Реферат

Тема: «Статистика зайнятості населення»

 2

ЗМІСТ

ВСТУП..........................................................................................................................3

1. Основні методики для аналізу зайнятості населення країни..............................4

2. Аналіз статистичних даних зайнятості населення України у 2017-2021 рр....10

ВИСНОВКИ...............................................................................................................16

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ...........................................................................................17
 3

ВСТУП

Інтеграційні процеси що відбуваються в Україні характеризуються

масштабною трудовою міграцією що зумовлена довготривалою соціально-
економічною нестабільністю, епідемією коронавірусу, військовими діями на
Сході України.
Як відомо, продуктивна зайнятість населення забезпечує зростання
валового внутрішнього продукту, підвищення добробуту населення,
формування фінансово-економічних підвалин розвитку країни. Трудова
діяльність зайнятої особи перетворює її з людини, яка потребує соціального
захисту, в соціально захищеного індивіда, який покликаний брати участь у
соціальному захисті інших членів суспільства.
Проблемам функціонування ринку праці приділяється значна увага у
світовій і у вітчизняній економічній науці. Це пов’язано з наявністю великого
числа специфічних особливостей, властивих лише ринку праці, а також
значущістю та масовістю процесів, що протікають на даному ринку та є
важливими для ефективного функціонування економіки в цілому.
На жаль, сучасну ситуацію, яка склалася в Україні на ринку праці
більшість вчених та дослідників вважають неоднозначною, кризовою і такою,
що продукує трудову бідність, зниження економічної активності працездатного
населення, розшарування населення і, відповідно, зниження якості трудового
потенціалу та мотивації до продуктивної діяльності.
Викладене свідчить про актуальність дослідження проблеми зайнятості
населення у нашій країні в умовах динамічних змін і викликів останнього часу.
Одним із найважливіших показників, які характеризують стан ринку
праці України є зайнятість населення.
 4

1. ОСНОВНІ МЕТОДИКИ ДЛЯ АНАЛІЗУ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ

КРАЇНИ

Інформація щодо економічної активності населення, зайнятості та

безробіття населення має різноманітні напрями використання.
У міжнародній практиці виділяють два важливі завдання статистики
економічної активності населення:
– вимірювання кількості людських ресурсів, використання робочого часу
для макроекономічного аналізу та моніторингу розвитку людських ресурсів;
– вимірювання зв’язку між зайнятістю, доходом та іншими соціальними й
економічними характеристиками з метою розроблення та реалізації політики у
сфері зайнятості, доходів населення та його професійної підготовки.
Перше завдання – збір даних про економічно активне населення
відноситься до економічного аспекту, а друге – до соціального. З економічної
точки зору головною метою збирання даних щодо економічно активного
населення є отримання базової інформації щодо розміру та структури робочої
сили країни. Дані, які збирають у різні моменти часу, забезпечують основу для
спостереження за тенденціями та змінами на ринку праці. Зазначені дані,
доповнені інформацією щодо інших питань економічного розвитку, створюють
основу для оцінки й аналізу макроекономічної політики Уряду.
У 2003 році Україна приєдналася до Спеціального стандарту поширення
даних  (ССПД) Міжнародного валютного фонду, в  рамках якого поряд з
іншими показниками щоквартально оприлюднюються показники  зайнятості та
безробіття населення, заробітної плати і доходів, методологія яких відповідає
стандартам МОП. Зазначені дані використовують для оцінки економічних
політик країн, підтримки діяльності міжнародних фінансових ринків,
проведення правильної кредитної політики[5].
У соціальному аспекті інформація щодо зайнятості та безробіття
населення дозволяє оцінити пропозицію робочої сили та використання
 5

людських ресурсів у виробничому процесі. Показники економічної активності

населення використовують для:
– аналізу соціально-економічної ситуації в країні, зокрема для
характеристики стану ринку праці;
– здійснення розрахунків макроекономічних показників, а також
міжнародних порівнянь;
– забезпечення вимог спеціального стандарту поширення даних,
розробленого МВФ;
– моніторингу ефективності реалізації державної політики на ринку
праці;
– розробки й оцінки виконання державних програм зайнятості та програм
соціально-економічного розвитку та ін.
Деякі критерії зайнятості та безробіття, передбачені міжнародними
стандартами, можливо застосувати лише під час особистого опитування, тобто
здійснення обстеження домашніх господарств. Обстеження домашніх
господарств – це найбільш гнучкий інструмент збору статистичної інформації,
який дозволяє задовольнити потреби різноманітних користувачів у необхідній
інформації та здійснювати міжнародні порівняння.
Джерелами інформації про зайнятість і безробіття (економічно активне
населення) можуть бути: 1)  переписи населення; 2)  вибіркові обстеження
домашніх господарств; 3)  переписи та вибіркові обстеження підприємств; 4) 
адміністративні дані. Названі джерела інформації відрізняються охопленням і
періодичністю, складністю, вартістю робіт, якістю й оперативністю даних, а
тому їх доцільно взаємодоповнювати.
Важливим інструментом збору статистичної інформації є вибіркові
обстеження домашніх господарств. У відповідності до Державної програми
переходу України на міжнародну систему обліку і статистики, затвердженої
постановою Кабінету Міністрів України від 04.05.1993 №326, та на виконання
розпорядження Кабінету Міністрів України від 10.07.1995 № 430-р органи
державної статистики у жовтні 1995 року вперше провели обстеження
домашніх господарств із питань зайнятості та безробіття (згідно з
 6

термінологією, що її застосовують у міжнародній практиці «обстеження

робочої сили») [1].
Мета обстеження – отримання даних щодо складу і структури робочої
сили, вимірювання обсягів зайнятості та напрямів діяльності населення, а також
визначення реального рівня безробіття, який ураховує загальний обсяг
пропозиції робочої сили та застосовується як важливий показник аналізу
поточного стану економіки країни.
Робота з підготовки обстежень робочої сили розпочалась ще у 1992 році
та проводилась спільно з фахівцями Статистичного бюро Міжнародної
організації праці (МОП). Для формування вибіркової сукупності,
відпрацювання організаційних і методологічних положень, інструктивних
матеріалів у листопаді 1993 року, відповідно до розпорядження Кабінету
Міністрів України від 04.11.1993 № 922-р, в усіх регіонах країни було
проведено експериментальне вибіркове обстеження, яке охоплювало 0,1%
населення країни[5].
Упродовж 1995-1998 років здійснювалося становлення організаційних і
формування методологічних засад обстеження, тому воно проводилося лише
один раз на рік у жовтні або листопаді. Практичний досвід проведення
щорічних обстежень і аналіз отриманих результатів показали, що діючий на той
час план вибірки мав недоліки та потребував удосконалення. Для проведення
названих обстежень наймали тимчасових працівників, що певною мірою
впливало на якість первинної інформації, а період обробки відповідних даних
тривав майже рік. Звичайно, що внаслідок такої ситуації інформація частково
втрачала свою актуальність, особливо з точки зору її застосування для цілей
короткотермінового прогнозування. Крім того, така система не дозволяла
оцінити зміни, що притаманні ринку праці впродовж року.
З урахуванням зазначеного, а також зважаючи на високий рівень
зацікавленості користувачів у надійній та своєчасній інформації про ринок
праці, з 1999 року обстеження робочої сили стали проводити зі щоквартальною
періодичністю (наказ Держкомстату України від 22.02.1999 №75). Вибіркова
сукупність була сформована за рекомендаціями експертів Світового банку та
 7

МОП і становила близько 30 тис. домогосподарств із щоквартальною 25%

ротацією[5].
На виконання наказів Держкомстату України від 19.02.2003 №40 «Про
впровадження нової системи організації проведення вибіркових обстежень
населення (домогосподарств)» та від 15.10.2003 №344 «Про затвердження форм
державного статистичного вибіркового спостереження з питань економічної
активності населення та порядок їх заповнення» з січня 2004 року обстеження
почали проводити з місячною періодичністю[1].
Проведення зазначених обстежень передбачає комплекс організаційних
заходів і підготовчих робіт:
1) методологічного характеру: формування вибіркової сукупності
домогосподарств; розробку, затвердження інструментарію, що включає анкети,
картки до них, вказівки для фахівця з інтерв’ювання, лист-звернення до
населення;
2) організаційного характеру:
– затвердження та тиражування інструментарію;
– проведення інструктивних нарад з питань організації та методології
проведення обстеження для працівників територіальних органів  державної
статистики;
– навчання фахівців із інтерв’ювання з проведення обстежень;
– здійснення роз’яснювальної роботи серед населення;
– актуалізація відібраних для обстеження домогосподарств;
– збір інформації шляхом безпосереднього опитування громадян за
місцем їх постійного проживання;
– польовий контроль роботи фахівців із інтерв’ювання;
– обробка інформації (первинний контроль, кодування; агрегація);
– розрахунок вагових коефіцієнтів і отримання на їх базі оцінок
показників, що розповсюджені на генеральну сукупність населення у віці 15-70
років;
– розробка показників якості інформації та її репрезентативності для
різних рівнів використання;
 8

– узгодження даних вибіркового обстеження з відповідними показниками,

отриманими з інших джерел інформації;
– побудова таблиць для публікації та підготовка аналітичних матеріалів.
Для проведення обстежень у 2004-2008 рр. був суттєво вдосконалений
план територіальної вибірки, в основу побудови якого були покладені
результати Всеукраїнського перепису населення 2001 року й сучасні
міжнародні та вітчизняні наукові розробки. На 2009-2013 роки запроваджено
нову територіальну вибірку, принципи формування якої викладені у Методиці
формування вибіркових сукупностей для проведення у 2009-2013рр. вибіркових
обстежень населення (домогосподарств): умов життя домогосподарств,
економічної активності населення та сільськогосподарської діяльності
населення у сільській місцевості, затвердженій наказом Держкомстату України
від 14.08.2009 №308. Обсяг щомісячної вибіркової сукупності домогосподарств
у 2004-2008рр. у середньому становив 18,5 тис. домогосподарств, а у 2009-
2013рр. він становив 16,6 тис. [1]
Вибіркова сукупність домогосподарств формується з урахуванням схеми
ротації, за якою кожне відібране домогосподарство опитують 6 разів: три місяці
поспіль, потім дев’ять місяців не опитують, після чого опитують ще три місяці.
Опитування населення проводять за допомогою відповідного
інструментарію, який розробляли згідно з методологічними вимогами МОП.
Форма №1-ЕАН «Анкета вибіркового обстеження населення
(домогосподарств) з питань економічної активності» та картки до неї. Анкета
побудована за принципом логічної послідовності запитань,  відповідно до яких
населення класифікують за трьома основними групами економічної активності:
зайняте, безробітне або економічно неактивне. Осіб, визначених під час
інтерв’ю як зайнятих, опитують щодо виду економічної діяльності, статусу
зайнятості, професії, тривалості робочого часу, причин тимчасової незайнятості
тощо. Безробітні – стосовно причин їхньої незайнятості, тривалості та способів
пошуку роботи, готовності приступити до роботи тощо. Економічні неактивні –
про причини їхньої незайнятості, готовності приступити до підходящої роботи
та ін.
 9

Форма №2-ЕАН «Анкета домашнього господарства» та картки до неї. Ця

форма передбачає збір соціально-демографічних характеристик респондентів:
стать, вік, сімейний стан, освіта, громадянство та ін. Обстеження проводять за
місцем постійного проживання населення спеціально підготовленими
працівниками уніфікованої мережі (фахівці з інтерв’ювання) шляхом
безпосереднього опитування (на добровільних засадах) осіб віком 15-70 років,
які проживають у відібраних домогосподарствах. При цьому не охоплюють
населення, яке проживає в  інституціональних закладах (місцях позбавлення
волі, будинках-інтернатах, будинках для осіб похилого віку тощо).
З метою підвищення якості первинної інформації здійснюють контроль
роботи фахівців з інтерв’ювання та проводять навчання з організаційних і
методологічних питань обстеження. Реалізація комплексу заходів, направлених
на вдосконалення методології та організації обстеження, дозволила підвищити
якість інформаційної бази щодо ринку праці.
Відповідні розрахунки свідчать про високий рівень надійності показників
економічної активності, зайнятості та безробіття як для рівня України в цілому,
так і за виділеними для загальнонаціонального рівня розрізами. Наприклад,
коефіцієнт варіації для оцінки середньорічної чисельності економічно
активного населення у віці 15-70 років для рівня України у 2009 році
дорівнював 1,0% що свідчить про високу надійність оцінки. Проте регіональні
дані особливо для показника рівня безробіття не є достатньо надійними. Як
свідчать результати аналізу надійності цього показника за 2009 рік, для дев’яти
регіонів величини коефіцієнта варіації рівня безробіття не перевищують 10%,
для дванадцяти регіонів його значення знаходяться в межах 10%-15%, ще для
шести регіонів величина коефіцієнта варіації перевищує 15%[1; 5].
Крім того, через незначний обсяг представлення у вибірці неможливою є
деталізація показників економічної активності, зайнятості та безробіття до
рівня районів та міст обласного (республіканського) значення на основі
матеріалів обстеження робочої сили. Органи державної статистики активізують
зусилля з популяризації даних про економічну активність, зайнятість і
 10

безробіття шляхом розповсюдження статистичних, аналітичних та

методологічних напрацювань серед користувачів інформації всіх рівнів.
Перспективним напрямом щодо розширення інформаційної бази за
основними показниками економічної активності населення для
субрегіонального рівня є робота з підвищення якості оцінок зайнятості та
безробіття шляхом гармонізації даних із різних джерел інформації із
застосуванням методів статистико-математичного моделювання.
 11

2. АНАЛІЗ СТАТИСТИЧНИХ ДАНИХ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ

УКРАЇНИ У 2017-2021 РР.

За результатами обстеження робочої сили кількість робочої сили віком 15

років і старше у 2021 р. становила 17,4 млн. осіб, з них у віці 15-70 років – 17,3
млн. осіб, що на 1,5% менше, ніж у 2020 р. У складі робочої сили, серед осіб
віком 15 років і старше, 90,2% належали до зайнятих осіб, а решта 9,8%,
відповідно до методології [1].
Міжнародної організації праці (МОП), класифікувалися як безробітні.
Більше половини робочої сили складали чоловіки та майже третину – молодь у
віці 15-34 роки. Рівень участі населення в робочій силі віком 15-70 років
зменшився з 62,1% у 2020р. до 61,8% у 2021р.
Кількість зайнятого населення віком 15 років і старше становила 15,7
млн. осіб, з них у віці 15-70 років – 15,6 млн. осіб.
У 2021р. рівень зайнятості населення у віці 15 років і старше становив
49,3% населення відповідного віку, а серед осіб віком 15-70 років – 55,7%.
Найвищий рівень цього показника спостерігався серед осіб віком 40-44 роки
(77,3%), а найнижчий – у осіб віком 60 років і старше (8,2%).
Серед зайнятого населення віком 15-70 років за професійними групами
найбільшу частку складали професіонали (18,0%), особи, які працювали у
найпростіших професіях (17,5%) та працівники сфери торгівлі та послуг
(16,5%), а найменшу питому вагу – кваліфіковані робітники сільського та
лісового господарств, риборозведення та рибальства (1,4%) та технічні
службовці (3,1%). При цьому, кожний четвертий з них працював у торгівлі,
шостий – у сільському, лісовому та рибному господарстві, сьомий – у
промисловості.
Кількість неформально зайнятого населення у віці 15-70 років порівняно з
2020 р. зменшилася на 6,8% та у 2021р. становила 3,0 млн. осіб, або 19,3% від
кількості зайнятого населення відповідного віку. Водночас, спостерігалося
зростання частки офіційно зайнятого населення у віці 15-70 років з 79,7% у
 12

2020р. до 80,7% у 2021р. Сільське, лісове та рибне господарства було основним

видом діяльності неформально зайнятого населення (45,5%). Також кожен
шостий був неформально зайнятий в будівництві (17,4%) або в оптовій та
роздрібній торгівлі (15,5%).
У 2021р. дві третини неформально зайнятого населення мали професійно-
технічну та повну загальну середню освіту (66,7%), у той час як серед офіційно
зайнятого населення переважали особи з вищою освітою (59,5%), уключаючи
повну, базову та неповну вищу освіту.
Більш як половина (51,2%) неформально зайнятого населення працювало
у найпростіших професіях, в той час як серед офіційно працевлаштованих
частка таких осіб складала 10,5%. Кількість безробітного населення віком 15
років і старше та у віці 15-70 років, відповідно до методології МОП, становила
по 1,7 млн. осіб.
Серед безробітних майже дві третини складали міські мешканці (1,1 млн.
осіб), решту – сільські. Із загальної кількості безробітних 83,6% раніше
працювали, а інші 16,4% (0,3 млн. осіб) шукали роботу вперше та не мали
досвіду роботи. До останньої категорії в основному належали особи у віці 15-34
роки, які були непрацевлаштовані після закінчення навчальних закладів.
Зокрема, серед таких безробітних у 2021р. частка осіб віком 15-24 роки
складала 80,2%, а осіб у віці 25-34 роки – 19,8%[7].
Рівень безробіття населення (за методологією МОП) у віці 15 років і
старше становив 9,8%, а у віці 15-70 років 9,9% робочої сили відповідного віку.
Серед осіб віком 15-70 років цей показник був вищий у жінок порівняно з
чоловіками (10,2% проти 9,6%) та у сільських жителів, ніж мешканців міської
місцевості (10,7% проти 9,5%).
Найвищий рівень безробіття населення (за методологією МОП)
спостерігався у осіб віком 15-24 роки (19,1%), а найнижчий – у осіб віком 60
років і старше (0,3%). Зазначений показник по країнах Євросоюзу був нижчий,
ніж в Україні, та становив 7,0% робочої сили.
Слід зазначити, що у 2021р., порівняно з 2020 р., у складі безробітних
віком 15-70 років за причинами незайнятості відбулося збільшення питомої
 13

ваги осіб, звільнених у зв'язку з реорганізацією, ліквідацією виробництва,

скороченням кількості або штату працівників (на 4,2 в.п.); не зайнятих через
виконання домашніх (сімейних) обов'язків (на 1,2 в.п.) та не працевлаштованих
після закінчення закладів освіти (на 0,9 в.п.). Водночас спостерігалося
зменшення частки осіб, звільнених за власним бажанням, за угодою сторін (на
1,7 в.п.); тих, які мали сезонний характер роботи (0,8 в.п.) та звільнених за
станом здоров'я (на 0,6 в.п.)
Серед безробітних за тривалістю пошуку роботи у 2021р., порівняно з
2020р., відбулось зростання частки осіб, які шукали роботу 12 місяців і більше
(на 3,9 в.п.); від 9 місяців до 12 місяців (на 1,2 в.п.), до 1 місяця (на 0,1 в.п.).
При цьому зменшилася питома вага осіб, які шукали роботу від 3 місяців
до 6 місяців (на 2,7 в.п.), від 1 до 3 місяців (на 2,0 в.п.), від 6 місяців до 9
місяців (на 0,5 в.п.). Середня тривалість безробіття (за методологією МОП)
збільшилася з 6 місяців у 2020р. до 7 місяців у 2021р. [1].
Кількість осіб, які не входять до складу робочої сили, віком 15 років і
старше у 2021р. становила 14,4 млн. осіб, з них у віці 15–70 років – 10,7 млн.
осіб. Серед осіб віком 15-70 років кожен другий був пенсіонером, кожен п'ятий
– студентом, учнем або виконував домашні (сімейні) обов’язки. До
вищезазначеної категорії також належать особи, які шукають роботу, але не
готові приступити до неї, а також ті, що не шукають роботу, але готові
приступити до неї. Такі громадяни за умови сприятливої кон’юнктури могли б
запропонувати свою робочу силу на ринку праці та відносяться до потенційної
робочої сили. Так, у 2021р. кількість потенційної робочої сили серед осіб, які не
входять до складу робочої сили, віком 15-70 років становила 132,2 тис. осіб, або
1,2% (у 2020р. – 148,1 тис. осіб, або 1,4%).
Рівень безробіття населення у віці 15-70 років з урахуванням потенційної
робочої сили у 2021р. становив 10,6% (діаграма). Загальна кількість
недовикористаної робочої сили віком 15-70 років (з урахуванням неповної
зайнятості, пов’язаної з тривалістю робочого часу, безробітного населення та
потенційної робочої сили) у 2021р. становила 1869,2 тис. осіб. Таким чином,
 14

рівень недовикористання робочої сили у віці 15-70 років у 2021р. становив

10,7%.
Дані про зайнятість населення України протягом 2017-2021 років
наведені у табл. 1.
Таблиця 1
Основні показники ринку праці за період (2017-2021 роки) [1;7]
Роки Всього Робоча сила Зайняте Безробітне Рівень Зареєстрован
населення (економічно населення населення безробіття их
активне безробітних
населення)
2017 42386,4 17193,2 15495,9 1697,3 9,9% 352,5
2018 42153,2 17747,7 16034,9 1712,8 9,7% 341,7
2019 41902,4 18066,0 16578,3 1487,7 8,2% 338,2
2020 41588,4 17589,5 15915,3 1674,2 9,5% 459,2
2021 41167,3 16666,8 14957,3 1709,5 10,3% 295,0

Наведені у табл. 1 дані свідчать, що для України характерною

особливістю ринку праці протягом 2017-2021 років є незначне падіння
чисельності економічно активного населення у віці 15-70 років відповідно з
17193,2 тис осіб до 16666,8 тис. осіб або його зниження на 3,2%.
Проте, якщо детально аналізувати останні роки, то у 2020 році рівень
зайнятості населення у віці 15 років і старше становив 49,9% населення
відповідного віку, а серед осіб віком 15-70 років – 56,2%. У осіб віком 15-70
років найвищий рівень цього показника спостерігався серед осіб віком 45-49
років, а найнижчий – у молоді віком 15-24 роки та осіб віком 60 років і старше.
Серед безробітних у 2020 році, більш ніж дві третини складали міські
мешканці (1,1 млн. осіб), решту – сільські. Збільшення кількості безробітного
населення, порівняно з 2019 роком, відбулося за рахунок осіб працездатного
віку (на 12,5%). Із загальної кількості безробітних 84,9% раніше працювали, а
інші 15,1% (0,3 млн. осіб) шукали роботу вперше та не мали досвіду роботи. До
останньої категорії в основному належала молодь, яка була непрацевлаштована
після закінчення навчальних закладів. Зокрема, серед таких безробітних у 2020
році частка осіб віком 15-24 роки складала 87,5%, а серед осіб у віці 25-34 роки
– 12,5%.
 15

Якщо аналізувати структуру населення за статусом участі у складі

робочої сили, табл. 2, то варто зазначити, що в умовах загальносвітового
поширення захворюваності на коронавірус, ситуація на ринку праці у 2020 році
погіршилась. Частка безробітних громадян зросла через вивільнення робочої
сили в середині країни, як наслідок знизилась економічна активність громадян
країни.
Таблиця 2
Структура населення у віці 15-70 років за статусом участі у складі робочої сили
за період 2017-2021 роки [1;7]
Роки Робоча сила у віці Особи, Рівень Рівень Рівень
15-70 років, тис. осіб які входять економічно економічно зайнятості,
усього у тому числі до складу активного неактивного %
зайняті безробітні робочої населення, населення
сили, у віці %
15-70 років
(економічно
неактивне
населення)
2017 17193,2 15495,9 1697,3 10945,0 61,1 39 ,0 55,1
2018 17747,7 16034,9 1712,8 10916,6 61,9 38,1 55,9
2019 18066,0 16578,3 1487,7 10430,5 63,4 36,6 58,2
2020 17589,5 15915,3 1674,2 10724,8 62,1 37,9 56,2
2021 16666,8 14957,3 1709,5 10811,0 60,7 39,3 54,4

Загальне погіршення економічної ситуації в Україні у 2020 році також

обмежило можливості роботодавців підвищувати заробітну плату. Одночасно,
рівень економічно активного населення незначно знизився, а рівень економічно
неактивного – навпаки зріс. Разом з тим, темпи росту реальної заробітної плати
продовжують суттєво випереджати темпи росту економіки в цілому. Така
ситуація свідчить про збереження диспропорцій в попиті та пропозиції робочої
сили на ринку, високу конкуренцію за робочу силу на ринку, який є досить
відкритим. Збереження трудового потенціалу сьогодні служить найважливішою
складовою системи управління трудовим потенціалом. Суть процесу
збереження трудового потенціалу полягає в необхідності розроблення і
реалізації заходів щодо запобігання скорочення його кількісних параметрів та
поліпшення якісних характеристик, зокрема зайнятості населення.
 16

Аналіз зайнятості населення за видами економічної діяльності у 2020 році

систематизовано на основі інформації Державної служби статистики, табл. 3.
Оцінка динаміки зайнятості виявила тенденцію її скорочення практично за
всіма видами діяльності. Зростання чисельності зайнятих за 4-річний період
(2016-2019 роки) спостерігалось лише у сфері сільського, лісового господарства
(на 2,3%), будівництві (на 8,9%).
Таблиця 3
Динаміка зайнятості населення за видами економічної діяльності
2016-2020 роки, тис. осіб [1;7]
№ Назва виду діяльності Роки
п/п 2016 2017 2018 2019 2020
1. Сільське, лісове та рибне 2866,5 2860,7 2866,5 2937,6 2721,2
господарство
2. Промисловість 2494,8 2440,6 2426 2461,5 2 358,6
3. Будівництво 641,5 644,3 665,3 699 664,4
4. Оптова та роздрібна торгівля 3516,2 3525,8 3654,7 3801,3 3 648,7
5. Транспорт, складське господарство, 997,2 991,6 995,1 999 975,2
поштова та кур’єрська діяльність
6. Фінансова та страхова діяльність 225,6 215,9 214 211,6 212,5
7. Операції з нерухомим майном 255,5 252,3 259,4 259,7 251,2
8. Професійна, наукова та технічна 428,1 415,8 437,9 421,6 418,2
діяльність
9. Державне управління й оборона 973,1 979,7 939,3 870,5 1206,,5
10. Освіта 1441,4 1423,4 1416,5 1388,7 1 394,9
11. Охорона здоров’я та надання 1030,4 1013,6 995,4 974,2 935,4
соціальної допомоги
12. Мистецтво, спорт, розваги 201,6 199,8 196,9 197,6 196,0
13. Інші види діяльності 345,8 344,6 355,2 372,1 363,4

Значна частина зайнятого населення працювала у сфері торгівлі (22,9%),

промисловості (14,8%), освіті (8,4%), транспорті (6%), державному управлінні
та обороні (5,3%), охороні здоров’я (5,2%). Найбільш інтенсивне зростання
зайнятості у 2019 році порівняно з 2016 роком спостерігалось у будівництві (на
0,3%), торгівлі (на 1,5%).
Найнижча питома вага зайнятих у фінансовій сфері (1,3%), операціях з
нерухомим майном (1,6%), мистецтві, спорті (1,2%). Частка зайнятого
населення у сфері державного управління та оборони навпаки зросла на 38,6%.
 17

Найбільш затребуваними на ринку праці у 2020 року були професіонали

(17,9%), працівники сфери торгівлі та послуг (16,5%), представники
найпростіших професій (17,9%), робітники з інструментом (12,3%), фахівці
(11,8%). Проте за 5 років суттєво скоротився попит на працівників
найпростіших професій (на 6,1%), робітників з обслуговування, експлуатації,
контролю за устаткуванням (на 0,7%). Водночас зріс попит на працівників
сфери торгівлі та послуг (на 1,9%), професіоналів (на 4,1%) [7].
 18

ВИСНОВКИ

Дані офіційної статистики свідчать, що за період дослідження рівень

неформальної зайнятості в Україні набув поширення, зокрема у 2020 році
сягнув 20,5%, що складає більше третини формального сектору[7].
Динаміка формальної зайнятості зменшилась на 2,3% порівняно з 2010
[1;7]. Причинами її поширення є наявність верств населення, які не можуть на
рівних конкурувати на ринку праці.
Для неформальної зайнятості характерні негативні риси: незадовільні
умови праці, недотримання трудового законодавства, низький рівень оплати
праці, відсутність соціального захисту для працівників.
Зробивши аналіз сучасного стану зайнятості України під впливом
глобалізації та оцінивши всі наслідки цих процесів, слід зауважити, що стан
українського ринку праці достатньо складний, його діяльність не є ефективною
та має негативні тенденції до функціонування.
Отже, підсумовуючи викладений матеріал слід зазначити, що державне
управління зайнятістю повинно ґрунтуватися на чітких та злагоджених діях.
Завданням державної політики зайнятості є формування оптимальних
умов на ринку праці, та державної служби зайнятості як соціального партнера
суб’єктів ринку праці, основними завданнями якої є надання допомоги з
працевлаштування громадян в Україні, здійснення аналізу ринку праці,
сприяння громадянам в організації підприємницької діяльності, професійна
орієнтація та навчання, працевлаштування окремих категорій громадян,
надання фінансової та інформаційної підтримки безробітним тощо.
Важелі управління, при цьому повинні бути такими, які б сприяли
покращенню соціальної стабільності у суспільстві та позитивно відображалися
на управлінні як такому.
 19

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Державна служба статистики України. URL: http://ukrstat.gov.ua/ (дата

звернення: 27.07.2022).
2. Єріна А.М., Мазуренко О.К., Пальян З.О. Економічна статистика:
Практикум. –К.: ТОВ «УВПК ЕксОб», 2002. –232с.
3. Колот. А.М. Наука про працю – теоретико-методологічне оновлення /
А.М. Колот // Україна: аспекти праці. – 2013. – № 1. – С. 45-49.
4. Лібанова Е. Індекс людського розвитку регіонів України. – К.:
Інвестиційний рейтинг регіонів України, 2002. – 59 с.
5. Методологічні положення щодо визначення неформальної зайнятості
населення. URL: http://www.lv.ukrstat.gov.ua/ukr/themes/18/metod_16.pdf.
6. Онікієнко В.В. Ринок праці та соціальний захист населення України:
ретроаналіз, проблеми, шляхи вирішення: [науково-аналітична монографія] /
В.В. Онікієнко – К.: Ін-т демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи
НАН України, 2013. – 456 с.
7. Робоча сила України 2020. Статистичний збірник Державної служби
статистики України. URL: http://www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/
2021/zb/07/zb_r_s_2020.pdf (дата звернення: 20.12.2022).
8. Саріогло В. Впровадження в практику вибіркових обстежень
соціально-економічного стану домашніх господарств нових моделей для оцінки
похибок вибірки. – К.: Проблеми статистики, 1999. – 83 с.
9. Соціальні індикатори рівня життя населення: Стат. збірник. – К.:
Державний комітет статистики, 2001. –239 с.
10. Столяров Г.С., Емшанов Д.Г., Ковтун Н.В. АРМ статистика: Навч.
посібник. – К.: КНЕУ, 1999. –268 с.
11. Ткаченко Л. Основні поняття міжнародної статистики економічної
активності населення та їх використання у вибіркових обстеженнях домашніх
господарств України. – К.: Проблеми статистики, 1999. – 152 с.
 20

12. Трофімова Г.Г. Правова статистика: Навч.-метод. посібник для

самост. вивч. дисципліни. – К.: КНЕУ, 2001. – 76 с.
13. Удотова Л.Ф. Соціальна статистика: Підручник. – К.: КНЕУ, 2002. –
376 с.
14. Ярова Л.Г. Аналіз рівня безробіття в Україні та напрями його
подолання. Глобальні та національні проблеми економіки. 2015. Вип. 4. С. 752-
755.