Осінь

Старі лемки говорили , що осінь є найбільш важливою порою року .

Вона вимагає від газди подвійної праці і недоспаних ночей , щоб добре
підготуватися до довгої карпатської зими . Вже від початку вересня готували
землю під засiв озимини , котра до зими повинна була добре укоренитися . У
спеціально зроблених сушарнях і печах сушили сливи , груші , яблука . Це
було заняття для молодi в довгі осінні вечори , а в гарну місячну ніч в
кожному саду чулися спiви й жарти .
Газдині сушили в печах гриби , якi збирали пастушки , коли пасли ху
добу . Тоді ж з молодих соснових і букових лісів привозили " постелiння "
( сухе опале листя ) під худобу , бо соломи для цього не вистачало . З лісу
привозили рiзне дерево (найкращий був бук) для опалення хиж і
приготування страви . Різано і колото дрова переважно при місячному світлі ,
бо вдень була iнша робота. Сушено і мочено льон , який від стебла до нитки
вимагав багато копіткої праці . Але найбільшою і найважчою роботою було
копання бараболі , бо на Лемківщині вирощували її порівняно багато .
Перед приморозками треба було звезти з поля кормові буряки , диню ,
цибулю , часник і іншу городину , котра боялася морозу . І останніми
збирали карпелі і стинали капусту , котра в лемківській кухні займала
почесне місце . На родину з п'яти осiб квасили три стокілограмовi бочки
капусти . У пісні дні її їли сирою з лляною олією і цибулею .
А звичайно варили капусту в " варі " ( капустяному соці ) і мастили " за
прашком " ( смаженим салом з борошном і цибулею ) . До кожної їди
подавали бараболю варену i " дзямену " ( товчену ) , варену і пряжену ,
печену в гарячому попелі і варену в лушпинні ( обаряну ) . Бараболю
додавали теж до книшів , галушок , пирогів . Отже бараболя і капуста були
підставою лемківської кухні , а як не вистачало хліба , то ніхто не вiдчував
голоду .
Восени жителі лемківських Карпат як бджоли зносили до своїх дере в
яних хиж все , що вродилося на полях і в лісі . В Карпатах тільки лінивий мiг
недоїдати i терпіти від холоду , бо багата карпатська природа , хоч скупо
родила хліб , давала людині можливість збирати доволi iншi Божi дари .
Давній натуральний лемко не заздрив панам у тому , що вони їдять білий
хліб і п'ють каву , бо грубомелений хліб і вівсяна кіселиця були для нього
найсмачніші .

Old Lemkos used to say that autumn is the most important time of the year.
It requires double work and sleepless nights for the householder to prepare well for
the long Carpathian winter. At the beginning of September, the land was prepared
for sowing winter crops, which had to be well-rooted before winter. Plums, pears
and apples were dried in specially made kilns. It was an occupation for young
people on long autumn evenings, and on a well-moonlit night, one could hear
singing and joking in every orchard.
The mistresses used to dry mushrooms in kilns, which were collected by
shepherds when they grazed their cattle for a day. At the same time, young pine
and beech forests were used to bring "bedding" (dry fallen leaves) for cattle,
because there was not enough straw for that. From the forests, various types of
wood were brought (beech was the best) for heating homes and cooking. The wood
was cut and chopped mostly in the moonlight because there was other work during
the day. Flax was dried and washed, which required a lot of painstaking work from
stem to thread. But the biggest and hardest work was digging potatoes because in
the Lemkiv area they grew comparatively a lot of them.
Before frosts, fodder beets, melons, onions, garlic and other vegetables that
are afraid of frost had to be harvested from the field. And the last to be picked were
the carpels and cut cabbage, which had a place of honour in the Lemkos' kitchen.
For a family of five, three 100-kilogram barrels of cabbage were picked. During
Lent, it was eaten raw with linseed oil and onions.