Тема 1.

«Особливості явищ комунікації, комунікатора та мас»

 
Лекція №1
 
План лекції
1. Основні підходи до розуміння комунікації в сучасній науці.
2. Види комунікації.
3. Процес комунікацій
1. Основні підходи до розуміння комунікації в сучасній науці.
 
“Масова комунікація — систематичне розповсюдження повідомлень (через пресу, радіо,
телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис) з метою утвердження духовних цінностей даного
суспільства і здійснення ідеологічного, політичного, економічного або організаційного впливу
на оцінки, думки і поведінку людей. Характер і цілі масової комунікації як засобу ідейно-
політичної боротьби, керування, пропаганди, поширення культури, реклами визначаються
соціальною природою суспільства (підкреслення наше.— В. Р.)” (СЭС. 1985. С. 767.).
У визначенні подано збірне поняття “люди” як адресат масового спілкування, тотожне масі;
показано мету масового спілкування — формування суспільних думок, оцінок, настроїв та
масової поведінки. У цій частині визначення неідеологізоване, бо не протиставлено
буржуазний і соціалістичний підходи до явища, проте коректно сказано про зумовленість
характеру і цілей масового спілкування соціальною природою суспільства».
 
Джерело:
Різун В. В. Теорія масової комунікації. Київ: Видавничий центр “Просвіта”, 2008. 260 с. URL:
https://www.researchgate.net/publication/308796925_Teoria_masovoi_komunikacii
 
«Масова комунікація по своїй суті має монологічну форму: комунікант говорить, не переслідуючи мети обміну
думками з комунікатом, не чекаючи його реакції. Навіть у випадку отримання відповіді, репліки чи
зауваження збоку комуніката, комунікант все одно намагатиметься довести своє, зреалізувати свій план
виступу. Писемна форма спілкування взагалі не передбачає відкритого діалогу.
Монологічна форма масового спілкування є формою безапеляційного, безкомпромісного монологу. Включення
у спілкування з масою діалогу (на прикладі прямих ефірів) є, по суті, “заграванням з публікою”, а в кращому
випадку — спробою демократизувати стосунки між медіа й аудиторією, але це суттєво не впливає на зміну суті
масової комунікації: вона все одно залишається “грою в одні ворота”, професійний комунікант “доводить
свою справу до кінця” згідно зі своїм сценарним планом чи задумом.
Крім того, хоч слухачі як учасники прямого ефіру композиційно передбачені, вони є складником, наприклад,
радіопрограми або на них може будуватися вся радіопрограма, проте вона залишається “закритим”
інформаційним продуктом для багатьох слухачів, що не брали участі в прямому ефірі, а просто слухали
програму як цілісний монологічний для них твір.
Не слід плутати монологічну форму масової комунікації з діалогічними формами мовлення, що є стильовими
елементами сучасних радіо- і телепрограм. Так, ток-шоу вибудовано на діалозі ведучого з гостями студії,
діалозі гостей у студії. Але за кадром залишається глядач, для якого ток-шоу є телепродуктом, що його
доводиться “споживати” таким, яким він є».
 
Джерело:
Різун В. В. Теорія масової комунікації. Київ: Видавничий центр “Просвіта”, 2008. 260 с. URL:
https://www.researchgate.net/publication/308796925_Teoria_masovoi_komunikacii
«Комунікація як об’єкт дослідження має виняткову складність. Суть її полягає у здійсненні зв’язку між
просторово розділеними об’єктами. Цей зв’язок може здійснюватися різними способами. Комунікацію
слід розуміти і як передачу інформації, і як спілкування. Тут можливі як суб’єкт-об’єктні, так і суб’єкт-
суб’єктні зв’язки. В змістовно-термінологічному сенсі поняття комунікація перебуває в одному ряду з
близькими за змістом поняттями взаємодія (взаємини), людські стосунки, взаємообумовленість,
взаємовплив тощо.
Комунікацію можна вважати першопринципом суспільства, вона визначає суспільство і соціальний
порядок; як акт і процес передачі інформації є сьогодні найголовнішим, ключовим соціальним
механізмом.
Комунікативна дійсність опредмечується через способи зв’язку між людьми, поколіннями, епохами, а
також через смисли які постають під час комунікації. Вони мають різні ступені складності і різну силу
впливу, як на конкретного індивіда, так і на суспільство в цілому. До базових, фундаментальних
способів спілкування належить релігійна комунікація.
Тут потрібно акцентувати увагу на кількох аспектах: по-перше, кожна соціокультурна епоха формує свої
специфічні способи комунікації, частково модифікуючи і використовуючи уже існуючі, інституційні, або
по новому їх інтерпретує. Також ці засоби комунікації стають причиною трансформацій самої епохи. Ці
ідеї найактивніше розробляє Торонтська школа (Г. Інніс, М. Маклюен)».
 
Джерело:
Петрушкевич М. Релігійні комунікації як об’єкт впливу масової культури: український контекст. Острог,
2019. 439 с. URL: https://www.oa.edu.ua/doc/dis/petruchkevich_dis.pdf
«Людина є соціальною істотою, тобто вона не може обходитися без взаємодії з іншими людьми, без знання
їхньої думки про себе. Тому здатність до комунікації і потреба в комунікації є чи не най важливішими її
сутнісними ознаками. Окрім того, що людина хоче зрозуміти навколишню дійсність, вона прагне до
взаєморозуміння і порозуміння з іншими людьми. За твердженням M. Гайдеґгера, це не просто здатність
людини, а спосіб її існування. Та ким чином, дослідження комунікаційних процесів означає не лише вивчення
певних суспільних явищ. Ідеться про природу самої людини.
 
Дослідники зазначають, що 70 % свого часу людина витрачає на комунікацію. Попри те, що існує багато
визначень цього поняття, головною метою комунікативної діяльності є певний обмін інфор мацією. Комунікація
- це спілкування. Вона може бути різною за формою: міжособистісною, здійснюватися за допомогою якогось
індивідуального засобу чи масовою. Також вербальною і невербальною. Вербальна комунікація — це наше
звичне використання мови.
До невербальної належать міміка, жестикуляція, зовнішній вигляд. Комунікація буває усною і письмовою,
формальною і неформальною. Тобто ми можемо вивчати її за тими ознаками, які нас цікавлять насамперед.»
 
Джерело:
Квіт С. Масові комунікації. Київ.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2018. 352 с. URL:
http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123456789/1090/Kvit_%20ass
%20Communications.pdf;jsessionid=2D01AB03F6E7AB9B79E8794AEC069D7B?sequence=1
Дж. Пітерс розглядає тривалу історію слова «комунікація».
Воно походить від латинського communicare, що означало «наділяти», «розділяти» чи «робити спільним».
Тоді воно не було пов'язане зі здатністю людей спілкуватися за допомогою символів чи з ідеєю порозуміння.
Як і в латинській мові, в англійській одне з основних значень «комунікації» передбачає наділення, що також
може означати «участь», як у слові «communicant» (той, хто при частився), - особа, яка стала частиною
священної спільноти, взяла в ній участь. Тут «комунікація» передбачає належність до соціального організму
через певну виразну дію, яка не потребує ні відповіді, ні усвідомлення. У цьому разі акт комунікації
передусім є отриманням, а не надсиланням. Точніше, «надсиланням через отримання» […] «Комунікація»
може означати зв'язок, переміщення та передачу. Розмовне значення має на увазі обмін інформацією чи
почуттями у щирій розмові між друзями або співробітниками. Це особлива розмова, якій притаманні довіра і
відкритість. Ha початку XX ст. існувало п'ять взаємопов'язаних точок зору: комунікація як управління
масовою свідомістю; розвіювання семантичного туману; марні вилазки з фортеці індивідуальності; відкриття
іншості; організація спільних дій. «Комунікація» може слугувати і загальним терміном для позначення різних
видів взаємодії за допомогою символів. Це також механізм розвитку взаємин між людьми – всі символи
свідомості разом із засобами їх передачі у просторі й збе реження у часі. Сам Дж. Пітерс вживає слово
«комунікації» у множині саме у цьому значенні. Поряд із тим, в однині він його вживає у розумінні проєкту
узгодження «я» з «іншим».
 
Джерело:
Квіт С. Масові комунікації. Київ.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2018. 352 с. URL:
http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123456789/1090/Kvit_%20ass
%20Communications.pdf;jsessionid=2D01AB03F6E7AB9B79E8794AEC069D7B?sequence=1
«Сутність масової культури – масове виробництво і розповсюдження через ЗМК культурних продуктів і
цінностей, які, з одного боку, відповідають смакам масового споживача і задовольняють його запити, з іншого
боку, формують їх у нього. Масова культура – це особлива течія в культурі, сучасний тип духовного
виробництва, форма культури, що відповідає потребам сучасного суспільства. Крім того, масова культура – це
спосіб адаптації особистості до сучасного суспільства, це система соціального регулювання, яка допомагає
людям діяти відповідно до потреб цього товариства»
 
Джерело:
Петрушкевич М. Релігійні комунікації як об’єкт впливу масової культури: український контекст. Острог, 2019.
439 с. URL: https://www.oa.edu.ua/doc/dis/petruchkevich_dis.pdf
 
«…Масова культура, з усіма своїми амбівалентними проявами, стає платформою для активного розвитку
нового типу комунікації – масової.
Системне вивчення масових медійних впливів розпочинається лише у ХХ ст. Із запровадженням у найбільших
університетах США магістерських науково-дослідних програм із вивчення масової комунікації. А перші
дослідження, як зазначає С. Квіт, з’являються під час Першої світової війни у зв’язку зі стурбованістю щодо
впливів ворожої пропаганди та розвитком реклами і PR у повоєнні роки. Сюди зараховуються праці B.
Ліппманна «Громадська думка» та Г. Лассвелла «Методи пропаганди у світовій війні»»
 
Джерело:
Петрушкевич М. Релігійні комунікації як об’єкт впливу масової культури: український контекст. Острог, 2019.
439 с. URL: https://www.oa.edu.ua/doc/dis/petruchkevich_dis.pdf
«Під масовими комунікаціями розуміють складний процес представлення і взаємодії через мас-медії поглядів та
інтересів різних соціальних верств суспільства. 3 такого погляду вживаємо цей термін у множині, бо йдеться про
багато різноманітних комунікацій.
Масові комунікації відбивають стосунки всередині суспільства і забезпечують його ефективність. Вони мають свої
внутрішні закони й закономірності. Д, Мак-Квейл називає масову комунікацію концептом, теоретичною парадигмою і
системою, що спирається на велику кількість медіаканалів. У такому розумінні цей термін вживається в однині. Він
також може означати медіавиробництво як таке. B. Різун відзначає загальнокультурний аспект масової комунікації: це
організоване спілкування, що є видом суспільнокультурної діяльності. […]
Деякі дослідники розширюють поняття масової комунікації.
Так, O. Кузнєцова вважає, що це явище не обов'язково співвідноситься із ЗMK, а з'являється водночас із виникненням
людського суспільства і навіть до появи мови існує як живе спілкування через жести, міміку, звуки, предмети».
 
Джерело:
Квіт С. Масові комунікації. Київ.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2018. 352 с. URL:
http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123456789/1090/Kvit_%20ass
%20Communications.pdf;jsessionid=2D01AB03F6E7AB9B79E8794AEC069D7B?sequence=1
 
«B. Шульц зазначає, що масова комунікація є комунікаційною взаємодією за допомогою технічних засобів. Масова
комунікація завжди публічна, тобто принципово доступна для кожного, і орієнтується переважно на велику анонімну
авдиторію. I. Бертнанд та П. Гаґес пишуть, що в комунікаційній теорії медіюм (засіб) є посередником, що дає змогу чи
шанс спілкуватися крізь час і простір. Навіть між двома людьми медіюмом може виступати третя людина або якісь
засоби зв'язку на кшталт телефону, листа чи факсу».
 
Джерело:
Квіт С. Масові комунікації. Київ.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2018. 352 с. URL:
http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123456789/1090/Kvit_%20ass
%20Communications.pdf;jsessionid=2D01AB03F6E7AB9B79E8794AEC069D7B?sequence=1
«Із соціокультурної точки зору дослідники розглядають масову комунікацію як специфічну
рису культури ХХ ст., при цьому термін «культура» представлений через опис та
характеристику суспільства. Тому масова комунікація розуміється як спосіб формування
соціального простору і часу, як основний механізм соціального управління. В минулому
столітті масова комунікація стала однією з основних форм соціального панування, творцем
«індустрії культури», тотально підкоряла індивіда. Хоча М. Маклюен, навпаки, впевнений,
що «електронний глобалізм» масових комунікацій сприяє зростанню єдності і
взаєморозумінню людства, позначає шлях до глобальної свідомості. Медійні комунікації – це
безособові форми комунікації, в яких повідомлення, одержувані людиною, у кінцевому
результаті висловлюють лише свою медійність, медійну природу, – що і зафіксував
знаменитий афоризм М. Маклюена: The medium is the message»
 
Джерело:
Петрушкевич М. Релігійні комунікації як об’єкт впливу масової культури: український
контекст. Острог, 2019. 439 с. URL: https://www.oa.edu.ua/doc/dis/petruchkevich_dis.pdf
«М. Кастельс стверджує, що ми живемо в умовах особливої культури, яка «є віртуальною, оскільки будується, головним чином,
на віртуальних процесах комунікацій, керованих електронікою. Вона є реальною (а не уявною), оскільки це наша
фундаментальна дійсність, фізична основа, з опорою на яку ми плануємо своє життя..., беремо участь у трудовому процесі,
зв’язуємося з іншими людьми, відшукуємо потрібну інформацію, формуємо свою думку, займаємося політичною діяльністю і
плекаємо свої мрії. Ця віртуальність і є наша реальність. Ось що відрізняє культуру інформаційної епохи: саме через
віртуальність ми в основному і виробляємо наше творіння сенсу»
 
Джерело:
Петрушкевич М. Релігійні комунікації як об’єкт впливу масової культури: український контекст. Острог, 2019. 439 с. URL:
https://www.oa.edu.ua/doc/dis/petruchkevich_dis.pdf
 
Одним із проявів функціонування сучасних медіа є інтерпасивність.
Термін «інтерпасивність» використовується С. Жижеком для позначення однієї із характеристик сучасності, коли відбувається
перенесення дії від суб’єкта на Іншого, при чому суб’єкт задовільняє свою потребу активності. Найбільш чітко це проявляється
на прикладі медіа. Як пише С. Жижек: «Ті, хто хвалить демократичний потенціал нових медіа, зосереджуються загалом на
тому, яким чином кіберпростір відкриває шанс для великої кількості людей вирватися з ролі пасивного спостерігача за
спектаклем, який ставиться іншими, завдяки чому вони можуть брати активну участь не лише в спектаклі, але також більшою
мірою брати участь у встановленні його правил». Звідси можна зробити висновок, що посилені комунікації стали домінувати
над всім. Вони «знищують» статус і свого джерела, і свого одержувача. Вони стають єдиними і центральними в цьому процесі.
У той час як у минулому релігійні комунікації завищували своє джерело, роблячи його сакральним. Потім з’явилися масові
комунікації, які стали «завищувати» свого одержувача інформації, підлаштовуючись під його інтереси. Інтернет же зробив
комунікації справді масовими
 
Джерело:
Петрушкевич М. Релігійні комунікації як об’єкт впливу масової культури: український контекст. Острог, 2019. 439 с. URL:
https://www.oa.edu.ua/doc/dis/petruchkevich_dis.pdf
Гегемонія за допомогою мас-медіа починає активно діяти, коли існує не лише масова культура, а й
інформаційне суспільство. Загалом, у науковому дискурсі теорія інформаційного суспільства – це
футурологічний різновид доктрини постіндустріального суспільства, авторами якої визнаються Д. Белл, Е.
Тофлер, С. Маслоу, З. Бзежинський та ін. В основі цієї теорії лежить уявлення, що сучасний науково-технічний
переворот у продуктивних силах суспільства і в матеріальних основах життя суспільства приводить до
глобальної інформатизації та комп’ютеризації суспільного життя у національному, міжнаціональному та
наднаціональному плані, викликає необхідність створення планетарних інформаційно-технологічних систем.
Індустрія інформації та інформаційних технологій стає основою виробництва.
Інформатизація суспільства – об’єктивний закономірний процес суспільної еволюції, осторонь від якого не
може стояти жодна країна. Закономірний характер переходу суспільства до інформаційної ери обумовлений
зростанням ролі знань в історичному прогресі. Разом з тим цей процес багатоплановий, що охоплює
суспільство в цілому, не обмежуючись його технічною сферою. Він розгортається у трьох основних іпостасях –
техніко-технологічній, соціальній і культурній.
Рональд Інглегарт, американський соціолог, зазначає що зусилля людини все менше виявляються сьогодні
зосередженими на виробництві матеріальних товарів, натомість акцент робиться на комунікації і на обробці
інформації, причому в якості найважливішої продукції виступають інновації та знання.
 
Джерело:
Петрушкевич М. Релігійні комунікації як об’єкт впливу масової культури: український контекст. Острог, 2019.
439 с. URL: https://www.oa.edu.ua/doc/dis/petruchkevich_dis.pdf
«Сучасну масову комунікацію Д. Сміт починає виділяти із останньої чверті ХІХ ст. Суть такої
комунікації – у вирішенні проблеми надвиробництва і надмірного споживання. Д. Сміт звертає
увагу на яскраві феномени сучасного інформаційного суспільства, такі як реклама і зв’язки з
громадськістю, за допомогою яких можна маніпулювати аудиторією. При цьому характерними
рисами масової комунікації є: зникнення зворотного зв’язку, а також переважання авторитарного
потенціалу над звільнюючим.
Ці ідеї також спостерігаються у науковому доробку М. Маклюена, фактично він продовжує
розробки Торонтської школи з дослідження каналів комунікації, як основних суб’єктів
комунікативного ланцюга. У його теоретичних поглядах доречно виділити три блоки: перший, в
якому М. Маклюен аналізує зміну форм комунікації, або так звані комунікативні революції; другий,
у якому канадський дослідник говорить про значення мас-медіа для розвитку людства; і третій, в
якому він аналізує розвиток електронних засобів масової комунікації, що призводять до зміни
суспільства і самої сучасної людини. Тут особливу увагу акцентує на розвитку друкарства, як
першого поштовху до виникнення масової комунікації, що змінив вигляд тогочасної Європи, а
пізніше і до виникнення сучасних феноменів інформаційного суспільства».
 
Джерело:
Петрушкевич М. Релігійні комунікації як об’єкт впливу масової культури: український контекст.
Острог, 2019. 439 с. URL: https://www.oa.edu.ua/doc/dis/petruchkevich_dis.pdf
«Комунікативні революції безперечно пропонують нові форми релігійної комунікації. М. Маклюен вважав, що світ
розвивається в залежності від пануючих способів комунікації. При цьому він виділяв три основних
етапи/комунікативні революції.
Перший – первісна усна культура, яка базувалася на принципах природності і колективного зразка життя, пізнання
оточуючого світу здійснювалося через усні форми зв’язку і передачі інформації.
Другий етап – культура письмова, яка пізніше залучає друкарський верстат, вона приходить на допомогу, а часто і
зміну усній формі комунікації (як у випадку сакральної, релігійної комунікації – спочатку виникнення сакральних
релігійних текстів, а пізніше їх швидке поширення за допомогою друкарства), а також емоційному способу передачі
інформації; приніс дидактизм, індивідуалізм і націоналізм.
Третій етап пов’язаний із заміною домінування книжкової культури на електронні медіа, та одночасно із їх
впровадженням відроджується усність і природність аудіовізуального сприйняття світу. Але таке відродження
відбувається за допомогою нових форм передачі інформації. Епоху виникнення мас-медіа М. Маклюен вважає
третьою юністю людства.
Особливості розвитку комунікативних революцій пов’язані із тим, що вони мають діалектичний характер, кожна нова
фаза перекреслює попередню і повертається до раніших способів спілкування. Наприклад, друковані медіа виводять
світ за межі суспільно-політичної племінної відособленості, електронні ж медіа навпаки повертаються у межі
колективної ідентичності, але на новому глобальному рівні. Вони, як і в первісному суспільстві, призводять до
безпосереднього спілкування віч-на-віч. Сучасні ЗМК, створивши «глобальне село», розвивають і нову племінну
людину, міфи для якої формує електронна інформація».
 
Джерело:
Петрушкевич М. Релігійні комунікації як об’єкт впливу масової культури: український контекст. Острог, 2019. 439 с.
URL: https://www.oa.edu.ua/doc/dis/petruchkevich_dis.pdf
 
«М. Маклюен акцентує увагу на засобах комунікації, під якими має на вазі не тільки засоби зв’язку, але і все
те, що забезпечує продовження меж людини. Комунікація може створювати відповідний емоційний клімат
для цілих народів. Автор акцентує увагу саме на технічних характеристиках такої комунікації.
Цей підхід є досить новим при екстраполюванні його на релігійні масові комунікації, оскільки традиційно
прийнято розглядати взагалі релігійну комунікацію у межах канонічної, етичної комунікації, у той час,
користуючись методологією М. Маклюена, такий розгляд має бути зовсім іншим.
Канадський вчений писав, що поява електричних медіа змінює не тільки внутрішній світ, але і заняття самої
людини. «Людські форми зайнятості перетворюються в «оплачуване навчання», а всі форми багатства
створюються рухом інформації». При чому «технічна зміна перетворює не тільки життєві звички, але і
зразки мислення та оцінювання».
Медіа впливають на формування норм буття і взагалі свідомості, незалежно від змісту повідомлення, уже
самою формою передачі такого повідомлення. Такий підхід дає можливість зробити висновок, про те що
електронні мас-медіа безпосередньо впливають на зміну людини як біологічної та культурної істоти.
Особливу увагу М. Маклюен приділяв домінуванню засобу комунікації над її змістом. «Суспільство завжди
формувалося більшою мірою характером засобів з допомогою яких люди спілкуються між собою, ніж
змістом, який вони передають». Виходячи із цього постулату він дає назву одній із своїх книг «Сутність
комунікації у її засобах» […]
М. Маклюен вважав, що будь-яка комунікація це наше розширення назовні. І на особистісні і соціальні
наслідки таких розширень прямо впливають нові технології».
 
Джерело:
Петрушкевич М. Релігійні комунікації як об’єкт впливу масової культури: український контекст. Острог,
2019. 439 с. URL: https://www.oa.edu.ua/doc/dis/petruchkevich_dis.pdf
«М. Маклюен акцентує увагу на засобах комунікації, під якими має на вазі не тільки засоби зв’язку, але і все
те, що забезпечує продовження меж людини. Комунікація може створювати відповідний емоційний клімат для
цілих народів. Автор акцентує увагу саме на технічних характеристиках такої комунікації.
Цей підхід є досить новим при екстраполюванні його на релігійні масові комунікації, оскільки традиційно
прийнято розглядати взагалі релігійну комунікацію у межах канонічної, етичної комунікації, у той час,
користуючись методологією М. Маклюена, такий розгляд має бути зовсім іншим.
Канадський вчений писав, що поява електричних медіа змінює не тільки внутрішній світ, але і заняття самої
людини. «Людські форми зайнятості перетворюються в «оплачуване навчання», а всі форми багатства
створюються рухом інформації». При чому «технічна зміна перетворює не тільки життєві звички, але і зразки
мислення та оцінювання».
Медіа впливають на формування норм буття і взагалі свідомості, незалежно від змісту повідомлення, уже
самою формою передачі такого повідомлення. Такий підхід дає можливість зробити висновок, про те що
електронні мас-медіа безпосередньо впливають на зміну людини як біологічної та культурної істоти.
Особливу увагу М. Маклюен приділяв домінуванню засобу комунікації над її змістом. «Суспільство завжди
формувалося більшою мірою характером засобів з допомогою яких люди спілкуються між собою, ніж змістом,
який вони передають». Виходячи із цього постулату він дає назву одній із своїх книг «Сутність комунікації у її
засобах» […]
М. Маклюен вважав, що будь-яка комунікація це наше розширення назовні. І на особистісні і соціальні
наслідки таких розширень прямо впливають нові технології».
 
Джерело:
Петрушкевич М. Релігійні комунікації як об’єкт впливу масової культури: український контекст. Острог, 2019.
439 с. URL: https://www.oa.edu.ua/doc/dis/petruchkevich_dis.pdf
2. Види комунікації.
 
Види масової комунікації розрізняють на основі використання форм масового спілкування у певних сферах для
виконання визначених суспільством або професійним комунікантом завдань.
Для прикладу розглянемо кілька видів масової комунікації.
 
Масмедійні комунікації.
«Масове спілкування, у середовищі якого функціонує масовоінформаційна індустрія, що пов’язана з
використанням засобів комунікації (преси, телебачення, радіо, інтернет-видань) і передбачає виконання
суспільно важливих
завдань, спрямованих на забезпечення суспільства інформацією,— модифкується у масмедійні комунікації, до
яких належать телевізійні, радіо-, пресові та електронні комунікації. Використовуючи масову комунікацію як
середовище і підкорюючись його вимогам, у той же час працівники мас-медіа
охоплюють тільки певні форми спілкування, шукають оптимальні для виконання своїх завдань засоби й
способи. Так, сучасна журналістика категорично відкидає маніпулятивну форму масової комунікації, робить
спроби демократизувати суб’єктно-об’єктну форму, надає перевагу розповідній і намагається працювати
якісно у форматі новин.
Сучасна журналістика активно використовує й демонстративно-розважальну форму, транслюючи різні
розважальні програми, влаштовуючи видовища. Активно розвивається й публіцистично-аналітична форма у
лоні мас-медіа, зокрема, через транслювання аналітичних програм, авторських передач, аналітику в газетах
тощо»
 
Джерело:
Різун В. В. Теорія масової комунікації. Київ: Видавничий центр “Просвіта”, 2008. 260 с. URL:
https://www.researchgate.net/publication/308796925_Teoria_masovoi_komunikacii
«Особливістю масмедійних комунікацій є низький рівень комунікаційної інтенції (відсутність спеціальної
уваги професійних комунікантів до цілей масового спілкування). Перевага віддається інформаційній
інтенції, тобто виробничо-інформаційному цілепокладанню. Саме з цієї точки зору зрозумілими стають
формулювання мети спілкування, яке дають журналісти: інформувати громадськість, дати потрібну
інформацію і т. п. замість сформувати громадську думку, переконати громадян, підвищити рівень культури
людей і т. п. Інформувати — є інтенцією, виробничим завданням працівників інформаційної індустрії.
Комунікаційна ж інтенція комуніканта мала б передбачати певну реакцію співрозмовника й у випадку її
відсутності насторожувати журналістів щодо якості їхньої інформаційної продукції. Таким чином, питання
ефективності масмедійних продуктів не є настільки актуальним для журналістів, як, наприклад, для
рекламістів, фахівців зі зв’язків з громадськістю.
Більш зацікавленими у коректному формулюванні комунікаційних цілей є інститути редакторів, видавців,
масмедійних менеджерів, власників ЗМК. Отже, масмедійні комунікації відрізняються від інших видів
масової комунікації тим, що для представників мас-медіа виготовлення інформаційних продуктів
розглядається як основна мета й завдання. Інші ж представники масової комунікації розглядають
інформаційні продукти переважно як засоби досягнення комунікаційних цілей чи виконання комунікаційних
завдань.
Для журналіста підготовка випуску новин є метою, для піарника, наприклад, новини є вже засобом
створення позитивного іміджу його організації в свідомості громадян.»
 
Джерело:
Різун В. В. Теорія масової комунікації. Київ: Видавничий центр “Просвіта”, 2008. 260 с. URL:
https://www.researchgate.net/publication/308796925_Teoria_masovoi_komunikacii
Рекламна комунікація.
«Масова комунікація є середовищем для рекламної діяльності. Особливістю працівників сфери реклами, на відміну
від працівників мас-медіа, є чітка визначеність щодо цілей рекламних кампаній — забезпечити коло потенційних
покупців рекламованого товару чи користувачів рекламованої послуги.
Питання ефективності рекламної продукції розглядається як першочергове, оскільки за тим стоїть бізнес. Тому
питання впливу реклами на аудиторію, громадськість розглядається як питання номер один. Зовсім непрофесійним
буде формулювання мети спілкування у рекламній сфері на зразок журналістських формулювань: забезпечити
громадськість рекламою (?) або поширювати рекламу серед людей (?). Такі цілі можуть бути суто інформаційно-
виробничими, а не комунікаційними.
Для рекламної комунікації суттєвим є використання суб’єктно-об’єктної форми спілкування, маніпулятивної
форми, демонстративно-розважальної поряд з іншими формами масової комунікації. Власне, використовуються всі
ті формати рекламної продукції, які забезпечують їй максимально високий рівень впливогенності.
Для забезпечення ефективності рекламної діяльності фахівці професійно підходять до вивчення реакцій аудиторії
на рекламну продукцію. Рекламісти обирають суб’єктно-суб’єктний підхід до масової комунікації як науковий,
професійний і технологічний спосіб підвищення якості продукції.
Масова комунікація у рекламній діяльності є обов’язковим її компонентом, адже тільки завдяки їй рекламісти
можуть забезпечити виконання основного свого завдання — залучити максимальну кількість покупців до
рекламованого продукту чи максимальну кількість користувачів рекламованої послуги.
На відміну від масмедійних комунікацій рекламна комунікація тримається на серйозному вивченні психології
людей, їхніх потреб із метою забезпечити ефективний вплив реклами на людей ним технологічним етапом чи
процесом у цілісному “виробництві” впливу на людей»
 
Джерело:
Різун В. В. Теорія масової комунікації. Київ: Видавничий центр “Просвіта”, 2008. 260 с. URL:
https://www.researchgate.net/publication/308796925_Teoria_masovoi_komunikacii
Пропагандистська комунікація.
«Пропаганда є різновидом суспільної діяльності, пов’язаної з масовим переконанням у правильності чи
неправильності тих або інших ідей, думок, понять, принципів. Пропагувати здоровий спосіб життя означає
переконувати людей у тому, що такий спосіб є кращим.
Як і у випадку зі зв’язками з громадськістю, для пропаганди дуже важливою є масова комунікація, оскільки
вона дозволяє пропагандистам максимально ефективно досягати своєї мети.
Пропагандисти використовують майже всі форми масового спілкування, аби тільки виконати визначені
завдання, спрямовані на корекцію масової свідомості.
Пропаганда відрізняється від паблік рилейшинз тим, що вона спрямована на зміни в громадській думці,
масовій свідомості стосовно явищ ідеологічного характеру. Паблік рилейшинз пов’язані теж зі змінами
громадської думки чи масової свідомості, але стосовно конкретних організацій або осіб, зі створенням
необхідного їм іміджу. Крім того, фахівці з PR відзначають, що піарники “працюють” із комунікаційною
правдою, тобто тією частиною відображеної реальності, яка може становити інтерес для комуніката.
Пропагандисти ж можуть свідомо вдаватися до міфотворчості й поширювати неточні або неперевірені
факти.»
 
Джерело:
Різун В. В. Теорія масової комунікації. Київ: Видавничий центр “Просвіта”, 2008. 260 с. URL:
https://www.researchgate.net/publication/308796925_Teoria_masovoi_komunikacii
Агітаційна комунікація.
«Масова комунікація, яка обслуговує потреби агітаторів, їхню діяльність, спрямовану на заклик,
заохочення, називається агітаційною. Агітаційна комунікація, як і пропагандистська та PR-
комунікації, має яскраво виражену комунікаційну інтенцію. Інформаційні продукти
розглядаються як засоби агітації.
На відміну від пропагандистської комунікації, яка передбачає отримання позитивного результату
у вигляді переконаного комуніката, агітаційна обмежується проявом готовності збоку комуніката
певним чином діяти, виявом зацікавлення до чогось чи когось.
Для досягнення комунікаційної мети агітатори використовують різні форми масового
спілкування.»
 
Джерело:
Різун В. В. Теорія масової комунікації. Київ: Видавничий центр “Просвіта”, 2008. 260 с. URL:
https://www.researchgate.net/publication/308796925_Teoria_masovoi_komunikacii
 «Форми масової комунікації.
 
Масове спілкування відбувається у різних формах. Під формою спілкування слід розуміти таку його організацію, яка передбачає
використання тих самих, закріплених у досвіді комунікаторів засобів, методів, принципів, правил спілкування. Наявність кількох
форм може приводити до виникнення
окремих видів спілкування.
Оскільки комбінацій засобів, методів, принципів, правил спілкування може бути дуже багато, через те кількість форм масової
комунікації теоретично безкінечна. Назвемо найбільш очевидні й часто використовувані, але специфічні саме для масової
комунікації. Так, усна й писемна форми є очевидними, часто використовуваними, але не специфічними для масового спілкування,
а типовими для будь-якого виду спілкування.
 
Інституційні форми масової комунікації.
Масове спілкування передбачає наявність певних інституцій — організацій, служб, лабораторій, інститутів, центрів тощо, які
займаються організацією мовлення, розробляють плани, сценарії і т. п. масових акцій, допомагають мовцям здійснювати акти
спілкування з людьми. Ознакою інституційної форми спілкування є організованість процесу комунікації, використання певної
технології спілкуван-
ня професійними комунікантами.
Інституційним формам можна протиставити лише стихійні, неорганізовані форми масової комунікації, що мають місце під час
стихійних мітингів та інших акцій на майданах, вулицях та в інших людних місцях.
 
Суб’єктно-об’єктна форма масової комунікації.
Масова комунікація від природи суб’єктно-об’єктна, вона вимагає “жертви” у вигляді адресата інформаційної діяльності — маси.
Комунікаційна толеранція — то лише висунутий елітою на хвилі морально-етичного суспільного піднесення бажаний принцип
стосунків між людьми. Масі ж потрібне не толерантне до неї ставлення, а сила духу, впевненість, переконаність, яку вона відчуває
у словах і вчинках лідера, тоді маса піде за ним. Але ці вимоги слушні лише для сфери масового спілкування, вони можуть бути
неприйнятними для інших видів, форм і сфер комунікації.»
 
Джерело:
Різун В. В. Теорія масової комунікації. Київ: Видавничий центр “Просвіта”, 2008. 260 с. URL:
Формати масової комунікації.
«Під форматом масової комунікації слід розуміти такі типи процесів створення
масовокомунікаційних продуктів (програм, творів, видовищ, акцій тощо), які виконано в
межах певної форми (або форм) спілкування, що забезпечує досягнення очікуваного
результату — потрібної реакції комуніката.
Так, формат ток-шоу означає, що процес масової комунікації має бути організовано з
використанням тих форм спілкування, які властиві процесу токшоу.
Форматів може бути стільки, скільки є типових продуктів масового спілкування: формат
прямого ефіру, формат новин, формат публіцистичної програми, формат рекламної акції
і т. д.»
 
Джерело:
Різун В. В. Теорія масової комунікації. Київ: Видавничий центр “Просвіта”, 2008. 260 с.
URL: https://www.researchgate.net/publication/308796925_Teoria_masovoi_komunikacii
3. Процес комунікацій
 
«Універсальна модель структури масових комунікацій була запропонована Г. Лассвеллом. Він вважав,
що описати акт комуні кації допоможуть відповіді на такі п'ять запитань:
 хто є комунікатором?
 що він повідомляє?
 за допомогою якого каналу?
 кому?
 з яким ефектом?
Ha першому місці розташовані ті, хто створюють інформаційне повідомлення. Це т. зв. професійні
комунікатори, до яких, окрім журналістів, можна віднести редакторів, менеджерів та власників медій.
Наступне місце займає масова інформація.
Після неї - ЗMK. За ними - масова авдиторія, якій адресоване повідомлення. Мас-медії технологічно
уможливлюють масові комунікації, включно з налагодженням інтерактивного зв'язку з авдиторією та
впливаючи на суспільний характер масових комунікацій.
Нарешті, медіаповідомлення певним чином впливають на масову авдиторію. Ці впливи можуть бути
різними. Вони зумовлюють певну реакцію авдиторії. Таким же чином структуруються дослідження
різних складових процесу масової комунікації».
 
Джерело:
Квіт С. Масові комунікації. Київ.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2018. 352 с. URL:
http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123456789/1090/Kvit_%20ass
%20Communications.pdf;jsessionid=2D01AB03F6E7AB9B79E8794AEC069D7B?sequence=1
Процес комунікацій (за Ф. Котлером): джерело повідомлення, кодування, повідомлення,
канали передачі інформації, декодування, приймач, відгук, зворотній зв’язок.
 
«Комунікативний вплив на цільову аудиторію формується через процес комунікації, який
складається з кількох елементів.
Розкриємо суть процесу на прикладі акції компанії Кока-Кола з оригінальними надписами на
пляшках.
Першим елементом у процесі комунікації є джерело повідомлення, тобто комунікатор
(підприємство або особа), який передає інформацію в оточення. В нашому випадку — це компанія
Кока-Кола.
Другий елемент — це кодування, або процес перетворення ідей, думок, образів у повідомлення
за допомогою символів, зображення, малюнків, звуків тощо. Ідея унікальності кожного споживача
напою, що відображається у відповідному надписі на пляшці.
Третій елемент — повідомлення, або інформаційна сукупність слів, зображень, символів,
образів, яка передається цільовій аудиторії. Власне сам надпис — Марійка, Обійми, Сергій тощо.
Четвертим елементом є канали передачі повідомлення — засоби, за допомогою яких
повідомлення доводять до цільової аудиторії. Це були точки продажу продукту, реклама на
телебаченні та соц.мережах.

Джерело:
Король І. В. Маркетинові комунікації: навчально-методичний посібник. Умань, 2017. 151 с.
https://dut.edu.ua/uploads/l_1989_11431907.pdf
П’ятий елемент, або декодування — це процес, за допомогою якого цільова аудиторія
(приймач) приписує зміст символам, що надійшли від комунікатора, або розшифровує
повідомлення. Покупці зрозуміли і позитивно сприйняли ідею виробника.
Шостий елемент — приймач — цільова аудиторія, яка сприймає повідомлення і певним
чином на нього реагує. Зростання обсягів продажу в наслідок проведеної компанії склало
більше ніж 30%.
Сьомий елемент — відгук, або сукупна реакція цільової аудиторії (приймача) після
ознайомлення з повідомленням.
Споживачі активно ділилися фото з напоями в соц.мережах, жваво обговорювали надписи,
що сприяло збільшенню обсягів продажу продукту.
Восьмий елемент — зворотний зв’язок — частина відгуку приймача, що надходить до
джерела повідомлення або комунікатора».
 
Джерело:
Король І. В. Маркетинові комунікації: навчально-методичний посібник. Умань, 2017. 151 с.
https://dut.edu.ua/uploads/l_1989_11431907.pdf
Рекомендована література
 
• Квіт С. Масові комунікації. Київ.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2018.
352 с. URL: http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123456789/1090/Kvit_%20ass
%20Communications.pdf;jsessionid=2D01AB03F6E7AB9B79E8794AEC069D7B?sequence=1
• Король І. В. Маркетинові комунікації: навчально-методичний посібник. Умань, 2017. 151 с.
URL: https://dut.edu.ua/uploads/l_1989_11431907.pdf
• Петрушкевич М. Релігійні комунікації як об’єкт впливу масової культури: український
контекст. Острог, 2019. 439 с. URL: https://www.oa.edu.ua/doc/dis/petruchkevich_dis.pdf
• Різун В. В. Теорія масової комунікації. Київ: Видавничий центр “Просвіта”, 2008. 260 с.
URL: https://www.researchgate.net/publication/308796925_Teoria_masovoi_komunikacii
• Холод О. М. Комунікаційні технології : підручник. – К. : КиМУ, 2011. – 313 с. URL:
http://lib.pnu.edu.ua:8080/bitstream/123456789/2881/1/%D0%9F
%D0%86%D0%94%D0%A0%D0%A3%D0%A7%D0%9D%D0%98%D0%9A%20-%20%D0%A5%D0%9E%D0%9B
%D0%9E%D0%94%20%D0%9E.%20%D0%9C.%20%D0%9A%D0%BE%D0%BC.
%20%D1%82%D0%B5%D1%85%D0%BD.%20-%202011.pdf