Зиґмунд Фройд

Поради лікарю з психоаналітичної терапії

Правила, які я тут пропоную, виникли на ґрунті мого тривалого

досвіду після того, як я відійшов від інших методів через
завдану ними шкоду. Легко побачити, що ці правила,
принаймні багато з них, поєднуються в одному приписі.
Сподіваюся, аналітично налаштовані лікарі, врахувавши їх,
позбудуться марних зусиль і захистяться від багатьох хиб. Але
мушу сказати прямо, що ця техніка виявилася єдино
придатною саме для моєї індивідуальності. Не
заперечуватиму, що лікаря із зовсім іншою конституцією
можна змусити віддати перевагу іншому ставленню до
хворого та до завдання, яке треба розв’язати.
А. Наступне завдання аналітика, який лікує більше ніж
одного пацієнта, може видатися важким. Воно полягає в тому,
що незліченні назви, дати й подробиці спогадів, ідей та
побічних ефектів хвороби під час лікування, які з’являються в
пацієнта протягом місяців та років, треба запам’ятати й не
переплутати з матеріалами, що стосуються одночасного чи
більш раннього лікування інших пацієнтів. Якщо за день
доводиться аналізувати шістьох — вісьмох пацієнтів, а то й
більше, продуктивність вашої пам’яті викличе в сторонніх
невіру, захоплення чи навіть співчуття. У всякому разі вам
буде цікаво дізнатися про техніку, яка дає змогу опанувати
такі надбання. Можна було б очікувати, що тут треба
використовувати спеціальні інструменти.
Однак ця техніка дуже проста: лікар відмовляється від
будь-яких додаткових засобів (навіть від записування) і
просто не запам’ятовує нічого конкретного, у такий спосіб

~1~
 Зиґмунд Фройд
Поради лікарю з психоаналітичної терапії

надаючи всьому почутому «рівномірної уваги», як я це колись

назвав. Бо щойно навмисно напружуєш увагу, то починаєш
також обирати серед поданого матеріалу; щось фіксується
дуже чітко, тоді як інше стирається під впливом очікувань або
схильностей. Але це якраз те, що вам заборонено робити;
якщо ваш вибір продиктований очікуваннями, ви ризикуєте
ніколи не знайти нічого, крім того, що вже знаєте; якщо ви
дотримуєтеся власних схильностей, ваше сприйняття будь-
чого обов’язково буде викривленим. Не можна забувати, що
значення почутого ви усвідомлюєте лише потім.
Як бачимо, вимога запам’ятовувати все однаковою
мірою — неодмінний відповідник вимоги до аналізованого
розповідати все, що спадає на думку, без критики чи добору.
Якщо лікар поводиться інакше, він значною мірою зводить
нанівець переваги дотримання «принципів психоаналізу» для
терапевтичних результатів у пацієнтів. Правило для лікаря
можна сформулювати так: усі свідомі впливи ви залишаєте
поза увагою і повністю віддаєтеся «несвідомій пам’яті».
Простіше кажучи, ви слухаєте й не намагаєтеся щось
запам’ятати.
Усе досягнене в такий спосіб задовольняє вимоги
терапії. Так само для лікаря свідомо доступними стають
частини матеріалу, які вже утворили зв’язок. Інший, дотепер
незв’язний, хаотично організований матеріал спочатку
здається маргіналізованим, але знову виринає в пам’яті,
щойно аналізований додає щось нове. Саме з цим
доповненням його, тобто дотепер не зорганізований матеріал,
можна пов’язати, і ланцюжок спогадів пацієнта
продовжуватиметься. Тоді ви з усмішкою приймаєте
незаслужений комплімент від аналізованого за «виняткову
 Зиґмунд Фройд
Поради лікарю з психоаналітичної терапії

пам’ять», коли ви більш ніж через рік відтворюєте деталь, яку

свідомо не мали б запам’ятати.
Помилки в цьому спогаді трапляються, лише коли лікаря
турбують стосунки із собою (див. далі), тобто людина не
відповідає ідеалу аналітика. Плутанина з матеріалом інших
пацієнтів трапляється дуже рідко. У суперечці з пацієнтом про
те, чи казав він щось, і якщо так, то як він це казав, правда
здебільшого за лікарем1.
Б. Я не рекомендую робити розлогі нотатки під час
сеансів з аналізованими, вести протоколи тощо. Окрім
несприятливого враження пацієнтів, тут спрацьовують
аргументи, які ми вже обговорювали: ви змушені згубно
вибирати матеріал, копіюючи або скорочуючи його, і вкладати
в це частину власної розумової діяльності, однак натомість
найкраще інтерпретувати почуте. Винятки з цього правила без
жодних пересторог можна робити для дат, текстів снів або
окремих помітних результатів, які легко вилучити з контексту і
які придатні для осібного використання як приклади. Але я до
цього також не схиляюся. Я записую приклади по пам’яті
ввечері після закінчення роботи. Я змушую пацієнтів
зосередитися на важливих для мене текстах снів після того, як
вони розкажуть сон.
В. Конспектувати розмову під час сеансу з пацієнтом
виправдано, тільки коли є намір зробити обговорюваний
випадок предметом наукової публікації. Загалом записувати

1
Аналізований часто стверджує, що вже спілкувався про щось раніше, тоді
як його можна зі спокійною авторитетністю запевнити, що це відбувається
вперше. Тоді виявляється, що аналізований колись мав намір повідомити
це, але йому завадив спротив, який усе ще існував. Для нього пам’ять про
цей намір не відрізняється від пам’яті про його виконання.
 Зиґмунд Фройд
Поради лікарю з психоаналітичної терапії

варто. Але треба пам’ятати, що точні протоколи менше важать

в аналітичній історії хвороби, ніж від них годилося б очікувати.
Вони належать до тієї псевдоточності, чимало яскравих
прикладів якої дає нам «сучасна» психіатрія. Зазвичай вони
стомлюють читача, але не замінюють присутності під час
аналізу. По суті, наш досвід показує: якщо читач вірить
аналітикові, він також довіряє тому невеликому редагуванню
в його матеріалі. Але якщо він не хоче сприймати аналіз та
аналітика серйозно, він також нехтує точними протоколами
лікування. Вочевидь, запис не може зарадити нестачі
доказовості, характерній психоаналітичним звітам.
Г. Однією з переваг аналітичної роботи є те, що
дослідження та лікування в ній збігаються, але техніка, яку
застосовують в одному виді діяльності, у певний момент
протистоїть іншому видові діяльності. Недобрим тоном
вважається науково працювати над справою, яка очікує
розгляду: збирати її структуру, стежити за її прогресом, час від
часу фотографувати поточний стан, як цього вимагав би
науковий інтерес. Успішність лікування нижча в справах, які
від самого початку призначені суто для наукового
дослідження й розглядаються відповідно до таких потреб.
Утім, найбільших результатів можна досягти, коли ви дієте
ніби ненавмисно, дозволяючи собі дивуватися кожному
повороту, з якими не раз стикаєтеся неупереджено й без
певних пересторог. Правильною поведінкою для аналітика
буде переходити від однієї психічної настанови до іншої
залежно від потреби, не розумувати та не замислюватися під
час аналізування й лише потім, завершивши аналізувати,
піддавати отриманий матеріал синтезувальному
обмірковуванню. Розрізняти ці дві настанови не було б сенсу,
 Зиґмунд Фройд
Поради лікарю з психоаналітичної терапії

якби ми вже мали всі або принаймні істотні знання про

психологію несвідомого та про структуру неврозів, які
отримуємо з психоаналітичної роботи. Зараз ми ще дуже
далекі від цієї мети, тож не повинні закривати шлях до
перевірки вже відомого й пошуку чогось нового про це.
Ґ. Я не можу наполегливо рекомендувати своїм колегам,
щоб під час психоаналітичного лікування вони брали за
приклад хірурга, який відкидає всі свої емоції та навіть
людське співчуття і ставить до своїх розумових здібностей
єдину вимогу — провести операцію якомога майстерніше. За
обставин, що склалися сьогодні, найбільшим ризиком для
психоаналітика стає афективне прагнення лікаря —
терапевтичний намір досягти чогось за допомогою своїх
нових і дуже суперечливих засобів, що можуть мати
переконливий вплив на інших. Водночас він не тільки ставить
себе в несприятливе для роботи становище, а й викликає
спротив у пацієнта, від взаємодії із силами якого насамперед
залежить відновлення. Саме тому холодність почуттів від
аналітика створює найбільш сприятливі умови для обох
сторін: для лікаря — бажаний захист власного емоційного
життя, для пацієнта — найбільшу допомогу. Старий хірург
використав такі слова для свого девізу: «Je le pansai, Dieu le
guérit»2. Аналітик повинен задовольнятися чимось схожим.
Д. Неважко здогадатися, для яких цілей дібрано ці
окремі правила. Їхня мета — створити з лікаря того, хто
відповідає «принципу психоаналізу», який використовують для
дослідження пацієнта. Подібно до того, як пацієнт повинен
повідомляти все, що він вловлює під час самоспостереження,

2
Я його перев’язав, і Господь зцілив його (фр.).
 Зиґмунд Фройд
Поради лікарю з психоаналітичної терапії

уникаючи логічних та афективних заперечень, які могли б

спонукати його зробити вибір, — так і лікар повинен
використовувати все почуте, щоб інтерпретувати, оприявнити
приховане несвідоме тощо. Водночас лікар не повинен
підміняти зроблений пацієнтом вибір власною цензурою.
Отже, узагальнена формула така: лікар має перетворити
власне несвідоме на орган, що приймає несвідоме пацієнта,
налаштувати себе на аналізоване, як трубка телефона,
встановлена на пластину. Подібно до того, як приймач
перетворює електричні коливання в лінії, стимульовані
звуковими хвилями, назад на звукові хвилі, так і несвідоме
лікаря може використовувати передані йому продукти
несвідомого, щоб відтворити це несвідоме, яке визначило ідеї
пацієнта.
Але якщо лікар хоче в такий спосіб використовувати
своє несвідоме як інструмент аналізу, він сам повинен
значною мірою виконувати психологічну умову. Він не має
терпіти в собі будь-яких спротивів, які приховують від його
свідомості те, що він знає у своєму несвідомому, інакше він
застосує новий вид відбору та викривлення, набагато
шкідливіший, ніж той, що його викликає напруженість його
свідомої уваги. Недостатньо самому бути нормальною
людиною; можна радше стверджувати, що лікар пройшов
психоаналітичне очищення та звернув увагу на специфічні
комплекси, які заважали б йому зрозуміти уявлення пацієнта.
Дискваліфікаційний ефект таких недоліків лікаря не
піддається обґрунтованому сумніву; на думку Вільгельма
Штекеля, кожне невирішене перенесення в лікаря відповідає
«сліпій плямі» в його аналітичному сприйнятті.
 Зиґмунд Фройд
Поради лікарю з психоаналітичної терапії

Багато років тому, коли мене запитали, як стати

аналітиком, я відповів: аналізувати власні сни. Звичайно, цієї
підготовки достатньо для багатьох людей, але не для всіх, хто
хоче навчитися аналізу. Також не кожному вдається
витлумачити власні сни без сторонньої допомоги. Цюрихська
аналітична школа посилила та зробила обов’язковою вимогу,
щоб кожен, хто хоче аналізувати інших, спочатку сам пройшов
аналіз в експерта, — і я вважаю це однією з багатьох її заслуг.
Хто серйозно ставиться до справи, повинен обрати цей шлях:
він має не одну перевагу. Жертва, яку ви приносите (коли не
хворієте, але відкриваєтеся перед незнайомим експертом),
щедро винагороджується. Ви не тільки реалізуєте свій намір
пізнати приховане у власній особистості за набагато коротший
час і з меншими емоційними зусиллями, а й самі набираєтеся
вражень та переконань, до яких марно прагнути, лишень
штудіюючи книжки й слухаючи лекції. Зрештою, не можна
недооцінювати переваги тривалих психічних стосунків між
особою, яку аналізують, та її знайомими.
Такий аналіз практично здорової людини, зрозуміло,
буде незавершеним. Кожен, хто цінує велике значення
набутого самопізнання та посилення самоконтролю, згодом
продовжить аналітичне дослідження власної особистості як
самоаналіз і задовольниться тим, що він завжди повинен
очікувати на віднайдення чогось нового всередині та поза
собою. Проте якщо аналітик нехтує обережністю під час
самоаналізу, то він карається не лише нездатністю вчитися
понад певної міри від своїх пацієнтів, а й наражається на
серйознішу небезпеку, яка може стати небезпекою і для інших.
Він легко піддасться спокусі перенести досліджені
особливості власної особистості на науку як вірогідну теорію,
 Зиґмунд Фройд
Поради лікарю з психоаналітичної терапії

що дискредитує психоаналітичний метод і вводить в оману

недосвідчених.
Е. Додаю ще деякі правила, у яких тематика ставлення
лікаря до процесу лікування переходить безпосередньо до
лікування пацієнта.
Для молодого та завзятого психоаналітика, безперечно,
спокусливо використовувати більшу частину власної
індивідуальності, щоб вести пацієнта із собою та з
ентузіазмом вивести його за межі вузької особистості.
Здавалося б, щоб подолати спротив пацієнта, було б
цілком припустимо, навіть доцільно, дозволити йому
зрозуміти психічні вади та конфлікти самого лікаря, а
лікарю — розповісти конфіденційну інформацію про своє
життя й у такий спосіб дати пацієнтові змогу почуватися на
рівні з ним. Адже довіра базується на взаємності, і кожен, хто
вимагає близькості від іншого, повинен демонструвати це зі
свого боку. Однак психоаналітичне спілкування відбувається
не відповідно до наших очікувань, як видно з припущень
психології свідомості.
Досвід говорить про недосконалість цієї афективної
техніки. У такий спосіб людина виходить за межі
психоаналітичних настанов і наближається до лікування за
допомогою навіювання. Завдяки цьому пацієнт швидше й
легше повідомляє, що він сам знає і що він деякий час
утримував би через звичайний спротив. Проте ця техніка ніяк
не виявляє несвідоме в пацієнта, через неї пацієнт ще більше
не здатен подолати глибший спротив, а у важчих випадках
вона регулярно зазнає поразок через ненаситність пацієнта,
яку збудила хвороба: пацієнт бажає перевернути зв’язок та
 Зиґмунд Фройд
Поради лікарю з психоаналітичної терапії

аналізувати самого лікаря, що для нього куди цікавіше, ніж

аналізувати його самого.
Можливість перенесення (одне з головних завдань
лікування) також ускладнює інтимне ставлення лікаря до
пацієнта, так що будь-який початковий виграш від такого
інтимного ставлення згодом більш ніж компенсується
певними негараздами під час лікування. Тому я без вагань
відкидаю таку техніку як дефектну. Лікар повинен бути
непрозорим для досліджуваного і, як дзеркало, не показувати
нічого, крім того, що йому показують. Звичайно, важко
заборонити психотерапевту змішувати частину аналізу з
частиною сугестивного впливу для досягнення видимих
результатів за коротший час, як це потрібно, наприклад, в
установах, але можна вимагати від нього не сумніватися в
зробленому та усвідомлювати, що його метод не є методом
унормованого психоаналізу.
Є. Інша спокуса виникає через навчальну діяльність, яка
ненавмисно потрапляє на плечі лікаря під час
психоаналітичного лікування. З усуненням гальмування
розвитку, само собою зрозуміло, лікар може поставити нові
цілі для вивільнених прагнень. Зрозумілим честолюбством є
його прагнення змусити людину, з якою він так багато
потрудився над позбавленням її від неврозу, стати особливо
чудовою, тож лікар бажає досягти високих цілей. Але тут лікар
також повинен контролювати себе та орієнтуватися на
придатність пацієнта, а не на власні бажання. Не всі
невротики мають великий талант до сублімації; імовірно,
багато з них узагалі не хворіли б, якби вони опанували
мистецтво сублімації своїх потягів. Якщо хтось спонукає їх до
надмірної сублімації та відсікає найближчі й найзручніші
 Зиґмунд Фройд
Поради лікарю з психоаналітичної терапії

потяги до задоволення, життя зазвичай стає для них ще

складнішим. Лікарю треба насамперед бути терпимим до
слабкості хворої людини й задовольнятися поверненням їй
часткової дієздатності — приймати навіть неповноцінну
людину. Освітні амбіції так само марні, як і терапевтичні. Слід
також враховувати, що багато людей страждають від самої
спроби сублімувати свої потяги понад те, що дозволяє їхня
організація, і що в тих, хто здатен до сублімації, цей процес
зазвичай відбувається сам по собі, щойно їхні гальмування
долає аналіз. Тож я вважаю, що намагання регулярно
використовувати аналітичне лікування для сублімації потягів
заслуговує на похвалу, але аж ніяк не рекомендую
застосовувати це в усіх випадках.
Ж. Якою мірою можна домагатися інтелектуальної
співпраці пацієнта під час лікування? Важко сказати про це
щось загальне. Вирішальною насамперед є особистість
пацієнта. У будь-якому разі варто дотримуватися обережності
та стриманості. Неправильно просити аналізованого щось
пригадати, подумати про певний період його життя тощо.
Передовсім він має збагнути (а це дається важко), що через
духовну діяльність на кшталт роздумів, зусиль та уваги
неможливо розв’язати загадку неврозу. Натомість це можна
зробити лише через терпляче дотримання психоаналітичного
правила, що наказує усунути критику несвідомого та його
похідних. Цього правила треба дотримувати особливо
послідовно для пацієнтів, які практикують мистецтво
інтелектуально ухилятися під час лікування, а потім багато,
часто дуже мудро розмірковують над своїм станом і в такий
спосіб позбавляють себе потреби робити що-небудь, щоб
упоратися з ним. З цієї причини я не люблю читати аналітичні
 Зиґмунд Фройд
Поради лікарю з психоаналітичної терапії

твори з моїми пацієнтами; я вимагаю, щоб вони навчалися

самі, і запевняю їх, що вони дізнаються більше й куди ціннішої
інформації, ніж уся психоаналітична література може
розповісти їм. Проте я бачу, що за умов перебування в
установі можна дуже вигідно використовувати матеріал для
читання, щоб підготувати досліджуваного та створити
атмосферу впливу.
З. Найнастійніше я б застеріг від того, щоб вимагати
схвалення та підтримки від батьків або близьких пацієнта,
пропонуючи їм прочитати твір нашої літератури, вступний чи
поглиблений. Хоча цей крок видається добрим наміром, однак
він зазвичай передчасно розв’язує природний, а іноді й
неминучий спротив родичів психоаналітичному лікуванню
їхніх близьких, внаслідок чого лікування навіть не
починається.
Сподіваюся, що передовий досвід психоаналітиків
незабаром узгодить питання техніки найкращого лікування
невротиків. Що стосується поводження з «родичами», то я
визнаю свою повну безпорадність і мало вірю в їхнє
індивідуальне лікування.