1.

Загальні принципи
Під принципами культурно-дозвіллєвої діяльності прийнято розуміти
основні вимоги, яким слідують соціальні педагоги, соціальні працівники в її
організації.
1. Нерозривний зв'язок з життям.
2. Принцип диференційованого підходу до різних верств населення.
Цей принцип означає організацію вільного часу з урахуванням специфічних
особливостей, інтересів, потреб і питань учнівської молоді.
3. Принцип індивідуалізації.
Процес функціонування культурно-дозвіллєвої діяльності можна
представити як взаємодію двох тенденцій соціалізації і індивідуалізації.
Перша полягає в розумінні особою своєї соціальної сутності, а друга сприяє
виробленню в неї індивідуального способу життєдіяльності, завдяки якому
вона дістає можливість самовдосконалення згідно з власними природними
задатками у суспільними потребами.
4. Принцип доступності в культурно-дозвіллєвій діяльності, який
здійснюється на основі врахування психологічних особливостей
особистості, їх соціально-демографічних і соціально-політичних
особливостей, необхідно врахувати рівень розвитку здібностей школярів.
5. Принцип послідовності, полягає в конкретизації цілей культурно-
дозвіллєвої діяльності. Принцип послідовності здійснюється на основі
умов: від відповідності занять рівню інтересів і здібностей школярів; від
тимчасової тривалості і від схеми перемикання з одних занять на інші.
6. Принцип системного підходу до вирішення культурно-дозвіллєвих
завдань. Поліпшується система педагогічного керівництва процесом
самовиховання через форму культурно-дозвіллєвої діяльності, в
індивідуальних видах занять.
2. Дозвілля – вибір особистістю занять у вільний час.
Дозвілля – частина соціального часу, яка використовується для збереження,
поновлення і розвитку фізичного та духовного здоров'я людини, її
інтелектуального вдосконалення.
Дозвілля – специфічна сфера для виховання підростаючого покоління,
формування світогляду і культури, потреб, смаків, почуттів та емоцій. Дозвілля
є сферою здійснення просвітницького виховного впливу на дітей та підлітків.
Дозвіллєва діяльність та її види
• культурно-дозвіллєва;
• освітньо-дозвіллєва;
• дозвіллєво-розважальна;
• дозвіллєво-ігрова.
Функції дозвілля
• рекреаційна
• комунікативна
• соціальна
• творча
• розважально-ігрова
• пізнавальна
• ціннісно-орієнтаційна
• виховна
Основні соціальні інститути дозвіллєвої сфери
• сім'я
• позашкільні заклади (літній оздоровчі комплекси, центри творчості дітей та
юнацтва, станції юних техніків, станції юних туристів, станції юних
натуралістів, дитячо-юнацькі клуби за місцем проживання тощо)
• навчальні заклади
• телевізійні та радіо компанії
• центри культурно-дозвіллєвої діяльності
• освітньо дозвіллєві установи
• дозвіллєво-рекреаційні заклади
• дозвіллєво-ігрові заклади
• музеї
• клуби
• парки
• театри

3. Невміння змістовно і з користю для себе і оточуючих організовувати

дозвілля – показник низької культури людини. З другого боку, цікаве дозвілля –
засіб всебічного розвитку особистості людини. К.Д. Ушинський писав: ”Якщо
людина не знає, що їй робити в години дозвілля, то тоді псується в неї і голова,
і серце, і моральність”.
Специфічні ознаки дозвілля:
- свобода вибору дозвіллєвої діяльності, свободи від обов'язків;
- добровільність участі у дозвіллєвій діяльності;
- бажання отримати радість та задоволення;
- самодостатність та самоцінність;
- компенсаційність дозвілля.
Загальноприйнята класифікація дозвілля за ознаками:
- вид активності ( пасивне та активне дозвілля);
- періодичність (щоденне, щотижневе, відпускне, святкове);
- тривалість (короткочасне, довготривале, епізодичне);
- напрям діяльності (творче, рекреаційне, культурне, спортивне, декоративно-
прикладне, туристичне).
Соціально-педагогічні методи дозвілля – це шляхи і способи здійснення
виховного і освітнього процесів у сфері вільного часу.
Вибір того або іншого методу залежить від форми реалізації дозвільної
діяльності – групової або масової.
Для групових форм реалізації дозвілля головним методом є метод педагогічної
організації спільноти на основі сумісної дозвільної діяльності.
Для масових форм реалізації дозвілля –метод створення педагогічних
ситуацій.
Для індивідуальної роботи характерними повинен бути методи, які
задовольняють потреби людини в спілкуванні, враженнях розважального або
пізнавального характеру, співпереживанні і емоційній реакції, а саме емоційної
інтеграції; заняття психологічний дистанції; концентрації форм спілкування з
активізацією ігрового спілкування; режисури контактів.
Найефективніші методи
- Методи гри й ігрового тренінгу. Гра – самостійний, важливий вид
діяльності. Гра виявляє знання, інтелектуальні сили. Вона показує рівень
організаторських здібностей, розкриває творчий потенціал.
- Методи театралізації. Дозвілля має нескінченну безліч сюжетів і соціальних
ролей. Метод театралізації реалізується через особливий словник спілкування,
обряди, ритуали. Театралізація знайомить з різноманітними сюжетами життя.
- Методи змагання. Змагання – внутрішня пружина скручування творчих сил,
стимулювання до пошуку, відкриття, перемог над собою.
- Методи рівноправного духовного контакту. Вони засновані на спільній
діяльності дітей і дорослих “на рівних” в усьому. Організатори, соціальні
педагоги та учасники – рівноправні члени шкільного клубу, драмгуртка,
творчих об'єднань, заснованих на демократичному, гуманізованому
спілкуванні.
- Метод створення виховуючих ситуацій, тобто покликаних до життя
процедур, самореалізації, недовіри, організованого успіху тощо. Ситуація, яка
виховує – це спеціально створені вихователем умови.
- Методи імпровізації. Імпровізація – дія, не усвідомлена, не підготовлена
заздалегідь, експромт. Імпровізації виводить на практичну і творчу
заповзятість. Мистецтво імпровізації – це спорудження спокуси творчого
зусилля. Імпровізація базується на синхронні наслідування з при внесенням
авторського.
Форми
Діяльність, що виходить до сфери дозвілля, можна розподілити умовно на
декілька взаємопов'язаних груп.
До першої з них відноситься навчання та самоосвіта широкому значенні
слова.
Це різноманітні форми колективного та індивідуального освоєння культури:
відвідування музеїв, театрів, видовищних заходів, читання книг та періодики,
перегляду телепередач та ін.
Другу групу в структурі дозвілля представляють різні форми любительскої та
суспільної діяльності: самостійні чи організовані (в закладах культури чи
спортивних організаціях) заняття та захоплення (хобі). Перелік їх дуже
широкий і цілковито залежить від рівня розвитку науки, техніки, культури в
цілому. Це традиційні (заняття хореографією, поезією, живописом,
фотографією, фізичною культурою, спортом, туризмом), а також більш сучасні
направлення, наприклад комп'ютерні клуби, об'єднання ролерів та ін.
Важливе місце в структурі дозвілля займає спілкування з іншими людьми
(сімейного дозвілля, товариські зустрічі в домашніх умовах, на природі, а також
місцях масового відпочинку, ігрових закладах, клубах, кафе)
Всього вчені нараховують до 300 форм проведення дозвілля.
4. Соціально орієнтована гра – це великий імпровізований спектакль, у якому
беруть участь всі, у цих іграх створюються ситуації вибору, коли дитина
вибирає не тільки напрямок своєї участі в грі, але й спосіб досягнення мети,
вона не може йти до мети одна, або зі своїм другом, або з великою групою
дітей.
Риси соціально орієнтованих ігор:
- усе що відноситься до гри знаходиться в певному ігровому просторі,
слугує засобом передачі соціального досвіду і спонукають дитину до
активної творчої діяльності;
- дорослі й діти є учасниками гри, права яких визначені правилами гри, що
регулюють їхні відносини;
- структура гри, її значенний зміст і правила гри, передбачають створення
евристичного середовища, що постійно стимулює творчу активність
дитини.
У грі складається особливий тип відносин між дорослими і дітьми, і вони
обумовлюється самою природою гри, як діяльністю самостійної,
добровільної, творчої.
Соціально-орієнтована гра має свої особливості – так, у ній, крім взаємин,
які розігруються дітьми відповідно до прийнятого сюжету й узятої на себе
роллю, виникають іншого роду відносини – уже не зображувальні, а дійсні,
реальні.
Ці види відносин тісно взаємозалежні, але не тотожні і можуть розходитися
один з одним.
Однією з особливостей гри є двоплановість поведінки. З одного боку, той,
хто грає, завжди залишається самим собою, з іншого боку – виконує функції
обов'язки тої людини, роль якої приймає на себе. Відіграючи роль він
займає, якби нову позицію, що поєднує існуюче в колективі положення з тим
положенням, що приділяється образом-роллю.
Соціальна проба – це завжди подолання. І тому основу її становить вольовий
компонент. Емоційне самопочуття дитини багато в чому залежить від її
успіху або не успіху у вирішенні соціальної проблеми, що імітується у грі.
Соціальні проби припускаєть самооцінку дітьми своїх можливостей на
основі послідовного вибору способу соціальної поведінки в процесі
освоєння різних соціальних ролей.
У цьому педагогічна суть проектування соціально рольових ігор.
Кожна гра має свої відмінні ознаки Варіативність, вибір учасниками своєї
ролі в грі. Для дітей виникає комплекс проблем: у якості якого брали участь
у грі - ведучого або відомого; іти з командою або самостійно відстоювати
свої інтереси; які випробування пройти.
Імітація реальних соціальних проблем, з якими діти зіштовхуються в житті
або можуть зустріти в майбутньому.
Комплекс правил і стимулюючих факторів, які створюють ефект змагання.
Любов дітей до романтики й пригод.

Види Соціально-орієнтованих ігор

На відміну від інших ігор гра-епопея – це насамперед форма організації
життєдіяльності тимчасових літніх об'єднань в умовах заміського дитячого
центру. Вона характеризується тим, що рольова імітація стає ядром табірної
зміни, підкоряється діяльності тимчасових об'єднаннь і короткочасних груп,
загальні масові свята. Гра-епопея, за своїм сюжетом охоплює цілий
“історичний період”, пов'язаний з героїчним подвигам й значними подіями в
житті ігрової країни.
Інноваційна (продуктивна) гра –спільна діяльність, спрямована на
створення інформаційного продукту (вирішення актуальної проблеми), яка
має обмін думками, у тому числі й спеціально організоване їхня зіткнення
демонстрацію проміжних результатів. Інноваційні ігри, з одного боку
збагачують комплекс уявлень про зміст і форми суспільної діяльності дітей,
а з іншого боку – можуть сприяти розвитку культури діалогу дітей з дітьми й
дітей з дорослими, удосконалювати вміння аналізувати, прогнозувати й
проектувати життя власних об'єднань.
Полідіяльнісні (фестивальні) ігри у своїй основі мають багато схожих рис
із такою поширеною формою виховної роботи, як так званий “Ярмарок”. У
цьому випадку рольова гра виступає, як складова частина елемента в змісті
організації неїігрової діяльності, використовуються як спонукальні засіб до
неї ігрової діяльності.
Характерними рисами порівняльних ігор є:
- розмаїтість видів діяльності, їхнє рівнозначність у загальній конструкції
гри;
- можливість вибору виду діяльності й характеру участі в них;
- наявність різних видів площадок діяльності (на кожній площадці
здійснюється своядіяльність);
- об'єднання різноманітних видів діяльності ігровою ідеєю (сюжетом гри);
- наявність системи стимулювання учасників: ігрові знання, бали.
Гра-подорож яка має й інші назви: “маршрутна гра”, “гра на подолання
етапів”, “гра по станціях”, “гра-естафета”. Призначення гри-подорожі
варіативно.
Ця форма може використовуватися:
 - для формування у вихованців;
- як засіб відпрацьовування умінь (організаторських, комунікативних,
розв'язання винахідницьких завдань й ін.);
- як засіб контролю відповідних знань, умінь і навичок; у цьому випадку
вона може проводитися з використанням змагання між командами-
учасницями;
- усвідомлене поглядів, відносин або цінностей через “проживання”
ситуації, що виховує;
- для організації колективного планування діяльності колективу. Гра-
подорож застосовується, як форма організації змагання, допомагає
соціальному педагогу зробити крок на шляху згуртування колективу.

5. Дозвіллєвої програми – визначення досить широке, що включає в себе

різноманіття форм організації вільного часу дітей і підлітків.
Дозвіллєві програми проектується для всіх вікових категорій дітей – від
дошкільників до підлітків.
Цілі приготування дозвіллєвих програм спрямовані на вирішення комплексу
завдань, пов'язаних з формуванням культури вільного часу: залучення дитини
підлітка в яскравий світ ігор, змагань, розваг і свят, освоєння традиційного й
інноваційного досвіду організації дозвілля через пізнання, освіту, спілкування.
Це передбачає також спрямованість особистості на різні соціально значимі
норми і цінності.
Так до числа потенційних можливостей дозвіллєвих програм у формуванні
особистості один з дослідників дитячого дозвілля, Б.А. Тітов, відносить
настанову на: самовдосконалення, усвідомлення належності до соціально-
історичної спільності, дотримання моральних загальнолюдських цінностей,
соціальну активність, природу, мистецтво, інших людей.
Залежно від цілей, планованої тривалості програми і ступеня співучасті в ній
дітей виділяється кілька типів дозвіллєвої програм.
Типи дозвіллєвих програм
Разова ігрова програма, що не вимагає підготовки учасників, коли соціальний
педагог включає дітей у гру, масовий танець, спів, безпосередньо в ході
програми. Вона може тривати від 30 хв і більше, залежно від віку дітей і вибору
розваг – це можуть бути ігри-забави за столом, рухливі ігри й танці в колі; ігри
з естради, дискотека і т.п. Такий сеанс “витівництва” може бути частиною
більшої програми, наприклад масштабної, святкової.
Конкурсна ігрова програма на задану тематику з попередньою підготовкою
учасників (брейн-ринг, турнір, КВК і т. п.). Готувати і проводити такі програми
можуть, як соціальні педагоги, так і першокурсники під їхнім керівництвом.
 Свято – особливо значимий і досить трудомісткий за організацію тип
дозвіллєвої програми. Воно припускає розмаїтість розваг, видовищ, виставок,
публічних виступів з активною участю дітей. Тут може бути використаний
принцип вільного вибору дозвіллєвої діяльності (гуляння) або зміна жанрів для
всіх одночасно: наприклад, витівництво, концерт-загадка, представлення героя
яких-небудь подій і інтерв'ю з ними й ін. Залежно від поставлених педагогічних
завдань свято може бути чистим ритуалом, пов'язаних і соціально значимою
подію або значною подією в житті колективу, наприклад день народження
клубу, об'єднання, ювілей установи. Свято обов'язково розраховане на активну
підготовку до нього всіх учасників; це одна з головних умов у створенні
атмосфери очікування свята.
Гра-вистава для запрошеної (непідготовленої) аудиторії. Можливий в установі
де є хоча б невеликий колектив організаторів, що володіють сценарною
акторською майстерністю. Сюжет спектакля будується таким чином, що в
нього включаються ігри, атракціони. У ході гри-спектаклю діти зненацька для
себе опиняється в ігровій ситуації. Вони полдіються ролям, їм пропонується
виконати завдання, допомагаючи героям спектаклю.
Тривала дозвіллєва програма являє собою систему виховної роботи
соціального педагога або педагогічного колективу. Вона обов'язково
складається із чітко поставлених етапів відповідно до поставлених
педагогічних завдань. Така програма планується на цілий навчальний рік або
навіть на кілька років. Типовим прикладом є програми дитячого літнього
табору. В установі тривала ігрова програма може бути організована у формі
гри-подорожі із правилами (святами).
Структура дозвіллєвої програми
1. Кому адресована програма, які потреби задовольняє.
2. Цільове призначення програми її завдання.
3. Які види дозвіллєвої діяльності включає.
4. Короткий зміст пропонованої дозвіллєвої діяльності.
5. Передбачувані форми діяльності.
6. Мжливі варіанти участі дітей у програмі.
7. Тривалість програми.
8. Умови необхідні для реалізації програми.
9. Учасники організаторів дозвіллєвої діяльності педагог і школярі.
10.Лтература необхідна для освоєння програми (обов'язкова й додаткова, для
організаторів, для учасників).
11.Очікувані результати реалізації програми.
7. Клуб – комплексний універсальний центр дозвіллєвої діяльності.
Клуб – це соціально культурний центр духовного розвитку, творчості і
відпочинку людей, створений за державною суспільною ініціативою.
Завдання клубної діяльності:
• Організація дозвілля населення, забезпечення культурного відпочинку і
розваг.
• Стимулювання суспільної активності шляхом організації дозвіллєвої
діяльності великих мас людей.
• Розвиток соціально-культурної творчості.
Найбільш поширеною формою організації дозвілля виступає клубна діяльність.
Вона активно використовуються соціальними педагогами, як в цілях
профілактики, так і соціальної реабілітації та корекції.
Клубна діяльність організовується на базі установ системи освіти. Традиційно
базовими установами для організації клубної роботи за місцем проживання
виступають школи і установи додаткової освіти дітей, включаючи підліткові
клуби за місцем проживання, центри, будинки і палаци дитячої та юнацької
творчості, центри та станції юних туристів, техніків, дитячо-юнацькі спортивні
школи та ін.
Привабливість клубного життя для дітей та підлітків молоді, дозволяють
забезпечити:
• ігрові форми засвоєння майбутніх соціальних ролей;
• різноманітна за характером діяльність, яка дозволяє вирішити проблему
професійного самовизначення, самопізнання;
• можливість задовольнити потреби в спілкуванні (на відміну від
беззмістовного проведення часу на вулиці хлопці спілкуються в клубі на основі
загальних корисних справ, захоплень, інтересів);
• гуманістично збудовані в порівнянні з вуличними міжособистісні відносини
(неприпустимі глузування, приниження і т.п.);
• самовдосконалення, відносна автономія від дорослих.
У змістовному плані клубна діяльність включає такі напрямки роботи:
- організації спільної діяльності і відпочинку;
- профілактичні програми (профілактика залежностей, правопорушень і т.п.);
- основні та виховні програми (валеологічна програма, програма додаткової
освіти, програма розвитку соціальних навичок, програма патріотичного,
морального виховання і т.п.);
- корекційні і реабілітаційні програми (програма роботи з дітьми-інвалідами,
програма роботи з дітьми з ослабленим здоров'ям (лікувальна педагогіка)
програма реабілітації предметно-просторового середовища дітей і підлітків та
ін).
Різноманітність клубів
одного профільні суспільно-політичні клумби дискусійний клуб військово-
патріотичний пошукові клуби