Тема 2.

СУСПІЛЬНЕ ВИРОБНИЦТВО

1. СУТЬ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА

Важливу основу суспільного життя становить суспільне виробництво. Перш ніж

займатися наукою, мистецтвом, політикою, насолоджуватися спілкуванням з
іншими людьми, створювати сім’ї, люди повинні мати елементарні засоби до
життя: їжу, одяг, дах над головою. Цими благами людей забезпечує виробництво.
Виробництво - це усвідомлена діяльність людей, спрямована на задоволення
своїх потреб. Суспільне виробництво у процесі свого функціонування, націленого
на досягнення головної своєї мети - задоволення потреб людей, має також
реалізовувати одночасно і низку інших цілей від чого залежить успішність всього
процесу:

1) Економічний ріст, суть якого полягає у необхідності забезпечення

виробництва, якомога більшої кількості і кращої якості товарів і послуг, що
має забезпечити більш високий рівень життя;

2) Повна зайнятість, що зорієнтовує на забезпечення всіх хто бажає і здатен

працювати роботою;

3) Економічна ефективність, котра полягає в досягненні максимальної

віддачі при мінімумі затрат за умов обмежених наявних ресурсів;

4) Стабільний рівень цін, що націлює на уникнення значного підвищення, або

ж зниження рівня цін, тобто інфляції та дефляції;

5) Економічна свобода, в основі якої лежить відсутність перешкод для

прийняття вільноприйнятих рішень, щодо економічної діяльності
керівниками окремих економічних одиниць, щодо вибору місця роботи
найманими працівниками і щодо витрат своїх коштів споживачами;

6) Справедливий розподіл доходів, полягає у встановленні меж у

матеріальному розшаруванні між найбагатшими та найбіднішими членами
суспільства;

7) Економічна забезпеченість, визначає рівень забезпечення мінімально

необхідними засобами для життя хронічно хворих, непрацездатних,
недієздатних, літніх людей;

8) Торговий баланс, базується на підтриманні розумного балансу міжнародної

торгівлі і міжнародних фінансових угод.
1
Ці загальновизнані економічні цілі, породжують низку питань. По-перше, існує
проблема тлумачення, зокрема: «які саме «значні» зміни цін?», «що таке
«високий», а що таке «низький» рівень економічної свободи?», «який це
«справедливий» розподіл доходів?». Хоч більшість погоджується з важливістю
сформованих цілей у їх загальному формулюванні, проте, щодо їх конкретного
тлумачення є дуже різні підходи. Якщо цілі 1-4 і 8 ще піддаються точному виміру,
то неможливо точно виміряти цілі 5-7, що веде до суперечок з приводу їх точного
трактування. По-друге, деякі цілі взаємодоповнюють одна одну, у тому розумінні,
що при досягненні однієї з них інша чи інші також можуть бути досягнуті. По-третє,
деякі цілі можуть суперечити одна одній, чи взаємно виключати одна одну.
Зокрема, економічний ріст і повна зайнятість часто породжує інфляцію.
Протиріччя є також між 2-ою і 4-ою, між 1-ою і 6-ою, між 1-ою і 7-ою цілями. Для
вирішення третьої групи проблем суспільство формує пріоритети на різних етапах
свого розвитку, періодично переорієнтовуючись з вирішення одних цілей на інші.

2. ЕКОНОМІЧНІ ПОТРЕБИ ТА ІНТЕРЕСИ

Економічні потреби та інтереси людей виступають головною рушійною силою

суспільного виробництва і соціально-економічного прогресу. Люди, вмотивовані
потребою задоволення своїх потреб і реалізації своїх інтересів, здійснюють
виробництво, забезпечують його розвиток та вдосконалення. Люди - не лише
найважливіша складова процесу виробництва, але й і його кінцева мета.
Вироблений продукт, пройшовши через розподіл і обмін, завершує свій шлях у
споживанні. У процесі споживання задовольняються потреби людей.
Потреба - це об'єктивна необхідність окремої людини, соціальної групи, певного
соціуму, держави у певних благах, послугах, духовних і культурних цінностях.
Потреби є різні і формують два блоки. Перший - потреби спричинені біологічною
природою людини, зорієнтовані на забезпечення певних умов і засобів існування.
Другий - є результатом сформованих суспільством ідеалів і цінностей.

Можна виділити різні групи суспільних потреб. Зокрема, суспільні потреби

поділяються на економічні та неекономічні, виробничі та невиробничі. Є потреби
окремої людини, сім'ї, колективу підприємства, працівників певної галузі
виробництва, територіальних громад, окремого класу чи суспільства в цілому.

Згідно американського вченого А.Маслоу потреби людей поділяються на нижчі та

вищі. До первинних (нижчих) потреб належать потреби фізіологічні, без
задоволення яких неможливе саме життя людини. Після цього індивід прагне
безпеки для себе, своєї сім'ї. На наступному етапі (вищі потреби) людина прагне
2
належати до певного кола людей, відчувати їх підтримку, прагне завоювати у них
визнання і повагу, підняти свій престиж в очах оточуючих. Найвищою потребою у
другій групі є прагнення людини до самореалізації. У той же час, базовими для
людей є економічні потреби, що спонукають їх до економічної діяльності.

Економічні потреби – це мотив людини, що спонукає її до економічної діяльності

за для забезпечення власного добробуту та членів своєї сім'ї. У розвинутих країнах
світу нараховують більше 10 тис. потреб, серед яких переважна більшість -
економічні. Економічні потреби є різні і кожна з них відіграє свою специфічну
роль у відтворенні здібностей людей. Існують різні критерії їх класифікації.
Зокрема, виділяють:

- фізіологічні (матеріальні) потреби, задоволення яких забезпечує

відтворення фізичних здібностей людини (їжа, одяг, житло тощо);

- соціальні потреби (безпека, сімейно-побутові умови, умови праці,

транспорт, зв'язок тощо).

- духовні потреби, зорієнтовані на саморозвиток і самореалізацію людини

(одержання освіти, підвищення кваліфікації, розширюючий кругозір
відпочинок, предмети і послуги культурного призначення тощо).

За способом задоволення виділяють:

- індивідуальні;

- колективні;

- суспільні.

За ступенем реалізації потреби можна класифікувати на:

- абсолютні потреби - визначаються максимально можливим обсягом

виробництва матеріальних благ і послуг, які могли бути спожиті;

- дійсні потреби - відповідають рівню розвитку економіки певної країни;

- платоспроможні - потреби, які люди можуть задовольнити відповідно до

власних доходів та рівня цін.

Потреби можна згрупувати у протилежні і водночас пов’язані між собою пари:

- матеріальні і духовні;

3
 - загальні і конкретні;

- поточні та перспективні;

- задоволені і незадоволені;

- дійсні та абсолютні.

Потреби характеризують лише можливість споживання, але щоб ця можливість

перетворилася у дійсність, слід виробити засоби їх задоволення. Економічні
потреби спонукають людей до дії. У процесі виробництва люди створюють
різноманітні блага, які забезпечують їм певні умови життя і одночасно розвивають
людське суспільство. Блага, створені у процесі виробництва, з одного боку
задовольняють різноманітні потреби, а з іншого виступають в якості засобу, що
формує інтерес. Спектр потреб, їх величина і якість, способи їх задоволення,
являють собою продукт історії та залежать від культурного і духовного рівня
розвитку людей і суспільства в цілому.

Розвиваючись, продуктивні сили не лише створюють засоби для задоволення

потреб, які склалися, а й спричинюють виникнення нових. Розвиток продуктивних
сил приводять до зміни структури виробництва і витіснення старих потреб
новими. Цей процес, як і сам процес суспільного виробництва, відбувається
безперервно. Розвиток продуктивних сил, міжнародний поділ праці, спеціалізація
сприяють активізації взаємообміну між народами різних країн, що зумовлює
розширення асортименту засобів задоволення людських потреб і одночасно
призводить до появи нових потреб. У зв’язку з чим, потреби людини безмежні і
мають тенденцію до зростання, як з точки зору кількості так і якості.

Свої економічні потреби люди задовольняють за допомогою виробництва,

вступаючи у певні економічні відносини. Кожна потреба людини у її свідомості
перетворюється в інтерес, бажання, прагнення діяти. Так, відчуття спраги у
свідомості перетворюється на інтерес, що спонукає людину до пошуків якогось
напою; потреба у новій інформації переростає в інтерес до читання тощо.

Інтерес має вибірковий характер і виявляється у стійкому зосередженні уваги на

певному об'єкті прагнення. Як і потреби, інтереси людей численні й різноманітні.
З інтересом тісно пов'язане поняття мотиву як спонукального чинника дій та
вчинків людей. Мотив породжує певну дію, що дає конкретний результат у
вигляді задоволення потреби. Таким чином, утворюється логічний
ланцюжок: потреба--інтерес--мотив--дія--результат (задоволення потреби).

4
Економічні інтереси - це усвідомлені потреби, які необхідні для існування чи
розвитку різних соціальних та економічних одиниць. Виникнення інтересу
відбувається у свідомості шляхом вибору пріоритетних потреб, які слід
першочергово задовольнити. Економічні інтереси - це причина взаємодії
економічних суб'єктів і стимули для їх саморозвитку. Суб'єктами вираження
економічних інтересів можуть бути окремі індивіди, сім'ї, колективи (групи),
територіальні громади, певні верстви, суспільство в цілому тощо, а об'єктами їх
прагнення стають результати суспільного виробництва (продукти, послуги,
інформація), що йдуть на задоволення їх потреб.

Кожний суб'єкт економічних відносин є носієм конкретного інтересу. Скільки

суб'єктів економічних відносин, стільки і економічних інтересів. Серед цієї групи
інтересів виділяють особистий, колективний і суспільний інтерес. Це класифікація
інтересів за ознакою суб'єктності.

Економічні інтереси можна класифікувати і за іншими критеріями:

- за ознакою важливості розрізняють інтереси головні та другорядні;

- за часовою ознакою - поточні та перспективні;

- за об'єктом інтересів - майнові, фінансові, інтелектуальні, інтереси режиму

праці та вільного часу, комфорту, умов праці й життя;

- за ступенем усвідомлення - дійсні та помилкові.

Кожна економічна одиниця прагне робити те, що їй вигідно: підприємці прагнуть

максимальних доходів, власники матеріальних ресурсів – утримання як найвищих
цін на свої ресурси, наймані працівники – як можна більшого доходу за свою
працю, а споживачі – купувати товари і послуги за якомога нижчими цінами.
Особистий інтерес формує фундаментальний образ дій різних економічних
одиниць, коли вони реалізовують свій вільний вибір. Особистий інтерес надає
напрямок і впорядкованість функціонуванню економіки, котра без такого інтересу
виявилась би надто хаотичною.

3. СТРУКТУРА СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА

Суспільне виробництво забезпечує відтворення людьми свого суспільного життя.

Процес відтворення включає чотири фази: виробництво благ, розподіл, обмін,
споживання. Провідна роль у цьому процесі належить виробництву.

Розрізняють матеріальне і нематеріальне виробництво.

5
Матеріальне виробництво включає в себе:

1) галузі і підприємства по виробництву матеріальних благ (промисловість,

сільське господарство, будівництво);

2) галузі і підприємства з надання матеріальних послуг (транспорт, торгівля,

комунальне господарство, побутове обслуговування).

До нематеріального виробництва відносять:

- Галузі і підприємства, що створюють нематеріальні блага (наука, кіно, театр,

мистецтво в цілому);

- Галузі і підприємства, які надають нематеріальні послуги (охорона здоров'я,

освіта тощо.).

Матеріальне виробництво, у свою чергу, поділяється на два підрозділи: а) галузі і

підприємства, що виробляють засоби виробництва; б) галузі і підприємства, що
виробляють предмети споживання.

Результатом суспільного виробництва виступає суспільний продукт, який може

виступати у вигляді предметів, послуг або багатства. Предмет – об’єкт
матеріальної дійсності, що володіє відносною незалежністю і стійкістю існування.
Послуга - результат корисної діяльності людини (організації, установи,
підприємства), спрямованої на задоволення певних потреб. Особливістю
виробництва і реалізації послуг порівняно з матеріальними благами є поєднання
процесів виробництва і споживання, неможливість у більшості випадків їх
взаємозамінності, накопичення, зберігання. Багатство - це сукупність створених
працею і накопичених матеріальних благ. Воно включає в себе: а) основні фонди
виробничі (будівлі, машини і обладнання) і невиробничі (житла, будівлі та
обладнання закладів освіти, культури та охорони здоров'я); б) матеріальні
оборотні кошти; в) особисті речі громадян.

4. ФАКТОРИ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА

Щоб розібратись у складних суспільних відносинах, зрозуміти особливості

становлення і розвитку господарських зв'язків, розкрити суть соціальних процесів
їх спрямованість і тенденції їх розвитку, слід розпочати з вивчення суспільного
виробництва, як джерела благополуччя суспільства.

Виробництво не єдиний фактор, що формує багатство країн і народів. На багатство

та економічний розвиток впливають також природні ресурси, клімат, родючість
6
землі, накопичені людьми знання і досвід, кількість народонаселення та інші
фактори. У той же час, високих результатів суспільство може досягти лише за умов
синергетичного поєднання усіх цих факторів у процесі виробництва.

Під виробництвом розуміється процес впливу людини на об’єкти і сили природи

з метою пристосування їх до задоволення своїх потреб. У ньому взаємодіють такі
компоненти, як: робоча сила людини, праця, предмети праці і засоби праці.

Робоча сила це сукупність фізичних, розумових і психічних здібностей людини, які

вона спроможна реалізовувати у процесі виробництва. З розвитком суспільного
виробництва постійно змінюється характер і зміст робочої сили. На ранніх етапах
розвитку суспільства провідну роль відігравали фізичні здібності людини. Проте з
розвитком виробництва, особливо в умовах сучасної науково-технічної революції,
зростає роль розумових здібностей людини, її інтелектуального рівня, науково-
технічної освіти, кваліфікації та інших якостей.

Робоча сила виступає особистим фактором виробництва, а людина - як її носій є

головною продуктивною силою.

Праця – це витрати фізичних, розумових і психічних сил з виробничою метою.

Предмет праці - це все те, на що спрямовано працю людини, і що становить

матеріальну основу майбутнього продукту. Предмети праці бувають двох видів: а)
створені самою природою; б) ті, що були піддані попередній обробці. Предмети
праці, дані безпосередньо природою, характерні для добувної промисловості і
сільського господарства (руда, вугілля, зерно тощо). Предмети праці піддані
попередній обробці називають сировиною, якою забезпечують обробні галузі.
Прикладом сировини може бути чавун, мука, бавовна на прядильній фабриці.

Засоби праці - це речі чи комплекси речей, за допомогою яких людина обробляє

предмети праці, впливає на них. До них належать різноманітні знаряддя праці,
механізми, засоби зв'язку, шляхи сполучення тощо. З розвитком
виробництва засоби праці розвиваються, удосконалюються, ускладнюються.

Предмети праці і засоби праці у сукупності становлять засоби виробництва і

виступають як речові фактори виробництва.

Виробництво не є механічним поєднанням його елементів. Робоча сила і засоби

виробництва взаємодіють між собою під час праці у процесі виробництва, у
результаті чого виникає ефект узгодженості, єдності факторів, що примножує

7
результати виробництва. Цей ефект залежить від технології та організації
виробництва.

Технологія це спосіб (набір і послідовність операцій, їх режими) взаємодії між

факторами виробництва. Застосування нових предметів і засобів праці
призводить до зміни технології. Організація виробництва забезпечує єдність
факторів виробництва і взаємодію його учасників.

Особисті те речові фактори виробництва у поєднанні із технологією та

організацією виробництва утворюють продуктивні сили суспільства. Рівень
розвитку продуктивних сил є найважливішим показником суспільного прогресу. А
головною продуктивною силою є люди – творці матеріальних і нематеріальних
благ, оскільки без людей всі матеріально-речові фактори виробництва будуть
мертві. Людина виступає не лише суб’єктом виробництва, але й його кінцевою
метою. Це означає, що суспільне виробництво здійснюється не лише людьми, але
й для людей. Споживання вироблених благ є кінцевим призначенням суспільного
виробництва. З розвитком суспільства вдосконалюються не лише матеріально-
речові засоби виробництва, але й сама людина.

Способи об'єднання факторів виробництва визначають систему пануючих у

суспільстві виробничих відносин. Виробничі відносини визначаються рівнем
розвитку продуктивних сил, а характер їхнього прояву - способом поєднання
працівника з засобами виробництва, де важливу роль відіграють відносини
власності на засоби виробництва. Хто володіє засобами виробництва той і
здійснює вирішальний вплив на розподіл виробленого продукту, на обмін і
споживання.

У західній науці до економічних ресурсів відносять: 1) працю – розумові й фізичні

здібності людей (крім підприємницьких); 2) землю – усі природні ресурси; 3)
капітал – засоби, що використовуються у виробництві (розрізняють також
фінансовий капітал (гроші та цінні папери) та людський (соціальний) - освічені та
кваліфіковані кадри); 4) підприємницькі здібності – здатність людини поєднувати
інші ресурси в єдиний процес виробництва за для отримання прибутку.

Підприємець – це людина, яка здійснює самостійну, систематичну, ініціативну,

ризикову діяльність, спрямовану на виробництво товарів чи надання послуг з
метою одержання прибутку і передбачає здійснення нововведень. Отже,
підприємець – це суб’єкт, що поєднує у собі комерційні, організаторські та
новаторські здібності для пошуку і розвитку нових видів, методів виробництва,

8
нових благ та їх нових якостей, нових сфер застосування капіталу. Ініціатива,
самостійність, творчість та динамізм, дозволяють енергійним людям, якими і є
підприємці, перетворювати ідеї на реальність. Підприємець виконує чотири
основні функції: ресурсну, управлінську, інноваційну, ризикову.

Ресурсна функція полягає у тому, що підприємець бере на себе ініціативу

поєднання ресурсів землі, капіталу і праці у єдиний процес виробництва товарів
чи послуг, розподіляє трудову діяльність, визначає режим функціонування засобів
виробництва. Підприємець одночасно є рушійною силою виробництва і
посередником, що зводить разом інші ресурси для реалізації виробничого
процесу.

Управлінська функція підприємця полягає у прийнятті рішень на всіх стадіях

виробничої та збутової діяльності, планування, мотивування працівників та
контролю виробництва.

Інноваційна функція передбачає впровадження інновацій (нововведень),

освоєння нової продукції, нових технологій та нових форм організації
виробництва і праці, пошук нових ринків збуту, нових засобів задоволення потреб
споживача, перехід від традиційних до нових форм господарювання, які не мають
аналогів у господарській діяльності.

Ризикова функція полягає в необхідності прийняття рішень, які спрямовані на

досягнення успіху, але не гарантують його через невизначеність та мінливість
економічної ситуації. Підприємець ризикує своєю власністю, вкладеними своїми
та інших людей коштами, своєю працею, затраченим часом, діловою репутацією.

Реалії сучасного економічного життя дають підставу економістам як самостійний

чинник виробництва виділяти також й інформацію (передусім про новітні техніку
та технології).