Тема: Антична філософія: особливості розвитку,

морально-етична спрямованість
План

1. Етапи античної філософії

2. Рання грецька філософія
3. Класичний період історії філософії Греції
4. Епоха еллінізму і Римської імперії

1. Етапи античної філософії

Історія античної філософії охоплює більше тисячі років.

У її розвитку виділяють три основних періоди.

Перший - період ранньогрецької філософії - охоплює епоху

від виникнення філософської думки п. 6 ст. до часу Сократа
(кінець 5 ст. до н.е.). Філософів цього періоду називають
досократиками. До них належать такі філософи, як Фалес,
Анаксимен, Анаксимандр, Геракліт, Піфагор,
Парменід,Зенон Елейський.
Другий - називається класичний. З філософів цього періоду
в першу чергу варто назвати Сократа. Сюди ж належать
софісти («софія» - мудрість, тобто мудреці)
Протагор,Горгій. Зміст другого періоду зводиться до
переорієнтації філософської свідомості з космологічної
проблематики на тему людини. Представниками цього
періоду є Платон, Арістотель, Демокріт, а також
послідовники Сократа - Кіренаїки,мегарики і кініки.
Третій - епоха еллінізму і Римської імперії. Починається з
4 ст. до н.е. і до 5-6 ст. н.е. Існує в декількох напрямках:
- Епікурейці (основоположник Епікур);
- Скептики (Піррон);
- Стоїки (Цицерон, Сенека, Марк Аврелій, Епіктет);

1
 2. Рання грецька філософія.
Досократики.
Основоположник Фалес (625 - 545 рр. до н. е.) -
Представник мілетської школи, астроном. Він знаходив дні
сонцестояння, рівнодення, визначив довжину року - 365 діб,
прогнозував погоду за зірками. Відомий також як
математик, довів безліч геометричних теорем. З точки зору
Фалеса – вода це першооснова всього сущого. Вода -
джерело життя.
Анаксимандр (610 - 547 рр. до н. е.) вважає, що в процесі
боротьби першоначал утворюються 4 основні стихії. Це -
вогонь (з'єднання гарячого і сухого початків), повітря
(з'єднання вологого та теплого), вода (вологе і холодне),
земля (холодне і сухе).З усього цього виникає все розмаїття
речей на Землі - Апейрон.
Анаксимен (585 - 525 рр.. до н.е.) - учень Анаксимандра.
Першоосновою всього сущого, на його думку, є повітря. У
філософських поглядах Анаксимена є важлива теза про
єдність мікро-і макрокосма. Мікрокосма - це людина,
макрокосма - світ в цілому. Вони єдині.
Геракліт (535 - 475 рр.. До н.е.) - бачив першооснову світу у
вогні. «Світ єдиний з усього, що існує, - стверджував
Геракліт, - не створений ніким з богів і ніким з людей. Він
був, є і буде вічно живим вогнем, що закономірно спалахує і
закономірно згасає ».У цьому пасажі виражається не тільки
світоглядна позиція, але і діалектика розвитку космосу
через єдність і боротьбу протилежностей - випромінення і
закономірного згасання.
Геракліт народився в місті Ефесі, що розташоване у центрі
Іонії. Походить з царського роду, проте зрікся престолу на
користь свого брата. Геракліт отримав два прізвиська
«Темний» і «Плаксивий». Перше він отримав за те, що його
праці були написані таким способом, що слова мали різне
2
значення при різному читанні. У його творах сенс
передавався натяками, був переплетений метафорами,
висловами, які вимагали особливого тлумачення.
Ім’я «Плаксивий» закріпилося за Гераклітом внаслідок
того, що він оплакував людей, вважаючи, що вони ведуть
згубний, нерозумний спосіб життя.
Іонійська філософія (Фалес, Геракліт) шукає основу
буття в матеріальних елементах природи (воді, вогні), тому
схиляється до матеріалістичної відповіді на основне
питання філософії.
Одночасно на ряду з матеріалістичними школами
виникають філософські школи ідеалістичної орієнтації.
Близько 532 р. до н.е. в Критоні виникає релігійно -
філософська група - Піфагорійський союз,
основоположником якого був виходець з о. Самоса Піфагор
(580 - 500 рр.. До н.е.) Серед членів цього союзу були й
жінки. Першоосновою для Піфагора є величина не
арифметична та математична, а величина геометрична, що
існує у вигляді пропорцій.
Так, одиниця - це точка, двійка - пряма (як можливість, яка
виникає з двох точок). Трійка - площина. Четвірка - тіло або
об’єм. Сума цих чисел дає десятку (1 +2 +3 +4 = 10), яка для
піфагорійців - символ досконалості. Цей ряд чисел у
взаємному співвідношенні елементів включає такі основні
музичні інтервали: 2:1 - октава; 3:2 - квінта; 4:3 - кварта.
Піфагором був відкритий взаємозв'язок числа і звуку.
Все своє життя Піфагор зосереджував зусилля на пошук
гармонії - в будові Всесвіту, в геометричних пропорціях, в
суспільному житті, у відносинах між людьми, у
справедливості, добрі, злі, душі і т.д.
Одним із принципових моментів Піфагора була віра в
«переселення» душ після смерті людини з одного тіла в
інше. За вченням Піфагора після смерті людська душа не
може відразу звільнитися від гріхів своїх, тому повинна
3
вселитися в інше тіло, в якому продовжує свій шлях до
очищення та порятунку. І як тільки душа досягне бажаної
чистоти, вона звільняється з кола нових народжень і
закінчує своє земне існування. Шляхи очищення грішної
душі різноманітні: пост, вегетаріанство, релігійні обряди.
Елейська школа.
Представниками цієї школи називають еліатами. До них
належать Ксенофан (565 - 473 рр. до н. Е.), Парменід (кін. 4
- 5 ст. До н.е.), Зенон Елейський (490 - 430 гг.до н.е.).
Ксенафон стверджує, що першоосновою всього сущого є
Бог. Він критикує і не погоджується з найавторитетнішим і
прославленим Гомером в тому, що боги подібні до людей.
Він каже, що Богів не може бути багато. Якби Богів було б
хоча б два, то один з них повинен бути підпорядкований
іншому, а сутність Бога в тому, що він самий могутній і
найкращий з усіх, тому він один.
Відомий своїми ідеалістичними поглядами і Парменід. Він
виступає проти діалектики, і вважає, що все суще
неподільне, нерухоме, стале, вічне і має форму кулі. В
античній філософії форма кулі вважається символом
досконалості. Парменід - основоположник вчення,
протилежного діалектиці - метафізика. Парменід стверджує,
що «буття є, а небуття немає». Стверджує, що «думка, і те,
про що ця думка тотожні». Єдиносуще тільки «мислиме
буття» на відміну від «чуттєво - сприйманого буття». Тому
людина сприймає не справжнє буття (світ), а лише ілюзію
чуттєвого світу. У цілому ж вчення Парменіда про
завершеність і нерухомість буття слід розглядати як початок
і основу розвитку метафізичного світогляду.
Послідовник і учень Парменіда - Зенон Елейський (490 -
430 рр. до н. е.) намагається довести справедливість
поглядів свого вчителя, доводить неймовірність руху. Для
обґрунтування своїх поглядів розробляє особливу систему,

4
яка отримала назву парадокси або апорії (нерозв'язні
протиріччя).

Ось деякі з них:

1.«Рухоме не рухається не в тому місці, де воно є, і не в
тому місці, де його немає.».
2.«Дітохомія» (поділ на дві частини) - рух не може
закінчитися тому, що перш ніж він досягне пункту
призначення, необхідно пройти половину шляху, однак
перш ніж досягти цієї половини, необхідно пройти
"половину половини», і так нескінченно. За такою логікою
рух не може не тільки закінчитися, але й розпочатися.
3.«Ахілл і черепаха» формулюється так: швидкий Ахілл
ніколи не наздожене черепаху, оскільки, перш ніж він
подолає відстань до черепахи, вона також проповзе якусь
відстань, Ахіллу знадобиться, знову-таки, деякий, хоч і
невеликий час,протягом якого черепаха проповзе ще якийсь
час,і так без кінця.
4. «Стріла, яка летить», - випущена з лука стріла
нерухома, оскільки в будь-який момент руху займає рівне
собі місце. В кожний момент польоту, якийсь момент стріла
перебуває в стані спокою. Сума спокоїв не може в
результаті дати рух, а тільки спокій.
5.Апорія проти чуттєвого сприйняття світу (зерно, яке
падає).
Якщо під час падіння одного зерна або його тисячної
частки нічого не чути, то звідки береться шум під час
падіння маси зерна?Хіба шум може виникнути із суми
нечутного, а звідси висновок: і людські відчуття не можуть
дати істинного знання.
Такий тип доказів отримав назву негативної логіки.
Поскольку первые греческие философы - "мудрецы" - занимались
осмыслением природы, Космоса, выясняя "причины и начала" мира,
их часто называют «физиками». Человек рассматривался как
Микрокосм по отношению к Макрокосму, как часть и своеобразное
5
повторение, отражение Макрокосма. эта черта древнегреческой
философии получила название космоцентризма.
3. Класичний період історії філософії Греції.
Представниками є софісти. Це давньогрецькі філософи к. 5
- п.п. 4 ст. до н.е.
Протагор (480 - 410 рр.. До н.е.), Горгій (483 - 375 рр.. До
н.е.)
Слово «софіст» означає мудрий чи вчитель
красномовства(з 5 ст.).
Для них є характерним вчення - релятивізм, який
заперечує наявність будь-якого об'єктивного, а значить і
справжнього людського знання.
Проблематика Протагора зводиться до наступного
твердження: «Є тільки світ думки, а світу сущого не
існує». Будь-яка істина не абсолютна, а відносна.
Софісти навчали людей захищати свою точку зору,
навіть якщо вона абсурдна. Наприклад, вони доводили
відносність добра і зла такими твердженнями: «Хвороба -
зло для хворого, і благо для лікаря», «Смерть - зло для
померлого,і благо для гробокопача ».
Для філософії софістів був характерний поворот від
роздумів про космос до роздумів про сутність людини.
Цю тенденцію Протагор виразив у такій знаменитій тезі:
«Людина є мірою всіх речей» ...
Надалі Протагор був звинувачений в нечестивості,
оскільки сказав такі слова: «Про богів я не можу знати ні
того, що вони є, ні того, що їх немає, ні того, який вони
мають вигляд».
Сократ (349 - 399 рр.. до н.е.). Його внесок у розвиток
філософської думки називають як «сократівський поворот»
у філософії. Його суть полягає у поверненні філософських
роздумів з космогонічної проблематики до теми людини.
«Пізнай самого себе» - такою є головна теза сократівського
вчення.

6
 Філософія Сократа називалася майєвтикою –
повивальним мистецтвом.
У Сократа був улюблений вислів: «Я знаю тільки те,
що нічого не знаю».
Політичні погляди Сократа базувалися на таких
засадах: влада повинна належати кращим, справедливим і
мудрим. Він суворо критикував афінську демократію. Його
загибель тлумачуть, як розправу влади над незалежним
мислителем. Перебуваючи у в'язниці, він прийняв отруту.
Цікаво, що Сократ відмовився від втечі з в'язниці, яку
підготували його учні, стверджуючи, що він зобов'язаний
виконати рішення суду, що виніс йому його народ.
Сократ посвятил свою жизнь, чтобы улучшить,
усовершенствовать человека. Вот одно из его обращений к
людям: «… О лучший из мужей ,гражданин города Афины …
не стыдно ли тебе,что ты заботишься о деньгах, чтобы у
тебя их было больше всего,а ославе и о почестях…об истине и
о душе своей,чтобы она была как можно лучше не заботишься
и не помышляешь» (Аппология Сократа.)
Он утверждал,что существует лишь одно добро - это знание,
существует лишь одно зло – это невежество. Не то добро,
которое человек делает движимый эмоциями или
обстоятельствами. А то добро которое человек сознательно
выполняет, то есть, то, что он должен выполнять, но для этого
должно быть знание для чего это нужно.
«…Этот насмешливый и влюбленный афинский урод и
крысолов, заставлявший трепетать и заливаться слезами
заносчивых юношей был не только мудрейшим из болтунов
когда либо живших, он был столь же велик в молчании. Перед
лицом судей которые послали его на смерть великий философ
сказал: «пока я дышу ,я не перестану заниматься
философией»». Фридрих Ницше.

7
Після смерті Сократа в Греції утворилися кілька напрямків
його послідовників так звані сократівські школи.
Вони отримали назву - кініки, кіренаїки і мегарики.
Кініки (від грец. «Kinos» - собака).
Засновник школи Антисфен (435 - 370 рр.. до н.е.).цю
назву отримали за пропаганду способу життя, яке, на їхню
думку, повинні вести люди.
Учень Антисфена Діоген звів свої потреби до мінімуму
і жив у бочці. Народився у місті Сіноп (Турція).Отримав
назву «небесної собаки». Ці філософи вважали, що жити
треба на природі, звільнившись від культурних традицій,
розкоші і перенасиченості.
Легенда говорить про те, що Діоген ходив по вулицях
Корінфа з запаленим ліхтарем. На питання здивованих
людей, чим це він займається, відповідав: «Шукаю
людину».(Легенди про Македонського, про знатного
громадянина, про звернення до громадян і назву їх
дурними …) Цинізм – презирливе ставлення до існуючих
порядків, законів, моралі.
Кіренаїки. Засновник Арістіпп. Суть навчання
зводиться до вислову: «людина схожа на місто в облозі,
тому що вона постійно перебуває в полоні своїх почуттів».
На підставі цього відстоювали принцип гедонізму - тобто
отримання насолоди від життя. Ці ідеї знайшли згодом своє
продовження у філософії Епікура.
Мегарики. Засновник Евклід (450 - 380 рр.. до н.е.)
Відіграли певну роль у розвитку логіки. Відомі їхні логічні
парадокси «купа», «лисий», «рогатий» та ін..
Сутність «купи» полягає в тому, що якщо додавати по
одному зернятку, то з якого ж моменту з'явиться купа, а чи
може купа з'явитися в результаті додавання одного зерна?
«Лисий»: якщо волосся випадають з голови по одному
волосу, то з якого моменту людина стає лисою?

8
«Рогатий»: ти маєш те, чого не втрачав. Роги ти не втрачав,
значить, ти рогатий.

Демокріт (460 - 370 гг.до н.е.) - філософ матеріаліст,

енциклопедист. Він - засновник матеріалістичної лінії у
філософії. Вважав, що існують два начала: атоми і
порожнеча. Атом- неподільний. Атоми різні за розміром і
формою.

У теорії пізнання Демокріт розрізняє чуттєве і раціональне

(розумове) пізнання. Чуттєвий досвід дає нам «темне»,
неповне знання, і тільки мислення здатне дати нам точне і
повне знання про навколишній світ. Щоб довести, що
чуттєве пізнання не здатне дати нам істинне знання, він
наприкінці свого життя осліпив себе, щоб уникнути полону
від чуттєвого, (споглядального) досвіду.
Платон (427 - 347 рр.. До н.е.).
Якщо Демокріт відомий як творець першої послідовної
системи матеріалізму (лінія Демокріта), то Платон
виступив у ролі творця першої послідовної системи
ідеалізму, яка отримала назву Лінія Платона.
Перший заснував школу філософії в Афінах -
Академію. Після нього збереглася значна частина його
творчості, яка складається з 334 діалогів «Аналогії Сократа»
і 13 аркушів.
Вчення про буття. Первинним в бутті виступають
ідеї, абстрактні поняття, які отримали назву універсали
(ейдоси). (Ідея стільця)
Теорія пізнання. Згідно з вченням Платона процес
пізнання являє собою процес пригадування (від грец.
«Анамнез») душі. Це властиво лише людській душі, яка до
переселення в тіло існує в «царстві ідей». Поселяючись в
тіло, душа забуває про те, що спостерігала там, однак за

9
певних умов вона здатна пригадати забуте. Фатум (доля) -
фаталізм.
Розглядаючи шлях свідомості Платон використовує
притчу про печеру: «Люди перебувають ніби у підземному
помешканні, подібному печері, на стінах якої бачать гру
тіней. Люди змушені все своє життя бачити тільки тіні, але
не реальні речі, люди звикають вважати тіні справжніми
предметами ». Тіні - це результат сприйняття світу за
допомогою органів чуття. По-справжньому світ можна
пізнати лише за допомогою розуму.
Людина і суспільство.
Розглядаючи форми державності, Платон виділяє дві
«правильних» з них - монархію та аристократію. Сюди ж
відноситься і демократія,(охлократія – влада натовпу) якщо
в рамках останньої дотримуються законів. Чотири форми
держави неправильні: беззаконна демократія (охлократія
- натовпу), теократія (тео - Бог), олігархія (зрощення
крупного бізнесу з владою), тиранія. Модель ідеальної
держави Платон розробляє у діалозі «Держава». Основні
риси ідеальної держави, на його думку, - це поліс. Поліс - це
правління найкращих - аристократія.
Арістотель (384 - 322 рр.. до н.е.).Найвідоміший філософ
класичного періоду, який у своїх поглядах поєднував
матеріалізм з ідеалізмом. Навчався у Платона в Академії,
був вихователем 13-річного Олександра Македонського,
створив свою філософську школу Лікей.
Вчення про буття. Арістотель критикує вчення свого
вчителя Платона. Ця критика мала принциповий характер, і
він виклав його в своєму знаменитому вислові: «Платон
мені друг, але істина дорожча». З точки зору Аристотеля,
суще не може існувати окремо від речей. Буття у нього
існує як єдність матерії і форми. Наприклад, якщо ми
візьмемо мідну кулю, то матерією для неї буде мідь, а
формою - куля; щодо живої істоти - матерією є тіло, а
10
формою душа. Аристотель в кінцевому результаті
філософію довів до відриву матерії від форми.
Саме через те, що Аристотель вважав першоосновою
форму, а не матерію, теологи вважали його
основоположником богослов'я, тому, що безтілесна форма
збігається з образом безтілесного, але могутнього бога.
Вчення про Буття.
Аристотель основоположник логіки. Визначив три
основних закони логіки:
1. Закон тотожності.
2. Закон ліквідації суперечностей.
3. Закон виключення третього.
Вчення про людину і суспільство.
«Людина - це суспільна тварина, у якої є душа і
політична свідомість.» Найкраща держава - це поліс.
Остаточна мета полісу - щасливе життя, правління
аристократів. Аристотель вважав природним відношення
«раб-господар», але рабами повинні бути не елліни, а
варвари.
Епоха еллінізму і Римської імперії.
Перший період ранньої грецької філософії охоплює
більше 150 років.
Другий - класичний - понад 100 років,
а третій починається з к. 4 ст. до н.е. і закінчується 5 - 6
ст. н.е. І тривав близько восьми століть. Імператор
Юстиніан .
Філософія цього періоду ділиться на кілька напрямків
мало пов'язаних між собою.
Це такі: Епікурейці (засновник Епікур), скептики
(Піррон), стоїки Зенон Кітійський, Сенека.
Закінчився цей період розвитку філософії в 529 р. н. е.,
коли за указом візантійського імператора Юстиніана було
закрито останні філософські школи в Афінах, а їхня
діяльність заборонена.
11
 Епікур (341 - 270 рр. до н. е.) - філософ - матеріаліст,
афінянин, назвав свою школу «Сад».Усі тіла розпадаються,
і з ними розпадається і людська душа «Смерть не має до
нас ніякого відношення, коли ми є, то смерті ще немає, а
коли смерть настане, - нас вже немає».
Етичні (моральні) погляди. Насолода - єдине благо для
людини. Під насолодою Епікур розумів відсутність
страждань. Щоб уникнути страждань, людина повинна
уникати тривог, небезпеки, участі в цивільних і державних
справах. Потрібно боротися з плітками, а також релігією,
яка вселяє в людині страх смерті.
В к. 4 ст. до н.е. виникає школа стоїцизму. Засновник –
Зенон Кітійський (336 - 264 рр.. до н.е.). Замість теорії
«вільної поведінки», досягнення насолоди, розробляє
теорію раціональної (розум) етики, тобто розумних
потреб. Проповідується фаталізм (фатум - доля), віра в
людську долю. Трагічне підноситься як героїчне, замість
альтруїзму (людинолюбства) пропагується егоцентризм і
аскетизм (відлюдність).
І мудрець і дурний підкоряються долі, неминучості,
проте «мудрого неминучість веде, а дурного - тягне».
Мудрість дозволяє стримувати афекти (почуттєві пориви),
однак для цього потрібно володіти 4 чеснотами:
розсудливістю, невибагливістю, невблаганністю
(холоднокровність), мужністю і таким чином, можна
виробити в собі ідеальний спосіб ставлення до світу -
апатію (тобто відсутність переживань, неупередженість,
загальне блаженство).
Скептицизм (той, хто сумнівається).
Засновник Піррон (360 - 270 рр.. До н.е.). Ніщо не
вважав не прекрасним, не потворним, не справедливим, і
вважав, що істини не існує.

Питання для самоконтролю

12
 1. Назвати основні періоди у розвитку античної філософії
та дати їх коротку характеристику.
2. Назвати представників матеріалістичного світогляду у
давньогрецькій філософії та охарактеризувати їх
філософські погляди.
3.Назвати представників ідеалістичного світогляду
Стародавньої Греції та дати характеристику їх
філософських вчень.
4. Назвати школи матеріалістичного напрямку
Стародавньої Греції, їх представників і показати їх заслуги
в історії філософії.
5.Назвати школи ідеалістичного напрямку в давньогрецькій
філософії, назвати їх основоположників і їхні ідеї.
6. Яким чином вирішують проблему Буття філософи Фалес,
Анаксимен, Анаксимандр, Геракліт, Демокрит?
7. Яким чином вирішують проблему Буття Парменід,
Зенон, Платон, Піфагор, Аристотель?
8.Яким чином вирішує проблему пізнання Платон?
9. Розробка питань діалектики, метафізики Гераклітом,
Парменідом, Зеноном, Сократом.
10. У чому сутність вчення школи софістів? Назвіть
основні ідеї філософії Сократа та його послідовників.
11.Що ви можете сказати про філософію еллінізму і
Римської імперії?
12. Охарактеризувати етичні погляди філософії Епікура
(епікуреїзму), розкрити сутність раціональної етики.
13. Розкрити зміст морально-етичного виховання школи
стоїцизму.

13
Отрывок из знаменитого диалога Сократа и полководца Лахеса о
том, что есть мужество (диалог «Лахес»; цит. по: Платон, 1998. С. 223–
225).
Сократ. Тебе, Лахес, как полководцу, ведь известно, что такое
мужество?
Лахес. Конечно. И, клянусь Зевсом, вопрос нетрудный. Не долго
думая, отвечу: мужествен тот, кто, оставаясь на своем месте в строю,
сражается с неприятелем и не бежит с поля боя.
Сократ. Это ты верно говоришь, Лахес, но ты свел мужество к
единичному случаю. Но, скифы, убегая, сражаются не менее
мужественно, чем преследуя. Собственно говоря, я хотел бы узнать от
тебя, Лахес, о мужественных не только на войне, но и кто силен в
борьбе с вожделениями и удовольствиями, ведь бывают, Лахес,
мужественные и в таких вещах.
Лахес. Ну, тогда я бы сказал, что мужество это — своего рода
стойкость души, твердость характера, словом, упорство.
Сократ. Ты говоришь так, как нужно. Но мне кажется, что не всякое
упорство представляется тебе мужеством.
Лахес. Ты прав, Сократ, но в таком случае я попытаюсь дать третье
определение мужества и скажу, что мужество есть благоразумное
упорство. Надеюсь, это тебя удовлетворит.
Сократ. Но я не знаю, что ты имеешь в виду, употребляя слово
«благоразумное». Скажем, человек проявляет упорство в том, что
тратит деньги благоразумно, зная, что в конечном счете он от этого
только выиграет и приобретет больше. Назвал бы ты его
мужественным?
Лахес. Клянусь Зевсом, нет.
Сократ. Или, чтобы привести аналогичные примеры, скажем, врач
остается упорным, проявляет твердость и на мольбы своего больного
сына или другого больного, страдающих воспалением легких,
отказывается дать им пить и есть. Назовем ли врача мужественным?
Лахес. Нет, и это не мужество.

14
Сценка: Добро и зло (2 студента)
1 студент: -Слышал я, друг мой, что ты очень умный!
2 студент: - Да уж, дураком себя не считаю, Сократ
1 студент: -А знаешь ли ты, что такое добро и зло?
2 студент: конечно знаю, клянусь собакой, Сократ, кто
этого не знает?
1 студент: тогда скажи, обман это зло?
2 студент: несомненно ...
1 студент: - А если мать обманывает ребенка, говоря, что
лекарство сладкое, лишь бы он выпил - это зло?
2 студент: - Да вроде нет ...
1 студент: - А убийство конечно зло?
2 студент: - еще бы ...
1 студент: А если человек убивает, защищая свой дом,
свою семью - это зло?
2 студент, - клянусь собакой, не знаю Сократ. Раньше я
думал, что мне хорошо понятно, что есть добро и зло. А
теперь я сомневаюсь.
1 студент: - Ничего ты не думал раньше, ты просто верил
бездумно тому, что тебе говорили другие, тому, что ты
где-то прочитал и увидел. А сам ты только сейчас
начнешь задумываться.

15
ДИАЛОГ СОКРАТА И ГИППИЯ О СУЩНОСТИ КРАСОТЫ
Сократ –Что такое прекрасное?
Гиппий – Прекрасное – это прекрасная девушка
Сократ – А разве прекрасная лошадь не прекрасна?
Гиппий – Ну, Вы сравнили
Сократ – Прекрасным может быть и горшок, который сделан
прекрасным мастером, хорошо обожжён, вместителен и полностью
соответствует своему предназначению.
Гиппий – Все это недостойно считаться прекрасным по сравнению с
девушкой и со всем остальным прекрасным.
Сократ – Друг мой, разве тебе неизвестно знаменитое изречение
Гераклита, который сказал: «Из обезьян прекраснейшая безобразна,
если сравнить ее с человеческим родом».
Гиппий – Конечно, Сократ, он правильно сказал.
Сократ – Тогда нужно признать, что и самая прекрасная девушка
безобразна по сравнению с родом богов.
Гиппий – И это справедливо.
Сократ – Тогда получается одно и то же может быть и прекрасно и
безобразно.
Гиппий – Получается, может.
Сократ – Значит, есть что-то, благодаря чему вещь становится
прекрасной.
Гиппий – Это ничто иное, как золото. Даже безобразное, украшенное
золотом, становится прекрасным.
Сократ – А Фидий, видимо, этого не знал и создал прекрасную
статую Афины из слоновой кости. Не из золота.
Гиппий – И мы скажем, что Фидий поступил правильно.
Сократ – Значит прекрасное от нас ускользнуло, Гиппий.
Гиппий–Клянусь Зевсом, ускользнуло, Сократ.
Сократ – Да, прекрасное – трудно.

16
Отрывок из знаменитого диалога Сократа и полководца Лахеса о
том, что есть мужество (диалог «Лахес»; цит. по: Платон, 1998. С. 223–
225).
Сократ. Тебе, Лахес, как полководцу, ведь известно, что такое
мужество?
Лахес. Конечно. И, клянусь Зевсом, вопрос нетрудный. Не долго
думая, отвечу: мужествен тот, кто, оставаясь на своем месте в строю,
сражается с неприятелем и не бежит с поля боя.
Сократ. Это ты верно говоришь, Лахес, но ты свел мужество к
единичному случаю. Но, скифы, убегая, сражаются не менее
мужественно, чем преследуя. Собственно говоря, я хотел бы узнать от
тебя, Лахес, о мужественных не только на войне, но и кто силен в
борьбе с вожделениями и удовольствиями, ведь бывают, Лахес,
мужественные и в таких вещах.
Лахес. Ну, тогда я бы сказал, что мужество это — своего рода
стойкость души, твердость характера, словом, упорство.
Сократ. Ты говоришь так, как нужно. Но мне кажется, что не всякое
упорство представляется тебе мужеством.
Лахес. Ты прав, Сократ, но в таком случае я попытаюсь дать третье
определение мужества и скажу, что мужество есть благоразумное
упорство. Надеюсь, это тебя удовлетворит.
Сократ. Но я не знаю, что ты имеешь в виду, употребляя слово
«благоразумное». Скажем, человек проявляет упорство в том, что
тратит деньги благоразумно, зная, что в конечном счете он от этого
только выиграет и приобретет больше. Назвал бы ты его
мужественным?
Лахес. Клянусь Зевсом, нет.
Сократ. Или, чтобы привести аналогичные примеры, скажем, врач
остается упорным, проявляет твердость и на мольбы своего больного
сына или другого больного, страдающих воспалением легких,
отказывается дать им пить и есть. Назовем ли врача мужественным?
Лахес. Нет, и это не мужество.

17
Сценка: Добро и зло (2 студента)
1 студент: -Слышал я, друг мой, что ты очень умный!
2 студент: - Да уж, дураком себя не считаю, Сократ
1 студент: -А знаешь ли ты, что такое добро и зло?
2 студент: конечно знаю, клянусь собакой, Сократ, кто
этого не знает?
1 студент: тогда скажи, обман это зло?
2 студент: несомненно ...
1 студент: - А если мать обманывает ребенка, говоря, что
лекарство сладкое, лишь бы он выпил - это зло?
2 студент: - Да вроде нет ...
1 студент: - А убийство конечно зло?
2 студент: - еще бы ...
1 студент: А если человек убивает, защищая свой дом,
свою семью - это зло?
2 студент, - клянусь собакой, не знаю Сократ. Раньше я
думал, что мне хорошо понятно, что есть добро и зло. А
теперь я сомневаюсь.
1 студент: - Ничего ты не думал раньше, ты просто верил
бездумно тому, что тебе говорили другие, тому, что ты
где-то прочитал и увидел. А сам ты только сейчас
начнешь задумываться.

18
ДИАЛОГ СОКРАТА И ГИППИЯ О СУЩНОСТИ КРАСОТЫ
Сократ –Что такое прекрасное?
Гиппий – Прекрасное – это прекрасная девушка
Сократ – А разве прекрасная лошадь не прекрасна?
Гиппий – Ну, Вы сравнили
Сократ – Прекрасным может быть и горшок, который сделан
прекрасным мастером, хорошо обожжён, вместителен и полностью
соответствует своему предназначению.
Гиппий – Все это недостойно считаться прекрасным по сравнению с
девушкой и со всем остальным прекрасным.
Сократ – Друг мой, разве тебе неизвестно знаменитое изречение
Гераклита, который сказал: «Из обезьян прекраснейшая безобразна,
если сравнить ее с человеческим родом».
Гиппий – Конечно, Сократ, он правильно сказал.
Сократ – Тогда нужно признать, что и самая прекрасная девушка
безобразна по сравнению с родом богов.
Гиппий – И это справедливо.
Сократ – Тогда получается одно и то же может быть и прекрасно и
безобразно.
Гиппий – Получается, может.
Сократ – Значит, есть что-то, благодаря чему вещь становится
прекрасной.
Гиппий – Это ничто иное, как золото. Даже безобразное, украшенное
золотом, становится прекрасным.
Сократ – А Фидий, видимо, этого не знал и создал прекрасную
статую Афины из слоновой кости. Не из золота.
Гиппий – И мы скажем, что Фидий поступил правильно.
Сократ – Значит прекрасное от нас ускользнуло, Гиппий.
Гиппий–Клянусь Зевсом, ускользнуло, Сократ.
Сократ – Да, прекрасное – трудно.

19
Сократ посвятил свою жизнь, чтобы улучшить,
усовершенствовать человека. Вот одно из его обращений к
людям: «… О лучший из мужей ,гражданин города Афины
… не стыдно ли тебе,что ты заботишься о деньгах, чтобы
у тебя их было больше всего,а ославе и о почестях…об
истине и о душе своей,чтобы она была как можно лучше не
заботишься и не помышляешь» (Аппология Сократа.)
Он утверждал,что существует лишь одно добро - это
знание, существует лишь одно зло – это невежество. Не то
добро, которое человек делает движимый эмоциями или
обстоятельствами. А то добро которое человек сознательно
выполняет, то есть, то, что он должен выполнять, но для
этого должно быть знание для чего это нужно.
«…Этот насмешливый и влюбленный афинский урод и
крысолов, заставлявший трепетать и заливаться слезами
заносчивых юношей был не только мудрейшим из болтунов
когда либо живших, он был столь же велик в молчании.
Перед лицом судей которые послали его на смерть великий
философ сказал: «пока я дышу ,я не перестану заниматься
философией»». Фридрих Ницше.

20