Підготувала Савчук Богдана ЖСК-4

Домашні матеріали
1.Визначення масової комунікації. Види масової комунікації
Масова комунікація є одним із видів комунікації. Кожен вид комунікації відрізняється
один від одного не тільки природою комунікативного процесу, а й природою тих
компонентів, які виконують функцію спілкування або організовують його. Якщо сукупність
цих компонентів називати системою, то можна говорити про особливості системи
комунікації залежно від її виду та природи. Масове спілкування, як і будь-який вид
комунікації, за своєю природою є формою соціальної взаємодії, пов’язаної з наданням
інформаційних послуг населенню, пропагуванням системи цінностей, агітуванням за
новий спосіб життя, вихованням дітей, просвітою народу, залученням до купівлі товарів і
послуг, виборів народних депутатів і т. д. Тобто масова комунікація — не самоціль, вона
лише форма, засіб досягнення суспільних цілей.
Види масової комунікації розрізняють на основі специфіки використання форм масового
спілкування у певних сферах для виконання визначених суспільством або професійним
комунікантом завдань. Наприклад:

 Масмедійні комунікація
 Рекламна комунікація
 PR-комунікації
 Пропагандистська комунікація
 Агітаційна комунікація
2. Основні періоди розвитку масового спілкування
У розвитку масового спілкування слід виділяти два періоди — доіндустріальний та
індустріальний — і чотири обов’язкових етапи:
1) дописемний доіндустріального періоду;
2) писемний доіндустріального періоду; індустріальний період;
3) друкований етап;
4) аудіовізуальний.
Нині варто говорити і про новітній, третій, інформаційний період розвитку масового
спілкування.
3.Система масової комунікації. Масовокомунікаційний процес та його складники
Класичною є така система , в основі якої лежать суб’єктно-об’єктні зв’язки (комунікант як
суб’єкт, виконує активну роль у спілкуванні; комунікат як об’єкт, виконує пасивну роль у
спілкуванні й залежить від комуніканта). Класична система масової комунікації
відображає природу масового спілкування, суть якої полягає в тому, що комунікант
завжди воліє до “підкорення” комуніката, отримання ефекту порозуміння, згоди, але при
цьому не береться до уваги чи навіть не допускається конфлікт між комунікаторами,
який виражається у “непокірності” комуніката, у його небажанні розуміти,
співпереживати, реагувати відповідним чином. Класична система масового спілкування
приховує в собі глибинну суть суспільства як цілісного соціального організму, необхідною
умовою нормальної життєдіяльності якого є порядок, що забезпечується системою
соціальних норм.
4.Структура масової комунікації. Визначення її аудиторії і прогнозування реакції на
медіаконтент
На відміну від міжособистісного спілкування, структура якого передбачає традиційні
компоненти процесу — (1) мовлення, (2) сприймання мовлення і реакцію на нього
співбесідника та (3) сприймання мовцем реакції співбесідника (зворотний зв’язок), (4)
корекцію мовлення за потреби,— масове спілкування передбачає організаційно складну
структуру власне мовлення. Вважається, що сприймання мовлення і реакція на нього з
боку співбесідника неминуче відбуваються. Але через особливі умови спілкування —
найчастіше розпорошеність аудиторії в просторі, відсутність візуального контакту з нею і з
кожним слухачем/читачем зокрема, реально ці процеси можуть і не відбуватися. Реакція
мовця на поведінку аудиторії можлива, але фактично вона відсутня у момент мовлення,
коли мова йде про ЗМК. Реагування на те, як аудиторія сприймає повідомлення, має місце
у випадках контактного спілкування з залом, класом, майданом тощо. Тільки тоді мовець
(наприклад проповідник, агітатор, лектор та ін.) вдається до такого процесу, як
коригування власного мовлення. . Складна структура мовлення включає обов’язково:
1) визначення теми,
2) збір матеріалу до теми,
3) розробку теми,
4) створення інформаційного продукту
5) артикуляцію продукту, його поширення.
Проте ця система компонентів мовлення залежить від того, у ролі якого комуніканта
виступає мовець, що він хоче від своєї аудиторії. Тобто визначення і прогнозування реакції
аудиторії у масовій комунікації є важливим її технологічним елементом, який і визначає
процес організації мовлення. . Отже, структура масової комунікації така:
1) визначення і прогнозування реакції аудиторії;
2—6) названі вище елементи складної структури власне мовлення; факультативно;
7) сприймання й реакція аудиторії на мовлення;
8) реакція мовця на аудиторію;
9) корекція мовлення.
Ця структура відображає особливий, зокрема професійний, характер і виробничий статус
масового спілкування в системі суспільної діяльності.
5.Основні функції масового спілкування
Функції масової комунікації:
1)огляд навколишнього світу, які можна інтерпретувати як інформаційну функцію;
2)кореляція з соціальними структурами суспільства, які можна тлумачити вплив на
суспільство та його пізнання через зворотний зв'язок;
3)передача культурної спадщини, які можна розуміти, як пізнавально-культурну функцію,
функцію наступності культур.
Також ці функції поділяють ще на 3 види:
1. Інформаційна функція залежить від наданні масовому читачеві, слухачу і викликає
глядачеві актуальною інформації про найрізноманітніших сферах діяльності — ділової,
науково-технічної, політичної, юридичної, медичної тощо. Одержуючи великий обсяг
інформації, люди й не лише розширюють свої пізнавальні можливості, а й збільшують свій
творчий потенціал. Знання інформації дає можливість прогнозувати свої дії, заощаджує
час. У цьому помітно посилюється мотивація до спільних дій.
2.Регулююча функція має широкий діапазон дії на масову аудиторію, починаючи із
встановлення контактів, і закінчуючи контролю за суспільством. Масова комунікація
впливає формування свідомості групи й особистості, формування суспільної думки й
створення соціальних стереотипів. Але тут криються можливості маніпулювати й
управляти ними громадським свідомістю, фактично здійснювати функцію соціального
контролю. При певних умов цю функцію служить цілям «промивання мізків».
3.Культурологічна функція включає у собі ознайомлення досягнення культури й мистецтв і
сприяє усвідомлення суспільством необхідності наступності культури, збереження
культурних традицій. З допомогою ЗМІ люди знайомляться особливостям різних культур і
субкультур. Це розвиває естетичний смак, сприяє порозумінню, зняттю соціальної
напруженості та зрештою сприяє інтеграції суспільства. З даної функцією пов'язано
поняття масової культури, ставлення до якої плані її на соціальну цінності неоднозначно. З
одного боку, прагнення познайомити широкий загал досягнення світового мистецтва,
новими напрямами є безсумнівною заслугою ЗМІ. З іншого боку, низький художній рівень
розважальних програм, необмежені можливості їх тиражування виховують поганий смак в
споживачів масової культури.
6. Масова аудиторія як компонент масової комунікації
Незібрану публіку, яка формується мас-медіа, є її постійним споживачем, називають ще
масовою аудиторією або просто аудиторією. Масова аудиторія — це прояв незібраної
публіки як сукупності “масових людей”, схильних до масифікації і піддатливих сугестії
збоку ЗМК та здатних перетворитися в активну масу (натовп, зібрану публіку).
Масова аудиторія є “живим організмом”, що має свій онтогенез (розвиток). Вона може
бути різною, залежно від фази свого розвитку, умов формування. З науково-технічним
прогресом у галузі масової комунікації, появою контактних програм (прямих ефірів),
спілкування редакцій зі своїми читачами на сторінках видань є можливість говорити про
переосмислення поняття масової аудиторії у бік визнання її навіть як активного
соціального суб’єкта. Масова аудиторія може бути об’єктом купівлі-продажу, коли
комерційний канал намагається переконати клієнтів розмістити рекламу, то він продає
аудиторію своїх телепередач. Через це масова аудиторія виступає як статистичний та
ринковий об’єкт. З появою нових медіа, тобто розвитком системи телебачення,
кабельного та супутникового, зі зміною медіаоточення споживача інформації
(необмежена кількість каналів, які пропонують інформаційний продукт за вибором
споживача) змінюється й характер активної масової аудиторії. Вона стає більш
спеціалізованою і фрагментованою, різне медіасередовище по-різному структурує
медіадосвід споживачів інформації. Все це веде до поділу загальної аудиторії на окремі
ніші, сегменти ринкового збуту інформації (сегментація аудиторії). Мас-медіа дають
людям те, чого вони хочуть у цій “ринково-споживацькій демократії”. Звичайно, це не
відміняє суті масової комунікації, це лише ускладнює роботу журналістів, редакційних
колектив.
7. Суспільна думка як форма масової свідомості
Науковці вважають, що, переходячи на свідомий рівень, масовий настрій набуває статусу
такого виду суспільної думки, яка має хоч і свідомий, але ще не концептуалізований і не
завжди стійкий характер. Перебуваючи в певному настрої, члени маси під упливом
виниклих емоцій обговорюють питання, що спровокувало той настрій. При цьому
використовуються погляди, ідеї, факти, судження, що існують у суспільній свідомості. Крім
того, на масу під час обговорення здійснюють вплив зовнішні чинники: ЗМК, лідери думок
тощо. Під час такого обговорення виношується думка, яка починає керувати поведінкою
членів маси. Утворена думка має статус суспільної. Суспільна думка проходить різні етапи
свого розвитку і за змістом є неоднаковою в часі, в різні періоди суспільного розвитку.
Вона може бути продуктом як несвідомих елементів суспільства, так і результатом
логічних міркувань експертів, вчених, політиків тощо. Проте суспільна думка завжди
залишатиметься спільним суспільним витвором і їй протистоятиме власне наукова думка.
Функціонуванню суспільної (громадської) думки особлива увага почала приділятися з
виникненням індустрії масового спілкування.
Наявність суспільної думки якраз і свідчить про сформовану масу. Однак у відносно
спокійні періоди суспільного розвитку громадська думка живе на рівні індивідів,
організованих соціальних груп, політичних інститутів, регулюючи їхню поведінку,
виробляючи і насаджуючи певні норми стосунків у суспільстві. Але з появою, скажімо,
політичної нестабільності, думка громади виходить за межі індивідів та соціальних груп і
стає фактором об’єднання їх в одну масу, тим самим трансформуючись і набуваючи нових
ознак свого змісту.