Астрономічні об’єкти у культурі

Культура будь-якого народу відображає не лише його земне буття, але й

астрокосмічні погляди. Людина дуже давно відчула, а потім і зрозуміла, що її життя
на Землі певною мірою залежить від Космосу й що між людством і Всесвітом існує
глибинний зв’язок.
 
Намагання з’ясувати цей зв’язок, розкрити таємниці небесних тіл і явищ, пов’язати
«світ зоряного неба» з життям людей — уся ця діяльність і її результати
відображені в різних складових культури українського народу.
 
Найдавнішими свідченнями небайдужого ставлення наших пращурів до зоряного
неба є українські народні казки, а також інші форми фольклору — народні пісні,
перекази, думи тощо. Вони зберегли до нашого часу (нехай і невелику дещицю)
народне знання — уявлення, думки, переживання і почуття наших пращурів про
зоряний світ і його «мешканців».
 
У поєднанні із знахідками матеріальної культури (орнаменти на глиняному посуді,
залишки святилищ тощо) ці астрокосмічні знання дають змогу говорити про
українську народну астрономію (див. ст. І. Крячка «Українська народна
астрономія») як реальний чинник історії нашого народу.
 
Суттєвий пласт астрономічних відомостей (про сонячні й місячні затемнення,
спостереження комет і метеорів) зберігають літописи доби Київської Русі.
Найповнішу до тепер інформацію про ці джерела зібрав Даніїл Святський у книзі
«Астрономические явления в Русских летописях с научно-критической точки
зрения», що побачила світ у 1915 р.
 
Важливою з огляду питання астрономії і культури є практика облаштування й
використання сонячних годинників. Вона вказує на тяглість традиції визначення
часу з допомогою небесних світил. Сонячні годинники встановлювали в Україні
протягом XIV — XIX століть зазвичай на південних стінах значущих міських
будівель — ратушах, церквах, монастирях. Деінде такі годинники облаштовували
на міських майданах, чи в межах окремих архітектурних ансамблів, як от сонячний
годинник, встановлений наприкінці XVІІІ ст. у внутрішньому дворі Києво-
Могилянської академії.
 
Цікавим явищем художньої культури є використання «астрономічних» сюжетів
(зоряне небо, Сонце, Місяць, сонячні й місячні затемнення тощо) у малярстві.
Найвищого розквіту ця тема набула в роботах художників-передвижників.
Наприклад, Архип Куїнджі (народився в Маріуполі) написав відомі полотна
«Місячна ніч на Дніпрі» та «Українська ніч». На останньому полотні художник дуже
образно відтворив усипане яскравими зорями глибоке темно-синє небо над
українським степовим хутором.
 
 
Картина Архипа Куїнджі «Українська ніч» (1876).

Картина Архипа Куїнджі «Місячна ніч на Дніпрі» (1880)

 
Не лише в малярстві, але й поезії втілив астрокосмічні мотиви Максиміліан
Волошин (народився у Києві). Загалом поезія, від її давніх народних зразків й до
нинішнього дня, не лишається осторонь питань світобудови, зв’язків людини з
космічним, всесвітнім буттям. Найвидатніші українські поети (Іван Франко, Леся
Українка, Павло Тичина й інші) торкалися цієї теми. Докладну добірку «космічної»
поезії дивіться на сайті «Спейс-арт: українська космічна поезія».
 
Тема «Астрономія і культура» знаходить розвиток в наш час у різноманітних
мистецьких акціях (дитячих конкурсах малюнка, наприклад, «Малюємо Всесвіт»,
виставках астрофотографії тощо), а також у нових, синтетичних, формах.
Прикладом такого нового може бути «Театр під зоряним небом», який працював
протягом 1996—2002 років під керівництвом Раїси Недашківської у Київському
республіканському планетарії.
 
Такий широкий спектр астрономічних і космічних артефактів не лише в українській,
але й загалом світовій культурі, дозволив сформулювати ідею про астрономію
культури. Її суть полягає в тому, що не просто астрономічні знання чи астрономія
як наука є складовими культури, а сама культура пронизана астрономічним
змістом. Погодьтеся, можливість бачити зоряне небо над головою є визначальним
чинником для розвитку нашої земної цивілізації. Якби нашу планету весь час
огортали хмари й людина ніколи не бачила зоряного неба, то на Землі була б
зовсім інша цивілізація