Патологія тканинного росту.

Методи експериментального вивчення

пухлин. Перевивання аденокарциноми білим мишам.
ТЕОРЕТИЧНИЙ МАТЕРІАЛ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ЗАНЯТТЯ
Пухлина — це патологічний процес, яких характеризується нестримним
розмноженням клітинних елементів без явищ їхнього дозрівання.
Це визначення стосується тільки злоякісних пухлин.
Відмінність пухлин від нормальних тканин за формою та розміром клітин,
будовою тканини, хімічним складом, обміном речовин заведено об’єднувати
під назвою тканинної атипії.
Атипія стосується як структури, функції клітини, так і її фізіологічних, фізико-
хімічних, енергетичних особливостей.
Біохімічно пухлинна клітина відрізняється від нормальної характером і
активністю ферментних систем. Останні в різних пухлинах і на різних етапах її
розвитку відрізняються в тій чи іншій мірі від ферментних систем відповідних
нормальних клітин перш за все інтенсивністю своєї дії, що дозволило зробити
висновок про спотворення активності ферментативних функцій пухлинної
клітини.
В основі біохімічних особливостей пухлинної тканини лежать зміни генетичної
регуляції клітини. Внаслідок репресії одних генів припиняється синтез
пов’язаних з ними ферментів, структурних білків та ін. Депресія інших
спричинює появу в клітині нових типів білків, ізоферментів. Репресується,
частіше за все, вироблення ферментів і білків, які дають змогу клітині
виконувати спеціалізовану функцію, й активізуються шляхом депресії ті
ферменти, які забезпечують нерегульований поділ клітин.
Пухлинна клітина характеризується особливими фізико-хімічними
властивостями (фізико- хімічна атипія): більшою, ніж у нормі, водянистістю
цитоплазми, більшим вмістом білка, холестерину, недоокиснених продуктів
обміну. Пухлинні клітини можуть продукувати гіалуронову кислоту, з чим,
можливо, пов’язана інвазивність пухлин.
Енергетична атипія пухлини виражається в посиленні гліколізу та пригніченні
дихання. Основою енергетики пухлини є гліколіз. Він протікає не тільки при
відсутності постачання клітині кисню, а й при його наявності, що створює
певну незалежність пухлини від постачання кисню і дозволяє пояснити
можливість існування пухлини при незначній, порівняно з масою тканини,
кількості судин, тобто при мінімальному кровопостачанні. Ця особливість
енергетики пухлинної клітини створює надлишок енергії, яка використовується
для росту і синтезу структурних білків, що відбувається при зниженні
специфічної функції клітини. Проте у зв’язку з різким посиленням анаеробного
перетворення вуглеводів у пухлинній тканині може накопичуватися значна кіл

ькість молочної кислоти, що призводить до локального ацидозу.

Антигенна атипія. За антигенним складом пухлинна тканина відрізняється від
нормальної, з якої вона походить. Так, у пухлинах можуть виявлятися антитіла,
властиві ембріональним тканинам

пухлину печінки — гепатому до появи її клінічних ознак. Слід відзначити, що

поява в організмі пухлинних клітин не обов’язково призводить до розвитку
пухлинного процесу. Клони пухлинних клітин потрапляють під контроль
імунологічно компетентної тканини, і внаслідок імунологічGних реакцій клон з
антигенними особливостями усувається. Таким чином, пухлинна тканина росте
в результаті уникання пухлинних клітинвід імунологічного контролю.
Механізмами уникання імунологічного контролю є маскування антигенів,
антигенне спрощення, синтез ембріональних антигенівй імунодепресія
раковими токсинами.
Морфологічна атипія пухлини може проявлятися порушенням
органотипічного, гістотипічного і цитотипічного диференціювання. Для
доброякісних пухлин більш характерні дві перші ознаки, бо при них на перший
план виступає порушення тканинних взаємовідносин, властиве даному органу,
в той час як основою злоякісних пухлин в першу чергу є порушення
цитотипічного диференціювання, що відзначає прояв пухлинного росту на рівні
клітини.
>Функціональна анаплазія проявляється втратою функцій, які клітини здатні
були виконувати до диференціювання (у гематомі, наприклад, припиняється
синтез жовчних пігментів). Поряд з атипією визначаються й ознаки
диференціювання пухлинних клітин з утворенням у них специфічних структур.
Таким чином, у пухлині можливо простежити дві протилежні тенденції — до
атипії («диференціювання» анаплазії, катаплазії) і до диференціювання.
В залежності від ступеня тканинної атипії, розрізняють пухлини
доброякісні та злоякісні.
Термін «доброякісні пухлини» дещо умовний, тому що ці пухлини по суті,
являють собою осередкову гіперплазію тканини. Говорячи про доброякісні
пухлини, мають на увазі, що вони не викликають значних розладів функцій
організму і його загибелі тільки своїм існуванням, але, якщо пухлина
розташована в життєво важливому органі і здавлює його, вона може викликати
загибель як цього органа, так і організму в цілому . Інакше кажучи, вона буде
доброякісною за своїми особливостями (не буде клітинного атипізму і
порушення обміну речовин), але злоякісною за своєю локалізацією (наприклад,
доброякісні пухлини головного та спинного мозку).
Доброякісні пухлини ростуть, здавлюючи та розсуваючи тканини
(експансивний ріст), мають капсулу, не дають метастазів, не викликають
кахексії(истощение организма), мають тільки тканинний атипізм (структура
тканини порушена, клітини нормальні).
Злоякісні пухлини проростають в оточуючі тканини, руйнуючи їх
(інфільтративнийріст),призводять до стану виснаження —кахексії. Оскільки
кахексію викликає пухлина епітеліальної тканини, тобто рак, її звичайно
називають раковою кахексією. Механізми розвитку кахексії пов’язують в
основному з глибокими змінами метаболізму пухлинної тканини, які впливають
на обмін речовин організму в цілому. Для злоякісних пухлин характерний і
тканинний, і клітинний атипізм (різко порушена тканинна структура і завжди є
незрілі клітини). Крім того, важливою особливістю злоякісних пухлин є їх
здатність до метастазування.
Метастазування — це процес відриву від пухлини окремих клітин і
перенесення їх в інші з подальшим розвитком на місці прикріплення
аналогічного новоутворення.
Розрізняють три шляхи метастазування пухлинних клітин:
— гематогений — по кровоносних судинах;
— лімфогений — по лімфатичних судинах;
— тканинний — безпосередньо від однієї прилеглої тканини до іншої або по
міжтканинних просторах.

Етіологія пухлин. Причинами розвитку пухлини є різні фактори, здатні

викликати перетворення нормальної клітини в пухлинну. Вони називаються
канцерогенними, або бластомогенними.
Хімічні, фізичні та біологічні фактори, різні за своєю природою і способом
впливу на організм, але однакові за здатністю до порушення регуляції
клітинного поділу, становлять одну етіологічну групу.
Іноді фактори, які не є канцерогенними, здатні посилити дію канцерогенів. Таке
явище називається коканцерогенезом.
Однією з важливих концепцій етіології злоякісних пухлин є теорія хімічного
канцерогенезу.
Хімічні канцерогени людини поділяють на:
> професійні (виробничі),
>лікарські та
> природні.
До виробничих належать ароматичні аміноазосполуки, азбест, вінілхлорид,
сполуки металів, бензол, нітрозаміни та ін.
Крім хімічних речовин, канцерогенну дію справляють і деякі фізичні фактори
(теорія фізичного канцерогену). До них відносять радацію, ультрафіолетові
промені, озон та ін.
У 1945 р. Л.А. Зільбер запропонував вірусогенетичну теорію канцерогенезу.
Механізм пухлинної трансформації пояснюється тим, що геном вірусу
укорінюється в геном клітини, вбудовується в молекулу ДНК, інтегрує з нею
або «переписує» на неї свою інформацію. Після цього дана клітина починає
відтворювати собі подібних згідно вже не з своїм кодом, а генетичним кодом
даного вірусу. Через те, що вірус — внутрішньоклітинний паразит і клітина є
для нього живильним середовищем, його код забезпечує численне розмноження
клітин, тобто задає програму безмежного створення живильного середовища
для вірусу.
Розроблені такі методи експериментального відтворення, як:
>індукція (хімічними речовинами, вірусами, фізичними факторами);
>експлантація (вирощування пухлини у культурі тканини поза організмом);
>трансплантація (перещеплення пухлини від однієї тварини іншій).

Патогенез. У патогенезі пухлинного росту розрізняють три стадії:

трансформацію нормальної клітини в пухлинну (ініціація), промоцію
(«підбурювання» — активізація за Р.Є. Кавецьким) і прогресію пухлини.
Трансформація — набуття вихідною (нормальною) клітиною основної
властивості пухлинної клітини — здатності безмежно розмножуватись і
передавати цю властивість дочірнім клітинам у спадок.
Трансформація може відбуватися двома шляхами — мутаційним і епігеномним.
>Мутаційний канцерогенез. Припустимо, що мутагенний фактор викликав
порушення в гені- репресорі І, і активний репресор І не може бути
синтезований. У цьому випадку розгальмовується ген ініціативи клітинного
поділу і починається реплікація ДНК. Клітини, які утворилися в результаті
поділу, не мають гена-репресора І, унаслідок чого клітини продовжують
реплікацію ДНК та при поділі утворюється родина клітин, здатних до
безмежного неконтрольованого поділу. Напевне, це і є пухлинні клітини.
>Епігеномний канцерогенез припускає набуття нормальною клітиною
пухлинних властивостей шляхом впливу на геном клітини факторів, які не
належать до геному даної клітини і не викликають мутації, але створюють
стійке порушення нормальної регуляції геному, яке призводить до безмежного
росту. Епігеномний вплив, який передається із покоління в покоління, може
сформуватися, наприклад, під дією вірусу, інфікуючого вихідну клітину і
потрапляючого в кожну новоутворену клітину в мітозі. Механізм
канцерогенезу, який розвивається за цим шляхом, складається в інгібуванні
генів, якими кодуються репресори поділу клітин.
Мутаційний і епігеномний механізми канцерогенезу не виключають один
одного, а можуть бути пов’язані. Між початком дії трансформуючого агента та
появою клінічно вираженої пухлини є латентний період, який у людини може
тривати роками.
Причина виникнення латентного періоду — необхідність виключення
репресора, який пригнічує активність вірусного геному (у випадку вірусного
канцерогенезу); перевага на початку росту пухлин, які ростуть повільно; типів
пухлинних клітин, необхідність промоції прихованих трансформованих клітин.
Промоція (активація). Трансформовані клітини можуть залишитися у тканині
тривалий час в неактивній формі. Додатковий вплив коканцерогенним
фактором, який сам не викликає трансформації, але стимулює клітини до
розмноження, призводить до того, що пухлинні клітини, які знаходилися у
латентному стані, починають розмножуватися, утворюючи пухлинний вузол.
Більшість канцерогенів є повними, тобто такими, які викликають і
трансформацію, і активацію. Механізм активізації полягає в тому, що при
втраті трансформованою клітиною репресора клітинного поділу або
пригніченні його для початку поділу потрібна додаткова дія канцерогенного
фактора.
Прогресія — стійкі якісні зміни властивостей пухлини в міру її росту,
переважно у вигляді малігнізації(перехід доброякісної пухлини в
злокачественную)
У процесі канцерогенезу і прогресії клітини втрачають своє диференціювання,
повертаючись до ембріонального стану. Це явище називається анаплазією.
Ознаки анаплазії існують в біохімічних процесах пухлинних клітин, у їх
фізико-хімічних властивостях, у будові та функції. Відбувається також
метаплазія — перетворення у нові клітинні форми. Злоякісна пухлина може
рости з будь-якої тканини: меланобластома (пігментна пухлина із
«родинок»), саркома (із сполучної тканини), карцинома (із залозистої тканини)
та ін. Клінічно розрізняють чотири стадії раку:
1) поява раку;
2) збільшення лімфовузлів;
3) метастазування;
4) ракова кахексія.
Процеси, що відбуваються в організмі, з точки зору канцерогенезу можуть мати
подвійне значення: або полегшувати, або гальмувати виникнення пухлин.
Але, незважаючи на особливості етіології і локалізації злоякісних новоутворень
у країнах жаркого і тропічного клімату, патогенетичні механізми розвитку
пухлинного росту і принципи їх лікування однакові в усьому світі.
Загальні принципи лікування злоякісних пухлин такі: хірургічне видалення
пухлини у межах здорової тканини (якщо це можливо); хіміотерапія пухлинної
тканини; рентгенорадіоопромінення, стимуляція імунної системи.