11

ТЕМА 2. СУЧАСНА МЕТОДОЛОГІЯ ГЛОБАЛІСТИКИ

2.1. Сутність категорії «глобалістика». Становлення і розвиток

глобалістики як науки
Глобалістика – один із найбільш інтенсивних напрямів розвитку сучасної
науки про міжнародні відносини і, перш за все, економічні відносини. Глобалістика
– це сучасна, самостійна галузь науки про загальні, планетарні проблеми
нинішнього і майбутнього розвитку людської цивілізації, глобалізації, її політичну,
економічну і соціальну організацію як єдиного цілого.
Глобалістика — міждисциплінарна галузь наукових досліджень,
спрямованих на виявлення сутності, тенденцій і причин процесів глобалізації, інших
глобальних процесів і проблем, пошук шляхів утвердження позитивних та
подолання негативних для людини і біосфери наслідків цих процесів.
Об’єктом науки глобалістики є процеси глобалізації. Її предметом є
виявлення закономірностей і законів формування нової системи світопорядку –
глобалізму.
Можна виділити три особливості глобалістики як наукової дисципліни:
- в її межах система взаємозвязків людини, суспільства і природи уявляється
єдиним цілим у масштабах усієї планети;
- глобалістика розглядає цю систему як перманентно кризову, при цьому в
центрі її уваги знаходяться всі напруженості, конфлікти, катастрофи. На відміну від
інших наук вона характеризує їх не як аномалію або паталогію, а як абсолютно
нормальне та неминуче явище, як джерело розвитку суспільства;
- зосереджує свою увагу на розробці управлінських рішень з подолання
кризових ситуацій і тим самим її апологети прагнуть забезпечити поступовість
світового розвитку.
Методологічною основою науки глобалістика є глобально – цивілізаційний
підхід, який дає можливість виявити генезис, витоки і взаємозвязок політичних,
економічних і соціокультурних вимірів глобалізації, співвідношення процесів
глобалізації, інтеграції й дезінтеграції, регіоналізації й фрагментації.
Виходячи з сучасного інтегрованого цивілізаційно – формаційного підходу, в
теорії глобалістики вживаються такі нові категорії, як індустріальне і
постіндустріальне суспільство, економічне й постекономічне суспільство,
інформаційне суспільство, сервізація суспільства, нова економіка, глобальна
економіка, глобальні трансформації і їх внутрішній взаємозалежності. Це дає
можливості по - новому підійти до розгляду і розв’язання головних проблем
сучасного світового й національного розвитку. При цьому локомотивом розвитку є
прискорений технологічний прогрес та новий характер інвестиційних процесів у
глобальному середовищі.

2.2. Етапи становлення глобалістики як науки

У становленні глобалістики як науки можна виділити три етапи, кожен з
яких віддзеркалює специфіку еволюції світової економіки та суспільства.
 12

Перший етап — 1960 - ті рр. Саме тоді поряд із диференціацією наукового

знання виникла нагальна потреба в інтеграції теоретичних і практичних знань, що
спрямовувалися на вивчення нових явищ, різних за масштабністю, цілісністю і
складністю системи взаємовідносин.
Отже, глобалістика первісно стала утворюватися і як принципово новий
науковий напрям, де на перший план виступили інтеграційні процеси, і як сфера
суспільної практики, що охоплювала міжнародну політику, економіку і навіть
ідеологію.
Попередником глобалістики на цьому етапі була футурологія. У 1968 р.
найбільш відомі футурологи 30 країн створили Римський клуб, який досить швидко
став впливовим органом, що досліджував майбутні тренди розвитку. Члени
Римського клубу зайнялися глобальним моделюванням за двома основними
напрямами — дослідження меж і спрямованості зростання економіки та
дослідження в галузі людських взаємовідносин і взаємодій. У 1972 р. було
опубліковано першу доповідь Римського клубу - «Межі зростання». З цієї доповіді й
бере початок глобалістика як наука. Римський клуб визначив за мету свого
дослідження: «вивести людство з ускладнення», спричиненого безупинним еконо-
мічним зростанням на тлі виснаження природних ресурсів.
Другий етап розвитку глобалістики припадає на середину 1970 - х рр. У цей
час провідні країни Заходу були вражені серією структурних криз, серед яких
найгострішою стала енергетична. Вивчення природи криз і шляхів їх урегулювання
– основний зміст глобалістичних досліджень на цьому етапі. У черговій доповіді
Римського клубу — «Людство біля поворотного пункту», опублікованій у 1974 р.,
підтверджувалися висновки щодо неминучості глобальної катастрофи, яка може
початися з серії регіональних катастроф, причому набагато раніше, ніж це
передбачалося у першій доповіді. Автори доповіді (М. Месарович та Е. Пестель)
дійшли висновку про необхідність переходу до обмеженого зростання, який вони
розуміли як диференційований розвиток окремих частин світової системи і на цій
основі подолання регіональних криз.
У цей період, ще до появи терміну глобалізація склалися достатньо чіткі
уявлення щодо тенденцій становлення світогосподарських зв’язків як єдиної
системи і глобальних проблем, що породжувалися нею. Були виявлені причини і
генезис глобальних проблем, визначені критерії їх виділення і підходи до
систематизації.
Саме тоді визначилися певні критерії, за якими проблема може розглядатися
як глобальна. До критеріїв глобальності проблем відносять комплексність і
складний внутрішній взаємозв’язок. Слід особливо підкреслити високий ступінь
їхнього динамізму. Загалом у сучасній глобалістиці в останні роки відмічається
зростання інтересу до аналізу соціогуманних аспектів глобальних проблем,
прагнення переосмислити загальнолюдські цінності й відстояти основні права
людини.
Найважливішим досягненням глобалістики у перші два десятиліття її розвитку
стало вироблення і формулювання прийнятної для різних наук мови
міждисциплінарного спілкування, розробка та уточнення з цієї позиції ключових,
 13

принципових понять і категорій, таких як «глобальна проблема», «екологічна

криза», «екологізація виробництва», «демографічний вибух», «ядерна зима»,
«глобальна залежність», «світова спільнота», «нове мислення», «новий гуманізм»
тощо.
Із середини 1980 - х рр. починається третій етап розвитку глобалістики.
Його специфіку визначили історичні зміни на політичній карті світу. Внаслідок
зміни історичних обставин багато структур, організацій та вчених фактично
згорнули, а деякі й зовсім припинили роботу в сфері глобалістики. Показовою в
цьому відношенні є діяльність Римського клубу, за замовленням якого до 1990-х рр.
доповіді публікувалися щороку, а у 1989 р. їх вийшло одразу три. І тільки через
деякий часовий інтервал, у 1993 р., виконані під його егідою роботи почали
з’являтися знов.
На новому етапі посилилися дослідження прикладних проблем глобалістики.
Військово - політичні дослідження, що домінували в 1960 – 1970 - х рр., частково
поступаються дослідженню нових завдань — ризику, упередженню катастроф,
пом’якшенню їх наслідків. Усе більше уваги в той період приверталося до най-
важливіших проблем регіонального характеру, масштаб яких надавав їм
глобального забарвлення.
Отже, якщо на перших етапах становлення глобалістики переважали підходи
до вирішення глобальних проблем у дусі техніцизму, тобто вважалося, що глобальні
проблеми є такими, що інструментально вирішуються і в цьому зв’язку відбувалися
пошуки технічних і фінансових засобів економічних рішень, то з початку 1990-х рр.
відбувається зміна пріоритетів – основна увага перемикається на соціально-
політичну проблематику. Поряд з іншими сферами наукового знання, що зачіпають
суспільні процеси, глобалістика стала тісно пов’язаною з політикою та ідеологією.

2.3. Напрями глобалістики

Виділяють вісім основних напрямків глобалістики. Розглянемо їх.
1. Філософсько - методологічний напрям в межах якого досліджуються
філософські засади, сутність, генезис глобальних процесів, аналізуються найбільш
істотні соціально - політичні й економічні перетворення, що є необхідними для
успішного вирішення проблем, що провокуються ними. Досліджуються вплив
процесів глобалізації на національні й локальні культури, економіку, політику,
ідеологію.
2. Природничо - науковий напрям, в якому розглядається сучасний етап
розвитку людства з точки зору природничих і точних наук.
3. Технологіко - економічний напрям пов’язується з аналізом специфіки
сучасного глобального етапу, що визначає конфігурації, темпи розвитку і зміст
економічних процесів, які, в свою чергу, визначають подальші тенденції й напрямок
проведення збалансованої національної, регіональної і наднаціональної політики.
4. Соціо - природничий напрям охоплює широке коло проблем, з яких на
принципове місце претендує екологічна. Виявлення законів соціальної екології,
оптимізація взаємодії суспільства і природи, екологізація виробництва і формування
 14

принципів раціонального природокористування, а також вироблення концепції

стійкого розвитку є важливим завданням даного напрямку.
5. Соціальний напрям охоплює проблематику сучасних вимірів економічної
стратифікації, продовольчу проблему, проблеми міжнародного права, регулювання
міграційних потоків, запобігання виникненню загроз міжнародного тероризму,
неконтрольоване зростання населення.
6. Політичний напрям досліджує подальший тренд руху світової системи,
параметри зміни міжнародних відносин, сучасну геополітику.
7. Культурулогічний напрям актуалізує проблеми, що виникають в результаті
впливу глобалізації на різноманітні сфери культури, засоби масової інформації,
ціннісні установки масову свідомість, а також трансформація традиційної культури,
якості й доступності освіти.
8. Прогностичний напрям характеризується узагальненістю й розглядом
сучасних процесів, тенденцій і станів суб’єктів у майбутньому з метою
передбачення ймовірних сценаріїв розвитку світової системи за умов збереження
існуючих умов.
2.4. Характеристика основних проблем глобалізації
До числа перших досягнень глобалістики як науки, варто віднести
систематизацію глобальних проблем. При цьому глобальність будь - якої проблеми
визначається не стільки її роллю в житті тієї частини населення, яка реально від неї
постраждала, скільки значенням цієї проблеми для долі всіх країн. Наведемо
наукову класифікацію глобальних проблем:
- універсальні проблеми політичного і соціально - економічного характеру;
- проблема підвищення рівня суспільної організованості і керованості
світовим співтовариством і його розвитком. У сучасній глобалістиці цю проблему
називають глобальним управлінням. Тобто, людство повинно знайти таку форму
глобального управління, що має забезпечити синхронізований, справедливий
розвиток для всіх націй і країн, а не лише для країн «золотого мільярда»;
- проблеми переважно природно - економічного характеру;
- проблеми переважно соціального характеру;
- проблеми екологічного характеру;
- проблеми інформаційного характеру;
- проблеми технологічного характеру;
- проблеми науково - інтелектуального характеру;
- проблеми змішаного характеру.

Контрольні запитання та завдання до теми 2

2.1. Розкрийте сутність поняття «глобалістика». Що є предметом її вивчення?
2.2. У становленні глобалістики як науки виділяють три етапи.
Охарактеризуйте другий етап становлення глобалістики. Які найважливіші
досягнення глобалістики можна віднести до цього етапу?
2.3. Наведіть особливості глобалістики, як наукової дисципліни.
2.4. Перелічте напрями глобалістики як науки.
2.5. Що визначило специфіку третього етапу розвитку глобалістики?
 15

ТЕМА 3. ШКОЛИ І МІЖДИСЦИПЛІНАРНИЙ СТАТУС

ГЛОБАЛІСТИКИ

3.1. Критерії визначення глобалістики як науки

Для того щоб будь - яка галузь знання могла називатися наукою, необхідно,
щоб вона відповідала певним вимогам:
 мала чітко визначений предмет (глобальні проблеми сучасності);
 закони, відкриті в її межах (закони гармонії, органічного розвитку,
глобальної рівноваги, гомеостазу екосистеми);
 специфічні методи дослідження (експертних оцінок, глобального
моделювання, екстраполяції тенденцій розвитку, історичної аналогіїї);
 сформовану теорію (ноосферогенезу, екологічної, економічної,
політичної та інших глобалістик);
 сферу практичного застосування (екологія, політика, економіка, наука,
техніка, технологія, інформатика тощо);
 інституційованість у певних наукових, суспільних і державних колах,
організаціях і установах (програми ООН, прогнози - попередження Римського
клубу, навчальні програми тощо).
З початку 70 - х років глобалістика загалом сформувалась як
міждисциплінарна наука. До її перших досягнень слід віднести систематизацію
глобальних проблем. Це зроблено на емпіричній основі. Що стосується теорії
глобалістики, то вона опрацьована ще дуже слабо. Але останніми роками з’явилося
багато праць, завдяки яким підвищився теоретичний рівень глобалістики.
У 2000 р. у Міжнародному інституті глобалістики (м. Київ) уперше створено й
опубліковано науковий глосарій і бібліографію глобалістики, планується їхнє
перевидання, а також видання часопису «Глобалістика» на базі НАН України і
названого інституту.
Характерною рисою глобальних проблем сучасності є також їхній динамізм.
Це, по - перше, можливість збільшення кількості проблем, які відносять до
глобальних (про це свідчить нещодавнє визнання міжнародного тероризму як
глобальної загрози для людства); по - друге, імовірність підвищення чи зниження
гостроти будь - якої з цих проблем (зменшення загрози світової термоядерної
війни).

3.2. Концепції глобалістики як міждисциплінарної науки

За своєю природою глобалістика – міждисциплінарна наука. Відтак, між-
дисциплінарний підхід – важливий методологічний принцип глобалістики. Сьогодні
вже можна говорити не тільки про формування загальних основ теорії глобалістики і
про такі її основні напрями як економічна глобалістика (наприклад, інвестиційний
глобалізм), політична глобалістика, соціальна глобалістика, екологічна
глобалістика, глобальна прогностика та інші. Намітилась тенденція посилення вза-
ємозв'язку, єдності цих напрямів, що говорить про становлення інтегрованої науки.
На початку XXI століття ця наука набула великого значення, оскільки її пред-
мет – вивчення процесів, наслідків і загроз глобалізації розвитку та пошук шляхів і
 16

механізмів управління процесами глобалізації. Так, глобалізація світу і його розвит-

ку реально стала головною проблемою в порядку денному розвитку людської
цивілізації. Небачені раніше можливості, які відкриває глобалізація і водночас
загрози, які вона в собі несе, – це органічно пов'язаний об'єкт досліджень науки гло-
балістики. Остання цілком обґрунтовано концентрує свої зусилля на проблемах
глобального розвитку, а головне його якості і безпеці.
Перша група концепцій щодо вирішення цієї ключової проблеми світу –
«якості і безпеки» – базується на песимістичних моделях, які були започатковані
глобалістами - алярмістами Римського клубу (1968 р.) Д. Медоузом («Межі зростан-
ня», 1972 р.) та («Нові межі зростання», 1992 р.). Це песимістичні моделі, в яких
можливості соціально - економічного розвитку визначаються лише економічним
зростанням і демографічними факторами. Ці моделі вже застаріли, оскільки за
останні 30 років були розроблені десятки нових моделей. Тому їх значення скоріше
має методологічне, ніж практичне значення.
Друга група концепцій сучасної глобалістики – «максималістські підходи» до
вирішення глобальних проблем людства. Це концепції «глобальної рівності» і ви-
рівнювання рівнів розвитку «центру» та «периферії» для збереження навколишнього
середовища. Недолік цього підходу – відхід від реальності й однобічний максима-
лізм країн, що розвиваються.
Третя група концепцій глобалістики базується на ідеях тісного взаємозв'язку
соціально - економічних і екологічних процесів розвитку. Це відповідає сучасному
рівню осмислення глобальних проблем, але все ще є недостатнім, бо не досягає
комплексного системного рівня бачення і все ще трактує глобальні проблеми кожну
зокрема, визначаючи лише зв'язок між ними, а не єдину їх систему.
Четверта група концепцій глобалістики, яка з’являється в кінці другого
тисячоліття, базується на системному комплексному підході до досліджень і
прогнозування процесів глобалізації. Вчені НАН України є прибічниками цього
універсального міждисциплінарного підходу.
Колективно організовані дослідження з глобалістики з 1995 р. проводяться в
Україні на конкурентоспроможному професійному рівні. Так, в 1989 р.
започатковано Міжнародний інститут менеджменту в Києві, де вели дослідження з
міжнародного та глобального менеджменту. В 1999 р. створено перший в Східній і
Центральній Європі Міжнародний інститут глобалістики, який є неформальною
установою і діє в системі Національної Академії наук України. Проводяться
відповідні дослідження по напрямах політичної, економічної, соціальної та
екологічної глобалістики в системі НАН України. Водночас найбільш
універсальними і пріоритетними проблемами глобалістики залишаються проблема
сталого розвитку світу і проблема організації управління глобальним розвитком.
Але основними постулатами сучасної глобалістики є такі:
– світ і світове людство є єдиним глобальним організмом;
– глобалізація світу – це об'єктивне історичне явище і процес, на який можна
впливати і керувати об'єднаними, солідарними зусиллями людства;
– глобалізація несе в собі нові небачені можливості для розвитку людства і
нові небачені загрози його існуванню;
 17

– людство повинно солідаризуватись і об’єднатись перед явищем глобальних

загроз і для вирішення глобальних проблем;
– глобальну кризу людства можна перебороти;
– глобальну катастрофу людства ще можна відвернути;
– глобальні проблеми – це не лише невирішені завдання, а й великі загрози
всьому людству;
– глобальні інтереси треба ставити вище національних;
– глобальна інтеграція – це закономірність розвитку людства;
– сучасна людина, як найвища соціальна цінність, набула глобального
характеру і стала в центрі процесів глобалізації;
– в майбутньому людство навчиться попереджувати виникнення глобальних
проблем.

3.3. Формування сучасних парадигм глобалістики: наукові школи

Сучасні парадигми глобалістики сформувались наприкінці ХХ ст. На думку
авторів монографії «Глобалізація і безпека розвитку», на базі методологічного
розмежування у світі склалося шість відносно самостійних шкіл глобалістики.
Першу школу репрезентує Римський клуб. Вона застосовує методологію
визначення «Межі зростання». Досягнення цієї школи полягає в результативних
спробах моделювання світової динаміки на підставі глобальної моделі Дж.
Форрестера. Для цього брались п’ять взаємопов’язаних змінних величин: населення,
капіталовкладення, використання невідновлюваних природних ресурсів,
забруднення навколишнього середовища, виробництво продуктів харчування. Було
запропоновано робочу гіпотезу про дисфункціональність глобальної системи. У ході
її перевірки було доведено, що в разі збереження наявних тенденцій зростання
людство дуже швидко наблизиться до крайньої межі демографічної та економічної
експансії. Значення цих результатів полягає ще й у тому, що вони вказують на
справжні причини проблем глобального розвитку: панування і жорсткий
егоцентризм транснаціональних корпорацій, псевдосуверенітет багатьох держав,
конфліктна конкуренція між ними, егоїстичний дух елітаризму західної цивілізації,
дезінтеграція людського співтовариства.
Особливого значення в глобальному розвитку набувають «якості людини».
Фундатор Римського клубу А. Печчеї зазначав, що саме в людині містяться джерела
всіх наших проблем, у ній зосереджені всі наші прагнення і сподівання, усі засади і
звершення. Трансформація людини має ґрунтуватись на принципах «Нового
Гуманізму», який складається з таких компонентів:
1) почуття глобальності; 2) любові до справедливості; 3) відмови від насильства в
боротьбі за свободу. На підставі принципів «Нового Гуманізму» А. Печчеї визначає
шість стартових цілей для людства. Перша ціль випливає з необхідності визнання
«зовнішніх меж» розвитку людства, тобто з необхідності проведення відповідної
демографічної політики; друга ціль пов’язана з «внутрішніми межами» самої
людини, тобто з її фізичними і психологічними можливостями; третя ціль
спрямована на захист і збереження культурної спадщини як ключового моменту
людського прогресу; четверта ціль має сприяти формуванню світової єдності
 18

людства у рамках концепції «розумного розподілу національного суверенітету»;

п’ята ціль вимагатиме проведення значних будівельних робіт, які за масштабами
можна порівняти хіба що з тими, що здійснювали останні п’ятдесят поколінь;
шоста ціль визначається як необхідність реорганізації існуючої економічної
системи відповідно до потреб світового співтовариства.
Методологічним орієнтиром для напрацювань Римського клубу є людина в її
цивілізаційних вимірах. Численні доповіді Римському клубу залежно від
світоглядних переконань їхніх авторів спирались на філософську антропологію
марксизму, екзистенціалізму, фрейдомарксизму.
Другу школу глобалістики репрезентує Інститут всесвітніх спостережень
(США, Вашингтон). Йому належать розробки проектів під назвою «Стан світу».
Засновник школи Л. Браун спирався на парадигму «сталого розвитку». Генеральна
Асамблея ООН ухвалила на базі цієї концепції спеціальну резолюцію «Екологічна
перспектива до 2000 р. і надалі», згідно з якою сталий розвиток має бути керівним
принципом діяльності ООН, урядів і приватних підприємств, громадських
організацій і установ. Ця школа визнає існування планетарних меж економічного
зростання. Причиною і наслідком надмірного демографічного зростання її
представники називають неефективність і недорозвиненість традиційного
суспільства. На їхню думку, людство споживає значно більше ресурсів, ніж
дозволяють закони стабільного функціонування глобальних екосистем. Вищу мету
програми сталого розвитку її ініціатори бачать у пошуках нових шляхів, які б
забезпечили прогрес людства не тільки в елітарних регіонах і на короткий період, а
й на всьому глобальному просторі й на довгу перспективу. Розробки школи
приваблюють поступовістю, поетапністю, вимогами еволюційних змін.
Третя школа — універсального еволюціонізму. На думку її засновника М. М.
Мойсеєва, глобальну природу слід розглядати як самоорганізовану систему, реакція
якої хоч і непрогнозована через величезну кількість критичних порогових факторів,
але неминуча в довгостроковому плані. Прихильників концепції «сталого розвитку»
М. М. Мойсеєв порівнює зі страусом, що ховає голову в пісок. Він протиставляє
«сталому розвитку» конструктивну коеволюцію системи «людство + природа», яка
досягає стану «ноосфери», тобто ноосферної цивілізації.
Цю школу називають також школою глобальної екології, тому що нею
запропоновано нову етику ставлення людини до природи — етику «екологічного
імперативу». У межах цієї школи розроблено глобальну комп’ютерну модель «Гея»,
за допомогою якої прораховані наслідки світової ядерної війни («ядерна зима»),
доведено можливість світових угод кооперативного типу для розв’язання
глобальних проблем, запропоновано ідею створення «Інститутів злагоди» для
досягнення стабільних і ефективних компромісів. Методологічним забезпеченням
своїх розробок школа вважає матеріалістичну діалектику, досягнення ситемно-
структурного аналізу і неопозитивістське вчення В. І. Вернадського про
«ноосферу».
Четверта школа ввійшла в історію глобалістики під назвою «Школа мітозу
біосфер». Її репрезентують французькі послідовники вчення Е. Леруа, П. Т. де
Шардена і В. І. Вернадського про ноосферу. Суто практична праця Міжнародного
 19

інституту екотехніки в галузі космонавтики спрямована на створення штучних

біосфер малого масштабу із заданими якостями. Досягнуті результати, на думку М.
Нельсона, можна також використовувати для поліпшення земної біосфери і для
формування ноосфери. Суть ноосфери в такому розумінні тлумачиться як
гармонійний синтез біосфери і техносфери. При цьому поняття «техносфера» за
змістом є тотожним поняттю «глобатех», але «глобатех» на відміну від
«техносфери» поширюється за межі планети. Експансія «глобатеху» в космосі
означає, що повна екологічна рівновага можлива лише в разі виходу за межі земної
біосфери в космос. На цьому підґрунті «ноосфера» перетворюється у важливий
фактор еволюції Всесвіту. У розробках школи мітозу біосфер відчувається вплив
філософії російського космізму.
П’ята школа заснована Д. М. Гвішиані. Вона відома у глобалістиці як школа
контрольованого глобального розвитку. Створена з метою опрацювання системи
моделей альтернативного глобального розвитку й оптимальних управлінських
стратегій. Пропонує развивати глобалістику з позицій загальносоціологічної теорії і
методології історичного матеріалізму. Перехід до інформаційного суспільства
розглядає як магістральний шлях розв’язання глобальних проблем.
Шосту школу засновано І. Уоллерстайном (США). Вона відома як школа
«світ - системного аналізу». Розробляє парадигму, у центрі якої є розвиток
економік, історія систем і цивілізацій. Кінець ХХ ст. розглядає як кризу, пов’язану з
переходом від капіталістичної світ - системи (домінує на планеті з 1500 р.) до поки
ще непевної посткапіталістичної системи. Причому капіталістична світ - система
розглядається як перша історична форма глобальної системи, яка безупинно
розвивається у взаємодії ядра («золотого мільярда»), напівпериферії і периферії
світу. Для цієї світ - системи характерні циклічні кризи з періодичністю 50—100
років, котрі нагадують довгі економічні хвилі М. Д. Кондратьєва. Парадигма світ-
системного аналізу схиляється до концепції «глобальної соціалізації» майбутнього
розвитку, висунутої Міжнародною соціологічною асоціацією 1994 р.
Таким чином, сучасна глобалістика не має поки що єдиної парадигми. Зміст
окремих парадигм ще залишається під тиском відповідних філософських доктрин:
лібералізму, марксизму. Більш того, існує певна цивілізаційна самоізольованість
сучасних парадигм глобалістики, оскільки діапазон рефлексивної комунікації в
сучасній глобалістиці є обмежений християнським світом, який є також поділеним.
Тому включення до комунікації конкуруючих цивілізацій дає можливості для
створення більш життєздатних парадигм глобалістики.

Контрольні запитання та завдання до теми 3

3.1. Що можна віднести до преших досягнень глобалістики як науки?
3.2. Охарактеризуйте концепції глобалістики як міждисциплінарної науки.
3.3. Наведіть досягнення кожної з шести шкіл глобалістики.
3.4. У зв’язку з чим третю школу глобалістики – «школу універсального
еволюціонізму» називають «школою глобальної екології»?
3.5. Хто є засновником п’ятої школи глобалістики й з якою метою вона
створена?