Діагностична робота

Соціальний педагог забезпечує соціально-педагогічний супровід дітей з

особливими освітніми потребами, сприяє взаємодії навчального закладу, сім’ї,
служб у справах дітей, соціального захисту, охорони здоров’я, центрів соціальних
служб для молоді, неурядових та громадських організацій з метою адаптації
дитини до вимог соціального середовища і створення сприятливих умов для її
розвитку.
Для цього соціальний педагог вивчає та оцінює особливості діяльності і
розвитку дітей з особливими освітніми потребами, особливості взаємин дітей у
класі та шкільному колективі в цілому; досліджує особливості сімейного
виховання дітей (саме так проявляється діагностична функція соціального
педагога).
На основі спостережень та досліджень соціальний педагог прогнозує
посилення негативних чи позитивних сторін соціальної ситуації, що впливає на
розвиток особистості дитини; прогнозує результати навчально-виховного процесу
з урахуванням найважливіших факторів становлення особистості (саме так
проявляється прогностична функція соціального педагога).
Відповідно до результатів діагностики соціальний педагог дає рекомендації
або поради батькам, вчителям та іншим особам з питань соціального розвитку
дітей; надає необхідну консультативну соціально-педагогічну допомогу дітям (так
реалізується консультативна функція соціального педагога).
Соціально-психологічна робота з «особливою дитиною» має
спрямовуватися на досягнення головної мети – підготувати її до самостійного
життя. Однак педагогам, потрібно слідкувати, щоб допомога та підтримка під час
навчання не перевищувала необхідну, інакше дитина стане занадто залежною від
неї. Щоб забезпечити загальний успіх справи, слід з повагою ставитись до всіх і
вдумливо та наполегливо працювати на користь дитини. У розв’язанні цих
завдань у системі освіти вирішальну роль відіграє, насамперед, психологічна
служба закладу та педагоги. Зокрема, практичний психолог і соціальний педагог
сприяють розвиткові соціальних умінь школярів з особливими освітніми
потребами, а також надають належну моральну підтримку сім’ям дітей, їхнім
рідним і вчителям, допомагають долати складні життєві ситуації.

2.Фактори соціалізації - це обставини, які спонукають людину до активної

дії. Чинників соціалізації всього три - це макрофактори (космос, планета, країна,
суспільство, держава), мезофактори (етнос, тип поселення, ЗМІ) і мікрофактори
(сім'я, групи однолітків, організації). Давайте розглянемо кожен з них по
докладніше.
Соціалізація здійснюється під впливом сукупності природних, соціально-
економічних, психологічних, педагогічних та інших факторів (тобто спонукають
сил, джерел впливу). Фактори, що впливають на процес соціалізації, можна
об'єднати в дві групи:
 1) внутрішні чинники, тобто індивідуальні фізичні і психічні
характеристики (здоров'я, здібності та ін.);
 2) зовнішні чинники. А. В. Мудрик виділяє чотири групи зовнішніх
факторів соціалізації:
o • мегафактори (космос, планета, світ у цілому);
o • макрофактори (країна, етнос, суспільство, держава);
 o • мезофактори (регіон, засоби масової комунікації, субкультури, тип
поселення);
o • мікрофактори (сім'я, сусідство, групи однолітків, виховні
організації, у тому числі релігійні, приватні та контрсоціальние, микросоциум).
Головними трансляторами соціальних і культурних цінностей були і
залишаються батьки дитини. Сила виховного впливу сім'ї зумовлена характером
процесу засвоєння морального досвіду в ній.
У підлітковому і юнацькому віці збільшується і стає найбільш дієвим вплив
груп ровесників, у зрілому віці - членів сім'ї, трудового чи професійного
колективу, окремих особистостей.
Спілкування з ровесниками є неодмінною умовою соціалізації дитини. Воно
створюється у таких малих групах, як групи дитячого садка, шкільні класи, різні
неформальні дитячі, підліткові і юнацькі об'єднання.
Протягом усього життя людини діють такі фактори соціалізації, як етнос,
ментальність; регіон, село, місто.
Етнос - це історично складена на певній території стійка сукупність людей,
яка має загальні риси та стабільні особливості культури (включаючи мову) і
психічного складу, а також усвідомлення своєї єдності і відмінності від інших
подібних утворень. Етнічна або національна належність людини, як встановлено,
визначається насамперед мовою, яку вона вважає рідною, і культурою, що стоїть
за цією мовою.
Кожен етнос має специфічні особливості. Вони існують у характері і
традиціях праці людей, в особливостях побуту, уявленнях про сімейні стосунки і
взаємини з іншими людьми, про добро і зло, красиве і потворне і под. Етнічні
особливості найкраще проявляються на рівні буденної свідомості.
Суттєвим фактором соціалізації є тип поселення, в якому живуть учні і
дорослі, що їх оточують. Найбільш типовими поселеннями України є міста і села.
Сільський тип поселення продовжує залишатись ефективним фактором
соціалізації покоління, що підростає, оскільки в ньому і нині досить сильним є
соціальний контроль за поведінкою людини, характерна відкритість в спілкуванні,
всі друг друга знають, природодоцільність, непоспішний, розмірений.
Міське населення складається із численних соціальних верств і професійних
груп, які мають найрізноманітніші ціннісні орієнтації і стилі життя. У місті
людина одержує великий обсяг вражень, різної інформації (транспорт, реклама,
потік людей, окремі люди, установи, організації та ін
Особливу роль у процесі соціалізації відіграють засоби масової
комунікації, які є різновидом масового спілкування людей. Серед них перше
місце за своїм впливом на дітей посідають електронні засоби: кіно, телебачення,
відео, що витіснили собою друковані засоби.
У ролі інтегративного результату всіх факторів соціалізації виступас
спосіб життя. Він формується як наслідок взаємодії людей і навколишнього
природного та соціального мікро-, мезо- макросередовища і має риси загального
(менталітет країни, форми політичної влади, економічний устрій і под.),
особливого (своєрідність регіону, міста, села тощо) і одиничного (дана сім'я,
школа, колектив, група, людина).