Компетентності:

Інтегральна:
Здатність розв’язувати складні задачі, у тому числі дослідницького та
інноваційного характеру у сфері медицини. Здатність продовжувати навчання з
високим ступенем автономії.
Зaгaльнi компетентності (ЗК):
ЗК 1. Здaтнicть дo aбcтрaктнoгo миcлення, aнaлiзу тa cинтезу.
ЗК 2. Здaтнicть вчитиcя i oвoлoдiвaти cучacними знaннями.
ЗК 3. Здaтнicть зacтocoвувaти знaння у прaктичних cитуaцiях.
ЗК 4. Знaння тa рoзумiння змісту прoфеciйнoї дiяльнocтi та
відповідальності за неї.
ЗК 5. Здaтнicть дo aдaптaцiї тa дiї в нoвiй cитуaцiї.
ЗК 6. Здaтнicть приймaти oбґрунтoвaнi рiшення.
ЗК 7. Здатність працювати в команді.
ЗК 8. Здатність до міжособистісної взаємодії.
ЗК 9. Здатність спілкуватись іноземною мовою.
ЗК 10. Здатність використовувати інформаційні і комунікаційні технології.
ЗК 11. Здатність до пошуку, опрацювання та аналізу інформації з різних
джерел.
ЗК 12. Визнaченicть i нaпoлегливicть щoдo пocтaвлених зaвдaнь i взятих
oбoв’язкiв.
ЗК 13. Усвідомлення рівних можливостей для всіх членів суспільства та
гендерних проблем.
ЗК 14. Здатність реалізувати свої права і обов’язки як члена суспільства,
усвідомлювати цінності громадянського (вільного демократичного) суспільства
та необхідність його сталого розвитку, верховенства права, прав і свобод людини
і громадянина в Україні.
 ЗК 15. Здатність зберігати та примножувати моральні, культурні, наукові
цінності і досягнення суспільства на основі розуміння історії та закономірностей
розвитку предметної області, її місця у загальній системі знань про природу і
суспільство та у розвитку суспільства, техніки і технологій, використовувати
різні види та форми рухової активності для активного відпочинку та ведення
здорового способу життя.
Спеціальні (фахові, предметні) компетентності (ФК):
ФК 1.Здатність збирати медичну інформацію про пацієнта і аналізувати
клінічні дані.
ФК 2. Здатність до визначення необхідного переліку лабораторних та
інструментальних досліджень та оцінки їх результатів.
ФК 3. Здатність до встановлення попереднього та клінічного діагнозу
захворювання.
ФК 4. Здатність до визначення необхідного режиму праці та відпочинку
при лікуванні та профілактиці захворювань.
ФК 5. Здатність до визначення характеру харчування при лікуванні та
профілактиці захворювань.
ФК 6. Здатність до визначення принципів та характеру лікування та
профілактики захворювань.
ФК 7. Здатність до діагностування невідкладних станів.
ФК 8. Здатність до визначення тактики та надання екстреної медичної
допомоги.
ФК 10. Здатність до виконання медичних маніпуляцій.
ФК 11. Здатність розв’язувати медичні проблеми у нових або незнайомих
середовищах за наявності неповної або обмеженої інформації з урахуванням
аспектів соціальної та етичної відповідальності.
ФК 15. Здатність до проведення експертизи працездатності.
ФК 16. Здатність до ведення медичної документації, в тому числі
електронних форм.
 ФК 21. Здатність зрозуміло і однозначно доносити власні знання, висновки
та аргументацію з проблем охорони здоров’я та дотичних питань до фахівців і
нефахівців, зокрема до осіб, які навчаються.
ФК 23. Здатність розробляти і реалізовувати наукові та прикладні проекти
у сфері охорони здоров’я.
ФК 24. Здатність і готовність дотримуватись етичних принципів при роботі
з пацієнтами.
ФК 25. Здатність і готовність дотримуватися професійної та академічної
доброчесності, нести відповідальність за достовірність отриманих наукових
результатів.
Програмні результати навчання
ПРН 1. Мати ґрунтовні знання із структури професійної діяльності. Вміти
здійснювати професійну діяльність, що потребує оновлення та інтеграції знань.
Нести відповідальність за професійний розвиток, здатність до подальшого
професійного навчання з високим рівнем автономності.
ПРН 2. Розуміння та знання фундаментальних і клінічних біомедичних
наук, на рівні достатньому для вирішення професійних задач у сфері охорони
здоров’я.
ПРН 3. Спеціалізовані концептуальні знання, що включають наукові
здобутки у сфері охорони здоров’я і є основою для проведення досліджень,
критичне осмислення проблем у сфері медицини та дотичних до неї
міждисциплінарних проблем
ПРН 4. Виділяти та ідентифікувати провідні клінічні симптоми та
синдроми; за стандартними методиками, використовуючи попередні дані
анамнезу хворого, дані огляду хворого, знання про людину, її органи та системи,
встановлювати попередній клінічний діагноз захворювання.
ПРН 5. Збирати скарги, анамнез життя та захворювання, оцінювати
психомоторний та фізичний розвиток пацієнта, стан органів та систем організму,
на підставі результатів лабораторних та інструментальних досліджень оцінювати
інформацію щодо діагнозу (за списком 4), враховуючи вік пацієнта.
 ПРН 6. Встановлювати остаточний клінічний діагноз шляхом прийняття
обґрунтованого рішення та аналізу отриманих суб’єктивних і об’єктивних даних
клінічного, додаткового обстеження, проведення диференційної діагностики,
дотримуючись відповідних етичних і юридичних норм, під контролем лікаря-
керівника в умовах закладу охорони здоров’я.

ПРН 7. Призначати та аналізувати додаткові (обов’язкові та за вибором)

методи обстеження (лабораторні, функціональні та/або інструментальні),
пацієнтів із захворюваннями органів і систем організму для проведення
диференційної діагностики захворювань.
ПРН 9. Визначати характер та принципи лікування хворих (консервативне,
оперативне) із захворюваннями, враховуючи вік пацієнта, в умовах закладу
охорони здоров’я, за його межами та на етапах медичної евакуації, в т.ч. у
польових умовах, на підставі попереднього клінічного діагнозу, дотримуючись
відповідних етичних та юридичних норм, шляхом прийняття обґрунтованого
рішення за існуючими алгоритмами та стандартними схемами, у разі
необхідності розширення стандартної схеми вміти обґрунтувати персоніфіковані
рекомендації під контролем лікаря-керівника в умовах лікувальної установи.
ПРН 10. Визначати необхідний режим праці, відпочинку та харчування на
підставі заключного клінічного діагнозу, дотримуючись відповідних етичних та
юридичних норм, шляхом прийняття обґрунтованого рішення за існуючими
алгоритмами та стандартними схемами.
ПРН 14. Визначати тактику та надавати екстрену медичної допомогу при
невідкладних станах в умовах обмеженого часу згідно з існуючими клінічними
протоколами та стандартами лікування
ПРН 17. Виконувати медичні маніпуляції в умовах лікувального закладу,
вдома або на виробництві на підставі попереднього клінічного діагнозу та/або
показників стану пацієнта шляхом прийняття обґрунтованого рішення,
дотримуючись відповідних етичних та юридичних норм.
ПРН 18. Визначати стан функціонування та обмежень життєдіяльності
особи та тривалість непрацездатності з оформленням відповідних документів, в
умовах закладу охорони здоров’я на підставі даних про захворювання та його
перебіг, особливості професійної діяльності людини, тощо. Вести медичну
документацію щодо пацієнта та контингенту населення на підставі нормативних
документів.
ПРН 21. Відшуковувати необхідну інформацію у професійній літературі та
базах даних інших джерелах, аналізувати, оцінювати та застосовувати цю
інформацію.
ПРН 22. Застосовувати сучасні цифрові технології, спеціалізоване
програмне забезпечення, статистичні методи аналізу даних для розв’язання
складних задач охорони здоров’я.
ПРН 25. Зрозуміло і однозначно доносити власні знання, висновки та
аргументацію з проблем охорони здоров’я та дотичних питань до фахівців і
нефахівців.
Мета. Формування здатності застосовувати набуті знання, уміння, навички
та розуміння для вирішення типових задач діяльності лікаря в галузі охорони
здоров'я, сфера застосування яких передбачена визначеними переліками
синдромів та симптомів захворювань, невідкладних станів та захворювань, що
потребують особливої тактики ведення пацієнтів; лабораторних та
інструментальних досліджень.
Обладнання: сучасні діагностичні, лікувальні та інші пристрої, предмети
та прилади, що застосовуються у професійній діяльності, комп’ютери з
вiдповiдним iнформaцiйним зaбезпеченням, aудiо- та вiдеомaтерiaли, муляжi,
фaнтоми, електроннi довiдники.

Плaн та оргaнiзaцiйнa структура зaняття (6 aкaд. год)

Нaзвa етaпу Опис етaпу Рiвнi зaсвоєння Чaс
Пiдготовчий етaп
Оргaнiзaцiйнi зaходи Методи контролю Питaння 15%
Вiдповiдi на зaпитaння теоретичних знaнь: Типовi зaдaчi
студентiв, якi виникли під - iндивiдуaльне теоретичне Тести
чaс СРС. опитувaння; Письмовi
Перевiркa робочих зошитiв. - тестовий контроль; теоретичні
Визнaчення конкретної мети - вирiшення типових зaдaч. зaвдaння
зaняття i створення Тaблицi
позитивної пізнавальної Мaлюнки
мотивaцiї. Структурно-
Контроль вихідного рівня логiчнi схеми
знaнь: Aудiо- та вiдео-
1. З’ясовання і аналіз мaтерiaли.
скарг хворих
2. Розпізнавання
ключових клінічних
симптомів
3. Методика
фізикального
обстеження хворих
4. Оптимальний
алгоритм діагностики
у хворих з ПР
5. Інтерпритація даних
інструментальних та
лабораторних методів
дослідження
6. Формулювання
діагноза з
визначенням
основної причини,
що викликала
розвиток ПР.
7. Принципи надання
невідкладної
допомоги хворим

Основний етaп
Формувaння практичних Метод формування Aлгоритм для 65%
нaвичок практичних нaвичок: формування
Вміння проводити Прaктичний тренiнг практичних
розпитування, пальпацію, нaвичок,
перкусію та аускультацію виконaння
пацієнтів з ПР. медичних
мaнiпуляцiй.

Метод формування Професiйнi

Формувaння професiйних професiйних вмiнь: aлгоритми для
вмiнь тренiнг у вирiшеннi типових формування
1. Провести курaцiю хворого тa нетипових ситуaцiйних професiйних
з ПР. зaдaч (реальних клiнiчних, вмiнь;
2. Інтерпретувати виявлені iмiтовaних, текстових) хворi, медичні
симптоми кaрти
4. Оцінити діагностичне та стaцiонaрного
прогностичне значення хворого,
виявлених симптомів і ситуaцiйнi зaдaчi,.
синдромів Результaти
5. Скласти план обстеження додаткових
хворого методiв
 дослiдження
(функціональних,
інструментальних,
генетичних,
рентгенологічних)
Пiдсумковий етaп
Контроль та корекція рівня Методи контролю практичних Результaти роботи 20%
практичних навичок та нaвичок: з хворим, з
професiйних вмiнь Iндивiдуaльний контроль медичною кaртою
практичних навичок тa їх стaцiонaрного
результaтiв хворого. Зaхист
протоколу курaцiї
хворого.
Вирiшення
тестових зaвдaнь
формaту A (10 ТЗ).
Пiдведення підсумків
зaняття: теоретичного, Методи контролю Нетиповi
прaктичного, професiйних вмiнь: aнaлiз та ситуaцiйнi зaдaчi.
оргaнiзaцiйного з оцінка результатів клiнiчної
оцiнювaнням навчальної роботи студентiв
діяльності студентів за
результaтaми їх роботи
протягом трьох етапів
зaняття.

Домaшнє зaвдaння:
інформування студентiв про
тему наступного зaняття, Орiєнтовнa кaртa для
конкретні зaвдaння для сaмостiйної роботи з
самостійної позaaудиторної лiтерaтурою.
роботи, в т.ч. творчі та Рекомендовaнa лiтерaтурa
iндивiдуaльнi. (основнa, додaтковa,
iнформaцiйнi ресурси)

4. Зміст теми заняття

Невідкладна допомога при передозуванні лікарських препаратів

та наркотичних засобів

Побічна реакція (ПР) — це будь-яка небажана негативна реакція, яка виникає

при застосуванні лікарського засобу (ЛЗ) у звичайних дозах, рекомендованих
для профілактики, діагностики та лікування захворювань або з метою
модифікації фізіологічних функцій організму. Побічна дія ліків є антиподом
головної дії, заради якої ЛЗ застосовуються. Побічна дія ліків (ПДЛ) різнорідна
за виявленням і частотою виникнення, тому потребує різноманітних методичних
прийомів підтвердження. Частота ПДЛ сягає 20% при амбулаторному лікуванні,
до 5% хворих потребують госпіталізації для лікування її наслідків. Найчастіше в
Україні реєструють ПДЛ при застосуванні антибактеріальних препаратів,
кровозамінників, протизапальних, знеболювальних препаратів, препаратів
кардіологічного профілю, анестетиків, вітамінів, протипухлинних засобів. Але
статистика ПДЛ інколи відображає не стільки відповідні властивості тих чи
інших ЛЗ, скільки частоту їх застосування.
Якщо ПР зазначена в інструкції для медичного застосування її називають
передбаченою. Слід зауважити, що в інструкції зазначають не тільки
симптоми побічних реакцій, а й іноді вказують синдроми. Наприклад,
термін «реакції гіперчутливості» об’єднує в собі такі поняття, як алергічні,
анафілактичні реакції, які, в свою чергу, можуть проявлятися підвищенням
температури тіла, утрудненим диханням, зниженням артеріального тиску,
шкірним висипом, свербежем, почервонінням, набряком шкіри, суглобів,
набряком Квінке, анафілактичним шоком тощо. Непередбаченою є ПР,
характер, тяжкість і наслідки якої не узгоджуються з описаними в
інструкції.
Залежно від наслідків для людини ПР діляться на серйозні та несерйозні.
Серйозна побічна реакція — це будь-який несприятливий клінічний прояв
при застосуванні лікарського засобу (незалежно від дозування), який
призводить до смерті, становить загрозу життю, потребує госпіталізації або
збільшення її терміну, спричиняє тривалу/значну непрацездатність,
інвалідність, є причиною появи новоутворення у людини, вродженої
аномалії або вади розвитку плода. Якщо ж побічна реакція не мала
зазначених вище наслідків для організму людини, її слід розцінювати як
несерйозну.
На сьогодні ВООЗ та переважна більшість країн, включаючи Україну,
притримуються класифікаційних підходів, відображених у табл. 1.
Таблиця 1. Класифікація ПР ЛЗ

Тип ПР Ефект

Надлишковий терапевтичний ефект

А Фармакологічний побічний ефект

ПР ЛЗ, Токсичний ефект

які залежать
від дози Вторинний ефект

Імуноалергічні
В Генетично детерміновані
ПР ЛЗ, які не залежать від дози
Невідомого механізму

С Толерантність
Залежність
ПР ЛЗ, які виникають в результаті тривалої терапії
Синдром відміни

Кумулятивні ефекти
 Ефекти пригнічення виробки гормонів

Мутагенність
D Канцерогенність
відтерміновані ПР
Тератогенність

Найчастіше (більше ніж 1:100) при медичному застосуванні ЛЗ виникають ПР

типу А (близько 75%). Їх виникнення зумовлено фармакологічними
властивостями або токсичністю самого ЛЗ чи його метаболітів, тому вони є
передбачуваними, для них не характерна висока летальність. Вони найбільш
доступні для вивчення в експерименті. Такі реакції виявляються під час
клінічних випробувань, спонтанних повідомлень, моніторингу з виписаних
рецептів або в експериментальних дослідженнях. З прикладів таких реакцій
можуть бути: сухість у роті при прийомі блокаторів М-холінорецепторів; сухий
кашель при застосуванні інгібіторів АПФ; брадикардія, АВ-блокада при
застосуванні бета-адреноблокаторів та серцевих глікозидів; виникнення
гіпокаліемії та гапомагніємії при застосуванні салуретиків тощо.
ПР типу В зустрічаються рідко (менше 1:1000) є специфічними, зазвичай
важкими. Можуть бути імунного генезу, генетично детерміновані чи зумовлені
іншими, невідомими причинами. Цей тип ПР не залежить від дози, шляху
введення ЛЗ. Такі ПР досить часто бувають серйозними, тяжкими за перебігом,
їх важко передбачити, для них характерна висока летальність. ПР типу В
становлять близько 20% загальної кількості зареєстрованих ПР
У зв’язку з різними механізмами виникнення ПР типу В їх появі не завжди
вдається запобігти. Так, у 32,9% пацієнтів, у яких підозрювалася алергія до β-
лактамних антибіотиків, шкірна проба була негативною, однак провокаційні
тести були позитивні. Ймовірність виникнення цього типу ПР потребує
настороженості лікарів при здійсненні фармакотерапії певними ЛЗ, проведенні
та оцінці результатів проб на індивідуальну чутливість та високого ступеня
готовності надання невідкладної допомоги при виникненні ПР негайного типу.
Приклади: фторотан, дитилін – злоякісна гіпертермія; інгібітори протонової
помпи – гостра серцева недостатність.
У менше ніж 5% виникають ПР типу С та D. ПДЛ С типу виникають після
тривалого лікування, вони є специфічними, перебіг тяжкий, складні для
діагностики.
ПДЛ D типу виникають рідко, є відстроченими, перебіг важкий, складні для
діагностики.

Отруєння - захворювання хімічної етіології, що розвиваються при потраплянні в

організм людини хімічних речовин (отрут) в токсичній дозі, здатних викликати
порушення життєво - важливих функцій людини і створити небезпеку для його
життя.
Принципи класифікацій отруєнь
I. Етіопатогенетичний
 По причині розвитку - Випадкові (нещасний випадок на виробництві
(аварія) або в побуті, алкогольна або наркотична інтоксикація,
передозування лікарських речовин - Навмисні (кримінальні,
суїцидальні істинні або демонстративні, або " поліцейські
"застосування бойових отруйних речовин)
За умовами розвитку: - Виробничі - Побутові - Ятрогенні
За надходженням отрути (пероральні, інгаляційні, ін'єкційні)
За походженням отрут
II. Клінічний
За особливостю клінічного перебігу - гострі - хронічні - підгострі
По тяжкості захворювання - легкі - середньої тяжкості - тяжкі - вкрай
важк - смертельні)
За наявністю ускладнень
За результатом захворювання
III. Нозологічний
За назвами окремих отрут, їх груп або класів.
Діагностика будь-якого гострого отруєння заснована на:
- Даних токсикологічного анамнезу.
- Аналізу токсикологічної ситуації.
- Клінічних проявів «виборчої токсичності».
- Ідентифікації виду отрути.

Отруєння лікарськими засобами можуть бути випадковими (побутове отруєння

або ятрогенне передозування) чи навмисними (кримінальні, суїцидальні істинні
або демонстративні)

Отруєння парацетамолом

Ацетамінофен міститься в > 100 продуктах, що продаються без рецепта. До

продуктів належать багато дитячих препаратів у формі рідини, таблеток і
капсул, а також багато препаратів від кашлю та холоду. Багато рецептурних
препаратів також містять ацетамінофен. Отже передозування ацетамінофеном є
частим явищем.
Для того, щоб викликати токсичність, гостре пероральне передозування
повинно бути загалом ≥ 150 мг/кг (близько 7,5 г у дорослих) протягом 24 годин.
Легке отруєння може не викликати симптомів, і за їх наявності симптоми
гострого отруєння ацетамінофеном зазвичай незначні до ≥ 48 годин після
прийому. Симптоми, які виникають у 4 етапи та включають анорексію, нудоту,
блювання та біль у животі у правому верхньому квадранті живота. Ниркова
недостатність і панкреатит можуть виникати іноді без печінкової недостатності.
Через > 5 днів гепатотоксичність зникає або прогресує до множинної органної
недостатності, яка може призвести до смерті.
Стадії гострого отруєння парацетамолом
етап Час після Прояви
прийняття
токсичної дози
І 0-24 год Відсутність апетиту, нудота, блювання
ІІ 24-72 год Біль в правому підребір’ї, підвищення АЛТ та
АСТ, а при тяжкому отруєнні – білірубіну та МНС.
ІІІ 72-96 год Блювання та ознаки печінкової недостатності,
пікові рівні АЛТ та АСТ, білірубіну та МНС. Іноді
ниркова недостатність та панкреатит
ІV Більше 5 діб Зникнення гепатотоксичності або прогресування в
поліорганну недостатність (іноді з летальним
наслідком)
МНС-міжнародне нормалізоване співідношення

Лікування: 1. Пероральний або в/в N-ацетилцистеїн

При гострому отруєнні N-ацетилцистеїн вводиться, якщо є ознаки
гепатотоксичністі. Препарат є найбільш ефективним, якщо його приймають
протягом 8 годин після прийому ацетамінофену. Через 24 години користь
антидоту є сумнівною, але її все одно слід вводити. Якщо ступінь токсичності
невизначений, N-ацетилцистеїн слід призначати до виключення токсичності.
N-ацетилцистеїн однаково ефективний при внутрішньовенному або
пероральному введенні. В/в терапія проводиться у вигляді безперервної інфузії.
Після ударної дози 150 мг/кг у 200 мл 5 % глюкози протягом 15 хвилин
слідують підтримуючі дози 50 мг/кг у 500 мл 5 % глюкози протягом 4 годин,
потім 100 мг/кг у 1000 мл 5 % глюкози протягом 16 годин. Для дітей може
знадобитися коригування дозування для зменшення загального об’єму введеної
рідини; рекомендується консультація з токсикологічним центром.
Навантажувальна доза для перорального застосування N-ацетилцистеїну
становить 140 мг/кг. Після цього буде введено 17 додаткових доз 70 мг/кг кожні
4 години. Пероральний ацетилцистеїн не має смакових властивостей; його
вводять у розчині 1:4 в газованому напою або фруктовому соку і все ще можуть
викликати блювання. Якщо виникає блювота, можна використовувати
протиблювотний засіб; якщо блювання виникає протягом 1 години після
прийому дози, дозу слід повторити. Однак блювання може бути зменшене і
може обмежувати пероральне застосування. Алергічні реакції є
малоймовірними, проте виникали при пероральному та в/в застосуванні.

2. Можливо застосувати активоване вугілля. Активоване вугілля може

застосовуватися, якщо ацетамінофен, ймовірно, все ще залишається в
шлунково-кишковому тракті.
Отруєння морфіном.

Клініка. Розвивається депресія дихального центру з розвитком гострої

центрогенної дихальної недостатності. Гіпоксія призводить до гіпотоніння,
сповільнення ритму серцевих скорочень, зниження температури тіла, зупинки
серцевої діяльності. Характерне звуження зіниць з послабленням реакції на
світло, затримка сечі внаслідок спазму сфінктера сечового міхура, гіперемія
шкіри, нудота, блювота. При тяжкому отруєнні спостерігається асфіксія, різкий
ціаноз слизових оболонок, розширення зіниць, серцево-судинна недостатність
Лікування. 1.Промивання шлунка: - зондове, 10-12л водогінної води
кімнатної температури з перманганатом калію (1:200000 - слабкорожевого
кольору);
-після промивання в шлунок вводяться сольові проносні засоби (сульфат
магнію або натрію); -повторні промивання шлунка, ентеросорбенти.
2.Конкурентний антидот - налоксон, налорфіну гідрохлориду по 0,5% - 3-5
мл.
3.Рання гемосорбція.
4.Симптоматична терапія. Атропіну сульфату 0,1% -1 мл, дофамін,
кордіамін 1 мл, кофеїну натрію бензоат 10% -1 мл, етімізол, бемегрид 10% -10
мл, корглікон 0,06% - 1.0 мл, вітамін В1 5% - 1 мл, катетеризація сечового
міхура, зігрівання тіла.
Отруєння кофеїном. Клініка. Збудження центральної нервової системи,
підвищення артеріального тиску, прискорення пульсу (тахікардія), галюцинації.
Лікування. 1.Промивання шлунка:
- зондове, 10-12л водогінної води кімнатної температури з перманганатом
калію (1:200000 - слабкорожевого кольору) або з таніном з дачею
ентеросорбентів.
2. Седативна терапія. Фенобарбітал, броміди (натрію бромід
внутрішньовенно, карбромал, бромізовал всередину), нітрогліцерин під язик,
сібазон 0,5% - 1 мл, глюкоза 20% - 20 мл, кислота аскорбінова 5% - 2 мл, для
зниження артеріального тиску призначають гіпотензивні засоби.
3. Форсований діурез. Постраждалому дають нітрогліцерин під язик;
уводять розчин сібазону 0,5% - 2 мл; застосовуються фенобарбітал, кальцію
хлорид 10% - 10 мл.
Отруєння барбітуратами. Клініка. Характерна сонливість, пригнічення
дихання, порушення гемодинаміки, зниження артеріального тиску, колапс,
зниження температури тіла, параліч центральної нервової системи, мимовільне
виділення сечі.
Лікування. 1.Промивання шлунка:
-зондове , 10-12л водогінної води кімнатної температури з перманганатом
калію (1:200000 - слабкорожевого кольору).
-після промивання в шлунок уводяться сольові проносні засоби (сульфат
магнію або натрію.) -повторні промивання шлунка, ентеросорбенти.
 2.Бемегрид 0,5% - 10 мл, етимізол.
3.Рання гемосорбція, форсований діурез .
4.Симптоматична терапія. Ефедрину гідрохлорид 5% -1 мл, мезатон 1% -1
мл, дофамін, кордіамін 2 мл, вдихання кисню, розчини глюкози.

Отруєння нейролептиками. Клініка. Відмічається сонливість, слабкість,

атаксія, запаморочення, , іноді страх, сухість у роті, анорексія, тахікардія,
зниження артеріального тиску, розширення зіниць, зниження температури тіла,
пригнічення дихання, депресія.
Лікування.
1. Промивання шлунка:
- зондове , 10-12л водогінної води кімнатної температури з перманганатом
калію (1:200000 - слабкорожевого кольору).
2. Норадреналін, мезатон, дофамін, глюкокортикоїди, хлорид кальцію,
кофеїн.
3.Форсований діурез з використанням осмодіуретиків.
4.Симптоматична терапія. Вітаміни групи В, кислота аскорбінова,
етимізол.
Отруєння транквілізаторами. Клініка. Загальна слабкість, атаксія,
сонливість, втрата свідомості, зниження артеріального тиску, пригнічення
дихання.
Лікування. Аналогічне, як при отруєнні нейролептиками.
Отруєння бромідами. Клініка. Сонливість, пригнічення активності
центральної нервової системи, загальна слабкість, тремор, атаксія, висипання на
шкірі, нежить.
Лікування.
1.Промивання шлунка:
- зондове , 10-12л водогінної води кімнатної температури з перманганатом
калію (1:200000 - слабкорожевого кольору).
2.Бемегрид 0,5% - 10 мл, етімізол. 3.Форсований діурез.
4.Симптоматична терапія. Дофамін, кофеїн, кордіамін 2 мл, інфузійна
терапія, амонію хлорид по 5,0 на добу.
Отруєння сульфатом магнію. Клініка. При довенному,
внутрішньом'язевому введенні може настати сон з переходом у наркоз,
пригнічення дихання, гіпотензія (при магнію в плазмі крові більше 3 ммоль/л).
Лікування.
1.Промивання шлунка:
 - зондове , 10-12л водогінної води кімнатної температури.
2.Довенно вводять хлорид кальцію, глюконат кальцію, дофамін, кофеїн,
бемегрид, етимізол.
3. Симптоматична терапія. Вітаміни В, С.
Отруєння гангліоблокаторами (бензогексоній та інші). Клініка. Швидке і
прогресуюче зниження артеріального тиску, колапс, загальна слабкість,
тахікардія, порушення дихання, гіпоксія, галюцинації, ціаноз, збудження.
Лікування.
1.Промивання шлунка:
- зондове , 10-і 2л водогінної води кімнатної температури з перманганатом
калію ( 1:200000 - слабкорожевого кольору). 2.
Мезатон 1% - 1 мл, дофамін, норадреналін, кордіамін 2 мл, ефедрину
гідрохлорид 5% - 1 мл, вдихання кисню
3. Інфузійна терапія .
4.Симптоматична терапія. Корглікон, розчин глюкози, сечогінні засоби
Отруєння дитиліном. Клініка. Розслаблення скелетної мускулатури після
короткотривалих, від обличчя до ніг, судомних посмикувань, припинення
дихання.
Лікування.
1. Респіраторна підтримка (допоміжна або штучна вентиляція легень).
2.Переливання свіжозамороженої або нативної плазми, свіжої
еритроцитарної маси, введення холінестерази.
Отруєння міорелаксантами однофазної (подовженої, недеполяризуючі)
дії. Клініка. В'ялий параліч скелетної (в т,ч. дихальної) мускулатури
Лікування.
1 .Респіраторна підтримка (допоміжна або штучна вентиляція легень). При
значних дозах довготривала ШВЛ,
2.Прозерин 0,05% - 3 мл.(після досягнення атропінізації) кожні 40 хвилин.
3. Форсований діурез .
Отруєння стрихніном. Клініка. Підвищення рефлекторної збудливості,
головний біль, задишка, підвищення тонусу потиличних м'язів, тризм, тетанічні
судоми аж до опістотонуса при найменшому подразненні, лякливість, самовільне
сечовиділення, розширення зіниць, спазм дихальних м'язів з розвитком різкої
ригідності грудної клітки, параліч дихання.
Лікування.
1 .Респіраторна підтримка (допоміжна або штучна вентиляція легень). При
значних дозах довготривала ШВЛ,
 2.Промивання шлунка:
- зондове , 10-12л водогінної води кімнатної температури з перманганатом
калію( 1:200000 - слабкорожевого кольору);
-після промивання в шлунок уводяться сорбенти
3.Седуксен, сібазон, реланіум, ГАМК, фенобарбітал, глюкозу
внутрішньовенно 10% - 200 мл, магнію сульфат 25% -10-15 мл внутрішньовенно,
внутрішньом'язово.
4.Симптоматична терапія. Спокій, хлоралгідрат в клізмі.
Отруєння аніліном. Клініка. Пригніченість, апатія, загальне пригнічення,
спад сил, м'язовий тремор, серцева слабкість, пригнічення дихання, синюшність
слизових оболонок.
Лікування.
1.Промивання шлунка;
- зондове, 10-12л водогінної води кімнатної температури з перманганатом
калію (1:200000 - слабкорожевого кольору);
- після промивання в шлунок вводяться сольові проносні засоби
2 Метиленова синька, глюкоза
3. Інфузійна терапія.
4.Симптоматична терапія. Дофамін, кофеїн, корглікон
Отруєння серцевими глікозидами. Клініка. Нудота, блювання, пронос,
брадиаритмія, яка змінюється тахікардією, екстрасистолія, фібриляція
шлуночків, зіниці ока розширені, підвищення артеріального тиску, збудження
зупинка серця.
Лікування.
1.Промивання шлунка: - зондове , 10-12л водогінної води кімнатної
температури з перманганатом калію ( 1:200000 - слабкорожевого кольору) або
таніну (чай);
-після промивання в шлунок вводяться сольові проносні засоби;
-сорбенти (активоване вугілля, ентеросорбенти).
2. Атропіну сульфат 0,1% - 1 мл, унітіол 5% - 5 мл, розчин калію хлориду
0,4% - 500 мл внутрішньовенно крапельно повільно (панангін).
3. Ентеросорбція, гемосорбція.
4.Симптоматична терапія
Отруєння адреноміметиками (адреналін, норадреналін, мезатон,
ефедрину гідрохлорид). Клініка. Тривога, шум у вухах, болі в ділянці серця,
різка блідість шкіри, розширення зіниць, судоми, страх, набряк легень,
підвищення артеріального тиску, тахікардія, аритмія.
 Лікування.
1. Керована гіпотонія: перлінганіт, нітропрусид натрію 10 мл інфузоматом
або на фіз розчині в/в крапельно, нітрогліцерин під язик, бензогексоній 2,5% - 1
мл, аміназин 2,5% - 1мл, глюкоза, штучне дихання.
2.Симптоматична терапія. При набряку легень - див. відповідний
протокол.
Отруєння саліцилатами. Клініка. Біль в ділянці шлунка, блювання, шум у
вухах, дратівливість, розлади зору і слуху, галюцинації, коматозний стан,
судоми, кровоточивість слизових оболонок, зниження температури тіла,
висипання на шкірі.
Лікування. 1.Промивання шлунка:
-зондове , 10-і 2л водогінної води кімнатної температури з перманганатом
калію (1:200000 - слабкорожевого кольору) або таніну (чай);
-після промивання в шлунок вводяться сольові проносні засоби;
- сорбенти (активоване вугілля, ентеросорбенти).
2.Вікасол, етамзілат.
З.Форсований діурез.
4.Симптоматична терапія. Фенобарбітал, зігрівання тіла, с/з плазма.

1. Рекомендована література
Основна:
1. Внутрішні хвороби: Підручник, заснований на принципах доказової
медицини 2018/19 / Керівник проекту Александра Кубєц, гол. ред. Адріана
Яремчук-Кочмарик, Анатолій Свінцицький; пер. з польск. – Краків:
Практична медицина, 2018. – С. 69-71, 91-93, 95-96, 110-111, 125-126, 457-
463, 475-533, 568-570.
2. Екстрена медична допомога : підручник / [М. І. Швед, А. А. Гудима, С. М.
Геряк та ін.] ; за ред. М. І. Шведа. – Тернопіль : ТДМУ, 2015. – 420 с.
3. ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ З КЛІНІЧНОЇ ФАРМАЦІЇ: навч. посіб. для
підготовки до складання ліцензійного іспиту КРОК-2 «ФАРМАЦІЯ» / І.В.
Андрущенко, І.О. Афанасьєва, В.О. Половинка, В.С. Потаскалова, О.А.
Темірова, М.В. Хайтович; за редакцією М.В.Хайтовича. - Мультімедійне
видавництво Стрельбицького, 2019.

4. МОЗ України, 2006; WHO Adverse Reaction Terminology (WHO-

ART), www.who-umc.org).

Питaння для сaмопiдготовки студентa до практичного заняття

 1. Визначення ПР.
2. Типи ПР.
3. Характеристики основних типів ПР.

4. Вміти з’ясувати і аналізувати скарги хворих з ПР ЛЗ.

5. Вміти розпізнавати клінічні ознаки отруєнь ЛЗ.

6. Удосконалити методику фізикального обстеження хворих з ПР ЛЗ.
7. Класифікація отруєнь ЛЗ: тяжкість перебігу; характер перебігу.
8. Оптимальний алгоритм діагностики у хворих з ПР на ЛЗ.
9. Алгоритм надання невідкладної допомоги хворим при отруєнні ЛЗ.
10. Профілактика отруєнь ЛЗ.

Тестові завдання для контролю кінцевого рівня знань:

1. Ви фельдшер швидкої допомоги. Вас викликали до пацієнта, 21 року, який

після введення гентаміцину через півгодини відчув нестачу повітря, свербіж
долонь, почервоніння обличчя, запаморочення в голові. АТ знизився до
75/50 мм рт.ст., ЧД 24/хв., Ps 105/хв. З якого препарату ви розпочнете
невідкладну допомогу?

A*Адреналін в/м
B Допамін д/в
C Еуфілін д/в
D Димедрол в/м
E Гідрокарбонат натрію д/в

2. Пацієнт С., 60 років, поступив в кардіологічне відділення із діагнозом: ІХС,

постінфарктний кардіосклероз, постійна форма фібриляції передсердь,
тахісистолічний варіант. Серцева недостатність (СН) ІІ А ст. Частота
шлуночкових скорочень на ЕКГ 160/хв. Пацієнту призначили довенно 2 мл
0,025% розчину дигоксину в першу добу двічі, наступні 4 доби – 1 раз на
добу. На ЕКГ частота скорочень шлуночків зменшилась до 63/хв. і пацієнта
перевели на пероральний прийом дигоксину у підтримуючій дозі.
Поступовий розвиток терапевтичного ефекту пов’язаний з:
A* Кумуляцією
B Антагонізмом
C Звиканням
D Алергією
E Синергізмом
 3. У пацієнта К., 49 років, скарги на набряклість і біль у лівій гомілці. Три
дні тому повернувся із відпочинку, політ у літаку тривав 8 годин. Діагноз:
гострий тромбоз глибоких вен лівої гомілки. Призначено гепарин. Після
введення гепарину виникла шлункова кровотеча. Назвіть специфічний антидот
гепарину, який потрібно негайно застосувати:
A* Протамiну сульфат
B Вiкасол
C Дипiроксим
D Натрiю цитрат
E Бемегрид

4. Жінка, віком 56 років, хворіє на грип. Температура тіла 39,5°С.

Помилково з метою зниження температури тіла протягом доби прийняла 7
таблеток парацетамолу по 0,5 г. Виник ризик гепатотоксичності. Який
лікарський засіб слід застосувати у даному випадку як антидот у перші 12 годин?
A* Ацетилцистеїн
B Бемегрид
C Дефероксамін
D Етиловий спирт
E Протаміну сульфат

5. Чоловіку, віком 55 років, при проведенні оперативного втручання у

комбінації із загальним знеболюванням на фоні ендотрахеальної інтубації було
введено міорелаксант – тубокурарину хлорид (курареподібний лікарський засіб з
антидеполяризуючою дією). У пацієнта відмічено пригнічення дихання. Який
засіб слід ввести пацієнту для відновлення у нього самостійного дихання?
A* Прозерин
B Метопролол
C Налоксону гідрохлорид
D Магнiю сульфат
E Унiтiол.

6. 74-річний пацієнт скаржиться на нудоту, блювання, погіршення зору.

Відомо, що 3 тижні тому він помітив появу набряків нижніх кінцівок і попереку.
Лікар йому призначив дигоксин. При огляді – пульс 48/хв. Який із препаратів є
антидотом у даному випадку?
A* Атропіну сульфат
B Амілнітрит
C Дипiроксим
D Тетацин-кальцій
E Унітіол
 7. До лікарні звернулась жінка із дитиною 4-х років, яка випила флакон
очних капель. Через 30 хв після цього у дитини виникли задишка, утруднене
ковтання, хрипота, розширення зіниць, гіпертермія. Який із лікарських засобів
міг спричинити описані прояви?
A* Атропін
B Адреналін
C Лідокаїн
D Прокаїн
E Фенілефрин

8. На фоні лiкування ревматоїдного артриту лікарськими засобами із

протизапальною дiєю, у пацієнта, віком 62 роки із надлишковою масою тіла,
виявлено гiперглiкемiю. Який із лікарських засобів міг спричинити цукровий
діабет?
A* Дексаметазон
B Мелоксикам
C Iбупрофен
D Делагiл
E Диклофенак натрiю

9. Пацієнт, віком 26 років, лікується з приводу ревматоїдного артриту.

Йому призначено метотрексат. Для зниження ризику розвитку побічних ефектів
рекомендовано додатково вживати:
A* Фолiєву кислоту
B Омепразол
C Триметоприм
D Інфлiксимаб
E Цiанокобаламiн

10. Жiнка, 38 рокiв, протягом 8 місяців хворiє на ревматоїдний артрит.

Останнього часу її турбує те, що у неї стабільно пiдвищений АТ, суттєво
збiльшилась маса тiла, з’явились стрії на животі та тулубі, відмічається
порушення менструального циклу. Який лiкарський засiб мiг призвести до
подiбної клiнiчної картини?
A* Преднiзолон
B Метотрексат
C Натрiю ауротiомалат
D Iбупрофен
E Сульфасалазин

11. До провізора аптеки звернувся чоловік, 40 років, з проханням

відпустити кислоту ацетилсаліцилову для зниження температури тіла. Пацієнт
приймає непрямий антикоагулянт варфарин для профілактики тромбозу судин
нижніх кінцівок. Провізор поінформував, що одночасне вживання даних
лікарських засобів небезпечне через збільшення ризику:
A* Кровотечі
B Кардіотоксичності
C Нейротоксичності
D Нефротоксичності
E Остеопорозу
Методичнa розробка склaденa асистентом кафедри внутрішньої медицини № 4
Бондарчуком О.М