Розкажіть, як виник гурт “SummerInc”? Як ви зустрілися і вирішили, що варто грати разом?

У 2013 я грала в гурті, але він недовго проіснував, але залишив по собі певний матеріал і
досвід, тому мені хотілося й далі це продовжити.
Через знайомих і знайомих - знайомих я знайшла Андрія Локотоша. Він на той час закінчив
університет в Тернополі і приїхав продовжити навчання у Львові. Так зародилася наша група.
Протягом 2013-2014 років склад гурту переформовувався, люди, приходили, були якийсь час і
йшли. Зрештою ми знайшли перкусіоністку Альону Коваленко, котра дивом впала нам з неба.
Вона подзвонила, коли ми саме шукали барабанщицю / барабанщика. Ми послухали і
зрозуміли,що вона “наша людина”.
У процесі розпаду гурту “InOne” до нас приєднався їх бас-гітарист Юрій Тимочко. Так і
зародився «кістяк» інків і по сьогодні виступаємо у такому складі.
Ми маємо різні смаки, смаки мінливі – думає це речення є зайвим, без сенсу якесь)). Але з
якогось моменту, нас четверо і нам комфортно разом.. – думаю його теж варто викинути.

А ви відчуваєте взаємовпливи в середині гурту? Що змінює ваші смаки? Це щось всередині

гурту, чи є й зовнішні чинники.
Ми не змінюємо смаки музики одне одного, а відкриваємо їх. На репетиції Юра може раптом
почати грати ґрандж, Альона — джаз чи Андрій — фанк. Наповнюючись різними стилями,
ми стаємо іншими, більш різнобарвними, відкритими до нових перспектив.

А ви пам'ятаєте свій перший концерт як гурт?

Перший концерт, який ми зіграли з Андрієм був на літературнику, а повний сольний ми
створили завдяки друзям у вересні 2013 року. Тоді в гурті, крім нас з Андрієм, були Ліна
Струк з “Делікатно про” та Данило Личко з “Mystic Shores”. Я добре пам'ятаю той концерт,
бо займалась організацією.
Концерт відбувся в Музеї ідей. Прийшло десь 70-80 людей, то уже були не тільки наші друзі,а
й ті, хто просто почув про захід і вирішив прийти. Ми хвилювалися і , звісно, не обійшлося
без лаж . Але той концерт був першим великим досвідом, великим кроком, нашою
маленькою перемогою. Ми заявили публічно, що маємо матеріал, і хочемо його показати, що
ми є.
В нас був проектор, що висвічував дорогу на фоні. Така американська дорога. Це було дуже
круто. Я вибрала дорогу, бо мені дуже імпонує пісня “West” — вона про втечу, подорож, про
ситуацію, коли точкуа, з якої виходиш, є, а точки, куди маєш прийти немає. Є тільки широта,
ти і ця дорога. Це й досі мені подобається. – цей абзац досить кострубатий, як на мене. Тому
можна його видалити.

Більшість ваших пісень написані англійською. При тому, що більшість вашої поезії
українською. Як це співіснує в вашій творчості?
Першу пісню “Tomorrow” я написала на English summer school. Я на школі щодня багато
спілкувалась англійською, і написала цю пісню. Всім чомусь вона сподобалось))
Мені здавна подобалось, як звучить англійська, і от роки три я її вчу, вдосконалюю і так
пишуться англійські тексти. Я не кажу собі, що от зараз повинна написати пісню
англійською. Я просто слухаю мелодію, а вона промовляє до мене. От як заспівати нашу
пісню “West” на українській: “Ми їдемо на захід, ми божевільні пустельники”?!. Звучить
кострубато, як на мене, але англійською самий раз.
Що ж до поезії, то українською я виписуюсь. Мені треба весь негатив чи позитив віддати в
поезію, а осад, що залишається виливається в англійську. Але в нас з'являються й
україномовні пісні.

А як взагалі пишуться пісні в “SummerInc”?

У нас “так історично склалось”, що Андрій є хорошим гітаристом та композитором. Він
приносить чи надсилає мені матеріал, часом «пачками» на електронну пошту. Я слухаю, і
якщо йдуть слова, картинки чи історія, то ця мелодія має перспективу отримати голос, слова.
Я надаю їй голос, право сказати, промовити у простір. Як це звучатиме разом з бас-гітарою,
барабанами — це вже спільна робота всіх нас,але слова - це вже я сама вдома сиджу,
концентруюсь на мелодії. Треба мовчати цією мелодією, щоб вона мені сказала те, що має
сказати.

У казці Ігоря Калинця “Пан Ніхто” був дівчинка Інка, котра казала “З дітьми я дитина, з
дорослими я доросла”. Чи є дорослими “інки”
Якщо би хтось прийшов до нас на репетиці, то помітив би, що інколи інки поводяться як
діти. Я, мабуть, повністю в тій фразі Інки. Я ще працюю в центрі “Джерело” з
неповносправними людьми, спілкуюсь з 30-літніми, котрі поводяться, як діти, сприймають
світ як гру...
Я не вважаю, що це погано. Інколи треба себе відпускати, бути дитиною. Бо ми всі діти Божі.
І попри те, що ти робиш щось зле, ти лишаєшся в очах Бога дитиною — класною і
дорогоцінною. Тому варто відпускати себе, свою самовпевненість і гордовитість, тоді стає
легше і думати і розуміти і відчувати.

Про що ваша музика? Про що взагалі варто писати?

Музика завжди має задавати вектор руху, виходу кудись до чогось, повинна вести тебе. Не
повинна бути тільки розважальною. Навіть якщо розважальна, то має бути глибина. Я не
знаю, про що музика “інків”, є багато тем, аспектів, але в центрі — глибина. Ми не
співатимемо про бруківку, каву, рибок в акваріумі. В нас є цікаві образи, але за образами є
серйозніші речі, про які ми хочемо говорити. Вершина кіно, поезії, музики — це, коли
людина проникає в твір, виносить для себе певну користь. Коли в людині народжуються
плоди, думки, ідеї — оце музика, оце кіно!
Дорогою сюди, я зайшла на виставку Андрія Крицуна у Дзизі, я стояла хвилин 5, дивилась на
картину “Тайна вечеря”. Там нема Христа,нема апостолів за класичним зразком. Тільки
сузір'я — велике біле коло і по боках маленькі кола. Показати Бога через сузір'я, космос — це
фантастично. Мене “пробило”. Я хочу, щоб музика “пробивала”, щоб музика про кохання
пробивала до вищих матерій, як любов, свобода, гідність. Музика має бути глибокою і
водночас може бути легкою. Як пісні “Depeche Mode” чи “Joy Division” — з попсовою
фразою на приспіві, котра легко запамятовується. Але, коли ти вчитуєшся в текст, ти
розумієш, що це все не просто так.

Де вас можна буде почути найближчим часом?

21 червня ми граємо на задньому дворику каплиці Боїмів, підтримуємо Свято музики у
Львові, з 20:00 по 21:00 вечора. 27 червня разом з нашими друзями з гуртом “No limits”
граємо в “Gas station”, 28 будемо в Бучачі на фестивілі “Арт-Двір”, 4 липня — в Коломиї на
фестивалі «Трикутник», 12 — на “Сосна-фест” в Соснівці на Львівщині, 31 — на фестивалі
Тустань.
Щодо інших планів, то 14-15 червня виходить наш сингл. Малювала її Софія Лапсарь , котру
я знайшла, захопившись її роботою над обкладинкою книжки Жені Морі.

Як вдається поєднувати таку активну концертну і, очевидно, репетиційну діяльність з іншими

складовими вашого життя?
О, запрошую всіх 20 червня у Вільний простір, що на вулиці Пекарській, 13, там буде мій
вечір верлібрів, читатиму свою поезію . Так, ми з Андрієм поки що навчаємось, Альона
працює, в Юри є робота і сім'я. Буває важко, але музика — це є життя. Я почуваюсь
комфортно з музикою, інші учасники гурту теж. Музика — не тягар, а доповнення, пазлом
лягає в наше життя, ми отримуємо задоволення від того, що робимо, особливо після
концертів, коли слухачі, приходять подякувати, а самі повні щастя радості, натхнення. Такі
концерти заряджають і їх, і нас.
Що хочете сказати нашим читачам?
Незалежно від того, яку музику ви слухаєте, які книги читаєте, які фільми дивитесь, є
свобода. Я б хотіла, щоб кожен був вільною особою. Бажаю, щоб кожен був собою,ламав
стереотипи, зривав ярлики, намагався охопити цей світ двома руками, а то й трьома чи
чотирма. Бо світ ширший, ніж нам здається. Хочу, щоб гідність і свобода були в кожного. Не
тому, що це гарні слова, і що відбулась Революція Гідності, а тому що ми - люди, ми -
свобідні від народження.