НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ

Кафедра економічної теорії та фінансів

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ

«СТАТИСТИЧНІ МЕТОДИ В ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ»

ХАРКІВ 2007
 2
Зміст
Тема 1. Вступ до теорії економіко-статистичного аналізу
Тема 2. Абсолютні та відносні статистичні показники. Графічний метод зображення
статистичних даних
Тема 3. Зведення та групування статистичних даних
Тема 4. Середні величини
Тема 5. Статистичне вивчення варіації та форми розподілу
Тема 6. Вибірковий метод
Тема 7. Статистичні методи вимірювання взаємозв'язків
Тема 8. Індекси
Тема 9. Статистичне вивчення динаміки
 3

Тема 1. Вступ до теорії економіко-статистичного

аналізу
1.1. Предмет та метод статистики

Термін “статистика” походить від латинського слова “status”, що означає

становище, стан явищ. Осіб, що володіли знаннями державного устрою і стану справ у
різних державах, тобто державних діячів, називали “statista”. Від цього кореня утворився
іменник “statistica”.
Нині термін “статистика” має кілька значень. Так під статистикою розуміють
практичну діяльність по збиранню і узагальненню даних про різні соціально-економічні
явища і процеси.
Під статистикою розуміють також сукупність цифрових показників, які
характеризують соціально-економічні явища і процеси. В цьому розумінні говорять про
статистику виробництва, статистику оплати праці та ін.
Нарешті, під статистикою розуміють особливу галузь науки. Статистика як
окрема галузь науки виникла з практичних потреб людей, вона є однією із стародавніх
наук.
Об’єктом вивчення статистики є людське суспільство, явища і процеси
суспільного життя. Різні явища і процеси в людському суспільстві вивчають й інші
науки: політологія, економічна теорія тощо. Ці науки досліджують суть соціально-
економічних процесів і явищ та загальні закони їх розвитку. Статистика ж вивчає
кількісну сторону цих явищ і процесів, з’ясовує закономірності, що в них виявляються.
Важливою рисою статистики є те, що вона вивчає масові соціально-економічні
явища. Це означає, що статистичні показники завжди є результатом узагальнення деякої
сукупності фактів. Поняття статистичної сукупності має велике значення в статистиці.
Під статистичною сукупністю розуміють масу однорідних у певному відношенні
елементів (фактів, явищ тощо), які мають єдину якісну основу, але різняться між собою
певними ознаками. Наприклад, можна говорити про сукупність одиниць виробленої
продукції, про сукупність підприємств тощо. У цих прикладах окремі одиниці, які разом
створюють сукупність, характеризуються індивідуальними ознаками, а статистика на
підставі цих індивідуальних ознак характеризує сукупність у цілому.
Отже, предметом статистики як науки є кількісна сторона масових соціально-
економічних явищ і процесів у нерозривному зв’язку з їх якісною стороною, кількісне
відображення закономірності суспільного розвитку в конкретних умовах місця й часу.

1.2. Статистичне спостереження.

Першим етапом будь-якого дослідження є збирання інформації, а саме статистичне

спостереження.

Статистичне спостереження

Вторинне Первинне

Статистичне спостереження – це спланована, науково організована реєстрація

масових даних про соціально-економічні явища та процеси.
Первинне спостереження – це реєстрація даних, що надходять безпосередньо від
об’єкта, який їх продукує (поточний облік кількості зареєстрованих шлюбів у ЗАГСі).
 4
Вторинне спостереження – збирання раніше зареєстрованих та оброблених даних
(банківських звітів, підсумків біржових торгів).
Статистичні дані – це масові системні кількісні характеристики соціально-економічних
явищ та процесів (обсяг експорту-імпорту товарів, чисельність безробітних, розмір
акціонерного капіталу товариства, кількість зареєстрованих злочинів). Статистичні дані
мають відповідати певним вимогам: бути вірогідними (відповідати реальному стану);
повними (за обсягом та суттю); своєчасними; порівнянними за часом або у просторі (за
складом сукупності, одиницями виміру, методикою збирання та обробки, територіальною
належністю одиниць); доступними.
Підготовка спостереження починається із складання плану спостереження –
сукупності програмно-методологічних та організаційних питань.
Програмно-методологічні питання плану – це перелік пунктів, які відповідатимуть на
запитання: для чого проводиться обстеження (мета обстеження); складові частини об’єкта
(одиниця сукупності); джерело інформації (одиниця спостереження); на які запитання
планується одержати відповіді (програма спостереження).
Мета спостереження – одержання статистичних даних, які є підставою для
узагальненої характеристики стану та розвитку явища або процесу. Кінцевою метою є
підготовка управлінських рішень та накреслення відповідних заходів.
Об’єкт спостереження – сукупність явищ, що підлягають обстеженню. Чітке
визначення суті та меж об’єкта дає можливість уникнути різного тлумачення результатів.
Для цього застосовуються цензи  набори кількісних та якісних обмежувальних ознак.
Об’єкт спостереження складається з окремих елементів  одиниць сукупності.
Одиниця сукупності – це первинний елемент об’єкта, що є носієм ознак, які
підлягають реєстрації. У переписі населення одиницею сукупності буде кожна людина;
при обстеженні проданих на біржах нерухомості квартир – кожна продана квартира.
Ознакою є властивість, що відбиває сутність, характер та особливість одиниці
сукупності.
Ознаки

атрибутивні кількісні
(описові)

дискретні неперервні

Дискретні ознаки – ознаки, що набувають лише окремих, ізольованих значень. Як

правило, вони виникають в результаті лічби (кількість суб’єктів діяльності, чисельність
акціонерів).
Неперервні ознаки – ознаки, що набувають будь-яких значень у певних межах (сума
сплачених дивідендів, кредитна процентна ставка, термін перерви в роботі).
Одиниця спостереження – це первинна одиниця, від якої одержують інформацію.
Програма спостереження – це перелік запитань, на які слід одержати відповіді в
результаті спостереження.
Статистичний інструментарій – це набір статистичних формулярів, інструкцій та
роз’яснень щодо проведення спостереження.
Статистичний формуляр – обліковий документ єдиного зразка, що містить адресну
характеристику об’єкта спостереження. Статистичними формулярами є звіти, переписні та
опитувальні листки, бланки документів, анкети. При складанні формулярів враховується
не тільки зміст та інформативність ознак, а й можливість їх статистичної обробки.
 5
Другою складовою частиною плану спостереження є організаційні питання, що
визначають: хто проводить (місце спостереження); за допомогою чого (матеріально-
технічне забезпечення); спосіб забезпечення точності результатів (система контролю та
пробні обстеження); коли проводить (час та період спостереження).
Контроль даних спостереження –це засіб попередження, виявлення та виправлення
помилок спостереження, який полягає у перевірці даних на повноту та вірогідність.
Повнота даних перевіряється візуально, а вірогідність  шляхом логічного та
арифметичного контролю.
Логічний контроль – це перевірка сумісності даних шляхом порівняння співзалежних
ознак, яка встановлює тільки наявність помилки, а не її величину.
Арифметичний контроль – перевірка зареєстрованих даних шляхом прямих або
непрямих перерахунків.
Види помилок

залежно від причини виникнення

помилки помилки
реєстрації репрезентативності
за природою виникнення

випадкові систематичні
помилки помилки

ненавмисні навмисні
помилки помилки

Помилки реєстрації – виникають при будь-якому спостереженні внаслідок

неправильного встановлення фактів.
Помилки репрезентативності – властиві лише вибірковому спостереженню,
виникають внаслідок несуцільного характеру реєстрації або порушення принципів
випадковості відбору.
Випадкові помилки – виникають внаслідок збігу випадкових обставин; через
неуважність; недбалість; некваліфікованість реєстратора або незосередженість респондента
(їх дія у масі випадків врівноважується і на результати суттєво не впливає).
Ненавмисні помилки – виникають через необгрунтованість програми спостереження,
некомпетентність реєстраторів, неосвіченість респондентів.
Навмисні помилки – наслідок свідомого викривлення фактів з певною метою
(погіршення або прикрашання дійсності).
Організаційні форми спостереження

Звітність Спеціально Реєстри

організовані
спостереження

Переписи Обліки Спеціальні Опитування

обстеження

Звітність – форма спостереження, за якою кожен суб’єкт діяльності регулярно подає

свої дані до державних органів статистики у вигляді документів (звітів) спеціально
затвердженої форми.
Спеціально організовані спостереження – форма спостереження, яка охоплює сфери
життя, що не уловлюються звітністю.
 6
Перепис – суцільне спостереження масових явищ з метою визначення їх розміру та
складу станом на певну дату.
Обліки – суцільні спостереження масових явищ, що грунтуються на даних опитування,
огляду та документальних записів (облік земельного фонду, облік об’єктів незавершеного
будівництва).
Спеціальні обстеження – несуцільні спостереження окремих масових явищ за певною
тематикою. Здійснюються періодично або одноразово (бюджетні обстеження
домогосподарств, обстеження з питань неформальної зайнятості населення).
Опитування – частіше несуцільні спостереження думок, мотивів, оцінок, які
реєструються зі слів респондентів.
Статистичні реєстри – списки або переліки одиниць певного об’єкта спостереження із
зазначенням необхідних ознак, які постійно оновлюються та поповнюються (реєстр
населення, реєстр суб’єктів підприємницької діяльності, реєстр домашніх господарств,
реєстр земельного фонду).
Ознаки класифікації

Види спостережень

Ступінь охоплення Час реєстрації Способи проведення

даних
суцільні поточне безпосередній
облік фактів
несуцільні періодичне
документальний
одноразове облік

опитування

експертні
оцінки

Вибіркове Обстеження Моно- Анкетне

основного графічне спостере- Моніто-
масиву обстеження ження
ринг

Експедиційне Само- Кореспон- Анке-

спостереження реєстрація дентське тування
опитування
 7

Тема 2. Абсолютні і відносні статистичні показники

2.1. Абсолютні і відносні статистичні показники
Статистичні дослідження суспільних явищ передбачають кількісну визначеність
цих явищ. Така визначеність досягається за допомогою особливих кількісних категорій,
що отримали назву статистичних величин.
Кількісна визначеність явищ може бути виражена в абсолютних або відносних
розмірах.

 Абсолютний розмір явища — це величина його, узята сама по собі,

безвідносно до розмірів інших явищ.
Це, наприклад, кількісні показники, які виражаються у особах, метрах, тонах,
гривнях тощо.

 Відносний розмір — це співвідношення величини даного явища з

величиною якого-небудь іншого явища чи з величиною того ж самого
явища, але узятої за інший час або з іншого об’єкту дослідження
(території, підприємства тощо).
Це, наприклад, співвідношення обсягу продукції промисловості країни, виробленої
за визначений час, і обсягу валового внутрішнього продукту за той же час; валового
збору зернових культур по країні в даному році і торік.
Статистичні показники, в самому загальному виді, можуть бути поділені на два
великих класи відповідно до двох відзначених вище рис кількісної сторони соціально-
економічних явищ. Один клас складають показники, що відбивають абсолютні розміри
явищ, іншої – показники, що відбивають відносні їхні розміри. Перший з цих класів
показників має назву «Абсолютні величини», другий – «Відносні величини».
 Абсолютні і відносні величини – це дві основні, найбільш загальні
форми статистичних величин. Будь-який статистичний показник
приймає одну з цих двох форм. Усередині кожного з названих класів
виділяють підкласи.
Необхідно мати на увазі, що в деяких випадках важко точно провести межу
між абсолютними і відносними величинами. Зустрічаються показники, що володіють
деякими рисами як абсолютних, так і відносних величин. Тому їхнє віднесення до того чи
іншого класу трохи умовно.
2.2. Поняття, види та одиниці вимірювання абсолютних
величин
Відмінною рисою абсолютних величин як форми статистичних показників є те, що
вони безпосередньо зв'язані із соціальною, економічною, природною чи основою речовинною
формою явищ, до яких вони відносяться. Абсолютні величини відбивають кількісну сторону
тієї чи іншої сутності явища, тієї чи іншої його властивості.
Звернемося до статистичного збірника „Регіони України” 2004. У ньому містяться
численні зведення про економіку і населення країни. Розглянемо, які з них подані у
формі абсолютних величин. Це, перш за все, дані про територіальний устрій країни,
територію, кількість наявного населення на початок року, кількість народжених,
померлих, шлюбів, розлучень, кількість зайнятого населення, доходи населення
тощо.
Тобто,
 8
 абсолютними статистичними показниками називаються статистичні
величини, що виражають розміри явищ в одиницях міри ваги, обсягу,
довжини, площі, вартості тощо.

 Абсолютні статистичні величини – це числа іменовані. Вони завжди

мають визначену розмірність, визначені одиниці виміру.
Абсолютні статистичні величини мають велике наукове і практичне значення.
Вони характеризують наявність тих чи інших ресурсів — матеріальних, грошових,
трудових; розміри виробництва різних видів продукції і т.п. Їх використовують для
розробки планів соціально-економічного розвитку і для контролю за ходом їхнього
виконання. Вони є основою розрахунків різноманітних відносних показників, аналітичних
і узагальнюючих статистичних показників.
Види абсолютних величин.
Розрізняють три види абсолютних величин: індивідуальні, групові і загальні
(групові і загальні іноді називають підсумковими, чи сумарними).

 Індивідуальними називають такі абсолютні величини, що виражають

розміри кількісних ознак в окремих одиниць сукупності, яка досліджується.
Наприклад, число ліжко-місць у лікарні, число або сума внесків в банку,
кількість тракторів у фермерському господарстві, виробничий стаж певного
робітника. Усе це індивідуальні величини певних одиниць певних сукупностей.
 Індивідуальні абсолютні величини вимірюються безпосередньо в
процесі статистичного спостереження і реєструються у
формулярах спостереження.
Індивідуальні абсолютні величини мають велике значення в статистичному
дослідженні. З них утворяться загальні абсолютні величини, при групуваннях за
кількісними ознаками вони служать підставою для віднесення кожної одиниці сукупності
до тієї чи іншій з виділених груп, вони також можуть бути базою до порівняння.
 Групові і загальні абсолютні статистичні величини виражають
величину тієї чи іншої ознаки у всіх одиниць даної сукупності, разом
узятих, чи в окремих їх групах або чисельність одиниць усієї
сукупності чи окремих її частин (груп).
Із визначення видно, що підсумкові (загальні і групові) абсолютні величини
отримуються шляхом підсумовування індивідуальних абсолютних величин, тобто
значень ознаки окремих одиниць сукупності, або шляхом підрахунку числа одиниць, що
входять в окремі групи чи в сукупність у цілому. Таким чином, розглянуті величини є
результатом зведення даних статистичного спостереження.
Одиниці виміру абсолютних величин.
Вибір одиниць виміру абсолютних величин залежить від сутності досліджуваного
явища, його фізичних і соціально-економічних властивостей, а також від цілей
дослідження. У статистиці застосовується велика кількість різноманітних одиниць
виміру. Однак у самій загальній класифікації вони можуть бути зведені до 3—5 типів.
Найчастіше виділяють три типи: натуральні, грошові (вартісні) і трудові одиниці
виміру. Додамо до них ще два, а саме: часові одиниці виміру (одиниці виміру часу) і
кількість одиниць сукупності, якими визначається її загальна чисельність, інакше —
обсяг сукупності й окремих її складових частин (груп).

 Натуральними прийнято називати такі одиниці виміру, що виражають

величину предметів, речей у фізичних мірах, тобто в мірах ваги, обсягу,
довжини, площі тощо, відповідно до їх фізичних властивостей.
 9
Такими одиницями виміру користаються, наприклад, для характеристики обсягу
виробництва різних видів продукції, продажу товарів, потужності електростанцій
тощо.
У ряді випадків застосовуються умовні натуральні одиниці виміру. Ці одиниці
виміру застосовуються для зведення воєдино декількох різновидів однієї і тієї ж
споживчої вартості. Одну з них приймають за еталон, а інші перераховуються за
допомогою спеціальних коефіцієнтів в одиниці міри цього еталона.
Перерахування в умовні одиниці для випадків коли є одна еталонна величина й
одна нееталонна можна представити у вигляді наступної формули:

У = Е+КХ,
де:
У – кількість умовних одиниць;
Е - кількість еталонних одиниць;
X - кількість одиниць, що відрізняються від еталонних;
К – коефіцієнт перерахування нееталонних одиниць у еталонні, що представляє собою
відношення величини якої-небудь властивості з різновидів складених елементів
досліджуваного явища до величини його, прийнятої за еталон.
Найяскравіше застосування цієї формули можна продемонструвати на прикладі
розрахунку обсягу випуску мила.
Так, якщо, допустимо, маємо 100 т мила зі змістом жирних кислот 40% і 50 т зі
змістом жирних кислот 60%, то, перераховуючи все мило на 40%-е, одержимо 175
умовних т мила, тому що кожна тонна 60%-ного мила прирівнюється до півтори
тони 40%-ного (коефіцієнт перерахування визначається як відношення
60:40=1,5 і, отже,
50×1,5 = 75).
Застосовуються найрізноманітніші перерахування. Так, паливо (а для балансу
паливно-енергетичних ресурсів і електроенергія, вироблена електростанціями)
перераховується в умовне паливо. Тонна палива, що має теплотворну здатність, рівну
7000 кілокалорій, приймається за одиницю, а інші види палива перераховуються в
умовні по відношенню їхньої теплотворності, вираженої в калоріях, до 7000 кілокалорій.
Синтетичні миючі засоби, як і мила, перераховуються на 40%-ное зміст жирних кислот;
виробництво консервів враховується в умовні банки (банку вагою нетто 400 м – для
одних видів консервів і банку обсягом 353,4 см 3 – для інших). У сільському
господарстві застосовується перерахування різних видів робіт на оранку; різних видів
рогатої худоби — в умовні голови (штуки) великої рогатої худоби; різних видів кормів,
витрачених на корм худобі і птаху, — на кормові одиниці.
Перераховуються іноді і деякі продукти харчування в який-небудь один для
одержання загального обсягу спожитих продуктів. Перерахування може бути зроблено,
скажімо, відносно засвоюваної частки білка, що міститься в кожнім продукті.
Грошові одиниці виміру використовуються для характеристики у вартісному
(грошовому) вираженні багатьох статистичних показників, наприклад обсягу продукції,
товарообігу, величини національного доходу, доходів населення. Широке поширення
виміру різних показників у грошових одиницях пояснюється тим, що з переходом від
натуральних і інших одиниць виміру до грошових досягається можливість порівняння,
узагальнення і зіставлення самих різнорідних величин. Недоліком такого роду одиниць
виміру є те, що з часом ціни на окремі товари, послуги тощо змінюються, і тому сумарні
величини, такі як, наприклад, обсяг продукції у вартісному вимірюванні, стають
непорівнянними. Цей недолік долається у статистиці шляхом застосування «незмінних»
чи «порівнянних» цін, інакше кажучи, шляхом переоцінки цих сум у ціни того самого
часу.
 10
Трудові одиниці виміру — людино-година, людино-день, людино-рік тощо
використовуються для виміру витрат праці на виробництво продукції, на виконання
якої-небудь роботи, з метою визначення рівня продуктивності праці. Вони
застосовуються також для визначення величини трудових ресурсів, раціональності
їхнього використання і для деяких інших розрахунків.
2.3. Поняття, види та одиниці вимірювання відносних
величин
 Відносними статистичними величинами називають величини, що
виражають кількісні співвідношення між соціально-економічними
явищами, їх ознаками.
Вони виходять у результаті ділення однієї величини на іншу. Найчастіше
відносні величини є відношенням двох абсолютних величин. Наприклад, поділивши
чисельність міського населення на чисельність усього населення країни (міського і
сільського), одержимо відносну величину, що показує частку міського населення.
 Величина, до якої робиться порівняння (знаменник дробу), звичайно
називається основою відносної величини, базою порівняння чи
базисною величиною, а та, яка порівнюється, називається
поточною, порівнюваною чи звітною величиною.
Відносна величина показує, у скількох разів порівнювана величина більше за
базисну чи яку частку від другої складає перша, а в деяких скільки одиниць однієї
величини приходиться на 100, на 1000, на 10 000 тощо. одиниць іншої, базисної
величини.
Відносні величини мають велике значення, без них не можна обійтися в
соціально-економічному аналізі, тому що абсолютна величина, узята сама по собі, не
завжди дозволяє дати правильну оцінку явища. У багатьох випадках тільки в
порівнянні з іншою величиною дана абсолютна величина виявляє свою дійсну
значимість. Якщо, наприклад, відомо, що в даній країні протягом року народилося 2
млн. осіб, то ще нічого не можна сказати про рівень народжуваності в даній країні.
Тільки зіставивши цю величину з загальною чисельністю населення країни, ми можемо
зробити певний висновок.
За допомогою відносних величин виражаються багато фактів громадського
життя: відсоток виконання плану, темпи росту і приросту, частка промислової і
сільськогосподарської продукції в загальному її обсязі і багато хто інші.
 Одним з важливих властивостей відносних величин є те, що вони
абстрагують розходження абсолютних величин і дозволяють
порівнювати такі явища, абсолютні розміри яких безпосередньо
непорівнянні.
Форми вираження і види відносних величин. Відносні величини виходять у
результаті зіставлення однойменних і різнойменних величин.
У результаті зіставлення однойменних абсолютних величин виходять величини,
що не мають розмірності. Вони можуть виражатися у виді кратного відношення, що
показує, у скількох разів дана величина чи більше менше тієї, з яким вона
порівнюється.
Широко розповсюдженою формою вираження відносних величин є процентні
відносини, при яких базисна величина приймається за 100. Часто відносні величини
виражаються у формі проміле. Це означає, що основа приймається за 1000. Проміле
позначаються знаком ‰. Якщо, наприклад, відносна величина дорівнює 18 проміле, то
це записується так: 18‰. Ця форма вираження відносних величин дуже поширена в
 11
статистиці населення, де народжуваність, смертність і інші показники звичайно
виражаються в проміле.
Іноді при розрахунку відносних величин основа приймається за 10000, за
100000, за 1000000. Так, часто на 10000 жителів розраховується число лікарів, число
лікарняних ліжок, число підприємств суспільного харчування, число посадкових місць
у них.
До проміле, до відношень, вираженим на 10000, 100000 і більше, прибігають для
того, щоб додати відносним величинам більш зручний для сприйняття вид, звільнивши
їх від дуже дробових чисел, від більшого числа знаків після коми а десяткових дробів.
У результаті зіставлення деяких різнойменних величин виходять іменовані
відносні величини, найменування яких утвориться сполученням найменувань
порівнюваної і базисної величин. Такі, наприклад, показник щільності населення,
вимірюваний числом жителів, що приходяться на 1 км2 території країни (району);
показники виробництва різних видів у проекції на душу населення тощо.
Вибір форми вираження відносних величин, до якої варто удаватися в кожному
конкретному випадку, залежить від характеру даних і результатів, що виходять при
зіставленні однієї величини з іншою.
У залежності від змісту, тобто від того, які співвідношення виражають відносні
величини, можна виділити наступні основні їхні види: відносні величини планового
завдання, виконання плану, динаміки, структури, координації, інтенсивності, рівня
економічного розвитку, порівняння.
Відносна величина планового завдання.

 Відносна величина планового завдання (ВВПЗ) являє собою відношення

величини показника, установленого на планований період, до його величини,
досягнутої до планованого періоду, чи якої-небудь іншої, прийнятої за базу
порівняння.

Рпл
ВВПЗ=
Р0
де:
Рпл — плановий рівень показника, що вивчається в поточному періоді;
Р0 — рівень показника за базисний период.

Показує на скільки відсотків планом передбачається змінити (збільшити чи

зменшити) рівень показника, що вивчається в порівнянні з базисним.
Розраховується у формі коефіцієнту, проте у висновках подається у вигляді
відхилення від базового рівня у відсотках.
ΔВВПЗ(%)=(ВВПЗ(К)-1)×100

 Знак відхилення (+ або - ) вказує відповідно на те, що було

заплановано збільшення або зменшення рівня показника порівняно з
базовим роком.
Планові завдання досить часто визначаються у формі відносних величин, особливо
за такими показниками, як продуктивність праці, собівартість продукції тощо
Інакше кажучи, відносні величини цього виду не є статистичними показниками,
однак їх прийнято розглядати в статистиці через великий їхній зв'язок зі
статистичними відносними величинами, зокрема з показниками виконання плану.
Відносна величина виконання плану.
 12
 Відносною величиною виконання плану (ВВВП) є величина, що виражає
співвідношення між фактичним і плановим рівнями показника.

Р1
ВВВП=
Рпл
де:
Р1 — фактичний рівень показника у поточному (звітному) періоді;

Показує на скільки відсотків фактично перевиконано чи недовиконано планове

завдання у поточному (звітному) періоді.
Аналіз та висновки щодо виконання плану на підставі відносної величини виконання
плану має свої особливості.
 Це обумовлено тим, що більшість показників мають позитивну
тенденцію до зростання (народжуваність, випуск продукції,
продуктивність, середня врожайність, середній дохід тощо). Для
таких показників значення ВВВП більше 1 означає перевиконання
плану та значення менше 1, відповідно, недовиконання. Проте є
цілий ряд показників, збільшення яких має негативну тенденцію до
зростання (смертність, рівень безробіття, інфляція, кількість
шкідливих викидів, площа забруднення тощо). Для таких показників
значення ВВВП більше 1 означає недовиконання плану, а значення
менше 1— перевиконання.
Планові показники можуть бути встановлені у виді відносних величин, але вони
встановлюються й у виді абсолютних і середніх величин. В абсолютних величинах
виражаються, наприклад, планові показники по виробництву промислової продукції,
по розмірах посівних площ під врожай відповідного року й ін. У вигляді середніх
величин у планах установлюються такі показники, як врожайність
сільськогосподарських культур (середня врожайність), середньорічна чисельність
персоналу й ін.
Спосіб обчислення відносних величин виконання плану залежить від того, у якому
виді, у якій формі дані показники плану. У тому випадку, коли планове завдання
встановлене у виді абсолютних чи середніх величин, ступінь виконання плану
визначається шляхом розподілу фактично досягнутої величини показника на величину
його, передбачену планом.
Коли план заданий у виді відносної величини, для визначення ступеня його
виконання спочатку знаходять відношення абсолютного рівня показника за плановий
період до того рівня, стосовно якого встановлене планове завдання; потім, зіставляючи
фактичні і планові відносні величини, визначають ступінь виконання планового завдання.
 Для обчислення відносних величин виконання плану необхідно, щоб
фактичні і планові дані були порівнянні, тобто:

 дані повинні відноситися до того самого кола об’єктів ;

 дані повинні бути порівнянні у відношенні конкретної сутності
показника (якщо за планом береться показник реалізованої
продукції, то і фактичні дані повинні бути щодо реалізованої
продукції, а не з валової чи іншої продукції);

 розміри показників плану і фактичних показників повинні

обчислюватися за єдиною методологією;

 показники планові і фактичні повинні бути виражені в тих самих

одиницях виміру;

 вартісні показники, що зіставляються, повинні бути виражені в

цінах того самого періоду (порівнянних цінах).
 13

Відносна величина динаміки.

 Відносною величиною динаміки (ВВД) є відношення рівня (значення)

показника за даний час (рік, квартал, місяць тощо) до його рівня за
попередній проміжок часу.

Р1
ВВД=
Р0
Вимоги до порівнянності величин, що аналізуються, аналогічні тим, що
сформульовані вище для відносних величин виконання плану.
Взаємозв'язок між відносними величинами планового завдання, виконання
плану і динаміки.
Відносні величини планового завдання, виконання плану і динаміки закономірно
зв'язані між собою. Розглянемо цей зв'язок.

Рпл Р1 Р1
ВВД=ВВПЗ×ВВВП= × =
Р0 Рпл Р0
Таким чином, знаючи будь-які дві з цих трьох величин, ми завжди зможемо знайти
третю.
Відносна величина структури.

 Відносна величина структури (ВВС) являє собою співвідношення розмірів

частин і цілого сукупності явищ, що аналізуються.

Ч АС Т И Н А СУ КУ П Н О СТ І
ВВС =
Ціле(тобто уся сукупність)
З визначення відносних величин структури випливає, що при їхньому обчисленні
за базу порівняння береться величина цілого, загальний підсумок по якому-небудь
показнику, а порівнюваними є значення показників окремих частин цього цілого (у груп
одиниць даної їхньої сукупності). Звичайно відносні величини цього виду виражають у
частках одиниці чи у відсотках.
Відносна величина структури називається також часткою чи питомою вагою.
Відносна величина координації.

 Відносною величиною координації (ВВК) є співвідношення частин цілого між

собою.

ОДНА ЧАСТИНА СУКУПНОСТІ

ВВК = Друга частина сукупності
ВВК показує співвідношення окремих частин цілого між собою, тобто вона
показує, скільки одиниць однією частини сукупності припадає на одиницю іншої, узятої
за базу порівняння.
 За базу порівняння береться та частина цілого, яка має найменшу
питому вагу.
Оскільки отримані показники дають якесь уявлення про структуру сукупності,
їхній нерідко плутають з відносними величинами структури і не виділяють особливо. Але
 14
вони мають іншу основну пізнавальну задачу, ніж відносні величини структури: вони
характеризують не структуру сукупності, а співвідношення її частин між собою,
представляючи в такий спосіб особливий вид відносних величин.
За допомогою відносних величин координації визначають, скільки одиниць даної
частини цілого приходиться на 1, на 100, на 1000 і т.п. одиниць іншої частини, прийнятої
за базу порівняння. Наприклад, скільки приходиться на 100 робітників службовців,
молодшого обслуговуючого персоналу, інженерно-технічних працівників; скільки на 10
(чи на 100) інженерів приходиться техніків. Прикладом відносних величин координації
можуть служити також показники співвідношення між чисельністю чоловіків і
чисельністю жінок у країні, чисельністю хлопчиків і чисельністю дівчинок у даній
сукупності народжених. Ці величини звичайно виражаються числом жінок, що
приходяться на 1000 чоловіків, і числом хлопчиків, що приходяться на 100 дівчинок
серед немовлят.
Відносна величина інтенсивності.

 Відносна величина інтенсивності (ВВІ) — це величина, що характеризує

ступінь поширення, розвитку будь-якого явища у визначеному середовищі.
Відносна величина інтенсивності завжди є співвідношенням різнойменних
величин. У чисельнику береться обсяг явища (показника), ступінь поширення якого
вивчається, а в знаменник-обсяг того середовища, у якій відбувається розвиток
(поширення) цього явища. Наприклад, коефіцієнт смертності, що показує, скільки
померлих протягом року приходиться на 1000 чоловік населення (у чисельнику береться
число померлих за рік на даній території, а в знаменнику — середньорічна чисельність
населення тієї ж території).
Відносні величини рівня економічного розвитку.
 Відносними величинами рівня економічного розвитку називають
звичайно показники, що характеризують розміри виробництва
різних видів продукції на душу населення. Оскільки вони у відомій мірі
показують ступінь чи розвитку інтенсивність даного виробництва
їх можна зарахувати до відносних величин інтенсивності. Тим часом
ці відносні величини мають дуже велике значення в соціально-
економічному аналізі. Вони характеризують рівень економічного
розвитку країни.
Про рівень економічного розвитку країни не достатньо судити тільки за даними
про обсяг виробництва найважливіших видів продукції. Більш об’єктивну інформацію
можна отримати, якщо обсяг виробництва порівняти з чисельністю населення країни.
Для розрахунку відносних величин рівня економічного розвитку в чисельнику
необхідно взяти річний обсяг виробництва (кількість) даного виду продукції, а в
знаменнику — середньорічну чисельність населення за той же рік. У ряді випадків
відносні величини рівня економічного розвитку розраховуються не на душу населення, а
на 1000 чоловік, на 1000000 осіб і т.п.
Відносні величини порівняння.

 Відносна величина порівняння являє собою відношення однойменних величин,

що характеризують різні об'єкти.
Так, наприклад, можна порівняти чисельність населення, розміри території,
величину посівних площ, обсяг промислової продукції по країнах, окремим
областям, районам тощо.
 15

Тема 3. Зведення та групування статистичних даних

Статистичне зведення – це перевірка, систематизація, обробка і підрахунок
первинного статистичного матеріалу для виявлення типових рис і закономірностей явищ
та процесів, що вивчаються.
Складовими елементами зведення є:
1) статистичне групування;
2) розробка системи показників, які характеризують групи і підгрупи;
3) підрахунок групових і загальних підсумків;
4) викладення результатів підрахунків у статистичних таблицях.
Групування – це розподіл усієї сукупності досліджуваних суспільних явищ на групи за
будь-якою істотною ознакою.
Групування за однією ознакою називають простим, у разі поєднання двох і більше
ознак – комбінаційним.
Групувальні ознаки можуть бути атрибутивними або кількісними. До атрибутивних
належать ознаки, які не мають кількісного вираження і реєструються у вигляді текстового
запису.

Функції групування

Вивчення структури Типологія Аналіз

та структурних соціально- взаємозв’язків
зрушень економічних між явищами
явищ
Види статистичних
групувань

Структурне Типологічне Аналітичне

Структурне групування – характеризує склад однорідної сукупності за певними

ознаками, обсяги явища та вагомість окремих груп.
Різновидом структурного групування є ряд розподілу, характеристиками якого є
варіанти та частоти.
Варіанти – це конкретні значення групувальної ознаки, частоти – кількості елементів
сукупності, яким властиві окремі варіанти. Відносні частоти (% до підсумку) називають
частками.
Типологічне групування – це розподіл якісно неоднорідної сукупності на класи,
соціально-економічні типи, однорідні групи.
Групування, які визначають взаємозв’язок між різними ознаками одиниць статистичної
сукупності, називаються аналітичними. Взаємопов’язані ознаки поділяють на факторні і
результативні.
Факторною називається ознака, яка впливає на іншу ознаку і зумовлює її зміни.
Ознаки, що змінюються під впливом факторних, називаються результативними.
У класичному варіанті аналітичного групування сукупність поділяється на групи за
факторною ознакою, і в кожній групі визначається середній рівень результативної ознаки.
У процесі формування груп за варіаційною ознакою – безперервною або
дискретною, з широким діапазоном варіації – необхідно встановити інтервали груп та
визначити межі кожного з них з такою точністю, щоб розподіл сукупності був
однозначним.
 16
Інтервалом групування називається різниця між максимальними і мінімальними
значеннями ознаки в кожній групі. Інтервали бувають рівні та нерівні, відкриті та закриті.
Рівні інтервали застосовують тоді, коли зміни кількісної ознаки всередині сукупності
відбуваються рівномірно. Величину інтервалу при групуванні із застосуванням рівних
інтервалів визначають за формулою:

де i – величина інтервалу;
– максимальна величина ознаки;
– мінімальна величина ознаки;
– кількість груп.
У разі, коли діапазон значень ознаки надто широкий і розподіл сукупності за цією
ознакою нерівномірний, використовують нерівні інтервали.
Нерівними називають інтервали, в яких різниця між верхньою і нижньою межею
неоднакова.
Розрізняють інтервали відкриті і закриті.
Відкритими називаються інтервали, у яких заздалегідь невідомі максимальні й
мінімальні значення.
Закритими є інтервали, у яких максимальні й мінімальні значення відомі.
Невід’ємним елементом зведення та групування є статистична таблиця, в якій зведена
інформація подається компактно, у зручній для порівняння та аналізу формі. За логічним
змістом статистична таблиця розглядається як “статистичне речення”, підметом якого є
об’єкт дослідження, а присудком – система показників, що характеризує об’єкт. Залежно
від структури підмета статистичні таблиці поділяють на прості, групові та комбінаційні.
Підметом простої таблиці є елементи сукупності, територіальний або хронологічний ряд.
У груповій таблиці підметом є групування за однією ознакою, у комбінаційній – за
двома і більше ознаками.
 17

Тема 4. Cередні величини

4.1.Суть та умови використання середніх величин
Середні грають винятково більшу роль у статистиці. Метод середніх, узятий у його
загальній формі, як і метод угруповань, є специфічною особливістю статистичної
методології.
Середні величини являють собою найбільш розповсюджену форму зведених
величин. Вони дають загальну кількісну характеристику елементів масового процесу. Ця
кількісна характеристика пов'язана або із загальною якістю, властивою всім елементам
масового процесу, або із загальними умовами, які визначають даний процес. Але в
статистичній практиці середня найчастіше розуміється не як характеристика процесу, а як
характеристика сукупності на який-небудь момент (або період) часу,
Наприклад середня зарплата працівників галузі за 1 квартал 2006 року, середня
врожайність зернових у 2005 році тощо. У цих прикладах середня пов'язана із
сукупністю явищ, що існують (або існували) у певний час.
Середні широко використаються в плануванні й аналізі економічних процесів. Так, в
«Програмі соціально-економічного та культурного розвитку Одеської області на
період до 2010 року» говориться: «Середньорічні обсяги відправлення вантажів
усіма видами транспорту за ці періоди становитимуть відповідно 24,8 млн. тонн, 25,5
та 27,2 млн. тонн.» [1, c.45]
Для того щоб середні правильно характеризували сукупність, необхідно, щоб її
елементи мали однорідні властивості та принаймні одну однакову ознаку. По всіх інших
ознаках вони можуть сильно відрізнятися одне від одного. Так, при обчисленні середньої
врожайності потрібно, щоб вихідні дані відносилися до однієї й тій же культурі або до
групи подібних культур, оскільки не можна обчислювати середню для різнорідних
культур.
 Навіть у тому випадку, якщо сукупність є більш-менш однорідною,
рекомендується доповнювати обчислення загальних середніх
величин груповими (частками) середніми й індивідуальними
показниками. Наприклад, під час розрахунку загальної середньої
врожайності по країні слід знати і врожайність по різних регіонах.
Середня володіє властивістю, що в ній погашаються відхилення окремих величин
від основного типу. Але ця гарна якість перетворюється у свою протилежність, коли
середня визначається для неоднорідної сукупності. У цьому випадку в ній будуть
погашатися не тільки випадкові відхилення, але й істотні розходження між окремими
елементами.
Варто врахувати, що взаємне погашення відхилень відбувається у випадку, коли
береться великий масив явищ, значне число елементів. Тим самим поняття середньої
величини взаємопов’язане із законом великих чисел. Із цього випливає практична умова
для правильного застосування середньої величини Якщо середня, обчислена для достатньо
великої однорідної сукупності, то в ній найбільш повно виявляється тип явища. Проте, якщо
ґрунтуватися на середній з невеликої групи елементів, то можна зробити неправильні
висновки.
Характеристика типів явища або загальних умов, загальних закономірностей
процесів — найважливіше соціально-економічне завдання, розв'язуване за допомогою
середніх. Але це загальне завдання повинна бути конкретизована, виражена в більше
приватних завданнях. Можна намітити кілька основних питань, відповіді на які неминуче
пов'язані з обчисленням середніх:
1. характеристика рівня розвитку явища;
 18
2. порівняння двох або декількох рівнів;
3. характеристика зміни рівня явищ у часі;
4. виявлення й характеристика зв'язків явищ;
5. проведення розрахунків й оцінок у зв'язку із плануванням, проектуванням
тощо.
Багатогранність суспільних явищ обумовлює виняткову важливість методу
угруповань у їхньому дослідженні. Середні є одним з засобів аналізу, пов’язаним з
методом групувань. Дуже важливою обставиною, пов'язаним із застосуванням середніх у
суспільному житті, служить те, що вони виступають як характеристики загальних рис
явищ, типових властивостей, а сукупність середніх дає поняття про тип явищ.

2.2. Види середніх величин та правила їх застосування

Середня арифметична є найпоширенішою в статистиці. Як і всі інші середні,
вона застосовується у формі простої середньої й зваженої середньої. Вихідною,
визначальною формою служить проста середня.
 Величина, для якої обчислюється середня, або, як говорять, ознака,
що осереднюється позначається буквою "х". Це може бути ціна,
зарплата, урожайність тощо.
Середня позначається найчастіше через . Такий спосіб позначення вказує на
походження середньої з конкретних величин, риса вгорі символізує процес осереднення
індивідуальних значень.
Методика вибору форми середньої
Весь хід міркувань й обчислень при виборі формули середньої розбивається
на окремі етапи.
Перший етап — формулювання мети, для досягнення якої обчислюється середня, і
визначального показника.

 Визначальний показник — це такий узагальнюючий показник сукупності,

від якого залежить величина середньої.
Може бути кілька визначальних показників для однієї й тієї ж сукупності, тому
відповідно до них може бути обчислене декілька різних середніх.
Другий етап — знаходження математичного виразу до визначального показника
(або визначальної функції).
Третій етап — складання рівняння середньої за допомогою заміни індивідуальних
значень середніми величинами. У зв'язку із цим можна дати наступне визначення:

 Середньою називається така величина, що не міняє значення

визначального показника (визначальної функції) при підстановці у відповідне
рівняння замість індивідуальних значень середніх.
Четвертий етап — рішення рівняння середньої й вибір конкретної формули, що
відповідає умовам пошуку середньої.
Формула середньої арифметичної простої має такий вигляд:

де:
xi – варіанти, тобто значення ознаки “і”-ої одиниці сукупності;
n – число варіант, тобто обсяг сукупності.
 19
 Середня арифметична проста використовується з первинними,
незгрупованими даними, коли відомі чисельник і знаменник дробу.
Однакові варіанти можна поєднувати в групи, тоді легше робити підрахунки. Так
здійснюється перехід від простої до зваженої середньої арифметичної. Середню
арифметичну зважену можна визначити як частку від ділення суми добутків варіантів та їх
чисельностей (частот) на суму чисельностей (частот).
Позначивши чисельність кожного варіанта через m, запишемо формулу
середньої арифметичної зваженої в такому виді:

де:
xі – варіанта;
mі – частота відповідна “і”-ої варіанті.
 Середня арифметична зважена використовується, коли дані
згруповані, знаменник дробу логічної формули середньої відомо, а
чисельник – ні.
Базою для обчислення простої середньої служать первинні записи результатів
статистичного спостереження: по картках або відомостям із записами по кожному об'єкті
підводять підсумки й ділять їх на чисельність об'єктів. Основою для обчислення зваженої
середньої є оброблений матеріал, тобто згруповані дані по варіантах кількісної ознаки або
по окремих об'єктах. Як правило, подібний матеріал викладається у вигляді спеціального
ряду, який називається рядом розподілу.
Проста середня арифметична обчислюється в тих випадках, коли ваги відсутні або
їхні дуже важко визначити. Наприклад, потрібно довідатися середню ціну продукту
на колгоспному ринку. Для цього реєструються ціни в різних продавців. Щоб
правильно обчислити середній рівень цін, потрібно ці ціни зважити по кількості
проданих продуктів. Однак це або дуже важко, або взагалі неможливо зробити.
Просту середню можна обчислити й у тому випадку, якщо ваги, тобто окремі
чисельності кожного варіанта, не занадто сильно відрізняються. Навпаки, у випадку
коли ваги сильно відрізняються один від одного, застосування простої середньої
приводить до дуже грубих помилок.
Найбільша результативність використання статистичних прийомів досягається
в тому випадку, коли статистична сукупність розбивається на однорідні групи й
усередині кожної групи обчислюється середня, що характеризує цю групу. Кожен
окремий об'єкт сукупності або кожен елемент суспільного явища, що володіє тією ж
якістю, що й сукупності або явище в цілому, має своє кількісне вираження.
Така середня носить назву групової середньої та розраховується за формулою:
 20

де:
– групова середня;
mі – відповідна вага у вигляді групових частот.

Властивості середньої арифметичної величини випливають із самої алгебраїчної

формули розрахунку цієї величини. Проте, вивчення цих властивостей має велике
практичне значення.
Властивість 1. Від зменшення або збільшення всіх варіант в А раз (результат позначимо
через ) їх середня відповідно зменшується або збільшується в А раз:

Властивість 2. Від зменшення або збільшення ваги кожної варіанти в А раз величина
середньої не змінюється.
Зменшимо всі ваги варіант в А раз і запишемо формулу для середньої з новими
вагами:

Завдяки зменшенню ваг техніка обчислення середньої може значно спроститися.

Властивість 3. Величина середньої залежить не від самих абсолютних значень ваг
окремих варіант, а від пропорцій між ними.

де:
рі — питома вага кожної варіанти у частках одиниці або відсотках.

Тому замість абсолютних значень ваг можна брати ваги варіант, виражені в частках
одиниці або у відсотках.
 21
 Із цієї властивості випливає дуже важливе практичне правило.
Якщо невідомі абсолютні значення ваг, але відомі пропорції між
ними, то ми можемо користуватися цими пропорціями для
зважування.
Властивість 4. Якщо зменшити або збільшити всі варіанти на постійне число А, то середня
зменшиться або збільшиться на це ж число А.
Нові значення, варіант позначимо через .

На практиці постійним числом А вибирають одне зі значень ознаки, розташоване в

середині ряду.
За допомогою такого прийому досягається перехід від ряду складних чисел до ряду
більше простих чисел. Метод обчислення середньої, заснований на розібраній властивості,
називається методом відліку від умовного нуля, методом моментів або методом редукції.
Властивість 5. Середня величина, помножена на чисельність всієї сукупності,
рівняється сумі добутків кожної варіанти на його чисельність.

Ця проста властивість широко використається на практиці при розрахунках, у

плануванні й т.п. Так, наприклад, середня зарплата, помножена на число робітників, дасть
фонд зарплати; середня врожайність, помножена на посівну площу, дасть валовий збір
і т.п.
Середня величина змінюється набагато повільніше індивідуальних значень. Ця
обставина може бути використане для обчислення інших характеристик сукупності,
зв'язаних із середньою. Наприклад, знаючи розмір посівної площі й середню
врожайність, можна зробити приблизну оцінку валового збору. Однак сильні відхилення
від звичайних кліматичних умов можуть позначитися на величині середньої врожайності.
Але при відсутності значних відхилень від звичайних умов середньою величиною, що була
обчислена раніше, можна користуватися для розрахунків на майбутнє або для розрахунків
по інших сукупностях з аналогічними умовами.
Властивість 6. Сума відхилень індивідуальних значень від їх середньої арифметичної
дорівнює нулю:

Це означає, якщо взяти відхилення кожної з варіант від середньої величини й

зважити по чисельності, а потім скласти їх, то одержимо нуль.
Таким чином в середній взаємно компенсуються додатні та від’ємні відхилення
окремих варіант.
 22
Властивість 7. Сума квадратів відхилень індивідуальних значень від їх середньої
арифметичної менше, ніж сума квадратів відхилень індивідуальних значень від
будь-якої іншої величини.

Використання властивостей середньої арифметичної дозволяє значно спростити її

обчислення.
Середня арифметична є найбільш елементарною й у той же час загальною формою
середньої, але далеко не єдиним видом середніх величин.
 Середня гармонічна проста використовується з незгрупованими
даними, коли чисельник дробі логічної формули відомо, а знаменник –
ні.

де:
n – число варіант;
xi – варіанта.

 Середня гармонічна зважена використовується коли дані згруповані,

чисельник дробі логічної формули відомо, а знаменник – ні.

де:
Mi = xi  mi – обсяг значень ознаки.

З метою аналізу динаміки показників використовуються середня геометрична

проста та зважена.
Середня геометрична проста розраховується за формулою:

де:
П – символ добутку;
xi – відносні величини динаміки, виражені кратним відношенням і-го значення показника
до попереднього (і-1)-го.
Середня геометрична зважена використовується якщо визначальна властивість
сукупності формується як добуток індивідуальних значень ознаки. Найбільш широко
використовується при аналізі динаміки з метою визначення середнього темпу росту.
23
 24
Середня квадратична
проста :

зважена:

Використовується при визначенні показників варіації.

2.3. Порядкові середні

Крім перерахованих у статистиці вживаються ще дві особливі різновиди середніх
величин, які випливають із характеристики статистичних рядів і не є результатом яких-
небудь алгебраїчних дій; умовно їх називають структурними або порядковими середніми.
Ці середні — мода й медіана.

 Мода – це варіанта, що найчастіше зустрічається в статистичному ряді.

У дискретному ряді моду визначають безпосередньо за найбільшою частотою
(часткою).
В інтервальному ряді моду можна визначити за формулою:

де:
хМо - нижня межа модального інтервалу;
hMo - ширина модального інтервалу;
mMo, mMo-1, mMo+1 - частота (частка) відповідно модального, передмодального та
післямодального інтервалів.

 Медіана – це варіанта, що розташована в його середині. Це таке значення

ряду, що ділить ранжований ряд на дві рівні частини.
У дискретному ряді медіаною буде значення ознаки, кумулятивна частота якої
перевищує половину обсягу сукупності, тобто

 0,5 або  0,5

В інтервальному ряді медіана визначається за формулою:
 25

,
де:
хМе – нижня межа медіанного інтервалу;
hMe - ширина медіанного інтервалу;
SMe-1 - кумулятивна частота передмедіанного інтервалу;
mMe - частота медіанного інтервалу.

 Щоб знайти медіану неупорядкованого ряду (такого ряду, де

порядок запису членів не залежить від їхньої величини), попередньо
елементи ряду розташовують в порядку зростання або зменшення
ознаки (ранжують ряд).
Якщо ряд складається з парного числа членів, то за медіану умовно приймають
середню арифметичну із двох серединних значень.
На відміну від алгебраїчних середніх, які значною мірою є абстрактною
характеристикою статистичного ряду, мода й медіана виступають як конкретні
величини, що збігаються із цілком певними варіантами цього ряду. Це робить їх
незамінними при вирішенні ряду практичних завдань.
Так, при визначенні обсягу виробництва й реалізації найбільш популярних,
наприклад по розмірах продуктів (взуття, одягу), було б дивно користуватися
середньою арифметичною. Мода в цьому випадку є більш доцільною величиною.
Медіана також в окремих випадках має більші переваги перед середньою. Так, якщо
статистичний ряд відносно невеликий, то на величину середньої арифметичної
можуть вплинути випадкові коливання крайніх значень ряду, що ніяк не позначиться
на розмірі медіани. Остання зручна й у тому випадку, коли середнє значення ряду
повинно мати певні конкретні характеристики. Побудуємо, наприклад, ряд розподілу
родин по кількості членів родини. У цьому випадку медіана (або мода) буде більше
переконливої для аналізу. Те ж варто сказати і про розподіл родин за розміром
доходу або підприємств за ступенем ритмічності роботи. Підкреслимо, що в так
званому нормальному розподілі статистичних величин мода, медіана й середня
арифметична збігаються. А якщо розподіл «ненормальний», несиметричний, то
співвідношення цих середніх можна використати для характеристики асиметрії.
Метод середніх паралельно з позитивними сторонами має й дуже серйозні
недоліки, а застосування середніх вимагає певної обережності. Середня тільки тоді
правильно характеризує типи й закономірності явищ, коли вона обчислена для якісно
однорідної сукупності явищ. Причому маються на увазі не повний збіг і тотожність
всіх одиниць у сукупності, а загальні ознаки, що дають можливість обрахувати
середню величину. Якщо ж середня буде обчислена для якісно різнорідної сукупності,
то в ній можуть бути знехтувані інші типи соціально-економічні явищ.
Яка ж найголовніша мета застосування середніх або що досягається за допомогою
розрахунку і аналізу середніх?
Відомо, що соціально-економічні явища завжди індивідуалізовані. Треба виявити
їхні загальні риси і усунути випадкові. Середні величини дозволяють виконати це
завдання. За допомогою методу середніх одним числом характеризується вся
сукупність об'єктів.
Досить значна роль середніх у практичній діяльності. Багато розрахунків
соціально-економічних показників і їх оцінка пов'язані із застосуванням середніх
величин. Багато показників соціально-економічного розвитку є середніми показниками.
 26
Наприклад, виявляється, що найбільше число людей доживає до певного віку. Середня
величина точно виражає визначену тенденцію. Порівнюючи середні величини для різних
сукупностей, можна встановити вплив соціально-економічних факторів на тривалість
життя.
 27

Тема 5. Статистичне вивчення варіації та форми

розподілу
5.1. Суть варіації, її роль у вивченні соціально-
економічних явищ.
Елементи сукупності характеризуються різними кількісними значеннями або станами

ознаки. Підрахувавши число однакових значень ознаки серед елементів даної

сукупності, одержимо ряд розподілу, у якому окремі значення ознаки називаються

варіантами.

 Варіація – це властивість статистичної сукупності, яка характеризує

коливання, мінливість значень будь-якої ознаки.
Кількісна сторона соціально-економічних явищ виступає як змінна величина, що
має певні межі (границі). Варіація породжується комплексом різноманітних умов,
різноманіттям навколишніх фактів, що впливають на елементи сукупності. Так,
наприклад, варіація соціально-економічних показників розвитку території обумовлена
розбіжностями у природно-кліматичних умовах, географічному розташуванні,
демографічних показниках тощо.
Вивчення варіації поряд із застосуванням середніх і відносних величин має
велике практичне й наукове значення. Так, дані про варіації віку жителів у тій або
іншій країні допомагають охарактеризувати особливості вікової структури
населення. Варіація характеризує ступінь однорідності сукупності за даною ознакою.
Вимір варіації дозволяє визначити ступінь впливу на дану ознаку інших ознак, що
варіюють, установити, наприклад, які фактори і до якого ступеня впливають на
врожайність пшениці, на смертність населення тощо. Вимірювання варіації необхідне
при організації вибіркового спостереження, при вивченні статистичних взаємозв'язків, а
також в інших випадках.
Варіація властива як суспільним, так і природним явищам. Проте, між
варіацією природних і суспільних явищ є глибоке розходження. Природа змінюється
значно повільніше, ніж людське суспільство. Середня річна кількість опадів у границях
якого-небудь географічного району, хоча й розрізняється в різні роки, однак коливається у
відносно вузьких границях навколо щодо постійного рівня.
Варіація існує в просторі й у часі. Під варіацією в просторі розуміється
розходження інтенсивності тих або інших явищ у просторі. Якщо розглянути кількість
лікарів на 1000 жителів у містах і селах, то неважко помітити значну варіацію цього
показника; забезпеченість лікарями міського населення значно перевершує
забезпеченість медичною допомогою села. Об'єктивно існує також варіація в часі. Під
нею розуміють зміну значення ознаки в різні періоди (або моменти) часу.
Показники варіації відносять до числа узагальнюючих показників, вони
вимірюють варіацію в сукупності явищ. У статистиці найчастіше застосовуються
наступні показники (міри) варіації, розмах варіації — R, середнє абсолютне відхилення
— d, середнє квадратичне відхилення — σ, дисперсія — σ2, коефіцієнт варіації — v.
Значення показників варіації полягає в наступному:
1. Показники варіації доповнюють середні величини, за якими
приховуються індивідуальні розходження.
2. Показники варіації характеризують ступінь однорідності статистичної
 28
сукупності по даній ознаці.
3. Показники варіації характеризують границі варіації ознаки.
4. Співвідношення показників варіації характеризує взаємозв’язок між
ознаками.
5.2. Показники варіації та способи їх розрахунку.
Розглянемо конкретні показники варіації.

 Розмах варіації — це різниця між максимальним і мінімальним значеннями

ознаки.

 Розмах варіації характеризує межі зміни ознаки, що

варіює.

R = хmax  хmin ,
де хmax , хmin – максимальне і мінімальне значення ознаки.

Табл. 5.1.
Розподіл населення за рівнем середньодушових сукупних витрат
(відсотків)

9 місяців 2004
у тому числі проживають
2000 2001 2002 2003 всі домо-
госпо- у міських у сільській
дарства поселеннях місцевості
Все населення 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0
Із середньо-
душовими сукупними
витратами у місяць,
грн.
до 90,0 10,4 7,8 5,3 2,3 1,4 1,2 2,0
90,1–120,0 13,8 11,0 8,8 5,6 3,3 2,6 4,9
120,1–150,0 16,5 13,9 11,7 9,1 6,2 5,3 8,0
150,1–180,0 14,6 13,9 13,2 11,4 7,6 6,3 10,3
180,1–210,0 12,1 11,5 12,3 11,2 8,5 8,2 9,2
210,1–240,0 8,5 9,2 10,5 11,1 9,3 8,7 10,6
240,1–270,0 6,3 7,7 8,6 10,1 9,3 8,8 10,0
270,1–300,0 4,4 5,9 6,1 7,2 8,1 7,7 8,7
300,1–360,0 6,1 7,8 9,2 11,0 13,5 13,9 12,6
360,1–420,0 7,3 11,3 14,3 21,0 9,5 10,2 8,1
понад 420,0 … … … … 23,3 27,1 15,6
 29
Так, наприклад, за даними таблиці 5.1.середньодушові сукупні витрати на місяць
змінюються в межах від 60 до 420 гривень. Нижньою межею першого інтервалу є
різниця між значенням верхньої межі та значенням ширини наступного інтервалу.
А за наявності даних в останній групі верхня межа дорівнювала б 480 грн. (сума
значення нижньої межі та значенням ширини попереднього інтервалу).
Легкість обчислення розмаху варіації приводить до того, що він нерідко
використається в технічних і економічних науках. Однак величина розмаху залежить
лише від двох крайніх значень ознаки, що, до певного ступеня, робить його величину
випадковою.
Більше надійний показник — середній розмах, обчислений як середня
арифметична з ряду величин розмаху, отриманих у результаті обробки рівних серій
спостережень. Таким показником користуються під час контролю якості продукції.
Середнє абсолютне(лінійне) відхилення.

 Середнє абсолютне відхилення , дорівнює середній арифметичній з

абсолютних відхилень (модулів) значень ознаки всіх одиниць сукупності від
середньої арифметичної:

або

Середнє абсолютне відхилення - число іменоване; його розмірність відповідає

розмірності ознаки, що варіює.
Середнє квадратичне відхилення.

 Середнє квадратичне відхилення σ дорівнює квадратному кореню із

середнього квадрату відхилень окремих значень ознаки від середньої
арифметичної:

або

де:
.

Піднесення окремих відхилень d до квадрату і подальших розрахунок кореня

квадратного обумовлене тим, що підсумовування відхилень першого ступеня
приводить до нульового результату.
 30
Середнє квадратичне відхилення є загальноприйнятим показником варіації: при
його визначенні беруться до уваги всі відхилення значень ознаки, що варіює, від
середнього.
Якщо окремі значення ознаки в досліджуваній сукупності повторюються, то
знаходять середнє зважене квадратичне відхилення за формулою

Між середнім абсолютним і середнім квадратичним відхиленням існує наступне

приблизне співвідношення: σ =1,25 , якщо фактичний розподіл близький до
нормального (див. далі). Розрахунок середнього квадратичного відхилення для явно
несиметричних розподілів не має сенсу.
Існує зв'язок між σ та R. Для перевірки розрахунку σ рекомендується
користуватися табл. 5.2, де дані відносини DN розмаху до середнього квадратичного
відхилення відповідно до числа N одиниць у сукупності.
Табл. 5.2.
Коефіцієнти до різних обсягів вибірки

N 5 10 25 50 100 200 300 400

DN 2,3 3,1 3,9 4,5 5,0 5,5 5,8 5,9
Для розрахунку середнього квадратичного відхилення сукупність потрібно
розділити на рівні серії, у кожній серії розрахувати розмах, потім знайти середній розмах.
Тоді середнє квадратичне відхилення розраховується за формулою:

Цією формулою користуються для оперативної обробки даних, що

характеризують, наприклад, якість продукції. Для кожної одиниці устаткування
береться кілька невеликих вибірок. Результати спостереження фіксуються на так
називаній контрольній карті. Чим менше величина середнього квадратичного
відхилення, тим більш однорідною є продукція, тим вище її якість.
У статистиці достатньо широко використовується показник варіації, який
називається дисперсією.

 Дисперсія - середній квадрат відхилень індивідуальних значень ознаки від

середньої арифметичної:
При наявності частот використовується формула так званої зваженої дисперсії.
Розрахунок дисперсії звичайно передує визначенню середнього квадратичного
відхилення. Однак дисперсія має самостійне значення.
Для вирахування дисперсії зручно користуватися формулою:

Якщо дисперсія зважується, то вона виражається формулою:

 31

Розрахунок дисперсії можна спростити. Для рядів з рівними інтервалами варто

застосовувати спосіб відліку від умовного нуля. Для його розуміння необхідно знати
властивості дисперсії. А саме:
Властивість 1. Зменшення всіх значень ознаки на ту саму величину (А) не змінює
величини дисперсії.
Доказ цього ствердження спирається на властивості середньої , тоді

Властивість 2. Зменшення всіх значень ознаки в k раз зменшує дисперсію в k 2 разів.

На підставі властивості середньої
Маємо:

Властивість 3. Збільшення всіх значень ознаки в k раз збільшує дисперсію в k 2 разів.

Властивість 4. Дисперсія постійної величини дорівнює нулю.

Розрахунок дисперсії способом відліку від умовного нуля зводиться до наступних
дій:

1. Вихідні варіанти ознаки х заміняються умовними значеннями •

У якості А зручно прийняти варіант ознаки, який знаходиться у середині ряду
розподілу. За k доцільно прийняти величину інтервалу ряду розподілу. Нові умовні
значення ознак створюють послідовність позитивних і негативних чисел.
Обчислюється дисперсія умовної величини х' за формулою,

Коефіцієнт варіації.
Розглянуті раніше показники варіації за винятком дисперсії виражалися в
одиницях вимірювання ознаки, що варіює. Але, наприклад, обчисливши середнє
квадратичне відхилення, наприклад виробництва і заробітної плати робітників, ми не
 32
можемо визначити, варіація якої ознаки більше, тому що в першому випадку вона
може вимірятися в одиницях продукції, а у другому – в грошових одиницях.
Для порівняння варіації різних ознак використаються відносні показники —
коефіцієнти варіації (v). Принцип їx побудови такий:
Іменований показник варіації
Коефіцієнт варіації =
Середня арифметична (або мода чи медіана)
Найчастіше вживаються:
1. Квадратичний коефіцієнт варіації:

2. Лінійний коефіцієнт варіації:

3. Коефіцієнт осциляції:

Міри варіації для згрупованих даних

Варіація згрупованих даних звичайно оцінюється дисперсією. У цьому випадку
можна виділити три види дисперсій:
1) загальна дисперсія σ2;
2) групова дисперсія ;
3) міжгрупова дисперсія δ2.
Як уже вказувалося, загальна дисперсія σ 2 вимірює варіацію ознаки у всій
сукупності під впливом всіх факторів:

де:

- загальна середня, характеризує варіацію ознаки “x” навколо загальної середньої.

Групова дисперсія вимірює варіацію ознаки усередині групи й підраховується за

формулою:

де:
— групова середня.

 Середня з групових дисперсій – це узагальнююча міра внутрішньогрупової

варіації. Вона показує результат впливу інших факторів, окрім
групувального.
 33

 Міжгрупова дисперсія вимірює відхилення групових середніх від загальної

середньої. Вона вимірює варіацію, обумовлену ознакою, покладеною в основу
групування.
Якщо сукупність розбити на групи за факторною ознакою, то це вплине на
значення варіації результативної ознаки в групах.

 Існує закон (правило декомпозиції), що зв'язує три види

дисперсії. Загальна дисперсія дорівнює сумі середньої із
групових і міжгрупової дисперсій:

За допомогою закону додавання дисперсій можна оцінити питоме значення фактора,

що лежить в основі групування, у всій сукупності факторів, що впливають на

результативну ознаку.

5.3. Характеристики форм розподілу.

Закон варіації індивідуальних значень ознак або «правило трьох сигм».
Вивчення варіації має особливий сенс у межах однорідної групи. Межі
варіації дають уявлення про ті межі, за якими ідуть якісні зміни. Певне значення
має також закономірність випадкової варіації. Якщо припустити, що відхилення
всередині групи мають несуттєвий, випадковий характер, то межі варіації усередині групи
можуть бути визначені на основі закону великих чисел. Однак у соціально-економічній
статистиці утворення однорідних груп викликає труднощі, тому що віднесення тієї або
іншої одиниці до того або іншого типу здійснюється на підставі цілого ряду міркувань,
обумовлених обставинами часу й місця.
Бельгійський статистик А.Кетле виявив, що варіації деяких масових явищ
підкоряються закону розподілу помилок, відкритому К.Гауссом і П.Лапласом майже
одночасно. Крива, що відображає цей розподіл, має вигляд дзвона (рис.5.1). За
нормальним законом розподілу відхилення індивідуальних значень ознаки перебуває в
межах ±3σ (правило трьох сигм).
А. Кетле вважав нормальний закон розподілу універсальним. Тим часом дія цього
закону обмежено, тому що необхідною умовою його здійснення є сталість середнього
рівня й відсутність домінуючих факторів, що впливають на відхилення від середньої.
 34
Нормальному закону розподілу підкоряються природні властивості людини (ріст,
вага, фізична сила), характеристики промислових виробів (розмір, вага, електричний опір,
пружність тощо). У сфері суспільних явищ, що швидко змінюються, дія цього закону
проявляється порівняно рідко. Проте, у ряді випадків використання правила трьох сигм
на практиці є доцільним.

-3σ +3σ х
Рис.5.1. Крива нормального розподілу
Показники варіації не подають достатню інформацію про закони розподілу.
Щодо цього їх доповнюють моменти. Це поняття запозичене з механіки.
Аналогія полягає в тім, що момент у механіці визначає ефективність дії сили,
спрямованої на додання тілу обертового руху, а момент статистичний характеризує
силу, прикладену до варіанти.

 Моменти — узагальнюючі характеристики, що визначають характер

розподілу.

 Моментом k-го порядку називається середня з k-х ступенів відхилень ознаки

х від деякої постійної величини А:

Залежно від величини А розрізняють моменти: початкові, початкові відносно х0

(умовні) і центральні.
Початкові моменти Mk отримують з попередньої формули, коли А=0:
 35

На практиці використовуються початкові моменти:

 нульового порядку (k=0)

 першого порядку (k=1)

 другого порядку (k=2)

 третього порядку (k=3)

 четвертого порядку (k=4)

Початкові моменти відносно х 0, які за умови способу відліку від умовного нуля,
виходять із формули розрахунку Mk при А = х0 (х0 — довільно обрана величина):

Важливі властивості моменту Mk':

1) , тобто середня арифметична дорівнює початковому

 36
моменту першого порядку відносно початку відліку плюс початок відліку;
2) якщо при розрахунку Mk' відхилення х від х0 розділити на загальний множник C, тj
по закінченні обчислень отриманий результат треба помножити на цей множник у відповідному
ступені, тобто

Центральні моменти (μk)– це середня арифметична k–го ступеня відхилення

індивідуальних значень ознаки від середньої. Тобто вони з’являються, коли .

За аналогією з початковими моментами розглянемо центральні моменти:

нульового порядку (k=0)

першого порядку (k=1)

другого порядку (k=2)

третього порядку (k=3)

четвертого порядку (k=4)

 37
Із центральних моментів порядку k>2 на практиці використовують тільки
моменти третього й четвертого порядків. Моменти порядків k >4 не використовуються
оскільки самі мають дуже високу дисперсію, а їх надійне визначення потребує вибірок
дуже великого обсягу.
Центральний момент μ 3 використовується для числового виміру асиметрії As,
що визначається як відношення

Асиметрія характеризує «скошеність» розподілу. Коли довга частина розподілу

лежить праворуч від центра, тоді μ3 буде позитивним, тому що зважена сума кубів
більших позитивних відхилень перевищить суму кубів негативних відхилень, у
противному випадку - негативним; у симетричному розподілі μ3 = 0;
Якщо:

Аs > 0  правостороння асиметрія  додатна асиметрія;

Аs < 0  лівостороння асиметрія  від’ємна асиметрія.
 Увага! При Аs < 0,25 асиметрія низька; якщо Аs < 0,5 – середня, при
Аs > 0,5 – висока.
Ексцесом називається величина

 Ексцес характеризує так називану «крутість», тобто

гостроверхівковість або плосковерхівковість розподілу. Число 3
віднімається тому, що у симетричному, близькому до нормального

розподілі: . Тоді при нормальному розподілі Е j =0; при

плосковерхівковому: Еj < 0; при гостроверхівковому Е j > 0.
Закони розподілу є узагальнюючою характеристикою варіації в однорідній
сукупності. Емпіричні розподіли можуть бути графічно зображені за допомогою
емпіричної кривої розподілу, де на осі абсцис відкладаються варіанти, а на осі ординат –
частоти або частки.
Описані вище характеристики емпіричного ряду – показники середнього рівня
(середня арифметична, медіана, мода), показники варіації, асиметрії й ексцесу - у
сукупності описують форму кривої розподілу.
або
Їх порівняння дозволяє охарактеризувати напрям і міру скошеності в середині
розподілу.
На практиці: А < 1

 якщо А > 0 – правостороння асиметрія, чи додатна;

 якщо А < 0 – лівостороння асиметрія, чи від’ємна.
 38
Розрізняють наступні різновиди емпіричних кривих розподілу: 1) одновершинні
криві: симетричні, помірковано асиметричні й украй асиметричні; 2) багатовершинні, що
характеризують різнорідні сукупності явищ.
Криві розподілу знаходять широке застосування в багатьох галузях науки й техніки,
для пізнання закономірностей масових явищ громадського життя тощо. Вони
використаються при розв’язанні структурних завдань. Розглянемо закони розподілів, їх
характеристики, що найчастіше зустрічаються на практиці.
Біноміальний розподіл.
Розглядаючи найпростіший випадок — повторення того самого випробування
в незмінних умовах (наприклад, у завданнях вибіркового контролю якості
продукції) і намагаючись визначити ймовірність Р п (х) того, що х раз
спостерігається подія А в п випробуваннях, отримаємо:

У біноміальному розподілі:
μ1 = 0;
μ2= np(1-p) = npq – дисперсія;
μ3= npq(q-p);
μ4= 3n2p2q2 + npq (1- 6p +6p2);

Із збільшенням п As й Es будуть прямувати до нуля, що пов'язане з наближенням

біноміального закону до симетричного нормального закону.
Гіпергеометричний розподіл.
Одне із завдань, для розв’язання якого використається гіпергеометричний
розподіл, має спеціальну назву - «завдання про вибірку без повернення». Розподіл
імовірностей числа появи одиниць із даною ознакою при такому відборі
(гіпергеометричний розподіл) описується формулою:

Якщо N необмежено зростає, а залишається постійним, то члени

гіпергеометричного розподілу прямують до відповідних членів біноміального розподілу як
до відповідної границі.
Обчислення ймовірностей для гіпергеометричного розподілу так само, як для
біноміального, можна вести послідовно, користуючись співвідношенням:

де:
m – кількість проявів ознаки; n – кількість іспитів;
N – кількість одиниць сукупності;
M – кількість одиниць сукупності, які мають дану ознаку.

Центр цього розподілу, або найбільш вірогідна кількість подій:

 39

дисперсія:

Розподіл Пуассона.
Для аналізу малоймовірних подій застосовується розподіл Пуассона, що
виражається у вигляді:

Розподіл Пуассона застосовується для вирішення завдань «масового

обслуговування», автоматичного управління й регулювання, у плануванні й організації
виробництва тощо.
У розподілі Пуассона:

μ1 = ; μ2= ; μ3= ; μ4= ;

З останніх формул виходить, що асиметрія й ексцес розподілу Пуассона завжди

позитивні, тому що завжди позитивна.
Нормальний розподіл.
Багато розподілів виявляють риси нормального закону. Розподіл ознаки в сукупності
називається нормальним, якщо ця ознака являє собою результат впливу численних і
різноманітних факторів, які мало зв'язані один з одним і вплив кожного з них
незначний в порівнянні із загальним впливом всіх факторів.
Аналітично нормальний розподіл описується наступним чином:

У нормальному розподілі:

μ1 = μ3= 0; μ2= ; μ4= ;

.
 40

Тема 6. Вибірковий метод

Вибірковий метод – це система наукових принципів випадкового відбору певної

частини сукупності, яка представляла б усю сукупність і характеристики якої слугували б
надійною основою статистичного висновку.
Сукупність, з якої відбираються елементи для обстеження, називають генеральною, а
сукупність, яку безпосередньо обстежують, – вибірковою. Статистичні характеристики
вибіркової сукупності розглядаються як оцінки відповідних характеристик генеральної
сукупності.
Обсяг генеральної сукупності позначають через N, а вибіркової – через n.
Середній розмір досліджуваної ознаки в генеральній сукупності називають
генеральною середньою ( ), а у вибірковій – вибірковою середньою ( ). Різниця між
середньою вибірковою і середньою генеральною дасть граничну помилку
репрезентативності ( ):
= – .
Якщо питому вагу досліджуваної ознаки в генеральній сукупності позначимо через p, а
у вибірковій – через w, то різниця між ними також дасть граничну помилку
репрезентативності:
 = w – p.
Відповідь про близкість між генеральною і вибірковою середніми, генеральною і
вибірковою частками дає теорія вибіркового методу, яка грунтується на законі великих
чисел.
Суть закону великих чисел полягає у тому, що зв’язок між досліджуваними явищами
можна виявити тільки при досить великій кількості елементів сукупності.
Види вибіркового
спостереження

Власна Механічна Типова Серійна

випадкова вибірка (районована) (гніздова)
вибірка вибірка
вибірка

повторна безповторна

Власне випадковою називається така вибірка, при якій відбір одиниць з усієї
генеральної сукупності є ненавмисним, випадковим.
При повторній вибірці кожна раніше відібрана одиниця знову повертається в
генеральну сукупність і може знову брати участь у вибірці. При безповторній вибірці
кожна раніше відібрана одиниця не повертається в генеральну сукупність і у дальшій
вибірці не бере участі. Безповторний відбір, як правило, дає точніші результати.
Механічною називається така вибірка, при якій відбір одиниць проводиться механічно,
через певний інтервал.
Типова (районована) вибірка передбачає попередню структуризацію генеральної
сукупності та незалежний відбір елементів у кожній складовій частині. Типова вибірка
має певні переваги перед власне випадковим і механічним відбором: до вибірки
потрапляють представники усіх типових груп, внаслідок чого вибірка стає вірогіднішою.
 41

Обсяг типової вибірки ,

де m – число складових частин (груп, типових районів тощо).
Серійна (гніздова) вибірка складається із серій елементів сукупності, пов’язаних
територіально (райони, селища), організаційно (фірми, акціонерні товариства) тощо.
Серії відбираються за схемою механічної або простої випадкової вибірки, обстеженню
підлягають усі елементи серії.
Як зазначалось, при вибірковому спостереженні, крім помилок реєстрації, можуть
виникнути помилки репрезентативності. Помилки репрезентативності поділяють на
систематичні й випадкові. Систематичні помилки репрезентативності виникають
внаслідок порушення принципів проведення вибіркового спостереження. Випадкові
помилки – це наслідок випадковості відбору елементів сукупності для обстеження.
Помилки репрезентативності залежать:
1) від показників варіації певної ознаки: чим більший показник варіації, тим більший
розмір можливої помилки;
2) від чисельності вибірки: чим більша чисельність вибірки, тим менший розмір
помилки;
3) від способу відбору.
Щоб визначити середню (стандартну) помилку репрезентативності (  ) власне
випадкової і механічної вибірки, користуються чотирма формулами (для повторного і
безповторного відбору):
Вид вибірки Повторна Безповторна
Умови
використання
При визначенні
середнього
розміру
досліджуваної
ознаки
При визначенні
частки
досліджуваної
ознаки

де  – середня помилка репрезентативності;

– середній квадрат відхилень у вибірці (дисперсія);
n – кількість одиниць вибірки;
N – кількість одиниць генеральної сукупності;
n
– частка вибірки (обстежувана частина сукупності);
N
( ) – необстежувана частина генеральної сукупності;
w – частка досліджуваної ознаки у вибірці;
(1 – w) – частка протилежної ознаки у вибірці.
Поряд із середньою помилкою слід розрізняти і граничну помилку вибірки. Розмір
граничної помилки репрезентативності (  ) може бути більший або менший від середньої
помилки репрезентативності (  ). Питання про межі граничної помилки
репрезентативності розв’язують на основі теорій П.Л. Чебишева і О.М. Ляпунова, які
визначають ймовірність того, що гранична помилка репрезентативності не перевищить t-
разову середню помилку репрезентативності.
 42
При практичному використанні наведених формул слід враховувати, що дисперсія
частки є добутком часток:

Теорема П.Л. Чебишева: з імовірністю, як завгодно близькою до

одиниці, можна твердити, що при досить великому числі незалежних
спостережень вибіркова середня ( ) буде як завгодно мало
відрізнятися від генеральної середньої ( ).

Тому величину граничної помилки репрезентативності обчислюють з певною

ймовірністю (p), якій відповідає t-разове значення  .
З уведенням показника кратності помилки формула граничної помилки
репрезентативності матиме такий вигляд:

 = t  ; t   .
Додаючи  до вибіркової середньої ( ) і віднімаючи її від неї, визначають межі
середньої в генеральній сукупності:
, або
Додаючи  до вибіркової частки і віднімаючи її від неї, знаходять межі генеральної
частки:
, або
Величини значень t і p, що відповідають одне одному, наведено в спеціальних
таблицях, наприклад:
t = 1 відповідає ймовірність = 0,6827;

t = 2-------------- “”-------------- = 0,9545;

t = 3 ------------ “” -------------- = 0,9973;

t = 4 ----------- “” --------------- = 0,99994;

Застосовують такі формули граничної помилки вибірки:
Безповторна
Вид вибірки Повторна

Умови
використання
Для
середньої

Для частки

При обчисленні помилки типової (районованої) вибірки використовують середню з

групових дисперсій:
 43

При обчисленні помилки серійної (гніздової) вибірки враховується міжсерійна

варіація:

де та – відповідно обсяг і середня k-ї серії.

 44

Тема 7. Статистичні методи вимірювання взаємозв’язків

між соціально-економічними явищами
7.1. Сутність аналізу взаємозв’язків між соціально-
економічними явищами
Для обґрунтованого прийняття управлінських рішень важливо мати об’єктивну
статистичну інформацію о взаємодії між різноманітними соціально-економічних
явищами. Аналіз взаємозв’язків надає статистичним даним системності вищого рівня, що
дозволяє різко підвищити їх корисність та результативність. У процесі статистичного
дослідження цих зв’язків потрібно відповісти на такі питання:
1. чи існує взаємозв’язок між соціально-економічними явищами взагалі і якщо
так, то наскільки він суттєвий щодо його врахування при прийнятті
управлінських рішень;
2. якісна оцінка зв’язку, тобто чи це позитивна, чи негативна залежність між
явищами, які аналізуються. Якщо явище має велику кількість позитивних
впливів, то воно повинно стати об’єктом підвищеної уваги із боку
державних органів (ефект управлінського леверіджу). Яскравим прикладом
на макрорівні державного управління є економічна сфера, яка має
позитивний вплив на ключові соціальні, політичні, культурні та екологічні
чинники;
3. визначення аналітичної (кількісної) залежності між явищами, які
аналізуються. Це дозволяє прогнозувати розвиток об’єкта управління і
резервує час для реалізації дій по усуненню негативних явищ у суспільстві.
Перші два питання відносяться до кореляційного, а останнє третє — до регресивного
аналізу.
Аналітичну залежність між двома ознаками (факторна ознака) і
(результуюча ознака) можна класифікувати як функціональну (повну) та
кореляційну (неповну) залежності. Якщо функціональна залежність встановлює жорстку
відповідність між значеннями показників, то у кореляційній — така відповідність
відсутня. Кореляційний зв'язок проявляє себе як тенденція, тобто у середньому при
масовому спостереженні фактичних даних. Соціально-економічним явищам об’єктивно
притаманна тенденційність взаємозв’язків.
Якщо економічні явища можуть бути достатньо повно (хоча винятки є і тут)
описані кількісними показниками, шкали виміру яких мають точку початку відліку (нуль)
та одиницю виміру, то соціальні явища, як правило, оцінюються експертами або
представниками громади у якісних (номінальних, класифікаційних або рангових) шкалах.
В останньому разі (коли хоча б один показник є якісним) проблема встановлення
кореляційної залежності (питання 3) взагалі не стоїть, а потрібно мати відповідний апарат
якісної оцінки взаємозв’язку задля аналізу суто соціальних або більшості соціально-
економічних явищ.
7.2. Кореляційний аналіз взаємозв’язків
Кількісний аналіз взаємозв’язків. Найбільш простим варіантом кореляційної
залежності є парна кореляція, тобто залежність між двома ознаками (результуючою і
факторною, або між двома факторними). Аналітично цю залежність можна визначити як
залежність результуючої ознаки від факторної . Зв’язок може бути прямим
(позитивним, монотонно зростаючим) чи зворотним (негативним, монотонно спадаючим).
У першому випадку із ростом факторної ознаки зростає результуюча , а у другому
—із зростанням , спадає, і навпаки,.
 45
 Зв'язок двох ознак ( і ) називається картою кореляції, а вплив
декількох чинників на результуючу ознаку —
багатофакторною кореляцією. Остання, із-за громіздкості
розрахунку та невизначеності сенсу, не знайшла застосування у
практиці управління.
Показники кількісної оцінки взаємозв'язку:
1) коваріація:

Використовується для оцінки та аналізу ризиків досягнення нормативного

(проектного, планового) результату відповідно до значення однієї чи декількох факторних
признаків. Як критерій оцінки взаємозв’язку має два суттєвих недоліки — залежність від
одиниць вимірювання та абсолютних значень показників. Ці недоліки відсутні у такому
критерії.
2) коефіцієнт парної кореляції:

має відносний характер і використовується для аналізу інтенсивності лінійного

зв'язку :

— монотонно спадаючий зв'язок;

— монотонно зростаючий зв'язок.
Крайні випадки, коли залежність відсутня (рис. 2.3) або стає
функціональною монотонно зростаючою лінійною залежністю (усі точки
спостережень лежать на прямій лінії, що має гострий кут нахилу, рис. 7.1) або монотонно
спадаючою лінійною залежністю (усі точки спостережень лежать на прямій лінії,
що має тупий кут нахилу, рис. 7.2).

Рис. 7.1. Монотонно зростаюча (пряма, позитивна) лінійна залежність, rxy = +1

 46

Рис. 7.2. Монотонно спадаюча (зворотна, негативна) лінійна залежність, rxy = –1

Рис. 7.3. Кореляційна залежність відсутня, rxy = 0

Якісний аналіз взаємозв’язків.

На практиці постійно потрібно враховувати громадську думку, позиції експертів і
фахівців із різноманітних сфер соціуму. Таку інформацію не можливо повністю
формалізувати і представити у вигляді традиційних кількісних показників. Тому
важливим є розуміння і використання непараметричних (якісних) методів оцінки
взаємозв’язку між явищами, які описуються якісними (номінальними, класифікаційними,
ранговими, бальними) показниками.
Якщо факторна ( ) і результуюча ( ) ознаки вимірюються у ранговій шкалі,
тобто по кожному значенню ми маємо відповідні ранги , то
використовуються рангові коефіцієнти кореляції.

 Коефіцієнт рангової кореляції Спірмена ( ) враховує різницю

відповідних рангів між результуючою ознакою і факторною .
Розраховується за формулою:

де:

— різниця рангів кожної пари рангів значень и ;

— кількість спостережень.

 Ранговий коефіцієнт кореляції Кендєла ( ) враховує різницю між

імовірностями узгодженості та неузгодженості відповідних
рангів та визначається за формулою:

де:
.
Якщо необхідно дослідити взаємозв’язок між якісними ознаками бульового
характеру (так — 1, ні — 0), то використовуються коефіцієнти асоціації та
 47
контингентів . Задля визначення цих коефіцієнтів формується розрахункова таблиця
(таблиця «чотирьох полів»):

Ознаки А (так) А (ні) Усього

В (так) A b a+b
В (ні) С d c+d
Усього a+c b+d n
Тут , , , — частоти комбінацій двох альтернативних ознак і
; — загальна сума частот.
Коефіцієнт асоціації розраховується за формулою:

Коефіцієнт контингенції розраховується за формулою:

Однак, слід пам’ятати, що значення коефіцієнту контингенції (змінюється від –1 до

+1) завжди менше за значення коефіцієнту асоціації.
 Якщо потрібно оцінити взаємозв’язок між номінальними
альтернативними признаками, які не є бульовими, тобто можуть
приймати більше ніж два дискретних значення, то необхідно
застосовувати коефіцієнт Пірсона ( ).
Для дослідження такого род зв’язку первинну статистичну інформацію формують у
вигляді наступної таблиці:
Ознаки A B C Усього
D m11 m12 m13 ∑m1j
E m21 m22 m23 ∑m2j
F m31 m32 m33 ∑m3j
Усього ∑mj1 ∑mj2 ∑mj3 П
Тут — частота взаємної комбінації двох атрибутивних ознак; П — кількість
пар спостережень.
 Коефіцієнт Пірсона визначається за формулою:

,
де:
— показник середньої квадратичної взаємодії, який змінюється на інтервалі [0,1]:

.
 48
 Якщо статистичної інформації обмаль, а потрібно визначитись
щодо наявності або відсутності зв’язку між двома соціально-
економічними явищами, то рекомендується використовувати
коефіцієнт Фехнера ( ), який визначається за формулою:

,
де:
— кількість знаків відхилень індивідуальних величин від їх середніх арифметичних, які
співпали;
— кількість знаків відхилень індивідуальних величин від їх середніх арифметичних, які
не співпали; інтервал змін: .

7.3. Регресійний аналіз взаємозв’язків

Регресійний аналіз полягає у одержанні аналітичної залежність (лінію регресії) між
показниками на основі статистичних спостережень . Лінія
регресії характеризує зміну середнього рівня результуючої ознаки залежно від зміни
факторної ознаки :
,
де:
, , , … — постійні коефіцієнти.

Важливою змістовною задачею регресивного аналізу є визначення виду рівняння

регресії . Тут важливим є розуміння дослідником (експертом, менеджером)
соціально-економічних змісту явищ, які аналізуються. Для аналізу явищ соціально-
економічної сфери використовуються такі форми зв’язку:
 прямолінійна

 поліноміальна (при парабола другого порядку)

 гіпербола

 показова функція

 ступенева функція

 логарифмічна залежність

.
 49
Для визначення коефіцієнтів регресії і використовують метод найменших
квадратів, при якому сума квадратів відхилень фактичних значень результативної ознаки
від обчисленої за теоретичним рівнянням буде мінімальною:

Відповідно до критерію визначається система рівнянь з метою визначення

невідомих коефіцієнтів і :

Так, наприклад, для лінійної регресії невідомі коефіцієнти і

визначаються шляхом розв’язання такої системи двох рівнянь:

Коефіцієнти даної системи рівнянь визначаються із таблиці статистичних

спостережень .

 Для розуміння сенсу лінійної регресії обов’язково потрібно звернути

увагу на дві особливості: 1) лінійна регресія проходить через середнє
значення відповідних вибірок , що дозволяє визначити
вільний член ; 2) кутовий коефіцієнт визначається із

співвідношення між коваріацією та дисперсією . Це

дозволяє сформувати важливе співвідношення між кутовими
коефіцієнтами лінійних регресій , та коефіцієнтом парної
кореляції :

 Якість регресійного аналізу оцінюється коефіцієнтом детермінації ,

який визначається як відношення дисперсій прогнозованих і фактичних
значень функціонального показника:

 Чим більше значення коефіцієнта детермінації , тим вище

якість визначеного зв’язку.
 50
7.4. Аналіз стратегії оподаткування
Якщо на основі статистичних даних розраховані відповідні лінії регресії попиту
та пропозиції :

;
,
то можливо зробити розгорнутий аналіз стратегій регулювання такого ринку у
такій послідовності:
1. Визначити ринкову рівновагу до оподаткування, тобто рівноважну ціну
та кількість реалізованого товару :




; .

2. Визначити ринкову рівновагу після оподаткування (субсидування) товару

акцизом у розмірі ( — податок, — дотація).
Податок (дотація) накладається (надається) на виробника (продавця):

 

Рис. 7.4. Вплив податку (P>0) чи дотації (P<0) на ринкову рівновагу

3. Визначення розподілу податкового тягаря між продавцями
і споживачами :
 51
 частина та частка штучного податку, який сплачує
покупець:

 ;

 частина та частка штучного податку, який сплачує

продавець:

 .

В узагальненому вигляді показниками, що визначають співвідношення в розподілі

податкового тягаря між різними сторонами ринку, є еластичність попиту і
пропозиції . Чим більша еластичність попиту або чим менша еластичність
пропозиції, тобто , тим більша вага податків лягає на виробників: або
. І навпаки, чим більш еластична пропозиція і нееластичний попит, тобто ,
тим більшу частину витрат, що зросли в результаті підвищення податків, сплачують
споживачі: або . Кількісна оцінка розподілу рівня фіскального
навантаження між виробником і споживачем виражається
співвідношеннями:

і .

Чинник ринкового перерозподілу податкового навантаження необхідно

враховувати при формуванні фіскальної політики на державному та місцевому рівнях.
4. Зниження (збільшення) споживання товару чи послуги, що оподаткується
(субсидується):

Із від’ємності коефіцієнта випливає, що оподаткування товару чи послуги (

) знижує його споживання на , а субсидування ( ) збільшує на
.
5. Прибуток (витрати) бюджету у результаті такого оподаткування
(субсидіювання):
.
6. Визначення розміру оптимального податку , з точки зору
фіскального критерію, тобто в умовах максимизації надходжень до бюджету:

;
але, в цьому випадку у двічі буде знижене споживання даного товару чи послуги,
що є негативною реакцією ринку на рівень добробуту населення:
 52

.
 53

Тема 8. Індексний метод аналізу статистичних даних

8.1. Індекси, їх загальна характеристика та
напрями застосування у практиці державного
управління
На практиці індексний метод статистичного аналізу має дуже важливе значення.
Згідно із експертними оцінками біля 70 відсотків статистичних даних надходять до
державних службовців у формі різноманітних індексів. Індексний метод історично виник
для вивчення динаміки соціально-економічних явищ, а потім став застосовуватися для
порівняння однорідних явищ (об’єктів) у просторовому розрізі.

 Індекс — це відносна величина, яка характеризує ступінь зміни складного

соціально-економічного показника (залежить від декількох неадитивних
факторів) у часі, просторі та у порівнянні із завданнями (планами)
менеджера.
Індекси формують важливіші соціально-економічні показники національної,
регіональної та галузевої економіки (систему національних рахунків). За допомогою
індексних методів можемо дослідити роль факторів при формуванні результативних
показників соціально-економічного розвитку. Різноманітні індекси можуть бути
використані як критерії щодо формування оптимальної промислової, цінової, податкової,
бюджетної, приватизаційної політики держави, а також для визначення конкурентних
переваг держави у зовнішньоекономічному просторі.
Відповідно до задач інформаційної підтримки підготовки та прийняття державних
рішень, можуть бути використані синтетичний та аналітичний підходи до визначення та
аналізу індексних показників. Синтетичний підхід трактує індекс, як показник середньої
зміни рівня явища, яке контролюється. У цьому випадку вирішується проблема аналізу
загальних змін багатофакторного соціально-економічного показника. Аналітичний підхід
трактує індекс, як показник зміни рівня результативної величини, що досліджується за
допомогою індексу. В цьому випадку вирішується проблема аналізу впливу одного із
факторів на зміни результативної величини.
Способи визначення та формування індексів, які використовуються у формуванні
інформаційно-статистичних баз, залежать від змісту, методології розрахунку, шкал виміру
та задач прийняття управлінських рішень. Відповідно до цього індекси класифікуються по
ряду ознак:
1. За мірою залучення до аналізу елементів явища індекси поділяються на
індивідуальні і загальні. Індивідуальні індекси ( ) — це індекси, які
характеризують зміни тільки одного елементу сукупності. Загальні індекси ( )
характеризують зміни по усій сукупності складного соціально-економічного
явища. Якщо вони описують тільки частину явища — то називаються
груповими індексами.
2. Відповідно до способу формування загальні індекси поділяються на агрегатні
та середньовагові індекси. Агрегатні індекси визначаються як відношення
сумарних значень показника у аналізованому та базовому періодах, а середньо
вагові – як середнє значення відповідних індивідуальних індексів.
3. Для аналізу динаміки середніх показників визначають індекси змінного та
фіксованого складу. Індексами змінного складу називають відношення двох
середніх рівнів. Індекс фіксованого складу визначається, як відношення двох
стандартизованих середніх. Він не залежить від структурного фактору і тому ще
називається індексом постійного складу.
 54
4. Для аналізу чутливості впливу одних соціально-економічних явищ на інші
визначаються показники еластичності, які дозволяють визначити точки (поля,
важелі) ефективного впливу менеджерів на явища, які вони повинні
контролювати.
5. У залежності від змісту індексованих показників визначають індекси
кількісних (обсяг) та якісних (цінових) показників.
8.2. Індекси кількісних показників
 До індексів кількісних (об'єм, обсяг) показників відносяться індекси
показників, розміри яких визначаються абсолютними величинами.
Наприклад, індекси фізичного обсягу виробництва (реалізації, попиту)
продукції, витрат на випуск та просування продукції до кінцевого
споживача, вартості продукції тощо.

 Індекс фізичного обсягу продукції (ФОП) описує зміну випуску, реалізації чи

попиту на продукцію.

 Індивідуальний індекс ФОП описує зміну випуску продукції одного виду й

визначається за формулою

де:
і — кількість продукції даного виду в натуральному вигляді у поточному і
базисному періодах.

 Агрегатний індекс ФОП (запропонований Э.Ласпейресом) описує зміну

випуску всієї сукупності продукції, де індексованою величиною є кількість
продукції , а вимірювачем (показником, який визначає одиницю
вимірювання індексу) — ціна :

де:
і — кількість вироблених одиниць окремих видів продукції відповідно у звітному й
базисному періодах; — ціна одиниці продукції (окремого виду) у базисному періоді.

При обчисленні індексу ФОП у якості вимірювача може виступати також

собівартість або трудомісткість продукції.

 Середні зважені індекси ФОП використаються в тому випадку, якщо відомі

індивідуальні індекси обсягу по окремих видах продукції й вартість окремих
видів продукції (або витрати) у базисному або звітному періоді.
Середній зважений арифметичний індекс ФОП визначається за формулою:
 55

де:
— індивідуальний індекс по кожному виду продукції;

— вартість продукції кожного виду в базисному періоді.

Середній зважений гармонійний індекс ФОП має вигляд

де:
— вартість продукції кожного виду в поточному періоді.

Аналогічно розраховується індекс витрат на випуск продукції (ВВП), що описує

зміну витрат на виробництво й може бути як індивідуальним, так і агрегатним.

 Індивідуальний індекс ВВП описує зміну витрат на виробництво одного виду й

визначається за формулою

де:
і — собівартість одиниці продукції відповідного виду в поточному і базисному
періодах;
i — суми витрат на випуск виду продукції в поточних і базисному періодах.

 Агрегатний індекс ВВП характеризує зміну загальної суми витрат на випуск

продукції за рахунок зміни кількості виробленої продукції і її собівартості:

де:
і — витрати на випуск продукції кожного виду відповідно у звітному й
базисному періодах.

Розглянемо побудову індексу вартості продукції (ВП), що може визначатися і як

індивідуальний, і як агрегатний.

 Індивідуальний індекс ВП характеризує зміну вартості продукції даного виду й

має вигляд:

де:
і — ціна одиниці продукції даного виду у поточному і базисному періодах;

і — вартість продукції даного виду у поточному і базисному періодах.

 56
 Агрегатний індекс ВП (товарообігу) характеризує зміна загальної вартості
продукції за рахунок зміни кількості продукції й цін:

8.3. Індекси якісних показників та факторний аналіз

Індекси якісних показників визначаються як середні абсолютних показників
(наприклад, середня заробітна плата визначається шляхом співвідношення фонду
заробітної плати й кількості працівників). На практиці, як правило, використовуються:
індекси цін, собівартості, середньої заробітної плати, продуктивності праці, доходу
населення, накопичень тощо.
Найпоширенішим індексом у цій групі є індекс цін.

 Індивідуальний індекс цін характеризує зміну цін по одному виду продукції.

Визначається за формулою

де:
і — ціна продукції в поточному і базисному періодах.

Відповідно визначаються індекси собівартості й витрат робочого часу по кожному

виду продукції.

 Агрегатний індекс цін визначає середню зміну ціни р по сукупності певних

видів продукції .
Для характеристики середньої зміни цін на споживчі товари використають індекс
цін Ласпейреса:

де:
— споживчий кошик (базовий період);

і — відповідно ціни базисного й звітного періодів.

Якщо кількість набору продуктів приймається на рівні звітного періоду , то в

цьому випадку використовується індекс цін Пааше:

Якщо відомі індивідуальні індекси цін по окремих видах продукції й вартість

окремих видів продукції, то застосовуються середні зважені індекси цін (середній
зважений арифметичний і середній зважений гармонійний індекси цін).
Формула середнього зваженого арифметичного індексу цін має вигляд
 57

де:
— індивідуальний індекс по кожному виду продукції;

— вартість продукції кожного виду у базисному періоді.

Формула середнього зваженого гармонійного індексу цін має вигляд

де:
— вартість продукції кожного виду в поточному періоді.

 На практиці широко використається агрегатний

територіальний індекс цін, який може бути
розрахований наступним чином:

де:
, — ціна за одиницю продукції кожного виду відповідно на території и ;

— кількість виробленої або реалізованої продукції кожного виду по території (у

натуральному вигляді).

З формули видно, що в даному індексі як фіксований показник ваги прийнятий

обсяг продукції території . При розрахунку даного індексу вагою також може бути
обсяг продукції території або сумарний обсяг продукції двох територій.
 Теорія статистичного аналізу пропонує два способи розрахунку
індексів: ланцюговий і базисний.

 Ланцюгові індекси одержують шляхом зіставлення поточних рівнів з

попередніми, при цьому база порівняння постійно змінюється.

 Базисні індекси одержують шляхом зіставлення з тим рівнем

періоду, що був прийнятий за базовий.
Для прикладу наведемо ланцюгові й базисні індекси цін.
Ланцюгові індивідуальні індекси цін розраховуються за формулами:

; ; ;….
Базисні індивідуальні індекси цін розраховуються за формулами:

; ; ;….
 58
 Варто пам'ятати, що добуток ланцюгових
індивідуальних індексів цін дорівнює останньому
базисному індексу:
.
Ланцюгові агрегатні індекси цін мають вигляд:

; ; ;….
Базисні агрегатні індекси цін мають вигляд:

; ; ;….
Як і між самими економічними явищами, між індексами також існує
взаємозалежність. Це дозволяє проводити факторний аналіз. Ідея індексного методу
полягає у пропозиції розглядати всі фактори незалежно один від одного, що дає
можливість визначити розмір абсолютної зміни складного явища за рахунок кожного
фактора окремо.
Припустимо, що результативна ознака залежить від трьох факторів і більше, тобто
має вид

.
Зміна результативного індексу за рахунок кожного фактора може бути виражена в
такий спосіб:

; ;

; .
Для визначення ролі кожного фактора окремо індекс складного показника
розкладають на частки (факторні індекси), які характеризують роль кожного фактора. При
цьому можливо використовувати наступні методи:
1. метод відособленого вивчення факторів;
2. послідовно-ланцюговий метод.
Перший метод, складний показник береться з урахуванням зміни лише того
фактора, що взятий у якості досліджуваного, всі інші залишаються незмінними на рівні
базисного періоду.
Другий припускає використання системи взаємозалежних індексів, що вимагає
певного ранжування факторів. Як правило, на першому місці в ланцюзі розташовують
якісний фактор. При визначенні впливу першого фактора всі інші зберігаються в
чисельнику й знаменнику на рівні базисного періоду, при визначенні другого факторного
індексу перший фактор зберігається на рівні базисного періоду, а третій і всі наступні —
на рівні звітного періоду, при визначенні третього факторного індексу перший і другий
фактори зберігаються на рівні базисного періоду, четвертий і всі інші — на рівні звітного
періоду й т.д.
 59
8.4. Коефіцієнти еластичності
Якщо між двома соціально-економічними показниками встановлена
функціональна (або стійка регресійна) залежність , то у економічному аналізі
виділяють:
1) Сумарний показник як деяка функція незалежної змінної ;
2) Середній показник визначається як відношення сумарного
показника до незалежної змінної :
.

3) Граничний показник визначається як похідна сумарного показника

по незалежній змінній :

4) Еластичність показника визначається як відношення між

граничним та середнім показниками:

.
Показник еластичності відображає рівень чутливості сумарного показника
(функції) до зміни незалежної змінної , тобто вказує на скільки відсотків
зміниться значення сумарного показника при зміні незалежної змінної на один
відсоток:

,
де:
— темп зміни функції ;
— темп зміни аргументу .

Еластичність функції може мати й інші еквівалентні формальні

представлення (з використанням похідної):

.
Якщо функціональна залежність задана у статистичній (табличній) формі
треба використовувати формулу дугової еластичності:

 Дугова еластичність є кількісною оцінкою теоретичної

еластичності і наближається до неї за умови ,

тобто чим більш точніше затабульована функція, тим точніша

оцінка еластичності .
 60
 Еластичністю функції називається границя відношення відносних
змін показників та :

 Таким чином еластичність функції визначає її чутливість

до змін аргументу у відносному (відсотковому) вигляді, тобто
вказує наскільки відсотків змінилася функція при зміні
її аргументу на 1%. Це вказує на можливість
використання показників еластичності для порівнянного аналізу
якісно різних економічних процесів.
Якщо функціональна залежність між економічними показниками
представлена в аналітичному вигляді, то для визначення еластичності
використовується формула з першою похідною функції :
З методологічної точки зору дуже важливо, що еластичність може бути виражена
як відношення між граничним і середнім значеннями економічного показника
. Це пояснює інтегрований характер оцінки і аналізу економічних процесів за
допомогою еластичності, тобто урахування як довгострокових тенденцій процесу ,
так і моментних змін :

.
Визначення еластичності у вигляді «логарифмічної похідної» вказує на
інформаційну міцність цього показника:

;  .

У цій формулі використано як натуральний логарифм (ln), так і логарифм по

довільній основі (log) тому, що перехід від однієї основи до іншої пов’язаний зі
множенням на константу як чисельника так і знаменника формули, тобто не змінює її
значення. Якщо за основу логарифма вибрати 2, то згідно з визначенням кількості
інформації за К.Шеноном. Еластичність функції можна умовно інтерпретувати як
визначення: «на скільки біт (одиниць інформації) змінилася інформація о функції (
) при зміні інформації об аргументі функції ( ) на 1 біт». Рівняння також вказує на те,
що для вивчення різноманітних властивостей еластичності можливо використовувати
добре відомі властивості похідних. Для цього достатньо перейти від показників та ,
до їх логарифмів.
В економічній практиці, як правило, на функціональний показник впливає не
один аргумент , а декілька , тобто є функцією декількох змінних
. У цьому випадку еластичність визначається по кожному аргументу
:

; ,
де:
 61
— часткова похідна, яка визначається при умові, що інші аргументи є
постійними, тобто .
Приведемо два приклади можливого використання коефіцієнтів еластичності у
практиці державного управління.
1) Аналіз стратегій регулювання ринкових сегментів (на прикладі ринку
товару ) відповідно до таких статистичних даних
Номер періоду Попит на т. А Ціна т. А Ціна т. В Дохід І
1 I1
2 I2
По перше визначаємо дуговий коефіцієнт еластичності попиту по ціні який
статистично оцінює на скільки відсотків змінився попит на товар А при зміні ціни на
нього на один відсоток:

 Якщо
E A  1 , то товар A є товаром еластичного попиту,
ринковий механізм підтримує стратегію зниження ціни PA (захищає
споживача), тому що це буде збільшувати загальну виручку, і такий
ринок не потрібно регулювати.

 Якщо
E A  1 , то товар A є товаром нееластичного попиту,
P
ринковий механізм підтримує стратегію збільшення ціни A , тому
що це буде збільшувати загальну виручку. Такий ринок потрібно
державного регулювання для захисту споживача.

 Якщо E A  1 , то товар A є товаром одиничної еластичності

попиту, ринковий механізм підтримує стратегію стабілізації ціни
PA , тому що досягнута максимальна виручка.
По-друге, визначаємо дуговий коефіцієнт еластичність попиту по доходу, який
статистично оцінює на скільки відсотків змінився попит на товар при зміні доходу
споживачів на один відсоток:

Цей коефіцієнт дозволяє класифікувати товар A за якістю.

 Якщо I
E 0 , то товар A є неякісним, тому що з ростом доходу
споживачів попит на нього падає. Потрібно вчасно відмовитися від
дотації (підтримки виробника) таких товарів, коли від їх споживання
починають відмовлятися верстви населення, які потребують
соціального захисту.

 Якщо
E I  0 , то товар A є якісним, а саме:

a. при 0  E I  1 — товаром першої необхідності (потенційні об’єкти

дотування);

b. при
E 1
I — товаром другої необхідності (об’єкти нормального
оподаткування);
 62
c. при
EI  1— предметом розкоші (об’єкти підвищеного
оподаткування).
По третє визначаємо дуговий коефіцієнт перехресної еластичності попиту на товар
по ціні на товар :

Цей коефіцієнт статистично оцінює на скільки відсотків змінився попит на товар

A при зміні ціни на товар B на один відсоток, дозволяє проаналізувати ринкову
взаємозалежність товарів відповідного ринкового сегменту ( A і B ).

 Якщо E A B  0 , то товари A і B є товарами-замінниками, тобто

можуть задовольняти одну і ту саму потребу споживача.

 Якщо
E AB 0
, то товари A і B є товарами-доповнювачами,
тобто можуть задовольняти відповідну потребу споживача тільки
разом (у пакеті).

 Якщо
E
AB 0
, то товари A і B є незалежними з точки зору
ринкового попиту.
При аналізі ринкового сегменту на предмет можливого регулювання обов’язково
потрібно визначитися із його товарною структурою.
2) Аналіз промислових стратегій державного регулювання потребує
визначення статистичної оцінки коефіцієнта еластичності витрат по обсягу
виробництва
,

де:
— обсяг виробництва;
— загальні витрати виробництва;

— коефіцієнт еластичність витрат по обсягу виробництва.

Еластичність витрат по обсягу виробництва вказує на скільки відсотків зміняться

загальні витрати при зміні обсягу виробництва на один відсоток:

 Якщо , то обсяг виробництва продукції зростає пропорційно

загальним витратам тобто ефекту масштабу немає.

 Якщо , то обсяг виробництва продукції зростає повільніше,

ніж загальні витрати ,тобто спостерігається негативний
ефект масштабу виробництва. У рамках промислової політики
потрібні антикризові дії держави щодо реструктуризації та (або)
приватизації (зміни форми власності) таких підприємств.

 Якщо , то обсяг виробництва продукції зростає швидше, ніж

загальні витрати , тобто спостерігається економія від
масштабу виробництва. У рамках промислової політики потрібно
підтримувати розширення (інвестиції, податкові пільги тощо) саме
ефективних виробництв.
 63

Тема 9. Статистичне вивчення динаміки

9.1. Поняття, види і типи динамічних рядів
У попередніх темах розглядалися ряди розподілу, в яких вказувалися окремі
варіанти ознаки, яка змінюється, і чисельності одиниць сукупності, що несуть ці
варіанти. Для таких рядів, як правило, не має значення, в якій послідовності виникли
ті або інші варіанти.
При вивченні розвитку явищ в часі найістотнішого значення набуває
послідовність виникнення значень показника. Для відображення цього будуються
хронологічні ряди, які також мають назву рядів динаміки, або часовими рядами..

 Рядом динаміки називається послідовність значень статистичних

показників, які характеризують зміни розмірів суспільних явищ у часі
Ряд динаміки складається з двох елементів: моментів (зазвичай дат) або періодів
часу (роки, квартали, місяці), до яких відносяться статистичні дані, і самих даних, так
званих рівнів ряду. Обидва елементи — час і рівень — називаються членами ряду
динаміки.
Рівні ряду мають наступні особливості: рівень подальшого часу залежить від
рівня, досягнутого в попередній час. Чим більше інтервал часу між подіями, тим більше
розрізняються їх кількісний і якісний стан.
Процес зміни соціально-економічних явищ в часі полягає головним чином в
тому, що відбувається зміна дії на них багатьох чинників соціального, економічного,
технічного і іншого порядку. Час, таким чином, стає комплексним чинником, що вміщає
в себе багато інших чинників розвитку. Економічні явища, як і всі інші явища
суспільного життя, з часом змінюються під впливом внутрішніх причин, але із
зовнішнього боку цей розвиток виявляється як розвиток під дією часу. Саме побудова і
аналіз рядів динаміки дозволяють виявити закономірності розвитку явищ суспільного
життя і його особливості.
Для правильного аналізу динамічних рядів необхідно знати їх види, які
виділяються при угрупуванні елементів ряду за різними ознакам.
За часом, який відображається в рядах динаміки, вони поділяються на моментні
і інтервальні.
 У моментних рядах динаміки рівні ряду виражають величину явища
на певну дату. У них час позначає момент, до якого відноситься
кожен рівень ряду. Наприклад дані про наявне населення станом на
початок року ( тобто на 1 січня).
Рівні моментних рядів динаміки підсумовувати не має сенсу, оскільки
підсумовування включатиме одну і ту ж величину кілька разів, але має певний сенс
різниця рівнів.
 В інтервальних рядах рівні ряду виражають розміри явища за
певний проміжок часу. Відмітною особливістю інтервальних рядів
динаміки абсолютних величин є можливість підсумовувати рівні
наступних один за одним періодів, оскільки їх можна розглядати як
підсумок за триваліший період часу. Прикладом інтервального
ряду можуть бути дані табл. 9.1.
Табл.9.1.
Макроекономічні показники [http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish]

2000 2001 2002 2003 2004 2005

ВВП, млрд. грн. 170,1 204,2 225,8 267,3 345,1 ...
 64
Прибуток, млрд. грн. 36,1 39,8 37,4 45,7 73,7 65,3*
Збитки, млрд. грн. 22,2 21,1 22,8 26,1 29,1 12,6*
Фінансовий результат, млрд. 13,9 18,7 14,6 19,6 44,6 52,7*
грн.
 За повнотою часу, відбиваного в рядах динаміки, їх можна
розділити на ряди повні і неповні. У повних рядах дати або
періоди слідують один за одним, у неповних — між даними є
проміжки (рівні або нерівні).

 За способом виразу рівнів рядів динаміки вони можуть бути

рядами абсолютних, середніх і відносних величин. Приведені у
табл..4.1. ряди показують зміну в часі абсолютних показників.
Ряд динаміки середніх величин представлений в табл. 9.2.
Табл. 9.2.
Макросоціальні показники [http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish]

2000 2001 2002 2003 2004 2005

Середньомісячна заробітна
230,13 311,08 376,38 462,27 589,62 806,18
плата, грн..
в тому числі:
Освіта 156 224 267 340 429 641
охорона здоров'я та соціальна 138 183 223 279 351 517
допомога
дослідження та розробки 303 420 470 570 774 1048
У табл. 9.3. наведено приклад динамічного ряду, рівнями якого є відносні
показники.

Табл. 9.3.
Макроекономічні показники [http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish]

2000 2001 2002 2003 2004 2005

Інвестиції в основний капітал, 114,4 120,8 108,9 131,3 128,0 103,4*
у % до поперед. року *
Обсяг продукції будівництва, 101,9 110,6 97,0 128,3 126,2 93,4
у % до поперед. Року
Роздрібний товарооборот, у % 108,1 113,7 115,0 120,5 121,9 123,0
до поперед. року
Вантажооборот транспорту, у 101,6 101,2 104,4 110,5 104,9 98,7
% до поперед. року
У процесі формування рядів динаміки необхідно дотримуватися правил їх
побудови. Найважливішим правилом є вимога зіставності всіх рівнів динамічного ряду
між собою. Для незіставних рівнів неможливо вести розрахунки показників динаміки,
про які мова піде нижчим.
Розглянемо основні причини незіставності рівнів ряду і способи приведення їх
до зіставного вигляду.
Важливою вимогою всяких динамічних порівнянь є вимога зіставності
території, до якої відносяться рівні ряду. Незіставність території виникає унаслідок змін
меж країн, областей, районів, приєднання до них нових територій або відпадання окремих
частин їх території. Зміна території зазвичай приводить до відмінності статистичних
показників.
Рівні динамічних рядів повинні належати до єдиного кола охоплюваних об'єктів.
Незіставність може виникнути внаслідок переходу ряду об'єктів з одного
 65
підпорядкування в інше. Проте зіставність не порушується, якщо з'явилися
підприємства, побудовані наново, або підприємства припинили роботу.
Зіставність по колу охоплюваних об'єктів досягається зімкненням рядів динаміки.
Таб. 9.4.
Валова додана вартість регіону, млн. грн. (дані умовні)
Рік 1998 1999
2000 2001 2002 2003 2004 2005
У старих межах 12000 12500 13000 15000

У нових межах 17000 17500 18000 19200 20000

Для отримання зімкнутого ряду, що відображає динаміку валової доданої вартості,

приймаємо за 100% дані 2001 р. як для подальших, так і попередніх років. Отже, за
100% для подальших років буде узята величина 17000 млн. грн., а для попередніх—
15000 млн. крб. Провівши обчислення, отримаємо зімкнутий ряд динаміки (у відсотках
до 2001р.):
Таб. 9.5.
Динаміка валової доданої вартості регіону
Рік 1998 1999
2000 2001 2002 2003 2004 2005
Відносний рівень в 80,0 82,2 86,7 100,0 102,9 105,9 112,9 117,6
% до 2001 р.

У моментних рядах динаміки може виникнути незіставність за критичним

моментом реєстрації для явищ із сезонним характером рівнів. Так, наприклад,
чисельність худоби літом зазвичай більше, ніж взимку. Отже, не можна вважати
правильним ряд динаміки, в якому рівні відносяться до різних дат реєстрації.
Незіставність через відмінності одиниць вимірювання сама по собі
очевидна. Багато явищ можуть враховуватися в різних одиницях. У зв'язку з відмінністю
одиниць вимірювання може виникнути різний характер динаміки одного і того ж
явища. Незіставність одиниць вимірювання може виникнути через непорівнюваність
грошової оцінки, оскільки ціни з часом змінюються і існує декілька видів грошових
оцінок (оптові ціни промисловості, оптові ціни підприємства, роздрібні ціни і т. д.).
За методикою розрахунку рівні динамічного ряду повинні бути зіставними.
Розглянемо приклад незіставності за методикою розрахунку. Можна визначити
рівень продуктивності праці як вартість, проведену за одиницю часу одним робітником
і одним промислово-виробничим працівником. Якщо ці рівні треба звести в ряд
динаміки, то метод розрахунку рівнів повинен бути один і той самий.
Незіставність статистичних даних може виникнути внаслідок різного
розуміння одиниць сукупності, що характеризується рядом динаміки, оскільки до
визначення одиниць можна підійти по-різному. Якщо різний підхід здійснюється в різні
періоди, по яких складений ряд динаміки, то вийде ряд незіставних між собою даних.
Якщо, наприклад, складається динамічний ряд чисельності промислових
підприємств, то необхідно чітко визначити поняття промислового підприємства, щоб
охопити всі промислові підприємства і не включати підприємства, що не є
промисловими.
Незіставність статистичних показників динаміки може бути обумовлена і різною
структурою сукупності за різні роки. Наприклад, показники природного руху
населення (народжуваність, смертність) значною мірою пов'язані з віковою
структурою населення, яка різна в різні роки. Для наведення даних до зіставного
вигляду в цьому випадку використовують так звану стандартизацію структури. В
якості стандартної структури може прийматися, наприклад, структура одного з періодів
 66
часу, а всі показники інших періодів розраховуються по цій структурі. Показники
стандартної структури стають цілком порівнюваними.
9.2. Характеристики динамічних рядів і способи їх
розрахунку
Під час вивчення динаміки соціально-економічних явищ використовують деякі
статистичні характеристики, які дозволяють виміряти зміну явищ у часі.
Більшість статистичних характеристик заснована на абсолютному або відносному
порівнянні рівнів динамічних рядів показників динаміки. До таких належать:
 абсолютний приріст,
 темп зростання та темп приросту,
 абсолютне значення одного відсотка приросту.
 Рівень, що порівнюється, називається поточним, а рівень, з яким
проводиться порівняння, базисним. За базисний рівень часто
береться або попередній рівень, або початковий в даному
динамічному ряду.

 Якщо проводиться порівняння кожного рівня з попереднім виходять

ланцюгові показники динаміки. Якщо кожен рівень порівнюється з
початковим або яким-небудь іншим, прийнятим за базу порівняння,
то виходять базисні показники.
Вибір бази порівняння повинен бути обґрунтований історично і економічно, так
щоб база відображала певний етап розвитку явища. За часів СРСР за базу порівняння
зазвичай бралися: рівень 1913 р. — останнього мирного року перед війною і революцією,
рівень 1940 р. — перед початком Вітчизняної війни. Зараз за базу порівняння береться
1990 рік — останній рік існування СРСР.

 Абсолютним приростом називається різниця поточного і попереднього

рівнів ряду динаміки.
Він показує, наскільки рівень поточного періоду вище або нижче базисного.
Абсолютний приріст може мати позитивний або негативний знак.
Ланцюговий абсолютний приріст і розраховується за формулою:

і=Рі – Рі-1
де:
Рi — поточний рівень ряду динаміки;
Рi-1 — попередній рівень.

Базисний абсолютний приріст б розраховується за формулою:

б=Рі – Р0
де:
Рi — поточний рівень ряду динаміки;
Р0 — базисний рівень.

Взаємозв’язок між цими показниками виражається наступною формулою:

б =  і

 Тобто, базисний абсолютний приріст за певний період дорівнює сумі

ланцюгових приростів за той самий період.
 67
 Темпом зростання називається відношення поточного рівня до
попереднього або якого-небудь іншого, прийнятого за базу порівняння.
За допомогою темпів зростання вимірюється, в скільки разів рівень поточного
періоду вищий або нижчий за рівень базисного періоду, або скільки відсотків він складає
по відношенню до базисного. Таким чином, темп зростання може бути виражений у
вигляді коефіцієнтів, коли визначається безпосереднє відношення абсолютних розмірів
рівнів, і у відсотках, коли він показує, скільки відсотків поточний рівень складає по
відношенню до базисного, прийнятого за 100%.
Темп зростання у вигляді коефіцієнтів обчислюється за формулами:

— ланцюгові темпи зростання ;

— базисні темпи зростання;

Взаємозв’язок між цими показниками виражається наступною формулою:
Трб = Тр1· Тр2 · ... · Трn

 Тобто, базисний темп зростання за певний період дорівнює

добутку ланцюгових темпів зростання за той самий період.
Щоб виразити темп зростання у відсотках достатньо його величину, визначену
у вигляді коефіцієнта, помножити на 100.
 Величина темпу зростання, більше одиниці, показує збільшення
рівня поточного періоду в порівнянні з базисним. Величина темпу
зростання, яка дорівнює одиниці, показує, що рівень поточного
періоду в порівнянні з базисним не змінився, а величина темпу
зростання, менша за одиницю, показує зменшення рівня поточного
періоду, але темп зростання завжди має позитивний знак.

 Темпом приросту називається відношення абсолютного приросту до

базисного рівня.
Ланцюговий показник темпу приросту розраховується за формулою:

або Тпр і =Тр і – 1;

Базисний показник темпу приросту розраховується за формулою:

або Тпр б=Тр б – 1;

Темп приросту, виражений у відсотках, показує, на скільки відсотків

збільшився або зменшився поточний рівень в порівнянні з базисним, прийнятим за
100%, або, інакше, скільки відсотків складає абсолютний приріст даного рівня по
відношенню до базисного.
 68
Тпр і =Т р і(%)– 100;
Тпр б =Т р б(%) – 100;
При темпах зростання, менших 100% або одиниці (зниження рівнів ряду),
виходять негативні темпи приросту.
Абсолютне значення одного відсотка приросту показує, яка абсолютна величина
прихована за відносними показниками — одним відсотком приросту. Воно є відношенням
абсолютного приросту до темпу приросту, вираженого у відсотках:

Отже, абсолютне значення одного відсотка приросту можна обчислити як 0,01 від
базисного рівня. Цей показник має важливе значення в економічному аналізі, оскільки
темпи зростання можуть мати тенденцію до зменшення або залишатися на одному рівні,
а абсолютне значення одного відсотка приросту рости.

або

Статистичні характеристики динаміки, розраховані по рівнях ряду,

змінюються в часі. Вони варіюють по роках, що вимагає їх узагальнення і
розрахунку середніх показників: середнього рівня ряду, середніх абсолютних приростів,
середніх темпів зростання і приросту.
Під час аналізу соціально-економічного розвитку територій краще
порівнювати середньорічні рівні, середньорічні абсолютні прирости і темпи
зростання за певні проміжки часу. До середньорічних показників доводиться
вдаватися і при неможливості зіставити абсолютні дані. Наприклад, щоб визначити
виробництво продукції на душу населення, необхідно абсолютний розмір
виробництва розділити на чисельність населення, яка для даного проміжку не є
постійною величиною,
Згідно теорії середніх величин, їх обчислення повинне вестись по однорідних у
певному відношенні групах. Для явищ, що розвиваються в часі, це повинно означати, що
середня рівнів, що змінюються в часі, повинна характеризувати в деякому відношенні
час однорідний, з однаковими умовами розвитку. Загальна середня за весь період може
бути доповнена середніми за окремі проміжки цього періоду.
 Середній рівень ряду називається також хронологічною середньою,
або тимчасовою середньою. Середній рівень ряду розраховується
по-різному для моментних і інтервальних рядів динаміки.
Щоб знайти середній рівень інтервального ряду, достатньо суму рівнів цього ряду
розділити на число періодів, до яких вона відноситься, тобто

де:
Рі – рівень і–го періоду;

 Отже, середній рівень інтервального ряду динаміки обчислюється за

формулою середньої арифметичного.
 69
 Щоб визначити середній рівень моментного ряду
динаміки коли дані повні слід скористатися середньою
арифметичною зваженою, тобто розрахувати його,
зважуючи рівні по числу періодів:

де:
Рі – рівень на певний момент часу;
t i – тривалість і-го рівня.

Для неповних моментних рядів слід визначати додаткові умови, які

дозволяють використовувати певну формулу.
 Так, якщо є дані тільки на початок та на кінець періоду,
що аналізується — використовуємо формулу напівсуми:

де:
Рп і Рк – рівні відповідно на початок і кінець періоду.

 Якщо інтервали між наданими моментами часу рівні —

є
використовується формула середньої хронологічної, яка
похідною від попередньої формули, яка дозволяє
перейти від моментного ряду до інтервального та
середньої арифметичної простої:

де:
Р1 ,...,Рn – надані рівні;
n – кількість рівнів.

У знаменнику число рівнів зменшується на одиницю, оскільки в чисельнику

перший та останній доданки беруться у половинному розмірі.
 Якщо ж моментний ряд неповний та інтервали між
наданими моментами часу не рівні, то
використовується формула середньої модифікованої:

де:
середній рівень між двома сусідніми моментами часу;
ti – тривалість часу між двома сусідніми моментами часу.

Середня модифікована також є похідною між формулами півсуми рівнів

(розрахунок ) та середньою арифметичною зваженою.

 70
 Середній абсолютний приріст є середня з абсолютних приростів за рівні
проміжки часу одного періоду.

або
де:
для інтервального ряду, або моментного з даними на кінець періоду:
Рі – рівень кінця періоду, що аналізується;
Р0 – рівень, який йде попереду рівня початку періоду, що аналізується;
п – чисельність рівнів, взятих у розрахунок;
t = n -1 – тривалість періоду;
для моментного ряду з даними на початок періоду:
Рі – рівень початку періоду, який йде за кінцем періоду, що аналізується;
Р0 –рівень початку періоду, що аналізується.

 Під час розрахунку середнього темпу зростання варто врахувати,

що швидкість розвитку явищ йде за правилами складних відсотків,
де накопичується приріст на приріст. Тому середній темп поста
прийнято обчислювати за формулою середньої геометричної з
темпів зростання за проміжки часу, що складають весь період.
Отже, середній темп зростання може бути виражений формулою:

Коли доводиться вести розрахунок середніх темпів зростання по періодах

різної тривалості, то користуються середніми геометричними зваженими за
тривалістю періодів.
Формула середньої геометричної зваженої в загальному вигляді:

де:
t—інтервал часу, протягом якого зберігався даний темп зростання; Σt — сума
відрізків часу періоду.

 Середній темп приросту не можна розрахувати на основі

безпосередніх даних темпів приросту, оскільки загальний та
індивідуальні темпи приросту можуть мати негативні значення.

 Тому під час розрахунку середніх темпів приросту

спочатку треба визначити середній темп зростання, а
потім, використовуючи наведені раніше формули
взаємозв’язку між темпом зростання та темпом
приросту, середній темп приросту:

Якщо величина загального темпу зростання за весь період менше одиниці

(правильний дріб), то і середній темп зростання буде менше одиниці, а середній темп
приросту буде величиною негативної.
9.3. Основні прийоми аналізу рядів динаміки
Застосування вище перерахованих показників динаміки є першим етапом
аналізу динамічних рядів, що дозволяє виявити швидкість і інтенсивність розвитку
 71
явищ, які представлені поряд. Подальший аналіз рядів динаміки соціально-економічних
показників пов'язаний з складнішими узагальненнями, з визначенням основної
тенденції, коливання рівнів і зв'язку рядів.
Виявлення основної тенденції ряду, або, інакше, тренда, є одним з методів аналізу
і узагальнення динамічних рядів. У статистичній практиці виявлення основної тенденції
розвитку (вирівнювання, згладжування) проводиться найчастіше наступними методами:
укрупненням інтервалів, ковзної середньої і аналітичним вирівнюванням.
Метод укрупнення інтервалів
Якщо розглядати рівні економічних показників за короткі проміжки часу, то
через вплив різних чинників, що діють у різних напрямах, в рядах динаміки
спостерігається зниження і підвищення їх. Через це не досить чітко видна основна
тенденція розвитку явища, що вивчається.
Табл. 9.6.
Урожайність сільськогосподарських культур (з 1 га; ц)
1995 2000 2001 2002 2003 2004
Зернові культури 24,3 19,4 27,1 27,3 18,2 28,3
Озимі зернові 28,9 19,4 30,1 29,4 14,5 31
Пшениця 30,1 20 31,4 30,8 14,1 32,6
Жито 20 15,2 20,7 20,2 15,8 22,2
Ячмінь 26,5 18,9 29,1 25,3 16,7 28,2
Розглядаючи дані, що наведені в табл. 9.6., бачимо коливання показників,
обумовлені, головним чином, погодними умовами різних років.
Якщо укрупнити інтервали часу, узявши замість річних даних відомості за
п'ятиліття, то отримаємо новий ряд динаміки п'ятирічних валових зборів, що полегшує
співставлення. (табл. 9.7).
Табл. 9.7.
Урожайність сільськогосподарських культур за п’ятирічку(з 1 га; ц)
1995-1999 2000-2004
Зернові культури 21,85 24,06
Озимі зернові 24,15 24,88
Пшениця 25,05 25,78
Жито 17,6 18,82
Ячмінь 22,7 23,64
Метод ковзної середньої
При виявленні основної тенденції розвитку цим методом по-особливому
укрупнюються інтервали часу: замість кожного рівня даного ряду беруться середні з
рівнів років, що стоять поряд. Отримана середня охоплює групу з деякого числа рівнів:
три, п'яти, семи тощо, в середині якої знаходиться узятий. Замість кожного такого рівня
береться середня, в якій згладжуються випадкові відхилення. Ця середня буде
ковзною, оскільки період усереднювання весь час змінюється: з нього віднімається один
член і додається наступний.
Розрахунок ковзної середньої по парному числу членів дещо складніше, оскільки
середня може бути віднесена тільки до середини між двома датами, що знаходяться в
середині інтервалу.
Центрування полягає в знаходженні середньої з середніх, віднесення отриманого
рівня до певної дати.
При центруванні необхідно розрахувати ковзні суми, ковзні середні по цих сумах і
середні з середніх. Ця операція може бути з успіхом замінена послідовним усередненням,
яке полягає в знаходженні середнього рівня з двох суміжних рівнів.
 72
Отриманий динамічний ряд середніх можна усереднити тим же прийомом,
отримавши середні з середніх. Друге усереднення охоплюватиме вже три рівні даного
динамічного ряду.
З даних, отриманих методом ковзних середніх, усувається частина коливань рівнів
динамічного ряду і їх величини стають плавнішими у порівнянні з фактичними рівнями.
При застосуванні методу ковзної середньої велике значення має вибір періоду або
інтервалу ковзання. Він повинен відповідати періоду коливань в даному динамічному
ряду. Якщо, наприклад, є динамічний ряд місячних даних, то можна припустити, що
періодичність повторюється через рік, і тому період ковзання необхідно узяти 12-
місячний. Якщо періодичність коливань встановлена в 6 місяців, то береться 6-членная
ковзна середня і т.д.
Метод ковзної середньої застосовується в статистиці досить часто і практично є
найпоширенішим методом виявлення основної тенденції розвитку. Зовні він є суто
емпіричним методом, в якому переважають арифметичні дії з рівнями динамічного ряду,
але осмислення характеру розвитку відбувається при визначенні періоду ковзання,
оскільки середня, отримана методом ковзання, відображає не чисто арифметичну
операцію, а перехід до укрупнених інтервалів часу.
Найбільш ефективним способом виявлення основної тенденції розвитку є
аналітичне вирівнювання (визначення тренда). При цьому рівні ряду динаміки
виражаються у вигляді функції часу.
Аналітичне вирівнювання є передумовою для застосування інших прийомів
поглибленого вивчення розвитку соціально-економічних явищ в часі.
У практиці соціально-економічних досліджень застосовується аналітичне
вирівнювання на основі будь-якого раціонального многочлену, зокрема на прямій,
параболі другого і третього порядків, гіперболі, експоненті. Аналітичне вирівнювання
полягає в підборі для даного ряду динаміки теоретичної кривої, що виражає основні
риси фактичної динаміки, тобто в підборі теоретичної плавної кривої, що найкращим
чином описує емпіричні дані. Розв’язок цієї задачі залежить від розуміння умов
«найкращого». Дуже часто при цьому застосовують метод найменших квадратів, коли
найкращим наближенням даних, що вирівнюються до емпіричних, вважається таке, при
якому сума квадратів їх відхилень мінімальна. Цю вимогу можна виразити наступною
формулою:

де:
у — фактичні рівні,
— відповідні їм в часі рівні, що вирівнюються, розташовані на шуканій прямій
або кривій.

Припускаємо, що ряд динаміки змінюється по прямій ŷt = a0 + + a1t, оскільки

динаміка характеризується стабільним абсолютним приростом, де t – час, тобто
порядковий номер періодів або моментів часу; а0, а1=const – параметри прямої.
Параметри а0 і а1, шуканої прямої, які задовольняють принципу найменших
квадратів, знаходяться за допомогою наступної системи:
 73
na0 +a1Σt = Σy;

a0Σt + a1Σt2 =Σyt;

де:
у – фактичні рівні ряду динаміки;
п – число рівнів.
 74
ЛІТЕРАТУРА:
Основна:
1. Закон України "Про державну статистику" // Відомості Верховної Ради України.
1992.-№43.-С.1358-1362.
2. Мостовий Г.І., Дєгтяр А.О. Сучасні методи економіко-статистичного аналізу.
Практикум для слухачів магістерської підготовки та студентів економічних факультетів.
2-ге вид. - X.: УАДУ ХФ, 2000. - 92 с.
3. Теорія статистики // Мостовий Г.І., Дєгтяр А.О., Гаркавий В.К., Ярова В.В. – Х.:
Вид-во ХАР РІ НАДУ "Магістр", 2002. – 300 с.
Додаткова:
1. Кевеш П. Теория индексов й практика зкономического анализа / Пер.с англ.
Н.А.Толкачевой, Н.Г.Левченко; Под ред.З.Б.Ершова. - М.: Финансы й статистика, 1990. -
302с.
2. Парфенцева Н. Міжнародні статистичні класифікації в Україні: Впровадження й
використання. - К.: Основи, 2000. - 351 с.
3. Peculiarities of Making Administrative Decisions by Public Authorities in Ukraine AFES
2006 Davos Forum (July 4-10, 2006 – Davos, Switzerland). Proceedings. - Davos, Switzerland,
2006. - P. 28-36.