УКРАЇНА наприкінці XVII — у XVIII столітті.

Культура України у
другій половині XVII-XVІІI ст.
Книгодрукування
Велике значення для розвитку й поширення культури мали друкарні, яких у
другій пол. XVII ст. в Україні діяло одинадцять: у Києві при Києво-
Печерській лаврі, в Новгороді-Сівсрському, Чернігові, Львові та ін.

Провідне місце в розвитку книгодрукування посідали Галичина і Волинь. У

Львові й Острозі працював першодрукар Іван Федоров. Вже наприкінці XVI
ст. Львів став значним осередком книгодрукування. Тут, крім братської,
діяли ще кілька друкарень: Михайла Сльозки(1638 — 1667), Арсена
Желиборського (1644 — 1646), Йосипа Шумлянського та монастиря св. Юра
(1687 — 1688 і 1700). В останній з них Йосиф Городець-' кий, відомий як
друкар і мандрівник до країн Близького Сходу, у 1700 р. випустив
«Ірмологіон» — перший у східних слов'ян нотний друк. Але друкарство
розвивалося й поза Львовом.

Крім короткочасних балабанівських друкарень (Стра-тин і Крилос), відомі

мандрівні друкарні. Від друкарні Луцького братства, яке користувалось
обладнанням Домжива Лютковича, збереглося лише одне видання (1640), від
Кременецької друкарні — три (1638). Перемишльське братство отримало
королівський дозвіл на заснування друкарні, проте не змогло видати жодної
книги.

Незважаючи на зумовлені об'єктивними причинами невдачі, чисельність

спроб у галузі книгодрукування переконливо свідчить про інтенсивність
культурного життя і наявність широкого кола людей, які розуміли значення
друкованого слова. Львівська братська друкарня вже з перших років свого
існування почала реформу кирилиці.

Книжкова продукція західноукраїнських друкарень служила посібником для

навчання грамоти не тільки в Галичині, на Волині і Холмщині, а й на
Закарпатті та Буковині. Сприяючи підвищенню освітнього рівня населення,
книги стали важливим засобом розвитку української культури і зміцнення її
міжнародних зв'язків. На Східній Україні книгодрукування виникло лише у
другому десятиріччі XVII ст., хоча на Західній Україні (Галичина, Волинь)
воно зародилося в кін. XVI — на поч. XVII ст. Така послідовність
закономірна. Вона відповідала тодішнім історичним умовам життя і боротьби
українського народу за соціальне й національне визволення. Оскільки тягар
цієї боротьби припав насамперед на Західну Україну, саме там почалося
пожвавлення національної культурної діяльності у формі братств, вчених
гуртків, шкіл вищого типу, нової літератури.

У 1615 р. в Києві виникло Богоявленське братство, до якого колективно

записалося все Запорізьке козацьке військо на чолі з гетьманом Петром
Сагайдачним. Тоді ж у Києві заснували братську школу на зразок львівської.
Того ж року створили і першу в Східній Україні друкарню. Вона була
організована в Києво-Печерській лаврі.

Фундатором першої в Києві друкарні називають Єлисея Плетенецького. Тут

побачили світ два невеликі видання — «Часослов» і віршований панегірик
«Образ доброчинностей». У 1619 р. була видана монументальна книга
«Анфологіон» — збірник святкових служб на весь рік. Цей збірник
переклали з грецької мови і тлумачили відомі українські вчені і письменники
того часу Іов Борецький, Захарія Копистенський, Памво Беринда.

«Лексикон» Памва Беринди — одне з найвизначніших видань друкарні

Києво-Печерської лаври, яке містить 6962 словникові статті не тільки
мовознавчого, а й енциклопедичного змісту. Це — первісток
східнослов'янської лексикографії. Крім лаврської, у 20-х роках XVII ст. в
Києві працювали ще дві приватні друкарні — Тимофія Вербицького і
Спиридона Соболя.

Після переможного закінчення Національно-визвольної революції під

проводом Б.Хмельницького почався новий період в історії українського
народу, української культури, зокрема київського книгодрукування,
пов'язаний з іменем Інокентія Гізеля, який керував Лаврою та її друкарнею
понад чверть століття (1656—1683).

У 1659 р. лаврська друкарня видала тодішньою українською літературною

мовою пам'ятку епохи — «Ключ разуменія...» Іоаникія Галятовського. Того ж
року побачила світ книга «Постановленіє о вольностях войска
Запорожского» — видання документів, що стосуються гетьманства
Ю.Хмельницького.

Згодом вийшли друком «Києво-Печерський патерик», збірник проповідей

архієпископа Лазаря Барановича «Меч духовний», трактат про мораль «Мир
с Богом человеку», найвизначніше видання «Синопсис» — ши-
рокодоступний, літературно опрацьований посібник з рідної історії.

Київські вчені підготували й видали багато навчальної, полемічної, а також

історичної і художньої літератури: панегіриків і драм. Випускаючи книги
рідною мовою в часи особливо жорстокого національного гноблення,
київські вчені заявили на весь світ, що народ український не скорився, що
існує його мова.

У XVIII ст. в різних містах України: Кременчуку, Катеринославі, Миколаєві,

Житомирі, Тульчині та інших — виникають друкарні. Проте царський уряд,
здійснюючи насильницьку русифікацію, чинив усілякі перешкоди
книговидавничій справі, зокрема в галузі друкування богословських та
цивільних видань українською мовою. Офіційні документи також треба було
писати російською мовою. Розвиток книговидавничої справи українською
мовою поступово припинився.