5.

РОЗРАХУНОК ПАРАМЕТРІВ АЕРОДИНАМІЧНОЇ

ЧАСТИНИ ВЕУ

1. Мета та завдання роботи

Мета роботи – закріплення лекційного та самостійного вивчення
матеріалу стосовно розрахунку параметрів аеродинамічної частини ВЕУ.
Для досягнення заданої мети необхідно:
‒ ознайомитись з різновидностями ВЕУ та умовами їх ефективного
застосування;
‒ отримати навики розрахунку аеродинамічних параметрів ВЕУ для
конкретних параметрів вітрового потоку.

2. Розрахунок параметрів функції розподілу вітрового потоку

Реальні функції розподілу швидкості вітру найкраще описуються
двопараметричною функцією розподілу Вейбулла

k  
k 1
   k 
Ф()    exp      , (5.1)
cc   c  
де параметр k – параметр форми кривої; с – параметр масштабу, близький до
середньої швидкості.
Як правило, параметр k має значення, близьке до 2, а розподіл є явно
асиметричним.
При k = 2 розподіл називається функцією Релєя

2    2 
Ф()  2 exp      . (5.2)
c   c  
Оскільки максимально наближені значення параметрів функції розподілу
Вейбулла знайти досить важко, можна скористатися рекомендаціями
Європейського вітрового атласу та визначити їх із наведених на рис. 5.1
графічних залежностей, базуючись на попередньо визначених значеннях
середньої  та середньоквадратичної 2 річних швидкостей вітру.
Рис. 5.1. Графічні залежності для визначення параметрів функції розподілу
Вейбулла

3. Розрахунок геометричних параметрів вітроколеса (вітроротора)

Механічна потужність на валу вітроколеса (ВК) чи вітроротора (ВР) ВЕУ
визначається такою залежністю
1
РВК   S СР    3 , (5.3)
2
де ρ – густина повітря;
S – площа омивання ВК ( S  π r 2 , r – радіус ВК) чи ВР ( S  2 r hВР , hВР - висота
ВР);
 СР    - залежність коефіцієнта використання ВК чи ВР вітрового потоку від
їх швидкохідності λ.
СР    - основна безрозмірна характеристика аеродинамічних
властивостей ВК чи ВР, яку, зазвичай, вважають сталою (для аеродинамічно
пасивного ВР) і незалежною від умов роботи.
Швидкохідність λ (англ. TSR – Тip Speed Ratio) - відношення максимальної
лінійної швидкості ВК чи ВР з радіусом r до фактичної швидкості незбуреного
вітрового потоку υ:
ωr
λ , (5.4)
υ
де ω – кутова швидкість ВК чи ВР.
Густина повітря залежить від його температури та висоти над рівнем моря
і знаходиться в межах ρ = 1,2…1,3.
Вертикальний профіль вітру описується степеневим законом

2  h2 
  , (5.5)
1  h1 

де h – висота встановлення чи вимірювання швидкості вітру;

α – безрозмірний показник степеня, значення якого залежить від швидкості
вітру, стійкості атмосфери та шорсткості підстилаючої поверхні
(α = 0,13…0,4).
Установки великої потужності (мегаватного класу), як правило, з
горизонтальною віссю обертання (ГВО) встановлюють у місцях з високими
середньорічними швидкостями вітру і на високих щоглах з метою окупності цих
дорогих ВЕУ. У місцях із середніми за величиною середньорічними
швидкостями вітру встановлюють як ВЕУ з ГВО, так і високошвидкісні ВЕУ з
ВВО різної потужності. У місцях із низькими за величиною середньорічними
швидкостями вітру, біля індивідуальних садиб, встановлюють ВЕУ з ВВО, як
правило низькошвидкісні, які працюють н силі лобового тиску.

4. Розрахунок середньої продуктивності ВЕУ

Однією з найважливіших характеристик ВЕУ є її крива вихідної
потужності – залежність вихідної електричної потужності РВЕУ від швидкості
вітру. Функції такого типу (рис. 5.2), зазвичай, подають графічно в паспортах на
конкретні ВЕУ фірми, які їх випускають.
 PВЕУ

PВЕУ.н

1 2 3 4

Vв.cut.in Vв.н Vв.cut.off Vв

Рис. 5.2. Типова залежність вихідної електричної потужності ВЕУ від

швидкості вітру

На рис 5.2 виділено 4 зони. Через малу швидкість вітру в зоні 1 ВЕУ не
стартує, а починає працювати, генеруючи на виході електроенергію зі швидкості
вітру Vв.cut.in, яка називається стартовою швидкістю і, переважно, становить 3-
4 м/с. У діапазоні швидкостей вітру від Vв cut.in до номінальної швидкості вітру
Vв.н (зона керування 2) ВЕУ працює з неповним навантаженням, і лише за
швидкості вітру Vв.н вихідна потужність ВЕУ досягне свого номінального
значення РВЕУ.н, на яке розрахований електричний генератор. У діапазоні від Vв.н
до швидкості вітру Vв.cut.off (зона керування 3), необхідно обмежувати вихідну
електричну потужність ВЕУ на номінальному рівні одним з можливих способів.
При збільшенні швидкості вітру понад Vв.cut.off спрацьовує гальмівна система
ВЕУ, ВР перестає обертатися і, відповідно, зупиняється генерування
електроенергії (зона 4).
Найчастіше завданням ідеального автоматичного керування роботою ВЕУ
на ділянці неповної потужності за низьких і середніх значень швидкості вітру є
забезпечення такого оптимального електричного навантаження ВЕУ, щоб ВР
увесь час обертався з оптимальною кутовою швидкістю, яка, відповідно до (5.4),
має бути прямо пропорційною до значення швидкості вітру:

λ opt
ωopt  υ. (5.6)
r

При цьому ВК чи ВР працюватиме у точці максимуму відбору потужності

(ТМВП) (англійською це керування МРРТ – Maximum Power Point Tracking). При
цьому коефіцієнт потужності у виразі (5.3) підтримується на максимальному
значенні Ср max.
 Виходячи із вказаних режимів роботи, для заданого розподілу швидкостей
вітру кількість згенерованої ВЕУ електричної потужності за рік роботи можна
оцінити таким виразом:

1  
WВЕУ    S СР.max  ін 3i Фi ni  Рн  іcut.off ni   [кВт·год],
і і
(5.7)
2 cut.in н
 1000
де  - сумарний ККД мультиплікатора, генератора і напівпровідникового
перетворювача ВЕУ.

5. Порядок виконання роботи

1. За розрахованими значеннями середньої та середньоквадратичної
швидкостей вітру свого варіанту розподілу вітрового потоку розрахувати
значення параметрів k і с функції розподілу Вейбулла (5.1). На їх підставі
побудувати цю функцію на одному рисунку із отриманою в попердній роботі та
порівняти їх.
2. Розрахувати за (5.5) і (5.3) параметри ВК чи ВР, виходячи із доцільності
їх встановлення в умовах, що відповідають отриманому розподілові вітрового
потоку:
- для низької середньорічної швидкості вітру 3,5 м/с    5 м/с ВЕУ з ВВО,
що працює на силі лобового тиску (вітроротор Савоніуса, для якого взяти Ср max
= 0,2), встановлений на висоті 5 м з номінальною потужністю 1 кВт;
- для середньої середньорічної швидкості вітру 5 м/с    7 м/с
чотирилопатеву ВЕУ з ГВО (Ср max = 0,3) для парних номерів спису чи ВЕУ з
ВВО, що працює на підйомній силі (віткоротор Дар’є, для якого взяти Ср max =
0,4) для непарних номерів спису; обидві ВЕУ встановлені на висоті 7 м з
номінальною потужністю 10 кВт;
- для високої середньорічної швидкості вітру   7 м/с трилопатеву ВЕУ з
ГВО (Ср max = 0,5), встановленій на висоті 12 м з номінальною потужністю 15 кВт.
Виходячи з отриманої середньорічної швидкості вітру вибрати свій варіант
ВЕУ, далі для вказаної висоти її встановлення за (5.5) відкоректувати отримане
значення номінальної швидкості вітру для цієї ВЕУ (взяти α = 0,23) і вже за (5.3)
визначити площу її вітроколеса чи вітроротора, а на остаток, знайти їх
геометричні розміри. Значення густини повітря слід взяти ρ = 1,23 кг/м3.
3. Розрахувати за (5.7) кількість згенерованої ВЕУ електричної енергії за рік,
прийнявши сумарне значення ККД мультиплікатора, генератора і
напівпровідникового перетворювача на рівні 0,80.
 6. Звіт повинен містити
1. Побудовані на одному рисунку графічні залежності Ф(), отримані як
вихідні та побудовані за формулою Вейбулла на підставі визначених
параметрів розподілу.
2. Ескіз конструкції вітроколеса чи вітроротора з позначеними основними
розмірами.
3. Розраховане значення річної продуктивності спроектованої ВЕУ.