японський дзен-буддизм. Батьківщиною зародження дзен-буддизму вважається Китай. Своєї популяризації зазнав у ХІІ-ХІІІ столітті на території сучасної Японії. Етимологія слова «дзен» наближається до санскриту «дхьяни» (в даному перекладі потрібно розуміти як самозаглиблення, медитацію, зосередження). Основоположником дзену вважають патріарха Бодхідхарму (Бодай Даруму). З 520 року – прихід Бодхідхарми з Індії в Китай. В Китаї засновують дві школи – Цаодун та Ліньцзі. Важливим для шкіл є дотримання п’яти принципів: - Вищу Істину висловити не можна; - Духовне вдосконалення неможливе; - Ніщо не може бути досяжним в кінцевому рахунку; - Буддійське вчення не містить нічого особливого; - Дао може бути скрізь. В Японію дзен потрапляє з Китаю в ХІІ столітті через монаха Ейсая. Ейсай вважав, що вчення зможе допомогти духовному відродженню Японії. Влада допомогла Ейсаю стати настоятелем кіотського храму Кєніндзі – власності шкіл Сінгон та Тєндай. Тут спостерігається активне поширення дзену. Ейсаєм закладаються основи традиції чайної церемонії в японській культурі. Дзен-буддизм має деякі відмінності з класичним буддизмом. Дзен-буддизмом світ сприймається як деяка не істинність, ілюзорність. Перш початкова природа на думку дзен-буддизму може досягатися шляхом медитації. Адже тільки так можна пізнати істинну сутність буссе (Будду) з досягненням саторі (пробудження) та досягненням істинної природи речей. Дзен-буддизм відрізняється від класичного буддизму своїм запереченням існування Будди у Всесвіті, притримуючись думки його присутності в кожному із індивідуумів, тобто ототожнення з абсолютом і наявного як вмістилище необмеженої можливості. З позиції дзен-буддизму чітко видно активну взаємодію людини зі світом та реалізацію креативної дієвості у ньому. Відкидається також крайній аскетизм, в якому бажання людські не повинні бути подавлені, а направлені в духовні сфери. Істини не повинні передаватися тільки трактатами, а шляхом безпосередньої передачі вчителем учневі. В уявлені дзен-буддиста важливий акцент зміщується на єдності Будди з усіма істотами та на вченні природнього «дао», що є вище за умілякі теоретичні методи. Відмінність школи дзен-будизму від класичних полягає перш за все у проповіді «миттєвого просвітленя» з досягненням істини – саторі.