Специфіка методу анамнезу.

Велику роль при постановці клініко-психологічного діагнозу

відіграють правильно зібрані психологічні анамнестичні відомості про
хворого. Вони складаються в ході психобіографічного та клініко-
психологічного методів дослідження. Анамнез - це процес, за допомогою
якого професіонал отримує інформацію від пацієнта через діалог, в якому
фахівець повинен отримати основну інформацію про розлад або проблему
пацієнта, про їхні життєві звички та про наявність сімейної історії, а також
бути в змозі встановити діагноз проблеми, що підлягає лікуванню або
роботі. Анамнез не обмежується лише галуззю клінічної психології; він
також використовується для діагностики проблем в інших галузях
психології і в інших дисциплінах, таких як медицина. Однак використання
цього терміна зазвичай застосовується особливо в клінічних умовах.
Основу раціонально зібраного психологічного анамнезу становить
детальне розпитування, яке нерідко дозволяє з'ясувати об'єктивні дані про
виникнення і розвитку хвороби, про життя хворого в умовах хвороби,
визначити внутрішню модель хвороби і, проаналізувавши отримані дані,
намітити психодіагностичні методи дослідження психічних процесів,
станів, властивостей. Зазвичай, анамнез проводиться з суб'єктом, що
підлягає лікуванню, але також доцільно запитати його родичів та близьких
людей. Діалог, встановлений під час анамнезу, повинен зібрати
різноманітну інформацію. Ретельно зібраний анамнез дає хорошу
інформацію про причину виникнення хвороби, особливості розвитку її
симптомів, що відображають розвиток механізмів хвороби, про внутрішні
моделі хвороби, про психологічний дискомфорт хворого в стані хвороби.
Як правило, психологічний анамнез включає: скарги хворого; суб’єктивні
та об'єктивні дані про причину виникнення і розвитку хвороби; відомості
про порядок виникнення і розвитку хвороби; дані про розвиток
індивідуума до хвороби; докладні відомості про стан хворого в ситуації
хвороби; та дані про характер праці та різні обставини життя. Потрібно
також зазначити, що відомості, які зібрані шляхом анамнезу, несуть тільки
додаткову інформацію. Зазвичай, вони доповнюють об'єктивне
обстеження; вони надають відсутню інформацію про причини і умови
виникнення хвороби.
Психолог повинен обережно, делікатно, але без зайвої
сором'язливості збирати необхідні відомості. Під час опитування він
повинен домогтися розташування хворого до себе, завоювати його довіру.
Відчуваючи співчутливе ставлення до його долі, бажання надати йому
допомогу, хворий більш докладно викладає свої скарги і різні сторони
свого життя. Взагалі, існує два способи отримання інформації про скарги:
або хворий самостійно розповідає про них або відповідає на навідні
запитання. Найчастіше ці способи використовуються разом. Позиція
психолога повинна бути однозначною: проблема, з якою хворий звернувся,
має психологічний характер, і її рішення залежить, насамперед, від
бажання самого хворого вирішити її. З'ясувати спрямованість проблеми -
завдання психолога. Якщо після цього хворий самостійно, послідовно і
чітко викладає свої скарги, то його не слід переривати. Питання слід
задавати тільки при розгубленості хворого, його плутані розповіді і
невмінні знайти потрібні слова. Психологу також важливо виробити
вміння швидко знаходити питання, уточнюючі дані психологічного
анамнезу. Аналіз біографічних відомостей і спостереження за поведінкою
хворого дозволяють психологу скласти певне уявлення про його інтелект,
характер і психічний стан. І також, потрібно розуміти, що методика
збирання психологічного анамнезу вдосконалюється із зростанням
психологічного досвіду, з розвитком логічного мислення психолога.
Отже, можна сказати, що анамнез є дуже важливим методом збору
інформації, особливо в клінічній психології, але він не може бути
основним і єдиним методом для встановлення діагнозу або побудови
цілісної картини про життя та психічний стан досліджуваного; він повинен
супроводжуватися іншими методами, зокрема об’єктивними.