Тема 10. Середньовічні міста Західної Європи – 2 год.

План
1. Основні джерела з історії середньовічних міст.
2. Соціально-економічні передумови виникнення середньовічних міст.
3. Відносини міст із сеньйорами.
4. Причини, мета, перебіг і наслідки комунального руху.
5. Ставлення королівської влади до комунального руху.
6. Основні типи міського самоуправління.
7. Соціально-економічний розвиток міст.

Основні поняття: Бург, Бургомістр. Бюргер. Комуна. Комунальний рух. Комутація

ренти. Консул. Магдебурзьке право. Магістрат. Майновий ценз. Міський плебс. Міське
право. Патриціат. Призове право. Ратуша. Товарне господарство. Хартія. Ценз
осілості.

Дані про майно лондонських купців, структуру їхньої власності, професійну

приналежність, основні заняття, і насамперед про торгово-кредитну діяльність, містять
«Заповіти лондонських купців XІ – XV ст.», що відносяться до категорії
приватноправових актів.

Юридичні джерела дозволяють охарактеризувати різні аспекти торгівлі в

середньовічній Західній Європі. «Статути» ринків і торговельних об’єднань німецьких
міст XІ – XV ст. (Страсбурга й Любека) дають можливість познайомитися з умовами, у
яких доводилося торгувати середньовічним купцям, з’ясувати причини об’єднання
купців, форми купецьких співтовариств і їхні основні функції

Найважливішу економічну основу середньовічного міста становило ремесло.

Оприлюднені джерела юридичного (нормативного) характеру дозволяють розглянути
ключові питання організації й функціонування міського ремісничого виробництва.
Спочатку даються уривки із цехових статутів (уставів), зафіксованих в «Регістрах
ремесел і торгівлі міста Парижа», або «Книзі ремесел». Вона була укладена в другій
половині XІІІ ст. (між 1261 і 1270 р.) і стала першим детальним записом порядків, що
склалися в 100 цехах Парижу (у дійсності в XІІІ ст. у Парижі цехів було значно
більше). Запис цехових порядків був зроблений з ініціативи Этьєна Буало – паризького
прево. Приводяться також уривки з гільдійських (цехових) постанов Брістоля XІ – XV
стст. і документи з історії німецьких цехів XІ – XV стст. – Кельна й Любека. Цехові
статути дають можливість визначити, чи було міське товарне виробництво простим, чи
розширеним, з’ясувати, що являла собою майстерня ремісника, хто в ній трудився, яка
була організація праці, що було для майстра метою виробництва.
I. СТАТУТИ ПАРИЗЬКИХ ЦЕХІВ XIII ст. 1. РЕГІСТРИ РЕМЕСЕЛ І ТОРГІВЛІ
МІСТА ПАРИЖА («КНИГА РЕМЕСЕЛ», МІЖ 1261 – 1270 РОКАМИ) Статут XI Про
ювелірів і постанови їхнього цеху 1. У Парижі може бути ювеліром кожен, хто бажає і
знає ремесло, аби він працював за звичаями і кутюмами 1 цеху, які є такими 1 Кутюми
– збірники звичаєвого права в середньовічній Франції.
2. Ніхто з паризьких ювелірів не може працювати з золотом, на якому немає паризької
проби або з ще кращим [золотом], і це апробоване золото перевершує всяке інше, де б
воно не оброблялося.
3. Ніхто з паризьких ювелірів не може обробляти у Парижі срібло, якщо воно не таке,
як англійське або ще краще.
4. Ніхто з паризьких ювелірів не може мати більше одного стороннього учня, але з
своєї рідні або рідні своєї дружини, будь то дальньої або близької, він може брати
стільки, скільки захоче.
5. Ніхто з паризьких ювелірів не може мати рідного або стороннього учня менше, ніж
на 10 років, якщо тільки учень не навчений так, що він може заробляти на рік 100 су1 і
на своє питво і їжу.
6. Ніхто з паризьких ювелірів не може працювати вночі, якщо тільки це робота не для
короля, королеви, їхніх дітей і братів або для паризького єпископа.

Статут XII Про виробників олов’яного посуду

1. Кожен, хто бажає бути в Парижі виробником олов’яного посуду, може вільно ним
бути, аби добре і чесно працював, і може він мати стільки підмайстрів і учнів, скільки
хоче.
2. Ніхто з виробників олов’яного посуду не може працювати вночі або у святкові дні,
коли все місто святкує, а хто так вчинить, зобов’язаний сплатити королю 5 су штрафу,
оскільки нічного
освітлення недостатньо, щоб він міг добре і чесно виконувати роботу свого ремесла.
3. Виробник олов’яного посуду по праву повинен робити всякі вироби свого ремесла
тільки з хорошого і доброякісного сплаву, як справа цього вимагає; якщо ж робить
інакше, втрачає виріб і сплачує королю 5 су штрафу.
5. Ніхто не може і не повинен продавати старі олов’яні вироби як нові; а якщо хто так
зробить, винен королю 5 су штрафу.
7. Виробники олов’яного посуду повинні нести караул [охорону], якщо їм менше 60
років...

1 Су – дрібна грошова одиниця у середньовічній Франції.

Статут L Про сукноробів 1. Ніхто не може бути паризьким сукноробом, якщо він не
купить ремесло у короля, а той, хто купив кутюму у короля, продає її одному дорожче,
іншому дешевше, як йому здається кращим.
2. Ніхто з сукноробів і ніхто інший не може і не повинен мати верстат у межах
паризького округу, якщо він не вміє сам працювати на верстаті або якщо він не син
майстра.
3. Кожен паризький сукнороб може мати у своєму будинку два широких верстата і
один вузький, а поза домом він не може мати жодного, якщо не хоче його мати на тих
же умовах, що й чужинець.
4. Кожен син майстра-сукнороба поки знаходиться під опікою свого батька чи своєї
матері, тобто якщо не одружений і раніше не був одружений, може мати два широких і
один вузький верстат в будинку свого батька, якщо він сам займається ремеслом, і не
повинен нести варти та інших повинностей і купувати ремесло у короля, поки
знаходиться в цьому становищі.
8. Кожен сукнороб може мати у своєму будинку не більше одного учня; і не може
брати його менш, ніж на чотири роки служби, і за 4 паризьких ліври, або на п’ять років
за 60 паризьких су, або шість років за 20 паризьких су, або на сім років без грошей.

II. ЮРИДИЧНІ ДЖЕРЕЛА З СОЦІАЛЬНО–ЕКОНОМІЧНОЇ ІСТОРІЇ АНГЛІЙСЬКИХ

МІСТ XIV – XV ст. 2. ОРДОНАНСИ БРІСТОЛЬСЬКИХ ТКАЧІВ. 1346 РІК