Сучасна журналістика та пражурналістика: спільне та відмінне

Пражурналістика

Пражурналістика (за Різуном) – це такі процеси суспільної комунікації, котрі:

– по-перше, існували до зародження друкованих періодичних видань; – по-
друге, були пов’язані з цілеспрямованим розповсюдженням у “психологічній
масі” актуальної, соціально значущої інформації, тобто виконували функцію
каналу масової комунікації; – по-третє, тяжіли до сучасних форм
журналістики та публіцистики.

За формою можна розподілити на усні, знакові і письмові. До усних

відносимо діяльність гомеродромів, ораторство, спілкування в людних
місцях.

З давніх часів представники державної влади розсилали з наказами та

повідомленнями гінців: глашатаїв, дяків, герольдів. В Стародавній Греції вони
називалися гомеродромами. Це й був головний інститут некоментованого
інформування в античному світі.

Головним інститутом впливу та переконання, обміну думок, а також

головним каналом масової комунікації античності було ораторство.

У судді характер аудиторії (кілька сотень суддів) визначив головний

напрямок розвитку красномовства як словесного мистецтва впливу на масову
свідомість --- спеціальні правила --- (політичне, епідиктичне та судове
красномовство).

Другий період --- політична промова --- здійснив перехід від усної
ораторської промови до письмової; відкрив першу риторичну школу із
регулярним навчанням. Третій період – вершина ораторства, Демосфен.
Четвертий період - формування “нового красномовства”– риторики. П’ятий –
античне красномовство Цицерона. З приходом до влади Октавіана Августа
(27 до н.е. – 14 н.е.) політ.красномовство вгамував політичне красномовство,
і при ньому публічне слово вже не могло впливати на суспільство.

У І ст. н.е., ораторство стало розвиватися за трьома напрямками: в низах

формується проповідництво; зажаданим оставалося і судове красномовство;
ознакою ж часу стає так зване “нове красномовство”, яке характеризувалося
особливим стилем “миттєвого ефекту».
До знакових форм античної пражурналістики відносимо публічну поведінку
політичного діяча та масові видовища (організовані свята, похорони).
Приклад – поведінка Цицерона перед вигнанням.

Явищем, що межує між усною та знаковою пражурналістикою, є театральна

вистава – одна з найважливіших форм масової комунікації та управління
соціальними процесами у стародавній полісній Греції.

Письмова пражурналістика. Різноманітні об’яви, надписи на п’єдесталах

епонімів, стінах і т.д. та римські прагазети “Acta senatus” та “Acta diurna”.
Аннали та приватне інформування також виконували функції комунікації, але
все ж таки не масової.

Стосовно до історіографії, в усній культурі функцію комунікації виконували

лише ті тексти, що читалися вголос, наприклад, тексти логографів (VІІ–VІ ст.
до н.е.), які тяжіли, з одного боку, до документалізму, а з іншого – до
цікавості. Логоси дали поштовх для розвитку історіографії і письмової
публіцистики.

Історіографію ми відносимо до пражурналістських явищ, тому що: По-перше,

методика збирання інформації прадавніми істориками нагадує журналістські
методи пошуку інформації (наприклад, Геродот збирав інформацію за
допомогою опитування, спостереження та роботи з документами, метод
збору інформації Фукідіда ми б назвали сьогодні “методом включеного
спостереження”). По-друге, самі історіографічні тексти тяжіють до
публіцистичності, особливо біографічні портрети сучасників Ксенофонта або
листи Плінія Молодшого.

Письмова публіцистика, не мала того масового впливу, який, набувала

публіцистика усна, але казати про повну відсутність такого впливу теж не
можна. Наприклад, політичні трактати Цицерона “Про державу”, “Про
закони” служили авторові теоретичним обґрунтуванням пропагандистських
лозунгів, які він використовував у повсякденній політичній практиці;

Сучасна журналістика

Сучасна журналістика включає:

- Систему творів, підготовлених у певних жанрах і формах для

розміщення у засобах масової інформації;
 - Комунікаційний інститут суспільства, який організаційно складається з
мережі профільних установ;
- Сукупність творчих професій, необхідних для збирання, відбору,
опрацювання, творення, розповсюдження соціальної інформації
масовій аудиторії.
- Спеціальні носії соціально-масової інформації (преса, телебачення,
радіо, Інтернет).

Типи журналістики: цифрова, паперова, зображально-звукова, звукова,

зображальна (комбінована).

Категорії журналістики:

- Конвергентна журналістика
- Мультимедійна журналістика
- Комп'ютерна журналістика

Види журналістики:

- пресова (газетно-журнальна) (газети, журнали, бюлетені, альманахи)

- телевізійна (канали, програми, передачі, фільми, інше)
- радійна (канали, програми, передачі, інше)
- інтернетна (інтернет-видання, інтернет-версія видання, сайт-видання,
інше)
- громадянська журналістика (новий підвид інтернетної журналістики, де
репортером може стати будь-хто, хто розміщує суспільно-важливу
інформацію у своєму блозі, публічному відео- чи фотосервері, профілі в
соціальних мережах)
- агентська (для інформаційних агентств)
- фотографічна (таблоїди тощо)
- кінематографічна (кіноканал, кінохроніка, кіножурнал, кінопрограма
тощо)

Тематичні спеціалізації журналістики:

- соціальна журналістика;
- політична журналістика;
- ділова журналістика;
- комерційна;
- некомерційна;
 - міжнародна журналістика;
- аграрна журналістика;
- спортивна журналістика;
- наукова журналістика;
- правнича журналістика;
- медична журналістика
- військова журналістика
- релігійна;

Сучасна журналістика має принципи, правила та законі.

Система принципів сучасної журналістики:

- Гуманізм;
- правдивість;
- проникнення у будь-який матеріал до найменших подробиць;
- достовірність та обґрунтована оцінка об’єкта зображення;
- точність у відображенні будь-якого факту;
- об’єктивність;
- науковість.

Етика як система моральних і творчих принципів

- Поняття справжньої журналістської етики є багатогранним. У неї, за різними

дослідниками, входять: правдивість, переконаність і дисциплінованість,
організованість, принциповість, швидка орієнтація у обставинах, правильна
оцінка ситуації

Так, в 1994 році на Празькій конференції проголосили такі принципи:

1)існування та розвиток справжньої демократії неможливі без існування та

зміцнення вільної, незалежної, плюралістичної та відповідальної
журналістики;

2)ж. спирається у своїй діяльності ел. І друк. ЗМІ на фундаментальне право на

свободу слова (1о стаття Євроконвенції);

3) ж.необхідно мати: необмежені можливості для оволодіння професією

журналіста: повну незалежність редакції від політичної влади, доступ до
отримання чесної та неупередженої інформації, захист права ж. на
втаємничення джерела інформації;
4)будь-яке втручання у журналістику з боку владних структур повинно бути
затверджено законом, мати необхідність, мати вузьку інтерпретацію, бути
пропорційним до тієї мети, яка ставиться;

5) що повинні владні структури: діалог зі ЗМІ, створення умов,які будуть

захищати журналіста в екстремальних ситуаціях, узгодження прозорості
щодо діяльності, структури власності, відносини з 3ми сторонами;

6) всі, хто займається журналістикою, здійснюють це відповідально і

дотримуються етичних норм журналістів,ж. має слугувати свободі слова;

7)практика журналістики у демократичному суспільстві виробила цілу низку

неписаних норм;

8) всі, хто працює у сфері журналістики, мають право виробити свої особисті
стандарти поведінки.

Висновок

Отже, пражурналістика – це стійкий фундамент, на котрому побудувалася

сучасна журналістика. Змінилися способи та засоби розповсюдження
інформації, що каже про постійні зміни у соціумі – а це є природним.

Спільне:

- усний та писемний спосіб;

- ораторство;
- розповсюдженням актуальної, соціально значущої інформації.

Відмінне:

- відсутність у пражурналістиці повної гласності;

- театр зараз є більш розважальним, ролі у журналістиці не грає;
- відсутність законодавчого врегулювання;
- засоби;
- сучасна журналістика є більш об’єктивною, а пражурналістика була
більш суб’єктивною;
- тощо.