3.

Структуралізм і постструктуралізм
Тарасенко Валерія
201 соу

У першій половині XX в. вельми впливовою течією політичної філософії виступає також структуралізм ,
на розвиток якого зробили серйозний вплив наукові відкриття в сфері антропології та етнічної
психології.
Структуралізм - вельми широка течія в гуманітарній думці минулого століття, пов'язана з виявленням і
дослідженням структури як сукупності багаторівневих відносин між елементами цілого, здатних
зберігати стійкість при деяких перетвореннях. Методологія структуралізму, розроблена К. Леві-
Строссом, Р. Бартом, Ф. де Соссюр, мала значний вплив на формування сучасної політичної філософії.
В основі структурної методології лежить прагнення виявити стійкі зв'язки і відносини як якийсь кістяк
досліджуваного об'єкта, при цьому основна увага переноситься з елементів і їх природних
властивостей на утворені ними стійкі структурні зв'язки. Відомий французький антрополог і філософ
Клод Леві-Стросс застосував структурну методологію до різних видів комунікацій в примітивних
суспільствах.
Структурний метод Леві-Стросса можна представити у вигляді наступного алгоритму:
1) виділяється безліч об'єктів, в яких передбачається спільність структури;
2) визначається фіксація цих об'єктів в часі; тут важливо враховувати принцип примату синхронних
(одночасних) досліджень над діахронії (послідовними) в сфері культури;
3) відбувається розчленовування об'єктів на елементарні частини, їх систематизація, виявлення
типових функцій, що дозволяє визначити стійкі структури, яким відводиться головне місце в
порівняльному аналізі.
Основні принципи філософії структуралізму сьогодні широко використовуються в політичних
дослідженнях, оскільки дозволяють дещо впорядкувати складні, багатогранні феномени політичної
культури. Однак сучасний постструктуралізм (М. Фуко) основну увагу зосередив на виявленні
"вивороту" структури.
Постструктуралізм — напрям у філософських і гуманітарних дослідженнях, що отримав розвиток в
1970—1980-ті роки у формі критики та подолання структуралізму. Заснування постструктуралізму
пов'язують з політичною нестабільністю кінця 1960-х, тому у постструктуралізмі знайшов
відображення загальний стан духовної культури західного суспільства — падіння престижу науки,
втрата віри в соціальний прогрес, дегуманізація суспільних відносин. Незважаючи на те, що схожі ідеї
раніше висловлювали американські та німецькі філософи, течія була найбільш розповсюджена у
Франції. Постструктуралізм розглядає світ культури як феномен писемної культури, безкінечний і
безмежний текст, всередині якого знаходиться і сам індивід. У постструктуралізмі замість
індивідуального суб'єкта (як у структуралізмі та екзистенціалізмі) на перший план виходить
колективне «Я», мала група однодумців. Для нього властива деконструкція (аналітичне
розчленування понять), децентрація, дискурсивний аналіз мови культури, інтерпретація простору
культури як знакової системи, яка складається з тексту і контексту, стирання просторово-часових меж
буття культури. Постструктуралізм виступає філософською, концептуальною основою
постмодернізму. Постструктуралісти звинувачували своїх попередників в догматичності. Вони
визнавали існування структур, але були упевнені в їх децентралізованості і в тому, що «головне в
структурі — те, що виводить за її межі».