Світ інформації та мас-медіа

Мас‐медіа.
Розвиток демократичної держави, становлення
громадянського суспільства й особистості в ній годі навіть уявити
без засобів масової інформації (ЗМІ) і засобів масової комунікації
(ЗМК).
Ще ніколи людство не відчувало такої колосальної
залежності від цих засобів, як тепер, в епоху Інтернету. Для того
щоб зрозуміти силу або владу засобів масової інформації та
масової комунікації в сучасному світі, з’ясуємо, що таке медіа
загалом.
Часткова відповідь на це запитання прихована в
походженні слова «медіа». Українська мова запозичила його з
англійської в свою чергу, англійське «media» (до речі, це слово
вживається лише в множині й не змінюється) утворене від
латинського «medium» - засіб, спосіб. Відповідно поняттям
«медіа» називають засоби та способи зв’язку й передачі
інформації. Саме передавання найрізноманітнішої інформації,
тобто відомостей, даних, повідомлень (меседжів), —
найголовніше завдання медіа.
Медіа — це те, що доносить до нас (у просторі й часі)
певні повідомлення (меседжі) за допомогою візуальних (зорових),
аудіальних (слухових) і візуально-аудіальних (зорових‐слухових)
засобів, зокрема інформаційно‐комунікативних і комунікаційних
технологій.
Нині поняття «медіа» вживають у широкому й вузькому
значеннях. Meдіа в широкому сенсі цього слова — уся сукупність
інформаційних і комунікативних засобів різного типу (від
найдавніших до найсучасніших).
У вузькому значенні під поняттям «медіа» розуміють
засоби масової інформації. У цьому разі до слова «медіа» додають
частинку «мас» (англ. mass) – мас-медіа, вказуючи на масовість
поширення інформації. Зазвичай до мас-медіа належать книги,
журнали, газети, фото, кіно, радіо, телебачення, Інтернет,
мобільний зв’язок.
Нескінченні потоки мас-медіа проникають в усі сфери
суспільства, приватне й публічне життя людей настільки, що ми
можемо навіть мовити про цілий світ медіа і породжений ним світ
масової культури, тобто культури масового виробництва і
споживання інформації. Це пояснюється тим, що з появою
мас-медіа інформація перетворилася на продукт. Подібно до
матеріальних продуктів інформацію виробляють, продають і
купують на медіаринку. Інформація як продукт медіаіндустрії не
лише інформує аудиторію, поширюючи відомості, а й розважає та
рекламує товари і послуги, впливає на політичні, економічні,
соціокультурні процеси.
Загалом значення мас-медіа в сучасному світі двояке. З
одного боку, мас-медіа відіграють величезну роль у передачі
(трансляції) соціального й культурного досвіду (інформації, знань,
цінностей, ідеалів, норм). З другого боку, наслідком мас-медіа
виступають споживацьке ставлення, розважальність, зниження
естетичних критеріїв, переміщення особистості з реального світу
у віртуальний світ, створення стереотипів, поширення мови
ненависті (ворожнечі), маніпулювання свідомістю громадян,
поширення порнографії, насильства, страхів (фобій).

Насамперед об’єктом негативного впливу мас-медіа стає

найвразливіший до цього об’єкт — психіка дітей, підлітків,
молоді. Проте будь-хто будь-коли і будь-де може зазнавати
медійного впливу. Адже нас постійно оточує інформація, що її
звідусіль несуть медіа.
Ось чому дуже важливо формувати в собі, починаючи
змалку й упродовж усього життя, стійкість до негативних впливів
ЗМІ. Таким, образно кажучи, «щепленням» від «вірусу» мас-медіа
є медіаосвіта. Вона покликана, через навчання медіаграмотності
підготувати кожного з нас до безпечного життя в середовищі
медіа. У цьому медіаосвіта чимось подібна до екологічної освіти.
Ми так само повинні вміти ефективно взаємодіяти з
інформаційним середовищем, створеним медіа, як і з природним
довкіллям. Це означає насамперед уникати різних маніпуляцій
нашою свідомістю, протистояти агресивному впливові медіа, не
піддаватися медійному насиллю.

Комунікація
Із поняттям «комунікація» найчастіше пов’язують
передавання й отримання інформації. Однак, на відміну від
технічних систем (машин), людська комунікація — не лише
передача інформації, а й обмін думками, ідеями, цінностями,
емоціями між людьми. Інакше кажучи, це ще і спілкування.
Комунікацію нерідко навіть ототожнюють зі спілкуванням,
вважаючи їх взаємозамінюваними поняттями. У процесі обміну
інформацією (спілкування) відбувається вплив і взаємодія
(інтеракція) тих, хто бере участь e комунікації, — окремі особи
або групи осіб. Обмін інформацією неможливий без її
сприймання, інтерпретації та розуміння (перетворення в знання, в
особистісні смисли) людиною (групою).
Отже, основа комунікації — діалог. За своєю природою
діалог спрямований не на роз’єднання людей, а на взаємодію,
взаємоспілкування, взаєморозуміння. Щоб успішно комунікувати
(спілкуватися) на різних соціальних рівнях, зокрема за допомогою
мас-медіа, потрібно бодай у найзагальніших рисах мати уявлення
про види, будову (структуру) комунікації та умови її
ефективності.
За характером учасників розрізняють такі види комунікації:
міжособистісну (між двома особами), міжгрупову (між
соціальними, професійними групами), публічну (між особою і
групою), міжнародну (між народами, країнами), міжкультурну
(між представниками різних культур) та інші. Незалежно від свого
виду будь-яка комунікація має двох суб’єктів, навіть якщо один із
них не бере безпосередньої участі в процесі передавання
інформації. До прикладу, читаючи зараз цей текст , ви сприймаєте
його як реальний суб’єкт (реципієнт). Участь іншого суб’єкта —
автора повідомлення — опосередковано текстом який він створив.

Таким чином, у комунікації завжди є той, хто надсилає

інформацію, закодовуючи її в повідомлення, і той, хто цю
закодовану інформацію отримує, розкодовує, інтерпретує, розуміє
чи не розуміє. Першого суб’єкта комунікації називають
адресантом, комунікатором, джерелом, відправником інформації,
автором. Другого — адресатом, комунікатором, отримувачем
інформації, реципієнтом — читачем, глядачем, слухачем.
Кожен суб’єкт, зокрема й той, хто зараз читає цей текст,
сприймає інформацію відповідно до власного досвіду, знань,
очікувань, рівня зацікавленості нею тощо. Таким чином,
сприймання та розуміння інформації, отримуваної в ході
комунікації, залежить від низки індивідуально-психологічних і
соціально-культурних особливостей аудиторії.
Звідси головне завдання автора повідомлення полягає в
тому, щоб створити ефективне повідомлення. Ефективним
повідомлення стає тоді, коли його адекватно (згідно з метою
(ідеєю, задумом) автора) сприймає і розуміє аудиторія. А для цього
відправникові повідомлення потрібно, по-перше, враховувати
особливості аудиторії, по-друге, вибирати канал (медіа), який
максимально відповідав би завданням автора і змісту самого
повідомлення, по-третє, зважати на умови, обставини сприйняття
повідомлення в просторі і часі, тобто на контекст, і на
комунікативні обмеження (бар’єри, фільтри), що постають у
процесі відправлення, передавання та сприймання інформації.
Успішною треба вважати комунікацію, у якій адресант і
адресат мають багато спільних позицій (збігів), зокрема потреби,
інтереси, цінності, ідеали, знання, досвід і т . ін. Розпочинаючи
процес комунікації, її учасникам варто пам’ятати одне із ключових
правил: що менше між ними виявиться розбіжностей, то
ефективніше відбуватиметься комунікація, то зрозумілішим автор
зробить своє повідомлення, то сильнішим буде його вплив на
аудиторію.

Тексти медіа
Основним носієм інформації в різних видах комунікацій і
водночас інструментом впливу на їхню цільову аудиторію є
повідомлення (меседж). Його зміст втілюється у формі тексту як
системи знаків.
Знак є умовне, символічне позначення якогось об’єкта
(матеріального, природного, духовного) — поняття, явища,
процесу, дії тощо. Оскільки знаки замінюють реальні або вигадані
об’єкти, то, сприймаючи їх, ми маємо розпізнати те, що вони
позначають. Розуміння знака передбачає передовсім розуміння
його значення — об’єкта, який він замінює. Прикладом знаків є
слова природної мови. Зі слів-знаків утворюються речення, з
речень — абзаци, із абзаців (фрагментів) — цілісний текст.
Сприймаючи цей текст, ми спочатку усвідомлюємо слова-знаки і
встановлюємо їх значення в реченні. Осягаючи зміст речень, ми
налаштовуємося на розуміння тексту загалом.
Тому текст і визначають як сукупність (послідовність)
тісно взаємопов’язаних між собою знаків. Проте тексти
утворюють не тільки вербальні (мовні) знаки, а й невербальні
(візуальні). До них належать світлини, схеми, малюнки тощо.
Вербальні й невербальні знаки дуже часто поєднуються між
собою, доповнюючи один одного в текстах кінофільмів,
театральних вистав.
За текстом, призначеним для масової аудиторії закріпилася
назва медіатексту, або масмедійного тексту. Це надзвичайно
широка група текстів: газетний текст, новинний текст,
публіцистичний текст, радіотекст, телетекст, PR-текст,
інтернет-текст та ін.
Основою найзагальнішої їхньої класифікації є канали
передачі інформації: преса, кіно, радіо, телебачення, Інтернет
тощо.
 Цілком прийнятним видається поділ масиву медіатекстів на
три групи.
- Тексти журналістики (хроніка, репортаж, інтерв’ю,
коментар, та ін.).
- PR-тексти, або тексти паблік рилейшнз (англ. public
relations — зв’язки з громадськістю) — листівки, буклети,
брошури, фільми, прес-релізи, запрошення і т. ін.
- Рекламні тексти, поширювані через рекламу в пресі
(газети, журнали), друковану (поліграфічну) рекламу (плакати,
проспекти, каталоги), рекламу на радіо й телебаченні, в кіно,
Інтернеті, зовнішню рекламу (рекламні щити, або біл-борди,
вивіски, транспаранти), рекламу на транспорті тощо.

Залежно від предмета (того, що рекламується) рекламу

можна умовно поділити на:
— комерційну (рекламування товарів і послуг для
збільшення обсягів їх продажу й отримання прибутку);
— іміджеву (формування іміджу рекламованого образу,
скажімо, фірми, громадського діяча, політика);
— політичну (рекламування партій, політичних рухів,
ідей);
— соціальну (інформування про діяльність державних
органів, благодійних фондів, громадських організацій, волонтерів,
благодійних фондів щодо соціального захисту, безпеки населення,
збереження культурних пам’яток, природи, пропагування
здорового способу життя, профілактики правопорушень тощо.