Тема 4.

Позиційні фонетичні зміни

 План
1. Артикуляційно-акустичні передумови змін звуків у мовному
потоці. Різновиди змін звуків.
• 2. Позиційні зміни:
•2.1. Редукція ненаголошених голосних;
•2.2. Вокалізація приголосних.
 1. Артикуляційно-акустичні передумови змін звуків
у мовному потоці

•Голосні й приголосні звуки в процесі мовлення групуються в

склади, слова, синтагми, фрази, рідше — функціонують
ізольовано.

•Усередині слова, а часто й на межі слів артикуляція сусідніх

звуків певним чином видозмінюється: взаємодіють рекурсія
(остання фаза артикуляції) попереднього звука та екскурсія
(початкова фаза артикуляції) наступного звука, переходячи одна в
одну, і відбувається так зване явище коартикуляції.
 1. Артикуляційно-акустичні передумови змін звуків
у мовному потоці

• Коартикуляція призводить до того, що основні артикуляційні типи

взаємно змінюють свою якість — таким чином виникають відмінні
варіанти звуків (алофони фонем).

• Коартикуляція зумовлена певними інерційно-механічними й

нейрофізіологічними обмеженнями в роботі органів мовлення,
економією артикуляційних зусиль мовця, а також темпом мовлення.

• На вимову звука впливає, крім ближчого звукового оточення, також

його місце у слові й розташування щодо наголосу.
 1. Різновиди змін звуків

Зміни звуків у потоці мовлення прийнято розрізняти за:

1) типами: позиційні (зумовлені позицією звука в слові, напр. ненаголошена позиція) та комбінаторні
(зумовлені сусідством звуків);
2) характером: якісні та кількісні;
3) відстанню: контактні (суміжні) — взаємодіють сусідні звуки та дистантні (дистанційні) —
взаємодіють звуки на відстані;
4) напрямком: регресивні — наступний звук впливає на попередній; прогресивні — попередній
впливає на наступний. В українській мові частотніші регресивні;
5) ступенем (глибиною) вияву: повні та неповні (часткові);
6) обов’язковістю: обов’язкові та факультативні (напр. деякі вияви асиміляції за м’якістю —
злітати [з' л' і т á т и]).
 2. Позиційні зміни

• Позиційними називаються зміни звуків у потоці мовлення, спричинені

впливом загальних умов вимови: позицією щодо наголосу (голосні звуки),
положенням на початку чи в кінці слова, складу, у відкритому чи закритому
складі (приголосні звуки).

• У ненаголошеній позиції всі голосні української мови зазнають значних

кількісних і якісних змін у зв’язку з ослабленням загальної артикуляційної
напруженості й скороченням тривалості. Ненаголошеність безпосередньо
пов’язана з явищем редукції звуків.
 2.1. Редукція ненаголошених голосних

•В українській мові голосні звуки в ненаголошеній позиції

зазнають редукції (від лат. reducrio – скорочення, відсунення,
повернення, зменшення, відведення назад) – видозміни звуків
унаслідок меншої напруженості й тривалості артикуляції, тобто
ослаблення, скорочення їхнього звучання.

•Розрізняють редукцію кількісну (часокількісну) і якісну.

 2.1. Редукція ненаголошених голосних

•Кількісна редукція виявляється у зменшенні тривалості й

артикуляційної напруженості ненаголошених голосних при
збереженні характерного тембру звука: порівняймо сад – садовий,
де [а] в другому слові буде слабшим і коротшим, ніж у першому
([а] в наголошеній позиції).
 2.1. Редукція ненаголошених голосних
• Якісна редукція передбачає якісну зміну ненаголошених
голосних, які, втративши напруженість, утворюються при
нейтральному або близькому до нейтрального положенні мовних
органів: задні голосні посуваються наперед, передні – назад,
високі – вниз, низькі – вгору.
 2.1. Редукція ненаголошених голосних
• Зміни ненаголошених [а], [у], [і] на слух майже непомітні.
• Це редукція І ступеня.
 2.1. Редукція ненаголошених голосних

• Вимова ненаголошених [е], [и], [о] зазнає значних змін внаслідок редукції II ступеня:

1. Ненаголошений [е] не під наголосом звужується й наближається до [и] або – в оточенні м’яких
приголосних – до [і]: [зеирни́на], [сеил°ó], [п°оклáдеин°о], [зеиле́ниῐ], [окрá.jеіц'], [беил'г’ і́jеіц'].

2. Ненаголошений [и] розширюється й наближається у вимові до [е]: [киеше́н'.а], [сх°овáтиес'.а],

[киерпáтиῐ], [киес'і́л'], [виесóкиῐ].

3. Ненаголошений [о] перед складом із наголошеними [у] та [і] звужується й наближається у вимові до [у]
– особливо помітно перед складом із наголошеним [у]: [р°оуз°у́мниĭ], [к°оус°у́.л'.а], [к°оуж°у́х],

[п°оул°у́днувати], [з°оуз°у́.л'ка], [пр°оуш°у́], [н°оу.с'і́т'], [с°оуп’ і́лка], [д°оу.р' і́жка].

 2.1. Редукція ненаголошених голосних

• На початку слова або в позиції після голосного перед

приголосним ненаголошений [у] може ослаблюватись у вимові до
[ў] нескладового ([ўз' áти],
.
[ўчи́тиес' а],
.
[аўдиет°ó р'іj а]),
. .

ненаголошений [і] – до [ĭ] нескладового ([ĭвáне].

 2.1. Редукція ненаголошених голосних

•Кількісна і якісна редукції виявляються одночасно –

вважають, що якісна редукція є безпосереднім наслідком
кількісної.

•Позиційна редукція ненаголошених голосних послідовно

взаємодіє з комбінаторною зміною – гармонійною асиміляцією
голосних.
 2.2. Вокалізація приголосних

•Сонорні приголосні [в] та [j] залежно від позиції в слові

(складі) можуть зберігати консонантні характеристики або
набувати більшої звучності й вокалізуватися, переходити в так
звані нескладові голосні [ў] та [ĭ].
 2.2. Вокалізація приголосних

•Як приголосні [в] та [j] виступають на початку складу перед

голосним: [в°ó·л'·а], [в’і́рн'іс'т'], [к°овáл'], [зах°óв°у·jе],
[зд°ор°овá·н']; [j·áбл°ук°о], [св°о·j·á], [j°·у́шка], [ш и́ jеіj°·у],
[j°·орж], [j°·от°óвана], [знá·j°·у], [киеj·áни], [j і́сти] тощо.
 2.2. Вокалізація приголосних

• На початку слова (складу) перед приголосним, у середині слова (у кінці

складу) після голосного перед приголосним та в абсолютному кінці
слова (складу) після голосного сонорні приголосні [в] та [j] переходять у
нескладові голосні [ў] та [ĭ]: [ўлáда], [ўде́ртиес'·а], [ĭти́], [ĭм°оув’і́рн°о];
[к°оўбасá], [наўма·н':·á], [з'ізнáўс'·а], [наĭмеин°увá·н':·а], [к°оĭне́],
[знаĭти́], [м°óĭва]; [брá·т'іў], [леў], [б°увáў], [краĭ], [спр°óб°уĭ],
[приеб’і́ĭ], [геир°óĭ].
 2.2. Вокалізація приголосних

•У випадку збігу двох в у слові можлива подвійна вимова:

•[ўве́деин:'·а] і [в:е́деин':·а], [п’іўв’ ідрá] і [п’ів’:ідрá],

•[заўв’ і́д':іл°у] і [зав’:і́д':іл°у] тощо.

 2.2. Вокалізація приголосних

• Слід відрізняти позиційну зміну – вокалізацію приголосних [в] та [j], яку на

фонологічному рівні трактують як позиційну модифікацію однієї й тієї самої
фонеми ([в] та [ў] – алофони фонеми /в/, [j] та [ĭ] – алофони фонеми /й/), від
позиційного чергування різних фонем: /в/ та /у/, /й/ та /і/. Вокалізація
приголосних є лише орфоепічною нормою (функціонує в усному мовленні):
вдень – [ўден'], йти – [ĭти], вдалий – [ўдáлиĭ], а позиційне чергування
позначається й на письмі (орфографічно): був учителем – була вчителькою, вона
й він – він і вона тощо.
 2.2. Вокалізація приголосних

•В абсолютному кінці слова після приголосного сонорні [в] та

[j] не вокалізуються, а, навпаки, дещо втрачають свою звучність:
[товари́ств˰], [ве́рств˰]. У живомовній реалізації у цих випадках
можлива поява вставного [о] з відповідною кінцевою
вокалізацією.