МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ

В.І.ВЕРНАДСЬКОГО

Реферат
на тему: “Економічне положення Туреччини ”

Підготував:
Студент 2 курсу, МЕВ-21
Імралієв Суф’ян
Перевірила:
Березніченко Н.О.

Київ 2019 р.
Основні економічні показники
Населення Туреччини за оцінкою 2011 року складає 78785548 осіб (за цим
показником країна посідає 17 місце в світі). Ця цифра щорічно зростає, навіть
якщо взяти для прикладу чисельність населення Туреччини у 2010 році, яка
складала 77804122 людини, що майже на мільйон менше ніж за 2011 рік. Середній
вік загального числа населення - 28,5 років. Це свідчить про те, що турецька нація
являється молодою стосовно, наприклад, країн Європи, де середній вік загального
числа населення становить в середньому 40 років. Середня довжина життя - 72,5
років (126 місце в світі). Більшу частину населення , а саме 67,1%, складають люди
віком від 15 до 64 років; діти від 0 до 14 років складають 26,6% населення, а люди
віком 65 і більше років - 6,3%. За народжуваністю Туреччина займає 106 місце
серед країн світу. Темпи приросту населення - 1,24% (за оцінкою 2011 року); за
цим показником Туреччина займає 95 місце в світі. Співвідношення статей майже
рівне - 1,02 чоловіків на 1 жінку. За рівнем міграції Туреччина посідає 64 місце в
світі. Масова імміграція турецького населення у більшості здійснюється до
Німеччини, де на цей час проживає приблизно 2 млн. турків.

ВВП. За останні роки існує тенденція постійного зростання валового

внутрішнього продукту (ВВП) Туреччини, приріст якого складає більш ніж 6%
щорічно у той час, як темпи приросту ВВП для країн Європи складають 1,7%. У
2009 році ВВП Туреччини за офіційним обмінним курсом складав 617 099 млн.
доларів США (17 місце у світі), у розрахунку на душу населення - 7931 доларів
США (47 місце); ВВП за паритетом купувальної здатності складав 859 800 млн.
доларів США (18 місце), у розрахунку на душу населення - 11 500 доларів США
(97 місце). У 2010 році ситуація дещо змінилася і згідно з даними таблиці ВВП за
офіційним обмінним курсом становив 741,9 млрд. доларів США (країна
залишилась на 17-ій сходинці), на душу населення - 9535 доларів США (57 місце);
ВВП за паритетом купувальної здатності - 960,5 млрд. доларів США, на душу
населення - 12345 доларів США. [8]

Але разом із зростанням ВВП зростає інфляція в Туреччині: у 2009 році

рівень інфляції складав 6,3%, а в 2010 році вже 8,6%. У порівнянні з країнами
Європи, де показник інфляції становить близько 3%, у Туреччини він залишається
досить високим. Такий зріст рівня інфляції пояснюється спадом курсу
національної валюти (турецької ліри). [8]

Враховуючи значний об'єм державного боргу Туреччини, відсоткові

виплати й досі складають значну статтю витрат бюджету країни. Але все ж таки є
деякі покращення: загальна сума державного боргу знизилася з 74% ВВП у 2002
році до 43% у 2010. Також у 2002 році борг Міжнародному Валютному Фонду
(МВФ) складав 23,5 млрд. доларів США, а в листопаді 2010 року він знизився до
6 млрд.

У період з 2000 року по 2010 рік ВВП Туреччини зріс на 218% і сягнув 741,9
млрд. доларів США, у тому ж періоді ВВП на душу населення зріс з 3500 до 9535
доларів США. Економічне зростання обумовлено надійною економічною
політикою у поєднанні з реформами у цій галузі.

Досить важливим внутрішнім фактором являється досягнення відносної

політичної стабільності в Туреччині. Отже, зміни, які потім отримали назву
«турецького економічного дива», почалися з приходом до власті восьмого
президента Тургута Озала, але закріпилися вони завдяки серйозним реформам
початку 2000-х років, які витягнули країну з економічного занепаду. Зміни, що
торкнулися податкової політики (зменшення податків на прибутки), можна
віднести до непрямих факторів економічного зростання. В результаті цієї реформи
Туреччина зараз посідає 59 місце у рейтингу країн зі сприятливими умовами
ведення бізнесу. [10] Також здійснилися приватизація великих банків і
підприємств і поступове відкриття власних ринків (наприклад, у автомобільній
галузі переважають іноземні компанії, для яких Туреччина - вигідне місце
збирання). Захист внутрішнього ринку був виражений чіткою антидемпінговою
політикою та заохоченням експортерів. У 2003 році була введена в дію програма
економічного відродження країни. Взагалі за останні десять років Туреччина
підвищила якість макроекономічної політики, що дозволило зберегти високі
темпи росту протягом п'яти років, а також зробити економіку більш стійкою до
кризових потрясінь. Завдяки цьому внутрішньому фактору був значно скорочений
бюджетний дефіцит і співвідношення зовнішнього боргу до ВВП; була досягнута
незалежність центрального банку, проведений ряд реформ у податковій політиці
та впроваджена політика регулювання інфляції.

Слід зауважити, що вихід з кризової ситуації 2009 року здійснювався за

підтримки збоку держави, а саме заходів прем'єр-міністра Туреччини Раджапа
Ердогана, по сумісності лідера Партії справедливості і розвитку. Наприклад, ці
заходи торкнулися відкликання кредитів з банків та фінансування дрібного
бізнесу. Щодо зовнішніх факторів, то наприкінці 2009 року різко збільшилося
надходження іноземної валюти у Туреччину: у якості прибутків від туризму та
продажу нерухомості іноземцям. Згідно з даними, які представлені турецьким
інститутом статистики (TurkStat), в даний час Туреччина посідає сьоме місце за
кількістю іноземних туристів, і восьме - за об'ємом прибутків від туризму в світі
(у 2010 році прибутки перевищили 25 млрд. доларів США). Також у 2010 році
іноземці придбали на 40% більше об'єктів нерухомості ніж у 2009 році. Все це
пов'язано з активним розвитком інфраструктури та галузі будівництва. Всі ці
фактори і допомогли країні доволі швидко отямитися після кризових потрясінь та
надалі сприяти економічному зростанню.
 Туреччина - аграрно-промислова країна. Значна залежність від іноземних
монополій.

СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО

Сільське господарство Туреччини, незважаючи на дуже помітне позитивне

зрушення в індустріальному секторі, продовжує займати серед галузей економіки
по ряду параметрів чільне положення: у землеробстві, тваринництві й інших,
прилеглих до них сферах економічної діяльності (лісне господарство, рибальство)
зайнято понад половину всього самобутнього населення і створюється п'ята
частина валового національного продукту. Частка сільськогосподарських товарів
в експорті країни за останні роки помітно знизилася, але проте не опускається
нижче 20-25 %. У землеробстві створюються майже дві третини всього доходу
даної галузі. На другому місці знаходиться тваринництво (33,4 %), а роль лісового
господарства (1,9 %) і рибальства (1,7 %) незначна.

ЗЕМЛЕРОБСТВО

Для Туреччини характерно в основному велике поміщицьке

землеволодіння. Обробляється біля 1/3 всієї території (2-ге місце в Європі і 4-те в
Азії).Землеробство Туреччини включає вирощування зернових, бобових, овоч-
баштанних і технічних культур, а також плодівництво. Ведучу роль грають
зернові культури (близько 82 % посівних площ), переважно пшениця і ячмінь.
Відносно менше значення мають кукурудза, жито, овес, просо, рис. Пшеницю, що
займає понад 65 % посівів зернових, вирощують повсюдно. У Туреччині
переважає яриця; лише у високогірних районах із суворою зимою культивуються
озимі сорти. Впроваджуються високоврожайні мексиканські сорти і російський
сорт пшениці “безоста - 1”. Частина врожаю цієї культури йде на експорт. Ячмінь
- продовольча і фуражна культура. Частина його йде на пивоварство. Основні
райони виробництва - Центральна і Південно-Східна Анатомія. Кукурудза - третя
за значенням продовольча і фуражна культура. Виробляється переважно на
Чорному узбережжі, де кукурудза основний продукт харчування сільських
жителів. На другому місці знаходиться Мармуровий район. Рис, що має обмежене
значення в турецькому землеробстві, культивується в місцях з жарким кліматом
при штучному зрошенні. Основні райони вирощування - Мраморноморський,
Середземноморський, Чорноморський.

Інші зернові культури - жито, овес, просо, полба - вирощуються в невеликих

кількостях, причому щорічні збори їх неухильно скорочуються. Бобові культури
займають дуже скромне місце в посівних площах (близько 8 %), але їхнє
економічне значення набагато вагоме. Бобові включають харчові (сочевиця,
горох, квасоля, зелений горошок і боби) і кормові (вика, коров'ячий горох,
люцерна, люцин і єскарцет). Огородні і баштанні культури особливо широко
поширені поблизу великих міст. Найбільшим попитом користаються бульбові
(картопля, цибуля, часник) і баштанні культури (дині, кавуни), а також такі
популярні види овочів як огірки, помідори, капуста, баклажани і перець. Технічні
культури вирощуються на відносно невеликих площах (менше 12 % усіх посівів),
але їхня роль дуже велика, тому що вони забезпечують національну
промисловість сировиною і виділяють частину на експорт. У виробництві
технічних культур спостерігається більш широке застосування механізації і
найманої праці, сучасних методів агрокультури, штучного зрошення, авансування
хліборобів і т.п. Цукровий буряк - нова для Туреччини. Сіяти її почали з 1926 р.
коли ввійшов у лад перший цукровий завод. Посіви цукрового буряка тяжіють до
районів нині діючих цукрових заводів. З волокнистих культур головне місце
займають по всіх параметрах бавовник, що вирощується віддавна, але широке
поширення одержав на початку 20 століття. Культивування бавовнику давно вже
здійснюється в двох районах - Середземноморським і Егейському. Льон, як
переважно олійна культура, культивується головним чином у західній частині
Чорноморського узбережжя. У маслоробстві крім насіння волокнистих культур
використовуються соняшник, кунжут, земляний горіх, соя, а також маслина.
Соняшник - також нова культура для Туреччини, частина його використовується
в місцевому маслоробному виробництві, а інша - експортується. Соняшник
культивується виключно в Мраморноморському районі. Кунжут - олійна
культура, здавна вирощується в Егейському, Середземноморському і
Мраморноморському районах. Кунжутна олія йде в їжу, на виробництво
кондитерських і парфумерних виробів. Частина насіня і олії вивозять. Туреччина
поряд з Болгарією і Грецією - основний виробник східних тютюнів. Основні
тютюнововирощувальні райони - Егейський, Чорноморський,
Мраморноморський і Південно-Східний. Чай - також нова культура для
Туреччини. Чаївництво тяжіє до районів Ризи-Хона, по грунтово-кліматичних
умовах (достаток тепла і вологи). Чайна продукція залишається на внутрішніх
ринках і іде на експорт. Плодівництво в Туреччині розвинуто високо, чому сприяє
розмаїтість кліматичних умов. Загальна площа, зайнята виноградниками,
посадками маслин, фруктовими садами, складає 3,7 % всієї території. Плодові й
горіхоплідні культури давно уже включені у внутрішній товарообіг. Разом з тим
плодівництво - важлива експортна галузь. Плодівництво розвинуте насамперед в
Егейському районі, на узбережжі Мармурового і Середземного морів. Найбільше
економічне значення (особливо в точці зору експорту) має виноград, інжир,
маслини, цитрусові, а також фундук. Туреччина по площі виноградників і збору
продукції займає одне з перших місць у світі. Лоцина - лісовий горіх, плоди якої
служать єкстропродуктом для кондитерської промисловості Західної Європи,
широко культивується в Туреччині. Туреччина - найбільший у світі виробник і
експортер фундука (до половини світового збору). У різних районах Анатомії
зустрічаються культурні і дикі зарості волоського горіха. Цитрусові вирощуються
в двох районах: Середземноморському (90 %) і Егейському. У культивуванні
цитрусових за останню чверть століття відзначений прогрес: площі посадок
збільшені в 3-5 разів і збір збільшився в 10-15 разів. Стало збиратися величезна
кількість апельсинів (300 тис. т), лимонів (200 тис. т), мандаринів (25 тис. т),
грейпфруктів. Крім названих плодових і ягідних культур по всій країні, крім
високогірних районів зустрічаються: яблуня, груша, айва, слива, черешня,
абрикос, персик, вишня. У цілому на душу населення приходиться в рік близько
270 кг овочів, 180 кг фруктів і більш 100 кг горіхів і фісташок.

ТВАРИННИЦТВО

Тваринництво - друга по важливості галузь аграрного сектора. На відміну

від землеробства, тваринництво (крім птахівництва) розвивалося майже
винятково на екстенсивній основі, за рахунок росту кількості худоби. Скотарство
серед домашніх тварин першість по чисельності й економічному значенні
належить вівцям: вони складають більш половини поголів'я череди і вівчарство
забезпечує 45 % усього доходу ,який надходить від скотарства. Коза, звичайна й
ангорська, займає в Туреччині друге , після овець, місце серед рогатої худоби.
Велика рогата худоба, що нараховує 13 млн. голів, включає корів і бики, буйволів
і молочних корів. Інше тяглова і транспортна худоба, а також молодняк. Робітник
і транспортна худоба в Туреччині складають: осли, мули, і особливо незамінні в
умовах гористої місцевості верблюди. Птахівництво в останнє десятиліття в
зв'язку з підвищенням ринкового попиту на біле (пташине) м'ясо і яйця одержало
значний розвиток. За допомогою ізраїльського капіталу створені птахівницькі
комплекси по виробництву на промисловій основі 100 млн. бройлерів і близько 1
млрд. яєць у рік. Підвищилася і роль домашнього птахівництва, особливо в
районах Чорного, Мармурового й Егейського морів (кури й індики).

РИБНЕ ГОСПОДАРСТВО

Великі потенційні можливості для прогресу рибальства, оскільки країна з

трьох сторін оточується морями. Цьому сприяє і наявність внутрішніх водойм:
озер і водоймищ. Однак через відсталість техніки лову, ця галузь ще не досягла
бажаного результату. Приблизно 90% улову дають Чорне і Мармурового моря.
Основні породи риб: хамса, ставрида, сардина, кефаль, скумбрія, тунець. Основні
породи прісноводної іхтіофауни: сазан, форель, кефаль і т.д. У цілому на душу
населення в рік приходиться 11 кг риби.

ЛІСОВЕ ГОСПОДАРСТВО

Ліси і чагарники займають 25,9 % усієї території країни, і по площі лісів

Туреччина знаходиться в Європі на 4-ом місці (після Росії, Швеції, Фінляндії). У
результаті прийнятого в 1937 р. “Закону про націоналізацію лісів” практично всі
ліси 199,9 %) знаходяться нині в руках держави. Забезпеченість різних територій
лісами вкрай-нерівномірна. Майже половина площі лісів приходиться на смугу
шириною в 150 км уздовж Чорноморського узбережжя (райони рясних опадів);
інша частина лісу приходиться, на гори Тавра й узбережжя Егейського моря.
Відносно висока питома вага площі, зайнятої в Туреччині лісами, аж ніяк не
показник розвитого лісового господарства і сприятливих можливостей для його
прогресу. По-перше, частина лісових масивів - це чагарники і низькорослі ліси
придатні для заготівлі дров, а не для ділової деревини.
 По-друге ліси не відрізняються високою якістю порід. В основному це сосни
і ялини (78%), листяні(14%) і змішані ліси (8%). Якісний у всіх відносинах ліс
займає 30,6% усієї площі лісів. На заході країни виростає валовий дуб, жолуді
якого містять дубильну речовину (танин), уживане в шкіряній і фарбувальній
справі. Лісу поставляють і інші продукти: деревину, деревну смолу, солодковий
корінь, росний лодан і ін.

ПРОМИСЛОВІСТЬ І ІНФРАКСТРУКТУРА

У Туреччині розвивається текстильна промисловість, харчосмакова,

металургійна, хімічна промисловість, а також видобувна, нафтопереробна і
машинобудівна промисловості. Видобувна промисловість забезпечує 7,2 %
вартості промислової продукції і будівництва. У галузі близько 72 % виробництва
забезпечується державними підприємствами (без обліку нафтових). Кам'яне
вугілля; магніт і нафта - іде на внутрішні нестатки. Видобуток кам'яного вугілля
ведеться на Чорноморському узбережжі. Буре вугілля добувається в шахтах в
Афишине - Эльбистане, у Сейтомире, Тунчбилеке (чи Кьютахья). На 80 %
видобуток здійснюють державні підприємства. Видобуток нафти в порівнянні з
розмірами її внутрішнього споживання недостатній. Державні підприємства в
сполученні з іноземним капіталом здійснюють розшукові роботи, а також іноземні
компанії, приватні і змішані компанії. Найбільш важливий район знаходиться в
Єго-Східній Анатолії. Поклади знаходяться у віддалених районах , тому витрати
на видобуток і транспорт зростають. З 1985 р. почався пробний видобуток
природного газу. Залізна руда добувається в селі Сивас і Малатья. Туреччина
займає видне місце по видобутку і запасам хромової руди (йде на експорт). На
території також знаходяться поклади і добувається мідна руда, марганцева руда,
ртуть, сірка, вольфрамова руда, уранова руда, борити, фосфорити, золото і срібло
(невелика кількість). Нафтопереробна і хімічна промисловість. Переробку нафти
здійснюють державні заводи в Батме, Измит, Алиага в Мерсине. Видобуток
природного газу в країні почався в 90-і роки. Потреби в газі також
задовольняються за рахунок продукції газових заводів в Анкарі, Стамбулі, Ізмаїлі
і зниження побіжних газів на переробних заводах. Виробництво мінеральних
добрив, в основному фосфатних і азотних знаходяться в районі Изміра і Стамбула.
Гумова промисловість представлена чотирма сучасними заводами з виробництва
автомобільних шин. На приватних підприємствах роблять покришки і камери
мотоциклів і велосипедів. Інша галузь - це гумове взуття, а також гумовотехнічні
вироби. Чорна і кольорова металургія. Виробництво чорних металів зосереджено
в трьох великих державних підприємствах чорної металургії - Карабюкском,
Єрегийском і Іскендерунском комбінатах. На останньому ж відбувається і
виплавка стали. Має місце виплавка міді. Існують підприємства алюмінієвої
промисловості. У цілому виробництво кольорових металів не задовольняє
зростаючий попит. Машинобудівна й електротехнічна промисловість одержала
розвиток насамперед за рахунок створення складальних підприємств. У цій галузі
особливо активно представлена участь приватного капіталу. Галузі
машинобудування: зборка і виробництво транспортних засобів, будівництво
залізних транспортних засобів, залізниці, вагони, холодильники, дизель-мотори.
Маються ремонтні заводи суднобудування розвите в Стамбулі і Ізмірі. На верфях
будуються судна для міських і непротяжних каботажних ліній, автомобільні
пороми. Значна частина устаткування і запчастин імпортується. Середньо - і
крупно монтажні суду Туреччина закуповує за кордоном. Верстатобудування як
галузь обробної промисловості зовсім недавно створена в країні. Зборка деяких
моделей токарних, фрезерних, свердлильних верстатів здійснюється по ліцензіях
західних фірм. Казанові і холодильні установки, промислові газові печі
виготовляються на невеликих добре обладнаних підприємствах приватних фірм.
Приватний сектор у співробітництві з іноземним капіталом роблять побутову
техніку - газові печі, плити, швейні машини, велосипеди, калорифери.
Розвивається електротехнічна промисловість. Промислове виробництво
электроізометрів, побутових електроприладів відбувається по ліцензіях західних
фірм. Помітними темпами розвивається радіо і електронна промисловість -
виробництво телефонної, радіо - і телетехніки, електронної апаратури, зборка
ЕОМ. Електроенергетика. Будівництво, експлуатація енергетичних об'єктів і
розподіл електроенергії в Туреччині фактично зосереджено в руках держави.
Якщо в 60-70- р. р. основним розвитком електроенергетики була теплова
енергетика на базі рідкого палива (нафта), а тепер покладений принцип
переважної орієнтації на власне джерело енергії: лігніт, гідроресурси, природний
газ, геотермальна сонячна енергія й енергія вітру. Діє Комісія з атомній енергії
для проведення досліджень в області використання атомної енергії.
Розробляються проекти по будівництву АЕС. У країні діють 50 ГЕС і 30 ТЕС.
Виробництво електроенергії в 90-х роках склало 54,3 млрд. кВ г. Споживання ж
на душу населення 926 кВт г. Існує дефіцит електроенергії. Туреччина є
експортером продукції сільського господарства і видобувної промисловості.
Зовнішні партнери: ФРН, США, Великобританія, Франція.