«СУЧАСНІ РИСИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ
ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ»

Підготувала: учениця 4-Економічного курсу

Одеського юридичного ліцею
Голуб Анастасія
 СЛОВНИК
 Національна економіка – сукупність видів господарської діяльності та
відносин, що складаються в суспільстві у процесі цієї діяльності в межах
окремої держави (країни).
 Економічний розвиток - перехід від одного етапу економіки до іншого, при
якому в новому періоді не тільки збільшується виробництво тих самих товарів і
послуг, що вже вироблялися раніше, а має місце й виробництво нових товарів і
послуг з використанням нових технологій порівняно з попереднім періодом.
 ВВП – один із найважливіших показників розвитку економіки, який
характеризує кінцевий результат виробничої діяльності економічних одиниць-
резидентів у сфері матеріального і нематеріального виробництв.
 СЛОВНИК
 Індекс людського розвитку (ІЛР) — інтегральний показник, що
розраховується щорічно для міждержавного порівняння і вимірювання
рівня життя, грамотності, освіченості і довголіття, як основних
характеристик людського потенціалу досліджуваної території.
 Паритет купівельної спроможності (ПКС) – формулювання закону
єдиної ціни для міжнародних ринків: купівельна спроможність деякої
суми на одному ринку повинна бути рівна купівельній спроможності цієї
ж суми на ринку іншої країни, якщо перевести дану суму за поточним
обмінним курсом в іноземну валюту.
 ПЕРЕДУМОВИ ФОРМУВАННЯ
СУЧАСНОЇ СТРУКТУРИ НАЦІОНАЛЬНОЇ
ЕКОНОМІКИ
 Постійне зростання потреб людини і суспільства спонукає до якісних змін
суспільного виробництва, що стають можливими завдяки науковим
відкриттям, управлінським, технологічним, організаційним інноваціям.
 Тим самим закладається основа довгострокових змін структури національної
економіки через оновлення технологічного способу виробництва.
 Теоретичне обґрунтування змін технологічних укладів дає теорія «довгих
хвиль» М.Д. Кондратьєва, що відображає залежність циклів економічного
розвитку від хвилеподібного науково-технічного розвитку з періодичністю
45-60 років.
 Всього історією технологічної революції сформовано шість технологічних
укладів.
 ПЕРЕДУМОВИ ФОРМУВАННЯ
СУЧАСНОЇ СТРУКТУРИ НАЦІОНАЛЬНОЇ
ЕКОНОМІКИ
На формування ядра першого технологічного укладу (1770-1830 рр.)
визначальний вплив справив розвиток текстильних машин. Нові технології
були поширені в текстильній промисловості, машинобудуванні, металургії.
Друга хвиля технологічної революції (1830-1880 рр.) характеризувалась
поширенням використання парового двигуна в усіх сферах господарства,
створенням мережі залізничних шляхів, розвитком будівництва, транспорту,
вугільної промисловості, чорної металургії.
Третя хвиля (1880-1930 рр.) базувалась на промисловому використанні
електроенергії, розвитку електротехнічної промисловості, важкого
машинобудування, електротехнічної промисловості, виробництва сталі,
промисловості неорганічної хімії тощо, і ключовими інноваціями цього
укладу стало використання електродвигуна та виробництво сталі, що сприяло
посиленню гнучкості виробництва, його стандартизації.
ПЕРЕДУМОВИ ФОРМУВАННЯ СУЧАСНОЇ
СТРУКТУРИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
Четверта хвиля (1930-1980 рр.) обумовлена запровадженням двигунів
внутрішнього згоряння. Прискореними темпами зростали автомобілебудування,
кольорова металургія, органічна хімія, нафтопереробка. Це – період масового та
серійного виробництва.
Для п'ятого технологічного укладу (1980 рр. - наш час) ключовим фактором
розвитку став мікроелектронний компонент, характерні розвиток електронної
промисловості, обчислювальної, оптоволоконної техніки, програмного
забезпечення телекомунікацій, підвищення ролі інформаційних послуг,
використання супутникових засобів зв'язку.
Сьогодні очевидними є ознаки шостого технологічного укладу з прискореним
розвитком медицини та біотехнологій на основі досягнень у галузі атомної
енергії, генної інженерії, інформатики, біотехнології, мікро енергетики, освоєння
нових видів енергії та космічного простору.
В основі сьомого технологічного укладу - розвиток клітинної біології, систем
штучного інтелекту, мікроелектроніки, інформаційних магістралей.
 ПЕРЕДУМОВИ ФОРМУВАННЯ СУЧАСНОЇ
СТРУКТУРИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
Досягнення високого рівня розвитку людини, задоволення її потреб, а також нарощування
потенціалу конкурентоспроможності національної економіки неможливі без постійного удосконалення
її структури.
Україна демонструє низький рівень глобальної конкурентоспроможності. Найбільш проблемним
питанням стабільно залишається якість інституцій в Україні.
До чинників, що безпосередньо впливають на покращення інституційного середовища в Україні,
належать:
 етична поведінка компаній;
 захист прав власності;
 прозорість ухвалення рішень урядом;
 незалежність судової системи;
 ефективність використання державного бюджету;
 захист прав інтелектуальної власності;
 довіра суспільства до політиків тощо.
 ПОКАЗНИКИ СУСПІЛЬНО-
ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ДЕРЖАВИ
 Основний показник розвитку національної
економіки є ВВП. Він виражає сукупну вартість
усього обсягу кінцевих товарів та послуг ,
вироблених на території країни незалежно від
національної належності підприємств.
 Виділяють номінальний і реальний ВВП.
Номінальний, або абсолютний ВВП, виражається в
поточних (фактичних) цінах цього року. Реальний
ВВП (із поправкою на інфляцію) виражається в
цінах попереднього (або будь-якого іншого
базисного) року. Отже, у реальному ВВП
ураховується, якою мірою зростання ВВП
визначається реальним зростанням виробництва, а
не зростанням цін. Показник ВВП розраховується в
гривні й доларах США.
 Незважаючи на складну економічну й політичну
ситуацію в країні, ВВП України зростає (у доларах
США після різкого падіння у 2014—2015 рр.) 
 ПОКАЗНИКИ СУСПІЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО
РОЗВИТКУ ДЕРЖАВИ
 Показник ВВП, поділений на середньорічну кількість населення країни, — це
ВВП на одну особу. Для зручності порівняння з іншими країнами використовують
його обчислення в доларах США. Є різні методи обчислення цього показника.
Найбільш простий спосіб — перевести річний показник із національної грошової
одиниці в долари, виходячи з обмінного курсу. За цим способом ВВП на одного
жителя України з 2014 р. значно знизився і зараз є порівняно невисоким (2015 р.
— 2000 дол. США, 2017 р. — 2640 дол. США). Основна причина — різке падіння
курсу гривні.
 Однак цей спосіб не завжди об'єктивно оцінює рівень економічного розвитку
країни. Більш точні дані пов'язані з визначенням ВВП за паритетом купівельної
спроможності (ПКС). Для цього порівнюють вартість близько 1 тис. основних
товарів та послуг і 10—20 типових будівельних об'єктів у національній валюті й
доларах США. Дослідження показують, що в Україні цей спосіб обчислення дає в
3—4 рази вищий показник ВВП на одну особу, хоча за європейськими мірками він
залишається невисоким.
 ПОКАЗНИКИ СУСПІЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО
РОЗВИТКУ ДЕРЖАВИ
 Важливим інтегральним (комплексним) показником суспільно-економічного розвитку держави, а
також якості життя є індекс людського розвитку (ІЛР). Він визначається за мінімальним
набором даних. Кожен із них являє собою середнє арифметичне трьох показників: довголіття
(здатність прожити довге й здорове життя), освіченості й валового національного доходу на одну
особу (він використовується для оцінки матеріального стану).
 ІЛР може мати значення від 0 до 1. Чим ближче цей показник до 1, тим вищою є якість життя в
країні. Залежно від значення ІЛР країни класифікують за рівнем розвитку: дуже високий,
високий, середній і низький. Тривалий час у списку країн із найвищим показником ІЛР
лідерами є Норвегія, Австралія, Швейцарія, Канада. У 2017 р. цей список знову очолила Норвегія 
 Україна впродовж останніх років входить до групи країн із високим рівнем ІЛР. У 2017 р. вона
посідала 88-ме місце з індексом 0,751, що є нижчим за середнє значення для країн Європи. У
період із 1990 до 2017 р. очікувана тривалість життя при народженні в Україні збільшилася на 2,3
року, середня кількість років навчання — на 2,2 року. Серед колишніх республік СРСР найвище
місце в рейтингу традиційно належить країнам Балтії.
 ОСОБЛИВОСТІ СЕКТОРАЛЬНОЇ І ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ
СТРУКТУРИ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ
 Національна економіка країни характеризується секторальною і територіальною
(просторовою) структурою. Під структурою мають на увазі внутрішню будову, що
показує, із яких елементів складається економіка. Секторальна структура передбачає
поділ економіки (господарства) на первинний, вторинний та третинний сектори. 

1 2 3
У первинному секторі У третинному
У вторинному секторі економіки
національної економіки
секторі виділяється торгівля.
України найбільше Особливе місце посідає
значення мають сільське виділяється
транспорт. Швидкими
господарство та переробна темпами розвивається
видобувна промисловість. зв’язок (широке
промисловість. впровадження
стільникового зв’язку)
 ОСОБЛИВОСТІ СЕКТОРАЛЬНОЇ І ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ
СТРУКТУРИ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ
 Упродовж останніх років в
Україні зростає значення
третинного сектору економіки
(сфера послуг), у першу чергу
торгівлі. Особливе місце в
цьому секторі посідає
транспорт, швидкими темпами
розвивається зв'язок (широке
впровадження стільникового
зв'язку).
 Разом із ВВП, співвідношення
між секторами економіки дає
уявлення про економічний
розвиток країни 
Особливості Секторальної і територіальної структури
економіки України
 Територіальною (просторовою) структурою економіки називають сукупність певним чином
взаємо розташованих і взаємопов'язаних територіальних елементів господарства. Ви вже
знаєте, що серед усталених територіальних елементів важлива роль належить формам
просторової організації національної економіки. У промисловості — це промислові пункти,
центри, вузли, агломерації та райони. Промисловими агломераціями є Київська, Дніпровсько-
Кам'янська, Запорізька, Харківська, Одеська.
 Певні особливості мають форми просторової організації сільського господарства. Їх
формування тісно пов'язане з окремими промисловими виробництвами, які переробляють
сільськогосподарську продукцію (насамперед із харчовою). Разом вони утворюють
агропромислові пункти, центри, кущі, вузли та зони.
 Найбільша концентрація добувної промисловості у Дніпропетровській, Запорізькій,
Харківській, Полтавській, Сумській, Донецькій областях. Підприємства металургії,
машинобудування, хімічної промисловості також значною мірою зосереджені на сході країни та
в Києві. Більш рівномірно розподілені сільськогосподарське виробництво та промислова
переробка сільськогосподарської сировини, хоча за окремими видами продукції виділяються
Вінницька, Херсонська, Запорізька, Дніпропетровська області. Підприємства, установи,
заклади третинного сектору здебільшого зосереджені в містах, особливо в Києві, Харкові,
Одесі, Дніпрі.
 СУЧАСНІ ФОРМИ ПРОСТОРОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ
ВИРОБНИЦТВА ТОВАРІВ І ПОСЛУГ В УКРАЇНІ
 Швидкий розвиток окремих виробництв у світі, наприклад точного
машинобудування (передусім електроніки), став можливим у результаті тісної
співпраці науково-дослідних установ і виробничих підприємств. Це вдається
здійснювати в технопарках (технополісах), де майже немає територіального й
часового розриву між науковими дослідженнями й виробництвом. У такий спосіб
досягається висока економічна ефективність усього циклу виготовлення нового
виду продукції — від моменту появи нової ідеї до масового випуску товару.
 В Україні діє низка технопарків, серед них «Інститут електрозварювання ім. Є.
О. Патона», «Київська політехніка», «Інститут монокристалів».
 Науково-технологічний концерн «Інститут монокристалів» (Харків), на базі
якого створений однойменний технопарк, — найбільший у Європі центр із
розробки технологій отримання лазерних кристалів, а також виробів із них.
Вирощувані в Харкові кристали — цінний матеріал для ядерно-фізичного
приладобудування.
 СУЧАСНІ ФОРМИ ПРОСТОРОВОЇ
ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА ТОВАРІВ І
ПОСЛУГ В УКРАЇНІ
 Важливим елементом глобальної економіки є вільні економічні зони (ВЕЗ).
Вони сприяють залученню іноземних капіталів, упровадженню сучасних
технологій, насичують внутрішній ринок високоякісною продукцією. В Україні
накопичений певний досвід роботи ВЕЗ, але поширення він поки що не
отримав.
 Існують й інші сучасні форми просторової організації виробництва товарів і
послуг. Наприклад, це кластери, які розглядають як групу підприємств та
організацій, зосереджених на обмеженій території, що взаємодіють між собою з
метою виготовлення високоякісної продукції. Їх географічна близькість
забезпечує дешевизну й швидкі терміни поставки необхідних товарів та
надання послуг, сприяє поширенню знань і досвіду. На відміну від промислових
вузлів або районів, які формувалися в умовах централізованої (командно-
адміністративної) економіки, кластери утворюються в результаті дії ринкових
інститутів, де великого значення набувають НДДКР.
 СУЧАСНІ ФОРМИ ПРОСТОРОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ
ВИРОБНИЦТВА ТОВАРІВ І ПОСЛУГ В УКРАЇНІ
 В Україні функціонує низка регіональних та локальних кластерів, серед них
Вінницький переробно-харчовий кластер, Харківський енергетичний кластер,
Херсонський транспортно-логістичний кластер «Південні ворота України». У
Львові успішно працюють ІТ-BPO (кластер у сфері високих технологій) і
туристичний кластер. Проте найбільше їх у Київській області: національні
інноваційні кластери «Енергетика сталого розвитку», «Технології
інноваційного суспільства», «Інноваційна культура суспільства», «Нові
продукти харчування».
 Переваги локальних кластерів: швидкість створення, відносно низькі витрати;
орієнтація на новітні технології, високі технології та місцеві ресурси; гнучкість
та мобільність, здатність до зміни спеціалізації та активізації розвитку
депресивних територій.
 ГОЛОВНЕ
 Основним показником суспільно-економічного розвитку держави є ВВП.
Порівняно з провідними європейськими країнами в Україні він невисокий.
 Національна економіка країни характеризується секторальною й
територіальною (просторовою) структурою.
 Упродовж останніх років в Україні зростає значення третинного сектору
економіки (сфера послуг).
 Для територіальної структури економіки України характерні певні
диспропорції.
 Серед сучасних форм просторової організації виробництва товарів і
послуг в Україні поширення отримали технопарки, регіональні та
локальні кластери.