ТЕЧІЯ «ТУМАННИХ ПОЕТІВ» У СУЧАСНІЙ КИТАЙСЬКІЙ ЛІРИЦІ

Марія Попова
Київський університет імені Бориса Грінченка
ORCID: 0000-0002-6830-9683

Анотація: Стаття досліджує термін «туманна поезія», як реакція на

незрозумілість змісту, і незвичність художньої форми віршів молодих поетів
періоду «культурної революції» у 1979 р.

В умовах складної суспільно-політичної ситуації та глибокої кризи,

яка торкнулася національно-культурної, релігійно філософської, соціально-
правової та сімейно-шлюбної сторони життя суспільства, твори
письменників і поетів розкривали актуальні проблеми, тим самим піднімали
національну самосвідомість народу.
У 20-і рр. ХХ ст. йшла дискусія щодо необхідності збереження
національних традицій, вибору шляху подальшого розвитку літератури. У
той період з'явилася велика кількість літературних товариств, ідейних течій і
творчих об'єднань.
Події 4 травня 1919 р. прискорили розвиток суспільно-політичної
думки, сприяли формуванню основних напрямків «літературної революції».
Досі історики і політологи розглядають «літературну революцію», як
складову частину «Руху 4 травня» 1919 року.
«Руху 4 травня» 1919 року, був викликаний масовими виступами у
Пекіні та інших містах, проти підписання Версальського договору, який
закріпляв основи світової геополітики після Першої Світової війни. Згідно
договору, Німеччина звільняла Цзяочжоу (пров. Шаньдун), свою єдину
колонію у Китаї, але ця територія мала відійти не до Китаю, а до Японії.
Гаслами руху стало збереження Шаньдуну за Китаєм, звільнення з посад
прояпонських чиновників. «Руху 4 травня», став прецедентом громадської
солідарності у новій державі, та утворив частину більш широкого явища,
відомого як «Рух за нову культуру». Виступ тривав понад два місяці. Поліція
неодноразово розганяла демонстрантів, лави яких поповнили учні,
ремісники, робітники, дрібні й середні підприємці. Організаторів та
активістів було заарештовано, але це лише згуртувало учасників акції
протесту. Врешті-решт, китайська делегація в Парижі відмовилась підписати
Версальський договір, заарештованих студентів було відпущено на волю, а
скомпрометованих чиновників звільнено. «Рух 4 травня» сприяв більш
чіткому усвідомленню справжніх національних інтересів, і разом з тим саме
масові патріотичні виступи стали поворотним пунктом у ідейно-політичному
розвитку Китаю, висунувши на перший план проблему національного
спасіння, і з новою гостротою поставив питання про шляхи розвитку та
відродження країни. «Рух 4 травня» як би завершує «Рух за нову культуру», і
свідчить про початок активної політизації передової Китайської інтелігенції.
Біля витоків китайської літератури новітнього часу стояла саме
література «4 травня», тісно пов'язана з однойменним історичним рухом.
Залишаючись глибоко-національною, нова поезія прагнула ліквідувати,
властиву їй раніше, обмеженість, та стала серйозною силою в справі
перебудови суспільства. Вірші багатьох поетів тяжіли до старих принципів і
естетики, вікові традиції були дуже сильні. Китайська проза, написана мовою
байхуа мала свої традиції – перш за все класичні романи. Нова поезія таких
традицій не мала: мовою її попередників була стара літературна мова
веньянь, незрозуміла широкому читачеві. Ось чому новій поезії, яка кинула
виклик традиціям, необхідно було зробити щось незвичайне, що виходить за
рамки чисто просвітницьких, утилітарних функцій, властивих китайській
літературі того часу. Щоб бути прийнятою сучасниками, нова поезія повинна
була вгамувати їх духовний голод, відповісти на питання, на які вже не
можна було не відповідати. Нова поезія повинна була не тільки пояснити що
відбувається, але і відкрити завісу майбутнього і створити нові поетичні
форми, що відповідають новому змісту і розмовній мові, яка відтепер стає
мовою поезії. Завдяки новизні і незвичності нової форми, їй випало також
боротьба і за читача.
4 травня 1919 року є не тільки поворотним моментом у житті
китайського суспільства, а й одночасно початком нової ери в розвитку
китайської літератури 1.
В липні 1949 року, 824 відомих представника літератури і мистецтва
взяли участь в проведеному в Пекіні з'їзді, і заснували Всекитайську
асоціацію працівників літератури і мистецтва (ВАПЛМ). Асоціацію очолив
Го Можо(郭沫若 1892–19780), його заступниками були обрані Мао Дунь(茅
盾 1896–1981) і Чжоу Ян(周扬 1908–1989). В рамках ВАПЛМ, були створені
професійні творчі організації: Спілка письменників та Спілка драматургів.
Всекитайська асоціація працівників літератури і мистецтва, була покликана
інтегрувати літераторів в структуру нового суспільства, і стала інструментом
здійснення літературної політики керівництва країни. КПК поширила в Китаї
норми літературного життя, що склалися в районах підконтрольних
комуністам в 1930–1940 роки2.
У травні 1956 та червні 1957 року, Мао Цзедун( 毛 泽 东 1893–1976)
санкціонував літературну відлигу, покликану активніше залучити
інтелігенцію в суспільне життя. Курс «Нехай розцвітають всі квіти, хай
змагаються всі вчені»( 百花齐放，百家争鸣), проголосив свободу у виборі
тем, героїв і навіть творчих методів. Як результат, відбулося посилення
1
Желоховцев А.Н. Литература нового Китая // Духовная культура Китая: энциклопедия: в 5 т. / гл. ред.
М.Л.Титаренко. М.: Вост. лит., 2006 – [Т.3:] Литература. Язык и письменность. 2008. – С.146-175

2
Азиатская медь: Антология современной китайской поэзии / сост. Лю Вэньфэй. – СПб.: Петербургское
востоковедение, 2007. С.256.
реалістичності творів, багато хто з поетів містили критику на адресу сучасної
дійсності, відродилася сатира. У полі зору письменників знову потрапила
проста людина з її почуттями і проблемами. В літературу прийшли, і відразу
були помічені молоді талановиті прозаїки Ван Мен( 王 蒙 1934–), Лю
Біньянь( 劉 賓 雁 1925–). Однак уже в середині 1957 року розпочалась
кампанія боротьби з «правими елементами» і багато хто з «ароматних квітів»
попереднього року, були визнані «отруйними бур'янами», такими, що
підлягають прополюванню. Критиці з подальшим відправленням на заслання
або трудовий табір, були піддані кілька сотень тисяч інтелігентів. З 1958 року
в Китаї стартувала політика «великого стрибка», яка мала на меті в
найкоротші терміни здійснити індустріалізацію і комунізацію країни. У сфері
літератури партійне керівництво вважало можливим спертися на самодіяльну
творчість робочих селян і солдатів, від яких вимагали писати і більше і
краще. «Нові народні пісні» були оголошені кращим зразком «поєднання
революційного реалізму і революційного романтизму», який в тому році
прийшов на зміну соцреалізму3.

3
Новейшая история Китая (1917-1970) . – М.: Мысль, 1972. – С.5-54