ПАВЛО ТИЧИНА

Виконав роботу учень 11-Б класу

Безнос Максим
«Ви знаєте, лежу ночами й думаю:
великий я неук — це раз;
великий мерзавець — це два
і взагалі дельфін з божої ласки».

Важко повірити ,що так про себе писав

найвідоміший провладний поет
Радянської України твори якого мусили
обов’язково вивчати учні у школах
 Павло Григорович Тичина народився 23 січня 1891
р. в с. Пісках на Чернігівщині в родині сільського
дяка. Вчився спочатку в земській початковій школі в
с. Піски. Пройшовши проби голо­су, у 1900 р. став
співаком архиєрейського хору при Троїцькому
монастирі Чернігова й одночасно навчався в
Чернігівському духовному училищі. У 1907-1913
рр. — студент Чернігівської духовної семінарії. З
дитинства був обдарований музично, добре співав.
Павло Тичина був найвідомішим
українським радянським поетом 20-х та 30-
х років . Його твори виходили
десятитисичним тиражами , його вивчали у
школах і вишах , і саме Тичина був автором
гімну УССР .
Гімн УССР
Живи, Україно, прекрасна і сильна,
В Радянськім Союзі ти щастя знайшла.
Між рівними рівна, між вільними вільна,
Під сонцем свободи, як цвіт, розцвіла.
 
Слава Союзу Радянському, слава!
Слава Вітчизні навіки-віків!
Живи, Україно, радянська державо,
В єдиній родині народів-братів!
«Партія веде»: упокорення В умовах тотального 
сталінського терору 1930-х, розстрілу одних і самогубства
інших письменників, Тичина в низці «партійно
витриманих» книжок поезій капітулює перед насильством.
Такими моторошно майстерними стали збірки «Чернігів»
(1931) й особливо поезія «Партія веде», надрукована в
газеті «Правда» (21.11.1933) та однойменна збірка (1934),
що стала символом упокорення української літератури 
сталінізмові. За ними з'явилася низка інших збірок із
вишуканими назвами в дусі апології сталінізму: «Чуття
єдиної родини», «Пісня молодості» (1938), «Сталь і
ніжність» (1941). Абстрактно-експресіоністична
майстерність цих збірок вражає перевагою ударних, ніби
безоглядно наступальних ямбів у дусі гострих імперативів
сталінської генеральної лінії партії.
Понад 10 років обіймав посаду міністра освіти
України та Голови верховної Ради УССР.
Він на кілька десятиліть зупинив русифікацію
України. Вже на останньому році життя Гарвардський
університет номінував Павла Тичину на нобелівську
премію, але поет відмовився від нагороди , щоб
залишитися в Україні.
Дякую за увагу !!!