Міністерство освіти і науки України

ДВНЗ «Прикарпатський Національний Університет

Імені Василя Стефаника»

Факультет туризму

Індивідуальне завдання

з дисципліни «Туристичне країнознавство»

на тему: «Країнознавча Характеристика по Литві»

Підготувала :

Студентка групи Т-11

Пилип’юк Аліна

Перевірила :

Філюк С.М.

Івано-Франківськ – 2022
 2

ПЛАН

1. Назва країни, її значення, державні символи та їх значення……………………….3

2. Основні форми рельєфу (зображення краєвидів), клімат, моря, річки та озера,
природні зони (зображення типових ландшафтів) …………………………………7
3. Населення: основні демографічні показники, офіційна мова, релігії…………….10
4. Соціально-культурні ресурси основних туристичних центрів……………………13
5. Основні курорти країни……………………………………………………………...15
6. Сувеніри ……………………………………………………………………………...18
7. Економічний стан та політична ситуація…………………………………………...22
8. Висновок………………………………………………………………………………26
9. Список використаної літератури………………………………………….................27
 3

1. Назва країни, її значення, державні символи та їх значення

Литва, офіційна назва Литовська Республіка — держава в Балтійському регіоні Північної
Європи. Одна з трьох країн Балтії. Країна розташована уздовж південно-східного берега
Балтійського моря, на схід від Швеції та Данії. На півночі Литва межує з Латвійською
Республікою (протяжність кордону 610 км) на сході — з Білоруссю (протяжність кордону
724 км), на південному заході — з Калінінградською обл. Російської Федерації (протяжність
кордону 303 км), на півдні — з Польщею (протяжність кордону 110 км). Станом на 2021 рік у
Литві проживає 2 мільйони 795 тисяч 175 осіб. Столиця і найбільше місто — Вільнюс. Інші
великі міста: Каунас і Клайпеда. Офіційна мова — литовська (одна з двох живих мов
балтійської гілки індоєвропейської мовної сім'ї, інша — латиська).

Територія країни являє собою невисоку горбисту рівнину, яка поступово піднімається до
невисокої Балтійської гряди (Аукштайтська і Дзукська височини) на сході. Найвищою
точкою країни є пагорб Юозапіне, який розташований на південний схід від Вільнюса. Його
висота становить 293,84 м.

Найбільшими річками Литви є Німан і Неріс. На території країни налічується понад 3 тисячі
озер. Найбільшим з них є озеро Друкшяй, яке розташоване на кордоні Литви і Білорусії.
Його площа становить 44,8 км. Найглибшим озером є Таурагнас, найдовшим — Асвея.

Загальна площа території Литви становить 65,2 тис. кв.км.

Значення назви країни Литва

Литовська мова дозволяє припустити, що назва країни Литва (лит. Lietuvá) походить від
слова lieti, що означає консолідувати або об'єднуватися. Імовірно, існував, союз литовських
племен, який об'єднав етнічні литовські землі. Інше походження назви може бути пов'язане з
гідронімом, можливо, від річки Lietava в центральній частині Литви. Цей гідронім пов'язаний
з литовським lieti (корінь lie-) — лити або розливати.

Державні символи та їх значення

1. Литовський прапор – це національний прапор цієї балтійської республіки, яка є членом

Європейського Союзу. Він діє з 1988 року, хоча його перше заснування датується 1918
роком.

Прапор Литви — офіційний державний символ Литовської Республіки є прямокутним

полотнищем з трьох рівновеликих горизонтальних смуг: верхня — жовтого, середня —
зеленого і нижня — червоного кольору. Відношення ширини прапора до його довжини 3:5.

Жовтий колір символізує світло та сонце, зелений — траву, червоний — кров, пролиту за
Литву.
 4
Історично Литва була відзначена довгожителем Великого князівства Литовського, яке
зберігало Витіс як символи лицаря та коня, як у прапорі, так і в щиті. Крім того, династичний
союз з Польщею змусив їх поділяти символи. Анексії до Російської імперії та Радянського
Союзу породили нові прапори, що дотримуються цих систем.

Нинішній прапор був затверджений в першу незалежність країни, в 1918 р. Він зберігався
до радянської окупації в 1940 р. І був відновлений у процесі перебудови в 1988 р. З тих пір
він є прапором країни і не зазнав змін понад свою пропорцію. Встановлене значення
визначає, що жовтий колір символізує світло та процвітання, зелений - ліси та надію, тоді як
червоний - кров, пролита для Литви.

Історія прапора

Образ литовського національного прапора формувався у 1917–1918 з врахуванням традицій

геральдики та литовського народного декоративно-прикладного мистецтва. Комісію, яка
створила та затвердила проєкт литовського прапора, склали вчений та громадський діяч
Йонас Басанавічюс, художник Антанас Жмуйдзінавічюс та археолог, краєзнавець, художник
Тадас Даугірдас. Басанавічюс запропонував використовувати кольори, які найчастіше
зустрічаються у литовському народному костюмі. Керуючись цим — художник
Жмуйдзінавічюс підготував проєкт із смугами червоного та зеленого кольорів, які
найчастіше використані у народному мистецтві. По пропозиції Дагірдаса була введена смуга
жовтого кольору, символізуючого зорю. Жовто-зелено-червоний триколор був затверджений
Сеймом Литви 19 квітня 1918 року, як тимчасовий прапор Литви.

У конституціях 1922 та 1928 років Державний прапор має жовту, зелену, та червону смуги. У
1940 році з окупацією Литви більшовиками до прапора додався серп та молот. Згодом його
змінило червоне полотнище з серпом та молотом. У 1953 був встановлений прапор з трьох
горизонтально розміщених кольорових смуг червоного кольору (вісім дванадцятих ширини),
білого (одна дванадцята ширини) і зеленого (три дванадцятих ширини полотнища) кольору з
золотими серпом, молотом та п'ятикутною зіркою.

Жовто-зелено-червоний триколор як національний прапор став широко публічно

використовуватися влітку 1988 року. З ініціативи Саюдіса 7 жовтня 1988 року відбулася
церемонія встановлення національного триколору на башті Ґедиміна у Вільнюсі. Прапор був
заново узаконений та отримав офіційний статус як прапор Литовської РСР 18 листопада 1988
року поправками, внесеними до Конституції Литовської РСР Верховною Радою Литовської
РСР. 25 січня 1989 року Президія Верховної Ради ЛитРСР затвердила його кольори,
опираючись на зразки прапора Литовської Республіки періоду між Першою та Другою
світовими війнами.

2. Герб Литви — офіційний державний символ Литви; установлений 15-ю статтею

Конституції Литовської Республіки, прийнятої референдумом 1992 р., і описаної у Законі про
державний герб. Символ походить від герба Великого князівства Литовського (Погоня, біл.
Пагоня, пол. Pogoń, лит. Vytis). Герб Литви у країні називають — Вітіс (Vytis, від слова
«vyti», «vytis» — передоганяти, також укр: Погоня) — лицар, фігура срібного литовського
лицаря верхи на срібному коні, що захищає Батьківщину від ворогів. Інколи, кажуть, що цей
вершник — князь Ґедемін.
 5

Походження назви

Пошук литовського слова для позначення герба Великого князівства Литовського —

«Погоня» розпочався у XVII столітті. У той час Констянтин Жирвід для позначення герба
пропонував два слова — «waykitoias» (з литовської: «людина, що когось жене») і «waykimas»
(з литовської: «переслідування»).

У литовській літературі кінця XVIII — початку XIX століття «Погоню» зазвичай звали
«Vaikymas» («Переслідування»). У середині XIX століття Симонас Давкантас запропонував
свій новотвір «výtis» (з малої літери і з наголосом на першому складі), але не для позначення
«Погоні» цілком, а лише для позначення її вершника-лицаря. Для позначення ж «Погоні»
повністю слово «Vytís» (вже з великої літери і з наголосом на другому складі) вперше
використав Мікалоюс Акелаїтіс 1884 року. До кінця XIX століття слово «Vytis» стало
загальноприйнятим у Литві для позначення «Погоні».

Проте, землі, які наразі входять до складу Литовської республіки, користувалися переважно
іншими символами. Так, у XVI — XIX ст. литовські землі були представлені гербом
Жемайтії із ведмедем. У другій половині XIX — на початку ХХ століття литовські губернії
отримали від імперії герби-новотвори, які не мали підґрунтя місцевих геральдичних
традицій. Створення Литовської держави 1918 року закріпило статус державного
литовського герба за «Погонею», яка в історичному контексті уособлювала землі сучасної
Білорусі. Спроби пошуку власне литовського символу як альтернативи «Погоні» 1935 року
чи запровадження радянської геральдики 1940 року не стали історичною самістю — 1990
року країна повернулася до герба Великого князівства Литовського.

3. Гімн

Tautiška giesmė (укр. Національна пісня) — національний гімн Литовської республіки.

Автор музики та тексту — литовський журналіст, поет і композитор Вінцас Кудірка. Вперше
опубліковано пісню в 1898 р. в газеті Varpas (№ 6, вересень), а перше публічне виконання
відбулося 13 листопада 1899 р. (вже після смерті Кудірки) в Санкт-Петербурзі місцевим
хором під керівництвом Чеслава Сосновського. У Вільнюсі Tautiška giesmė вперше було
виконано 3 грудня 1905 р. в переддень зібрання «Великого Сейму». Остаточно Tautiška
giesmė як національний гімн була затверджена декларацією Литовського сейму в 1919 р.
Одним із найпалкіших прихильників надання Tautiška giesmė статусу національного гімну
був колишній литовський президент Казис Ґрінюс.

Історія національного гімну Литви

У період радянської окупації з 1940 до 1941 і з 1950 до 1988 рр. виконання Tautiška giesmė
було заборонене. Після окупації (1940–1941 рр.) гімном слугував Інтернаціонал. З 1950 і до
1988 року користувалися Гімном Литовської РСР. У 1988 р. Tautiška giesmė відновлена як
гімн відродженої Литовської республіки, а в 1998 р. урочисто відзначено її столітній ювілей.
 6

2. Основні форми рельєфу (зображення краєвидів), клімат, моря, річки та

озера, природні зони (зображення типових ландшафтів)
Основні форми рельєфу:

Хоч Литва і не є великою країною, але серед її рівнин вирізняють чотири ландшафтні зони:

 Середньолитовська низовина
 Поморська низовина,
 Жмудська рівнина,
 Віленська рівнина.

Литва знаходиться на краю Східно-Європейської рівнини. Її ландшафт був сформований під

впливом льодовиків, під час останнього льодовикового періоду. У рельєфі територій йде
чергування рівнин і високогір'я. Найбільше піднесення розташоване на сході Литви - пагорб
Аукштойо, висота якого становить 297 метрів над рівнем моря. Приблизно 1,5% площі
країни покривають озера, яких тут налічується 2833, розміром більше одного гектара, і ще
1600 ставків - менше одного гектара. Більшість озер знаходиться в східній частині. Територія
країни на 28% складається з лісових масивів - в основному з соснових, ялинових і березових
насаджень.

Територія країни є невисокою горбкуватою рівниною, що поступово піднімається від

низинних берегів Балтійського моря і Середньо-Литовської низовини до невисокої
Балтійської гряди (Аукштайтська і Дзукська височини) на сході. Найвища точка країни -
пагорб Юозапіне (294 м над р.м.). Характерною рисою ландшафту країни є залишки древніх
льодовикових моренних валів, а також піщані дюни на узбережжі та південному сході. У
країні більше 3 тисяч озер (1,5% території). Найбільші річки - Німан (Нямунас, літ. Nemunas)
і Неріс (літ. Neris). Найбільше озеро Дрісвяти, площа дзеркала становить 45 км², найглибше -
Таурагне (глибина 60,5 м), використовуються для купання, човнових прогулянок і яхтингу.

Клімат:

Клімат Литви помірно м’який і змінюється в міру просування в глибинні регіони країни з
морського - на узбережжі до континентального в найсхідніших районах. Середня
температура січня на узбережжі фіксується на позначці −1,6ºC у липні +17,8°C. Річна
кількість опадів коливається від 717 мм на узбережжі і до 490 мм у східних частинах країни .
 7
В цілому клімат країни типовий для помірних широт, в яких проживає більша частина
населення Європи, а також сприятливий для розвитку туризму протягом цілого року.

Однак при уважному розгляді виявляються відмінності, головним чином між західними і
східними районами Литви. Клімат її, перш за все, підпорядкований «головному диригенту
погоди» континенту - сирому повітрю Атлантики, що надходить із заходу, чий зволожуючий
вплив найбільш відчутно на балтійському узбережжі, особливо в смузі -50 - 70 км від моря.
Там справжні приморські умови, які близькі до західноєвропейських: сира, часто безсніжна
зима, середня температура січня до 0 і вище °С. Літня ж температура, наприклад, на
Куршській косі і в Паланзі становить близько 20 - 25 °C.

Літо в Литві не спекотне, середня температура липня + 18-20 °C. Опадів випадає в
середньому 600-680 мм на рік, що приблизно на 50% перевищує середні показники по
Східно-Європейській рівнині.

Зима в Литві триває з грудня по лютий, сніг лежить не більш трьох місяців. Літня
температура в Литві встановлюється, звичайно, в другій половині травня і тримається до
кінця серпня.

Весна і осінь в Литві характеризуються затяжними дощами. Кліматичні особливості Литви

визначає, головним чином, західний перенос повітряних мас помірних широт Атлантики і
Євразії.

Моря річки та озера:

Ріки:

Річки та озера Литви завжди використовувалися як водні шляхи, хоча для судноплавства
повною мірою підходить тільки Неман (Нямунас), який несе свої води до Балтійського моря.

Для Литви характерна розгалужена річкова мережа, річки Литви належать до басейну
Балтійського моря. У Литві 21 ріка довжиною понад 100 км, 722 річечки загальна довжина
яких понад 10 км.

Найбільші річки Литви : Нямунас (Німан, 937 км, з них у Литві - 475 км), далі йдуть Няріс
(510 км, з країни - 234 км), Вента (346 км, з них у країні - 161 км) і Шяшупе (298 км, їх у
країні ).

Озера:

Також, налічується 2834 озера площею понад 0,5 га, які займають 1,5% території республіки.

Найбільше озеро - Друкшяй (пл. 4479 га або 42,26 км2), найглибше - Таурагнас (60,52 м),
найдовше - Асвяя - 21,9 км.

Озерний ландшафт становить як би душу литовської природи, надає їй чарівність та

своєрідність. Поети називають озера очима Литви. І це порівняння здається особливо
переконливим, коли перебуваєш на смарагдових Тракайських озерах.
 8

Моря:

Балтійське море омиває лише 99 кілометрів західних берегів республіки, але не скупиться
тут на золото "Балтики - бурштин". Здавна узмор'я і Куршська коса приймають цей щедрий
дар Балтійського моря. У вузькій рамці соснових лісів, серед кришталево прозорих хвиль, то
веселкою переливаються на сонці, то прикрашених білою шапкою піни, на берегах солоного
Балтійського моря і прісноводної Куршської затоки лежить Курська коса - вузька смуга
землі.

Природні зони:

Ландшафти Литви: озера в національному парку "Аукштота"

Найнижча точка - рівень Балтійського моря, 0 м

Найвища точка - пагорб Юозапіне - 293,6 м над рівнем моря

Литва розташована на відрогах Східноєвропейської рівнини. Її сьогоднішній ландшафт

сформувався в останній Льодовиковий період і має рівнинний характер з невисокими
моренами. Найвища точка Литви зафіксована на південному сході країни, 23,5 км від
Вільнюса (пагорб Юозапіне). Хоч Литва і не є великою країною, але серед її рівнин
вирізняють чотири ландшафтні зони – Cередньолитовську і Поморську низини, Жмудську і
Віленську рівнини. Типовими для ландшафту балтійського узбережжя є піщані дюни.
Найбільшою природною атракцією тут є Куршська коса - піщаний півострів, що
простягається на 98 км від містечка Зеленоградськ Калінінградської області Російської
Федерації до литовської Клайпеди, з’єднуючи протокою Балтійське море та Куршську
затоку. Ширина коси в найвужчому місці становить 400 м, а в найширшому - 3,8 км. В 2000
неповторний природний комплекс Куршської коси було занесено до Списку світової
спадщини ЮНЕСКО.

Ландшафти Литви: піщані дюни на Куршській косі

Найдовше – Асвея (лит: Asveja, протяжність 30 км) коло містечка Дубінґяй.

На території Литви є також 758 річок, довжиною більше 10 км. Судноплавними є лише
600 км від загальної довжини рік. Найбільші ріки Литви:

 Неман– загальна довжина 917 км, бере початок на території сусідньої Білорусії,
литовський відрізок становить 475 км
 Неріс – 510 км
 Вента – 346 км
 Сесупе – 298 км
 9

3. Населення: основні демографічні показники, офіційна мова, релігії.

Зображення національного костюма

Основні демографічні показники:

Сучасна демографічна ситуація в країнах Балтії характеризується помітним зменшенням

чисельності й рівня народжуваності населення, значним міграційним його відтоком, що
зумовлює посилення депопуляційних процесів і процесів старіння націй. Балтійські країни
нині переживають важку демографічну кризу через деструктивні демографічні й міграційні
процеси в останні 25 років, що в перспективі посилить проблему нестачі трудових ресурсів.
Серед країн Балтії особливо виділяється Литва, де ця криза є чітко вираженою через складну
ситуацію з низьким природним приростом населення й значним його міграційним відтоком.
Тому виявлення особливостей сучасного демографічного розвитку цієї країни є актуальним
науковим питанням.

За показниками природного приросту населення Литва, як й Латвія й Естонія, відноситься до

найнеблагополучніших країн світу, що засвідчує наявність у країні депопуляційних процесів,
зменшення чисельності населення й трудових ресурсів, а також потребу проведення
стимулюючої демографічної політики, спрямованої на подолання негативних тенденцій у
їхньому демографічному розвитку. Так, за даними CIA World Factbook (Всесвітня книга
фактів ЦРУ США), станом на 2014 р. Литва перебувала за коефіцієнтом природного
приросту населення на 211-му місці у світі (з 224), однак у результаті погіршення
демографічної ситуації в 2016 р. вона опинилася вже на 224-му місці (з 226), випередивши
лише Болгарію й Сербію.

Для Литви властивий досить високий рівень очікуваної тривалості життя населення. Так, у
2013 р. середня тривалість життя чоловіків становила 68,5 років, а жінок – 79,4 років (усього
населення – 74 роки). Ці показники є дещо меншими, ніж у середньому в ЄС-28 (77,5 років і
83,1 років, відповідно у чоловіків і жінок). У 2014 р., за даними Євростату, очікувана
тривалість життя жінок у Литві становила 80,1 років.

Сучасна демографічна ситуація залишається однією з нагальних проблем розвитку Литви.

Через значні демографічні «втрати» країна змушена проводити виважену демографічну
політику, спрямовану на збільшення темпів природного приросту населення за рахунок
збільшення рівня народжуваності й зменшення рівня смертності населення, збільшення
 10
тривалості життя, надання допомоги багатодітним сім’ям, стримування міграційного відтоку
населення, підтримки молодих сімей, покращення репродуктивного здоров’я жінок тощо.
Для покращення існуючої демографічної ситуації в країні розробляються спеціальні
програми для повернення співвітчизників, які покинули свою країну. Проте до сьогодні на
урядовому рівні не розроблено концепцію демографічного розвитку країни на перспективу,
де повинні бути сформульовані довгострокові цілі й завдання демографічного розвитку,
визначені пріоритети тощо, оскільки Литва підійшла до порогу демографічної катастрофи.
Країна змушена найближчим часом прийняти низку заходів для стабілізації чисельності
населення та формування передумов для наступного демографічного росту.

Офіційна мова:

Офіційною національною мовою в Литві є литовська мова, яка також використовується як

офіційна мова в Європейському Союзі. Литовська мова є найпопулярнішою мовою в країні.
Литовська мова є східно-балтійською мовою і згрупована під індоєвропейську мовну сім'ю.
Це найбільш консервативна мова в індоєвропейській сім'ї і зберігає більшість оригінальних
ознак, що зустрічаються в древніх мовах, таких як давньогрецька. З 19-го століття здатність
говорити литовською мовою використовувалася як один з визначних чинників, що
визначають, чи є громадянин громадянином Литви чи ні.

Історія литовської мови

Найбільш ранній литовський письмовий рукопис датується 1525 роком і містить переклад
християнської «молитви Господньої», а також «Радісна Марія». Йонас Яблонський, видатний
литовський лінгвіст 19 століття, був центральною фігурою у формуванні стандартна
литовська мова, що передбачає необхідні принципи у своїй книзі «Lietuviskos kalbos
gramatika» зі стандартною версією мови, прийнятої як національна мова. Найбільшу загрозу
мова зазнала в роки радянської окупації ХХ століття, де «русифікація» заохочувала
використання російської мови.

Релігія Литви:

У Литві церква відокремлена від держави, відсутня державна релігія, проте країна є
переважно католицькою: близько 80% її населення сповідують римо-католицьку релігію.
Традиційні релігійні громади представлені також греко-католиками, євангелістами-
реформатами, євангелістами-лютеранами, євангелістами-баптистами, євангелістами-
методистами, православними, старообрядцями, мусульманами-сунітами, іудеями та
караїмами. Друге та третє місце за чисельністю віруючих у Литві наймають православні
(4,07%) та старообрядці (0,78%).
 11

Зображення національного костюма:

4. Соціально-культурні ресурси основних туристичних центрів

Родзинкою туристичної Литви є, передусім, середньовічна архітектура. До найважливіших
історико-культурних туристичних центрів країни слід віднести: Вільнюс, Тракай, Каунас,
Шяуляй, Кернаве, Клайпеду.

Вільнюс (Вільно, Вільна) є найбільшим містом Литви, як столиця згадується з 1323 р. Старе
місто Вільнюса – одне з найбільших у Європі (360 га) і головна пам’ятка країни (з 1994 р.
внесене у список Світової культурної спадщини ЮНЕСКО). Головні пам’ятки столиці:
залишки Верхнього замку (XIV-XV ст.), старий арсенал (XVI ст.), площа Гядимінаса
(Гедиміна, початок XIX ст.) зі статуєю засновника міста – Великого князя Гедиміна (1316-
1341); символ міста – вежа Гядимінаса з оглядовим майданчиком, новий арсенал (XVIII ст.),
Кафедральна площа, залишки міської стіни (XVI ст.) з воротами Аушрос (Мединінкські
ворота), Артилерійський бастіон (1640), ансамбль університету (XVI-XIX ст.), дзвіниця
костьолу св. Іоанна, що входить в університетський комплекс (найвища вежа Старого міста –
68 м), міська Ратуша (1786-1799), палац єпископа (1825-1832), Вяркяйський палац і
Кафедральний собор біля підніжжя гори Гедиміна (1251) з могилами Великих князів
литовських і мощами заступника Литви – святого Казимира, 52-х метрова дзвіниця
Кафедрального собору (XIII-XVII ст.), Президентський палац (1387), вулиця Пилес
(Замкова), замок Раудондваріс та ін.

Церкви і костьоли – візитівка Вільнюса. Найцікавішими є: готична церква Мікалоянус

(костьол св. Михайла, XIV ст.), церква і монастир бернардинів (XVI ст.), церква св. Анни
(XV-XVI ст.), церква Миколая (XVI-XVII ст.), церква Святого Духа (єдина барокова
православна церква в Литві, 1624-1638), костьол св. Петра і Павла, П’ятницька церква
(перша християнська кам’яна будівля столиці, 1345), костьол св. Юргіса (1506), костьол св.
Варфоломія (1824), ансамбль костьолу св. Ігнотаса (XVII ст.), костьол Пресвятої Діви Марії
 12
(XV-XVIII ст.), бароковий костьол св. Казимира (перший у Литві костьол у стилі бароко,
1604- 1618) та ін.

Вільнюс також вважається одним із найбільших виставкових і музейних центрів Європи. Для
аматорів музики будуть цікаві: Національна філармонія, Палац конгресу, Зал музичної
академії, Палац працівників мистецтв, Палац концертів і спорту, в яких регулярно проводять
музичні заходи. У місті є декілька театрів: Театр опери і балету, Молодіжний театр,
Національний театр драми, Російський драматичний театр, Ляльковий театр «Леле», Театр
Старого міста, Малий театр, Театр «Вайділос» та ін.

Тракай – давня столиця Литви, цікавий острівним замком, що вважався однією із

неприступних фортець у Східній Європі, тривалий час був резиденцією великих литовських
князів. Зараз у ньому розміщений Тракайський історичний музей. Об’єкти туризму: руїни
Півострівного замку і домініканського монастиря, палац Узутракіс із парком у французькому
стилі, караїмські релігійні споруди, унікальний льодовиковий ландшафт з десятками озер
навколо міста. Окрема гордість міста – Національний історико-культурний парк Тракай,
загальна площа якого становить 8,2 тис. га. На території парку розміщено 2 заповідники і 10
культурних, ландшафтних і природних пам’яток, а також понад 50 стародавніх будинків,
безліч археологічних і архітектурних пам’яток.

Кернаве – невелике містечко за 35 км від Вільнюса, розташоване на правому березі річки

Неріс. У XIII ст. він був одним з перших центрів Литовської держави. У 1989 р. був
заснований Державний культурний резерват Кернаве. У 2004 р. Кернаве внесено ЮНЕСКО
до списку Всесвітньої спадщини. Виключне світове значення цього об’єкта – в тривалості
заселеності (від пізнього палеоліту (IX тис. до н.е.) і до наших днів).

Каунас – друге за величиною місто Литви, відоме середньовічною архітектурою, дзвоновими

концертами, музеями. В місті варто відвідати: Каунаський замок (XIII-XVII ст.), романський
кафедральний собор Петра і Павла (XV-XVII ст.), церкву Вітаутаса (1400), костьол
Воскресіння Господнього (1932), Православний собор Благовіщення, костьол св. Франциска і
монастир єзуїтів (1666-1725), собор св. Архангела Михаїла (1891-1893), костьоли св. Трійці,
св. Миколая (XIV ст.), домініканський монастир, міську Ратушу (1542), ренесансний палац
князів Масальских (XVII ст.), бароковий монастир камальдолійців (1664-1712), православні
церкви в неовізантійському стилі в новій частині міста. У Каунасі та його околицях є
величезна кількість музеїв: народного побуту (за 22 км на схід Каунаса), авіації Литви, парк
Будинку президентів, кераміки, народної музики, литовської музики, медицини і
фармацевтики, пошти, телекомунікацій та інформатики, депортацій і литовського
національного відродження та ін.

Шауляй – місто, яке відоме музеями: Аушра, Будинок Венска-лусків, музей велосипедів,
Фотомузей, палац X. Френкеля, Будинок Иовараса, музей радіо і телебачення, музей кішок,
Пожежно-технічний музей, музей історії Шауляйського університету, музей історії залізниці,
музей історії водопостачання і каналізації та ін.

За 11 км від міста є відома Гора Хрестів – місце паломництва католиків. Вона являє собою
меморіал жертвам насильницьких депортацій з Литви, які були здійснені радянським
тоталітарним режимом у 1940-1941 рр. та після Другої Світової війни. Перші хрести було
поставлено у 1863 р. у пам’ять про загиблих повстанців, які виступили проти Російської
 13
імперії. Сьогодні їх загальна  кількість – близько 50 тис. Одне розп’яття було встановлене
Папою Римським Іоанном Павлом II під час його візиту до Литви 7 вересня 1993 р.

Це зробило Гору Хрестів відомою у всьому католицькому світі, що привело до значного

збільшення кількості паломників і простих туристів.

Клайпеда – великий незамерзаючий морський порт на березі Куршської затоки, одне з

найдавніших міст у Литві, засноване у 1252 р., як замок Мемельбург. Після Другої світової
війни збереглися залишки замку на Куршській косі, численні театри і галереї (XVII-XVIII
ст.), квартали старих кам’яних складів (XVIII- XIX ст.), будинок магістрату (1770 р.) і театру
(1870 р.). У місті варто відвідати Музичний і Драматичний театри, музей ковальських
виробів з унікальними залізними хрестами зі старого цвинтаря міста, Краєзнавчий музей,
Картинну галерею, Скульптурний парк «Мазвідас», музей історії Малої Литви, Литовський
Морський музей, а також акваріум у будинку старого форту і дельфінарій.

5. Основні курорти країни

Широко представлені в Литві пляжні і курортні ресурси. Так, на Куршській косі лежить один
із кращих курортних районів країни – Нерингу (утворений в 1961 р. у результаті об’єднання
курортних селищ Ніда, Юодкранте, Прейла й П’ярвалка).
Особливе місце займає курорт Паланга  приморський кліматичний і бальнеогрязевий
курорт, розташований на березі Балтійського моря, в 25 км на північ від м. Клайпеди.
Сприятливі кліматичні умови і приморське розташування Паланги сприяють розвитку
кліматотерапії в поєднанні з морськими купаннями. Цілюще повітря, насичене фітонцидами
соснових лісів у поєднанні з парами йоду морського бризу, має надзвичайно
профілактичний вплив на організм людини. Довжина піщаного пляжу курорту – більше 10
км.
Поряд з кліматом як лікувальний чинник на курорті використовують мінеральну воду і
торфові лікувальні грязі. Мінеральна вода відноситься до хлоридно-натрієво-кальцієвих з
мінералізацією від 3,6 г/л (родовище Юрате) до 19, 3 г/л (родовище Паланга). Її застосовують
як для ванн, так і для питного лікування (в розведеному вигляді). В околицях Паланги з
торфовищ добувають торфові лікувальні грязі, які використовують для грязелікування. В
якості лікувально-профілактичних чинників застосовують також ванни з морської води,
хвойно-морські, штучні вуглекислі, сульфідні, радонові ванни тощо. Курорт спеціалізується
на лікуванні захворювань опорно-рухового апарату, гінекологічних захворювань,
функціональних розладів нервової й серцево-судинної систем, органів дихання
нетуберкульозного характеру, атеросклерозу.
 14

Друскінінкай (Жара) – невеликий затишний курорт на півдні країни, в 130 км від

Вільнюса, відомий своїми унікальними мінеральними джерелами (хлоридна група натрію й
кальцію) і лікувальними грязями, що не поступаються за лікувальними властивостями
курорту Карлові Вари.
Село Жара і її мінеральні води згадуються в історичних документах ще у XVІ ст. У
другій половині XVІІІ ст. чутки про чудодійну воду дійшли до Вільнюса й Варшави.
У 1794 р. король Литви й Польщі Станіслав Август видав декрет, що оголосив землю
Жари лікувальною місцевістю. Під час «курортних сезонів» початку ХІХ століття
Друскінінкай був літньою столицею Литви, оскільки саме в цей час набула поширення
європейська мода – «перебувати на водах». Після публікацій аналізів професора
університету Вільнюса І.Ф. Бергаса у 1837 р. російський імператор Микола І затвердив
проект благоустрою курорту в місті Друскінінкай.
У радянські часи, друскінінкайською «живою водою» лікувалися тисячі людей із усього
СРСР. Тут розміщене джерело краси «Грожіс», в одному літрі води якого розчинено більше
50 г різних мінеральних солей.
Друскінінкай відрізняється своїм теплим кліматом. У першій половині травня
відкривається купальний сезон, що триває до середини вересня. Прозоре повітря, насичене
хвойним ароматом, активне сонячне випромінювання, лісові масиви – всі ці фактори є
причиною великої іонізації повітря. Високе співвідношення позитивних і негативних іонів
сприятливо впливають на здоров’я людини. Показник іонізації повітря на курорті
Друскінінкай перевершує іонізацію на таких відомих курортах, як Кисловодськ, П’ятигірськ
і навіть швейцарський Давос.
Курорт Друскінінкай – це центр лікування, реабілітації, відпочинку, туризму та спорту
міжнародного рівня. Вдале розташування курорту дозволяє чергувати відпочинок і лікування
в санаторії з одноденними екскурсіями в старовинні міста Литви – Вільнюс, Каунас і Тракай.
Історико-культурні ресурси курорту представлені парком Грюго (Грутас) або, як його ще
називають, «парком тоталітаризму». Він вважається одним з головних туристичних об’єктів
Литви. Тут зібрані десятки монументів з усією Литви, які були встановлені в країні у часи
СРСР. Парк був відкритий у 5 км від Друскінінкая, у містечку Грутас, на території
національного парку Дзукія. Уже через п’ять років він став користуватися підвищеною
увагою туристів, не менш, ніж знамениті санаторії головного спа-курорту країни.
Парк Грутас став своєрідним «тоталітарним Діснейлендом». Його територія обнесена
колючим дротом, по периметрі парку розташовані оглядові вишки. Загальний дизайн був
запозичений у системи радянських концентраційних таборів ГУЛАГ. У парку Грутас
сьогодні розміщується близько 100 різних пам’ятників, які присвячені головним діючим
особам радянської «міфології»: Леніну, Сталіну, Дзержинському, Марксові. Парк розділений
на дві зони: тоталітарну зону й зону терору. В одній зібрані статуї «вождів», в іншій –
пам’ятники безпосереднім організаторам геноциду литовців.
 15

Бірштонас  бальнеологічний курорт в південній частині Литви, в 90 км від Вільнюса і

40 км від Каунаса. Він славиться своїми цілющими мінеральними водами, що бʼють із 13
свердловин та лікувальними торфʼяними грязями. Курорт розташований безпосередньо на
території національного природного парку серед хвойних лісів. У в XV ст. легендарний
правитель Вітаутас перетворив Бірштонас у свою заміську резиденцію. На високій горі він
заснував неприступний замок-фортецю, звідки довелося відбивати атаки хрестоносців. Саме
Хрестоносці рознесли славу про цілющі мінеральні води Бірштонас по всій Європі. А ще
через пʼять століть містечко перетворилося в популярний курорт, куди приїжджали не тільки
литовці, але і знатні вельможі з Польщі та Російської імперії, а пізніше і представники
богеми.

Кліматична курортна місцевість в Тракайському районі Литви знаходиться в 28 км на

північний захід від Вільнюса, серед Тракайський озер. Характеризується помірним
континентальним кліматом, м’якою зимою та помірно теплим літом. Тракай – колишня
резиденція великих литовських князів, тому привертає увагу туристів не тільки мальовнича
природа, а й архітектурні пам’ятки. Тракай – улюблене місце відпочинку жителів столиці у
вихідні дні. На озері Гальве розташовується база водних видів спорту, де щорічно
проводяться великі спортивні змагання, в тому числі міжнародна регата «Бурштинові весла».
 16

6. Сувеніри

Литва — прекрасний вибір для подорожі. Відпочивши в країні, насолодившись культурою,

місцевою кухнею і пам’ятками, завжди є бажання привезти додому цікаві сувеніри.

Вироби з бурштину

Янтар — найпопулярніший сувенір, привозили з Литви туристами. Його добувають і

обробляють у великій кількості. Цей камінь — справжній символ країни, і продається на
кожному кроці. У будь-якому магазині або сувенірній крамниці в Старому Місті Вільнюса,
ви знайдете підходящий виріб. Тут можна придбати обтесаний камінь, сережки, намиста,
кільця, запонки, браслети,

багато іншого. Крім того, бурштин використовується для прикраси шахів, рамок для фото,
свічників, і інших предметів інтер’єру. Вибір величезний на будь-який смак і гаманець.
Купити вироби з бурштину можна і в курортних містечках Палагна, Швентойі і Клайпеда.

Кулінарні сувеніри

У Литві дуже хороші продукти, тому туристи вивозять звідси кілограми солодощів, сирів і
хліба. При цьому невисокі ціни, але відмінна якість.

Традиційна литовська солодкість — торт Шакотіс. Він схожий на жовту ялинку, а на смак як
солодка булочка. Купити його можна в будь-якому супермаркеті. Продовжуючи тему
солодкого, не можна не згадати шоколад. За смаком йому далеко до бельгійського або
швейцарського, але він набагато смачніше, ніж російський. Якщо ви хочете презентувати
комусь такий солодкий подарунок, зверніть увагу на продукцію кондитерської фабрики
 17
«Rūta». Вони випускають свої вироби в спеціальній подарунковій упаковці з литовської
тематикою. У торгових центрах є лавочки з солодощами, де можна купити саме
подарунковий шоколад по штучно і на вагу. Тут продаються ласощі, яких немає в
стандартних упаковках в звичайних магазинах. Хороший шоколад і цукерки і фірм «Karūna»,
«Pergalе».

Вироби зі шкіри

Наприклад, шкіра, яка ніколи не виходить з моди. Портмоне для чоловіків, гаманці з
безліччю відділень для жінок - це дійсно розкішні подарунки на будь-які свята. Знайти їх тут
можна на кожному кроці. Вони просто рясніють різними варіантами і сотнями модифікацій з
самими дивовижними кольорами.

Все це різноманіття продають чимало фірм, все ж найяскравішими вважаються предмети

ручної роботи. Мова йде про щоденниках з шкіряними палітурками, оригінальних брелках і
обкладинках на документи. Для домашнього інтер'єру на ринках є навіть настінні годинники
в шкіряному корпусі. Є сенс купити їх саме в Литві, так як прослужать дійсно довго.

Вироби з вовни

Візитною карткою Литви можна назвати компанію Wool House. Вона більше 80-ти років
займається виробництвом і продажем одягу з натуральної вовни і мохеру. Крім фабричних
речей, в холодну пору можна купити практичні рукотворні вироби з вовни і трикотажу. Це
всілякі в'язані шалі, шапочки, рукавички і шарфи ручної роботи з мотивами стали традицією.
 18
Примітно те, що всі вироби, будь то іграшки з в'язаного трикотажу, шкарпетки або верхній
одяг, створені виключно в єдиному екземплярі і не повторюють один одного.

Вироби зі скла

Краса скляних прикрас заворожує так само, як і бурштинова продукція, хоч і коштує
набагато менше. Місцеві склодуви вже давно призвичаїлися працювати з цим матеріалом.
Часом здається, що предмети зі скла точно наділені якоюсь незрозумілою магією, яка не
відпускає від себе погляди покупців. Кружляти по рядах можна годинами, милуючись
прекрасними предметами ручної роботи.

Вуличні магазинчики рясніють скляними кольоровими вазами, яскравими квітами і

незвичайними звірятками. Посуд, статуетки, а також аксесуари для будинку всіх кольорів і
калібрів стануть чудовою альтернативою для подарунка, наприклад, дружині або своїм
батькам.

Алкогольні напої

Якщо ви хочете привезти в подарунок алкоголь, зверніть увагу на один із знаменитих

литовських лікарів: Дайнава, Паланга або Шоколадіс. Тих, хто воліють напої міцніше,
обрадують литовські настоянки (до 50 градусів) і бальзами.
 19

7. Економічний стан та політична ситуація

Економіка Литви в останні роки розвивалася найстрімкішими темпами в Європі. Зростання
валового внутрішнього продукту країни був зумовлений зростанням внутрішнього попиту,
великим обсягом інвестицій та експортом товарів і послуг.

Реалізація розгорнутої програми приватизації і реформи цін, створення нової банківської і

фінансової системи, перегляд економічного законодавства були розпочаті восени 1991 р.
Весною 1992 р. була проведена лібералізація більшості цін, крім цін на основні продукти
харчування і квартплату. Щоб пом'якшити наслідки реформ, уряд перешкоджав закриттю
заводів і видавав державні субсидії. Це дозволило втримати на прийнятному рівні якість
життя шляхом індексації зарплат, збільшення посібників пенсіонерам і іншим незаможним
верствам населення. Проте по мірі реалізації програми реформ підвищувався і рівень
безробіття (з 4,5% в 1994 до 7,5% в 1998 р.). Дворівнева банківська система країни
складається з Центрального банку Литви, належного державі, і більше за 20 комерційних і
спеціалізованих банків. Центральний банк спирається на три великих банки: Ощадний,
Державний комерційний і Сільськогосподарський. Перший закон про банківську справу був
прийнятий в 1994 р., а в 1996 і 1997 рр. в нього були внесені поправки для забезпечення
більш високої капіталізації і стабільності. Банківська реформа 1998 р. включала ліквідацію
Державного комерційного банку, активи якого передавалися Ощадному банку, і
приватизацію Сільськогосподарського банку. Після передачі частини державних пакетів
акцій стратегічним інвесторам сумарна частка акцій держави в секторі комерційних банків
поменшала до 35%. Приватизація є основною ланкою перетворення економіки, але
ускладняється проблемою реституції власності (передусім землі), конфіскованою
радянським урядом. Конфлікт інтересів сьогоднішніх фермерів і історичних власників землі
був частково врегульований шляхом виділення всім зацікавленим фермерам невеликих
дільниць державних земель у власність. Промисловість дає 30-35% ВВП. Швидше за інших
 20
зростають такі галузі, як текстильна промисловість, приладобудування і нафтопереробка.
Біля 20% ВВП дає сільськогосподарське виробництво, особливо виробництво зернових,
цукрового буряка і молочних продуктів. У 1998 р. Росія залишалася самим великим
торговим партнером Литви, 43% усього її експорту йшло в країни СНД. У той же час в 1998
р. майже 34% литовського експорту було направлено в країни ЄС. Другим по ємності ринком
для литовських товарів після Російської Федерації є Німеччина (12%). Дві найбільші
електростанції - атомні (з двома реакторами) в Ігналіне і ГРЕС в Електренає - забезпечують
Литву електроенергією. Уран, необхідний для АЕС, імпортується з Росії. Нафтоперегінний
завод в Мажейкяе, розташований в 100 км від морського побережжя, має потужність, в два
рази що перевищує потреби країни, але залежить від іноземного постачання сирої нафти, в
основному з Росії. Крім того, побудований нафтовий термінал на Балтійському морі в
Бутінге, так що тепер нафту можна отримувати і від інших постачальників.

Енергетика і паливна промисловість

Енергетичні ресурси Литви невеликі; великих рік немає, тому на частку ГЕС доводиться
лише мала частина виробітку електроенергії. Велика частина електроенергії, що
виробляється доводиться на ТЕС. Майже все паливо (в основному мазут і природний газ)
ввозиться через рубіж, т. до. своїх родовищ нафти і газу в Литві немає. Також як паливо
використовується торф, що добувається в республіці.

Машинобудування і металообробка

На території Литви знаходиться 130 підприємств цієї галузі. Машинобудування є

спеціалізованим; тут виробляються станки, обладнання, прилади, вироби електротехнічної,
електронної, радіоелектронної промисловості. Електротехнічна промисловість
спеціалізується на виробництві електродвигунів малої і середньої потужності. Великим
станкобудівним підприємством є завод «Жальгеріс»; основні центри станкобудування -
Вільнюс і Каунас. Також розвинені машинобудування і суднобудування.

Хімічна промисловість

Основні напрями розвитку хімічної промисловості - виробництво мінеральних добрив для

сільського господарства, хімічного волокна для легкої промисловості, пластмас для
машинобудування. Центрами виробництва мінеральних добрив є міста Кедайаняй і Йонава.
Тут проводять суперфосфат, амофос, сірчану кислоту, фосфорну кислоту і інші.

На основі хімічної промисловості розвивається фармацевтична промисловість, яка

спеціалізується на виробництві різних коштів для ін'єкцій.

Харчова промисловість

Цю галузь формують біля 120 великих підприємств. У республіці існують 8 великих

м’ясопереробних комбінатів, що постачають продукцію не тільки на внутрішній ринок, але і
в республіки СНД.

Молочна промисловість представлена 5-ма великими молочними комбінатами. Широко

відомі литовські сири, які останнім часом все частіше з'являються в магазинах Москви і
Санкт-Петербурга.

Транспорт
 21
Через невеликі розміри республіки в останні роки отримав розвиток автомобільний
транспорт. Він дозволяє здійснювати доставку за принципом «від дверей до дверей». Велику
роль тут грають вантажні автомобілі середнього класу (вантажопідйомність до 5 тонн).
Пасажирські перевезення в Литві проводяться по 498 міжміських маршрутах.

Залізничний транспорт з недавнього часу здійснює тільки транзитні перевезення з Росії в

Калінінградську область. Активно використовується залізнична гілка, що з'єднує північний
захід Росії і країни Балтії з Польщею. Загальна протяжність залізниць не перевищує 2000 км.

Окрему велику роль в життя Литви грає морський транспорт. Литовські порти обслуговують
потреби не тільки республіки, але і сусідніх регіонів в Росії і Білорусії. Найбільший порт -
Клайпеда, усього в Литві є біля 40 морських портів. Транзит через литовські порти
приносить великий дохід до бюджету держави.

Сільське господарство

В сільському господарстві зайняте біля 20% працездатного населення республіки.

Сільськогосподарські угіддя займають біля 50% території республіки, орні площі займають
біля 40%. Проводиться меліорація земель, осушення боліт.

Під зернові культури зайнято більше за половину посівних площ (біля 1,2 млн. га).
Найбільші площі відведені під ячмінь. Також вирощують озиму пшеницю, овес, бобові.
Частина землі відведена під вирощування льону і цукрового буряка. Картопля вирощується
практично у всіх районах Литви. Великі простори займають посіви кормових культур,
багаторічних і однорічних трав. Під суспільні сади відведено біля 50 тис. га. Основні
культури - районовані сорти яблунь, вишень і слив.

Основні напрями в тваринництві - молочне скотарство і беконне свиноводство. Птахівництво

спеціалізовано і сконцентровано - побудоване 5 великих птахофабрик.

Оскільки значну частину Литви займають озера і штучні водоймища, то розвиток риболовлі
набув широкого поширення. Як основні види розводять дзеркального карпа, карася, ляща. У
ріках і озерах в достатку водяться прісноводні раки.

Експорт та імпорт

Литовський експорт, який був основним двигуном економіки в країні після глобальної кризи,
сприяючи промисловому виробництву і зайнятості, в 2011 році вже перевершив докризові
об'єми. У 2011 році експорт досяг 20,17 млрд. євро, що на 4,45 млрд. євро більше, ніж в
попередньому році, а товари імпортовані на суму 22,64 млрд. євро, що майже на 5 млрд. євро
більше, ніж за рік до цього. Експорт і імпорт в порівнянні з попереднім роком виріс на 28%.

У 2011 році 61% від всіх товарів Литви, що експортуються поступило в країни ЄС, а 13,4% -
в країни СНД. У розрізі експортуючих країн, найбільшими одержувачами товарів є
найближчі сусідні країни: 17% Литовських товари поступало в Росію, 10% - в Латвію, 9% - в
Німеччину, в Естонію і Польщу (по 7% в кожну). У Литві, в Мажейкяй знаходиться
найбільший завод по переробці нафти в Прибалтиці, в країні так само розвинене
виробництво лікарських препаратів і продовольства, тому в статистиці товарів Литви, що
більш експортуються відбиваються найсильніші галузі і їх продукція.
 22
56% товари, що імпортуються в Литві в 2011 році поступало з країн ЄС, 37% - з країн СНД.
У імпорті домінує Росія (33% від загального обсягу імпорту в 2011 році), потім слідує
Німеччина (10%), Польща (9%) і Балтійська країна - Латвія (7%).

У Литовському імпорті значний об'єм мають енергоресурси, продукти харчування, а так само
сировина (фармацевтичні продукти, машини і обладнання, деревина та інше), що свідчить
про відновлення Литовської промисловості після кризи.

Висновок
 23
Литовська Республіка після розпаду Союзу РСР намагається знайти своє місце в
Європейському економічному співтоваристві, переорієнтувати свою промисловість на
нестатки Заходу. Однак у силу надзвичайно твердої конкуренції на західному ринку успіхи
по просуванню литовських товарів більш ніж скромні.

Тому в останні роки промисловість республіки починає усе активніше співпрацювати зі

своїми старими партнерами в рамках екс-СРСР. Всі обіцянки по якнайшвидшій інтеграції
литовської промисловості в Загальний Ринок до останнього часу так і залишаються
обіцянками.

Небажання Уряду і Парламенту Литви приєднатися до СНД істотно ускладнює і без того
непросту економічну обстановку в країні. Великий потік російськомовної еміграції привів до
того, що значна частина високотехнологічних виробництв, включаючи Інгалинську АЕС,
знаходяться на грані зупинки.

Умілі спрямовані дії на підйом націоналістичних настроїв литовців, що з'явилися основною

причиною хвилі еміграції з республіки, останнім часом пішли на збиток. Уряд навіть уживає
напівофіційних заходів для того, щоб запобігти від'їзд у Росію висококваліфікованих кадрів.
Однак ці півзаходи не є досить ефективними.
 24
Список використаної літератури
1. Литва://https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B8%D1%82%D0%B2%D0%B0
2. Прапор Литви, історія та значення:// https://uk.warbletoncouncil.org/bandera-lituania-4545
3. Герб Литви/ http://posolstva.org.ua/ua/lithuania/emblem
4. Національні символи Литви//http://posolstva.org.ua/ua/lithuania/emblem
5. Яковенко Н. Литва в міжнародних організаціях : [навчальний посібник] / Н. Яковенко. – К.:
Київський універ- ситет, 2011. – 400 с.
6. Економічна та соціальна географія світу / За ред. С.П.Кузика. – Львів: Світ, 2003. – 674 с.
7. Парфіненко А.Ю. Туристичне країнознавство : навчальний посібник /А.Ю. Парфіненко. – Х.:
Бурун Книга, 2009. – 288 с
8. Безуглий В.В. Регіональна економічна і соціальна географія світу: навч. посіб. / В.В.
Безуглий, С.В. Козинець. – К.: Видавничий центр: Академія, 2003. – 688с.
9. Супричов О. Прибалтійські країни: Естонія, Литва, Латвія / О. Супричов // Географія та
основи економіки в школі. – 2007. – № 9. – C. 35-42.
10. Масляк П. О. Країнознавство: Підручник. Київ: Знання, 2007. 292 с.
11. Малко Р. Литва. Бурштинова країна // Міжнародний туризм. – 2007. – № 3. – C. 54-58.
12. Тонкошкур М. В. Туристське країнознавство: Підручник; Харк. нац. акад. міськ госп-ва. Х.:
ХНАМГ, 2011. 475 с.
13. Короткий довідник з комплексного країнознавства (методика країнознавчих досліджень,
основні поняття та визначення, країни, персоналії) /М. Д. Буд
14. Мальська М.П., Худо В.В. Туристичний бізнес: теорія та практика:
15. Сувеніри з Литви// https://vsitury.com.ua/country/96/souvenirs
16. Любіцева О. О. Ринок туристичних послуг (геопросторові аспекти) / О.О. Любіцева. – К.:
Альт-прес, 2003. – 436 с.
17. Стадник О.Г. Країни світу у цифрах і фактах. Довідник географа, історика, економіста / О.Г.
Стадник. – Х.: Вид. Група «Основа», 2004. – 288 с.
18. Міжнародний туризм [Електронний ресурс]: [Міжнародний туризм]. – Режим доступу:
http://www.worldtourism.org.