ГРИГОРІЙ БОГОСЛОВ ПРО ВИВЧЕННЯ БОГОСЛОВ’Я

Слово 27 Проти євноміан і про богослів’я перше, або попереднє

3. Любомудрувати про Бога можна не кожному, — так! не кожному. Це здобувається не дешево і не

плазунами по землі! Додам ще: можна любомудрувати не завжди, не перед кожним і не будь-чого
торкаючись, але треба знати: коли, перед ким і скільки. Любомудрувати про Бога можна не всім, тому
що здатні до цього люди, які випробували себе, які провели життя в спогляданні, а насамперед
очистили, принаймні очищують, і душу, і тіло. Для нечистого ж, можливо, небезпечно і доторкнутися до
чистого, як слабкому зору до сонячного променя. Коли ж можна? Коли буваємо чисті від зовнішньої твані
(-- поневолення плоттю) і збурення, коли володарює в нас розум, не зливаючись з негідними і блукаючими
образами, як краса писань, перемішаних письменами поганими, або як пахощі мира, змішаного із брудом.
Бо дійсно потрібно зупинитися, щоб «пізнати Бога» (Пс. 45, 11), і «коли виберу час, щоб судити за
правдою» богослов’я (Пс. 74, 3). Перед ким же можна? Перед тими, які займаються цим старанно, а не
поряд з іншим із задоволенням тлумачать і про це після кінських змагань, видовищ і пісень, після
задоволення черева і того, що гірше черева, бо для них становить частину забави і те, щоб посперечатися
про такі предмети і вирізнитися тонкістю заперечень. Про що ж треба любомудрувати і наскільки? Про те,
що доступне для нас і до такої міри, до якої простягається стан і здатність розуміння того, хто слухає. Інакше
звуки, що перевищують міру, або страви шкодять одні слуху, інші тілу, або, якщо хочете, як вага, що не під
силу, шкідлива для того, хто піднімає, і сильні дощі — землі, так і слухачі втратять сили, якщо їх, скажу так,
обтяжити і притиснути вантажем важких вчень.

4. І я говорю не те, нібито не завжди треба пам’ятати про Бога (нехай не нападають на нас за це люди,
готові на все і швидкі!). Пам’ятати про Бога необхідніше, ніж дихати, і, якщо можна так висловитися, крім
цього, не треба й робити нічого іншого. І я один з тих, що схвалюють слово, яке наказує «повчатися день
і ніч» (Пс. 1, 2), «увечері, і вранці, і опівдні благати» (Пс. 54, 18), «благословити Господа на всякий час»
(Пс. 33, 2) … Таким чином, я забороняю не пам’ятати про Бога, але богословствувати безперестанно.
Забороняю навіть не богословствування, ніби воно є справою не благочестивою, але несвоєчасність, і не
викладання вчення, а недотримання міри. …

5. Ні, друзі і брати (усе ще називаю вас братами, хоча ви поводитеся і не по-братськи)! Не так будемо
розмірковувати, не будемо бігти далі мети, як гарячі й нестримні коні, які скинули із себе вершника —
розум, і зняли добру вузду — благоговіння, але станемо любомудрувати, не виходячи з призначених
християнинові меж…

9… У тебе немає іншого заняття? Твоєму язику обов’язково треба панувати? Ти не можеш зупинити болю
народження і не можеш розродитися словом? Але багато є для тебе інших речей. На них зверни на
користь цю недугу. …

Слово 32. Про дотримання доброго порядку в розмові й про те, що не кожна людина й не повсякчас
може міркувати про Бога

6. Знаючи це, браття, не будемо ліниві на добро, але станемо горіти духом, щоб не заснути поволі на
смерть або щоб під час нашого сну ворог не посіяв поганого насіння (тому що лінощі поєднані зі сном);
не будемо й запалюватися з нерозсудливістю і самолюбством, щоб не захопитися і не відхилитися із
царського шляху. Інакше неодмінно впадемо в одну із крайнощів: або матимемо нестаток у спонуках,
через лінощі, або згрішимо, через гарячність. Позичимо в обох, що є в них корисного: у першої
лагідність, у другої — ревність, а уникнемо того, що є в них шкідливого: у першої — повільності,
у другої — зухвалості, щоб не залишитися безплідними від нестачі й не піддатися небезпеці від
надмірності. Оскільки однаково некорисні і бездіяльні лінощі, і недосвідчена ревність; перша не
наближається до добра, а друга переступає межі й робить щось правіше правого. … Бо й для
праведності, і для мудрості одне небезпечне — гарячність у справах і слові від надмірності, що
переступає межі досконалості й чесноти. Рівно шкодять і нестача, і надлишок, як правилу — додавання
і віднімання. 7. Тому ніхто нехай не буде ні мудрий більше належного, ні законніше закону, ні
блискучішим за світло, ні прямішим за правило, ні вищим за заповіді. А цього досягнемо трохи, якщо
пізнаємо світ, похвалимо закон природи, матимемо здоровий глузд і не знехтуємо благочинним.
12. Будемо, браття, поважати й дотримувати цього порядку. Нехай один буде слух, інший — мова, інший —
рука або що інше; нехай один вчить, інший вчиться, а інший робить добро власними руками, щоб подати
тому, хто потребує, й нужденному. Нехай один начальникує і одержує почесті, а інший виправдовується
своїм служінням. … Говорити про Бога — велика справа, але набагато більша — очищати себе для Бога,
тому що в лукаву душу не ввійде премудрість (Премо. 1, 4). Нам велено сіяти правду й збирати плід
життя, щоб просвітитися світлом відання (див.: Ос. 10, 12). І Павло хоче, щоб ми завдяки нашій любові до
Господа були пізнані Господом (див.: 1 Кор. 8, 3), а через це пізнання і самі навчалися (див.: 1 Кор. 13, 13);
і цей шлях знання він вважає кращим, ніж гордовита думка, яка хизується. 13. Учити — справа велика, але
вчитися — справа безпечна. Для чого вдаєш із себе пастиря, коли ти вівця? Для чого робишся головою,
коли ти нога? Для чого берешся управляти військом, коли ти поставлений у ряді воїнів? Для чого
ганяєшся на морі за великими, але сумнівними вигодами, коли можеш безпечно обробляти землю, хоча й
з меншим прибутком?

14. Не знаєте, браття, нашої скорботи! Коли головуємо тут з величчю і даємо ці закони вам, багатьом, тоді,
можливо, більша частина нас самих (що гідно сліз) не знає, як зважується в Бога кожна думка, кожне
слово й діло, навіть не тільки в Бога, але й у дуже багатьох людей. Люди — повільні судді своїх справ,
але швидкі мучителі чужих справ. … На що ж ми, боязливі, на що можемо покластися, чи на розум, чи на
слово, чи на слух, коли від усіх трьох може бути небезпека? Бо збагнути розумом важко, передати
словами неможливо, а знайти очищений слух найтяжче.

19. Щодо мене, смиренний не той, хто про себе говорить мало, при небагатьох і рідко, і не той, хто
принижено поводиться з нижчим за себе, але той, хто скромно говорить про Бога, хто знає, що сказати,
про що помовчати, у чому визнати своє незнання; хто поступається словом тому, хто має владу говорити,
і погоджується, що є люди, які духовніші за нього й більше досягли в умоспогляданні. Соромно одяг і їжу
вибирати недорогу, а дешеву, доводити смирення і усвідомлення власної немочі мозолями на колінах,
потоками сліз, також постом, бдінням, лежанням на голій землі, трудом і всякими знаками приниження,
але стосовно вчення про Бога бути самовладним і самоуправним, ні в чому нікому не поступатися,
зводити брови перед всяким законодавцем, тоді як тут смирення не тільки похвальне, але й безпечне.

20. «Отже, невже мовчати про Бога? — заперечить хто-небудь із людей запальних. — І ти нам це
наказуєш? Про що ж і говорити, якщо не про це? … Такій людині потрібно відповідати з лагідністю і без
жорстких слів, щоб і тим самим навчити благочинню. Не мовчати наказую тобі, мудрійший, а стояти
завзято за своє; не істину приховувати, а вчити понад закон. … Якщо час тобі вчити, учи, а якщо ні, то,
зв’язавши язик, слухай. Повчайся в Божественному, але не виходи за межі, говори про духовне і, якщо
можна, про це одне говори частіше, ніж переводиш подих (добре й богоугодне нагадуванням
Божественного збуджувати себе до Бога), але думаючи про те, що тобі заповідано, не цікався про єство
Отця, про походження Єдинородного Сина, про славу й силу Духа, про Єдине в Трьох Божестві, про єдину
світлість, про нероздільне єство й сповідування, про нероздільну славу й надії віруючих. Тримайся висловів,
які прийняті тобою з вихованням, а слово віддай мудрішим.

26. … Убогий словом і знанням, який опирається на прості вислови і спасається ними, як на малому човні,
вище гострого на язик дурня, який як неук довіряє доводу розуму, а хрест Христовий, який вище за всяке
слово, скасовує силою слова, де слабість доказу служить приниженням істини. …

27. Для чого летиш до неба, коли тобі призначено ходити по землі? Для чого починаєш будувати стовп,
не маючи чим його довершити? … бійся торкатися до предметів вищих, що перевершують твої сили.
28. Особливо ж усяке спірне й честолюбне слово обертається в навичку до змагань про найважливіші
предмети. І, як у дітях накреслюєш перші правила моральності для того, щоб вони згодом уникали пороків,
так і щодо слова не треба виявляти зухвалості й неприборканості навіть у судженнях про незначні речі, щоб
не привчитися до такого зловживання в судженнях про найважливіше. Тому що легше не піддатися пороку
спочатку й уникнути його, коли він тільки до нас наближається, ніж припинити й стати вище від нього, коли
він уже має у нас успіхи; як і камінь легше підперти й утримати спочатку, ніж підняти вгору, під час його
падіння. Але якщо ти ненаситний і не можеш зупинити хвороби, то не втрачай із пам’яті і пам’ятай таке
правило: нехай виснажується твоє марнославство на дослідженні предметів безпечних.