Тема 1.

Договір як юридичний факт (правочин)

1. Вирішіть ситуацію.
Оспорювання рішення ХМС:
o За умовами вищевказаного рішення Харківської міської ради (ХМС),
обслуговуючому кооперативу "ЖБК "Каскад"" було безоплатно
надано у власність земельну ділянку, що має загальну площу 5
гектарів.
o Продаж цієї ділянки ТОВ "Тревел" через місяць порушує питання
щодо законності цього діючого.
Оспорювання договору купівлі-продажу:
o Прокурор мотивує позов із заявленням про те, що ОК "ЖБК
"Каскад"" не мав права на безоплатне надання земельної ділянки,
оскільки він є обслуговуючим, а не житлово-будівельним
кооперативом.
o Якщо рішення ХМС визнається незаконним, це може призвести до
недійсності договору купівлі-продажу.
Добросовісний набувач та віндикація:
o Представники ТОВ "Тревел" стверджують, що є добросовісним
набувачем.
o Застосування віндикації має за мету повернення майна власнику, але
у даному випадку може виникнути питання про те, чи має ТОВ
"Тревел" право на добросовісне набуття в умовах сумнівної угоди.
Реституція:
o Застосування реституції може бути розглянуте, якщо визначиться
незаконність рішення ХМС та, відповідно, договору купівлі-
продажу.
o Застосування реституції передбачає повернення майна в попередній
власник або компенсацію йому.
Позовна давність:
o Позовна давність може стати причиною відмови в задоволенні вимог
прокурора, якщо суд визнає, що сплив строк для застосування
відповідного позову.
Загальний висновок залежить від рішення суду щодо незаконності
рішення ХМС та щодо часових обмежень позову прокурора. Також,
важливим фактором є визначення добросовісності ТОВ "Тревел" та
можливість застосування реституції.
1. Визначення корупції як соціально-правового явища.
Історичні витоки корупції.
Перша згадка про корупцію як негативну форму здійснення державної
служби міститься в найстарішому з відомих людству історичних пам’яток
державності: архіві стародавнього Вавилону, що датується другою
половиною XXIV ст. до н.е. В епоху шумерів і семітів Цар Лагаша
(древнього міста-держави в Шумері на території сучасного Іраку)
Урукагіна реформував державне управління з метою припинення
зловживань чиновників і суддів, а також зменшення здирництва
незаконних винагород храмового персоналу з боку царської адміністрації,
зменшення та впорядкування платежів за обряди. давньогрецькі філософи
Платон і Арістотельу своїх роботах неодноразово згадували про руйнівний
вплив зловживання владою та хабарництва на економіку, політичне і
духовне життя суспільства. Арістотель у роботі «Політика» виділяв
корупцію як найважливіший фактор, здатний привести державу якщо не
до загибелі, то до виродження. Указом від 24 грудня 1724 р. «Про
заборону хабарів і обіцянок і про покарання за оне» Петро Великий
перший розділив (а в деяких випадках карав їх нарівні) тих, хто дає хабар
(лиходателей), і тих, хто його отримує (лихоїмцев).
Вже у 1993 р. приймається чинний і до сьогоднішнього часу Закон України від 30
червня 1993 р. № 3341-XII «Про організаційно-правові основи боротьби з
організованою злочинністю», який на законодавчому рівні поряд із боротьбою з
організованою злочинністю визнав і боротьбу з корупцією одним з пріоритетних
напрямів діяльності правоохоронних органів. На підставі цього Закону був
створений і перший спеціалізований орган по боротьбі з корупцією –
Координаційний комітет по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при
Президенті України.

Перший же спеціальний закон, направлений на боротьбу з корупцією, був

прийнятий 5 жовтня 1995 р. – це Закон України № 356/95-ВР «Про боротьбу з
корупцією». Цим Законом були визначені поняття корупції та корупційних діянь;
суб’єкти корупційних діянь та інших правопорушень, пов’язаних з корупцією;
органи, які повинні вести боротьбу з корупцією; відповідальність за корупційні
діяння та інші правопорушення, пов’язані з корупцією та питання усунення наслідків
від таких діянь.

Закон України “Про запобігання корупції” (14.10.2014) стаття 1 визначає

корупція - використання особою, зазначеною у частині першій статті
3 цього Закону, наданих їй службових повноважень чи пов’язаних з ними
можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття
такої вигоди чи прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи
інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної
вигоди особі, зазначеній у частині першій статті 3 цього Закону, або на її
вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу
до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи
пов’язаних з ними можливостей.
Проблема корупції в приватному секторі враховується також у визначенні,
що подається Міждисциплінарною групою з корупції Ради Європи:
«Корупція – це хабарництво та будь-яка інша винагорода особі, якій
доручено виконання певних обов’язків у державному або приватному
секторі, що веде до порушень зобов’язань, покладених на неї за статусом
державної посадової особи, приватного співробітника, незалежного агента,
або іншого роду відносин з метою отримати будь-які незаконні вигоди для
себе та інших».
Вважаэться'що визначення поняття кору( пції і встановлення її конкретних проявів
по( винні базуватися на розумінні соціальної суті цього явища)Суть корупції полягає в
тому'що вона спотворює суспільні выдносини'руйнує нормальний порядок речей в
суспільс( тві'внаслідок чого відбувається6¦псування¶'«корозія¶влади)Якщо говорити
образно'ко( рупція у функціонуванні держави і суспільст( ва ставить все з ніг на
голову5влада'носієм і єдиним джерелом якої є народ'починає вико( ристовуватися на
шкоду державі і суспільст( ву)Корупція передбачає використання влади і пов’язаних з
нею можливостей не на користь всього суспільства'а на користь окремих осіб або на
користь певної групи осіб)Іншими словами'корупція передбачає неправомірну
експлуатацію публічної влади в приватних інтересах)Корумпована особа або інші
особи'на користь яких здійснюється корупційні ді( яння'неправомірний'лише завдяки
займаній токою особою посади'отримують певні бла( га'пільги'переваги або іншу
вигоду)Причо( DNNI,440(1,./ /1+ му ця вигода не обов’язково повинна носити
матеріальний характер)

2. Ознаки і форми корупції.

Хабарництво (bribery)

ситуація, коли особа, що займає посаду довіреної влади, бере або просить
неправомірну перевагу (гроші, послуги чи інші цінності) за виконання роботи,
яку б і так мала зробити, або за здійснення своєї функції певним чином. Хабар
може бути активним і пасивним.

Активний хабар (active bribery)

обіцянка або безпосередньо давання хабаря (на відміну від його одержання —
пасивний хабар). Цей термін не означає, що активний хабарник взяв на себе
ініціативу, оскільки хабар може бути витребуваний стороною-отримувачем (яка
вчиняє «пасивне хабарництво»).

Пасивне хабарництво (passive bribery)

 акт одержання хабара. Це не означає, що пасивний хабарник не проявив
ініціативи — у багатьох випадках він першим міг вимагати хабар.

Дарування (gift giving)

хабарництвом є випадки, коли піднесення подарунків державним службовцям

суперечить принципам неупередженості, професіоналізму та гідності. Наявне
очікування, що в обмін на подарунок чиновник проявить пільгове ставлення до
дарувальника.

Фаворитизм, блат (favouritism)

упереджений розподіл ресурсів на основі особистих уподобань. Форми

фаворитизму: непотизм, кумівство, кронізм.

Непотизм, кумівство (nepotism)

форма фаворитизму, що включає сімейні стосунки, коли хтось використовує

свої повноваження для забезпечення родичів роботою чи іншими послугами.

Кронізм (cronyism)

прихильне ставлення до друзів і соратників при розподілі ресурсів та посад.

Відмивання грошей (money laundering)

будь-яка дія чи спроба маскування, приховування джерела грошей або

незаконних активів.

Відкат (kickback)

хабар, сплачений постфактум за неправомірну послугу. Також відкатами

називають платежі посадовим особам, надані в обмін на контракт. Зазвичай
відкати отримують ті, хто приймає рішення щодо обрання підрядників.

Вимагання (extortion)

акт використання (як прямого, так і опосередкованого) доступу до влади чи

знань, а також примусових погроз для отримання бажаного (незаслуженої
співпраці, компенсації тощо).

Виплати за сприяння (facilitation payments)

 технічно хабар; відносно невеликі індивідуальні суми, сплачені поза
офіційними зборами, щоб прискорити надання певних послуг. Однак у багатьох
країнах такі виплати звільнені від переслідування за хабарництво, якщо вони
використовуються з метою прискорення офіційних процесів, а не для уникнення
регулювань.

Розкрадання, розтрата (embezzlement)

неправомірне привласнення посадовою особою публічних

(державних/суспільних) ресурсів. Це відбувається шляхом систематичного
використання можливостей своєї посади для особистого збагачення.

Торгівля впливом (trading in influence, influence peddling)

форма корупції, коли особа обмінює можливість реального чи потенційного

впливу на прийняття рішень державною посадовою особою на неправомірну
вигоду. Злочин подібний до хабарництва, але має важливу відмінність: торгівля
впливом стосується «посередника» або особи, яка виступає посередником між
тим, хто приймає рішення, і стороною, яка прагне отримати неправомірну
перевагу

Конфлікт інтересів (conflict of interest)

суперечність між приватним інтересом особи та її

службовими/представницькими повноваженнями, що впливає на об’єктивність
або неупередженість прийняття рішень, на вчинення чи невчинення дій під час
виконання повноважень. Сам собою конфлікт інтересів не є корупцією, проте
корупцією може вважатися дія в стані реального конфлікту інтересів.

Заступництво, патронатство (patronage)

форма підтримки від багатого та впливового «опікуна» задля призначення на

державні посади, підвищення по службі, контрактів на роботу тощо.
3. Стан і тенденції поширення корупції в Україні та світі.
За останній рік показники України в Індексі сприйняття корупції
(Corruption Perceptions Index — CPI) виросли на 3 бали. Із 33 балами зі 100
можливих ми отримали 117 місце зі 180 країн у списку СРІ. Поруч із нами
у рейтингу Єгипет, африканська Есватіні (Свазіленд), Непал, Сьєрра-
Леоне та Замбія — всі ці країни так само у CPI-2020 набрали по 33 бали.
На думку населення, найбільш корумпованими установами є суд (52%
опитаних вказали, що тут корупція дуже поширена), Верховна Рада (51%
відповідних оцінок), Прокуратура (45%), Уряд (43%), митниця (39%),
медичні установи (39%). Водночас скоріше як корумповані оцінюється
переважна більшість організацій та установ, перевага позитивних оцінок
над негативними має місце лише у Церкви (+32%), громадських
організацій (+11%) та ЗМІ (+1%). Найгіршим же цей баланс є у Верховної
Ради (-75%), судів (-73%), медичних установ (-71%), тоді як найменш
корумпованими вважають Церкву, громадські організації та ЗМІ

4. Корупційні ризики у діяльності осіб, уповноважених на виконання

функцій держави або місцевого самоврядування.
При цьому, за поширеністю корупційні ризики в діяльності державних
службовців можна розташувати в такому порядку:
недоброчесність державних службовців;
виникнення конфлікту інтересів;
безконтрольність з боку керівництва;
наявність дискреційних повноважень.
Слід звернути увагу на те, що перше місце серед корупційних ризиків не
випадково посідає недоброчесність поведінки державних службовців.

Етично-психологічні аспекти та соціально-правові фактори мають досить

великий вплив на сумлінність державних службовців при виконанні
останніми посадових обов’язків, оскільки державний службовець завжди
приймає рішення у першу чергу на підставі власного досвіду,
психологічного відношення до виконуваної роботи, а також ґрунтуючись
на особистих переконаннях і персональному соціально-матеріальному
становищі.

До того ж, під час добору осіб на посаду державного службовця одним із

вагомих критеріїв є, зокрема, така моральна риса, як доброчесність
(чесність, моральність, добропорядність).

Ще одним з не менш суттєвих корупційних ризиків є виникнення

конфлікту інтересів, тобто наявність реальних або таких, що видаються
реальними, суперечностей між приватними інтересами особи та її
службовими повноваженнями, які можуть вплинути на об’єктивність або
неупередженість прийняття рішень, а також на вчинення чи не вчинення
дій під час виконання наданих їй службових повноважень.

Розглядаючи зазначені питання, слід нагадати низку положень

міжнародних актів, які спрямовані на встановлення правил доброчесної
поведінки.

Зокрема, це стаття 8 Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти

корупції, яка встановлює вимогу щодо розробки та прийняття країнами-
учасницями Кодексів поведінки державних посадових осіб, а також
рекомендацію щодо запровадження заходів і систем, які:

сприяють тому, щоб державні посадові особи повідомляли відповідним

органам про корупційні діяння, про які їм стало відомо під час виконання
ними своїх функцій;
зобов’язують державних посадових осіб надавати відповідним органам
декларації, inter alia, про позаслужбову діяльність, заняття, інвестиції,
активи та про суттєві дарунки або прибутки, у зв’язку з якими може
виникнути конфлікт інтересів стосовно їхніх функцій як державних
посадових осіб;
встановлюють відповідальність державних посадових осіб, які порушують
кодекси або стандарти.
Варта також уваги Рекомендація Ради Організації економічного
співробітництва і розвитку по покращенню етики поведінки на державній
службі, прийнята 23 квітня 1998 року, яка встановлює, що етичні норми
для державної служби мають бути чіткими і зрозумілими. Державні
службовці повинні знати основні принципи і норми, якими вони мають
послуговуватися в повсякденній роботі та межі допустимої поведінки.

Цього можна досягнути шляхом постійного інформування та викладення

зазначених етичних норм і принципів державної служби. Зокрема, це
кодекс доброчесної поведінки, що дозволить досягнути єдиного розуміння
зазначених принципів і норм як на всіх рівнях державного управління, так
і більш широких колах суспільства.

Крім того, етичні норми мають бути відображені в правовій системі, яка є
основою для доведення мінімальних обов’язкових норм і принципів
поведінки до відома кожного державного службовця. Закони та
нормативні акти можуть та повинні створювати основу для здійснення
керівництва, розслідування, дисциплінарних заходів і судового
переслідування.

Державні службовці повинні знати свої права та обов’язки при виявленні

ними фактичних або можливих правопорушень у сфері державної служби.
З цією метою для таких ситуацій повинні бути передбачені чіткі правила і
процедури, яких мають дотримуватися державні службовці та посадові
особи, та офіційно затверджена ієрархія відповідальності. Державні
службовці також мають знати, який захист їм надаватиметься у разі
виявлення ними таких правопорушень.

Процес прийняття рішень має бути прозорим та відкритим для ретельного

його розгляду. Суспільство має знати, яким чином державні інститути
розпоряджаються даними їм повноваженнями і ресурсами. Інформаційна
прозорість може бути підкріплена такими заходами, як застосування
систем розкриття відомостей та визнання ролі активних та незалежних
засобів масової інформації.

Керівники повинні демонструвати та заохочувати етичну поведінку,

зокрема, шляхом створення адекватних умов роботи, надання дієвої
оцінки показників роботи.
Умови державної служби і робота з кадрами також мають заохочувати
етичну поведінку (умови прийняття на роботу, перспективи просування по
службі, можливості підвищення кваліфікації, адекватна оплата праці та
політика у сфері роботи з кадрами).

В рамках державної служби мають діяти адекватні механізми підзвітності.

Державні службовці мають бути підзвітні не лише керівництву, а і
суспільству. Засоби реалізації підзвітності можуть бути як внутрішніми по
відношенню до установи або відомства, так і діючими у масштабах усього
державного апарата.

Для боротьби з неправомірною поведінкою мають передбачатися

відповідні процедури та санкції. Тобто необхідно створити надійні
процедури та ресурси для відслідковування, доповіді про розслідування
випадків порушення правил державної служби, а також співрозмірні
адміністративні або дисциплінарні санкції.

В травні 2000 року Кабінет Міністрів Ради Європи схвалив Рекомендацію

Європейським країнам «Про кодекси поведінки для державних
службовців», відповідно до якої Комітет Міністрів, будучи впевненим, що
зосередження уваги суспільства і підвищення етичних цінностей є
важливими засобами у попередженні корупції, рекомендує урядам всіх
країн сприяти прийняттю національних кодексів поведінки, керуючись
при цьому Модельним кодексом поведінки державних службовців.

Згідно із вимогами цього Модельного кодексу державні службовці при

виконанні службових обов’язків повинні, зокрема:

сумлінно виконувати свої службові обов’язки, проявляти ініціативу і

творчі здібності, постійно підвищувати професійну кваліфікацію та
удосконалювати організацію своєї роботи;
виконувати свої посадові обов’язки чесно, неупереджено, не надавати
будь-яких переваг та не виявляти прихильність до окремих фізичних і
юридичних осіб, політичних партій, рішуче виступати проти
антидержавних проявів і сил, які загрожують порядку в суспільстві або
безпеці громадян;
сумлінно виконувати свої посадові обов’язки, дотримуватися високої
культури спілкування, шанобливо ставитися до громадян, керівників і
співробітників, інших осіб, з якими у нього виникають відносини під час
виконання своїх посадових обов’язків;
не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам суспільства та
держави чи негативно вплинути на його репутацію.
Комітет міністрів Ради Європи доручив Групі країн проти корупції
(ГРЕКО) слідкувати за виконанням цієї рекомендації.

В свою чергу, Групою держав Ради Європи проти корупції (GRECO), за

результатами спільного першого та другого раундів оцінювання, Україні
рекомендовано створити новий модельний кодекс поведінки/етики для
службовців публічної сфери з метою посилення їх навчання щодо
виконання ними відповідних зобов’язань пов’язаних з дотриманням певної
поведінки відповідно до їх служби, зокрема щодо повідомлення про
ймовірні корупційні діяння, виникнення конфлікту інтересів і
добросовісного служіння суспільству.

З огляду на зазначене, правила поведінки (етичні норми) для державних

службовців, які встановлюють їх права та обов’язки, є дуже необхідними,
оскільки дозволяють не лише карати державних службовців, а й захищати
їх.

Що ж до нормативного забезпечення зазначених питань в Україні, то

наразі у Верховній Раді України знаходиться проект Закону України «Про
засади запобігання і протидії корупції в Україні», яким передбачено
запровадження кодексів поведінки (стаття 13) та обов’язковість у разі
виникнення врегулювання конфлікту інтересів (стаття 14).

На сьогодні наказом Головного управління державної служби України від

4 серпня 2010 року № 214, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України
11 листопада 2010 року за № 1089/18384, затверджено Загальні правила
поведінки державного службовця, яких мають дотримуватись державні
службовці.

Згідно із Загальними правилами обов’язковою складовою для

врегулювання конфлікту інтересів є саме контроль з боку керівництва.

В свою чергу, відсутність контролю (безконтрольність) з боку керівництва

є корупційним ризиком.

Слід зазначити, що внаслідок безконтрольності з боку керівництва можуть

виникнути й інші корупційні ризики. Зокрема, такі як конфлікт інтересів,
недоброчесність державних службовців.

Тому, з метою недопущення (запобігання) виникнення такого

корупційного ризику, як безконтрольність з боку керівництва, саме
безпосереднім керівництвом контроль має здійснюватись:
систематично, тобто нести регулярний характер, або постійно;
всебічно, тобто найбільш охоплювати всі питання та напрямки роботи;
шляхом перевірки не тільки тих службовців, які мають слабкі результати
роботи, а й тих, що мають добрі результати;
об’єктивно, тобто виключати упередженість;
гласно, тобто результати контролю повинні бути відомі тим особам, які
підлягали контролю;
результативно (дієво), тобто в залежності від результатів контролю мають
вживатись відповідні заходи.
Також, для запобігання виникнення цього ризику необхідним є такий
обов’язковий захід, як надання безпосереднім керівництвом державним
службовцям практичної допомоги в реалізації поставлених завдань.

В найкращому випадку контроль з боку керівництва має містити всі

перераховані категорії, внаслідок чого буде усунуто умови для
виникнення корупційних ризиків.

В переліку корупційних ризиків є наявність дискреційних повноважень,

оскільки саме наявність можливості діяти на власний розсуд створює
умови для вчинення корупційних правопорушень.

Дискреційні повноваження мають низку загальних ознак, а саме:

дозволяють органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави)

на власний розсуд оцінювати юридичний факт (фактичний склад),
внаслідок чого можуть виникати, змінюватись або припинятись
правовідносини;
дозволяють на власний розсуд обирати одну із декількох, запропонованих
у проекті нормативно-правового акта, форм реагування на даний
юридичний факт;
надають можливість органу (особі, уповноваженій на виконання функцій
держави) на власний розсуд вибирати міру публічно-правового впливу
щодо фізичних та юридичних осіб, його вид, розмір, спосіб реалізації;
дозволяють органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави)
обрати форму реалізації своїх повноважень – видання нормативного або
індивідуально-правового акта, вчинення (утримання від вчинення)
адміністративної дії;
наділяють орган (особу, уповноважену на виконання функцій держави)
правом повністю або частково визначати порядок здійснення юридично
значущих дій, у тому числі строк та послідовність їх здійснення;
надають можливість органу (особі, уповноваженій на виконання функцій
держави) на власний розсуд визначати спосіб виконання управлінського
рішення, у тому числі передавати виконання прийнятого рішення
підлеглим особам, іншим органам державної влади та місцевого
самоврядування, встановлювати строки і процедуру виконання.
З 1 липня 2010 року в Міністерстві юстиції України запроваджено в
рамках правової експертизи проведення експертизи проектів нормативно-
правових актів на наявність корупціогенних норм.

Слід звернути увагу, що за період з 1 липня по 31 грудня 2010 року в 213

проектах нормативно-правових актів виявлено корупціогенні фактори, з
яких в 52 проектах присутнє неналежне визначення функцій, прав та
обов’язків органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Таким чином, проведення антикорупційної експертизи сприяє усуненню

корупціогенних факторів ще на етапі нормотворення, що в результаті
виключає наявність дискреційних повноважень. Це є дуже важливим та
позитивним кроком у сфері запобігання виникнення корупції.

Отже, підсумовуючи викладене, слід зазначити, що усунення корупційних

ризиків в діяльності державних службовців виключить можливість
порушення ними законодавства України, позитивно вплине на
покращення роботи органів державної влади та сприятиме підвищенню їх
авторитету.

5. Небезпечні наслідки корупції для особи, держави та суспільства.

Значного поширення в Україні набули корупційні злочини (злочини

корупційної спрямованості),
які є збірним поняттям, що включає в себе такі діяння: привласнення,
розтрату майна або заволодіння ним
шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 Кримінального
кодексу України (далі - ККУ)); зловживання владою або службовим
становищем (ст. 364 ККУ); зловживання повноваженнями службовою
особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-
правової форми (ст. 3641 ККУ);
перевищення влади або службових повноважень працівником
правоохоронного органу (ст. 365 ККУ); перевищення повноважень
службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від
організаційно-правової форми (ст. 3651 ККУ; у 2014 році цю статтю
виключено); зловживання повноваженнями особами, які надають публічні
послуги (ст. 3652 ККУ); службове підроблення (ст. 366 ККУ); службову
недбалість
(ст. 367 ККУ); прийняття пропозиції, обіцянки або одержання
неправомірної вигоди службовою особою
(ст. 368 ККУ); незаконне збагачення (ст. 3682 ККУ); підкуп службової
особи юридичної особи приватного
права незалежно від організаційно-правової форми (ст. 3683 ККУ); підкуп
особи, яка надає публічні послуги (ст. 3684 ККУ); пропозиція, обіцянка
або надання неправомірної вигоди службовій особі (ст. 369 ККУ);
зловживання впливом (ст. 3692 ККУ); провокація підкупу (ст. 370 ККУ);
постановления суддею (суддями)
завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови (ст. 375
ККУ); втручання в діяльність судових органів (ст. 376 ККУ) та ін.
Кримінологічні дослідження за результатами узагальнення кримінальних
проваджень про злочини корупційної спрямованості, що були розглянуті
судами м. Харкова та Харківської
області у 2011-2013 роках, доводять перевагу злочинів, передбачених
статтями 191, 366, 367, 3682, 369, 364,
368, 3692, 370, 365 ККУ, в усій структурі злочинів корупційної
спрямованості [6, с. 92-93].
Ціна злочинності, зокрема, і корупційної, має віддалені наслідки,
породжує механізми тіньової економіки, вікгимізації населення в
суспільстві, недовіри громадян до правоохоронних органів, соціально-
негативного клімату в державі. Вона є сьогодні потужним ресурсом, що
відображає реальний стан корупційної злочинності та її криміногенний
потенціал. .
Суспільна небезпека корупції у соціальному аспекті полягає в тому, що
вона призводить
до гальмування соціально-економічних реформ; збільшує соціальну
напругу в суспільстві; істотно знижує
рівень соціального захисту; формує протиправний спосіб життя та ін.
Політичні наслідки корупції проявляються у зміні сутності політичної
влади; породженні відчуження влади від народу; дестабілізації політичної
ситуації; підпорядкуванні державної влади приватним та корпоративним
інтересам, у тому числі
інтересам корумпованих угруповань і кланів та ін. Економічні наслідки
корупції полягають у підриві економічної системи держави; дискредитації
економічних реформ; криміналізації та тінізації економіки;
перешкоджанні розвитку ринкових відносин; монополізації економіки та
ін. Морально-психологічні наслідки
корупції деморалізують суспільство, поширюють у суспільстві
кримінальну психологію, породжують відчуття безсилля у громадян. У
правовому аспекті корупційні злочини дискредитують право як
універсальний регулятор правових відносин, перетворюючи його на засіб
задоволення приватних та корпоративних
інтересів. Корупція негативно впливає і на формування міжнародного
іміджу України, зменшує зовнішнє
інвестування, унеможливлює отримання кредитів [10, с. 46-54].
До головних непрямих економічних наслідків корупції О.Ю. Бусол
відносить: неефективне витрачання державних коштів і ресурсів;
неефективність корупційних фінансових потоків; нерівність при
оподаткуванні; неправильний розподіл ресурсів та талановитих
працівників; зміни у структурі державних статей видатків; зниження
державних доходів від основних товарів та послуг; зниження активності
інноваційного мислення; розширення тіньового ринку; додаткові
перешкоди для експортерів із менш
корумпованих держав на ринках корумпованих держав-імпортерів;
банкрутство приватних підприємців;
уповільнення економічного зростання [11, с. 353].
Водночас корупція породжує негативні наслідки і для самого
корупціонера. Так, вчинення особою
будь-якого корупційного злочину тягне за собою низку негативних
кримінально-правових наслідків: при
звільненні від кримінальної відповідальності (зокрема така особа не може
бути звільнена від кримінальної
відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 45 ККУ), у зв'язку з
примиренням винного з потерпілим
(ст. 46 ККУ), у зв'язку з передачею особи на поруки (ст. 47 ККУ), у зв'язку
зі зміною обстановки (ст. 48
ККУ); при призначенні покарання (такій особі не може бути призначене
більш м'яке покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 ККУ)); при
звільненні від покарання та його відбування (така особа не може бути
за вироком суду звільнена від покарання на підставі ч. 4 ст. 74 ККУ навіть
якщо буде визнано, що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного
ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді
не можна вважати суспільно небезпечною; крім того, якщо особу
засуджено за корупційний злочин, тоді
суд не може звільнити її від відбування покарання з випробуванням на
підставі ч. 1 ст. 75 ККУ, ч. 1 ст. 79
ККУ); при знятті судимості (ч. 2 ст. 91 ККУ); при застосуванні спеціальної
конфіскації (ст. 96-1 ККУ); при
застосуванні до юридичної особи заходів кримінально-правового
характеру (ч. 1 ст. 96-3 ККУ) [2, с. 19-21].
У статтях 66-68 Закону України «Про запобігання корупції» до наслідків
корупційних правопорушень віднесено: 1) збитки, шкода, завдані державі
внаслідок вчинення корупційного правопорушення;
2) порушення прав із завданням моральної та/або майнової шкоди, збитків
фізичних та юридичних осіб;
3) укладення незаконного правочину; 4) видання (прийняття) незаконних
нормативно-правових актів [12].
Корупційні злочини завдають значних збитків державі та її громадянам і в
той же час створюють
надприбутки для корупціонерів у фармацевтичному секторі, в освітній
системі, у судовій системі, у
нафтовому і електроенергетичному секторах, у сфері державних
закупівель, податковій і митній сферах та ін. Так, наприклад, за
прогнозами Центру ліків у суспільних інтересах до 2010 року світовий
ринок фальсифікованих ліків становитиме 75 млрд дол. США. За оцінками
Transparency International,
у світі щорічно не менше 400 млрд дол. СІЛА втрачається у результаті
корупційних злочинів у сфері державних закупівель, що підвищує
державні витрати на 20 - 25%. А за дослідженням Азіатського
банку розвитку у ряді країн Азії корумпованість державних закупівель
призвела до зростання витрат на
придбання товарів і послуг на 20-100%. [13, с. 69, 378]. А митні корупційні
ризики найчастіше пов'язані із контрабандою, контрафактного продукцією
та переміщенням через митний кордон товарів, на які
встановлені заборони та обмеження [14, с. 61].
Всесвітнім банком було підраховано, що корумповані керівники бідних
країн щорічно виводять за кордон близько 40 млрд дол. США.
Дослідження доводять, що малозабезпечені верстви населення у бідних
країнах є основними жертвами корупції. Замість того, щоб фінансувати
охорону
здоров'я, освіту та інші соціально важливі проекти, корумповані
чиновники дозволяють собі забезпечений спосіб життя [15, с. 78].
Директор Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ)
А. Ситник 10 лютого
2017 року під час презентації звіту про результати роботи бюро повідомив,
що детективи НАБУ під процесуальним керівництвом прокурорів
Спеціалізованої антикорупційної прокуратури здійснюють розслідування
у 264 кримінальних провадженнях, сукупний розмір предмету злочину у
яких становить 82,9 млрд грн.
Вказана сума перевищує граничний обсяг дефіциту Державного бюджету
України на 2017 рік. За словами
А.Ситника, у процесі досудових розслідувань Бюро заарештовано грошові
кошти в сумі 601,94 млн грн,
164
Питання кримінального права, кримінології та кримінально-виконавчого
права
80,16 млн дол. США, 7,41 млн евро, 3170 фунтів стерлінгів, а також низку
рухомого і нерухомого майна
осіб, причетних до корупційних злочинів. «Причиною того, що ці кошти
досі не повернуті на рахунки
держави, є відсутність судових вироків», - зазначив А. Ситник. У
результаті діяльності НАБУ вдалося
запобігти розкраданню 583 млн грн, на рахунки державних підприємств
повернуто 116 млн грн [
Суспільна небезпека корупції у соціальному аспекті полягає в тому, що
вона призводить до гальмування соціально-економічних реформ; збільшує
соціальну напругу в суспільстві; істотно знижує рівень соціального
захисту; формує протиправний спосіб життя та ін. Політичні наслідки
корупції проявляються у зміні сутності політичної влади; породженні
відчуження влади від народу; дестабілізації політичної ситуації;
підпорядкуванні державної влади приватним та корпоративним інтересам,
у тому числі інтересам корумпованих угруповань і кланів та ін. У
правовому аспекті корупційні злочини дискредитують право як
універсальний регулятор правових відносин, перетворюючи його на засіб
задоволення приватних та корпоративних інтересів.

Розкрийте суспільно-психологічний і моральний аспект

явища корупції в Україні. Визначте основні чинники підтримання корупції у суспільстві.
Корупція – не просто соціальне, але і психологічне та моральне явище. Адже вона не існує
поза людьми – їх поведінкою, діяльністю. Корупція – це спосіб мислення, який обумовлює
спосіб життя.

У країнах, де корупція поширена значною мірою, корумповані відносини все більше

витісняють правові, етичні відносини між людьми, корупція із соціальної аномалії поступово
перетворюється в правило і виступає звичним способом вирішення життєвих проблем, стає
нормою функціонування влади і способом життя значної частини суспільства. Найбільш
небезпечним наслідком такого стану речей у суспільстві є те, що в результаті витіснення
корумпованими відносинами правових та етичних відносин відбувається значний злам у
суспільній психології – люди у своїй поведінці з самого початку психологічно вже налаштовані
на протиправні способи вирішення питань.

У корупції знайшла відображення психологія конкретних індивідів. Буде чи не буде вчинено

корупційне діяння, залежить від конкретної особистості. Підкреслюючи психологічне коріння
корупційної поведінки, слід виходити з того, що особа, яка стає на шлях вчинення корупційних
діянь, не є, так би мовити, скорумпованою від природи. Корумпованих рис поведінка особи
набуває в процесі власної соціалізації. Отже, стане чи не стане особа корупціонером залежить
не стільки від того, які традиції чи психологічні настанови вона увібрала в себе від
народження, а від того, в якій суспільній атмосфері вона зросла, який психологічний клімат
панував навколо неї, які вчинки визнавалися аморальними, а які з боку моралі заохочувались.
Іншими словами, йдеться про суспільну свідомість, в якій фіксується надзвичайно багато
аспектів суспільного життя, у тому числі відношення громадян до закону і їх реакція на
корупцію.

Захист громадської свідомості від корупційного впливу є одним із стратегічних напрямів

запобігання корупції, що включає збереження моральних цінностей та зростання суспільної
свідомості. Для ефективної антикорупційної діяльності необхідна соціальна база, в якій
уособлюється бажання значної частини суспільства протидіяти корупції. За відсутності такого
психологічного настрою суспільства антикорупційна діяльність правоохоронних та інших
державних структур приречена на поразку.
Існує декілька принципових положень, які потрібно приймати до уваги, аналізуючи проблему
психології корупціонера. Під корупціонером слід розуміти не лише посадову особу, що
отримує хабарі, а й особу що виконує управлінські функції у комерційній або іншій організації,
що отримує незаконну винагороду, а також особу, що дає хабар (винагороду); виборець, що
віддає свій голос за винагороду.

Елементи психології корупціонера (якщо мати на увазі активну корупцію, тобто підкуп)
притаманні майже кожній дорослій людині. Саме ця обставина примушує завжди враховувати
психологічний фактор при побудові будь-яких моделей боротьби з корупцією, що
розглядаються у контексті тієї чи іншої стратегії економічного розвитку.

Ядром психології корупціонера зазвичай визнається мотивація поведінки, під якою розуміється
сукупність мотивів, тобто свідомих потреб, що виступають як спонукальні причини
активності. Відповідно поведінка корупціонера у основі може бути описаною моделлю
боротьби мотивів, що іноді називається «моделлю вагів» або моделлю ризикованої поведінки.

2. Розкрийте історичну і соціальну сутність явища корупції.

Обґрунтуйте загальний і глобальний характер корупції. Завдання
виконати письмово, супроводити даними міжнародної і національної статистики.
В сучасних умовах можна говорити, що корупція носить глобальний характер та її можна
розглядати як одну з глобальних

Для вирішення питання про ефективність та доцільність запровадження системи заходів

боротьби з корупцією важливим, на нашу думку, є перш за все з'ясування глибини та
правильності розуміння сутності корупції. Дане питання є ключовим не тільки для
дослідження корупції як правової категорії, а й дослідженню проблеми корупції в інших
галузях науки, зокрема в соціології, політології, економіці.
 Корупція - це соціальне явище, яке бере витоки у далекому минулому. Від античної
доби й до сьогоднішніх днів значною проблемою політики в Європі є проблема контролю
за особами та групами осіб, які ставлять власні інтереси вище за інтереси держави і
суспільства в цілому. З появою такої соціальної групи, як чиновництво, корупція набула
масштабного розмаху. Її міра та відвертість визначалися повнотою надання чиновництву
влади над населенням та рівнем загального культурно-цивілізаційного розвитку самого
суспільства.

Слушною вважається думка К.М.Абдієва, який у своєму дисертаційному дослідженні

зазначив, що явище корумпованості, тобто підкупності та продажності чиновників, а також
громадських діячів, на яких покладено виконання публічних функцій, відоме з
найдавніших часів.[112][5]

Ще понад два тисячоліття тому корупція сприймалась як головний чинник

політичних змін, як явище, що неминуче спричиняє падіння некомпетентних режимів та
зміну їх більш міцною владою.

Історія корупції як соціального явища бере свій початок у глибокій давнині. У

Стародавній Греції в ІV-V століттях до нашої ери прояви корупції здебільшого мали
побутовий характер і проявлялись як "псування їжі і питної води". Пізніше корупцією
стали називати деякі карані в судовому порядку дії, такі, як: зіпсованість моралі,
розпусність молоді, розлад порядку в полісі.[8][6]
У стародавньому Римі та Афінах боротьба з корупцією була насамперед справою
гуртової моралі та суспільного контролю. В цих державах-полісах справді було вжито
певних заходів, що мали обмежити ризик таємних послуг та операцій. Так, наприклад,
часто членів рад чи зборів обирали жеребкуванням, вважаючи, що випадок - найкраща
запорука об'єктивності. Для виборних посад встановлювалися короткі терміни без права
переобрання. Зокрема, в стародавньому Римі претор, як і більшість магістрів, обирався на
один рік, обов'язки виконував безоплатно. Але така система створювала можливість
підкупу виборців заможними громадянами. Цицерон в своїх судових виступах наводить
багато фактів зловживання при виборах на посаду претора, а також інших магістратів і при
виконанні ними своїх обов'язків. Підтверджується це і наявністю спеціальних норм в
республіканському законодавстві, які були направлені на попередження зловживань.[39]
[7]
Історія корупції не поступається в часовому вимірі свого існування історії людської
цивілізації, де б вона не коїлася - у Єгипті, Римі або Іудеї. Хабарництво також згадується в
російських літописах XIII ст. Як і у Візантії, чиновникам на Русі не платили "жалування",
вони жили за рахунок народу. Тому і призначалися чиновники на короткий термін - на
один, два роки. Перше законодавче обмеження корупційних діянь належить Іванові ІІІ. А
його онук Іван Грозний уперше ввів смертну страту в якості покарання за надмірність у
хабарах, відмінивши своїм указом 1555 року "кормление чиновников".[30][8]

В період середньовіччя, розвитку монархічної форми правління, головним

корупціонером виступає монарх, що надає пільги та привілеї, спускаючи їх згори донизу
ієрархічними щаблями. Завдяки вмілому розподілу титулів, пільг та посад (а також
постійної загрози позбавитися цієї ласки) монарх маніпулює своїм оточенням. Наприклад,
у Російській Імперії чиновники призначалися відповідно до походження, тобто перевага
надавалась не особистим якостям особи, а відповідно до ієрархії прізвищ.

Певною мірою традиційне песимістичне сприйняття людини як істоти, с

корумпованої від природи, сформувалося під впливом релігійних поглядів про
недосконалість усього земного. Крім того, як відзначив у 1742 році шотландський філософ
Девід Х'юм, люди мають набагато міцніші зобов'язання перед тими, хто їм ближчий, -
перед родичами, друзями, аніж перед великими абстрактними одиницями, такими,
наприклад, як суспільство чи людство. Так само людям легше пояснити свої незаконні
вчинки інтересами політичної партії, аніж власною вигодою, оскільки, неправильну
поведінку групи легше виправдати ідеологічними міркуваннями, аніж особистими
розрахунками.[83][9]
З цього можна зробити висновок, що при правлінні однієї особи - монарха небезпека
полягає в тому, що влада є абсолютною. Доречним вважається висловлювання
англійського філософа Р.Баха про те, що влада корумпує, але при абсолютній владі - і
корупція перетворюється в абсолютну.[47][10]

За республіканської форми правління корупція набирає форми горизонтальної

дезинтеграції політичної спільноти. Політичні партії та злочинні угрупування створюють
постійну загрозу стабільності та єдності республіканських інститутів. За демократичних
режимів, де всі громадяни при досягненні певного віку мають право голосу і
користуються загальним виборчим правом, голоси найбідніших виборців можна відкрито
купити чи продати за гроші або інші матеріальні цінності, що підтверджують документи
про вибори в європейських країнах у ХІХ сторіччі.

Як відзначає М.І.Мельник, інколи в окремих країнах у певний проміжок їх розвитку

корупція набувала характеру повальної епідемії. Автор, на прикладі князя Олександра
Меншикова, який був фаворитом російського царя Петра І, а пізніше фактично керував
державою, показує, наскільки корупція може вразити державний апарат. Саме Меншиков
своєю масштабною діяльністю по вимаганню та одержанню хабарів, розкраданню
казенного майна та через інші зловживання глибоко і міцно вкорінював у російське
суспільство ідею, що політичною владою можна користуватися для власного незаконного
збагачення.[36] [11]
3. Побудуйте схему форм корупції, що передбачені у
Законі України «Про запобігання корупції». Завдання виконати
письмово

Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»

(далі - Закон) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання
правничої допомоги.

Відповідно п. 6 ч. 1 ст. 28 Закону адвокату забороняється укладати договір про

надання правничої допомоги і він зобов’язаний відмовитися від виконання договору,
укладеного адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об’єднанням, у разі, якщо
у разі наявності інших обставин, що можуть призвести до конфлікту інтересів.

Частина 7 статті 28 Закону передбачає, що адвокату забороняється укладати

договір про надання правничої допомоги, якщо адвокат надає правничу допомогу
іншій особі, інтереси якої можуть суперечити інтересам особи, яка звернулася щодо
укладення договору про надання правничої допомоги.

Так, згідно з абз. 2 ст. 9 ПАЕ адвокат без письмового погодження з клієнтами,
щодо яких виник конфлікт інтересів, не може представляти або захищати одночасно
двох або більше клієнтів, інтереси яких є взаємно суперечливими, або вірогідно
можуть стати суперечливими, а також за таких обставин надавати їм професійну
правничу (правову) допомогу.

Відповідно до абз.5 ст. 9 ПАЕ за відсутності письмового погодження клієнта, в

разі виникнення конфлікту інтересів в процесі реалізації адвокатом договору, такий
договір має бути розірваний з дотриманням умов, визначених цими Правилами.