Professional Documents
Culture Documents
Давид Бен-Ґуріон
Давид Бен-Ґуріон
Давид Бен-Ґуріон
"Батьківщину не дають і не
отримують у подарунок, не здобувають
у результаті політичних угод, не купують
за золото і не завойовують кулаками.
Її будують у поті чола".
Вступ
Давид Бен–Гуріон увійшов у світову
історія як батько–засновник Держави Ізраїль. Протягом
багатьох років він був прем'єр–міністром країни,
визначав внутрішню і зовнішню політику, мав
безпрецедентний авторитет в ізраїльському суспільстві, а
також досить серйозний вплив як політик і на світові події
другої половини ХХ століття.
Авіґдор Ґрін
З п’яти років Давид навчався в хедері — традиційній єврейській школі,
яка давала насамперед релігійну освіту. Згодом паралельно з хедером він
відвідував російське міське училище, де опанував російську мову. Знавець Тори та
давньоєврейської мови, дід по батькові Цві Ар’є Ґрін намагався навчати
івриту всіх своїх онуків. Проте тільки Давид опанував цю мову досконало.
Вона стала його другою рідною після ідишу.
Група друзів у Плонську. У нижньому ряду другий з правого боку - Давид Бен-Гуріон
У Варшаві він став активістом нової робітничої єврейської партії «Паолей Ціон» (Робітники Сіону). Повернувшися до
Плоньска, 19-річний Ґрін очолив місцеву організацію соціалістів-сіоністів. Саме його заслуга в тому, що в рідному місті,
на відміну від інших польських міст, сіоністи, а не «інтернаціоналісти» з Бунду користувалися найбільшим авторитетом
серед єврейських робітників. Поїхавши до Варшави знову Давид назавжди став соціалістом. Але поєднував свій
соціалізм із єврейським націоналізмом. Робітників, трудящих він уважав найкращою частиною єврейського народу.
Іланія
«Тут знайшов я той Ерец-Ісраель, про який мріяв, — писав майбутній прем’єр-міністр. — Немає більше крамарів, маклерів,
найманих робітників, нероб, які живуть чужою працею. Всі мешканці села працюють і користуються плодами рук своїх.
Чоловіки орють, боронять і засівають землю. Жінки працюють на городі і доять корів. Діти пасуть гусей, верхи на конях
скачуть до батьків у поле. Це сільські мешканці із засмаглими обличчями, від них пахне полем і гноєм. Прокидаюся о
пів на п’яту ранку і цілий день орю»
1910 року партія Давида Бен-Гуріона заснувала свій центральний орган — журнал «Ха-ахдут».
Головним редактором було призначено Давида. Згодом він переселився до Єрусалима, отримував
спершу 13, згодом 23 франки на місяць, голодував. Проте створив по-справжньому бойовий журнал.
Першу ж свою статтю він підписав «Давид Бен-Ґуріон». Адже його батьківське прізвище не мало
нічого спільного з івритом. Для сіоніста, який прагнув, зокрема, відроджувати давньоєврейську мову,
це було неприйнятним. Словосполучення «бен-ґуріон» означає «син лева» або «молодий лев».
З 1910 року і назавжди замість Давида Ґріна з’явився Давид Бен-Ґуріон.
У результаті в квітні 1915 року турецький уряд вирішив вислати за межі імперії двох
найнебезпечніших, на його погляд, лідерів палестинських сіоністів — Бен-Ґуріона та Бен-Цві.
Бен-Гуріон в Америці 1915–1918
Бен-Ґуріон поїхав до Сполучених Штатів. Він уже тоді був переконаний, що після закінчення Першої світової
найпотужнішою державою світу замість Британії стане Америка.
В Америці Бен-Ґуріон швидко став визнаним сіоністським лідером — він писав статті, виступав на мітингах,
збирав гроші й активно вербував нових прибічників свого руху. Серед них варто виділити двох молодих жінок,
які до зустрічі з Бен-Ґуріоном абсолютно не цікавилися сіонізмом.
Перша з них, уродженка Мінська Поліна (Пніна) Монбаз під час Першої світової співчувала ідеям
анархістів, жила в Нью-Йорку і мала дуже престижний фах операційної медсестри. У грудні 1917 року
вона стала дружиною Бен-Ґуріона і невдовзі вирушила за ним із ситої Америки до нужденної Палестини.
Друга — вісімнадцятирічна Ґолді Мабович з
Мілвокі, яка народилася і провела перших
вісім років життя в Києві. Через півстоліття
Ґолда Меєр стала прем’єр-міністром Ізраїлю.
Комітет Гістадруту в 1920 році. Бен Гуріон у 2-му ряду, 4-й справа.
Бен-Ґуріон суттєво переглянув свої погляди після візиту до Радянської Росії на Міжнародну
сільськогосподарську виставку 1923 року в Москві.
«Нам відкрилася Росія, — писав він після повернення до Палестини. — Країна, що закликає до всесвітньої
громадянської війни в ім’я панування пролетаріату і що позбавляє своїх трудящих усіх прав — людських,
громадянських, класових; країна сліпучого світла і непроникної темряви, країна піднесених устремлінь до
свободи та справедливості — і потворної, убогої дійсності…».
Давид Бен-Гуріон
і
Хаїм Вейцман
Сіоністський рух ніколи не був єдиним — три основні його течії складали релігійні сіоністи, сіоністи-
соціалісти, незаперечним лідером яких був наш герой, і сіоністи-«ревізіоністи». Останню течію очолював
Хаїм Вейцман. Спільним у них було лише те, що всі вони прагнули створити державу Ізраїль. Проте уявляли
собі ту державу цілком по-різному.
Після багаторічної напруженої боротьби, сповненої інтриг і взаємних зрад «простакові» Бен-Ґуріону таки
вдалося відсторонити «хитромудрого аристократа» Вейцмана від керівництва рухом.
14 травня 1948 року рівно о 16 годині за палестинським часом Давид
Бен-Ґуріон проголосив створення незалежної держави Ізраїль.
«В той вечір натовпи людей танцювали на вулицях, — згадував Бен-Ґуріон. — Я не міг
танцювати. Я знав, що попереду війна і що ми втратимо в ній своїх кращих бійців».
Бен-Ґуріону вдалося зробити, здавалося б, абсолютно неможливе. Виписавши з Америки кількох військових
фахівців єврейського походження, він в умовах підпілля спромігся створити з розрізнених загонів
єврейських ополченців регулярну боєздатну армію — і вирішив завдання озброєння цієї армії. Тут йому теж
допомогли аж ніяк не західні демократії, а Радянський Союз, точніше, Чехословаччина, яка на той час уже
стала сателітом Москви. На гроші, зібрані Ґолдою Меїр серед американських сіоністів, емісар Бен-Ґуріона
Ехуд Аріель купив у Праги до кінця травня 1948 року необхідну зброю.
Проголошення незадежності Держави Ізраїль (англійські субтитри)
Згодом з’явився план поділу Палестини на дві частини — єврейську та
арабську. 29 листопада 1947 року цей план схвалила ООН. Показово, що
найбільшу підтримку в цьому питанні надали не Сполучені Штати,
а Радянський Союз. Андрій Громико виголосив абсолютно просіоністську
промову. Хитромудрому Бен-Ґуріону вдалося створити у Сталіна
абсолютно хибне враження, що новостворена єврейська
держава може стати форпостом радянського впливу на Близькому Сході…
Будинок Бен-Гуріона
в Сде-Бокері
Могила Бен-Гуріонів.
Негев
Після остаточної відставки він прожив іще десять років і помер 1 грудня 1973 року в Сде-Бокері.
Висновок
Давид Бен-Гуріон був видатним політиком, який увійшов в історію як творець однієї з провідних
держав сьогоднігнього світу. Йому вдалося втілити в життя здавалося б утопічні ідеї. З самого
дитинства Бен-Гуріон мріяв про повернення на історичну батьківщину і знав, що потрібно
багато зусиль щоб створити омріяну державу.
Все життя політика - немов сходинки по яких він йшов до мети. І попри труднощі та критику як
від опозиції так і від прибічників, першому прем'єр-міністру вдалося заслужити величезну довіру
та авторитет серед найвпливовіших політиків того часу.
Варто відзначити, що з часом певні погляди Бен-Гуріона змінювалися. Зокрема погляд на
соціалізм. Він ніколи не розглядав досягнення найвищого можливого ступеня соціальної
рівності як свою надмету. Такою надметою для нього було відродження його нації на
віднайденій історичній батьківщині, створення і розбудова єврейської держави — такої, яка б
максимальною мірою забезпечувала це відродження.
Давид Бен-Гуріон - політичний феномен, політик, який може стати прикладом для багатьох його
сучасних колег та не тільки. Адже завдяки своїй цілеспрямованості, простоті вмінню приймати
рішення та аналіувати як помилки так і міжнародні відносини вцілому досяг неабиякого успіху,
ставши Батьком Держави Ізраїль.