікар-хірург КОЗАК СЕРГІЙ ІВАНОВИЧ встановив, що дана травма
отримана пацієнтом 03.01.2018 р в межах 20.00 год. – 23.00 год., причина: заснув на снігу,
будучи в стані сильного алкогольного сп’яніння.
На амбулаторному лікуванні хворий знаходився до 30.01.2018 р.
34
Завідувач хірургічного відділення - ТКАЧУК Я.В., головний лікар – ЯКИМОВИЧ Д.І.

У економіста АНДРУШ ОЛЬГИ ПЕТРІВНИ, 37 років, захворіла дитина віком 8 років,
яка з діагнозом “Гострий апендицит з генералізованим перитонітом” знаходилась на
стаціонарному лікуванні в хірургічному відділенні міської дитячої клінічної лікарні м.К. з
04.02.2018 року протягом 20 днів. За заключенням ЛКК: лікуючого лікаря КОВАЛЬЧУКА
ОРЕСТА ІВАНОВИЧА, завідувача відділенням ТРОХИМ З.М. та заступника головного лікаря з
питань експертизи непрацездатності БОБКО К.Р. хвора дитина потребувала інтенсивного
догляду у перші десять днів стаціонарного лікування.
Листок непрацездатності: ВІ 6435.

Перебуваючи на відпочинку на побережжі Азовського моря під час профспілкової
відпустки (відпустка з 01.08. по 28.08), бухгалтер ПП “Іскра” ТЕРЕЩЕНКО ОЛЕНА
МИХАЙЛІВНА, віком 33 роки, 12.08.2018 року занедужала та звернулась за медичною
допомогою до сімейного лікаря амбулаторії сімейної медицини за місцем відпочинку, який
діагностував у пацієнтки: «Вітряну віспу» і скерував її на стаціонарне лікування до
інфекційного відділення Мелітопольської міської лікарні, де вона знаходилась на лікуванні у
лікаря ЗУБРИЦЬКОГО МИКОЛИ ПЕТРОВИЧА по 29.08.2018 року включно.
Завідувач інфекційним відділення - ТКАЧУК Я.В., головний лікар – ЯКИМОВИЧ Д.І.
Листок непрацездатності: НК 5333.

Хворого ВЕРБІНЦЯ ОЛЕГА ВОЛОДИМИРОВИЧА, 58 років, який працює інженером у
ЗАТ «Тиса», за рішенням ЛКК стаціонару 2-ої комунальної лікарні міста У., після проведеного
інтенсивного стаціонарного лікування в I-ому кардіологічному відділенні даної лікарні у
лікуючого лікаря КРУКА РОМАНА МИКОЛАЙОВИЧА з приводу інфаркту міокарда, який він
переніс 20.04.2018 року, 19.06.2018 року скеровано для проведення санаторно-курортного
35
лікування з діагнозом: «Інфаркт міокарда перенесений у минулому» і видано путівку до
кардіологічного санаторію міста О. на термін 21 день. Хворий ВЕРБІНЕЦЬ О.В. супроводу до
санаторію не потребує.
Завідувач відділення - ТКАЧУК Я.В., головний лікар – ЯКИМОВИЧ Д.І.
Листок непрацездатності: ВА 6664.

VI. РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Громадське здоров’я. Підруч. для студ. вищ. мед. навч. закл. 3-тє вид. / За ред. В. Ф.
Москаленка. Вінниця: Нова книга, 2013. 560 с.
2. Основи законодавства України про охорону здоров'я. Закон України № 2801-XII від
19.11.1992 р. зі змінами від 01.01.2019. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2801-12.
3. Законодавство України. URL: zakon.rada.gov.ua/
4. Медичне законодавство України. URL: http://mozdocs.kiev.ua/
5. Статистичні дані Львівської області. URL: https://www.lv.ukrstat.gov.ua/
6. Статистичні дані України. URL: http://www.ukrstat.gov.ua/
7. Про затвердження Положення про експертизу тимчасової непрацездатності. Наказ
МОЗ України №189 від 09.04.2008 року (редакція від 17.09.2013). URL:
8. Про затвердження Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують
тимчасову непрацездатність громадян. Наказ МОЗ України №455 від 13.11.2001 року (редакція
від 17.02.2012). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1005-01
9. Інструкція про порядок заповнення листка непрацездатності. Наказ МОЗ України
№532 від 03.11.2004 року. (редакція від 29.12.2006). URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1456-043.
36


Тема № 14: ОЦІНКА ЯКОСТІ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ

НАСЕЛЕННЯ
Львів-2019
Тема: ОЦІНКА ЯКОСТІ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ НАСЕЛЕННЯ
І. АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ:
На сучасному етапі розвитку системи охорони здоров'я ефективність управління
діяльністю закладів охорони здоров’я визначається не стільки показниками обсягу їх роботи, як
показниками якості наданої медичної допомоги, оскільки якість медичної допомоги вважається
критерієм діяльності системи охорони здоров'я від окремого практикуючого лікувально-
профілактичного закладу до Міністерства охорони здоров'я України.
Якісна медична допомога і медичні послуги – необхідна складова життєдіяльності
людини, яка забезпечує не тільки якість життя, але й можливість існування індивідуума. У
кожному суспільстві знайдеться багато прикладів вдалого лікування та надання медичної
допомоги, але й не менше прикладів та випадків незадоволеності пацієнтів з причин
некомпетентності лікарів або недосконалого медичного устаткування чи обслуговування.
Через те, що відбуваються в сучасному суспільстві політичні та економічні перетворення
відповідно змінюється, через перехід в медичному забезпеченні населення на ринкові засади та
економічні методи управління, організаційна структура охорони здоров'я, де основну роль
відводиться системі якості медичної послуги, що робить дану тему актуальною як у діяльності
окремо практикуючого лікаря та лікувально-профілактичного закладу. Важливим є дана
тематика і в процесі підготовки майбутніх лікарів, оскільки дає їм поняття, теоретичні основи,
вчить аналізувати проблему якості медичної допомоги, безпосередньо пов'язаною з кінцевими
результатами і витратами обмежених ресурсів охорони здоров'я.
ІІ. ЦІЛІ :
Знати:
• поняття “якість медичної допомоги”, чинники, що впливають на якість медичної допомоги та їх
характеристика;
• сутність складових частин якості медичної допомоги;
• проміжні та довгострокові показники якості наданої медичної допомоги;
• види та зміст стандартів в системі охорони здоров'я;
• сутність моделей кінцевих результатів (МКР) закладів охорони здоров'я;
• нормативно-правову та законодавчу базу з питань якості надання медичної допомоги.
Вміти:
• розраховувати рівень якості лікування та оцінювати його;
• визначати модель кінцевих результатів надання медичної допомоги;
• розраховувати показники результативності наданої медичної допомоги;
• обчислювати коефіцієнт досягнутого результату;
• аналізувати значення експертних оцінок медичного забезпечення населення;
• розробляти управлінські рішення щодо вдосконалення якості надання медичної допомоги
населенню.

Якість медичної допомоги – це сукупність характеристик, які підтверджують
відповідність наданої медичної допомоги потребам пацієнтів (населення), його очікуванням,
сучасному рівню медичної науки і технології.
Якість медичної допомоги - це процес взаємодії лікаря та пацієнта, заснований на
кваліфікації лікаря, здатності знижувати ризик прогресування захворювання у пацієнта та
виникнення нового патологічного процесу, оптимально використовувати ресурси медицини та
забезпечити задоволеність пацієнта наданою йому медичною послугою.
До медичної послуги, що має своїй на меті надання медичної допомоги пацієнтові,
пред'являється вимога повноти здійснення сторонами договору своїх обов'язків. Так, пацієнт
повинен відповідним чином інформувати персонал медичної установи про стан свого здоров'я,
виконувати всі лікарські розпорядження і оплачувати медичні дії згідно порядку, що діє в
3
медичній установі. Персонал медичної установи, у свою чергу, зобов'язується надати пацієнтові
медичну допомогу належної якості і об'єму.
Відповідно до порядку контролю, якістю медичної допомоги є “властивість процесу
надання медичної допомоги, що характеризує стан наступних його істотних ознак:
- вибір і виконання медичних технологій;
- ризик прогресу захворювання, що є у пацієнта, і ризик виникнення нового
патологічного процесу;
- оптимальність використання ресурсів, що направляються на ці цілі;
- задоволеність споживачів медичних послуг”.
Отже, для градації медичної допомоги на допомогу належного і, відповідно, неналежної
якості, необхідно зміряти якість окремих його складових:
- задоволеність пацієнта (вивчення обґрунтованості чи необґрунтованості його
претензій залежно від використання медичним персоналом технологій і ресурсів);
- оптимальність використання ресурсів (вивчення наявності/відсутності і
використання/невикористання що є в наявності у персоналу медичної установи ресурсів);
- ризик захворювання (факт досягнення прогнозованої зміни стану здоров'я пацієнта;
- факт досягнення непрогнозованого результату при дотриманні всіх технологій під
впливом атиповості захворювання, виняткових індивідуальних особливостей організму
пацієнта, опорі пацієнта лікуванню і ін.).
Разом з тим, для вимірювання правильності виконання лікарем медичних технологій
лікування повинно порівнювати його дії з нормами виконання такого (стандартами діагностики,
лікування і профілактики захворювань, стандартами реабілітаційних дій).
Якість медичних послуг - це багатокомпонентне поняття, яке включає такі складові, як:
- ефективність – показник співвідношення між фактичним впливом служби або
програми в рамках діючої системи та максимальною дією, яку ця служба чи програма може
забезпечити в ідеальних умовах;
- економічність – показник співвідношення між фактичним впливом служби або
програми та її вартістю;
- адекватність – показник співвідношення фактичного обслуговування до потреб
населення;
- науково-технічний рівень – ступінь застосування при наданні медичної допомоги
наявних медичних знань і техніки;
- задоволеність споживачів і надавачів медичної допомоги (ступінь задоволеності
споживачів медичної допомоги її кінцевим результатом, а надавачів допомоги – умовами
праці);
- доступність – можливість отримання споживачем необхідної йому допомоги у
відповідний час та в певному місці і в достатньому обсязі при оптимальних витратах. Цей
параметр пов'язаний з поняттям «адекватність обслуговування» і може бути до нього
включений;
- наступність – лікування хворого із залученням комплексу інтегрованих служб під
керівництвом центрального джерела допомоги.
В охороні здоров’я забезпечується або контролюється якість:
1) медичних закладів,
2) фахівців ( якість медичних працівників визначається системою медичної освіти,
атестації і сертифікації фахівців, створенням економічних стимулів високо кваліфікаційної і
якісної і якісної праці;
3) медичних послуг (профілактичних, діагностичних, лікувальних, реабілітаційних та
інших;
4) предметів медичного призначення (ліків, перев’язувальних засобів, устаткування);
5) медичної інформації (медична література, нові методи, інтернет ).
При проведенні експертних оцінок аналізується первинна облікова медична
документація (медична карта стаціонарного хворого, історія розвитку новонародженого,
медична карта амбулаторного хворого та ін.). Як об’єкт експертизи можуть виступати і робота
окремих медичних служб ЛПЗ і робота всієї медичної служби в цілому на певній території.
4
Суб’єктом експертизи є лікар, який має високий рівень професійних знань. Розрізняється кілька
видів експертиз серед яких групові експертизи, незалежні, поправочні експертизи, експрес-
експертизи. У разі незрозумілих або конфліктних випадків може бути проведено повторне
дослідження (мета-експертиза).
Думки експертів збираються шляхом групового або індивідуального опитування,
інтерв’ю, аналітичної експертної оцінки, довідки або анкетування (усного чи письмового,
очного чи заочного). При індивідуальному опитуванні до експерта ставляться високі вимоги.
Для вирішення складних питань використовують групову експертизу.
Експертна оцінка – це статистичний метод, і в його використанні дотримуються
класичних принципів статистичного дослідження. Технологія експертного процесу, незалежно
від виду експертизи, єдина і має наступну послідовність:
1. Укладання експертного контракту.
2. Формулювання експертних задач.
3. Визначення членів експертної групи.
4. Формування експертної вибірки
5. Надання експертам додаткової інформації.
6. Мета експертиза (при потребі).
7. Опрацювання експертного заключення.
Система контролю якості передбачає оцінку кінцевого результату діяльності на всіх
рівнях надання медичної допомоги. Вона може проводитись поетапно та включає низку
ступенів контролю:
Перший ступінь контролю – завідуючий структурним підрозділом поліклініки чи
стаціонару оцінює якість медичної допомоги, наданої окремим лікарем пацієнтам, які закінчили
лікування в поліклініці (не менше 30% хворих) і в стаціонарі (усіх хворих).
Другий ступінь контролю – заступники головного лікаря лікувально-профілактичного
закладу (ЛПЗ), що відповідають за роботу поліклініки чи стаціонару, використовуючи основні
облікові документи, проводять щоденно експертну оцінку не менше 10% пацієнтів, які
пролікованих у поліклініці, та не менше 20% осіб, які закінчили лікування в стаціонарі.
Третій ступінь контролю – експертна комісія ЛПЗ оцінює якість роботи підрозділів
щомісячно.
Четвертий ступінь контролю – експертна комісія при міському відділі (управлінні)
охорони здоров’я (або при ТМО) оцінює якість діяльності кожного ЛПЗ щоквартально.
П’ятий ступінь контролю – експертна комісія при обласному відділі (управлінні)
охорони здоров’я оцінює діяльність ТМО та обласних ЛПЗ щоквартально.
Контроль якості медичної допомоги за описаною схемою здійснюється в умовах
державної системи охорони здоров’я.
Якщо медична допомога надається на засадах медичного страхування, його доцільно
проводити за трьохступеневою схемою.
На І ступені внутрішньовідомча оцінка якості діяльності ЛПЗ проводиться експертною
комісією відповідних органів охорони здоров’я.
На ІІ ступені експертна комісія страхової медичної організації проводить позавідомчий
контроль.
На ІІІ ступені контроль здійснює незалежна експертна комісія у випадку виникнення
конфліктів.
Основними завданнями проведення відомчого контролю є:
• оцінка стану і використання кадрових і матеріально-технічних ресурсів ЛПЗ;
• експертиза процесу надання медичної допомоги конкретним пацієнтам;
• вивчення задоволеності пацієнтів медичною допомогою;
• розрахунок і аналіз показників, що характеризують якість і ефективність медичної
допомоги;
• вияв і обґрунтування дефектів, лікарських помилок та інших факторів, що
призводять до зниження ефективності і якості медичної допомоги.
Доцільно розрізняти 3 типи підходів до контролю якості в охороні здоров’я:
5
• проведення експертних оцінок (опрацювання стандартів якості лікування, розрахунок
рівня якості лікування (РЯЛ), моделей кінцевих результатів (МКР), інтегрального коефіцієнта
ефективності);
• акредитація;
• ліцензування.
НАКАЗ МОЗ України № 751 від 28.09.2012

Про створення та впровадження медико-технологічних документів зі стандартизації
медичної допомоги в системі Міністерства охорони здоров’я України
(витяг)
МЕТОДИКА
розробки та впровадження медичних стандартів медичної допомоги
на засадах доказової медицини
1.1. Ця Методика визначає механізм розробки та впровадження науково-обґрунтованих
медичних стандартів та уніфікованих клінічних протоколів надання медичної допомоги на
засадах доказової медицини з метою забезпечення якості, доступності та ефективності медичної
допомоги на основі принципів наступництва та безперервності надання, упорядкування та
виключення дублювання медичних втручань та процедур, застосування медичних технологій та
лікарських засобів з науково доведеною ефективністю.
1.2. У цій Методиці терміни вживаються в таких значеннях:
адаптація клінічної настанови - процес аналізу прототипів щодо їх відповідності
вітчизняній ресурсній і нормативній базі, можливості реалізації в Україні та фінансового
забезпечення, використаних термінів та лікарських спеціальностей, переліку дозволених до
застосування в Україні лікарських засобів, інших медичних технологій та обладнання, який
завершується обґрунтуванням заходів, необхідних для імплементації положень клінічних
настанов з високим рівнем доведеності;
доказова медицина - добросовісне, точне і свідоме використання кращих результатів
клінічних досліджень для вибору лікування конкретного пацієнта;
клінічний аудит - процес поліпшення якості медичної допомоги за допомогою
систематичної перевірки наданої медичної допомоги з використанням чітко сформульованих
критеріїв і з подальшим внесенням змін. На основі перевірки і ретроспективної оцінки
елементів структури, процесу і результату медичної допомоги визначаються заходи, які
необхідні для підвищення якості на індивідуальному, колективному або організаційному рівнях;
клінічний індикатор якості медичної допомоги - кількісний або якісний показник, відносно
якого існують докази чи консенсус щодо його безпосереднього впливу на якість медичної
допомоги; визначається ретроспективно;
клінічний маршрут пацієнта - алгоритм руху пацієнта структурними підрозділами
закладу охорони здоров’я (далі - ЗОЗ) (або різних закладів охорони здоров’я), які залучені до
надання допомоги при конкретному стані або захворюванні;
клінічна настанова - документ, що містить систематизовані положення стосовно
медичної та медико-соціальної допомоги, розроблені з використанням методології доказової
медицини на основі підтвердження їх надійності та доведеності, і має на меті надання допомоги
лікарю і пацієнту в прийнятті раціонального рішення в різних клінічних ситуаціях;
критерій якості медичної допомоги - це визначений результат, цільовий рівень
медико-технологічні документи - узагальнена назва клінічних настанов, стандартів
медичної допомоги, уніфікованих клінічних протоколів медичної допомоги, нових клінічних
протоколів медичної допомоги;
методологія розробки клінічних настанов з позиції доказової медицини - комплекс
методичних, інформаційних та організаційних заходів, що ґрунтується на систематичному
узагальненні наукових доказів, які отримані під час клінічних досліджень високої якості
(зокрема рандомізованих контрольованих);
6
моніторинг - періодичний або безперервний систематичний процес збору інформації
щодо результативності клінічної або неклінічної діяльності, роботи чи систем;
новий клінічний протокол медичної допомоги - клінічна настанова, обрана
Міністерством охорони здоров’я України для її застосування на території України як клінічного
протоколу без проходження процедури її адаптації; визначає процес надання медичної
допомоги при певному захворюванні; затверджується Міністерством охорони здоров’я України
як текст нового клінічного протоколу або посилання на джерело його розміщення чи публікації;
оцінка - систематичне вивчення впливу на досліджуваний об’єкт/процес, а також
дослідження процесу реалізації заходів або їх наслідків для розробки рекомендацій з подальшої
оптимізації діяльності, підвищення її ефективності та результативності;
систематичний огляд клінічних досліджень - ефективна наукова технологія виявлення
і узагальнення даних про ефективність втручань, що дозволяє оцінити придатність до
узагальнення і надійність результатів клінічних досліджень та виявити дані, які не
узгоджуються;
уніфікований клінічний протокол медичної допомоги - документ, що розробляється на
основі клінічної настанови з урахуванням можливостей системи охорони здоров’я, за наявності
стандарту медичної допомоги відповідно до нього; визначає процес надання медичної допомоги,
обсяг та її результати при певному захворюванні та затверджується Міністерством охорони
здоров’я України.
1.3. Медико-технологічні документи розробляються з дотриманням принципу
багато(між)- дисциплінарного (далі - мультидисциплінарного) підходу на окрему тему -
медичну проблему (захворювання або інший патологічний стан, дотримання здорового способу
життя), а не за лікарською спеціальністю.
До комплекту медико-технологічних документів за визначеною темою входять:
 адаптована клінічна настанова (основа);
 стандарти медичної допомоги, які розробляються в обмеженій кількості відповідно до
пріоритетів системи охорони здоров’я для найбільш актуальних медичних проблем;
 новий клінічний протокол медичної допомоги, який затверджується шляхом вибору
клінічної настанови, що підлягає застосуванню на території України, її перекладу українською
мовою або викладення англійською мовою чи мовою оригіналу;
 уніфікований клінічний протокол медичної допомоги розробляється на основі
стандарту медичної допомоги (класичний спосіб) або на основі адаптованої клінічної настанови
за відсутності стандарту медичної допомоги (прямий або скорочений спосіб).
Наявність двох способів розробки уніфікованого клінічного протоколу обумовлена
специфічними функціями стандарту медичної допомоги як організаційного документа, який
містить критерії якості медичної допомоги.
1.4. Процес створення, застосування і оновлення медико-технологічних документів не
має лінійної послідовності, представлений взаємопов’язаними та взаємозалежними циклами дій,
які є складовими процесу впровадження результатів клінічних досліджень у практику,
встановлення стандартів і моніторингу їх виконання, вдосконалення клінічної практики.
1.5. Призначення медико-технологічних документів на державному та регіональному
рівнях полягає в тому, що стандарт медичної допомоги містить критерії для контролю за
діяльністю системи охорони здоров’я та акредитації ЗОЗ. Уніфікований клінічний протокол
медичної допомоги та новий клінічний протокол медичної допомоги визначають вимоги до
структури, процесу та результату медичної допомоги і містять індикатори для клінічного
аудиту.
ІІІ. Порядок опрацювання медико-технологічних документів

3.3.4. Вимоги до змісту адаптованих клінічних настанов
Клінічна настанова містить вступ, у якому роз’яснено необхідність створення документа
і формування в подальшому стандарту і уніфікованого клінічного протоколу медичної
допомоги, визначено сферу їх використання, у тому числі цільові групи пацієнтів, лікарів,
іншого медичного персоналу, плановий строк оновлення.
Остаточний текст адаптованої клінічної настанови включає:
7
а) назву теми клінічної настанови (клінічного питання) на основі аналізу проблеми;
б) коротке викладення наявних варіантів медичної допомоги та формулювання ключових
клінічних питань;
в) описання пошуку, систематичного огляду і аналізу знайдених клінічних настанов з
оцінкою їх методологічної якості за AGREE, резюме висновків, отриманих внаслідок критичної
оцінки даних з коментарями з приводу рівнів доказовості і основними посиланнями;
г) обговорення ефективних методів медичної допомоги, дієвість яких не підтверджена
доказами (останнє повинно бути чітко констатовано та представлено як експертна думка щодо
правильної практики і обґрунтовувати включення положень, позначених як рекомендована
краща практика з клінічного досвіду розробників клінічних настанов);
ґ) текст адаптованої клінічної настанови з обов’язковим позначенням рівня доказовості
відповідно до позначень прототипу; за відсутності - до Шкали;
д) коротке викладення важливих практичних аспектів (наприклад, для успішної
реалізації положень клінічної настанови в ЗОЗ враховуються конкретні матеріальні або
географічні умови);
е) текст версії клінічної настанови для пацієнтів, який розробляється у формі, що є
доступною, зрозумілою і зручною для самостійного використання пацієнтами, викладений
простою немедичною мовою і пояснює загальні аспекти медичної допомоги і попередження
захворювань та/або станів.
3.4. Розробка стандарту медичної допомоги
3.4.1. Загальні вимоги
Дотримання стандартів медичної допомоги ЗОЗ є гарантією того, що клінічні настанови і
механізми управління ризиками запроваджені і підтримують надання безпечної, ефективної,
орієнтованої на пацієнта медичної допомоги. Стандарти медичної допомоги є основою
акредитації ЗОЗ та адміністративного контролю, оскільки містять критерії якості та індикатори
якості медичної допомоги.
Процес розробки стандартів медичної допомоги є ключовим елементом забезпечення
якості, прозорим, систематичним, що відбувається за участю представників громадськості і
медичних працівників.
Стандарт медичної допомоги підтримується моніторингом надання медичної допомоги з
урахуванням критеріїв якості медичної допомоги та індикаторів якості медичної допомоги,
вимірюваність стандартів перевіряється шляхом проведення пілотних оглядів їх впровадження.
Розробка положень стандарту медичної допомоги розпочинається відразу після
підготовки попереднього варіанта тексту клінічної настанови паралельно з процесом
обговорення і рецензування. На основі адаптованої клінічної настанови (еталонної практики,
що підкріплена науковими доказами) розробляються стандарти медичної допомоги
(нормування реальної практики). Адаптація клінічної настанови та розробка проекту стандарту
медичної допомоги здійснюються однією робочою групою за цією Методикою, що зумовлює
наукову обґрунтованість, здійсненність на практиці, цілісність набору критеріїв стандарту
медичної допомоги, а також індикаторів якості медичної допомоги.
3.4.2. Вимоги до змісту стандартів медичної допомоги
Стандарти повинні бути чіткими і вимірними, ґрунтуватися на доказах, бути написаними
з урахуванням інших стандартів та клінічних настанов простою мовою, зосередженими на
клінічних питаннях і містити організаційні фактори, які впливають на якість медичної
допомоги, бути обговореними з громадськістю в процесі розробки, регулярно переглядатися і
оновлюватися, актуальними, досяжними та такими, що створюють потенціал для розвитку.
Стандарт повинен містити:
заголовок (коротко відображує сферу, на якій сфокусовано стандарт);
положення стандарту (пояснюють рівень виконання медичної допомоги, який має бути
досягнутий);
обґрунтування (містить причини, через які стандарт є важливим з відповідним
посиланням на адаптовану клінічну настанову та інші джерела);
критерії якості медичної допомоги (містять роз’яснення, що саме має бути досягнуто,
щоб стандарт був виконаний).
8
Критерії якості медичної допомоги є двох рівнів - обов’язкові та бажані. Обов’язковий
критерій визначає цільовий рівень медичної допомоги, нижче за який медична допомога не
повинна надаватися, має бути досяжним у ЗОЗ. Бажаний рівень - це рівень, до якого слід
прагнути, оскільки він обґрунтований результатами найкращої медичної практики, але через
об’єктивні причини в даний час не може бути досягнутий у всіх ЗОЗ, проте може виконуватись
в окремих ЗОЗ. Бажаний рівень демонструє рівень якості, якого повинні прагнути досягти,
оскільки це досягнення поліпшить якість медичної допомоги. Нумерація критеріїв у складі
стандарту не відображає пріоритетність.
Стандарти медичної допомоги угруповуються за розділами, які відповідають етапам
медичної допомоги.
3.4.3. Структура стандарту медичної допомоги
Загальна частина стандарту містить: назву діагнозу, шифр за МКХ-10, інформацію про
розробників (прізвище, ім’я та по батькові, науковий ступінь, наукове звання, посада, місце
роботи), інформацію про рецензентів (прізвище, ім’я та по батькові, науковий ступінь, наукове
звання, посада, місце роботи), дату оновлення.
Текст стандартів медичної допомоги викладається в табличному або текстовому вигляді,
містить всі або вибрані розділи залежно від наявної доказової бази відповідно до форми.
Індикатори якості медичної допомоги, включені до стандарту медичної допомоги,
призначені для моніторингу надання медичної допомоги, дотримання стандарту медичної
допомоги, охоплюють структуру, процес і результати медичної допомоги. Розробляються
відповідно до Методики розробки системи індикаторів якості медичної допомоги, затвердженої
наказом Міністерства охорони здоров’я від 28 вересня 2012 року № 751.
Перелік літературних джерел, використаних при розробці стандарту медичної допомоги,
містить перше джерело - адаптовану клінічну настанову, інші наукові джерела, використані при
підготовці клінічної настанови, а також нормативно-правові акти.
3.5. Розробка уніфікованого клінічного протоколу медичної допомоги
3.5.1. Уніфіковані клінічні протоколи медичної допомоги розробляються для
забезпечення реалізації положень адаптованої клінічної настанови та досягнення критеріїв
якості, затверджених у стандарті медичної допомоги.
Розробка уніфікованого клінічного протоколу здійснюється впродовж 3-х місяців після
затвердження стандарту медичної допомоги. Основною властивістю уніфікованого клінічного
протоколу є урахування особливостей організації медичної допомоги, традицій клінічної
практики та економічної ситуації в країні (ресурсного забезпечення тощо).
3.5.2. Інформація в уніфікованому клінічному протоколі медичної допомоги повинна
бути представлена лаконічно в табличному або текстовому вигляді за формою.
Уніфікований клінічний протокол містить такі основні розділи: паспортна частина,
загальна частина, основна частина, опис етапів медичної допомоги, ресурсне забезпечення,
індикатори якості медичної допомоги, перелік літературних джерел, використаних при розробці
уніфікованого клінічного протоколу.
У паспортній частині зазначаються діагноз, коди класифікацій (МКХ-10 та інших), мета
протоколу, для кого розроблений, дати розробки і перегляду, список розробників, рецензенти,
перелік скорочень, стислі відомості про поширення патологічного стану.
У загальній частині зазначаються питання менеджменту стану здоров’я пацієнта з
урахуванням критеріїв якості медичної допомоги та лаконічний опис особливостей процесу
надання медичної допомоги. За потреби до загальної частини входить опис довготривалого і
паліативного лікування, інших особливостей. В уніфікованих клінічних протоколах, що
призначені для ведення невідкладних станів, необхідно зазначити обов’язкові етапи:
невідкладна медична допомога, пункт невідкладної медичної допомоги; швидка медична
допомога; екстрена госпіталізація; профіль відділення екстреної госпіталізації тощо.
Методи діагностики, лікування, реабілітації, профілактики, підготовка до виписки,
медичний нагляд після виписки зі стаціонару розробляються у вигляді хронологічно
упорядкованого переліку медичних процедур та втручань диференційовано для ЗОЗ відповідно
до виду медичної допомоги. Етапи діагностики й лікування за необхідності пояснюються за
допомогою схем, алгоритмів, таблиць, що містять інформацію про час виконання заходу або
9
втручання, розробляються у довільній формі, зокрема: загальний алгоритм діагностики та
диференційної діагностики, алгоритм лікування, схема медикаментозного лікування, алгоритм
виписки зі стаціонару, алгоритм реабілітації, алгоритми первинної, вторинної, третинної
профілактики тощо.
Індикатори якості медичної допомоги зазначаються у протоколі для оцінки ефективності
етапів лікувально-діагностичного процесу, структури, процесу і результату надання медичної
допомоги в конкретному випадку. Зміст індикаторів відповідає адаптованій клінічній настанові
та стандарту медичної допомоги.
НАКАЗ МОЗ України № 752 від 28.09.2012

ПРО ПОРЯДОК КОНТРОЛЮ ЯКОСТІ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ
ПОРЯДОК
контролю якості медичної допомоги
1. Цей Порядок розроблено з метою впровадження та організації роботи щодо
управління якістю медичної допомоги.
Дія цього Порядку поширюється на Міністерство охорони здоров’я Автономної
Республіки Крим, управління (головні управління) охорони здоров’я обласних, Київської та
Севастопольської міських державних адміністрацій (далі - управління охорони здоров’я),
заклади охорони здоров’я незалежно від форми власності та підпорядкування (далі - заклади
охорони здоров’я), фізичних осіб - підприємців, які провадять господарську діяльність з
медичної практики.
2. Цей Порядок спрямований на забезпечення одержання пацієнтами медичної допомоги
належної якості.
3. Якість медичної допомоги - надання медичної допомоги та проведення інших заходів
щодо організації надання закладами охорони здоров’я медичної допомоги відповідно до
стандартів у сфері охорони здоров’я. Оцінка якості медичної допомоги - визначення
відповідності наданої медичної допомоги встановленим стандартам у сфері охорони здоров’я.
4. Контроль якості надання медичної допомоги здійснюється шляхом застосування
методів зовнішнього та внутрішнього контролю якості медичної допомоги, самооцінки
медичних працівників, експертної оцінки, клінічного аудиту, моніторингу системи індикаторів
якості, атестації/сертифікації відповідно до вимог чинного законодавства України та
законодавства Європейського Союзу.
5. Внутрішній контроль якості надання медичної допомоги здійснюється керівництвом
закладів охорони здоров’я та/або медичними радами закладів охорони здоров’я в межах
повноважень, визначених законодавством, зокрема шляхом контролю за кваліфікацією лікарів,
молодших спеціалістів з медичною освітою та професіоналів з вищою немедичною освітою, які
працюють у закладі охорони здоров’я; самооцінки медичних працівників; організації надання
медичної допомоги у закладі охорони здоров’я; моніторингу реалізації управлінських рішень;
моніторингу дотримання структурними підрозділами закладу охорони здоров’я стандартів у
сфері охорони здоров’я, клінічних протоколів; моніторингу системи індикаторів якості
медичної допомоги; вивчення думки пацієнтів щодо наданої медичної допомоги.
6. Зовнішній контроль якості надання медичної допомоги здійснюється органами
державної виконавчої влади в межах повноважень, визначених законодавством, зокрема
шляхом контролю за дотриманням ліцензійних умов провадження господарської діяльності з
медичної практики, проведення акредитації закладів охорони здоров’я, атестації лікарів,
молодших спеціалістів з медичною освітою, професіоналів з вищою немедичною освітою, які
працюють у системі охорони здоров’я, проведення клініко-експертної оцінки якості та обсягів
7. Контроль якості надання медичної допомоги здійснюється за такими складовими:
структура, процес та результати медичної допомоги; організація надання медичної допомоги;
контроль за реалізацією управлінських рішень; відповідність кваліфікаційним вимогам
медичних працівників, у тому числі керівників закладів охорони здоров’я; вивчення думки
10
пацієнтів щодо наданої медичної допомоги; забезпечення прав та безпеки пацієнтів під час
надання їм медичної допомоги.
8. Контроль якості наданої медичної допомоги проводиться у випадках смерті пацієнтів,
первинного виходу на інвалідність осіб працездатного віку, розбіжності встановлених діагнозів,
недотримання закладами охорони здоров’я стандартів медичної допомоги (медичних
стандартів), клінічних протоколів, табелів матеріально-технічного оснащення, а також у
випадках, що супроводжувалися скаргами пацієнтів та/або близьких осіб, які доглядають за
пацієнтами, шляхом клініко-експертної оцінки якості та обсягів медичної допомоги.
Клініко-експертна оцінка якості та обсягів медичної допомоги здійснюється шляхом
експертизи клінічних питань діагностики, лікування та реабілітації медичними радами закладів
охорони здоров’я, клініко-експертними комісіями Міністерства охорони здоров’я України
та/або управлінь охорони здоров’я протягом 30 днів з дня надходження відповідного звернення
або з ініціативи Міністерства охорони здоров’я України, про що складається висновок за
результатами клініко-експертної оцінки за формою, наведеною в додатку до цього Порядку.
ПОСТАНОВА КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

від 15 липня 1997 р. № 765
«Про затвердження Порядку акредитації закладу охорони здоров'я»
( поточна редакція – від 20.03.2019 р.)
ПОРЯДОК
акредитації закладу охорони здоров'я
1. Акредитація закладу охорони здоров’я (далі - акредитація) - це офіційне визнання
наявності у закладі охорони здоров’я умов для якісного, своєчасного, певного рівня медичного
обслуговування населення, дотримання ним стандартів у сфері охорони здоров’я, відповідності
медичних (фармацевтичних) працівників єдиним кваліфікаційним вимогам.
2. Заклади охорони здоров’я (далі - заклади) незалежно від форми власності, в тому числі
аптечні, можуть добровільно проходити акредитацію.
Акредитація закладу проводиться після отримання ним ліцензії на провадження
господарської діяльності з медичної практики, ліцензії на провадження господарської
діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими
засобами, імпорту лікарських засобів, крім активних фармацевтичних інгредієнтів.
3. Акредитацію закладів, крім аптечних закладів, проводить Головна акредитаційна
комісія, а акредитацію аптечних закладів - Головна комісія з акредитації аптечних закладів, що
утворюються при МОЗ (далі - головні акредитаційні комісії), та акредитаційні комісії, що
утворюються при Міністерстві охорони здоров’я Автономної Республіки Крим, структурних
підрозділах охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських
держадміністрацій (далі - акредитаційні комісії).
4. Положення про головні акредитаційні комісії та типове положення про акредитаційні
комісії затверджуються МОЗ.
5. Головна акредитаційна комісія при МОЗ проводить акредитацію закладів державної
форми власності, комунальної форми власності, що надають третинну медичну допомогу, та
приватної форми власності, що надають вторинну та третинну медичну допомогу.
Акредитаційні комісії проводять акредитацію закладів, крім аптечних закладів,
комунальної форми власності, що надають первинну та вторинну медичну допомогу, та
приватної форми власності, що надають первинну медичну допомогу.
Головна комісія з акредитації аптечних закладів при МОЗ проводить акредитацію
аптечних закладів усіх форм власності.
6. Для проходження акредитації заклад подає заяву про проведення акредитації та
документи згідно з переліком обов’язкових документів, що додаються до заяви про проведення
акредитації .
Відповідна головна акредитаційна або акредитаційна комісія у двомісячний строк з дня
подання закладом заяви про проведення акредитації здійснює розгляд поданих закладом
документів на предмет їх відповідності переліку, визначеному цим Порядком, та формує
11
експертні групи для проведення оцінки відповідності закладу стандартам акредитації (далі -
експертна оцінка).
Стандарти акредитації закладів затверджуються МОЗ.
7. Результати проведеної експертної оцінки вносяться до експертного висновку про
відповідність закладу стандартам акредитації (далі - експертний висновок), в якому
зазначаються пропозиції щодо акредитації закладу та присвоєння останньому на підставі
затверджених МОЗ критеріїв акредитації відповідної акредитаційної категорії (друга, перша,
вища) або відмови в акредитації.
8. На підставі розгляду поданих закладом документів, експертних висновків відповідна
головна акредитаційна або акредитаційна комісія у місячний строк приймає рішення або про
акредитацію закладу та присвоєння закладу певної акредитаційної категорії (друга, перша,
вища), або про відмову в акредитації, або про необхідність проведення у місячний строк
повторної експертної оцінки.
Відповідна головна акредитаційна або акредитаційна комісія протягом 10 робочих днів
інформує заклад про прийняте рішення.
Порядок проведення експертної оцінки, у тому числі повторної експертної оцінки,
відповідності закладу стандартам акредитації, а також положення про експертну групу
затверджуються МОЗ.
9. Рішення головних акредитаційних комісій затверджуються наказом МОЗ.
Рішення акредитаційних комісій після погодження з Головною акредитаційною комісією
при МОЗ затверджуються наказами Міністерства охорони здоров’я Автономної Республіки
Крим, структурних підрозділів охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської
міських держадміністрацій.
10. У разі прийняття рішення про присвоєння закладу певної акредитаційної категорії
відповідна головна акредитаційна або акредитаційна комісія безоплатно видає йому
акредитаційний сертифікат.
Строк дії акредитаційного сертифіката не повинен перевищувати трьох років і
визначається відповідною головною акредитаційною комісією або акредитаційною комісією з
урахуванням рекомендацій, зазначених в експертному висновку.
Строк дії акредитаційних сертифікатів, виданих закладам охорони здоров’я, що
провадять діяльність у населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово
не здійснюють свої повноваження або які розташовані на лінії зіткнення, згідно з переліками,
затвердженими розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 р. № 1085
(Офіційний вісник України, 2014 р., № 92, ст. 2655; 2015 р., № 36, ст. 1090), продовжується на
період проведення антитерористичної операції.
11. Протягом строку дії акредитаційного сертифіката заклад несе відповідальність за
дотримання галузевих стандартів у сфері охорони здоров’я.
12. Бланк акредитаційного сертифіката виготовляється друкарським способом, має
облікову серію і номер.
В акредитаційному сертифікаті зазначається найменування акредитаційної комісії, що
його видала, акредитаційна категорія, назва закладу, адреса (адреси) закладу, строк дії, дата та
номер рішення про акредитацію закладу, реєстраційний номер та дата видачі.
Акредитаційний сертифікат підлягає постійному зберіганню у закладі.
13. Акредитовані заклади вносяться до реєстру акредитованих закладів, що ведеться
МОЗ.
14. У разі прийняття рішення про відмову в акредитації головна акредитаційна комісія
або акредитаційна комісія повинна повідомити про це відповідний орган ліцензування протягом
10 робочих днів після затвердження зазначеного рішення.
Заклад, якому відмовлено в акредитації, може подати заяву про проведення акредитації
не раніше ніж через один рік після прийняття головною акредитаційною або акредитаційною
комісією рішення про відмову в акредитації.
15. Позачергова акредитація може проводитися з ініціативи закладу з метою підвищення
категорії, проте не раніше ніж через один рік після затвердження МОЗ рішення про попередню
акредитацію.
12
За результатами проведеної позачергової акредитації головна акредитаційна комісія
може прийняти рішення про присвоєння закладу певної акредитаційної категорії, зниження
категорії закладу або анулювання акредитаційного сертифіката.
16. У разі анулювання ліцензії на провадження господарської діяльності з медичної
практики, виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами
відповідна головна акредитаційна комісія приймає рішення про анулювання акредитаційного
сертифіката.
У разі прийняття головною акредитаційною комісією рішення про анулювання
акредитаційного сертифіката або зниження акредитаційної категорії раніше виданий закладу
сертифікат анулюється.
17. У разі незгоди з експертним висновком керівник закладу будь-якої форми власності
може подати протягом 10 робочих днів з дати ознайомлення з експертним висновком апеляцію
до МОЗ з вимогою провести повторну експертну оцінку експертною групою у новому складі
або безпосередньо оскаржити експертний висновок у судовому порядку. Якщо керівник закладу
не погоджується з експертним висновком, підготовленим за результатами повторної експертної
оцінки, він може оскаржити його у судовому порядку.
18. Бланк акредитаційного сертифіката підлягає переоформленню у разі:
- зміни назви закладу;
- зміни найменування суб’єкта господарювання, структурним підрозділом якого є заклад;
- зміни адреси закладу, якщо така зміна пов’язана з перейменуванням населеного пункту,
вулиці або зміною нумерації будинку.
У разі виникнення підстав для переоформлення акредитаційного сертифіката заклад
подає відповідній головній акредитаційній або акредитаційній комісії заяву про
переоформлення акредитаційного сертифіката, копію сертифіката, який підлягає
переоформленню, та відповідні документи або їх нотаріально засвідчені копії, які
підтверджують зазначені зміни.
19. У разі втрати або пошкодження бланка акредитаційного сертифіката головна
акредитаційна комісія або акредитаційна комісія видає закладу на підставі відповідної заяви
дублікат акредитаційного сертифіката та приймає рішення про анулювання бланка
акредитаційного сертифіката, який було втрачено або пошкоджено.
20. Ведення обліку, зберігання бланків акредитаційних сертифікатів покладається на
головні акредитаційні та акредитаційні комісії.
Документи, на підставі яких проводиться акредитація закладу, зберігаються протягом
п’яти років у МОЗ або Міністерстві охорони здоров’я Автономної Республіки Крим,
структурних підрозділах охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських
держадміністрацій.
ПОСТАНОВА КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

від 2 березня 2016 р. № 285
«Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності
з медичної практики»
(поточна редакція від 20.03.2019 р.)
ЛІЦЕНЗІЙНІ УМОВИ
провадження господарської діяльності з медичної практики
Загальна частина
1. Ці Ліцензійні умови встановлюють організаційні, кадрові і технологічні вимоги до
матеріально-технічної бази ліцензіата, обов’язкові для виконання під час провадження
господарської діяльності з медичної практики, а також визначають вичерпний перелік
документів, що додаються до заяви про отримання ліцензії на провадження господарської
діяльності з медичної практики (далі - ліцензія).
2. Ліцензіат зобов’язаний виконувати вимоги цих Ліцензійних умов, а здобувач ліцензії -
їм відповідати.
13
3. Дія цих Ліцензійних умов поширюється на всіх юридичних осіб незалежно від їх
організаційно-правової форми та фізичних осіб - підприємців, які провадять господарську
діяльність з медичної практики.
Дія цих Ліцензійних умов не поширюється на господарську діяльність, пов’язану із
здійсненням судово-медичної гістології, судово-медичної експертизи, судово-медичної
імунології, судово-медичної криміналістики, судово-медичної токсикології, судово-медичної
цитології, судово-психіатричної експертизи.
4. Терміни у цих Ліцензійних умовах вживаються у такому значенні:
- відокремлений структурний підрозділ - підрозділ закладу охорони здоров’я, який
розташований поза його основним місцезнаходженням і провадить господарську діяльність з
медичної практики;
- господарська діяльність з медичної практики (далі - медична практика) - вид
господарської діяльності у сфері охорони здоров’я, який провадиться закладами охорони
здоров’я та фізичними особами - підприємцями з метою надання медичної допомоги та
медичного обслуговування на підставі ліцензії.
5. Здобувач ліцензії для її отримання подає у спосіб, передбачений частиною
першою статті 10 Закону, до органу ліцензування заяву про отримання ліцензії за формою
згідно з .
6. До заяви про отримання ліцензії, крім документів, передбачених статтею 11 Закону,
додаються за підписом здобувача ліцензії або уповноваженої ним особи відомості про стан
матеріально-технічної бази, наявність персоналу із зазначенням його освітнього і
кваліфікаційного рівня. Сторінки відомостей нумеруються, прошиваються, засвідчуються
підписом уповноваженої особи та скріплюються печаткою суб’єкта господарювання (за
наявності).
У разі утворення юридичною особою кількох закладів охорони здоров’я відомості про
стан матеріально-технічної бази, наявність персоналу із зазначенням його освітнього і
кваліфікаційного рівня заповнюються суб’єктом господарювання для кожного закладу охорони
здоров’я окремо.
У разі провадження фізичною особою - підприємцем медичної практики за кількома
місцями її провадження відомості про стан матеріально-технічної бази, наявність персоналу із
зазначенням його освітнього і кваліфікаційного рівня заповнюються для кожного місця
провадження окремо.
Опис документів, що додаються до заяви про отримання ліцензії, подається у двох
примірниках.
7. У разі наявності підстав для переоформлення ліцензії ліцензіат зобов’язаний протягом
одного місяця подати до органу ліцензування заяву про переоформлення ліцензії за формою
згідно з та документи, визначені частиною сьомою статті 15 Закону.
8. У разі реорганізації ліцензіата - юридичної особи (поділ, злиття, приєднання чи
перетворення) ліцензіат забезпечує належне збереження медичної документації.
Організаційні вимоги
9. Медична практика ліцензіатом провадиться:
- за лікарськими спеціальностями та спеціальностями молодших спеціалістів з медичною
освітою, перелік яких затверджений МОЗ;
- за видами медичної допомоги (екстрена, первинна, вторинна (спеціалізована), третинна
(високоспеціалізована), паліативна, медична реабілітація);
- за місцем (місцями) її провадження, яке (які) зазначені у заяві про отримання ліцензії та
в документах, що додавалися до неї (з урахуванням внесених до них змін, поданих ліцензіатом
органові ліцензування).
10. За місцем проживання (перебування) пацієнта може надаватися:
- первинна медична допомога;
- вторинна (спеціалізована) медична допомога, яка може надаватися в амбулаторних
умовах;
- невідкладна та екстрена медична допомога;
- паліативна допомога, зокрема психологічна допомога;
14
- допомога у проходженні медичної реабілітації;
- виїзна (мобільна) консультативно-діагностична допомога.
11. У медичній практиці ліцензіат застосовує тільки ті методи профілактики, діагностики,
лікування, реабілітації, лікарські засоби, медичні вироби, вироби медичного призначення та
дезінфекційні засоби, що не заборонені до застосування МОЗ.
12. Суб’єкт господарювання, який є закладом охорони здоров’я:
1) повинен мати затверджені в установленому законодавством порядку:
- статут закладу охорони здоров’я або положення про заклад охорони здоров’я (залежно
від організаційно-правової форми);
- штатний розпис;
- положення про його структурні підрозділи (зокрема відокремлені);
- посадові інструкції працівників;
- правила внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров’я;
- клінічні маршрути пацієнта розроблені відповідно до клінічних протоколів та
стандартів медичної допомоги (медичних стандартів), затверджених МОЗ.
Найменування закладу охорони здоров’я повинно відповідати найменуванню у переліку
закладів, затвердженому МОЗ та/або іншим центральним органом виконавчої влади.
13. Ліцензіат зобов’язаний:
1) розмістити біля входу до закладу охорони здоров’я, його відокремленого
структурного підрозділу вивіску або інформаційну табличку із зазначенням найменування
закладу охорони здоров’я та юридичної особи, а фізична особа - підприємець - вивіску або
інформаційну табличку із зазначенням прізвища, імені, по батькові ліцензіата та переліку
медичних спеціальностей, за якими провадиться медична практика;
2) зберігати документ, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії;
3) зберігати протягом дії ліцензії документи, копії яких подавалися до органу
ліцензування, а також документи (копії), які підтверджують достовірність даних, що
зазначалися здобувачем ліцензії у документах, які подавалися до органу ліцензування;
4) провадити медичну практику за спеціальностями, які зазначалися в документах, що
додаються до заяви про отримання ліцензії, або повідомленні про зміни;
5) мати у наявності прилади, обладнання, оснащення відповідно до профілю та рівня
надання медичної допомоги. Мінімальний перелік обладнання, устаткування та засобів,
необхідних для оснащення конкретного типу закладу охорони здоров’я, його відокремленого
структурного підрозділу, а також для забезпечення діяльності фізичних осіб - підприємців
визначається табелем матеріально-технічного оснащення;
6) забезпечити умови для вільного доступу осіб з обмеженими фізичними можливостями
до приміщень;
7) затвердити перелік законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що
перебувають в експлуатації, та своєчасно з дотриманням встановлених міжповірочних
інтервалів подавати такі засоби вимірювальної техніки на періодичну повірку;
8) призначити уповноважену особу за вхідний контроль якості лікарських засобів;
9) забезпечувати внутрішньолабораторний і зовнішній контроль якості лабораторних
вимірювань (у разі наявності в структурі закладу лабораторії);
10) повідомляти органу ліцензування про всі зміни даних, які були зазначені в
документах, що додавалися до заяви про отримання ліцензії. Повідомлення про зміни даних
надсилається у будь-який зручний для ліцензіата спосіб (нарочно, поштовим відправленням або
в електронному вигляді) у місячний строк з дня настання таких змін. У повідомленні
зазначаються тільки ті відомості, які змінилися;
11) вести обліково-звітні статистичні форми у сфері охорони здоров’я відповідно до
заявлених спеціальностей та подавати статистичні звіти в установлені строки до органів
державної статистики відповідно до статей 13 та 18 Закону України “Про державну статистику”;
12) здійснювати контроль якості надання медичної допомоги;
13) надавати медичну допомогу, медичні послуги відповідно до клінічних протоколів та
стандартів медичної допомоги (медичних стандартів);
15
14) дотримуватися стандартів медичної допомоги (медичних стандартів), уніфікованих
клінічних протоколів, затверджених МОЗ;
15) надавати якісну та своєчасну медичну допомогу та медичні послуги пацієнтам;
16) безоплатно надавати відповідну невідкладну медичну допомогу громадянам у разі
нещасного випадку та в інших екстремальних ситуаціях;
17) надавати пацієнту (законному представнику) в доступній формі інформацію про стан
його здоров’я, мету здійснення запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз
можливого розвитку захворювання, у тому числі наявність ризику для життя і здоров’я;
18) зберігати лікарську таємницю;
19) здійснювати медичне втручання після отримання згоди на медичне втручання, крім
випадків надання невідкладної медичної допомоги;
20) забезпечити наявність, доступність та укомплектованість аптечок для надання
невідкладної медичної допомоги;
21) інформувати територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що
реалізує державну політику у сфері санітарного законодавства, про надзвичайні події та
ситуації, що становлять загрозу для здоров’я населення, санітарного та епідемічного
благополуччя, у визначені МОЗ строки;
22) дотримуватися вимог до ведення форм первинної облікової документації, що
затверджені МОЗ;
23) дотримуватися правил зберігання та здійснення контролю якості лікарських засобів у
лікувально-профілактичних закладах;
24) дотримуватися порядку видачі документів, що засвідчують тимчасову
непрацездатність громадян;
25) дотримуватися встановлених санітарних норм, зокрема щодо профілактики
внутрішньолікарняних інфекцій, вивезення, знищення побутового сміття та медичних відходів;
26) дотримуватися вимог Порядку та умов обов’язкового страхування медичних
працівників та інших осіб на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини під час
виконання ними професійних обов’язків, а також на випадок настання у зв’язку з цим
інвалідності або смерті від захворювань, зумовлених розвитком ВІЛ-інфекції, затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 1998 р. № 1642 (Офіційний вісник
України, 1998 р., № 42, ст. 1552);
27) забезпечити присутність керівника, його заступника або іншої уповноваженої особи
під час проведення органом ліцензування перевірки додержання цих Ліцензійних умов;
28) забезпечити організацію здійснення медичних оглядів найманих працівників
відповідно до вимог, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2001
р. № 559 “Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких
підлягають обов’язковим профілактичним медичним оглядам, порядку проведення цих оглядів
та видачі особистих медичних книжок” (Офіційний вісник України, 2001 р., № 21, ст. 950)
та Порядком проведення медичних оглядів працівників певних категорій, затвердженим МОЗ;
29) оприлюднювати інформацію щодо наявних у ліцензіата лікарських засобів,
витратних матеріалів, медичних виробів та харчових продуктів для спеціального дієтичного
споживання у порядку, визначеному МОЗ.
14. Хірургічні втручання (планові та невідкладні), виконання яких потребує
стаціонарних умов, ліцензіат повинен здійснювати на матеріально-технічній базі закладів
охорони здоров’я, які надають відповідний вид медичної допомоги:
- в операційних блоках, які повинні бути ізольовані від усіх груп приміщень закладу
охорони здоров’я і мати доступне сполучення з приміщеннями відділень анестезіології та
реанімації, палатними відділеннями хірургічного профілю, приймальним відділенням;
- у закладах охорони здоров’я, що надають вторинний (спеціалізований) та третинний
(високоспеціалізований) вид медичної допомоги та забезпечені відповідним матеріально-
технічним оснащенням.
15. Надання консультативної медичної допомоги із застосуванням телемедичних засобів
здійснюється згідно з вимогами МОЗ із забезпеченням захисту медичної інформації.
16
16. Суб’єкт господарювання, який має у своїй структурі клініко-діагностичні лабораторії
(біохімічні, імунологічні, вірусологічні, мікробіологічні, медико-генетичні, патогістологічні та
інші), забезпечує їх атестацію/акредитацію, зовнішній та внутрішній контроль якості
досліджень і вимірювань.
17. Виписування рецептів на лікарські засоби і вироби медичного призначення, а також
рецептів на дозволені до застосування в Україні лікарські засоби, віднесені до переліку
наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, здійснюється ліцензіатами
відповідно до правил, затверджених МОЗ.
18. Забезпечення медичною допомогою працівників підприємств, установ, організацій,
вихованців (учнів, студентів) загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних
закладів, здійснення передрейсових та післярейсових оглядів водіїв здійснюється шляхом:
- укладення такими підприємствами, установами, організаціями та закладами договору з
амбулаторно-поліклінічним закладом, що має ліцензію, згідно з яким відповідні послуги
надаватимуться відокремленим структурним підрозділом амбулаторно-поліклінічного закладу;
- або відкриття на таких підприємствах, в установах, організаціях та закладах медичних
кабінетів фізичними особами - підприємцями, які провадять медичну практику на підставі
ліцензії;
- або отримання такими підприємствами, установами, організаціями та закладами
ліцензії та відкриття на підставі їх розпорядчого документа медичного кабінету без утворення
закладу охорони здоров’я, що діятиме відповідно до положення про такий кабінет.
19. Суб’єкт господарювання за кожним місцем провадження медичної практики
розміщує в доступному для споживача місці:
1) копію ліцензії (у разі отримання ліцензії на паперовому носії);
2) інформацію про:
- режим роботи ліцензіата;
- медичних працівників, які працюють в закладі охорони здоров’я, із зазначенням
прізвища, імені, по батькові, посади, а також про наявність кваліфікаційної категорії. Фізична
особа - підприємець зазначає інформацію про спеціальність (спеціальності) найманих фахівців
та наявність кваліфікаційної категорії;
3) перелік медичних послуг із зазначенням їх вартості відповідно до заявлених
спеціальностей і видів медичної допомоги.
Заклад охорони здоров’я також розміщує копію акредитаційного сертифіката (за
наявності).
За наявності у структурі закладу охорони здоров’я лабораторії розміщується копія
свідоцтва про атестацію лабораторії (у разі здійснення атестації до 31 грудня 2015 р.) або копія
свідоцтва про сертифікацію лабораторії (у разі проведення сертифікації після зазначеної дати).
20. Суб’єкт господарювання щодо кожного місця провадження медичної практики
повинен мати відповідний документ, який підтверджує право користування цим приміщенням
(право власності, оренди або інше право користування). Приміщення повинні відповідати
встановленим санітарним нормам.
21. Зміна функціонального призначення приміщень, перепланування, розширення площ,
які використовуються у лікувально-діагностичному процесі, розширення переліку лікарських
спеціальностей і спеціальностей молодших спеціалістів з медичною освітою мають бути
підтверджені актом санітарно-епідеміологічного обстеження об’єкта, виданим уповноваженим
на це органом (установою), у частині, в якій відбулися зазначені зміни.
22. Суб’єкт господарювання повинен мати в наявності медичне обладнання, витратні
матеріали та вироби медичного призначення, дозволені до використання в Україні і необхідні
для виконання обсягу медичної допомоги, передбаченої уніфікованими клінічними
протоколами, затвердженими МОЗ, за переліком спеціальностей, за якими провадиться медична
практика.
Допускається використання суб’єктом господарювання для надання медичної допомоги
на підставі укладених договорів приладів, обладнання, оснащення інших суб’єктів
господарювання, які провадять медичну практику.
17
23. Про припинення (планове та/або позапланове) провадження медичної практики за
будь-яким місцем її провадження ліцензіат у довільній формі у будь-який зручний спосіб
(нарочно, поштовим відправленням або в електронному вигляді) повідомляє органу
ліцензування у день припинення діяльності.
Про відновлення провадження медичної практики ліцензіат у довільній формі у будь-
який зручний спосіб (нарочно, поштовим відправленням або в електронному вигляді)
повідомляє органу ліцензування до моменту відновлення діяльності.
Кадрові вимоги
24. Медичну допомогу повинні надавати особи, які відповідають єдиним
кваліфікаційним вимогам, затвердженим МОЗ.
25. Відповідність спеціальним освітнім і кадровим вимогам медичних (фармацевтичних)
працівників із числа лікарів і провізорів засвідчується:
- документом про вищу освіту державного зразка;
- сертифікатом лікаря-спеціаліста (провізора-спеціаліста) встановленого зразка, виданим
вищим медичним навчальним закладом, закладом післядипломної освіти;
- посвідченням про присвоєння (підтвердження) відповідної кваліфікаційної категорії з
лікарських (провізорських) спеціальностей (за наявності);
- свідоцтвом про проходження підвищення кваліфікації (за наявності).
26. Відповідність спеціальним освітнім і кадровим вимогам молодших спеціалістів з
медичною освітою працівників повинна бути підтверджена:
- дипломом про вищу освіту (молодший спеціаліст) державного зразка;
- свідоцтвом про проходження спеціалізації, перепідготовки, підвищення кваліфікації;
- посвідченням про присвоєння (підтвердження) відповідної кваліфікаційної категорії із
спеціальності молодшого спеціаліста з медичною освітою встановленого зразка (за наявності);
- свідоцтвом про проходження підвищення кваліфікації та перепідготовки молодших
спеціалістів з медичною освітою встановленого зразка (за наявності).
27. Відповідність спеціальним освітнім і кадровим вимогам інших працівників, які
працюють у системі охорони здоров’я, повинна бути підтверджена:
- документом про вищу освіту державного зразка за спеціальностями “Біологія” або
“Хімія” згідно з чинним на момент отримання диплому про вищу освіту переліком напрямів і
спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах;
- сертифікатом спеціаліста за спеціальностями “Бактеріологія”, “Біологія”, “Генетика
лабораторна”, “Клінічна біохімія”, “Клінічна лабораторна діагностика”, “Лабораторна
імунологія”, “Мікробіологія та вірусологія” встановленого зразка, виданим вищим медичним
навчальним закладом, закладом післядипломної освіти;
- посвідченням про присвоєння (підтвердження) відповідної кваліфікаційної категорії за
спеціальностями: “Бактеріологія”, “Біологія”, “Генетика лабораторна”, “Клінічна біохімія”,
“Клінічна лабораторна діагностика”, “Лабораторна імунологія”, “Мікробіологія та вірусологія”
встановленого зразка (за наявності).
28. Керівником закладу охорони здоров’я повинна призначатися особа, яка відповідає
єдиним кваліфікаційним вимогам.
29. Лікарі, які не працюють більше трьох років за конкретною лікарською спеціальністю,
допускаються до провадження медичної практики за цією спеціальністю після проходження
стажування згідно з порядком, встановленим МОЗ.
30. Особи, які отримали медичну або фармацевтичну освіту в навчальних закладах за
кордоном, допускаються до професійної діяльності в Україні згідно з порядком, встановленим
МОЗ.
31. Медичні та немедичні працівники повинні відповідати освітнім і кадровим вимогам,
що затверджені МОЗ та зазначені у відповідному розділі цих Ліцензійних умов.
32. Суб’єкт господарювання забезпечує наявність щонайменше одного медичного
працівника, зокрема з числа працюючих за сумісництвом, за кожною заявленою лікарською
спеціальністю, спеціальністю молодших спеціалістів з медичною освітою та немедичних
працівників, які працюють у системі охорони здоров’я.
18
Кількість посад медичних і немедичних працівників визначається керівником закладу
охорони здоров’я та фізичною особою - підприємцем залежно від обсягу, нормативів надання
медичної допомоги відповідного рівня та заявлених спеціальностей.
Не допускається введення посад, не передбачених у переліку лікарських посад, посад
молодших спеціалістів з медичною освітою та номенклатурі спеціальностей професіоналів із
вищою немедичною освітою, які працюють у системі охорони здоров’я.
33. Суб’єкт господарювання, який вперше утворює заклад охорони здоров’я, та фізична
особа - підприємець у строк не пізніше ніж один місяць з моменту отримання повідомлення від
органу ліцензування про прийняття рішення про видачу йому ліцензії укладає трудовий договір
з медичними працівниками, які були заявлені в документах, що додавалися до заяви про
отримання ліцензії, на зазначені ним посади.
У разі неможливості укласти трудові договори з медичними працівниками, які були
заявлені в документах, що додавалися до заяви про отримання ліцензії, на зазначені ним посади
ліцензіат повідомляє про це органу ліцензування у порядку, встановленому підпунктом
10 пункту 13 цих Ліцензійних умов.
34. Фізична особа - підприємець має право приймати на роботу лікарів відповідно до
заявленої спеціальності, а молодших спеціалістів з медичною освітою - залежно від профілю
(спеціальності) за умови, що їх кваліфікаційний рівень відповідає єдиним кадровим вимогам,
затвердженим МОЗ.
Фізичні особи - підприємці з числа молодших спеціалістів з медичною освітою
провадять медичну практику самостійно або під керівництвом лікаря.
35. Фізична особа - підприємець, яка не має спеціальної освіти та не відповідає єдиним
кваліфікаційним вимогам, затвердженим МОЗ, має право отримати ліцензію.
У такому разі фізична особа - підприємець зобов’язана укомплектувати штат медичними
та немедичними працівниками відповідно до заявлених спеціальностей.
СТАНДАРТ ЯКОСТІ РОЗРОБЛЯЄТЬСЯ:

1) Для кожної стаціонарної клініко-статистичної групи (СКСГ), які є одночасно і
груповою одиницею взаєморозрахунків.
2) Для кожної нозологічної форми з урахуванням ступеню тяжкості супутніх
захворювань (при лікуванні у поліклініці).
Цим самим встановлюються чіткі вимоги, які замовники можуть пред`явити до
виконавців. Система контролю якості передбачає оцінку кінцевого результату на всіх рівнях
надання медичної допомоги:
• лікар;
• хворий;
• структурний підрозділ;
• лікувально- профілактична установа.
Якість лікувальної роботи лікаря щодо певного пацієнта оцінюється рівнем якості
лікування (РЯЛ) – це показник, який дає числову оцінку лікувально-діагностичному процесу з
урахуванням результату і визначає ступінь досягнення стандарту якості лікування.
РЯЛ =
де:
РЯЛ – рівень якості лікування;
ОДЗ – оцінка виконання діагностичних заходів,
ОЯ – оцінка якості лікування (стан здоров’я пацієнта після закінченого лікування).
200 - сума максимальних значень оцінок якості лікування та медичних заходів.
Для оцінки ОДЗ та ОЯ пропонуються наступні шкали (табл. 1, 2).
19
Таблиця 1 - ШКАЛА ОЦІНКИ ДІАГНОСТИЧНИХ ЗАХОДІВ (ОДЗ, %)
діагностичне обстеження не проведене 0
виконані окремі малоінформативні обстеження 25
обстеження проведено наполовину 50
обстеження проведено майже повністю 75
обстеження проведено повністю 100
Таблиця 2 - ШКАЛА ОЦІНКИ СТАНУ ЗДОРОВ’Я ПАЦІЄНТА ПІСЛЯ ЗАКІНЧЕННЯ

ЛІКУВАННЯ ТА РЕАБІЛІТАЦІЇ (ОЯ, %)
Очікувані результати лікувально-профілактичного процесу та реабілітації
0
практично відсутні
Незначне покращання стану здоров’я при явних відхиленнях результатів
50
параклінічних досліджень від нормативних значень
Досягнуто очікуваних результатів лікувально-профілактичного процесу та
реабілітації, проте спостерігаються помірні відхилення результатів 75
параклінічних досліджень від нормативних значень
Отримані результати лікувально-профілактичного процесу та реабілітації
100
повністю відповідають очікуваним результатам
В ідеалі бажано, щоб величина РЯЛ наближалася до одиниці.

Аналізуючи РЯЛ щодо декількох пацієнтів можна визначити рівень якості лікувальної
роботи певного лікаря.
Рівень якості лікувальної роботи лікаря (РЯЛл) - це показник, який складається з
рівнів якості лікування хворих, що були відібрані для експертної оцінки.
Він оцінюється за формулою:
(РЯЛх1 + РЯЛх2 + РЯЛхЗ ... n)
РЯЛл =
n
де: РЯЛл - рівень якості лікувальної роботи лікаря;
РЯЛх1+РЯЛх2+РЯЛх3-це рівні якості лікування окремих хворих;
n - кількість хворих.
Рівень якості лікувальної роботи ЛПЗ складається з рівнів якості лікувальної роботи
лікарів:
(РЯЛл1 + РЯЛл2 + РЯЛлЗ ... n)
РЯЛлпз=
n
де: РЯЛлпз - рівень якості лікувальної роботи ЛПЗ;
РЯЛл1, РЯЛл2, РЯЛл3 - це рівні якості лікувальної роботи лікарів ЛПЗ.
n – кількість лікарів.
Модель кінцевих результатів (МКР) – це система (набір) показників здоров'я населення

та діяльності закладу охорони здоров'я, яких необхідно досягти (норматив), щоб відповідати
сучасному рівню якості надання медичної допомоги.
(МКР) - це узагальнений якісний показник, що характеризує ефективність діяльності та
дефекти в роботі лікувально-профілактичного закладу
Показники, яких необхідно досягти, визначаються експертним шляхом органом
управління охорони здоров'я, на основі аналізу статистичних даних, для кожного типу
лікувально-профілактичних закладів та їх структурних підрозділів: відділення, поліклініки,
стаціонару, лікарні в цілому, а також для регіону (район, місто, область).
Модель кінцевих результатів складається з показників результативності та показників
дефектів.
20
Показники результативності в МКР - це показники, які прийняті за норматив, мають
кількісну характеристику з одиницею виміру, оцінку показників в балах та оцінку однієї
одиниці відхилення показника діяльності ЛПЗ від нормативного. Оцінка нормативу в балах
проводиться експертно, відповідно його значення серед інших показників.
Нормативи встановлюються з урахуванням:
- багаторічної динаміки показників у місті, в області;
- середнього рівня у країні;
- темпів передбачуваних змін даного показника, в результаті виконання відповідних
організаційних та лікувально-профілактичних заходів.
Бажано, щоб норматив не менш ніж на 5% перевищував найкращий рівень, який
досягнуто до теперішнього моменту, що потребує значних зусиль, суттєвого поліпшення якості
За нормативи приймають похідні величини (відносні чи середні). Відхилення від
нормативних значень дозволяє оцінити досягнутий результат у відносних одиницях. До набору
показників не слід залучати показники обсягу, які характеризують кількісні аспекти діяльності
(оборот ліжка; функція ліжка; число хворих які лікувались; число обстежень; маніпуляції і таке
інше).
Показники дефектів (ПД) – це показники, які погіршують діяльність ЛПЗ , їх не повинно
бути тому нормативних значень вони не мають оскільки їх значення має дорівнювати нулю
(наприклад: наявність занедбаних випадків соціально значимих захворювань; випадків раптової
смерті осіб, які не знаходились під спостереженням у лікаря; обґрунтовані скарги та т.п.).
Враховуються грубі порушення у роботі установ. ПД вимірюється як у відносних, так і у
абсолютних величинах. Показники результативності та дефектів підбирають з урахуванням
специфіки об`єкту, для якого розробляється модель.
Коефіцієнт досягнутого результату (КДР) - це розрахунковий коефіцієнт, який
характеризує ступінь досягнення моделі кінцевих результатів. Може мати значення від 0 до 1,
або від 0 до 100%. КДР розраховується за формулою:
КДР
де: ∑ - знак суми;
ОДПР - оцінка в балах досягнутих показників результативності ЛПЗ;
ОПД - оцінка в балах показників дефектів ЛПЗ;
ОНП - оцінка в балах нормативних показників за МКР.
Оцінка в балах досягнутих показників результативності лікувально-профілактичного

закладу проводиться за формулою:
ОДПР = ОНП ± (ДПР - НП)хО,
де: ОНП - оцінка в балах нормативного показника;
ДПР - досягнутий показник результативності ЛПЗ;
НП - нормативний показник за моделлю кінцевих результатів;
ДПР-НП - відхилення досягнутого показника від нормативного;
О - оцінка однієї одиниці відхилення.
± – знак, може бути (+) чи (-) в залежності від показника результативності по МКР
Оцінка в балах показників дефектів ЛПЗ проводиться за формулою:

ОПД = ПхО,
де: ОПД - оцінка в балах показників дефектів;
П - кількісна характеристика дефекту;
О - оцінка однієї одиниці відхилення.
21
ПРИКЛАД ОЦІНКИ ЯКОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАКЛАДУ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я
ЗА МОДЕЛЛЮ КІНЦЕВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ
В результаті діяльності закладу охорони здоров'я були досягнуті такі показники: загальна
смертність 13,1%0, смертність немовлят - 15,9%0, перинатальна смертність - 18,6%0,
поширеність захворювань серед населення району - 1420,0%0, вперше виявлених захворювань -
540,0%0, лікарняна летальність - 0,8%, первинний вихід на інвалідність дорівнював 37,6 на
10000 працюючих, реабілітовано 14,8% інвалідів із загальної їх кількості, захворюваність з
тимчасовою втратою працездатності (кількість днів на 100 працюючих) становила 1100, першу
групу здоров'я мали 32,0% дітей першого року життя. В його діяльності виявлені такі недоліки
(дефекти): виявлено хворих в тяжких стадіях: туберкульозу - 1,0; онкозахворювань - 8,0;
професійних захворювань - 1,0; подано обrpунтованих скарг на незадовільне лікування - 2,0;
смертність від абортів - 1,0; захворюваність дітей поліомієлітом - 1,0. Для оцінки діяльності
закладу охорони здоров'я розроблена модель кінцевих результатів (табл. 3).
Таблиця 3 - ОЦІНОЧНІ ШКАЛИ УМОВНИХ ПОКАЗНИКІВ ТА ЗНАЧЕНЬ

Одини Оцінка в балах
Досягнутий Оцінка
ця
Найменування На одиницю показник досягнутих
вимір Норматив Знак
показників Норматив вимірювання результативнос показників в
юванн
ті балах
я
НП ОНП О ДПР ОДПР, ОПД
Показники результативності
Смертність %0 12,5 - 5,0 1 13,1 4,4
Смертність
%0 15,0 - 5,0 1 15,9 4,1
немовлят
Перинатальна
%0 18,0 - 4,0 0,5 18,6 3,7
смертність
Поширеність
%0 1450,0 - 3,0 0,01 1420,0 3,3
захворювань
Первинна
%0 550,0 - 3,0 0,02 540,0 3,2
захворюваність
Лікарняна
%0 0,7 - 2,0 0,3 0,8 1,97
летальність
Первинний вихід Випад
на інвалідність ків на
10 000 37,0 - 4,0 0,5 37,6 3,7
працю
ючих
Реабілітація % до
інвалідів числа
14,0 + 3,0 0,5 14,8 3,4
інвалід
ів
Захворюваність з Днів
ТН на 100
1025,0 - 3,0 0,03 1100,0 0,75
працю
ючих
Перша група % не
здоров’я дітей хворіш
36,0 + 5,0 0,2 38,0 5,4
их до 1
року
СУМАРНО 37,0 33,92
Показники дефектів
22
Виявлено хворих в
тяжких стадіях:
- туберкульозу %0 1 1,0 1
- онкозахворювань %0 0,1 8,0 0,8
- %0 0,3 1,0 0,3
профзахворювань
Обґрунтовані Скарг
скарги на 10
1,0 2,0 2
тис.
насел.
Смертність від На
абортів 10000 0,5 1,0 0,5
жінок
Захворюваність На
дітей 10000 1,0 1,0 1
поліомієлітом дітей
СУМАРНО 5,6
АЛГОРИТМ РОЗВ’ЯЗАННЯ ДАНОЇ ЗАДАЧІ

1. Розраховуємо показники діяльності ЛПЗ (вони вже представлені в таблиці 3).
2. Оцінюємо в балах досягнуті показники результативності за формулою
ОДПР = ОНП ± (ДПР - НП)хО,
2.1. смертність: за даними ЛПЗ вона дорівнює 13,1 %0. Потім з моделі кінцевих результатів
беремо норматив цього показника - 12,5%0, оцінку його в балах - 5, оцінку в балах однієї
одиниці відхилення - 1 та знак "". Все це підставляємо в формулу:
ОДПР = 5 - (13,1 -12,5)х1 = 5 - (0,6)х1 = 4,4
2.2. смертність немовлят: за даними ЛПЗ - 15,9%0, МКР норматив - 15,0%0, оцінка в балах --
5, оцінка в балах однієї одиниці відхилення - 1, знак "-"
ОДПР = 5 - (15,9 - 15,0)х1 = 5 - ( + 0,9)х 1 = 4,1
2.3. поширеність захворювань:

ОДПР = 3 - (1420 - 1450)х0,01 = 3 - ( - 30)х0,01 = 3,3
Таким чином оцінюються в балах всі показники діяльності ЛПЗ, та заносяться до таблиці 3.
В нашому прикладі оцінка в балах досягнутих показників результативності (ОДПР) мала
такі значення: 4,4; 4,1; 3,7; 3,3; 3,2; 1,97; 3,7; 3,4; 0,75; 5,4. Їх сума склала 33,92.
Розрахуємо сумарний нормативний показник за МКР:

∑ ОНП = 5,0+5,0+4,0+3,0+3,0+2,0+4,0+3,0+3,0+5,0 = 37,0
Оцінюємо в балах показники дефектів за формулою:

ОПД = ПхО
виявлено хворих на туберкульоз в тяжких стадіях - 1 хворий, по МКР оцінка однієї одиниці
відхилення = 1
ОПД = 1х1,0 = 1,0
онкозахворювань - 8 хворих, по МКР оцінка однієї одиниці виміру = 0,1

ОПД = 8х0,1 = 0,8
Таким чином проводиться оцінка в балах всіх дефектів роботи.
23
В нашому прикладі оцінка в балах дефектів мала такі значення: 1; 0,8; 0,3; 2; 0,5; 1; які
занесені до таблиці 3. Їх сума склала 5,6.
Розраховуємо коефіцієнт досягнутого результату в діяльності лікувально-
профілактичного закладу району за формулою:
КДР
КДР = = 0,765 або 76,5%
Оцінка рівня досягнення МКР та висновок.

Таким чином, виходячи з розрахованого коефіцієнту досягнутого результату можна
сказати, що медичний заклад досяг бажаного рівня медичного обслуговування населення
(відповідно до моделі кінцевих результатів) тільки на 76,5%. До недоліків роботи, які вплинули
на результати діяльності, слід віднести значний рівень захворюваності з тимчасовою
непрацездатністю, низьку якість діагностики, що призвело до запущених стадій хвороб та
обґрунтованих скарг.
Методика визначення інтегрального коефіцієнту ефективності (КІ)

Інтегральний коефіцієнт ефективності визначається по формулі:
КІ = Км × Кс × Кв,
де,
Км – коефіцієнт медичної ефективності (відношення числа досягнутих медичних
результатів до загального числа випадків, що оцінювались);
Кс – коефіцієнт соціальної ефективності (відношення числа випадків задоволеності до
загального числа випадків, що оцінювались пацієнтами);
Кв – коефіцієнт співвідношення витрат (відношення нормативних витрат до фактичних
витрат у випадках надання медичної допомоги, що оцінювались).
Приклад:
1 ) З 50 хворих, що закінчили лікування у лікаря за даний період намічений результат
досягнуто у 45 хворих.
Км = = 0,9
2 ) Для визначення Кс слід провести анкетування 30-50 пацієнтів, які отримали допомогу.
Якщо з 50 пацієнтів 45 задоволені медичною допомогою, наданою лікарем, то
Км = = 0,9
(у деяких випадках споживачем може бути лікар, який направив хворого на консультацію).
3 ) Лікування одного хворого на гіпертонічну хворобу І ст. у терапевтичному відділенні

обійшлося у 130 умовних одиниць.
Нормативна вартість 1 випадку – 169 умовних одиниць.
Км = = 0,34
КІ = 0.3 × 0.92 × 0.34 = 0.778

Якщо виникають ускладнення, можна обмежитись отриманням тільки Км чи КІ, який
включає тільки 2 коефіцієнти, наприклад Км × Кв чи Км × Кс при цьому Кв та Кс можна на
початку визначити не у відношенні до кожного медичного працівника, а до підрозділу в цілому.
Оцінка отриманого КІ проводиться виходячи з:
- «Еталонного» показника, до якого мають прагнути усі медичні працівники (КІ = 1).
24
- Середнього показника для територій, по відношенню до якого і оцінюється рівень
медичної допомоги, яка надається даним медичним працівником.
- Динаміки даного показника у конкретного медичного працівника, у підрозділі та т.п.
При неможливості оцінити усіх випадків оцінка проводиться вибірково, шляхом
випадкового відбору, наприклад, розподіл за днями надходження до стаціонару, відбирається
один день повністю, чи кожна 3, 5 або 10 карта, можна за першими літерами прізвищ хворих та
т. п.
Аналіз проводиться:
- на територіальному рівні у розрізі окремих установ;
- на рівні установ у розрізі окремих структурних підрозділів;
- на рівні підрозділів у розрізі окремих спеціалістів чи груп хворих.
Отримана інформація по оцінці якості медичної допомоги у ЛПЗ використовується
для:
- підвищення рівня надання медичної допомоги населенню;
- акредитації лікувально-профілактичних закладів;
- диференційованої оцінки праці медичного персоналу;
- матеріального стимулювання;
- цілеспрямованого управлінського впливу з метою усунення дефектів.
Якість роботи медичних закладів забезпечується їхнім ліцензуванням і акредитацією.
Акредитації підлягають всі заклади охорони здоров’я: України, яка проводиться 1 раз у
три роки, незалежно від форм власності. Для організації і проведення акредитації закладів
охорони здоров’я розробляють стандарти якості акредитації.
Для визначення якості діяльності закладів охорони здоров’я застосовують такі
показники діяльності закладів охорони здоров’я:
• частота ускладнень чи загострень хвороби;
• результати лікування (покращання, погіршення стану, без змін);
• летальність;
• первинний вихід на інвалідність;
• зміни в структурі диспансерних груп.
Оцінка якості досить часто проводиться шляхом порівняння фактичних параметрів зі
стандартами.
Значення контролю для діяльності закладу охорони здоров’я:
• Покращує остаточні результати
• Створює відчуття доцільності виконаної роботи, збільшує задоволення від роботи
• Зменшує можливість конфліктних ситуацій
• Дає матеріали для прогнозування і планування
• Сприяє відбору персоналу для кар’єрного зростання

1. Якість медичної допомоги: поняття, зміст, складові.
2. Розкрийте суть якості медичних послуг та її компоненти.
3. Визначте об'єкт, суб'єкт експертизи та її види .
4. Розкрийте порядок проведення експертної оцінки
5. Які ступені контролю включає система контролю якості?
6. Коли проводять трьохступеневу схему контролю якості? Охарактеризуйте її.
7. Напишіть основні завдання проведення відомчого контролю.
8. Які існують недоліки відомчого контролю з централізованою системою управління?
9. Які Ви знаєте типи підходів до контролю якості?
10. Модель кінцевих результатів: поняття, методика розрахунку.
11. Що Ви розумієте під поняттям «стандарт якості лікування»?
12. Розкрийте головну мету стандарту медичних технологій.
13. Ліцензування: основні поняття, мета.
14. Розкрийте зміст поняття акредитація, мотивація проведення, особливості.
25


Тема № 15: МЕТОДИ ТА ЗАСОБИ ГІГІЄНІЧНОГО

НАВЧАННЯ ТА ВИХОВАННЯ НАСЕЛЕННЯ
Львів-2019
Тема: МЕТОДИ ТА ЗАСОБИ ГІГІЄНІЧНОГО НАВЧАННЯ ТА ВИХОВАННЯ
НАСЕЛЕННЯ
І. АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ. Пропаганда здорового способу життя є невід’ємною ча-

стиною діяльності охорони здоров’я і обов’язковим розділом роботи всіх лікувально-
профілактичних закладів і медичних працівників, а тому числі лікарів-стоматологів будь-
якого фаху. Підвищення санітарної культури, знання способів та методів організації гігієніч-
ного виховання є необхідною умовою підготовки майбутнього лікаря. Гігієнічне виховання є
одним з основних завдань навчальних медичних закладів – обов’язковою складовою загаль-
ноосвітньої та професійної підготовки медичних кадрів, оскільки гігієнічні знання є
обов’язковими кваліфікаційними вимогами для лікаря будь-якого фаху, адже медичні праці-
вники зобов’язані пропагувати гігієнічні навички та вміти формувати у населення здоровий
спосіб життя.
ІІ. ЦІЛІ:
Знати:
• роль і місце гігієнічного навчання та виховання в питаннях зміцнення та збереження
здоров’я населення та профілактики захворюваності
• законодавчо - нормативну базу з питань гігієнічного навчання та виховання населення
• чинники, що впливають здоров’я населення
• роль центру здоров’я у формуванні здорового способу життя
Вміти:
• аналізувати особливості формування здорового способу життя в окремих групах насе-
лення
• оцінити взаємодію закладів охорони здоров’я, різних служб і відомств у формуванні
здорового способу життя.

А) ЗАКОНОДАВСТВО

НАКАЗ
18.09.2015 № 604
Про утворення державної установи "Центр громадського здоров'я
Міністерства охорони здоров'я України"
(Витяг)
СТАТУТ
державної установи "Центр громадського здоров'я Міністерства охорони
здоров'я України"
1.1. Державна установа "Центр громадського здоров'я Міністерства охорони здоров'я
України" (далі - Центр) є науково-практичною установою медичного профілю Міністерства
охорони здоров'я України, яка здійснює функції з забезпечення збереження і укріплення здо-
ров'я населення, проведення соціально-гігієнічного моніторингу захворювань, епідеміологіч-
ного нагляду та біологічної безпеки, здійснення групової та популяційної профілактики захво-
рюваності, боротьби з епідеміями, стратегічного управління з питань громадського здоров'я.
Центр є головною науково-дослідною і науково-методичною установою Міністерства
охорони здоров'я України у галузі протидії небезпечним, особливо небезпечним (I - II групи
патогенності) та новим інфекційним захворюванням, біозахисту та біобезпеки, з проблем
епідеміології туберкульозу, проблем особливо небезпечних інфекційних захворювань рикет-
3
сійної, арбовірусної та іншої етіології та інфекційних захворювань, керованих засобами спе-
цифічної профілактики, - дифтерія, правець, кір, краснуха, поліомієліт, діагностики грипу,
сибірки, туляремії, лістеріозу, менінгітів, еризипелоїду, гігієнічних та мікробіологічних про-
блем здоров'я людини, пов'язаних з довкіллям.
1.2. Центр є державною бюджетною неприбутковою установою, заснованою на дер-
жавній власності, уповноваженим органом управління якої є Міністерство охорони здоров'я
України (далі - Уповноважений орган управління).
1.3. Центр утворений відповідно до наказу Міністерства охорони здоров'я України від
____________ № _____.
1.4. Заклад у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, ак-
тами Президента України та Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими
актами, а також наказами Уповноваженого органу управління і цим Статутом, що затвер-
джується Міністерством охорони здоров'я України.
3. Мета, завдання та предмет діяльності Центру
3.1. Центр утворений з метою реалізації державної політики у сфері охорони здоров'я,
що передбачає:
3.1.1. Забезпечення збереження і укріплення здоров'я населення.
3.1.2. Забезпечення проведення епідеміологічного нагляду та моніторингу захворю-
вань та біологічної безпеки та біологічного захисту, проведення лабораторних досліджень у
сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення і вжиття спеціальних заходів на
локалізацію та ліквідацію спалахів та епідемій, у тому числі пов'язаних з небезпечними, осо-
бливо небезпечними та новими інфекційними захворюваннями.
3.1.3. Здійснення групової та популяційної профілактики захворюваності інфекційни-
ми та неінфекційними хворобами, боротьба з епідеміями.
3.1.4. Збір та аналіз стратегічної інформації для формування державної політики і
стратегічного управління з питань громадського здоров'я, здійснення міжрегіональної коор-
динації щодо їх впровадження.
3.1.5. Здійснення організаційно-методичної роботи у сфері охорони здоров'я шляхом
здійснення контролю, моніторингу та профілактики захворювань.
3.1.6. Проведення наукових досліджень та виконання наукових розробок з питань
громадського здоров'я, у тому числі епідеміологічного нагляду та моніторингу, біобезпеки,
щодо впливу факторів ризику і соціальних детермінант на здоров'я.
3.1.7. Надання спеціалізованої консультативної амбулаторно-поліклінічної допомоги.
3.2. Предметом діяльності Центру є реалізація державної політики у сфері громадсь-
кого здоров'я за наступними напрямами:
3.2.1. Організаційно-методичний;
3.2.2. Аналітично-інформаційний;
3.2.3. Профілактично-просвітницький;
3.2.4. Лабораторно-діагностичний;
3.2.5. Науково-дослідний.
3.2.6. Консультативний.
3.2.7. Спеціалізована підготовка фахівців.
Усі види діяльності, які згідно із законодавством потребують спеціальних дозволів чи
ліцензій, здійснюються Закладом лише після їх отримання.
3.3. Основними завданнями Центру є:
Реалізація комплексних заходів епідеміологічного нагляду за інфекційними хвороба-
ми і неінфекційними захворюваннями, виявлення ризиків для здоров'я населення, інформу-
вання суспільства та Уповноваженого органу управління.
Забезпечення готовності і своєчасного реагування на епідемії та спалахи інфекційних
хвороб та інші надзвичайні події у сфері громадського здоров'я.
4
Розробка та реалізація комплексних заходів та програм з профілактики та лікування
захворювань, які спричиняють найбільший негативний соціально-демографічний вплив та
економічні наслідки.
Створення та забезпечення функціонування ефективної національної системи моніто-
рингу та оцінки у сфері громадського здоров'я як частини міжнародної (європейської) систе-
ми оцінки та прогнозування ризиків щодо поширення інфекційних та неінфекційних захво-
рювань, якості та тривалості життя населення.
Розробка на основі доказових даних та впровадження ефективних технологій вияв-
лення та визначення шляхів мінімізації впливу факторів (чинників) ризику захворювань та
створення сприятливого для здоров'я середовища.
Розробка та впровадження стратегії формування усвідомленого та відповідального
ставлення населення до власного здоров'я як базової цінності життя; пропагування безпечної
поведінки з метою уникнення ризиків інфікування соціально-небезпечними хворобами.
Забезпечення ефективного міжсекторального співробітництва як складової успішного
функціонування системи громадського здоров'я в Україні.
Розробка обґрунтованих пропозицій щодо політик і стратегій у сфері профілактики
інфекційних хвороб та неінфекційних захворювань, проведення аналізу санітарно-
епідемічної ситуації та підготовка пропозицій Міністерству охорони здоров'я України для
прийняття управлінських рішень у сфері громадського здоров'я, визначенні пріоритетних
заходів щодо профілактики інфекційних хвороб та неінфекційних захворювань (у т.ч. профе-
сійних та отруєнь).
Розробка пропозицій щодо впровадження на основі кращих світових практик механі-
змів міжрегіональної координації та співпраці в частині реалізації державної політики у сфе-
рі громадського здоров'я, у т.ч. санітарного та епідемічного благополуччя населення та про-
тидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням.
Створення національних медичних інформаційних систем для обліку та аналізу даних
щодо інфекційних хвороб та неінфекційних захворювань та забезпечення їх координації з
регіональною інформаційною мережею.
Здійснення епідеміологічного нагляду та моніторингу за інфекційними хворобами, у
тому числі випадків інфекційних хвороб, що передаються через кров, розробка заходів щодо
їх попередження, прогнозування епідемічної ситуації.
Ведення державного обліку інфекційних і професійних захворювань та отруєнь.
Розробка пропозицій щодо системи інфекційного контролю в закладах охорони здо-
ров'я та моніторинг її впровадження.
Розробка та ведення системи активного виявлення випадків внутрішньолікарняного
інфікування, підготовка регулярних звітів (оглядів) щодо поширеності резистентності до ан-
тибіотиків на території України.
Організація та проведення лабораторних досліджень для встановлення збудників, ін-
дикації та ідентифікації біологічно патогенних агентів вірусної, рикетсійної, грибкової та
бактеріальної етіології як складової системи індикації біологічно патогенних агентів.
Виконання загальнодержавних функцій Центру з молекулярної діагностики інфекцій-
них хвороб, Центру грипу та ГРВІ, Референс-центру з діагностики дифтерії, сибірки, туляре-
мії, лістеріозу, менінгітів, еризипелоїду, Національної лабораторії з діагностики кору, крас-
нухи і поліомієліту, Референс-центру електромагнітних полів та інших фізичних факторів.
Утримання колекції штамів збудників інфекційних хвороб, що становлять національ-
не надбання та визначаються постановою Кабінету Міністрів України, у тому числі Колекція
штамів збудників туляремії, сибірки, лістеріозу, еризипелоїду, псевдотуберкульозу, дифтерії,
бруцельозу, Колекція штамів мікроорганізмів, Колекція штамів рикетсій та арбовірусів.
Проведення індикації біологічно патогенних агентів у системі спостереження і конт-
ролю функціональної підсистеми служби цивільного захисту населення України.
5
Вивчення та наукове обґрунтування оцінки біоризиків та оптимізації системи управ-
ління біоризиками, протидії епідемічним ускладненням природного та штучного характеру
(техногенні, біотерористичні).
Здійснення лабораторного епідеміологічного нагляду, у т.ч. забезпечення виконання
функцій референс-лабораторій та референс-центрів, визначених положеннями про них та
затверджених в установленому порядку.
Проведення науково-практичних досліджень з вивчення морфологічних, культураль-
них, біохімічних, біологічних, імунологічних, молекулярно-генетичних особливостей збуд-
ників інфекційних хвороб, що циркулюють на території країни.
Підготовка пропозицій з питань, пов'язаних з профілактикою інфікування ВІЛ, тубер-
кульозом та іншими соціально небезпечними хворобами, діагностикою та лікуванням ВІЛ-
інфікованих, хворих на СНІД, туберкульоз та інші соціально небезпечні хвороби, для прий-
няття рішень Уповноваженим органом управління
Проведення моніторингу природних та антропогенних екосистем для своєчасного ви-
явлення змін, що можуть призвести до епізоотичних та епідемічних ускладнень, та погір-
шення епідемічної ситуації.
Здійснення моніторингу стану популяційного імунітету населення до інфекційних
хвороб, що керуються засобами імунопрофілактики.
Розробка та впровадження національних програм епіднагляду з метою мінімізації на-
слідків епідемічного поширення інфекційних хвороб.
Розробка національних планів моніторингу і оцінки протидії інфекційним хворобам, у
т.ч. ВІЛ-інфекції і туберкульозу та іншим соціально небезпечним захворюванням, їх перег-
ляд і вдосконалення, а також організація, координація та впровадження заходів з моніторин-
гу і оцінки відповідно до цих планів.
Проведення або участь у проведенні епідеміологічних розслідувань спалахів (епідемій)
визначеного переліку інфекційних хвороб, отруєнь, радіаційних аварій з метою встановлення
причин їх виникнення, факторів передачі інфекції, визначення меж осередків інфекційних хво-
роб та масштабів поширення епідемії чи спалаху, вжиття заходів щодо їх локалізації та ліквідації.
Надання пропозицій щодо реалізації Міжнародних медико-санітарних правил.
Розробка пропозицій щодо забезпечення безпеки населення в разі виникнення невід-
кладних ситуацій у сфері громадського здоров'я, обумовлених біологічними, хімічними і
радіоактивними агентами.
Розробка пропозицій для Уповноваженого органу управління щодо запобігання зане-
сенню на територію України та поширенню хвороб, що мають міжнародне значення.
Моніторинг застосування механізмів виявлення, підтвердження, швидкої нотифікації
та ізоляції джерела подій у сфері громадського здоров'я з міжнародним потенціалом розпов-
сюдження, в т.ч. в пунктах пропуску через державний кордон.
Розробка та подання Уповноваженому органу управління пропозицій щодо встанов-
лення, в разі необхідності, обмежувальних режимів та карантинів.
Формування, підготовка і підтримання у стані постійної готовності бригад для відпо-
відних заходів у разі виникнення спалаху інфекційних захворювань, інших надзвичайних
ситуацій у сфері громадського здоров'я.
Розробка проектів нормативно-правових актів щодо удосконалення законодавства у
сфері запобігання поширенню інфекційних хвороб.
Розробка та координація впровадження програм імунізації та нагляду за вакцинокеро-
ваними хворобами (включаючи розробку національного календаря щеплень і організацію
планової вакцинації та вакцинації за епідемічними показниками, дотримання умов транспор-
тування, зберігання та застосування вакцин).
Подання пропозицій щодо необхідності здійснення профілактичних щеплень, пріори-
тетних заходів профілактики захворювань, охорони здоров'я населення від шкідливого впли-
ву на нього факторів навколишнього середовища, а також інші заходи профілактики у разі
загрози виникнення епідемій.
6
Розробка, координація впровадження та участь в реалізації національної стратегії про-
тидії соціально-небезпечним та інфекційними хворобам у частині організації надання діагно-
стичної, консультативної та спеціалізованої лікувально-профілактичної допомоги, в т.ч. ВІЛ-
інфікованим і хворим на СНІД, туберкульоз.
Розробка, з урахуванням кращих світових практик, на основі обміну інформацією та
розвитку партнерства з міжнародними організаціями національних стратегій, політик, захо-
дів у сфері безпеки крові та їх впровадження, у тому числі:
- забезпечення належної (безпечної) якості препаратів донорства та створення націо-
нального "банку крові", національної інформаційної системи та реєстру донорів,
- удосконалення законодавчої та нормативної бази щодо безпеки донорства, підви-
щення вимог до технологічного забезпечення системи донорства з метою впровадження ефе-
ктивної системи контролю якості та безпечності крові та продуктів крові.
Розробка стратегії та інформаційної політики щодо підготовки інформаційних матері-
алів та навчальних програм стосовно зменшення випадків невиправданих та необґрунтова-
них переливань крові та безпечних процедур застосування крові та продуктів крові, у тому
числі шляхом використання альтернативних методів лікування.
Розробка та впровадження інформаційних кампаній щодо підтримки та розвитку до-
норства за рахунок добровільних безоплатних донорів з низьким ризиком інфікування інфе-
кціями, які передаються через кров.
Забезпечення епіднагляду за неінфекційними захворюваннями, в тому числі їх ризик-
факторами, ведення реєстрів окремих захворювань.
Проведення державного соціально-гігієнічного моніторингу.
Проведення епідеміологічних досліджень довгострокового впливу шкідливих хіміч-
них, фізичних і біологічних чинників на здоров'я людини та ідентифікація викликаних ними
специфічних змін у стані здоров'я.
Проведення моніторингу і оцінки соціальних і економічних факторів, що впливають
на здоров'я населення (популяції), його структуру та характеристики.
Здійснення моніторингу проведення санітарних і протиепідемічних заходів, виконан-
ня програм профілактики захворювань, охорони здоров'я населення.
Ідентифікація соціальної несправедливості в галузі охорони здоров'я та розробка про-
позицій щодо зменшення її тиску на уразливі верстви населення.
Здійснення оцінки ризиків для здоров'я, викликаних факторами середовища життєді-
яльності, праці та відпочинку, а також факторами, обумовленими способом життя - індивіду-
альним або спільноти, які впливають на стан здоров'я населення.
Виконання функцій Центру індикації та ідентифікації біологічно патогенних агентів,
здійснення індикації, ідентифікації та кількісного визначення факторів середовища життєді-
яльності людини.
Розробка та впровадження ефективних технологій мінімізації факторів ризику захво-
рювань та створення сприятливого для здоров'я середовища на основі доказових даних.
Проведення гігієнічної регламентації потенційно небезпечних факторів середовища жит-
тєдіяльності людини, участь у їх державній реєстрації та визначення стратегії наукових дослі-
джень у національній системі профілактики шкідливої дії потенційно небезпечних факторів.
Здійснення взаємодії з центральними органами виконавчої влади та органами місцевого
самоврядування, а також зі спеціалізованими службами по впровадженню та виконанню вимог
законодавства щодо якості факторів середовища та їх можливому впливу на здоров'я людини.
Проведення досліджень і моніторингу стану фактичного харчування населення Украї-
ни та формування принципів здорового харчування у населення.
Розробка і медико-біологічна оцінка нових харчових продуктів різного призначення і
продовольчої сировини, в т. ч. нетрадиційної.
Проведення наукових досліджень показників безпечності і окремих показників якості
харчових продуктів і продовольчої сировини, що включає розробку гігієнічних нормативів і
регламентів.
7
Управління та здійснення діяльності з промоції здоров'я, виховання базових гігієніч-
них навичок та інформування населення. Розробка та/або участь у комунікаційних кампаніях
з різних аспектів просування здоров'я, співробітництва і взаємодії із засобами масової інфо-
рмації з просування заходів щодо виховання у населення базових гігієнічних навичок та фо-
рмування здорового способу життя.
Розробка стратегії з питань формування усвідомленого та відповідального ставлення
населення до власного здоров'я та особистої безпеки.
Просування, координація та організація співпраці з центральними органами виконав-
чої влади та органами місцевого самоврядування, навчальними установами та закладами
охорони здоров'я, засобами масової інформації, економічними агентами, фізичними особами,
неурядовими та міжнародними організаціями щодо виконання заходів у сфері громадського
здоров'я та промоції здорового способу життя.
Організація навчання з питань попередження нещасних випадків, зокрема дорожньо-
транспортних пригод, в побуті і на робочому місці та моніторингу діяльності з навчання на-
селення, в тому числі за місцем роботи, прийомам надання першої допомоги.
Проведення фундаментальних, прикладних та пошукових досліджень в сфері громад-
ського здоров'я з обов'язковим створенням ефективної системи впровадження їх результатів
у практику охорони здоров'я.
Надання наукової підтримки у розробці та реалізації національних програм щодо по-
передження та профілактики інфекційних хвороб та неінфекційних захворювань шляхом
визначення закономірностей та особливостей стану здоров'я населення.
Розроблення ефективних методів діагностики, лікування, реабілітації та профілактики
захворювань, обумовлених впливом шкідливих та небезпечних факторів.
Розробка та дослідно-експериментальне виробництво діагностичних та лікувально-
профілактичних імунобіологічних препаратів.
Співробітництво з національними установами і міжнародними профільними організа-
ціями з метою виконання спільних проектів та трансферу технологій.
Розроблення та впровадження системи управління якістю проведення мікробіологіч-
них, паразитологічних, молекулярно-біологічних, хімічних, токсикологічних та фізичних
досліджень закладами охорони здоров'я.
Організація та проведення зовнішньої оцінки якості мікробіологічних, паразитологіч-
них, молекулярно-біологічних, хімічних, токсикологічних та фізичних досліджень шляхом
надання контрольних проб і підтвердження культур мікроорганізмів, що виділені від людей
та з об'єктів довкілля.
Запровадження та супровід системи зовнішнього контролю якості лабораторних дос-
ліджень для визначення інфекцій, що передаються через кров.
Здійснення діяльності, пов'язаної з придбанням, перевезенням, зберіганням, застосу-
ванням, використанням і знищенням наркотичних засобів, психотропних речовин та прекур-
сорів у порядку, встановленому законодавством.
Зберігання, перевезення, придбання, реалізація (відпуск), ввезення на територію Укра-
їни, вивезення з території України, використання, знищення лікарських засобів та виробів
медичного призначення згідно з вимогами законодавства.
Здійснення підвищення якості кадрового забезпечення та рівня професійної підготов-
ки фахівців з питань громадського здоров'я, епідеміології.
Підготовка та підвищення кваліфікації наукових кадрів, організація та проведення нав-
чання, включаючи на робочому місці, для лікарів, лікарів-інтернів та фахівців дотичних галузей.
Проведення на місцевому, районному, обласному, національному та міжнародному
рівнях з'їздів, конференцій, семінарів, круглих столів, фокус-груп, дискусійних панелей тощо,
зміст яких відповідає меті діяльності Центру.
Створення, розробка, виготовлення та розповсюдження друкованих матеріалів, кіно-
відео-аудіо матеріалів, носіїв соціальної реклами, логотипів публічних заходів, тощо, зміст
яких відповідає меті діяльності Центру.
8
Організація і проведення громадських заходів (виставок, благодійних аукціонів, концертів
тощо), а також заходів зі зв'язків з резидентами та нерезидентами у межах компетенції Центру.
Налагодження та розвиток партнерських та договірних відносин з міжнародними, регіо-
нальними та іншими навчально-тренінговими центрами з метою розробки та реалізації спільних
програм з підготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів у сфері громадського здоров'я.
Сприяння розвитку державно-приватного партнерства у межах реалізації програм у
сфері громадського здоров'я.
Закупівля обладнання, в тому числі і медичного, відповідно до законодавства.
Здійснення медичної практики (надання консультативної та лікувально-діагностичної
допомоги) відповідно до спеціалізації та згідно з вимогами отриманої ліцензії.
Отримання, реалізація (виконання), надання грантів (субгрантів) та моніторинг їх ви-
користання.
Співробітництво з національними установами і міжнародними профільними організа-
ціями з метою виконання спільних проектів та програм. Розробка і практичне впровадження
спільних з іноземними інвесторами проектів в установленому законодавством порядку.
Консультація та експертиза з питань, що належать до компетенції Центру.
Здійснення розробки та удосконалення автоматизованої системи наукової медичної
інформації, сприяння у створенні спеціалізованих проблемно-орієнтованих систем наукової
медичної інформації.
Розробка процедур щодо забезпечення дотримання етичних питань при проведенні
наукових досліджень у сфері громадського здоров'я.
Формування Реєстру з'їздів, конгресів, симпозіумів та науково-практичних конферен-
цій, узагальнення результатів проведення даних форумів, аналіз ефективності їх результатів.
Формування Реєстру наукових досліджень у сфері громадського здоров'я.
Сприяння у впровадженні в практику досягнень і нововведень медичної науки шля-
хом науково-інформаційного та комунікаційного забезпечення інноваційних процесів (ви-
дання Реєстру галузевих нововведень).
Розвиток внутрішнього і зовнішнього ринку інформаційної продукції та послуг з ме-
тою його поступової інтеграції у відповідні світові бази даних.
Встановлення науково-інформаційних зв'язків з вітчизняними та зарубіжними ор-
ганами наукової медичної інформації.
Центр здійснює свою діяльність відповідно до мети своєї статутної діяльності, корис-
туючись у повному обсязі правами юридичної особи згідно із законодавством України та
цим Статутом.
У процесі здійснення своєї діяльності Центр має право залучати зовнішніх консульта-
нтів, у тому числі за цивільно-правовими угодами.
Центр самостійно здійснює зовнішньоекономічну діяльність у порядку, встановлено-
му законодавством.
Центр здійснює також інші завдання, які не заборонені законодавством України та ві-
дповідають меті, що передбачена цим Статутом.
Заклад здійснює обробку персональних даних для конкретних і законних цілей з ме-
тою забезпечення реалізації трудових відносин, адміністративно-правових, відносин у сфері
управління персоналом, відносин у сфері бухгалтерського обліку, у сфері податкових відно-
син, відносин у сфері охорони здоров'я, визначених за угодою суб'єкта персональних даних,
або у випадках та в порядку, встановлених законодавством. Персональні дані обробляються
у формі, що допускає ідентифікацію фізичної особи, якої вони стосуються, у строк, не біль-
ший ніж це необхідно відповідно до їх законного призначення.
6. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ЦЕНТРУ
6.1. Центр має право:
звертатися у порядку, передбаченому законодавством, до центральних та місцевих ор-
ганів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також підприємств і
9
організацій незалежно від форм власності та підпорядкування, для отримання інформації та
матеріалів, необхідних для виконання покладених на Центр завдань;
здійснювати співробітництво з іноземними організаціями відповідно до вимог законо-
давства;
здійснювати власне будівництво, реконструкцію, капітальний та поточний ремонт ос-
новних фондів у встановленому законодавством порядку;
залучати підприємства, установи та організації для реалізації свої статутних завдань у
порядку, визначеному законодавством;
співпрацювати з іншими закладами та установами для виконання завдань, визначених
цим Статутом (науково-дослідними інститутами, закладами освіти тощо);
за погодженням з Уповноваженим органом управління створювати структурні підроз-
діли, діяльність яких забезпечує виконання визначених завдань Центру;
обирати предмет договору, визначати зобов'язання, будь-які інші умови господарсь-
ких взаємовідносин, що не суперечать законодавству;
укладати правочини з підприємствами, установами та організаціями незалежно від
форм власності та підпорядкування, а також фізичними особами відповідно до законодавства;
здійснювати інші права, що не суперечать законодавству України.
6.2. Центр зобов'язаний:
здійснювати оперативну діяльність з матеріально-технічного забезпечення своєї роботи;
придбавати матеріальні ресурси у підприємств, організацій та установ незалежно від
форм власності, а також фізичних осіб;
забезпечувати для всіх працівників Центру належні і безпечні умови праці, забезпечу-
вати додержання законодавства про працю, правил та норм охорони праці, техніки безпеки,
соціального страхування та інших соціальних гарантій;
здійснювати соціальну діяльність відповідно до законодавства;
здійснювати бухгалтерський облік, вести фінансову та статистичну звітність згідно із
законодавством;
проводити інвентаризацію належного йому майна для забезпечення достовірності да-
них бухгалтерського обліку та звітності, надавати фінансову звітність відповідно до вимог
законодавства та цього Статуту;
здійснювати виплату заробітної плати працівникам у порядку, визначеному законо-
давством, зокрема, не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує
шістнадцять календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який
здійснюється виплата;
додержуватись вимог законодавства про державну таємницю;
виконувати норми і вимоги законодавства щодо охорони навколишнього природного
середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів та забезпечення
екологічної безпеки;
надавати Уповноваженому органу управління інформацію щодо діяльності Центру.
6.3. У разі порушення Центром законодавства про охорону навколишнього природно-
го середовища або його діяльність може бути обмежена, тимчасово заборонена або припине-
на відповідно до законодавства.
7. УПРАВЛІННЯ ЦЕНТРОМ
7.1. Управління Центром здійснюється відповідно до цього Статуту на основі поєд-
нання прав Уповноваженого органу управління щодо господарського використання держав-
ного майна і участі в управлінні трудового колективу.
7.2. Керівництво господарською діяльністю Центру здійснює Генеральний директор,
далі - Керівник, який призначається на посаду та звільняється з посади наказом Уповноваже-
ного органу управління на умовах контракту. Строк найму, права, обов'язки і відповідаль-
ність Керівника, умови його матеріального забезпечення, звільнення з посади, інші умови
найму визначаються контрактом.
10
Керівник може мати не більше 5 заступників. Заступники Керівника призначаються на
посаду та звільняються з посади керівником Центру за погодженням Уповноваженого органу
управління в установленому законодавством порядку та на умовах, визначених у контракті.
Заступники Керівника можуть виконувати обов'язки Керівника у разі його відсутності
на підставі відповідного наказу.
7.3. Керівника Центру може бути звільнено достроково на підставах, передбачених
контрактом відповідно до законодавства.
7.4. Керівник Центру самостійно вирішує питання діяльності Закладу, за винятком тих,
що віднесені Статутом до компетенції Уповноваженого органу управління.
7.5. Керівник Центру та головний бухгалтер несуть персональну відповідальність за
додержання порядку ведення і достовірність обліку та статистичної звітності у встановлено-
му законодавством порядку.
7.6. Керівник Центру:
7.7. Керівник Центру несе відповідальність за формування та виконання фінансових
планів, додержання трудової, фінансової дисципліни і вимог законодавства.
7.8. Керівник Центру, його заступники та керівники структурних підрозділів є офіцій-
ними представниками Центру, діють у межах своїх повноважень та представляють інтереси
Центру в органах державної влади, установах та організаціях, а також у взаємовідносинах з
організаціями та фізичними особами, в тому числі іноземними, відповідно до наданих їм по-
вноважень.
7.9. Відбір та прийняття на посади Керівника Центру, його заступників та керівників
структурних підрозділів відбувається на конкурсних засадах.
7.10. Керівник Центру, його заступники та керівники підрозділів у межах своїх повно-
важень здійснюють оперативне керівництво Центром та його підрозділами.

НАКАЗ
N 1 від 05.01.99
Про поліпшення діяльності органів і закладів охорони здоров'я
з питань формування здорового способу життя, гігієнічного виховання
населення
(Витяг)
(Із змінами, внесеними згідно з Наказом МОЗ
N 326 ( v0326282-00 ) від 08.12.2000 )
Додаток 1
Примірне положення про центр здоров'я
1. Основні положення.
1.1. Центр здоров'я (республіканський, обласний, міський, районний) є спеціалізова-
ною профілактичною установою, призначеною забезпечити організаційно-методичну роботу
з проблем гігієнічного виховання та оздоровлення населення немедикаментозними засобами,
а також брати безпосередню участь у цих заходах.
1.2. Центр здоров'я організує свою роботу згідно з чинним законодавством України,
нормативно-розпорядчими документами Міністерства охорони здоров'я України, управлінь
охорони здоров'я обласних, Київської міської держадміністрацій, рекомендаціями Українсь-
кого інституту громадського здоров'я (науково-методичний центр з проблем формування
здорового способу життя), ВООЗ, ЮНІСЕФ та інших міжнародних організацій і цим поло-
женням, а також статутом центру здоров'я.
1.3. Структура центру здоров'я:
1.3.1. Організаційно-методичний відділ (з методкабінетом і бібліотекою).
1.3.2. Просвітницький відділ.
1.3.3. Редакційно-видавничий відділ.
11
1.3.4. Консультативно-оздоровчий відділ (кабінети діагностики рівня здоров'я, корек-
ції способу життя, немедикаментозних засобів оздоровлення, зали - тренажерні, релаксації,
аутотренінгу тощо).
1.3.5. Адміністративно-господарчий відділ.
1.4. Штати центру здоров'я формуються в установленому чинним законодавством порядку.
1.5. Головний лікар територіального центру здоров'я є одночасно і головним позашта-
тним фахівцем з санітарної освіти та здорового способу життя.
1.6. Фінансування центру здоров'я:
1.6.1. Фінансування центру здоров'я здійснюється за рахунок бюджетних коштів.
1.6.2. Додатковими джерелами фінансування можуть бути кошти, отримані:
- з територіального бюджету за виконання державних замовлень;
- від фонду надзвичайних ситуацій (при виникненні екстремальних ситуацій);
- із спонсорських надходжень від благодійних фондів, підприємств, установ, організа-
цій та приватних осіб;
- від надання платних послуг населенню;
- від додаткових медичних послуг за угодами з підприємствами, установами, організаціями;
- з фондів страхових компаній за профілактичну діяльність;
- за оренду приміщень;
- грантами від міжнародних організацій;
- від інших видів господарської діяльності, яка дозволена чинним законодавством.
2. Цілі, основні завдання та шляхи їх вирішення.
2.1. Метою діяльності центру здоров'я є підвищення рівня гігієнічної культури насе-
лення, залучення його широких верств до процесу зміцнення здоров'я шляхом формування
здорового способу життя.
2.2. Для досягнення поставленої мети передбачається вирішення таких основних завдань:
2.2.1. Розробка (корекція) стратегії багатосторонньої діяльності щодо зміцнення здоров'я
населення, ініціювання процесу впровадження в практику засад здорового способу життя.
2.2.2. Створення нормативної, інформаційної, організаційної, методологічної і мето-
дичної бази, яка б сприяла діяльності, спрямованої на формування здорового способу життя.
2.2.3. Координація зусиль медичних і зацікавлених немедичних установ і громадських
організацій по створенню економічних та матеріально-технічних передумов для зміцнення
здоров'я населення, розгортання руху за впровадження засад здорового способу життя.
2.2.4. Організаційно-методичне та інформаційне забезпечення закладів охорони здо-
ров'я, освіти, фізичної культури, засобів масової інформації тощо з питань підвищення гігіє-
нічної культури та оздоровлення широких верств населення.
2.2.5. Розробка на замовлення органів і закладів охорони здоров'я, зацікавлених неме-
дичних відомств та реалізація заходів, пов'язаних з епідситуацією, крайовою патологією,
розповсюдженістю тих чи інших неінфекційних захворювань тощо.
2.3. Виконання своїх завдань центр здоров'я здійснює через:
- систему закладів охорони здоров'я;
- систему загальної та спеціальної освіти;
- систему виробничого навчання;
- систему культурно-просвітницьких закладів та засобів масової інформації;
- систему оздоровчих, фізкультурно-оздоровчих комплексів, рекреаційних закладів тощо.
Засобами реалізації завдань центру здоров'я можуть бути національні та регіональні
міжгалузеві (міжвідомчі) програми здоров'я, формування здорового способу життя; націона-
льні і регіональні програми за міжнародними проектами ВООЗ "Здоров'я для всіх до 2000
року", СІНДІ, "Міста здоров'я", "Європейська мережа шкіл сприяння здоров'ю", "Європа без
тютюну" тощо.
3. Функції центру здоров'я.
Виходячи із основних завдань, на центр здоров'я покладаються такі основні функції:
12
3.1. Вивчення та узагальнення стану роботи з формування здорового способу життя,
гігієнічного виховання населення та подання органам охорони здоров'я, іншим зацікавле-
ним структурам пропозиції щодо її оптимізації.
3.2. Участь у розробці і реалізації цільових комплексних міжвідомчих програм, спря-
мованих на збереження та зміцнення здоров'я населення.
3.3. Збирання, обробка, аналіз, збереження та доведення до керівників владних струк-
тур, медичних закладів, головних штатних і позаштатних фахівців органів охорони здоров'я
інформації, необхідної для прийняття управлінських рішень щодо оптимізації роботи з пи-
тань формування здорового способу життя, гігієнічного виховання населення.
3.4. Вивчення ефективності роботи з гігієнічного виховання населення з метою опе-
ративної її корекції.
3.5. Впровадження систем оздоровлення населення за технологіями, що передбачають
насамперед збереження та зміцнення здоров'я.
3.6. Збирання, обробка, доведення інформації з різних проблем охорони здоров'я (стан
здоров'я населення, епідситуація, причини виникнення захворювань, епідемічних спалахів,
охорона навколишнього середовища тощо) до засобів масової інформації з метою підвищен-
ня рівня усвідомленості здорово охоронної проблематики з боку керівників владних струк-
тур, формування громадської думки щодо вирішення медичних проблем, підвищення рівня
гігієнічної культури.
3.7. Участь у підвищенні кваліфікації медичних і педагогічних кадрів, інших фахівців (фі-
зичної культури, Товариства Червоного Хреста тощо) з питань формування здорового способу
життя, гігієнічного виховання та оздоровлення населення немедикаментозними засобами.
3.8. Участь в роботі наукових з'їздів, симпозіумів, конференцій, семінарів з метою ви-
світлення питань збереження та зміцнення здоров'я.
3.9. Вивчення та узагальнення передового досвіду роботи щодо формування здорово-
го способу життя, гігієнічного виховання населення, ефективного застосування немедика-
ментозних засобів оздоровлення.
3.10. Розробка методичних матеріалів з проблем збереження та зміцнення здоров'я.
3.11. Участь у впровадженні в практику проектів і програм ВООЗ, Ради Європи,
ЮНІСЕФ ("Здоров'я для всіх до 2000 року", "Міста здоров'я", "Європейська мережа шкіл
сприяння здоров'ю", СІНДІ, "За Європу без тютюну", "Європейський план дій по боротьбі зі
вживанням алкоголю", "Зниження наркоманії в Європі" тощо).
3.12. Організація та участь у проведенні роботи щодо підвищення рівня гігієнічної ку-
льтури населення:
- в процесі загальноосвітнього та професійного навчання, зокрема викладання пред-
мету "Валеологія" в навчальних закладах;
- цільовим призначенням за санітарно-епідеміологічними показаннями;
- цільовим призначенням за медико-оздоровчими показаннями (в процесі патронажу,
навчання здоров'ю в школах, університетах, ліцеях здоров'я, оздоровчих групах тощо);
- в процесі просвітницької роботи серед широких верств населення (засоби масової
інформації, науково-популярна література, лекції, виставки тощо).
3.13. Організація видання науково-популярних і наочних матеріалів з питань збере-
ження та зміцнення здоров'я, профілактики захворювань і участь у їх підготовці.
3.14. Співробітництво з неформальними структурами та рухами населення за здоро-
вий спосіб життя, надання їм організаційно-методичної допомоги.
3.15. Участь в апробаціях новітніх і модернізованих методів діагностики резервів здо-
ров'я, оздоровлення, гігієнічного виховання населення та узагальненні їх результатів.
3.16. Участь в апробації і впровадженні в практику роботи медичних і немедичних
закладів моделей формування здорового способу життя серед різних груп населення (дітей
дошкільного віку, учнів загальноосвітніх шкіл, ПТУ, студентів, дорослого населення) за міс-
цем навчання, роботи, проживання тощо.
13
3.17. Організація та участь у проведенні просвітницьких кампаній, приурочених до
актуальних медичних проблем (за епідпоказаннями, рекомендаціями ВООЗ до Всесвітніх
днів здоров'я, некуріння, боротьби з туберкульозом і т.ін.).
3.18. Участь у розробці (внесенні коректив), апробації та впровадженні в практику
медико-економічних стандартів якості надання медичної допомоги хворим (включення до
них засобів і форм гігієнічного виховання).
3.19. Забезпечення планового і оперативного виконання соціального замовлення ор-
ганів, закладів і служб охорони здоров'я стосовно організації та проведення просвітницьких
заходів (видання та розповсюдження науково-популярної літератури, методичних матеріалів,
організація радіо- і телепередач, публікацій в пресі, кіно- та відеодемонстрацій, пропаганди-
стських кампаній тощо), зокрема за епідпоказаннями.
3.20. Застосування різноманітних засобів немедикаментозного, традиційного і нетра-
диційного оздоровлення населення (корекція рухового режиму, загартування, харчування,
психічного статусу, сексуальної поведінки, ставлення до куріння, вживання алкогольних напо-
їв, наркотиків тощо). 4. Взаємодія центру здоров'я з державними і недержавними структурами.
4.1. З метою реалізації міжнародних, національних і регіональних профілактичних
програм, розвитку руху за здоровий спосіб життя, проведення пропагандистських акцій, при-
свячених актуальним медичним проблемам, центр здоров'я взаємодіє з зацікавленими відом-
ствами, установами і організаціями.
4.2. З метою впровадження технологій оздоровлення, орієнтованих на збереження та
зміцнення здоров'я населення, центр здоров'я взаємодіє з відділеннями профілактики полік-
лінік, кабінетами пропаганди здорового способу життя (кабінетами санітарної освіти) амбу-
латорно-поліклінічних закладів, відділеннями та кабінетами здорової дитини дитячих полік-
лінік, центрами та кабінетами планування сім'ї, лікувально-фізкультурними, наркологічними
та дермато-венерологічними диспансерами, центрами психічного здоров'я, консультаціями
"Шлюб і сім'я", центрами та кабінетами планування сім'ї, кабінетами сексопатології,
центрами профілактики та боротьби із захворюванням на СНІД, фізкультурно-оздоровчими і
фізкультурно-спортивними закладами та комплексами, Українською асоціацією "Рух за здо-
ровий спосіб життя", іншими державними і недержавними структурами оздоровчого і вихо-
вного спрямування.
Додаток 2
Орієнтовний мінімальний перелік форм і засобів гігієнічного виховання в роботі
органів і закладів системи Міністерства охорони здоров'я України
Назва органів і закладів
Форми і засоби санітарної освіти
охорони здоров'я
1 2
Амбулаторно-поліклінічний - індивідуальні бесіди на прийомі з приводу тієї чи іншої
заклад, який обслуговує хвороби, в процесі динамічного спостереження, профогляду;
доросле населення, диспан- - індивідуальні та групові бесіди під час відвідування хво-
сер (поліклінічне відділення) рого вдома, в вогнищах інфекційних захворювань, на об'єк-
тах народного господарства, фізкультури та спорту, в нав-
чальних закладах;
- індивідуальні та групові консультації під час призначен-
ня оздоровчих заходів;
- лекції;
- кіно -, відеодемонстрації;
- тематичні санітарні бюлетені
Стаціонар, який обслуговує - індивідуальні та групові бесіди;
доросле населення, диспан- - школи здоров'я для реконвалесцентів;
сер (стаціонарне відділення) - радіопередачі;
- відеоперегляди;
14
Жіноча консультація - індивідуальні бесіди на прийомі, в процесі профоглядів,
відвідування об'єктів обслуговування;
- школи материнства;
- індивідуальні та групові бесіди під час патронажу (в ан-
тенатальний і післянатальний періоди);
- тематичні санітарні бюлетені;
- відеоперегляди
Пологовий будинок, поло- - індивідуальні та групові бесіди;
гове відділення лікарні - школи здоров'я для породіль;
- тематичні санітарні бюлетені;
- радіопередачі;
Амбулаторно- - індивідуальні бесіди на прийомі (здорової та хворої дитини);
поліклінічний заклад, який - індивідуальні та групові бесіди під час патронажу дітей,
обслуговує дітей відвідування навчально-виховних закладів, в вогнищах ін-
фекційних захворювань;
- школи для матерів;
- лекції;
Стаціонар, який обслуговує - індивідуальні та групові бесіди з дітьми та батьками;
дитяче населення - школи для матерів;
Санаторій для дітей - індивідуальні та групові бесіди;
- уроки здоров'я;
Санаторій для дорослих - індивідуальні та групові бесіди;
- школи здоров'я;
- лекції;
- кіно-, відеоперегляди;
Аптека - індивідуальні консультації;
- санітарні бюлетені;
- вітрини
Фельдшерсько- - індивідуальні та групові бесіди на прийомі, під час відві-
акушерський пункт, фель- дання родини хворих вдома, в вогнищах інфекційних за-
дшерський пункт хворювань, на об'єктах народного господарства, в навча-
льних закладах;
- школи материнства та матерів;
- виступи по місцевому (локальному) радіовузлу;
Орган охорони здоров'я - виступи по радіо, телебаченню та в пресі;
(керівники, штатні та по- - зустрічі з населенням;
заштатні головні фахівці, - підготовка науково-популярної літератури;
інспектори) - лекції
Медико-гігієнічне виховання - частина державної системи охорони здоров'я, що

включає поширення медичних і гігієнічних знань, формування здорового способу життя
15
(ЗСЖ) та прищеплення населенню гігієнічних навичок з метою збереження та зміцнення
здоров'я, підвищення працездатності і активного довголіття.
Найважливіші завдання установ охорони здоров'я по гігієнічного навчання і ви-
ховання населення:
• формування здорового способу життя у населення;
• пропаганда гігієнічних і медичних знань;
• популяризація досягнень медичної науки;
• виховання свідомого ставлення населення до охорони і зміцнення здоров'я.
Робота з гігієнічного навчання і виховання та формування здорового способу життя
обов'язкова в кожному лікувально-профілактичному закладі. Це складова частина професій-
них обов'язків усіх медичних працівників незалежно від спеціальності та займаної посади.
В основі роботи з гігієнічного навчання та виховання лежать такі принципи:
• державний характер - держава фінансує діяльність установ з гігієнічного навчання і
виховання населення, забезпечує розвиток матеріально-технічної бази, підготовку кадрів,
правову основу діяльності установ служби;
• науковість - відповідність медичних та гігієнічних знань сучасному стану науки і
практики;
• масовість - участь усіх медичних працівників, залучення фахівців інших відомств і
громадських організацій;
• доступність - при викладі матеріалу потрібно уникати незрозумілих медичних тер-
мінів, мова повинна бути доступна для розуміння;
• цілеспрямованість - роботу слід проводити за обраним напрямом диференційовано з
урахуванням різних груп населення;
• оптимістичність - для досягнення ефекту важливо підкреслювати можливість
успішної боротьби із захворюваннями;
• актуальність - вибір напрямку роботи повинен бути актуальним в даний момент часу.
Виділяють такі історичні типи закладів служби формування здорового способу
життя:
• будинки санітарної освіти;
• центри здоров'я;
• центри гігієни, епідеміології і громадського здоров'я.
Служба формування здорового способу життя здійснює свою роботу через:
• систему закладів охорони здоров'я;
• систему освіти;
• молодіжні організації;
• канали комунікації (ТВ, радіо, друк);
• факультативні форми навчання (школи здоров'я, школи молодої матері і літньої
людини і т.д.);
• масові форми пропаганди здорового способу життя (кіновідеолекторіі, ярмарки,
свята, марафони здоров'я і т.д.)
Основною метою санітарно-просвітньої роботи, яку проводить лікар є формування в
населення здорового способу життя.
Спосіб життя включає в себе такі поняття:
• рівень життя – це структура, рівень матеріальної забезпечення населення;
• стиль життя – це психологічні індивідуальні особливості поведінки людини;
• уклад життя – це національний, суспільний порядок, побут, культура,
Серед провідних факторів способу життя, що негативно впливають на здоров’я
слід назвати такі: паління, неправильне харчування, зловживання алкоголем, шкідливі
умови праці, стреси, гіподинамія, погані матеріально-побутові умови, вживання наркотиків,
неповна чи багатодітна родина, надмірний рівень урбанізації тощо.[1]
16
Здоров'я, за визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), - це стан
повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і
фізичних дефектів.
Медична допомога не може повністю забезпечити підтримку здоров’я людини. Для
досягнення і збереження здоров’я осіб система організації медичної допомоги повинна від-
регулювати не лише процес лікування, а й адекватну профілактику захворювань та стратегію
промоції здоров’я.
Промоція здоров’я (підтримка здоров’я, сприяння здоров’ю), за визначенням ВООЗ, це
процес, що дозволяє людям підвищити контроль над здоров’ям і покращити стан свого здоров’я.
Реалізація методів та засобів гігієнічного навчання і виховання населення в Україні
відбувається через систему профілактичної діяльності медичного персоналу лікувально-
профілактичних закладів (ЛПЗ) діючої системи охорони здоров’я та медичного забезпечення.
Санітарна освіта в Україні – це система державних, суспільних і медичних заходів,
спрямованих на підвищення рівня санітарно-гігієнічної культури населення з метою збері-
гання і зміцнення його здоров’я, збільшення працездатності і тривалості рівня життя, а також
залучення населення до активної допомоги органам і установам системи охорони здоров’я,
підвищення ефективності медичної і профілактичної допомоги, оздоровлень умов праці і
побуту, вирішенні актуальних завдань охорони здоров’я населення в нашій країні.
У своїй діяльності санітарно-освітня робота регламентується нижче наведеними зако-
нодавчими та нормативно-правовими актами, серед яких наступні закони.
«ОСНОВИ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ПРО ОХОРОНУ ЗДОРОВ'Я»
№ 2801-ХІІ від 19 листопада 1992 року
(поточна редакція зі змінами - від 01.01.2019, підстава - 2427-VIII)
(витяг)
Розділ IV. Забезпечення здорових і безпечних умов життя
Стаття 32. Сприяння здоровому способу життя населення
Держава сприяє утвердженню здорового способу життя населення шляхом поширення
наукових знань з питань охорони здоров'я, організації медичного, екологічного і фізичного
виховання, здійснення заходів, спрямованих на підвищення гігієнічної культури населення,
створення необхідних умов, в тому числі медичного контролю, для заняття фізкультурою,
спортом і туризмом, розвиток мережі лікарсько-фізкультурних закладів, профілакторіїв, баз
відпочинку та інших оздоровчих закладів, на боротьбу із шкідливими для здоров'я людини
звичками, встановлення системи соціально-економічного стимулювання осіб, які ведуть здо-
ровий спосіб життя.
В Україні проводиться державна політика обмеження куріння та вживання алкоголь-
них напоїв. Реклама тютюнових виробів, алкогольних напоїв та інших товарів, шкідливих
для здоров'я людини, здійснюється відповідно до Закону України "Про рекламу".
З метою запобігання шкоди здоров'ю населення застосування гіпнозу, навіювання,
інших методів психологічного і психотерапевтичного впливу дозволяється лише у місцях та
в порядку, встановлених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування
державної політики у сфері охорони здоров'я.
«ПРО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ САНІТАРНОГО ТА ЕПІДЕМІЧНОГО
БЛАГОПОЛУЧЧЯ НАСЕЛЕННЯ»
№ 4004-ХІІ від 24 лютого 1994 року
(поточна редакція зі змінами від 04.10.2018, підстава - 2530-VIII)
(витяг)
Розділ III. Вимоги щодо забезпечення санітарного та епідемічного
благополуччя населення
17
Стаття 20. Умови виховання та навчання
Органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації,
власники і адміністрація навчально-виховних закладів та громадяни, які організують або здійсню-
ють навчальні та виховні процеси, зобов'язані забезпечити для цього умови, що відповідають ви-
могам санітарних норм, здійснювати заходи, спрямовані на збереження і зміцнення здоров'я, гігіє-
нічне виховання відповідних груп населення та вивчення ними основ гігієни.
Режими навчання та виховання, навчально-трудове навантаження дітей і підлітків пі-
длягають обов'язковому погодженню з відповідними органами державної санітарно-
епідеміологічної служби.
Стаття 21. Гігієнічне навчання і виховання громадян
Гігієнічне виховання є одним з головних завдань виховних установ та навчальних за-
кладів. Курс гігієнічного навчання - обов'язкова складова частина загальноосвітньої та про-
фесійної підготовки, підвищення кваліфікації кадрів.
Гігієнічні знання є обов'язковими кваліфікаційними вимогами для працівників, які пі-
длягають обов'язковим медичним оглядам, а також для тих, хто зазнає у виробництві, сфері
послуг, інших галузях ризику дії небезпечних факторів.
Органи та заклади охорони здоров'я, медичні працівники, а також працівники освіти і
культури зобов'язані пропагувати серед населення гігієнічні навички, здоровий спосіб життя.
Органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи та орга-
нізації зобов'язані брати участь і створювати умови для гігієнічного навчання і виховання
громадян, пропаганди здорового способу життя.
Б) ТЕОРЕТИЧНИЙ ВИКЛАД ТЕМИ ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ

Основи гігієнічного навчання та виховання населення
Однією з найважливіших умов проведення ефективної профілактики захворювань,
збереження та зміцнення індивідуального і громадського здоров'я є обізнаність населення з
чинниками, які негативно впливають на його стан.
Гігієнічна освіта – розділ профілактичної діяльності органів і установ (охорона здоро-
в'я), направлений на гігієнічне навчання і виховання населення з метою його залучення до
активної участі в охороні здоров'я.
Гігієнічне навчання та виховання населення – обов'язковий розділ діяльності кожного
лікувально-профілактичного закладу, професійний обов'язок кожного медичного працівника
лікарні й поліклініки. Гігієнічне навчання поєднує систему поширення санітарно-гігієнічних
та медичних знань і навичок з метою оздоровлення праці й побуту, збереження здоров'я,
працездатності та довголіття людини.
Гігієнічне навчання та виховання населення, як розділ охорони здоров'я і медичної
науки, опрацьовує та реалізує питання теорії і практики підвищення санітарної культури на-
селення, а як наукова галузь - опирається на досвід не тільки медичних дисциплін, але і соці-
ології, психології, педагогіки».
Гігієнічне навчання та виховання населення – невід'ємна складова системи охорони
здоров'я і є комплексом державних, громадських і медичних заходів, спрямованих на забез-
печення такої обізнаності з метою підвищення рівня здоров'я населення.
Метою гігієнічного навчання та виховання населення є розповсюдження серед насе-
лення, в тому числі серед хворих, гігієнічних знань, які повинні охопити всі розділи гігієни
(харчування, житла, праці, суспільної, особистої тощо), пояснювати шкідливий вплив алко-
голю, куріння, навчати надавати першу допомогу при нещасних випадках (травмах, отруєн-
нях, опіках, обмороженнях) і захворюваннях.
Основне завдання санітарної освіти полягає у формуванні серед населення здорового
способу життя через прищеплення людині гігієнічних навичок у побуті та на виробництві,
розповсюдження серед людей знань про правильний режим праці, відпочинку, харчування,
18
які базуються на новітніх досягненнях сучасної медичної науки, ознайомлення населення з
причинами виникнення різних захворювань та заходами боротьби з ними».
Методичні підходи до опрацювання санітарно-освітніх технологій

З окремими контингентами населення гігієнічне навчання та виховання населення
проводиться за певними методиками:
● із здоровими - цільова інформація; з хворими диференційно: при гострих захворю-
ваннях - обов'язковий мінімум інформації, при хронічних захворюваннях (диспансерних) -
курс очно-заочного навчання;
● із хворими в стаціонарі - гігієнічне навчання госпіталізованих тощо. Проте серцевиною
змісту гігієнічного навчання медичним персоналом населення є пропаганда здорового способу
життя. З метою гігієнічного навчання хворих у стаціонарі використовують різні форми і засоби
гігієнічної освіти (табл. 2): бесіди, лекції, «години» запитань і відповідей, листівки, пам'ятки, бро-
шури, фільми, інформаційно-тематичні стенди, плакати, гасла, бюлетені тощо
Форми гігієнічного навчання та виховання населення

ІНДИВІДУАЛЬНІ: Індивідуальна розмова, індивідуальний інформаційний інструктаж,
індивідуальна консультація, індивідуальні телефонні довідки, консультації, гаряча лінія,
особиста інформаційна кореспонденція.
ГРУПОВІ: Групова розмова, груповий профілактичний прийом, розмова «за круглим
столом», агітаційно-інформаційне повідомлення, дискусія, урок з питань здорового способу
життя, заняття (курсове, гурткове).
МАСОВІ: Лекція, радіопередача, телепередача, періодичні друковані видання, темати-
чний вечір, демонстрація відео засобів, дні здоров’я, виставки, демонстрація кіно.
Засоби гігієнічного навчання та виховання населення

УСНІ: живе слово, радіо, телебачення, звукозапис, телефон.
ДРУКОВАНІ: листівка, буклет, пам’ятка, брошура, книга, журнал, бюлетень, періоди-
чна преса, календар.
ЗОБРАЖУВАЛЬНІ: плакат, малюнок, фотолистівка, діаграма, картограма, прозірки,
муляж, фантом.
УСНО-ЗОБРАЖУВАЛЬНІ: кіно, телебачення, презентація.
Всі ці методи використовуються сьогодні у соціальному маркетингу – рекламуванні
ідеї здорового способу життя та гігієнічного виховання і навчання населення. Найчастіше
лікар практичної охорони здоров’я в гігієнічній освіті з різними категоріями населення вико-
ристовує метод усної пропаганди, тобто живе слово, що є одним із головних і найбільш ефе-
ктивних методів гігієнічного навчання.
Це самий популярний, більш економний з погляду матеріальних витрат, простий і до-
ступний в організаційному відношенні метод. Застосування його дозволяє конкретизувати
матеріал, враховувати місцеві та регіональні особливості, склад і інтерес аудиторії, швидко
враховувати вимоги даного моменту.
До методу усної пропаганди віднесені лекція, доповідь, бесіда, а основними методич-
ними вимогами до їх опрацювання на якісному рівні є науковість і популярність викладу
матеріалу, використання новітніх даних, доступність матеріалу, використання наочних при-
ладів, ілюстративність, уміння відповісти на поставлене запитання.
І. Бесіди. «Проводити бесіди потрібно доступною мовою, без використання складної
медичної термінології, з різноманітними цікавими прикладами з особистого досвіду. Мета
бесіди - допомога хворим запобігти деяким захворюванням, засвоїти принципи надання
першої медичної допомоги при відмороженнях, опіках, отруєннях, травмах, втраті свідомості,
правила і методи проведення штучного дихання. Бесіди повинні бути недовгими, цікавими,
корисними, їх проводять протягом 15-20 хвилин з окремими хворими чи групою хворих ста-
ціонару, що складається з людей з однаковими захворюваннями або хворими окремих палат.
19
З дітьми, що видужують, проводять 10-15-хвилинні бесіди з питань дотримання осо-
бистої гігієни, загартовування організму. Цей матеріал доцільно супроводжувати демонстра-
цією слайдів, відеофільмів і мультфільмів. Матеріал засвоюється краще, якщо бесіди прово-
дять в навчальних кімнатах, їдальнях, холах. У палатах заняття допускають тільки з хворими,
яким рекомендовано суворий ліжковий режим. Теми і тексти бесід повинні бути завчасно
складені і затверджені завідуючим відділенням».
ІІ. Телефонна гаряча лінія – дозволяє дізнатись куди можна звернутися за медичною
допомогою; проконсультуватися, де можна отримати достовірну інформацію з певних пи-
тань та офіційних джерел тощо.
ІІI. Лекція - як один із методів усної пропаганди, є найбільш поширеним і дозволяє
висвітлювати тему або питання у визначений проміжок часу, що має форму монологу, а та-
кож - мати безпосередній контакт з аудиторією.
«Попередньою і цілком обов'язковою умовою якості лекції є висока компетентність, спра-
вжня ерудиція лектора. У лекції повинні бути витримані в їхній єдності і цілісності два основних
дидактичних принципи педагогіки - принцип науковості і принцип зв'язку з практикою.
Для реалізації цього лектору необхідно вміло закласти до її змісту науково-практичну
інформативність, повноту охоплення проблеми, сучасність та її новизну, підібрати найваж-
ливіше та нове в обговорюваній темі, відтворити у лекції елементів наукового випередження,
прогнозування, передати досягнення у розвитку визначеної проблеми теоретичної або кліні-
чної медицини, висвітлити нові наукові напрямки та викласти наявні наукові гіпотези.
Форма лекції – один з істотних критеріїв її оцінки. Високоякісній лекції повинна від-
повідати жива мова наставника, учителя. По своєму змісту і формі викладу лекція повинна
бути яскравою, образною, що вражає. Найважливішими вимогами до форми викладу лекцій-
ного матеріалу є стрункість доказів, логіка, перспективність, що викладаються в лекції, но-
вих ідей і напрямків у даній області теоретичної або клінічної медицини, точність визначень,
глибина, вправність клінічних спостережень.
Дуже важливою вимогою до форми читання лекції варто вважати емоційність стилю
викладу, від чого в значній мірі залежать глибина і повнота сприйняття матеріалу, виховний
потенціал лекції».
З метою якісної підготовки лекції – як технології усного методу санітарної освіти
пропонується прислухатися до наступних методичних порад, серед яких при її підготовці є:
1. Визначення теми та мети лекції.
2. Вивчення складу аудиторії слухачів.
3. Підбір літератури і методичних матеріалів для підготовки лекції, серед яких зако-
нодавча та нормативно-правова база; спеціальна науково-методична література за темою
виступу; популярна література, матеріали з газет, наукових журналів, художньої літератури;
приклади з медичної практики, випадки з життя; унаочнення (діаграми, таблиці, муляжі, ві-
деофільми, презентації тощо).
Структура кожної лекції поєднує у власному змісті класичну методичну тріаду: вступ,
виклад і висновок. Тому зупинимося на кожній з них.
А). Вступ до лекції. Існує два методичні способи початку лекції.
- Перший – простіший: лектор називає тему, пояснює її значення, аби слухачі зрозумі-
ли практичну важливість знань і порад з цього питання.
- Другий – варто почати лекцію із зав'язки, тобто з розповіді про той чи інший факт,
епізод, який має відношення до теми і є цікавим, взятим з життя, медичної практики, газет,
літератури. Такий підхід відразу привертає увагу слухачів, викликає позитивні емоції.
Вступ до лекції повинен займати 5-6 хв. загального її часу.
Б) Основна частина. Виклад – головний методичний прийом в лекції. Він складається
з кількох частин.
- Перша частина - у виступі важливо звернути увагу аудиторії до конкретних факторів
ризику в здоров’ї людини, де розповісти про шкоду, яку може завдати здоров’ю тій особі, котра
20
має безпосередній контакт з тим чи іншим фактором, про фізичні страждання, неприємні суб'єк-
тивні відчуття, перші симптоми (з тим, аби вчасно викликати лікаря), про можливі ускладнення.
- Друга частина викладу лекційного матеріалу – це коротке пояснення етіології про-
вокованої фактором ризику хвороби, аби підвести слухачів до сприйняття матеріалу, про
шляхи попередження, виникнення захворювання.
На виклад наступних частин лекції відводять не менше 50 % часу лекції.
- В третій частині слід дати вичерпну інформацію про всі шляхи розвитку хвороби.
Викладати зміст найдоцільніше образно, наводити переконливі приклади, факти з життя, з
літератури тощо. Дуже важливо використати наочні посібники, зокрема, для того, щоб слу-
хачі мали комплексне уявлення про можливу шкоду фактору ризику для здоров’я людини та
могли зробити самостійно узагальнені висновки.
- У четвертій - заключній частині основного викладу лекції має бути подана думка: як
попередити хворобу, як зміцнити та зберегти здоров’я людини в контексті профілактичних,
діагностичних, лікувальних та реабілітаційних заходів.
Розповідаючи про лікування, лектор повинен пам'ятати про те, як шкідливо підштовх-
нути слухачів до думки про самолікування, а тому жодної подробиці, рецепта.
Для переходу до питань профілактики доцільно розповісти про технології первинної
та вторинної профілактики - як заходи органів охорони здоров'я (в питаннях збереження та
зміцнення здоров’я людини).
Заключна частина лекційного викладу повинна містити конкретні рекомендації осо-
бистих заходів з профілактики, доступних для виконання, а також коротке повторення голо-
вної мети лекції.
В) Заключне слово лектора - це висловлення впевненості у тому, що, за дотримання
кожною людиною наведених вище порад (правил, норм тощо), хворобі можна запобігти. Ма-
теріал лекції слухачі засвоять краще, якщо вона буде супроводжуватись демонстрацією нао-
чних матеріалів: схем, таблиць, малюнків, матеріалів з лекторської папки. Доцільно показати
фільм цієї тематики. Фільм можна демонструвати до, під час і після лекції. Потрібно зали-
шити час для відповідей на запитання.
ІV. Листівка (додаток Б) – агітаційно-інформаційний текст, який частіше усього но-
сить інформацію про якийсь медичний захід профілактичного та гігієнічно-навчального ха-
рактеру (наприклад про щеплення, профілактичні огляди, тощо), про час і місце проведення,
про його користь тощо.
V. Пам'ятка (додаток В) – мало об’ємний друкарський засіб масової пропаганди. Мі-
стить конкретні поради для окремих груп здорових або хворих людей, що страждають тими
або іншими захворюваннями (наприклад, для хворих серцево-судинної системи та ін.).
VІ. Бюлетень (додаток С) - навчально-виховна стінна газета, що включає елементи
наочної агітації, який випускається в усіх лікувально-профілактичних закладах системи охо-
рони здоров’я медичними працівниками та активістами гігієнічного навчання. Дописи по-
винні бути короткими з чіткими заголовками, цікавими за змістом.
У проведенні гігієнічної роботи в медичних закладах на сьогодні вже склалася тради-
ція, коли кожному хворому, який поступає на лікування, в приймальному відділенні дають
«Пам'ятку хворого, який перебуває на стаціонарному лікуванні» (у разі планових надхо-
джень за направленнями поліклініки «Пам'ятку» можна вручити і заздалегідь, у поліклініці).
Бажано, щоб гігієнічне навчання хворих забезпечувало знайомство з комплексною си-
стемою популярних знань із питань охорони здоров'я, а не тільки з тих, які стосуються дано-
го захворювання. Тому доцільно проводити гігієнічну підготовку хворих у спеціально ство-
рених за цикловою системою «школах здоров'я».
Проводячи роботу з гігієнічного навчання хворих, необхідно визначити контингент,
який доцільно залучити до того чи іншого виду навчання. У кожному стаціонарі і в кожному
окремому випадку це питання має вирішуватися з урахуванням характеру і ступеня важкості
захворювання, тривалості перебування хворого в стаціонарі, його віку, професії, загального
рівня знань, психологічних особливостей та інших чинників.
21
Контингенти хворих, які залучаються до навчання, повинні включати тих, хто одужує,
а також хворих, яким після основних діагностичних досліджень призначено курс лікування і
загальний стан їх здоров'я не заважає брати участь у «школах здоров'я», бесідах та інших
формах навчання.
Цікавість у хворих можуть викликати тематичні папки, що складаються з листівок,
вирізок з газет, ілюстрацій на визначену тему, наприклад, про шкідливість куріння, аборту,
запобігання СНІДу, користь загартовування організму.
Важливе і самостійне значення має гігієнічне навчання з первинної профілактики ок-
ремих захворювань. Потрібно, щоб ця робота проводилась методично правильно, особливо в
плані цільової інформації, що забезпечить раннє виявлення захворювань.
Таким чином, гігієнічне навчання та виховання медичним персоналом може забезпе-
чити необхідний об’єм і високу якість гігієнічного навантаження та виховання населення -
важливого елемента лікувально-профілактичної діяльності кожного медичного працівника.
СОЦІОЛОГІЧНА АНКЕТА, ЯК ІНСТРУМЕНТ ВИВЧЕННЯ ЧИННИКІВ НЕГАТИВ-

НОГО ВПЛИВУ НА ЗДОРОВ’Я ЛЮДИНИ
Основним інструментом дослідження впливу чинників ризику на здоров’я людини є
соціологічна анкета, яка поєднує систему тематичних запитань, об'єднаних єдиним дослід-
ницьким задумом і спрямованих на з'ясування кількісно-якісних характеристик об'єкта та
предмета аналізу.
Основними етапами здійснення анкетного опитування є:
• підготовчий етап – він включає розробку програми опитування, складання плану і
сітьового графіка роботи, проектування анкети, та її апробацію;
• оперативний етап – сам процес анкетування;
• підсумковий (результуючий) етап – обробка і аналіз одержаної інформації, оформ-
лення звіту.
За способом розповсюдження анкет опитування поділяються на:
• роздавальні – коли інтерв’юер (рецензент)особисто вручає анкету і чекає, поки вона
заповнюється;
• поштове - анкета за попередньою домовленістю висилається і одержується поштою;
• пресові - анкету пропонують заповнити читачеві газети чи журналу і надіслати в ре-
дакцію.
До анкети висувається низка вимог, яких треба вкрай дотримуватись при її конструю-
ванні. Кожна анкета у своїй структурі повинна містити:
1) вступну частину, де розміщується привітання, а також текст, що розкриває мету та
зміст дослідження;
2) статус опитуваного (соціально-демографічні дані про анкетованого);
3) питання, які розкривають суть теми дослідження;
4) заключна частина (передбачає подяку респондентам та / або побажання на майбутнє).
За предметним змістом запитання анкети поділяють на: запитання про факти; запи-
тання про знання; запитання про думку респондента; запитання про мотиви.
За своєю логічною природою запитання класифікують таким чином: основні запитання;
запитання-фільтри; контрольні запитання; запитання, які наводять на думку; контактні запи-
тання; буферні запитання; прямі запитання; опосередковані запитання.
За характером відповідей на поставлені запитання останні розподіляються на такі види:
• Відкриті запитання. Відповідь на відкрите питання може бути дана в любій формі,
без будь-яких обмежень. Вільний вибір відповіді забезпечує повноту інформації, однак
ускладнює обробку отриманої інформації з використанням комп’ютерної техніки. Саме тому
кількість відкритих питань стараються зводити до мінімуму.
• Закриті запитання. Їхньою перевагою є простота та доступність для автоматизова-
ної обробки, хоча в певній мірі вони обмежують опитуваного в свободі вибору своєї відпові-
22
ді. Прикладом може бути (чи задоволені ви.....) і передбачають відповіді: «задоволений», «не
дуже», «частково» і т. д. Закриті питання, в свою чергу, в залежності від ступеня повноти
готових відповідей поділяються:
 дихотомічні (потребують однозначної відповіді: «так» чи «ні»)
 поліваріативні / запитання-меню (є декілька варіантів відповіді)
 шкальні (наприклад, повністю згоден/згоден/частково згоден/не згоден)
 табличні
• Напівзакриті. Містять графу, де анкетований може вписати свій варіант відповіді.
Найбільш поширеним методом збору соціологічної інформації є опитування. Опиту-
вання передбачає:
- по-перше, усне чи письмове звернення дослідника до певної сукупності людей – ре-
спондентів із запитаннями, зміст яких репрезентує проблему, що вивчається, на рівні емпі-
ричних індикаторів;
- по-друге, реєстрацію та статистичну обробку отриманих відповідей, а також їх тео-
ретичну інтерпретацію.
За формою й умовами спілкування соціолога з респондентом розрізняють письмові
(анкетування) та усні (інтерв'ю) опитування.
Анкетування (додаток А) є найбільш розповсюдженим методом отримання первин-
ної соціологічної інформації. Анкетне опитування розраховано на масове опитування і на-
правлено на отримання інформації про стан суспільної думки в мотивах діяльності, думки
населення в тих чи інших питаннях, оцінки життєвої ситуації. Перевага анкетування полягає
в тому, що дозволяє одночасно охопити значні контингенти людей. Окрім того, дає можли-
вість висловлювати свою думку незалежно від впливу сторонньої особи, оскільки опитуван-
ня проводиться анонімно.
Воно може бути груповим або індивідуальним. Групове опитування застосовується за
місцем роботи або навчання. Один анкетер найбільш ефективно працює з 15-20 особами.
При цьому досягається 100% повернення анкет. При індивідуальному анкетуванні анкети
розповсюджуються на робочих місцях чи за місцем проживання респондентів. Термін повер-
нення анкет заздалегідь обговорюється.
Інтерв’ю – спосіб отримання первинної соціологічної інформації шляхом спеціально
організованої бесіди на відповідну тему. Іншими словами, інтерв’ю – це цілеспрямована бе-
сіда, яка ведеться безпосередньо дослідником у відповідності до заздалегідь розроблених
питаннях теми дослідження. Серед вимог, які ставляться до особи, яка проводить інтерв’ю
найбільш суттєвими є: компетентність; тактовність (знання психологічних особливостей та
техніки введення бесіди); доброзичливість та уважність.
За формою проведення розрізняють інтерв’ю з експертами та масове інтерв’ю. Ін-
терв’ю з експертами проводиться з фахівцями в даній галузі. Масове інтерв’ю розраховане
на залучення думок різних категорій людей, тому документи масового опитування часто на-
зивають «анкета – інтерв’ю».
Вимоги до проведення анкетного опитування:
• перед початком анкетування респондентам необхідно провести інструктаж про по-
рядок заповнення анкети;
• тривалість опитування не перевищує 30-40 хвилин і респондент опрацьовує близько
25 – 30 запитань;
• перш ніж давати відповідь на питання, респондента варто ознайомити з усіма варіа-
нтами відповідей, якщо запропоновані відповіді не відповідають думці опитуваного – слід
запропонувати дописати власну;
• на відкриті питання, що не мають готових відповідей, респондент повинен написати
власну відповідь;
• перші запитання повинні бути нейтральними, щоб не насторожувати і не принижу-
вати гідності респондента;
23
• важливо, щоб інтерес до предмету опитування не спадав, а поступово підвищувався. То-
му більш складні за змістом (і розумінням) запитання повинні йти слідом за більш простими.
• важкі запитання доцільно розмістити в середині анкети, щоб респондент вже розу-
мів зміст теми;
• питання повинні бути зрозумілими і доступними для опитуваних;
• запитання повинні відповідати логічним вимогам: спочатку мова повинна йти про
встановлення того чи іншого факту, події, а потім вже про його оцінку;
• при заповнені анкети прізвище вказувати не обов’язково.
Отже, за допомогою методу анкетного опитування можна зібрати основну маси соціо-
логічної інформації, але щоб вона була більш достовірною, можна поєднувати його з іншими
методами: анкетування і спостереження, анкетування і вільне інтерв’ю».

1. Сформулюйте зміст понять «здоров’я», «промоція здоров’я».
2. Розкрийте зміст ст. 32. Сприяння здоровому способу життя населення Закону Укра-
їни «Основи законодавства України про охорону здоров'я» (1992).
3. Розкрийте зміст ст. 20. Умови виховання та навчання Закону України «Про забезпе-
чення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (1994).
4. Розкрийте зміст ст. 21. Гігієнічне навчання і виховання громадян Закону України
«Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (1994).
5. Опишіть види профілактики, як складову заходів спрямованих на збереження та
зміцнення здоров’я.
6. Роль і місце профілактики у зміцненні та збереженні здоров’я населення.
7. Перерахуйте чинники і їх частку впливу на здоров’я населення.
8. Опишіть основи гігієнічного навчання та виховання населення у функціонуванні
системи охорони здоров’я та медичного забезпечення населення України.
9. Охарактеризуйте основні форми і засоби гігієнічного виховання в роботі закладів
системи МОЗ України.
10. Сформуйте особливості та переваги різних засобів пропаганди медичних знань.
11. Розкрийте методичні рекомендації до складання соціологічних анкет щодо ви-
вчення чинників впливу на здоров’я людини.
12. Опишіть основні вимоги до проведення анкетного опитування.
13. Розкрийте структуру та завдання лекції, як методу усної пропаганди.
14. Засоби друкованої пропаганди. Охарактеризуйте їх зміст, завдання та значимість.
15. Розкрийте основні умови та заходи, що впливають на формування здорового спо-
собу життя людини.
V. МЕТОДИЧНИЙ МАТЕРІАЛ ЩОДО ФОРМУВАННЯ ПРАКТИЧНИХ

НАВИЧОК ТА ВМІНЬ
Для набуття практичних навичок та вмінь з питань гігієнічного навчання і виховання
населення Вам необхідно:
1. Розробити анкету соціологічного дослідження для вивчення чинників ризику у виник-
ненні туберкульозу серед хворих на дану патологію.
2. Підготувати план та тези лекції за темою: «Ризик ВІЛ інфікування у медичних праців-
ників».
3. Підготувати пам’ятку за темою: «Імунізація – як засіб профілактики інфекційних за-
хворювань».
4. Підготувати макет санітарного бюлетня за темою: «Пропаганда грудного вигодову-
вання».
24

ЕКЗАМЕН СОЦМЕД МЕТОДИЧКИ

Uploaded by

Document Information

Original Title

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

ЕКЗАМЕН СОЦМЕД МЕТОДИЧКИ

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

Тема: Організація та проведення статистичного дослідження

ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ПРОВЕДЕННЯ СТАТИСТИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

І АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ. У практичній діяльності лікаря та керівника органу чи

II. МЕТА ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ:

Б) ВИХОВНА: Формування у студентів професійної відповідальності за правильне та

ІІІ. КОНКРЕТНІ НАВЧАЛЬНІ ЦІЛІ

- з теоретичним викладом навчально-методичного та наукового

IV. ТЕОРЕТИЧНИЙ ВИКЛАД ТЕМИ

Зміст статистичного дослідження

способами отримання. Наприклад, для вивчення чисельності та складу населення потрібні

Перший етап – СКЛАДАННЯ ПЛАНУ ТА ОПРАЦЮВАННЯ ПРОГРАМИ

Сутність плану статистичного дослідження

За характером облікові ознаки розподіляються на:

Методи проведення наукового дослідження

• Поточне статистичне дослідження – це виявлення та вивчення явищ, що швидко

Б) За відсутністю чи наявністю втручання:

В) За відношенням до часу збору даних та формування вибірок:

Г) З точки зору повноти обліку фактів спостереження статистичні дослідження

Відповіді на поставлене питання нерідко бувають суб’єктивними, пристрасними та

Репрезентативність вибіркової групи досягається правильним відбором одиниць

де: n – необхідне число спостережень у вибірковій сукупності,

З питанням вибору методів вибірки органічно зв'язана процедура визначення об'єкта

Якщо об’єм генеральної сукупності є відомим, то необхідний обсяг спостережень

де: n – необхідне число спостережень;

де: n – необхідне число спостережень;

Розмір вибіркової сукупності,

Все це разом дозволяє зробити висновок, що наведені методи дозволяють з достатнім

досконалий вид несуцільного спостереження, що дозволяє з достатньою точністю та

За інформованістю учасників про перебіг процесу дослідження та ступеня

Ступені достовірності статистичного дослідження

Рандомізоване дослідження – це динамічне спостереження якого-небудь

➢ Мета-аналіз індивідуальних даних заснований на вивченні результатів лікування

Зміст програми статистичного дослідження

коротка за змістом програма спостереження при вивченні дитячої смертності: а) стать;

У г р у п о в і й таблиці, на відміну від простої, може бути не один, а два і більше

Розподіл випадків звертання в поліклініку дорослих з різними нозологічними формами

У процесі опрацювання програми статистичного спостереження слід опрацювати

А) Стать: Б) Наявність нудоти:

В) Локалізація головного болю:

Застосування номінальної шкали обмежує область можливих математичних операцій,

А) Частота появи симптомів хвороби:

Однак вимірювання за допомогою порядкової шкали не дає ніякої інформації про

Другий етап – ЗБІР / РЕЄСТРАЦІЯ МАТЕРІАЛУ

документів відповідно до програми і плану дослідження та поточний / періодичний контроль

Третій етап – ГРУПУВАННЯ ТА ЗВЕДЕННЯ ВИПАДКІВ СТАТИСТИЧНОГО

Четвертий етап – СТАТИСТИЧНИЙ АНАЛІЗ, ВИСНОВКИ, ПРОПОЗИЦІЇ ТА

Надмірна “математизація” – необґрунтоване використання різноманітних статистичних

V. КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ НАБУТИХ ТЕОРЕТИЧНИХ

VI. МЕТОДИЧНИЙ МАТЕРІАЛ

У відповідності до наведених даних типового прикладу Вам необхідно:

Відповідь на перше питання:

Відповідь на друге питання:

Відповідь на третє питання:

Відповідь на четверте питання:

(22 * 0,92 *50 )/( 0,52 *50 + 22 * 0,92) = 10,29 осіб

При обрахунку відносних величин:

Враховуючи, що в ході статистичного аналізу здійснюється обрахунок відносних і

У відповідності до наведених даних типового прикладу Вам необхідно:

Відповідь на перше питання:

Відповідь на друге питання:

Відповідь на третє питання:

Відповідь на четверте питання:

420000 / (1+2,7182) = 50074,37 жінок

(22 * 0,92 50 )/( 0,52 50 + 22 * 0,92) = 10,29 осіб