1 питання

Правонаступництво України у зв’язку з розпадом срср

Правонаступництво України щодо СPCP регулюється комплексом домовленостей з питань правонаступництва,

що були досягнуті між країнами, які увійшли після розпаду СРСР у Співдружність Незалежних Держав (серед них:
Меморандум про взаємопорозуміння з питань правонаступництва щодо договорів колишнього Союзу PCP, що
становлять взаємний інтерес, 1992 p.; Угода про розподіл всієї власності колишнього Союзу PCP за кордоном 1992 p.;
Угода про правонаступництво щодо державних архівів колишнього Союзу PCP 1992 p.; Рішення Ради голів держав СНД
від 20 березня 1992 р. та ін.), а також національним законодавством України. Ряд положень, що ма¬ють пряме
відношення до правонаступництва, міститься в установчих документах СНД.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про правонаступництво України» 1991 p., Україна є правонаступницею прав і
обов’язків СРСР, які не суперечать Конституції України. Україна підтверджує свої зобов’язання, укладені УРСР, до
проголошення незалежності (ст. 6 Закону).

В Угоді про створення СНД від 8 грудня 1991 р. було закріплено, що кожна держава СНД має право
підтвердити чинність для себе міжнародних договорів СРСР.

Відповідно до Угоди про розподіл всієї власності колишнього СPCP за кордоном 1992 р. під власністю
розуміється: нерухомість, що використовувалася дипломатичними і консульськими представ-ництвами СРСР;
інфраструктура СРСР за кордоном і прибуток від її сій плуатації; доходи від реалізації власності СРСР; власність СРСР і
111 нібуток від діяльності юридичних осіб, що знаходилися під юрисдик- Iіісіо СРСР; прибуток від виконання робіт за
міжнародними угодами. Класність СРСР, відповідно до даної Угоди, була поділена і перейшла до держав в наступних
долях: Білорусія - 4,13%, Казахстан - 3,86%; Росія - 61,34%; Україна - 16,37% і т.д.

Питання правонаступництва щодо державних активів та державного боргу СРСР було вирішено врегулювати
на двосторонніх засадах. У 1994 pp. було укладено низку двосторонніх угод між Російською Федерацією, з однієї
сторони, та Азербайджаном, Вірменією, Грузією, Казахстаном, Молдовою, Таджикистаном,Узбекистаном,Україною - з
Іншої. У даних договорах Росією було запропоновано так званий «ну- иі.овий варіант»,за яким всі активи та борги
державами-спадкоємцями і п родавалися Росії. Так, згідно зі ст. З Угоди між Україною та РосійськоюФедерацією про
врегулювання питань правонаступництва щодо зо¬нні шнього боргу та активів колишнього Союзу PCP від 9 грудня
1994 p. Україна передає, а Російська Федерація приймає на себе зобов’язання до виплати частки України в зовнішньому
державному боргу колишнього Союзу PCP станом на 1 грудня 1991 р.». Ст. 4 визначала, що «для и и і шати частини
зовнішнього боргу, закріпленого за Україною, Україна передає, а Російська Федерація приймає частку України в активах
ко¬ми шнього Союзу PCP за станом на 1 грудня 1991 p.». Але за відсутності офіційної інформації про розмір як боргів,
так і активів колишнього ( TCP, ця Угода й досі не ратифікована Україною і не набрала чинності, тому дана проблема
потребує спільного правового вирішення.

Відповідно до Угоди про правонаступництво відносно державних архівів колишнього Союзу PCP 1992 р.
сторони визнали цілісність і неподільність архівів Російської імперії і СРСР, що знаходяться за меж-ами їх територій, і
не претендують на право володіння ними. Архіви СРСР, що знаходяться на території держав-учасниць Угоди, перейшли
під юрисдикцію відповідних держав. Сторони Угоди зобов’язалися за-безпечувати відповідно до свого законодавства
доступ дослідників до архівів і визнавати на своїх територіях юридичну силу довідок, виданих державними архівними
установами країн СНД.
 Стосовно правонаступництва щодо ядерної зброї, укладено Угоду про спільні заходи щодо ядерної зброї від 21
грудня 1991 р„ в якій пе-редбачено, зокрема, переміщення у Росію ядерних засобів колишнього СРСР з Білорусії,
Казахстану і України і закріплення цими країнами свого статусу неядерних держав з приєднанням у цій якості до
Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 р.

2 питання
Перші роки незалежного існування країн пройшли на тлі конфліктів за поділ Чорноморського флоту, який
базувався в Криму.Після розпаду СРСР на українському півострові опинилось більш ніж 100-тисячне угруповання
колись єдиного флоту. Боротьба за флот тривала довго. У жовтні 1991 року Верховна Рада ухвалила рішення про
підпорядкування флоту Україні. Згодом у квітні 1992 року таке ж рішення ухвалив президент Леонід Кравчук. 
Проте невдовзі такий же указ видав президент Росії Борис Єльцин. Тож "війну указів" довелось обговорити на
спеціальній зустрічі.

23 червня 1992 року президенти домовились про подальше майбутнє флотів двох держав на базі ВМФ СРСР.
Вирішили спочатку створити об'єднане командування двох флотів, а потім протягом трьох років його поділити. 
У перші роки на флоті виникла низка конфліктів та інцидентів. 
Зокрема, у червні 1992 року сторожовий СКР-112 підняв український прапор та пішов до Одеси. Ситуація ледь
не дійшла до збройного протистояння. 
Схожий інцидент стався з нинішнім російським авіаносцем "Адмірал Кузнєцов", який українська влада
оголосила своїм, проте частина екіпажу зуміла увести його до Росії. 
Спочатку Леонід Кравчук, а потім і Леонід Кучма домовились з Росією про поділ флоту та перебування його російської
частини у Криму. Попередньо Україні мало відійти 20% флоту, але зрештою отримала 18,3% суден. При цьому
переважно найстаріших та найгірших.1997 року президенти країн підписали остаточну угоду про поділ флоту. Вони
мали базуватись окремо у Севастополі, а російський контингент мав складати не більше 25 тисяч людей. 
Згідно з угодою від 1997 року, яку парламенти ратифікували 1999 року, російський флот мав перебувати в Криму до
2017 року.

Роззброєння України 
5 грудня 1994 року Росія, а також США та Велика Британія підписали у Будапешті меморандум. 
Підписанти гарантували Україні цілісність, суверенітет та повагу до кордонів. Україна зобов'язувалась передати всі свої
ядерні арсенали. Також країни, зокрема і Росія, взяли на себе зобов'язання утримуватися "від загрози силою або її
застосування" проти територіальної цілісності або політичної незалежності України.
Україна після цього приєдналась до договору про нерозповсюдження ядерної зброї та віддала Росії ядерний арсенал. 
Після анексії Криму Україна заявляла про порушення Будапештського меморандуму Росією. Країни-гаранти також
висловили своє занепокоєння. 

"Договір про дружбу, співробітництво та партнерство"

Майже одночасно з домовленостями щодо флоту Леонід Кучма та Борис Єльцин у 1997 році нарешті підписали
великий договір про дружбу та співробітництво між країнами. 
Країни офіційно визнали кордони одна одної та закріпили принципи стратегічного партнерства та поваги територіальної
цілісності. Цим документом країни поставили, здавалось, крапку в суперечках щодо належності Криму.
Наступного року парламенти країн ратифікували угоду, а 2008 року її продовжили ще на десять років. 
Після анексії Криму Україна звинуватила Росію у порушенні "Великого договору". Проте пропозиції деяких політиків
його розірвати Верховна Рада так і не підтримала.

Домовились про кордон

Після похолодання стосунків України із Заходом на тлі "кольчужного скандалу" початку 2003 року, Леонід
Кучма та Володимир Путін нарешті підписали договір про державний кордон між країнами, повністю узгодивши його
на карті. Кримський півострів в угоді також був чітко визначений як український.До кінця 2004 року цей договір
ратифікували, хоча демаркації на місцевості так і не було. Як і в 1997 році, коли майже одночасно з "Великим
договором" підписали угоду про поділ флоту, одразу після договору про кордони Леонід Кучма пішов на угоду з Росією
щодо створення "Єдиного економічного простору".До ЄЕП мали увійти чотири країни - Росія, Казахстан, Білорусь та
Україна. Угоду про намір створити ЄЕП країни підписали у вересні 2003 року.

3 питання
Приєднання Криму до України — передача Кримської області РРФСР до складу УРСР, що відбулася на підставі
указу Президії Верховної Ради СРСР від 19 лютого 1954 року.
 Попри те, що видання указу часто називають особистою ініціативою тісно пов'язаного з Україною Першого
секретаря ЦК КПРСМикити Хрущова, сучасні історики стверджують, що таке твердження не відповідає істині [1]. Як
вважають деякі українські дослідники, ця передача виявилася вимушеною мірою через важку економічну ситуацію
на півострові, викликану післявоєнною руїною та браком робочої сили після депортації кримських татар[2], а
переселенці з російських регіонів не мали навичок господарювання в степових зонах Криму. Тому в 1954 Кримська
область була передана Україні з наступним формулюванням: «Враховуючи спільність економіки, територіальну
близькість та тісні господарські та культурні зв'язки між Кримською областю та Українською РСР».

25 січня 1954 на засіданні Президії ЦК КПРС було затверджено проект Указу Президії Верховної Ради СРСР
про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР" [3]. Перший секретар Кримського обкому КПРС
Павло Титов, який виступив проти передачі області до складу Української РСР, був знятий з посади та
відправлений в Москву на посаду заступника міністра сільського господарства РРФСР [4][5].
19 лютого 1954 р. Президія Верховної Ради СРСР видала Указ «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР
до складу УРСР»[11]

16 квітня 1954 р. секретар Кримського обласного комітету КПУ Дмитро Полянський звертається до ЦК КПУ з

проханням підтвердити статус Севастополя як міста республіканського значення в складі УРСР [12][13].
Таким чином юридично було завершено передачу Кримської області та м. Севастополь зі складу Російської
Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки до складу Української Радянської Соціалістичної
Республіки.
У складі радянської України Кримська область перебувала в 1954—1991 роках. У 1991 році за результатами
референдуму була відновлена 12 лютого Кримська АРСР тепер у складі УРСР. Надалі планувалось її входження
до СНД, відповідно до нового Союзного договору. 5 травня 1992 року Верховна Рада Автономної Республіки
Крим прийняла декларацію «Акт про проголошення державної самостійності Республіки Крим». Цей та інші
документи не відповідали конституції України тому в березні 1995 року Верховна Рада України скасувала дію
конституції Автономної Республіки Крим[21].
Верховна Рада РФ своєю постановою від 21 травня 1992 року «Про правову оцінку рішень вищих органів
державної влади РРФСР щодо зміни статусу Криму, прийнятих у 1954 році» визнала постанову Президії Верховної
Ради РРФСР «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР» такою, що не відповідала
Конституції РРФСР, а тому не може мати юридичної сили [22]. Щодо Севастополя 9 липня 1993 року Верховна Рада
РФ ухвалила постанову «Про статус міста Севастополя», якою надала місту федеральний статус[23].
5 грудня 1994 року Будапештським меморандумом зафіксовано відмову України від ядерної зброї. Країни
гаранти, в тому числі РФ, зобов'язались, згідно з чинним договором, поважати і захищати територіальну цілісність
України, тобто РФ офіційно не мала територіальних претензій до України.

4 питання

Газові і продуктові війни

На президентських виборах 2004 року Росія ставила на Віктора Януковича. Тож після перемоги Віктора Ющенка
внаслідок "Помаранчевої революції" стосунки країн погіршились. 
Вже на перший Новий рік Віктора Ющенка на посаді Росія перекрила Україні газ.
Кількаденні перемовини призвели до підписання нової домовленості про збільшення вартості газу майже удвічі - до 95
доларів за кубометр.
Тоді запровадили складну схему нібито змішування російського та туркменського газу для України, а невдовзі у торгівлі
з'явився посередник - "Росукренерго". До керівництва якого був причетний бізнесмен Дмитро Фірташ.

Грузинський чинник

У серпні 2008 року між Росією та Грузією почалась війна, у якій Україна чи не єдина держава в СНД чітко підтримала
Тбілісі. 
Невдовзі розгорілась і друга газова криза зими 2008-2009 років. 
Наприкінці 2008 року у складні газові перемовини з Росією, на яких Юлія Тимошенко вимагала прибрати посередника
"Росукренерго", втрутився президент Віктор Ющенко.
Перед Новим роком підписання угоди зірвалось. Росія з 1 січня перекрила постачання газу й звинуватила Україну в його
крадіжках. Після тривалих суперечок Юлія Тимошенко уклала скандальний газовий контракт із розрахунковою ціною
газу на рівні 450 доларів за тисячу кубометрів за чіткою формулою. За цю угоду за президентства Віктора Януковича
Юлію Тимошенко посадили до в'язниці. Також у часи правління пана Ющенка Росія кілька разів перекривала
постачання з України різних груп товарів, зокрема молочних продуктів. 

Янукович і Харківські угоди

На виборах 2010 року президентом України таки став Віктор Янукович, який почав налагоджувати стосунки з Росією. 
Вже у квітні 2010 року Віктор Янукович у Харкові уклав з президентом Росії Дмитром Медведєвим угоду, яка
передбачала продовження базування флоту у Криму до 2042 року.
Окрім того, Україна отримала суттєву тимчасову знижку на газ, за що домовленість назвали "флот в обмін на газ".
Хоча далі інтеграційні устремління Києва поступово повертались зі Сходу на Захід. 

ЄС і Євромайдан
Підготовка та наміри Віктора Януковича підписати Угоду про асоціацію з ЄС у 2013 році знову підняли градус
напруження між Україною та Росією. 
Намагаючись тиснути на Україну, Росія почала вдаватись до торгівельних заборон. Одним з найвідоміших стало
обмеження на ввезення українських солодощів Roshen Петра Порошенка.
Хоча Віктор Янукович всю осінь заявляв про намір підписати угоду з ЄС, у листопаді Росія добилась свого. 23
листопада уряд України оголосив про призупинення підготовки до підписання Асоціації. 
Це рішення призвело до протестів у центрі Києва, які за три місяці закінчились масовими розстрілами та втечею Віктора
Януковича до Росії.

5 питання
Анексія Криму та війна

Проте за день до втечі пана Януковича - 20 лютого 2014 року - Росія розпочала анексію Криму. 
Наприкінці лютого російський спецназ захопив будівлю парламенту Криму, який у таємному режимі замінив керівника
півострова на Сергія Аксьонова. 2 березня Рада Федерації дала офіційний дозвіл на використання російських військ в
Україні. Що могло призвести до війни між державами, хоча її офіційно в Україні так і не оголосили. 
Згодом Росія скасувала це рішення. А у серпні 2014 Москва визнала нове керівництво України.
16 березня Росія провела у Криму референдум, після якого приєднала півострів. РФ також захопила більшість
українського флоту на півострові. Росія денонсувала усі угоди щодо Чорноморського флоту. 
Надалі антиукраїнські акції почались на Донбасі. Україна оголосила там антитерористичну операцію. 
За твердженням України та деяких країн Заходу, російські війська напряму беруть участь у боях з українською армією. 
Натомість Росія стверджує, що на Донбасі воюють тільки "добровольці" і заперечує збройну підтримку сепаратистів на
сході України.
За даними ООН на 2016 рік, внаслідок конфлікту на Донбасі загинули майже 10 тисяч людей, у тому числі пасажири
рейсу MH17, в якому міжнародне слідство звинувачує проросійських бойовиків, яким установку "Бук" начебто надала
Росія. Натомість бойовики заперечують це. Росія кілька разів змінювала свою версію причин катастрофи, покладаючи
провину за трагедію на Київ.

Торговий обвал
На фоні бойових дій торгові стосунки між Україною та Росію суттєво погіршились. Сторони денонсували низку
торгівельних угод та запровадили санкції. 
З 2015 року Україна припинила купувати російський газ і обсяг торгівлі між країнами фактично обвалився.

24 лютого 2022 року почався новий етап російсько-української війни, коли Росія почала повномасштабне вторгнення до
України, завдаючи ударів по мирному населенню. У відповідь на акт збройної агресії РФ проти України, Україна
заявила про розрив дипломатичних відносин з РФ без розриву консульських відносин [23].
З 1 липня 2022 року між Україною та РФ діє візовий режим, з цього часу російські громадяни РФ не можуть легально
потрапити на територію України без дозвільних документів. Росіяни можуть оформити візу в у 8 містах через
центри VFS Global, але отримання візи не гарантуватиме дозволу на в'їзд до України, рішення про перетин кордону
прийматимуть співробітники ДПСУ[24].