«Дон Кіхот» М.

де Сервантеса 
 іспанський новеліст, драматург і поет, класик світової літератури
(«Галатея», «Дон Кіхот», «Мандри Персилеса та Сигізмунда», «Прикладні
новели»). Відомий, насамперед, як автор роману «Дон Кіхот», який багато
критиків називають першим сучасним романом та одним із найкращих творів
світової художньої літератури.
Літературна діяльність Мігеля почалася доволі пізно, коли йому було 38
років. Після першої новели «Галатея» (1585 рік) він написав чимало
драматичних творів, які користувалися невеликим успіхом.
Тож заради насущного хліба майбутній автор «Дон Кіхота» змушений
поступити на інтендантську службу; йому доручають закуповувати провіант
для «Непереможної Армади». Та ці обов'язки приносять йому самі невдачі,
він навіть потрапляє під суд і якийсь час сидить у в'язниці.
Проте він не припиняє своєї письменницької діяльності, спершу нічого не
друкуючи. Особисті поневіряння фактично стають матеріалом для його
майбутньої письменницької праці.
З 1598 до 1603 року немає майже жодних звісток про життя Сервантеса. У
1603 році він з'являється в Вальядоліді, де займається дрібними приватними
справами, що дають йому убогий заробіток, а в 1604 році виходить в світ
перша частина роману «Хитромудрий ідальго Дон Кіхот Ламанчський», що
мала величезний успіх в Іспанії (за кілька тижнів розійшлося перше видання і
в тому ж році чотири наступних) і за кордоном (переклади багатьма мовами).
Проте матеріальне становище автора не змінилося, лише посилилося вороже
ставлення до нього, що виразилося в глузуваннях, наклепах,
переслідуваннях.
Від цього часу й до самої смерті літературна діяльність Сервантеса не
припинялася: в проміжку між 1604 і 1616 роками з'явилися друга частина
«Дон Кіхота», всі новели, багато драматичних творів, поема «Подорож на
Парнас» і роман «Мандри Персілеса і Сигізмунди», що був надрукований
уже після смерті автора.
Майже на смертному одрі Сервантес не переставав працювати; за кілька днів
до смерті він постригся в ченці. 22 квітня 1616 року він помер від набряку-
набухання головного мозку (за іншою версією, від цукрового діабету).
Сервантес ніколи не був багатою людиною. Після викупу з арабського полону
він роками повертав гроші, витрачені за його звільнення. Музей письменника
в одному з міст вразив своєю бідністю навіть диктатора Франсіско Франко в
XX столітті і диктатор розпорядився зробити музей Сервантеса — багатим.
Бо непрестижно було мати уславленого національного письменника бідним.
Крім "Дон Кіхота", Сервантес також написав інші важливі твори, серед яких:
"Пастушка Філіса" (La Galatea) - перший твір Сервантеса, виданий у 1585
році. Це пасторальний роман, який описує кохання та пригоди головної
героїні Філіси.
"Новелас ескогідо" (Novelas ejemplares) - збірка новел, опублікована в 1613
році. У цих новелах Сервантес відтворює різноманітні сюжети та персонажів,
використовуючи різні жанри, такі як драма, комедія, мелодрама та ін.
"Перші чотири книги роману про Рицаря Тристрама" (Las cuatro partes del
ingenioso caballero don Quijote de la Mancha) - це продовження "Дон Кіхота",
яке було написане після публікації другої частини. У цьому творі Сервантес
створює пародійне продовження пригод Рицаря Тристрама, головного героя
вигаданого роману, яким займався його герой Дон Кіхот.
"Діалоги живота" (Los trabajos de Persiles y Sigismunda) - це останній роман
Сервантеса, опублікований в 1617 році після його смерті. Цей роман є
пригодницьким романом про закохану пару, яка шукає щастя від одного місця
до іншого.
Основні жанри, які можна віднести до творчості М. де Сервантеса,
включають:
Роман: Найвідомішим твором Сервантеса є роман "Дон Кіхот", що є одним з
найвизначніших творів у світовій літературі. Він поєднує елементи реалізму,
фантастики та сатири.
Пасторальний роман: "Галатея" (La Galatea) є прикладом пасторального
роману, який описує кохання та пригоди. Це був перший великий твір
Сервантеса, в якому робиться спроба поглибити гуманістичний зміст цього
жанру.
Новела: "Новелас ескогідо" (Novelas ejemplares) є збіркою новел, де кожна
історія має свою унікальну сюжетну лінію та персонажів. Сервантес
використовує різні жанри, такі як драма, комедія, мелодрама, для створення
цих новел.
Пародія: У своїх творах, зокрема в "Дон Кіхоті", Сервантес використовує
елементи пародії, насмішки та іронії. Він піддає критиці романтичні і
рицарські кліше того часу.
Пригодницький роман: " Персилес і Сигізмунда " (Los trabajos de Persiles y
Sigismunda) є прикладом пригодницького роману, де головна пара шукає
щастя, проходячи через різні пригоди та перепетії.

«Премудрий гіда́льго Дон Кіхо́т з Лама́нчі» (ісп. El ingenioso hidalgo don

Quijote de la Mancha) ─ роман іспанського письменника Мігеля де
Сервантеса Сааведра.[2]
Головний герой, Алонсо Кіхано ─ незаможний дворянин, що прочитав
багато лицарських романів. Ці романи так ввійшли в його фантазію, що
Кіхано став переконаний, нібито він мандрівний лицар. Разом із простим
селянином, «зброєносцем» Санчо Пансою, самозваний Дон Кіхот
Ламанчський вирушив на пошуки пригод. Дон Кіхот вибрав об'єктом своєї
любові Дульсінеї Тобоської — так мандрівний лицар нарік дівчину із
сусідньої ферми. «Дульсінея» абсолютно не підозрює про Кіхотові почуття
до неї, і практично ні разу не з'являється в романі.
«Дон Кіхот» ─ найвпливовіший літературний твір Іспанської Золотої Доби і
вважається одним з багатьох найкращих романів взагалі.
Сервантес створив вигадане походження історії. Він стверджує, що найняв
історика-мавра, щоб перекласти арабський рукопис, який письменник
знайшов у брудній квартирі в Толедо.

Літературні особливості
Роман має епізодичну структуру. Хоча він і жартівливого характеру, друга
частина ─ серйозний філософський роздум на тему обману. Дон Кіхот
слугував джерелом натхнення не тільки в літературі, а й набагато пізніше в
музиці і живописі, надихаючи Пабло Пікассо та Ріхарда Штрауса. Контраст
між високим, худим, вигадливим та ідеалістичним Доном Кіхотом і товстим,
присадкуватим, стомленим від життя Санчо Пансою ─ лейтмотив, що
наслідувався багато разів після публікації книжки. Мрії гідальго ─ об'єкт
образливих і жорстоких розіграшів у романі. Навіть вірний та простодушний
Санчо ненавмисно був змушений обманювати його в деяких питаннях.
Роман — сатира ортодоксальності, правдивості, точності та навіть
патріотизму. В спробі вийти поза просту розповідь історії, щоб пояснити
індивідуалізм своїх персонажів, Сервантес допоміг зменшити моду на
літературно обмежені лицарські романи, які пародіював у своєму творі.
Письменник застосовував гру подібних слів, що ще збільшувало комічність
«Дона Кіхота».
Світ простих людей, від пастухів до власників таверн, що фігурують в «Доні
Кіхоті» був новаторським для тих часів. Персонаж Дона Кіхота став дуже
відомим у світі, а слово «донкіхотський» перейняли багато мов. Фраза
«боротьба з вітряками», що стосується одного з епізодів, стала синонімом
марності зусиль. І через свій величезний вплив роман допоміг формуванню
сучасної іспанської мови.
Сюжет:
Перед першим розділом роману Сервантес помістив пролог, в якому просить
пробачення за простий стиль свого твору та відсутності в ньому цитат.
Перший розділ розпочинається розповіддю про характер і звички дворянина
Алонсо Кіхано з Ламанчі: «В однім селі у Ламанчі — а в якому саме, не
скажу — жив собі не так давно гідальго, з тих, що то мають лише списа на
ратищі, старосвітського щита, худу шкапину та хорта-бігуна».
Головний герой («Літ нашому гідальгові до п'ятдесятка добиралося, статури
був міцної, із себе худий, з лиця сухорлявий, зорі не засипляв і дуже кохався
в полюванні» але «гідальго той гулящого часу — тобто замалим не цілий
рік — водно читав лицарські романи з таким запалом і захватом, що майже
зовсім занедбав не лише своє полювання, а й усяке господарювання») так
любив читати лицарські романи, що говорив тільки про них і вірив кожному
слову в них, попри те, що більшість подій там безсумнівно неможливі. Кіхот
зрештою божеволіє через недосипання, нестачу їжі та багато читання. І він
вирішує податися на пошуки пригод як мандрівний лицар. Він одягає старі
лати, саморобний шолом, перейменовує себе в «Дона Кіхота Ламанчського»,
а свою хирляву шкапу називає Росинантом. Він назвав своєю коханою
дівчину із сусідньої ферми Алонсу Лоренцо ім'ям Дульсінея Тобоська, в той
час як вона нічого про це не знає.
Дон Кіхот вирушив у дорогу рано вранці та заночував у заїжджому дворі, що
здавався йому замком. Він просить власника, якого сприйняв за повелителя
замку, посвятити його в лицарі. Дон Кіхот проводить ніч, стоячи на варті над
своїми латами. Вранці, коли погоничі мулів спробували витягнути лати з
води, щоб дати мулам напитися, Дон Кіхот почав з ними бійку. Тоді хазяїн
заїжджого двору «посвятив його в лицарі», порадивши йому найняти собі
зброєносця та послав його в дорогу. По дорозі, Дон Кіхот побився з
толедськими торговцями, які «образили» уявну Дульсінею, і звільнив
хлопчика, якого прив'язав до дерева його хазяїн за те, що хлопчик мав
нахабство спитати про свою заробітну плату. Дон Кіхот повернувся додому із
своїм сусідом, Педро Креспо.
По поверненню Дон Кіхот почав складати план втечі з рідного села. Тим
часом його племінниця, економка, парафіяльний вікарій та
місцевий перукар непомітно спалюють більшість лицарських романів і
замикають бібліотеку, кажучи Дону Кіхоту, що бібліотеку прокляв чаклун.
Дон Кіхот, тим часом, пропонує іншому своєму сусідові Санчо Пансі стати
його зброєносцем і обіцяє подарувати селянину посаду губернатора острова.
Скоріше безрадісно Санчо погоджується, і на світанку вони обидва утікають
із села. З цього місця починається серія їхніх пригод, починаючи з битви
Дона Кіхота з вітряками, які йому здавалися лютими велетнями.
Хоча роман і жартівливий, друга частина ─ серйозний філософський роздум
на тему обману. Мрії Дона Кіхота стали об'єктом жорстоких глузувань.
Навіть Санчо був змушений обманути його. Зброєносець, зустрівши з Доном
Кіхотом трьох сільських дівчат, сказав йому, що одна з них Дульсінея, а інші
дві її служниці. А коли Дон Кіхот побачив тільки сільських дівчат перед
собою, то Санчо запевняв Дона Кіхота, що він зазнав жорстокого прокляття,
яке не дозволяє йому бачити правду. Коли Санчо зрештою отримує своє
губернаторство на острові, він несподівано виявляє великі здібності, хоча в
кінці все ж таки стається лихо. Роман закінчується повним зреченням Доном
Кіхотом ілюзій. Він з сумом повертається до нормального життя,
відмовляється від лицарства і, врешті-решт, помирає.

Історія публікації
Роман складається з двох частин, публікація яких розділена
десятиліттям. Частина перша була надрукована в 1605 році, Частина друга —
в 1615 році, уже після того як перша частина була неодноразово перевидана в
Європі й здобула велику популярність. У другій частині автор глибше
розкриває характер свого персонажа, вона менше зосереджена на дії, а
більше на роздумах та діалогах.
Культурне значення:
Роман Мігеля де Сервантеса збагатив культуру Європи. Імена його
персонажів: Дон Кіхот, Санчо Панса, Дульсінея відомі практично кожному
європейцю. В українській мові, наприклад, вживається дієслово «дон-
кіхотствувати», яке означає боротися за шляхетну, безнадійну справу, як
лицар навіть собі на шкоду. Ілюстрації до роману робило безліч
європейських художників, серед яких —

 Гранвіль
 Оноре Дом'є
 Гюстав Доре
 Пікассо
 Хосе Сегрельєс та інші.
Успіх «Дон Кіхота» перетворив твір Сервантеса на взірець «сучасного
роману» — приклад для письменників наступних століть[3].
У 20 столітті, коли Іспанія започаткувала перетворення країни на
туристський край, усі більш-менш пов'язані з романом міста і села
прикрасили скульптурами Дон Кіхота та Санчо Панси у стилістиці
від реалізму до постмодернізму. Обидві постаті прикрасили
величний монумент письменнику Сервантесу в Мадриді. Невеличкі
монументи Дон Кіхоту можна зустріти в іспаномовних країнах Латинської
Америки, де комічний гідальго ніколи не бував.
Музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків в Києві має в своїй збірці
чотири гобелени за картонами митця з Франції Шарля Куапеля (1694—1752)
на сюжети «Дон Кіхота». Гобелени виконала всесвітньо
відома мануфактура в місті Брюссель.
Зала з гобеленами музею Ханенків має ще одного Дон Кіхота — на
стелі. Плафон (живопис) для зали намалював іспанський митець Барбудо
Санчес (1857—1917). На плафоні невмирущий лицар дає бій вітрякам.
Свою інтерпретацію образів роману дав і відомий художник-
графік Бродський Савва Григорович (1923—1982). Він сам репрезентував
свої літографії в Іспанії, де отримав визнання та гучний успіх.
У музичному мистецтві також є звернення до цього твору. Наприклад, Ріхард
Штраус у 1897 написав однойменну симфонічну поему.

Роман "Дон Кіхот" М. де Сервантеса має велику жанрову своєрідність та

поєднує елементи різних літературних жанрів. Основні зв'язки "Дон Кіхота" з
іншими жанрами включають лицарський роман, шахрайський роман,
пасторальний роман, драму та лірику.

Лицарський роман: "Дон Кіхот" використовує мотиви та традиції

лицарського роману. Головний герой, Дон Кіхот, вважає себе лицарем і
намагається повністю втілити ідеали лицарства. Він шукає пригод, воює зі
злом та відстоює справедливість. Однак, Сервантес насмішливо підкреслює
нереальність та несумісність ідеалів лицарства з реальністю.

Шахрайський роман: "Дон Кіхот" також містить елементи шахрайського

роману. Героїчні вчинки Дон Кіхота та його вірний слуга Санчо Панса часто
стикаються з обманом, плутаниною та ілюзіями. Сервантес використовує ці
ситуації для створення комічного ефекту та показу нерозумності та
фантастичності уявлень головного героя.

Пасторальний роман: В деяких частинах "Дон Кіхота" можна знайти

елементи пасторального роману. Наприклад, персонаж Доротея виступає як
пастушка, а її коханець Клодіо - як пастух. Ці епізоди надають твору
романтичного і ліричного настрою.
Драма: "Дон Кіхот" також має елементи драматичності, зокрема у взаємодії
головних персонажів та розвитку сюжету. Конфлікти, діалоги та внутрішні
конфлікти героїв сприяють драматичному напруженню та розкриттю
характерів.
Лірика: Хоча "Дон Кіхот" передусім є прозовим романом, в ньому також
можна знайти ліричні елементи. Наприклад, в окремих розділах Сервантес
використовує поетичні вставки, які виражають почуття кохання, природи або
філософські роздуми.
Завдяки цій жанровій різноманітності "Дон Кіхот" виступає як унікальний
твір, який поєднує різні літературні жанри та створює своєрідний стиль та
атмосферу.
Композиція роману "Дон Кіхот" М. де Сервантеса має складну структуру та
складається з кількох рівнів повісті. Основні елементи композиції
включають:
Предмова: Роман починається з авторської предмови, де Сервантес
розповідає про свої мотиви для написання роману та розмірковує про
природу художнього твору.
Перша частина: Перша частина роману розповідає про головного героя,
Алонсо Квіханчу (або Дон Кіхота), його вирішення стати лицарем та
відправитися на пригоди. У цій частині описуються його зустрічі з різними
персонажами та пригоди, які він переживає.
Міжчасові розповіді: Поміж пригодами Дон Кіхота у першій частині роману,
Сервантес вставляє кілька міжчасових розповідей або "новел". Ці розповіді
можуть бути незалежними історіями або віддзеркалюють долю окремих
персонажів, яких зустрічає Дон Кіхот.
Друга частина: Друга частина роману, яка була опублікована пізніше,
продовжує пригоди Дон Кіхота та його слуги Санчо Панси. У цій частині
розкриваються їх характери та змінюються їхні взаємини. Також вона
містить роздуми про природу літератури та авторства.
Фінал: Роман завершується фінальною частиною, де Дон Кіхот повертається
до своєї родини, відмовляється від своєї мрії бути лицарем та визнає свою
помилковість. Фінал відображає роздуми про реальність та фантазію, про
силу мрій та їхні межі.
Композиція роману "Дон Кіхот" є багатошаровою та складною, поєднуючи
пригодницьку історію Дон Кіхота з міжчасовими розповідями,
філософськими роздумами автора та роздумами героїв. Ця структура дає
можливість Сервантесу висловлювати свої думки про світ та художню
літературу.
Система образів у романі "Дон Кіхот" М. де Сервантеса має значний
смисловий заряд і глибоку антонімічну парність між головними героями -
Дон Кіхотом і Санчо Пансою. Образи цих двох персонажів виконують
важливу функцію в романі і мають різні символічні значення.
Образ Дон Кіхота: Дон Кіхот є символом романтичного ідеалізму,
мрійливості та вірності. Він живе в світі лицарських романів та ідеалів,
відмовляючись від реальності. Дон Кіхот прагне боротися за справедливість,
гідність та героїзм, вважаючи себе справжнім лицарем. Він віддає перевагу
світові уяви та фантазії, ігноруючи реальність. Образ Дон Кіхота символізує
бажання змінити світ, ідеалистичні уявлення про героїзм та повагу до
моральних цінностей.
Образ Санчо Панси: Санчо Панса, слуга Дон Кіхота, є протилежністю Дон
Кіхота. Він є реалістичним, прагматичним і земним персонажем. Санчо
Панса репрезентує прагнення до простого задоволення, практичного розуму
та розуміння реальності. Він не поділяє фантазійні уявлення Дон Кіхота, але
служить йому віддано. Образ Санчо Панси символізує прозорість, здоровий
глузд та практичний розум.
Антонімічна парність між Дон Кіхотом і Санчо Пансою виконує ряд функцій
у романі:
Комічна пародія: Взаємодія між Дон Кіхотом і Санчо Пансою часто викликає
комічні ситуації і гумористичні ефекти. Розбіжності між їхніми уявленнями
та поведінкою створюють комічні ситуації та розважають читача.
Конфлікт і гармонія: Вони представляють конфлікт між фантазією та
реальністю, між ідеалами та практичним життям. Але в той же час, їхнє
спільне подорожування розкриває гармонію у їхньому партнерстві та
взаємодоповненність.
Філософські роздуми: Взаємодія між Дон Кіхотом і Санчо Пансою викликає
філософські роздуми про природу реальності, фантазії, ілюзій та місця
людини у світі. Це допомагає автору висловлювати свої думки про природу
людського існування та художнього твору.
Антонімічна парність образів Дон Кіхота і Санчо Панси допомагає
Сервантесу розкрити глибину людського характеру, рефлексію над життям та
художнім твором, а також створити цікаві і суперечливі персонажі, які
залишають великий вплив на читача.
Історико-літературна інтерпретація образу Дон-Кіхота дає змогу розглядати
його як персонажа, що втілює певні гуманістичні погляди. Дон-Кіхот є
ідеалістом, мрійником та відстоювачем високих моральних цінностей.

Гуманістичні погляди: Дон-Кіхот вірить у справедливість, гідність та героїзм.

Він прагне боротися зла і відстоювати правду. Він не покладається на
матеріальне багатство, але вважає моральні цінності та гідність людини
найважливішими. Він мріє про ідеалізований світ і вірить у зміну реальності.
Донкіхотівська ситуація: "Донкіхотівська ситуація" означає прагнення до
зміни світу та боротьби зі злом навіть у світі, де багато людей відмовляються
від ідеалів та реалістичних перспектив. Дон-Кіхот вперто відмовляється
визнати суспільну реальність та руйнує ілюзії багатьох людей. Він виступає
проти жорстокості, безглуздості та життя, що не відповідає його ідеалам.
Сенс "донкіхотівської ситуації" полягає в тому, що не дивлячись на
безнадійність та розчарування, Дон-Кіхот відчайдушно бореться за свої
ідеали та принципи. Він стає символом незламності духу та вірності власним
переконанням, незважаючи на критику та відкидання оточуючими. Це
піднімає питання про сутність людського буття, про межі та цінності
індивідуального волевиявлення в суспільстві.
Завдяки гуманістичним поглядам та донкіхотівській ситуації, образ Дон-
Кіхота стає великим символом героїзму, відданості і боротьби за ідеали. Він
надихає читачів діяти на благо інших, протистояти несправедливості та
прагнути до кращого світу, не зважаючи на труднощі та реалії життя.