Атом є електронейтральною частинкою, і тому число електронів в ньому

дорівнює числу протонів в ядрі.

Маса атома дорівнює масовому числу А, тобто є цілим числом, але, як

правило, атомні маси хімічних елементів не є цілими числами. Це пояснюється тим,

що в природі існують атоми з однаковим зарядом ядра та однаковою кількістю

електронів, але з різними масами – ізотопи. Вони відрізняються між собою

кількістю нейтронів у ядрі.

Наприклад, Хлор, який існує в природі, на 75% складається з атомів з

масовим числом А = 35 і на 25% з масовим числом А = 37. Обидва види атомів

Хлору мають однаковий заряд ядра і однакову кількість електронів, але різну

кількість нейтронів.

0,75·35 + 0,25·37 = 35,5 а.о.м.

Отже, хімічний елемент – це вид атомів, який характеризується певним

зарядом ядер і певною кількістю електронів, вони можуть відрізнятись між собою

лише кількістю нейтронів у ядрі, тому хімічний елемент – це певний вид ізотопів.

На сьогодні відомо 112 хімічних елементів: 89 з них знайдені в природі (на Землі),

інші отримані штучним шляхом. Атоми існують як у вільному стані так, у сполуках

з атомами того ж або інших елементів, утворюючи молекули. Здатність атомів

вступати у взаємодію з іншими атомами й утворювати хімічні сполуки визначається

його будовою.

Крім ізотопів, існують атоми, що мають однакове масове число А, але різну

кількість протонів. Вони називаються ізобарами. Наприклад, атоми 10 Ве, 10 В, 10 С.

Атоми з однаковим числом нейтронів у ядрі називаються ізотонами.

Наприклад, атоми 2 Н, 3 Не.

Стан електронів в атомі. Квантові числа

Підтверджена експериментально в 1927 р. дуалістична природа електрона, що

володіє властивостями не лише частинки, а й хвилі спонукала вчених до створення

нової теорії будови атома, що враховує ці властивості. Дуалістичність властивостей

електрона проявляється в тому, що він, з одного боку, володіє властивостями

частинки (має певну масу спокою), а з іншого – його рух нагадує хвилю і може бути

описаний певною амплітудою, довжиною хвилі, частотою коливань. Тому не можна

говорити про певну траєкторію руху електрона, можна судити лише про ступінь

імовірності знаходження електрона в даній точці простору – його електронну

орбіталь.

Отже, електронна орбіталь – це деяка частина простору навколо ядра, в

межах якого імовірність перебування електрона максимальна. В зв’язку з цим

електрон зображають не у вигляді матеріальної точки, а ніби „розмазаним“ по

всьому об’єму атома у вигляді так званої „електронної хмари“, що має області

згущення і розрідження електричного заряду.

Для атома Гідрогену, який складається з одного протона і одного електрона

на рис. 13 схематично зображено його „електронну хмару“.

Рисунок 13. Електронна хмара електрона атома Гідрогену

Згідно сучасних уявлень стан будь-якого електрона в атомі описується

чотирма квантовими числами.

Головне квантове число n – характеризує величину енергії електрона і

приймає лише позитивні цілочисельні значення 1, 2, 3, ... ∞. Із збільшенням n

енергія електрона зростає.

Побічне (орбітальне) квантове число l – описує форму електронної хмари.

При певному головному квантовому числі n орбітальне квантове число l може

приймати будь-які цілочисельні значення від 0 до n – 1. Відповідні орбіталі

позначаються буквами латинського алфавіту s (l = 0), p (l = 1), d (l = 2), f (l = 3).

Орбітальне квантове число відображає енергію електрона на підрівні. Число

можливих підрівнів кожного енергетичного рівня співпадає з порядковим номером

рівня. Так, першому енергетичному рівню відповідає s-підрівень, другому – два

підрівня: s- і p-, третьому – три підрівні: s-, p- і d-, четвертому – чотири: s-, p-, d- і

f-орбіталі.

Магнітне квантове число m – визначає просторову орієнтацію атомних

орбіталей. При даному орбітальному квантовому числі l магнітне квантове число m

може приймати будь-які цілочисельні значення від –l... 0...+l. Воно визначає число

орбіталей одного енергетичного рівня: існує одна s-орбіталь (m = 0), три p-орбіталі

(m = –1(р х ); 0(р y ); +1(p z ), п’ять d-орбіталей (m = –2( 2zd

); –1( 22x-yd

); 0( xzd

); +1( yzd

); +2(

xyd

) (рис. 14), сім f-орбіталей (m = –3; –2; –1; 0; +1; +2; +3).

Спінове квантове число m s – визначає власний магнітний момент електрона.

Приймає значення –1/2 або +1/2.

Таким чином, кожен електрон в атомі характеризується чотирма квантовими

числами. Три з них n, l, m – характеризують орбіталь, на якій перебуває електрон,

четверте m s – орієнтацію вектора спіна. Швейцарський учений В. Паулі (1900-1958

рр.) сформулював важливий принцип, який ще називають „забороною“ Паулі:

 атом не може мати двох електронів з однаковими значеннями всіх

чотирьох квантових чисел;

 на кожній орбіталі можливе перебування лише двох електронів, спіни

яких протилежно напрямлені.

Використовуючи принцип Паулі, можна розрахувати максимальне число

електронів на енергетичних рівнях і підрівнях. Таким чином на s-орбіталі

максимальна кількість електронів – два (s 2 ), на p-орбіталі – шість (p 6 ), на d-орбіталі

– десять (d 10 ), на f-орбіталі – чотирнадцять електронів (f 14 ).

Заповнення електронами підрівнів залежить від їх енергії. Згідно з

принципом мінімуму енергії найстійкішому стану ē в атомі відповідає мінімальна

енергія, тобто електрон займає атомну орбіталь (АО) з найнижчою енергією

(енергія залежить від значень двох квантових чисел n і l ). Послідовність заповнення

підрівнів електронами визначається правилом Клечковського:

 енергетичні підрівні заповнюються за зростанням суми n+l;

 якщо для двох підрівнів ця сума є однаковою, то нижчу енергію має

підрівень з меншим значенням