1. Офіц.-ділов.стиль у сис-мі стилів укр.літер.мови.

Цей стиль регулює спілкування між установами, організаціями та окремими мовцями в державно-політичній,
законодавчій, дипломатичній та адміністративно-господарській сферах діяльності. Підстилі: законодавчій підстиль
(Конституції, законах, указах, постанова, статутах), дипломатичний підстиль (нота, меморандум, комюніке),
юридичний підстиль (позовна заява або позов, судове рішення, протоколи, заповіт), адміністративно-канцелярський
підстиль (всі документи, що в різних установа: заява довідка, оголошення, ділове листування, фінансові документи)
Ознаки:стандартизації мови (використання мовних кліше); сувора нормативність;нейтральний тон, відсутність
експресивно-емоційного забарвлення; лаконічність,точність і однозначність;зрозумілість, прозорість;наявність
рубрикації (пункти, параграфи, розділи); специфічна ділова термінологія, фразеологія (висунути пропозиції, обіймати
посада, уникати відповідальності);активне виживання віддієслівних іменників на -ання, -ення; використання простих
речень, ускладнених дієприслівниковим зворотом, що стоїть на початку речення; широке вживання суспільно-
політичної лексики, канцелярської лексики, законодавчої, господарської; послідовність викладу; вживання безособових
та інфінітивних конструкцій, на -но, -то; кожен документ має реквізити (31 реквізит: державний герб, емблема, код
організації, назва, назва документах, дата, підпис, печатка, гриф);

2. Документ як осн.вид ділов.комунікації.

Документ - основний вид ділового спілкування, що фіксує та передає інформацію, підтверджує її достовірність, має
юридичну силу відповідно до чинного законодавства. Документ повинен бути переконливим, достовірним, точними і не
суперечити чинному законодавству, а також бути оформленим відповідно до всіх стандартів і вимог. Класифікація
документів: за найменуванням та призначенням: документація щодо особового складу ( заява, резюме, автобіографія),
інформаційні документи ( довідки, оголошення), розпорядчі (накази, розпорядження), обліково-фінансові (розписка,
доручення). Будь-який документ має певнi функції: iнформацiйну,соцiальну, комунiкативну, культурну; спецiальнi — на
управлiнську, правову, функцiю iсторичного джерела, функцiю облiку. «Доводимо до Вашого відома, що... Нагадуємо
Вам, що... Підтверджуємо з вдячністю...» Види: найменуванням – заява, лист, довідка, інструкція, акт і т.
д./ походженням – службові (офіційні) й особисті / місцем виникнення – внутрішні та зовнішні / призначенням –
організаційні, розпорядчі, довідково-інформаційні, /обліково-фінансові, господарсько-договірні, щодо особового складу
/ напрямком – вхідні й вихідні / формою – стандартні (типові) й індивідуальні (нестандартні) / за строками виконання –
звичайні безстрокові, термінові, дуже термінові / ступенем гласності – секретні й несекретні / стадіями створення –
оригінальні, копії й виписки, дублікат / строками зберігання – постійного, тривалого (понад 10 років) і тимчасового (до
10 років) зберігання /технікою відтворення – рукописні й відтворені механічним способом / носієм інформації –
оформлення на папері, диску, фотоплівці, перфострічці / за структурними ознаками – стандартні й нестандартні

3. Літер.мова: заг.хар-ка. Диференц.ознаки літер.мови.

Літературна мова - вища форма національної мови яка є унормована, досконала, стандартизована, поліфункціональна та
має систему стилів. Є вищою формою мови. Головні ознаки літературної мови: 1. Унормованість 2.Стандартість 3.
Поліфункціональність 4. Має усну та писемну форми вираження. Унормованість - найважливіша ознака літературної
мови. Передбачає наявність чітких, обовʼязкових до виконання правил, звуків, вживання слів, творення та використання
граматичних норм. Мовні норми - загально прийняті правила реалізації мовної системи правопису, які закріплюються на
повному історичному етапі в процесі суспільної комунікації. 1. Орфоепічні норми - сукупність правил вимови голосних,
приголосних звуків 2. Акцентуаційні норми - правила наголошування слів
3. Орфографічні норми - правила правопису (орфографія - правильно пишу) 4.Лексичні норми - вживання слів
відповідно до їх значення 5. Граматичні норми - правила творення та вживання слів 6. Пунктуаційні норми - правила
вживання розділових знаків. 7. Стилістичні норми - вибір певних засобів залежно від мети, змісту та умов спілкування

4. Ознаки документа як тексту.

Ознаки: наявність логічного змісту/сукупність послідовних знаків, які передають його суть, зміст. Документ – носій
змісту, який передається знаками. / Наявність реквізитів (державний герб, емблема компанії, код, назва, дата тощо) /
Стабільна матеріальна форма, яка забезпечує довготривалу збереженість документа, можливість багаторазового
використання і переміщення інформації в просторі та часі. / Призначення для використання в соціальній комунікації.
Документний статус мають лише ті джерела, які з самого початку призначені для зберігання і передачі інформації в
просторі і часі. Документи – це спеціально створені людиною для комунікаційних цілей носії інформації. / Завершеність
повідомлень. Ця ознака обумовлена сферою використання документа. Фрагментне, незавершене повідомлення не може
бути повноцінним документом. Потреба завершеності є відносною, оскільки є низка незавершених повідомлень, що
мають особливе значення для наукових досліджень (нариси, чернетки, ескізи). / Текст відповідає офіційно-діловому
стилю: / Використання мовних кліше (високий ступінь стандартизації мови) / Точність, однозначність, лаконічність,
зрозумілість, прозорість / Послідовність викладу / Сувора нормативність / Нейтральний тон викладу, відсутність
емоційного забарвлення / Наявність рубрикації (параграфи, пункти тощо) / Специфічна ділова термінологія, фразеологія
/ Активне вживання віддієслівних іменників на -ання -ення / Використання простих речень, ускладнених
дієприслівниковими зворотами на початку / Вживання безособових та інфінітивних конструкцій / Широке вживання
суспільно-політичної, канцелярської, законодавчої лексики.

5. Підстилі та жанри офіц.-діл.стилю.

Законодавчий - координує діяльність людей у сфері створення нормативних документів. Відповідно до цього виділяють
кілька писемних жанрів: закони, укази, статути, постанови, нормативні акти тощо. Тексти документів цього підстилю
виконують настановчо- регулювальну функцію в державному і суспільному житті, утверджують обов'язкові правові
норми. Характер викладу імперативний, відсутня вказівка на особу автора, у синтаксисі переважають складні й
ускладнені речення. Юридичний підстиль використовують у практиці правоохоронних органів, тому в його межах
виокремлюють писемні жанри (акт, вирок, позовна заява протокол, обвинувальний висновок, постанова про арешт,
обшук тощо) та усні (допити, судові промови, опитування, бесіди під час прийому громадян). У текстах цього стилю
багато юридичних термінів, мовних штампів, які дають змогу адекватно сприймати і розуміти зміст. Дипломатичний
підстиль узгоджує діяльність людей у сфері дипломатичних відносин, тому функціонує в писемній формі (конвенція,
пакт, протокол про наміри, декларація, нота, меморандум). Та усній (дипломатичні переговори, публічні виступи перед
масовою аудиторією на самітах, з'їздах, конференціях, заяви в засобах масової інформації, обговорення за круглим
столом). Цей підстиль характеризується специфічною лексикою, термінологією, серед якої чимало інтернаціоналізмів,
та своєрідними етикетними формулами, які мають не тільки етичне, а й політичне значення. Характеризується
урочистістю, підкресленою значущістю, які творяться за допомогою книжної лексики, метафор, метонімій, а також
етикетних формул. Адміністративно-канцелярський підстиль використовують у сфері усіх ланок управління. У цьому
підстилі писемними жанрами є наказ, резолюція, розпорядження, статут, штатний розклад, контракт, договір, акт,
платіжне доручення, чек, листи, звіт, автобі- ографія, характеристика, довідка; усними — виступи на прийомах і
презентаціях, комерційні переговори та ін.

6. Поняття реквізит і формуляр. Склад реквізитів відп.до Держстандарту України.

Формуляр-зразок - це модель побудови форми документа, яка встановлює галузь використання, формати, розміри
берегів, вимоги до побудови конструкційної сітки та основні реквізити. Реквізити - це сукупність обов'язкових даних у
документі, без яких він не може бути підставою для обліку й не має юридичної сили. Є 32 основних реквізити:
зображення державного герба України, емблема організації або товарний знак, нагороди, код організації, код форми
документа, назва організації вищого рівня, назва організації, назва структурного підрозділу організації, довідкові дані
про організацію, назва виду документа, дата документа, реєстраційний індекс та посилання на нього, місце складення
або видання документа, гриф обмеження доступу до документа, адресат, гриф затвердження документа, резолюція,
заголовок до тексту документа, відмітка про контроль, текст документа, відмітка про наявність додатків, підпис, гриф
погодження документа, візи документа, відбиток печатки, відмітка про засвідчення копії, прізвище виконавця та його
номер телефону, відмітка про виконання документа та направлення його до справи, відмітка про наявність документа в
електронній формі, відмітка про надходження документа до організації, запис про державну реєстрацію.

7. Позовна заява та її реквізити.

Позовна заява - це документ, який пред'являється позивачем до суду в установленій процесуальним законом формі та
містить вимогу про примусовий захист порушеного права чи інтересу. Реквізити позовної заяви - це обов'язкові
елементи, які повинні бути зазначені в позовній заяві. Вони передбачені Цивільним процесуальним кодексом України та
іншими процесуальними кодексами. Реквізити: Назва документа - Позовна заява. / Назва суду, до якого подається
позовна заява. / ПІБ, адреса позивача та його представника (якщо є). / ПІБ, адреса відповідача та його представника
(якщо є). / Предмет позову. / Підстави позову / Вимоги позивача / Чинні норми права. Посилання на норми права, які
регулюють спірні правовідносини. / Додаткові вимоги позивача / Підписи позивача та його представника (якщо є). /
Список додатків до позовної заяви. / Квитанція про сплату судового збору.

Позовна заява повинна бути написана чи надрукована на папері формату А4. Текст позовної заяви повинен бути
викладений чітко і зрозуміло, без скорочень і виправлень. У позовній заяві необхідно вказати всі обставини, які мають
значення для вирішення справи. Позовна заява повинна бути підписана позивачем або його представником. Позовна
заява може бути подана до суду особисто позивачем або його представником, а також поштою. Строк подання позовної
заяви залежить від виду позову. Якщо позовна заява не відповідає вимогам закону, суд повертає її позивачеві без
розгляду.
 8. Вимоги до оформлення документа. Класиф-ції документів.

Вимоги: - надходити від установи чи юридичної особи, які мають на це право; - бути юридично правильно
оформленим;- бути достовірним, надавати об'єктивні відомості;- базуватися на фактах і містити конкретні пропозиції
або вказівки; - бути максимально стислим, але не за рахунок зменшення інформації; - мати послідовність викладу, без
повторень та вживання слів і зворотів, які не несуть змістовне навантаження;- бути переконливим, грамотним і
зрозумілим кожному, хто його читає;- бути нормативним; - відповідати прийнятим в суспільстві етичним нормам;- бути
бездоганно відредагованим, мати копії та чернетки;- складатися на відповідних носіях стандартного формату;-
оформлятися за встановленою формою згідно з реквізитами. Класифікація документів: —за іменуванням та
призначенням:документація щодо особового складу (заява резюме, характеристика), інформаційні документи
(довідки, оголошення), розпорядчі документи (розпорядження, накази, указ), обліково-фінансові (розписка,
доручення) Види документів визначають за такими ознаками: 1. Найменуванням - заяви, листи, телеграми, довідки,
службові записки, інструкції, протоколи та ін.; 2. Походженням - службові (офіційні) й особисті;3. Службові документи
створюються організаціями, підприємствами та службовими особами, які їх представляють. Вони оформляються в
установленому порядку; 4. Особисті документи створюють окремі особи поза сферою їх службової діяльності; місцем
виникнення - внутрішні та зовнішні: ● внутрішні документи мають чинність лише всередині тієї організації, установи
чи підприємства, де їх складено; ● зовнішні є результатом спілкування установи з іншими установами чи організаціями;
5. Призначенням - організаційні, розпорядчі, довідково-інформаційні, обліково-фінансові,господарсько-договірні,
щодо особового складу; 6. Напрямком - вхідні й вихідні;7. Формою - стандартні (типові) й індивідуальні
(нестандартні): ● стандартні - це документи, які мають однакову форму та заповнюються в певній послідовності й за
суворо визначеними правилами (типові листи, типові інструкції, типові положення); ● індивідуальні документи
створюються в кожному конкретному випадку для розв'язання окремих ситуацій, їх-друкують або пишуть від руки
(протоколи, накази, заяви); 8. Строками виконання - звичайні безстрокові, термінові й дуже термінові: ● звичайні
безстрокові - це такі, які виконуються в порядку загальної черги; ● термінові - зі встановленим строком виконання. До
них, належать також документи, які є терміновими за способом відправлення (телеграма, телефонограма); ● дуже
термінові документи з позначенням "дуже терміново"; 9. Ступенем гласності - секретні й несекретні (для службового
користування). Секретні документи мають угорі праворуч позначку "Секретно". Розголошення змісту такого документа
призводить до кримінальної відповідальності; 10. Стадіями створення - оригінали, копії й виписки: ● оригінал - це
основний вид документа, перший і єдиний його примірник. Він має підпис керівника установи й, у разі потреби,
завірений штампом і печаткою; ● копія - це точне відтворення оригіналу. На копії документа обов'язково робиться
помітка "Копія" вгорі праворуч. Листуючись з підприємствами, організаціями й установами, у справах завжди
залишають потрібні для довідок копії. Такі копії звуться відпуском. Оригінал і копія мають однакову юридичну силу;
11. За потреби відтворити не весь документ, а лише його частину, робиться виписка (витяг);12. Якщо документ
загублено, видається його другий примірник - дублікат. Юридичне оригінал і дублікат рівноцінні;13. Складністю -
прості (односкладові) й складні;14. Строками зберігання - постійного, тривалого (понад 10 років) і тимчасового (до
10 років) зберігання;15. Технікою відтворення - рукописні й відтворені механічним способом; 16. Носієм інформації -
оформлені на папері, диску, фотоплівці, магнітній стрічці, перфострічці.

9. Нормативність як основа ділов.комун-ції. Типи мовних норм.

Нормативність в діловій комунікації визначає правила та стандарти, які використовуються при обміні інформацією між
учасниками бізнес-комунікації. Вона є основою для встановлення ефективного спілкування та побудови
взаєморозуміння між колегами, клієнтами та іншими зацікавленими сторонами. Основні принципи нормативності в
діловій комунікації включають: - Ввічливість і повагу до співрозмовника. При спілкуванні важливо дотримуватися
загальноприйнятих норм поведінки, бути уважними і демонструвати повагу до інших учасників комунікації. ---Чіткість і
зрозумілість повідомлення. Ділове спілкування повинно бути зрозумілим і зрозумілим для всіх сторін. Важливо
користуватися чіткою мовою, уникати непотрібних складнотлумачених термінів та використовувати конкретні фрази. -
Відповідність контексту та цілям комунікації. Комунікація повинна відповідати конкретному контексту та виконувати
поставлені цілі. Наприклад, комунікація зі співробітниками може вимагати більш формального підходу, ніж комунікація
з клієнтами. - Висловлення своїх думок і ідей, але з урахуванням зацікавленості інших учасників комунікації. Ділова
комунікація має бути взаємовигідною, тому важливо вислуховувати думки і ідеї інших, а також надавати можливість
висловити свої. - Ефективне використання комунікаційних засобів. Нормативність включає вміння користуватися
різними комунікаційними засобами – усною мовою, письмовими повідомленнями, електронною поштою, телефонними
дзвінками тощо. Важливо використовувати відповідний комунікаційний засіб для кожної ситуації. Основні типи мовних
норм включають: 1. Орфоепічні - вимова звуків і словосполучень. 2. Графічні - передача звуків на письмі. 3.
Орфографічні - написання слів. 4. Лексичні - слововживання. 5. Морфологічні - правильне вживання морфем.
6.Синтаксичні - усталені зразки побудови словосполучень, речень. 7.Стилістичні - відбір мовних елементів відповідно
до умов спілкування. 8.Пунктуаційні - вживання розділових знаків.
10. Публічний виступ та презентація.

Публічний виступ- це один з видів усного ділового спілкування. Залежно від змісту, призначення, способу
проголошення та обставин спілкування виділяють такі основні жанри публічних виступів: 1) громадсько-політичні
промови (лекції на громадсько-політичні теми, виступи на мітингах, на виборах, звітні доповіді, політичні огляди); 2)
академічні промови (наукові доповіді, навчальні лекції, наукові дискусії); 3) промови з нагоди урочистих зустрічей
(ювілейні промови, вітання, тости). Кожен з перелічених видів має відповідне призначення, тобто переслідує певну мету
-- проінформувати, переконати чи створити настрій у відповідної аудиторії. Інформативними бувають найчастіше
доповіді, лекції. Будуються вони за схемою: що, для чого, як, у який спосіб. У вступі викладається проблема, окремі її
складові; виклад розвивається від простого до складного. Закінчення містить як теоретичні висновки, так і практичні
пропозиції. Мітингова промова звичайно має гостре політичне спрямування; вона злободенна, стосується суспільно
значимої, хвилюючої проблеми.Ділова промова вирізняється більшою стриманістю в проявах емоцій, орієнтацією на
логічний, а не на емоційний її вплив, аргументованістю. Звітна доповідь - це особливо важливий і відповідальний
публічний виступ, адже доповідач зобов'язаний правдиво, об'єктивно висвітлити факти й переконати слухачів у
необхідності певних висновків і пропозицій. Наукова дискусія - це обговорення будь-якого спірного наукового питання.
Ювілейна промова зазвичай присвячується якійсь даті (ювілеєві установи чи окремої особи).

11. Типи службових листів та їхні мовностилістичні особливості.

Службовий лист – це один із способів обміну інформацією та встановлення офіційних та службових контактів між
установами, організаціями, підприємствами, відділами та особами. Такі листи поділяються на: ● Листи, що не
потребують відповіді (лист-попередження, ...-підтвердження, ...-нагадування, гарантійні та супровідні листи, ...-відмова
та інші); ● Листи, що потребують відповіді (листи-прохання, ...-запити, ...-звернення, ...-пропозиції, ...-вимоги та інші).
За кількістю адресатів службові листи поділяються на: ● Звичайні – на адресу однієї установи; ● Циркулярні – на
адресу кількох установ; ● Колективні – на одні установу від кількох осіб. Основна структура має дві частини: 1.Опис
фактів, подій, що стали підставою для написання листа; 2.Висновки, пропозиції, прохання або вимоги.
Мовностилістичні особливості, яких необхідно дотримуватися: ● Лаконічний та чіткий виклад інформації, все по суті; ●
Логічність та послідовність викладу: бажано розбивати текст на смислові абзаци для кращого сприйняття; ● Уникайте
багатозначності: все має бути чітко та зрозуміло для адресата; ● Будьте ввічливі, але уникайте категоричності; ● У
завершальній частині повинна бути виражена повторна вдячність, та інші прохання чи висловлення в залежності від
типу служб листа. Задля виконання всіх, можна використати такі звороти, як: ● на Ваше прохання надсилаємо; ●
дозвольте запропонувати Вам; ● розраховуємо та взаємовигідну співпрацю; ● щиро вдячні Вам, вдячні Вам
заздалегідь; ● ми хотіли б...; ● гарантуємо високу якість/ вчасну оплату; ● надішліть, будь ласка, якомога швидше або
по можливості.

12. Організаційні документи: структура та мовні особл-ті.

Структурні особливості: Українські організаційні документи мають певні загальні структурні елементи, що
визначають їхню логічність та чіткість. Зазвичай, такі документи включають в себе титульну частину з обов'язковими
елементами, такими як найменування організації, назва документа, дата складання тощо. Наступним важливим етапом є
вступ, де формулюються мета та завдання документа. Основна частина розглядає основний зміст і включає в себе
необхідні розділи та підрозділи. Заключна частина містить висновки та рекомендації. Важливою частиною будь-якого
організаційного документа є додатки, які можуть включати графіки, таблиці, зразки тощо. Мовні аспекти: Особливу
увагу слід приділяти мовним аспектам організаційних документів, оскільки вони визначають зрозумілість та
ефективність сприйняття інформації. Офіційна мова документів - українська, але також може використовуватися
англійська або інші мови залежно від специфіки діяльності організації. Мова повинна бути точною, об'єктивною та
відповідати вимогам професійної термінології. Потрібно уникати надмірної формальності, щоб забезпечити зрозумілість
для різних аудиторій. Важливим елементом є також додержання граматичних та стилістичних норм, щоб уникнути
можливих непорозумінь. Український контекст передбачає також деякі особливості у структурі та мові документів.
Наприклад, деякі види документів можуть бути підписані електронними цифровими підписами згідно із законодавством
України. Крім того, у звітах чи документах для органів влади може знадобитися дотримання конкретних нормативів та
вимог, встановлених відповідними органами.

13. Ознаки дипломатичного підстилю офіц.-ділов.стилю.

У структурі офіційно-ділового стилю мовознавці традиційно виділяють три підстилі: юридичний, законодавчий,
дипломатичний, адміністративно-канцелярський. Дипломатичний - використовується у сфері міждержавних офіційно-
ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури. Регламентує офіційно-ділові стосунки міжнародних
організацій, структур, окремих громадян. Реалізується в конвенціях (міжнародних угодах), комюніке (повідомленнях ),
нотах (зверненнях), протоколах, меморандумах, договорах, заявах, ультиматумах і т. ін. Результати опрацювання
наукової літератури з розглядуваного питання уможливили визначення таких критеріїв виокремлення дипломатичного
підстилю як різновиду офіційно-ділового стилю: – сфера застосування: дипломатія і міжнародні відносини; – мета
підстилю: виконання завдань МЗС; – учасники комунікації: міністерство закордонних справ як орган влади, уряд країни ,
міністри закордонних справ, посли, консули; – вид комунікації: орган влади – орган влади, орган влади – особа, особа –
особа (як представник органу влади), особа – орган влади; – форма мовлення: переважно – письмова, але представлені
зразки й усного мовлення (наприклад: виступ глави делегації на певному міжнародному зібранні); – різновид мовлення:
типовий – монолог, однак засвідчується і діалог (наприклад: офіційні переговори між главами держав); – сукупність
жанрів: виступи, промови, довідки, звіти, листи (звіти, повідомлення, по- дяки, прохання, рекомендації), плани (зустрічі
і перебування закордонних делегацій), програми перебування, протоколи зустрічі, постанови, резолюції, вербальні ноти,
статути, міжнародні угоди. З-поміж мовних особливостей дипломатичного різновиду офіційно-ділового стилю найбільш
прикметними є такі: – обов’язкове дотримання певних правил укладання дипломатичних документів, що мають чітку
архітектонічну форму; – неособистісний (безсуб’єктний) характер викладу: документ укладається від імені держави ,
уряду, установи; – використання лексики з високим рівнем узагальненості семантики; – уживання етикетної лексики–
використання стандартних формулювань із процедурних питань; - активне вживання міжнародної дипломатичної
термінології і тер- мінології міжнародного права; –переважання іменників, прикметників, що вказує на номінативний
характер стилю – уникнення форм наказового способу і відповідно імперативних речень; за необхідності функцію
імператива виконують дієслова у формі дійсного Мовні кліше: Маємо намір ретельно розглянути, Важливо враховувати,
Запрошуємо до конструктивного діалогу, Зобов'язуємося до співпраці

14. Меморандум як документ диплом.підстилю.

Меморандум- це документ дипломатичного листування в якому розширюється фактична сторона того чи іншого
питання, аналізується його окремі найважливіші аспекти, викладається аргументація на захист своєї позиції або
дискутується позиція протилежної сторони. Меморандум може бути самостійним документом або додатком до
особистої ноти чи вербальної ноти. Цей вид дипломатичного документа відрізняється від ноти тим, що не починається й
не закінчується формулою ввічливості і не повинен мати підпису. Іноді меморандум доцільно супроводжувати короткою
пояснювальною нотою.

15. Нота як документ диплом.підстилю. Види нот, мовностил.особл-ті.

Є два класичні види цих документів – особиста нота і вербальна нота Особиста нота – надсилається з надзвичайно
важливих питань і містить у собі інформацію про подію особливої політичної ваги (наприклад, зміну державного
устрою, оформлення домовленості з того чи іншого важливого питання двосторонніх відносин тощо). Особисту ноту
використовують для інформування про тимчасовий чи остаточний від’їзд глави дипломатичного представництва з
країни,Особисті ноти можуть надсилатися з різних питань протокольного характеру: вітання з приводу національних
свят, інших важливих подій в житті держави, висловлення співчуття з приводу траурних подій. Особисту ноту
складають у формі листа, у першій особі від імені того, хто її підписує. Вона друкується на відповідному нотному
бланку з державним гербом і підписом під ним.Особиста нота розпочинається звертанням, найпоширенішими формами
якого є: "Ваша Високоповажносте", "Шановний пане Міністр. Закінчується особиста нота компліментом (форма
ввічливості), в якому автор засвідчує свою повагу: Прем’єр-міністру, Голові парламенту, "З глибокою повагою", "З
повагою", "Щиро Ваш". Під текстом особистої ноти ставиться підпис особи, від імені якої вона посилається. Печатка,
прізвище та посада того, хто підписує ноту, не обов’язкові. Вербальна нота - найпоширеніший нині документ.
Вербальні ноти використовуються для вирішення широкого кола питань. У них викладаються політичні, економічні,
науково-технічні та інші проблеми як двостороннього, так і багатостороннього характеру. Нотами подають запити на
візи, доводиться до посольства інформація представницького характеру (про організацію поїздок дипломатичного
корпусу по країні, про запрошення дипломатів на заходи з нагоди національного свята країни, про екскурсії на
промислові підприємства та в наукові заклади) тощо. Міністерство закордонних справ і посольства ведуть дипломатичне
листування в основному шляхом обміну вербальними нотами. Вербальна нота складається від третьої особи, її текст не
підписується. Обов'язковим реквізитом вербальної ноти є протокольні формули. Вербальна нота розпочинається і
закінчується компліментом із зазначенням повної назви відправника і адресата.

16. Комюніке як документ диплом.підстилю.

Комюніке це документ у сфері міжнародних відносин та дипломатії. Воно використовується для передачі офіційних
повідомлень або заяв між урядами чи міжнародними організаціями з метою висвітлення спільного розуміння або
прийняття рішень з певних питань. Зазвичай комюніке випускається після важливих дипломатичних зустрічей,
конференцій або самітів і слугує реєстром погоджених точок зору чи прийнятих рішень. Воно дозволяє точно і
конструктивно передавати повідомлення на глобальній арені. Комюніке може бути порівняно з листом, який держави
або міжнародні організації відправляють одна одній після важливих зустрічей, таких як саміти або конференції. У цьому
“листі” вони висвітлюють те, що обговорювали і про що домовилися. Комюніке є способом чітко і зрозуміло поділитися
результатами обговорень з іншими країнами та з громадськістю. Можна уявити, що це є офіційним звітом про те, що
відбувалося під час великої та важливої зустрічі між країнами. Важливо зазначити, що комюніке, як і інші документи
дипломатичного підстилю, має відповідати певним вимогам: висока грамотність, чіткість викладу, правильне виділення
головного змісту; переконлива аргументація, логічна послідовність тощо.

17. Інструкція та положення як організац.документи.

Інструкції – це документи, які містять деталізовану інформацію про те, як виконувати певні завдання чи процеси . Вони
слугують своєрідною вказівкою для працівників та сприяють уніфікації робочих процесів. Інструкції регламентують
послідовність кроків, які слід виконувати, встановлюють правила та стандарти виконання роботи. Це дозволяє
забезпечити результативність, навіть у разі зміни персоналу. Положення – це документи, які визначають організаційну
структуру, функції та відповідальності працівників. Положення можуть описувати взаємодію різних відділів та посад ,
розподіляти обов'язки та повноваження між працівниками. Ці документи сприяють створенню чіткої системи управління
та допомагають уникнути конфліктів через неоднозначність завдань. Основна роль інструкцій та положень полягає в
створенні системи, яка дозволяє кожному в організації розуміти свої обов'язки та функції. Це забезпечує стабільність та
продуктивність в роботі колективу. Інструкції дозволяють новим працівникам швидше адаптуватися до робочого
середовища, а положення визначають рамки для управлінських рішень і робочих відносин. Ще однією важливою рисою
цих документів є їхнє постійне оновлення. Зміни в зовнішньому середовищі, ринкові умови чи внутрішні потреби
організації можуть вимагати адаптації існуючих інструкцій та положень. Такий процес дозволяє організації бути більш
гнучкою та реагувати на зміни вчасно та ефективно.

18. Статут як організац. документ.

Статут є важливим організаційним документом, що регулює діяльність установ, товариств і громадян. Він визначає
взаємини між різними установами і громадянами, а також права і обов’язки в певній сфері державного управління,
господарської або іншої діяльності. Статут є установчим документом, на основі якого діє підприємство. Він
затверджується власником (власниками) майна, а для державних підприємств — власником майна за участю трудового
колективу. У статуті підприємства визначаються: –власник підприємства; –найменування підприємства;–
місцезнаходження підприємства;–предмет і цілі діяльності підприємства;–органи управління підприємства і порядок їх
формування; –компетенція і повноваження трудового колективу підприємства та його виборних органів; –орган, який
має право представляти інтереси трудового колективу (рада трудового колективу, рада підприємства, профспілковий
комітет та інше); –порядок утворення майна підприємства;–умови реорганізації та припинення діяльності
підприємства.Статут є основою для розробки положень. Він є джерелом або носієм інформації, широко
використовується в повсякденній діяльності, сприяє поліпшенню внутрішньої організації будь-якої установи, слугує
підставою для прийняття рішень, узагальнень, довідкової роботи.

19. Невербальні засоби та їхня роль у діловій комунікації.

Невербальні засоби спілкування - це немовні способи передачі інформації, такі як міміка, жести, поза, зовнішній вигляд,
інтонація, тембр голосу та паузи. Вони відіграють важливу роль у діловій комунікації, оскільки допомагають розкрити
зміст вербальної інформації, підкреслити важливі моменти та створити враження про співрозмовника.Міміка обличчя
допомагає висловити емоції, такі як радість, смуток, гнів, здивування тощо. Наприклад, якщо співрозмовник під час
розмови часто посміхається, це може говорити про його доброзичливість та відкритість. Жести можуть
використовуватися для підкреслення важливих моментів, акцентування наваги на певні слова або фрази, а також для
вираження емоцій. Наприклад, якщо співрозмовник під час розмови часто жестикулює, це може говорити про його
емоційний стан або про те, що він намагається донести свою думку. Поза співрозмовника може розповісти про його
ставлення до ситуації, до партнера по спілкуванню або до самого себе. Наприклад, якщо співрозмовник сидить прямо і
дивиться в очі, це може говорити про його впевненість у собі та інтерес до розмови. Зовнішній вигляд співрозмовника
також може впливати на сприйняття його партнером по спілкуванню. Наприклад, якщо співрозмовник одягнений
акуратно та відповідно до ситуації, це може говорити про його відповідальність та серйозність. Інтонація голосу
допомагає передати емоції та ставлення до того, що говориться. Наприклад, якщо співрозмовник говорить з підвищеним
голосом, це може говорити про його емоційне збудження або роздратування. Темп мовлення також може впливати на
сприйняття співрозмовника. Наприклад, якщо співрозмовник говорить швидко, це може говорити про його впевненість
у собі або про те, що він хоче швидше закінчити розмову. Паузи в мові можуть використовуватися для підкреслення
важливих моментів, для того, щоб дати співрозмовнику можливість щось сказати, або для того, щоб зібратися з
думками. Невербальні засоби ділової комунікації слід використовувати усвідомлено, щоб вони допомагали, а не
заважали спілкуванню. Для цього важливо знати про значення різних невербальних сигналів у різних культурах.
Наприклад, у деяких культурах похитування головою вгору-вниз означає "так", а в інших - "ні". Поради щодо
використання невербальних засобів у діловій комунікації: Будьте уважні до невербальних сигналів свого
співрозмовника. Вони можуть допомогти вам краще зрозуміти його думки та почуття. Свідомо контролюйте свою
власну невербальну поведінку. Уникайте жестів та поз, які можуть бути неправильно витлумачені. Будьте гнучкі у
використанні невербальних засобів. Враховуйте культуру та ситуацію, в якій відбувається спілкування. Вміння
використовувати невербальні засоби спілкування є важливою частиною професійної компетентності. Вони допомагають
ефективніше спілкуватися з колегами, партнерами та клієнтами, створювати позитивне враження та досягати успіху в
бізнесі.

20. Доповідь як жанр публічного мовлення.

Доповідь - це важливий жанр публічного мовлення, який дозволяє донести до аудиторії важливу інформацію. Ознаки:
Формальність: доповідь зазвичай виголошена на офіційних заходах, таких як конференції, семінари, засідання тощо.
Заздалегідь підготовленість: доповідь зазвичай готується заздалегідь і має чіткий план. Розгорнутість: доповідь має
певну тривалість і містить докладний виклад матеріалу. Цільова аудиторія: доповідь розрахована на певну аудиторію,
інтереси якої враховуються при підготовці виступу. Доповідь може бути присвячена будь-якій темі, але найчастіше вона
висвітлює наукові, ділові, політичні або соціальні питання. У структурі доповіді можна виділити такі основні частини:
Вступ: у вступі доповідач знайомить аудиторію з темою виступу, його метою та завданнями. Основна частина: у
основній частині доповідач викладає матеріал, який відповідає темі виступу. Висновок: у висновку доповідач
підсумовує викладений матеріал і робить висновки. Доповідь може бути ілюстрована слайдами, таблицями, схемами
тощо.Для успішного виголошення доповіді важливо дотримуватися таких правил: Ретельно підготуйтеся до виступу:
вивчіть матеріал, подбайте про відповідні ілюстрації, прорепетуйте свій виступ. Виступайте впевнено і чітко: тримайте
контакт з аудиторією, дивіться в очі слухачам. Відповідайте на запитання слухачів: якщо у слухачів виникнуть
запитання, будьте готові на них відповісти.

21. Співбесіда з роботодавцем як форма усного ділов.спілкування.

Співбесіда — це вид усної офіційно-ділової комунікації, який є основним способом відбору кандидатів під час
влаштування на роботу. Успіх чи невдача співбесіди залежить від професійних характеристик учасника (освіта,
кваліфікація) і від того, як учасник зарекомендує себе під час співбесіди. Він повинен дотримуватися мовного етикету,
показати цілеспрямованість та вмотивованість, обізнаність у справах організації. Можна виділити декілька різновидів
співбесід: Попередня співбесіда – спілкування з роботодавцем по телефону з метою первинного виявлення відповідності
претендента вимогам вакансії. Перша та друга співбесіди.Перша – проходить з представником відділу кадрів або
агентства з підбору персоналу, її мета така ж, як і попередньої співбесіди. Друга – безпосередньо з тим, хто приймає
остаточне рішення про працевлаштування. Співбесіда з представниками рекрутингових агентств для надання
замовникові списку кандидатів на співбесіду з роботодавцем. Співбесіда, що проводиться комісією. Цей вид співбесід
використовується корпораціями, державними органами влади. Такі співбесіди проводяться крупними організаціями ,
державними установами. Один з присутніх керує, інші задають питання. Кандидату потрібно звертатися до всіх членів
колегії Групова співбесіда. Цей вид співбесід практикують деякі компанії для вибору одного або декількох працівників з
групи претендентів. Співбесіда може проходити в різних форматах: Структуроване інтерв’ю. Вам ставлять питання в
певній послідовності, ніяк не пов’язаній з Вашими відповідями. Менеджер з персоналу буде оцінювати, наскільки Ви
вписуєтесь у корпоративну культуру компанії, перевіряє, чи відповідає надана в резюме інформація дійсності. Проєктне
інтерв’ю. Вам пропонують прокоментувати яку-небудь ситуацію, викладену усно або намальовану. Задумка
заключаєтся в тому, що, говорячи про чужі вчинки, ви виявите свої особисті якості. Ситуаційне інтерв’ю. Вас просять
описати ваші дії у вигаданій ситуації. По вашій відповіді зроблять висновок про те, як ви будете працювати, якщо вас
взяти на роботу. Стресове інтерв'ю. Вас провокують, навмисно намагаючись створити конфлікт. Мета цього формату
співбесіди - оцінити конфліктність і стресостійкість.

22. Нарада як форма колективного обговорення професійних проблем.

Нарада - це форма групового спілкування, яка проводиться з метою обговорення певних питань. Наради можуть
проводитися в різних організаціях, установах, підприємствах. Вони можуть бути офіційними або неофіційними,
плановими або неплановими. Нарада як спосіб обговорення професійних проблем має ряд переваг: ● Вона дозволяє
обговорити проблему з усіма зацікавленими сторонами. Це дозволяє отримати різні точки зору та знайти оптимальне
рішення. ● Нарада сприяє обміну досвідом та знаннями. Учасники наради можуть навчатися один у одного та
розвиватися професійно. ● Нарада допомагає підвищити ефективність роботи. В результаті обговорення проблем
можуть бути прийняті рішення, які сприятимуть вирішенню проблем та підвищенню ефективності роботи. Для того,
щоб нарада була ефективною, необхідно дотримуватися таких правил: ● Нарада повинна бути ретельно спланована.
Перед нарадою необхідно визначити мету наради, список учасників та порядок денний. ● Нарада повинна бути добре
організована. Важливо, щоб нарада проводилася в комфортній обстановці та щоб всі учасники мали можливість
висловити свою думку. ● Нарада повинна бути результативною. Наприкінці наради необхідно прийняти рішення або
сформулювати рекомендації. Наради є важливим інструментом у професійній діяльності. Вони дозволяють обговорити
проблеми, обмінятися досвідом та знаннями, підвищити ефективність роботи.
23. Культура ділового спілкування. Комунік.ознаки культури усного мовлення.

У сучасному світі, де швидкість обміну інформацією надзвичайно важлива, культура ділового спілкування
стає ключовим елементом успіху в бізнесі, публічному управлінні та інших сферах. Вона включає в себе не
лише знання фахової мови, а й вміння ефективно використовувати її в усному мовленні. Культура усного
мовлення в діловій сфері має свої особливості, які визначають її ефективність та вплив на співробітників ,
партнерів та клієнтів. Однією з ключових ознак культури ділового спілкування є чіткість і лаконічність
мовлення. В умовах великої кількості інформації важливо передавати суть зазначених питань коректно та
швидко. Комунікативний успіх часто залежить від здатності виразити думку або ідею, уникаючи зайвих
слів, емоційного забарвлення та надмірної деталізації. Ще одним важливим аспектом культури ділового
усного мовлення є ввічливість та повага. Спілкування в діловій сфері часто відбувається в різноманітних
культурних середовищах, і вміння враховувати та поважати особливості комунікації різних національностей
та груп стає ключовим фактором успіху. Крім того, культура ділового спілкування передбачає використання
професійної лексики та термінології. Знання і правильне використання термінів у контексті забезпечує
високий рівень розуміння між сторонами та сприяє конструктивному обговоренню. Не останнє місце в
культурі усного мовлення відводиться навичкам слухання, сприйняття та аналізу інформації. Справжній
професіонал уважно слухає свого співрозмовника, враховує його думки та інтереси, що сприяє побудові
ефективних взаємовідносин. У заключенні можна визначити, що культура ділового спілкування є важливим
фактором успіху в сучасному світі. Комунікативні ознаки культури усного мовлення, такі як чіткість,
емпатія, ввічливість та професіоналізм, визначають якість взаємодії між співробітниками та впливають на
репутацію організації в цілому. Така культура стає вагомою конкурентною перевагою, сприяє побудові
партнерських відносин і сприяє досягненню високих результатів.

24. Синоніми та пароніми: стиліст.потенціал у ділов.мові.

Синонімія - це явище, коли слова мають схоже значення. Синоніми можуть бути повними, частковими або
контекстуальними. Паронімія - це явище, коли слова мають схоже звучання, але різне значення. Синонімія може
використовуватися в діловій мові для таких стилістичних ефектів: Уникнення повторів. Синоніми можна
використовувати для того, щоб уникнути повторення одних і тих же слів у тексті. Це робить текст більш чітким і
зрозумілим. ● Збереження стилістичного однорідності. Синоніми можна використовувати для того, щоб зберегти
стилістичне однорідність тексту. Наприклад, якщо в тексті використовується офіційно-діловий стиль, то можна
використовувати синоніми, які також належать до цього стилю. ● Створення емоційного ефекту. Синоніми можна
використовувати для того, щоб створити емоційний ефект у тексті. Наприклад, якщо в тексті потрібно передати
негативні емоції, то можна використовувати синоніми з негативною конотацією. Паронімія може використовуватися в
діловій мові для таких стилістичних ефектів: ● Уточнення значення. Пароніми можна використовувати для того, щоб
уточнити значення слова. Наприклад, слово "вплив" може мати два значення: "дія, яка чинить на когось або щось" і
"здібність впливати на когось або щось". Пароніми "впливати" і "вплинути" дозволяють уточнити, яке з цих значень
мається на увазі в конкретному контексті. ● Створення емоційного ефекту. Пароніми можна використовувати для того,
щоб створити емоційний ефект у тексті. Наприклад, слово "підпис" може мати два значення: "написати своє ім'я" і
"підтвердити свою згоду". Пароніми "підписати" і "підписатися" дозволяють створити в тексті негативний емоційний
ефект, якщо підписується документ, з яким людина не згодна.

25. Заг.хар-ка лексичних засобів офіц.-ділов.стилю.

Лексичні засоби офіційно-ділового стилю української мови включають формальні слова, фіксовані вирази, технічну
та фахову лексику. Синоніми — це слова, що мають спільне, близьке або тотожне значення, але відрізняються
відтінками значень чи стилістичними забарвленнями. Вміння вибрати найдоречніше слово дає змогу побороти
одноманітність мовлення, невиразність, побачити багатство і барви слова. Евфемізми — описові вислові, які
помʼякшують те чи інше висловлення. Евфемізми завуальовують зміст сказаного . У мовленні уживать тоді, коли
загальновживане слово надто експресивне і викликає негативні асоціації: Припустився протиправних дій, зловживав
службовим становищем, був у стані алкогольного спʼяніння. Пароніми — слова, які дуже близькі за звучанням, але різні
за значенням і написанням. Неправильне вживання призводить до непорозумінь: Адрес чи адреса; тактовний чи
тактичний; численний чи чисельний; Фразеологізми в офіційно-діловому стилі: "На повний обсяг" - означає в повному
обсязі, без обмежень. "Вести переговори за круглим столом" - означає вести ділові переговори для досягнення
домовленостей "Утримувати руку на пульсі" - стежити за поточними подіями або розвитком ситуації. "Підписати угоду
на міжнародному рівні" - означає досягти домовленостей або укласти угоду між країнами чи компаніями з різних країн.
"Закрити угоду"- успішно домовитися та укласти угоду. "Вийти на новий рівень співпраці"- покращити чи розширити
співпрацю до більш високого рівня. "Покласти під контроль"- прийняти керівництво чи відповідальність за процес або
ситуацію. "Збільшити обсяг виробництва" - розширити або підвищити обсяг продукції чи послуг. «Обіймати осаду» -
займати посаду.

26. Заг.хар-ка граматичних засобів офіц.-ділов.стилю.

До граматичних засобів ми відносимо синтаксис (будова слова) та морфологія (частини мови). Правильне використання
цих засобів обов’язкове у офіційно-діловому стилі, адже це впливає на грамотність, сприйняття документа, які у свою
чергу впливають на досягнення успіху в певній роботі, комунікації, тощо. Найголовніші характеристики офіційно-
ділового стилю, на які варто звернути увагу: 1. У діловій мові найчастіше зустрічаються іменники (найбільше —
віддієслівні, тобто закінчуються на -ння, -ття), дієслова, відносні прикметники, числівники та прийменники; 2. Серед
відмінкових форм найважливішими є родовий (кого? чого?), давальний (кому? чому?) та кличний; 3. Збірні числівники
(двоє, троє) не вживаються з назвами посад та іменниками жіночого роду (троє жінок, двоє міністрів — це помилка); 4.
Прийменник — по — в українській мові вживається в таких значеннях: 4.1 У значенні йти по щось, а не за чимось;4.2 У
значенні розподілу (видали по комплекту одягу);4.3 У значенні місця (по кабінету, по Дніпру), також у множині
потрібно вживати суфікси ах, ях (не ам, ям). Наприклад: по Аудиторіях, тощо;4.4 У значенні поширення дії (наказ по
університету);4.5 У значенні родинних зв’язків (Тітка по матері; ваше ім’я, по батькові, тощо);4.6 У значенні терміну
( до 15 вересня ( 14 — останній день), по 15 вересня (15 включно);4.7 Якщо у складі підмета є такі слова: частина, решта,
більшість, меншість, то присудок ставиться в однині (більшість учасників зареєструвалась);

27. Заява як особовий документ. Типи заяв, реквізити.

Заява — це вид документа, за допомогою якого громадяни реалізують через державні, приватні або громадські
організації надані їм права (на працю, відпочинок, матеріальне і соціальне забезпечення, тощо) чи захищають свої
інтереси. Розрізняють 2 основних види заяв: Особиста заява — містить прохання (звертання) до керівної посадової
особи, пишеться власноруч в одному примірнику; та Службова заява — укладається посадовою особою від власного
імені або імені організації, які він репрезентує, до посадової особи іншої організації; За походженням заяви бувають:
Зовнішньо-особисті — у яких вказується повна домашня адреса чи дані документа (паспорт, військовий квиток,
посвідчення, тощо); Зовнішньо-службові — у яких подається повна поштова та юридична адреси підприємства, фірми,
установи з усіма належними реквізитами; та Внутрішні — де не є обов’язковими вище викладені умови. Реквізити
заяви: 1. Адресат (З великої букви праворуч) — посада, назва установи, прізвище (великими буквами) та ім’я особи, на
котру подається заява у давальному відмінку, чергуючи закінчення -ові; -еві; -єві з -у; -ю; 2. Адресант — посада, звання,
назва закладу, прізвище (великими) та ім’я особи, яка звертається з заявою у родовому відмінку (без крапки вкінці ); 3.
Назва документа;4. Текст (з великої літери, з абзацу);5. Додаток (підстава): перелік документів із зазначенням
кількості сторінок, що додаються до заяви на підтвердження її правомірності чи вагомості аргументації. 6. Дата
написання (ліворуч); 7. Підпис адресанта (праворуч);Різновидами заяви є заява-зобов’язання (для одержання
додаткових авансів чи позик) та позовна заява (подаються до суду та містять у собі максимально детальний та
лаконічно викладений матеріал, факти щоб вирішити проблему, яка надійшла до суду).

28. Рецензія : структ.-змістові та мовні особл-ті.

Рецензія - це критичний відгук на твір мистецтва, наукову працю, публіцистичну статтю тощо. Рецензія має на меті
оцінити позитивні та негативні сторони твору, його значення та вплив на читачів. Структура рецензіїРецензія
складається з таких основних елементів: ● Вступ, в якому зазначається тема рецензії, її мета та основні завдання. ●
Основна частина, в якій викладається оцінка твору. У цій частині рецензент обговорює такі питання: ○ Тематика та
проблематика твору. ○ Зміст і структура твору. ○ Художні засоби та прийоми, які використовуються в творі. ○
Значення твору. ● Висновок, в якому підсумовуються основні думки рецензії. Змістові особливості рецензії: -Рецензія
повинна бути об'єктивною та аргументованою. -Рецензент повинен чітко сформулювати свою думку про твір і навести
аргументи, які її обґрунтовують. -Рецензія повинна бути стислою та лаконічною. Рецензент повинен уникати зайвих
деталей та повторень. Мовні особливості рецензії:-Рецензія повинна бути написана грамотною та чіткою мовою.
Рецензент повинен використовувати професійну лексику та термінологію. -Рецензія повинна бути емоційно
нейтральною. Рецензент повинен уникати емоційних оцінок та висловлювань. - Рекомендації щодо написання рецензії
Перед тим, як писати рецензію, рецензент повинен ретельно ознайомитися з твором, який він рецензує. Рецензент
повинен зрозуміти проблематику твору, його художні особливості та значення. Рецензент повинен сформувати свою
думку про твір і навести аргументи, які її обґрунтовують. Рецензент повинен уникати зайвих деталей та повторень.
Рецензент повинен писати рецензію грамотною та чіткою мовою. Рецензент повинен використовувати професійну
лексику та термінологію. Рецензент повинен уникати емоційних оцінок та висловлювань.

29. Службові записки як інформаційні жанри.

Службова записка - це службовий документ, який інформує про певні події, факти, явища, а також про пропозиції,
запити, рекомендації тощо. Службові записки є різновидом інформаційних жанрів, оскільки вони передають інформацію
від одного суб'єкта до іншого. Інформація в службовій записці може бути різноманітною: ● Про події, факти, явища, які
відбулися або відбуваються в організації, установі, підприємстві. Наприклад, службова записка про аварію, про пожежу,
про відключення електроенергії, про затримку транспорту тощо. ● Про пропозиції, запити, рекомендації, які стосуються
діяльності організації, установи, підприємства. Наприклад, службова записка про впровадження нової технології, про
підвищення кваліфікації працівників, про проведення ремонтних робіт тощо. Службові записки є важливим
інструментом у роботі будь-якої організації, установи, підприємства. Вони дозволяють оперативно інформувати про
поточні події, а також обмінюватися думками та пропозиціями. Структура службової записки. Службова записка
складається з таких основних елементів: ● Шапка, яка містить назву організації, установи, підприємства, від якої
направляється записка, а також дату, номер і заголовок записки. ● Вступ, який містить коротку інформацію про те, що
сталося або що пропонується. ● Основна частина, в якій викладається докладна інформація про подію, факт, явище,
пропозицію, запит, рекомендацію. ● Висновок, в якому підсумовується інформація, викладена в основній частині.
Службова записка повинна бути написана чітко і зрозуміло, без зайвих деталей. Вона повинна містити лише ту
інформацію, яка є необхідною для її розуміння.

30. Протокол і витяг із протоколу як довідково- інформаційні документи.

Протокол - це службовий документ із записом ходу обговорення питань та рішень, ухвалених на зборах, нарадах,
конференціях, інших засіданнях колегіальних органів. Протокол ведуть під час засідання колегіального органу. Якщо
засідання стенографують чи записують на магнітну плівку, то протокол можуть складати після розшифрування записів.
Веде протокол технічний секретар або обрана особа. Протоколи можуть оформлятися від руки у спеціальному
прошнурованому журналі або за допомогою друкарської машинки. Оформляють протоколи на чистих аркушах паперу
формату А4 або на загальних чи спеціальних бланках підприємства, організації, установи. Текст протоколу поділяють на
дві частини: вступну та основну. У вступній частині зазначають прізвища та ініціали головуючого, присутніх, порядок
денний, в основній - фіксують перебіг засідання колегіального органу. Витяг із протоколу - цей документ оформляють
для ознайомлення з рішеннями, прийнятими під час роботи колегіального органу, посадових осіб або підвідомчих
організацій. Документи підлягають завіренню. Реквізити витягу із протоколу аналогічні реквізитам протоколу. Окрім
того є відмітка про завірення копії та відмітка про виконання. З текстової частини беруться тільки ті елементи, які треба
довести до відома зацікавленої особи