Урок № 40-41 (ущільнення)

Що таке мас-медіа? Як медіа впливають на людину і суспільство?

І.

Заведіть імпровізований медіащоденник. Формат медіащоденника може бути

такий.

Підводьте підсумок в кінці кожного дня, тижня. Визначте, скільки часу

ви витрачаєте на різні джерела інформації. Обговоріть результати з
друзями.

Запишіть визначення до зошиту та запам'ятайте.

Масова комунікація ―процес збору, обробки та поширення соціальної
інформації через спеціальні канали на широку аудиторію.
Медіа (англ. media ― засоби, способи) ― це канали та інструменти; їх
використовують, щоб зберігати, передавати й подавати інформацію.
Медіа є синонімом до мас-медіа або новинних медіа, але в
ширшому використанні вони означають єдине середовище, яке
застосовують, щоб передавати будь-які дані з будь-якою метою.
Комунікація сьогодні ― необхідна складова життєдіяльності людини й
суспільства. Канали, через які передається інформація, називаються мас-медіа
або медіа.
У ХХІ столітті людина зусібіч оточена екранами, повідомленнями,
плакатами, іграми, зображеннями. Кожного дня, коли ми вмикаємо телевізор,
читаємо новини, розглядаємо нове графіті на стіні будинку, слухаємо радіо,
отримуємо текстові повідомлення та телефонні дзвінки, проходимо повз
зовнішню рекламу, ознайомлюємося з етикетками на товарах тощо, ми
опиняємося в центрі інформаційного потоку.
Існують такі канали комунікації, через які передається і отримується
інформація в суспільстві: книги, періодична преса, радіо, телебачення,
кінематограф, Інтернет, планшети або МР3-плеєри, мобільні пристрої, відео- та
комп’ютерні ігри, музичні записи (наприклад, CD), біл-борди та інші типии
реклами, зокрема слова або зображення на одязі, інформація в магазинах або на
стадіонах, упакуванні їжі, постери та флаєри тощо.

Медіатекст (від лат. mediatextus) — повідомлення, текст будь-якого

медійного виду і жанру.
Ключове повідомлення або меседж ― це найважливіша ідея, яку має
винести реципієнт із публікації, блогу, інтерв’ю, репортажу, ток-шоу, фільму,
літературного або музичного твору, реклами.
Сьогодні майже всю необхідну інформацію ми отримуємо з медіа.
Останні так інтегрувалися в наш повсякденний життєвий простір, що
більшість людей їх просто не зауважують, або навпаки, не можуть критично
оцінити їх вплив.
Як ви вже знаєте, текст не є єдиною формою передачі інформації: звуки
та зображення також містять повідомлення. Інформація є послідовністю
словесних, візуальних та інших символів. Ми отримуємо цю інформацію у
вигляді текстів, звуків, зображення. Іншими словами, це повідомлення, які
передаються в різних формах.
Поняття «медіатекст» виникло у XX ст., у зв’язку з бурхливим розвитком
економіки, коли на зміну традиційному друкованому тексту прийшли нові види,
пов’язані з кінематографом, радіо, телебаченням, відео, Інтернетом, мобільним
зв’язком тощо. Навіть гроші (банкноти) функціонують як медіа, бо вони містять
зображення, які були ретельно підібрані задля того, щоб донести певні
повідомлення громадянам своєї та інших країн.
 Досить часто характер нашої поведінки залежать від конкретних
медіа, яким ми надаємо перевагу. Медіа ― не просто обіг інформації. Вони
формують громадську думку та впливають на людей.
Як медіа впливають на мене
Відберіть у довільній формі 10 останніх новин із різних джерел (соціальні
мережі, новини телебачення, радіо, друковані видання тощо). Проаналізуйте їх з
погляду впливу на ваше життя. Дізнаєтеся, чи є серед відібраних новин
повідомлення, які поширили інформаційні агенції?
 У Міжнародному пакті про громадянські та політичні права і в
конституціях більшості держав світу (зокрема, України), йдеться про те, що
право на свободу думки і слова та право на збирання, зберігання та поширення
інформації може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки,
територіальної цілісності або громадського порядку.
Стаття 34 Конституції України
«Здійснення цих прав (права на свободу слова та доступ до інформації ―
ред.) може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки,
територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання
заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту
репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації,
одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості
правосуддя».
Рекомендації експертів Ради Європи щодо захисту приватності у
роботі ЗМІ
Медіа можуть збирати і поширювати інформацію про приватне життя
публічних осіб за їхньої згоди (публічні особи ― це особи, які обіймають посади
публічної служби та / або користуються публічними ресурсами, а також особи,
які відіграють певну роль у громадському житті ― в політиці, економіці,
мистецтві, соціальній сфері, спорті чи у будь-якій іншій галузі).
Медіа можуть втручатися у приватне життя публічних осіб без їхньої
згоди лише тоді, коли є значний суспільний інтерес, який виправдовує
оприлюднення інформації. Проста цікавість або пошук сенсацій ніколи не
можуть виправдати порушення права на приватність.
Війна на Сході України та свобода слова
Починаючи від весни 2014 року в Україні триває війна на Сході України.
В останні роки українське суспільство активно обговорює: чи має право
держава додатково обмежувати свободу преси і доступ до інформації при
висвітленні воєнних дій? Чи не стане це приводом для приховування правди?
Якою є ваша думка щодо цього питання?
Наведіть приклади з історії, коли розвинуті демократії застосовують
заходи щодо обмеження права на доступ та поширення інформації й свободу
слова в умовах ведення військових дій.
Чи може бути вільною преса, діяльність якої контролюють.
Цензура і самоцензура
 Журналісти можуть виконувати функцію громадського контролю за
умови відсутності на них тиску з боку влади.
Однією з найбільших загроз реалізації свободи слова є цензура.
Цензура в медіа має декілька форм:
- вимога узгоджувати певну інформацію перед її оприлюдненням;
- заборона поширення, перешкоджання тиражуванню і розповсюдженню
інформації,
- обмеження доступу аудиторії до тих чи інших медіа.

Право збирати, обробляти і передавати інформацію без обмежень і

втручання органів державної влади ― одне з основних прав людини. Щороку у
різних частинах світу журналістів, авторів та звичайних громадян переслідують
за висвітлення «заборонених» тем. Якщо раніше жилет з написом «Преса»
захищав, то сьогодні він робить його власника мішенню.

1991
Мирон Ляхович — редактор газети «Життя і праця» (Львів), убитий наприкінці 1991 року, за
іншими даними — на початку 1992-го

1992
Вадим Бойко — журналіст телекомпанії «Гарт» (Київ), загинув 14 лютого 1992 р. від вибуху у
власному будинку, обставини події достеменно не встановлені: прокуратура причиною вибуху
назвала несправність телевізора, проте свідки бачили начебто підпалені двері квартири, а
медична експертиза встановила факт смерті до початку пожежі

1993
Святослав Сосновський — редактор видавництва «Таврія» (Сімферополь), 29 травня 1993 р.
загинув від ножових поранень, завданих йому біля власного будинку
Микола Бакланов — власний кореспондент газети «Известия» (Київ), 22 липня 1993 року помер
від травм, отриманих внаслідок бандитського нападу
Юрій Османов — редактор газети «Арекет» (Сімферополь), 7 листопада 1993 року знайдений
мертвим на вулиці міста з черепно-мозковою травмою
Андрій Лазебник — начальник прес-центра Чорноморського флоту (Севастополь), 15 грудня 1993
р. застрелений біля дверей власного дома

1994
Сергій Шепелєв — редактор газети «Вечірня Вінниця» (Вінниця), загинув у січні 1994 року в
пожежі у власній квартирі; незалежні експерти стверджують, що журналіст був прив'язаний до
ліжка

1995
Анатолій Таран — редактор газети «Оболонь» (Київ), знайдений мертвим у березні 1995 року на
пустирі
Володимир Іванов — журналіст видання «Слава Севастополя» (Севастополь), загинув 14 квітня
1995 року від вибуху закладеної в сміттєву урну вибухівки
Віктор Фреліх — позаштатний кореспондент газети «Молодий Буковинець» (Чернівці), отруєний
невідомою речовиною 24 травня 1995 року після погроз, пов'язаних з його журналістською
діяльністю
Юрій Джеджула — журналіст газет «Киевский вестник» і «Интересная газета» (Київ), убитий у
серпні 1995 року

1996
Георгій Овчаренко — журналіст телеканалу УТ-3 («Чорний квадрат»), знайдений мертвим у
квартирі сусіда
Ігор Кузик — відповідальний секретар газети «Армія України» (Львів), знайдений мертвим у парку
29 січня 1996 р. за кілька місяців після зникнення
Ігор Грушецький — кореспондент газети «Україна-Центр» (Черкаси), знайдений на вулиці міста з
пораненням голови 7 травня 1996 року
Олександр Мотренко — ведучий «Транс-М-Радио» (Сімферополь), програма «Субботний
экспресс», загинув 22 червня 1996 року внаслідок удару в голову під час нападу трьох чоловіків,
один з яких був у формовому одязі міліції
Анатолій Танадайчук — кореспондент газети «Панорама» (Вінниця), тіло журналіста зі слідами
уколів було знайдене в серпні 1996 року

1997
Володимир Бехтер — старший редактор Державної телерадіокомпанії (Одеса), 22 лютого 1997 р.
загинув підсля побиття співробітниками міліції
Петро Шевченко — власний кореспондент газети «Киевские Ведомости» в Луганську, 13 березня
1997 року знайдений повішеним у Жулянах після зникнення, причиною вбивства могла бути серія
репортажів про конфлікт місцевої і Служби безпеки України
Віталій Коцюк — кореспондент газети «День» (Київ); 4 липня 1997 р. невідомі напали на
журналіста в приміському поїзді, побили та спалили, обливши бензином
Володимир Кательницький — релігійний діяч, журналіст, голова комітету захисту Івана
Дем'янюка, 8 липня 1997 р. жорстоко вбитий у власній квартирі разом із матір'ю
Борис Дерев'янко — головний редактор газети «Вечерняя Одесса» (Одеса), убитий 11 серпня
1997 року

1998
Олексій Єфименко — редактор газети «Возрождение» (Саки), помер після падіння з п'ятого
поверху
Микола Ракшанов — журналіст газети «Факты» (Черкаси), загинув у серпні 1998 року від черепно-
мозкової травми, яку слідчі міліції, на відміну від лікарів, відмовилася вважати наслідком
насильницьких дій
Альберт Борисов — головний редактор газети «Шахтерские вести» (Краснодон)

1999
В'ячеслав Чорновіл — журналіст, дисидент, політик, загинув 25 березня 1999 року внаслідок
автокатастрофи, яку деякі дослідники вважають спланованим убивством
Ігор Бондар — директор телекомпанії «АМТ» (Одеса), застрелений 16 травня 1999 року разом із
суддею Борисом Віхровим
Мар'яна Чорна — журналістка телеканалу «СТБ» (Київ), знайдена повішеною 24 червня 1999 року
Василь Чудик — головний редактор радіо «Незалежність» (Львів), знайдений мертвим 18 липня
1999 р. в під’їзді будинку
Віталій Масловський — львівський історик-публіцист, що різко виступав проти учасників
українського повстанського руху 20 століття, загинув під час падіння зі сходів 26 жовтня 1999 року

2000
Владислав Рябчиков — кореспондент газети «Крымская правда» (Сімферополь), 27 квітня 2000
загинув, збитий автомобілем; редакція вважає ДТП зумисним убивством
Георгій Гонгадзе — співзасновник сайту «Українська правда», викрадений та убитий 16 вересня
2000 року в Таращанському районі Київщини
Юлий Мазур — головний редактор газети «Юг» (Одеса), знайдений мертвим 30 листопада 2000
року поряд із видавництвом «Чорномор’я»
Володимир Пальчиков — журналіст радіоцентру (Дніпро), убитий 29 грудня 2000 року
Володимир Смирнов — кореспондент газети «Время» (Миколаїв), загинув 29 грудня 2000 року
від отриманих травм після нападу на вулиці

2001
Олег Білоус — керівник тижневика «XXI век» (Луганськ), застрелений 24 червня 2001 року біля
будинку
Ігор Александров — директор приватної телерадіокомпанії ТОР (Слов’янськ), помер 7 липня 2001
р. від численних поранень, завданих невідомими 3 липня під час нападу на офіс компанії; за
результатами розпочатого Александровим розслідування до тривалих строків ув’язнення
засуджено кілька колишніх міліціянтів
Олександр Коваленко — головний редактор газети «Соціальна політика» (Київ), 8 лютого 2001
року знайдений застреленим у лісі під Житомиром
Юрій Гончар — позаштатний кореспондент газети «Факты и комментарии» (Київ), убитий у
власній квартирі 25 жовтня 2001 року
2002
Юрій Шевцов — фотокореспондент газети «Крымская правда» (Сімферополь), знайдений убитим
3 серпня 2002 у лісосмузі після попереднього зникнення
Володимир Провороцький — диктор Сумської обласної ДТРК, убитий 15 вересня 2002 року у
власній квартирі (офіційна версія — побутові мотиви)
Олександр Панич — журналіст видання «Донецкие новости» (Донецьк), убитий 15 листопада
2002 року своїм товаришем, що перебував у стані наркотичного сп’яніння

2003
Олексій Терещук — заступник головного редактора газети «Вінниччина», жорстоко побитий у
грудні 2002 року, помер 10 січня 2003 р.
Тарас Процюк — український журналіст, убитий в Іраку.
Володимир Єфремов — кореспондент Інституту масової інформації (Дніпро), 15 липня 2003
загинув у ДТП, яку є підстави вважати невипадковою
Володимир Карачевцев — заступник головреда газети «Курьер» (Мелітополь), 14 грудня 2003
року ймовірно убитий у власному домі

2004
Юрій Чечик — директор радіо Юта (Полтава), 3 березня 2004 року загинув у підозрілій
автокатастрофі
Іштван Касанек — телеоператор каналу «М-Студіо» (Ужгород), помер 2 червня 2004 року за
нез’ясованих обставин

2006
Вадим Гудик — незалежний журналіст (Біла Церква, Київщина), 24 травня 2006 року застрелений
на центральному майдані міста
Кирило Бережний — редактор газети «Православний погляд» (Союз Православних Братств
України, Київ), загинув 8 вересня 2006 року
Норик Ширін — засновник кримсько-татарської газети «Голос молоді» (Сімферополь), загинув 20
грудня 2006 року

2008
Віктор Валяєв — завідувач відділу та фотокор районної газети (Нові Санжари), помер разом із
дружиною 24 вересня 2008 року внаслідок жорстокого побиття під час бандитського нападу на
їхній будинок напередодні, 23 вересня

2010
Василь Климентьєв — редактор газети «Новий стиль» (Харків), зникнув безвісті 11 серпня 2010
року, визнаний загиблим

2012
Володимир Гончаренко — редактор газети «ЭКО-безопасность» (Дніпро), помер 4 серпня 2012
після жорстокого побиття 1 серпня кількома особами

2013
Сергій Старокожко — колишній співробітник газети «Свободный репортер» (Луганськ),
застрелений 20 листопада 2013 року

2014
В'ячеслав Веремій — репортер газети «Вести» (Київ), побитий і застрелений 19 лютого 2014 року
Ігор Костенко — журналіст газети «Sportanalytic» (Київ), редактор Вікіпедії, 20 лютого 2014 року
застрелений снайпером під час Євромайдану
Василь Сергієнко — редактор газети «Надросся» (Корсунь-Шевченковський, Черкащина),
викрадений та убитий невідомими 4 квітня 2014 року
Дмитро Іванов — журналіст, музичний критик, загинув 2 травня 2014 року під час пожежі в
одеському Будинку профспілок
Андреа Роккеллі (іт. Andrea Rocchelli) — загинув разом із перекладачем Андрієм
Мироновим (рос. Андрей Миронов) 24 травня 2014 року під Слов'янськом; за словами пораненого
тоді ж французького фотострінгера Вільяма Рогульйона (фр. William Rogulion), італійський
журналіст загинув унаслідок мінометного обстрілу села Андріївки
Володимир Марцишевський — журналіст інформаційного онлайн-бюлетеня «Каменярі інфо»,
захисник Гостиного двору. 11 червня 2014 року у Києві викрадений із прес-центра Майдану,
жорстоко побитий, помер у лікарні 15 червня
Ігор Корнелюк[ru] — кореспондент російської державної ТРК, помер 17 червня 2014 року від
поранень, отриманих біля селища Металіст (Луганщина) під час мінометного обстрілу
Антон Волошин — оператор, що працював разом із І. Корнелюком, під час обстрілу 17 червня
2014 року загинув на місці
Анатолій Клян[ru] — оператор російської телекомпанії «Первый канал», помер у лікарні в Донецькій
області 29 червня 2014 року від отриманого під час обстрілу автобуса поранення
Андрій Стенін[ru] (рос. Андрей Стенин) — фотокореспондент інформаційного агентства «Россия
сегодня», 6 серпня 2014 року загинув по дорозі на село ДмитрівкуШахтарського
району (Донеччина); знайдений у згорілій машині разом із Сергієм Коренченковим і Андрієм
Вячалом, співробітниками інформаційного підрозділу ДНР
Олег Задоянчук — репортер «Мегаполис-Экспресс», редактор новин «Нового каналу», «5
каналу», ТСН. Мобілізований 29 серпня 2014 року. Загинув 4 вересня 2014 року, коли російська
артилерія системами «Смерч» знищила український підрозділ у с. Дмитрівка Новоайдарського
району.
Олександр Кучинський — головний редактор газети «Криминал-Экспресс», автор книг «Хроніка
донецького бандитизму» і «Антологія замовного вбивства» (обидві — російською мовою), убитий
29 листопада 2014 року разом із дружиною в дачному селищі Богородичне під Слов'янськом

2015
Дмитро Лабуткін — військовий кореспондент, заступник редактора ТРК «Бріз» (Міністерство
оборони України), капітан-лейтенант; загинув 16 лютого 2015 року під час боїв за Дебальцеве,
виконуючи обов’язки прес-офіцера сектора «С» антитерористичної операції
Сергій Ніколаєв — фотокореспондент газети «Сегодня» (Київ), загинув разом із супровідником
Миколою «Танчиком» Флерко́м (підрозділ ДУК) під час мінометного обстрілу селища Піски 28
лютого 2015 року
Ольга Мороз — головний редактор газети «Нетішинський вісник» (Хмельниччина), убита 15
березня 2015 р. у власному будинку
Сергій Сухобок — засновник газети «Віддзеркалення», співзасновник онлайн-видань ProUA і
«Обком», убитий на Русанівських садах (Київ) 13 квітня 2015 року

2016
Павло Шеремет — білоруський, російський та український журналіст телебачення, радіо та
періодичних видань, загиблий 20 липня 2016 року у Києві в результаті вибуху автомобіля

2018
Гандзюк Катерина Вікторівна