Лекція №4

АПРОКСИМАЦІЯ (НАБЛИЖЕННЯ) ФУНКЦІЙ

4.1. Поняття про наближення функції

Апроксимація (від лат. proxima – близько, найближче) чи наближення

– це науковий метод, який полягає у наближеному вираженні (заміні) одних
математичних об’єктів іншими, близькими до заданих, але простішими.
Наприклад, кривих ліній – ламаними, ірраціональних чисел –
раціональними, неперервних функцій – багаточленами.
Апроксимація дозволяє дослідити характеристики та якісні властивості
заданого математичного об’єкта, звівши задачу до вивчення більш простих
чи більш зручних об’єктів.
Окремі розділи сучасної математики фактично цілком присвячені
апроксимації, зокрема, теорія наближення функцій.
На практиці часто зустрічаються інженерно-технічні задачі, які
вимагають наближення (апроксимації) функції:
1. Прискорення часу обчислення функції
Припустимо, що розв’язання деякої задачі пов’язане з багатократним
обчисленням функції , або ж задана громіздким виразом, занадто
складним для продуктивних обчислень. Тоді природно буде замінити
функцію близькою більш простою функцією
так, щоб виконувалося співвідношення:
,
де – точність апроксимації.
Наприклад, для наближеного обчислення інтегралу використовують
формулу прямокутників чи формулу трапецій. При цьому відбувається
наближення підінтегральної функції ступінчатою функцією, інтеграл від якої
рахується легко.
Наприклад, для обчислення значень складних функцій часто
використовують обчислення значень відрізку ряду, що апроксимує функцію.
2. Спрощення обчислення великих масивів даних
Припустімо, що функція задана своїми значеннями в n+1 точках
, де , на інтервалі :
...
...

1
 У випадку великого числа n постає задача апроксимації точкової
функції близькою їй функцією, що залежить від невеликої кількості
параметрів , k<<n. При цьому значення функції
обчислюються наближено.
3. Пошук закономірностей за експериментальними чи натурними
даними
У наукових та інженерних розрахунках часто доводиться оперувати
наборами значень, отриманих експериментальним шляхом чи методом
випадкової вибірки. Як правило, на підставі цих наборів потрібно побудувати
функцію, зі значеннями якої могли б з високою точністю збігатися інші
отримувані значення.
Іншими словами, ми припускаємо, що отримані результати
(залежність) є реалізацією емпіричного закону, який можна описати
функцією з невідомим параметром а. Тоді виникає задача визначення
параметра а та функції , що найкращим чином апроксимують
експериментальні дані.

Задача наближення (апроксимації) функції може бути

сформульована наступним чином: дану функцію необхідно наближено
замінити – апроксимувати – деякою функцією F(х) так, щоб відхилення
від у заданій області було якнайменшим. Тобто, щоб виконувалося
співвідношення , де – точність апроксимації.
Функцію при цьому називають апроксимуючою.
Для практики доволі важливим є випадок апроксимації функції
багаточленом степеня n:
, .
У подальшому будемо розглядати саме такого роду апроксимацію. При
цьому коефіцієнти аі будуть добиратися таким чином, щоб досягнути
якнайменшого відхилення багаточлена від заданої функції.
Розглядають два види наближення (апроксимації).
Якщо наближення будують на заданій дискретній множині точок ,
то апроксимацію називають точковою.
У випадку побудови наближення на неперервній множині точок
(наприклад, на відрізку ) апроксимацію називають неперервною (чи
інтегральною).
4.2. Точкова апроксимація
2
 Одним з основних типів точкової апроксимації є інтерполяція*.
Інтерполяція в обчислювальній математиці – це спосіб знаходження
проміжних значень величини за наявним дискретним набором відомих
значень.
Задача інтерполяції полягає у наступному: нехай відомі значення
деякої функції в різних точках ( ):
Необхідно побудувати функцію , яка
приймає у точках ті самі значення, що й задана функція , тобто:
. (1)
Таким чином, близькість інтерполяційної функції до заданої полягає у
тому, що їхні значення співпадають на заданій системі точок.
Точки називають вузлами інтерполяції,
а функцію – інтерполяційною функцією.
Геометрично це означає, що треба побудувати криву певного
типу, що проходить через задану дискретну множину точок ,
(рис. 1):

Рис. 1. Геометрична інтерпретація задачі інтерполяції

У такому широкому розумінні інтерполяція - це процес обчислення
функції, яка проходить через задані точки (вузли інтерполяції). Теоретично,
по цих точках можливо побудувати багато функцій. Тож, у такій постановці
задача інтерполяції має нескінченну кількість розв`язків.
Разом із тим, під інтерполяцією розуміють знаходження значень
функції у довільних точках (наприклад, ), значення яких відсутні у
*
Термін «інтерполяція» вперше використав англ. математик Джон Валліс у своєму трактаті «Арифметика
нескінчених» (1656)
3
таблиці, тобто «мистецтво читання між рядками».
Основна мета інтерполяції – знайти швидкий (економічний,
продуктивний) алгоритм обчислення функції для значень аргумента х,
які не містяться у таблиці.
Як було зазначено вище, найбільш зручними функціями для подальшої
математичної обробки є алгебраїчні багаточлени. Для того, щоб задати
багаточлен, треба лише задати кінцеву кількість його коефіцієнтів, яка
дорівнює степені багаточлена плюс один (наприклад, три коефіцієнти для
багаточленна другого порядку: ). Значення багаточлена
просто обчислюються, він легко диференціюється та інтегрується. Тому
алгебраїчні багаточлени широко використовують для наближення функцій.

4.3. Обчислення значень багаточлена за схемою Горнера

Розглянемо алгебраїчний багаточлен степеня n:

,
де – числові коефіцієнти, .
Для обчислення значення цього багаточлена за відомого значення
, можна спочатку обчислити величини , тобто виконати
по операцій множення. Після цього помножити кожне з цих значень
на відповідний коефіцієнт (ще операцій множення) і додати їх ( операцій
додавання). Отже, цей найбільш зрозумілий спосіб передбачає при
виконання щонайменше арифметичних операцій.
Проте, можна знайти значення багаточлена більш подуктивно, якщо
представити його у наступному вигляді:
. (2)
Згідно цієї формули, обчислення значення багаточлена за умови
фіксованого зводиться до послідовного знаходження наступних
величин bi:
,
,
… (3)
,
…
,
4
 Шукане значення .
Доведемо, що це так. В отриману форму запису (2) підставимо та
будемо обчислювати значення виразу, починаючи з внутрішніх дужок.

…
Спосіб знаходження значення багаточлена за такими формулами
(формули (2) або (3)) називають схемою Горнера (чи правилом Горнера,
методом Горнера) на честь англ. математика Вільяма Джорджа Горнера
(1786 - 1837).

Приклад:
12 x 4  56 x 3  3 x 2  x  45  (((12 x  56) x  3) x  1) x  45
8 x 5  2 x 4  4 x 3  5 x 2  3 x  1  ((((8 x  2) x  4) x  5) x  3) x  1
2 x 5  3 x 3  2 x 2  2 x  3  ((((2 x  0) x  3) x  2) x  2) x  3
Для обчислення P(x) за схемою Горнера потрібно виконати операцій
множення та операцій додавання, тобто всього 2 арифметичних операцій.
Доведено, що у загальному випадку не існує способу обчислення
алгебраїчного багаточлена степеня менш ніж за 2 арифметичних дій.
Схема Горнера є зручною для комп’ютерної реалізації завдяки
циклічності обчислень і необхідності зберігання у пам’яті комп’ютера, крім
коефіцієнтів та аргументу , лише тільки однієї проміжної
величини або . Використання схеми Горнера для
обчислення значень багаточленів не лише економить машинний час, але й
підвищує точність обчислень за ранунок зменшення похибок округлення.
Виконуючи ручні розрахунки за схемою Горнера зазвичай складають
таку таблицю:

Приклад 2. Використовуючи схему Горнера, з точністю до 0,001

обчислити значення багаточлена для
.
5
 Розв’язання: Складаємо таблицю:

Відповідь:
Часткові випадки:
Якщо заданий багаточлен є парною функцією, тобто

то його значення зручно обчислювати за формулою:

Приклад:

Якщо заданий багаточлен є непарною функцією, тобто

то його значення обчислюють за формулою:

Приклад:
x 5  4 x 3  3 x  0  x(3  x(0  x(4  x(0  x))))  x(3  x 2 (4  x 2 )) .

4.4. Інтерполяційний багаточлен Лагранжа. Постановка задачі

Нехай відомі значення деякої функції у -й різних точках
(для визначеності ). Позначимо їх наступним
чином: , (ці значення можуть бути отримані
експериментально або знайдені за допомогою обчислень).
Задача інтерполяції полягає у знаходженні значення заданої функції
у довільній точці x.
Для розв’язання цієї задачі будують алгебраїчний багаточлен
степеня n, який в точках приймає ті ж самі значення, що й функція ,
тобто:
, . (1)
6
 Наближене обчислення функції за формулою

називають інтерполяцією функції за допомогою алгебраїчного

багаточлена .
Інтерполяційний багаточлен можна будувати для інтерполяції функції
на всьому інтервалі зміни аргумента , тобто з використанням усіх вузлів
інтерполяції, тоді говорять про глобальну інтерполяцію.
Якщо інтерполяційні багаточлени будують окремо для різних частин
інтервалу зміни значень , то в цьому випадку маємо локальну
інтерполяцію.
Як правило, інтерполяційні багаточлени використовують для
знаходження значень функції в проміжних точках між граничними вузлами
інтерполяції, тобто для . Але іноді ці багаточлени використовують
для обчислення значень функції поза відрізком . Таке наближення
називають екстраполяцією.

Розглядатимемо випадок глобальної інтерполяції, тобто побудову

інтерполяційного багаточлена, єдиного для всього відрізка .
Теорема. Існує єдиний інтерполяційний багаточлен степеня , що
задовольняє умові (1).
Доведення:
Доведемо, що - єдиний поліном, що задовольняє умові .
Припустимо супротивне: нехай крім інтерполяційного багаточлена
існує ще деякий алгебраїчний багаточлен степеня такий, що у вузлах
інтерполяції приймає задані значення, тобто
, .

Тоді багаточлен степеня n (або нижче) дорівнює

нулю у вузлах інтерполяції :

7
 , .
Це означає, що багаточлен степеня не вище n має n+1 коренів.
Звідси випливає, що на всьому відрізку багаточлен
(тотожно дорівнює нулю, тобто за будь-якого значення аргумента).
Отже, при всіх дискретних значеннях . Таким чином, –
єдиний багаточлен.
Теорему доведено.

4.5. Інтерполяційний багаточлен Лагранжа

Будемо шукати інтерполяційний багаточлен у вигляді лінійної

комбінації багаточленів степеня n
.
При цьому вимагатимемо, щоб кожен багаточлен обертався в нуль
в усіх вузлах інтерполяції, за винятком одного – і-го – вузла, де він повинен
дорівнювати одиниці, тобто

,( ).

Легко перевірити, що ці умови задовольняє багаточлен виду

, (2)

оскільки якщо , то одна з дужок чисельника

обов’язково дорівнюватиме нулю.
В загальному випадку формула для інтерполяційного багаточлена
матиме вигляд:

(3)

Багаточлен у вигляді (3) називають інтерполяційним багаточленом

Лагранжа, а функції (багаточлени) (2) - лагранжевими
коефіцієнтами.
8
Часткові випадки
Лінійна інтерполяція За (інтерполюємо за двома точками)

(3*)

Квадратична інтерполяція За (інтерполюємо за трьома точками)

(3**)

Приклад 1. Використовуючи інтерполяційну формулу Лагранжа, обчислити

значення функції , що задана таблицею, в т. .

-3 -1
2 3

Розв’язання: Згідно (3*)

Відповідь: .

Приклад 2. Використовуючи інтерполяційну формулу Лагранжа, обчислити

значення функції , що задана таблицею, в т. .

-1 3
-3 2

Розв’язання: Згідно (3**)

Відповідь: .

9
 Рекомендована література:
Волков, Е. А. Численные методы : учебное пособие / Е.А. Волков. – 5-е
изд., стер. – СПб.: Издательство «Лань», 2008. – 256 с. – (Учебники для вузов.
Специальная литература). – Библ.: с. 244.
http://www.studfiles.ru/preview/3013709/
http://manualsem.com/book/97-chiselni-metodi/14-Page14.html

10