Professional Documents
Culture Documents
2 задание
2 задание
ВСТУП
Із плином часу технології розвивалися у кращу сторону, але деякі моменти залишають бажати кращого.
Кожного дня кількість геймерів невпинно зростає. Чи це погано, чи це добре не зрозуміло. З одного боку,
деякі ігри розвивають мислення та мозок в цілому, а з іншого, деякі люди стають залежними від ігор,
інтернету, соц. мереж.
Це діаграмма з опитування в Росії, на ній видно, що майже 33% людей активно грають в ігри.
МЕТА ТА ЗАВДАННЯ
У цій статті я спробую з’ясувати, чи все ж таки ігри шкодять людям, чи ні.
Захоплення комп’ютерними іграми може перерости в успішну кар’єру, якщо стати професійним
кіберспортсменом. Та іноді підлітки стають залежними від ігор, граючи в них безперервно. Як розрізнити
хобі і психологічну залежність — розповідають кіберспортсмени та психологи.
Розглянемо на прикладі:
Дімі Лемещуку 23 роки. Вісім годин на день, п'ять днів на тиждень він грає в комп’ютерні ігри. І так уже
понад два роки.
Іноді так не хочеться — краще би поспав, погуляв із друзями, пішов у кіно абощо. Та нічого не вдієш:
Діма — професійний кіберспортсмен, а робота є робота. Нині в Україні кількість таких, як Діма, стрімко
зростає. Представники цієї нової професії мають хороші фінансові перспективи: лише місячна «ставка» топ-
спортсменів складає близько $10–20 тисяч. Є можливість кар’єрного зростання.
Індустрія набирає оборотів. У Південній Кореї навіть відкрили окремий факультет, де готують майбутніх
фахівців.
«Кіберспорт — це те, в чому ми реально успішніші за інших», — каже Антон Кривко, аналітик даних, чиє
захоплення комп’ютерними іграми свого часу позитивно вплинуло на професійний розвиток. Антон
переконаний, що така успішність подекуди має просте пояснення. Приміром, на вулицях Швеції, одній із
наших головних країн-суперників, рано темніє. А з першими сутінками свої двері зачиняють і різні
розважальні заклади. Шведським підліткам нічого не залишається, окрім як комп’ютерних ігор.
В Україні дещо інакше: якщо ти родом із невеличкого міста чи села, єдина розвага — це інтернет. «Тож
коли в тебе є комп’ютер, ти маєш тільки два виходи: грати або програмувати. Тому в нас, у тому числі, так
багато хороших програмістів», — розповідає Антон.
Тим не менш, рідко який школяр свідомо сідає за комп’ютер із метою стати чемпіоном або
айтішником. «Школярі не в кіберспорт прагнуть, а показати, “що вони крутіші за того чувака”. Бо коли
через вік чи інші причини вони не можуть довести, що крутіші “за того чувака” в чомусь іншому, то
демонструють, що можуть “нагнути” його хоча б у грі, — пояснює Антон. — А потім ще й в повідомленнях
по-всілякому принижують. Це таке прагнення до самореалізації. Стати кращим хоча б у грі».
Дехто йде далі: організовує свій «ігровий клан», здобуває певні дрібні перемоги. Антон розповідає історію
свого талановитого шкільного друга, якому вдалось увійти до так званого золотого дивізіону. Тим не менш,
геймер уперто ухилявся від порад професійно розвиватись у цьому напрямку. «Кіберспорт — це як другий
шанс для задрота», — каже Антон. І його друг цю можливість упустив. Повз нього пройшло багато чого:
бажаючи швидше засісти за гру, хлопець брехав своїй дівчині, що їде до бабусі, а через кілька років
відмовився від престижної роботи. А все тому, що попередня дозволяла йому більше часу присвячувати
своєму хобі. Сьогодні він досі живе в бабусі та проводить вечори за улюбленими іграми.
Насправді, комп’ютерні перегони розвивають чимало корисних умінь — аналітичне мислення, швидкість
реакції, стратегічне планування, стресостійкість. Та з іграми, як і на будь-якій професійній ниві: щоб чогось
досягти, треба мати амбіції.
«Батьки думали, що це така собі залежність. Можливо, вони боялися картинки з телевізора, якихось
розповідей, — розповідає Олександр.— Та треба чітко розділяти психологічне захворювання і просто те, що
людині подобається грати. Залежні є, але серед кіберспортсменів я з такими не стикався».
Саме ігрове середовище може стати місцем соціалізації такої дитини. Спілкуючись у межах «ігрового
клану», дитина ледь не вперше має можливість висловити свою думку, а отримуючи перемогу за
перемогою, швидко здобуває таку бажану повагу та схвалення інших.
«Так створюється місце, де людині комфортно, де є люди, які її підтримують. Навіть якщо цих людей вона
ніколи не бачила вживу», — пояснює психологиня Марта Приріз.
Фахівчиня додає: так гра стає «мамою», яка завжди похвалить і розрадить. А згодом іншої й зовсім не
треба — в дитини зникає бажання спілкуватися з батьками, іншими людьми, а заразом і займатися чимось
іще. Гра стає головною темою для розмов, сенсом життя. Як тут не гніватися, коли хтось постійно
намагається його в тебе забрати?
У київському клубі «Кіберспорт Арена», де часто проходять комп’ютерні турніри, заходів проти «лютих»
геймерів не передбачено. Як стверджує зі свого досвіду коментатор Олександр Петрик — у цьому немає
потреби.
«Тримати себе в руках — це одна зі складових успіху, — пояснює хлопець. — Ти маєш не просто класно
користуватися мишкою та клавіатурою, а й своїми емоціями».
Та кіберспортсмени теж люди: можуть на хвильку «спалахнути» під час невдачі. Олександр Петрик каже,
що саме на таких моментах і заробляють кіберстримери. Картинка ефектна, тиражується і формує в батьків
та інших стеореотип: ці геймери — ще ті агресори.
Зрештою, батькам видніше. І хоч вони мало спілкуються зі своїми дітьми, та точно знають, що для них
краще. Так вони не дають дітям можливості помилятись, а заразом — пізнавати себе. На думку Олени
Зозулі, саме несформоване «я» і є головною причиною формування ігроманії. Психологиня додає: «Знаєте, я
би запитала в батьків залежних дітей: “Що ви можете запропонувати цікавішого за гру?”».
Бездумне чіпляння за будь-яке хобі — не вихід. Аби зрозуміти, що цікаво дитині, треба почати нею
цікавитися. Зрештою, може, в неї немає ніякої залежності, а їй просто подобається проводити час за грою?
Тоді зробіть так, щоб остання йшла на користь.
«Треба розвивати здібності. Наприклад, якщо ти бачиш, що дитина любить грати, запропонуй ті ігри, які
розвивають навички програмування», — каже Антон Кривко.
А щоб «урізати» цей час, дитині треба представити, за висловом Олени Зозулі, «багате життєве
меню» — разом випробувати, чим ще можна займатися.
«Гру як спосіб проводити час із друзями ніхто не скасовував, — пояснює психологиня Марта
Приріз. — Поки вам хочеться бути активними в житті, приймати рішення, брати відповідальність за свої
вчинки, великої загрози в тому, що ви іноді недовго граєте в комп’ютерні ігри, немає».
ВИСНОВОК
Зрештою, людина завжди перебуває в пошуках занять, які приносять їй радість. І нічого страшного, якщо
одне з них — гра. Ще краще, коли хобі стає професією. Та успіх будь-якої роботи — у здоровому
відпочинку без неї.1231
Людина не повинна зациклюватися на чомусь одному, так само і на грі– повинно бути щось, щоб не стати
залежним від ігор. Батькам варто спостерігати за захопленнями своїх дітей, але в міру. Можливо, іх син–
майбутній Топ-1 гравець світу.
Використанні джерела:
https://ms.detector.media/
https://security.mosmetod.ru/